Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Херсонський національний технічний університет

Факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації

Курсова робота

Управління державним боргом країни

Виконала:

студентка ФППК

О.А. Кузнєцова

Перевірив:

к.е.н., проф. М.А. Коваленко

Херсон 2010

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти проблеми державного боргу

2. Економічна суть та причини виникнення державного боргу

3. Особливості управління державним боргом

3.1 Завдання та методи управління державним боргом

3.2 Правова база управління державним боргом

3.3 Напрями управління державним боргом

3.4 Управління внутрішнім державним боргом

3.5 Управління зовнішнім державним боргом

3.6 Оцінка платоспроможності держави

4. Особливості та пріоритети боргової політики України

4.1 Державний борг і становлення боргової політики України

4.2 Сучасний стан та структура державного боргу України

4.3 Шляхи удосконалення боргової політики України

4.4 Боргова політика в контексті завдань інноваційного розвитку

Висновки

Список використаної літератури

державний борг україна управління

Вступ

В умовах формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні.

Великі розміри внутрішнього і зовнішнього державного боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів вдосконалення механізму його управління.

В перехідній економіці України державний борг все більше набуває характеру не лише фінансової, але і соціально-політичної проблеми. Державний борг прямо пов'язаний з проблемою економічної безпеки країни. Питання управління та обслуговування державного боргу є особливо важливим в контексті тих економічних труднощів, які впродовж останніх років переживає Україна. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні. Від характеру врегулювання боргової проблеми в значній мірі залежить бюджетна дієздатність держави.

Метою роботи є наукове обґрунтування економічної природи державного боргу, розкриття поняття державний борг; виявлення основних тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні; обґрунтування концептуальних засад щодо вдосконалення механізму управління державним боргом та його обслуговування в умовах перехідної економіки України.

Для досягнення поставленої мети у роботі передбачається вирішити ряд задач, головними з яких є:

* обґрунтування економічної сутності державного боргу як складової державних фінансів;

* виявлення основних тенденцій формування державного боргу України;

* визначення основних етапів формування державного внутрішнього боргу, аналіз механізму управління ним;

* оцінка розміру та динаміки зовнішньої заборгованості України;

* аналіз сучасного стану та структури державного боргу України ;

* розробка пропозицій щодо удосконалення управління та обслуговування державного боргу в Україні.

Проблема державного боргу вважається дослідженою у західній літературі. Значну увагу їй приділили Р. Барро, А. Лернер, Р. Масгрейв, Дж. Стігліц. Різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах вітчизняних економістів. Зокрема, теоретичні підвалини його пізнання містяться у доробку В. Андрущенка. Проблему управління державним боргом розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, Т. Бондарук. Аналіз державного боргу в контексті національної безпеки міститься у працях О. Барановського.

Відсутність яскраво вираженої позитивної теорії державного боргу за трансформації економіки, недостатня глибина вивчення макро- та мікроекономічних передумов низької ефективності дефіцитного фінансування при макроекономічному балансуванні та особливостей макросередовища державних запозичень, включаючи закономірності їхнього розвитку призвело до того, що в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що наклало свій відбиток на його структуру та обсяги.

Лише в останні роки в Україні розпочалося формування послідовної та виваженої довгострокової державної боргової політики, яку ще належить відповідним чином "вбудувати" у систему інструментів економічної стратегії держави.

1. Теоретичні аспекти проблеми державного боргу

Державний борг розглядається як важливий елемент ринкової економіки. Державний борг - сума заборгованості держави по випущених і не погашених державних внутрішніх позиках, а також сума фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів. Обслуговування державного боргу - це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. [16, с. 34]

Аналіз теорій державного боргу дозволяє виділити три парадигми поглядів на згадане явище, що сформувались в рамках класичної школи політекономії, кейнсіанства і кейнсіансько-орієнтованих та неокласичних напрямів економічної теорії.

Найвідомішим прикладом оцінки ролі державної заборгованості представниками класичної політекономії може слугувати робота А. Сміта "Дослідження про причини та природу багатства народів" (1776 р.). У ній А. Сміт негативно оцінював практику кредитного фінансування державних витрат, оскільки вона, на його думку, знижує багатство нації, одночасно посилюючи податковий тягар, і значно перешкоджає накопиченню капіталу. Він також пов'язував проблему державного боргу з фінансуванням державних витрат у військовий час, оскільки, на його думку, у мирний час борги, пов'язані з війнами, не зникають, а ще більше зростають через проблеми погашення заборгованості та обслуговування процентних виплат, що теж призводить до збільшення податків. "Політика державної заборгованості поступово послабляла кожну державу, яка, у свою чергу, користувалася нею. Там, де державний борг якось перевищив певну межу, майже ніколи не вдавалося, як мені відомо, справедливим чином його по гасити", -- писав А. Сміт у своїй роботі. Ще категоричніше проти фінансування державних витрат за рахунок боргу висловлювався Д. Рікардо. За його теорією, платники податків у такому разі не розглядають фактичного розміру майбутніх платежів щодо сплати процентів за рахунок податків як тягар, що призводить до зменшення капіталу, і вважають себе багатшими, ніж у разі податкового фінансування. Але податки і державний борг, за Д. Рікардо, відрізняються лише формою, а їхня економічна субстанція одна й та сама. Тобто податки і державний борг розглядалися представниками класичної політичної економіки як зло, з якого податки -- зло найменше. На іхню думку, дедалі більша державна заборгованість несе разом із собою багаторазове збільшення споживчого попиту, що за умов повної зайнятості неминуче призведе до інфляційного підвищення цін.

З такими аргументами можна погодитися, зазначивши при цьому, що подібний підхід до оцінки ролі державного боргу загострює увагу лише на негативних його виявах, водночас ігноруючи позитивне значення цього фінансового інструменту.

На позиціях іншого ставлення до державного боргу стояв один із представників німецької школи -- А. Вагнер. Базуючись на обгрунтованому ним "законі зростаючої державної активності", він сформулював наприкінці XIX ст. основні принципи кредитного фінансування державних витрат. А. Вагнер розглядав діяльність держави як економічно продуктивну, а всі державні витрати поділялися на постійні й надзвичайні. Постійні -- це витрати, які регулярно (щороку або з певного періодичністю) виникають у процесі нормального функціонування держави, і тому піддаються плануванню. Цей вид видатків фінансується лише за рахунок податкових зборів. Надзвичайні видатки завжди пов'язані із фінансуванням тих державних функцій, які не можуть бути передбачені заздалегідь (витрати на ліквідацію наслідків стихійних лих, аварій, війн). Надзвичайні видатки при цьому являють собою інвестиції у ті активи, що головним чином служать збільшенню продукції народного господарства. Йдеться про інвестиції у матеріальне виробництво і нематеріальний капітал, що служить основою "виробничої здатності" державної діяльності. Таким чином, на думку А. Вагнера, ці витрати треба фінансувати, як правило, за рахунок державних запозичень. [14]

Отже, в цілому економісти німецької школи кінця XIX--початку XX ст. виз навали державну діяльність як здебільшого продуктивну, а фінансування дер жавних витрат за рахунок запозичень не лише вважалося позитивним, а й реко- мендувалося.

Подальший розвиток теорії державного боргу, після кризи 1929--33 рр. XX ст., пов'язаний з ім'ям Дж.М. Кейнса. Піддавши критиці концепції "класичного розвитку", Дж.М. Кейнс обгрунтував новий підхід до питання про роль і місце держави у суспільному відтворюванні, відводячи державним фінансам одне Із найважливіших місць у практиці регулювання економіки. Теоретична доцільність існування дефіциту й державного боргу обгрунтована ним у роботі "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" (1936 рік). Згідно з теорію Дж.М. Кейнса, на підставі дії відкритого ним "загального психологічного закону", макроекономічна рівновага встановлюється на рівні обмеженого обсягу виробництва, що не забезпечує повної зайнятості, і, як наслідок, скорочує споживання. Для розв'язання цієї проблеми Дж.М. Кейнс пропонував стимулювати споживання, шляхом додаткових державних витрат, за рахунок запозичень державою надлишкових збережень приватного сектору. Він вважав, що першочергове значення має сам факт додаткових витрат, його мультиплікаційний ефект.

У подальшому проблеми державного боргу і бюджетного дефіциту досліджувалися його послідовниками: А. Хансеном, Е. Домаром, А. Лернером. [15]

Державний борг і бюджетний дефіцит, на їхню думку, діє як "вбудований стабілізатор" відтворювального циклу. Бюджетний дефіцит стимулює споживання, зростання виробництва і скорочення безробіття через механізм мультиплікатора державних витрат. Під час кризи, в умовах неповного використання виробничих можливостей, приріст попиту, що стимулюється збільшенням державного боргу, пом'якшує кризові явища. У фазі економічного піднесення податкові надходження збільшуються за рахунок активного сальдо бюджету, внаслідок чого державний борг знижується. Але при цьому передбачається, що темпи зростання національного доходу перевищуватимуть темпи зростання державного боргу й, відповідно, співвідношення державного боргу до національного доходу, і його тягар для нації скорочуватиметься.

Але в такій ситуації виникає проблема, пов'язана з неоднаковою тривалістю й глибиною спадів і піднесень економічного циклу. Усередині 70-х років економіка західних країн зіткнулася не лише з глибокими циклічними кризами і зниженням темпів економічного зростання, а й з низкою структурних криз: енергетичною, економічною, валютно-фінансовою, переважанням попиту на сировину над її пропозицією. Ці явища призвели до критичного ставлення до кейнсіанської моделі державного регулювання.

Склалася нова неоконсервативна модель регулювання, теоретичною основою якої стали концепції неокласичного напряму в економічній теорії, такі, як монетаризм, теорії економіки пропозиції та раціональних очікувань. Найвідомішими представниками цих напрямів були американські економісти М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Дж. Мут і Л. Рсппінг. [15, с. 22]

З точки зору монетаристів, механізм вільного ринку сам собою забезпечує макроекономічну стабільність, втручання держави, на їхню думку, у ринкові процеси послаблює здатність до саморегулювання і дестабілізує економіку. Монетаристи бачать у пропозиції грошей єдиний важливий чинник, що, безперечно, визначає рівень виробництва і зайнятість. Інакше кажучи, саме зміни у грошово-кредитній сфері роблять головний вплив на загальногосподарську кон'юнктуру.

Представники теорії раціональних очікувань, аналізуючи роль і місце державних запозичень у макроекономічному регулюванні, сформулювали концепцію "прямого чи ультрараціонального" витіснення. На їхню думку, таке витіснення відбувається тоді, коли держава здійснює інвестиції за рахунок запозичень. Таким чином, додаткові державні інвестиції призводять до зниження віддачі у приватних капіталовкладеннях, що конкурують. Відповідно приватні інвестиції будуть скорочені. Як і класики, державні запозичення вони ототожнюють із податками.

2. Економічна сутність та причини виникнення державного боргу

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг. Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку. Державний зовнішній борг складається з:

* позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

* позик на підтримку національної валюти;

* позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

* гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

* державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів. [1]

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день. Відповідно до нової бюджетної класифікації України, прийнятої Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. №327/96-ВР "Про структуру бюджетної класифікації України", як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов'язання. За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії. [6]

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

* фінансування дефіциту державного бюджету;

* підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

* на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

* випуск (емісія) державних цінних паперів;

* укладення угод про позику та гарантійних угод;

* інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів. Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше).

Державний борг можна поділити також на:

- капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

- поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій. [7, с. 25-27]

3.Особливості управління державним боргом

3.1 Завдання та методи управління державним боргом

Для оптимізації витрат, пов'язаних з фінансуванням дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями.

Управління державним боргом в цьому контексті може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань. [13]

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

- безумовності -- забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики,

- зниження ризиків -- розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань,

- оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення,

- зберігання фінансової незалежності -підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами,

- прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу. Новація - домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням. Уніфікація позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою. Консолідація - зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін. Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик Анулювання боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип управління державним боргом -- принцип безумовності. Тому їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків. Це може бути:

1. скорочення споживання населення країни;

2. збільшення податків для обслуговування державного боргу виступає антистимулом економічної активності;

3. перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій.

4. Іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії уряду.

Світова криза заборгованості, що вибухнула в кінці 70-х - на початку 80-х років дала змогу накопичити значний досвід з управління борговим тягарем. Є декілька варіантів розв'язання боргової проблеми. Один із них - визнати свою неспроможність сплачувати борги в строк і в повному обсязі, тобто оголосити дефолт і шукати шляхів пом'якшення його наслідків. Інший варіант -- перевести все в площину "дрібного фолу", політики розділу боргів, переговорів із реструктуризації, вимог часткового списання, технічних та юридичних тяганий. Відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення. [7, с. 46]

Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів повинен враховувати не тільки економічні, але й політичні наслідки тих чи інших дій щодо суверенного боргу. Крім того, при використанні ринкових механізмів завжди залишається можливість управління державним боргом і оптимізації структури боргових виплат.

Використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які пропонуються кредиторами, залежно від виду зовнішнього боргу та рівня доходу на душу населення.

Один з них -- реструктурування міжурядових позик і позик, які гарантовані урядом у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів. Програма реструктуризації передбачає одержання боржником відстрочки виплати основної частини боргу терміном до трьох років.

Х'юстонські умови, які введені в дію у 1990 році, дозволяли країнам -боржникам Паризького клубу із середнім рівнем доходу на душу населення проводити конверсію відповідних боргів на акції, національну валюту чи обмінювати борги за ринковим курсом для їх вкладення у національні фонди на різноманітні доброчинні цілі.

З 1989 року по лінії Паризького клубу започатковується спосіб реструктуризації боргів комерційних банків на основі плану Брейлі. Згідно з цим планом банки йдуть на реорганізацію певної частини боргу (як правило, це зниження процентних ставок). При цьому реорганізація здійснювалася тільки в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму макроекономічних та структурних перетворень у своїй країні.

Спочатку формула Брейлі "зниження боргу та його обслуговування" застосовувалася в операціях зі зниження боргу на 50%. До числа нових технічних засобів увійшли викуп країною-боржником деякої частини своїх зобов'язань (10-15%) за різко зниженим валютним курсом. Далі формула Брейлі передбачала обмін боргових зобов'язань із основного боргу та відсотки на спеціальні облігації (облігації Брейлі). Ці облігації можуть обмінюватися за трьома технічними варіантами зниження боргу і банки-кредитори можуть вибирати для себе заходи, які найбільше їх задовольняють.

Таким чином, однозначного способу розв'язання боргової проблеми не існує. Використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які застосовуються у світовій практиці, дає можливість країнам-боржникам, з одного боку, значно полегшити свій борговий тягар перед міжнародними фінансовими організаціями, а з другого, у них з'являються можливості отримати нові кредити.

3.2 Правова база управління державним боргом

Правовою основою управління державним боргом є Конституція України, в якій передбачено, що виключно законами України встановлюються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи. Згідно з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і уповноважена затверджувати:

* Державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині зовнішнього та внутрішнього боргів;

* рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Управління державним боргом здійснюється при тісній взаємодії і співпраці різних міністерств та відомств, які несуть відповідальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України. Кабінет Міністрів України в частині управління державним боргом виконує такі функції:

* визначає порядок та умови здійснення державного запозичення та надання державних гарантій;

* змінює умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій. Міністерство фінансів України розробляє програму державного запозичення, яка подається Кабінету міністрів України на розгляд та затвердження Верховною Радою України. [2]

На Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено такі функції:

* розробка стратегії та боргової політики;

* розрахунок планових показників, що свідчать про заборгованість держави, а також проведення моніторингу державного боргу;

* визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх ринках капіталів;

* аналіз та супроводження кредитних проектів та визначення доцільності укладання гарантійних угод.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України №42 від 22.01.2001 р "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" Департамент є відповідальним за:

* оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу;

* підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним боргом.

Національний банк України здійснює обслуговування операцій Міністерства фінансів України щодо випущених облігацій на підставі договору, відповідно до якого він:

* відкриває та веде рахунки Міністерства фінансів України у цінних паперах, а також окремого рахунку стосовно викуплених ним облігацій;

* зберігає глобальні сертифікати;

* контролює обсяг облігацій та їх кількість в обігу;

* надає за запитом виписки про стан рахунку Міністерства фінансів України в цінних паперах та виконання операцій з ними;

* надає довідкову інформацію стосовно проведених операцій за облігаціями;

* здійснює кліринг, по-перше, взаємних боргових зобов'язань між учасниками торгів за придбані облігації, по-друге, з Міністерством фінансів України при сплаті доходів або погашенні облігації за умови, що строки проведення платежів збігаються;

* здійснює платежі по сплаті доходу та погашення облігацій за дорученням та за рахунок коштів Державного казначейства України.

На Державне казначейство в системі управління державним боргом покладається виконання таких функцій:

* разом з Національним банком України та Міністерством фінансів України здійснює управління внутрішнім державним боргом і проведення його обслуговування відповідно до чинного законодавства;

* фінансує витрати з Державного бюджету з обслуговування державного боргу в терміни згідно з графіком;

* забезпечує фінансування витрат з Державного бюджету щодо погашення державних цінних паперів і сплати доходу по них; * веде облік випуску та погашення державних цінних паперів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класифікації;

* нараховує проценти та здійснює облік за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету;

* здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юридичних особах, які отримали іноземні кредити під гарантії Уряду України;

* інформує Міністерство фінансів та Національне агентство України з реконструкції та розвитку про суми, відшкодовані державному бюджету підприємствами-позичальниками, які одержали кредити в іноземній валюті під гарантії Уряду України, та про застосовані до них санкції. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України №42 від 22.01.2001 р "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" Державне казначейство України на підставі розпоряджень Департаменту державного боргу та первинних документів здійснює відображення операцій, пов'язаних з державним боргом та використанням залучених коштів у бухгалтерському обліку виконання державного бюджету.

3.3 Напрями управління державним боргом

Зазвичай казначейство зображають як охоронця основних аспектів грошової й фінансової рівноваги: рівновага державних коштів і грошових каналів, рівновага ринків капіталів, рівноваги зовнішніх платежів (платіжний баланс, валютні ринки, управління зовнішнім боргом). Інакше функції казначейства можна сформулювати наступним чином: казначейство виступає як "скарбник" держави і в цьому плані воно сприяє постійній рівновазі державних коштів, забезпечує потреби держави у фінансуванні та управляє державним боргом.

Управління державним боргом складається з трьох стадій:

* залучення державних запозичень;

* використання коштів;

* погашення та обслуговування боргу.

Залучення коштів може здійснюватися шляхом випуску державних цінних паперів та отримання позик.

Кошти від державних запозичень можуть використовуватись на:

* підтримку інвестиційних програм та розвиток матеріального виробництва (фінансове розміщення);

* задоволення поточних потреб бюджету, тобто покриття його дефіциту, в тому числі обслуговування та погашення державного боргу (бюджетне використання);

* покриття дефіциту платіжного балансу.

Можливий також змішаний спосіб використання державних запозичень, коли частково кошти спрямовуються на розвиток економіки, розв'язання проблем бюджету та платіжного балансу. [7, с. 37]

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України. Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредитором щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Погашення боргу - виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави з погашених позик, виплати процентів за ними, уточнення і змін умов погашених позик. Проценти -це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.

Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися в грошовій формі, а за згодою кредитора - шляхом поставки товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до чинного законодавства України.

Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути: кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запозичення; кошти бюджету; золотовалютні резерви.

Розробка стратегії та боргової політики пов'язана з:

* вивченням макроекономічного становища України з точки зору боргового навантаження та визначення оптимальної середньо- та довгострокової боргової політики;

* визначенням нових боргових інструментів та підготовкою нормативної бази їх застосування;

* вдосконаленням структури державного боргу в розрізі інструментів позичання, ринків розміщення, валют позичання, відсоткових ставок та строків погашення;

* організацією роботи щодо підвищення кредитного рейтингу України.

3.4 Управління внутрішнім державним боргом

Внутрішній борг держави може виникати в результаті емісії цінних паперів: облігацій, казначейських зобов'язань тощо.

Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів до Державного бюджету і підтверджує зобов'язання уряду відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк із виплатою попередньо визначеного доходу, якщо це передбачається умовами випуску.

Випуск облігацій може здійснюватись у документальній формі - у вигляді сертифікатів грошових документів та в бездокументарній - у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Законодавством України передбачено, що обсяг емісії облігацій визначається в межах встановленого бюджетом на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу та обсягу дефіциту Державного бюджету. Так, у 1999 році в Україні розміщувалися в основному дисконтні облігації на пред'явника номінальною вартістю 100 грн терміном погашення 28, 182, 273, 364 дні та більше року у бездокументарній формі. У загальному обсязі розміщених облігацій протягом 1999 року найбільшу питому вагу становили облігації з терміном погашення понад один рік. [3]

Казначейські зобов'язання - цінні папери на пред'явника, що розповсюджуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. В Україні казначейські зобов'язання поки що не випускаються. Дефіцит державного бюджету покривається за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему шляхом:

- розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів;

- їхнє погашення;

- виплата доходів за ними.

При управлінні внутрішнім боргом головна увага звертається на потенційні можливості розміщення нових боргових зобов'язань серед інвесторів та на наявність фінансових ресурсів у державі для своєчасного і повного обслуговування боргових зобов'язань. Списання частини державного внутрішнього боргу України перед окремими суб'єктами права може бути здійснено лише шляхом прийняття Верховною Радою відповідного законодавчого акту за умови визначення джерел погашення.

У порядку, погодженому з Міністерством фінансів України, Національний банк України проводить розміщення облігацій шляхом їх продажу на закритому аукціоні. Перед початком проведення аукціону до інформаційної системи "ЛІГА" Національному банку України надходять пропозиції від покупців щодо придбання ОВДП. Покупцями облігацій на аукціонах є комерційні банки, які купують облігації як у свою власність, так і за дорученням клієнтів (юридичних та фізичних осіб).

Заявки від покупців на придбання облігацій можуть бути двох видів: конкурентні та неконкурентні.

Конкурентна заявка - передбачає придбання облігацій за встановленою ціною або фіксованим рівнем дохідності.

Неконкурентна заявка - зводиться до придбання облігацій за середньозваженою ціною аукціону або середньозваженим рівнем дохідності. За умови, що облігації розміщуються за фіксованими цінами, покупці направляють в систему "ЛІГА" лише неконкурентні заявки, які задовольняються за середньозваженими цінами, що встановлені на попередньому аукціоні. У разі проведення аукціону за ціновим критерієм заявки задовольняються для:

* конкурентних заявок за цінами, які вище або дорівнюють ціні відсікання;

* неконкурентних заявок за середньозваженою ціною аукціону.

Ціна відсікання - ціна, що встановлюється Міністерством фінансів України, нижче за яку конкурентні заявки не задовольняються.

Середньозважена ціна аукціону - ціна, яка визначається при проведенні аукціону на підставі цін за конкурентними заявками за умови, що ці ціни за значенням більші або дорівнюють ціні відсотка.

Інформацію щодо результатів попередніх торгів, обсягів погашення облігацій попередніх випусків та пропозиції комерційних банків і їх клієнтів відносно обсягів та цінових умов придбання облігацій, Національний банк України надсилає до Міністерства фінансів України, яке приймає остаточне рішення щодо визначення ціни відсікання. Формуючи ціну відсікання, Міністерство фінансів України надає Національному банку України:

* глобальний сертифікат, яким оформлюється загальний обсяг випуску облігацій;

* доручення Національного банку України на задоволення заявок з придбання облігацій, у якому зазначається ціна відсікання та середньозважена ціна торгів, за якою задовольняються неконкурентні заявки.

У день надходження коштів від учасників аукціону НБУ здійснює їх перерахування до доходної частини Державного бюджету України. Проведення платежів зі сплати доходу та погашення облігацій здійснюється за дорученням Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету. Після завершення погашення облігацій чергового випуску відповідно погашаються Міністерством фінансів України глобальні сертифікати, які зберігаються довічно в НБУ.

Щодо управління державним внутрішнім боргом Державне казначейство України виконує такі функції.

1. Здійснює контроль за своєчасним проведенням витрат з Державного бюджету з обслуговування внутрішнього державного боргу.

2. Готує необхідні документи для проведення операцій з Державного бюджету з погашення і виплати доходу по державних цінних паперах, а саме:

* розпорядження на перерахування коштів з Єдиного казначейського рахунку на рахунок Національного банку України;

* інформацію про результати аукціонів, що відбулися (баланс надходжень та витрат з обслуговування внутрішнього боргу).

3. Здійснює облік випуску державних цінних паперів у розрізі термінів їх обігу.

На підставі повідомлення про результати розміщення Міністерством фінансів України державних цінних паперів за підсумками проведених аукціонів та клірингової відомості про проведення взаємних розрахунків за результатами аукціонів з розміщення облігацій внутрішньої державної позики і виплатами за облігаціями казначейство готує:

* довідки про результати проведення аукціонів за термінами погашення;

* довідку про надходження коштів від реалізації внутрішньої державної ощадної позики в розрізі комерційних банків.

4. Здійснює облік витрат з погашення основного боргу та сплати доходу за державними цінними паперами за термінами їх обігу.

5. Здійснює моніторинг надходжень коштів до Державного бюджету від розміщення державних цінних паперів та проведення витрат з їх погашення і обслуговування. Для проведення моніторингу використовуються такі документи:

* довідка про надходження коштів до бюджету від аукціонів та виплат щодо погашення облігацій внутрішньої держаної позики, залишки коштів до розподілу для фінансування першочергових витрат;

* довідка про надходження коштів до Державного бюджету від реалізації державних цінних паперів щодо їх погашення та сплати доходу щоденно та по місяцях.

6. Готує та подає Міністерству фінансів щотижневі та місячні звіти про надходження коштів від реалізації державних цінних паперів та витрати щодо їх погашення і сплати доходу з урахуванням клірингу та за кодами бюджетної класифікації.

7. Складає довідки про надходження коштів на покриття дефіциту бюджету із джерел внутрішнього та зовнішнього фінансування, в яких зазначається:

* обсяг державних запозичень, з них внутрішні і зовнішні;

* витрати щодо погашення та обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу;

* залучення коштів за рахунок внутрішніх і зовнішніх доходів на покриття дефіциту бюджету;

* чисте залучення коштів з внутрішніх та зовнішніх надходжень. Інформація надсилається до Міністерства фінансів України.

8. Складає аналітичні довідки про витрати з обслуговування внутрішнього боргу за рахунок Державного бюджету України, які використовуються Міністерством фінансів України та Рахунковою палатою Верховної Ради України.

9. Здійснює облік кредитів, отриманих від Національного банку України в національній та іноземній валюті протягом 1995-1996 рр. на покриття дефіциту Державного бюджету в розрізі договорів.

10. Здійснює щомісячне нарахування процентів за користування кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету, та складає зведену таблицю про заборгованість по кредитах та відсотках в іноземній валюті і надсилає її до Міністерства фінансів України.

11. Здійснює аналітичний облік заборгованості Державного бюджету перед Національним банком України.

12. Здійснює облік фактичного обсягу державного внутрішнього боргу. З цією метою складається довідка про заборгованість Уряду перед банківськими установами.

13. Готує довідки і розрахунки до структури державного внутрішнього боргу України і граничного розміру державного внутрішнього боргу щодо заборгованості перед Національним банком України, які надсилаються до Міністерства фінансів України. [5]

3.5 Управління зовнішнім державним боргом

Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рівень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу у загальній заборгованості держави.

Стратегію щодо залучення коштів від іноземних кредиторів розробляє Міністерство фінансів України, яке є єдиним позичальником від імені уряду, крім кредитів Міжнародного валютного фонду. Розпорядником кредитів, що надає Україні МВФ, є Національний банк України.

На прохання України у квітні 1992 року міжнародні фінансово-кредитні установи прийняли рішення про членство України в цих авторитетних фінансових організаціях. А 3 червня 1992 року Верховна Рада України ухвалила відповідний Закон "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій". З вересня 1992 р. Україна стала членом МВФ та МБРР. Слід зазначити, що визнання країни-позичальника Міжнародним валютним фондом викликає довіру до неї з боку інших міжнародних фінансово-кредитних інститутів та приватних іноземних кредиторів. Це дає можливість отримати позики від іноземних кредиторів на вигідних умовах. Країни, що стають членами МВФ, мають можливість отримати позики у вільноконвертованій валюті для покриття дефіциту платіжного балансу та поповнення золотовалютних резервів. Національний банк України є депозитарієм (зберігачем) коштів МВФ, МБРР, Корпорації, Асоціації та Агентства на території нашої держави. Обслуговування державного зовнішнього боргу перед МВФ здійснюється за рахунок коштів Національного банку України. [10, с. 110-112]

Відповідно до угоди між Національним банком України та Європейським банком реконструкції і розвитку, НБУ є позичальником за кредитами для забезпечення фінансування малого та середнього бізнесу під державні гарантії. Національний банк України визначає перелік уповноважених банків та розміри кредитних ліній, у межах яких підприємства-позичальники зможуть отримати кредити для підтримки малого та середнього бізнесу.

Розміщення коштів, акумульованих за рахунок іноземних кредитів здійснює Міністерство фінансів України згідно з Державною програмою запозичень. Зовнішній державний борг має дві складові. Це:

* борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення державою іноземних кредитів та випуску державних цінних паперів, які розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів державного бюджету та коштів Національного банку України в частині кредитів, отриманих з метою підтримки платіжного балансу;

* борг підприємств, гарантований урядом. Погашає та обслуговує такий борг підприємство-позичальник. Але у разі невиконання боргових зобов'язань підприємством перед іноземним кредитором, набирає чинності державна гарантія, і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного бюджету.

Погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу в Україні забезпечують Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України, Укрексімбанк як банк-агент уряду та уповноважені банки України. Погашення зовнішнього боргу проводиться з трьох основних джерел: із бюджету; за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності; із нових запозичень.

Процедура погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу за рахунок коштів державного бюджету здійснюється наступним чином.

Щомісячно Міністерство фінансів України направляє інформацію у вигляді графіка платежів по сплаті та обслуговуванню зовнішнього боргу Національному банку України для орієнтира. У Національному банку України відкрито поточний рахунок коштів державного бюджету в іноземній валюті на ім'я Державного казначейства для виконання платежів із зовнішнього боргу. За рахунок коштів, що концентруються на Єдиному казначейському рахунку за дорученням Державного казначейства Національний банк України купує іноземну валюту, в якій необхідно здійснити платіж на користь нерезидента згідно з графіком платежів. [13]

Для проведення платежу Державне казначейство з Єдиного казначейського рахунку перераховує кошти в національній валюті Національному банку України для закупівлі іноземної валюти, після цього валюта зараховується Національним банком України на поточний рахунок Державного казначейства в іноземній валюті. За валютним дорученням Державного казначейства Національний банк України здійснює платежі на користь іноземного кредитора і списує суму перерахувань з валютного рахунку Державного казначейства. На ім'я Міністерства фінансів України в Національному банку України відкрито спеціальний поточний рахунок в іноземній валюті для обліку кредитів цільового спрямування.

3.6 Оцінка платоспроможності держави

При управлінні зовнішнім боргом велике значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції, які визначаються спеціальними рейтинговими агенціями. Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома макроекономічними показниками, серед яких обсяг державного боргу, співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний потенціал економіки, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними резервами НБУ. Саме на підставі прогнозів економічного розвитку країни, стану її платіжного балансу, дефіциту бюджету та з урахуванням зазначених коефіцієнтів визначається стратегія управління зовнішнім державним боргом щодо залучення нових іноземних кредитів, виходячи з критичного його рівня. У міжнародній практиці для оцінки стану державного боргу використовуються різноманітні показники щодо можливості країни по його обслуговуванню. Світовий банк виходить з того, що критичним рівнем державного зовнішнього боргу є понад 50% від валового внутрішнього продукту. За вимогою Маастрихтської угоди державний борг не може перевищувати 60% ВВП країни. Рада національної безпеки Російської Федерації вважає максимально допустимим показник потреби держави в обслуговуванні й погашенні зовнішнього боргу з податкових надходжень зведеного бюджету на рівні 25%. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього боргу. Стан зовнішнього боргу можна охарактеризувати за допомогою таких показників:

...