Податок на додану вартість і його роль в формуванні доходів бюджету

Державна податкова адміністрація постійно працює над удосконаленням податкового законодавства і вносить відповідні пропозиції. Така робота буде сприяти розширенню податкової бази, перекриттю каналів ухилення від оподаткування. Зокрема, відповідно пункту 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми, не відшкодовані платнику податку протягом місяця, наступного після подання декларації, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти - 120% від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Зазначена норма Закону створила сприятливі умови для отримання платниками з державного бюджету значних сум відшкодування ПДВ по господарських операціях з фіктивними структурами, які податки до бюджету не сплачують, у тому числі й ПДВ. У результаті відшкодовані по таких операціях суми податку складають прямі збитки Державного бюджету України.

Визначення дати виникнення податкових зобов'язань також є досить проблемним питанням у вітчизняному законодавстві. У Законі України "Про податок на додану вартість" під датою виникнення податкових зобов'язань вважається дата будь-якої з події що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківській рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг) - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Дія такого положення буде неоднозначною у сучасних економічних умовах. З одного боку, такий порядок визначення дати виникнення податкових зобов'язань вирівнюватиме платника податку і бюджет, платників між собою на різних етапах сплати ПДВ, підвищуватиме стабільність надходжень від ПДВ до бюджету, значно звужуватиме можливості ухилення від оподаткування і, нарешті, відповідатиме світовій практиці оподаткування цим податком, де датою реалізації вважається день переходу права власності на продукцію, згідно з умовами поставки, що визначені сторонами.

З другого боку у вітчизняних економічних умовах значний розрив у часі між моментом виникнення податкових зобов'язань (відвантаження продукції) і моментом надходження коштів за цю продукцію (або й відсутність останнього моменту) призведе до суттєвого відволікання обігових коштів підприємств, що може спричинити банкрутство частини з них і у кінцевому рахунку - скорочення обсягу ПДВ.

На сьогоднішній день актуальним залишається питання подальшого удосконалення ПДВ в Україні з тим, аби він розглядався не лише як важливе джерело доходів бюджету, а як свідомий, цілеспрямований інструмент регулювання економічних процесів.

ПДВ посідає чільне місце в податковій системі України. Він має свої переваги та недоліки як з фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів споживання. Завдання науки про податки полягає в подальшому вдосконаленні механізму справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і великих фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід - єдино правильний шлях.

Висновок

Після розкриття теми “Податок на додану вартість та його роль у формуванні бюджету” та підводячи підсумки, можна зробити слідуючі висновки.

Податок на додану вартість, як і будь-який інший податок, має свої недоліки і переваги.

Основним недоліком податку на додану вартість, як непрямого податку, є те, що він закладається в ціну товарів і тим самим підвищує її, що спричиняє недоступність деяких товарів, які оподатковуються податком на додану вартість малозабезпеченим верствам населення. Аналіз чинного законодавства з податку на додану вартість засвідчив ще один істотний недолік -- подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є собівартість - одна із складових бази для нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Очевидно, що в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів.

Широке застосування податку на додану вартість зумовлене чисельними його перевагами, серед яких найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування.

Широка база оподаткування податком на додану вартість сприяє ваговому зростанню доходів держави від податків на споживання. У загальній системі податків та обов'язкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце і є одним з основних джерел доходної частини Зведеного бюджету України.

Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни. В Україні на даний час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею оподатковуються переважна кількість робіт, послуг, товарів.

Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для збільшення його обсягу та підвищення конкурентноспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Використання даної ставки означає повне відшкодування податку, сплаченого експортером за товари, послуги, матеріальні ресурси, що використовуються для здійснення експортних операцій.

Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають податок на додану вартість до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування.

А широке коло платників податку на додану вартість, які належать до різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність.

Розглядаючи більш конкретно ставки податку на додану вартість, слід особливо звернути на два моменти. Перший - пов'язаний з розміром ставки. Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розмір перевищував усі допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки податку на додану вартість до 20% є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має бути поміркованішим.

Другий момент - визначається кількістю ставок, що використовуються. Встановлення єдиної ставки податку значно спрощує систему функціонування та обслуговування податку на додану вартість.

Якщо податок на додану вартість обчислюється за єдиною ставкою до всього споживання, то податок пропорційний споживанню, але регресивний стосовно річного доходу. Тому, щоб послабити таку регресивність бажано було б встановити нижчу ставку на ті товари, які споживаються низькоприбутковими групами населення і в той же час підвищити ставки на групи товарів і послуг, що споживаються переважно високодохідними групами населення. В результаті така диференціація ставок податок втрачає свою нейтральність із зменшенням регресивності.

У перспективі доцільно поступово переходити до диференційованої шкали ставок, керуючись принципами: товари першої необхідності - знижена ставка, товари розкоші - підвищена ставка, усі інші товари - стандартна ставка. Розмір ставок податку на додану вартість мають визначатися не лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Враховуючи скрутний фінансовий стан у державі, необхідно зазначити, що запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним, оскільки зумовить зростання адміністративних витрат щодо обслуговування податку на додану вартість та значно ускладнить механізм його дії.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з податку на додану вартість. Вірогідно, що перелік пільг продиктовано намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару, роботи, послуги від податку на додану вартість передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку на додану вартість і його носії, оскільки у перших з'являється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від податку на додану вартість має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів, робіт, послуг.

Разом з тим характерною рисою податку на додану вартість як із позиції фіскальної достатності, так і з позиції економічної ефективності є його здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система пільг щодо сплати податку на додану вартість є недостатньо економічно виправданою.

Таким чином, податок на додану вартість посідає значне місце в податковій системі України. Він має свої переваги та недоліки, як з фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів споживання. Завдання науки про податки полягає в подальшому вдосконаленні механізму справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і великих фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід - це єдиний правильний шлях.

ПДВ має велике значення для фіскальної стабільності в країні, яка потребує встановлення стабільного податку, котрий стимулюватиме економічне зростання. Перехідний період в Україні вимагає внесення важливих змін у систему оподат-кування. Реформа податкової системи, головним компонентом якої стане запро-вадження ПДВ європейського зразка, відіграє вирішальну роль в процесі перетворення радянського стилю економіки в ринково-орієнтовану економіку.

ПДВ є одним із основних видів непрямих податків, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва та обігу. Базою оподаткування податку є оборот у вартісному виразі. Об'єктом оподаткування є операції з поставки товарів та послуг. Податок до сплати визначається як різниця між податковим зобов'язанням та податковим кредитом. Застосовуються два види пільг при оподаткуванні -- звільнення від оподаткування та нульова ставка.

Частка ПДВ в бюджеті України за останні п'ять років становила понад 40 %, що доводить, що ПДВ є основним бюджетоутворюючим податком. Також надходження від ПДВ становлять більше половини всіх податкових надходжень бюджету. Отже, ПДВ відіграє провідну роль в формуванні доходів бюджету України. Частка ПДВ у ВВП останні п'ять років становила в середньому 9,4%, проте спостерігається нееластичність ПДВ за ВВП в Україні, що означає те, що надходження від ПДВ зростають не такими ж темпами, як ВВП.

За час існування ПДВ в Україні виникла низка проблем у механізмі його адміністрування. Зокрема йдеться про незаконні схеми із ухилення від оподаткування, незаконне відшкодування ПДВ при експортно-імпортних операціях, висока ставка та відсутність її диференціації, невідповідність темпів зростання експорту та відшкодування ПДВ.

Для розв'язання зазначених проблем слід змінювати систему адміністрування шляхом ефективнішого запровадження електронної звітності, встановлення диференційованих ставок оподаткування із чіткою регламентацією у новостворених нормативно-правових актах, запроваджувати справедливу податкову систему, коли хто більше споживає, той і більше платить, розширення бази оподаткування за рахунок скасування пільг, що не носять соціального характеру. Вирішення ряду проблем в адмініструванні ПДВ вже втілено в Податковому кодексі. Але чи будуть вони вирішені остаточно - це питання є суперечливим.

Утім зазначені шляхи розв'язання проблеми необхідно впроваджувати дуже обережно, адже економіка країни дуже болісно реагує на будь-які податкові зміни, в тому числі і зміни в оподаткуванні ПДВ. Зокрема, вірним кроком є зниження ставки до 17% не відразу, а з 2014р. Позитивна реакція економіки настає не відразу, а з певним запізненням, що в часі становить не менше року. Серйозні податкові зміни, які вкрай необхідні, неможливо здійснювати без бюджетних рішень, а точніше - будь-які податкові зміни слід розглядати лише паралельно з бюджет-ними.

Виходячи з цього, запропонуємо кілька шляхів вдосконалення податку на додану вартість:

- розширення бази оподаткування за рахунок скасування пільг, що не носять соціального характеру. Це дасть змогу встановити ставку податку на рівні 15-17% і тим самим зменшить податковий тиск на платників та збільшить надходження до бюджету; - розширення інформаційного забезпечення кожної ланки податкової служби, яке сприятиме автоматизації процесу оподаткування, ефективнішому використанню наявних людських ресурсів, дасть можливість зіставляти відомості з різних джерел з метою виявлення ухилень від сплати ПДВ;

- підвищення ефективності перевірочної роботи, яке дасть змогу за рахунок автоматизованого відбору платників для документальних перевірок виявляти ухилення від оподаткування при загальному зменшенні кількості перевірок та перевіряючих, забезпечити невідворотність відповідальності порушників;

- вдосконалення законодавства, яке полягає у спрощенні, стабільності та передбачуваності в адмініструванні ПДВ, запровадження обов'язкової перевірки ефективності запропонованих змін за допомогою імітації моделі;

- прогнозування надходжень ПДВ, яке дасть можливість запропонувати Верховній Раді збалансований реальний бюджет, що, в свою чергу, сприятиме стабілізації економіки;

- скорочення та ліквідація недоїмки шляхом поліпшення роботи з платниками.

Виконання цих завдань у повному обсязі забезпечить досягнення високої ефективності податку на додану вартість в найкоротші строки.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про ПДВ”.

2. Закон України “Про систему оподаткування”.

3. Про Державний бюджет України на 1999 рік: Закон України від 31.12.98 р. №378-XIV.

4. Про деякі зміни в оподаткуванні: Указ Президента України від 07.08.98 р. №857/98.

5. Азаров М.Я. та ін. Все про податки: Довідник. К.: Експерт - Про, 2000.

6. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України.: Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2010.

7. Василик О.Д. Податкова система України.: Навч. посібник. К.: ВАТ “Поліграф - книга ”, 2012.

8. Ватуля І.Д., Ватуля М.І., Рибалко Л.В. Податки, збори, платежі. Навч. посібник. К.: Центр навч. літератури, 2006.

9. Гикиш Л.В. Финансы: Учебн. пособие. 3- е изд., стереотип. К.: МАУП, 2001.

10. Золотько І.А. Податкова система.: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2004.

11. Колісник М.К., Алєксєєв І.В. Вівчір О.Й. та ін. Гроші і кредит: Навч. посібник. Львів: Вид. Нац. університету “Львівська політехніка”, 2009.

12. Литвиненко Я.В., Якушик І.Д. Податкові системи. Навч. посібник. К.: МАУП, 2004.

13. Романенко О.Р. Фінінси: Підручн. 2- е вид. Стереотип. К: Центр навч. л-ри, 2004.

14. Финансы: Учебн. пособие/ Под ред. А.М. Ковалевой. 4- е изд., перераб. и доп. М.: Финансы и статистика, 2000.

15. Чернелевський Л. М., Редзюк Т.Ю. Податковий облік і контроль. Навч. посібн. 2- е вид., переробл. і доп. К.: Пектораль, 2010.

16. Чугунов І.Я. Бюджетний механізм регулювання економічного розвитку. К.: НІОС, 2003.

17. Опарін В.М. Фінанси: Навч. посібник. 2- е вид.: доп. і переробл. К.: КНЕУ, 2002.

18. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навчальний посібник. К.: Товариство "Знання",2001.

19. Кісельов А.П. Основи бізнесу. К.: Вища школа, 2009.

20. Пинзеник В.М. Коні не винні: Реформи чи їх імітація. К.: Видавничий центр "Академія", 1999.

21. Федосова В.М. Податкова система України. К.: Либідь, 2002.

22. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. К.: НІОС, 2000.

23. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дякова І.І. Бюджет і фінансова політика України. К.: Наукова думка, 1999.

Размещено на Allbest.ru