Формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості

Функції, що вимагаються, у повному обсязі можуть виконуватися відповідними підрозділами структурних одиниць при розробці стратегії структурної одиниці, що можливо при відносно високому ступені децентралізації управління. При розробці стратегій структурних одиниць у системі з високим рівнем централізації стратегічного управління, а також при розробці функціональних та ресурсних стратегій потрібен підхід, що грунтується на принципі цільового управління розробкою стратегій розвитку ВВФС, у відповідності з яким управління процесом розробки стратегії розглядається як управління проектом.

Рис. 2. Матриця “етапи-функції”

Таблиця 2. Елементи системно-структурного аналізу етапів розробки комплексу часткових стратегій розвитку ВВФС

У роботі запропоновано два підходи до формування функціональних груп, які виконують функції управління розробкою стратегій. Перший підхід базується на запропонованій концепції здійснення стратегічного управління великою системою у формі створення комплексу часткових стратегій їхнього розвитку та визнання будь-якої стратегії з розроблюваного комплексу закінченим продуктом управлінської діяльності.

Прийняття цієї концепції дозволяє виділити стратегічне управління системою у самостійний вид діяльності, який здійснюється постійно, для чого необхідно створення постійно діючих функціональних груп, які займаються розробкою часткових стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи, тобто створення на рівні системи у цілому відповідних організаційних підрозділів - групи розробки та планування, групи обслуговування, групи підготовки документів, групи апробації, групи підтримки та групи супроводу.

Такий підхід до організації виконання функцій управління розробкою комплексу стратегій забезпечує спеціалізацію управлінської діяльності і дозволяє залучити до стратегічного управління кваліфікованих фахівців. Наряду з перевагами розглянутого підходу існують і недоліки, наприклад, відрив стратегічного управління від тактичного та оперативного або не завжди виправдане збільшення чисельності управлінського персоналу.

Другий підхід до формування функціональних груп для розробки комплексу часткових стратегій припускає максимальне використання можливостей існуючої організаційної системи управління ВВФС. Постійно діючі функціональні групи можуть створюватися на базі відповідних вже існуючих організаційних підрозділів головного підприємства системи з включенням до складу функціональних груп фахівців структурних одиниць. Кожна така функціональна група має постійного керівника з певними повноваженнями. До складу функціональної групи можуть входити експерти-аналітики, які залучаються для участі в розробці тієї або іншої стратегії. Такий підхід до створення функціональних груп забезпечує тісніший взаємозв'язок стратегічного, тактичного та оперативного управління системою шляхом скорочення часу проходження інформаційних потоків. Недоліком цього підходу є вже не подвійне, а потрійне підпорядкування розробників комплексу стратегій - адміністратору стратегії, керівнику функціональної групи та керівнику організаційного підрозділу. Вибір підходу до створення функціональних груп розробки комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи залежить від конкретних особливостей прийнятої організаційної структури управління системою.

Функціональні групи, які займаються розробкою комплексу часткових стратегій, незалежно від того, кому конкретно вони підкоряються, повинні взаємодіяти. Сукупність усіх точок, в яких дві функціональні групи взаємодіють одна з одною, являє собою організаційну межу. Основною властивістю організаційної межі є розподіл відповідальності (хто що робить, яким чином, для чого, з ким та для кого). У роботі показано, яким чином встановлення організаційних меж дозволяє безперервно у різноманітних формах, таких як поетапні огляди, праця спеціальних комісій, які діють безперервно або по завершенню етапу, контролювати процес розробки стратегії.

Розділ 4. Формування стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи з використанням обєктного аналізу.

Прийняття стратегічних рішень при розробці комплексу стратегій розвитку великих виробничо-фінансових систем у значній мірі пов'язано з інвестуванням коштів. Прийняття інвестиційних рішень при розробці комплексу стратегій розвитку ВВФС має ряд особливостей, які зумовлені організаційною структурою системи. З одного боку, стратегічні рішення повинні передбачати перспективи розвитку не одного підприємства, а всієї сукупності структурних одиниць, які входять до складу системи, а, з іншого боку, прийняття інвестиційних рішень у рамках кожної стратегії залежить від організаційно-технічного рівня виробництва структурних одиниць та рівня управління ними, а також обумовлено конкурентоспроможністю продукції, робіт, послуг, що випускаються ними. Внаслідок цього для формування стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи необхідна комплексна оцінка стану кожної структурної одиниці, причому оцінки повинні бути зіставлені. На основі комплексної оцінки виробничого потенціалу та ринкових можливостей структурних одиниць системи визначається зміст стратегій і, у першу чергу, функціональних стратегій та стратегій розвитку структурних одиниць. Для одержання оцінки стану структурних одиниць у роботі пропонується використовувати обєктний аналіз, при якому кожна структурна одиниця розглядається як об'єкт інвестування, а інвестиційні рішення приймаються на основі кількісної оцінки її виробничо-технічних, економічних, комерційних можливостей. Результатом обєктного аналізу є порівняні інтегровані оцінки виробничого потенціалу та ринкових можливостей кожної структурної одиниці.

Об'єктний аналіз може бути використаний не лише для оцінки стану структурних одиниць системи при формуванні комплексу стратегій. Він є основним інструментом формування та прийняття рішень в рамках інвестиційної стратегії великої системи відносно зовнішніх об'єктів інвестування, а також дозволяє приймати рішення по складу системи як на етапі її формування, так і в процесі корегування її складу.

Оцінку виробничого потенціалу об'єкта інвестування запропоновано проводити по таких напрямах: аналіз і оцінка стану та використання основних фондів, визначення наявних в діяльності структурної одиниці обмежень, дослідження прогресивності технологічних процесів, аналіз використання трудових ресурсів, аналіз та оцінка якості управління структурною одиницею. Ринкові позиції об'єкта інвестування у рамках об'єктного аналізу визначаються конкурентоспроможністю його продукції (робіт, послуг), можливістю зберегти або поширити ринок збуту. В рамках аналізу і оцінки ринкових позицій об'єкта інвестування запропоновано розглядати інтенсивність конкуренції в галузі, де він діє, його продукцію та здійснювати її порівняння з продукцією конкурентів, визначити стадії життєвого циклу продукції, що випускається, та її ринкову нішу, а також відповідність продукції (робіт, послуг), що випускається, стратегії конкурентоспроможності системи у цілому, досліджувати інноваційний заділ по підвищенню конкурентоспроможності продукції. Одержання оцінок конкурентоспроможності продукції в залежності від її особливостей можливо або на основі точних кількісних параметрів продукції, або шляхом використання методів експертної оцінки.

Результати оцінки виробничого потенціалу та ринкових можливостей зовнішнього об'єкту інвестування, які наведено у вигляді системи показників та експертних оцінок, важко використовувати для прийняття стратегічних інвестиційних рішень, оскільки вони ускладнені наявністю великої кількості показників та експертних оцінок, що вимагають подальшого узагальнення. Особливо важко використовувати результати оцінки виробничого потенціалу та ринкових можливостей зовнішнього об'єкту інвестування у вигляді системи показників і експертних оцінок, якщо в процесі прийняття інвестиційного рішення розглядаються альтернативні об'єкти інвестування. Без інтеграції цих оцінок висновки можуть носити суб'єктивний характер, що відображає прихильність, схильність осіб, які приймають інвестиційне рішення.

З метою одержання узагальнених оцінок виробничого потенціалу та ринкових можливостей зовнішнього об'єкту інвестування в роботі пропонується використання інтегрованих показників оцінок виробничого потенціалу та ринкових можливостей, які дозволяють забезпечити порівняність оцінок об'єктів. Різноманітні способи інтеграції показників, які використовуються в статистиці, основані переважно на розрахунку середніх величин. У даному випадку вони не можуть бути застосовані, оскільки цілком ігнорують фізичну та економічну суттєвість оцінюваних показників. У зв'язку з цим для інтеграції показників, що характеризують виробничий потенціал та ринкові можливості зовнішнього об'єкту інвестування, запропонований такий підхід.

Для кожного показника з числа тих, що характеризують виробничий потенціал та ринкові можливості зовнішнього об'єкту інвестування, розроблений діапазон його можливих значень. Такий діапазон розділено на десять інтервалів, в кожному з котрих можливим значенням показників відповідає певна кількість балів: чим краще (вище або нижче в залежності від характеру показника) значення показника, тим більша кількість балів йому відповідає. Інтервали значень для кожного показника розраховувались відповідно до реально можливих коливань показника на підприємствах України. Шкала кожного показника дозволяє перейти від фізичних значень показника до його бальної оцінки.

Для показників, що характеризують виробничий потенціал об'єкту інвестування, використовувалися рівномірні шкали. Для показників, що характеризують його ринкові можливості, використовувались як рівномірні, так і нерівномірні шкали, що визначаються S-образним характером продуктивності просування товару на ринок. В розробленій методиці в залежності від характеру показників використовується декілька типів шкали - з напрямом зміни значень від мінімального до максимального, з напрямом зміни значень від максимального до мінімального, порогові шкали, шкали, які обмежено важкодосягненими значеннями показників.

Інтегрована оцінка виробничого потенціалу (І_ОВП) або ринкових можливостей (І_ОРМ) зовнішнього об'єкту інвестування визначається таким чином:

n

І=(O_i) : 10хn, (1)

i=1

де І - інтегрована оцінка виробничого потенціалу (І_ОВП) або ринкових можливостей (І_ОРМ) об'єкта інвестування;

О_i - бальна оцінка i-го показника, що характеризує виробничий потенціал або ринкові можливості об'єкта інвестування;

i - індекс показника; n - кількість показників, що використовуються для оцінки виробничого потенціалу або ринкових можливостей зовнішнього об'єкта інвестування.

Чим вище значення інтегрованого показника (І), тим більш значним є виробничий потенціал об'єкта інвестування, тим більш сталими є його ринкові позиції. На основі значень інтегрованих показників виробничого потенціалу та ринкових можливостей зовнішнього об'єкта інвестування визначається клас його інвестиційної привабливості, для чого пропонується використовувати матрицю інвестиційної привабливості (рис. 3), в який дев'ять класів інвестиційної привабливості розміщено по визначених зонах, кожна з котрих характеризує умови інвестування, які наведено у табл. 3.

Матриця інвестиційної привабливості може бути побудована з різним інтервалом значень інтегрованих показників виробничого потенціалу та ринкових можливостей об'єкту інвестування, але, як показали результати практичного застосування матриці, більш доцільним є інтервал значень показників 0,2. Виділення зон в матриці інвестиційної привабливості здійснено таким чином, щоб один і той же клас інвестиційної привабливості надходив до однєї зони. Зона низької інвестиційної привабливості об'єднує такі об'єкти, при інвестуванні в які згодом можуть бути потрібні значні додаткові інвестиції для забезпечення належної ефективності первісних інвестицій. Інвестування коштів в об'єкти, які належать до зони низької інвестиційної привабливості, означає, що інвестиційна стратегія будується на придбанні необхідних промислових площ і комунікацій та практично повній заміні виробничої бази об'єкту. Наявність в інвестиційній стратегії великої виробничо-фінансової системи об'єктів інвестування першого, другого та третього класів інвестиційної привабливості може свідчити про ризикований характер інвестування, при якому розширення виробництва здійснюється не за рахунок нового будівництва, а за рахунок придбання об'єктів з низькою інвестиційною привабливістю з наступним їх технічним переозброєнням та реконструкцією.

Об'єкти інвестування, що потрапляють до зони припустимої інвестиційної привабливості, мають в цілому задовільний виробничий потенціал і достатньо високі ринкові можливості, що можуть одержати подальший розвиток при цільових інвестиціях.

Зона припустимої інвестиційної привабливості характеризує активний характер інвестування. Зона високої інвестиційної привабливості охоплює об'єкти, що мають високий виробничий потенціал та відмінні ринкові можливості. В найближчий час додаткові інвестиції в такі об'єкти навряд чи знадобляться. Зона високої інвестиційної привабливості - це зона пасивного інвестування, оскільки інвестовані кошти практично можуть одразу окупитися та приносити прибуток. Пасивне інвестування не виключає фінансування зміни профілю виробництва, стилю і методів поведінки на ринку. У відповідності до класу інвестиційної привабливості зовнішнього об'єкта інвестування і характеристики зони інвестиційної привабливості, з одного боку, а, з іншого боку - до мети інвестування і інвестиційних можливостей, приймаються рішення щодо формування інвестиційної стратегії ВВФС.

Таблиця 3. Характеристика зон інвестиційної привабливості

Визначення класу інвестиційної привабливості зовнішнього об'єкта інвестування і встановлення характеру інвестування за допомогою зони інвестиційної привабливості попереджує оцінку об'єкта за критеріями економічної ефективності.

Розділ 5. Інвестиційна підтримка інноваційної стратегії великої виробничо-фінансової системи.

Рішення проблеми конкурентоспроможності та стійкості великих виробничо-фінансових систем на ринку самим тісним чином пов'язане зі змістом та швидкістю реалізації інноваційної стратегії, яка вимагає інвестиційної підтримки. З метою прийняття рішення щодо інвестиційної підтримки інноваційної стратегіі пропонується оцінювати нововведення, які передбачаються до розробки в рамках інноваційної стратегії таких систем. Оцінку нововведень пропонується здійснювати за якісними та кількісними критеріями з наступних напрямків: значущість нововведення, ступінь його готовності до реалізації, рівень ризику при реалізації нововведення, масштаби реалізації і обсяг інвестицій, які потрібні для реалізації нововведення.

Значущість нововведення - це його оцінка з точки зору очікуваних результатів від його реалізації. Нововведення по рівню значущості в залежності від очікуваних результатів від їх реалізації у самому загальному виді поділяються на п'ять груп: науково-технічні відкриття (А1), новий спосіб виробництва (А2), принципово нова техніка, технологія, матеріали, енергоносії (А3), поточна модернізація, яка спрямована на підвищення технічного рівня виробництва, якості та конкурентоспроможності продукції, яка випускається, збереження навколишнього середовища (А4) та нові форми організації виробництва і управління (А5).

В основу розподілу нововведень на групи за ступенем готовності до реалізації покладено стадії життєвого циклу нововведення. На основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду оцінки нововведень за ступенем готовності до використання у господарській практиці усі нововведення укрупнено поділено на сім груп. Таке угруповування необхідне для обгрунтованого вибору критерію доцільності інвестицій в реалізацію нововведень при формуванні інвестиційної стратегії великої виробничо-фінансової системи.

За масштабом реалізації нововведення можуть бути загальними та локальними. Загальні нововведення реалізуються в рамках всієї системи або, якщо вони реалізовані в одній структурній одиниці, то впливають на діяльність інших підприємств, які входять до складу системи. Локальні нововведення реалізуються в окремих структурних одиницях системи і не виявляють скільки-небудь вагомого впливу на діяльність інших структурних одиниць.

Доцільність інвестиційної підтримки нововведень при розробці комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи оцінюється за допомогою системи критеріїв, до складу якої входять економічні, технічні, організаційні, виробничі, соціальні, екологічні, правові критерії та критерій ліквідації. Вибір критеріїв залежить від значущості нововведення та ступеню його готовності до реалізації. На рис. 4 наведено схему прийняття інвестиційного рішення щодо підтримки нововведення з використанням згаданих критеріїв.

Рис. 4. Схема прийняття рішень щодо інвестиційної підтримки нововведення

На підставі результатів оцінки нововведень пропонується здійснювати оцінку інноваційної стратегії великої виробничо-фінансової системи. Така оцінка передбачає визначення рівня прогресивності, реальності та ризику стратегії, а також обсягу інвестиційного та ресурсного забезпечення стратегії і дозволяє визначити її тип та відповідність фундаментальним стратегічним установкам діяльності і стратегії конкурентоспроможності системи.

Оцінка нововведень за такими напрямами, як масштаб впровадження нововведення та обсяг інвестиційних ресурсів, що необхідні для його реалізації, дозволяє чітко визначити ступінь участі кожної структурної одиниці системи в реалізації інвестиційної стратегії, а також міру відповідальності за ухвалені інвестиційні рішення, які перебувають в її компетенції. Спроможність структурної одиниці великої виробничо-фінансової системи здійснювати прямі інвестиції в нововведення виявляється у ході оцінки її інвестиційних можливостей, під якими розуміється сума коштів, які структурна одиниця може використовувати для інвестування у нововведення. Для оцінки інвестиційних можливостей структурної одиниці пропонується використовувати матрицю фінансових можливостей та фінансових потреб, яка дозволяє виявити прогнозовану тенденцію інвестиційних можливостей (ІМ) на найближчий період (рис. 5).

Рис. 5. Принципова схема матриці фінансових можливостей та фінансових потреб структурної одиниці ВВФС

Інвестиційні можливості структурної одиниці ВВФС визначаються як різниця її фінансових можливостей та фінансових потреб, порядок розрахунку яких наведено у роботі. Прогнозуючи зміну фінансових можливостей та фінансових потреб внаслідок впливу ендогенних та екзогенних чинників, можна прогнозувати інвестиційні можливості структурної одиниці і їх можливі зміни ( на рис. 5 показано стрілками), їхній масштаб і передбачуване використання, а також розглянути перспективи участі структурних одиниць у формуванні єдиного або загального інвестиційного бюджету великої виробничо-фінансової системи, який являє собою кошти, що будуть направлені на фінансування інвестиційної стратегії системи.

У роботі запропоновано формування однорівневого або дворівневого інвестиційного бюджету великої виробничо-фінансової системи. Однорівневий бюджет формується лише на рівні системи в цілому і є єдиним. За його рахунок фінансуються всі інвестиційні проекти системи. Єдиний бюджет формується по методу повної централізації інвестиційних ресурсів структурних одиниць системи. Повна централізація інвестиційних ресурсів структурних одиниць доцільна в порівняльно невеликих виробничо-фінансових системах, які поєднують декілька структурних одиниць, однотипних за розміром та видом діяльності, технологічно пов'язаних між собою. Визнаючи вади централізованого підходу до формування єдиного інвестиційного бюджету, необхідно відзначити, що його використання є виправданим при певних умовах. Дворівневий інвестиційний бюджет ВВФС формується на двох рівнях. На рівні системи в цілому формується загальний бюджет, який призначено для інвестування в зовнішні об'єкти, а також у великі та особливо значущі внутрішні проекти, які мають загальний характер. На рівні кожної структурної одиниці створюється автономний інвестиційний бюджет, що являє собою джерело фінансування капітальних вкладень, які передбачено стратегією розвитку структурної одиниці.

Для формування загального інвестиційного бюджету великої виробничо-фінансової системи запропоновано методи залишкових відрахувань та часткової централізації коштів структурних одиниць системи.

Формування інвестиційного бюджету ВВФС за методом залишкового відрахування доцільно використовувати у тих системах, де структурні одиниці зберігають статус повної юридичної особи, мають високий ступінь господарської самостійності, що характерно для систем, структурні одиниці яких мають незначні розімкнуті технологічні зв'язки або взаємозвязані на фінансовій основі. Інвестиційні проекти таких систем чітко локалізовані, практично відсутні проекти загального характеру. При використанні методу залишкового підходу у формуванні загального інвестиційного бюджету відрахування від інвестиційних ресурсів структурних одиниць визначаються розрахунково; нормативи відрахувань відсутні. Послідовність розрахунків при формуванні інвестиційного бюджету великої системи за методом залишкових відрахувань наведено на рис. 6.

Залишок інвестиційних ресурсів (+ІР) структурної одиниці розглядається як її внесок до загального інвестиційного бюджету. Якщо в інвестиційній стратегії переважають проекти локального характеру, то такий залишок буде невеликим.

Рис. 6. Формування загального інвестиційного бюджету ВВФС за методом залишкових відрахувань

При паритетному співвідношенні інвестиційних проектів загального та локального характеру залишок інвестиційних ресурсів по своїй величині може бути достатнім для формування загального інвестиційного бюджету системи, тобто повинна виконуватися наступна рівність:

n

ІПр_i = ІБ_з, (2)

i=1

де i - індекс інвестиційного проекту загального масштабу; n - кількість проектів загального масштабу; ІПр - вартість інвестиційного проекту загального масштабу; ІБ_з - величина загального інвестиційного бюджету системи.

При невиконанні рівності (2) локальні інвестиційні проекти, які реалізуються структурними одиницями, та інвестиційні проекти загального характеру підлягають аналізу і можливому наступному корегуванню. Якщо і після аналізу й корегування локальних та загальних інвестиційних проектів не досягнута рівність (2), то в цьому випадку для завершення формування загального інвестиційного бюджету доцільно залучення позикових ресурсів. У тому випадку, коли інвестиційні ресурси структурної одиниці цілком витрачаються в структурній одиниці або, більш того, їх не вистачає на фінансування локальних інвестиційних проектів, внесок структурної одиниці до загального інвестиційного бюджету не здійснюється.

Якщо величина інвестиційних ресурсів менша, ніж потреба в них, то у цьому випадку структурна одиниця повинна або скорочувати інвестиційні потреби, або звертатися за фінансовою підтримкою до органів управління ВВФС (головне підприємство або функціональний штаб), які приймають рішення щодо способів відшкодування нестатку інвестиційних ресурсів.

Частково централізований метод припускає централізований порядок зовнішніх виплат всіх структурних одиниць великої системи і формування загального інвестиційного бюджету на основі нормативів відрахувань від інвестиційних ресурсів структурних одиниць.

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі на основі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення та практичне рішення актуальної комплексної проблеми методологічного забезпечення формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості. Основні висновки та результати, які виникли із наукового дослідження, зводяться до такого:

1.Показано, що основною передумовою формування у промисловості великих виробничо-фінансових систем є інтеграційні процеси в економіці. Доцільність функціонування великих виробничо-фінансових систем обгрунтовано перевагами їхньої діяльності. Наведено систематизацію організаційних форм діяльності великих виробничо-фінансових систем промисловості і розглянуто особливості їхнього утворення та діяльності.

2. Дана структура життєвого циклу великих виробничо-фінансових систем, цілі та зміст кожного етапу життєвого циклу, визначено критерії наступу неефективних фаз циклічного розвитку ВВФС. Показана можливість моделювання раціонального підбору структурних одиниць на першому етапі життєвого циклу і для обґрунтування нової структури великої виробничо-фінансової системи на етапі корегування при зниженні дохідності окремих структурних одиниць або системи у цілому.

3. Визначено зміст організаційно-економічного механізму функціонування великих виробничо-фінансових систем, основним призначенням якого є забезпечення процесу взаємодії всіх структурних одиниць; розглянуто форми взаємодії структурних одиниць та досліджено фактори, що обумовлюють вибір таких форм.

4. Теоретично обгрунтовано елементи механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами та способи їхньої реалізації. Розроблено концепцію формування механізму стратегічного управління великими виробничо-фінансовими системами промисловості, що враховує особливості їхньої діяльності. Механізм стратегічного управління такими системами передбачає вибір пріоритетів фундаментальної стратегічної установки розвитку системи, стратегії забезпечення конкурентоспроможності, довгострокове планування, розробку загальної стратегії розвитку та комплекс часткових стратегій, які одержані як наслідок ієрархічної декомпозиції механізму.

5. Розроблено способи оцінки часткових стратегій і шляхом структурного аналізу обгрунтовано підходи до забезпечення збалансованості комплексу часткових стратегій розвитку великих виробничо-фінансових систем промисловості.

6. Запропоновано організацію управління розробкою комплексу стратегій розвитку великої виробничо-фінансової системи промисловості на основі принципів управління, які є наслідком визнання комплексу стратегій, так само, як і окремої стратегії, закінченим і придатним до використання продуктом управлінської діяльності. Наведено структуру життєвого циклу часткової стратегії, яка складається з шістьох етапів, що перекриваються. Показано реалізацію функцій управління розробкою часткової стратегії на кожному етапі життєвого циклу. Обгрунтовано підходи до визначення суб'єктів виконання функцій управління розробкою комплексу стратегій при послідовній реалізації етапів процесу розробки, меж компетентності та встановленню взаємодії суб'єктів реалізації функцій управління між собою.

7. Визначено основні напрямки оцінки нововведень, які передбачувано до розробки в рамках реалізації інноваційної стратегії великої виробничо-фінансової системи, що припускають оцінку значущості нововведення, ступеню готовності нововведення до реалізації, ризику при реалізації нововведення, масштабів реалізації нововведення та потрібного обсягу інвестицій для реалізації нововведення. Наведено укрупнене угруповування інвестицій в нововведення в залежності від рівня значущості нововведень і ступеня їхньої готовності до реалізації; таке угруповування необхідне для обгрунтованого вибору критерію доцільності інвестицій в реалізацію нововведень при формуванні інвестиційної стратегії великої виробничо-фінансової системи. Обгрунтовано систему критеріїв доцільності інвестиційної підтримки реалізації нововведень та наведено класифікацію таких критеріїв.

8.Запропоновано напрямки оцінки інноваційної стратегії великих виробничо-фінансових систем, що дозволяють визначити рівень прогресивності, реальності, ризику та інвестиційних витрат у процесі розробки інноваційної стратегії і її відповідність пріоритетам фундаментальної стратегічної установки розвитку та обраної стратегії конкурентоспроможності системи.

9. Розроблено методику обєктного аналізу, що використовується як при оцінці стану структурних одиниць великих виробничо-фінансових систем з метою визначення напрямів удосконалення їхнього технічного рівня та ринкових позицій при формуванні комплексу стратегій, так і для визначення інвестиційної привабливості зовнішних обєктів інвестування. Така методика основана на інтегральній оцінці виробничого потенціалу й ринкових можливостей обєктів, котра визначається за допомогою матриці інвестиційної привабливості. Для побудови матриці інвестиційної привабливості запропонований підхід до інтегрування показників оцінки виробничого потенціалу й ринкових можливостей об'єкту інвестування, що грунтується на бальній оцінці показників, які характеризують виробничий потенціал та ринкові можливості.

10. Запропоновано підходи до формування інвестиційного бюджету великих виробничо-фінансових систем, що дозволять, виходячи зі ступеню господарської самостійності та виду взаємозв'язку структурних одиниць, визначити вид бюджету - однорівневий або дворівневий. Розроблено методи формування загального інвестиційного бюджету великої виробничо-фінансової системи, що враховують масштаб реалізації нововведень та результати прогнозу інвестиційних можливостей структурних одиниць. Для прогнозування інвестиційних можливостей структурних одиниць великої виробничо-фінансової системи використано матрицю фінансових можливостей і фінансових потреб, яка дозволить одержати загальну попередню оцінку інвестиційних можливостей, дати прогноз їхньої динаміки, розглянути варіанти формування шляхом комбінування значень фінансових можливостей та фінансових потреб і вибрати політику використання інвестиційних ресурсів структурної одиниці.

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Козаченко А.В. Механизм формирования стратегического управления крупными производственно-финансовыми системами промышленности. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998. - 348 с.

2. Козаченко А.В., Житный П.Е., Автономов С.В. Инвестиционная поддержка инновационных решений в крупных производственных системах /Под ред. В.Н. Гончарова. - К.: Техника, 1998. - 127 с.

Особистий внесок автора: досліджено передумови формування великих форм організаціі виробництва, наведено структуру їхнього життєвого циклу, обгрунтовано механізм взаємодії елементів великих форм організаціі виробництва, визначено принципові підходи до організації стратегічного управління та запропоновано підходи до розробки та реалізації інноваційної стратегії у великих формах організаціі виробництва.

3. Козаченко А.В., Осыка А.П. Управление инвестициями: Учебное пособие. - Луганск: ВУГУ, 1996. - 136 с.

Особистий внесок автора: викладено питання інвестиційного капіталу й інвестиційного процесу, формування інвестиційної стратегії підприємства, формування та оцінки інвестиційного портфеля підприємства, планування капіталовкладень по інвестиційному проекту (програмі), аналізу інвестиційної привабливості об'єктів інвестування та інвестиційних цінних паперів.

4. Козаченко А.В., Гончаров В.Н., Дубина А.К. Сбалансированное планирование заготовительного производства. - К.: Техника, 1987. - 142 с.

Особистий внесок автора: розроблено моделі внутрівиробничих балансів, які використовуються у поточному й оперативному плануванні виробництва.

5. Поздеев С.И., Козаченко А.В. Учет, экономический анализ и комплексное планирование конечного продукта с учетом промежуточных звеньев производственного цикла методом внутриотраслевых производственных балансов: Методические рекомендации.- Ворошиловград: ВМЦНТИ, 1976. - 46 с.

Особистий внесок автора: розроблено рекомендації щодо матричного побудування внутрігалузевого балансу та формування коефіцієнтів матриці.

6. Козаченко А.В. Планирование капиталовложений на промышленных предприятиях Украины // Вестник Восточноукраинского государственного университета. - Луганск: ВУГУ. - 1996. - С. 44-49 .

7. Козаченко А.В. Стратегия развития крупных организационных форм производства // Вісник Східноукраїнського державного університету. - Луганськ: СУДУ. - 1997. - №2(6). - С. 81- 87 .

8. Козаченко А.В. Концепция разработки стратегий крупных организационно-правовых форм производства //Вісник Східноукраїнського державного університету. - Луганськ: СУДУ. - 1997. - №3(7). - С. 12- 17 .

9. Козаченко А.В. Формирование стратегических решений в управлении крупными производственно-финансовыми системами в промышленности //Бизнес-информ. - 1998. - № 6. - С. 89-93.

10. Козаченко А.В. Концепция стратегического управления крупными производственно-финансовыми системами в промышленности //Вісник Харківського державного економічного університету. - Харків: ХДЕУ. - 1998. - №1(5). - С. 18-24.

11. Козаченко А.В. Крупные производственные системы в экономике Украины // Материалы междунар. научно-практ. конф. “Экономические и социальные технологии переходного общества”. - Пермь: ПГУ, 1997. - С. 203-205.

12. Козаченко А.В. Предварительная оценка инвестиционных возможностей предприятия //Материалы междунар. научн. конф. “ Управление инвестиционными проектами в экономике на современном этапе.” - Челябинск: ЧГУ, 1997. - С.91-93.

13. Козаченко А.В. Управление портфелем ресурсов предприятия // Предпринимательство: проблемы и решения. Вып.1. - Донецк: Юго-Восток, 1997. - С. 123-126.

14. Козаченко А.В Организация взаимодействия структурных единиц в крупных производственно-финансовых системах // Организатор производства. - 1998. - №1(6). - С. 88-91.

15. Козаченко А.В. Формирование инвестиционного бюджета крупных производственных структур //Вестник Харьковского государственного политехнического университета. - Харьков: ХГПУ. - 1998. - №14. - С.13-24.

16. Козаченко А.В. Классификация крупных производственно-финансовых систем в промышленности // Проблемы развития предприятий региона в условиях рыночной экономики. - Луганск: ОАО “ЛОТ”, 1998. - С. 77-78.

17. Козаченко А.В. Организационно-управленческие аспекты разработки комплекса частных стратегий крупных производственно-финансовых систем промышленности// Проблемы экономики и организации производственных и социальных систем. Ч.2 - Новочеркасск: НГТУ, 1998. - С.65-75.

18. Козаченко А.В. Организация стратегического управления. - Луганск: УІК “УкрНТЕІ”, ЦНТЭИ , № 2-98, 1997. - 4 с.

19. Kozachenko A.V., Ivaschenko E.A. The objective analysis in organization in of maintenance // Borsodi muszaki-gazdasagi elet. - Budapest: ESST, 1996. - №5. - С. 25-26.

Особистий внесок автора: визначено зміст та структуру об'єктного аналізу.

20. Козаченко А.В. Инвестиционная поддержка инновационной стратегии крупных производственно-финансовых систем //Бизнес-информ. - 1998. - №12. - С. 49-53.

21. Козаченко А.В. Использование балансовых моделей при разработке комплекса стратегий крупных производственно-финансовых систем промышленности // //Вісник Східноукраїнського державного університету. - Луганськ: СУДУ. - 1998. - №2(12). - С. 105- 108.

22. Козаченко А.В., Мельникова Л.Т. Способы снижения риска в финансовом менеджменте промышленных предприятий// Резюме докладов междунар. науч.-практ. конф. “Функционирование предприятий в период становления рыночных отношений”. - Орел: Российская Ассоциация организаторов производства. - 1994. - С.254-255.

Особистий внесок автора: запропоновано способи зниження фінансового ризику у діяльності промислових підприємств.

23. Козаченко А.В., Логвинова Е.И. Налоговая система как стимулятор ускорения научно-технического прогресса //Труды третьей Всесоюзн. научн.-практ. конф. “Экономические проблемы ускорения научно-технического прогресса в промышленном производстве. - Одесса: ГКНТ СССР, 1990. - С.18-19.

Особистий внесок автора: запропоновано ввести до складу налогу підприємств плату за ресурси, які використовуються у виробництві.

24. Карповский Е.Я., Козаченко А.В. Экспертная система в управлении предприятием// Автоматизация управления машиностроительным производством в новых условиях хозяйствования. - Барнаул: Алт. политех. ин-т. - 1989. - С. 73-78.

Особистий внесок автора: розроблено підходи до управління підприємством, які орієнтовані на використання експертних систем, визначено сукупність управлінських завдань, які ефективно вирішуються за їх допомогою.

25. Козаченко А.В. Некоторые вопросы системного анализа концентрации и специализации заготовительного производства машиностроения в регионе //Тез. докл. науч. конф. “Актуальные вопросы повышения эффективности региональной экономики”. - Минск: ИЭ АН БССР, 1983.-С.36-37.

Размещено на Allbest.ru