Формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

55

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості

Козаченко Ганна Володимирівна

Анотація

виробничий фінансовий промисловий управління

Козаченко Г.В. Формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.01 - економіка промисловості. - Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 1998.

В дисертації розглянуто питання формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами (ВВФС) в промисловості: дана структура життєвого циклу ВВФС, обгрунтовано елементи механізму стратегічного управління та підходи до їхньої реалізації, опрацьовано організаційно-управлінський аспект розробки комплексу часткових стратегій ВВФС. Обгрунтовано підходи до оцінки нововведень в рамках формування інноваційної стратегії; розроблено структуру та зміст обєктного аналізу, що є основою формування інвестиційної стратегії.

Ключові слова: механізм, стратегія, аналіз, система, нововведення, оцінка, організація, інвестиції.

Аннотация

Козаченко А.В. Формирование механизма стратегического управления крупными производственно-финансовыми системами промышленности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора экономических наук по специальности 08.07.01 - экономика промышленности. - Институт экономики промышленности НАН Украины, Донецк, 1998.

В диссертации рассмотрены вопросы формирования механизма стратегического управления крупными производственно-финансовыми системами (КПФС) в промышленности: дана структура жизненного цикла КПФС, обоснованы элементы механизма стратегического управления и подходы к их реализации, исследован организационно-управленческий аспект разработки комплекса частных стратегий КПФС. Обоснованы подходы к оценке нововведений в рамках формирования инновационной стратегии; разработаны структура и содержание объектного анализа, являющегося основой формирования инвестиционной стратегии.

Ключевые слова: механизм, стратегия, анализ, система, нововведение, оценка, организация, инвестиции.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічні перетворення, запроваджені в Україні у зв'язку із переходом до ринкових відносин, охоплюють усі сфери господарського механізму національної економіки. Поступовий перехід до ринкових відносин потребує якісного перетворення існуючих організаційних структур, створення нових та формування підходів до управління такими структурами.

Організаційні структури промисловості засновуються на об'єднанні за певними ознаками суб'єктів господарювання різних типів власності, що функціонують у різноманітних організаційно-правових формах. В економіці адміністративно-централізованого типу організаційні структури господарювання створювалися здебільшого як об'єднання підприємств на базі виробничо-технічних критеріїв, що і спричинило появу таких організаційних структур, як галузеве міністерство, виробниче та науково-виробниче об'єднання, комбінати, трести. У ринковій економіці організаційні структури господарювання утворюються і на базі інших критеріїв, таких, як організаційно-правові та фінансово-економічні. В українській економіці вже з'являються створені на базі таких критеріїв нові організаційні структури, як наприклад, державні акціонерні компанії, холдинги, концерни, промислово-фінансові групи.

Внаслідок об'єднання суб'єктів господарювання за виробничо-технічними, організаційно-правовими та фінансово-економічними критеріями в промисловості утворюються великі виробничо-фінансові системи (ВВФС), функціонування яких має цілий ряд переваг порівняно з одиничними підприємствами: поширюється база капіталу, поліпшується управління, з'являється можливість раціонального інвестування коштів, поширюється ринок збуту товарів і одержання матеріальних ресурсів, об'єднуються кошти на проведення науково-дослідних робіт прикладного характеру.

Переваги великих виробничо-фінансових систем можуть бути у повній мірі реалізовані у тому випадку, коли розроблено раціональну систему управління такими системами, яка враховує особливості структурної організації, що забезпечує органічне поєднання інтересів як всієї системи в цілому, так і кожної її структурної одиниці та збалансований їхній розвиток, незалежно від ступеню їхньої господарської самостійності. У зв'язку з цим проблема формування механізму управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості та окремими аспектами їхньої діяльності вимагає свого теоретичного обґрунтування і практичного рішення.

Ефективним методом управління діяльністю великих економічних систем у ринкових умовах господарювання є стратегічне управління, принципи та способи якого розглянуті й одержали значний розвиток у працях зарубіжних вчених, серед яких перевага належить вченим США.

Незважаючи на високий рівень та різноманітність зарубіжних досліджень з питань стратегічного управління, приведені в зарубіжній літературі положення щодо організації стратегічного управління великими економічними системами навряд чи можна використовувати у незмінному виді внаслідок значних відмінностей української економіки від економіки розвинутих у промисловому відношенні зарубіжних країн. Використання результатів, які були одержані зарубіжними вченими в галузі стратегічного управління, без відповідної адаптації до умов української економіки, без розвитку власної теорії може виявитися недостатньо ефективним. Їх адресне застосування в умовах української промисловості шляхом прототипування і тиражування недоцільне.

У вітчизняній науці також склалися наукові школи, які застосовують принципи та способи стратегічного управління. Серед таких шкіл слід відзначити московську школу, що склалася насамперед у Державному університеті управління ім. С. Орджонікідзе, основним предметом досліджень якого є управління підприємствами і різними формами їхніх об'єднань, а також київську (Інститут економіки НАН України) та донецьку (Інститут економіки промисловості НАН України), дослідження та розробки котрих присвячено питанням управління регіональною економікою. Сучасна вітчизняна та російська бібліографія з питань стратегічного управління як одиничними підприємствами, так і різними формами їхніх об'єднань, носить, в основному, описовий характер, розглядає питання формування окремих стратегій розвитку, практично не торкається таких питань, як забезпечення збалансованості стратегій, зміст та процедура формування механізму стратегічного управління, організаційно-управлінські аспекти формулювання і розробки стратегії. Розробки донецької школи не завжди можуть бути застосовані в управлінні великими виробничо-фінансовими системами, тому що їх діяльність має свої особливості на відміну від розвитку регіонів.

Стосовно до діяльності великих виробничо-фінансових систем слід відзначити відсутність теоретичного обґрунтування механізму стратегічного управління такими системами, недостатню опрацьованість теоретичних та методологічних питань стратегічного управління в окремих сферах діяльності. Таким чином, необхідність узагальнення та подальшого розвитку методологічної бази стратегічного управління та формування на її основі механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості визначає актуальність теми дисертаційної роботи та її практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано у відповідності з тематикою держбюджетних науково-дослідних робіт Східноукраїнського державного університету, запроваджених у 1995-1998 роках ( ДН-125-95 “Вибір та методи обґрунтування джерел інвестування для реалізації інноваційних рішень на промислових підприємствах України”, ДН-17-96 “Розробка системи організації інвестиційного менеджменту на підприємствах України”, ДН-35-98 “Дослідження та формування теоретичних основ забезпечення стійкості великомасштабних економічних систем”), а також у відповідності з Координаційним планом досліджень у галузі організації виробничих та соціальних систем на 1997-1998 рр. за проблемою “Теоретичні проблеми організації виробничих та соціальних систем” Міжнародної академії науки та практики організації виробництва, який затверджено Президією академії 28 березня 1997 року (протокол № 6).

Предмет та об'єкт дослідження. Предметом дослідження є логіка, принципи, методи та практичні аспекти формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами. Об'єктом дослідження і базою експериментальної перевірки, впровадження результатів роботи стали великі виробничо-фінансові системи промисловості.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексна розробка теоретичних, методичних і прикладних питань підвищення ефективності управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості в умовах ринкових відносин на підставі узагальнення й розвитку методології стратегічного управління, теоретичного обгрунтування механізму стратегічного управління та рекомендацій щодо його реалізації.

Основні наукові і практичні завдання дисертаційної роботи зумовлено поставленою метою та містять:

дослідження передумов формування у промисловості великих виробничо-фінансових систем, способів іх утворення та форм взаємодії структурних одиниць у таких системах;

обгрунтування доцільності збереження у промисловості України існуючих та створення нових великих виробничо-фінансових систем;

систематизацію організаційних форм діяльності великих виробничо-фінансових систем промисловості;

визначення змісту, структури й елементів механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості та способів їхньої реалізації;

обґрунтування підходів до організації управління розробкою комплексу часткових стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи, що припускає визначення принципів управління, суб'єктів виконання функцій управління, меж компетентності та встановлення взаємодії суб'єктів реалізації функцій управління між собою;

системно-структурний аналіз етапів розробки комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи, в результаті якого виявляється цільова функція та зміст етапу, його зовнішні та внутрішні зв'язки, а також збалансованість часткових стратегій;

класифікацію критеріїв оцінки доцільності інвестиційної підтримки нововведень;

розробку рекомендацій щодо доцільності інвестиційної підтримки нововведень з урахуванням результатів оцінки нововведень та інноваційної стратегії великих виробничо-фінансових систем у цілому;

формування підходів до розробки інвестиційної стратегії великої виробничо-фінансової системи, що припускають оцінку й аналіз інвестиційної привабливості об'єктів інвестування, прогнозування інвестиційних можливостей структурних одиниць систем і обґрунтування способів формування інвестиційного бюджету;

проведення аналізу ефективності практичного використання підходів до формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості та промислове впровадження методик, які розроблено на основі теоретичних досліджень.

Методологія та методика досліджень. Теоретичною та методологічною основою теоретичних і експериментальних досліджень стали роботи провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, в яких розглянуто сучасні наукові погляди на проблеми управління організаційними структурами промисловості, нормативно-методичні і законодавчі документи з питань управління виробничими та фінансовими системами, способи системного аналізу з використанням економіко-математичного моделювання. Вірогідність та обрунтованість результатів і висновків, які одержано в роботі, зумовлено застосуванням системного методу, методів системно-структурного та ситуаційного аналізу, балансового методу, методів ієрархічної декомпозиції та експертних оцінок.

Інформаційною базою дисертаційної роботи є теоретичні та методичні розробки вчених та практиків, результати проведених автором наукових досліджень, офіційні статистичні матеріали, законодавчі та нормативні документи, що регламентують інвестиційну та інноваційну діяльність суб'єктів господарювання в Україні.

Наукова новизна роботи. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у подальшому розвитку методології стратегічного управління стосовно особливостей діяльності великих виробничо-фінансових систем промисловості та формування механізму стратегічного управління такими системами.

Наукова новизна найсуттєвіших здобутих результатів дослідження, що виносяться на захист, полягає у такому:

отримала подальший розвиток теорія циклічності, у рамках якої обгрунтовано життєвий цикл діяльності великої виробничо-фінансової системи та її структурних одиниць, а також сформовано структуру життєвого циклу стратегій розвитку системи;

сформовано концепцію механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами, яка передбачає розробку комплексу стратегій розвитку системи на підставі вибору пріоритетів фундаментальної стратегічної установки, стратегії забезпечення конкурентоспроможності, довгострокового планування та загальної стратегії розвитку;

сформульовано основні принципи управління розробкою комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи, що витікають з визнання комплексу стратегій, так само, як і однієї стратегії, закінченим та придатним до використання продуктом управлінської діяльності;

визначено способи оцінки стратегій розвитку великих виробничо-фінансових систем, які розглядають стратегію як галузь капіталовкладення, що вимагає особливих інвестиційних рішень, та оцінки взаємозв'язку стратегій;

розроблено методику об'єктного аналізу, який передбачає інтегральну оцінку виробничого потенціалу та ринкових можливостей об'єкта інвестування і результати якого є основою формування комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи;

удосконалено способи оцінки нововведень, які передбачувані до розробки у рамках реалізації інноваційної стратегії, шляхом обліку рівня значущості нововведення, ступеня його готовності до реалізації та масштабу впровадження;

обгрунтовано напрями оцінки інноваційної стратегії великих виробничо-фінансових систем промисловості, що враховують рівень прогресивності, реальності, ризику та інвестиційних витрат у процесі розробки інноваційної стратегії;

запропоновано методи формування загального інвестиційного бюджету великої виробничо-фінансової системи, що враховують ступінь господарської самостійності, вид взаємозв'язку, результати прогнозу інвестиційних можливостей її структурних одиниць та масштаб реалізації нововведень.

Особистий внесок здобувача полягає в обгрунтуванні підходів до формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості. Здобувачем безпосередньо розроблено концепцію механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості, що враховує особливості їхньої організаційної структури та діяльності. У рамках цієі концепції визначено зміст, структуру, елементи механізму стратегічного управління і способи їх реалізації, а також запропоновано організацію управління розробкою комплексу часткових стратегій, що є центральним елементом механізму. Автору належать способи оцінки стратегій та їхньої збалансованості, основні напрями оцінки інноваційної стратегії. До особистого внеска здобувача входить методика об'єктного аналізу стану структурних одиниць великої виробничо-фінансової системи, а також запропоновані підходи до формування інвестиційного бюджету та методи формування загального інвестиційного бюджету системи.

Наукове значення досліджень полягає в обґрунтуванні теоретичних і методичних питань формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості та розробці організаційно-управлінського аспекту формулювання та розробки комплексу стратегій стосовно до особливостей діяльності таких систем.

Практичне значення дисертації полягає в розробці методичних підходів до формування збалансованого комплексу стратегій розвитку великих виробничо-фінансових систем та способів оцінки стратегій.

Практичне значення та реалізація результатів дослідження. Розроблені в дисертації підходи, способи та одержані результати являють собою теоретичну і методологічну основу формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості. Вони дозволяють сформувати збалансований комплекс часткових стратегій розвитку великих виробничо-фінансових систем, організаційно-управлінські аспекти якого враховують ступінь централізації управління, форми взаємодії структурних одиниць таких систем та особливості прийняття стратегічних рішень у рамках часткових стратегій.

Практична цінність дослідження обґрунтовується наступним:

на основі структуризації життєвого циклу великої виробничо-фінансової системи можливо здійснення раціонального підбору структурних одиниць в початковій стадії функціонування системи, визначення неефективних фаз її циклічного розвитку та обґрунтування за допомогою методів економіко-математичного моделювання нової структури системи при зниженні дохідності окремих структурних одиниць або системи у цілому;

розроблені правила та критерії забезпечують вибір стратегії конкурентоспроможності, яка є адекватною пріоритетам фундаментальної стратегічної установки розвитку великої виробничо-фінансової системи;

структуризація життєвого циклу часткової стратегії дозволяє організувати процес розробки комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи, провести системно-структурний аналіз кожного етапу розробки, вибрати спосіб формування функціональних груп для реалізації функцій управління розробкою комплексу стратегій та встановити форми взаємодії функціональних груп;

основні напрями оцінки нововведень, які передбачувано до розробки в рамках реалізації інноваційної стратегії великої виробничо-фінансової системи, забезпечують можливість оцінки значущості нововведення, ступеня його готовності та масштабів реалізації, обсягу інвестицій, що потрібні для цього, а також ризику при реалізації нововведення;

за допомогою систематизації критеріїв доцільності інвестиційної підтримки реалізації нововведень у інвестиційній стратегії, яка розробляється, забезпечуються пропорції між корисними результатами та витратами на їхнє одержання внаслідок використання нововведень в практичній діяльності великої виробничо-фінансової системи;

напрями оцінки інноваційної стратегії великої виробничо-фінансової системи сприяють визначенню рівня прогресивності, реальності, ризику та інвестиційних витрат в процесі розробки інноваційної стратегії й встановленню її відповідності пріоритетам фундаментальної стратегічної установки розвитку та обраної стратегії конкурентоспроможності;

спосіб інтегрованих оцінок виробничого потенціалу та ринкових можливостей об'єкту інвестування може бути використаний для прийняття інвестиційних рішень щодо формування комплексу часткових стратегій, а також щодо оцінки виробничого потенціалу та ринкових можливостей промислових підприємств з метою визначення напрямів підвищення їхнього технічного рівня та зміцнення ринкових позицій;

підхід до прогнозування інвестиційних можливостей підприємства за допомогою матриці фінансових можливостей та фінансових потреб дозволяє одержати їхню загальну попередню оцінку, дати прогноз тенденції їхньої динаміки, розглянути варіанти формування інвестиційних можливостей підприємства шляхом комбінування значень фінансових можливостей і фінансових потреб та обрати політику використання інвестиційних ресурсів;

використовуючи запропоновані способи формування інвестиційного бюджету великої виробничо-фінансової системи, можна обрати вид бюджету та сформувати загальний інвестиційний бюджет системи з урахуванням ступеню господарчої самостійності, виду взаємозв'язку її структурних одиниць, масштабу реалізації нововведень та результатів прогнозу інвестиційних можливостей структурних одиниць.

Результати дослідження реалізовано під час розробки вказаних вище держбюджетних тем, що виконувалися за безпосередньою участю автора в Східноукраїнському державному університеті у 1995-1998 роках.

Концепцію формування механізму стратегічного управління великими виробничими структурами використано при розробці теми “Стратегия развития крупных организационно-правовых форм производства”, яку виконано у державній холдинговій компанії “Луганськтепловоз” (1997-1998 рр.) у відповідності з Координаційним планом досліджень у галузі організації виробничих та соціальних систем на 1997-1998 роках Міжнародної академії науки та практики організації виробництва.

Одержані в дисертації результати знайшли також відображення у стратегії стабілізації та формування інвестиційних ресурсів, яку сформовано в рамках Концепції програми стабілізації та оздоровлення соціально-економічної обстановки в Луганській області за умов реформування економічних відносин (1997 р.).

Результати дисертаційних досліджень впроваджено на великих промислових підприємствах та в навчальному процесі. Основні з них такі.

1. Державна холдингова компанія “Луганськтепловоз”. Впроваджено методичні рекомендації щодо формування механізму стратегічного управління при розробці стратегії розвитку та методичні рекомендації щодо прогнозування інвестиційних можливостей за допомогою матриці фінансових можливостей та фінансових потреб при розробці фінансового плану. Впровадження зазначених методичних рекомендацій дозволило сформувати методичну базу планування діяльности компанії за умов ринкових відносин.

2. ВАТ Інвестиційна компанія “Укр-Кор-Інвест” (м. Луганськ). Впроваджено методику об'єктного аналізу інвестиційної привабливості підприємств при формуванні інвестиційної стратегії. Внаслідок використання впровадженої методики більш обгрунтованим став вибір об'єктів інвестування.

3. ЗАТ “Луганський трубний завод”. Впроваджено методику інтегрованої оцінки виробничого потенціалу та ринкових можливостей підприємства. Методику було використано при складанні плану підвищення технічного рівня і розробки стратегії конкурентоспроможності акціонерного товариства.

4. АТ “Лисичанськнафтооргсинтез”. Впроваджено методичні рекомендації щодо оцінки інноваційної стратегії. Використання методичних рекомендацій дозволило виявити перспективи технічного розвитку товариства та визначити доцільність інвестиційної підтримки реалізації нововведень.

5. Східноукраїнський державний університет Міністерства освіти України. Розроблено та впроваджено у навчальний процес методичні рекомендації щодо вивчення дисциплін “Управління інвестиціями” (для студентів спеціальності “Менеджмент організацій”, для підготовки магістрів державного управління) та “Інвестиційна діяльність” (для студентів спеціальності “Міжнародна економіка” і студентів та слухачів Центру післядипломної освіти університету).

Апробація роботи та публікації результатів дослідження. Результати наукових досліджень повідомлено, обговорено та ухвалено на засіданні наукового товариства машинобудування Угорщини, яке проходило у рамках міжнародної Європейської конференції “Ремонт-96” (Угорщина, м. Печ, 1996 р.), на розширеному засіданні вченої ради Інституту організації та управління у промисловості “ОРГМАШ” (Польща, Варшава, 1996 р.), на засіданні президії Міжнародної академії науки та практики організації виробництва (Росія, м. Воронеж, 1997 р.), на міжнародних економічних конференціях “Функционирование предприятий в период становления рыночных отношений” (Росія, м. Орел, 1994 р.), “Ремонт-96” (Угорщина, м. Печ, 1996 р.), “Экономические и социальные технологии переходного общества” (Росія, м. Перм, 1997 р.), “Управление инвестиционными процессами в экономике на современном этапе” ( Росія, м. Челябінськ, 1997 р.), на Всеросійській науково-практичній конференції “Проблемы экономики и организации производственных и финансовых систем” (Росія, м. Новочерскаськ, 1998 р.), на регіональних науково-практичних конференціях в м. Луганську (1997 р.) та конференціях професорсько-викладацького складу Східноукраїнського державного університету.

Основні результати досліджень відображено в 42 публікаціях. Серед них - 3 монографії (з них одна - індивідуальна), 3 навчальних посібники, 2 брошури, 21 стаття, 13 тез доповідей в матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій - 69,7 д.а., з яких 55,1 д.а. належать особисто автору.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів, висновків, які викладено на 466 сторінках друкованого тексту, в тому числі 63 таблиці та 41 рисунок на 46 сторінках. Список використаних джерел із 238 найменувань наведено на 21 сторінці і 3 додатки - на 11 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

В дисертаційній роботі на основі проведених автором досліджень захищаються такі основні положення.

Розділ 1. Особливості створення та функціонування великих виробничо-фінансових систем у промисловості за умов ринкових відносин.

Спільна діяльність суб'єктів господарювання в рамках їхньої цілісної системи в сучасних умовах розвитку промисловості характеризується широкомасштабними інтеграційними процесами, що є основою формування великих виробничо-фінансових систем (ВВФС), в яких спільна діяльність підприємств здійснюється тимчасово або постійно в рамках одного організаційного утворення.

Утворення великих виробничо-фінансових систем передбачає добровільне або примусове об'єднання у широких масштабах на певних умовах, на тимчасовій чи постійній основі суб'єктів виробничого, фінансового та комерційного капіталу, що зберігають цілком або частково юридичну та виробничо-господарську самостійність, з метою здійснення спільної діяльності у певних сферах в інтересах як об'єднання у цілому, так і кожної його структурної одиниці, яке діє у дозволеній законодавчими документами держави організаційно-правовій формі та справляє суттєвий вплив на діяльність національної економіки, окремої галузі промисловості або регіону.

Великі виробничо-фінансові системи, які існують у промисловості України, переважно було створено в економіці централізованого типу. Найбільша кількість великих систем характерна для галузей важкої промисловості. Так, лідери металургійної промисловості - ДМК “Криворіжсталь”, МК імені Ілліча та “Азовсталь” - по більшості позицій держать мінімум половину українського ринку, а виробництво електроенергії в Україні здійснюється шістьма акціонерними товариствами. Цілому ряду з великих систем украінської промисловості у теперішній час належить значна частка національного ринку певного виду продукції, що підтверджують наведені у табл.1 дані.

Навряд чи доцільно разукрупняти існуючі в українській промисловості великі виробничі системи з метою боротьби з високим рівнем монополізму в промисловості України, який є наслідком концентрації підприємств при горизонтальній інтеграції. Більш доцільно перетворення великих виробничих систем на основі зміни форми їх власності, використання нових організаційних форм діяльності та формування механізму управління такими системами. В промисловості України не тільки економічно вигідно зберегти існуючі великі виробничі системи, але й створювати нові, що, як показано у роботі, зумовлено необхідністю постприватизаційної підтримки малих та середних акціонерних товариств та недостатністю фінансового капіталу у поодиноких, навіть порівняно великих, підприємств, і потребою його залучення, що може бути здійснено при об'єднанні підприємств. Основним джерелом фінансування в останні роки є власні кошти підприємств. У середньому по країнах СНД питома вага капітальних вкладень, які фінансуються за рахунок власних коштів підприємств, у загальному обсязі інвести цій склала 66%, у тому числі в Україні - 82% (проти 46% у Білорусі, 66% у Росії, 49% в Узбекистані).

Актуальність інтеграції фінансових ресурсів, як показують проведені дослідження, зумовлено також високим рівнем зносу основних фондів, потребою в значних інвестиціях для становлення та реалізації інноваційної політики.

Великі виробничо-фінансові системи функціонують у певних організаційних формах, різноманітність яких зумовлює необхідність їх упорядкування та систематизації, для виконання котрих пропонується використати такі ознаки, як принцип об'єднання, період функціонування системи, ступінь об'єднання засобів виробництва та фінансів, вид інтеграції діяльності та ступінь централізації управління.

Таблиця 1. Питома вага продукції деяких великих систем української промисловості на національному ринку, %

Проведеними у роботі дослідженнями встановлено особливості діяльності великих виробничо-фінансових систем у таких організаційних формах як консорціум, холдингові структури, концерн, синдикат, трест. В української промисловості великі виробничо-фінансові системи діють переважно у таких організаційних формах як державні акціонерні компанії, акціонерні товариства, холдингові компаніі та концерни. Як приклад, можна навести державну акціонерну компанію “Вугілля України” (вугільна промисловість), АТ “Укрнафта”, АТ “Укргазпром”, Український газовий консорціум (нафтогазова промисловість), державну холдингову компанію “Луганськтепловоз” (машинобудування), концерн “Содействие” (багатогалузева діяльність).

Функціонування великої виробничо-фінансової системи в будь-якій з організаційних форм здійснюється протягом життєвого циклу. Життєвий цикл розглядається як сукупність етапів діяльності системи, які послідовно змінюють один одного і кожний з яких характеризується певною метою діяльності і станом як ВВФС в цілому, так і її структурних одиниць, особливою формою організаційного механізму, що реалізує досягнення стратегічних та оперативних цілей діяльності системи.

На першому етапі життєвого циклу, метою якого є створення нової або реформування існуючої великої виробничо-фінансової системи, визначається її склад і характер взаємозв'язків структурних одиниць, ступінь їхньої господарської самостійності, розробляється організаційна структура системи, вирішуються питання організації виробництва. Метою другого етапу життєвого циклу системи є організація раціональної взаємодії усіх її елементів. У відповідності з цією метою формується організаційно-економічний механізм функціонування великої виробничо-фінансової системи, який пропонується визначити як систему організації спільної діяльності її структурних одиниць, яка, використовуя переваги великих систем і відповідний комплекс стимулів, забезпечує досягнення мети розвитку системи і отримання ефективних результатів спільної діяльності. Організаційно-економічний механізм функціонування системи повинен забезпечити у першу чергу взаємодію усіх структурних одиниць, що здійснюється, як встановлено проведеними дослідженнями, у таких формах, як технологічна і фінансова взаємодія, а також взаємодія при реалізації великих проектів. Для українських великих виробничо-фінансових систем найбільш характерною є технологічна взаємодія - як замкнута, так і розімкнута, але в українській промисловості вже є приклади систем, у яких взаємодія структурних одиниць здійснюється на підставі участі у спільній реалізації великих інвестиційних проектів. Вибір форм взаємодії визначається рядом чинників, таких, як організаційна форма великої системи, етап життєвого циклу її діяльності, зміст економіко-правового середовища, де діє система.

Третій етап життєвого циклу великих виробничо-фінансових систем характеризується спільною діяльністю всіх структурних одиниць на основі організаційно-економічного механізму функціонування системи. Тривалість третього етапу залежить від якості управління системою, а також стану та тенденцій розвитку зовнішнього середовища. Четвертий етап життєвого циклу великих виробничо-фінансових систем, коректуючий, не має чіткої межі, що відокремлює його від третього. Про його наступ свідчить зниження дохідності системи. Метою даного етапу є корегування розвитку системи, яке припускає проведення різноманітних реорганізацій, що мають характер вибіркового корегування, бо зниження дохідності на четвертому етапі, як правило, ще не є катастрофічним, і його ще можна запобігти. На четвертому етапі життєвого циклу може вирішуватися питання про перетворення структури великої системи. Для вибору нової структури можуть бути застосовані економіко-математичні методи. Для забезпечення ефективної діяльності великої системи необхідно чітко відслідковувати наступ неефективних фаз її циклічного розвитку та своєчасно застосовувати відповідні коректуючі дії.

Вирішення проблеми довгострокового розвитку та забезпечення сталого зростання великих-виробничо-фінансових систем в значній мірі залежить від обгрунтованості методів управління, що повинні бути адекватні складному ієрархічному та багатоцільовому характеру таких систем.

Розділ 2. Механізм стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості.

Механізм стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості розглядається як сукупність управлінських елементів та способів їхньої організаційної, інформаційної та правової підтримки, шляхом використання яких з урахуванням особливостей організаційної структури великої системи та ступеня централізації управління її структурними одиницями здійснюється прийняття та реалізація стратегічних рішень, що забезпечують сталий розвиток як системи в цілому, так і її структурних одиниць. Ієрархічну декомпозицію управлінських елементів механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами показано на рис. 1.

Основою механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами є фундаментальна стратегічна установка, яка може передбачати різні пріоритети, такі, як одержання максимально можливого прибутку, розширення частки на загальнонаціональному або регіональному ринку, забезпечення “життєспроможності” системи, завоювання нових ринків збуту продукції, постійне освоєння нових видів продукції, зростання системи.

Паралельно з формуванням пріоритетів фундаментальної стратегічної установки великої виробничо-фінансової системи і в залежності від них здійснюється вибір стратегії забезпечення та підтримання конкурентоспроможності. Поведінка кожної великої виробничо-фінансової системи на ринку визначається тільки їй одній властивій комбінацією пріоритетів фундаментальної стратегічної установки та обраною стратегією конкурентоспроможності. При формуванні фундаментальної стратегічної установки системи дуже важливо забезпечити відповідність обраних пріоритетів фундаментальної стратегічної установки і видів стратегії конкурентоспроможності. З цією метою в роботі розглянуто правила вибору стратегії конкурентоспроможності для великих виробничо-фінансових систем. Конкретне формулювання пріоритетів фундаментальної стратегічної установки являє собою встановлення довгострокових цілей.

Рис. 1. Структура механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами

У рамках довгострокового планування, що є невід'ємною частиною стратегічного управління, довгострокові цілі одержують конкретну кількісну оцінку в формі таких показників, як показники щодо рівня виробництва, якості продукції, обсягу продажу, частці ринку, рівню прибутку на інвестований капітал та т. ін. На основі довгострокового планування формується ділова політика ВВФС, формою якої є загальна стратегія розвитку, що розробляється для досягнення довгострокових цілей та що формулюється більш детально, ніж фундаментальна стратегічна установка.

З позицій системного підходу загальна стратегія розвитку великої системи повинна охоплювати усі галузі виробничо-господарської, фінансової та комерційної діяльності як системи в цілому, так і кожної з її структурних одиниць. Зважаючи на те, що до складу великої виробничо-фінансової системи можуть входити найрізноманітніші виробничі та фінансові структурні одиниці, в загальній стратегії дуже тяжко відбити майбутню діяльність як системи в цілому, так і усіх її структурних одиниць. Якщо ж спробувати це зробити, то така стратегія або буде мати загальний характер, або буде дуже неосяжною та непрацюючою. У зв'язку з цим пропонується використовувати як розвиваючий, деталізуючий та дезагрегуючий загальну стратегію розвитку збалансований комплекс часткових стратегій, що має ієрархічну структуру та орієнтований на реалізацію загальної стратегії.

Під частковою стратегією розвитку великої виробничо-фінансової системи розуміється програма її дій на певну перспективу з урахуванням прийнятого ризику у відповідності із встановленими цілями розвитку системи та можливостями їхнього досягнення в окремій сфері її діяльності або в рамках окремої структурної одиниці, що забезпечує ефективність діяльності системи у цілому. У комплексі часткових стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи виділено стратегії розвитку кожної структурної одиниці системи, а також функціональні та ресурсні стратегії. До числа функціональних віднесено стратегії, що визначають перспективну діяльність системи щодо кожної функціональної сфери: маркетингова, інноваційна, інвестиційна, виробнича, адаптаційна стратегії. Ресурсні стратегії визначають перспективну діяльність ВВФС в галузі забезпечення виробничо-господарської діяльності її структурних одиниць необхідними ресурсами. Відповідно до існуючої класифікації чинників виробництва, пропонується розробляти стратегію матеріального забезпечення виробництва, стратегію забезпечення трудовими ресурсами та стратегію формування фінансових ресурсів.

При розробці комплексу стратегій важливим є вибір критерія формування стратегій. Такий критерій розуміється як ознака або підсумок ознак, на підставі яких визначаються найбільш суттєві функціональні зв'язки між стратегічними рішеннями з метою об'єднання їх у єдиний комплекс. Відповідно до цих критеріїв візначені стратегічні рішення та відповідні їм види робіт включаються до тої чи іншої часткової стратегії. Найбільше загальними критеріями формування функціональних та ресурсних стратегій пропонуються такі: максимізація локалізації стратегічних рішень та відповідних їм видів робіт у одній стратегії та забезпечення комплексності стратегії. У свою чергу максимізацію локалізації стратегічних рішень та відповідних їм видів робіт у одній стратегії може бути здійснено або за ознакою їх однорідності, або за місцем реалізації.

Критерій максимізаціі локалізації стратегічних рішень та відповідних їм видів робіт за ознакою їх однорідності найбільше відповідає особливостям формування ресурсних стратегій, тоді як при формуванні функціональних стратегій більш доцільно використовувати критерій забезпечення комплексності стратегії. Критерій максимізаціі локалізації стратегічних рішень та відповідних їм видів робіт за ознакою місця їх реалізації є ефективним при формуванні стратегій розвитку структурних одиниць ВВФС.

В роботі показано, що при загальній важливості та значущості будь-якої стратегії з їх комплексу для сталого розвитку великої виробничо-фінансової системи значення функціональних та ресурсних стратегій неоднакове на кожному з етапів життєвого циклу системи, що обумовлено особливостями її розвитку на різних етапах циклу. Значення функціональних стратегій і, як наслідок, деталізація та масштаб їхньої розробки, зумовлено також вибраними пріоритетами фундаментальної стратегічної установки розвитку великої виробничо-фінансової системи та відповідними їм стратегіями конкурентоспроможності.

Для оцінки цілей часткових стратегій та результатів, які одержуються при їх реалізації, у роботі запропоновані економічні показники. Для ресурсних стратегій основним показником, який характеризує й цілі, й результат реалізації стратегії, є обсяг ресурсів (ресурсні можливості), що можуть бути одержані для задоволення потреб ВВФС. Для оцінки результатів реалізації функціональних стратегій пропонується використовувати показник приросту прибутку системи. За допомогою зіставлення результатів реалізації часткової стратегії і витрат на її розробку та реалізацію, які поділяються на дві групи - витрати на розробку стратегії й витрати на її реалізацію - пропонується оцінити ефективність розробленої стратегії. Для оцінки ефективності ресурсної стратегії пропонуються загальний та часткові показники економічності. Загальний показник економічності ресурсної стратегії розраховується як відношення обсягу ресурсів, що одержуються в результаті реалізації ресурсної стратегії, до величини витрат на розробку та реалізацію стратегії. Часткові показники економічності ресурсної стратегії показують величину ресурсів, які одержано на 1 грн. витрат, відповідно, на розробку стратегії та її реалізацію.

Для оцінки ефективності функціональних стратегій запропоновано використовувати показник чистого наведеного ефекту, оскільки будь-яка функціональна стратегія є, по суті, значним за масштабом інвестиційним проектом з певними особливостями, що повинні бути враховані при прийнятті інвестиційних рішень. Показник чистого наведеного ефекту дозволяє одержати імовірну оцінку приросту капіталу великої виробничо-фінансової системи у випадку прийняття функціональної стратегії до реалізації. Цей показник у повній мірі відповідає основній цілі кожної функціональної стратегії - нарощуванню потенціалу системи. Показник чистого наведеного ефекту має властивість адитивності, що дозволяє підсумовувати його значення за всіма функціональними стратегіями і використовувати агреговану величину чистого наведеного ефекту при оцінці комплексу стратегій. Оцінка ефективності функціональної стратегії по показнику чистого наведеного ефекту може бути доповнена розрахунком показника внутрішньої норми дохідності. Порівняння внутрішньої норми дохідності може здійснюватися не лише з середньою вартістю авансованого капіталу, яка розрахована за даними минулого періоду, але і з граничною ціною капіталу, що визначається на основі спрогнозованих значень витрат, які система змушена буде зазнати для відтворення потрібної структури капіталу при існуючих умовах фондового ринку. Якщо показник внутрішньої норми дохідності значно перевищує середню або граничну вартість авансованого капіталу, то у цьому випадку функціональній стратегії притаманний підвищений рівень ризику.

Однією з умов ефективності механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами є збалансованість часткових стратегій, що встановлюється на основі виявлених взаємозв'язків та пропорцій між ними. Виявлення внутрішніх взаємозв'язків комплексу стратегій розвитку системи здійснено за допомогою структурного аналізу, що дозволяє дослідити структуру комплексу та механізм взаємодії стратегій з урахуванням прямих та посередніх зв'язків, визначити взаємозв'язок між стратегіями та збалансованість комплексу стратегій, встановити раціональні пропорції між усіма стратегіями. Як інструмент структурного аналізу комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи використано балансові моделі - матрицю розподілу ресурсів між функціональними стратегіями, матриці участі структурних одиниць у реалізації ресурсних та функціональних стратегій і шахову таблицю взаємодії стратегій.

Матриця розподілу ресурсів між функціональними стратегіями дозволяє визначити ресурсоємність кожної функціональної стратегії, виявити переважний вид витрат в реалізації тієї чи іншої функціональної стратегії та встановити причину цієї переваги. На основі вартості усіх ресурсів, що спрямовуються на реалізацію функціональної стратегії, може бути розрахований коефіцієнт її економічності, який характеризує величину чистого наведеного ефекту від реалізації функціональної стратегії на 1 грн. витрат всіх ресурсів. Коефіцієнти економічності функціональних стратегій дозволяють оцінити якість їхньої розробки в першу чергу з позицій ресурсозбереження, що в умовах ринку має важливе значення.

Інформація балансових моделей зведена до системи балансових співвідношень. Так, балансові співвідношення матриці розподілу ресурсів між функціональними стратегіями дозволяють встановити наявність рівності обсягу ресурсів, що будуть одержані в результаті реалізації ресурсної стратегії, потребам у розглядаемих видах ресурсів функціональної стратегії. На основі інформації матриць участі структурних одиниць системи в реалізації ресурсних та функціональних стратегій складаються такі балансові співвідношення:

обсяг ресурсів, що формуються у рамках стратегій структурних одиниць системи, повинен відповідати обсягу ресурсів, що забезпечуються ресурсною стратегією в цілому;

витрати на реалізацію функціональної стратегії в структурних одиницях системи повинні відповідати загальній величині витрат на реалізацію функціональної стратегії.

Між частковими стратегіями, крім прямих, існують і більш складні - посередні зв'язки, які проявляються у тому, що часткові види стратегічних рішень та відповідні їм види робіт, які увійшли до функціональної чи ресурсної стратегії, є умовою реалізації інших стратегій. Для кількісної оцінки ступеню взаємозв'язку двох стратегій пропонується використовувати коефіцієнт взаємодії стратегій, що являє собою питому вагу витрат на реалізацію тих стратегічних рішень і відповідних їм робіт в рамках функціональної або ресурсної стратегії, виконання яких є умовою реалізації іншої функціональної або ресурсної стратегії та сприяє завдяки цьому досягненню їхніх цілей. Для аналізу розрахованих коефіцієнтів взаємодії стратегій використовується шаховий баланс, який відноситься до числа вартісних балансів, є аналітичним та прогнозним.

Кількість коефіцієнтів взаємодії по кожній функціональній та ресурсній стратегії визначає концентрованість міжстратегічних зв'язків: чим менше кількість таких коефіцієнтів та нижче їхнє значення, тим більш незалежною є часткова стратегія, яка формується, як на етапі її розроблення, так і на етапі реалізації, у тому числі і в ситуації внесення до неї змін та навпаки. Незалежність часткової стратегії виявляє вплив на її стійкість - чим більш незалежна стратегія, тим більш вона стійка, оскільки при низькому рівні залежності стратегії відпадає потреба проведення великої кількості узгоджень з іншими стратегіями. Велика кількість коефіцієнтів взаємодії стратегії та їхнє високе значення свідчать про високий ступінь залежності стратегії, що знижує її стійкість. Компенсаційним фактором зниження стійкості стратегії повинна виступати висока кваліфікація персоналу, який зайнятий супроводом стратегії, та якість загального менеджменту механізмом стратегічного управління.

Аналіз структури комплексу часткових стратегій буде більш глибоким та повним, якщо інформацію, яка наведена у матричних та шаховій таблицях балансу, доповнити іншими видами економічної інформації, такими, як витрати на розробку кожної стратегії, динаміка розвитку об'єктів стратегічного управління по кожній стратегії та специфічні особливості стратегій.

Розділ 3. Організація управління розробкою комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи.

Організація управління розробкою комплексу часткових стратегій базується на певних принципах, які випливають з визнання ідеї, за якою комплекс стратегій, так само, як і будь-яка часткова стратегія розвитку системи, є закінченим та придатним до використання продуктом управлінської діяльності. До цих принципів віднесено цільове управління, економічність, ієрархічна декомпозиція процесу розробки стратегії, системність, альтернативність, адаптивність, зворотний зв'язок, управляємість, сумісність, систематичний контроль процесу розробки стратегії. Подібно будь-якому продукту, часткова стратегія має свій життєвий цикл, що розпочинається з моменту формування фундаментальних стратегічних установок діяльності великої виробничо-фінансової системи і закінчується або реалізацією стратегії, або відмовою від неї. Пропонується виділити шість перекриваючихся етапів життєвого циклу процесу розробки часткової стратегії розвитку ВВФС, що наведено на рис.2, ступінь затемнювання на якому характеризує міру участі організаційних підрозділів у виконанні певних функцій: чим більше затемнення, тим активніша участь відповідних підрозділів.

Системний підхід, що використовується при розробці комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи, дозволяє розглядати кожний етап формування стратегії у взаємозв'язку з іншими етапами в їхній зумовленості. При такому підході кожний етап підлягає системно-структурному аналізу, при якому визначається цільова функція етапу, його структура та зміст, внутрішні та зовнішні зв'язки. Аналізуючи етап розробки часткової стратегії шляхом відокремлення його структурних елементів, можна визначити чинники та шляхи його протікання. У такому випадку можливо використання інтегрального підходу, що дозволяє уявити увесь етап в цілому, зосередити увагу на основних його рисах та характеристиках задля досягнення головної мети - розробки комплексу стратегій розвитку ВВФС. Зміст системно-структурного аналізу етапів розробки стратегії обумовлений її видом та ступенем централізації управління у системі в тій сфері діяльності, яка є об'єктом розробки стратегії. Проведення системно-структурного аналізу етапів розробки комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи у роботі пропонується за схемою, що наведено у табл. 2.

Організація розробки комплексу часткових стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи припускає визначення суб'єктів виконання функцій управління розробкою стратегій при послідовній реалізації етапів процесу розробки, меж їхньої компетентності та встановлення взаємодії між собою. Необхідність в тому або іншому організаційному підрозділі для виконання кожної функції, а також доцільність об'єднання функцій залежать від виду стратегії та ступеню централізації стратегічного управління у системі, яка у значній мірі обумовлена видом взаємодії її структурних одиниць. В результаті спаднього аналізу з'являється можливість відокремлення функцій, які розосереджуються по різних рівнях управління системою (на рівні структурних одиниць та на рівні органу управління системою - головного підприємства (материнської компанії) або функціонального штабу) і по різних організаційних підрозділах кожного рівня управління.