Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима Гетьмана

ОПАРІН Валерій Михайлович

УДК 336. 01 (477)

ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

(теоретико-методологічні аспекти)

Спеціальність 08.04.01 - Фінанси, грошовий обіг і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України.

суспільство фінансовий реструктуризація економіка

Захист відбудеться “ 16 ” червня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “ _15__ ” травня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук, професор Поддєрьогін А.М.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність теми. Трансформація фінансової системи України у контексті поглиблення ринкових засад функціонування економіки потребує відповідного теоретичного підґрунтя. Фінанси відображають сукупність складних і суперечливих взаємовідносин у суспільстві. Усі дії суб'єктів фінансових відносин мають бути узгоджені як з позицій індивідуальних, так і суспільних інтересів. Це вимагає комплексного підходу до управління фінансами на основі формування в країні цілісної фінансової системи. Усі складові цієї системи державні фінанси, фінансовий ринок, страхування, фінанси суб'єктів господарювання мають функціонувати злагоджено і забезпечувати реалізацію завдань фінансової політики. Важливим при цьому є наявність у державі обґрунтованої та виваженої фінансової стратегії і тактики, що забезпечує цілеспрямований фінансовий вплив на темпи й пропорції соціально-економічного розвитку.

У сучасній фінансовій науці сформувалися високорозвинені школи державних фінансів, фінансового ринку та фінансів підприємств. Вагомий внесок у теорію державних фінансів зробили такі відомі вчені, як Д.Бьюкенен, А.Вагнер, К.Віксель, Дж.М.Кейнс, Е.Ліндаль, А.Маршалл, Р.Масгрейв, А.Пігу, А.Пікок, П.Самуельсон, Е.Селігмен, Дж.Хікс, Д.Хьюмен, Г.Шмольдерс, К.Шоуп та багато інших. Серед досліджень у царині корпоративних фінансів та фінансового ринку виділяються роботи Г.Александера, Дж.Бейлі, З.Боді, Дж. Ван Хорна, Р.Вестерфілда, Г.Габбарта, Б.Джордана, Р.Колба, Г.Марковіца, М.Міллера, Р.Мертона, Ф.Модільяні, С.Росса, Ю.Фами, Д.Хьюмена, А.Шапіро, В.Шарпа, М.Шоулза й інших учених.

Теорії фінансів і проблемам окремих складових фінансової системи приділялося і приділяється багато уваги з боку вітчизняних та російських учених у дореволюційні часи, в радянський період та в умовах трансформації економіки й реструктуризації фінансової системи. Вагомим є науковий доробок О.М. Александрова, М.М. Алексєєнка, В.Л. Андрущенка, О.М. Бірмана, Б.Г. Болдирєва, М.Б. Богачевського, А.І. Буковецького, М.Х.Бунге, О.Д. Василика, І.П. Верби, Е.О. Вознесенського, А.І. Даниленка, Л.О. Дробозіної, В.П. Д'яченка, М.І. Крупки, І.К. Кулішера, І.О. Луніної, І.О. Лютого, Ф.О. Менькова, М.І. Мітіліно, О.М. Мозгового, Ц.Г. Огня, С.Я. Огородніка, І.Х. Озерова, Д.В. Полозенка, М.В. Романовського, М.І.Савлука, М.Г. Сичова, В.К. Сенчагова, А.М. Соколовської, В.М. Суторміної, В.Н. Твердохлєбова, В.М. Федосова, Л.В. Ходського, С.І. Юрія, І.І. Янжула й багатьох інших науковців.

Актуальність теми дисертаційної роботи визначається двома чинниками. По-перше, проблематика фінансової системи у вітчизняній економічній науці поки що майже не досліджувалася. Відсутні чітке її трактування, визначення складу, підходи до розбудови. Недостатньо уваги приділяється виявленню взаємозв'язків і взаємозалежностей у функціонуванні її окремих складових, що ускладнює управління даною системою в цілому. Не вирішеними в теоретичному і практичному плані залишаються питання визначення потенціалу фінансової системи, дискусійними є підходи до трактування фінансових ресурсів, обсяги яких характеризують фінансові можливості країни. При цьому необхідно враховувати, що результативність фінансової системи залежить не тільки від наявного потенціалу, а й від оптимального розміщення фінансових ресурсів, їх раціонального інвестування та ефективного використання. По-друге, ринкова трансформація економіки України потребує відповідної реструктуризації фінансової системи. Хоча на даний час фундаментальні засади її функціонування досить глибоко й всебічно реформовані, до кінця цей процес не завершено і в ньому залишається багато проблем. Головними з них є відсутність системності в проведенні реформ і нечітка визначеність з їх спрямуванням. Поки що відповідні дії й заходи у сфері фінансової політики мали переважно сегментарний характер податкові та бюджетні реформи, вдосконалення функціонування фінансового ринку і страхування тощо без належного координування зусиль. Усе це обумовлює необхідність розроблення концептуальних засад структурно-інтегрованої фінансової політики, що дозволить забезпечити системні перетворення у фінансовій системі України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри фінансів Київського національного економічного університету за темами “Теорія і практика управління фінансами в умовах перехідної економіки” (номер державної реєстрації 0196U007509) та “Реструктуризація фінансової системи в умовах перехідної економіки” (номер державної реєстрації 0101I003065). Особистий внесок автора полягає у дослідженні теоретичних засад та практичних аспектів розбудови фінансової системи ринкового типу в нашій державі, визначенні засад її функціонування, завдань та напрямів реструктуризації у трансформаційний період.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є визначення засад розбудови та функціонування фінансової системи, механізмів узгодження інтересів окремих суб'єктів фінансових відносин і критеріїв оптимального співвідношення у розвитку окремих складових фінансової системи, а також обґрунтування концептуальних основ стратегії й тактики її реструктуризації у перехідній економіці з метою створення фінансових передумов для сталого економічного зростання.

Реалізація поставленої мети обумовила такі завдання дослідження:

- визначити теоретико-методологічні основи структуризації фінансової системи та засади її функціонування, установити взаємозв'язок між фінансовою моделлю суспільства та розбудовою фінансової системи;

- уточнити місце і роль фінансової системи в суспільстві та її потенційні можливості у реалізації економічної політики держави;

- визначити причини й прояви фінансових протиріч у суспільстві та способи їх врівноваження виходячи із необхідності досягнення збалансованого співвідношення між індивідуальним та суспільним споживанням;

- систематизувати інструментарій фінансового впливу на темпи і пропорції соціально-економічного розвитку країни;

- визначити засади оптимального розміщення фінансових ресурсів у реальному та фінансовому секторах економіки, уточнивши їх зміст, склад та сутнісні ознаки;

- визначити передумови і чинники розбудови в Україні раціональної бюджетної системи виходячи із необхідності впровадження засад бюджетного федералізму;

- обґрунтувати наукові основи формування ефективної податкової системи в нашій державі та розробити пропозиції щодо її удосконалення й узгодження з напрямами розвитку фінансової системи у цілому;

- узагальнити тенденції розвитку фінансового ринку та фінансів підприємств в Україні, визначити проблеми фінансового забезпечення потреб розвитку економіки і шляхи їх вирішення;

- визначити сутність, завдання і проблеми реструктуризації фінансової системи України в період ринкової трансформації економіки та передумови забезпечення системності реформ;

- оцінити вплив взаємовідносин України з міжнародними фінансовими інституціями на розвиток національної фінансової системи та обґрунтувати пропозиції щодо їх удосконалення;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення структурно-інтегрованої фінансової політики української держави у постперехідний період.

Об'єктом дослідження є фінансова система України як сукупність взаємозв'язаних сфер і ланок, що опосередковують процеси руху вартості ВВП і виступають основою забезпечення потреб соціально-економічного розвитку країни.

Предметом дослідження є грошові відносини, що виникають у процесі здійснення розподілу і перерозподілу вартості ВВП, мобілізації, розміщення й використання фінансових ресурсів.

Методи дослідження. В основу дисертаційної роботи покладено загальнонаукові методи пізнання: діалектики й історизму при виявленні закономірностей еволюції вчення про фінанси та фінансову систему; системного підходу при визначенні засад структуризації й основ функціонування фінансової системи, встановленні характеру взаємозв'язків та взаємозалежностей між її окремими сферами і ланками, а також при систематизації засобів фінансового впливу на темпи й пропорції соціально-економічного розвитку; аналогії і кількісного та якісного порівняння при оцінюванні фінансових систем, заснованих на різних моделях фінансових відносин у суспільстві; аналізу і синтезу та графічних методів дослідження у процесі аналізу ефективності фінансової системи України.

Інформаційною базою дослідження були законодавчі і нормативні акти України, дані Держаного комітету статистики, Міністерства фінансів та Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, статистика міжнародних економічних організацій і міжнародних фінансових інституцій, монографічна література та періодичні видання країн світу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад функціонування фінансової системи та напрямів стратегії й тактики її реструктуризації у період ринкової трансформації економіки України. Основні положення, що формують наукову новизну дослідження, полягають у такому:

уперше:

- визначена сутність фінансових протиріч та обґрунтовані способи і механізми їх розв'язання виходячи з урівноваження інтересів усіх суб'єктів фінансових відносин, передусім на основі формування у фінансовій системі демократичного механізму стримувань і противаг;

- виділено типи та визначені ознаки фінансових моделей суспільства за послідовністю й пропорціями розподілу ВВП, які є основою формування внутрішніх пропорцій у розвитку фінансової системи;

- запропоновано у складі міжнародних фінансів виділяти глобальні (глобалізовані) фінанси, функціонування яких забезпечують міжнародні фінансові інституції;

- визначено три показники, що характеризують ресурсний потенціал фінансової системи обсяги нетто-, брутто- та продуктивних фінансових ресурсів;

дістало подальшого розвитку:

- обґрунтування завдань функціонування фінансової системи у контексті забезпечення відтворювального процесу, розподілу й перерозподілу вартості виробленого ВВП та здійснення фінансового контролю;

- визначення концептуальних засад стратегії розбудови фінансової системи України, заснованої на впровадженні фінансової моделі, яка властива країнам із соціально-орієнтованою ринковою економікою;

- оцінка потенціалу фінансової системи України та визначення шляхів його нарощування;

- визначення наукових основ розбудови податкової системи України у контексті забезпечення збалансованого й ефективного функціонування фінансової системи;

- обґрунтування фінансової стратегії української держави, спрямованої на зміцнення потенціалу фінансової системи й оптимізацію пропорцій між суспільним та індивідуальним споживанням;

удосконалено:

- визначення принципів побудови бюджетної системи в Україні та обґрунтування розширення автономності місцевих бюджетів на основі впровадження в Україні засад бюджетного федералізму;

- засади використання бюджетних коштів інвестиційного спрямування на основі формування відокремленого бюджету розвитку;

- трактування принципів формування податкової системи, оподаткування і податкової політики;

- визначення податкового навантаження на економіку України та суб'єктів підприємництва з виділенням прямої, опосередкованої, супутньої та прихованої складової.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробленні рекомендацій щодо формування потужної, збалансованої й ефективної фінансової системи України, напрямів її реструктуризації та у визначенні концептуальних засад фінансової стратегії нашої держави, спрямованої на забезпечення прискореного економічного зростання.

Запропоновані в роботі рекомендації були використані при підготовці Послань Президента України до Верховної Ради України:

- стосовно оптимізації характеру і форм взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями у Посланні “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році”, розділ “Україна і міжнародні фінансові інституції” (довідка Адміністрації Президента України № 4/104/20 від 11.09.2001 р.);

- щодо реструктуризації та розвитку фінансової системи України у постперехідний період - у Посланні “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році”, розділ “Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2002 році та завдання на 2003 рік”, підрозділ 5 “Суперечності фінансової сфери” (довідка Адміністрації Президента України № 5/15/16 від 4.06.2003 р.).

Пропозиції щодо активізації ролі бюджету у реалізації політики економічного зростання використовувалися у Комітеті Верховної Ради України з питань бюджету при підготовці Основних напрямів бюджетної політики України на 2004 і 2005 роки, а пропозиції щодо удосконалення бюджетного устрою та формування ефективної бюджетної системи опрацьовуються у процесі підготовки змін до Бюджетного кодексу України (довідка Комітету з питань бюджету Верховної Ради України № 06-9/14 від 30.12.2005 р.).

Теоретичні положення, які викладено у дисертації, розширюють і вдосконалюють знання відносно сутності фінансової системи й узгодженості процесів її функціонування. Вони упроваджені в навчальний процес при викладанні дисциплін “Фінанси”, “Бюджетна система”, “Податкова система” та були використані у виданому навчальному посібнику “Фінанси (загальна теорія)” (довідка Київського національного економічного університету від 15 листопада 2005 р.).

Науково-практичні висновки і пропозиції, що сформульовані у дисертації, дають можливість підвищити ефективність функціонування фінансової системи на основі, з одного боку, забезпечення більш повної мобілізації наявних у суспільстві фінансових ресурсів та збалансованого їх розміщення в реальному й фінансовому секторах економіки, та, з іншого боку, оптимізації розподільно-перерозподільних відносин у суспільстві.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою здобувача. Автором зроблено внесок у розроблення теоретичних та практичних засад розбудови фінансової системи, проведене комплексне дослідження її сучасного стану в Україні та обґрунтовані пропозиції щодо підвищення ефективності її функціонування. Усі висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації, одержані автором особисто та викладені в опублікованих працях.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на наукових конференціях:

- всесоюзній науково-практичній конференції “Перебудова фінансово-кредитної системи та посилення її впливу на підвищення ефективності виробництва” (м. Москва, 27 лютого 1 березня 1990 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції “Міжнародний бізнес: теорія та українська практика” (м. Київ, 2425 жовтня 1996 р.);

- науково-практичній конференції “Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки” (м. Луцьк, 1920 травня 1997 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 3031 травня 2003 р.);

- всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Дніпропетровськ, 22 березня 2004 р.);

- всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінансова система України: становлення та розвиток” (м. Острог, 2223 квітня 2005 р.);

- всеукраїнській науково-практичній конференції “Особливості формування місцевих бюджетів в умовах реформування бюджетної системи України” (м. Київ, 9 грудня 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 38 наукових працях загальним обсягом 78,7 др. арк., що належать безпосередньо автору, з яких індивідуально написаних 14 праць обсягом 39,0 др. арк. У складі публікацій: 2 монографії, з яких одна одноосібна обсягом 15,6 др. арк., та розділи у колективній монографії загальним обсягом 9,4 др. арк.; 22 статті у фахових наукових виданнях загальним обсягом 14,7 др. арк. (автору належить 11,5 др. арк.); 14 в інших виданнях загальним обсягом 42,2 др. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків і списку використаних джерел. Робота викладена на 385 сторінках, що містять 15 таблиць на 9 сторінках та 18 рисунків на 8 сторінках. Список використаних джерел включає 234 найменування і займає 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми та її важливість для вирішення завдань соціально-економічного розвитку України, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт, предмет та методи, а також сформульовані положення, які характеризують наукове і практичне значення роботи.

У розділі 1 “Теоретичне підґрунтя формування фінансової системи” на основі дослідження фінансів як важливої складової інституціональної структури суспільства визначено сутність та засади структуризації фінансової системи.

Методологічною основою дослідження проблематики фінансової системи є вчення про фінанси та їх роль у суспільстві. Склад цієї системи визначається сукупністю фінансових відносин, що мають різноманітні й багатогранні форми прояву і опосередковують рух вартості ВВП. У сучасній фінансовій науці сформувалося п'ять основних напрямів, які розвиваються дещо відокремлено один від одного теорії державних (публічних) фінансів, фінансів підприємницьких структур, страхування, міжнародних фінансів та фінансового ринку. Оскільки засади функціонування окремих складових фінансів суттєво різняться, у західній фінансовій науці їх досліджують і вивчають переважно як самостійні сфери, не пов'язуючи між собою у єдине ціле. Як вказують, наприклад, Е.Фама та М.Міллер “мотивації функціонування державних фінансів і фінансів приватного сектору до такої міри різняться між собою, а між приватним і колективним секторами така величезна дистанція, що вони не можуть мати спільного визначення, хоч і ті, і другі можна інтерпретувати як науку про ефективне розміщення (алокацію) іманентно обмежених ресурсів між конкуруючими застосуваннями з метою забезпечення потреб суспільства в благах і послугах”¹¹ Fama E.F., Miller M.H. The Theory of Finance. New York etc.: Holt, Rinehart and Winston, 1972. P. 1.. До цього можна додати, що державні фінанси та фінанси підприємств це теж свого роду конкуруючі за ресурси сфери.

Дослідження проблематики фінансової системи засвідчує, що її необхідно розглядати у двох зрізах за змістовим наповненням та інституціональною будовою. Структуризація за змістовим наповненням засновується на виокремленні її складових, виходячи із специфічності форм фінансових відносин, на що вказують цитовані вище автори. Це відображення об'єктивної сторони сутності фінансової системи. Інституціональна її будова характеризується сукупністю фінансових органів та інституцій, які забезпечують функціонування даної системи. Хоча інституціональна структура ґрунтується на об'єктивних закономірностях, усе ж вплив на неї суб'єктивних чинників є досить відчутним, що і є основою певних відмінностей у будові фінансових систем різних країн світу.

У західній фінансовій науці переважає трактування фінансової системи у контексті функціонування фінансового ринку. Наприклад, З.Боді та Р.Мертон характеризують фінансову систему як “сукупність ринків та інших інститутів, що використовуються для укладання фінансових угод, обміну активами і ризиками. Ця система включає ринки акцій, облігацій та інших фінансових інструментів, фінансових посередників (таких як банки і страхові компанії), фірми, що пропонують фінансові послуги (наприклад, фінансово-консультаційні компанії), і органи, які регулюють діяльність усіх цих установ”²² Боди З., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособ. М.: Вильямс, 2000. С. 38.. Але існують й інші підходи. Зокрема, П.Роуз і Д.Фрейзер розглядають її досить широко, відносячи до неї мережу фінансових ринків, фінансові інституції, бізнесові структури, фінанси домогосподарств та уряду³³ Rose P., Fraiser D. Financial Institutions. Plano, Texas: Business Publication, 1988. P. 6..

У вітчизняній літературі фінансова система розглядається досить широко як сукупність сфер і ланок, що характеризуються специфічними формами й методами фінансових відносин, які мають відповідне законодавче та організаційне забезпечення. Водночас єдиної точки зору щодо її складу немає. Пропонується розглядати структуру фінансової системи за рівнями економіки. Національна фінансова система включає на мікрорівні фінанси суб'єктів господарювання, а на макрорівні державні фінанси, страхування і фінансовий ринок. На рівні світового господарства формуються міжнародні фінанси. Така структуризація складає надійне підґрунтя для формування цілісної системи та дозволяє організувати логічну й завершену структуру управління фінансовою системою як кожної країни, так і світового співтовариства в цілому.

Функціонування фінансової системи завжди пов'язане з наявністю та необхідністю вирішення протиріч між окремими суб'єктами. На цю властивість фінансів звертається увага досить давно. Так в “Енциклопедичному словнику” Ф.Брокгауза та І.Ефрона вказується: “Люди мають різні інтереси, що накладають свій відбиток на зміст фінансових інститутів, унаслідок чого останні не відрізняються логічною злагодженістю”¹¹ Энциклопедический словарь. т.ХХХV^А. С-Петербург: Акц. общ. Брокгауз - Эфрон, 1902. С. 868.. Однак в українській фінансовій літературі наразі цьому аспекту фінансів не приділяється належної уваги. Суперечливість фінансових відносин є досить складним явищем, адже водночас інтереси всіх їхніх суб'єктів мають і значною мірою узгоджений характер усі зацікавлені у зростанні ВВП, однак на першому плані завжди стоять власні інтереси, власні доходи. При цьому фінансові протиріччя виникають як на мікро-, так і на макрорівні в усіх стадіях відтворювального процесу в розподілі, перерозподілі та обміні.

Фінансові протиріччя розподілу на мікрорівні вирішуються переважно на основі ринкових механізмів. Якщо власники незадоволені отримуваними прибутками, то вони просто переведуть свій капітал в інші підприємства, галузі чи території. Коли ж держава не хоче цього допустити, то вона намагатиметься подібним явищам протидіяти як фінансовими засобами врівноважувальної політики державні трансферти, податкові пільги (зворотні трансферти) тощо, так і, у крайньому разі, адміністративними обмеженнями. У випадку, коли наймані працівники незадоволені рівнем оплати праці, вони або спробують вирішити цю проблему з роботодавцем, або мають шукати інше місце роботи з оплатою, яка б відповідала (на їх думку) їхнім здібностям та віддачі. Безумовно, що подібний механізм вирішення фінансових протиріч може працювати тільки в умовах, по-перше, розвинених ринків капіталів та праці, а по-друге, економічної стабільності.

Набагато складнішими є фінансові протиріччя на макрорівні, оскільки тут до попередніх учасників додається держава, яка доповнює механізми ринкового саморегулювання засобами регуляторної політики. Основними на цьому рівні є протиріччя перерозподілу, який не має таких чітких критеріїв, як розподіл (за вкладом кожного суб'єкта), та не допускає зазвичай прямої взаємодії (як в обміні) двох суб'єктів донора і реципієнта, оскільки між ними є певний посередник держава, що формує бюджет чи цільовий фонд. Узгодження протиріч цієї стадії досягається шляхом установлення справедливого, з погляду усього суспільства, принципу перерозподілу між працездатними громадянами і тими, хто з об'єктивних причин не може забезпечити себе самостійно. Головне завдання при цьому полягає у тому, щоб перерозподіл не створював утриманської психології в суспільстві в одних його членів і не підривав стимулів до продуктивної діяльності в інших.

Об'єктивний характер фінансових протиріч обумовлює необхідність створення у фінансовій системі відповідних механізмів їх узгодження. Демократичне суспільство й ринкова економіка засновуються на свободі вибору, але ця свобода, що базується на наявності конкурентного середовища і незаперечних правах громадян та підприємницьких структур, не є безмежною. По-перше, є законодавство, у тому числі й фінансове, що певним чином регламентує життєдіяльність суспільства, економічне середовище і функціонування фінансової системи. Однак покладати надії виключно на законодавчі важелі регламентування фінансових відносин безпідставно. Весь досвід реформ у країнах з перехідною економікою, у тому числі й в Україні, переконливо засвідчує: романтичні сподівання на те, що прийняття правильних, справедливих і прозорих законів вирішить усі проблеми формування дієздатної фінансової системи та демократичного суспільства, виявились безпідставними. По-друге, є фінансовий контроль, який засновується на досить потужному апараті. Але, якщо ті чи інші суспільні інтереси, відображені у законах, не збігаються з індивідуальними устремліннями, то ніякий контроль не допоможе закони будуть обходити і порушувати. З цього стає зрозумілим, що, по-третє, у фінансовій системі має діяти механізм внутрішнього урівноваження інтересів окремих суб'єктів, який засновується на властивій демократичному суспільстві системі стримувань і противаг. Саме це робить той чи інший фінансовий вибір не спонтанним та хаотичним, не примусовим і безальтернативним, а усвідомленим й цілеспрямованим.

Розділ 2 “Теоретико-методологічні засади функціонування фінансової системи” присвячено дослідженню механізмів взаємодії окремих складових фінансової системи та інструментарію фінансового впливу на соціально-економічний розвиток.

Фінансова система безпосередньо взаємозв'язана з відтворювальним процесом. З одного боку, через неї відбувається забезпечення процесу виробництва ВВП, а з іншого розподіл та перерозподіл його вартості (рис. 1).

Функціонування фінансової системи, що засновується на кругообігу фінансових ресурсів, спрямоване на створення сприятливих умов для суспільного виробництва. При цьому завдання фінансової системи обумовлюються функціями фінансів: відтворювальною (фінансове забезпечення безперервності суспільного виробництва), розподільною (опосередковування розподілу і перерозподілу вартості ВВП) та контрольною (здійснення контролю за діяльністю суб'єктів фінансових відносин у процесі руху грошових потоків).

У контексті реалізації відтворювальної функції фінансова система має забезпечити мобілізацію та оптимальне розміщення фінансових ресурсів, способи їх переміщення у часі і просторі, ліквідність та управління ризиками, формування інформаційної підтримки. Основними інституціями фінансового ринку, що забезпечують мобілізацію фінансових ресурсів, є установи кредитної системи та інститути спільного інвестування, страхові компанії й пенсійні фонди, які формують конкурентне середовище у боротьбі за сфери їх залучення та напрями інвестування. Ця конкуренція створює надійне підґрунтя для забезпечення оптимальних пропорцій розміщення ресурсів. Водночас на ці пропорції впливає і фінансова та регуляторна політика держави, що реалізується фіскальними й монетарними засобами, які використовують у своїй діяльності Міністерство фінансів, центральний банк, органи регулювання фінансового та страхового ринків. Забезпечення переміщення фінансових ресурсів у просторі й часі реалізується через вказані вище інституції фінансового ринку, а також організаторів торгівлі на ньому фондові біржі та торговельно-інформаційні системи. Важливу роль відіграють спеціалізовані фінансові інституції розрахунково-клірингові центри, лізингові і факторингові компанії тощо. Забезпечення ліквідності та управління ризиками відносно суб'єктів господарювання покладається на комерційні банки і небанківські кредитні установи, інвестиційних керуючих, страхові, лізингові, факторингові і форфейтингові та інші компанії. Відносно їх самих ці функції виконують уповноважені державні органи. Формування інформаційної підтримки для споживачів інформації, контролюючих і регулюючих органів дозволяє сформувати прозору й керовану фінансову систему, забезпечувати раціональний, цілеспрямований та ефективний рух фінансових ресурсів. У реалізації цієї функції провідна роль належить як емітентам, що мають розкривати відповідну інформацію, так і фондовим біржам, торговельно-інформаційним системам, інформаційним та рейтинговим агенціям.

Розподільна функція фінансів передбачає насамперед алокацію ресурсів між приватним і державним секторами, здійснення справедливого розподілу доходів у суспільстві та наступного їх перерозподілу з метою усунення дисбалансів, викликаних недоліками ринкових механізмів, а також використання засобів фінансового впливу на темпи й пропорції соціально-економічного розвитку. Алокація ресурсів між приватним та державним секторами реалізується насамперед через державні фінанси бюджет та фонди цільового призначення за допомогою податкової системи і державних трансфертів. Забезпечення справедливого розподілу доходів здійснюється на мікрорівні шляхом установлення оптимальних пропорцій між прибутком і заробітною платою, а перерозподіл доходів відбувається через державні фінанси. У процесі розподільних і перерозподільних відносин здійснюється не тільки формування доходів окремих суб'єктів, а й вплив на різні сторони їх діяльності. З метою забезпечення цього впливу у фінансовій системі має бути сформована сукупність форм і методів, інструментів та важелів фінансового впливу на розвиток суспільства. Основна частина фінансового інструментарію державного впливу концентрується в бюджеті та в банківській системі.

Реалізація контрольної функції фінансів пов'язана з формуванням надійної інформаційної бази та створенням відповідної сукупності органів фінансового контролю. Формування інформаційної бази досягається на основі фінансового обліку та звітності, забезпечення їх прозорості, достовірності й доступності в межах, передбачених законодавством. Це є головною передумовою формування інформаційної підтримки при мобілізації та розміщенні ресурсів. Інфраструктура фінансового контролю, яка включає органи і державного (урядового та парламентського), і відомчого (у державному секторі), і незалежного, і громадського контролю, не повинна допускати втаємничення фінансової інформації та фінансових операцій (за винятком приватних, що пов'язані з комерційною таємницею).

Характер функціонування фінансової системи значною мірою залежить від типу фінансової моделі, яка являє собою організацію фінансових відносин у суспільстві з позицій фінансового забезпечення відтворювального процесу й установлення пропорцій між індивідуальним та суспільним споживанням. Виділення типів моделей здійснюється за двома ознаками: за послідовністю (з позиції участі держави) розподілу ВВП та за рівнем його державної централізації.

За послідовністю розподілу ВВП виділяється два типи моделей ринкової й адміністративної економіки. Їх розглядають виходячи з розподілу новоствореної вартості національного доходу. В умовах адміністративної економіки переважна його частина одразу централізувалася в бюджеті державою як монопольним власником засобів виробництва, тоді як у ринковій економіці першочергові права на нього належать тим, хто його створює. За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні типи моделей: американську (незначна централізація 25-30%), західноєвропейську (поміркована централізація 35-45%) та скандинавську (досить висока централізація 45-55%).

Відмінності в наповненні цих моделей обумовлюються економічною доктриною країни, яка визначає стратегію її економічного розвитку. Суттєву роль відіграє чинник соціальної політики, яку реалізує держава: всеохопні гарантії усім громадянам скандинавська модель (так званий “шведський соціалізм”); вибіркова допомога тим, хто її вкрай потребує американська модель; поєднання державних гарантій із платними послугами і розвиненою системою соціального страхування західноєвропейська модель (соціально орієнтована ринкова економіка). Кожна з цих моделей має свої переваги і недоліки, формуючи певну систему інтересів у суспільстві. Для України вкрай важливо визначитися, яка модель їй найбільш адекватна і буде сприяти розвитку суспільства. Виходячи з проведеного аналізу, можна стверджувати, що це західноєвропейська модель.

Реалізація у процесі функціонування фінансової системи окремих напрямів державної політики засновується на використанні фінансового інструментарію впливу на темпи й пропорції соціально-економічного розвитку. Завдяки досягненням фінансової теорії та практики вироблені надійні й ефективні засоби впливу на соціально-економічний розвиток та сформовано належне організаційне забезпечення, що дозволяє раціонально їх використовувати. Головна мета фінансових інструментів полягає в тому, щоб не допускати зародження, а тим більше, загострення проблем. Це, у свою чергу, можливе за наявності в державі чіткої та обґрунтованої фінансової стратегії розвитку. Без цього у використанні фінансових інструментів спостерігається певна неефективність і неузгодженість, що теж є однією з негативних рис у розвитку національної фінансової системи.

У розділі 3 “Фінансове забезпечення функціонування мікроекономіки в Україні” досліджені проблеми визначення, розміщення та ефективного використання фінансових ресурсів.

Перспективи економічного розвитку кожної країни залежать від її ресурсного потенціалу. Важливе місце в ньому належить фінансовим ресурсам. На даний час визначення сутності і складу фінансових ресурсів засновано переважно на розширеному їх трактуванні, що створює ілюзію наявності начебто досить значного фінансового потенціалу. Розуміння фінансових ресурсів як усіх грошових коштів, що використовуються для забезпечення різноманітних потреб, досить часто веде до так званого “проїдання” капіталу, тобто його використання як звичайних доходів. На нашу думку, виходячи з проведеного дослідження механізму функціонування фінансової системи, фінансові ресурси слід розглядати як суму коштів, що забезпечують процес суспільного виробництва. При цьому доцільно розрізняти початкові ресурси кошти, спрямовані в основний та оборотний капітал при створенні підприємства, та ресурси, що перебувають в обороті у певний період. Такий підхід, з одного боку, дозволяє трактувати фінансові ресурси як явище, що споріднене з капіталом, а з іншого дає можливість провести чітку межу між ними і капіталом. По-перше, сума фінансових ресурсів, що перебуває в обороті і має грошову форму, практично завжди менша капіталу, бо певна його частина матеріалізується в основних засобах. По-друге, з одного боку, не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів ? забезпечення процесу виробництва, бо може бути у непрацюючому стані, а з іншого не всі фінансові ресурси набувають форми капіталу.

Виділення дефініції “фінансові ресурси”, потребує визначення головних ознак, які дозволяють чітко відрізняти їх від інших споріднених фінансових явищ (доходи, грошові надходження, грошові кошти, грошові фонди). Вважаємо, що такими ознаками є цільове призначення (фінансове забезпечення потреб відтворення виробництва на основі постійного кругообігу) та характер використання (можливості передавання від одного суб'єкта до іншого на засадах торгівлі ними). Відповідно, сума фінансових ресурсів залежно від прав володіння та розпорядження ними включає як власні, так і запозичені та залучені ресурси, які відбивають процеси їх перерозподілу. Тому загальна маса фінансових ресурсів може мати різні виміри. Доцільно використовувати три показники, що характеризують їх: брутто-ресурси (Р_бр); нетто-ресурси (Р_нт); продуктивні ресурси (Р_пр).

Маса брутто-ресурсів відображає їх оборот і включає загальну суму ресурсів, що використовуються всіма суб'єктами підприємництва ? виробниками товарів та послуг (i), котрі входять до нефінансового сектора економіки, а саме власних (РВ_і), запозичених (РП_і) і залучених (РЗ_і):

(1)

Обсяг нетто-ресурсів відображає висхідну масу реально наявних у суспільстві ресурсів. Він включає суму власного капіталу вказаних вище суб'єктів підприємництва і комерційних банків (РВ_j) та кошти, що залучені банками від фізичних осіб (РПн_j):

(2)

Найбільш складним для визначення є показник продуктивних ресурсів, який характеризує ту їх масу, що може використовуватись виробниками товарів та послуг у їх продуктивній діяльності. Сума ресурсів, що перебуває у розпорядженні цих суб'єктів, не є їх загальною масою. По-перше, з одного боку, значну частину ресурсів банків становлять розміщені у них фінансові ресурси підприємств. Однак, з іншого боку, ці ресурси працюють як на їх власників, так і на всю економіку, а тому цілком обґрунтовано можуть бути враховані двічі. По-друге, при визначенні продуктивних ресурсів слід виключати непрацюючий капітал підприємств (РН_і) та враховувати тільки кредитні й інвестиційні ресурси комерційних банків (РК_j), тобто ту частину їх ресурсів, що може спрямовуватись у нефінансовий сектор економіки:

(3)

Обсяги кредитних та інвестиційних ресурсів банків визначаються як різниця між загальним обсягом їх ресурсів (Р_j) і сумою залишків коштів у касі та на кореспондентських рахунках (З_j), резервів (Рез_j), вкладень у державні цінні папери (ЦПД_j) та торгові валютні операції (ТВО_j) і міжбанківських кредитів (МБК_j):

(4)

Обсяг продуктивних ресурсів характеризує як масу висхідних нетто-ресурсів, так і продукуючі можливості банків. У зв'язку з цим відношення обсягу продуктивних ресурсів до нетто-ресурсів може слугувати своєрідним коефіцієнтом продуктивної функції банківської системи.

Провідну роль у мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів відіграють банківська система та ринок цінних паперів. На даний час в Україні більш вагомим сегментом є кредитний ринок, потенціал якого за показником брутто-ресурсів характеризується даними, наведеними в табл. 1. З них видно, що ресурсний потенціал банківської системи України, хоча і зростає в останні роки досить стрімко, все ще залишається обмеженим на початок 2006 р. близько 2425 млрд євро. Водночас відбулися позитивні зміни у структурі ресурсного потенціалу комерційних банків України. Насамперед, змінилися пропорції між власними і залученими ресурсами: у 1995 р. 28% : 72%, у 2005 р. 12% : 88%. Важливим позитивним моментом структурних змін у складі ресурсної бази стало вдосконалення структури залучених ресурсів, серед яких на початок 2006 р. депозитні вклади фізичних осіб досягли 55%, тоді як усього десять років тому вони складали 14%. Це, з одного боку, характеризує зростання обсягів нетто-ресурсів, а з іншого, є свідченням того, що в Україні поступово починають працювати ринкові механізми залучення заощаджень громадян у господарський оборот та відновлюється довіра до банківської системи, без якої немислиме нормальне функціонування фінансової системи.

Таблиця 1

Динаміка ресурсів комерційних банків України, млрд грн*

*Джерело: Бюлетень Національного банку України. 2006. №2. С. 62-63, 116, 119-121, 166.

Основним напрямом розміщення ресурсів є кредитна діяльність. У її складі домінуючу роль відіграють кредитні вкладення в економіку, які досить стрімко зростають. Так, у 2002 р. обсяги виданих кредитів в економіку порівняно з 1999 р. зросли на 48%, а зафіксований приріст ВВП склав 5,2%. У 2004 р. ці показники становили відповідно 31% і 12,1%, а в 2005 р. 62% і 2,4%. Але до кінця не вирішеною проблемою на ринку банківського кредитування залишається досить високий рівень процентних ставок за даними банківської статистики на кінець 2005 р. середньозважена річна ставка складала 14,6%. Це обумовлюється різними чинниками об'єктивного характеру, у тому числі відсутністю повноцінного конкурентного середовища, який формує ринок цінних паперів.

Динаміка розвитку іншого сегмента фінансового ринку ринку цінних паперів теж має стійку тенденцію зростання. Якщо в 2000 р. обсяг річної емісії акцій становив 15,5 млрд грн, то в 2004 р. 28,3 млрд грн. Сумарний обсяг зареєстрованих на кінець 2004 р. випусків досяг 127,6 млрд грн, що становить відчутну величину для нашої країни. Для порівняння, обсяг кредитних вкладень в економіку на кінець цього року дорівнював 88,6 млрд грн. На перший погляд, це свідчить про зіставність значення даних сегментів фінансового ринку. Але це не так, оскільки ринок цінних паперів протягом усього періоду його становлення і розвитку характеризується майже тотальною закритістю, що видно з наведеного графіка (рис. 2). За таких умов не можуть повною мірою реалізовуватися його основні системні завдання, пов'язані з мобілізацією фінансових ресурсів. Зведена майже нанівець роль фондових бірж, які забезпечують прозорість функціонування ринку цінних паперів та формування інформаційної підтримки у процесах інвестування.

Відчутну роль у сприянні економічному зростанню відіграло збільшення обсягів внутрішніх фінансових ресурсів підприємств. Дані, що характеризують їх динаміку у період макроекономічної стабілізації та зростання ВВП, наведені в табл. 2. Незважаючи на позитивну динаміку, проблем із фінансовим забезпеченням потреб економічного зростання ще досить багато і вони потребують особливої уваги. Насамперед досить неоптимальним залишається співвідношення між власними та позиченими ресурсами, хоча при цьому спостерігається тенденція до поступового зростання питомої ваги банківських кредитів у фінансовому забезпеченні потреб підприємств якщо у 1995 р. вона складала 4%, то в 2004 р. 13%.

Таблиця 2

Динаміка внутрішніх фінансових ресурсів підприємств в Україні* (млрд грн)

*Джерело: розраховано за даними статистичного щорічника України за відповідні роки / Держкомстат України. ? К.: Техніка. ( ⁺Оцінка автора )

У розділі 4 “Бюджетно-податкові проблеми фінансової системи України” досліджені передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи і наукові засади формування та вдосконалення податкової системи.

Ефективність функціонування бюджетної системи визначається багатьма об'єктивними й суб'єктивними чинниками. Об'єктивні відображають стан економічної та фінансової системи в цілому і характеризуються насамперед обсягом виробленого ВВП та наявних фінансових ресурсів, а суб'єктивні полягають у законодавчо встановлених засадах побудови бюджетної системи, серед яких визначальна роль належить принципам, що характеризують співвідношення окремих бюджетів у загальній системі. Принципи побудови бюджетної системи, які встановлені Бюджетним кодексом України (єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності і прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу), як засвідчує аналіз їх змісту, являють собою скоріше вимоги до бюджетного процесу і його учасників, ніж принципи. Наприклад, принцип справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами є не тільки необґрунтованим, а й таким, що суперечить і суті ринкової економіки, і засадам функціонування фінансової системи. Адже розподіл вартості ВВП здійснюється на мікрорівні, а через бюджет проводиться територіальний, галузевий і соціальний перерозподіл. Не можна погодитись і з трактуванням у Бюджетному кодексі принципу публічності та прозорості прийняття державного та місцевих бюджетів органами законодавчої і представницької влади. Аналогічні критичні зауваження є й до інших принципів побудови бюджетної системи, визначених Бюджетним кодексом.

Розбудова ефективної бюджетної системи наразі вкрай важлива для України. Реально існують два альтернативні підходи встановлення або єдності всіх бюджетів, або їх автономності. Принцип єдності, на нашу думку, означає, що всі складові бюджетної системи складають у сукупності єдиний (зведений) бюджет, який затверджується і виконується в загальному обсязі. Єдність бюджету забезпечується єдиною дохідною базою всіх бюджетів та єдиною системою видатків бюджету. Виділений нами принцип автономності у побудові бюджетної системи передбачає, що кожний бюджет, який входить до її складу, є відносно відособленою і самостійною ланкою. На відміну від задекларованого у Бюджетному кодексі принципу самостійності, він означає автономне управління кожним бюджетом і відсутність прямого перерозподілу коштів між бюджетами. Такий підхід до бюджетної системи тісно пов'язаний з поняттям “бюджетний федералізм”, що розглядається як “законодавчо зафіксований розподіл функціональних повноважень та відповідальності структур різних рівнів влади з паритетним розмежуванням на цій основі доходів і видатків між ними на засадах державної соціально-економічної і політичної доцільності, соціальної етики, міжрегіональної, міжнаціональної і суспільної солідарності”¹¹ Бюджетний менеджмент: Підручник / В.Федосов, В.Опарін, Л.Сафонова та ін.; За заг. ред. В.Федосова. К.: КНЕУ, 2004. С. 649-650.. У цьому контексті ми погоджуємося з думкою В.М.Федосова і В.Л.Андрущенка, що подальший розвиток бюджетної системи України має засновуватися саме на засадах бюджетного федералізму.

З даних, що характеризують динаміку структурних змін у бюджетній системі України за рівнями адміністративно-територіального поділу (табл. 3), видно посилення рівня централізації державних коштів у центральному бюджеті, що пов'язано з розвитком механізмів бюджетного вирівнювання на даний час понад 90% усіх місцевих бюджетів є дотаційними. Причому дотації вирівнювання і обласним, і районним, і бюджетам міст надаються саме з Державного бюджету України. Таке бюджетне вирівнювання перетворилося практично у суцільну зрівнялівку. Однак якщо тактично система бюджетного вирівнювання в Україні може бути виправдана, то стратегічно вона безглузда: наслідки - фінансові дисбаланси - без усунення причини цього явища можуть бути нескінченними. Вважаємо, що настав час розробити програму регіонального фінансового вирівнювання в Україні. Ця програма має бути спрямована на вирівнювання фінансового потенціалу адміністративно-територіаль-них одиниць і населених пунктів, тобто має охоплювати всю фінансову систему, а не тільки бюджет. Відповідно, основним її інструментом мають стати субвенції інвестиційного спрямування.