Фінансові аспекти діяльності підприємств малого бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

• Зміст
• Вступ
• Розділ 1. Малий бізнес в економічній системі держави
• 1.1 Правові та економічні аспекти функціонування підприємств малого бізнесу в Україні
• 1.2 Державна підтримка малого підприємництва: вітчизняний та зарубіжний досвід
• Розділ 2. Аналіз фінансового стану підприємств малого бізнесу (на прикладі ТОВ «Сард»)
• 2.1 Значення, задачі і джерела аналізу фінансового стану підприємств малого бізнесу та методи його проведення
• 2.2 Аналіз основних показників фінансового стану підприємства (на прикладі ТОВ «Сард»)
• Висновки
• Література
• Вступ

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Одним із перспективних напрямків створення конкурентно-ринкового середовища є розвиток малого підприємництва. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішим компонентом ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом в структурі народного господарювання є мале підприємництво.

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб'єкти малого підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, володіють швидкою окупністю витрат, більш активні в інноваційній діяльності, здатні при певній підтримці стимулювати структурну перебудову економіки, розвиток економічної конкуренції, сприяти послабленню монополізму, створювати додаткові робочі місця, здійснювати широку свободу вибору, насичувати ринок товарами і послугами.

В умовах формування ринкового господарства, інституційних змін в економіці України, радикальних змін у відносинах власності проблема становлення і розвитку малого підприємництва набуває неабиякого значення. Актуальність дослідження проблем малого підприємництва визначається також і тим, що повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою обумовлені саме недооцінкою ролі та значення малого підприємництва як структуроутворюючого елемента ринкової економіки.

Значення малого бізнесу в ринковій економіці надзвичайно велике. Без малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватись не в змозі. Становлення і розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходу від адміністративно-командної економіки до нормальної ринкової економіки. Малий бізнес в ринковій економіці - сектор, який визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту; в усіх розвинутих країнах на долю малого бізнесу припадає 60-70% ВНП.

Тому абсолютна більшість розвинутих держав всебічно заохочує діяльність малого бізнесу.

В світовій економіці функціонує величезна кількість малих фірм, підприємств і компаній. Наприклад, в Індії число МП перевищує 12 млн., а в Японії - 9 млн. Цей малий бізнес, наприклад, тільки в США дає майже половину приросту національного продукту і дві третіх приросту нових робочих місць.

Але справа не тільки в цьому. Мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон'юктури ринку, надає ринковій економіці необхідну гнучкість.

Значний вклад вносить малий бізнес в формування конкурентного середовища, що для нашої високомонополізованої економіки має першочергове значення.

Крім того, не можна не брати до уваги той факт, що малі підприємства чинять менший вплив на економічну ситуацію в державі.

Малий бізнес сприяє розвитку науки, технічного прогресу. Висока ефективність малого бізнесу у створенні нової техніки і технології досягається завдяки мобільності управління такими фірмами, швидкості прийняття рішень, концентрації зусиль на одному напрямі, залученню висококваліфікованих спеціалістів, фінансовій підтримці великих підприємств, які сподіваються використати результати малого бізнесу.

Щоб глибше і детальніше розібратися і зрозуміти необхідність малого бізнесу, безумовно, необхідно розглянути досвід передових закордонних держав з питання розвитку малого бізнесу.

В усіх закордонних країнах з розвинутою ринковою економікою існує могутня державна підтримка малого бізнесу. Так наприклад, в Німеччині субсидії малим підприємствам складають близько 4 млрд. марок щорічно.

В конгресі США проблемами малого бізнесу займаються два комітети, які очолює Адміністрація у справах малого бізнесу. Мета Адміністрації - підтримка малого бізнесу на державному рівні.

В Японії, де особливо велика кількість малих підприємств, спеціально виділено ряд таких підприємств, які в умовах ринкової економіки не можуть розвиватися без підтримки держави.

Стимулюючим фактором в розвитку малого бізнесу є податкова політика держави.

Суть податкової політики заключається в поетапному зменшенні граничних ставок податків і зниженні прогресивності оподаткування при достатньо вузькій податковій базі і широкій сфері застосування податкових пільг. Зменшення ставки податків в залежності від розмірів підприємства є одним із методів оподаткування малих підприємств. Наприклад, в США діють пільгові ставки податку на доходи до 16 тис. доларів, а також встановлена ставка податку у розмірі 15% на перші 50 тис. доларів доходу та 25-ідсоткова ставка на послідуючі доходи у розмірі 25 тис. доларів. Крім цього діє максимальна ставка податку - 34 відсотки.

Малі підприємства виконують в світовій економіці різноманітні функції. Як правило, вони спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і механізмів, а крупні фірми ведуть комплектацію та збір готових виробів. Наприклад, фірма «SAAB», яка є однією з найбільших фірм по виробництву авіаційних двигунів та автомобілів, має 4500 фірм, які виготовляють різноманітні деталі.

Середній термін функціонування малого підприємства близько 6 років. Але кількість нових підприємств перевищує кількість підприємств, що закриваються.

Всі малі підприємства досить швидко реагують на зовнішні умови і видозмінюють кінцеву продукцію відповідно до попиту та нову продукцію. Наприклад, малі підприємства в Японії здатні закінчити дослідне виробництво на протязі тижня, в той час як на крупних підприємствах цей процес зайняв би набагато більше часу.

Крім того малі підприємства, в більшості своїй, спеціалізуються на випуску кінцевої продукції, яка орієнтована в основному на місцеві ринки збуту.

В цілому, доцільно ще раз відмітити той факт, що в розвинутих країнах саме малому бізнесу приділяється увага в державному масштабі.

Увага і підтримка, що надається малому бізнесу в зарубіжних країнах, а також створення сприятливих умов функціонування є причиною розвитку процесу створення нових фірм. Якщо в США в 1970 році виникло 264 тис. нових підприємств, то в 1980 році - 532 тис., а в 1988р. - 682 тисячі. Всього ж по оцінці американської економіки в США в 1992 р. діяло близько 18 млн. підприємств сфери малого бізнесу.

Позитивний досвід функціонування малих країн на Заході слід запозичити за умов формування планомірних ринкових відносин в Україні. Хоча великі і середні підприємства і надалі відіграватимуть важливу роль у виробництві товарів, насамперед засобів праці, але також доцільним буде використання потенціалу і малих підприємств, особливо у виробництві товарів народного споживання та наданні послуг населенню.

Їх виникнення і розвиток в Україні сприятимуть виходу держави з кризи, забезпечать конкурентний характер виробництва та його демократизацію; вони стануть базою для формування самостійного ринкового середовища і підприємництва.

Отже, питання розвитку малих підприємств в Україні цікаве, актуальне та перспективне. Тому, метою написання дипломної роботи на вищевказану тему було визначення проблем становлення, доведення доцільності і перспективності розвитку та вирішення питання створення сприятливого середовища для функціонування підприємств малого бізнесу в Україні.

Дане питання буде розлядатися на базі підприємства ТОВ «Сард», яке займається оптовим продажем товарів народного споживання. Підприємство було засноване та зареєстроване в органах виконавчої влади в кінці 1997 року.

Розділ 1. Малий бізнес в економічній системі держави

1.1 Правові та економічні аспекти функціонування підприємств малого бізнесу в Україні

Сучасний стан розвитку малого бізнесу в Україні більш нагадує екзотичне явище, ніж реальній сектор національної економіки перехідного періоду.

Малі підприємства почали створюватись в Україні лише в останньому десятиріччі. На початку 1991 року їх налічувалося лише 10 тисяч, переважна кількість із них - у невиробничій сфері. Сьогодні в Україні діє майже 148 тис. малих підприємств, у яких зайнято 1,45 млн.чол.; 4,76 тис. спільних підприємств з прямими іноземними інвестиціями, де працює 95,0 тис.чол; є 900 тис. індивідуальніх підприємців.

Всього в малому бізнесі зайнято майже 2,5 млн.чоловік, що складає 8% трудових ресурсів або 13% зайнятих в народному господарстві України.

Частка малих підприємств у виробництві валового внутрішнього продукту України в 1999 році складала 7,6%, а надходження до місцевих бюджетів в залежності від регіонів коливалося в межах 7-20%. Навіть, якщо додамо сюди 35,5 тис. фермерських господарств з 80 тис. працюючих до економічно розвинутих країн світу, де малий сектор охоплює 50-70 % працюючих і виробленого ВВП, буде дуже далеко [21].

Проблема малого підприємництва знайшла своє закріплення на конституційному рівні. Статтею 42 Конституції України проголошено право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Цим самим започатковано основні засади підприємництва, що мають знайти свій подальший розвиток.

Законом України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91р. № 887/XII та Класифікатором Держкомітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 22.11.94р. № 228 визначені наступні організаційно-правові форми підприємств:

1. індивідуальне - підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці.

2. сімейне - підприємство, засноване на власності та праці громадян України- членів однієї сім'ї, які проживають разом.

3. приватне - підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили.

4. колективне - підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, коперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

5. державне - підприємство, засноване на загальнодержавній власності.

6. державне комунальне - підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць.

7. кооператив - вид підприємства, яке створене громадянами України, що добровільно об'єднались на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності.

8. орендне - підприємство, створене на базі орендованого майна державного підприємства.

9. селянське (фермерське) господарство - форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією.

10. господарські товариства - підприємства, установи , організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Українське законодавство відносить до малих підприємств підприємства з чисельністю працюючих від 15 до 200 чоловік в залежності від галузі та виду діяльності. Так, в промисловості і будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 чоловік, в інших галузях виробничої сфери - до 50, в сфері науки - до 100, в галузях невиробничої сфери - до 25, а в роздрібній торгівлі - до 15 чоловік (ст. 2 Закону України від 20.03.91р. № 887-ХП «Про підприємства в Україні»).

Необхідно звернути увагу на те, що Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12.05.98р. № 456/98 містить інше визначення суб'єктів малого підприємництва. Згідно п. 4 даного Указу до таких відносяться юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми власності та господарювання, в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн. Таким чином, в цьому визначенні в порівнянні з вищенаведеними максимальну кількість працівників малого підприємства знижено з 200 до 50 чоловік. Однак, результати аналізу фактичної середньоспискової чисельності працівників на малих підприємствах показують ще менші цифри. Так, на початок 1998 року в середньому по Україні на одному малому підприємстві працювало 9 чоловік.

Підприємства малого бізнесу стоворюються в різних галузях економіки. Проведений аналіз статистичних даних показав, що найбільша питома вага функціонуючих малих підприємств в торгівлі та громадському харчуванню (51,4% всіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14,0%), будівництві (9,9%), побутовому обслуговуванні (5,2%). В невеликій кількості малі підприємства функціонують в сфері науки (3,3%), транспорті та зв'язку (2,0%), охороні здоров'я (1,7%), матеріально-технічному постачанні та збуті (1,6%), фінансово-кредитній діяльності, культурі і мистецтві, сільскому господарстві (по 0,7%), освіті (0,6%), заготівлі (0,3%) та в ряді інших галузей економіки.

Таким чином, накопичений приватний чи дольовий капітал направляється переважно не у виробничу сферу, а на ринок торгово-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна отримати більший прибуток.

Аналіз стуктури малого підприємництва за формами власності свідчить про те, що найбільша частина малих підприємств - з колективною формою власності (64,1%). Питома вага підприємств з приватною формою власності - 34,5%, з державною - тільки 1,3%.

Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22% всієї виручки (валового доходу) від реалізації продукції підприємств малого бізнесу і 24% - балансового їх прибутку, а з колективною формою власності - 77 і 75% відповідно.

В сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності є більш життєздатними за рахунок об'єднання капіталу декількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності.

Дослідження структурного відношенння малих підприємств за формами власності в теріторіальному аспекті показало, що підприємства з колективною формою власності найбільш поширені в Києві (78,6% загальної кількості діючих малих підприємств), в Житомирській (71,0%), Харківській (69,4%), Дніпропетровській (67,8%), Києвській (66,4%) і Львівській (65,5%) областях.

Найбільш висока концентрація приватних малих підприємств в Івано-Франківській (50,6%), Черкаській (48,4%), Сумській (44,4%), Херсонській (43,7%) областях [ 20 ].

1.2 Державна підтримка малого підприємництва: вітчизняний та зарубіжний досвід

Цілеспрямована державна політика підтримки малого підприємництва має виключно важливе значення для перехідної економіки України. Формально маємо Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва, затверджену КМУ, Програму розвитку малого підприємництва на 1997-1998 роки, проект Державної програми економічного і соціального розвитку України на 1999 рік, проект Закону України «Про державну програму малого підприємництва в Україні на 1999-2000 роки».

В Україні створено Державний комітет з питань розвитку підприємництва, діють Український фонд підтримки підприємництва мережею 44 регіональних фондів, Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств тощо.

Маємо Укази Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» ( від 12.05.98року №456/98); «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (від 03.07.98року №727/98 зі змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України №746/99 від 28.06.99); «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» (від 03.02.98 року №79/98); «Про деякі заходи дерегулювання підприємницької діяльності» (від 23.07.98 року №771/98); «Про особливості оподаткування новостворених суб'єктів малого підприємництва» (від 28.06.99 року №745/99).

Водночас в Україні функціонує велика кількість міжнародних донорських, кредитно-фінансових, сервісних організацій підтримки малого бізнесу.

Реально, розвиток малого бізнесу в Україні, лише розпочавшись захлинається. Підприємці виживають за межами можливого і перспектив на майбутнє поки що не мають, судячи з опитувань і анкетувань.

Наявність сектору «тіньової» економіки - 70% «непрацюючих» малих підприємств з числа зареєстрованих - все це реагування малого бізнесу на несприятливі умови розвитку.

Перешкоди, що гальмують і роблять практично неможливим цивілізований шлях становлення і розвитку малого підприємництва та які наводять дослідники, вже дуже добре відомі. Невідомо лише, як подолати ці перешкоди. Занадто винахідливими є ті, хто заважає і створює неподоланні бар'єри розвитку підприємницької діяльності. Аналіз свідчить, що в Україні право контролю за діяльністю малих підприємств мають 100 державних установ різного рівня, які «контролюють» кожного підприємця 365 днів на рік.

Указ Президента України щодо дерегулювання підприємницької діяльності обмежує кількість перевірок малих підприємств, а наказ Держкомітету з питань підприємництва від 10.08.98 року №18 затвердив Журнал відвідання суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами. Крім контролюючих органів маємо армію дозволяючих, реєструючих, «рекетуючих» і ще багато «чих» органів. За таких умов малий бізнес повинен щохвилини тримати самооборону і ще спромогтись розвиватися. Не дивно, що іноземні спостерігачі та аналітики бачать у тих, хто займається підприємництвом в Україні аналог «камікадзе».

З цього можна зробити найголовніший висновок: для діючих підприємницьких структур малого бізнесу в Україні - підтримка полягає перш за все у тому, щоб не заважати підприємцям робити свою справу чесно і корисно для свого бізнесу і споживача. Тоді підприємець створить робочі місця, нагодує, одягне, надасть послуги мільйонам споживачів; не заважати реєструвати підприємства, якщо є таке бажання у підприємця; не заважати надмірними податками і платежами.

Сьогодні підприємець в Україні безпорадний у багатьох напрямках своєї підприємницької діяльності і не знає, як розробити бізнес-план; не знає, як отримати кредит: розробити кредитний проект; не знає про бізнес-центри і бізнес-інкубатори. Звідси ще один висновок стосовно підтримки підприємця - потрібно вчити професійно на рівні світової ринкової економіки.

Підтримка малого бізнесу необхідна в отриманні інформації, ресурсів, оренді приміщення, лізінгу, юридичного захисту тощо.

Необхідна впевненність, що мале підприємництво не тимчасове явище, а невід'ємна частина стратегічного розвитку економіки України. Таку впевненність може надати лише державна влада в Україні і в цьому полягатиме вирішальна підтримка суб'єктів малого підприємництва і умова формування сектору малого бізнесу в національній економічій системі.

Отже, можна визначити головні напрямки підтримки і створення умов розвитку малого підприємництва і бізнесу в Україні:

- Усунути правові, ідеологічні, економічні, будь-які перешкоди і бар'єри розвитку підприємництва;

- Створити систему підготовки сучасних фахівців підприємництва, спроможних діяти в ринкових умовах господарювання;

- Визначитись політично відносно майбутньої економічної системи в Україні і надати малому бізнесу впевненність у доцільності його існування і розвитку.

Для визначення основних напрямків фінансової підтримки малого бізнесу в Україні необхідно проаналізувати досвід зарубіжних країн з перехідною економікою з даного питання (Табл. 1.1) [23].

Табл. 1.1 Порівняльна таблиця елементів фінансової підтримки малого бізнесу в країнах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу

Країни	Головні елементи фінансової підтримки
Азербайджан	Податкові пільги на трьохрічний період надаються МП, які діють в найбільш продуктивних сферах народного господарства; звільняються від податку інвестиції у обладнання, нові технології та навчання працівників.
Болгарія	МП у виробничій сфері отримують пільгові кредити державного фонду у справах малого бізнесу.
Вірменія	Податкові пільги на 2 роки отримують лише МП у сфері виробництва та сільського господарства.
Естонія	МП не користуються податковими пільгами.
Латвія	МП, в яких оборот менший, ніж 10 тис.латів, не сплачують ПДВ; МП користуються пільгами - сплачують лише 20% податку не прибуток, а також користуються спрощеними процедурами бухгалтерського обліку; держава також здійснює субсидіювання позик для МП.
Литва	70% звільнення на 2-х річний період від податків (50% надалі) для підприємств, у яких працює не більше 50 чоловік та річний прибуток не перевищує 500 тис.літів.
Польща	Держава надає гарантії під позики.
Росія	Звільнення від податку на прибуток на 2 роки тих підприємств, які виробляють товари народного споживання, будівельні матеріали, а також займаються будівництвом, а також забезпечення знижок при сплаті податку на наступні 2 роки; звільнення від оподаткування прибутку, які спрямовуються на оновлення та реконструкцію основних фондів; надаються податкові пільги банкам і страховим організаціям, які кредитують та страхують МП; МП отримують кредити за низькими відсотками, а також субсидії на запровадження пріорітетних науково-технічних розробок.
Румунія	Звільнення від ПДВ МП з оборотом меншим ніж 100 тис.доларів США; надання кредитів за низькими відсотками.
Словаччина	Надання пільгових позичок, гарантій під них, відшкодування відсотків по кредитах.
Словенія	4-х річне звільнення МП від податку на прибуток; надання гарантій під кредити.
Угорщина	МП звільняється від сплати податку на прибуток, отримують субсидії та гарантовані державою кредити; користуються спрощеною системою бухгалтерського обліку. Державні фонди фінансують МП з кількістю зайнятих до 150 чоловік
Чехія	З 1993 року держава ввела ПДВ та ліквідувала податкові пільги для новостворених МП; держава надає безпроцентні кредити для проектів, що передбачають передачу технології, кредитні субсидії, допомогу у виплаті відсотків по позичках.

Таким чином, як випливає з наведеного вище матеріалу, увага і підтримка зі сторони держави і всебічне заохочення діяльності підприємств малого бізнесу, які проявляються у розробці фінансової політики підтримки підприємств сфери малого бізнесу шляхом запровадження систем пільгового оподаткування, пільгового кредитування та створення умов для поліпшення технічного і майнового стану підприємств - це ті важелі і стимули, які створюють сприятливі основи функціювання малих підприємств. Україні потрібно запозичити позитивні риси фінансової політики підтримки малого підприємництва, використовуючи досвід інших країн.

малий бізнес ліквідність оборотність

2. Аналіз фінансового стану підприємств малого бізнесу (на прикладі ТОВ «Сард»)

2.1 Значення, задачі і джерела аналізу фінансового стану підприємств малого бізнесу та методи його проведення

Фінанси підприємств - це система грошових відносин, що складаються в процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства виражається в утворенні, розміщенні і використанні фінансових ресурсів: коштів, що надходять за реалізовану продукцію (товари, роботи і послуги), кредитів банку і позик, тимчасово притягнутих засобів; заборгованості постачальникам і іншим кредиторам, тимчасово вільних засобів спеціальних фондів. З переходом підприємств на ринкові умови роботи гостро піднялося питання про стійкість його фінансового положення і знаходження шляхів його оздоровлення. Актуальність цих питань передумовлюється необхідністю створення нормальних умов роботи як окремих підприємств так і промисловості в цілому.

Варто розрізняти поняття «фінансовий аналіз» і «аналіз фінансового стану». Фінансовий аналіз - більш широке поняття, тому що він включає поряд з аналізом фінансового стану ще й аналіз формування і розподілу прибутку, собівартості продукції, реалізації й інші питання. Аналіз фінансового стану - це частина фінансового аналізу. Фінансове положення підприємства характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормальної виробничої, комерційної й інших видів діяльності підприємства, доцільністю й ефективністю їх розміщення і використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими суб'єктами господарювання, платоспроможністю і фінансовою стійкістю. Отже, фінансовий стан підприємства є результатом взаємодії не тільки сукупності виробничо-економічних чинників, але і всіх елементів його фінансових відносин.

Фінансовий стан характеризується системою таких показників, як поточна і перспективна платоспроможність, оборотність, наявність власних і позикових засобів, ефективності їх використання та інші. Істотна роль у досягненні стабільного фінансового положення належить аналізу. Розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз фінансового положення.

Внутрішній аналіз здійснюється для потреби керування підприємством. Його результати використовуються також для планування, контролю і прогнозування фінансового стану. Зовнішній аналіз проводиться всіма суб'єктами аналізу, що використовують суспільну інформацію. Зміст цього аналізу визначається інтересами власників фінансових ресурсів і контролюючих органів.

Основними задачами як внутрішнього, так і зовнішнього аналізу є:

- загальна оцінка фінансового стану і чинників його зміни;

- вивчення відповідності між засобами і джерелами, раціональності їх розміщення й ефективності використання;

- дотримання фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;

- визначення ліквідності і фінансової стабільності підприємства;

- довгострокове і короткострокове прогнозування стабільності фінансового стану.

Для рішення цих задач вивчаються:

- наявність, склад і структура засобів підприємства; причини і наслідки їхньої зміни; наявність, склад і структура джерел засобів підприємства; причини і наслідки їхньої зміни;

- стан, структура і зміни довгострокових активів;

- наявність, структура поточних активів у сферах виробництва й обігу, причини і наслідки їхньої зміни;

- ліквідність і якість дебіторської заборгованості; наявність, склад і структура джерела засобів, причини і наслідки їхньої зміни;

- платоспроможність і фінансова гнучкість;

- ефективність використання активів і окупність інвестицій.

Крім того, вирішуються й інші задачі. Наприклад, найважливішою задачею внутрішнього аналізу є оцінка ситуації, що визначає можливість одержання зовнішнього фінансування. Для цього вивчається загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах, у тому числі в позикових, ступінь ділового ризику, результати переговорів з власниками капіталу.

При зовнішньому аналізі вивчається реальна вартість майна підприємства, робиться прогноз майбутніх фінансових надходжень, структури капіталу, рівня і тенденцій зміни дивідендів і т.п.

Методи фінансового аналізу.

Виявлення і вимір впливу різноманітних чинників на економічні показники, а також взаємозв'язку між ними здійснюється за допомогою таких засобів (прийомів) і методів: порівняння, ланцюгових підстановок, різниць , деталізації, зведення, статистичного групування, абсолютних, відносних і середніх величин, балансового, графічного, економіко-математичних методів. Сукупність зазначених спеціальних засобів і методів, що використовуються у процесі опрацювання аналітичної інформації, створює методику фінансово-економічного аналізу. Розрізняють загальну і приватну (галузеву) методики. По загальній методиці вивчають визначені питання на будь-якому підприємстві незалежно від його галузевої приналежності. У приватній (галузевій) методиці загальна методика конкретизується стосовно до галузі, типу виробництва, підприємству, його структурним підрозділам.

З перерахованих вище засобів і методів опрацювання аналітичної інформації особливо широко використовуються засоби порівняння, ланцюгових підстановок, різниць.

У аналізі застосовуються такі види порівнянь: із планом, із попереднім періодом (минулий день, тиждень, декада, місяць, квартал, рік, п'ятирічка), із середніми даними, із кращими даними (кращими результатами роботи, передовим досвідом, новими досягненнями науки і техніки).

Використання засобу порівняння потребує забезпечення порівнянності порівнюваних показників. Порівнянність забезпечується такими прийомами:

- при зміні цін - перерахунком показників у тих самих цінах;

- при порівнянні обсягу виробництва підприємств і цехів, що роблять різноманітну продукцію, - шляхом використання перевідних коефіцієнтів на продукцію;

- при неоднаковому числі робочих днів у порівнюваних періодах - приведенням їх до однакового числа днів;

- при різноманітних методиках числення показників - шляхом приведення до однакової методики;

- при різноманітних географічних і кліматичних умовах, розмірах організацій, масштабах виробництва, порівняннях до і після проведення організаційно-технічних заходів і т.п. - шляхом усунення впливу цих чинників.

Метод ланцюгових підстановок. Сутність даного методу полягає в тому, що кожний із чинників по черзі розглядається як перемінний, а інші фактори приймаються в цей час за постійні. Кожна підстановка супроводжується розрахунком, число яких на одиницю більше числа чинників. Вплив перемінного чинника визначають відніманням із розрахунку, у якому змінився даний чинник, щодо попереднього розрахунку, у якому даний чинник не змінювався.

Застосування засобу ланцюгової підстановки потребує суворої послідовності підстановок. Прийнято спочатку визначати вплив кількісних чинників, а вже потім - якісних. Кількісні показники і чинники характеризують розмір ресурсів і кінцеві результати господарської діяльності (чисельність робочих, вартість основних фондів, реалізована продукція, прибуток), а якісні - використання ресурсів (фондовіддача, продуктивність праці, рентабельність і т.п.). Довільні підстановки змінюють отримані результати.

На економічні показники окремі чинники можуть впливати не тільки з різноманітним ступенем впливу, але й у різних напрямках, що визначають за змістом і по математичному вираженню (+, - ).

Модифікацією методу ланцюгових підстановок є засіб різниць.

При даному методі вплив чинників визначають множенням відхилень (різниць) по відповідним факторам, на абсолютні значення інших чинників Застосування методу різниць потребує дотримання такого правила. Для визначення впливу кількісного чинника на економічний показник потрібно зміну кількісного чинника помножити на планову або базисну величину якісного чинника. Вплив якісних чинників визначають множенням зміни якісного чинника на фактичний розмір кількісного чинника.

При аналізі бухгалтерської звітності використовують горизонтальний, вертикальний і трендовой аналіз.

Горизонтальний аналіз - це порівняння показників бухгалтерської звітності з показниками попередніх періодів. При цьому використовують як просте порівняння статей звітності й аналіз різких змін, так і аналіз змін статей звітності в порівнянні зі змінами інших статей. Особливу увагу приділяють випадкам, коли зміни по різних показниках не відповідають економічній сутності господарських процесів.

Вертикальний аналіз - це виявлення питомої ваги окремих статей у загальному підсумковому показнику і наступне порівняння з результатами попереднього періоду.

При трендовому аналізі розраховують відносні відхилення показників звітності за ряд років від рівня базисного року. Випадкові чинники доцільно в увагу не приймати.

Інформаційна база аналізу фінансового стану.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є бухгалтерський баланс. Використовуються також і форми бухгалтерської звітності: ф. 2 «Звіт про фінансові результати», ф. 3 «Звіт про фінансовово-майновий стан підприємства», дані поточного бухгалтерського обліку.

Якщо потрібно проаналізувати фінансово-майновий стан підприємства, використовують ф.1 і ф.2, щоправда, іноді можна обійтися одним лише балансом; якщо предметом аналізу є фінансово-господарська діяльність, використовують ф.1 і ф.2, застосовуючи при цьому деякі розшифровування по видах діяльності. Разом це й буде аналізом фінансового стану. Фінансового з точки зору отриманих результатів та забезпечення статутної діяльності відповідними фінансовими ресурсами, тобто справжні кошти, а не та грошова маса, якою ми володіємо на певну дату.

Активи підприємства, тобто все наявне майно і цінності разом з борговими правами, розташовані у лівій частині балансу. При цьому вони згруповані за господарським призначенням і розташовані згори донизу за правилом зростаючої ліквідності. Перший розділ - основні активи, другий і третій - поточні, тобго ті, що обертаються скоріше. При цьому чим нижче розташований рядок - тим вища ліквідність облікованих там активів.

Пасиви (права сторона балансу) - це джерела утворення активів, тобто кошти власні (р. І) і позикові (р. 2 і р. 3). У свою чергу позикові кошти поділяються на фінансові зобов'язання (кредити), які можуть бути довгостроковими (р. 2) і поточні зобов'язання (р. 3), тобто по тих коштах, що ніхто насправді не мав на меті позичати, вони утворюються поточною господарською діяльністю. Серед останніх є ще так звані стійкі пасиви: зарплата, заборгованість перед бюджетом, органами соціального страхування та позабюджетними фондами.

Баланс - це звітний документ, який складається на базі тих залишків (сальдо), які підприємство має станом на певну дату. Дебетові сальдо з головної книги записуються до активів, кредитові - до пасивів.

Зменшують (точніше, коригують) суму активів деякі контрактивні статті. До їх числа належать: знос ОФ, знос МШП і торгова націнка - всі ці рахунки, незважаючи на те, що завжди мають кредитові сальдо, записуються на зменшення облікової вартості відповідних їм активів: основних засобів, МШП, товарів, відтворюючи таким чином їх справжню балансову вартість. Величину зносу ОФ і МШП, а також величину торгової націнки на ще не реалізовані товари не можна віднести до числа пасивів, оскільки вони не відображають ні зобов'язань, ні капіталу.

Звіт про фінансово-майновий стан складається як із залишків, так і з оборотів по статтях, що відображають як майно підприємства (основні засоби, нематеріальні активи, товари, запаси, незавершене виробництво і т. ін.), так і його фінансові ресурси (статутний фонд, фонди спеціального призначення та цільового фінансування, ресурси зовнішніх надходжень, у тому числі бюджетних, і т. ін.). Крім того, у ф.3 містяться докладні довідки про проведені переоцінки, наявність власних оборотних коштів, недостачі і псування тощо. Форма 3 просто докладніше розгортає перед користувачем картину, відображену у формах 1 і 2, і потрібна лише у разі проведення поглибленого аналізу.

Слід ще сказати, що аналіз фінансового стану можна проводити і на базі даних самої лише головної книги, адже саме з неї переносяться дані до звітних форм, щоправда, у згрупованому вигляді. Головна книга, як найважливіший синтетичний реєстр, це і баланс, і звіт про фінансові результати, і звіт про фінансово-майновий стан, і взагалі все, що бажаєте знати про своє підприємство під однією обкладинкою. Однак, щоб по ній вміти аналізувати, потрібен досвід головного бухгалтера. Для головного бухгалтера правильно складена головна книга читається як роман. Іншим користувачам, у тому числі і керівникам, потрібна інформація на одному аркуші. Для цього складаються вищеназвані звітні форми, затверджені за єдиним зразком.

Коефіцієнт грошової платоспроможності К.г.п. (його ще називають коефіцієнт абсолютної ліквідності) визначається відношенням суми грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень до залишків по непогашених кредитах та поточної кредиторської заборгованості:

К.г.п.=(Грошові кошти + короткострокові фінансові вкладення): (П.р. II + П.р. III),

де: Грошові кошти - назва статті Активу балансу (підсумок рядків з 260 до 290).

Короткострокові фінансові вкладення - назва рядка Активу баланса (рядок 250).

П.р. II - підсумок II розділу Пасиву балансу (рядок 545).

П.р. III - підсумок III розділу Пасиву балансу (рядок 750).

Значення цього коефіцієнта не повинно бути менше 0,2. Але вище 0,35 не завжди потрібно, оскільки надмірний залишок коштів свідчить про неефективне їх використання.

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності К.р.п. визначається відношенням суми залищків по непогашених кредитах та поточної кредиторської заборгованості:

К.р.п.=((А.р.II + А.р.III)-Запаси і НЗВ): (П.р.II + П.р.III),

де: А.р.II - підсумок II розділу Активу балансу (рядок 150).

А.р.III - підсумок III розділу Активу балансу (рядок 320).

Запаси - балансова вартість виробничих запасів (рядок 080 Активу балансу).

НЗВ - балансова вартість незавешенного виробництва (рядок 110 Активу балансу).

П.р.II - підсумок II розділу Пасиву балансу (рядок 545).

П.р.III - підсумок III розділу Пасиву балансу (рядок 750).

Значення цього коефіцієнта на початок і кінець періоду теж порівнюють між собою.

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності К.л.п. визначається відношенням загальної суми поточних активів до загальної суми фінансових і поточних зобов'язань:

К.л.п.=(А.р.II + А.р.III): (П.р.II + П.р.III),

де: А.р.II - підсумок II розділу Активу балансу (рядок 150).

А.р.III - підсумок III розділу Активу балансу (рядок 320).

П.р.II - підсумок II розділу Пасиву балансу (рядок 545).

П.р.III - підсумок III розділу Пасиву балансу (рядок 750).

Бажано, щоб цей коефіцієнт перевищував одиницю. Таким чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних засобів для повної ліквідації своїх боргових зобов'язань.

Однак найчастіше користуються середнім коефіцієнтом ліквідності К.лікв.(сер), без урахування різних рівнів платоспроможності. Він визначається відношенням суми поточних активів до суми поточних зобов'язань:

К.лікв.(сер.)=(А.р.II + А.р.III): П.р.III,

де: А.р.II - підсумок II розділу Активу балансу (рядок 150).

А.р.III - підсумок III розділу Активу балансу (рядок 320).

П.р.III - підсумок III розділу Пасиву балансу (рядок 750).

Це дає можливість визначити спроможність підприємства щодо погашення ним своїх короткострокових зобов'язань. Щоправда, середній коефіцієнт ліквідності не завжди може бути правдивим. Іноді він може лише потішити душу керівника, але не допоможе у реальному житті. Адже запаси і продукція у стадії незавершенного виробництва не так скоро перетворюються на гроші, як цього хотілося б. Тому реальнішим вважається так званий коефіцієнт критичної ліквідності.

Коефіцієнт критичної ліквідності К.лікв.(крит.) визачається відношенням величини поточних активів за мінусом запасів і незавершеного виробництва до величини поточних зобов'язань:

К.лікв.(крит.)=((А.р.II + А.р.III)-Запаси і НЗВ): П.р.III,

де: А.р.II - підсумок II розділу Активу балансу (рядок 150).

А.р.III - підсумок III розділу Активу балансу (рядок 320).

Запаси - балансова вартість виробничих запасів (рядок 080 Активу балансу).

НЗВ - балансова вартість незавешенного виробництва (рядок 110 Активу балансу).

П.р.III - підсумок III розділу Пасиву балансу (рядок 750).

Бажано, щоб цей показник дорівнював одиниці. Але на практиці це буває нечасто, і тому можна задовольнитись його значенням 0,8 - 0,9.

У разі коли активи виявляються низьколіквідними, існує загроза потрапити у скрутне фінансове становище. Проте надто висока ліквідність (коефіцієнт ліквідності значно перевищує одиницю) говорить про недоліки у використанні поточних активів, що тягне за собою пониження показника прибутковості (рентабельності).

Якщо відношенням суми поточних активів до суми поточних зобов'язань визначається середній коефіцієнт ліквідності, то різниця між цими двома величинами визначає величину оборотного (робочого) капіталу ОК:

ОК=(А.р.II + А.р.III)-П.р.III,

де: А.р.II - підсумок II розділу Активу балансу (рядок 150).

А.р.III - підсумок III розділу Активу балансу (рядок 320).

П.р.III - підсумок III розділу Пасиву балансу (рядок 750).

Цей показник свідчить про те, наскільки господарська діяльність підприємства забезпечена власними фінансовими ресурсами. При наявності на балансі довгострокових кредитів їх теж слід врахувати, адже довгострокові кредити спрямовуються на капітальні вкладення і не повинні брати участі у поточній госодарській діяльності.

У разі необхідності можна проаналізувати структуру активів визначенням питомої ваги кожної зі статей у загальній сумі валюти балансу. Визначити їх зростання (зменшення) порівняно зі станом на початок звітного періоду. При цьому значне зростання залишків по статтях і витрат не завжди є ознакою розширення виробництва. Це може бути викликано вповільненням обороту цих активів.

Аналіз оборотності Визначення коефіцієнта оборотності запасів.

Коефіцієнт оборотності запасів К.о.з. визначається відношенням виручки від реалізації без врахування ПДВ і акцизів до середньої суми негрошових поточних активів:

К.о.з. = Виручка від реалізції: Середній залишок НПА,

де: Виручка від реалізації(ф.2) - назва рядка 010 Звіту про фінансові результати.

НПА - негрошові поточні активи - загальний підсумок II розділу Активу балансу (рядок 150).

Середній залишок НПА - середнє арифметичне величини НПА на початок і кінець звітного періоду.

Величину виручки від реалізації за звітний період можна знайти в одному з найперших рядків форми 2. Що стосується середньої суми негрошових поточних активів, то її визначають шляхом знаходження сереньоарифметичної величини між залишками на початок і кінець звітного періоду (форма 1).

Для всіх підприємств одразу не можна назвати оптимальне значення цього показника. Багато залежить від організаційних факторів: видів діяльності, тривалості виробничого циклу і т.ін. У одних підприємств запаси обертаються 20 разів на рік, і це не здається їм багато, для інших - і 2 рази за цей же період буде добре.

Іноді для внутрішнього контролю цей показник варто визначити дещо іншим способом. А саме: замість величини виручки від реалізації використати величину собівартості реалізованої продукції:

К.о.з.=Собівартість реалізованої продукції: Середній залишок НПА,

де: Собівартість реалізованої продукції - рядок 040 «Затрати на виробництво реалізованої продукції(робіт, послуг) Звіту про фінансові результати.

Визначений таким чином коефіцієнт оборотності запасів не буде порівнюваним з середньогалузевим, але для внутрішнього аналізу він може знадобитись.

Лише в такий спосіб (відношенням величини собівартості, що припадає на реалізацію до середньої величини запасів) можна визначити не тільки коефіцієнт оборотності запасів, але й отримати дані про середню норму запасів у днях. Наприклад, якщо коефіцієнт оборотності запасів за рік, визначений з використанням в чисельнику величини собівартості, а не доходу з продажів, є 4, то це означає, що підприємство для забезпечення своєї діяльності тримає запасів на три місяці наперед (12/4=3) і запаси протягом року поповнювалися 4 рази. Якщо ж використати в розрахунках дані про реалізацію, значення норми запасів буде невиправдано викривленим у бік зменшення.

При поглибленому аналізі коефіцієнт оборотності можна визначити, застосовуючи будь-яку окрему статтю: запасів, товарів, готової продукції тощо. Щоб визначити кількість обертів за період по кожній окремій статті запасів, необхідно, передусім, визначити питому вагу витрат цих запасів у загальній величині собівартості продукції, що реалізувалася протягом періоду. Одержану таким чином величину слід порівнювати з середньою величиною відповідних залишків. Так визначають оборотність запасів по кожному їх виду, що, в свою чергу, дозволяє правильно орієнтуватися при визначенні потреби в них. Це дуже серйозне питання. Адже закупити товари і запаси на багато місяців наперед - це найпростіше, але не по - господарському, бо це все одно, що гроші надовго покласти на склад. Неробочий капітал - зв'язаний капітал. Чим вища оборотність запасів, тим менше робочого капіталу відволікається на їх закупівлю. Звісно, що це можливо лише при надійних зв'язках з постачальниками. При цьому має значення і їх розташування. Це все питання організаційні, але їх варто враховувати. Деякі японські компанії взагалі намагаються не тримати складських приміщень, а працювати «з коліс». На жаль, наш малорозвинутий ринок постачання і збуту, а також дорожнеча та нерозвинутість транспортних послуг не дозволяють навіть близько підійти до такої організації виробництва, але максимально наближатись до цього варто. Оптимальна кількість обертів за рік (чи інший звітний період) на кожному підприємстві своя, але одне можна сказати з упевненістю: якщо порівняно з попереднім періодом обороти прискорюються - то добрий знак.

За допомогою регулярного проведення аналізу оборотності активів можна знайти можливість знизити величину оборотного капіталу і в результаті ліквідації його надлишку можна отримувати значно більше прибутку на кожну гривню, вкладену в запаси. Це може стати можливим за умови збереження при цьому кількісного рівня збуту і норми прибутку.

Подібно до того, як визначають коефіцієнт оборотності запасів, можна визначити тривалість обігу будь-яких активів. Наприклад, дебіторської заборгованості.

Оборот дебіторської заборгованості.

Оборотність дебіторської заборгованості визначається відношенням доходів від продажів (величини реалізації без урахування ПДВ і акцизів) до середньої дебіторської заборгованості, визначеної як середньоарифметична величина між сальдо по дебіторах на початок і кінець звітного періоду:

Оборот дебіторської заборгованості=Чиста реалізація за період: Середня дебіторська заборгованість,

де: Чиста реалізація за період - дохід від продажів без урахування ПДВ і акцизів, тобто різниця між рядком 010 та рядками 015 і 020 Звіту про фінансові результати.

Дебіторська заборгованість - в Активі балансу стаття «Розрахунки з дебіторами» (підсумок рядків зі 170 до 240) та рядок «Товари відвантажені» (160).

Середня дебіторська заборгованість - середнє арифметичне значень дебіторської заборгованості на початок і кінець звітного періоду.

Цей показник дає можливість визначити, скільки разів протягом року (або іншого періоду, який аналізують) обсяги надходжень від реалізації можуть вмістити в собі середній залишок боргових прав (дебіторів).

Цей показник визначає ефективність кредитного контролю. Кредитного з боку підприємства, адже даючи товар з відстроченням платежу іншим суб'єктам, підприємство фактично їх кредитує.

Для визначення тривалості обертів дебіторської заборгованості (терміну кредиту покупцям) слід скористатися зворотною формулою. А саме визначити відношення середньої дебіторської заборгованості до чистої реалізації, котру маємо за звітний період. Отриману в результаті величину слід помножити на кількість днів у звітному періоді:

Термін кредиту покупцям=Середньорічна дебіторська заборгованість/Чиста реалізація за період * 365 (днів).

Таким чином визначають, скільки в середньому днів знадобилося підприємству для отримання оплати за відвантажені товари (виконані роботи і послуги).

При визначенні цих показників беруть участь лише суми по дебіторах-покупцях(замовниках) як такі, що мають пряме відношення до обсягів реалізації продукту діяльності підприємства.

Оборот кредиторської заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості і середній період її погашення визначаються аналогічно вищенаведеним показникам по дебіторах. З тією лише різницею, що замість величини доходів з продажів береться величина закупівель, оскільки обсяги продажів не можуть порівнюватися з борговими зобов'язаннями за отримані поставки.

Дебіторська заборгованість, виведена на кінець звітного періоду, пов'язана з обсягами продажів за цей період; кредиторська забогованість - з обсягами закупівель.

Таблиця 2.1. Визначення суми закупівель

Обсяг реалізації (без ПДВ і акцизного збору)	Форма 2
- прибуток	Форма 2
= чисті експлуатаційні витрати
+ величина запасів на кінець періоду	Форма 1
= валові експлуатаційні витрати
- додана вартість (витрати на робочу силу, амортизація, відсотки за кредит, внески до інноваційного та інших позабюджетних фондів)	В оборотах по дебету витратних рахунків з кредиту 70, 68,69,02 ін.відповідних
= закупівлі

Потреба у визначенні суми закупівель дещо ускладнює завдання, але зробити це варто. Майже всі дані ми можемо отримаим з форми 2 «Звіт про фінансові результати». Лише деякі дані про додану вартість необхідно одержати додаткова з головної книги:

Оборот кредиторської заборгованості=Сума закупівель: Середня кредиторська заборгованість (разів),

де: Кредиторська заборгованість - це значення статті «Розрахунки з кредиторами» в III розділі Пасиву балансу (підсумок рядків з 620 до 720).

Середня кредиторська заборгованість - середнє арифметичне значень кредиторської заборгованасті на початок і кінець періоду.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості - це середня кількість днів, необхідних для розрахунків з постачальниками і підрядчиками, і визначається за зворотною формулою:

Середній період погашення кредиторської заборгованості = Середньорічна кредиторська заборгованість: Сума закупівель за рік *365 (днів)

При визначенні цих показників беруть участь лише величини боргових зобов'язань перед постачальниками, підрядчиками і тими, хто виконував для вас роботи або надава послуги. Тобто , перед зовнішніми кредиторами, і до того ж лише тими, до яких відноситься поточна господарська діяльність.

Якщо порівняти показники кредиторської заборгованості з показниками по дебіторах, то можна зробити деякі важливі висновки. Наприклад, у разі коли показник тривалості кредиторської заборгованості хоча б на декілька днів перевищує такий же показник по дебіторах, то це означає не що інше, як вміння утримати позики довше, ніж дозволяти це робити своїм боржникам. Однак тут важливо не перестаратися. Декількох днів цілком достатньо.

Аналіз рентабельності.

Рентабельність - це прибутковість.

Загальновживаний у нас показник рентабельності як відношення прибутку до собівартості - не єдиний. Визначати рентабельність за такою формулою нас зобов'язують органи статистики, адже для статистичного аналізу цей важливий показник діяльності має бути порівнюваним для різних підприємств.

Формула Прибуток / Собівартість корисна тим, що дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, що була витраченою (точніше, вкладеною) у виробництво кінцевого продукту. Так визначається рентабельність (прибутковість) понесених витрат.

Проте одного тільки показника рентабельності витрат буде замало для аналізу, результатами якого користуються керівники, або інвестори (замовники, акціонери).

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, які мають найзначніший вплив на його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку, який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією понесених витрат.

...