Фінансовий менеджмент

III розділ - розрахунок показників прибутковості акцій.

Фінансові результати підприємства формуються поступово протягом фінансово-господарського року в процесі операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та надзвичайних подій.

Згідно П(С)БО 3 фінансовим результатом діяльності підприємства може бути прибуток або збиток.

В II розділі звіту містяться дані про витрати виробництва в розрізі економічних елементів.

Групування витрат за економічними елементами призначене для порівняння собівартості продукції різних підприємств; удосконалення ціноутворення, визначення трудо-, матеріало-, фондомісткості виробництва продукції, аналізу співвідношення живої і матеріалізованої праці в різних видах продукції, ефективності заміни одних видів продукції іншими [4].

Згідно П(С)БО 16 передбачено єдине для всіх підприємств групування

витрат за економічними елементами:

* матеріальні витрати;

* витрати на оплату праці;

* відрахування на соціальні заходи;

* амортизація;

* інші витрати.

Розділ III заповнюють акціонерні товариства, прості акції яких вільно продаються і купуються на фондових біржах.

Звіт про фінансові результати дає можливість користувачам оцінити результати минулої діяльності підприємства, його прибутковість, здатність ефективно використовувати ресурси або ступінь ризику недосягнення очікуваних результатів діяльності.

Прибутковість підприємства визначається показником рентабельності.

Для розрахунку рівня рентабельності використовують різноманітні дані залежно від мети аналізу. При визначенні показника рентабельності прибуток співвідносять з чинниками, які мають найбільший вплив на його отримання

Рух грошових коштів - надходження і вибуття грошових коштів і їх еквівалентів в процесі фінансово-господарської діяльності відображається у звіті про рух грошових коштів.

Основна мета складання звіту про рух грошових коштів полягає у наданні користувачам вичерпної інформації про [8]:

* реальну та потенційну спроможність підприємства вчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов'язання перед кредиторами, акціонерами, працівниками;

* можливі розбіжності між результатами фінансово-господарської

діяльності підприємства за звітний рік та його грошовими коштами;

* вплив потоків інвестиційних і фінансових ресурсів на фінансовий стан підприємства.

У звіті розгорнуто наводять дані про суми надходжень і видатків, що виникають протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Негрошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди; бартерні операції; придбання активів шляхом емісій акцій тощо) не включають до звіту про рух грошових коштів.

Основою складання звіту є розрахунок показників cash-flow - так званий касовий метод визначення результатів діяльності. За цим методом і доходи, і витрати визначають виключно за оплатою, незалежно від часу фактичного здійснення відповідних операцій.

13. Показники ліквідності та платоспроможності п-ства

Ліквідність - це показник фінансового стану, який показує, як швидко підприємство може безперешкодно продати свої активи, одержати гроші і повернути борги в міру настання строку їх повернення. Вона полягає в можливості підприємства швидко розраховуватись за допомогою наявного на балансі майна (активів) за своїми зобов'язаннями (пасивами).Від рівня ліквідності активів залежить платоспроможність підприємства. Платоспроможність - це можливість підприємства своєчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників, повертати позики і кредити, вносити платежі до бюджету.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума поточних активів (грошових коштів, виробничих запасів, дебіторської заборгованості) більша або рівна його зовнішнім поточним зобов'язанням (заборгованості).При неплатоспроможність підприємства можуть свідчити відсутність грошей на розрахункових рахунках, наявність непогашення в строк заборгованості, порушення строків виплати заробітної плати тощо [13]. Показники ліквідності підприємства (коефіцієнти) визначають відношенням величини ліквідного майна, тобто засобів, які можуть бути використані для оплати боргів, до поточних зобов'язань (табл. 3).

Ліквідність балансу - це ступінь покриття боргових зобов'язань

підприємства його активами, строк перетворення яких в гроші відповідає

строку погашення платіжних зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу підприємства доцільно порівняти його

активи і зобов'язання (пасиви).

Баланс підприємства слід вважати абсолютно ліквідним, якщо (див. п. 10.2.1):

А1 ? З₁;

А2 ? З₂;

А3 ? З₃;

А4 ? З₄.

Виконання всіх наведених нерівностей свідчить про наявність у

підприємства власних оборотних коштів і дотримання мінімальної умови його фінансової стійкості.

Недотримання будь-якої з перших трьох нерівностей означає, що ліквідність балансу відрізняється від абсолютної [5]

14. Показники фінансової стійкості і стабільності п-ства

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є його фінансова стабільність.

Фінансова стабільність характеризується співвідношенням власного і позикового капіталу підприємства.

Фінансова стійкість - це стан майна підприємства, що гарантує йому стабільну платоспроможність.

Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток - забезпечувати самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування майна [8].

Оцінку фінансового стану підприємства здійснюють за типами фінансової стійкості [13]:

* абсолютна фінансова стійкість - власні оборотні активи повністю забезпечують запаси підприємства;

* нормальна стійкість фінансового стану - запаси забезпечуються сумою

власних оборотних активів та довгостроковими зобов'язаннями; гарантована платоспроможність;

* нестійкий фінансовий стан - запаси забезпечуються за рахунок власних оборотних активів, довгострокових і короткострокових кредитів та позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів; порушення платоспроможності.

* кризовий фінансовий стан - запаси не забезпечуються основними джерелами їх формування і підприємство знаходиться на межі банкрутства; повна залежність від позикових коштів.

Фінансову стійкість підприємства характеризують показники, наведені в табл. 4.

14. Показники ділової активності п-ства

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його діяльності.

Ділова активність характеризується абсолютними і відносними показниками виробничої програми підприємства, фінансових результатів, податків, ефективності використання ресурсів(табл. 5).

15. Цілі і завдання внутрішньо-фірмового фінансового прогнозування та планування

Метою фінансового планування є забезпечення діяльності підприємства відповідними як за обсягом, так і за структурою фінансовими ресурсами.

Для досягнення цієї мети виділяють такі основні завдання [10]: розробка системи фінансових планів з виділенням оперативних, поточних, стратегічних;розрахунок необхідних фінансових ресурсів;розрахунок обсягів та структури внутрішнього та зовнішнього фінансування, виявлення резервів та визначення обсягів додаткового фінансування;прогноз доходів та витрат підприємства.

«Фінансовому плануванню має відводитися особлива роль, оскільки воно пов'язане з ресурсним чинником - формуванням, розміщенням і використанням фінансових ресурсів та отриманням прибутку на вкладений у господарську діяльність капітал. Саме у процесі фінансового планування економічно обґрунтовується потреба підприємства у капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів господарської діяльності, яка ув'язується з наявними і реальними для залучення джерелами фінансування, та створюються передумови фінансової стабільності підприємства»

Фінансове прогнозування є основою для фінансового планування та фінансового бюджетування.

В процесі прогнозування визначають основні напрямки та цільові параметри фінансової діяльності підприємства, тобто розробляють загальну фінансову стратегію підприємства.

Фінансова стратегія має підпорядкований характер стосовно до загальноекономічної стратегії розвитку підприємства. Тому вона повинна узгоджуватися з її цілями та напрямками. Однак, якщо тенденції розвитку товарного та фінансового ринків не співпадають (цілі загальної стратегії не можуть бути досягнуті через фінансові обмеження), то фінансова стратегія вносить певні корективи в загальну стратегію розвитку підприємства.

Період формування фінансової стратегії не повинен перевищувати періоду формування загальної стратегії. Важливим аспектом встановлення періоду формування фінансової стратегії є передбачуваність розвитку економіки в цілому та кон'юнктури тих сегментів фінансового ринку, з якими буде пов'язана фінансова діяльність підприємства. В умовах нестабільного розвитку економіки цей період повинен бути не більшим трьох років.

В процесі формування фінансової стратегії вивчають економіко-правові умови фінансової діяльності підприємства та можливі їх зміни в майбутньому періоді. Крім того, аналізують кон'юнктуру фінансового ринку та розробляють її прогноз.

Основною метою фінансової діяльності підприємства є підвищення добробуту його власників та максимізація ринкової вартості підприємства.

Однак в стратегічному плані вона конкретизується з урахуванням особливостей майбутнього фінансового розвитку підприємства.

Стратегічні цілі можуть бути визначені такими нормативними показниками:

середньорічний темп росту власних фінансових ресурсів, що формуються з власних джерел;

мінімальна частка власного капіталу в загальному обсязі використовуваного капіталу;

коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

граничний рівень фінансових ризиків і т. ін.

Залежно від горизонту планування розрізняють коротко- (до 1 року), середньо- (від 1 до 3-5 років) та довгострокові (від 3-5 років) плани. Різні види фінансових планів вирішують різні завдання. Останні, в свою чергу, обумовлюються горизонтом планування. Основною метою короткострокового фінансового планування є ефективне управління оборотним капіталом, що передбачає забезпечення неперервності виробничого процесу та збуту продукції, підтримку ліквідності й платоспроможності підприємства на належному рівні, мінімізацію витрат на фінансування оборотного капіталу.

Метою середньо- та довгострокового планування є ефективне здійснення капіталовкладень, які б забезпечили подальше економічне зростання підприємства. Процес такого планування ґрунтується на прогнозі обсягів і специфіки виробництва, визначенні на основі цього потреби в активах, обсягах інвестицій для їх придбання, а також визначенні відповідних їм джерел фінансування. Характер і значення цільових функцій у таких планах залежать від встановленої підприємством дивідендної політики, поглядів на структуру капіталу і рівень ризику, який підприємство може на себе прийняти з тим, щоб забезпечити інтереси акціонерів та максимізувати вартість підприємства

16. Система поточного планування фінансової діяльності

Стратегічні плани дають приблизний перелік фінансових ресурсів, їх обсяг та напрями використання. Поточні плани пов'язують кожен вид вкладень з джерелами фінансування.

Основними видами поточних планів є:

План доходів та витрат по операційній діяльності.

План доходів та витрат по інвестиційній діяльності.

План надходження та використання грошових коштів.

Балансовий план - склад активів та структура джерел фінансування.

Оскільки більшість завдань з управління оборотним капіталом фактично пов'язані з управлінням потоком грошових коштів, у процесі короткострокового фінансового планування потрібно з великою точністю визначати основні параметри грошового потоку підприємства і складати плани руху грошових коштів з розбивкою на місяці, декади чи тижні (залежно від інтенсивності та обсягі проведення операцій підприємством). При плануванні руху грошових коштів та складанні відповідних фінансових документів необхідно правильно спрогнозувати надходження та витрати грошових коштів, їх розподіл в часі, виявити надлишок або нестачу коштів в окремі моменти часу з тим, щоб підготувати відповідні управлінські рішення.

Більшість вітчизняних підприємств, які в силу обставин, що склалися, не займаються фінансовим плануванням, здійснюють власну операційну діяльність, не турбуючись про джерела додаткового фінансування. Для таких підприємств характерним є відсутність ведення повного комплексу фінансового обліку і невиправдане надання переваги єдиному фінансовому індикатору - залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства

Фактично джерелом додаткового фінансування таких підприємств виступає приріст грошового потоку, пов'язаний з операційною діяльністю підприємства. З точки зору джерел залучення таких коштів ресурсами даного грошового потоку в першу чергу є прибуток підприємства та збільшення нарахувань та кредиторської заборгованості. Ці джерела називають «автоматичним» фінансуванням, оскільки вони існують відносно незалежно, і складається враження, що вони автоматично реагують на зміну загального обсягу продажів підприємства.

Поточні плани розробляють, як правило, на рік. Проте в умовах нестабільності економіки та високих темпів інфляції такі плани доцільно розробляти і на коротші терміни.

Поточні плани є основою оперативного планування.

17. Бюджетування та його суть. Види бюджетів

Деталізація довгострокового плану здійснюється через бюджетування, яке визначає короткострокові завдання у межах загальної стратегії. Продуктом бюджетування є бюджет.

Бюджет -- це кількісний план майбутніх операцій, виражених у грошових вимірниках.

Період, для якого підготовлений і використовується бюджет, називають бюджетним періодом.

Бюджетним періодом зазвичай є рік, у межах якого можна виокремити короткі періоди (квартал, місяць).

Отже, бюджетування -- процес планування майбутніх операцій підприємства та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів.

Метою бюджетування є: здійснення періодичного планування; забезпечення координації, кооперації та комунікацій; забезпечення усвідомленості витрат на діяльність підприємства; створення основи для оцінки і контролю виконання; мотивація працівників шляхом орієнтації на досягнення мети організації; виконання вимог законів і контрактів.

Бюджети розробляються як в цілому для підприємства, так і для окремих структурних підрозділів або функціональних сфер діяльності.

Оскільки бюджети відображають майбутні операції підприємства, то мірою здійснення цих операцій вони перетворюються на базу для оцінки діяльності менеджерів, У деяких випадках складання бюджетів передбачено законодавством або є умовою контрактів. Наприклад, установи, що фінансуються з державного бюджету або зі спеціальних фондів, мають складати бюджети в межах виділених коштів.

Бюджетування здійснюють у двох напрямах:

Перший напрям - підготовка функціональних бюджетів, тобто бюджетів підрозділів підприємства. Відповідно підрозділ підприємства, для якого може бути складений окремий бюджет і здійснений контроль за його виконанням бюджетним центром. Другий напрям бюджетування -- розробка стандартів (норм) витрат на виробництво окремих виробів (або послуг). Взаємозв'язок цих напрямів полягає в тому, що на підставі бюджетів окремих підрозділів визначають ставку розподілу їх накладних витрат між окремими видами продукції. Це дає можливість скласти нормативну (стандартну) калькуляцію повної виробничої собівартості одиниці продукції. Своєю чергою, стандарти (норми) витрат використовують для складання бюджетів витрат на виробництво. На підставі бюджетів усіх підрозділів готують генеральний (зведений) бюджет підприємства.

Види і форми бюджетів

Зведений бюджет -- сукупність бюджетів, що узагальнюють майбутні операції усіх підрозділів підприємства. Він включає дві групи бюджетів: операційні та фінансові.

Операційні бюджети -- сукупність бюджетів витрат і доходів, які забезпечують складання бюджетного звіту про прибуток.

Фінансові бюджети -- сукупність бюджетів, що відображають заплановані грошові потоки та фінансовий стан підприємства. Прикладами фінансових бюджетів є бюджет грошових коштів та бюджетний баланс.

Бюджет капітальних інвестицій відображує потреби підприємства у капітальних інвестиціях (модернізація існуючих та створення нових засобів праці) і величину коштів, необхідних для їх здійснення, який охоплює плани інвестицій в основні засоби або додаткові виробничі лінії.

Існує три основних підходи до організації процесу бюджетування:

"згори-вниз"

"знизу-вгору"

"знизу-вгору / згори-вниз"

18. Методи фінансового прогнозування

Використовують два основних методи фінансового прогнозування [10].

Бюджетний метод базується на концепції грошових потоків. Він, практично, зводиться до прогнозування показників “Звіту про рух грошових коштів” та “Звіту про фінансові результати”.

Другий метод застосовують у двох модифікаціях:

метод відсотків від реалізації;

метод формули.

Він базується на таких припущеннях:

При нарощуванні обсягу реалізації на певний відсоток змінні витрати, поточні активи та поточні зобов'язання збільшуються в середньому на стільки ж відсотків. Це означає, що і поточні активи, і поточні пасиви будуть складати такий же ж, як в попередньому періоді, відсоток від виторгу.

Відсоток збільшення вартості основних фондів розраховують, виходячи з заданого відсотку нарощування обороту відповідно до технологічних умов виробництва та з урахуванням наявності недозавантажених основних фондів на початок прогнозного періоду, рівня морального та фізичного зношення та ін.

Довготермінові зобов'язання та акціонерний капітал залишають без змін.

Нерозподілений прибуток прогнозного періоду розраховують як суму нерозподіленого прибутку базового періоду та прогнозного чистого прибутку за мінусом дивідендів.

Різниця між активами та пасивами і буде становити суму додаткового зовнішнього фінансування.

Метод формули (у Стоянової).

19. Поняття фінансової кризи п-ства, її джерела види та глибина

Під фінансовою кризою розуміють неспроможність підприємства здійснювати фінансове забезпечення своєї поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

джерела виникнення; вид; стадія розвитку.

Джерела виникнення кризи поділяють на ендогенні та екзогенні (табл. 6).

Розрізняють три види кризи:

1. Стратегічна криза - характеризується руйнацією виробничого потенціалу та відсутністю довготермінових факторів успіху;

2. Криза прибутковості - наступає тоді, коли перманентні збитки вихолощують власний капітал, що спричиняє незадовільну структуру балансу;

3. Криза ліквідності - підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності.

Між названими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, в свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.

З метою розробки антикризових заходів ідентифікують глибину фінансової кризи. За глибиною виділяють три фази (стадії) кризи:

1) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства за умови переведення його на режим антикризового управління;

2) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

3) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і необхідною є його ліквідація.

20. Реструктуризація п-ства та її форми

Реструктуризація є одним з ефективних заходів фінансового оздоровлення підприємств.

Залежно від характеру застосовуваних заходів розрізняють такі форми реструктуризації:

* реструктуризація виробництва;

* реструктуризація активів;

* фінансова реструктуризація;

* корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Заходи, що реалізують в межах кожної з цих форм, наведені в табл. 7.

У разі здійснення реструктуризації розробляють її план, в якому відображають переваги вибраних організаційних форм і методів реструктуризації.

Размещено на Allbest.ru

...