Валютний ринок України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

Кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: «Ринок фінансових послуг»

На тему: «Валютний ринок України»

Виконала студентка 6 курсу

денної форми навчання

Група 63 спеціальність

Фінанси і кредит

Троценко Руслана Валеріївна

Переяслав-Хмельницький - 2012 р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування валютного ринку України

1.1 Поняття та структура валютного ринку

1.2 Особливості функціонування валютного ринку України

1.3 Місце України на світовому валютному ринку

Розділ 2. Аналіз валютного ринку України

2.1 Інфраструктура українського валютного ринку

2.2 Аналіз проведення валютних операцій та управління валютним ризиком

2.3 Аналіз валютного ринку України

Розділ 3. проблемні аспекти сучасного розвитку валютного ринку України та шляхи їх подолання

3.1 Проблеми функціонування валютного ринку України

3.2 Сучасні тенденції розвитку валютного ринку України

3.3 Шляхи подолання валютної кризи України

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Останніми роками в умовах глобальних змін динаміка реального обмінного курсу валют як в економічно розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, характеризується високим ступенем нестабільності. Така мінливість призводить до зменшення інтенсивності зовнішньої торгівлі, викривлення інвестиційних рішень суб'єктів господарювання, значних економічних втрат, соціально-економічних змін в суспільстві. Відомо, що основою валютної політики центрального банку кожної країни є політика обмінного курсу, або валютно-курсова політика. Головною метою якої є встановлення порядку та особливостей регулювання валютного курсу на території даної країни.

Валютні відносини є однією з найбільш складних сфер ринкового господарства, оскільки в них зосереджені проблеми національної і світової економіки. В умовах глобалізації постійно збільшуються міжнародні потоки товарів, послуг і особливо капіталів і кредитів.

Валютний ринок та його регулювання займає провідне місце в економічній політиці держави. Валютне регулювання може стимулювати економічний розвиток у країні та відповідно впливати на стан окремих секторів, галузей і підприємств, а також на місце держави на світовому ринку. Зміни ж в економіці країни та її міжнародному становищі, у свою чергу, впливають на розвиток валютних відносин й відповідним чином вносять коригування у валютну політику, що проводиться в державі.

Валютний ринок забезпечує своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування від валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, валютні інтервенції та отримання прибутків його учасниками у вигляді різниці курсів валют.

Ступінь дослідження. В економічній літературі проблеми валютної системи і валютного ринку висвітлені у працях таких вчених, як А. Демківський, Б. Івасів, С. Боринець, В Козюк. Велику увагу приділено розгляду проблем валютно-курсової політики та регулювання валютного курсу у працях О. Барановського, О. Дзюблюка, О. Береславської, А. Гальчинського, А. Грищенко, І. Крючкової, Б. Лапчука, В. Міщенко, О. Мозгового, О. Петрика, М. Савлука, А. Шаповалова, Т. Шемет.

Актуальність теми. Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок, поняття якого виникло відносно недавно. Валютна політика держави, використовуючи інструменти валютного регулювання, формує національний валютний ринок як систему. В залежності від мети валютне регулювання може стимулювати або стримувати економічний розвиток в країні, а також впливати на місце держави на світовому ринку. Зміни ж в економіці країни та її міжнародному становищі впливають на розвиток валютних відносин, та відповідним чином коригують валютну політику держави. У системі валютного ринку можна виділити світовий валютний ринок та національний валютний ринок. Світовий валютний ринок можна вважати сформованим і організованим на достатньо високому рівні. Валютний ринок України в даний момент знаходиться на зародковому етапі. Усе це актуалізує проблему дослідження валютного ринку й обумовлює необхідність її глибшого розуміння.

Мета роботи полягає у тому, щоб на основі сучасних аналітичних концепцій проаналізувати поточний стан світового та національного валютних ринків, розкрити особливості їх формування, освітлити найважливіші проблеми, що виникають в процесі їх функціонування та дати певні перспективи розвитку валютних ринків у найближчому майбутньому.

Задачі курсової роботи полягають у наступному:

· дослідити поняття та особливості функціонування валютного ринку;

· здійснити аналіз валютного ринку України в ракурсі обертання його основних інструментів;

· визначити недоліки діяльності валютного ринку України , запропонувати можливі шляхи їх усунення.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є безпосередньо валютний ринок як механізм взаємодії суб'єктів валютних відносин.

Предметом дослідження є валютна політика, валютне регулювання, фінансові інструменти валютного ринку, українська гривня як валютна одиниця.

Структура курсової роботи. Дана курсова робота складається з 3 розділів. Перший розділ має назву «Теоретичні основи функціонування валютного ринку України». В ньому розкривається поняття та структура валютного ринку, розкриваються особливості функціонування валютного ринку України та визначається місце України на світовому валютному ринку. В другому розділі - «Аналіз валютного ринку України» - розкривається інфраструктура українського валютного ринку, проводиться його аналіз та визначаються сучасні тенденції розвитку валютного ринку України. В третьому розділі визначаються проблемні аспекти сучасного розвитку валютного ринку України та шляхи їх подолання.

Розділ І

Теоретичні основи функціонування валютного ринку України

1.1. Поняття та структура валютного ринку

валютний ринок ризик

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не змогли б перетворити одержану валюту в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань [8, с. 217-220].

В Україні валютний ринок досліджується не так давно. У вітчизняній економічній літературі існують різні його визначення, серед яких найбільш поширені представлені на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Визначення валютного ринку

У 90-х роках XX ст. були визначені етапи розвитку національного валютного ринку, які формували програму його розвитку:

1) регулювання валютного курсу і концентрація валютної торгівлі на одній міжбанківській біржі;

2) створення мережі регіональних бірж, які б здійснювали торгівлю валютою з метою забезпечення єдності курсу;

3) перехід до торгівлі валютою на декількох незалежних біржах з метою досягнення стабілізації курсу. Такий перехід передбачалось здійснювати синхронно, зі зміною правил обов'язкової сесії на користь комерційних банків;

4) перехід до системи міжбанківської валютної торгівлі, що знаменує собою якісно новий стан валютного ринку та системи валютного регулювання і передбачало завершення програми розвитку валютного ринку.

До валютного ринку як системи входить дві основні підсистеми:

=> валютний механізм - представлений правовими нормами й інститутами, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному ринках;

=> валютні відносини - щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти [21, с.127-143].

Значення валютного ринку для економіки в цілому визначається його функціями, основними серед яких є:

- реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків;

- створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних розрахунків і сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

- визначення і формування попиту та пропозиції на валюту;

- регулювання валютних курсів;

- диверсифікація валютних резервів;

- хеджування валютних ризиків;

- отримання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

Валютний ринок - це сукупність економічних та організаційних форм, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин [9, с. 40-42]. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують Ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої входять щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

У системі валютного ринку можна виділити:

- міжнародний валютний ринок;

- національний валютний ринок.

Перший складається з системи тісно пов'язаних швидкодіючими канальними чи супутниковими комунікаціями регіональних ринків.

Сьогодні існують такі регіональні ринки:

· Європейський - із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті;

· - Азіатський - із центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі;

· Американський - із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі.

На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного, національні - відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості й відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій.

У банківській практиці України поширюється використання крос-курсів, які визначають розрахунковим шляхом з використанням валюти третьої країни, котру широко застосовують у валютних операціях і яка становить співвідношення між двома валютами, що випливає з їхнього курсу щодо третьої валюти. Оскільки більшість валютних операцій виражена у доларах США, то звичайно дві недоларові валюти співвідносяться між собою за допомогою крос-курсу [18, с. 45-58].

Важливою складовою міжнародного ринку капіталу є міжнародна торгівля валютою, яку здійснюють комерційні банки, корпорації, небанківські фінансові установи, центральні банки та інші державні органи. Зазначені юридичні особи є також суб'єктами міжнародного ринку капіталу, який діє у мережі світових фінансових центрів.

Отже, міжнародний валютний ринок можна розглядати як складову міжнародного ринку капіталу. Валютний ринок є системою міжнародних організаційних і економічних відносин, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют і платіжних документів, зафіксованих в іноземних валютах. Вирізняють чотири групи суб'єктів цього ринку:

* державні установи (чільне місце серед них посідають центральні банки і казначейства відповідних країн);

* юридичні та фізичні особи різної державної належності, що займаються міжнародним бізнесом;

* комерційні банківські установи, що обслуговують зовнішньоекономічну діяльність;

* валютні біржі, а також валютні департаменти фондових і товарних бірж.

На міжнародному валютному ринку провідну роль відіграють великі транснаціональні банки. Вони мають розгалужену мережу філіалів, широко застосовують у своїй діяльності новітні комунікаційні технології. Використовуючи комп'ютерні, телексні, телефонні засоби зв'язку, учасники валютного ринку мають можливість працювати у режимі реального часу. Сучасні комунікаційні технології дають змогу переказувати кошти у будь-яке місце планети впродовж кількох хвилин. Центральні банки країн та інші державні органи вдаються до валютних інтервенцій, позичання коштів за кордоном [12, с. 97-120].

1.2 Особливості функціонування валютного ринку України

Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволено здійснювати тільки суб'єктам цього ринку, до яких належать Національний банк України, уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи, а також валютні біржі.

Уповноваженими банками називають будь-які комерційні банки, офіційно зареєстровані на території України, що мають генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснюють валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Відповідно уповноваженими кредитно-фінансовими установами називають установи, що мають генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій і здійснюють контроль за валютними операціями клієнтів.

Генеральні ліцензії видаються Національним банком України комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам на весь період дії режиму валютного регулювання на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії [5, с. 53-58].

Індивідуальні ліцензії Національний банк України видає на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний для їх здійснення. Індивідуальних ліцензій потребують операції:

* вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей;

* надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

* використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

* розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком відкриття:

— фізичними особами -- резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

— кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

— рахунків у іноземній валюті філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, які не здійснюють підприємницької діяльності;

* здійснення інвестицій за кордон, у тому числі через придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами -- резидентами як дарунок або у спадщину.

Вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей не завжди потребує ліцензування. Зокрема, не потребують індивідуальних ліцензій такі операції:

* здійснення платежів у іноземній валюті, що провадяться резидентами за межі України на виконання зобов'язань у валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;

* вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами -- резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;

* вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами -- резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

* здійснення платежів за межі України в погашення кредитів, наданих в іноземній валюті;

* вивезення за межі України в іноземній валюті прибутку від іноземних інвестицій (репатріація прибутку);

* вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності [22, с. 6-9].

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами -- юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що отримали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів, а також для власних потреб. Уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання ними зобов'язань перед нерезидентами. Усі поточні валютні операції здійснюються на умовах тод, том або спот.

Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються уповноваженими банками та уповноваженими кредитно-фінансовими установами на міжнародних валютних ринках або на міжбанківському валютному ринку України.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб -- резидентів і нерезидентів і продавати її фізичним особам -- резидентам. Вони також можуть відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на основі агентських угод з іншими юридичними особами -- резидентами.

Пункти з обміну валют здійснюють конверсійні операції з готівковою іноземною валютою, що віднесена Національним банком України до групи вільно конвертованих валют. Обмінні пункти здійснюють обмін валют як для резидентів, так і для нерезидентів. Режим роботи пункту встановлюється банком або установою, яка відкрила пункт. При цьому в прикордонних зонах, морських та річкових вокзалах, аеропортах пункти обміну повинні працювати не менше 20 год на добу, в усіх інших місцях -- не менш як 8 год [13, с. 59-65].

Обмінні пункти ведуть облік купленої та проданої валюти за встановленою формою суворої звітності, надають квитанції про купівлю-продаж іноземної валюти і подають звіт уповноваженим банкам, а також є підзвітними НБУ. Як правило, один із працівників обмінного пункту зараховується до штату банку, оскільки обмінний пункт-агент здійснює операції не з власною валютою, а з валютою банку за його дорученням. Уповноважений банк забезпечує власні обмінні пункти авансом у національній та іноземній валютах, бланками суворої звітності, іншими матеріалами до початку робочого дня. Порядок забезпечення обмінних пунктів, які здійснюють свою діяльність на основі агентської угоди, обумовлюється самою угодою.

Протягом робочого дня уповноважені банки повинні забезпечувати безперебійну діяльність обмінних пунктів, підкріплювати національною та іноземними валютами, здійснювати оперативний контроль за їх діяльністю.

Сума комісії, що сплачується агенту з обміну валюти, не має перевищувати 2% від суми валюти, наданої для конверсії, і повинна сплачуватись у національній валюті за курсом НБУ валюти, наданої для конверсії [20, с. 217-220].

На період до стабілізації ситуації на валютному ринку України 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів -- юридичних осіб підлягають обов'язковому продажу через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку в порядку, встановленому Національним банком України, за винятком деяких випадків. Обов'язковому продажу не підлягають кошти в іноземній валюті:

* що надходять у вигляді кредитів, позик і фінансової допомоги від уповноважених банків, уповноважених кредитно-фінансових установ, нерезидентів і міжнародних фінансових організацій;

* суми надходжень в іноземній валюті, які повністю направляються резидентами на погашення заборгованості за кредитами, позиками, фінансовою допомогою та зобов'язаннями за договорами міжнародного лізингу;

* що перераховуються на територію України з метою здійснення інвестицій;

* які придбані на міжбанківських валютних біржах через уповноважені банки та кредитно-фінансові установи протягом терміну, встановленого валютним законодавством України для розрахунків з нерезидентами;

* що надійшли на користь резидентів-посередників за договорами консигнації або за агентськими угодами і які підлягають перерахуванню резидентам та нерезидентам (крім комісійної винагороди, яка підлягає обов'язковому продажу);

* що належать уповноваженим банкам та уповноваженим кредитно-фінансовим установам;

* депозити, розміщені резидентами в уповноважених банках та уповноважених кредитно-фінансових установах, включаючи проценти, нараховані за ними, а також інвестиції, здійснені резидентами за межі України, у разі їх повернення власнику;

* що надходять транспортним організаціям та підприємствам зв'язку від експорту власних послуг та направляються ними на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням їх транспортних засобів або наданням послуг зв'язку за межами України, а також що надходять риболовецьким суднам та направляються ними на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням цих суден за межами України;

* що надходять безплатно у вигляді добровільних пожертвувань;

* проценти, нараховані на залишки коштів в іноземній валюті на рахунках резидентів -- юридичних осіб [11, с. 300-312].

Розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту здійснюються через уповноважені банки в іноземній валюті. Розрахунки у валюті України допускаються тільки за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Резиденти і нерезиденти -- фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які отримали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом іншим фізичним особам-резидентам. Крім того, фізичні особи-резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах або за їх посередництвом у інших фізичних осіб -- резидентів і нерезидентів.

Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України в готівковій або безготівковій формі.

1.3 Місце України на світовому валютному ринку

Інституціональна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає в себе багаточисельні міжнародні організації. Одні з них, володіючи більшими повноваженнями і ресурсами, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин, Інші являють собою форум для міждержавного обговорення, вироблення консенсусу і рекомендацій по валютній і кредитно-фінансовій політиці. Треті забезпечують збір інформації, статистичні і науково-дослідницькі видання по актуальним валютно-кредитним і фінансовим проблемам і економіці в цілому. Деякі з них виконують всі перераховані функції.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації умовно можна назвати міжнародними фінансовими інститутами. Ці організації об'єднує спільна ціль -- розвиток співробітництва і забезпечення цілісності і стабілізації складного і протирічного світового господарства, регулювання МЕВ, в тому числі валютно-кредитних і фінансових. До них відносяться: Світовий банк. Міжнародна асоціація розвитку, міжнародне агентство по інвестиційним гарантіям і ін., а також регіональні банки розвитку, валютно-кредитні і фінансові організації ЄС.

До організацій, що мають світове значення, відносять передусім спеціалізовані інститути 00Н -- МВФ і група МБРР, а також ГАТТ. Безпосередня роль 00Н в міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносинах обмежена.

Спеціалізований заклад ООН -- економічна рада -- створила регіональні комісії -- для Європи, Африки, Азії, Латинської Америки. Дві останні сприяли організації Азіатського банку розвитку і Міжамериканського банку розвитку. Спеціальні фонди доповнюють ці організації [4, с. 97-112].

Організація Європейського економічного співробітництва, створена в 1948р. в зв'язку з здійсненням "плану Маршалла", потім переорієнтувалась на створення Європейського платіжного союзу (1950-1958рр.), а в 1961р. була замінена Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР, Париж). Сьогодні ОЕСР включає 24 країни, на долю яких приходиться 16% населення і 2/3 світового виробництва Заходу. Ціль ОЕСР -- сприяння економічному розвитку і 4>інансовій стабілізації країн-членів, вільній торгівлі, розвитку молодих країн. ОЕСР -- своєрідний клуб промислове розвинутих країн для обміну думками і координації економічної політики, включаючи валютно-кредитну і фінансову, веде науково-дослідницьку роботу, є центром прогнозування і міжнародних співставлень на базі економічних моделей світової економіки (двічі на рік) [6, с. 167-182].

Міжнародні фінансові інститути переслідують наступні цілі:

· Об'єднати зусилля світового співтовариства в цілях стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;

· Здійснювати міждержавне валютне і кредитно-фінансове регулювання:

· Спільно розробляти і координувати стратегію і тактику світової валютної і кредитно-фінансової політики.

Далі коротко охарактеризуємо найважливіші організації в міжнародних валютно-кредитних відносинах:

До числа найважливіших організацій в міжнародній економічній сфері, що володіють найбільшою вагою, відноситься Міжнародний валютний фонд, штаб-квартира якого знаходиться в Вашингтоні. Він був створений в результаті проведення в 1944р. в м. Бреттон-Вудсі (США) міжнародної конференції, на якій були прийняті нові міжнародні принципи валютної політики, покладені в основу післявоєнної міжнародної валютної системи країн ринкового господарства.

В даний час членами МВФ є більше 160 країн, його діяльність підпорядкована інтересам забезпечення стабільності валютно-фінансової системи світу. США в МВФ володіють найбільшими сумами квот і, відповідно, володіють "контрольним пакетом" в його керівних органах. Кредити МВФ, як правило, надаються під програми зміцнення фінансово-економічного положення країн і мають зв'язаний характер, обумовлений виконанням вимог спеціалістів МВФ. Фонд здійснює великий вплив на всю систему валютно-фінансових відносин в світовому господарстві, оскільки його норми регулювання здійснюють безпосередній вплив на рух осудних капіталів в світовому господарстві.

У процесі становлення Української держави гостро постали питання співробітництва з такими глобальними міждержавними організаціями, як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Ці фінансово-кредитні інституції є частиною системи світового господарства. Світ вступив у той етап 1'озвнтку, коли дуже важливого значення набуває координація зусиль у сферах, які досі вважалися внутрішньою справою країни [19, с. 164-172].

Світовий банк та МВФ становлять подвійну міждержавну опору, що підтримує світову економічну та фінансову структуру. Ці інститути займаються економічними проблемами, спрямовуючи свої зусилля на розширення та зміцнення економіки держав, які є їхніми членами. Обидві організації проводять щорічні зустрічі, що широко висвітлюються у засобах масової інформації. Вони мають спільну бібліотеку та інші служби, постійно обмінюються економічними даними, іноді організовують спільні семінари, щодня перебувають у робочих контактах і час віл часу формують спільні місії. Штаб-квартири організацій знаходяться у Вашингтоні.

Однак Світовий банк та МВФ мають різні структуру та джерела фінансування, допомагають різним категоріям країн-членів і намагаються досягти власних цілей специфічними методами.

Основні статутні завдання МВФ та Світового банку -- надання консультацій і забезпечення співробітництва між країнами-членами з метою сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, а відтак -- підвищенню та підтримці на високому рівні зайнятості та реальних прибутків населення. Проте із часом функції цих спеціалізованих установ суттєво змінилися -- вони стали активними дійовими особами, що не лише здійснюють нагляд і фіксують зміни, а беруть безпосередню участь у координації та формуванні валютної політики в усіх її напрямах. Група Світового банку має неполітичне спрямування, і статутами її організацій забороняється при прийнятті рішень брати до уваги політичні міркування. Однак створені для виконання допоміжних функцій у регулюванні валютно-фінансових відносин фонд і банк значною мірою переросли межі первісного задуму і перетворилися на важливі міжнародні органи з широкими функціями і повноваженнями.

Ні Світовий банк, ні МВФ не вимагають в обмін на фінансову допомогу чогось особливого. Вони лише пропонують діяти на правилами. яких дотримуються всі, зважати на закони економіки. Надаючи кошти. Світовий банк хоче мати гарантію, що вони будуть ефективно використані і вчасно повернуті -- це загальне правило кредитування. Співпраця зі Світовим банком є показником довірило політичної та економічної системи держави, сприятливо впливає на розвиток співробітництва з фінансовими установами -- як міжнародними, так і окремих країн.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який частіше називають Світовим банком, засновано у червні 1944 року на валютно-фінансовій і конференції, що відбулася під егідою ООН у Бреттон-Вудсі, США. Розпочав свою діяльність 25 червня 1946 року [3, с. 25-29].

Світовий банк вбачає своє завдання у сприянні економічному зростанню країн, що розвиваються. Допомога спрямовується на будівництво шляхів сполучення, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, розвиток сільського господарства, перекваліфікацію учителів, програми поліпшення харчування дітей і вагітних жінок. Деякі позики Світового банку йдуть на фінансування втрат, пов'язаних зі структурною перебудовою, спрямованою на зміцнення стабільності, підвищення ефективності економіки та її ринкову орієнтацію.

Світовий банк забезпечує також технічну допомогу (консультації експертів), яка дає змогу урядам підвищити ефективність і релевантність специфічних секторів їх економік відповідно до цілей національного розвитку

Перші позики Світового банку пішли на фінансування реконструкції зруйнованих війною економік у країнах Західної Європи. Сьогодні він кредитує країни, що розвиваються, в Африці. Азії. Латинській Америці та Європі.

Світовий банк функціонує під адміністративним контролем Ради керуючих. Кожну з країн -- членів Світового банку представляє один керуючий, як правило, на рівні міністра. Рада керуючих делегує свої повноваження меншій групі представників -- Раді виконавчих директорів, яка несе відповідальність за рішення, що впливають на (функціонування банку, і підтвердження виплат усіх позичок. Рішення про позики приймаються на основі економічних і політичних критеріїв. Президент Світового банку є головою Ради виконавчих директорів. Менеджмент і щоденну діяльність Ранку здійснюють близько 100 членів персоналу з понад 100 країн світу.

До групи Світового банку входить п'ять міжнародних організацій: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ), Міжнародний центру-регулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) [21, с. 145-153].

У розробці угод про МВФ і МБРР на Бреттон-Вудській конференції брала участь і Україна. Проте, перебуваючи у складі Радянського Союзу, попа з ряду об'єктивних та суб'єктивних причин не мала змоги вступити до цих організацій. Перебудова, проголошена в колишньому СРСР у 1985 році, поклала початок трансформаційним процесам і входженню утворених пізніше незалежних держав у світове співтовариство. Україна не могла без збитку для своєї економіки перебувати в ізоляції. Крім того, вступ до найбільших фінансових організацій забезпечував доступ до важливого джерела валютних кредитів. Необхідна була тісна інтеграція та встановлення торговельно-економічних зв'язків із країнами Заходу. Досвід країн Східної Європи, що вже ввійшли до брентон-вудських організацій, свідчив на користь таких кроків.

Ішлося не лише про фінансову допомогу Україні, а й про запозичення досвіду реформування економіки, розбудови ринкової системи. накопиченого Світовим банком. Вступ України до МВФ і Світового банку у 1995 році поставив наші взаємовідносини з іншими країнами на якісно попий рівень.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) створено за угодою, укладеною у Парижі 29 травня 1990 року. Засновниками ЄБРР стали 40 країн: усі європейські (крім Албанії), США, Канада, Мексика. Марокко. Єгипет, Ізраїль, Японія. Південна Корея. Австралія, Нова Зеландія, а також Комісія Європейського співтовариства і Європейський інвестиційний банк. Мета створення банку -- сприяти переходу до ринкове орієнтованої економіки та приватній і підприємницькій ініціативі у країнах Центральної та Східної Європи. Установчі збори Ради керуючих ЄБРР відбулися дев'ять років тому -- 15--17 квітня 1994 року у Лондоні. Штаб-квартира банку знаходиться там дотепер. Нині ЄБРР має 60 акціонерів, серед яких і ті 26 країн, де він здійснює свої операції. Це Албанія. Азербайджан, Білорусь. Боснія і Герцеговина. Болгарія. Македонія, Вірменія, Грузія, Естонія. Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Молдова, Польща і Румунія. Росія, Словаччина, Словенія, Таджикистан, Туркменистан, Угорщина, Узбекистан. Україна, Хорватія, Чехія. Європейський банк надає допомогу, запроваджуючи економічні реформи, сприяючи розвитку конкуренції, приватизації та підприємництва і враховуючи нагальні потреби країн на різних етапах реформування. Діяльність банку спрямована на зміцнення фінансових організацій і правової системи, розвиток приватного бізнесу та інфраструктури, необхідної для підтримки приватного сектора. Свою роботу ЄБРР проводить за принципами інвестування і банківської діяльності. Він здійснює зовнішнє пряме і спільне фінансування проектів, а також мобілізує внутрішній капітал. Кошти для реалізації проектів залучаються як із приватного, так і з державного секторів економіки країн-акціонерів.

Розділ ІІ

Аналіз валютного ринку України

2.1 Інфраструктура українського валютного ринку

Інфраструктура валютного ринку України перебуває в стадії формування й уособлена комерційними банками, що отримали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму (правові норми та інститути) і валютних відносин (щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших операцій, спрямованих на придбання або продаж іноземної валюти). У системі валютного ринку України можна виділити міжбанківський валютний ринок (МБВР) та готівковий валютний ринок (рис.2.1).

Рис 2.1. Структура валютного ринку України за 2006-2011 рр.

З 2006 до 2011 року на українському міжбанківському валютному ринку пропозиція валюти постійно перевищувала попит, що пов'язано зі значним зростанням експорту українських товарів, значним позитивним сальдо платіжного балансу України за поточними операціями, а також обов'язковим продажем 50% валютних надходжень на валютному ринку, що і забезпечило стабільну пропозицію валюти на ринку. У розрізі сегментів валютного ринку питома вага міжбанківського ринку в 2007 р. дорівнювала 95,3%, а в 2011 р. - 81%; та готівкового - 4,7% і 19% відповідно, що свідчить про збільшення операцій на готівковому валютному ринку. Та з початком фінансової кризи 2008 року зросла недовіра населення до банків і почався відтік валюти з банків, в результаті чого зріс обсяг готівкового валютного ринку та зменшився - МБВР. [15]. Структура міжбанківського валютного ринку з початку 2006 р. по квітень 2011 р. відзначається найбільшою кількістю здійснених операцій в доларах США в межах від 70% до 92%, разом з цим, частка операцій з російськими рублями становить близько 9%. При дослідженні структури міжбанківського валютного ринку в розрізі валют за 2006-2011 рр. спостерігається взаємозв'язок між операціями в доларах США та євро, тобто при зменшенні операцій у доларах США відповідна збільшується кількість операцій в євро, і навпаки

Щодо структури готівкового валютного ринку за видами валют, тут, як і на міжбанківському ринку, домінуючою валютою виступає долар США, його частка перебуває в межах 74-88% всіх операцій на ринку. Всі операції, що здійснюються на готівковому ринку, залежать лише від попиту та пропозиції на певну валюту, і між ними немає жодного зв'язку [23].

Підсумовуючи, слід зазначити, що на міжбанківському та готівковому валютних ринках протягом 2006-2011 років панували стабільність курсу національної валюти та поступове зростання обсягу ринку, за значної урегульованості проведення самих операцій.

Характеристика інфраструктури валютного ринку була б неповною, якщо не розглянути наймолодший сегмент валютного ринку - ринок банківських металів - він розпочав свою діяльність як організований ринок у 1998 р. з відповідної постанови НБУ "Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України", яка встановила правила діяльності банків з банківськими металами. Результати роботи "золотого ринку" за цей період експерти оцінюють двояко: з одного боку, воно бачать оптимістичний варіант розвитку ринку, який передбачає збільшення обсягів продажу, з іншого, - виникнення тенденції до збільшення кількості банків, які бажають працювати з банківськими металами. Це свідчить про чималий потенціал розвитку даного ринку і можливості отримувати вигоду від операцій на ньому як для банків, так і для клієнтів.

Отже, валютний ринок - один із найважливіших сегментів фінансового ринку, і ступінь його розвитку безпосередньо впливає на стан і розвиток економіки. Сучасний вітчизняний валютний ринок формується під впливом валютної політики держави, яка регулює валютні курси та надає можливість учасникам валютних відносин здійснювати валютні операції й отримувати прибутки, а також створює умови для страхування від валютних ризиків [23].

2.2 Аналіз проведення валютних операцій та управління валютним ризиком

Комерційні банки здійснюють різноманітні операції з іноземною валютою, а саме: купівлю та продаж валютних коштів, ведення банківських рахунків в іноземній валюті, надання позик та отримання кредитів у валюті, депозитні операції з валютою, дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, проведення операцій з валютними деривативами і т. ін. Валютні операції проводяться як на замовлення та за рахунок клієнтів, так і для задоволення власних потреб банку.

Валютний ризик відображає ймовірність фінансових втрат внаслідок того, що курс однієї валюти щодо іншої зміниться протягом певного часу. У реальному житті валютні курси дуже рідко вдається більш чи менш довго втримати на одному й тому самому рівні. Отже, валютний ризик існує майже завжди, коли здійснюються операції з іноземною валютою. Розмір валютного ризику залежить від розмірів валютної позиції, яку займає учасник у кожний конкретний момент часу, та від зміни валютних курсів на ринку.

На міжнародних ринках поняття торгівлі валютними коштами об'єднує сукупність конверсійних (обмінних) і депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються за ринковим курсом чи процентною ставкою. Домінуючою валютою в системі грошових знаків світу є долар США, фінансовий стандарт якого визначається високим положенням американської економіки. Операції купівлі або продажу певної суми однієї валюти в обмін на іншу за точно визначеною ціною -- валютним курсом -- проводяться на міжнародних валютних ринках -- FX (FOREX markets -- Foreing Exchange Operations). Депозитно-кредитні угоди укладаються на грошовому ринку (Money Markets Operations). Ці ринки в сукупності утворюють міжнародний валютний ринок, який є найбільшим у світі. Щоденний обсяг валютних операцій досягає 750 -- 800 млрд дол. США, річний оборот перевищує 100 трильйонів дол. США. Щорічний приріст обсягів міжнародної торгівлі валютами становить 5 -- 7%.

Валютний ринок загалом (близько 80%) є позабіржовим, і лише 20% валютних операцій проводиться на організованих валютних біржах. Головні центри торгівлі -- Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Цюрих, Сингапур. Найбільшим є ринок в Лондонському Сіті, на долю якого припадає близько 480 млрд дол. США конверсійних операцій за рік. Обсяги торгівлі в Нью-Йорку оцінюються на рівні 220 млрд дол., у Токіо -- 170 млрд дол., у Сингапурі -- 90 млрд дол. Географічне розташування центрів у різних точках світу дозволяє проводити валютні операції протягом 24 год на добу, починаючи день у Токіо, далі переміщуючись у Європу і закінчуючи день у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі в той час, коли знову відкриваються ринки на Далекому Сході.

Безперервне функціонування валютного ринку є головною його особливістю, яка призводить до того, що банк, який має відкриту позицію з іноземної валюти, наражається на валютний ризик навіть тоді, коли не працює. Залишивши ввечері валютну позицію відкритою, вранці можна виявити збитки або прибутки як наслідок зміни валютного курсу за ніч.

Головними учасниками валютного ринку є банки, які здійснюють 50 -- 70% всіх валютних операцій і тому називаються «особами, що формують ринок». Активну участь у торгівлі валютою беруть брокери, центральні банки країн, великі корпорації, інвестори, спекулянти, імпортери, експортери, туристи.

Валютні операції, пов'язані з купівлею та продажем іноземної валюти, поділяються на касові (готівкові) та строкові. До касових операцій відносять угоди типу «овернайт» (overnight), коли куплена валюта має бути надана в розпорядження покупця в день укладання угоди або наступного дня, та угоди спот (spot), якими передбачається поставляння валюти через два робочі дні від дати угоди. Якщо період від дати укладання валютної угоди до дати проведення реального обміну валютами -- дати валютування, становить понад два робочі дні, то операція називається строковою, або форвардною. Відповідно до умов проведення валютних операцій розрізняють два типи ринків: касовий (спотовий) ринок та строковий (форвардний) ринок.

І касовою і строковою угодою передбачається фіксація певного валютного курсу в момент її укладення. Касові угоди укладаються за поточним ринковим курсом -- так званим спот-курсом валюти, а тому часто й сам ринок таких контрактів називають спотовим. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним курсом, а ринок відповідно -- форвардним.

Ліквідність валютного ринку вимірюється різницею в ціні купівлі і продажу валюти. Невелика різниця між курсами купівлі та продажу свідчить про високу ліквідність ринку, і навпаки, низька ліквідність супроводжується значною різницею в цінах. Здебільшого ліквідність спотового ринку вища за ліквідність форвардного.

ОПЕРАЦІЇ СПОТ

Переважна більшість усіх валютних операцій здійснюється на умовах спот. Два робочі дні, що відводяться на спотову операцію, дозволяють перевести кошти в будь-яку країну і завершити оформлення угоди, незважаючи на різницю в часових поясах учасників торгівлі. Базою для проведення операцій спот слугують міжбанківські кореспондентські відносини.

Процес здійснення валютних операцій складається з кількох етапів. На підготовчій стадії аналізується стан валютних ринків, виявляються тенденції зміни курсів різних валют, вивчаються причини таких змін та прогнозуються майбутні тенденції руху валютних курсів. Результати аналізу дають змогу визначити найефективніші напрямки проведення валютних операцій, тобто вибрати валюту й тип операції -- купівля чи продаж.

У великих банках аналіз стану валютних ринків здійснюють спеціалізовані відділи, до складу яких входять економісти-аналітики, фінансисти. Дилери, спираючись на надану інформацію та прогнози, обирають напрямки проведення валютних операцій. У менших за розмірами банках дилери самі виконують функції аналітиків та безпосередньо здійснюють операції.

На другому етапі дилери за допомогою телекомунікаційних засобів ведуть переговори про купівлю-продаж валюти та укладають угоди. Процедура укладання валютної угоди включає: 1) вибір валют, що будуть обмінюватися; 2) фіксацію курсу; 3) визначення суми угоди; 4) валютування перерахунку коштів; 5) вказування адрес доставляння валютних коштів. На заключному етапі перераховуються кошти, проводяться та документально підтверджуються операції за рахунками.

У процесі здійснення спотових операцій банк може мати на меті:

- забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті;

- переведення однієї валюти в іншу;

- проведення спекулятивних операцій.

Банки використовують операції спот для підтримання мінімальних робочих залишків на рахунках ностро в іноземних банках, а також для зменшення надлишків в одній валюті і покриття потреби в іншій валюті.

Незважаючи на короткий строк поставки іноземної валюти за операціями спот, контрагенти наражаються на валютний ризик і за такими угодами, хоча він і зведений до мінімуму. В умовах плаваючих валютних курсів та безперервної роботи світового валютного ринку курс однієї валюти щодо іншої може змінитися і за два робочі дні, тому повністю уникнути ризику не вдається.

У процесі здійснення валютних операцій учасники торгівлі наражаються й на інші види ризиків. На спотовому валютному ринку найзначнішим є ризик зриву поставок, який виникає через несинхронну роботу ринків. Різниця в часових поясах призводить до того, що один з платежів проводиться раніше, ніж зустрічний платіж. Час між здійсненням зустрічних переказів потоку валют є ризиковим періодом. Для зменшення ризику зриву поставки необхідно перевіряти фінансовий стан учасника, з яким проводиться валютна операція. У разі сумнівів можна обумовити в контракті, що зустрічний платіж буде здійснено після отримання визначеної суми валютних коштів.

Інший тип ризику, пов'язаний з перерахунком валютних потоків, -- операційний, виникає через помилки і зловживання у платіжних та клірингових системах. Методом зниження цього типу ризику є посилення внутрішнього контролю за системами комунікацій.

СТРОКОВІ ОПЕРАЦІЇ

Метою проведення строкових операцій з валютою може бути хеджування валютного ризику або одержання спекулятивних прибутків. Строковими угодами передбачається фіксація всіх умов, у тому числі й форвардного валютного курсу, у момент підписання контракту.

Як правило, форвардний курс валюти відрізняється від спотового, оскільки на валютні курси впливає ряд економічних факторів, котрі й призводять до зниження або росту форвардних курсів відносно курсу спот.

Форвардні валютні курси формуються під впливом таких основних чинників:

1) внутрішній попит і пропозиція;

2) паритет купівельної спроможності;

3) стан фондового та грошового ринків країни;

4) різниця в рівнях інфляції однієї країни щодо іншої;

5) торговельний і платіжний баланс;

6) політичні фактори;

7) втручання уряду країни шляхом:

- проведення операцій на відкритому ринку (купівля і продаж валюти);

- установлення нормативів резервування;

- регулювання облікової ставки центрального банку;

- створення морального клімату (риторичний метод впливу);

8) сприйняття або очікування майбутніх змін у рівнях валютних курсів.

Зазначені чинники, крім останнього, у підсумку формують рівень відсоткових ставок за валютами. Такий чинник як очікування може відчутно впливати на валютні курси незалежно від рівня відсоткових ставок, але протягом незначного проміжку часу. Особливо яскраво вплив цього чинника виявляється на валютних біржах. Міркування одного чи групи дилерів іноді призводять до виникнення ажіотажного попиту або пропозиції окремої валюти. Наприклад, якщо дилери продають фунти стерлінги, очікуючи зниження курсу, то пропозиція фунтів стерлінгів може значно перевищити попит. Отже, створюється ажіотажна пропозиція при попиті, що відбиває реальні потреби, а не спекулятивні операції. Це призводить до дійсного зниження курсу фунтів стерлінгів. Такі ситуації виникають протягом коротких періодів, коли вплив решти чинників незначний, і не можуть реально позначитися на валютних курсах.

Форвардні валютні курси не відображають очікування ринком майбутнього спот-курсу валюти, а залежать від різниці в рівнях відсоткових ставок валютами, що котируються. Рівні відсоткових ставок відбивають насамперед діючий та очікуваний рівні інфляції. Оскільки очікуваний рівень інфляції, на відміну від діючого, не можна розрахувати, а лише спрогнозувати, то й відсоткові ставки на майбутні періоди також прогнозуються. Форвардні валютні курси розраховуються на основі відсоткових ставок.

Для європейських умов, коли котирування показує кількість валюти за один долар США, короткостроковий (до року) форвардний курс валюти до долара США Ф/Кв/$ можна розрахувати за формулою:

де С/Кв/$ -- спот-курс валюти до долара США; rв -- відсоткова ставка за даною валютою; r$ -- відсоткова ставка за доларом США; t -- форвардний період у днях; Б -- база розрахунку в днях (360 чи 365).

Для розрахунку довгострокових форвардних курсів використовується формула:

де n -- кількість років.

Форвардний курс валюти може бути вищим або нижчим за курс спот залежно від того, яка з валют приносить вищий процентний дохід при інвестуванні. Зауважимо, що різниця між форвардним та спот-курсом залежить як від різниці в рівнях річних відсоткових ставок за валютами, так і від тривалості форвардного періоду. З подовженням строків різниця між спотовим та строковим валютними курсами зростатиме.

За нормальних умов розвитку економіки, коли ринки не зазнають впливу грошово-кредитних чи політичних потрясінь, рівні відсоткових ставок можна вважати незалежними величинами, які відбивають реальний та очікуваний рівні інфляції. Форвардні валютні курси є похідними (залежними) величинами від відсоткових ставок. Отже, лише однакові темпи інфляції в обох країнах походження валют можуть на тривалий час стабілізувати валютний курс.

При проведенні строкових операцій з валютою основними ризиками є ризик зриву поставки та ризик невиконання умов форвардної угоди одним із учасників. Ризик зриву поставки супроводжує і спотові і форвардні операції, але існує лише протягом одного дня на дату розрахунків. Ризик невиконання угоди вимірюється не повним обсягом контракту, а лише деякою його часткою, котра становить, як правило, 3 -- 10% від суми угоди. Якщо один з учасників операції відмовляється виконувати взяті на себе зобов'язання, то можна знайти йому заміну і реалізувати контракт з деякими збитками, уникнувши значніших втрат. На ризик невиконання угоди наражаються обидва учасники строкової операції.

З метою обмеження таких ризиків менеджмент банку може використовувати метод лімітування, установлюючи максимальний розмір суми одного контракту. Крім того, розрахунок можна проводити не одним, а двома переказами валютних коштів, коли другий платіж здійснюється після одержання відповідної суми іншої валюти. Це дозволяє частково знизити ризик одного з учасників, але умови необхідно узгодити під час укладання угоди. Якщо з одним клієнтом укладено кілька строкових валютних контрактів, то дати валютування мають бути різними. Загалом такі прийоми допомагають частково знизити ризики, що супроводжують валютні операції.

ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

Валютні операції своп полягають в одночасному проведенні двох протилежних за змістом операцій: купівлі (продажу) валютних коштів на умовах спот та продажу (купівлі) на умовах форвард. Якщо продаж валюти проводиться на спотовому ринку і одночасно укладається угода про купівлю тієї самої валюти на форвардному ринку, то це валютна операція своп, що має назву репорт. Якщо ж ідеться про купівлю валюти на умовах спот у поєднанні з одночасним продажем на форварді, то відповідну операцію називають депорт.

...