Статутний капітал підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

статутний капітал оборотний фінансовий економічний

1. Шляхи збільшення статутного капіталу

2. Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан

3. Принципи організації фінансів за ринкових умов

4. Практична частина

Література

1. Шляхи збільшення статутного капіталу

Статутний капітал - це сума грошових вкладів, що їх власник надає в повне господарське відання (володіння, користування, розпорядження) підприємству, яке він створює, або вартість відповідного майна.

Статутний капітал підприємства (господарського товариства) створюється за рахунок вкладів (внесків) засновника або учасників та засновників. Вкладами можуть бути гроші, будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (зокрема на інтелектуальну власність). Вклад, оцінений у гривнях, становить частку засновника у статутному капіталі.

Рахунок «Статутний капітал» призначений для обліку даних та узагальнення інформації про стан і рух статутного капіталу підприємства. Сальдо цього рахунка має відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксований в установчих документах підприємства та зареєстрований у державному реєстрі. Записи за згаданим рахунком виконуються лише в разі збільшення або зменшення статутного капіталу, що відбувається в установленому чинним законодавством порядку, але тільки після внесення відповідних змін до установчих документів, тобто перереєстрації статутного капіталу [3].

Після державної реєстрації підприємства його статутний капітал у сумі внесків засновника (учасників), які передбачені установчими документами (наприклад, у сумі виконаної підписки в акціонерному товаристві), відображається за кредитом рахунка «Статутний капітал» у кореспонденції:

1) у одноосібного власника - рахунками обліку грошових засобів та інших цінностей (активів);

2) у товариствах - рахунком «Неоплачений капітал».

Фактичні надходження власників (засновників) проводяться за кредитом рахунка «Неоплачений капітал» в кореспонденції з рахунками обліку грошових засобів та інших цінностей (активів) або зобов'язань (пасивів).

Аналітичний облік за рахунком «Статутний капітал» проводиться по засновниках підприємства. На підприємствах, створених у формі акціонерних товариств, до рахунка «Статутний капітал» можуть бути відкриті субрахунки:

1) за видами акцій - прості, привілейовані;

2) за ознаками внесків - оголошений капітал, підписаний капітал, оплачений капітал, вилучений капітал.

Порядок формування статутного капіталу акціонерних товариств

Статутний капітал акціонерного товариства складається із внесків акціонерів (учасників). Він відображає власні джерела формування активів і власність акціонерного товариства як юридичної особи. Водночас сума статутного капіталу відображає колективну власність акціонерів, де частка кожного визначається номінальною вартістю придбаних ним акцій.

Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дня реєстрації підприємства в державному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності і закінчується днем вибуття підприємства з державного реєстру (внаслідок припинення діяльності, банкрутства тощо).

Згідно з Законом України "Про господарські товариства" акціонерним визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Статутний капітал акціонерного товариства не може бути менше суми, еквівалентної на момент створення товариства 1250 мінімальних заробітних плат. Сума статутного капіталу, відображена у фінансовому обліку і звітності, повинна дорівнювати загальній номінальній вартості випущених акцій, вказаній в установчих документах.

Акція є одиницею власності в акціонерному товаристві. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" визначає акцію як цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, простими та привілейованими. Всі акціонерні товариства повинні випускати прості акції, яким надається право голосу. Можуть також випускати привілейовані акції. Сума простих акцій -- це залишковий капітал підприємства, тому що власникам привілейованих акцій надається першочергове право при сплаті дивідендів і розподілі активів у разі ліквідації товариства. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Випуск акцій обов'язково повинен супроводжуватись його реєстрацією в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Бланки акцій обліковуються на забалансовому рахунку "Бланки суворої звітності".

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні *зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску акцій усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважаються недійсними. Не пізніше, ніж через шість місяців після реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов'язане видати акціонерам акції (сертифікати акцій). Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.

Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку зі збільшенням статутного фонду - з товариством.

Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником (утримувачем) за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Вони у будь-якому випадку зобов'язані бути утримувачами акцій на суму, не менше 25% статутного фонду і строком, не менше двох років.

Засновники відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов'язані опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій, зміст і порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Засновники акціонерного товариства публікують повідомлення про наступну відкриту підписку, де вказуються його фірмове найменування, предмет, цілі та строки діяльності товариства, склад засновників, дата проведення установчих зборів, розмір статутного фонду, що передбачається, номінальна вартість акцій, їх кількість і види, переваги і пільги засновників, місце проведення, початковий та кінцевий строки підписки на акції, склад майна, що вноситься засновниками в натуральній формі, найменування банківської установи та номер поточного рахунка, на який мають бути внесені початкові внески. За рішенням засновників у повідомлення може бути включена й інша інформація. Строк відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців.

Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.

Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося охопити підпискою 60% акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше як через 30 днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.

У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхилити зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рішення про прийняття або відмову зайвої підписки приймають установчі збори. При відмові засновниками або установчими зборами зайвої підписки внесені суми повертаються у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30% номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва.

Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Вказані акції повинні бути реалізовані або анульовані у строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій.

У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом підприємства, сплачує за час прострочення 10% річних від суми простроченого платежу.

При несплаті протягом трьох місяців після встановленого строку платежу акціонерне товариство" має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Зміни статутного капіталу

Акціонерне товариство може змінювати розмір статутного капіталу згідно з рішенням зборів акціонерів. У бухгалтерському обліку ці зміни знаходять відображення тільки після державної реєстрації нового розміру статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства не більше, ніж на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом.

Зміни статутного капіталу регулюються Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 08.04.1998 р. № 44.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

Збільшення статутного капіталу може здійснюватися шляхом:

випуску нових акцій,

обміну облігацій на акції,

збільшення номінальної вартості акцій.

При збільшенні кількості акцій встановленої номінальної вартості підписка на додатково випущені акції проводиться у тому ж порядку, що і на акції першої емісії, а статутний капітал збільшується за рахунок:

1) додаткових внесків учасників -- у обліку це буде відображатись аналогічно операціям формування статутного капіталу;

2) індексації основних засобів згідно з Положенням про порядок збільшення статутного фонду за рахунок індексації основних засобів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 12. 02 1998 р. № 39;

3) реінвестування прибутку;

4) нарахованих дивідендів -- у випадку, коли прийняте
рішення про виплату дивідендів акціями.

При збільшенні номінальної вартості акцій статутний капітал може збільшуватися за рахунок додаткових внесків учасників до встановленого рівня номінальної вартості акцій або за рахунок індексації основних засобів. Обидва ці варіанти вже були нами розглянуті.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися шляхом:

зменшення номінальної вартості акцій або.

зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу їх у власників з метою анулювання.

2. Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан

Будь-яке підприємство, яке займається виробничою або іншою комерційною діяльністю, має володіти певним реальним, тобто діючим, функціонуючим майном або активним капіталом у вигляді основного та оборотного капіталу. Поняття оборотний капітал тотожне оборотним коштам підприємства.

Оборотний капітал -- це кошти, що обслуговують процес господарської діяльності, які беруть участь одночасно і в процесі виробництва, і в процесі реалізації продукції. У забезпеченні безперервності та ритмічності процесу виробництва й обертання полягає основне призначення оборотного капіталу підприємства.

Економічна сутність оборотних коштів визначається їхньою роллю в забезпеченні безперервності процесу відтворення, у ході якого вони проходять як сферу виробництва, так і сферу обігу.

Період часу, протягом якого відбувається обіг коштів, є тривалістю виробничо-комерційного циклу. Речовинні елементи оборотного капіталу (предметів праці) споживаються в кожному певному виробничо-комерційному циклі. Вони повністю втрачають свою натуральну форму, і тому цілком включаються до собівартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Стадії кругообігу оборотного капіталу показано на рис. 1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1. Стадії кругообігу оборотного капіталу

Кругообіг капіталу охоплює три стадії: заготівельну (закупівля), виробничу і збутову.

Будь-який бізнес починається з деякої суми готівки, яка розгортається у певну кількість ресурсів для виробництва (або товарів для продажу). В результаті стадії закупівлі оборотний капітал з грошової форми переходить у виробничу (предмети праці або товари).

На стадії виробництва ресурси втілюються в товар, роботи або послуги. Результатом цієї стадії є перехід оборотного капіталу з виробничої форми в товарну.

На стадії реалізації оборотний капітал із товарної форми переходить у грошову. Розміри початкової суми грошей (Г) і виручки (Г') від реалізації продукції (робіт, послуг) не збігаються за розміром. Отриманий фінансовий результат бізнесу (прибуток або збиток) пояснює причини цієї розбіжності (табл. 1).

Таблиця 1. Стадії і форми кругообігу оборотного капіталу

Показник	Перша	Друга	Третя
Стадії кругообігу оборотного капіталу	Грошова (постачання) Г -- Т	Продуктивна (виробництво) T -- В -- Т'	Товарна (реалізація) T' -- Г
Форми зміни авансованої вартості	Грошова, товарна	Товарна, продуктивна, товарна	Товарна грошова
Кругообіг авансованих коштів і фондів підприємства	Г -- ВЗ ... Фонди обігу	ВЗ -- В -- ГП Оборотні виробничі фонди	ГП -- Г Фонди обігу

Кругообіг -- не одиничний процес, він відбувається постійно і є обігом капіталу. При цьому відбувається постійна зміна форм авансованої вартості. Водночас на кожний певний момент кругообігу оборотний капітал функціонує одночасно у всіх стадіях, забезпечуючи безперервність процесу виробництва. Авансована вартість у різних частинах одночасно перебуває в багатьох функціональних формах -- грошовій, продуктивній і товарній.

Оскільки період виробничо-комерційного циклу складається з відрізка часу між сплатою грошей за сировину та матеріали і надходженням грошей від продажу готової продукції, на його тривалість впливають період кредитування підприємства постачальниками, період кредитування підприємством покупців, період перебування сировини і матеріалів у запасах, період виробництва і зберігання готової продукції на складі.

Період обігу коштів можна обчислити за інформацією, яка міститься в балансі підприємства (форма 1) і звіті про фінансові результати (форма 2). Для цього розраховують такі показники:

1) оборотність запасів сировини і матеріалів;

2) оборотність кредиторської заборгованості;

3) оборотність запасів готової продукції;

4) оборотність дебіторської заборгованості;

5) період обороту коштів (п. 5 = п. 1 - п. 2 + п. 3 + п. 4).

Потреба в оборотному капіталі для сфери виробництва і сфери обігу неоднакова для різних видів господарської діяльності й навіть для окремих підприємств однієї галузі. Ця потреба визначається речовинним утриманням і швидкістю обігу оборотних коштів, обсягом виробництва, технологією й організацією виробництва, порядком реалізації продукції і закупівлі сировини, матеріалів та іншими чинниками.

У практиці планування, обліку й аналізу оборотний капітал групується за такими ознаками залежно "від таких чинників:

1) функціональної ролі в процесі виробництва -- оборотні виробничі фонди (кошти) і фонди обігу;

2) практики контролю, планування і управління -- нормовані оборотні кошти і ненормовані оборотні кошти;

3)джерел формування оборотного капіталу-- власний оборотний капітал і позиковий оборотний капітал;

4) ліквідності (швидкості перетворення в кошти) -- абсолютно ліквідні кошти, швидко реалізовані оборотні кошти, повільно-реалізовані оборотні кошти;

5) ступеня ризику вкладення капіталу -- оборотний капітал із мінімальним ризиком вкладень, оборотний капітал із середнім ризиком вкладень, оборотний капітал з високим ризиком вкладень;

6) стандартів обліку і відображення в балансі підприємства -- оборотні кошти в запасах, кошти, розрахунки та інші активи;

7) матеріально-предметного утримання -- предмети праці (сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво та ін.), готова продукція і товари, гроші й кошти в розрахунках.

Основи організації оборотних коштів на підприємстві

Оборотні активи -- грошові кошти та їх еквіваленти, не обмежені у використанні, а також інші активи, необхідні для реалізації або придбання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати балансу (розділів балансу).

Необоротні активи -- усі активи, які не є оборотними.

Операційний цикл -- проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів, послуг.

У розділі II балансу підприємства (ряд. 100) відображається вартість запасів сировини, основних та допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних та інших матеріалів, які потрібні для споживання протягом нормального операційного циклу.

Запаси -- це активи, які:

-- використовуються для продажу за умов звичайної господарчої діяльності;

-- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукції виробництва;

-- використовуються для споживання у виробництві продукції для виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Чиста вартість реалізації запасів -- очікувана ціна реалізації в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершальній стадії виробництва і реалізації.

Запаси визнаються активом, якщо є ймовірність, що підприємство в майбутньому отримає економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, а їхня вартість може бути достовірно визначена. Запаси включають сировину, основні та допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, необхідні для виробництва продукції, робіт і послуг та обслуговування виробництва та адміністративних потреб; незавершене виробництво у вигляді незавершеної обробки і зборки деталей, вузлів, виробів та незавершених технологічних процесів; готова продукція, яка відповідає стандартам, призначена для продажу; придбані товари з метою їх продажу; малоцінні та швидкозношувані предмети (використовуються протягом не більше ніж одного року або протягом нормального операційного циклу (не більше року); молодняк тварин, продукція сільського та лісного господарства.

Придбання або виготовлення запасів зараховується на баланс підприємства за первісною вартістю.

Матеріальною основою виробництва є виробничі фонди у вигляді засобів праці. У процесі функціонування засоби праці та предмети праці по-різному й у різному ступені переносять свою вартість на собівартість продукції, що й зумовлює розподіл на основні й оборотні виробничі фонди.

Оборотні виробничі фонди -- предмети праці та знаряддя праці (у складі МШП), що обслуговують сферу виробництва і цілком переносять свою вартість на собівартість готової продукції, змінюючи початкову форму в процесі одного виробничого циклу.

Фонди обігу не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, але вони необхідні для забезпечення єдності виробництва й обігу. Характер і сфера функціонування їх створюють передумови для виділення їх у самостійне поняття "фонди обігу". Оборотні виробничі фонди і фонди обігу, перебуваючи у постійному русі, забезпечують безперебійний кругообіг коштів. Таким чином, виникає необхідність авансування коштів для забезпечення безупинного руху оборотних виробничих фондів і фондів обігу з метою створення необхідних виробничих запасів, заділу незавершеного виробництва, готової продукції (ГП) і умов для її реалізації.

Рух оборотних виробничих фондів і фондів обігу має однаковий характер і становить єдиний процес, що дає можливість об'єднати оборотні виробничі фонди і фонди обігу в єдине поняття -- оборотні кошти. Оборотні кошти (ОбК) -- це сукупність матеріальних коштів, і коштів авансованих для створення та використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу для забезпечення безупинного процесу виробництва та реалізації продукції.

На кожному підприємстві розмір оборотних коштів, їх склад, структура залежать від характеру і складності виробництва, тривалості виробничого циклу, вартості сировини, умов їх постачання, прийнятого порядку розрахунків і т. ін. У різних галузях частка оборотних фондів у складі виробничих фондів неоднакова. Так, у важкій промисловості вона нижча, ніж на підприємствах легкої промисловості.

Складові оборотних коштів підприємства наведені на рис. 2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Оборотні кошти

Організація оборотних коштів на підприємстві включає:

-- визначення потреби в оборотних коштах, їх складу, структури;

-- джерела формування та їх регулювання;

-- управління використанням оборотних коштів.

Залежно від місця в процесі кругообігу оборотні кошти поділяються на оборотні виробничі фонди і фонди обігу. Залежно від джерел формування -- на власні і позикові.

Формуючи статутний фонд, підприємство самостійно встановлює плановий розмір оборотних коштів, необхідний для його виробничої діяльності, у вигляді нормативу.

За рахунок власних джерел оборотні кошти формуються в розмірі постійних запасів, що не зменшуються, і витрат, за рахунок позикових -- у разі підвищеної потреби в коштах. Потреба в оборотних коштах протягом року коливається внаслідок сезонності виробництва, нерівномірності постачань, невчасності надходження грошей за відвантажену продукцію та ін.

У практиці планування, обліку й аналізу оборотний капітал групується за кількома ознаками залежно від:

1) функціональної ролі в процесі виробництва -- оборотні виробничі фонди та фонди обігу;

2) практики контролю, планування та управління -- нормовані оборотні кошти і ненормовані оборотні кошти;

3) джерел формування оборотного капіталу -- власний оборотний капітал і позиковий оборотний капітал;

4) ліквідності (швидкості перетворення в кошти) -- абсолютно ліквідні засоби, швидко реалізовані оборотні кошти, повільно-реалізовані оборотні кошти;

5) ступеня ризику вкладення капіталу -- оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладень, оборотний капітал із середнім ризиком вкладень, оборотний капітал з високим ризиком вкладень;

6) стандартів обліку і відображення в балансі підприємства -- оборотні кошти в запасах, кошти, розрахунки та інші активи;

7) матеріально-речовинного змісту -- предмети праці (сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво та ін.), готова продукція і товари, кошти на рахунках.

Склад оборотних коштів, місце та їх роль у процесі виробництва розглянуто в табл. 2.

Потреби в оборотних коштах. Облік виробничих запасів

Ефективне використання оборотних коштів багато в чому залежить від правильного визначення потреби в них. До одержання виторгу від реалізації продукції оборотні кошти є джерелом фінансування поточних виробничих витрат підприємства. Надходження виторгу від реалізованої продукції часто не збігається з часом споживання матеріальних ресурсів, що визначає необхідність формування оборотних коштів у певному розмірі.

Таблиця 2. Склад оборотних коштів підприємства

Ознака групування	Оборотні кошти
Функціональне призначення	Оборотні виробничі фонди (сфера виробництва)	Фонди обігу (сфера обігу)
Роль у процесі виробництва	Кошти в запасах	Кошти у виробництві	Готова продукція	Гроші й дебіторська заборгованість
Укрупнені елементи	Предмети праці	Знаряддя праці, МШП	Незакінчена продукція	Витрати майбутніх періодів	Готова продукція	Товари	Гроші	Дебіторська заборгованість
Ступінь керованості	Нормовані	Ненормовані
Спосіб відображення в балансі	Матеріальні оборотні кошти в запасах	Кошти	Дебіторська заборгованість

Дуже важливо правильно визначити оптимальну потребу в оборотних коштах, що дасть змогу з мінімальними витратами отримати прибуток, запланований при цьому обсязі виробництва. Заниження розміру оборотних коштів тягне за собою нестійкий фінансовий стан, перебої у виробничому процесі та зниження обсягу і, відповідно, прибутку. Завищення оборотних коштів знижує можливість підприємства здійснювати капітальні витрати з розширення виробництва, модернізації, реконструкції і т. д. Заморожування коштів (як власних, так і, тим паче, позикових у будь-якому вигляді) коштує підприємству дуже дорого, тому що збільшення оборотності обігових коштів приводить до зростання прибутку підприємства.

Визначення потреби в оборотних коштах має бути ув'язане з кошторисом витрат на виробництво і планом підприємства (кількість продукції, ціни, строки постачання, ринки збуту і т. д.).

Забезпечення підприємства оборотними коштами залежить від:

1) своєчасності укладання договорів (визначені умови постачання, ціни ТМЦ, розміри партій, періодичність постачань ТМЦ, умови і форми розрахунків і т. ін.);

2) повний перелік усіх видів сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, запчастин, використання тари (придбаної і власної), упаковування, дизайн і т. ін. Всілякі виробничі витрати з випуску продукції, які визначають виробничу собівартість продукції.

Саме розмір виробничих витрат лежить в основі визначення потреби в оборотних коштах.

Названі елементи плануються і на перший рік, і на перспективу, на 2--3 роки, тому що необхідно оцінити можливу динаміку витрат на виробництво і зміну розміру оборотних коштів для утворення виробничих запасів і заділів незавершеного виробництва.

Виробничі запаси мають бути мінімальними стосовно конкретних умов постачання і достатніми, щоб забезпечити безперебійну роботу підприємства, тобто оптимальними. Проте треба враховувати чинники зміни цін і рівня інфляції.

Розмір коштів, вкладених у незавершене виробництво, багато в чому залежить від тривалості виробничого циклу, який визначається технологією виробництва продукції.

Визначення розміру оборотних коштів, необхідних для утворення запасів готової продукції на складі, треба тісно пов'язувати з прогнозуванням обсягів реалізації виробленої продукції. Питання збуту багато в чому визначають накопичення готової продукції на складі.

На працюючому підприємстві найбільшу частку мають оборотні кошти, які обслуговують процес виробництва і реалізації. Тому при плануванні потрібно приділяти увагу:

-- виробничим запасам;

-- незавершеному виробництву;

-- готовій продукції на складі.

Ця частина матеріальних оборотних коштів має бути об'єктом постійного контролю з боку фінансових служб підприємства. Інша частина оборотних коштів досить різноманітна і потребує неоднозначних підходів.

Недоцільно обмежувати або мінімізувати розмір відвантажених товарів, тому що це результат виробничо-господарської діяльності. Чим більше відвантажено продукції за умови її своєчасної оплати, тим більше виручки надходить на розрахунковий рахунок. На певний час кошти випадають із виробничого процесу, тому для їх поповнення можна використовувати кредит у розмірі виробничої собівартості товарів відвантажених, термін оплати яких не настав.

Відволікання оборотних коштів у товари відвантажені та здані, але не оплачені, товари на відповідальному зберіганні в покупців украй небажане, але на практиці має місце.

Таким чином, плануючи оптимальну потребу в оборотних коштах, до уваги беруть:

-- кошти, що авансуються для створення виробничих запасів;

-- заділи незавершеного виробництва;

-- накопичення готової продукції на складі.

Для планування оптимальної потреби оборотних коштів можна застосовувати три методи: аналітичний, коефіцієнтний, метод прямого рахунку.

Підприємство може використовувати будь-який з трьох методів, беручи до уваги:

-- розміри підприємства;

-- обсяг виробничої програми;

-- характер господарських зв'язків;

-- постановку обліку і кваліфікацію економіста.

Аналітичний і коефіцієнтний методи застосовують на підприємствах, які функціонують більше року, де вже сформувалася виробнича програма й організований виробничий процес, є статистичні дані за минулі періоди про зміну розміру оборотних коштів і немає кваліфікованих економістів для більш детальної роботи у сфері планування оборотних коштів.

Аналітичний метод допускає визначення потреби в оборотних коштах у розмірі їх середніх фактичних залишків з урахуванням зростання обсягів виробництва. При цьому слід врахувати конкретні умови роботи підприємства в майбутньому періоді (наприклад, зміна цін і т. ін.). Цей метод застосовується на підприємствах, де кошти, вкладені в матеріальні цінності й витрати, мають велику частку в загальній сумі оборотних коштів.

Коефіцієнтний метод рекомендують використовувати там, де є чіткий, точний розподіл витрат на змінні і постійні. Витрати поділяються на залежні безпосередньо від обсягу виробництва (сировина, матеріали, паливно-енергетичні ресурси, готова продукція на складі) і незалежні (запчастини, МШП, витрати майбутніх періодів). За першою групою -- потреба визначається, виходячи з величини витрат у базовому році та темпів зростання виробництва продукції в майбутньому році. Якщо аналізується оборотність, то реальне прискорення оборотності в планованому році необхідно врахувати, визначаючи потребу в оборотних коштах. За другою групою оборотних коштів потреба планується на рівні їх середніх фактичних залишків за кілька років.

У разі необхідності можна використовувати аналітичний (визначити потребу в оборотних коштах, яка залежить від обсягу виробництва); а потім коефіцієнтний методи (врахувати зміну обсягів виробництва).

Метод прямого рахунку передбачає розрахунок запасів за кожним елементом оборотних коштів з урахуванням усіх змін на рівні організаційно-технічного розвитку підприємства, транспортування товарно-матеріальних цінностей, практики розрахунків між підприємствами. Такий метод дуже трудомісткий, але найбільш точний. Його потрібно застосовувати при організації нового підприємства.

Метод прямого рахунку допускає нормування оборотних коштів, вкладених у запаси і витрати готової продукції на складі. Зміст методу такий:

1) розробка норми запасу за окремими найважливішими видами ТМЦ всіх елементів нормованих оборотних коштів;

2) визначення нормативів у грошовому вираженні для кожного елемента оборотних коштів і сукупної потреби підприємства в оборотних коштах.

На розмір норм оборотних коштів впливають конкретні умови роботи кожного підприємства, як-от: тривалість виробничого циклу виготовлення продукції (робіт, послуг); періодичність запуску матеріалів у виробництво, час підготування матеріалів для виробничого споживання, віддаленість постачальників від споживачів; періодичність, рівномірність і комплектність постачань, розмір партії постачання, якість матеріалів та інші умови постачання; характер відвантаження готової продукції; швидкість перевезень і регулярність роботи транспорту; система і форма розрахунків та швидкість обігу документів.

Норма оборотних коштів визначається, як правило, у днях і встановлюється за кожним елементом оборотних коштів, характеризує розмір товарно-матеріальних цінностей на певний період часу для забезпечення безперебійності процесу виробництва.

Щодо сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів норматив оборотних коштів (Н_об) включає такі елементи запасів, у днях:

-- технологічний (сушіння, розкрій і т. ін.);

-- підготовчий (час приймання, розвантаження, сортування, складування, підготовка до виробництва);

-- поточний (перебування на складі, частота та рівномірність поставок);

-- гарантійний чи страховий (50 % поточного запасу, якщо сторонні постачальники; ЗО % -- від умов постачання).

Норматив оборотних коштів -- це планова сума коштів, постійно необхідна підприємству для його виробничої діяльності. Загальний норматив оборотних коштів або сукупної потреби в оборотних коштах визначається як сума поодиноких нормативів, розрахованих за окремими елементами оборотних коштів.

Норматив оборотних коштів (Ноб) за елементами (сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали) визначається за формулою

Ноб = В_д*Д_е

де В_д -- одноденні витрати за відповідним елементом, тис. грн;

Д_е -- норма запасу певного елемента оборотних коштів, днів.

В_д =

де В_кв -- квартальні витрати на виробництво, тис. грн;

90 -- кількість днів у кварталі.

Д_{е =} Н_{техн +} Н_{підг +} Н_{пот +} Н_{гар(страх)}

де Н_техн -- час на підготовку до виробництва, дні;

Н_підг -- час приймання, розвантаження, сортування, складування, днів;

Н_пот -- час перебування на складі та рівномірність поставок, днів;

Н _{гар(страх)} -- 50 % Н_пот або 30 % Н_пот залежно від умов постачання.

Норматив оборотних коштів за запасними частинами обумовлений галузевими особливостями підприємства. Визначається такими двома методами:

Н_зап = В_зап * Д_зап,

де В_зап -- витрати запасних частин за день, тис. грн;

Д_зап - норма запасу, днів;

2) Н_зап =

де К_зап -- кількість запасних частин, шт. (комплектів);

Ц -- ціна одиниці (шт. (комплекту)), грн;

Т_сл -- строк служби комплекту, запчастин, днів;

Н₃ -- норма запасу, днів;

К_зн -- коефіцієнт зниження відповідно до умов постачання.

Норматив оборотних коштів по МШП залежить від виду МШП (прилади, одяг, взуття, спеціальні інструменти і т. ін.) і визначається на одного робітника або на 1,0 тис. грн. товарної продукції.

Норматив оборотних коштів за незавершеним виробництвом за або напівфабрикатами власного виробництва визначається за формулою

Н_об(нзп) =

де S_ф(пл) -- фактична (планова) собівартість продукції або незавершеного виробництва, тис. грн;

Г_ц -- термін виробничого циклу, днів;

U_ф(ПЛ) -- випуск продукції фактично (або за планом), тис. шт.;

К_вит -- коефіцієнт зростання витрат (за планом або фактично).

К_вит =

В_{ф(пл)мат} - фактичні (планові) матеріальні витрати, тис. грн.;

В_ф(пл)ін - фактичні (планові) інші витрати, тис. грн.

Розрахунок нормативу готової продукції (Н_гп) на складі здійснюється за формулою

Н_гп = Р_гп * Д_гп

де Р_гп -- однодобова планова виробнича собівартість готової продукції, тис. грн;

Д_гп -- норма запасу готової продукції, днів.

Д_гп = Т_уп + Т_ас + Т_накоп + ... + Т_оф + Т_прох

де Т_уп -- час, необхідний на упакування, днів;

Т_ас -- час на підбирання за асортиментом (номенклатурою), днів;

Т_накоп -- термін формування транспортної партії, днів;

Т_оф -- час ігп оформлення документів, днів;

Т_прох -- час для проходження документів (у банку, митниці та ін.), днів.

Норматив оборотних коштів (Н_мп) на витрати майбутніх періодів визначається за формулою

Н_мп = С_о + Р_п - Р_в

де С_о -- сума коштів, вкладених у ці витрати на початок планового періоду за вирахуванням отриманих банківських кредитів;

Р_п -- витрати, що проводяться в плановому році, передбачені відповідними кошторисами;

Р_в -- витрати, які включаються до собівартості продукції планового періоду та передбачені кошторисом виробництва.

Облік матеріальних запасів на підприємствах ведеться за їхньою фактичною собівартістю, яка складається з покупної ціни і витрат, пов'язаних з їх виготовленням і транспортуванням (націнки, комісійні винагороди постачальницьким і зовнішньоекономічним організаціям, товарним біржам). ПДВ записується окремо за дебетом рахунка. Надходження матеріалів супроводжується накладною, в якій докладно вказуються їх кількість, вартість, якість, характеристика. Малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП) -- це знаряддя праці, інструмент, інвентар, спецодяг та інші предмети, які обслуговують виробничі процеси, з терміном служби менше одного року, незалежно від їхньої вартості.

Предмети списуються на витрати негайно (100 %) при видачі їх в експлуатацію або 50 % зносу -- в момент відпуску МШП в експлуатацію, а наступні 50 % -- за вирахуванням вартості отриманих -- при ліквідації цінностей.

Джерела формування оборотних коштів

Спочатку при створенні підприємства оборотні кошти формуються як частина статутного фонду (капіталу).

Готова продукція надходить на склад і відвантажується споживачу, а виробник має потребу в коштах. Тому підприємство може використовувати й інші джерела формування оборотних коштів:

стійкі пасиви;

кредиторську заборгованість;

кредити банків та ін.

У міру збільшення обсягів виробництва (та продажу) джерелом є чистий прибуток підприємства.

До стійких пасивів належать мінімальна перехідна заборгованість із заробітної плати, відрахування на соціальні потреби, до пенсійного фонду, фонд зайнятості, мінімальна заборгованість з резервів на покриття майбутніх витрат і платежів (декретна відпустка, ремонтний фонд), заборгованість постачальникам за невідфактурованими постачаннями й акцептованими розрахунковими документами, термін оплати яких не настав; заборгованість замовникам з часткової оплати^продукції, заборгованість за деякими видами податків (термін сплати яких не настав).

Кредиторська заборгованість -- це кошти, які не належать підприємству, але перебувають тимчасово в обороті. На відміну від інших стійких пасивів така заборгованість не є планованим джерелом. Кредиторська заборгованість поділяється на нормальну (виникає у зв'язку з особливостями розрахунків) і ненормальну (порушення покупцями термінів оплати розрахунковими документами). Нині значну роль відіграє швидкість здійснення платежів між суб'єктами господарювання, тому що інфляція, неплатоспроможність дуже сильно послабляють фінансовий стан підприємства і його стійкість.

У числі інших джерел формування оборотних коштів можна назвати тимчасово використовувані залишки фондів спеціального призначення, утворені за рахунок прибутку (фонд розвитку виробництва, фонд матеріального стимулювання, фонд резерву, фонд дивідендів, фонд соціального розвитку і т. ін.).

Потреба підприємства в оборотних коштах коливається залежно від різноманітних чинників (сезонність виробництва, нерівномірність надходження грошей за відвантажену продукцію, накопичення продукції-на складі та ін.). З огляду на все це, підприємству доцільно формувати оборотні кошти за рахунок власних джерел, тому що використання інших джерел знижує можливості підприємства у фінансуванні його витрат.

На практиці покрити потребу в оборотних коштах за рахунок власних джерел стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

Можна використовувати також позикові джерела:

короткострокові кредити;

комерційний кредит;

товарний кредит;

інші кредити, тобто форми і види кредитів відповідно до чинного законодавства.

У такому разі підприємство змушене звертатися до залучення коштів, фінансових ресурсів у вигляді довгострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язувати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Враховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашеного кредиту.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за встановленими (діючими) цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається терміном до одного року.

До залучених коштів належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Боржник виписує його і передає кредиторові.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Його підприємства використовують за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається в товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Участь кредиторської і дебіторської заборгованостей у формуванні та використанні оборотних коштів промислових підприємств свідчить про серйозні проблеми в господарській діяльності.

Надлишок власних оборотних коштів створюється на підприємстві в разі перевищення розмірів оборотних коштів над потрібними для задоволення потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внесення платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

Перевищення нормативу може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягів виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна масштабу цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності оборотних коштів над нормативом -- досить рідкісне явище в господарській діяльності.

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. На підприємстві аналіз оборотних коштів у порівнянні з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів (рис. 3.).

Перевищення нормативу може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягів виробництва.

Рис. 3. Сутність власних оборотних коштів

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовують різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона розраховується в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

Тривалість обертання коштів -- це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результат процесу матеріального відтворення -- обсяг реалізації товарів (послуг) за певний період -- і ефективність використаних у цьому процесі матеріальних і грошових коштів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а й навіть на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізація продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і різний рівень ризику використання (рис. 4).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком вкладення є кошти в касі, кошти на розрахункових і валютних рахунках в установах банку та цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважаються відвантажена продукція і дебіторська заборгованість. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.



Рис. 4. Ліквідність оборотних коштів

Найменш ліквідними з найбільшим ризиком вкладення є матеріальні оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладення оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше на практиці застосовують такі показники:

коефіцієнт забезпечення власними коштами (коефіцієнт автономії);

коефіцієнт покриття;

коефіцієнт абсолютної ліквідності.

3. Принципи організації фінансів за ринкових умов

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли преважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.

За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Об'єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги, суб'єктами відносин - держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Фінансовий ринок може характеризуватись як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і нагромаджень населення між суб'єктам господарювання і галузями економіки, "зв'язування" частини грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також як засіб покриття дефіциту державного бюджету.

Сутність фінансового ринку проявляється у наступних функціях:

мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів;

розподіл акумульованих вільних коштів між багаточисельними кінцевими споживачами;

прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі;

забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів, до яких належать: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку й реальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів ринку; конкурентність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам.

В організаційному плані фінансовий ринок - це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи, розрахунково-клірингові організації, депозитарії, інвестиційні керуючі, реєстратори, інші фінансові інституції, які відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати операції на фінансовому ринку.

Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватися в різних формах і різними методами, що визначає розгалуженість і різноманітність фінансового ринку. Відповідно, існує велика кількість ознак, за якими можна класифікувати фінансовий ринок (рис. 1). Зокрема, за видами фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:

- кредитний ринок (ринок банківських позик, позикового капіталу), тобто ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу є вільні кредитні ресурси, обіг яких здійснюється на умовах поверненості, строковості, платності і забезпеченості;

...