Управління державним боргом країни

1. Співвідношення зовнішнього боргу до ВВП (критичний рівень: 80-100%). Для України цей показник складав на початку 1999 року близько 40%.

2. Для характеристики ліквідної позиції економіки країн використовують показник співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави (експорту). Даний показник свідчить про платоспроможність країни на найближчу перспективу (сприятливим рівнем прийнято вважати значення показника до 20-25%). На початку 1999 р. цей показник в Україні дорівнював 15,6%.

З.Для оцінки довгострокової платоспроможності використовується співвідношення дисконтованої вартості боргу і експорту (критичний рівень 200-250%). В Україні цей показник не досягає 60%.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього боргу, його скорочення, а отже, і зменшення негативного впливу на бюджетних дефіцит необхідний державний контроль за показниками боргової залежності, що встановлюється шляхом зіставлення обсягу заборгованості і платежів по ній із величиною ВВП і розміром експорту. Україні як державі з перехідною економікою об'єктивно властива низька питома вага експорту у ВВП. Ця обставина, а також недостатня інтеграція вітчизняної економіки у світовий ринок роблять обгрунтованішим використання як бази для встановлення рівня реальної боргової залежності не показника ВВП, а обсягу експорту. Якщо виходити з цього критерію, то в Україні обслуговування зовнішнього боргу по відношенню до експорту становить 11%, що значно нижче, ніж, наприклад, у Румунії (15,6%), Болгарії (19,6), Хорватії (18,7) та в багатьох інших країнах Східної Європи. Зміцнення платоспроможності України лежить у площині прискорення соціально-економічного розвитку, ефективного використання власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової трансформації економіки, а також її детінізації, поліпшення умов міжнародної торгівлі. Розвиток співробітництва з міжнародними фінансовими інститутами має базуватися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального розвитку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади: - прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабілізації та інтегрування України і Європейський Союз;

- відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інституціями пріоритетам її економічного та соціального розвитку;

- спрямування цих ресурсів (запозичень) на забезпечення стабільного економічного зростання;

- здійснення структурних перетворень, формування розвинутого внутрішнього ринку і припинення практики використання позик для фінансування поточних витрат;

- мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій; - дотримання економічно обґрунтованих та загальновизнаних меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;

- залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі геостратегічної диверсифікації міжнародних фінансових відносин України. [14]

4. Особливості та пріоритети боргової політики України

4.1 Державний борг і становлення боргової політики України

Статистика державного боргу свідчить про декілька етапів у його формуванні та розвитку.

Перший етап (1991-1994 роки). Період з 1991 року по першу половину 1994 року характеризується залученням до фінансування дефіциту бюджету виключно прямих кредитів Національного банку та хаотичним утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах.

Другий етап (1995-1996). В цей період поряд з продовженням надання зовнішніх гарантій державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. Зазначений період характеризується також врегулюванням заборгованості України за енергоносії, початком випуску облігацій внутрішніх державних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку.

Третій етап (1997 -- перша половина 1998). Характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталу, на який Україна вийшла в серпні 1997 року

Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рік). Починаючи з другої половини 1998 року Україна зіткнулася із значними труднощами, пов'язаними з суттєвим скороченням можливостей урядових запозичень як з зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. У цей період уперше було здійснена низка операцій щодо реструктуризації частин внутрішнього та зовнішнього боргу України, яка дала можливість через заміну облігацій внутрішньої державної позики продовжити строк повернення запозичених коштів, а також зменшити тиск щодо виплат по ОВДП в 1998 і 1999 роках. Незважаючи на вжиті заходи, 2000-2001 роки були піковими по борговому навантаженню. Наявність значного розриву платіжного балансу та низькі валютні резерви стали основною причиною прийняття урядом рішення щодо проведення комплексної програми реструктуризації державного зовнішнього боргу України. Успішне завершення реструктуризації комерційного боргу в квітні 2000 року дозволило не тільки скоротити державний борг на 1152 млн., а й зменшити загальний обсяг виплат в 2000 році на $900 млн.

П'ятий етап (2001 рік -- поточний час). Управління державним боргом в цей період характеризується переходом від антикризового управління до проведення виваженої боргової політики, націленої на зменшення боргового навантаження на економіку держави. Боргова реструктуризація 2000 року у поєднанні зі сприятливою для. України зовнішньої кон'юнктурою і стійким економічним зростанням дозволили суттєво знизити обсяги боргового навантаження на українську економіку, що сприяло відповідному підвищенню міжнародник рейтингів України. В 2001-2002 роках співвідношення державного боргу та ВВП утримувалося на рівні 29-31% порівняно з 48% в 1999 році. Між тим протягом останніх років спостерігається: поступове зростання обсягів платежів за держава боргом в абсолютній величині, що пов'язано Із закінченням пільгових періодів за раніше отриманими кредитами (протягом пільгових періодів сплачувалися лише відсотки). Зважаючи на це, уряд, спираючись на підвищення міжнародних кредитних рейтингів України здійснює низку нових запозичень на зовнішніх ринках. У 2004 році тенденція до зменшення вартості державних зовнішніх запозичень продовжилася. Здійснено два випуски облігацій зовнішньої державної позики, один з яких має дохідність 6,875% та термін погашення сім років, другий -- здійснений за ставкою ЛІБОР для 6-місячних депозитів з маржею 3,375%, що на момент випуску становило 4,9%, термін погашення -- п'ять років.

4.2 Сучасний стан та структура державного боргу України

Моніторинг показує, що державний борг збільшується по всіх напрямах, зростає і зовнішня його складова, і внутрішня, і об'єми державних гарантій. Так, за 1-е півріччя 2009 років державний борг зріс на 29,5 млрд. грн. і перевищив 218 млрд. грн., а це означає, що уряд вже вийшов за межі його гранично допустимого розміру, встановленого на кінець 2009 років в сумі 193 млрд. гривень. Граничний розмір гарантій встановлений в сумі еквівалентної 6,8 млрд. дол. США, а рішень вже прийнято на суму 5,6 млрд. дол. США. У офіційних заявах уряду України до уваги береться лише та частина державного боргу, яка безпосередньо погашається з державного бюджету і яку Мінфін вважає державними зобов'язаннями. Рахункова палата неодноразово заявляла, що, особливо в умовах глобальної фінансової кризи, потенційну загрозу борговій безпеці України представляють значні об'єми таких складових як: показник валового зовнішнього боргу України, борги суб'єктів господарської діяльності і банківських організацій державного і недержавного сектора управління, а також гарантовані державою зобов'язання, які Мінфіном не враховуються у складі держборгу.

Згідно офіційної інформації НБУ станом на 01.01.2009 розмір валового зовнішнього боргу України склав 103,2 млрд. дол. США, або 56,7% ВВП. За підсумками І кварталу поточного року цей показник дещо зменшився і склав 99,2 млрд. дол. США. Проте вже в II і III кварталах Україна отримала від МВФ кредитів на загальну суму 6,1 млрд. дол. США. Тобто зростання продовжується.

Окрім зовнішнього державного боргу на стан державних фінансів і стабільність бюджетного процесу величезну роль відіграють також внутрішні боргові зобов'язання (як прямі, так і гарантовані урядом), об'єм яких за офіційними даними Мінфіну зараз складає 62,6 млрд. грн., або 8,2 млрд. дол. США. При цьому, уряд і Мінфін не враховують у складі внутрішнього держборгу зобов'язання по погашенню заборгованості вкладникам колишнього СРСР (більше 120 млрд. грн.). Не слід забувати і про державні обов'язки гарантування вкладів фізичних осіб в банківській системі. Зараз сума таких депозитів в банківських організаціях перевищує 200 млрд. грн., а можливості Фонду гарантування вкладів фізичних осіб складають лише 4,8 млрд. гривень. [17, с. 35]

В державному бюджеті на 2009 рік передбачено на погашення і обслуговування державного боргу 42,5 млрд. грн., що складає майже 18% до його прибуткової частини. У подальші роки ці витрати будуть лише зростати, а зростання ВВП навпаки є досить проблематичним. З початку цього року за найскромнішими підрахунками його скорочення перевищило 20% по відношенню до аналогічного періоду минулого року.

В структурі державного боргу України три чверті займає зовнішній (прямий і гарантований) борг. При цьому на увагу заслуговує структура зовнішнього та внутрішнього боргу за ознакою умовності. Зокрема, варто відзначити, що понад половину прямого зовнішнього боргу становить несек'юритизована частина заборгованості перед міжнародними організаціями та урядами інших країн, що ускладнює управління зовнішнім боргом. Стосовно прямого внутрішнього боргу показовою є значна його частка, яка належить Національному банку України та значною мірою утворилася в процесі боргової реструктуризації 2000 року. [17, с. 36-37]

На особливу увагу заслуговує гарантована складова Державного боргу. Іноземні кредити під державні гарантії залучаються у рамках кредитних ліній, відкритих на підставі відповідних міжурядових та міжбанківських угод. Рішення про надання конкретним юридичним особам -- резидентам України права залучення іноземних кредитів під державні гарантії, яким передувала державна експертиза проектів на основі суто адміністративних методів і оцінок, без конкурсних процедур без будь-якої особистої відповідальності за можливими негативні наслідки при їх використанні та поверненні, приймалися Кабінетом Міністрів України або невеликою групою посадових осіб Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України (ліквідована Указом Президента України №932 від 31.06.2000 р.). За інформацією Укрексімбанку, понад 5096 кредитних проектів відразу передбачали в погашенні та обслуговуванні Іноземних кредитів в тій чи іншій формі участь бюджету, що давало змогу отримувачам Іноземних кредитів безвідповідально ставитися до виконання своїх фінансових зобов'язань. Потужним фактором марнування частини отриманих гарантованих кредитів стали затяжна трансформаційна криза та несприятливе макроекономічне середовище, яке перешкоджало впровадженню та окупності додаткових виробничих потужностей, створених за рахунок залучення цих кредитів. Негативний досвід гарантованого кредитування призвів до скорочення цієї складової зовнішнього державного боргу (до кінця 2003 року 97% гарантованого зовнішнього боргу становила заборгованість перед МВФ, ЄБРР та Світовим банком). Лише у 2004 році на основі формування низки кредитоспроможних інвестиційних проектів частка заборгованості перед іноземними комерційними банками по гарантованих кредитах зросла до 24% гарантованого зовнішнього боргу.

4.3 Шляхи удосконалення боргової політики України

Важливою перешкодою налагодження належної стратегічної ефективності боргової політики в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування і погашення державного боргу. Зволікання із прийняттям спеціального базового закону про державний борг призводить до виникнення суперечностей між положеннями окремих нормативних актів з питань погашення і обслуговування державного боргу За висновками Рахункової палати України, чинним законодавством взагалі не врегульовані порядок витрачання коштів державного бюджету України на управління державним боргом та повноваження органів державної влади у цьому процесі.

Суттєві недоліки існують на етапі планування витрат з обслуговування, погашення та управління державним боргом. Крім того, щорічними перевірками Рахункової палати встановлюються численні правопорушення у процесі здійснення боргових виплат (зокрема, вони сягнули 716,7 млн. грн. за результатами комплексної перевірки у 2002 році). [11, с. 26]

Зокрема, має місце неврегульованість широкого спектру питань, пов'язаних із:

компетенцією органів влади щодо державного боргу;

визначенням величини, складу та структурних параметрів державного боргу, на які повинна орієнтуватися відповідна політика,

регламентуванням операцій щодо управління державним боргом;

можливостями здійснювати таке управління через фінансовий ринок;

порядком надання державних гарантій та визначенням пріоритетів у цій сфері тощо.

Усі зазначені вище питання потребують системної законодавчої основи, яка б враховувала передові досягнення боргової теорії та практики здійснення боргової політики. З цією метою підкомітетом з питань державного боргу, запозичень та Інвестицій комітету з питань бюджету Верховної Ради України було розроблено проект Закону "Про державний борг України" (реєстр. №1229-1).

Стосовно участі України на міжнародних ринках позичкового капіталу досить складно зробити довгострокові прогнози через відсутність постійного попиту на певні боргові інструменти та його ситуативність. Незважаючи на певну зацікавленість українськими борговими інструментами з боку іноземних інвесторів, їхня діяльність носить в більшій мірі дискретний спекулятивний характер і обумовлена високими відсотковими ставками, які іноді є невиправданими з точки зору світової кон'юнктури на ринках запозичень.

Між тим загальна тенденція свідчить про поступове зростання довіри інвесторів до економіки України. Зокрема, підбадьорюючою є підвищена увага з боку іноземних інвесторів до ринку українських єврооблігацій, який демонструє позитивну динаміку розвитку протягом останніх років.

Стратегічною метою державної боргової політики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу до ВВП.

Враховуючи, що зовнішні запозичення являють собою фактичне вивезення капіталу з країни, оскільки є, по суті, продажем нерезидентам (навіть якщо вони є підставними особами резидентів), права на отримання частини прибутку резидентів України, тобто декапіталізацію національної економіки, обсяг зовнішньої заборгованості України повинен підтримуватися на відносно невисокому рівні. В цьому контексті внутрішні запозичення, які є засобом перерозподілу прибутку всередині країни, видаються більш прийнятними для капіталодефіцитної економіки.

Боргове фінансування видатків бюджету видається припустимим понад межі потреб обслуговування попередніх заборгованостей, лише якщо воно формує потенціал майбутнього розвитку. Йдеться як про здійснення прямих бюджетних інвестицій, так і про створення умов для стійкого, швидкого та якісного економічного зростання економіки в цілому Такі умови можуть, зокрема, полягати у поліпшенні виробничої, транспортної, енергетичної, інформаційної та ін. інфраструктури. До цього ж розряду варто відносити частину інвестицій у розвиток людського капіталу, зокрема у сфері підготовки та перепідготовки працівників згідно вимог ринку праці, розвитку відповідних освітніх, закладів тощо.

Украй непродуктивним (окрім випадків надзвичайних ситуацій) видається боргове фінансування статей споживчого спрямування Видатки на споживання мають стимулюючий сенс уразі еластичності пропозиції. Між тим приріст приватного споживання відбувається по галузях, в яких часто спостерігається "локальний перегрів" або які є- неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку. Відтак дефіцитне фінансування підвищує "номінальний" попит, але не підвищує "реальний", що створює потенційну можливість зростання інфляційних тенденцій та погіршення зовнішньоторговельного балансу.

Виходячи з вищезазначеного стратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання і сильну фінансову систему. За відсутністю такої стратегії економічна криза буде загострюватися, а державний борг зростати.

Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського прав, та перш за все проблема державного боргу повинна розглядатися "неупереджено" [9, с. 17]

4.4 Боргова політика в контексті завдань інноваційного розвитку

Ключовим завданням, пов'язаним із використанням державних запозичень в якості одного з інструментів формування інноваційного розвитку української економіки, є наукове обґрунтування і методологічно вірне визначення напрямів використання запозичених коштів. На думку дослідників, державні боргові запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони будуть спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального І кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукомісткого розвитку, а саме:

- створення умов для розширеного відтворення природних ресурсів;

- розвиток енергетичного потенціалу і переведення країни на енергозберігаючий шлях розвитку;

- розвиток системи технічного регулювавання;

- підвищення конкурентоспроможності транспортної системи України і реалізація і транспортного потенціалу;

- створення умов для формування на території України єдиного інформаційного простору.

Україна вступає до етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування бюджету, особливо із зовнішніх джерел. [17, с. 45]

Йдеться як про безпосереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиці оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки, так і про зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань, пріоритетними напрямками такої політики мають бути:

оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади: житлово-комунальної сфери, медичного обслуговування, інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їх підрядного виконання на тендерній основі приватних компаній та суб'єктів підприємництва;

розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;

заохочення комерційного кредитування суб'єктів господарської діяльності, насамперед тих, які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у вигляді податкових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;

заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки;

цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку, в тому числі підтримка первинної емісії цільових інвестиційних цінних паперів.

В Україні протягом тривалого часу сформувалася стійка мотивація дій монетарної влади, спрямованих на накопичення золотовалютних резервів (ЗВР). Стрімке їх зростання протягом останніх років до майже $12 млрд. -- 21% від ВВП. (наприклад, у Росії цей показник становить 18%), або 180 тижнів імпорту, створює підґрунтя для розробки технологій залучення цих коштів до економічного обігу. [18]

Зважаючи на специфічне призначення ЗВР, їх безпосереднє спрямування на фінансування інвестиційних програм, безперечно, є недоцільним. Між тим вони можуть бути використані, по-перше, як гарантійний фонд для залучення інвестиційних кредитів, по-друге, як фонд для довгострокового рефінансування банківської системи.

Важливим кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний ефект від коштів, які акумулюються фіскальними засобами, може стати продаж тимчасово вільних коштів на рахунках головних розпорядників Держказначейства на ринку міжбанківських кредитів. Вихід Держказначейства на міжбанк вже практикувався наприкінці 2000 року (з наданням кредитів "овернайт" найбільшим комерційним банкам України), хоча й не був урегульований документально. Нині, згідно повідомлень ЗМІ, Національним банком та Держказначейством розроблено спільну постанову з цього приводу, проте на практиці механізм використання залишків так і не запрацював. На нашу думку, такий механізм міг би стати досить дієвим важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшення кредитного потенціалу економіки. Про останнє свідчить значний обсяг залишків на рахунках уряду -- 13,2 млрд. грн. на початок серпня 2004 року.

Важливим напрямом диверсифікації боргової політики держави має стати розширення місцевих позик. Останні, як одне із джерел формування доходів місцевих бюджетів, поки що не набули в Україні помітного значення. До перешкод на шляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належить існування значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, пов'язаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не і несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями до місцевих бюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самим зменшуючи можливості їх застосування.

Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та довгострокові завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків. Така стратегія має узгодити дії органів державної влади, уповноважених здійснювати управління державним боргом, інтегрувати боргову політику України в контекст реалізації Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки.

Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та довгострокові завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

Висновки

Державний борі є майже у кожної країни світу. Він відображає суму фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів та суму заборгованості по випущених і не погашених державних внутрішніх позиках. Управління таким боргом є першочерговим завданням будь-якого уряду та як сукупність заходів держави пов'язаних з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходів по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтримання курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

Дослідження динаміки та структури державного боргу України дало змогу систематизувати етапи його формування. Перший етап характеризувався залученням кредитів ІІБУ та утворення зовнішнього боргу шляхом отримання іноземних кредитів під гарантії уряду. Другий етап - отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій та за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики з поступовим заміщенням цими облігаціями кредитів НБУ. Державний борг України сформувався протягом короткого проміжку часу. Останнім часом запозичення уряду диктувались, насамперед, необхідністю погашення та обслуговування накопиченого боргу. Можливості залучення коштів з внутрішнього грошового ринку майже вичерпані. Незважаючи на відносно низьку ефективність внутрішньої державної позики в Україні, державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат.

Сучасний етап формування боргових зобов'язань характеризується низкою специфічних особливостей. По-перше, в умовах глобалізації фінансових потоків, здійснення політики необмеженої відкритості щодо іноземних інвестицій певною мірою відбувається нівелювання меж між внутрішнім і зовнішнім боргом. По-друге, дедалі яскравіше унаочнюється посилення взаємозв'язку державних зобов'язань і зобов'язань господарюючих суб'єктів. Так, наприклад, попри те, що держава не має відповідати за зобов'язаннями недержавних фінансових структур, банкрутство провідних системоутворювальних кредитних установ може спричинити катастрофічні наслідки для платіжної системи країни, а відтак і для фінансової безпеки держави. По-третє, простежується практика перекладання боргових зобов'язань по кредитах, залучених під гарантії уряду, з господарюючих суб'єктів на державу.

Отже, питання управління державним боргом є досить актуальною сферою державних фінансів України. Відбувається процес становлення та розвитку вітчизняного апарату управління боргом. Проте дана сфера потребує вдосконалення та розвитку відповідно до міжнародних стандартів. Вдосконалення прцесу управління державним боргом має відбуватися в контексті існуючого світового порядку та загальносвітових економічних тенденцій. Проте залучаючи державу у міжнародну сисему координат не потрібно забувати про власні економічні та геополітичні інтиреси та намагатися їх відстоювати.

Усе вищевикладене дає підстави говорити про необхідність продуманого комплексного вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу з метою запобігання можливим загрозам фінансовій безпеці України, створення дієвої системи управління бюджетним дефіцитом і державним боргом як обов'язкового атрибута державних фінансів.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про бюджетну систему України" від 29 червня 1995 р. // Урядовий курєр. - 1995. - 20 лип.

2. Закон України "Про державний внутрішній борг України" від 16 вересня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №41. - Ст. 1346-1347.

3. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №38. - Ст. 508; 1992. - №47. - Ст. 645; 1995. - №14. - Ст. 90, 93; 1996. - №4.

4. Закон України "Про структуру державного внутрішнього боргу України за станом на 1 січня 1996 року та 1997 рік" від 23 січня 1997 року // Офіційний вісник України. - 1997. - №7-8.

5. Закон України "Про Національний банк України" // Урядовий кур.'єр. - 1999. - 1 лип. - №120-121.

6. Постанова Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. "Про структуру бюджетної класифікації" // Урядовий кур'єр. - 1996. - 1 серп.

7. Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки. -- К.: Альтерпресс, 2000. -151 С.

8. Галабурда М.К. "Роль внутрішнього боргу України"// Фінанси України. - 2002. - №9, С. 18-21

9. Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту. // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №3. - С.17-19

10. Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / За ред. Ю. Немеца, Г. Райта. - К: Основи, 1998.

11. Рак Р.Б."Теоретичні засади й можливості використання боргової стратегії"// - Фінанси України. - 2005. - №7, С. 25-28

12. Савлук М. Загострення проблеми фінансування бюджетного дефіциту в 1999 році // Вісник НБУ. - 1999. - №5.

13. Степаненко В.О., Бондарчук Т.Г. проблеми утворення та обслуговування державного внутрішнього боргу // Фінанси України. - 1998. - №4.

14. Cимоненко В.А. Государственный долг Украины: нет законов - нет и нарушений? // Україна - Business. - 1998. - 16 лист.

15. Финансы. Денежное обращение. Кредит /Под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Финансы, 1997.

16. Финансы / Под.ред Родионовой В.М. - М.: Финансы и статистика, 1995.

17. Юрчишин В. Особливості та пріоритети боргової політики України". // Финансовие риски. - 2004. - №3-4 (37), С. 35-48

18. www.minfin.gov.ua Інтернет-ресурс Міністерства фінансів

Размещено на Allbest.ru