Планування бюджету та його удосконалення

Відповідно і виборні представники народу - депутати - мають розглядати проекти бюджетів, зосереджуючись на очікуваних та фактичних результатах надання суспільних послуг за рахунок бюджетних коштів. При умові належного застосування програмно-цільовий метод дає можливість досягти основної мети- ефективного розподілу бюджетних ресурсів.

Розробка бюджету за програмно-цільовим методом завжди починається із визначення головної мети діяльності та структури розпорядника коштів.

Головна мета діяльності бюджетної установи - це стисле визначення основних функцій бюджетної установи та напрямків її діяльності у майбутньому.

Ціль бюджетної програми - це загальне визначення результатів, яких має досягти установа внаслідок реалізації зазначеної програми. Ціль програми повинна узгоджуватись із головною метою діяльності установи.

Завдання бюджетної програми - це конкретні напрямки та заходи, які будуть здійснені протягом певного періоду часу та які можна оцінити і виміряти. Завдання мають забезпечувати досягнення цілей і передбачають конкретні дії.

Показники виконання (результативності) програми - це статистичний індикатор, який містить інформацію про результати виконання програм. Показники виконання програм пропонуються самими бюджетними установами - виконавцями програм та підпрограм в процесі їх формування.

Показники виконання програм повинні:

* будуватись на цілях та завданнях програми;

* вимірювати один і той самий об'єкт за певний проміжок часу;

* використовувати дані, що є доступними для учасників бюджетного процесу.

В програмі обов'язково має бути зазначена така інформація:

* характеристика послуг, що надаються за програмою та підпрограмою;

* опис цілей та завдань програми та підпрограм, їх відповідність стратегічному розвитку держави чи територіальної громади;

* визначення обсягу видатків на виконання програми та підпрограм за рахунок бюджетних коштів;

* показники оцінки виконання програми та підпрограм;

* план видатків на середньострокову перспективу.

Особливо слід відзначити, що при програмно-цільовому методі планування здійснюється на середньострокову перспективу, що дає можливість реалізувати стратегію розвитку держави чи адміністративно-територіальної одиниці [14, c.47-48].

Для успішного запровадження програмно-цільового методу винятково важливим є визначення місця, ролі та форми бюджетної програми в уже існуючій системі програм економічного і соціального розвитку та класифікації бюджетних видатків.

В Україні існує декілька видів таких програм. Насамперед - це програма діяльності Уряду, яка є декларацією про сукупність основних цілей та завдань, які Уряд має вирішити у період своєї діяльності, або у більш короткий період.

Наступний рівень - це державна та місцеві програми економічного і соціального розвитку, які щороку затверджуються Урядом та місцевими виконавчими органами і в яких визначаються цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку, а також заходи щодо їх досягнення.

Нарешті, є державні і місцеві цільові програми, які являють собою комплекс взаємопов'язаних завдань та заходів, які спрямовані на розв'язання окремих найважливіших проблем розвитку держави, галузей економіки чи адміністративно-територіальних одиниць.

У цій структурі державних програм не вистачає одного елементу, який би зв'язав загальнодержавні програми з програмами міністерств і відомств, місцевих органів влади. Саме такою ланкою є бюджетні програми - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких здійснює розпорядник коштів відповідно до покладених на нього функцій. Характерними особливостями бюджетної програми є те, що вона виконується лише одним розпорядником коштів (на відміну від державної цільової програми), і її структура має залишатись незмінною з року в рік [17, c.91].

Таким чином бюджетна програма є логічним продовженням ланцюжка від декларативної програми діяльності Уряду, через комплексну програму економічного і соціального розвитку (яка по суті має бути стратегією) до конкретної бюджетної програми для конкретного розпорядника. Якщо існуватиме взаємозв'язок між цими елементами, тоді держава буде успішно розвиватись у напрямку, визначеному Верховною Радою України, Президентом України та Урядом України у прийнятих ними політичних документах. Відповідність цим політичним документам є одним із критеріїв для включення програми до бюджету. Для того, щоб досягти такої відповідності, програмуванням мають бути охоплені усі видатки бюджету.

3. Напрями удосконалення процесу бюджетного планування в Україні

Проаналізувавши бюджет України за останні роки, можна побачити, що його структура є неефективною і необдуманою. Суттєвим важелем вирішення бюджетних проблем слід розглядати розумні обсяги та структуру державних витрат. Водночас практика переконує, що ряд витрат бюджету, насамперед оборонні, адміністративно-управлінські, мало еластичні по відношенню до падіння виробничого та податкового потенціалів. Особливо чітко простежується тенденція їх зростання в умовах інфляції. Для забезпечення цілеспрямованого впливу державних витрат на економіку раціональна бюджетна політика повинна відображати, з одного боку, специфіку сучасного перехідного етапу, а, з другого -- реалізуватися шляхом поступового нарощування арсеналу заходів з регулювання внутрішнього державного попиту, притаманного ринковій економіці. У такому випадку у бюджетній політиці досягається узгодженість з необхідністю стимулювання економічного розвитку і з інтересами економічної безпеки держави.

В Україні, як і в будь-якій іншій країні, питання про зменшення затрат бюджету є досить актуальним. Тому положення Бюджетного кодексу України повинні визначити такий регламент прийняття рішень, який би дав змогу забезпечити досягнення ефективних результатів. Стосовно процесу бюджетного планування це означає, що процес розгляду і затвердження бюджету необхідно розбити на два етапи.

Перший етап -- затвердження ключових параметрів бюджету, до яких входять доходи бюджету, бюджетний дефіцит (в абсолютному вираженні та в процентах до ВВП), загальний обсяг витрат державного бюджету, в тому числі -- трансферти місцевим бюджетам.

Другий етап -- затвердження витрат державного бюджету в розрізі розділів функціональної класифікації.

Найбільш проблемною ланкою державного бюджету є видатки на соціальну сферу. Це пояснюється тим, що такі установи як школи, інтернати, лікарні не є прибутковими,а витрати на соціальне забезпечення постійно зростають. Але їх все одно не достатньо для оптимального фінансування соціальної сфери. У багатьох випадках, коли ставиться питання про недофінансування державних соціальних зобов'язань, розміри якого свідчать про невідповідність цих зобов'язань реальним фінансовим можливостям держави, точаться розмови щодо необхідності згортання (скорочення) або відміни конкретних соціальних програм.

Крім того, на думку деяких учених-дослідників, основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому, що вичерпалися традиційні джерела їх надходження.

Що ж робити в цій ситуації. І як оптимізувати затрати бюджету, не скорочуючи пільги і при цьому забезпечувати належне фінансування державному сектору?

Одним з варіантів виходу із скрутного становища може бути послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування установ, зокрема самофінансування. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асигнувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

В останні роки спостерігається зростання асигнувань підприємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати реалізацію процесу бюджетного планування.

Шляхи удосконалення даного процесу вже давно відомі - курс на програмно-цільове планування показників бюджету.

З 2008 року в Україні даний метод проголошений основним. Проте до повного його втілення пройде ще не один рік. Причому сутність затримок полягає не тільки у проблемах із впровадженням досвіду розвинених країн у процес планування бюджету. Проблеми виникають і в інших галузях бюджетної діяльності. Так податковий кодекс потребує суттєвих змін, без яких буде гальмуватися впровадження програмно-цільового планування, оскільки основним джерелом утворення дохідної частини державного бюджету є саме податки. Це свою чергу буде затримувати можливості щодо розширення видаткової частини.

Вирішити задачу збільшення доходів держави не можна лише шляхом адміністративного тиску, не створивши при цьому для підприємств ефективних економічних стимулів для сплати податків. Варто скоротити податкові пільги, однак це скорочення не повинне бути механічним. Одержання податкових пільг повинне залежати від корисності і важливості для суспільства того чи іншого виду діяльності.

Велика кількість податкових пільг для одних підприємств означає високі податкові ставки для інших, що змушує останніх ховати свої доходи з метою збереження конкурентноздатності.

При зменшенні податкових пільг з'явиться можливість цілеспрямовано використовувати видаткову частину бюджету для підтримки деяких пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку суспільства.

Під час вдосконалення методів планування бюджету слід також брати до уваги швидку зміну економічної ситуації, перспективні напрями зменшення державних витрат в деяких галузях. Наприклад розвитку недержавного медичного, пенсійного і соціального страхування. Адже з кожним роком у світі і Україні поглиблюється процес «старіння нації», коли питома вага населення пенсійного віку збільшується. А це тягне за собою збільшення податкового тягаря на працюючу частину населення держави.

При розробці напрямів вдосконалення процесу бюджетного планування необхідно також мати на увазі і багатофакторний вплив інфляції на бюджетну ситему України. Тому потрібно скласти програму по боротьбі з інфляцією, яка включатиме комплекс дій, направлений на оздоровлення фінансового стану в країні. Ці дії повинні бути направлені проти тих факторів, які мали місце протягом останніх років. Бо без зниження рівня інфляції не можуть бути ефективно використані витрати бюджету, направленні на соціальні потреби.

Одним з напрямків вдосконалення бюджетної системи в умовах ринкової економіки є також демократизація формування і використання усієї системи бюджетів. В Україні необхідно створити таку систему формування бюджету, яка б зацікавила і виробників і органи влади, збільшувати доходи і використовувати їх з найбільшою ефективністю.

Висновки

Вбачається, що для бюджетного процесу в Україні (тобто, процесу формування та виконання бюджету) було б корисним реформування бюджетної практики, спрямоване на підвищення ефективності та дієвості управління державним сектором. На основі викладеного в курсовій роботі матеріалу можна зробити такі висновки.

По-перше бюджетний процес, та така його важлива складова, як бюджетне планування в Україні «далекі від ідеалу», це повязане з цілою низкою різноманітних факторів.

По-друге відомі шляхи вдосконалення бюджетного процесу взагалі і бюджетного планування зокрема. Використання досвіду розвинених країн, Франції наприклад, є приорітетним та перспективним.

Але втілення програми щодо вдосконалення бюджетування гальмується загальними тенденціями в державі, які склалися внаслідок переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.

Зміна факторів економічного оточення потребує вчасного реагування законодавчих органів, зокрема Верховної Ради, яка повинна забезпечувати діяльність бюджетних органів вдалою і найбільш ефективною нормативною базою. Так грунтовні зміни можуть відбутися при прийнятті нового, більш досконалого податкового законодавства.

Запровадження багаторічного бюджетного планування дало б змогу поєднати річні бюджети та сукупні середньострокові цілі фіскальної політики. Описані недоліки бюджетного планування на багаторічній основі можуть викликати певну підозру при обґрунтуванні необхідності запровадження такої системи в Україні

Слід також досягти політичного консенсусу щодо рівня та характеру видатків в межах багаторічного бюджетного планування, що має на меті обмежити можливість виникнення ситуації, коли необхідні зміни були заплановані на наступні роки, але фактично не були запроваджені через їх чергове відкладання. З метою уникнення такої проблеми, система має характеризуватися високим рівнем прозорості. Дані щодо фінансування статей бюджету мають регулярно публікуватися, щоб очевидним було їх значну відмінність від тих, що показувалися раніше.

Бюджетне планування на багаторічній основі має базуватися на сукупних цілях фіскальної політики в контексті загальної макроекономічної ситуації. Слід зробити наголос на основних фіскальних змінних на рівні уряду загалом, а також на детальній функціональній класифікації. Сукупні цілі мають поєднуватися з основними принципами та цілями економічної політики, такими, як структура податкової політики, пріоритети державних видатків, а також запропоновані реформи.

Вважаємо, що часовий горизонт слід визначити як бюджетний рік плюс два наступних роки. Він є коротшим, ніж загальноприйняті три роки після поточного бюджетного року, як це має місце у більшості країн. Проте це є виправданим, оскільки українська економіка характеризується більшим ступенем невпевненості у порівнянні з економіками розвинутих країн. Навіть якщо доцільним та можливим є лише сукупне прогнозування, це створює добру картину бюджетних тенденцій та є основою для пропонування середньострокових змін у бюджетній політиці.

Запровадження бюджетного планування на багаторічній основі видається доцільним і з точки зору обслуговування державного боргу, особливо це стосується обслуговування зовнішнього боргу, що вимагає довготермінового планування і прогнозування.

Реформування та підвищення відповідальності місцевих органів влади є дуже важливим для підвищення довіри до середньострокових цілей фіскальної політики.

Проте всі ці позитивні напрями діяльності будуть можливі лише за умови, що буде підтимка з боку органів, що регламентують бюджетний процес, бо лише вони можуть провести необхдні реформи нормативної бази.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про Державний бюджет на 2011 рік», Закон України «Про Державний бюджет на 2010 рік», Закон України «Про Державний бюджет на 2009 рік». (www.rada.gov.ua)

2. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2010, 615 с.

3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки. Київ: Либідь, 2005, 654 с.

4. В.В. Юрчишин. Макроекономічна стабілізація в Україні. Київ: УАДУ при Призидентові України, 2006, 256 с.

5. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2008. - 544 с.

6. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 208, 608 с.

7. Гаркавенко О.С. Бюджетне планування: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2004. - 271с.

8. Геєць В.М. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання. Київ: Форт, 2004, 432 с.

9. Деркач М. Формування фінансової бази регіонів // Екон України. - 2010. - № 1. - С. 12-21.

10. Дзюбик С.Д. Фіскальна політика. Київ: УАДУ, 2004, 64 с.

11. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: "Знання-Прес", 2010, 209 с.

12. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка. Київ: Наукова думка, 2009, 339 с.

13. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д`яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Київ: Наукова думка, 2004, 304 с.

14. Пасічник Ю.В. Бюджетна ситема України та зарубіжних країн. Київ: Знання-Прес, 2006, 495 с.

15. Планування видатків: багаторічне та щорічне бюджетне планування, Матеріали семінару з питань державних фінансів, Об'єднаний Віденський Інститут, жовтень 2010 р.

16. Равікович Є.І., Присенко Г.В. Макроекономічне прогнозування: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2008. - 172с.

17. Сова О.Ю., Роль бюджетного планування в забезпеченні збалансованості державного бюджету. КНУ ім. Т. Шевченка - www.asta.edu.ua

18. Чугунов І.Я., Самошкіна О.А. Теретико-методологічні засади удосконалення програмно-цільового методу планування видатків бюджету// Фінанси України. - 2011. - №9. - С.36-44.

19. Юрій С.І., Стоян В.І., Мац М.Й. Казначейська система. Тернопіль: Карт-бланш, 2010, 590 с.

20. Sarraf F. (2009): Система програм бюджетного планування в теорії та практиці, Міжнародний валютний фонд, Департамент фіскальних справ, Матеріали семінару з питань державних фінансів, Об'єднаний Віденський Інститут, жовтень 2003 р.

21. ОЕСР: Бюджетне планування для майбутнього, OECD/GD (97), 178; адреса в Інтернет www.oecd.org/puma

22. www.minfin.gov.ua

23. www.niss.gov.ua -Податки в Україні: від каральної до стимулюючої функції (аналітична доповідь).

Размещено на Allbest.ru