Сутність бюджету і його роль у суспільному відтворенні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ

НАВЧАЛЬНА ШКОЛА НАУКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТА

Кафедра: фінанси і банківська справа

КУРСОВА РОБОТА

По фінансам на тему:

СУТНІСТЬ БЮДЖЕТУ І ЙОГО РОЛЬ У СУСПІЛЬНОМУ ВІДТВОРЕНІ

Виконав:

Гуща Д.І.

Перевірила:

Рубан Т.Є.

ДОНЕЦЬК, 2010 рік

Вступ

Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

Розподільчі відносини у суспільстві охоплюють всі сторони відтворювального процесу. Основне місце у регулюванні цих відносин відводиться бюджету. Саме через бюджет держава може стимулювати або обмежувати розвиток державності окремих підприємств, організацій, установ, забезпечити збільшення чи зменшення матеріального або культурного рівня розвитку, впливати на внутрішнє життя державного організму. З метою реалізації цих заходів в умовах товарно-грошових відносин держава повинна мати у своєму розпорядженні відповідні фонди грошових коштів. Формування цих фондів здійснюється в процесі розподілу і перерозподілу ВВП і НД.

Бюджет в соціально-економічному розвитку України відіграє особливу роль при допомозі:

- Системи оподаткування та мобілізації коштів в бюджет;

- Системи фінансування і використання бюджетних коштів;

- Системи бюджетного регулювання.

Виділяються значні кошти на розвиток всіх галузей матеріальної і нематеріальної сфери економіки, на операційні видатки, на розвиток науково-технічного прогресу. Значну частину коштів держава вкладає в соціально-культурну сферу, на невиробничі капіталовкладення, на оплату праці працівників бюджетних установ, на харчування і медикаменти в установи охорони здоров'я, на стипендії, пенсії, допомоги. За рахунок коштів бюджету повністю утримуються органи влади, оборони, міжнародні економічні відносини. Економічне оновлення об'єктивно потребує зміцнення державних фінансів як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціальне орієнтованих засад, тобто держава має здійснити ефективний розподіл доходів та видатків між своїми рівнями - центральним та місцевим. Розподіл доходів між бюджетами різного рівня згідно з поставленими перед ними завданнями та обумовленими цими завданнями видатками об'єктивно вимагає диференціації пріоритетів в направленні фінансових ресурсів. Оскільки в перехідний період функції держави зростають, то похідним є обов'язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм. а також особисто кожною людиною.

Таким чином, головною ланкою фінансової системи є державні фінанси, які включають бюджети всіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їх функцій повинно стати основою для визначення видатків, а отже і доходів різних рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їх видатків повинні бути закріплені законодавчо.

1. Бюджет як економічна і юридична категорія

Бюджет держави є досить складним і багатогранним явищем у суспільстві.

Розкриваючи поняття "бюджет", доцільно розглянути такі його найважливіші характеристики:

- за сутністю економічної категорії;

- за правовим характером;

- за формою;

- за матеріальним змістом.

1.1 Бюджет як економічна категорія

Передусім слід підкреслити, що бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:

1) бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;

2) за допомогою бюджету відбувається перерозподіл валового внутрішнього продукту, рідше - національного багатства, між окремими галузями економіки, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовим положенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Звідси можна зробити висновки про специфічне суспільне призначення бюджету - забезпечити розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Фінансові відносини, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами називаються бюджетними. Централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій, таких як; управління суспільством, оборона країни, економічна і соціальна.

Крім того, держава, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, здійснює підприємницьку діяльність і відповідно є одним із суб'єктів створення і розподілу ВВП. Як доводить світовий досвід, роль держави у розподільних процесах із розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому аспекті є найдосконалішим засобом для здійснення перерозподілу фінансових ресурсів зокрема і національного багатства в цілому.

Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави стверджувати, що в наступні роки через бюджет повинно перерозподілятися не менш як 30 % ВВП. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлене соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей господарства.

У країнах середнього рівня розвитку частка ВВП, що перерозподіляється через бюджетну систему, становить 35-37 %, а у високо розвинутих - 45 % і більше. Наприклад, у Німеччині цей показник сягнув 60 %. Сконцентровані у бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони та безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку й успішного функціонування галузей економіки, освіти, охорони здоров'я, зміцнення науково-технічного потенціалу й культури, поліпшення матеріального становища населення, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і соціальної сфери на всій території країни через маневрування у розподілі коштів, нівелюючи наслідки нерівномірного розміщення продуктивних сил та соціальні наслідки розшарування громадян за їхніми матеріальними статками.

Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджені в ньому. У безпосередньому зв'язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Відтак, бюджет є могутнім інструментом державного управління.

Сутність бюджету як економічної категорії реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Зміст цих функцій, сфера і об'єкт їх дії характеризують специфіку бюджету як економічної категорії. Завдяки розподільній функції відбувається концентрація грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб.

Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва.

Бюджет в основному відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо. Жодна інша ланка фінансової системи не здійснює такого різноманітного і багаторівневого перерозподілу коштів, як бюджет. Сфера дії розподільної функції бюджету визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва.

Контрольна функція дає змогу дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків.

Специфіка контрольної функції бюджету полягає в тому, що бюджет об'єктивно - через формування і використання фонду грошових коштів держави - відображає економічні процеси, які відбуваються в структурних ланках економіки.

Бюджетні відносини мають перерозподільний і всеохоплюючий характер і відображаються на формуванні доходів юридичних і фізичних осіб та держави, вони регламентуються у законодавчій формі. Регламентування здійснюється на трьох рівнях:

- по-перше, відповідними законами про побудову бюджету і бюджетної системи, в яких визначається склад доходів і видатків бюджету, склад бюджетної системи і принципи її побудови, розмежування доходів та видатків між бюджетами, загальні засади бюджетного процесу, тобто порядку складання і виконання бюджету;

- по-друге, законами, що регламентують формування доходів і фінансування видатків (податкове законодавство, законодавство про окремі напрями діяльності держави, наприклад про освіту, і засади їх бюджетного фінансування);

- по-третє, на основі прийняття щорічних законів (чи відповідних рішень місцевої влади) про бюджет на поточний рік, в якому затверджується обсяг доходів і видатків бюджету поточного року, джерела їх формування і напрями фінансування, стан бюджету.

1.2 Бюджет як фінансовий план держави

Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави.

Правове регламентування бюджету здійснюється у загальних рисах головним законом - Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює три рівні.

Перший - це законодавчий акт, що здійснює загальне регламентування бюджету і бюджетних відносин. До 2001 р. в Україні таку роль виконував Закон «Про бюджетну систему України», а нині - «Бюджетний кодекс України».

Він визначає засади формування бюджету і принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходів і видатків між бюджетами, регламентує бюджетний процес та міжбюджетні відносини. Другий - ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів і видатків. Стосовно формування доходів основним є Закон України «Про систему оподаткування» і закони, які регламентують стягнення окремих податків: «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток підприємств» та ін. Податкове законодавство може бути систематизоване й у єдиному документі - податковому кодексі, проект якого розроблено і підготовлено до затвердження в Україні. Стосовно видатків таких прямих законів немає, але є закони, які визначають основи і пріоритети фінансування, наприклад Закон України «Про освіту». І нарешті, третій рівень - це щорічне прийняття закону про Державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети. Прийняття цих актів являє собою законодавче затвердження бюджету як основного фінансового плану.

Розглядаючи бюджет як фінансовий план, слід зазначити, що його вертикальна структура (за рівнями органів влади й управління) відповідає структурі бюджетного устрою. Оскільки зараз немає єдиного бюджету країни, то відсутній і відповідний єдиний фінансовий план. Зведений бюджет України як фінансовий план не затверджується, хоча в Бюджетному кодексі України і зазначено, що бюджетна система базується на принципі єдності. Зведений бюджет використовується як аналітико-статистичне узагальнення планових і фактичних показників. Він є довідковим документом, який показує суму ресурсів, що мобілізуються і перерозподіляються через бюджет, роль і місце бюджету в економічній системі.

З позиції фінансового плану бюджет держави розглядається як сукупність Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й управління. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети є фінансовими планами регіональних органів представницької та виконавчої влади і відображають їх фінансову діяльність.

Бюджет може складатись у вигляді одного чи кількох фінансових планів. Скажімо, в царській Росії свого часу існувало два бюджети - звичайний і надзвичайний, які різнилися ступенем відкритості (надзвичайний був закритим, і дані про нього не публікувались). Нині в окремих країнах поділ бюджету відбувається за напрямами використання коштів - поточні й капітальні витрати. Відповідно створюються поточний бюджет та бюджет розвитку і розподіляються доходи між ними. Як правило, поточний бюджет забезпечується поточними, насамперед податковими, надходженнями і має бути збалансованим. Бюджет розвитку може бути дефіцитним. Джерелом покриття дефіциту є державні позики, у тому числі цільові. Такий поділ бюджету здійснювався в колишньому СРСР на початку 90-х років. На даний час в Україні бюджет поділяється на дві частини: загальний та спеціальний фонди. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального - кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій.

В Україні бюджет як фінансовий план певною мірою відрізняється від бюджету як економічної категорії, оскільки до складу Державного бюджету при затвердженні зараховувалися також фонди цільового призначення. Так, у різні роки до Державного бюджету входили Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, Фонд соціального захисту інвалідів та Державний дорожній фонд. До 1997 р. до Державного бюджету входив Пенсійний фонд. Частка цільових фондів у 1997 р. становила 21 % загального обсягу доходів і 16% видатків зведеного бюджету України та близько третини Державного бюджету.

Зазначений підхід не є правомірним, хоча і має свої причини: у такий спосіб установлюється законодавче регулювання формування і використання вказаних фондів. У зв'язку з цим посилюється контроль за цільовим і раціональним використанням коштів. Однак зарахування цільових фондів до бюджету змінює структуру його доходів і видатків і не дає можливості точно проаналізувати фінансову політику держави. Нині у зв'язку з ліквідацією окремих фондів та виключенням фондів соціального страхування з бюджету питома вага цільових фондів у бюджеті істотно скоротилася - за підсумками 2007 р. вона становить близько 2 %.

Бюджет як фінансовий план характеризується складом доходів і видатків, які відбивають фінансову діяльність держави, їх структуризація може мати офіційний і науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація, що являє собою систематизоване згрупування доходів і видатків та фінансування бюджету, затверджується відповідними уповноваженими органами. В її основу кладуться ті ознаки, що мають визначальну роль у бюджетному процесі. Наукова класифікація дає можливість оцінити склад та структуру доходів і видатків передусім за економічним змістом. У класифікації видатків основним є їх суспільне призначення, а в класифікації доходів - методи мобілізації.

За суспільним призначенням видатки об'єднуються в такі групи:

- соціальний захист населення і соціальне забезпечення;

- фінансування соціальної сфери;

- фінансування фундаментальних досліджень;

- економічна діяльність держави;

- національна оборона;

- державне управління та зовнішньополітична діяльність;

- обслуговування державного боргу;

- інші видатки.

Доходи бюджету за методами їх мобілізації поділяються на дві основні групи:

- податкові надходження;

- неподаткові доходи.

Склад і структура видатків бюджету як основного фінансового плану відображають економічну і соціальну політику країни, її воєнну доктрину. Так, в Україні характерною ознакою останніх років є відсутність певних пріоритетів.

Це пояснюється тим, що в умовах важкого фінансового стану фінансова політика держави спрямована на підтримання хоча б на мінімальному рівні усіх сфер та галузей. Навіть досить розгалужений склад видатків на розвиток економіки відбиває в основному поточні витрати. У складі видатків у різні роки є досить специфічні статті, які відбивають сучасні проблеми України. Наприклад: фінансування будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, фінансування заходів з конверсії; фінансування заходів, пов'язаних із поверненням кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; відшкодування сільськогосподарським та переробним підприємствам власних коштів, витрачених на будівництво об'єктів соціально-культурного призначення на селі, та ін.

Як фінансовий план бюджет не є чимось відокремленим. Він входить як складова до єдиної системи фінансового планування в країні. Взаємозв'язок бюджету з фінансовими планами підприємств, організацій і установ має переважно однобічний характер. Ті з них, що здійснюють діяльність на основі комерційного розрахунку, є платниками податків. У їхніх фінансових планах відбивається балансовий прибуток, сплата податків у бюджет, чистий прибуток і його використання. Податкові взаємовідносини з бюджетом регулюють фінансові плани підприємств і визначають їхні реальні можливості. Підприємства державного сектору економіки, крім сплати податків, можуть отримувати асигнування з бюджету у вигляді державних дотацій і бюджетних кредитів. Такі взаємовідносини теж відбиваються у фінансових планах підприємств і визначають їх фінансовий стан. Нині, з одного боку, стоїть завдання повної ліквідації збитковості і державного дотування підприємств, а з іншого - держава змушена фінансове підтримувати найважливіші галузі і підприємства. Однак з переходом до ринкових відносин бюджет перестав виконувати функцію збалансовування фінансових ресурсів підприємств. Тепер ця функція покладається на кредит, а бюджет може забезпечувати тільки певну фінансову підтримку як за рахунок пільг з оподаткування, так і через виділення асигнувань.

Заклади соціальної сфери, що перебувають на бюджетному фінансуванні, складають фінансовий план у вигляді кошторису доходів та видатків. У ньому відбиваються бюджетні асигнування, які є головним джерелом фінансового забезпечення. Обсяг видатків залежить насамперед від стану бюджету. В нормальних умовах кошторисне фінансування здійснюється за нормативним методом. Величина нормативів залежить як від реальних потреб у ресурсах, так і від можливостей бюджету - чим кращий стан бюджету, тим більші за розміром норми. Під час фінансової кризи бюджетне фінансування здійснюється на основі комбінованого підходу. Частина видатків, насамперед на заробітну плату, фінансується за встановленими (однак на досить низькому рівні) нормами, частина - виходячи з реальних можливостей бюджету. Упровадження в соціальній сфері елементів комерційного розрахунку шляхом розвитку платних послуг веде до змін у їх фінансовому плануванні і до формування нових взаємовідносин з бюджетом. Бюджетні асигнування є тільки одним із джерел формування доходів, причому їх роль і питома вага поступово зменшуються за рахунок розширення форм і методів фінансової діяльності.

Бюджет як фінансовий план також тісно взаємозв'язаний з іншими ланками державних фінансів - фондами цільового призначення. Частина з них, як уже зазначалося, може безпосередньо зараховуватись до бюджету при його затвердженні, хоча і виконуються вони відособлено. Інші, наприклад Пенсійний фонд, складаються і виконуються окремо. Однак вони теж взаємозв'язані з бюджетом, оскільки можуть мати як цільові надходження коштів з бюджету, так і перерахування до бюджету.

Таким чином, бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує діяльність держави, робить її конкретною і фінансове забезпеченою.

За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету - це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і здійснюється фінансування видатків. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом з метою забезпечення своєчасного і повного надходження доходів та раціонального й ефективного використання його коштів.

Склад видатків бюджету визначається функціями держави та характером її фінансової діяльності:

Роль і місце бюджету у фінансовому механізмі держави:

а) функції видатки.

1) управлінська - державне управління;

- судова влада і прокуратура;

- правоохоронні органи і служба безпеки;

- фінансові і митні органи;

- міжнародні відносини;

2) оборонна - національна оборона;

3) соціальна - соціальний захист;

- соціальне забезпечення;

- соціальна сфера;

4) економічна - економічна діяльність держави;

- фундаментальні дослідження;

б) фінансова - обслуговування державного боргу.

Бюджетний механізм - це сукупність конкретних форм бюджетних відносин, методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів. Через бюджетний механізм держава регулює економіку, стимулює виробничі та соціальні процеси.

До бюджетних методів регулювання економічних і соціальних процесів відносять:

податки, які впливають на розвиток виробництва товарів, попит на них та їх пропонування;

бюджетне фінансування загальнодержавних програм, що забезпечують розширення виробництва й удосконалення його структури, розвиток соціальної сфери, соціальний захист громадян;

фінансова підтримка окремих галузей і підприємств для вирівнювання економічних умов їх функціонування або прискореного розвитку (через сувенції, пільгові безпроцентні кредити та ін.);

створення за рахунок бюджетних коштів спеціальних фондів, резервів для попередження диспропорцій у розвитку економіки.

Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики. Тому перехід на ринкові відносини, зміни, які відбуваються в пріоритетах бюджетної політики, потребують радикальних змін і в бюджетному механізмі.

2. Роль бюджету в економічному і соціальному розвитку країни

Бюджетні відносини виникають між державою й суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в процесі мобілізації та використання грошових ресурсів, які необхідні для виконання функцій держави - економічної, соціальної, управлінської та оборонної.

Сукупність грошових відносин держави з підприємствами, організаціями, населенням, а також між органами державної влади щодо створення та використання на суспільні потреби основного централізованого фонду, формує економічний зміст бюджетних відносин. Суть бюджету, як і будь-якої економічної категорії, проявляється в його функціях. Суспільне призначення бюджетних відносин полягає в:

- формуванні головного загальнодержавного фонду грошових ресурсів (у процесі реалізації цієї функції забезпечується концентрація фінансових ресурсів у бюджетній системі держави);

- використанні засобів загальнодержавного грошового фонду (ця функція реалізується в процесі цільового використання бюджетних засобів);

- здійсненні контролю за рухом бюджетних ресурсів.

Централізація засобів має важливе економічне й політичне значення, оскільки мобілізовані доходи є одним з основних знарядь втілення в життя державних програм. Це дає змогу маневрувати ресурсами, концентрувати їх на вирішальних ділянках економічного й соціального розвитку, здійснювати єдину економічну та фінансову політику на території країни.

При переході до ринкових відносин державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних відносин змінюються. Засоби державного бюджету насамперед повинні направлятися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, збільшення науково-технічного потенціалу, прискорення соціального розвитку і соціальний захист населення. Застосовуючи різноманітні форми впливу на економіку, держава має можливість суттєво змінити загальні господарські пропорції, наприклад, ліквідувати нерентабельні підприємства або змінити вид їх діяльності. Державне регулювання економіки сприяє суттєвому зниженню витрат бюджету, зміні їх складу та структури.

Важлива роль державного бюджету не обмежується фінансуванням матеріальної сфери виробництва. Бюджетні ресурси направляються також і на невиробничу сферу (освіту, охорону здоров'я, культуру та ін.). За рахунок бюджетних та позабюджетних, фондів фінансуються підприємства та організації соціально-культурного призначення. Ці видатки мають велике значення, оскільки дають змогу державі розвивати освіту, культуру, охорону здоров'я, соціальний захист населення.

Видатки бюджету на соціально-культурні заходи мають не тільки соціальне, а й економічне значення, оскільки вони є найважливішою частиною затрат на відтворення робочої сили і підвищують матеріальний та культурний рівень життя населення.

Бюджет характеризує відносини між державою та юридичними й фізичними особами, що спричинює суперечність таких відносин. З одного боку, він повинен сприяти економічному зростанню держави, а з іншого - створювати певні тенденції, які забезпечували б гармонізацію в суспільстві.

Структура бюджету як фінансового плану відображає склад і питому вагу доходів і видатків. Загалом вона є досить стабільною, хоча щороку можуть відбуватися певні зміни. Структура зведеного бюджету України, за винятком цільових фондів (оскільки склад фондів, що включаються до бюджету, постійно змінюється, то це впливає на реальну структуру доходів та видатків) в останні роки характеризується такими показниками:

Таблиця - Зведений бюджет України:

	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Доходи	61954,3	75285,8	91529,4	134183,2	171811,5	219936,5
податкові надходження	45392,5	54321,0	63161,7	98065,2	125743,1	161264,2
Податки на доходи, податки на прибутки, податки на збільшення ринкової вартості	20222,2	26758,5	29375,0	40789,,2	48963,2	69189,3
у тому числі
податок з доходів фізичних осіб	10823,9	13521,3	13213,3	17325,2	22791,1	34782,1
податок на прибуток підприємств	9398,3	13237,2	16161,7	23464,0	26172,1	34407,2
податки на власність	587,3	600,2	658,7	833,4	1084,8	1354,6
Збори за спеціальне використання природних ресурсів	2449,8	2780,3	3383,9	3981,0	4746,7	5948,8
з них
плата за землю	1806,3	2032,36	2293,2	2718,2	3122,3	3889,3
внутрішні податки на товари та послуги	18192,2	18560,6	22738,6	43366,2	61164,4	71914,4
з них
податок на додану вартість	13471,2	12598,1	16733,5	33803,8	50396,7	59382,8
акцизний збір із вироблених в Україні товарів	3604,9	4659,1	6091,6	7346,5	7557,3	9072,2
акцизний збір із ввезених на територію України товари	493,3	587,0	612,8	598,9	1050,8	1485,5
податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції	2366,2	3794,6	5066,9	6721,9	7373,4	10037,6
з них
ввізне мито	2143,7	2992,4	4015,3	6006,5	6972,7	9588,9
інші податки	1574,8	1826,8	1938,6	2373.5	2410,6	2820,1
неподаткові надходження	14696,7	18227,2	24571,8	31778,0	40548,3	48553,2
доходи від власності та підприємницької діяльності	1798,5	5158,8	6442,5	10868,3	12678,1	13214,0
адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу	1007,8	1274,0	1681,4	2025,0	2360,1	2963,5
надходження від штрафів та фінансових санкцій	137,0	306,7	388,7	454,0	431,3	-
інші неподаткові надходження	11753,4	3736,6	4375,2	7484,8	9831,7	11387,7
власні надходження бюджетних установ	-	7751,1	11684,0	10945,9	15247,2	20988,0
доходи від операцій з капіталом	1101,2	1788,2	2534,1	2803,9	3218,1	6373,4
офіційні трансферти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій	291,9	212,7	417,8	182,5	153,7	104,5
цільові фонди	472,0	736,7	844,0	1353,6	2148,3	3641,2
Видатки	60318,9	75792,5	102538,4	141989,5	175512,2	227638,3
загальнодержавні функції	8588,8	10017,9	12302,4	15480,9	19891,9	24270,9
оборона	3536,4	5279,6	6185,8	6041,0	6400,7	9416,5
громадський порядок, безпека та судова влада	5040,4	5843,7	7875,9	10226,8	12718,8	18445,7
економічна діяльність	7200,9	12215,5	18703,8	19115,1	27341,1	40523,4
охорона навколишнього природного середовища	661,6	920,9	1183.8	1252.5	1636,6	2241,3
житлово-комунальне господарство	1407,6	1823,3	2665,3	3914,2	8024,1	5900,3
охорона здоров'я	7537,9	9708,2	12159,4	15476,5	19737,7	26717,6
духовний та фізичний розвито	1417,9	2052,5	2695,9	3449.8	4328,4	5687,8
освіта	12269,0	14977,7	18333,2	26801,8	33785,0	44333,6
соціальний захист та соціальне забезпечення	12643,9	12953,2	19310,5	39940,2	41419,0	48517,3
кредитування за вирахуванням погашення	-	-	1122.9	290,7	227,9	1583,9
перевищення видатків над доходами (дефіцит)	-1635,5	506,7	11009,0	7806,3	3700,8	7701,7
довідкове (відсотків до Ввп):
доходи	27,4	28,2	26,5	30,4	31,6	30,8
видатки	26,7	28,4	29,7	32,2	32,3	31,9
дефіцит	-0,7	0,2	3,2	1,8	0,7	1,1

Залежно від співвідношення доходів і видатків державний бюджет може бути:

- збалансованим - видатки дорівнюють доходам;

- дефіцитним - доходів не вистачає для фінансування видатків;

- профіцитним - сума доходів переважає над видатками.

Так на 2002 р. Верховна Рада України прийняла державний бюджет з профіцитом у сумі 1635,4 тис. грн.

На 2003 р. Верховна Рада України прийняла державний бюджет з дефіцитом на суму 506,7 тис. грн.

В 2004 р. верховна Рада прийняла державний бюджет з дефіцитом на суму 11009,0 тис. грн.

В 2005 р. Верховна Рада прийняла державний бюджет з дефіцитом на суму 7806,3 тис. грн.

В 2006 р. Верховна Рада прийняла державний бюджет з дефіцитом на суму 3700 тис. грн.

А на 2007 р. Верховна Рада прийняла державний бюджет з дефіцитом на суму 7701,7 тис. грн.

Основна причина дефіциту бюджету полягає у відставанні темпів зростання доходів бюджету порівняно зі збільшенням видатків бюджету. Конкретні причини такого відставання можуть бути різними:

- кризові явища в економіці;

- не контрольованість фінансової ситуації в країні;

- значне збільшення соціальних видатків порівняно із зростанням валового внутрішнього продукту;

- мілітаризація економіки в мирний час; надзвичайні ситуації (війни, стихійні лиха та ін.).

Стан бюджету як фінансового плану держави може визначатися трьома показниками:

- рівновагою доходів і видатків бюджету;

- бюджетним профіцитом - перевищенням доходів над видатками бюджету;

- бюджетним дефіцитом - перевищенням видатків над постійними доходами.

Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доцільним і обгрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бюджету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінансового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого - передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фінансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне - систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отримати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

З позицій адміністративного управління фінансами проблеми, начебто, немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень, а тому практично не піддається математичному моделюванню. Його реалізація повністю залежить від фахівців з бюджетного менеджменту, їх професіоналізму й ерудиції, чесності і порядності, мужності і стійкості, вміння знаходити вихід із здавалось би безвихідного становища.

Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, як уже зазначалося, це досить відносний показник, адже завжди можна знайти певні напрями використання коштів. «Зайвих» грошей взагалі не буває. Так, згідно з Бюджетним кодексом України профіцит має затверджуватись виключно з метою погашення основної суми боргу. Але якщо погашення цього боргу включити у видатки бюджету (а саме до них вони і мають відноситися), то ніякого профіциту в бюджеті не буде. По-друге, слід відрізняти бюджетний профіцит від надлишку коштів, який підлягає вилученню до бюджету вищого рівня і характеризує міжбюджетні відносини. У будь-якому випадку бюджетний профіцит не може розглядатись як позитивний результат фінансової діяльності держави, ідентичний прибутку суб'єктів підприємництва. Підкреслюємо ще раз, державі зайві кошти не потрібні.

Бюджетний дефіцит є найбільш складним і водночас досить поширеним явищем. Це - перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими є податки й обов'язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією віднесені до доходів бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Україні на початку 90-х років воно мало місце. Затверджувався неврівноважений бюджет, що значно ускладнювало його виконання. Адже при незабезпеченому перевищенні видатків над доходами неясно, які видатки треба фінансувати, а які не треба. З іншого боку, виходячи із законодавчого характеру бюджету необхідно фінансувати всі затверджені видатки, але за рахунок чого?

Бюджетний дефіцит має різні прояви і причини. Його не можна оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховувати всі його чинники. Характеристика дефіциту дається за такими ознаками:

- формою прояву;

- причинами виникнення;

- спрямуванням коштів.

За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит - це офіційно зафіксований стан бюджету під час його затвердження у відповідному документі: Законі про Державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади.

Прихований дефіцит офіційно не визнається. Існує кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, це завищення планових показників доходів.

По суті, воно означає фальсифікацію основного фінансового плану держави, яка все одно виявиться при виконанні бюджету.

Малюнок 1. - Характеристика бюджетного дефіциту:

Така фальсифікація може бути як свідомою - для реалізації певних політичних, економічних чи фінансових цілей, так і наслідком невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реальність. Виходячи з рівня виконання плану доходів в Україні в останні роки, можна стверджувати, що певні елементи прихованого дефіциту шляхом завищення планових завдань мали місце.

По-друге, завищення доходів може мати напівприхований характер. В Україні, наприклад, у деякі бюджетні роки до складу дохідної частини бюджету входила стаття «Доходи, що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Тому, з одного боку, якщо це саме такі реальні доходи, то їх необхідно було чітко визначити і зарахувати до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи, то їх неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення доходів бюджету з метою фіктивного його збалансування. По-третє, можливий варіант напівприхованого-напіввідкритого дефіциту, коли в затвердженому бюджеті дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит - вкрай небажане явище, особливо його перша форма - завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого початку. Такий підхід відбиває бажання органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно підвищувати свій імідж. Стосовно другої і третьої форм прихованого дефіциту можна відзначити, що вони нагадують гру в піжмурки, спробу приховати очевидне. Такий підхід характеризує фінансову казуїстику, коли ігноруються загальноприйняті визначення, терміни і підходи.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи.

Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видатки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видатків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рішення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування - він і так надто високий.

Конкретними причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративно-командної системи, а головне - низький рівень ВВП на душу населення. Так, якщо в розвинених країнах світу він становить 25-40 тис. дол. США на рік, то в Україні наразі перебуває на рівні 1000 дол. на рік. У цілому вимушений бюджетний дефіцит у будь-якій країні є спробою пом'якшення складної фінансової ситуації.

Свідомий бюджетний дефіцит пов'язаний з проведенням політики так званих «позикових» фінансів. Формування доходів бюджету може здійснюватись на основі «податкових» чи «позикових» фінансів. Політика «податкових» фінансів виходить з повного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових надходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба повертати. Політика «позикових» фінансів ґрунтується на необхідності обмеження рівня оподаткування і забезпечення частини бюджетних видатків через позики. Якщо вимушений бюджетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності вільних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави, фінансовий стан підприємств і громадян у цілому може бути задовільний або й дуже добрий.

Обмеження рівня оподаткування сприяє розвиткові виробництва і зростанню доходів у суспільстві. Держава ж може бути справді багатою лише у багатому суспільстві. Адже багата держава у бідному суспільстві - це нонсенс, який рано чи пізно призведе до кризи.

З'ясування причин бюджетного дефіциту надзвичайно важливе для його оцінки. Сам по собі дефіцит бюджету не можна вважати негативним явищем і хибною фінансовою політикою. Так само як неправильно стверджувати, що дефіцит зовсім нешкідливий. Не існує абсолютної оцінки бюджетного дефіциту як фінансового явища. Можна давати лише його відносну характеристику з огляду на причини виникнення дефіциту.

За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати. Ця ознака дефіциту бюджету теж досить суттєва в його характеристиці. Витрачання коштів на поточні витрати означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансування інвестицій, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки. Адже в умовах кризи інвестиції вкрай потрібні - це ліки для «хворої» економіки. Неможливо вийти з кризи без певних зусиль і без певних вкладень. Проблема полягає в тому, що під час економічної кризи падає ділова активність приватних інвесторів, оскільки високим є ризик втрати коштів чи їх знецінення. Тільки держава в змозі взяти на себе такий ризик і таку відповідальність. Звісно, що така політика дефіцитного фінансування інвестицій потребує чіткої організації і жорсткої відповідальності. Однак вона має перспективу, сприяючи виходу з кризи, зростанню ВВП і (в майбутньому) ліквідації вимушеного бюджетного дефіциту.

Політика дефіцитного фінансування інвестицій ґрунтується на теоретичних засадах кейнсіанства, його постулатах «бюджетного мультиплікатора». Бюджетні інвестиції сприяють розвитку економіки, розширюють попит і цим стимулюють економіку. Фінансова політика дефіцитного фінансування економіки широко використовувалась у різних країнах світу в певних історичних умовах. Незважаючи на те, що нині більш поширеною є неокласична економічна теорія, відкидати кейнсіанство безпідставно. Більше того, Україні необхідно передусім визначитись в орієнтирах своєї економічної доктрини, чітко сформулювати завдання та цілі, і вже під них обирати певну фінансову політику.

Бюджетний дефіцит має певні обмеження. Маастрихтською угодою визначено, що припустимим є дефіцит бюджету на рівні З % від ВВП. Це та величина дефіциту, що не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Безперечно, такий «норматив» є досить умовним. Він може використовуватися при здійсненні операцій з надання кредитів тим чи іншим країнам від міжнародних фінансових організацій з метою визначення і забезпечення платоспроможності позичальника. В певних умовах для окремих країн рівень «нормативу» може бути підвищений. Так, наприклад, для України свого часу надання кредитів МВФ проводилось за умови рівня бюджетного дефіциту 4-5 % до ВВП.

Необхідність обмеження дефіциту бюджету визначається вимогами пом'якшення наслідків дефіцитного фінансування, основним з яких є інфляція, пов'язана з емісією грошей. Водночас слід зазначити, що інфляція, як і будь-яке явище, має як негативні, так і певні позитивні сторони. Відзначаючи негативність бюджетного дефіциту, мають насамперед на увазі його вплив на знецінення грошей. Воно веде до економічної нестабільності, оскільки гроші втрачають свою вартість у часі. Усі юридичні та фізичні особи намагаються позбутись грошей, які практично перестають виконувати функцію нагромадження. Інфляція виражається в зростанні цін і зниженні рівня реальних доходів, вона підриває стимули до підприємницької діяльності і до праці. Водночас стримування інфляції жорсткою монетарною політикою може дати зворотні наслідки. Дефіцит грошей - настільки ж небажане явище для економіки, як і їх надлишок. Позитивний вплив інфляції пов'язаний з тим, що додаткова емісія грошей веде до зростання попиту, а відтак і виробництва. Тому і політика бюджетного дефіциту має бути виваженою і збалансованою. Наслідки бюджетного дефіциту не є наперед заданими. Вони залежать від багатьох чинників, і насамперед від наявності продуманої політики, керованості бюджету і бюджетного процесу.

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

- державні позики;

- емісія грошей.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками.

Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні - від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій.

Малюнок 2. - Характеристика державних позик:

За термінами надання державні позики поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення короткострокових державних зобов'язань є казначейські векселі. Середньострокові (1-5 років) і довгострокові (5-20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

В Україні нині для покриття бюджетного дефіциту випускаються на коротко- і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

Емісія грошей, на відміну від державних позик, є незабезпече-ним джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію - знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку коштів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижується, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складання і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Як уже відзначалось, інвестування в економіку дає можливість створити передумови для повернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансування соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у наступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покриття бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання - в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики. Водночас для їх використання необхідні певні передумови:

1) наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси;

2) довіра з боку кредиторів до держави;

3) наявність стимулів до надання позик державі;

4) спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

Наявність тимчасово вільних коштів є головною передумовою для державних позик. Якщо таких ресурсів немає, то не може бути й мови про випуск державних цінних паперів. Однак у дійсності такі вільні ресурси, як правило, завжди є й у фізичних, і в юридичних осіб. Це пов'язано з тим, що завжди існує необхідність накопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші являють собою тимчасово вільні кошти і можуть використовуватись як кредитні ресурси. На ці ресурси можуть претендувати різні суб'єкти, у тому числі й держава. Отже, тимчасово вільні кошти є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Проблема полягає не в наявності ресурсів, а в спроможності держави мобілізувати їх.

Спроможність мобілізації тимчасово вільних коштів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Якщо кредитор не довіряє позичальникові, то не може бути й мови про нормальні засади надання кредитів чи взагалі про їх виділення. Але проблема полягає в тому, що кредитні взаємовідносини мають ризикований характер. Кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вільні ресурси, вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати дохід від їх продажу. Тобто не може бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надавати кредити.

Виходячи з необхідності забезпечення довіри держава завжди мусить дбати про свій імідж надійного і вигідного позичальника. Це досягається насамперед своєчасним поверненням боргів і забезпеченням збереження вартості грошей. Водночас, як показує досвід, держава не може повністю втратити довіру своїх кредиторів. Наприклад, нині важко уявити щодо цього питання ситуацію гіршу, ніж в Україні. Практично знецінились державні борги колишнього СРСР, оскільки фінансова ситуація не дає змоги повністю розрахуватися з ними. Здавалось би, у держави немає жодного шансу на отримання внутрішнього кредиту. Однак облігації державної внутрішньої позики користуються певним попитом. Стосовно будь-якого іншого позичальника такого просто не могло б бути. Феномен іміджу держави пояснюється просто - в будь-яких випадках її надійність у цілому вища від надійності інших позичальників. Сама сутність держави гарантує їй певну довіру навіть майже в безнадійних ситуаціях, що і створює відповідні передумови для державного кредиту.

Важливою передумовою випуску позик є наявність стимулів до надання державі кредиту. Якщо довіра до держави відбиває кредитний ризик, то стимули характеризують доцільність вкладання коштів у державні цінні папери. Доцільність, у свою чергу, визначається їх дохідністю, надійністю і ліквідністю. Між дохідністю та надійністю існує обернено пропорційна залежність: чим вища надійність, тим менша дохідність. Оскільки державні цінні папери вважаються найнадійнішими, то для них установлюється найменший рівень дохідності.

...