Податок на додану вартість і його роль в формуванні доходів бюджету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни Податкова система

на тему: Податок на додану вартість і його роль в формуванні доходів бюджету

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади оподаткуання доданої вартості

2. Фіскальне значення податку на додану вартість в доходах державного бюджету Украіни

3. Проблеми та перспективи розвитку ПДВ в Україні

Висновок

Література

Вступ

Податок на подану вартiсть є однiєю з форм унiверсальних акцизiв, що набула свого розвитку в ХХ столiттi. На сьогоднi цей податок становить вагому частку в доходах бюджетiв багатих європейських країн. За своєю економiчною сутнiстю податок на додану вартiсть є непрямим податком, де об'єктом оподаткування є не дохід чи прибуток, а розмір витрат для кожного конкретного споживача товару, роботи чи послуги. Тому цей податок у соцiальному розумiннi вважається найнесправедливiшим.

Водночас при значних темпах росту суспiльного добробуту в бiльшостi країн свiту ця його вада втрачає своє значення. Головними стають його фiскальнi переваги, тобто регулярнiсть надходження до бюджету, простота обрахування, неможливiсть зникнення обєкта оподаткування.

Запровадження податку на додану вартiсть передбачає необхiднiсть визначення поняття доданої вартості, її складових. Доданою вважається вартiсть, що додається в процесі виробництва товару до вартостi сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача.

Величина доданої вартості розраховується як різниця між вартістю продукції, що реалізується, і вартістю сировини і матеріалів, використаних у процесі їх виробництва. Додана вартість може бути розрахована також шляхом додавання складових елементів, що характеризують її структуру - заробітної плати з нарахуваннями на неї до фондів соціального забезпечення, прибутку, процентних платежів, амортизації.

Введення ПДВ потребує вибору методів його обчислення. У практиці обчислення ПДВ застосовується декілька методів, проте найпоширенішим є так званий кредитний. Він був прийнятий і в Україні. Суть цього методу полягає в тому, що сума податку, що пiдлягає сплатi до бюджету, визначається як різниця мiж сумою податку, отриманого вiд покупців, i сумою податку, сплаченого постачальникам матерiальних ресурсiв, спожитих в процесi виробництва.

Такий метод обчислення зобов'язань із податку на додану вартість має певні вади. Основна з них полягає у наявностi часового розриву між сплатою податку в ціні придбаних матеріальних ресурсів і відшкодуванням цієї суми після реалiзації виробленої підприємством продукції, оскільки сплаті до бюджету пiдлягає різниця. Величина цього розриву залежить від тривалості виробничого циклу i в деяких галузях може бути досить значною. Тут має значення також швидкість реалiзації продукції. Якщо виробнича продукцiя з тих чи iнших причин не реалізується, то підприємство не може вiдшкодувати податок на додану вартість, сплачений в ціні придбаних матеріальних ресурсів та основних фондiв, що спричиняє вимивання оборотних коштів.

В умовах недостатнього сукупного попиту на товари, або низької якості і конкурентноспроможності багатьох видів продукцiї, що ускладнює її реалізацію, ця вада податку досить суттєва i створює певні труднощі в його застосуванні. Проте переваги податку на додану вартість досить значнi. Він стимулює експорт, оскільки є внутрішнім податком, і обороти з експорту не оподатковуються. Він забезпечує стабільність податкових надходжень до бюджету, досить зручний у визначенні податкових зобов'язань.

Все це зумовило постійне зростання обсягу податку в доходах бюджетів багатьох країн.

Податки є невід'ємною частиною господарства держави як історичної форми задоволення колективних потреб. Це найважливіше джерело формування доходів держави, які, в свою чергу, використовуються на вирішення економічних, соціальних, оборонних завдань, на розвиток освіти, науки, культури. Держава не може існувати за рахунок лише добровільних, благодійних надходжень. Вона повинна мати бюджет із стабільним джерелом надходжень, роль яких виконують, в першу чергу, податки.
Входження України в ринкову економіку зумовило необхідність створення власної податкової системи, яка не повинна бути простим копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні умови нашої країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, зовнішньої і внутрішньої політики, традицій народу, географічне положення і безліч інших чинників. У зв'язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків, порядок їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть значно відрізнятися. Але існує ряд основних податків, які дістали загально світове визнання, хоча механізм їх справляння може суттєво відрізнятися в різних країнах. До них належать: основні прямі податки - прибутковий податок із доходів юридичних осіб і фізичних осіб, а також такі форми непрямого оподаткування, як специфічні акцизи представником яких є акцизний збір, та універсальні акцизи, до яких належить податку на додану вартість. Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у формуванні доходної частини бюджету на відміну від специфічних акцизів зростає.

Саме податок на додану вартість і розглядається в даній курсовій роботі. Тобто, на сьогодні питання податок на додану вартість залишається відкритою та актуальною темою над якою необхідно працювати і вдосконалювати.

Основною метою даної курсовій роботи являється розкриття особливостей оподаткування податком на додану вартість, його недоліки та переваги.

1. Теоретичні засади оподаткуання доданої вартості

оподаткування додана вартість податок

Платники податку. Платниками ПДВ являються як резиденти так і нерезиденти; фізичні і юридичні особи; тобто -- це всі юридичні особи та громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу та іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

До фізичних осіб відносяться платники ПДВ -- відносяться громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодавством або ввозять (пересилають) товари на митну територію України.

До юридичних осіб платників ПДВ -- відносяться створені згідно законодавства України: прибуткові підприємства і організації; неприбуткові підприємства і організації; філії, відділення, відокремлені підрозділи підприємств і організацій; інші суб'єкти підприємницької діяльності, а також створені згідно законодавства інших держав: міжнародні неурядові організації та міжнародні об'єднання; іноземні юридичні особи, їх філії та представництва, які мають розрахунковий рахунок в установах банків України та здійснюють підприємницьку діяльність на території України.

Платник податку - особа, яка зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

До них відноситься будь-яка особа, яка:

а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;

в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Згідно до Закону особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останнім 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн. (без урахування податку на додану вартість) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

Також до цієї категорії осіб відносяться:

- особа, що уповноважена вносити консолідований податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності та підприємствами зв'язку, що перебувають у підпорядкуванні платника податку, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- особа, яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальної комп'ютерних мереж, при цьому особа-резидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України;

- особа, що здійснює операції з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг) в розмірі 300 000 грн. чи ні, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

- будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб) - ввозить (пересилає) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень.

Будь-які інші особи мають право зареєструватися платником податку за своїм добровільним рішенням, за винятком фізичних осіб, які обрали сплату фіксованого чи єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності або здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- поставки товарів та послуг, місце видання яких знаходиться на митній території України, втому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацією незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, результатом виконання яких є передача нематеріальних активів, надання послуг, надання права па користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацією, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Поставка послуг, зокрема, включає:

- надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової власності.

- ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту). З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється: ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю- резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів; поставка товарів з території безмитних магазинів, інше.

- вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту). З метою оподаткування до експорту товарів також прирівнюється: вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митного кордону України за договорами фінансового лізингу, застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке вивезення пов'язане із припиненням дії зазначених договорів, тощо.

Не є об'єктом оподаткування операції з:

- випуску (емісії), розміщення в будь-якій формі управління та продаж (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами.

Ці норми не застосовуються до операцій з продажу бланків дорожніх, банківських та особистих чеків, цінних паперів, розрахункових та платіжних документів, пластикових (розрахункових) карток;

- передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг; повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг: нарахування та сплата процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об'єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют; визначеного Національним банком України на момент сплати; передачі майна у заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору) та/або у забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора та його повернення, якщо місце такої передачі (повернення) знаходиться на митній території України;

- грошових виплат основної суми консолідованої іпотечної заборгованості та процентів, нарахованих на неї, об'єднання та/або купівлі (продажу) консолідованої іпотечної заборгованості, заміною однієї частки консолідованої іпотечної заборгованості на іншу, або поверненням (зворотним викупом) такої консолідованої іпотечної заборгованості відповідно до закону резидентом або на його користь;

- надання послуг із страхування в т.ч. із загальнообов'язкового соціального та пенсійного страхування, недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів;

- обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної валюти), банківських металів, банкнот та монет Національного банку України, за винятком тих, що використовуються для нумізматичних цілей, базою оподаткування яких є продажна вартість; операції, пов'язані з випуском, обігом та погашенням білетів державних лотерей, запроваджених за ліцензією Міністерства фінансів України; виплати грошових виграшів, грошових призів і грошових винагород; прийняття ставок, у тому числі шляхом обміну коштів на жетони чи інші замінники гривні призначені для використання в гральних автоматах та іншому гральному устаткуванні, поставки негашених поштових марок України, конвертів або листівок з погашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів чи листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є продажна вартість;

- надання послуг згідно п.3.2.5 Закону;

- оплата вартості державних платних послуг у вигляді зборів, державного мита тощо;

- виплат у грошовій формі заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом;

- надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг з торгівлі та/або управління цінними паперами корпоративними правами, деривативами та валютними цінностями, включаючи будь-які грошові виплати;

- поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку. Під цим слід розуміти поставку підприємства як окремого об'єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи;

- безоплатної передачі у державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об'єктів усіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника податку і передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі операції здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прийнятими у межах їх повноважень. Це положення поширюється на: операції з безоплатної передачі об'єктів з балансу платника податку, майно якого перебуває в державній або комунальній власності, на баланс іншої юридичної особи, майно якої перебуває відповідно в державній або комунальній власності; операції з безоплатної передачі неприватизованих об'єктів житлового фонду (включаючи місця загального користування та прибудинкові будівлі і споруди), а також об'єктів соціальної інфраструктури (в тому числі об'єкт їх незавершеного будівництва) з балансу платника податку на баланс юридичної особи, майно якої перебуває в державній або комунальній власності, чи безпосередньо на баланс відповідної місцевої ради;

- інші випадки, передбачені Законом.

Звільняються від оподаткування операції з:

- поставки вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції роздаточних пунктів, у порядку і за переліком продуктів, встановленими Кабінетом Міністрів України;

- поставки (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок, крім видань еротичного характеру, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови; доставки таких періодичних видань друкованих засобів масової інформації на митній території України;

- поставки послуг з виховання та освіти дітей дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв, будинками культури; послуг з дошкільного виховання, початкової, середньої, професійно-технічної та вищої освіти закладами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на поставку таких послуг, незалежно від їх організаційно-правового статусу та форми власності, згідно з переліком таких послуг, визначеним Кабінетом Міністрів України, а також послуг з розміщення учнів або студентів в інтернатах або гуртожитках;

- поставки товарів спеціального призначення для інвалідів за встановленим переліком;

- поставки послуг з виплати і доставки пенсій, а також грошової допомоги населенню, яка надається за рахунок бюджету відповідно до затверджених соціальних програм;

- поставки (у тому числі аптечними закладами) зареєстрованих та допущених до застосування в Україні лікарських засобів, виробів медичного призначення та послуг з охорони здоров'я (при наявності ліцензії) за переліком, що щорічно визначається Кабінетом Міністрів України до 1 вересня року, попереднього звітному. Якщо у такий строк перелік не встановлено, діє перелік минулого року; поставки путівок на санітарно-курортне лікування та відпочинок на території України фізичних осіб віком до 18 років;

- поставки в порядку та в межах норм, встановлених Кабінетом Міністрів України, послуг з: утримання дітей у дошкільних закладах, школах-інтернатах, кімнатах-розподільниках установ Міністерства внутрішніх справ України;

- утримання осіб у будинках для престарілих та інвалідів; харчування та облаштування на нічліг осіб, які не мають житла, у спеціально відведених для цього місцях; харчування дітей у школах, професійно-технічних училищах та громадян у закладах охорони здоров'я; харчування, забезпечення речовим майном, комунально-побутовими та іншими послугами, що надаються спецконтингенту в установах пенітенціарної системи згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

- надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом. Це звільнення не поширюється на операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат);

- подання благодійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт, послуг) особам, визначеним як благодійні організації згідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою їх безпосереднього використання у благодійницьких цілях, а також операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, послуг) набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги відповідно до законодавства. Під безоплатною передачею слід розуміти поставку товарів (робіт, послуг) набувачам благодійної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій їх вартості з боку таких отримувачів або інших осіб. Порушення цього правила прирівнюється до навмисного ухилення від оподаткування особою, яка надає такі товари і (послуги). Не підлягають звільненню від оподаткування операції з подання благодійної допомоги у вигляді товарів (робіт, послуг), оподатковуваних акцизним збором, цінних паперів, нематеріальних активів та товарів (робіт, послуг), призначених для використання у господарській діяльності, а також тих, що ввозяться на митну територію України, крім товарів, які підпадають під дію міжнародних договорів.

- оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт особою, яка безпосередньо отримує такі кошти з рахунку Державного казначейства України.

- поставки товарів (крім підакцизних товарів) та послуг (крім грального та лотерейного бізнесу), які безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями і громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва.

- інші випадки, передбачені Законом.

Підприємство має право займатися різними видами діяльності, які передбачені статутом та не суперечать діючому законодавству. При цьому один вид діяльності може оподатковуватись або звільнятися від оподаткування. В такому випадку підприємство зобов'язане вести окремо податковий облік оподатковуваних та неоподатковуваних операцій.

На сьогодні законодавчо встановленні дві ставки для нарахування податку на додану вартість:

- 20%;

- 0 %.

Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткуванння, та операцій, до яких застосовується нульова ставка оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

При цьому закон встановлює вичерпний перелік операцій, до яких застосовується нульова ставка податку на додану вартість.

До них відносяться операції з:

- експорту товарів та супутніх такому експорту послуг. Товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією;

- поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або риболовецької діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України; використовуються для рятування або подання допомоги у нейтральних або територіальних водах інших країн; входять до складу військово-морських сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

- поставки для заправки або постачання повітряних суден, що виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату; входять до складу військово-повітряних сил України та відправляються за межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового базування; поставки для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а також супутників;

- поставки товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України:

- поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) за межами державного кордону України;

Нульова ставка податку не застосовується, якщо товари (супутні послуги), що експортуються, звільняються від оподаткування.

Особливу увагу необхідно приділити визначенню місця поставки товарів або послуг що експортуються. Ці умови регламентуються п. 6.4. та 6.5. Закону України "Про податок на додану вартість".

Податок на додану вартість характеризується рядом суттєвих переваг. Зупинимося на деяких з них більш детально. Не дивлячись на те, що він представляє собою, по суті, різновид акцизу, це все ж таки універсальний фінансовий інструмент. Так, з допомогою ПДВ з'являється можливість регулювання фонду заробітної плати і ціни. Він дає можливість ліквідувати лишні ланки господарського управління. Крім того, податок дозволяє відносно точно визначити реальну вартість кожного товару і на основі цього увійти в основу формування економічних пропорцій.

Являючись, в принципі, податком на кінцеве споживання, який лягає на населення і бюджетну сферу, ПДВ при досить високій ставці і високих темпах інфляції перетворюється в один із факторів, що стримують розвиток виробництва

Податок на додану вартість. Переваги:

- виступає фактором, що регулює розмір заробітної плати і ціни;

- виступає фактором, що ліквідує лишні ланки господарського управління;

- виступає фактором, що стримує кризу надвиробництва і прискореного витіснення з ринку слабких виробників;

- володіє економічними і організаційно-технічними перевагами стягнення, простотою нарахування;

- володіє нейтральністю по відношенню до платників, до переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів;

- володіє механізмом взаємної звірки платниками податкових зобов'язань;

- дає можливість отримувати кон'юнктурний прибуток, стримувати неоправданий ріст цін.

Податок на додану вартість. Недоліки:

- виступає фактором, що стримує розвиток виробництва;

- виступає фактором, що стимулює інфляцію;

- виступає фактором, що негативно впливає на високотехнологічні і наукоємкі виробництва;

- володіє масовим регресивним характером як моментально, так і в часі;

- володіє можливістю ухилення в умовах недосконалого бухгалтерського обліку;

- потребує підготовки громадської думки, пояснювальної роботи з платниками, професійної підготовки персоналу податкових органів.

Крім цього, застосування ставок ПДВ на рівні 20-28% стимулює як інфляційні процеси в цілому, так і негативно впливає на високотехнологічні і наукоємкі виробництва. Тому, хоча й застосовувана ставка робить податок на додану вартість одним із головних джерел наповнення бюджету, але видимість його бездефіцитності дуже оманлива. Саме в зв'язку з цим оптимальну ставку ПДВ економісти частіше за все пов'язують з рівнем 15-18%.

Зайнявши домінуючі позиції в світовій податковій системі, ПДВ зберігає й деякі негативні риси, пов'язані з можливістю ухилення від його сплати. Тому в системі ПДВ виключне значення має досконалий і вичерпний бухгалтерський облік, реєстрація всіх операцій.

Світовий досвід також показує, що важливою проблемою введення податку на додану вартість є підготовка громадської думки, пояснювальна робота з платниками і професійна підготовка персоналу податкових органів.

ПДВ є масовим регресивним податком на товари і послуги широкого споживання. Отже, як видно, в ПДВ співіснують суперечливі риси, які гармонійно поєднуються в єдине ціле. Так, ПДВ, виконуючи чисто фіскальні функції, одночасно здійснює економічний вплив на важливі макроекономічні показники: виступає як дефлятор, скорочує обсяг споживання, потенційно створює можливість зниження рентабельності майбутніх інвестицій. Одночасно ріст податкових поступлень зменшує бюджетний дефіцит, скорочує потребу в державних позиках, сприяє зниженню рівня відсотку і тим самим стимулює інвестування.

2. Фіскальне значення податку на додану вартість в доходах державного бюджету Украіни

Податки за формою оподаткування класифікуються на прямі та непрямі.

Непрямі податки -- це податки, закладені в ціні реалізованого товару чи наданої послуги.

Одним із основних видів непрямих податків є акцизи (специфічні та універсальні).

Акцизи -- це непрямі податки, які встановлюються державою на високорентабельні та монопольні товари (продукцію) і сплачуються покупцем.

Специфічні акцизи включаються до ціни окремих товарів. Як правило, це товари, рівень споживання яких є малоеластичним щодо рівня цін, а також специфічні товари. Ставки цього податку є більш низькими на товари вітчизняного виробництва і більш високими на імпортні товари. Така диференціація ставок зумовлена політикою держави на підтримку вітчизняних виробників.

Історія універсальних акцизів бере початок лише в нашому столітті, від специфічних вони відрізняються універсальними ставками на всі групи товарів та більш широкою базою оподаткування.

Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у формуванні доходної частини бюджету на відміну від специфічних акцизів зростає. Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження в бюджет, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів.

Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Недоліком цього виду акцизів є підвищення рівня цін у країні, де вони вводяться або де на них підвищуються ставки, а також регресивність у соціальному аспекті.

У податковій формі існують три форми універсальних акцизів:

- податок з продажу (купівлі) у сфері оптової або роздрібної торгівлі;

- податок з обороту;

- податок на добавлену вартість.

Об'єктом оподаткування податку з продажу (купівлі) у сфері оптової або роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування проводиться лише один раз, на одному ступені руху товарів.

Податок з обороту також стягується з обороту але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов'язаний значний недолік податків цієї групи -- кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об'єкт оподаткування включаються податки, котрі були сплачені раніше, на попередніх стадіях руху товарів.

Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об'єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а добавлена вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але в той же самий час ліквідує його головний недолік -- кумулятивний ефект.

Податок на додану вартість - є частиною новоствореної вартосі і сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

У загальній системі податків та обов(язкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце. Цей податок, що охоплює найбільшу кількість суб'єктів господарювання, є одним з основних джерел наповнення Державного бюджету України. Податок на додану вартість має високо ефективність з фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботу і послуги. Сприяє вагомому зростанню доходів держави від цього податку. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Універсальні, тобто єдині, ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни.

Обчислення та стягнення ПДВ потребує чіткого визначення об'єкта оподаткування -- добавленої вартості. Вона є часткою нової вартості товару чи послуги.

Повна вартість товару чи послуги має такі складові:
-вартість матеріалів чи сировини, а також послуг виробничого характеру, що відносять на собівартість;

- заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуги;

- прибуток.

Україна переживає економічну кризу. Одним з головних чинників є податкова система. З одного боку, вона не забезпечує державу достатніми і надійними доходами, що породжує фінансову кризу держави на макрорівні, а з другого -- підриває фінансову базу підприємницьких структур, чим вимовлює кризу в мікроекономічному середовищі.

З огляду на це, виникає потреба у глибокому аналізі способів мобілізації доходів держави, обґрунтування напрямків, форм і методів підвищення результативності її фінансової діяльності.

У країнах із розвинутою ринковою економікою державні доходи становлять значну частину валового внутрішнього продукту і мають величезний вплив на його перерозподіл і розширене відтворення.

Світовий досвід підтверджує, що існують різні фінансові способи мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на податкові й неподаткові. Однак на сучасному етапі найважливішу роль відіграє податкова діяльність.

Основним джерелом доходів бюджетів базового рівня є регулюючі доходи, перш за все -- прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, з прямих податків, та ПДВ, з непрямих податків.

Однак, як перелік регулюючих доходів, так і нормативи їх розподілу між державними і місцевими бюджетами постійно переглядаються.

Спочатку ПДВ був одним з основним регулюючих доходів місцевих бюджетів, а пізніше він став спрямовуватися до Державного бюджету України.

Державний бюджет України -- це централізований фонд фінансових ресурсів держави, які використовуються для виконання покладених на неї функцій, передбачених Конституцією України. В організаційному аспекті бюджет -- це план утворення і використання фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні держави.

Сукупність всіх бюджетів є Зведеним бюджетом України, який використовується для аналізу визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку.

Як вже відомо, основним джерелом формування доходів Зведеного бюджету України виступають податки.

Як свiдчать дані таблиці, останніми роками частка ПДВ у ВВП і доходах зведеного бюджету дещо скоротилася, однак вона становить нинi бiльш як п'яту частину доходiв зведеного бюджету, що й зумовлює його значення для держави в цiлому.

В 2009 році податкові надходження склали 76% доходів Зведеного бюджету України.

Із них податок на додану вартість складає 25% Зведеного бюджету України, податок на прибуток з підприємств 19%, прибутковий податок з громадян 12%, акцизний збір - 4%. Найбільшу частку займає ПДВ (1/4 частину Зведеного бюджету України).

Зупинимось детальніше на аналізі ПДВ в доходній частині Зведеного бюджету. В доходній частині бюджету України податок на додану вартість за період 2009 - 2012 років мав досить помітні коливання. З 2011 року надходження від податку на додану вартість зменшились, але залишається домінуючим.

З точки зору формування надходжень у бюджет податок на додану вартість серед непрямих податків займає перше місце. Це пов'язано з більшим переліком товарів, та з меншою залежністю від циклу економічної кон'юнктури. Більш детальніше зміни надходжень від ПДВ можна прослідкувати по таблиці 3.1.

Як видно з даних таблиці 2.1. протягом 2009 - 20012 років відбувалося постійне зростання надходжень від податку на додану вартість: у місцеві бюджети у 2009 - 2010 роках надходження склали відповідно 3004,4 млн. грн. (66,3%) і 3480,9 млн. грн. (55,7%), що помітно перевищує надходження до Державного бюджету: у 2009 році на 32,6%, а у 20010 році на 11,0%. У 2011 - 2012 роках надходження до Зведеного бюджету відбувалося вже тільки з Державного бюджету України. Хоча воно і забезпечило стовідсоткове надходження, але в 20012 році відбулося помітне зниження - на 782,2 млн. грн., менше ніж у попередньому році.

Таблиця 2.1

ПДВ у бюджетах України в 2009-2012 роках

Показники	2009	2010	2011	2012
Зведений бюджет, млн. грн. в т. ч.:	4529,9	6246,2	8242,3	7460,1
Державний бюджет всього у % до Зведеного бюджету України	1525,5 33,7	2765,3 44,3	8242,3 100,0	7460,1 100,0
Місцеві бюджети всього у % до Зведеного бюджету України	3004,4 66,3	3480,9 55,7	-- --	-- --

Але, якщо враховувати індекс інфляції, реальні надходження як від податку на додану вартість, так і інших податків, постійно зменшуються. Такі дані свідчать насамперед про те, що в Україні зменшився обсяг виробництва, а також відбувається приховування податків, і не останнє місце займає той факт, що після прийняття нової редакції Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. було прийнято ще десятки законів про внесення в нього змін та доповнень. За таких умов значна кількість платників цього податку майже автоматично поповнює кількість потенційних порушників, а отже значні суми не надходять до бюджету, через неможливість своєчасно простежити усі зміни та застосувати їх на практиці.

3. Проблеми та перспективи розвитку ПДВ в Україні

Реформування фінансової системи нашої держави зумовило необхідність суттєвих змін податкового поля, що є умовою економічного зростання та досягнення певної соціальної гармонії в суспільстві. Постійне вдосконалення податкової системи в цілому і конкретно окремих видів податків дає змогу оптимізувати й стабілізувати прибутки бюджетів усіх рівнів, регулювати дії ринкових суб'єктів господарювання, реалізовувати соціальне справедливу податкову політику. Важливе місце у процесі реформування податкової системи посідає вдосконалення і подальший розвиток ПДВ.

Додана вартість створюється на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.

По суті додана вартість наближається за своїм обсягом до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає можливість обчислити всі ті податки, котрі ця господарська ланка заплатила при купівлі товарів, робіт, послуг. Якщо виходити з того, що додана вартість - це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в даному разі додана вартість визначається шляхом під сумування її складових елементів - заробітної плати, процента, ренти, прибутку.

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівлі від усіх інших господарюючих суб'єктів.

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за стандартною ставкою, виплачується ж у сумі, зменшеній на величину ПДВ, сплачену на попередній стадії. Кінцевий споживач сплачує за товар ціну, збільшену на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях виробництва і руху товару.

У платника податку (юридичної особи) додана вартість вимірюється різницею між загальною сумою продажу закупівлі від усіх інших господарських одиниць, котрі самі виступають платниками ПДВ.

Об'єкт оподаткування - додана вартість - створюється всіма незалежними учасниками виробничо-комерційного процесу. Якщо уявити собі компанію як єдине ціле із закінченим виробничо-торгівельним циклом (від власної сировини та виготовлення виробничого обладнання до реалізації готової продукції), то повна вартість продукції, що реалізується, стала б результатом власної діяльності такої компанії, базою ж податку на додану вартість вважалася б величина чистої суми продажу. В нашому прикладі через процес послідовних стадій виробництва й реалізації продукції загальна додана вартість дорівнює вартості залишкового продажу кінцевому споживачеві без ПДВ.

Так, за логікою, додана вартість становить 100 гр.од., нарахований на неї ПДВ (за ставкою 20 %) - 20гр.од. Таким чином, кінцева ціна реалізації хліба покупцеві становить 120гр.од. Однак із схеми видно, що на всіх етапах виробничо-комерційного циклу створена додана вартість дорівнює у фермера - 40гр.од. ( припускаючи, що він не мав витрат при створенні доданої вартості) у вигляді виробленого зерна, у мірошника -12 гр.од., у пекаря - 8 гр.од., у булочника - 4 гр.од Сукупна додана вартість дорівнює 64 гр.од. (40+12+8+4). Отже, виявляється невідповідність між раніше зафіксованою доданою вартістю ( 100 гр.од. ) і фактичною ( 64 гр.од. ) доданою вартістю на 36 гр.од.

Застосовуючи 20% ставку ПДВ до фактичної вартості (64 гр.од.), кінцевий покупець заплатив би суму податку, що дорівнює 12,8 гр.од. (64 0,2). Але він заплатив 20 гр.од. Зайві 7,2 гр.од. нарахованого податку одержані в результаті подвійного оподаткування ПДВ на попередніх етапах виробничо-комерційного циклу (8 0,2) + (12 0,2) + (16 0,2) = 7,2 гр.од.

Таким чином, можна дійти висновку, що ПДВ сплачується на кожному етапі виробничо-комерційного циклу не тільки на додану вартість, а й раніше нарахований податок на додану вартість, тобто кінцевий споживач товару сплачує податок на додану вартість, створену на всіх етапах руху товару, та на податок, що був доданий на цих етапах до ціни товару. І чим більше ланок у цьому ланцюгу просування товару до покупця, тим вищим буде розмір податку в ціні товару, що реалізується кінцевому споживачеві.

Виходить, проблема функціонування податку на додану вартість полягає не тільки в тому, що існують розбіжності між особою, яка сплачує податок до бюджету, і фактичним носієм податку, а й у подвійному (а то і в багаторазовому) оподаткуванні. Як уже наголошувалося, сума ПДВ збільшується, рухаючись від продавця до покупця, і лягає на плечі кінцевого споживача. Однак, така універсальна схема перекладання можлива лише тоді, коли не порушується дія закону попиту і пропозиції, що має в ринкових умовах об'єктивний характер, тоді як податкова політика - суб'єктивна. Якщо прибутки кінцевих споживачів знижуються і не відповідають рівню підвищення цін, не призводить до скорочення суспільного попиту. В такому разі покупці, котрі не є кінцевими споживачами, змушені взяти частину тягаря ПДВ на себе, а це не що інакше, як зменшення фактичних прибутків суб'єктів господарювання.

Вищенаведений механізм нарахування та сплати податку на додану вартість свідчить про його обтяжливий характер не тільки для кінцевого споживача, а й для інших учасників виробничо-комерційного циклу.

Для того щоб ПДВ став універсальним фінансовим інструментом ринкової економіки, яка формується в Україні, слід удосконалити механізм оподаткування, ліквідувати хиби, закладені в законі про ПДВ, оскільки він не відповідає загальносвітовим стандартам і не враховує специфічних умов переходу України до ринкових відносин.

Пропонується змінити методику нарахування даного податку з тим, щоб ліквідувати багаторазове оподаткування ПДВ самого ж податку, нарахованого на попередніх етапах руху товару до покупця. Тобто ПДВ має нараховуватися на вартість товару, що реалізується, без ПДВ за мінусом ПДВ, сплаченого на попередніх етапах руху товару. Пропонуємо методику розрахунку ПДВ, яка ліквідує багаторазове обкладення ПДВ самого податку.

Запропонований механізм розрахунку ПДВ досить простий і водночас дає змогу знизити рівень цін, зменшити рівень податкового тиску на підприємництво та кінцевого споживача.

Широке коло платників ПДВ, які належать до різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність. Рівень неоподатковуваного обороту, що визначається межею 1200 неоподатковуваних мінімумів на рік, а також відсутність такого обмеження для підприємницьких структур, які здійснюють торгівлю за готівку, мають певні негативні наслідки, серед яких - підвищення вартості справляння податку. Відомо, що в більшості розвинутих країн 60-70% надходжень від ПДВ припадає лише на 10-15% від усіх зареєстрованих підприємств. Завдяки цьому немає потреби в перевірці документації та в обслуговуванні значної кількості малих підприємств, платежі яких е незначними. Увага податкових органів зосереджується на продуктивніших ділянках роботи. На фоні недостатньої технічної забезпеченості вітчизняного фіскального апарату необхідність встановлення порівняно високої неоподатковуваної межі та її поширення на всі без винятку галузі господарювання стає очевидною. Світовий досвід свідчить, що низька межа або її відсутність спричиняє малоефективне справляння ПДВ. Для порівняння - в Італії не існує подібних обмежень щодо підприємницьких структур малого бізнесу і, як наслідок, ефективність оподаткування е чи не найнижчою в Європі. Крім того, доведення неоподатковуваної бази до економічно доцільної величини позитивно позначиться на розширенні сфери діяльності малого бізнесу, який є важливою рушійною силою розвитку ринкових відносин у країні.

Перегляду вимагає і якісний склад оподатковуваної бази. На наш погляд, оподатковуваний оборот за чинною методикою має низку елементів, що за своїм економічним змістом не можуть бути складовою доданої вартості. Це, зокрема, стосується суми амортизації.

Закономірно, що при визначенні витрат на виробництво амортизація прирівнюється до матеріальних витрат, тому при визначенні доданої вартості (методом різниці між виручкою від реалізації та матеріальними витратами) доцільно було б виручку зменшувати на суму всіх матеріальних витрат, включаючи і амортизаційні відрахування. Це стає особливо актуальним, якщо врахувати, що в системі оподаткування підприємств в Україні у перспективі передбачено стягнення за рахунок прибутку спеціального податку на майно. При зазначеній методиці амортизація оподатковуватиметься двічі: один раз податком на майно, як складовою вартості основних фондів, другий - ПДВ в складі доданої вартості.

У структурі вітчизняної економіки значна питома вага припадає на фондоємкі галузі, де амортизація є вагомим елементом собівартості, і, за умови включення її до бази нарахування податкового зобов'язання з ПДВ, дещо підвищуються ціни, негативно впливаючи на конкурентоспроможність товарів і послуг. Це ще один аргумент на користь виключення амортизації з об'єкту оподаткування. Крім того, з позицій податкового менеджменту реалізація даної пропозиції не передбачає особливої складності, оскільки амортизація має чітке відображення в реєстрах бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Також слід уточнити порядок визначення бази оподаткування у випадку безоплатного надання товарів, робіт, послуг, порядок проведення бюджетного відшкодування, терміни сплати податку у разі ввезення (імпортування) результатів робіт або послуг та по крупних платниках податку. Необхідно чітко визначити питання, пов'язані з адмініструванням податку, а саме: порядок виписки податкової накладної, уточнення правил реєстрації платників податку.

Аналіз чинного законодавства з ПДВ засвідчив ще один істотний недолік - подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є собівартість - одна із складових бази для нарахування податкового зобов'язання з ПДВ. Очевидно, що в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з ПДВ. Вірогідно, що перелік пільг продиктований намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару (роботи, послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку, і його носії, оскільки у перших з'являється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції, за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів (робіт, послуг).

Разом з тим характерною рисою ПДВ як із позицій фіскальної достатності, так і з позицій економічної ефективності є його здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система пільг щодо сплати податку є недостатньо економічно виправданою.

Звільнення від сплати ПДВ повинно стосуватися таких товарів і послуг: продуктів харчування, ліків і медичного обслуговування, витрат на освіту, купівлі та найму житла, книг і газет, музеїв, державних послуг, фінансових послуг, витрат на мистецтво, спорт, експортних операцій. При цьому механізм пільгового оподаткування має грунтуватися на двох методах: вилученні з оподаткування і встановленні знижених ставок на предмети першої необхідності.

...