Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти)

Джерело: Статистичні збірники Міністерства фінансів України “Бюджет України” (за відповідні роки).

Основою дохідної бази бюджету є податки. Податкова система держави виступає своєрідним містком між мікро- і макроекономікою і суттєво впливає як на економічний розвиток, так і на функціонування фінансової системи у цілому. Її формування у кожній країні надзвичайно складний процес, який має ґрунтуватися на наукових засадах системності, установлення визначальної бази і вихідних принципів. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись обидві функції податків: з фіскального боку податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет, а з регулювального створювати передумови для впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Об'єктивною необхідністю при формуванні податкової системи є встановлення її визначальної бази. Абсолютно очевидно, що такою базою є система та обсяги державних видатків, які, у свою чергу, визначаються функціями держави, закріпленими у Конституції тієї чи іншої країни. Важливою складовою наукового підходу до формування податкової системи є встановлення її вихідних принципів, які слід розглядати за трьома напрямами: принципи формування податкової системи (фундаментальні домінанти стосовно встановлення кожного податку окремо та їх сукупності); принципи оподаткування (засади справляння податків державою); принципи податкової політики (основи діяльності держави у сфері встановлення та справляння податків).

Податкові системи в провідних країнах світу постійно розвиваються та еволюціонують. Причому в останні п'ятдесят років це відбувається не на основі впровадження нових податків, а шляхом оптимізації податкових ставок, удосконалення механізмів оподаткування та врівноваження структури податкової системи. Наразі чітко визначилися шість основних податків, що домінують у податкових системах: індивідуальний та корпоративний прибуткові податки, універсальні й специфічні акцизи, внески на соціальне страхування, податки на власність.

Податкова система України за період незалежності розвивається у руслі загальносвітових тенденцій і за своєю структурою на даний час не має суттєвих відмінностей від податкових систем розвинених країн світу. Наразі податкове навантаження розподілено досить рівномірно, а питома вага основних податків близька до середніх показників по країнах ОЄСР. При цьому постає питання, чому, незважаючи на те, що сформована в Україні податкова система загалом відповідає світовим стандартам, її фіскальна достатність та регулювальні властивості поки що обмежені? На нашу думку, відповідь на це питання очевидна, адже податкова система кожної країни не є простим набором окремих податків, а відбиває її специфічні особливості у різних сферах суспільного розвитку, насамперед економічне середовище. Економіка України поки що не досягла рівня розвитку, що відповідає сучасним формам оподаткування, передусім податкам на додану вартість та на прибуток підприємств. Відповідно, усі намагання удосконалити порядок їх адміністрування, обчислення та сплати не давали і навряд чи можуть дати найближчим часом належний ефект.

Наразі у сфері оподаткування необхідні системні заходи з позицій фінансової стратегії економічного зростання. Потрібне не стільки зниження рівня оподаткування - він і так невисокий, скільки пільговий режим оподаткування стосовно інвестиційної діяльності та створення додаткових робочих місць. При цьому доцільно запровадити прогресивну шкалу ставок з податку на прибуток підприємств за схемою їх зниження для малого і середнього бізнесу. Також, ураховуючи те, що в постперехідний період рівень диференціації доходів громадян в Україні досить високий, науково обґрунтованим і виправданим було б використання в оподаткуванні доходів громадян прогресивної шкали ставок. Однак її побудова має здійснюватись, як і з податку на прибуток, не від низьких доходів до високих, а навпаки. Водночас повне звільнення фізичних осіб від оподаткування, на нашу думку, невиправдане, оскільки кожний громадянин користується суспільними благами і має брати посильну участь у їх фінансуванні. Проблеми зі справлянням ПДВ роблять актуальним питання про його реформування чи заміну іншим податком. З огляду на політичний курс нашої держави на євроінтеграцію ми не підтримуємо пропозиції ряду вчених, політиків й урядовців щодо запровадження більш простої форми універсальних акцизів податку з продажу чи з обороту.

Розділ 5 “Реструктуризація фінансової системи України у період ринкової трансформації економіки” присвячено дослідженню характеру та напрямів структурних зрушень у фінансовій системі, що обумовлювалися ринковими реформами та розбудовою державності.

Ринкова трансформація економіки України, що почалася з 90-х років минулого століття, потребувала відповідної реструктуризації фінансової системи. Її напрямами були: зміна складу фінансової системи; поступове вдосконалення структурних співвідношень між окремими сферами і ланками фінансової системи; докорінна перебудова системи фінансового забезпечення підприємницьких структур; формування фінансового ринку та забезпечення збалансованого розвитку всіх його сегментів; реструктуризація системи державних фінансів на основі зміни пропорцій між суспільним та індивідуальним споживанням, структурних співвідношень у державних доходах і видатках; удосконалення форм і методів фінансової діяльності суб'єктів підприємництва та держави; створення дієздатної та надійної системи фінансових органів та інституцій, забезпечивши оптимальний розподіл функцій і повноважень між ними.

Проведений у дисертації аналіз засвідчує, що невирішених проблем у розвитку фінансової системи України ще досить багато. Їх доцільно поділити на дві групи. Першу складають проблеми системного характеру, а другу сегментарного порядку. До проблем системного характеру насамперед слід віднести глобальну обмеженість ресурсного потенціалу національної економіки і фінансової системи. Вирішення завдання його нарощування неможливе без розв'язання другої системної проблеми диспропорції у розвитку окремих ланок фінансового ринку: банківського сектору і ринку цінних паперів. Нинішня закритість останнього породжує, як видно з проведеного дослідження, безліч проблем. Це і нерозвиненість сегментарної конкуренції на фінансовому ринку, і обмежений доступ до ресурсів, і проблеми з інвестуванням коштів, і відсутність механізмів стримувань та противаг у збалансуванні економічних інтересів. Третьою системною проблемою, яка поки що не вирішена у процесі реструктуризації фінансової системи і яка тісно пов'язана із попередньою, є зведена практично нанівець роль фондових бірж, без яких повноцінно не можуть функціонувати ні інші сфери та ланки фінансової системи, ні вона у цілому. Нарешті, четверта системна проблема, яка вкрай важлива для забезпечення підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, диспропорції в розміщенні фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання і в банківській системі.

До проблем розвитку окремих сфер і ланок, що мають вагоме значення для збалансованого розвитку усієї фінансової системи і які до кінця не вирішені у процесі фінансової реструктуризації, належать: по-перше, “замороження” значної частини власних фінансових ресурсів підприємств у складі кредиторської і дебіторської заборгованості; по-друге, невідповідність постійного підвищення питомої ваги видатків на соціальні потреби суті ринкової економіки, в якій основою забезпечення добробуту має бути не державна соціальна допомога і підтримка, а належний рівень оплати праці; по-третє, посилення централізації бюджетних коштів у центральному бюджеті та формування “зрівнялівки” у їх розподілі.

Необхідність вирішення охарактеризованих проблем визначає завдання і напрями структурно-інтегрованої фінансової політики на даному етапі розвитку суспільства. Насамперед потрібно розробити фінансову стратегію України, яка має встановити пріоритетність окремих джерел забезпечення потреб прискореного економічного розвитку. Наріжним орієнтиром фінансової стратегії нашої держави на найближчу перспективу має стати всебічне сприяння розвитку національного капіталу. Другою важливою складовою фінансової стратегії України має бути оптимізація пропорцій між індивідуальним та суспільним споживанням. Вважаємо, що в центр фінансової стратегії держави слід поставити не державну соціальну підтримку населення, а політику доходів і зайнятості. Необхідно всіляко сприяти персоніфікації виробленого ВВП на основі актуалізації політики доходів. При цьому, з одного боку, забезпечити потрібний рівень економічного зростання можна тільки на основі реальних стимулів, якими насамперед є доходи юридичних і фізичних осіб, а з іншого саме підвищення рівня добробуту народу, що забезпечується через зростання доходів, є метою соціально-економічного розвитку.

Головним завданням у сфері бюджетної політики з позицій фінансової стратегії економічного зростання має стати її переорієнтування на економічні потреби. При цьому слід наголосити на тому, що подібний підхід ніякого протиріччя із соціальною політикою не має, навпаки, реальність соціальних гарантій може бути забезпечена тільки за умови сталого зростання ВВП. Тому сприяння розвитку економіки є набагато реальнішою і більш наповненою соціальною спрямованістю бюджету, ніж нинішня декларативність, що не підкріплена достатнім рівнем фінансування. Вирішення стратегічних завдань збільшення обсягів державних інвестицій в економіку обов'язково передбачає визначення їхніх джерел та розроблення механізмів, які забезпечили б їх ефективність. Ураховуючи те, що бездефіцитне фінансування економічних потреб на практиці є нереальним з метою гарантування цільового й ефективного використання коштів дефіцитного фінансування необхідно забезпечити чітку юридичну визначеність у використанні таких коштів. Це можливо лише за умови формування двох відокремлених один від одного бюджетів поточного і розвитку. Поточний бюджет має бути бездефіцитним і забезпечуватися за рахунок податкових надходжень, а бюджет розвитку буде формуватися як за рахунок податків, так і державних позик, а за необхідності також на емісійній основі. Кошти цього бюджету мають направлятися винятково на фінансування інвестиційних проектів (як на будівництво нових об'єктів, так і на розширення, реконструкцію і модернізацію діючих підприємств).

Дослідження проблематики розбудови фінансової системи України пов'язане також з визначенням впливу на її розвиток і реструктуризацію процесів глобалізації світової економіки та фінансової інтеграції, а також взаємодії у цьому контексті з міжнародними фінансовими інституціями. Світова глобалізація є об'єктивним і закономірним явищем, незалежно від того, як її сприймають окремі країни, ті чи інші політичні сили й верстви населення. У процесі реструктуризації фінансової системи відбувалася поступова її інтеграція у світове фінансове середовище. При цьому вагому роль у сприянні розвитку національної фінансової системи та її інтеграції в міжнародний фінансовий простір відіграла співпраця України з міжнародними фінансовими інституціями. Фінансові взаємовідносини нашої держави з МВФ були найбільш тісними в період економічної кризи та макроекономічної стабілізації. У сукупності з іншими стабілізаційними заходами фінансова допомога з боку МВФ сприяла приборканню з 1997 р. інфляції.

У структурі фінансових взаємовідносини України з МБРР домінують системні позики до 90% від усієї суми наданих кредитів, які спрямовувалися в бюджет, що передбачалося умовами їх виділення, і фактично були одним з джерел фінансування бюджетного дефіциту. Виходячи з цього їх оцінка має досить двозначний характер. З позицій обумовленого цільового призначення можна стверджувати, що їх ефективність була явно недостатньою проблеми з реструктуризацією тієї ж вугільної промисловості залишаються невирішеними й досі. З позицій же вирішення проблем з неінфляційним фінансуванням бюджетного дефіциту є всі підстави визнати ці кредити вагомим чинником макроекономічної стабілізації. Оскільки на даний час ситуація в економіці та фінансах змінилася, то необхідно внести відповідні корективи й у взаємовідносини з МБРР. Виходячи з того, що його системні позики можуть стати важливим джерелом фінансування потреб розвитку економіки, вважаємо за доцільне спрямовувати їх у бюджет розвитку. В умовах обмеженості фінансових ресурсів це рішення буде і виправданим, і доцільним, оскільки такий порядок унеможливить їх звичайне “проїдання” та сформує правове поле спрямування коштів на забезпечення сталого економічного зростання.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення важливої наукової проблеми формування потужної й ефективної фінансової системи та оптимізації її структурної будови з метою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Поглиблені теоретичні підходи до визначення засад функціонування фінансової системи, запропонована систематизація інструментів реалізації фінансової політики виходячи з характеру дії методів фінансового впливу на розвиток суспільства. Визначено системні механізми узгодження та урівноваження інтересів держави, підприємницьких структур і громадян. На основі аналізу реструктуризаційних процесів у національній фінансовій системі визначені завдання і напрями структурно-інтегрованої фінансової політики у постперехідний період.

Головні науково-теоретичні та практичні результати дисертації полягають у такому:

1. Доведено, що фінанси являють собою важливу складову інституціональної структури суспільства, призначення якої полягає у грошовому забезпеченні потреб суспільного виробництва та функцій держави. Практична реалізація суспільного призначення фінансів здійснюється через фінансову систему, яка розглядається у двох зрізах. За сутнісним наповненням вона являє собою сукупність сфер і ланок, які різняться формами фінансових відносин. У цьому контексті фінансова система є об'єктивним явищем, що відображає внутрішній склад фінансів. На мікрорівні національна фінансова система включає фінанси суб'єктів підприємництва, а на макрорівні державні фінанси, страхування, фінансовий ринок. За інституціональною будовою, на яку суттєво можуть впливати суб'єктивні чинники, фінансова система охоплює сукупність фінансових органів та інституцій. Основне призначення фінансової системи і за сутнісним наповненням, і за інституційною будовою полягає у мобілізації та розміщенні іманентно обмежених ресурсів між конкуруючими напрямами їх використання

2. Функціонування фінансової системи є надзвичайно складним, багатогранним, динамічним і суперечливим явищем, оскільки у фінансах діалектично поєднуються узгодженість та суперечливість інтересів окремих суб'єктів. Водночас, якщо узгодженість має певною мірою для кожного з них абстрактний характер, то фінансові протиріччя є повсякденними й суттєво впливають на дії кожної фізичної та юридичної особи й державних структур. Узгодження фінансових протиріч засновується на використанні сукупності правових, адміністративних та економічних важелів. В основі збалансованого розвитку фінансової системи лежить систематизоване фінансове право, а дотримання вимог закону забезпечують органи фінансового контролю. Однак ефективність контролю досягається лише тоді, коли він доповнює внутрішню саморегулівну дію ринкових механізмів. Порушувати чи обходити фінансові закони має бути не стільки неприпустимо, скільки невигідно, і не тому, що за це передбачено суворе покарання, у тому числі й фінансове, а тому, що це насамперед суперечить інтересам конкретного суб'єкта.

3. Завдання фінансової системи обумовлюються функціями фінансів. У контексті реалізації відтворювальної функції фінансів вона забезпечує: а) мобілізацію та оптимальне розміщення фінансових ресурсів; б) способи переміщення фінансових ресурсів у часі і просторі; в) забезпечення ліквідності та управління ризиками; г) формування інформаційної підтримки. З метою реалізації розподільної функції фінансів на фінансову систему покладаються такі завдання: а) алокація ресурсів між приватним і державним секторами; б) забезпечення справедливого розподілу доходів у суспільстві; в) здійснення перерозподілу доходів з метою усунення дисбалансів, викликаних недоліками ринкових механізмів; г) формування системи форм і методів, інструментів та важелів фінансового впливу на темпи й пропорції соціально-економічного розвитку. Забезпечення виконання контрольної функції досягається шляхом: а) формування інформаційної бази; б) створення відповідної сукупності органів фінансового контролю.

4. Засади розбудови і функціонування фінансової системи визначаються насамперед типом фінансової моделі суспільства, яка обумовлюється моделлю розвитку економіки країни, виходячи з її економічної доктрини. Наразі українській державі вкрай важливо визначитися зі стратегічною метою: яку модель американську, західноєвропейську чи скандинавську вона бере за основу розвитку суспільства? На нашу думку, найбільш прийнятною для фінансової системи нашої держави є західноєвропейська модель. Фактично вона і формується в Україні, однак відбувається це спонтанно. Необхідно надати цьому процесу цілеспрямованого характеру. По-перше, дана модель хоча б відносно відповідає фінансовій ситуації в Україні: з одного боку, досить багато людей потребує фінансової підтримки від держави, з іншого усіх забезпечити немає можливості. Тому поряд з державною соціальною сферою прискорено розвиваються і комерційні засади функціонування освіти, медицини, культури. По-друге, ця модель забезпечує як достатні соціальні гарантії, так і належну стимуляцію до продуктивної діяльності, що вкрай важливо для нашої країни; по-третє, Україна заявила про свій намір вступити до Європейського Союзу, а в переважній більшості його країн і в середньому по ЄС податкове одержавлення ВВП становить близько 40%. Упроваджуючи європейські політичні, гуманітарні, культурні та інші стандарти, нашій державі потрібно дотримуватися і фінансових орієнтирів євроінтеграції.

5. Важливим елементом забезпечення функціонування економіки виступають фінансові ресурси. У фінансовій теорії та практиці поки що переважає їх розширене трактування як суми коштів, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта. З позицій фінансової теорії це веде до термінологічної плутанини, за якої неможливо чітко визначити відмінності між такими поняттями, як “доходи”, “грошові надходження”, “грошові кошти” і “грошові фонди”. З позицій фінансової практики таке розмите трактування фінансових ресурсів досить часто веде до так званого “проїдання” капіталу, тобто його використання як звичайних доходів. З проведеного дослідження сутності фінансів та механізму функціонування фінансової системи видно, що фінансові ресурси являють собою суму коштів, які забезпечують процес суспільного виробництва. Їм властиві певні ознаки, які дозволяють чітко відрізняти їх від інших споріднених фінансових явищ. Перша їх призначення та характер використання: фінансове забезпечення на основі кругообігу потреб відтворення виробництва, причому як простого, так і розширеного. Друга фінансові ресурси можуть бути об'єктом купівлі-продажу. Для забезпечення надійного управління фінансовою системою необхідна точна оцінка її потенціалу. Пропонується для цього використовувати три показники, що характеризують обсяги фінансових ресурсів: брутто-ресурси (відбиває їх оборот і включає загальну суму ресурсів, які використовуються всіма суб'єктами підприємництва, що входять до нефінансового сектору економіки); нетто-ресурси (висхідний обсяг реально наявних у суспільстві ресурсів); продуктивні ресурси (та їх сума, що може використовуватись виробниками товарів та послуг у їх продуктивній діяльності).

6. Провідну роль у забезпеченні потреб економіки у фінансових ресурсах відіграє фінансовий ринок, формування якого в Україні почалося в перехідний період. Більш успішно цей процес проходив у банківській сфері, яка розвивається досить стабільно. Однак, незважаючи на ці позитивні тенденції, ресурсний потенціал банківської системи залишається досить обмеженим близько 2425 млрд євро. Саме це, а також високі ризики, що властиві українській економіці, обумовлюють високий рівень процентних ставок за кредитами. Ринок цінних паперів України за кількісними параметрами обсягами емісії акцій, корпоративних і державних облігацій, ощадних сертифікатів тощо та за обсягами торгів на первинному і вторинному ринках теж розвивається прискореними темпами. Але проблемою цього сегменту фінансового ринку є його закритість, що видно із яскраво вираженої диспропорції в організації торгівлі 97% складає неорганізований ринок. На фондові біржі, які є одними з ключових інституцій фінансової системи ринкового типу, припадає менше 1% обсягів торгів. З метою усунення диспропорцій на фінансовому ринку необхідно, по-перше, реорганізувати закриті акціонерні товариства у відкриті, і, по-друге, встановити мінімальні обсяги виставлення їх цінних паперів на відкриті торги на фондових біржах. Хоча це певною мірою адміністративне обмеження, воно вкрай необхідне для усунення диспропорцій у розвитку ринку цінних паперів.

7. Значну роль у забезпеченні ефективності функціонування фінансової системи відіграє бюджет держави, через який відбувається перерозподіл вартості ВВП у суспільстві. Подальший розвиток бюджетної системи України має засновуватися на засадах розвитку автономності бюджетів і бюджетного федералізму. Нині практично єдиним реальним принципом її побудови і функціонування, передбаченим Бюджетним кодексом, є принцип єдності. Саме домінування цього принципу призвело до формування механізмів бюджетного регулювання, заснованого на дотаціях вирівнювання. За такого механізму в органів місцевого самоврядування зникають будь-які стимули до раціонального фінансового господарювання: “зайві” доходи будуть вилучені, нестача доходів буде компенсована у вигляді дотації вирівнювання. Якщо тактично подібне бюджетне вирівнювання в Україні може бути виправдане, то стратегічно воно безглузде. Оскільки використання дотацій вирівнювання обумовлене нерівноцінністю дохідної бази місцевих бюджетів, то з метою усунення диспропорцій необхідно розробити програму горизонтального фінансового вирівнювання (вирівнювання фінансових потенціалів окремих регіонів та населених пунктів). Основним його інструментом мають стати державні цільові субсидії й субвенції на розвиток економіки та фінансового сектору регіонів з метою вирівнювання їх фінансової бази. Подібна програма має бути розрахована на 1015 років. Необхідно також розробити механізми вертикального фінансового вирівнювання, оскільки нинішні пропорції розподілу доходів між державним і місцевими бюджетами та між окремими рівнями місцевих бюджетів підривають основу місцевого самоврядування.

8. Податкова система України за роки незалежності розвивається у руслі загальносвітових тенденцій і за своїм складом та структурою на даний час не має суттєвих відмінностей від податкових систем розвинених країн світу. Однак її фіскальна достатність та регулювальні властивості поки що суттєво обмежені, що обумовлюється насамперед невідповідністю запроваджених сучасних видів податків рівню розвитку економіки нашої країни. Крім того, досить часто форма оподаткування, що визначена діючим в нашій державі законодавством, не відповідає економічному змісту, що закладений у сутність того чи іншого податку. Так, податок на прибуток підприємств, що справляється з юридичних осіб, за своїм походженням в Україні має абсолютно іншу основу, ніж податок на прибуток корпорацій у країнах із розвиненою ринковою економікою. Не маючи природних обмежень, пов'язаних із необхідністю залучення фінансових ресурсів на фондовому ринку, платники податку мінімізують прибуток з метою уникнення оподаткування. Виходячи з цього в нинішніх умовах доцільніше на певний час повернутися в обліку до більш чіткого визначення доходів і жорсткішого регламентування витрат.

Запровадження в Україні пропорційної ставки з податку на доходи фізичних осіб навряд чи науково обґрунтоване й виправдане. За суттєвої диференціації доходів доцільним є використання прогресивної шкали ставок. Її побудова має здійснюватись не від низьких доходів до високих, а навпаки. Пропонується для високих доходів громадян установлення ставки податку на їхні доходи або на рівні діючої ставки податку на прибуток, або на 5 процентних пунктів нижчий, тобто в розмірі 20-25%. Для осіб із середніми доходами і ставки мають бути на середньому рівні - біля 15%. Стосовно ж осіб з низькими доходами необхідно встановити пільгові ставки 5 і 10%.

Проблеми справляння податку на додану вартість в Україні полягають в тому, що він є неадекватним рівню розвитку економіки нашої держави. Його використання в умовах економічної нестабільності породило багато проблем, пов'язаних зі збільшенням податкового навантаження на підприємства, а механізм розрахунків веде до “вимивання” їхніх оборотних коштів. Водночас, на нашу думку, відмовлятися від ПДВ навряд чи доцільно проблема не у його суті, а у використовуваних формах. Відповідно, головна увага має бути зосереджена, з одного боку, на вдосконаленні механізму оподаткування, а з іншого на поліпшенні ситуації в економіці.

9. Ринкова трансформація економіки України обумовила необхідність здійснення реструктуризації фінансової системи. У результаті проведених реформ відбулася глибока й докорінна перебудова фінансової системи. За складом, засадами функціонування та інституціональним забезпеченням вона цілком відповідає умовам ринкової економіки. Поступово удосконалюються структурні співвідношення у її розвитку. Але, як показав проведений аналіз, проблем у розвитку фінансової системи України ще досить багато і вони потребують суттєвих змін у фінансовій політиці. При цьому якщо до недавнього часу головним завданням було пом'якшення наслідків глобальної економічної кризи та вихід з неї, то віднині домінантою фінансової стратегії стає надійне забезпечення реалізації політики економічного зростання. Основою основ цієї стратегії є забезпеченість підприємницьких структур і держави достатніми фінансовими ресурсами і створення передумов для їх раціонального та ефективного використання. Ключовими проблемами у забезпеченні економічного зростання фінансовими ресурсами є встановлення оптимального співвідношення за двома параметрами. По-перше, між внутрішніми і зовнішніми джерелами формування цих ресурсів. По-друге, між фінансовою централізацією та децентралізацією і, відповідно, між суспільним та індивідуальним споживанням.

10. Вихідною складовою фінансової стратегії України має стати сприяння формуванню і нарощуванню національного капіталу. Засоби, що можуть і повинні використовуватись для реалізації цієї стратегічної мети, лежать насамперед у сфері фіскальної та грошово-кредитної політики. Стратегічним завданням у сфері фіскальної політики є реструктуризація податкового навантаження на основі змін у структурі податкової системи України. До цього часу основними платниками податків та обов'язкових платежів є підприємства. За таких умов усі намагання знизити рівень оподаткування підприємств призводять до виникнення протиріч між податковою і бюджетною політикою. Неможливо одночасно знижувати рівень оподаткування підприємств і намагатись забезпечити хоча б мінімум соціальних видатків. Монетарну політику слід активізувати в напрямі сприяння зниженню вартості грошей з метою забезпечення реального доступу до кредитних ресурсів переважній більшості суб'єктів підприємницької діяльності.

11. Нинішній бюджетній політиці України притаманний переважно пасивний характер вона спрямована більшою мірою не на протидію негативним явищам і тенденціям, а на ліквідацію їх наслідків. Перешкодою на шляху активізації ролі бюджету є те, що в ньому й досі залишаються елементи фінансової моделі адміністративної економіки. На нашу думку, в центр фінансової стратегії держави слід поставити не державну соціальну підтримку населення, а політику доходів і зайнятості, яка має стати ключовим елементом фінансової стратегії України. Головним же завданням у сфері бюджетної політики з позицій фінансової стратегії економічного зростання повинно стати її переорієнтування на економічні потреби. Подібний підхід ніякого протиріччя із соціальною політикою не має, навпаки, реальність соціальних гарантій може бути забезпечена тільки за умови ліквідації наслідків економічної кризи. Тому сприяння розвитку економіки є набагато реальнішою і більш наповненою соціальною спрямованістю бюджету, ніж нинішня декларативність, що не підкріплена достатнім рівнем фінансування. З метою сприяння реалізації даної стратегії необхідне формування двох відособлених один від одного бюджетів поточного і розвитку. Поточний бюджет має бути бездефіцитним і забезпечуватися за рахунок податкових надходжень, що сформує надійну і стабільну основу його виконання. Бюджет розвитку буде формуватися як за рахунок податків, так і державних позик, а за необхідності також на емісійній основі. Кошти цього бюджету можуть направлятися винятково на фінансування інвестиційних проектів.

12. У процесі здійснення реструктуризації фінансової системи нашої держави відбувалася і її інтеграція у світове фінансове середовище на всіх напрямах. Вагому роль у цьому відіграла співпраця України з міжнародними фінансовими інституціями. Проведене дослідження засвідчує вагому роль фінансової допомоги МВФ та Світового банку в досягненні макроекономічної стабілізації в Україні. Співпраця з МВФ стала важливим чинником не тільки вирішення проблем у монетарній сфері забезпечення стабільності національної грошової одиниці, а й була вкрай важливою з позицій проведення у трансформаційний період реструктуризації фінансової системи у цілому. У фінансових взаємовідносинах зі Світовим банком переважало отримання системних кредитів, які фактично виступали одним із джерел фінансування бюджетного дефіциту. Головною рисою співпраці з МВФ та Світовим банком була своєчасність наданої допомоги, що позитивно відбилося на процесах реструктуризації фінансової системи, а проблеми, що виникали, були більше пов'язані з неналежною ефективністю використання коштів українською стороною. Виходячи із завдань забезпечення економічного зростання в Україні, наразі доцільно більше зосередитися на фінансуванні інвестиційних проектів, спрямовуючи отримані від МБРР та ЄБРР кредити в бюджет розвитку.