Особливості впливу грошово-кредитної політики на економічну безпеку держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

1. Поняття фінансової безпеки держави та її складові

2. Основні засади грошово-кредитної безпеки, інфляції та засади грошово-кредитної політики в Україні

3. Індикатори фінансової безпеки в контексті збалансованості фінансової системи

4. Роль безпеки грошового ринку та інфляційних процесів у забезпеченні фінансової безпеки держави

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Поточна фінансова криза спонукає до переосмислення впливу грошово-кредитної політики на рівень економічної безпеки держави. Девальвація гривні прискорила згортання ринку запозичень та відтоку іноземних інвестицій, викликала негативну реакцію приватного сектору та громадян. Знижені суверенні кредитні рейтинги України, були проблеми з погашенням міжнародних боргів державних НАК «Нафтогаз України» й «Укрзалізниці».

Загострилася залежність держави від позик Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), при цьому уряд не дотримався умов, погоджених з МВФ, що призвело до призупинення кредитування. Гостро постала проблема вдосконалення механізму валютно-курсової політики, у зв'язку з фундаментальною зміною режиму обмінного курсу в Україні - переходом НБУ до керованого гнучкого курсоутворення та обміну валюти при пред'явленні паспортів. Суттєвими є зміни у міжнародній фінансової системі, серед яких - диверсифікація валютних резервів держав та ймовірна поява нових резервних валют. Зокрема, посилюється російський рубель, як можлива регіональна резервна валюта в СНД.

Безпека грошового ринку і інфляційних процесів - одна з найважливіших складових фінансової безпеки, проблема якої стала найбільш актуальною в період світової фінансової кризи 2008-2010 рр. яка ще відома як «криза банківського сектора». Через це постало питання стосовно систематизації оцінки грошової безпеки України та факторів, що впливають на неї. Виходячи з цього актуальним стає питання оптимізації стратегії грошово-кредитної політики держави, що призведе до збільшення рівня її безпеки грошового ринку та інфляційних процесів. Дані проблеми і зумовили тему даного дослідження.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є визначення особливості впливу грошово-кредитної політики на економічну безпеку держави, яка розглядається як здатність держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз та здатність економіки зберігати та поновлювати критичний рівноважний рівень виробництва у кризових ситуаціях.

Для розкриття мети дослідження були поставлені наступні завдання:

- розглянута сутність безпеки грошового ринку та інфляційних процесів як складової фінансової безпеки;

- проаналізовано діюче законодавство з питань регулювання грошово-кредитної політики в країні, підходи до оцінки безпеки грошового ринку та інфляційних процесів, зроблено спробу їх систематизації;

- внесені практичні рекомендації щодо поліпшення стану безпеки грошового ринку та інфляційних процесів України та стратегічні завдання їх вирішення;

- визначені національні економічні інтереси у монетарній сфері та розкриті основні особливості впливу грошово-кредитної політики на економічну безпеку держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання грошово-кредитної політики досліджені з позицій теорії економічної безпеки й економіки у працях Дж. Кіршнера, Р. Абделала, П. Крюгмана, Дж. Вільямсона, А. Ослунда (на прикладі економіки України), А.І. Сухорукова, О.П. Власюка, В.П. Кузьменка, З.С. Варналія, М.І. Савлука, А.М, Мороза, М.Ф. Пуховкіної, І.П. Макаренка, С.О. Корабліна, В.К. Сенчагова ,І. Фішер, Дж. Кейнса, А. Філіпс Ш. Планкарта, Р. Девіса, А. Лернера, Ф. Фрідмана, М.Карлберга, Ф. Модільяні, Р. Масгейва, А. Єріна, С.І. Адаменко, Д.А. Артеменко, О.І. Барановського, О.Ф.Балацького, О.Д. Василика, П.А. Герасимова, А.О. Епіфанова, М.М. Єрмошенка, Г.П. Іванової, С.М. Ілляшенко, Г.О. Крамаренко, В.Г. Крижанівської, В.П. Москаленко, Є.В. Новосядло, Б.А. Райзберга, О.О. Терещенко, С.Я. Салиги, І.В. Сало, Е.А. Уткіна, О.Й. Шевцової та багато інших. У роботах цих авторів висвітлюються окремі питання стосовно фінансової політики держави, грошово-кредитної політики, інфляційних процесів та управління ним, проблеми грошової безпеки країни та її оцінки.

1. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ СКЛАДОВІ

Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Стан фінансової системи великою мірою залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових. Фінансова система України ще не набула рис, притаманних ринковій економіці, і знаходиться в стадії формування. Нині фінансові можливості держави, які залежать від обсягу фінансових ресурсів, залишаються досить обмеженими. До того ж дезорганізація цієї системи, що йде поряд з її криміналізацією створює значну загрозу економічній безпеці України і може призвести до вкрай негативних наслідків. Стабілізація економічної системи держави вимагає розробки та реалізації комплексної програми оздоровлення державних фінансів.

Стан фінансової системи значною мірою залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових. Фінансова система України ще не набула рис, притаманних ринковій економіці, і перебуває в стадії формування. Нині фінансові можливості держави, які залежать від обсягу фінансових ресурсів, залишаються досить обмеженими. До того ж дезорганізація цієї системи, що йде поряд з її криміналізацією, створює значну загрозу економічній безпеці України і може призвести до вкрай негативних наслідків [1].

Існуюча податкова система є непомірним тягарем для товаровиробників, пригнічує виробництво, провокує несплату податків у бюджет держави і створює серйозну загрозу економічній безпеці України.

Стратегія розвитку банківської системи повинна визначати перспективу забезпечення стійкості грошової системи та розвитку національної економіки. Становлення і розвиток банківської системи України відбувається в умовах постійної зміни економічної кон'юнктури і непередбачуваності перспективи, що позначається на нестабільності багатьох українських банків і вимагає розробки заходів щодо державного захисту банків та їх клієнтів від підвищеного ризику.

Вкрай загрозливих масштабів сягнув вивіз за кордон українського капіталу, що набув масового некерованого характеру. За експертними оцінками, щорічний експорт капіталу становить 3-5 млрд. дол. США. Джерелом такого капіталу переважно є перерозподіл державної власності, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції та ухилення від сплати податків [2, с. 25].

Стабілізація економічної системи держави вимагає розробки та реалізації комплексної програми оздоровлення державних фінансів.

Важливим інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є Державний бюджет України. Саме розбалансованість Державного бюджету є головним дестабілізуючим чинником кризи державних фінансів.

Фінансова безпека, у свою чергу, містить такі складові:

- бюджетна безпека - це стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів;

- валютна безпека - це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках;

- грошово-кредитна безпека - це такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення;

- боргова безпека - це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи;

- безпека страхового ринку - це такий рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені в договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування;

безпека фондового ринку - це оптимальний обсяг капіталізації ринку (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торгівців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів та держави в цілому. Міністерство економіки України НАКАЗ Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України (Методика, розд.2) 02.03.2007 №60.

2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ БЕЗПЕКИ, ІНФЛЯЦІЇ ТА ЗАСАДИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Грошово-кредитна безпека - такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення.

Одним із основних факторів, що впливають на грошово-кредитну безпеку є інфляція, як один із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б в останні десятиліття тією чи іншою мірою не зазнала утрат від інфляції. Дуже гостра нині проблема інфляції і для України, особливо актуальною стала у період фінансової кризи 2008-2010 років, яка ще іменується, як «криза банківського сектора». Отже, що ж таке інфляція?

Інфляція - це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. У періоди інфляції зменшується реальна вартість готівки, вкладів у банках, страхових полюсів, спотворює й динаміку номінальної процентної ставки, тощо.

Грошово-кредитна політика - це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей.

Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації. При цьому величина позичкового проценту має бути доступною для насичення трансакційного попиту на гроші й переходу на політику «довгих грошей», а розмір грошової маси повинен бути достатнім для обслуговування нею господарських оборотів.

Державна економічна політика, зорієнтована переважно на використання грошово-кредитних засобів, називається монетаристською.

Монетаристська політика є найрезультативнішою за умов розвинутої ринкової економіки, інституціональної та юридичної інфраструктури, домінування в суспільстві підприємницької психології, високого ступеня залежності економічних суб'єктів від кредитів та низьких або передбачуваних параметрів інфляції. Інерційність економіки та грошово-кредитної сфери робить неприпустимим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів монетарної політики може бути лише тимчасовим, таким, що не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. З часом навіть можлива протилежна реакція з повною дестабілізацією грошового обігу.

Вибір напрямків грошово-кредитної політики, її цілей і механізмів має враховувати і зовнішньоекономічні фактори функціонування економіки, ступінь інтегрованості країни у світовий економічний простір. Останнє передбачає необхідність узгодженості грошово-кредитної та валютної політики.

В Україні засади грошово-кредитної політики, згідно із Законом «Про Національний банк України», мають ґрунтуватися на основних критеріях та макроекономічних показниках Державної програми економічного і соціального розвитку (ДПЕСР) України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів.

Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та інші нормативно-правові акти.

Головним завданням грошово-кредитної політики НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні.

Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики - це підтримування такої динаміки монетарних агрегатів, яка, водночас, задовольняє попит на гроші і не створює загрози для значної зміни цін . Таку політику характеризують певні макропоказники. (табл. 1)

Таблиця 1 - Динаміка основних макроекономічних показників України 2006-2010 рр.

Показники	2006	2007	2008	2009	2010 Січень-червень
М0, млн. грн.	74984	111119	154759	157029	168282
М1, млн. грн.	123276	181665	225127	233748	532127
М2, млн. грн.	259413	391273	512527	484772	532127
М3, млн. грн.	261063	396156	515727	487298	533504
Частка М0 в М3, %	28,72	28,05	30,01	32,22	31,54
Темпи зростання грошової маси, %	35	52	30	-6	9
Відношення М3 до ВВП,%	47,97	54,97	54,4	53,27	111
Довідково
ВВП, млн. грн..	544200	720700	948100	914720	480490
Інфляція, %	11,6	16,6	22,3	12,3	3,3

З даних таблиці бачимо, що протягом 2006-2009 рр. частка грошової маси в обігу поступово збільшується, разом з цим не зменшується доля агрегату М0 в загальній грошовій масі, що не може не вплинути негативно на процес інфляції.

Індекс інфляції у 2007 році склав 16,6%, у 2008 рік рівень інфляції складав - 22,3%, у 2009 році - 12,3%. За січень-червень 2009 року рівень інфляції становив 11,5%. Прогноз рівня інфляції на 2009 рік - 20-25%.

Національний банк України прогнозує інфляцію в 2010 році на рівні 10,5%, у 2011 році - 11,2%. Про це йдеться в Макроекономічному огляді (за серпень), оприлюдненому на сайті Національного банку України.

У НБУ прогнозують, що в другому півріччі 2010 року інфляція посилиться у зв`язку з підвищенням адміністративно регульованих тарифів на 21,2% (у першому півріччі їх зростання становило 3,3%). Базова інфляція залишиться на поточному рівні (7,7% у 2010 році) внаслідок все ще негативного розриву ВВП і ревальвації номінального обмінного курсу.

У 2011 році Нацбанк прогнозує незначне зростання інфляції (до 11%) внаслідок низького врожаю зернових у 2010 році й продовження процесу підвищення адміністративно регульованих тарифів. При цьому, базова інфляція дещо підвищиться внаслідок поступового зменшення негативного розриву ВВП. Як свідчить економічна ситуація в країні, станом на жовтень 2011 року, прогнози Нацбанку не справдились. Так, В Україні в червні 2011 р. базовий індекс інфляції до попереднього місяця зберігся на рівні 100,6%. У травні і квітні показник також становив 100,6%, повідомляє Держслужба статистики України.

Базова інфляція за січень-червень у порівнянні з аналогічним періодом 2010 р. склав 7,5%. При цьому базова інфляція за півроку (червень 2011 р. до грудня 2010 р.) склала 3,6%.

Відзначимо, згідно з даними Держстату, інфляція в Україні за 6 місяців 2011 р. склала 5,9%.

У червні інфляція склала 0,4%, у річному вимірі - червень 2011 р. до червня 2010 р. - інфляція склала 11,6%.

Продукти харчування та безалкогольні напої за півроку (червень 2011 р. до грудня 2010 р.) подорожчали на 6,1%. Зокрема, хліб та макаронні вироби - на 9% і 9,2% відповідно. Овочі за цей час подорожчали на 34,6%; фрукти - на 24,6%. При цьому, ціни на яйця впали на 35%, на молоко - на 10,7%, на сир і масло - на 6,3-6,5%.

За даними Держкомстату, транспорт за 6 місяців подорожчав на 17,5%. У тому числі, ціни на паливо і масло - на 30,5%, на транспортні послуги - на 13,7%, на автодорожній пасажирський транспорт - на 15,2%

Нагадаємо, що за 5 місяців 2011 р. інфляція в Україні склала 5,5%. У травні базовий індекс інфляції до попереднього місяця зберігся на рівні 0,6%.

Раніше, 5 квітня Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повідомляло, що середня інфляція в 2011 р. може скласти 11,1%, в 2012 р. - 9,2%, у розрахунках грудень до грудня попереднього року. Індекс споживчих цін в середньому за 2011 р. може скласти 10,3%.

У той же час міністр фінансів Федір Ярошенко і віце-прем'єр Сергій Тігіпко заявляли, що в Україну в цьому році планується скоротити інфляцію до 8,9%. http://www.rbc.ua/ukr/top/show/bazovaya-inflyatsiya-v-ukraine-v-iyune-sohranilas-na-urovne.

Як бачимо, існує певна залежність між обсягом грошової маси та рівнем інфляції. Саме цей принцип застосовувався у грошово-кредитній політиці НБУ для подолання інфляції в країні, тобто скорочувався рівень монетизації (відношення грошового агрегату М3 до ВВП країни у звітному періоді).

Саме перевищення платоспроможного попиту над пропозицією призводить до інфляції в країні, тому для стримування її застосовують методи стримування попиту або збільшення виробництва. Дефляційна політика дозволяє обмежити попит шляхом зменшення державних витрат, підвищення відсоткових ставок за кредити, обмеження грошової маси.

Однак дефляційна політика призводить до стримування економічного зростання в країні. Отже грошово-кредитну політику слід розглядати не тільки в аспекті скорочення рівня споживання, але і в аспекті її впливу на ВВП.

В Україні в 1991-1993 роках застосовувалась практика експансійної грошово-кредитної політики, з 1994 року - рестрикційна (або обмежувальна). Слід визначити, що в 2002 році в країні спостерігалась дефляція на рівні 0,6%, тобто це свідчить про певні успіхи НБУ у політиці стримування інфляції.

Останнім часом в Україні спостерігається скорочення обсягів експорту, тому грошова-кредитна політика має бути спрямована на відтворювання внутрішнього виробничого процесу через надання доступних кредитів для реального сектора та споживачам. Тоді можна розраховувати на довгострокову макроекономічну стабільність в країні.

Внутрішні резерви країни можна залучити за рахунок збільшення економічної активності країни, яка досягається шляхом керованого вливання грошової маси в обіг, навіть якщо при цьому відновляться певні інфляційні процеси.

Слід зазначити, що в контексті фінансової безпеки «безпечний рівень інфляції» складає 5%, але в процесі проведення вищезгаданої кредитно-грошової політики на початковій стадії можливе перевищення цього значення.

Одним із аспектів формування кредитно-грошової політики є регулювання рівня монетирізації в країні та структура грошової маси.

В Україні значну долю у загальному обсязі грошової маси складають готівкові гроші та темпи зростання М3 значно перевищують темпи зростання ВВП. Побудова механізму забезпечення безпеки грошового ринку та інфляційних процесів потребує визначення критеріальних вимог до неї, тобто визначення гранично допустимих значень фінансових та соціально-економічних показників (індикаторів), перевищення яких може провокувати фінансову нестабільність і фінансову кризу.

3. ІНДИКАТОРИ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ ЗБАЛАНСОВАНОСТІ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

Для оцінки рівня фінансової безпеки використовують різноманітні оціночні фінансові індикатори-показники. Зокрема, О.І. Барановський зазначає, що «фінансові індикатори характеризують тенденції розвитку фінансової та грошово-кредитної системи держави, що склалася, з точки зору її відповідності вимогам економічної безпеки держави. В їх ряду: завищення ставок відсотка за кредит порівняно з нормою прибутку; зниження частки довгострокових кредитів у кредитних вкладеннях в економіку; зниження рентабельності продукції; темпи інфляції і зростання заборгованості із заробітної плати та соціальних трансфертів; перекоси в рівнях рентабельності й індексів цін виробників по галузях; дефіцит бюджету; збільшення частки витрат населення на придбання іноземної валюти» [2, с. 90].

Водночас, дослідники В. Шлемко й І. Бінько вважають, що необхідно активно задіювати моніторингові дослідження в системі фінансової безпеки.

Щодо тенденцій у змінах величин відповідних індикаторів. Ці автори відносять: дефіцит Державного бюджету; рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України; рівень монетизації ВВП; ступінь доларизації національної економіки; швидкість обігу готівки; відсоткова ставка за банківський кредит; ставка рефінансування НБУ; відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту; валютний курс; питома вага довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі наданих кредитів; відношення суми власних обігових коштів підприємств до суми залучених обігових коштів; питома вага податків в обсязі ВВП [6, с. 48].

Дещо відмінний підхід, який ґрунтується на стані забезпеченості держави та населення матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами запропоновано Г. Пастернак-Таранушенко. Для його визначення необхідно використовувати систему критичних обмежень (СКО), що складається із трьох синтезованих (узагальнених) показників-індикаторів, через значення яких можна здійснювати моніторинг (відстеження) стану (рівня) безпеки держави.

Кожний із синтезованих показників має складатися з певної кількості простих показників, які збираються відповідними підрозділами Державного комітету статистики України, міністерств і відомств [24, с. 16].

Великий масив індикаторів фінансової безпеки, який дає змогу характеризувати її стан у статиці та динаміці, запропоновано М.М. Єрмошенком, на які вказує у своїй роботі Нестеров [18, с. 56]. Зокрема, до них він відносить:

- показники реального й номінального валового внутрішнього продукту;

- індикатори бюджетного сектора: дефіцит бюджету; доходи (податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок, доходи від зовнішньоекономічної діяльності тощо); доходи в цілому у відсотках до ВВП; видатки (по укрупнених статтях бюджету); фінансування дефіциту;

- індикатори державного боргу: внутрішній борг (у цілому, у відсотках до ВВП, у відсотках до доходів бюджету, витрати на обслуговування внутрішнього боргу); зовнішній борг, витрати на його обслуговування;

- індикатори грошово-кредитного сектора: стан платежів у народному господарстві; баланс доходів та грошових витрат населення; загальна грошова маса в обігу; рівень доларизації грошового обігу; грошова маса поза банками (готівка в обігу); грошова маса коштів на розрахункових і поточних рахунках; строкові депозити та інші кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження;

кошти клієнтів за трастовими операціями банків; випуск в обіг готівки; розміщення грошової маси у підприємств та організацій (строкові депозити, депозити до запитання, інші кошти), у домашніх господарствах (заощадження, строкові депозити, депозити до запитання), валютні заощадження, кошти клієнтів за трастовими операціями банків (юридичних осіб, фізичних осіб); обсяг безготівкових розрахунків; повернення валютних коштів з-за кордону; розмір заборгованості із заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат; обсяги кредитного обслуговування народного господарства (у тому числі у національній валюті, в іноземній валюті); кредити НБУ; кредити комерційних банків (короткострокові кредити, довгострокові кредити, прострочена заборгованість нерезидентам у національній і іноземній валюті); депозити юридичних і фізичних осіб - нерезидентів (у національній валюті, в іноземній валюті); процентні ставки (встановлена облікова ставка НБУ, середня процентна ставка комерційних банків за кредитами, за депозитами); розміри тіньової економіки;

- індикатори інфляції: розмір інфляції в цілому по країні; зростання цін на продовольчі та непродовольчі товари, послуги, а також оптових цін підприємств;

- індикатори інвестиційної сфери: обсяг капітальних вкладень вітчизняних підприємств усіх форм власності; розмір іноземних інвестицій в акції вітчизняних підприємств; розмір іноземних кредитів в інвестиції (у тому числі товарні, а також отримані під гарантії Кабінету Міністрів України);

- індикатори валютного ринку: обмінний курс гривні до долара США; обсяг валютних торгів; обсяги купівлі готівки; обсяги продажу готівки; золотовалютні резерви країни;

- індикатори банківської системи: кількість банків (за реєстром), у тому числі за формами власності; сплачений статутний фонд банків; середній розмір сплаченого статутного фонду на один діючий банк; розмір чистого прибутку банків; оборот банків;

- індикатори фондового ринку: національний індекс акцій; обсяг продажу цінних паперів та їх похідних; обсяг купівлі цінних паперів та їх похідних; обсяг щорічної емісії цінних паперів; обсяг випуску, розміщення й обслуговування ОВДП, ОЗДП, ОВДОП; кількість довірчих товариств; обсяг сплачених довірчими товариствами статутних фондів; розмір сплаченого статутного фонду на одне довірче товариство; загальна вартість активів, що управляється довірчими товариствами, обсяг їх доходів;

- індикатори страхового сектора: кількість страхових організацій; обсяг сплачених ними статутних фондів; розмір сплаченого статутного фонду на одну страхову організацію; обсяг страхових послуг; обсяг отриманих страхових премій [18, с. 67-69].

Варто зазначити, що вчений І. Ластовченко пропонує, щоб система фінансових показників була структурно розмежована на макроекономічні, зведені та індивідуальні. Так, він до макроекономічних фінансових показників відносить: загальний обсяг фінансових ресурсів; загальний обсяг доходів бюджетів; загальний обсяг видатків бюджетів; загальну величину зовнішнього та внутрішнього боргу; загальний обсяг грошових надходжень; загальний обсяг страхових і резервних фондів. Зведені показники поділяють: на зведені показники загальнодержавного рівня (витрати зведеного бюджету за основними напрямками витрат); показники, що характеризують фінанси економіки в цілому або окремих підрозділів; показники фінансового ринку [21, с. 74-76].

Більш системний підхід, на думку автора даного дослідження, запропоновано О.І. Барановським, який виділив структурні групи (підсистеми) індикаторів фінансової безпеки для характеристики об'єкта економічної й фінансової безпеки, а саме [1, c. 94-98].

О.І. Барановський у своєму дослідженні справедливо зазначає, що «відмінною особливістю індикаторів економічної й фінансової безпеки є їх порогове (мінімальне, максимальне, гранично припустиме) значення» [1, c. 94].

У Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України (наказ Міністерства економіки України від 02.03.2007 р. №60) виділено окремий блок як щодо індикаторів, так і їх порогових значень у контексті окремих елементів фінансової безпеки. Індикатори фінансової безпеки можуть сигналізувати про тенденції виникнення або протікання тих чи інших проблемних ситуацій, диспропорції розвитку [1, c. 99].

Хоча і наявні принципові підходи щодо індикаторів фінансової безпеки, однак фундаментальність та й масштабність проблеми, різноплановість самого змісту фінансової безпеки та її забезпечення вимагають також формування системної інформаційно-аналітичної бази моніторингу індикаторів фінансової безпеки, нормативного визначення основних джерел накопичення первинної інформації з питань фінансової безпеки на кожному рівні [2, с. 12, 5-7]. Ще більша проблемність у контексті економічної безпеки стосується властиво індикаторної оцінки та порівняння збалансованості фінансової системи.

Насамперед (до розгляду власне збалансованості фінансової системи), доцільно розглянути схему побудови безпосередньо фінансової системи, при чому на рівні держави як основоположної складової побудови світової фінансової системи, яка схематично, із відповідними внутрішніми динамічними зв'язками, фінансова система держави складається з фінансів держави, підприємств та домогосподарств, які є тісно взаємопов'язаними завдяки стійким фінансово-економічним відносинам між собою [3,4].

Окрім цього, охарактеризуємо поняття збалансованості фінансової системи на різних рівнях:

1. Збалансованість фінансової системи держави - оптимальне поєднання регулюючих важелів впливу держави на забезпечення виконання програмних фінансових заходів із пошуком раціональних шляхів реалізації планів економічного розвитку на всіх рівнях.

2. Збалансованість фінансової системи регіону - цілеспрямоване формування та реалізація заходів фінансової регіональної політики щодо забезпечення відповідності між реальними потребами та наявними можливостями економічного розвитку регіону.

3. Збалансованістю фінансової системи території - досягнення такого стану території, за якого можна вести мову про її повну самозабезпечуваність та самовідтворення, а також наявність перспектив незалежного розвитку. Інакше кажучи, мова йде про ситуацію, за якої потреби конкретної території, хоча б на певний момент часу, відповідають її можливостям. В ідеалі досягнути цього на практиці майже неможливо. Кожна фінансова система є максимально стійкою за умови дотримання рівноваги між внутрішніми та зовнішніми фінансовими збуреннями, що може також зумовлювати її динамічний розвиток. Початково фінансова система є самозбалансованою та залишається такою до моменту впливу на неї будь-яких внутрішніх чи зовнішніх фінансових збурень. При прояві впливу на фінансову систему (що перебуває в рівновазі) конкретного збурення, яке порушує рівноважний фінансовий стан, рівновага прагне зміститися в напрямку послаблення зовнішнього збурення, стимулювальним фінансові процеси.

У випадку фіксації стійкого недосягнення рівноважного стану між внутрішніми та зовнішніми фінансовими збуреннями у фінансовій системі настає етап прояву в ній явища дисбалансу. Динаміка відображення закону збалансованості фінансової системи на довготривалому часовому проміжку в цілому підпорядковується циклічності розвитку складних економічних систем. Також, з метою прогнозування та оцінки майбутніх тенденцій щодо збалансованості фінансової системи території доцільно на основі отриманих у попередні періоди дослідження даних визначати середній, найвищий та найнижчий індикатори рівня збалансованості для даної конкретної території дослідження як у розрізі окремих показників і їхніх груп, так і в цілому по регіону. При цьому необхідно розуміти, що із часом обчислені індикатори рівня збалансованості території можуть змінюватися, і виходити за допустимі індикаторні межі.

Методика розрахунку рівня грошової безпеки України визначає перелік таких індикаторів, які наведені в таблиці 2.

Таблиця 2 - Індикатори та порогові значення індикаторів стану безпеки грошового ринку та інфляційних процесів України

№	Індикатор, одиниця виміру	Фактичне значення в Україні, 2009 рік	Фактичне значення в Україні, 2010 рік	Нормативне значення
1	Відношення обсягу грошового агрегату МЗ до ВВП (рівень монетизації), %	53,27	111	Не більше 50
2	Відношення ВВП до обсягу грошового агрегату М2 (швид-кість обігу), кількість обертів	0,52	1,08	Не більше 2
3	Обсяг готівки, % до ВВП	17	35	Не більше 4
4	Рівень інфляції (до грудня попереднього року),%	112,3	103,3	Не більше 107
5	Частка довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитів, наданих банківськими установами, %	31,2	30,7	Не менше 30
6	Рівень середньої процентної ставки кредитів банківських установ відносно інфляції, %	6	11,3	Не більше 5

Виходячи із показників даної таблиці бачимо, що більшість показників грошової безпеки України не відповідають нормативному значенню, тобто Україна знаходиться у нестійкому становищі.

Основні досягнення можна виділити лише стосовно опанованого рівня інфляції, однак і досі стоїть проблема значної швидкості обігу грошової маси та високо рівня монетизації країни. У 1995-1996 грошова маса оберталася понад 10 разів на рік, у 2002 році - 5-6 разів, у 2003 - 3,2 рази на рік, однак з часом спостерігається скорочення швидкості обігу грошової маси. Слід також зазначити, що на шляху до встановлення достатнього рівня безпеки грошового ринку в країні відбувається реформація системи кредитування, стабілізувалось співвідношення короткострокових та довгострокових кредитів у загальній сумі кредитованих населенню ресурсах. Досі актуальною проблемою являється значна частка вартості агрегату М0 у загальній грошовій масі. Через це для запобігання розвитку інфляції в країні НБУ запроваджує процентні ставки по міжбанківським кредитам, що перевищують нормативне значення.

Отже основними загрозами у грошово-кредитній сфері є:

- обмежувальний характер грошово-кредитної політики, її спрямованість переважно на мінімізацію інфляції, а не на потреби економічного зростання (наслідком є скорочення попиту, зростання безробіття);

- невисокий рівень монетизації економіки, дефіцит платіжних засобів;

- надмірна питома вага готівки у загальному обсязі грошової маси;

- незбалансованість грошового і товарного ринків;

- обмеженість монетарних інструментів для регулювання пропозиції грошей;

- недостаній вплив облікової ставки НБУ на вартість кредитів комбанків;

- незадовільне виконання гривнею функції нагромадження вартості.

4. РОЛЬ БЕЗПЕКИ ГРОШОВОГО РИНКУ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Виходячи з національних економічних інтересів, грошово-кредитну сферу слід розглядати, як важливу складову державного суверенітету в економіці. Справді, грошова одиниця є одним з атрибутів державного суверенітету. Держави мають автономію на випуск грошей та контроль грошової маси та обігу. Цікаву думку стосовно ролі грошово-кредитної політики у забезпеченні економічного суверенітету висловили вітчизняні економісти: «Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки». [19, с. 151].

Сьогодні проблема економічного суверенітету загострюється, за умов зростання рівня доларизації економіки країн та створення нових валютних союзів. З огляду на це, плани членів новоствореного митного союзу Росії, Білорусії та Казахстану створити економічний союз до 2012 року загрожують Україні втягненням у рубльову валютну зону. До речі, у світових фахівців міжнародної економіки існують неоднозначні погляди на доцільну для країни ступінь доларизації та автономності грошово-кредитної політики. Прикладом послідовної альтернативної позиції є погляди американських фахівців Бена Стайля та Роберта Літана, які стверджують: «Мати національні гроші стає не лише дедалі менш корисним, коли світ стає все більше взаємопов'язаним економічно і фінансово, але це стає дедалі більше дестабілізуючим. Валюти, що зазнали колапсу, залишають за собою бідність, страх, гнів та небезпеку. Національні гроші стали Ахілесовою п'ятою глобалізації» [3]. Економічний потенціал України дає підставу вважати, що за коректної економічної політики, гривня уникне такої сумної участі.

Не менш важливий національний економічний інтерес у монетарній сфері полягає у забезпеченні безперешкодного виконання економічних функцій грошей та кредиту. Це стосується доступності кредитних ресурсів для бізнесу та громадян, можливості грошей забезпечувати обмін товарами та послугами, заощадження, інвестиції та міжнародну торгівлю.

Взаємозв'язок грошово-кредитної політики з реальною економікою виявляється на рівні цілей грошово-кредитної політики. Відомо, що одночасне досягнення цих цілей є неможливим через специфіку дій інструментів монетарної політики. Для України ж характерна певна невизначеність цих стратегічних цілей, сформульованих як забезпечення цінової стабільності, економічного зростання, стабільності обмінного курсу, сприяння високому рівню зайнятості тощо.

Обґрунтування та вибір оптимальних заходів державної політики є технічно складним процесом, а політичні рішення є часто багатоваріантними. Це стосується, зокрема таких питань, як вибір інструментів монетарної політики, забезпечення точності прогнозування рівноважних валютних курсів.

Важливою особливістю грошово-кредитної політики є необхідність оперативного прийняття рішень, що не меншою мірою ускладнює завдання забезпечення економічної безпеки. Необхідність аналізу поточного стану монетарної системи та реагування на безпекові виклики практично у режимі реального часу є одним з чинників, які ускладнюють процес забезпечення економічної безпеки за фінансової кризи. У доповіді Робочої групи Джорджтаунського університету з аналізу Азійської фінансової кризи 1997-98 років зазначається, що «Відносна нестача фінансової розвідки у режимі реального часу, інтегрованої в агенціях зовнішньої та безпекової політики Уряду США, все ще є стримуючим чинником, який впливатиме на можливості реагування США на кризу у майбутньому» [4, с. 93]. Під час загострення фінансової кризи у II півріччі 2008 року стабілізаційні дії НБУ щодо обмінного курсу грн. / дол. США, на наш погляд, були ретроактивними, і офіційний курс гривні часто суттєво відрізнявся від ринкового курсу (Рис. 1).

грошовий кредитний безпека держава

Ключовою особливістю забезпечення економічної безпеки держави у грошово-кредитній сфері є обмежені можливості впливу держави на приватний сектор. У згаданій Доповіді підкреслюється: «...виклики американській та міжнародній безпеці великою мірою походили з дій неконтрольованого державою приватного сектору...» [4, с. 84]. В Україні, така обмеженість під час фінансової кризи виявилася, зокрема, у згортанні банківського кредитування за підвищення ринкових відсоткових та у зростанні попиту компаній і громадян на іноземну валюту, через знецінення гривні.

Грошово-кредитна політика вимагає гармонізації її основних складових - управління пропозицією грошей та валютно-курсової політики. У різних державах ці напрямки можуть зосереджуватися в одній інституції, наприклад, НБУ, або Банк Росії (подібним чином Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) є агентом держав-членів ЄС у здійсненні як керування пропозицією грошей, так і валютно-курсової політики у зоні євро). Натомість, США наділяють функцією головного агента керування грошовою масою Федеральну резервну систему (ФРС), а за валютно-курсову політику несе відповідальність Міністерство фінансів. Згідно до Ст. 99 Конституції України, забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією НБУ [17]. Закон про банки і банківську діяльність у ст. 8 визначає, що НБУ є центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці [17].

Сучасна економічна теорія вважає, що маса грошей в обігу має збільшуватись темпами, відповідними темпу зростання ВВП. Задля стимулювання економічного росту НБУ, як емісійний центр держави здійснює безготівкову емісію депозитних грошей, яка збільшує обсяги кредитування економіки через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Створення додаткових кредитних коштів залежить від резервної політики НБУ щодо комерційних банків, вартості кредитів, індикатором якої повинна бути облікова ставка НБУ, ліквідності банківської системи, одним з важливих індикаторів якої є залишки на коррахунках комерційних банків у НБУ.

НБУ використовує такі основні інструменти регулювання пропозиції грошей, як купівля цінних паперів на відкритому ринку та кредитування комерційних банків. Відсоткова політика у розвинутих країнах є потужним, хоча сьогодні і не бездоганним інструментом, через який держава впливає на економіку, через інвестиції та попит на гроші. Водночас, облікова ставка НБУ не була до останнього часу економічним орієнтиром і її зміни мало впливають на відсоткові ставки фінансового ринку.

Принагідно зазначимо, що ЄЦБ та ФРС близькі сьогодні до відокремлення «політики ліквідності», цілі якої не повністю залежать від цілей монетарної політики. Зокрема, у грудні 2009 року ФРС заявила про наміри підвищити у 2010 році ставку дисконтування, за якою надаються надзвичайні кредити комерційним банкам, у той же час не підвищуючи інших базових відсоткових ставок. Таким чином, ФРС має можливість по-різному впливати на фінансовий ринок та реальну економіку, що є важливою перевагою на етапі виходу з фінансової кризи [17].

Основними інструментами валютно-курсової політики НБУ є операції з купівлі та продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку, а також інструменти прямої дії, які стосуються валютного регулювання та валютного контролю. Взаємозв'язок валютно-курсової політики та політики керування обігом грошей полягає передусім у можливості держави створювати, чи вилучати додаткову грошову масу у гривнях через купівлю та продаж іноземної валюти. На сьогодні, цей інструмент є насправді «якорем» монетарної політики, що відображено у цілях грошово-кредитної політики держави. НБУ запланував у середньостроковий період перейти до інфляційного таргетування, визнаючи необхідність «певного перехідного періоду до використання інфляційного орієнтира як головної мети грошово-кредитної політики..

Таким чином, саме валютний курс залишається сьогодні головним орієнтиром грошово-кредитної політики. Слід зазначити, на що робить наголос А.І. Сухоруков [11, с. 50], що держава намагалася у минулому надати монетарній політиці передусім антиінфляційного спрямування . Проте, як зазначають дослідники, «Індекс інфляції до 2002 р. прогнозувався на досить високому рівні (більше 10%) і неодноразово змінювався протягом року, тобто критерій стабільності не витримувався. Зате обмінний валютний курс гривні до долара СІЛА (прогнозний і фактичний) був відносно стабільним протягом тривалого періоду. Це свідчить про більш значущу роль цього показника в цільовій спрямованості грошово-кредитної політики порівняно з показником інфляції» [11, с. 424].

Сьогодні, в Україні відбулася зміна режиму валютного курсу. За погодженням з МВФ, здійснено перехід від режиму валютного коридору до фіксованого плаваючого курсоутворення. За таких умов, НБУ повинен встановлювати офіційний курс гривні у відповідності до середньозваженого курсу міжбанківського ринку, але може впливати на курсоутворення, головним чином через ринкові інтервенції. Це посилює залежність курсоутворення від ринкових чинників.

Важливе значення мають міжнародні аспекти грошово-кредитної політики. Передусім, це пов'язано з трансформацією поняття вартості грошей за сучасних умов. Остаточна відмова від «золотого стандарту» у 70-і роки XX ст. започаткувала вододіл між економічно розвинутими країнами та рештою світу у питаннях курсоутворення. «Уряди країн, що розвиваються, надавали перевагу фіксованим обмінним курсам, для забезпечення цінової стабільності та запобігання відтоку капіталів. З іншого боку, ліберальні економісти та міжнародні банкіри схвалюють систему гнучких плаваючих курсів» [12, с. 475].

Актуальними викликами для світової валютної системи є розбіжності у принципах курсоутворення держав, які є конкурентами у світовій економіці та загроза ослаблення долара США, як основної резервної валюти. Показовою щодо дії цих двох чинників є валютно-курсова політика Китаю. Економічно зростаючий Китай підтримував довгий час фіксований валютний курс щодо долару США - свого найбільшого торговельного партнера, що, для США мало несприятливий вплив на конкурентоспроможність національного експорту. Тому США розглядало цю проблему, як важливу для національної безпеки. Але поточна фінансова криза чинить девальваційний тиск на долар, при цьому Китай є одним з найбільших власників доларових державних облігацій США, посилений продаж яких може загострити девальвацію долара.

Джонатан Кіршнер зазначає, що «Фінансова глобалізація, зокрема генеровані нею примуси до макроекономічної конвергенції та зниження рівня політичної автономії, разом з посиленою фінансовою нестабільністю...створює заохочення для держав, що випускають міжнародні валюти до розвитку сфер монетарного впливу», тоді як «...Менші держави, ймовірно будуть асоційовані з певною валютною групою, задля мінімізації коливань обмінних курсів, що могли б підірвати зовнішню торгівлю» [13, с. 15].

Для України, долар США, поки що залишається основною міжнародною валютою, завдяки географічній диверсифікації експорту та міжнародній слабкості валют торговельних партнерів - країн СНД. Це дещо спрощує для держави завдання моніторингу ризиків змін обмінних валютних курсів та убезпечує Україну від втягнення до регіональних валютних союзів. За 2008 рік, за даними НБУ, 74,1% надходжень від експорту та 68,5% надходжень від імпорту товарів та послуг з України були номіновані у доларах США, хоча головними торговельними партнерами є країни СНД, займаючи, відповідно 35,7% експорту та 38,7%) імпорту товарів та послуг [14]. Проте, уряд Росії сьогодні прагне зміцнити рубель, надаючи йому якості регіональної резервної валюти. Зміцненню рубля сприяє також укладення Росією митного союзу з Білорусією і Казахстаном у грудні 2009 р. Згадаємо, що Росія у минулому прагнула інтегрувати Білорусію до рубльової зони у 2003, а пізніше - у 2005 роках [15, с. 34]. Дочірні банки державних російських банків в Україні можуть стимулювати українські компанії до позик у рублях на більш вигідних умовах, ніж у доларах. Україні доцільно використати сучасну практику розвинутих країн, запровадивши двосторонні валютні свопи з Росією та іншими великими торговельними партнерами з СНД, щоб сприяти збалансованому використанню поряд з рублем і гривні для міжнародних розрахунків та заохочувати гривневе кредитування для імпортерів українських товарів та послуг у країнах СНД.

Залежність грошово-кредитної політики від інститутів ринку капіталів є також нагальною проблемою міжнародної фінансової системи. Як зазначають українські дослідники (а ця думка поділяється і керівництвом НБУ), «Операції на відкритому ринку - це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України...» [2, с. 188]. Тому держава має сприяти розвитку фінансового ринку, та його основних сегментів - банківські кредити, ринок грошей, валютний ринок, ринки капіталу, фондовий ринок.

Питанням істотної ваги є узгодження різних складових економічної політики держави. Успішність грошово-кредитної політики передусім залежить від її координації з фіскальною (бюджетною) політикою. Так, заходи з стабілізації обмінного курсу гривні за поточної кризи важко поєднуються з затримками з відшкодування ПДВ експортерам чи стягненням податковими органами наперед податку на прибуток компаній. З іншого боку, за передвиборчої кампанії уряд відмовлявся від своєчасного погодженого з МВФ підвищення цін на газ для населення та здійснення інших непопулярних заходів бюджетної політики. Результатом цього стало на наш погляд, значне посилення загроз економічної безпеки держави. Як приклад, у пресі неодноразово згадується про сьогоднішній катастрофічно низький рівень фінансування оборони України, при цьому з мінімально необхідних, на думку військових 19,8 млн. грн. фінансування до проекту бюджету закладається лише 13 млн. грн. [16].

Для здійснення грошово-кредитної політики характерна необхідність урахування довіри до політичних заходів та інституцій з боку бізнесу та громади. На наш погляд, довіра до політичних інституцій (credibility) має велике значення для забезпечення економічної безпеки. Розглянемо, наприклад, проблему девальвації гривні. Як антикризовий захід валютно-курсової політики, девальвація може бути позитивним заходом: внаслідок зниження обмінного курсу товари та послуги експортуватимуться за привабливими цінами, що матиме позитивний вплив на вирішення проблем платіжного балансу країни. Більше швидка та глибока девальвація може видатися кращою, ніж поступова Але девальвація є дуже ризиковим політичним кроком для держави. Це доречно пояснює Кіршнер: «З погляду економіки, девальвація чи ревальвація грошової одиниці - це крок до відновлення зовнішньої рівноваги, не можна казати, що один напрям зміни курсу валюти кращий за інший. Але на практиці, девальвація (і знецінення) асоціюється зі слабкістю, тоді як сильна грошова одиниця забезпечує престиж її емітенту» [с. 15]. Девальвація гривні в Україні у 2008 році була глибокою, що, на наш погляд, має позитивні передумови до створення цінових переваг для товарів українського експорту. Поданий нижче графік ілюструє поточні цінові переваги глибоко девальвованої гривні у порівнянні з валютами наших великих торговельних партнерів - Росії та ЄС.

Але девальвація, здійснена НБУ, викликала значну суспільну недовіру, що не в останню чергою пов'язане з незрозумілістю та непрозорістю політики НБУ, з недостатньою координацією з іншими органами державної влади. Для послаблення недовіри до заходів грошово-кредитної політики інституціям, які здійснюють ці заходи, доцільно розробляти одночасно більш стратегічні політичні рекомендації. Наприклад, одночасно з девальвуванням гривні доцільно було б розробити механізм заходів зі сприяння реструктуризації заборгованості приватних та корпоративних позичальників за валютними кредитами. Дії НБУ повинні бути прозорими та обґрунтованими, що забезпечуватиме довіру до державної політики.

...