Акціонерні товариства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти функціонування акціонерних товариств

1.1 Сутність та принципи виникнення акціонерних товариств у ринковому господарстві

1.2 Роль і місце акціонерних товариств у сучасному ринковому господарстві

2. Становлення і розвиток акціонерних товариств в економіці України

2.1 Особливості виникнення та регулювання акціонерних товариств в Україні

2.2 Ринок акцій як механізм залучення інвестицій в акціонерні товариства

3. Шляхи удосконалення діяльності акціонерних товариств України

3.1 Організація корпоративного управління в діяльності акціонерних товариств України

3.2 Удосконалення державного регулювання діяльності акціонерних товариств

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Головні суб'єкти ринкової економіки - різні підприємства. Вони є первинною організаційно - економічною ланкою національного господарства. До підприємств належать заводи, фабрики, шахти, електростанції, ферми, банки, магазини, університети, інші заклади, які є самостійними суб'єктами господарювання. Вони створюються для виробництва потрібних суспільству і населенню матеріальних благ та різноманітних послуг. Стимулом для створення підприємства є одержання прибутку і використання його для задоволення суспільних та особистих потреб. Підприємства є головними товаровиробниками, які визначають ділову активність національної економіки. Від ефективності їхньої господарської діяльності залежать темпи економічного зростання і добробут населення країни. У розвинутих країнах існує безліч різноманітних сучасних підприємств. Вони діють у різних галузях економіки і класифікуються за різними критеріями, зокрема за формами власності, за правовим статусом, розмірами підприємств, сферою господарської діяльності, організаційно - правовими формами та ін.

Особливою формою підприємницької діяльності є господарські товариства. Вони виникають там, де необхідно об'єднання особистих зусиль або капіталу декількох осіб для ведення того або іншого бізнесу. Крім того, інститут господарських товариств допомагає обмежити або більш рівномірно розподілити ризики від ведення підприємницької діяльності. Об'єктом даної роботи є акціонерні товариства та їх види. Предметом - розвиток акціонерних товариств в Україні. Метою даної курсової роботи є детальне вивчення особливостей функціонування акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, їх сутність та основи фінансової діяльності. Основними завданнями роботи є:

1) визначити сутність, поняття та ознаки акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю;

2) розглянути види акціонерних товариств та порядок їх створення;

3) з'ясувати особливості управління акціонерним товариством та товариством з обмеженою відповідальністю. Актуальність дослідження даної теми полягає в тому, що на сьогоднішній день акціонерні товариства є досить поширеним явищем в економіці. Саме тому ця тема буде цікавою та актуальною для дослідження. Метою дослідження є вивчення та аналіз стану умов створення, діяльності акціонерних товариств на території України. Для цього я вирішувала такі завдання: дати поняття акціонерного товариства, їх видів, порядок створення та управління акціонерним товариством , розглянути структуру акціонерного товариства, загальні збори акціонерів, виконавчі органи господарських товариств, правовий режим акцій , зробити висновки щодо стану законодавства України та шляхів його удосконалення щодо правового статусу акціонерних товариств.

1. Теоретичні аспекти функціонування акціонерних товариств

акціонерний інвестиція капітал фінанси

1.1 Сутність та причини виникнення акціонерних товариств у ринковому господарстві

Створення власної справи завжди пов'язане з ризиком. Створюючи власну справу потрібно пам'ятати про відповідальність за функціонування, розвиток, виживання її. Рішення зайнятись бізнесом включає в себе такі моменти як бажання створення власної справи, щоб стати господарем; відмова від попередньої кар'єри і готовність змінити своє життя; переконання у тому, що власна справа - заняття престижне і достойне; можливість створення власної справи (наявність коштів і умов); упевненість у реальності створення такої справи за умови існування необхідних зовнішніх і внутрішніх передумов. Для застосування власної справи, повинна бути ідея, яка буде закладена в її основу. Вибрані види діяльності повинні сприяти: високому рівню рентабельності; швидкості окупності проекту; можливості продажу продукції в максимальному обсязі; відносно прийнятним умовам матеріально - технічного забезпечення; невисокому рівню капіталомісткості; найменшому ризику тощо. Налагодити власну справу можна декількома шляхами, у тому числі і стати засновником акціонерного товариства. Акціонерне товариство (корпорація) - найбільш розвинута форма господарських товариств, головним атрибутом є акція - цінний папір без встановленого терміну обміну, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації.[ 15] У більшості цивілізованих країн акціонерні товариства прийнято класифікувати на два типи: відкриті -- акції яких вільно продаються і купуються всіма бажаючими (в деяких країнах (наприклад, США) такі товариства називають публічними), та приватні -- акції яких не поступають у вільний продаж, а розподіляються серед засновників. Середня кількість акціонерів в акціонерних товариствах США становить близько 60 тисяч, а у наймогутніших публічних товариствах їх чисельність перевищує 3 млн. У закритих акціонерних товариствах їх кількість становить до 300 чол. Власник акції має формальне право брати участь в управлінні акціонерним товариством, оскільки володіння акцією дає йому право голосу при обранні керівних органів, а власник облігації такого права не має. Кількість акціонерів у розвинутих країнах Заходу постійно зростає (за винятком періоду економічних криз). Так, в США їх чисельність з 1929 по 1994 р. зросла з 1 млн. до понад 50 млн. На початку 90-х років середній прибуток найманого працівника на дивіденди становив близько 10 проц. його щорічного заробітку. Зростаюче поширення акцій серед робітників і службовців та збільшення дивідендів частково долають їх відчуженість від засобів виробництва, посилюють матеріальну зацікавленість в діяльності акціонерного товариства. Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадження акціонерної власності. Акціонерна власність у колишньому Радянському Союзі практично була повністю ліквідована наприкінці 20-х років, оскільки вона не вписувалася у бюрократичне централізовану «соціалістичну» економіку. За умов планомірно-ринкової економіки постала потреба використати її прогресивні риси. Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерного капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективному використанні засобів виробництва, сировини, електроенергії, збереженні техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність праці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень. Акціонерна власність може сприяти деякій демонополізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства. Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Слід відмітити, що акціонерні товариства відрізняються від інших господарських товариств тим, що їхній статутний капітал утворюється у грошовій формі і розділяється на однакові за своєю номінальною величиною та неподільні паї у вигляді акцій. Перелік організаційно - правових форм господарських товариств, що містяться у Законі «Про господарські товариства» є вичерпним, проте щодо акціонерного товариства варто мати на увазі положення ст. 25 цього закону відповідно до якого товариство може бути закритим або відкритим. Публічні та приватні акціонерні товариства різняться між собою за порядком створення і правовим статусом, і є фактично двома різними організаційно - правовими формами господарського товариства. Тому при створенні акціонерного товариства його засновниками обов'язково має бути визначений вид товариства - закрите чи відкрите. Публічним акціонерним товариством є таке, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі - продажу на біржах, а закритим є акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки та купівлі - продажу на фондовій біржі. Акції закритого акціонерного товариства належать тільки його засновникам і на вільний ринок не поступають. Підготовчий етап утворення підприємства включає в себе ряд складових: складання установчого договору; складання статуту підприємства; визначення юридичної адреси; складання пакету протоколів про наміри співробітництва; узгодження перспектив роботи з банківськими установами та затвердження пакету установчої документації. Усі копії реєстраційної документації необхідно завірити у нотаріуса. Реєстраційний етап утворення підприємства має наступні складові: формування пакета реєстраційної документації; внесення необхідної суми статутного фонду та обов'язкових платежів; отримання свідоцтва про реєстрацію; отримання ідентифікаційного коду та печатки; постановка на облік у статуправлінні; реєстрація у податковій адміністрації та пенсійному фонді, у фонді зайнятості та у фондах соціального страхування; відкриття рахунку в установах банку.

1.2 Роль і місце акціонерних товариств у сучасному ринковому господарстві

Виникнення і швидке поширення акціонерних товариств було пов'язано з розвитком продуктивних сил і розширенням капіталістичного виробництва. В умовах раннього капіталізму з'явилося протиріччя між тенденцією до створення все більш великих підприємств і обмеженістю індивідуальних капіталів (навіть з урахуванням використання індивідуальними капіталістами позикових коштів). Це протиріччя до певної міри дозволялося шляхом централізації капіталу, однією з головних форм якої є створення акціонерних товариств. Зі створенням акціонерних товариств виникала можливість концентрувати в їх рамках значнікапітали, що дозволяють вирішувати найскладніші господарські проблеми. Істотною перевагою акціонерних товариств, у порівнянні з іншими видами товариства, є також наявність ринку, де можна вільно купити або продати цінні папери. Все це і зумовило широке поширення акціонерних товариств у промисловості, торгівлі, банківській і страховій справі, в інших сферах економіки. Так, наприклад, в США налічується в даний час понад 3 млн. акціонерних товариств, які виробляють більшу частину валового національного продукту країни. Акціонерна форма капіталу використовується також найбільшими монополіями для встановлення контролю над підприємствами в інших країнах за допомогою вивозу капіталу. Ці капітали залучаються для будівництва підприємств в інших країнах, а також для скупки акцій вже існуючих там підприємств. У ринковій економіці акціонерні товариства - основа ринку цінних паперів. Цінні папери акціонерних товариств - акції, займають величезну частку ринку цінних паперів, являють собою ідеальний інструмент інвестицій в економіку країни. Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства - один з напрямів роздержавлення власності. Разом з тим в акціонерне товариство можуть з'єднатися різні форми базової власності залежно від утримувачів (власників) акцій - підприємств, держави, місцевих Рад, окремих громадян. Доцільність такого перетворення техніко - економічно обґрунтовується, визначаються найближчі наслідки і перспективи розвитку акціонерних форм власності, потенційні можливості впливати на попит і пропозицію ринку, підраховуються витрати виробництва і прибуток . В умовах ринкової економіки акціонерні товариства є однією з ефективних форм організації підприємств, найменш ризикованою для суб'єктів господарської діяльності. Вони дозволяють найбільш раціонально мобілізувати вільні грошові кошти суб'єктів господарювання, особисті заощадження населення для створення нових, модернізації діючих виробництв на базі досягнень науково - технічного прогресу. Щодо управління акціонерним товариством то розподіл управлінських функцій між загальними зборами, спостережною радою та правлінням часто викликає конфлікти у сфері корпоративних відносин і утворює певні підстави для зловживань з боку посадових осіб товариства. Усі питання діяльності акціонерного товариства вирішуються акціонерами не одностайно, а простою чи кваліфікованою більшістю голосів. Це також є джерелом чисельних конфліктних ситуацій у сфері корпоративного управління і породжує необхідність законодавчого забезпечення захисту прав меншості у акціонерних товариствах.

Взагалі акціонерне товариство є найбільш складною за правовим регулюванням формою функціонування господарського товариства, яка істотно відрізняється майже за усіма параметрами від інших товариств. Акціонерне товариство є також і найбільш коштовною за витратами організаційно - правовою формою. А тому її доцільно використовувати лише для ведення досить великого бізнесу. Проаналізувавши статистику з акціонерних товариств, серед загальної кількості суб'єктів ЄДРПОУ акціонерні товариства займають 1/3 всіх суб'єктів. Тобто із 1096342 суб'єктів ЄДРПОУ 33754 є акціонерними товариствами. Згідно класифікатору видів економічної діяльності найбільша кількість акціонерних товариств зосереджена у секції D - Переробна промисловість ( 7982 суб'єктів), далі йдуть суб'єкти, які відносяться до секції G - Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку ( 7458 суб'єктів), F - Будівництво (3273 суб'єкти), К - Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг, надання послуг підприємцям (3257 суб'єктів), А - Сільське господарство, мисливство, лісове господарство (2309 суб'єктів), І - Діяльність транспорту та зв'язку (2020 суб'єктів), J - Фінансова діяльність (1826 суб'єктів). (На діаграмі висвітлені дані у процентах по Україні)

Оскільки значна частка акціонерних товариств зосереджена у промисловості, а саме у цю галузь більш за все інвестують і підприємства цієї галузі, в свою чергу, також інвестують, то можна стверджувати, що й частка акціонерного капіталу на ринку інвестицій відіграє велику роль. Акціонерні товариства приймають участь у формуванні інвестиційних ресурсів країни і з'являються привабливими об'єктами для інвестування як для вітчизняних інвесторів, так і іноземних. Промисловість - галузь приваблива для інвестування. Значна частина акціонерних товариств спостерігається і серед банків, роль яких в інвестування також безумовна. Поширення акціонерного сектору у свою чергу буде сприяти поширенню глобалізації, що є новим, з теоретичної точки зору, обґрунтованим напрямом дій. Отже, з першого розділу можна зробити вже деякі висновки. Акціонерні товариства набули значної популярності завдяки своїм позитивним рисам. Однак цим товариствам притаманно чимало негативних рис, що зумовлює необхідність державного регулювання з метою зменшення небезпечних для суспільства проявів таких рис. До позитивних рис акціонерного товариства належать:

§ легкість створення значного за розмірами капіталу;

§ обмеженість ризику акціонера розміром сплачених за акції коштів, що сприяє залученню значної кількості учасників (акціонерів) та концентрації великих капіталів;

§ стабільність майнової бази акціонерного товариства, оскільки на неї, як правило, не впливає вихід акціонера з акціонерного товариства (це відбувається шляхом відчуження акцій іншим особам, що не веде до зменшення майнової бази товариства);

§ необов'язковість персональної участі акціонерів у діяльності акціонерного товариства, що полегшує участь у ньому і відповідно - залучає нових акціонерів і їх кошти;

§ можливість залучення до участі у відкритих акціонерних товариствах широких верств населення і відповідно - розподілу прибутку акціонерних товариств між ними;

§ можливість застосування в різних сферах народного господарства (банківська, страхова, інвестиційна діяльність, промисловість, сільське господарство, транспорт тощо) та в усіх секторах економіки - державному, комунальному, приватному, а також створення змішаних акціонерних товариств;

§ використання форми акціонерного товариства у процесі роздержавлення і приватизації;

§ можливість здійснення контролю над акціонерним товариством завдяки володінню контрольним пакетом акцій (для стратегічного інвестора), не витрачаючи кошти на придбання всіх акцій товариства.

2. Становлення і розвиток акціонерних товариств в економіці України

2.1 Особливості виникнення та регулювання акціонерних товариств в Україні

Розвиток ринкової економіки супроводжується зміною конкретно-історичних форм капіталу, спричинених розвитком продуктивних сил. На межі XIX - XX ст. виникла ситуація, коли індивідуальних капіталів, навіть досить потужних, було недостатньо для здійснення таких масштабних проектів, як будівництво залізниць, каналів, освоєння нових регіонів на земній кулі тощо. Для розв'язання суперечностей цього етапу розвитку продуктивних сил виникли акціонерні товариства як своєрідна форма централізації капіталів. Акціонерні товариства (корпорації) - це підприємства, капітал яких складається з грошових коштів різних вкладників, об'єднаних шляхом продажу цінних паперів. Так виникають підприємства з колективним, асоційованим капіталом. Процес утворення акціонерних товариств регулюється законодавством кожної країни. Першими акціонерними товариствами були англійська Ост-Індійська компанія (1600 р.) та голландська Ост-Індійська компанія (1602 р.) створені для ведення колоніальної торгівлі. У XVII - XVIII ст. були започатковані акціонерні товариства у Франції, Німеччині, Данії та інших країнах. Однак у той час вони не відігравали помітної ролі в національних економіках. Бурхливий розвиток акціонерних товариств почався у XIX ст., а у XX ст. вони стали панівною формою в усіх економічно розвинених країнах світу. Формування акціонерних товариств, так само, як і розвиток продуктивних сил, мало еволюційний характер. Тому складно провести чітку межу між етапами. Але в економічній літературі прийнято вважати, що розмежування між першим і другим етапами припадає на 50-ті роки XX ст. Для другого етапу розвитку акціонерних товариств характерно те, що, хоча мета їх створення і залишилась тією самою -- одержання високих доходів акціонерів, причини, які зумовили їх заснування, були іншими, ніж раніше. Одна з них -- глибока криза, яка виникла в кінці 20-х на початку 30-х років XX ст. Вона змусила переглянути багато теоретичних положень, які існували доти. Зокрема, виникли теорії, котрі рекомендували регулювати економіку за допомогою планування. У західних країнах почали ширше використовувати елементи планування, чому сприяли існуючі акціонерні товариства. Так, практика довела, що навіть за неповного використання виробничих потужностей власники акціонерних товариств можуть одержувати прибутки, якщо вміло поєднувати обсяги та асортимент продукції з цінами її реалізації. На цьому етапі суттєво зростає роль маркетингу, що, в свою чергу, дозволяє товариствам забезпечити одержання більших прибутків. На цьому етапі достатнього поширення набуває випуск так званих дрібних акцій серед працівників підприємств та інших верств населення. Подібне явище дістало назву «демократизація капіталу». Свого часу така політика «розпорошення» акцій серед широких верств населення абсолютизувалась як у західній, так і радянській економічній літературі. Проте соціально-економічні висновки щодо цього робились діаметрально протилежні. Так, західні економісти доводили, що такий шлях розвитку акціонерних товариств призводить до згладжування граней між капіталістами та іншими працівниками, оскільки останні, купуючи дрібні акції, самі стають капіталістами (власниками підприємств). Така соціально-економічна система, за їх висновками, набуває рис «народного капіталізму». Але факти заперечують подібне прямолінійне трактування цього процесу, оскільки основна маса акцій (контрольний пакет) перебуває у руках великого капіталу. На початку 90-х років статистичні дані свідчили, що не слід перебільшувати соціальну ефективність акціонерного «ходіння в народ». Так, на той час рекорд належав США, де один акціонер припадав на кожних сім громадян. У ФРН та Японії акціонером був кожний дванадцятий, у Франції -- кожний чотирнадцятий громадянин. Водночас радянська наукова і навчальна література трактували теорію «демократизації капіталу» лише як апологетичну, основна функція якої -- захист капіталістичної системи. Проте слід розуміти, що з точки зору економічного змісту тенденція зростання чисельності акціонерів дозволяє дійти й інших висновків. Так, розповсюдження і продаж акцій приносить подвійну вигоду. З одного боку, в обіг залучаються тимчасово вільні кошти населення, а з іншого -- збільшуються доходи останнього, що дозволяє підвищувати сукупний платоспроможний попит і таким чином теж стимулювати розвиток виробництва навіть при відповідному зростанні цін. Уся історія розвитку акціонерних товариств свідчить про те, що формування і методи їх створення змінювалися залежно від потреб розвитку продуктивних сил та раціонального використання факторів виробництва. Головне -- ці товариства утворювалися не за рішеннями згори, їх поява була зумовлена об'єктивними причинами. Якісний і кількісний розвиток продуктивних сил та факторів виробництва забезпечували для їх функціонування матеріальну основу. В наш час в Україні нараховується близько 35 тис. акціонерних товариств, значна частина з них утворена в процесі реформування державного і комунального майна шляхом обміну приватизаційних і компенсаційних сертифікатів на акції підприємств. Це дозволило 40% громадян України стати власниками акцій і одержати можливість брати участь в управлінні акціонерними товариствами. Таким чином, в наш час акціонерні товариства відіграють істотну роль в економіці країни, справляючи певний вплив на формування товарних і фінансових ринків та інші важливі економічні процеси. Беручи до уваги поширеність даної форми господарювання в Україні та те, що Закон України “Про господарські товариства” вже вичерпав свої можливості щодо ефективного врегулювання проблем, які виникають у процесі корпоративного управління товариствами, Верховна Рада України 19 вересня 2008 року прийняла новий Закон України «Про акціонерні товариства». Потреба кардинального реформування системи правового регулювання діяльності акціонерних товариств та прийняття нового окремого закону, який би регулював дані питання безпосередньо випливали з нового Цивільного кодексу України. Дослідження регулювання акціонерних товариств обумовлюється теоретичною та практичною потребою. Загальні відомості про господарські товариства -- їх поняття, види, правила створення і діяльності, а також правовий статус -- містяться у гл. 8 ЦК України [1]. Правовідносини, що виникають при створенні і в процесі діяльності акціонерних товариств, регулюються Законом України “Про акціонерні товариства”[2]. Після вступу в дію нового закону, ще на протязі двох років щодо акціонерних товариств будуть чинними положення Закону України “Про господарські товариства”[3].

2.2 Ринок акцій як механізм залучення інвестицій в акціонерні товариства

Акціонерне товариство відноситься до корпоративної форми організації підприємницької діяльності. Більшість людей бажає брати участь в бізнесі. Але багатьох зупиняє необмежена відповідальність, як обов'язковий атрибут одноосібного володіння або товариства. Вони не хотіли б ризикувати своїм майном у разі краху фірми. Спосіб розв'язання цієї проблеми був знайдений в створенні корпорацій. Особливості корпоративної форми організації бізнесу накладають відбиток на проведення і фінансування інвестиційної діяльності цього суб'єкта господарювання, оскільки основне завдання акціонерного товариства - досягти оптимальної структури капіталу, за якої ціна капіталу буде найнижчою, а вартість корпорації - найвищою. На практиці менеджерам корпорації досягти такого оптимуму досить нелегко.

Акціонерний капітал відіграє важливу роль у економіці України, особливо на ринку інвестицій. Але аналіз інвестиційної діяльності акціонерних товариств України засвідчує низьку якість системи корпоративного управління взагалі та недостатню ефективність управління інвестиційною діяльністю акціонерних товариств зокрема, що, у свою чергу, і є однією з причин низької ефективності управління економіки в цілому, уповільнення її динаміки та подальшої тонізації.

Інвестиційна діяльність є досить багатоаспектною, вона передбачає пошук та розробку інвестиційних проектів, їх обґрунтування за економічними (соціальними, екологічними та ін.) критеріями, пошук інвестиційних ресурсів та власне управління цими та іншими аспектами діяльності. Фінансування інвестиційної діяльності підприємства - це залучення зовнішніх та внутрішніх ресурсів (як грошових коштів, так і матеріальних та нематеріальних активів), а також їх використання для вкладень в інвестиційні об'єкти з метою досягнення економічного ефекту (доходу). Сукупність форм, методів та джерел, які використовуються в процесі залучення та використання зовнішніх і внутрішніх ресурсів, являє собою механізм фінансування. Схематично механізм фінансування інвестиційної діяльності підприємства зображено на Додатку А.

Отже, умовно сам процес фінансування можна розподілити на 2 стадії: залучення ресурсів та їх використання. На першому етапі головними завданнями, які постають перед менеджерами акціонерного товариства, є вибір, пошук та оптимізація джерел фінансування інвестиційної діяльності; на другому - розподіл їх за об'єктами вкладання. В механізмі фінансування ми вважаємо за доцільне також виділяти процес дефінансування, що полягає у вивільненні капіталу через формування доходів акціонерного товариства, повернення залучених ресурсів власникам та формування внутрішніх ресурсів, що будуть знову використані в процесі інвестування. Тобто процес дефінансування, по суті, являється дзеркальним відображенням процесу фінансування. На мою думку, таке зображення механізму фінансування надає йому логічного завершення та відображає його циклічність. Окрім цього, схема також відображає тісний зв'язок фінансування та інвестування. Як проілюстровано на рисунку (Додаток А), процес інвестування замикається процесом фінансування. Ознакою розмежування понять фінансування та інвестування є характер першого платежу: про фінансування можна говорити у тому випадку, коли потік платежів починається з отримання ресурсів (надходжень), а потім продовжується вкладеннями (витратами), а процес інвестування починається, навпаки, з вкладень (витрат) у об'єкти інвестування, а потім, на їх основі, створюються надходження коштів.

Процес інвестування відповідно включає дві стадії: 1 - „інвестиційні ресурси - вкладення засобів”, тобто власне інвестиційна діяльність, та 2 - „вкладення засобів - результат інвестування” - передбачає окупність витрат та отримання доходу в результаті здійснення інвестицій. Без отримання доходу (ефекту) відсутня мотивація інвестиційної діяльності, вкладення ресурсів здійснюється з метою зростання авансованої вартості.

Надзвичайно важливим є етап пошуку, залучення та оптимізації джерел фінансування інвестиційної діяльності у акціонерному товаристві, що дуже схожий на такі самі процеси на підприємствах іншої форми власності, але спостерігаються деякі відмінності, які обов'язково потрібно враховувати.

Основною метою пошуку джерел фінансування є задоволення потреб акціонерного товариства у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізація їх структури з позиції забезпечення ефективності інвестиційної діяльності. Ефективне формування інвестиційних ресурсів щодо окремих джерел є найважливішою умовою фінансової стійкості підприємства.

Для забезпечення ефективного управління формуванням інвестиційних ресурсів на підприємстві зазвичай розроблюється спеціальна інвестиційна стратегія, яка покликана забезпечити стабільну інвестиційну діяльність відповідно до потреб розвитку підприємства, найбільш ефективне використання власних фінансових ресурсів, призначених для виконання цих завдань, а також фінансову стійкість підприємства на довготермінову перспективу. Отже, проаналізувавши усі проблемні питання другого розділу можна підбити певні висновки. Процес створення та формування акціонерного товариства пройшов довгий та різноманітний шлях до того досконалого вигляду, який ми маємо на даний час. Акціонерні товариства в своєму розвитку пройшли кілька етапів з властивими для кожного з них характерними особливостями. Значно зростала роль маркетингу, що дозволяло приносити акціонерам більші прибутки. Також на розвиток впливали різного роду економічні кризи, що підштовхували до створення різного роду акціонерних товариств. У Радянській економіці виникає нове явище - «демократизація капіталу», що пояснюється випуском дрібних акцій серед працівників підприємств. На сучасному етапі розвитку Україна налічує близько безліч різноманітних за економічним спрямуванням акціонерних товариств, що регулюються певними законами, котрі з року в рік вдосконалюються.

3. Шляхи удосконалення діяльності акціонерних товариств України

3.1 Організація корпоративного управління в діяльності акціонерних товариств України

Акціонерні товариства відіграють важливу роль в економіці держави. В Україні існує більше 35 тисяч акціонерних товариств, понад 17 мільйонів громадян України є акціонерами.

Водночас, чинне законодавство України не забезпечує достатньо повного та чіткого регулювання діяльності акціонерних товариств, що призводить до чисельних порушень прав інвесторів та гальмує інвестиційні процеси.

Недосконалість наявної правової бази дає можливість без формального порушення норм чинного законодавства нехтувати або прямо порушувати права та законні інтереси акціонерів. При цьому відсутні надійні механізми їх реалізації та ефективного захисту.

Крім того, сучасний стан корпоративного управління в Україні характеризується відсутністю прозорості діяльності акціонерних товариств, недостатньою координацією дій органів державного управління у сфері регулювання корпоративних відносин, неефективністю управління державними корпоративними правами.

Недостатній рівень корпоративної культури, невідповідність теперішньої практики корпоративного управління загальноприйнятим принципам та неготовність діючих товариств до їх опанування призвели до непрофесійних схем управління товариствами.

Тому в сучасних умовах необхідним є розвиток корпоративних відносин, що сприятиме залученню інвестицій в економіку України, розвитку фондового ринку та зростанню національного багатства.

Згідно із законодавством України, загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства. У 2008 році серед 6104 акціонерних товариств, які надали інформацію щодо стану корпоративного управління, у 4996 акціонерних товариств (81,85%) проводились загальні збори акціонерів, у тому числі позачергові 652 (13,05% від загальної кількості акціонерних товариств, у яких проводилися загальні збори акціонерів) (Додаток Б).

Найпоширенішим способом, у який відбувалось голосування з питань порядку денного на загальних зборах останнього разу є:

- підняття карток (2653 або 43,40% від загальної кількості акціонерних товариств, які надали інформацію щодо стану корпоративного управління у 2008 році);

- підняття рук (760 або 12,43%)

- бюлетенями (таємне голосування) (720 або 11,78%).

- Ревізійну комісію створено у 5435 товариствах (89,03% від загальної кількості акціонерних товариств, які надали інформацію щодо стану корпоративного управління у 2008 році).

Основними причинами, через які акціонерні товариства провели позачергові збори є:

- унесення змін до статуту (34%);

- обрання або відкликання членів спостережної ради (24%);

- обрання або відкликання членів правління (21%);

- додатковий випуск акцій (13%) (Додаток В).

Згідно з законодавством України, виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерних товариств, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариств.

До компетенції виконавчого органу віднесено і повноваження, які згідно з внутрішніми документами не віднесено до компетенції жодного органу товариств (Додаток Г).

Корпоративне управління - це система відносин між акціонерами, органами управління акціонерного товариства, його менеджерами, а також іншими зацікавленими особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами влади, громадськістю тощо) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів власників та інших зацікавлених осіб.

Рівень корпоративного управління є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат в країні, впливає на ефективність діяльності товариств, визначає ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших зацікавлених осіб.

Розвиток корпоративних відносин в Україні повинен відбуватися на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління.

Загальноприйнятими принципами корпоративного управління є:

§ захист прав та законних інтересів акціонерів - визначення корпоративних прав акціонерів та забезпечення їх належного захисту;

§ рівноправність акціонерів - рівне ставлення до акціонерів. Усі акціонери повинні мати можливість використовувати ефективні засоби захисту у разі порушення їхніх прав;

§ урахування законних інтересів зацікавлених осіб - визнання передбачених законом прав зацікавлених осіб та заохочування активного співробітництва між товариством та зацікавленими особами в створенні добробуту, робочих місць та поліпшенні фінансового стану товариства;

§ розкриття інформації та прозорість - забезпечення своєчасного і повного розкриття інформації з усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, які включають його фінансовий стан, результати діяльності, власників та управління товариством;

§ розмежування повноважень органів управління - чіткий розподіл функцій та обов'язків між загальними зборами, спостережною (наглядовою) радою та правлінням;

§ дієвість, незалежність та відповідальність спостережної ради - забезпечення стратегічного управління товариством, ефективного контролю за діяльністю правління (виконавчого органу), а також відповідальність спостережної ради перед товариством та акціонерами. Спостережна рада повинна мати можливість ухвалювати рішення з питань діяльності товариства незалежно від правління.

Таким чином, завданнями розвитку корпоративного управління в Україні є:

підвищення ефективності діяльності акціонерних товариств;

забезпечення захисту прав та законних інтересів акціонерів;

забезпечення рівного ставлення до акціонерів;

сприяння розвитку фондового ринку;

формування привабливого інвестиційного клімату в країні та пожвавлення інвестиційних процесів;

сприяння соціально-економічному розвитку України.

Напрямами розвитку корпоративного управління в Україні є:

удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів;

удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств;

розмежування повноважень між органами управління товариства;

урахування законних інтересів зацікавлених осіб;

формування та розвиток культури корпоративного управління.

Удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів

Головним завданням реалізації цього напряму є визнання захисту прав акціонерів одним із пріоритетів соціально-економічної політики держави. Особливу увагу необхідно приділити захисту прав дрібних акціонерів. Удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів, забезпечення рівноправності акціонерів потребують:

§ законодавчого забезпечення акціонерам рівного переважного права на придбання додатково випущених акцій;

§ забезпечення представництва акціонерів у спостережній раді, включаючи впровадження кумулятивного голосування;

§ урегулювання питання придбання та реалізації товариством акцій власного випуску;

§ встановлення вимоги про обов'язковий викуп товариством акцій власного випуску на вимогу акціонера за ринковими цінами у разі його незгоди з певними рішеннями загальних зборів;

§ урегулювання питань реорганізації товариств;

§ урегулювання питань придбання контрольного пакету акцій товариства через тендерні пропозиції;

§ встановлення окремого порядку укладання товариством угод, щодо яких є заінтересованість посадових осіб товариства та укладання товариством суттєвих угод (продаж значної частини активів, створення інших суб'єктів підприємницької діяльності, тощо);

§ удосконалення процедури підготовки та проведення загальних зборів акціонерів;

§ запровадження механізмів колективних та похідних позовів;

§ установлення відповідальності за порушення прав акціонерів;

§ запровадження узгодження процедур банкрутства з законними інтересами акціонерів;

§ сприяння створенню та функціонуванню громадських організацій, предметом діяльності яких є захист прав акціонерів.

Державна політика у галузі корпоративного управління

Державна політика у галузі корпоративного управління спрямовується на реалізацію напрямів розвитку корпоративного управління та здійснюється у формах:

§ державного регулювання корпоративних відносин;

§ нормативно-правового забезпечення розвитку корпоративного управління;

§ правозастосування у галузі корпоративного управління;

§ управління державними корпоративними правами.

Державне регулювання корпоративних відносин

Державне регулювання корпоративних відносин потребує:

§ чіткого визначення та розмежування повноважень органів державного управління у галузі корпоративного управління;

§ посилення державного контролю за дотриманням акціонерними товариствами та професійними учасниками фондового ринку прав акціонерів;

§ визначення та оприлюднення державної політики щодо підприємств з державними частками (закріплення за державою пакетів акцій цих підприємств, їх відчуження, управління підприємствами), яка впливає на корпоративне управління;

§ підвищення ефективності управління державними корпоративними правами;

§ підвищення кваліфікації державних службовців у галузі корпоративного управління.

Правозастосування у галузі корпоративного управління

Правозастосування у галузі корпоративного управління потребує:

§ удосконалення правозастосування з боку органів державного управління;

§ розробки та впровадження різноманітних форм та способів взаємодії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Фонду державного майна України та Антимонопольного комітету України з правоохоронними та судовими органами з питань попередження та припинення порушень прав акціонерів;

§ створення дієвої процедури судового захисту прав та законних інтересів акціонерів;

§ розвиток недержавних форм захисту прав акціонерів, у тому числі через саморегулівні організації та третейські суди;

§ узагальнення судової практики у галузі корпоративного управління;

§ запровадження системи моніторингу порушень прав акціонерів.

3.2 Удосконалення державного регулювання діяльності акціонерних товариств

Акціонерні товариства в економіці нашої держави відіграють важливу роль, адже саме цей вид господарських товариств створює найбільшу частку ВВП країни. Тому удосконалення правового регулювання їхньої діяльності є важливим завданням розбудови ринкових відносин і значною мірою визначатиме успішність інтеграції України до системи світових господарських зв'язків, залучення іноземних інвестицій. Виходячи з цього, завданням даного дослідження є вивчення стану та перспектив удосконалення законодавчої бази стосовно діяльності та регулювання акціонерних товариств. Зокрема, буде названо ключові законодавчі акти, які визначають правила діяльності акціонерних товариств на сьогоднішній день, а також проаналізовано їх зміст для того, щоб виявити та усунути суперечності та можливості для зловживань, удосконалити захист прав власників товариств тощо. На сьогоднішній день основними нормативно-правовими актами у даній сфері правового регулювання є: Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України «Про господарські товариства» , «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Необхідність прийняття спеціального закону, який вирішив би проблеми створення і діяльності акціонерних товариств, була зумовлена в першу чергу тим, що Закон «Про господарські товариства» 1991 року не забезпечує захисту прав як великих, так і дрібних акціонерів, «не дозволяє ефективно врегульовувати питання, які виникають у процесі корпоративного управління та породжує ряд корпоративних конфліктів і зловживань, які шкодять як інтересам акціонерів, так і позитивному інвестиційному іміджу України». Крім того, його норми застаріли і містять суперечності з нормами Цивільного й Господарського кодексів, які було прийнято пізніше. Власне, необхідність ухвалення закону «Про акціонерні товариства» зумовлена вимогами Цивільного кодексу, який містить норми, що регулюють діяльність акціонерних товариств, але детально не описує порядку їх застосування й має посилання на спеціальний закон, що повинен їх конкретизувати. І нарешті, прийняття зазначеного документа зумовлене рекомендаціями експертів Світового банку, МВФ, Європейської комісії тощо і відповідає світовій практиці, зокрема стандартам Організації економічного співробітництва та розвитку. 17 вересня 2008 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про акціонерні товариства». Це одна з найбільш важливих і очікуваних економічних реформ. Закон детально визначає порядок створення, діяльності, ліквідації, перетворення, злиття, приєднання, поділу акціонерних товариств; їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів, засновників, самого товариства; механізм реалізації цих прав та обов'язків. Закон набув чинності через 6 місяців після опублікування, тобто 29 квітня 2009 р. А через 2 роки після цієї дати втратять чинність статті 1-- 49 Закону «Про господарські товариства». Тож новостворені акціонерні товариства мають функціонувати відповідно до нового закону, а статути та інші документи наявних товариств підлягатимуть узгодженню з новими нормами протягом двох років. Частину ВАТ трансформують у приватні АТ або ТОВ, а інші будуть змушені перетворитись на публічні й вийти на біржу. Кількість підприємств, акції яких котируються на біржі, значно зросте. Позитивна риса цієї норми в тому, що вона підштовхне Україну до створення реального фондового ринку. Я спробувала розглянути, яким чином вплине закон на учасників системи корпоративних відносин. Введення його в дію може мати важливі позитивні наслідки в таких сферах: захист інтересів держави, великих акціонерів,; сприяння прозорості й законності процесів утворення, діяльності та реорганізації товариств. У документі зроблено спробу захистити права акціонерів і знайти баланс між інтересами великих та дрібних акціонерів, керівництва підприємств; удосконалити структуру управління, процес взаємодії власників акцій між собою і з товариством; запобігти можливим зловживанням з боку несумлінних власників акцій, створити перешкоди для рейдерських атак. Наявність такого важливого закону в системі національного господарського та інвестиційного законодавства означає появу цивілізованих правил у сфері корпоративного управління, забезпечує системне вирішення багатьох проблем у цій царині, сприятиме становленню національного ринку капіталу, прозорості діяльності акціонерних товариств. Привабливість вкладень в акції та захист акціонерів сприятиме зростанню капіталізації АТ. Зважаючи на те, що держава володіє пакетами акцій багатьох товариств, норми закону спрямовані на захист прав й інтересів держави як акціонера. Прийняття закону стало важливим кроком на шляху адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС. Також його наявність вважають однією з умов для успішної інтеграції у СОТ, що допоможе зміцнити позитивний імідж України як країни з ринковою економікою й підвищити її інвестиційну привабливість, конкурентоспроможність вітчизняної економіки, сприятиме економічному розвитку. Законом запроваджують такі важливі норми:

- визначення типів акціонерних товариств відповідно до міжнародної практики. Замість відкритих і закритих товариства стануть публічними або приватними. Відтак треба буде змінити назви деяких компаній, що нині існують. При цьому до складу приватного товариства не може входити більше ніж сто акціонерів. Відповідно до закону публічне товариство має пройти процедуру лістингу та залишатися у біржевому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі;

- перехід до бездокументарного (електронного) обігу акцій. Мета цієї норми - обмежити можливості маніпулювання реєстром акціонерів; - зобов'язання повідомляти про намір купівлі акцій, якщо в результаті такого придбання покупець контролюватиме понад 10 % акцій товариства, а після купівлі контрольного пакета (50 % і більше) акціонер зобов'язаний запропонувати іншим акціонерам продати належні їм акції за ринковою ціною. Тож особа, що претендує на контрольний пакет, повинна мати достатньо коштів, щоб придбати всі 100 % акцій, якщо цього вимагатимуть міноритарії (особи, у яких є мала частка пакету акцій організації, підприємства, що не дозволяє їм перебувати в раді директорів і безпосередньо управляти самою компанією); - визначення значних угод й угод із зацікавленістю, процедури їх укладення. Зокрема, введено вимогу, згідно з якою значні договори укладає не виконавчий орган, а наглядова рада або загальні збори; визначено критерії зацікавленості в угоді, коли члени правління або акціонери втрачають право голосу з певних питань, що позбавить їх можливості зловживати своїми правами;

- введення заборони на створення АТ одною юридичною особою, якщо таку юридичну особу створив один учасник. Також АТ не може мати у своєму складі декількох юридичних осіб, які одноосібно заснував той самий учасник;

- детальний механізм реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій додаткової емісії має забезпечити захист акціонерів від «розмивання» належної їм частки; передбачено таке переважне право придбання власних акцій і для самого товариства; - встановлення чітких вимог до акцій як до цінних паперів і як документа, що підтверджує й гарантує права власника, а також, вимоги до порядку визначення вартості, доступу до інформації, що обумовлює їх ринкову ціну;

- розширення кола повноважень виконавчих органів АТ і наглядової ради, підвищення їх відповідальності перед акціонерами. Порядок обрання членів органів управління й контролю суттєво відрізняється й дозволяє реалізувати своє право на управління навіть акціонерам із невеликими пакетами акцій;

- право вирішення багатьох питань передано Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку, зокрема обов'язок ГКЦБФР вимагати ліквідації АТ у судовому порядку; у разі порушення процедури реєстрації, випуску акцій - визначати порядок і умови зміни статутного фонду товариства; - визначення вимог до зберігання документів товариства: статуту й змін до нього; установчого договору, положень про збори акціонерів та наглядову раду; принципів корпоративного керування; матеріалів, що їх надають акціонерам у процесі підготовки до загальних зборів тощо і які підтверджують майнові права товариства й регулюють його діяльність;

- передбачено механізми захисту від можливих навмисних дій деяких акціонерів зі зловживання наданими правами: перешкоджання проведенню загальних зборів, «блокування» прийняття рішень тощо; захист засновників від несумлінного менеджменту; додаткові порівняно з чинним законодавством гарантії акціонерам на отримання інформації про діяльність товариства; вперше введено процедуру управління товариства з одним акціонером.[11] Як видно, закон закріплює ряд важливих положень щодо акціонерних товариств і передбачає системний захист прав акціонерів. У ньому можна виділити чотири основні блоки. Перший містить норми щодо управління акціонерними товариствами, другий - захисту інтересів міноритарних акціонерів, третій - захисту акціонерів від недобросовісного менеджменту, четвертий - захисту від рейдерів. Така правова захищеність акціонерів відповідає й інтересам великих інвесторів, оскільки вони:

- зможуть захищати свої права та інтереси цивілізованими методами й менше залежатимуть від влади, адміністративного впливу тощо; - отримають доступ до дешевих і довгострокових фінансових ресурсів, зокрема накопичень пенсійних фондів, поряд із розширенням доступу підприємств до традиційних видів позик (банківські кредити, емісія облігацій);

- маючи контрольний пакет акцій, мажоритарні акціонери матимуть змогу залучити серйозних інвесторів, які прийдуть, якщо їх права захищатиме закон, а не договір, який можна визнати недійсним у судовому порядку;

- отримають захист від недружніх поглинань, оскільки зростання капіталізації підприємств зробить такі придбання дорогими та економічно невигідними.

Захист міноритарних акціонерів насамперед проявився в ретельному усуненні лазівок та недоліків закону про господарські товариства, які давали змогу нехтувати їх правами. Як уже було зазначено, новий закон захищає акціонерів від розмивання їхньої частки у статутному фонді, оскільки чітко визначає порядок реалізації ними переважного права на придбання акцій додаткової емісії, пропорційно частці в капіталі товариства. На відміну від Закону «Про господарські товариства», який лише декларує це право, Закон «Про акціонерні товариства» розкриває його зміст. Проводити додаткову емісію можна буде за рішенням загальних зборів. Про можливість такої дії підприємство має повідомити акціонерів за місяць до розміщення акцій. Якщо цього не буде зроблено, Держкомісія з цінних паперів та фондового ринку може визнати емісію недобросовісною.

...