Система оподаткування підприємств в Україні

3. Порівняльний аналіз корпоративного оподаткування в контексті міжнародного досвіду

Економічні трансформації в країні та її економічне оздоровлення неможливі без формування дієздатної податкової системи. На сьогодні система оподаткування акумулює в собі інтереси різних соціальних груп, представників різних видів діяльності, а загалом - платників податків і держави. Від и ефективності, стабільності, прозорості та інших принципів, визначених ще А. Смітом, а сьогодні регламентованих Законом України "Про систему оподаткування", залежать можливості економічного розвитку держави, економічна та інвестиційна активність платників.

Теоретичним підґрунтям регулювання економічної діяльності платників (в нашому випадку корпорацій) та забезпечення дохідної частини бюджету є податкова концепція А. Лаффера, який у середині 70-х років обґрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування та доходами бюджету. Він довів, що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки, і податкової бази [8, с.72].

Якщо ставка податку дорівнюватиме нулю, то всі підприємства, в тому числі корпоративні, працюватимуть, але ніяких надходжень до бюджету не буде. Якщо ставка дорівнюватиме 100%, то підприємці не матимуть стимулів до виробництва оподатковуваного товару. Спровоковане таким чином зменшення виробництва може призвести до того, що жодне з N підприємств не буде працювати, тобто бюджетні надходження знову будуть нульовими. Крива Лаффера показує, що підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, таким чином, воно не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності приватного сектору. За цією межею починається зворотний процес, оскільки податки, які стягуються на основі високих ставок, призводять до значного падіння бюджетних надходжень. Податки у цьому разі пригнічують підприємницьку ініціативу, нагромадження та інвестиції скорочуються.

Якою б високою не була фіскальна функція податків, що досягла критичного рівня через великий дефіцит бюджету, вона не повинна обмежувати розвитку інших своїх функцій: регулювальної та стимуляційної. Оскільки завдання полягає не просто в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширювалася база податків, ефективно розвивалися підприємства у сфері виробництва та обігу. За всіх умов форми і ставки оподаткування не повинні призводити до того, щоб доходи платників податків, які залишаються в їх розпорядженні після сплати податків, були нижчими від критичного рівня.

Україна не може утвердитися як економічно розвинута держава без формування належної і дієздатної податкової системи. Практика засвідчує, що теорія бездефіцитного бюджету (БД<=0) безпідставна, оскільки максимальне вилучення коштів підприємств та населення супроводжується скороченням виробництва, зменшенням інвестиційної активності підприємницьких структур, зростанням соціальної напруженості.

Питання формування дохідної частини бюджету нині надзвичайно гостре. Податкова політика в кінцевому підсумку спрямована на концентрацію коштів у державному та місцевих бюджетах і підпорядкована суто фіскальним цілям. Проведення гнучкої податкової політики зумовлює виконання двох завдань, які, на перший погляд, є малосумісними: збільшення видаткової частини бюджетів із метою забезпечення економічного зростання і встановлення ставки податку, що забезпечить максимальне надходження доходів у відповідні бюджети.

Чинна система оподаткування в Україні характеризується численними поправками та змінами до законодавчих актів. Великі сподівання покладаються на прийняття Податкового кодексу, який систематизує чинне законодавство. Але мало хто звертає увагу на те, що європейські країни дотримуються основних принципів проведення податкової політики і не приймаючи податкового кодексу. Узагальнення досвіду податкового реформування в економічно розвинутих країнах світу (і не тільки європейських) дає змогу виділити спільну особливість - їх проведенню передувала тривала й копітка підготовча робота, а самі перетворення мали поетапний та еволюційний характер. Для прикладу, у Великобританії податкова реформа тривала більш як 10 років, в Японії після 15 років теоретичної підготовки в 1988 році була вдало проведена податкова реформа. Значним кроком у проведенні податкових реформ за умов посилення інтеграційних процесів стала податкова гармонізація країн - членів Європейського союзу.

Однією з європейських країн, де й до сьогодні проводиться податкова ре-. форма, є Франція. Це країна, де вперше було введено податок на додану вар-гість (у 1954 році економістом М. Лоре), а згодом у 1967 році була розроблена спеціальна Директива ЄЕС щодо поетапного введення в країнах - членах Європейського союзу.

Франція - одна з небагатьох країн, де податкова система орієнтована в основному на непряме оподаткування (див. рис. 1). Складовими податкової системи Франції є податок на доходи (ставки 10,5%-54%), податок на прибуток корпорацій (36,66%), податок на додану вартість (20,6%) [8, с.73].

Система оподаткування, яка діє сьогодні була створена в результаті податкової реформи проведеної в квітні 1989 р. До особливостей проведення реформи можна віднести побудову діючої системи вирівнювання оподаткування процесів отримання доходів та процесів споживання. Поступове збільшування частки товарів споживчого характеру сприяє цьому.

Характеризуючи податкову систему , можна відмітити, що вона носить централізований характер, оскільки 2/3 доходів зведеного бюджету припадає на поступлення загальнодержавних податків. Місцеві бюджети формуються в основному за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків. Загальнодержавні податки включають в себе 25 обов'язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів. Є велика кількість місцевих податків, проте виділяють 30 базових місцевих податків.

Проте, не дивлячись на різноманіття податків, їх групують в З основні групи:

1. Прямі податки прибуткової групи.

2. Майнові податки.

3. Споживчі податки (прямі і непрямі).

Виключенням з цієї класифікації є окремі місцеві податки:

1. Підприємницький податок нараховується на прибуток, що оподатковується та стягується по трьох ставках, величина кожної з них може дещо відрізнятись в залежності від префектури. Так для Токіо він встановлений в межах від 6 до 12,6 % прибутку в залежності від статутного капіталу компанії та величини самого прибутку.

2. Корпоративний муніципальний податок представляє собою сукупність 2 податків: префектурного і міського, або (як у випадку з Токіо) міського і районного. Податкові ставки можуть відрізнятись в залежності від місця, але максимальна ставка для префектурного (для Токіо - міського) податку - 6 %, міського (районного) - 4,7 % (розраховується від суми загальнодержавного податку).

3. Вирівнювальний податок представляє собою суму, що підлягає сплаті і яка є фіксованою, величина якої (від 50 тис. до 3750 тис. єн) визначається по відповідній таблиці, залежить від розміру капіталу юридичної особи та числа працюючих на ньому і розподіляється між містом і префектурою у відношенні 4 до 1.

Таким чином, максимально можливий розмір всіх прямих податків, які повинно сплачувати підприємство в 1990 р. може скласти менше 58 % від об'єму річного прибутку, не враховуючи сплати фіксованої суми вирівнюваного податку.

Оскільки прибуток, що розподіляється включається в власний прибуток акціонерів, які також підлягають оподаткуванню прибутковим податком, виникає ситуація подвійного оподаткування цієї частини прибутку підприємств.

В зв'язку з цим слід підкреслити, що в ФРН і інших країнах ЄС система податку на прибуток підприємств виключає подвійне оподаткування прибутку, що розподіляється. Це досягається з допомогою т. зв. системи заліку, при якій податок на прибуток, що розподіляється, сплачений компанією, враховується при оподаткуванні доходів акціонерів через податок на доход.

В зв'язку з податковою реформою в межах країн членів ЄС базова ставка корпораційного податку знижена в 1990 р. з 56 до 50 %. При цьому податок на прибуток, що розподіляється, в розмірі 36 % залишився незмінним.

Інтеграція національної економіки в систему світогосподарських зв'язків зумовила те, що Україна також зіткнулася з проблемою подвійного оподаткування і активно використовує в своїй податковій політиці міжнародні податкові угоди. Станом на 01.01.2000 року наша держава мала більше тридцяти чинних загальних і низку спеціальних міжнародних податкових угод, що цілком відповідало рівню провідних країн із розвинутою економікою. Щодо Франції, то Україна використовує згідно із Законом України "Про правонаступництво України" договір колишнього СРСР про уникнення подвійного оподаткування. Однак, зважаючи на динамізм розвитку економічних відносин, доцільно переглянути такі договори відповідно до реалій розвитку країни.

Україна прагне до інтеграції в Європу і тому має докласти всіх зусиль для виконання тих вимог, які ставляться до країн - членів ЄС.

Вважаємо, що певні зрушення вже закладені в проекті Податкового кодексу України. Наслідком його прийняття буде загальне спрощення правової бази оподаткування, уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами), зниження рівня податкового навантаження на суб'єктів оподаткування, врахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод у сфері оподаткування).

Сформувати цілком прозору податкову систему в Україні видається нам зовсім нереальним, але використати всі можливі напрями її вдосконалення - цілком ймовірно.

Висновки

Перспективи фінансової політики України залежать від уміння і бажання її уряду на практиці реалізувати задекларовану програму дії на кожний конкретний період. Суть програми має відображати потенційні можливості держави у відповідному періоді. Але успіхи втілення в життя усіх позицій програми залежать, у першу чергу, від ефективності функціонування окремих складових фінансової політики: податкової, бюджетної, грошової, валютної. У цьому разі розкривається роль податкової політики у розвитку національного господарювання.

Податкова система має бути гнучкою, оптимально пов'язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків, суттєво впливати на забезпеченість підприємств обіговими коштами.

Податкове законодавство не стимулює підприємства до поповнення власних обігових коштів, ефективного їхнього використання. У цьому зв'язку, на нашу думку, важливими шляхами впливу податкової політики на стимулювання підвищення рівня забезпеченості підприємств обіговими коштами є:

- обов'язкове спрямування частини прибутку підприємства на поповнення обігових коштів;

- оптимізація узгоджених строків сплати податків і часу отримання доходів;

- звільнення від оподаткування частини прибутку, яка спрямовується на поповнення власних обігових коштів.

Для розробки наукової податкової стратегії важливо:

1) сприяти стимулюванню виробництва та інвестицій;

2) не поспішати з оподаткуванням чистого прибутку (для цього ще немає необхідних умов);

3) звільнити від оподаткування мінімально необхідні доходи громадян за рахунок установлення неоподатковуваного мінімуму на рівні, достатньому для проживання працівника і його сім'ї;

4) припинити орієнтацію податкової політики України на пряме копіювання зарубіжних ринково розвинутих податкових систем без урахування національних особливостей.

Податкова техніка - це способи стягнення податків і здійснення податкового контролю. Усі способи повинні бути дешевими, ефективними і зручними для життя й діяльності платника податків.

Отже, в Україні нагальною є проблема створення єдиного правового поля у сфері податкових відносин. У першу чергу треба прийняти Податковий кодекс, який стане основою, передумовою здійснення податкової реформи.

Наступним кроком після прийняття Податкового кодексу буде встановлення мораторію на внесення будь-яких змін до основних складових податкової системи:

- переліку податків і зборів;

- принципів нарахування;

- заборони безспірного стягнення коштів із рахунків платників;

- встановлення додаткових пільг з оподаткування тощо.

Необхідність реформування податкової системи, що склалася в цей час в Україні представляється очевидною. Однак, беручи до уваги, що основні податки (ПДВ, податок на прибуток підприємств, ресурсні податки), що формують українську податкову систему, в більшій мірі виконують свою основну функцію, що такі податки випробувані як в розвинених, так і країнах, що розвиваються і різних економічних системах, а також враховуючи певну адаптованість платників податків і податкових органів до цих податків, пропонується не кардинальна зміна діючої податкової системи, а її еволюційне перетворення, усунення недоліків, що є, ліквідація перекосів всередині податкової системи. Проведений аналіз показує, що висока питома вага коштів, що вилучаються не дозволяє виробнику працювати ефективніше, розширювати випуск продукції, нарощувати прибутки і вкладати їх в розвиток виробництва, направляти на поліпшення соціальної інфраструктури суспільства. Значна частина обов'язкових вилучень переноситься на собівартість, тим самим збільшуючи ціну товару, що утрудняє його збут і зменшує прибуток підприємства, одночасно знижуючи можливість реалізації продукції в умовах конкуренції.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про систему оподаткування".

2. Бабич Л., Барсук Р. "Податкове реформування в Україні: напрями вдосконалення" // Економіка України, №8/1998.

3. Василик О.Д. "Державні фінанси України" - К.: "Вища школа", 1997.

4. Д'яконова "Податки та податкова політика України" - К.: "Либідь", 1998.

5. Турчинов О.В. "Реформування і оптимізація системи оподаткування в Україні" - К.: Національний інститут економічних програм, 1995.

6. Воронкова О.М. "Трансформація системи оподаткування в Україні" // Фінанси України, №1/2000, с. 118.

7. Бурлакова Л.В. "Система налогообложения" - К.: "Льібидь", 1997.

8. Іващук І.О. Сучасне європейське оподаткування. // Фінанси України. - 2001. - №10. - с.72-79.

9. Ткачук Я.М. Податкове середовище як фактор інвестиційного розвитку малих підприємств // Фінанси України. - 2001. - №2. - 24-30.

Размещено на Allbest.ru