Система оподаткування підприємств в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні та організаційно-правові засади системи оподаткування підприємств в Україні

1.1 Теоретико-методологічні засади системи оподаткування в Україні

2. Податки і податкове регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств

2.1 Склад, структура податків та динаміка рівня оподаткування підприємств

3. Порівняльний аналіз корпоративного оподаткування в контексті міжнародного досвіду

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

При створенні незалежної України 1991 році передбачалося, що всі подальші процеси будівництва держави будуть спрямовані на утворення України, як багатої і авторитетної країни.

Особливою проблемою залишається перехід до суто економічних відносин товаровиробників з державою, подолання економічно необґрунтованого втручання державних відомств у діяльність підприємств і організацій. Поряд із цим не менш вважливою проблемою для вітчизняних підприємств є відсутність стабільної податкової системи. Постійні зміни та доповнення до податкового законодавства призводять до невиконання прогнозних показників виробничо-господарської діяльності підприємств та їх кінцевих результатів - прибутку, рентабельності, окупності капітальних вкладень тощо. Це створює фактор невизначеності в організації підприємницької діяльності. Крім того, не можна заперечувати, що для окремих підприємств сума податків, що сплачується відповідно до діючого законодавства, обтяжлива і створює передумови для подорожчання продукції, звужує при цьому ринок її збуту.

Надмірне збільшення податкового навантаження може привести до руйнування ринкового механізму, депресії та соціально-економічної дестабілізації. Суб'єкти підприємницької діяльності вирішують питання щодо зниження податкового навантаження самостійно неофіційними шляхами, виводячи свої відносини з іншими суб'єктами за межі офіційної економіки. За рахунок цього, вони мають змогу зменшити свої витрати, знижувати ціни на свою продукцію, активізувати попит на неї.

Характерною особливістю діючої податкової системи є і те, що крім великої кількості та суттєвих за величиною податків, в Україні формуються численні державні бюджетні та позабюджетні фонди цільового призначення, що значно ускладнює систему оподаткування та обтяжує платників податків.

Предмет дослідження - це податкові платежі до бюджету, оцінка ефективності податкових платежів та їх менеджмент.

Об'єкт дослідження - система оподаткування підприємств в Україні, податкове адміністрування та менеджмент, шляхи оптимізації податкових платежів на рівні підприємства.

Мета роботи полягає у комплексному дослідження існуючої теорії та практики оподаткування підприємств, виявленні переваг та недоліків засад вітчизняного корпоративного оподаткування в порівнянні з зарубіжним.

Методологічною основи для написання роботи послужили:

Закони України.

Постанови Верховної Ради України.

Декрети Кабінету Міністрів України.



1. Теоретичні та організаційно-правові засади системи оподаткування підприємств в Україні

1.1 Теоретико-методологічні засади системи оподаткування в Україні

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Податкова система - основа фінансово-кредитного механізму управління та один із найважливіших важелів впливу на економіку. В Україні конституційно закріплено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом, та визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів.

Податкове законодавство в Україні сформоване на основі нормативної бази, успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи української національної податкової політики розроблялись під тиском обставин без належного податкового обґрунтування та аналізу макро і мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без урахування світового та історичного досвіду формування і розвитку податкових систем. Більшість рішень щодо формування податкової системи в Україні приймалось відповідно до особистих знань, інтуїції чи інтересів керівництва держави та їх організаційних структур.

Відсутність науково обґрунтованих підходів до формування національної податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і роблять систему оподаткування не ефективним антикризовим засобом, а однією із основних причин загострення економічної кризи.

Проблема побудови ефективної податкової системи - одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок, її вирішення повинно здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого в світі досвіду в сфері оподаткування.

Чинному законодавству України притаманно включення його до бюджетного права, що і виділяє у податковому регулюванні фіскальні функції. Розповсюджена ідея про те, що податки - це лише засіб наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних для функціонування держави безпідставна і обмежена. В дійсності податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб'єктів, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює і посилює одні зв'язки або послаблює інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова повинна йти про розробку такої податкової системи, яка б забезпечувала або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.

Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона часто не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової політики держави.

Податки не люблять платити всі, і це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто не сплачує податки тому, що вони великі за обсягом, несправедливі та їх сума не відповідає тій користі, що отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему в Україні, весь час змінювалися з метою їх погодження з процесами, які мали місце у житті суспільства за відсутності єдиної податкової політики.

Закони про нові податки, збори та обов'язкові платежі приймаються відповідно до поточних потреб у фінансуванні доходної частини бюджету (зазначимо, що в Україні встановлено 24 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів, обов'язкових платежів). За таких умов суб'єкти господарювання та фізичні особи опиняються в критичному становищі - більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом вони повинні сплачувати.

В процесі реформування податкової системи України чинні норми та положення, що регулюють процес оподаткування, повинні бути перероблені у відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої системи.

Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватися на таких засадах реформування системи оподаткування:

1) загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування ;

2) уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів);

3) зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов'язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;

4) зниження рівня податкового навантаження на суб'єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;

5) зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг;

6) збільшення розміру суми неоподаткованого мінімуму доходів фізичних осіб;

7) застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток пріоритетних галузей господарства та регіонів України;

8) підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб'єктів малого підприємництва;

9) стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень та впровадження нововведень;

10) урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод у сфері оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинутих країнах.

Зміни податкової системи, проведення яких передбачається під час здійснення податкової реформи в Україні, направлені на вирішення наступних завдань реформування податкової системи України :

1. Побудова стабільної, зрозумілої та прозорої податкової системи, встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках єдиного податкового простору.

З метою забезпечення стабільності податкового законодавства після закінчення проведення податкової реформи передбачається встановлення 5 -річного мораторію на внесення змін до законодавчих актів з питань оподаткування.

Зрозумілість норм та положень податкового законодавства України - це необхідна передумова його життєздатності та прийняття до застосування всіма суб'єктами відносин, що виникають в процесі оподаткування, повинні викладатися із використанням загальноприйнятої та широковживаної лексики.

Спрощення податкової системи досягається зменшенням загальної кількості податків і зборів, зокрема шляхом об'єднання тих податків і зборів одного рівня, які мають однакову податкову базу, а також скасування неефективних та безпідставних податків з незначними частками в бюджетних доходах.

2. Формування єдиної податкової правової бази.

Єдність податкової системи та законодавчої бази оподаткування забезпечується повним охопленням всіх питань з оподаткування в одному законодавчому акті, яким встановлюється вичерпний перелік податків та зборів, що справляються на загальнодержавному і місцевому рівнях, та визначають конкретні ставки загальнодержавних та граничні ставки місцевих податків та зборів. Таким законодавчим актом прямої дії повинен стати Податковий кодекс України. Право встановлення загальнодержавних і місцевих податків і зборів необхідно закріпити за одним органом законодавчої влади - Верховною Радою України.

3. Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

Проблема наповнення доходної частини бюджету не повинна прямо відбиватися на рівні податкового навантаження. Зростання обсягів податкових надходжень повинно забезпечуватись за рахунок прискорення оборотності капіталу та підвищення ділової активності суб'єктів господарювання. Сприяти цьому необхідно шляхом реалізації регулюючої функції податків. Під час побудови податкової системи передбачається раціональне співвідношення прямих та непрямих податків, кожний з яких має свої вади та позитивні риси.

4. Встановлення рівних умов оподаткування всіх категорій платників податків та скасування пільг оподаткування.

Положення податкового законодавства повинні однаково поширюватись на всі категорії платників податків незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої галузі промисловості чи сфери діяльності. Стимулювання підприємницької діяльності шляхом застосування податкових пільг та надання їх певним категоріям, окремим" підприємствам чи фінансовим групам поза системою загальнодержавних пріоритетів недоцільне і сприяє розвитку тіньової економіки та створює основи для корупції. Тому одним із завдань реформування податкової системи є скасування безпідставних та невиправданих пільг оподаткування.

5. Забезпечення гарантій соціального захисту щодо малозабезпечених верств населення.

Доходи, які не перевищують рівня межі малозабезпеченості, не повинні оподатковуватись, адже вони є незначними, і витрати на їх адміністрування перевищують бюджетні надходження від їх оподаткування. Тому необхідною передумовою запровадження дійового механізму соціального оподаткування доходів фізичних осіб вважається підвищення рівня неоподатковуваного мінімуму до офіційної межі малозабезпеченості, яка встановлюється Верховною Радою України.

6. Створення умов для здійснення підприємствами переоснащення основних фондів та оновлення матеріально-технічної бази.

В податковому законодавстві закладаються положення, згідно з якими до витрат, на які зменшується валовий дохід при визначенні об'єкту оподаткування за податком на прибуток, будуть відноситись кошти, направлені підприємством на проведення інноваційної діяльності, зокрема витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, фундаментальні та прикладні дослідження та впровадження нововведень.

7. Забезпечення умов розвитку суб'єктів малого підприємництва.

З метою створення сприятливого середовища для розвитку та поширення діяльності малих підприємств в податковому законодавстві передбачається застосування особливих режимів оподаткування цих категорій платників податків. При цьому як один з можливих варіантів особливого режиму оподаткування суб'єктів малого підприємництва виступатиме застосування податку з продаж певних категорій платників податків. Це дасть змогу зменшити витрати на адміністрування сплати податків суб'єктам малого підприємництва та зменшить їх податковий тягар.

8. Розробка нового механізму податкового адміністрування та вдосконалення системи відповідальності за податкові правопорушення.

Для побудови ефективної системи стягнення податків та гарантії прав і законних інтересів платників податків (зборів) вирішення справ про виконання податкових зобов'язань та стягнення несплачених сум податків, пені та штрафних санкцій має проводитись лише у судовому порядку.

Правове регулювання податкових відносин базується на таких принципах оподаткування :

1) принцип економічної обґрунтованості - встановлення податків та зборів відповідно до фінансових можливостей платників з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат та доходів бюджету;

2) принцип стабільності - незмінності видів податків та правил їх нарахування і стягнення протягом тривалого періоду;

3) принцип передбачуваності - соціально-економічної обґрунтованості змін податкового законодавства;

4) принцип антиінфляційної спрямованості податків - запобігання інфляції шляхом оптимальних податкових вилучень;

5) принцип рівності - рівного обов'язку платників податків при рівних умовах оцінки та розмірах, доходів;

6) принцип стимулювання - формування економічної та правової зацікавленості у здійсненні певної діяльності, виходячи з умов оподаткування та отримання більш високих доходів;

7) принцип економічності - співмірності витрат, пов'язаних зі стягненням податків, з доходами, одержаними від їх збору.

Одним з ключових моментів проведення реформи системи оподаткування в Україні має стати прийняття Податкового кодексу України, в якому б врегулювалися усі відносини, пов'язані з оподаткуванням в Україні, та визначилися правові основи, принципи побудови і функціонування податкової системи. Податковий кодекс України повинен виконувати такі функції :

1) встановлення системи податків та зборів, які стягуються на всій території України;

2) визначення порядку встановлення, зміни та скасування податків та зборів;

3) встановлення прав та обов'язків платників податків та зборів, податкових органів та інших учасників правовідносин, які регулюються податковим законодавством;

4) встановлення підстав виникнення, зміни, припинення та порядку виконання обов'язків щодо сплати податків (зборів);

5) визначення форм та методів податкового контролю;

6) встановлення порядку та умови притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства платників податків та посадових осіб податкових органів;

7) встановлення порядку оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.

Отже підведемо деякі підсумки. Система оподаткування повинна ґрунтуватись на наукових принципах, повинно проводитись реформування системи оподаткування. Чіткість формулювання завдань податкової системи та функцій Податкового кодексу дозволить структурувати теоретико-методологічні засади податкової системи.



2. Податки і податкове регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств

Податкова система будь-якої країни ставить собі за мету: по-перше, акумулювати фінансові ресурси в руках держави для того, щоб виконати свої обов'язки перед суспільством щодо забезпечення соціальних умов життя населення, утримання органів державного управління, армії, флоту і для створення резервів на покриття витрат, викликаних надзвичайними подіями; по-друге, стимулювати розвиток економіки держави за рахунок розширеного відтворення. Ця мета може справдитися у тому разі, якщо суб'єкти підприємницької діяльності здійснять податкові відрахування і платежі до бюджетів усіх рівнів у потрібному обсязі, а частина нерозподіленого прибутку залишиться у їхньому розпорядженні. Саме за рахунок цієї останньої частини дозволяється поповнити статутний капітал підприємства, його додатковий і резервний капітал, виділяти кошти на капітальні й фінансові інвестиції і здійснювати інші операції, спрямовані на зміцнення і розширення своєї матеріально-технічної та економічної бази. Отже, система оподаткування має бути стабільною і передбачати вигоди для платників при дотриманні правил податкової дисципліни.

Діяльність окремого підприємства спрямована на одержання прибутку, величина якого залежить від обраної стратегії підприємства.

Створення прибутку підприємства досягається за рахунок сполучення в його діяльності статичних і динамічних складових. Отриманий у результаті прибуток розподіляється на споживання та інвестиції, які, в свою чергу, розцінюються як можливість у майбутньому одержати більший прибуток.

Статичне забезпечення роботи підприємства - це всі наявні в його розпорядженні ресурси, використовуючи які, можна отримувати прибуток. До них належать відносно незмінні фактори (ресурси): майно підприємства, обмеження, зумовлені чинним законодавством, а також соціальною і політичною реальністю, можливості використання природних ресурсів, переваги становища в інфраструктурі, професіоналізм робітників, назва (ім'я) підприємства тощо. Статична складова часто збігається з капіталом, і її грошовий вираз зазвичай дорівнює ринковій вартості підприємства.

Динамічне забезпечення діяльності підприємства - це засоби, які перетворюють можливості виробляти прибуток (статичну складову) в дійсність. До них належать ресурси, які безперервно оновлюються або витрачаються для створення прибутку: матеріальні й грошові потоки. Будучи об'єднані зі статичною складовою, ці потоки дають змогу виробляти і реалізовувати продукцію, а в результаті отримувати прибуток.

Якщо статична складова може не змінюватися, то величина динамічної складової залежить від інтервалу часу, на якому вона вимірюється, тобто стан - це запас, а процес - це потік. Величина динамічної складової у розрахунку за рік змінюється і може вимірюватися вартістю матеріальних і величиною фінансових потоків.

Однак, крім статичної і динамічної складових, в структурі економічної діяльності підприємства можна виділити цільову складову або потоки чистого прибутку, отриманого в результаті діяльності підприємства, які споживаються та інвестуються. Обидві частки прибутку, як і динамічна складова, є потоками, але це потоки особливого роду. Потік прибутку, що споживається, являє собою мету економічної діяльності, заради якої існує і функціонує підприємство. Потік прибутку, що інвестується, збільшує статичну складову підприємства (капітал), а це, в свою чергу, спрямовано на збільшення прибутку, що споживатиметься у майбутньому. Таким чином, обидві частки прибутку якісно відрізняються від інших фінансових потоків, а тому виділяються з динаміки в окремий структурний елемент.

Структура економічної діяльності підприємства свідчить, яким чином розподіляється отримана виручка. Вона спрямовується на відновлення статичної складової, як правило, у вигляді амортизаційних відрахувань, забезпечення динамічної складової (оплата праці й матеріальні витрати) та частки, спрямованої на виплату податків та інших відрахувань (процентів за кредит, повернення кредиту, оренда тощо). Частина виручки, що залишається, є прибутком підприємства і розподіляється загалом на три частини - прибуток, що споживається (мета діяльності підприємства), прибуток, що інвестується (йде на збільшення статичної складової) і податок на прибуток.

Викладена вище структурна філософія діяльності підприємства дає змогу класифікувати податки за їхнім походженням. Кожній складовій структури - статичній, динамічній і цільовій (прибуток) властивий набір економічних показників, які повинні бути базою для нарахування кожного з податків, тобто кожному з податків відповідає оподатковуваний елемент структури, який може бути базою оподаткування. З іншого боку, кожний із податків залежить від того економічного показника, на який він нараховується, і чим більша величина показника, тим більший виплачується податок, а тому завжди у підприємства існує прагнення цей економічний показник якомога зменшити.

Крім того, розглянута структура дає змогу виявити, що вплив кожного з податків на економіку підприємства визначається тим елементом економічної структури, на величину якого він нараховується. Отже, походження і вплив податків пов'язані зі структурою економічної діяльності підприємства, а тому її природно покласти в основу класифікації податків. Тому доцільно в основу системи податків в Україні включати податки на статичну і динамічну складову діяльності підприємства і податки на результати діяльності (див. рис.).

Відповідно до цієї структури податки розподіляються на три групи: податки на статику, податки на динаміку, податки на мету діяльності (прибуток). Податки, якими оподатковуються грошові виплати населенню, об'єднані в окрему групу нарахувань на фонд споживання. До податків на статику можна віднести податок на майно, плату за землю, рентні платежі та інші платежі, пов'язані зі спроможністю підприємства виробляти прибуток. Основний вплив цих податків на економіку підприємства полягає в стимулюванні ліквідації виробничих фондів, які не приносять прибутку. Щоб ця функція податків на статику здійснювалася найефективніше, їхні ставки повинні бути різноманітні для різних типів статичних податків та різних моментів часу. Крім того, вони повинні періодично уточнюватися відповідно до економічних умов, які змінюються.

Рисунок 1 - Запропонована система податків, виходячи зі структури діяльності підприємства [5, с.56]

Якщо ставки податків на статику надмірно низькі, то вони не стимулюють ліквідації неефективних виробничих фондів (особливо на державних підприємствах). Занадто високі ставки податків на статику призводять до того, що підприємству стає невигідно мати не тільки наявні, а й ефективно працюючі виробничі фонди. Це спричинює розпродаж фондів і гальмує економічну діяльність, в якій вони використовуються, що в кінцевому підсумку призводить до дефіциту товарів і послуг і зростання цін на них.

До податків на динаміку можна віднести податок на додану вартість, акцизний збір, нарахування на заробітну плату, інші податки. Цими податками оподатковуються грошові потоки, які одержуються і виплачуються підприємством. Податком на додану вартість на практиці оподатковується різниця між виторгом і матеріальними витратами. Акцизним збором - оборот від реалізації високорентабельних і монопольних товарів. А нарахуваннями на заробітну плату - фонд оплати праці, або потік оплати праці.

Вплив кожного з цих податків на економіку підприємства пов'язаний із тим грошовим потоком, який ними оподатковується.

Податок на додану вартість регулює зростання цін. Якщо ставка цього податку невелика, то він орієнтує підприємців збільшувати прибуток не стільки за рахунок зростання цін, скільки за рахунок підвищення ефективності виробництва і збільшення обороту. Якщо ставка податку на додану вартість велика, то він гальмує динаміку виробництва, ефективність останнього падає, а це може призвести до загальноекономічної кризи.

Акцизним збором оподатковуються, як правило, товари, що не належать до предметів першої необхідності та рівень рентабельності яких досить високий. тому високі ставки цього податку можуть стримувати виробництво і споживання товарів, шкідливих для здоров'я нації.

Нарахування на заробітну плату обмежують не тільки зростання фонду споживання, а й економічно впливають на підприємства шляхом додаткового вилучення фінансових ресурсів. Однак, якщо значна частина населення непрацездатна і не має заощаджень, то обійтися без цих нарахувань важко.

До податків на результати діяльності відноситься податок на прибуток. Цей податок впливає на майбутнє підприємства. З метою ефективного управління механізмом формування прибутку підприємств доцільно ввести окремий податок на прибуток, який спрямовуватиметься на інвестування і окремий на споживання.

Податок на прибуток, що використовується на інвестування, визначає розмір частки нагромаджень і завдяки цьому формує майбутні можливості підприємства одержувати прибуток. Чим вища ставка цього податку, тим менша частка прибутку спрямовуватиметься на розвиток підприємства. Занадто високий рівень цього податку призведе підприємство до застою. Отже, рівень цього податку повинен бути невисоким.

Податок на прибуток, що споживається, діє на кожне підприємство як стимул підприємницької діяльності. Зростання ставки цього податку до певної межі впливає тільки на рівень споживання підприємців. Однак, якщо ставка переважає порогову величину, яка дорівнює величині банківського відсотка на депозит, то підприємство банкрутує. Різний пороговий рівень ставки податку на прибуток, що споживається, для різних підприємств може впливати на кількість і різноманітність чинних у національній економіці підприємств, а значить, і на спроможність економіки задовольняти потреби суспільства.

Ставки податку на прибуток, що споживається, і величина нарахувань на заробітну плату повинні бути взаємопов'язані, інакше грошові виплати

Чинна система оподаткування передбачає досить складні розрахунки щодо визначення розміру податкових відрахувань. Це викликано різноманітністю податкових ставок і баз, до яких ці ставки застосовуються. Причому бази для обчислення податків - це обсяг реалізації, сума надходження товарно-матеріальних цінностей, розмір оподатковуваного прибутку, дохід тощо. Як результат - допускаються помилки при визначенні бази оподаткування, при розрахунку розміру податку, порушуються строки платежу, застосовуються відповідні санкції і часто відхід підприємців до тіньової економіки.

Відсутність стабільності у податковій системі призводить до недовіри і скептицизму з приводу її удосконалення. У цьому зв'язку частина керівників підприємства краще себе почуває при недосконалій системі, оскільки ухиляння від податків будь-якими способами часто обходиться їм дешевше, ніж дотримання законодавства.

Про недосконалість податкової системи знає і держава. Саме з цієї причини останніми роками Верховною Радою, Кабінетом Міністрів України було видано кілька тисяч нормативних документів, які регламентують податкову систему. На жаль, ці численні документи її не спростили, а ще більше ускладнили. Полеміка стосовно проекту удосконалення оподаткування в Україні й розробки Податкового кодексу, що розгорнулася у Верховній Раді України, поки що ні до чого не привела.

Затверджені у 1997 році Закони України "Про податок на додану вартість" і "Про оподаткування прибутку підприємств" додали головного болю працівникам бухгалтерської служби. Якщо раніше наукова думка спеціалістів була спрямована на спрощення обліку й звітності, то ці два закони сприяли зростанню трудомісткості облікових робіт приблизно у 2 - 2,5 разу за рахунок обробки додаткових документів і складання реєстрів, котрі раніше не складалися. Це податкова накладна, книги купівлі й продажу товарів, журнали для обліку касових операцій тощо [6, с.120].

Виходячи з викладеного, щжоб податкова система запрацювала, необхідно фіскальний підхід до її побудови замінити стимулюючим. Для цього рекомендуємо всіх суб'єктів підприємницької діяльності розділити на 3 групи - малі, середні й великі підприємства.

До першої групи слід віднести підприємства з чисельністю працівників до 10 чоловік і повністю звільнити їх від оподаткування. Діяльність таких підприємств визначається викупленим патентом і ліцензіями, вартість яких має диференціюватися індивідуальними особливостями, місцем розташування тощо і визначатися податковими органами. Вартість патенту і ліцензій прирівнюється до податку. Отже, такі підприємства перевіряються лише на предмет наявності у них перелічених і викуплених документів.

Працівники обліку таких підприємств звільняються від численних розрахунків щодо обчислення податків. Підприємець має продумати доцільність відкриття такого підприємства і здійснення видів діяльності. Природно, вартість патенту і ліцензій повинна стимулювати діяльність таких підприємств.

Друга група - це підприємства з чисельністю працівників до 50 чоловік. Для таких підприємств слід, на нашу думку, ввести єдиний фіксований податок в абсолютній сумі терміном на 1 рік із розбивкою за місяцями. Його можна переглядати лише через рік. Суму фіксованого податку визначають податкові органи спільно з представниками обласної (міської) адміністрації, враховуючи місце розташування підприємства, вид діяльності, асортимент продукції, що виробляється, обсяг реалізованих товарів і ряд інших ознак. Розмір такого податку має бути оптимальним: він повинен відповідати інтересам суспільства і стимулювати діяльність підприємства, оскільки нерозподілена частка прибутку після фіксованого платежу повністю залишається у розпорядженні підприємства.

Введення фіксованого податку звільнить працівників бухгалтерії від додаткових витрат часу на виконання податкового законодавства, від численних податкових перевірок. Перевірці будуть підлягати лише підприємства, котрі з різних причин не розраховувалися з бюджетом фіксованим платежем. Підприємства даної групи не повинні звільнятися від патенту і ліцензії на право тієї чи іншої діяльності.

Зарубіжний і вітчизняний досвід переконує, що перевірка підприємств 1-ї і 2-ї груп при значній кількості податків коштує державі дорожче, ніж сума податків, що стягуються, пені, штрафів. Крім того, податкова адміністрація фізично не справляється з якісною перевіркою правильності обчислення податків і своєчасності їх перерахування. Інші форми контролю діяльності підприємства при фіксованому податку зберігаються. Йдеться про дотримання правил протипожежної безпеки, захист прав споживачів, про екологічний контроль тощо. Після закінчення року сума фіксованого податку може бути змінена у відповідності з обставинами, що виникли [2, с. 39].

Третя група підприємств - це більш великі суб'єкти підприємницької діяльності. Кількість податків для таких підприємств має залежати від характеру їхньої діяльності, профільності та інших особливостей, бути обмеженою і бути предметом пильної уваги податкових органів. Обмежена кількість прямих і непрямих податків сприятиме кваліфікованішій перевірці і знизить трудовитрати облікового апарату щодо обчислення і перерахування податків. Причому база для обчислення податків має бути більш-менш постійною, та її, крім того, було б важко приховувати. Такими базами для обчислення прямих і непрямих податків можуть бути розмір земельної площі, що займає підприємство, чисельність працюючих, вартість основних фондів тощо. Ці показники не піддаються різким коливанням, отже, і сума податкових відрахувань буде більш-менш постійною. Така система непрямого оподаткування сприятиме ефективному використанню землі, основних фондів, зростанню продуктивності праці, що дасть змогу збільшити нерозподілену частку прибутку. Чинна ж система обчислення прямих і непрямих податків залежно від обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), суми отриманого прибутку, нарахованої заробітної плати доволі боляче б'є по оплаті праці працівників і часто зовсім не залишає прибутку у розпорядженні підприємства після його розподілу. Остання пропозиція дещо знизить і соціальне напруження.

Для вирішення зазначених питань у цій статті використано методику впливу податків на обсяг виробництва.

На графіку 1 крива С - функція національного споживання. Крива С + І враховує інвестиції. Ця крива сукупних видатків показує рівень бажаних видатків споживачів і підприємств відповідно до кожного рівня обсягу національного виробництва. В цьому випадку економіка перебуває у рівновазі в точці (В). в якій крива (С + І) перетинає лінію, проведену під кутом 45". Нові інвестиції переміщують точку рівноваги з точки А в точку В, тобто в бік збільшення валового національного продукту (ВНП).

Крива С + 1 + V відображає макроекономічну рівновагу в тому випадку, коли в аналізі враховуються урядові видатки й податки. За умови незмінних податків облік урядових видатків на товари і послуги дає нову рівновагу в точці С, де крива С + І + V перетинається з лінією, що проведена під кутом 45 .

Коли інвестиція та урядові видатки залишаються незмінними, зменшення податків збільшує рівноважний обсяг національного виробництва. Новий рівень рівноваги ВНП і сукупних видатків переміщується в точку Е, тобто в бік збільшення ВНП.

корпоративний оподаткування підприємство

Графік 1 - Вплив національного споживання, інвестицій, урядових видатків і зменшення податків на ВНП [7, с.35]

Рівноважний рівень національного виробництва визначається перетином кривих із лінією, проведеною під кутом 45°. Зменшення податків збільшує використаний дохід, і новий рівень рівноваги ВНП переміщується праворуч і вгору (точки О, Е).

У будь-якій точці на лінії, що проведена піл кутом 45", сукупний рівень споживання (точка А) плюс інвестиційні видатки (точка В), плюс урядові видатки (точка С), плюс зростання споживання від зменшення податків (точка Е), виміряні за вертикальною віссю, точно дорівнюють сукупному обсягу ВНП, виміряному за горизонтальною віссю.

В нашій дипломній роботі залежність надходжень до бюджетів різних рівнів (К) від ставки оподаткування (r) та розвитку бази оподаткування (Q) з допомогою теорії еластичності. Під еластичністю розуміємо відношення відсоткової зміни величини бази оподаткування товарів (Q) до відсотка зміни ставки оподаткування (r).

Графік 2 - Еластичність оподаткування [7, с. 38]

Реагування надходжень до бюджетів різних рівнів (R) залежно від ставки оподаткування (r) та розвитку податкової бази (Q) (за інших однакових умов).

Із графіка 2 видно, що база оподаткування (Q) активно реагує на зміну норми оподаткування (r). Кожна точка на кривій становить конкретну величину розвитку податкової бази залежно від норми оподаткування та показує всі можливі варіанти співвідношень (r) і (Q). Отриману криву назвемо кривою оподаткування. Вона нахилена вниз і вправо, тобто ця залежність зворотна і від'ємна.

Оскільки відсоток бази оподаткування більший за відповідну норму оподаткування, зменшення (r) викликає зростання надходження податків до бюджетів різних рівнів (R). Надходження податків до бюджетів різних рівнів (R) - це норма оподаткування, помножена на кількість товарів, то оподатковуються (Q). На графіку 2 сума податків, то одержуються бюджетами різних рівнів (R), зображена площиною прямокутника під кривою оподаткування, причому висота прямокутника - величина ставки оподаткування (r), а ширина - кількість товарів (Q). Початкова рівновага позначена точкою А. Зменшення ставки оподаткування веде до розвитку бази оподаткування (зростання випуску продукції (Q)), що зображено переміщенням за кривою оподаткування з точки А в точку В. Зіставлення площин прямокутників R2(OQ2 Вг2,) > R1(ОQ1Ar1) під кривою оподаткування говорить про збільшення надходжень податків після зменшення ставки оподаткування (r2< r1) за рахунок більшого зростання кількості товарів, що оподатковуються (Q2>Q1). В умовах переходу до ринкових відносин відрахування в бюджети різних рівнів (R) збільшуються в міру розвитку бази оподаткування (Q) при зменшенні ставки оподаткування (r) за інших однакових умов.

Отже, відсутність стабільності у податковій системі призводить до недовіри і скептицизму з приводу її удосконалення. У цьому зв'язку частина керівників підприємства краще себе почуває при недосконалій системі, оскільки ухиляння від податків будь-якими способами часто обходиться їм дешевше, ніж дотримання законодавства. Виходячи з цього, щоб податкова система запрацювала, необхідно фіскальний підхід до її побудови замінити стимулюючим. Для цього рекомендуємо всіх суб'єктів підприємницької діяльності розділити на 3 групи - малі, середні й великі підприємства.



2.1 Склад, структура податків та динаміка рівня оподаткування підприємств

Для повнішого аналізу діяльності підприємства у частині сплати податків та зборів, в першу чергу, необхідно охарактеризувати фінансовий стан підприємства. Він являє собою сукупність показників, які визначають конкретну здатність підприємства, його потенціал у діловій співпраці, ступінь гарантії економічних інтересів самого підприємства і його партнерів.

Фінансовий стан підприємства залежить від виробничих і комерційних результатів діяльності, рівня фінансової роботи з організації і використання фінансових ресурсів. Чим вищі показники виробництва і реалізації, нижча собівартість, чим вища рентабельність і більший прибуток, тим кращий фінансовий стан, що дає можливість в повному обсязі виконувати всі заплановані господарські заходи, здійснювати оплату зобов'язань і проводити розширення виробництва. Обов'язковою умовою при цьому є фінансова незалежність від зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності, можливості у необхідні строки оплачувати свої фінансові зобов'язання, тобто платоспроможність.

Фінансовий стан характеризується такими показниками:

- прибуток;

- рентабельність активів (капіталу);

- рентабельність реалізації продукції;

- рентабельність реалізації.

Податок на прибуток на підприємстві

Цей податок введено в дію Законом України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 22.05.1997 року.

Платниками податку є суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, банки (крім НБУ), які є юридичними особами, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Також, платниками такого податку є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншій, ніж платник, територіальної громади.

Сума податку на прибуток філії за відповідний звітний період визначається розрахункове, виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розділеного пропорційно питомій вазі суми валових витрат філії та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Ставка податку на прибуток становить 30%, об'єкт оподаткування - прибуток підприємства. Необхідно зазначити, що якщо платник податку має збитки, дозволяється зменшення оподаткованого прибутку на суму збитків.

Особливість цього податку в західних державах полягає в тому, що вони, з одного боку, стабілізують економіку на рівні всієї країни, а з другого - регулюють ефективність діяльності окремого підприємства. Ця група податків значно більше, ніж будь-яка інша, переобтяжена завданнями нефіскального характеру. Прибуткові податки - це головні "делегати" держави в господарській системі. Вони впливають на прибутковість господарювання, загальну ефективність економіки, реальні грошові доходи населення. Вони ж використовуються, як коригувальний фіскальний інструмент антимонополістичної політики та засіб стимулювання капіталоутворень і капіталовкладень. Прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і амортизації.

Основні показники фінансово-господарської діяльності.

Для покращення фінансово-господарської діяльності та фінансового стану підприємства необхідно:

1) вжити дійових заходів на зменшення дебіторської заборгованості, використовуючи важелі економічного та правового впливу;

2) під час проведення розрахунків за надані послуги і спожитий газ не допускати уступок на вимоги по переведенню боргу, оскільки це не призводить до покращення фінансового стану підприємства. Робота як комплексних, так і тематичних перевірок була направлена на вивчення "вузьких місць" фінансово-господарської діяльності підвідомчих організацій, а також по популяризації позитивних результатів діяльності інших підрозділів. Особлива увага була приділена своєчасності і повноті розрахунків з бюджетом, правильності витрачання коштів згідно цільового призначення, дотриманню встановленого банком ліміту залишку грошових коштів в касах підрозділів, стану дебіторської та кредиторської заборгованості, термінам їх виникнення, а також проведення відповідної роботи по встановленню претензій до недобросовісних платників.

Видані відповідні накази і розроблені заходи, спрямовані на ліквідацію виявлених порушень і недоліків, на покращення роботи кожного з підрозділів підприємства.

Економічна природа двох елементів ціни - "рентних платежів" і "відрахувань різниці в цінах" - збігається або є дуже близькою. В обох випадках це частина ціни товару, яку вилучає держава за правом власника природного ресурсу, тобто, по суті, це різновид ренти. Відмінності спостерігаються тільки в методі обрахунку: "рентні платежі" нараховуються за спеціальними, заздалегідь встановленими нормативами, тоді як "відрахування різниці в ціні" - величина мінлива і слабо передбачувана, залежна від верхньої межі ціни імпорту, собівартості продукції і прибутку підприємства.

Основними видами доходів є:

доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

доходи від операцій з цінними паперами, валютними цінностями та борговими зобов'язаннями;

доходи від операцій з основними фондами, нематеріальними активами та капітальний доход, пов'язаний з видобутком корисних копалин;

доходи від здійснення операцій лізингу ;

інші види доходів.

Податок на додану вартість.

У загальній системі податків та обов'язкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце. Цей податок, що охоплює найбільшу кількість суб'єктів господарювання, є одним з основних джерел наповнення Державного бюджету України.

Платником ПДВ є особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх 12 місяців (календарних) перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України; особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, ввезення товарів на митну територію України та вивезення за її межі.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування, об'єкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20% бази оподаткування.

Контроль за нарахуванням і внесенням податку до бюджету здійснюють податкові органи, а за справлянням і перерахуванням податку до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на митну територію України - митні органи в порядку, узгодженому з центральним податковим органом України. Порядок внесення ПДВ до бюджету при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Даний збір проводиться за інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього середовища, що розроблена на основі законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про підприємництво", "Про державну податкову службу в Україні", "Про відходи" на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року №303 "Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору. збір справляється за:

- викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

- скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

розміщення відходів;

Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділені та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи, організації, інші платники.

Суми збору обчислюються аналогічно сумам збору за використання водних ресурсів. Збір сплачується платниками щоквартально до 20-го числа місяця, наступного за звітним кварталом. Платники перераховують збір за забруднення навколишнього природного середовища двома платіжними дорученнями:

30% - до Державного бюджету, 70% - до місцевих бюджетів. Збір розподіляється між фондами охорони навколишнього природного середовища в складі відповідних бюджетів у розмірах, встановлених законодавством:

20% - до місцевих фондів, що утворюються у складі сільських, селищних, міських, бюджетів, на рахунки що відкриваються на ім"я відповідних фінансових органів за відповідним кодом бюджетної класифікації.

50% - до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища обласних бюджетів на окремі рахунки, що відкриваються на ім"я обласних фінансових управлінь за відповідним кодом бюджетної класифікації.

30% - до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що

утворюються у складі Державного бюджету України, на окремі рахунки які відкриваються на ім'я територіальних органів Державного казначейства за відповідним кодом бюджетної класифікації.

Контроль за правильністю обчислення збору, дотримання лімітів викидів, скидів та розміщення відходів здійснюється органами Мінекобезпеки.

Контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби на підставі документальних перевірок. Необхідно також зазначити, що сплата даного збору не звільняє платників від відшкодування збитків, заподіяних через порушення природоохоронного законодавства.

Плата за землю.

Будь-яке нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Тому, маючи у власності об'єкт нерухомості або користуючись і володіючи ним на праві оренди, необхідно знати, що при цьому одночасно використовуються земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомості, а згідно статті 36 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Власники землі і землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді плати за землю або орендної плати, які визначаються залежно від якості і місця знаходження земельної ділянки виходячи кадастрової оцінки земель.

Закон "Про плату за землю" передбачає, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні і сільські Ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний термін, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

Відповідно до особливостей функціонування УМГ "Прикарпаттрансгаз" необхідно зазначити: якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будови або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими підприємствами або будовами (їх частинами), переданими у тимчасове користування, сплачується в установлених розмірах на загальних підставах. Оскільки плата за землю в повному обсязі зараховується до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, то місцева влада повинна мати певні повноваження в цій сфері. Відповідно до підпункту "3" пункту 5 статті 18 "Положення про обласні, Київську і Севастопольські міські державні адміністрації" затвердженого Указом Президента України від 21.08.1995 року №760/95, до повноважень адміністрації належить затвердження в установленому порядку ставок земельного податку. Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку на земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюються і затверджуються відповідними Радами виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання і місця розміщення земельної ділянки, але не вище ніж у 2 рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, що застосовуються для курортних населених пунктів, в містах Києві, Сімферополі, Севастополі та інших містах обласного підпорядкування.

Плата за землю сплачується рівними частинами власниками землі і землекористувачами - виробниками сільськогосподарської і рибної продукції і громадянами до 15 серпня і 15 листопада, іншими платниками - щоквартально до 15-го числа місяця, що наступає за звітним кварталом. Надмірно сплачені суми підлягають поверненню платникові за його письмовою заявою та за його бажанням зараховуються у сплату податку за наступний рік.

Комунальний податок.

Об'єктом оподаткування є річний фонд оплати праці, розрахований виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працівників.

Ставка - 10% неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (МНДГ=17 грн.) Розрахунок комунального податку:

Оподатковуваний фонд оплати праці (ОФОП) за звітний період (грн.) дорівнює добутку середньоспискової чисельності працюючих за звітний період, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і на 3.

Знаходимо 7% (ставка комунального податку) від оподатковуваного фонду оплати праці за мінусом фактично сплачених авансових платежів за звітний період (грн.)

...