Податкова служба України

Размещено на http://allbest.ru

ВСТУП

Податки - дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку, податки - це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту. Із другого боку, податки - це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за форми й методи розподілу та перерозподілу, які в історії цивілізації спричиняли соціальні потрясіння і війни. На сьогодні податки - це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки. Податки - це обов'язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку-позбавленою будь-якого сенсу.

Багато сучасних суспільних явищ мають корені в далекому минулому. Знайомство, а тим більше вивчення національної спадщини допомагає оцінити рівень розвитку цих явищ на основі історичного підходу, зробити висновок щодо суттєвості наявних теоретичних, правових, організаційних, у тому числі і законодавчих проблем митної справи і митної політики суверенної України. Навіть спрощений історичний огляд дає можливість визначити етапи еволюційного процесу основних митно-правових інститутів та в цілому понятійного апарату, зрозуміти об'єктивність висновку, що митна справа є однією із важливих ознак державності.

Актуальність теми. Ефективність здійснення економічної політики, забезпечення розвитку окремих галузей та регіонів безпосередньо залежить від здійснюваних державних заходів щодо побудови оптимальної податкової та митної системи. У цьому сенсі, одним з основних проблемних питань, які стримують розвиток національної економіки України є неналежний рівень ефективності адміністрування податків.

Крім того, одним з протиріч, які залишаються при реформуванні податкової системи, є незбалансованість потреб доходної частини бюджету країни та результатів діяльності органів виконавчої влади щодо контролю за правильністю нарахування та сплати податків та мита. З цього погляду, саме застосування ефективних механізмів зростання рівня добровільної сплати податків, проведення моніторингу податкових ризиків та відповідне реагування на причини їх виникнення, мінімізації випадків ухилення від їх сплати є пріоритетами у діяльності органів державної податкової служби та державної митної служби України.

У вітчизняній науковій літературі проблемам підвищення ефективності системи оподаткування та оптимізації її впливу на ділову активність суб'єктів підприємництва приділяється значна увага.

Окремі аспекти у різний час досліджувалися такими вченими, як В. Андрущенко, В. Вишневський, Ю. Іванов, А. Крисоватий, В. Мельник, В. Опарін, А. Соколовська та іншими.

Зважаючи на значний тіньовий сектор економіки, складність податкового рахівництва, низький рівень податкової дисципліни в Україні, що підтверджується міжнародними рейтингами, питання ефективності податкового адміністрування дедалі більше цікавлять науковців і практиків.

В останній час з'явилася ціла низка наукових публікацій, присвячених даній проблематиці. Серед їх авторів треба відмітити вітчизняних вчених: В. Андрущенка, Ю. Гусака, В. Мельника, Л. Олейнікової, С. Онишко, К. Швабія та інші. Проте, у своїй більшості вони містять окремі підходи до оцінювання ефективності адміністрування податкових платежів. Світова ж практика в цьому напрямі має вагомі напрацювання як методологічного, так й емпірічного характеру.

Слід відзначити здобутки вітчизняних вчених у дослідженні теоретичних і практичних аспектів оподаткування. Зокрема А. Крисоватий, П. Мельник, А. Соколовська, Л. Шаблиста та інші приділяють значну увагу визначенню причин сучасного стану податкової системи, напрямів здійснення її реформування, дослідженню впливу податкової системи на розвиток як фінансової сфери країни в цілому, так і окремих її складових.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері податкового та митного адміністрування та ефективності податкової системи.

Метою роботи є дослідження стану адміністрування податків та в Україні, виокремлення основних новацій Податкового та Митного кодексів які безпосередньо спрямовані на покращення ефективності податкового адміністрування та визначення напрямів його подальшого реформування в Україні.

Предмет дослідження є податкове та митне адміністрування та ефективність податкової системи, що зумовлює необхідність систематизації здобутків міжнародного досвіду в сфері дослідження ефективності податкового адміністрування.



РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи адміністрування податків і митних платежів

1.1 Поняття та сутність організації адміністрування податків

В умовах розбудови української державності чинником її успішного функціонування є фінанси, що виступають невід'ємною складовою ринкових відносин і важливим інструментом державної політики.

За умов нестабільності ринкова економіка, з одного боку, виявляє тенденцію до наростання стихійних неконструктивних явищ, але водночас, з іншого, - піддається державному впливові. Як не парадоксально, але чим більша стихія, тим більші можливості держави, сильніший вплив всіляких контролюючих органів [3]. До контролюючих суб'єктів належать податкова та митна служби, від конструктивної діяльності яких залежить повне та своєчасне формування доходної частини бюджету. Тому особлива увага в сучасних умовах приділяється державою діяльності зазначених фіскальних органів.

У широкому плані під адмініструванням податків і зборів (обов'язкових платежів) розуміється процедура реалізації прав і обов'язків суб'єктів податкового права щодо узгодження й погашення податкових зобов'язань .

У вузькому розумінні адміністрування податків іноді визначається як комплекс дій адміністративного характеру, що здійснюються контролюючими органами для забезпечення справляння податків і зборів . У цьому контексті адміністрування податків розглядається тільки з боку однієї групи суб'єктів податкового права, що уявляється некоректним, з огляду на необхідність забезпечення паритет}' інтересів учасників податкових відносин. податок державний мито

У рамках адміністрування податків здійснюється постанова на облік, декларування податкових зобов'язань, визначення податкових зобов'язань контролюючими органами, зміна строків виконання податкових зобов'язань, повернення зайво сплачених податків, стягнення несплачених податків, застосування забезпечувальних заходів (податкова застава, податкова порука, адміністративний арешт активів), порядок оскарження. Основним документом, який сьогодні регулює процес адміністрування в Україні є Податковий кодекс України та Закон № 2181.

Поняття організація адміністрування податків в Україні нове та потребує відповідного дослідження, як в історичному аспекті, так і з урахуванням сучасних умов і основ формування та реалізації податкової політики та конкретних закономірностей, принципів, процедур, що складають відповідні засади методології державного управління у сфері податкових відносин та контролю. Адміністрування податків складається із сукупності правових норм, об'єднаних у певну систему. Система адміністрування податків -- сукупність податкових процесуальних відносин, що визначає внутрішню структуру податкового адміністрування, зміст і особливості норм, які регулюють податкові процесуальні правовідносини .

Адміністрування податків як будь-яка дисципліна має певну структуру, що складається із наступних елементів: мета, предмет, об'єкт та суб'єкти адміністрування.

Метою адміністрування є забезпечення погашення податкових зобов'язань платників шляхом оптимального втручання в їхню господарську діяльність через застосування законодавчо встановлених механізмів і процедур.

Серед вітчизняних науковців відсутня єдина точка зору у питанні щодо об'єкта адміністрування податків. Узагальнюючи наявні точки зору можна стверджувати, що об'єктом адміністрування є: 1) процес організації фінансових відносин між суб'єктами податкового процесу (платниками податків та державними і контролюючими органами), які визначають процедуру надходження коштів від платників у бюджети, державні цільові фонди у формі податків і зборів 2) процес узгодження й погашення податкових зобов'язань платників податків; 3) фінансові відносини між платниками податків та державними контролюючими органами щодо нарахування та сплати податків. зборів, обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів 4) розпорядчо-виконавча діяльність владних політичних структур (урядових, юридичних, фінансових, силових) щодо організації оподаткування і мистецтва управління податковою системою шляхом добровільного , а в необхідних випадках і примусового справляння податків у поєднанні з виховними діями морально-етичними характерами , а також роз'яснювальними і контрольними заходами.

Органи податкової служби самостійно виконують винесені постанови про накладання на правопорушників адміністративних стягнень і фінансових санкцій, і для цього в них є достатньо повноважень.

Органи податкової служби спеціалізуються на боротьбі з конкретними видами правопорушень. Основним змістом їх повноважень як органів державного управління у сфері здійснення фіскальної політики є організація виконання актів органів державної влади, розробка, прийняття та реалізація на їх основі власних рішень, а також здійснення ряду правоохоронних функцій, що полягають у виявленні порушень правопорядку і вжитті необхідних заходів для їх попередження, притягненні винних до відповідальності. Отже, органи податкової служби є спеціально створеними органами адміністративної юрисдикції для адміністрування податків.

Суб'єктами адміністрування податків є:

1) Платники податків, у тому числі ті , на яких покладено обов'язок утримувати податки ( так звані податкові агенти);

2) Органи контролю;

3) Органи стягнення;

4) Судові органи.

Для забезпечення належної організації здійснення зазначеної функції в державі необхідно, поряд з ринковими важелями впливу на суспільно-економічні процеси в системі оподаткування з її механізмами формування собівартості продукції, алгоритмами розподілу валового доходу фінансово-господарського обороту, сформувати правові механізми контролю за обігом фінансових потоків, які сприятимуть: детінізації економіки; зниженню собівартості продукції; інвестиційній мотивації населення та іноземних інвесторів та іншим позитивним зрушенням у цій галузі.

1.2 Поняття і сутність організації збору митних платежів

Митниця була і залишається серед найсуттєвіших чинників державності і незалежності країни, яскравим свідоцтвом владного і фінансового суверенітету. Коло завдань і функцій митних органів щодо їх фінансової діяльності є більш широким. Як суб'єкти бюджетного процесу, вони є розпорядниками бюджетних засобів, і функції в даній галузі також складають зміст їх фінансово-правового статусу.

Митні органи реалізують свої функції за допомогою спеціальних форм і методів діяльності. Через форму виражаються дії митної адміністрації, що належать до її компетенції. Форми фінансової діяльності митних органів можна класифікувати на правові і неправові.

Особливість правових форм діяльності митних органів полягає в юридичних наслідках для суб'єктів зовнішньоекономічних відносин. До основних форм такого типу належать нормотворча і правозастосовча діяльність.

До неправових форм діяльності відносять інформативно-організаційні (наради, засідання, митні ревізії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності) і матеріально-технічні (використання технічних засобів у процесі митного контролю, підготовка довідкових і аналітичних матеріалів та ін.).

У діяльності митних органів можуть поєднуватися правові і неправові форми. Так, необхідне обґрунтовування, зафіксоване у первинних документах, для проведення митної ревізії слугує правовою формою, а проведення самої перевірки (розрахунки, вивчення бухгалтерських проводок тощо) - неправовою формою діяльності [22].

У методах фінансової діяльності митних органів відображається система способів, прийомів і засобів досягнення будь-якої мети, виконання поставленого завдання. Кожний метод відображає характер зв'язку між учасниками правовідносин, при цьому він є тим шляхом, що веде до мети.

У процесі фінансової діяльності використовується імперативний метод фінансового права, заснований на вільних приписах учасникам експортно-імпортних операцій. Метод відображає значущість для митних органів державних інтересів, а також дозволяє здійснювати управління фінансами, забезпечуючи соціально-економічні інтереси суспільства в цілому, а також окремих осіб. Централізоване регулювання означає державну чітку регламентацію в правових актах необхідних моделей поведінки суб'єктів, практично не залишаючи місця для альтернативи [20].

Імперативний метод є основним для фінансової і деяких інших галузей права. Безпосередня фінансова діяльність митних органів відбувається з використанням трьох груп методів, які відповідають етапам руху фінансових ресурсів.

Перша група методів включає способи акумуляції грошових фундацій. У митній сфері це має переважно обов'язковий характер і виражається в стягуванні митних платежів - митного збору, непрямих податків, зборів. Мобілізація фінансових ресурсів відбувається під час нарахування в казну держави коштів у вигляді штрафів, пені, а також виручених від реалізації конфіскованого майна. Необхідно зазначити, що такі методи характеризуються обов'язковістю сплати грошових сум або їх примусовим стягненням.

Другу групу складають методи розподілу грошових ресурсів. До них відносять метод фінансування (безвідплатне, безповоротне, цільове надання грошових коштів з бюджету) і метод кредитування (виділення грошових коштів на умовах поворотності і відплати). Фінансування як правовий інститут є врегульованим правовими нормами виділенням державних або муніципальних грошових коштів на безвідплатній і безповоротній основі, за винятком встановлених законодавством умов поворотності і відплати, для діяльності і розвитку підприємств, організацій і установ відповідно до їх завдань і функцій.

Практично єдиним джерелом фінансування митних органів України є бюджет - митні органи - суб'єкти бюджетних правовідносин. Основна роль державного бюджету виявляється, по-перше, в тому, що його питома вага в сумарних обсягах фінансування перевершує всі інші джерела разом узяті; по-друге, у тому, що бюджет є державним регулятором фондоутворюючих і розподільних відносин у цілому [21].

До третьої групи слід віднести методи використання грошових ресурсів. Вони можуть виражатися в проведенні розрахункових операцій за допомогою безготівкових розрахунків і наявними грошовими коштами. Крім того, фінансові ресурси використовуються певними суб'єктами відносно конкретних об'єктів

Державний бюджет встановлює межі витрачання грошових фундацій державними органами й організаціями, зобов'язавши використовувати їх виключно за призначенням, на передбачені потреби, що затверджено бюджетом . Виконавчим органам у зв'язку з цим надається право лише в обмежених межах і в певному порядку змінювати спрямування коштів.

Особливе місце в змісті фінансово-правового статусу митних органів займає система гарантій їх діяльності. Вона існує у таких аспектах.

Завдання, що стоять перед митною службою, повинні узгоджуватись із загальними завданнями держави в процесі її фінансової діяльності, оскільки фіскальні суб'єкти - митні органи - формують прибуткову частину бюджету держави.

Держава має гарантувати дотримання встановлених законодавством умов для фінансової діяльності митних органів. Мається на увазі матеріально-технічне забезпечення митної служби, фінансування всіх ланок митної системи, розподіл і використання митними органами державних доходів, заохочення службовців.

Наділення митних органів статусами податкових і правоохоронних органів повинно сприяти забезпеченню повного і своєчасного внесення митних платежів, а також застосуванню заходів адміністративної і фінансово-правової відповідальності.

Отже, однією з важливих функцій держави є адміністративно-правове регулювання, яке у формі державного впливу дедалі переважає при управлінні економікою, особливо в податковій та митній сфері. Адміністративно-правове регулювання завжди виражається правовою формою: законами, декретами, указами, постановами та іншими актами, та характеризується встановленими процедурами діяльності, якими мають користуватися суб'єкти податкової та митної служби.

На сучасному етапі адміністративно-правове регулювання діяльності податкової та митної служби відрізняється гнучкістю методів. Важливо на рівні закону закріпити мету, завдання, функції, форми та методи адміністративно-правового регулювання діяльності податкової та митної служби, що буде сприяти розвитку Української держави та сучасної економіки.



РОЗДІЛ 2. УПРАВЛІННЯ ТА АНАЛІЗ ДІЯЛЬНІСТЬ ПОДАТКОВОЇ І МИТНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

2.1 Адміністративно-правове регулювання діяльності податкової і митної справи в Україні

Регулювання податкових відносин є найбільш мобільним елементом адміністрування податків та виявляється в тактичній, оперативній реалізації стратегії податкової політики . За допомогою податкового регулювання здійснюється оперативне втручання в хід виконання податкових зобов'язань платниками податків.

Податкове регулювання є складною архітектурою податкових правовідносин, оскільки в ньому сходяться фінансово-економічні інтереси бізнесу та держави. Гармонізація таких інтересів залежить ви чіткості і прозорості встановлених на макрорівні «правил гри» в податкових відносинах.

Регулювання починається із запровадження єдиної методики обліку платників податків і зборів, що створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю перерахування податків і зборів, досконалості процесів адміністрування єдиного банку даних про платників податків із метою створення їхньої податкової історії.

Під час регулювання податкових відносин здійснюється забезпечення повної мобілізації податків і зборів, упровадження стандартизованих і прозорих форм і методів обслуговування платників податків на основі новітніх інформаційних технологій, організація широкомасштабної роз'яснювальної роботи серед платників податків із питань податкового законодавства, проведення консультативної роботи. Важливим способом реалізації податкового регулювання є система податкових пільг і ставок, підписання міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування

Реалізується цей блок питань податкового адміністрування на мікрорівні та знаходиться в компетенції державної податкової служби, державної митної служби Пенсійного фонду України. Від рівня організації й ефективності реалізації податкового регулювання залежать соціально-економічна і фінансова стабільність у державі та рівень виконання нею своїх конституційних обов'язків.

Другою за значенням у складі адміністрування податків має бути масово-роз'яснювальна та консультаційна робота податкових органів . Адже після того, як склад платників добре відомий, слід надати останнім достатньо інформації для робота згідно з чинним податковим законодавством. Тоді держава зможе домогтися законослухняної та регулярної сплати податків.

Податковий контроль с заключним елементом системи національного адміністрування податків, що передбачає спостереження державних контролюючих органів за фінансово- господарською діяльністю платників податків із метою об'єктивного забезпечення заданого рівня формування бюджету і встановлення її відповідно вимогам податково-правових норм чинного законодавства та с обов'язковою умовою ефективного функціонування фінансової системи й економіки країни загалом. Його основною метою с контроль за процесом виконання податкової політики та дотримання платниками податків чинних норм податкового законодавства.

Податковий контроль проводиться шляхом застосування науково обгрунтованих методів установлення ступеня відповідності практики оподаткування положенням розробленої податкової політики .

Право контролювати дотриманість законності в податковій сфері держава делегує спеціалізованим органам, шо називаються органами податкового контролю . Система органів податкового контролю не є розгалуженою. По суп існує три групи органів податкового контролю -- податкові органи. митні органи та Пенсійний фонд (мікрорівень системи національного адміністрування податків).

Комплексна реалізація напрямів адміністрування податків ставить за мету побудову ефективної системи економічних відносин між платниками податків і державою, що дозволить сформувати цілісну, справедливу, фіскально й економічно ефективну податкову систему, шо буде додатковим поштовхом до підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки та життя населення країни.

Цілями підвищення ефективності адміністрування податків [10] є:

підвищення якості та доступності державних послуг у сфері оподаткування;

модернізація державної податкової служби України, шо дозволить підвищити ефективність її робота і зменшити витрата на утримання податкових органів:

ь кодифікація податкового законодавства і приведення його у відповідність до загальнонаціональних пріоритетів розвитку еко-номіки України:

ь зниження трансактйннх витрат для бізнес-сектора на вико¬нання вимог податкового законодавства, шо зумовить зростання підприємницької активності, приватних інвестицій та експорту-;

ь створення максимально зручних умов для сплати податків, подачі податкової звітності через упровадження нових електро¬нних програмних продуктів;

ь стимулювання розвитку конкурентного середовища (обмежен¬ня втручання податкових служб у діяльність платників податків);

ь розширення податкової бази (за рахунок легалізації тіньової економіки) та підвищення рівня добровільності сплати податків до бюджету.

Дія своєї ефективної діяльності система національного адміністрування податків має містити, з одного боку, чітко регламентовану. зрозумілу та кодифіковану законодавчу (правову) базу (для розробки податкової політики та забезпечення її функціонування). а з іншого -- необхідні ресурси (трудові, матеріальні) для здійснення власне адміністрування.

В економічно розвинутих демократичних країнах процеси оподаткування загалом стабілізувалися . Це означає, шо питання адміністрування податків на макрорівні переважно відлагоджені та вирішені. Водночас на мікрорівні постійно продовжуються дифузійні зміни в організаційних перетвореннях із підвишення ефективності роботи податкових органів і податкової системи загалом переважно за рахунок упровадження інформаційних технологій. Тобто урегульовавзсть і стабільність процесів адміністрування податків на макрорівні дозволила поступово перейти до самостійного (оперативнішого та виваженішого) ухвалення рішень адміністрування податків на мікрорівні.

У державах із економікою перехідного періоду спостерігається зворотна тенденція: макрорівень є надто нестабільним і відрізняється постійними, частими, шоді необгрунтованими змінами. Указана нестабільність досить вагомо позначається на ефективності адміністрування податків. Ефективність процесів адміністрування податків залежить насамперед ви стабільності макрорівня та чесності, компетентності і гнучкості на мікрорівня адміністрування податків.

Державне управління митною справою забезпечує проведення та реалізацію єдиної митної політики в державі. Митна політика - це система принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних Інтересів та безпеки за допомоги митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. При цьому митне регулювання здійснюється на основі принципів:

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;

3) законності;

4) единого порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб;

8) гласності та прозорості (Митний кодекс України).

Орієнтуючись на особливу важливість митної справи у забезпеченні діяльності держави, слід указати на обставини, які свідчать про необхідність адміністративно-правового (державного) регулювання у митній сфері. Йдеться про таке.

1. Митна справа - основа зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності та держави в цілому. Саме за допомоги належного регулювання питань, пов'язаних із функціонуванням митної справи, держава забезпечує якісне забезпечення та вплив на зовнішньоекономічну складову економіки. Формуючи адекватні митні тарифи та збори, держава формує підстави для належного розвитку вітчизняного виробництва, конкурентоспроможності української продукції на зовнішніх ринках.

2. Доходи, отримані від діяльності митної служби, забезпечують реалізацію соціальних зобов'язань держави (виплата пенсій, грошової допомоги, заробітної платні у бюджетній сфері, підтримка невиробничих сфер тощо). Керуючись високим відсотком формування державного бюджету, що забезпечується митницями, зрозуміло, що вказані фінанси є суттєвими для держави. Перш за все йдеться про мито. Мито - податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України.

3. Захист економічних інтересів держави. Регулюючи за допомоги митних механізмів (зокрема розміру ввізного чи вивізного мита) надходження товарів іноземного виробництва в Україну, чи вітчизняних товарів за кордон, держава має змогу суттєво впливати на захист своїх економічних інтересів і, відповідно, на захист і забезпечення економічних інтересів громадян держави.

4. Боротьба з контрабандою та іншими порушеннями митних правил. Юридична енциклопедія (2001р.) містить визначення, згідно з яким контрабанда (італ. contrabando, від contra - проти і bando - урядовий указ) - незаконне переміщення через митний кордон держави товарів, валюти, цінностей та інших предметів. Щороку держава втрачає значну суму коштів саме через такі порушення закону. Виходячи з цього доцільним слід уважати намагання припинити (мінімізувати) можливі прояви контрабандних дій Аналіз стану боротьби з контрабандою свідчить про те, що, попри комплекс здійснених органами виконавчої влади заходів, вона продовжує поширюватись, а пов'язані з нею негативні процеси набувають дедалі витонченіших форм, що завдає значної шкоди економіці України, негативно впливає на криміногенну ситуацію в державі

Визначальними факторами поширення контрабанди є:

- існування економічних передумов,

- недостатня ефективність митного І прикордонного контролю,

- недосконалість нормативно-правової бази у сфері регулювання Імпорту та боротьби з контрабандою,

- необлаштування державного кордону з державами СНД,

- високі ставки ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість під час Імпорту,

- неоднакове податкове навантаження на суб'єктів господарювання,

- наявність значної різниці між світовими І внутрішніми цінами на окремі групи товарів,

- корупція в митних органах, органах охорони державного кордону, Інших правоохоронних І контрольних органах,

- відсутність належного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку,

- недосконалість обміну Інформацією між державними органами, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю

5. Захист внутрішнього товарного ринку та вітчизняного товаровиробника Світова економіка розвивається досить нерівномірно У певних країнах за рахунок наявних підстав (дешева робоча сила, вигідні кліматичні умови, територіальне розміщення тощо) є можливість зробити собівартість тієї чи Іншої продукції нижчою Відповідно, така продукція, з урахуванням належної якості, стає значно конкурентоспроможнішою, зокрема й на зовнішніх (зокрема українському) ринках збуту .Саме митна служба дозволяє, за рахунок відповідних механізмів розмірів мита, захищати внутрішній товарний ринок вітчизняного товаровиробника Це дає можливість створення в нашій державі робочих місць для громадян, реалізації саме вітчизняних товарів, отримання прибутків і справляння податків українськими суб'єктами підприємницької діяльності.

2.2 Аналіз діяльності податкової спрви в Україні

Податкові надходження завжди посідали чинне місце у процесі формування бюджету. Така роль податків та зборів зумовлена в більшості історично і сформувалась у вигляді плати за те чи інше благо. Існування ефективної податкової системи є передумовою державної забезпеченості коштами, які в подальшому спрямовуються на оплату праці державним службовцям, виконання соціальних програм, гарантування соціальних виплат, тобто забезпечення необхідних умов для покращення життя населення.

Податок на прибуток підприємств.

До державного бюджету надійшло 195,8 млрд грн податкових надходжень, що на 5,6 млрд грн, або на 2,8 %, менше відповідного показника 2012 року. Попри зменшення з 1 січня 2013 року ставки податку з 21 % до 19 %, у звітному періоді до державного бюджету надійшло податку на прибуток підприємств на 2,7 млрд грн, або на 6,8%, більше відповідного показника попереднього року. Загальний обсяг надходжень податку склав 42,2 млрд грн. Це становить 74,5% річного плану надходжень податку (зі змінами), що випереджає частку фактичних надходжень у річних обсягах за останні 5 років.

Таке випередження пояснюється тим, що у 2013 році було запроваджено авансову сплату податку на прибуток, місячний розмір якого розраховується як 1/12 нарахованого до сплати податку за попередній податковий рік. За результатами січня - вересня поточного року авансом було сплачено більш, ніж 2/3 від загальної суми податку. Водночас, підприємства, що у 2012 році мали дохід, що не перевищує 10 млн грн, новостворені підприємства та сільськогосподарські підприємства, сплачуватимуть податок щоквартально. За результатами 9 місяців 2013 року, обсяг надходжень, які сплачують такі підприємства становив 12,3 млрд грн, або 29,1 % від загальних надходжень податку. Враховуючи динаміку щоквартальної сплати податку за попередні 5 років, а також враховуючи, що середній щомісячний розмір податку, сплаченого авансом становить біля 3,3 млрд грн, можна прогнозувати перевиконання надходжень з цього джерела на 1-3%, або на 1,0-- 1,5 млрд грн.

Щомісячна динаміка надходжень цього податку в цілому демонструє певне «згладжування» місячних надходжень починаючи з березня 2013 року, що відображає перехід на авансову сплату податку.

Податок на прибуток підприємств зріс у січні 2013 року за рахунок збільшення надходжень податку з підприємств і організацій з іноземним капіталом - на 3,1 млрд грн. Крім того, збільшились відрахування й від фінансових установ (банків та страхових компаній) - на 1,7 млрд грн, або більш як в 1,5 раза. Це, зокрема, пояснюється тим, що банківська система України відновила прибуткову діяльність, задекларувавши прибуток на рівні 1,2 млрд грн. Водночас надходження податку з державного сектору скоротились на 1,3 млрд грн, або на 21,7%.

Податок на додану вартість

У січні 2013 року до державного бюджету надійшло 93,8 млрд грн податку на додану вартість, що на 7,2 млрд грн, або на 7,1 %, менше відповідного показника 2012 року.

Рівень виконання річного плану за податком становить 60,7 %, у той час як середній рівень фактичних надходжень за вказаний період за останні 5 років становив 72,2 %.

Такий низький рівень виконання плану дає підстави прогнозувати невиконання річного плану з надходжень ПДВ, при чому обсяг невиконання може перевищати 20 млрд грн, або майже 13,0% від запланованого. В розрізі окремих складових податку планові показники податку на додану вартість із ввезених в Україну товарів виконано на 64,1 % (за відповідний період 2012 року - 74,6% фактичних річних надходжень), а план щодо податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів - на 63,5 % (за відповідний період 2012 року - 72,6 % фактичних річних надходжень).

Обсяги відшкодувань з бюджету у 2013р. збільшились : з бюджету було відшкодовано 42,9 млрд. грн. , що на 7,7 млрд. грн. , або на 21,8% , більше за відповідний показник 2012р.

Акцизний податок

Надходження акцизного податку до державного бюджету становило 26,8 млрд грн, що на 1,6 млрд грн, або на 5,5%, менше відповідного показника 2012 року. Рівень виконання річного плану становив 65,8 % (за аналогічний період 2012 року до державного бюджету надійшло 76,4% фактичних річних надходжень з цього джерела). Недобір надходжень з цього джерела може становити 13- 15 % річного плану, або 5,0-6,0 млрд грн.

Частка надходжень акцизного податку з вироблених в Україні товарів становила 77,7% загальних «акцизних» надходжень, що більше на 3,9 в. п., ніж у 2012 році.

Основним чинником зменшення стало падіння обсягів надходжень акцизного податку з нафтопродуктів, які в січні - вересні 2013 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року знизились на 3,2 млрд грн, або на 36,4%. Таке зменшення можна пояснити як зниженням обсягів переробки нафти, так і зменшенням обсягів ввезення мінерального палива за вказаний період. Так, протягом січня - вересня поточного року сирої нафти було ввезено до України лише 25,1 % від минулорічних обсягів.

Крім того, за 9 місяців поточного року було зафіксовано зменшення надходжень акцизного податку на тютюн та тютюнові вироби на 1,6 млрд грн, або на 5,7%, що можна пояснити змінами у правилах адміністрування акцизного збору з тютюну та тютюнових виробів, внесених Законом України від 20 листопада 2012 року № 5503 «Про внесення змін до Податкового кодексу щодо перегляду ставок деяких податків і зборів». Зокрема, зазначеним законом передбачена авансова сплата акцизного податку під час придбання акцизних марок, а також збільшено розмір мінімального акцизного податкового зобов'язання і специфічної ставки акцизу з одночасним зменшенням адвалерної складової.

Водночас, за вказаний період збільшилися надходження акцизного податку на транспортні засоби-на 1,7 млрд грн, або на 13,0%.[11]

2.3 Аналіз діяльності митної справи в Україні

Митна система завжди була і залишається важливим й ефективним інструментом впливу на економічні процеси в державі та гарантом захисту національних економічних інтересів. Здійснюючи безпосередній регулятивний вплив на міжнародну торгівлю і виконуючи фіскальну функцію, митна система цим самим сприяє вирішенню важливих економічних проблем країни.

Функціонування митної системи - унікальне і специфічне, аналогів якому важко знайти. Її унікальність проявляється в розмаїтті соціально-економічних функцій, які закріплені в митному кодексі країни і реалізуються через організаційну структуру митних органів, а специфіка проявляється в особливостях операцій, на які через митну систему здійснюється регулятивний вплив. Адже, на відміну від податкової системи, митна має справу з господарюючими суб'єктами, які знаходяться в різних державах, а отже підпорядковуються різним правопорядкам.

Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції

У січні 2013 року податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції до державного бюджету надійшло 9,8 млрд грн, або на рівні аналогічного періоду 2012 року. Фактично, у 2013 році відбулося уповільнення приросту надходжень з цього джерела, оскільки у попередньому році темпи зростання податків на міжнародну становили більше 30,0 %.

Уповільнення приросту надходжень, перш за все, ввізного мита, пояснюється зменшенням обсягів імпорту, який у січні - вересні 2013 року скоротився на 11,1% по відношенню до відповідного періоду попереднього року. Надходження податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції склали 63,7% річного плану, тоді як за аналогічний період 2012 року до бюджету надійшло 74,1 % фактичних річних надходжень.

Відтак, незначний приріст показників експортно-імпортних операцій може спричинити невиконання річного планового показника на рівні біля 2,0 млрд. грн. або до 15%. Порівняно з аналогічним періодом попереднього року структура податків на міжнародну торгівлю зазнала певних змін, а саме:

- частка надходжень вивізного мита зменшилася на 1,1 в. п.;

- частка надходжень ввізного мита (без нафтопродуктів) збільшилася на 4,0 в. п.;

- частка мита на нафтопродукти, транспортні засоби та шини до них зменшилися на 2,9 в. п.

Зовнішня торгівля

Сальдо зовнішньоторговельного балансу України було від'ємним, зменшилось порівняно з показником 2012 року у 0,7 раза та дорівнювало - 4,6 млрд дол. США. Дефіцит (від'ємне сальдо торговельного балансу) свідчить про недостатню конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку і перевагу імпорту над експортом.

Товарний імпорт України в 2013році становив 56,0 млрд дол. СІЛА, що менше відповідного показника 2012 на 10,1 % . Основними групами товарів імпорту залишались енергоресурси, машини та обладнання, транспортні засоби, хімікати, пластмаси, гума. На їх сумарну частку припадало 65,0 % загального обсягу імпорту. Зокрема, імпорт засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів знизився на 1,4 млрд дол. США, або майже на 24,0%; на залізничні локомотиви - на 0,6 млрд дол. США, або на 70,9%; на свинець і вироби з нього - на 1,0 млрд дол. США, або на 36,8 %.

У цілому експорт українських товарів склав 46,3 млрд дол. США і зменшився порівняно з відповідним показником 2012 року на 8,9 %. Дещо покращився коефіцієнт покриття експорту товарів імпортом, який становив 0,93 порівняно з 0,90 у минулому році. Частка недорог о цінних металів та виробів з них зменшилася на 9,6 в. п. і становила 28,8 % загального обсягу експорту на сільськогосподарську продукцію припало 24,0% загального обсягу експорту, що на 5,0 в. п. більше, ніж у минулому році; на продукцію машинобудівної промисловості - 11,0% та хімічної промисловості - 7,6%. Останні майже не змінилися порівняно з минулим роком, коли показники становили 9,9 % та 7,5 % відповідно.

Основними споживачами української продукції були Російська Федерація (24,7%), Туреччина (6,1%), Польща (3,9%), Італія (3,7%), Казахстан (3,7 %) . Частки торгівлі з Італією і Польщею зросли порівняно з минулим роком на 0,4 в. п. та на 0,1 в. п. відповідно, а щодо Казахстану показник залишився на рівні минулого року.У цілому, дванадцять основних країн, в які експортуються українські товари, дещо збільшили рівень їх споживання (до 64,6%), а інші країни, кількість яких зросла на дві, відповідно його зменшили на 2,3 %. Сумарна частка 13-ти основних країн - постачальників товарів в Україну становить 76,6 % усього імпорту. У цілому майже половина імпорту (49,3%) припадає на 3 країни: Російську Федерацію (29,3%, причому порівняно з минулим роком ця частка зменшилася на 3,6 в. п., на що, зокрема вплинуло зменшення імпорту мінеральних палив, до складу яких входить газ, на 21,4%), Китай (10,9%) та Німеччину (9,1%)[11].



РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ І ЗБОРУ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ

3.1 Досвід адміністрування податків в США і Канади

Податкова система США складається із трьох рівнів, що відповідають рівням державної влади :

вищий (федеральний рівень) - встановлення та збір федеральних податків, адміністрування яких регулюється федеральними законами і які надходять до федерального бюджету;

середній (рівень штатів) - встановлення та збір місцевих податків, адміністрування яких регулюється законами штатів; надходження зараховуються до бюджетів штатів;

нижчий (рівень муніципалітетів, округів тощо) - збір податків, що запроваджуються органами місцевого самоврядування; надходження спрямовуються до місцевих бюджетів.

Основні федеральні податки США: федеральний прибутковий податок з населення; федеральний податок на прибуток корпорацій; податкові відрахування до фондів соціального страхування (здійснюють і роботодавці, і наймані працівники); федеральний податок на спадщину та дарування; федеральні акцизи; мито [3].

Фіскальний потенціал податкової системи реалізується через оподаткування індивідуальних доходів населення (у структурі податкових надходжень майже 40% займає частка податку на доходи фізичних осіб). Для переважної більшості індивідуальних платників (фізичних осіб) ефективна податкова ставка становить близько 25%.

Федеральний податок на прибуток корпорацій стягується із чистого прибутку, який визначається шляхом вирахування дозволених пільг та знижок із валового доходу. Знижки можуть бути звичайні та спеціальні. До складу звичайних знижок включаються заробітна плата, витрати на амортизацію і поточний ремонт основних засобів, безнадійні борги, рентні платежі, сплачені місцеві податки, процент за кредит, витрати на рекламу, внески до пенсійних фондів, благодійні внески тощо. До складу спеціальних знижок входять операційні збитки, організаційні витрати, витрати на науково-дослідні роботи, витрати на капітальний ремонт і реставрацію будівель, авансові податкові платежі та ін. Законодавством США встановлені ставки федерального податку на прибуток корпорацій у розмірі від 15 до 35%, який залежить в основному від величини отриманого (задекларованого) прибутку.

На рівні штатів існують такі основні податки: податок з продажів, прибутковий податок з населення, податок на доходи корпорацій, податок на спадщину і дарування, акцизні податки, податок на корисні копалини, ліцензійні збори, податок на капітал, відрахування на виплату допомоги з безробіття, податок на ділову активність та ін.

Починаючи від 90-х рр. ХХ ст., податкова політика США базується на реалізації принципу бюджетного збалансування. Водночас спостерігаються «перехресні» ефекти податкової системи - приміром, при зниженні ставок оподаткування індивідуальних доходів застосовуються підвищені ставки відрахувань до фондів соціального страхування; використовується потенціал регресивного акцизного оподаткування, що сприяє вирівнюванню податкового тягаря. Параметри податкової системи США, починаючи від 2000 року, загалом є стабільними, за винятком ставок оподаткування, які можуть оперативно змінюватися повноважними законодавчими органами.

На основі критичного узагальнення низки наукових праць виділимо основні особливості податкової системи США:

у цілому прогресивний характер оподаткування, що вважається одним із виявів справедливості податкової системи (ефективна податкова ставка для платників із найвищими доходами досягає 50%);

дискретність податкових відрахувань (кожну вищу ставку податку можна застосовувати лише до чітко визначеної частини бази оподаткування);

висока гнучкість податкової системи, що виявляється зокрема в регулярних змінах на законодавчому рівні чинних ставок податків залежно від економічної динаміки;

висока розвиненість пільгового оподаткування (наявність великої кількості податкових пільг та винятків);

чітке розмежування податкової системи і системи соціального страхування;

наявність неоподатковуваного мінімуму індивідуального доходу.

Центральним ядром органів податкового адміністрування у Сполучених Штатах є Державна служба збирання податків та фінансового контролю США. Основним елементом в її структурі є Служба внутрішніх доходів (СВД), яка оперативно підпорядкована Міністерству фінансів. СВД складається із таких підрозділів: центральний апарат (на федеральному рівні), податкові служби штатів, місцеві податкові служби.

Організаційна структура Служби внутрішніх доходів побудована не за видами податків, а за функціональними ознаками системи оподаткування, тобто вказана структура є функціональною. Основними структурними підрозділами СВД є: служба обробки податкових декларацій, служба перевірки податкових декларацій, служба стягнення податків, служба кримінальних розслідувань, служба обслуговування платників податків, міжнародний відділ, відділ інформаційно-комп'ютерних технологій, відділ кадрової роботи. Типова організаційна структура регіонального підрозділу Служби внутрішніх доходів США представлена на .

Регіональні та районні відділення СВД здійснюють переважно оперативний моніторинг поточної діяльності платників і контроль за правильністю розрахунку сум податкових платежів, вживають заходів для профілактики та мінімізації сум податкового боргу, ухвалюють рішення про накладення відповідальності на порушників податкового законодавства, а також про повернення надмірно сплачених сум.

З огляду на характер та напрями податкової реформи в Україні цікавим є досвід органів податкового адміністрування США у частині застосування норм пільгового оподаткування. На противагу нашій країні, де податкові пільги використовуються здебільшого з метою вирішення певних соціальних або вузькогалузевих завдань [3; 4], основна частина податкових пільг у США має за мету підтримати довгострокове економічне зростання. Вказаний напрям реалізується через встановлення податкових пільг та винятків переважно для операцій юридичних осіб і передбачає довгострокове фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності [4].

Система пільгового оподаткування США спрямована насамперед на використання інвестиційного потенціалу податків і містить такі основні елементи :

– норми прискореної податкової амортизації основних засобів корпорацій, що дає змогу збільшувати частку витрат та відповідно зменшувати обсяг прибутку, що оподатковується (вказане стимулює інвесторів до здійснення витрат капітального характеру, оскільки переважання частки капітальних витрат у загальній структурі витрат на практиці дозволяє знизити податкове навантаження на одиницю виготовленого продукту);

– значні пільги, що передбачаються для інвесторів, які вкладають кошти в науково-дослідні проекти (розробки), у тому числі повне звільнення від оподаткування на певний строк результатів таких проектів;

– спеціальні податкові пільги (зазвичай у формі податкових знижок) компаніям, які використовують альтернативні види енергії у виробничій діяльності.

Розгалужена система пільгового оподаткування у США цілком прогнозовано збільшує витратність податкового адміністрування, а відтак певною мірою знижує його ефективність. При цьому платники несуть відповідальність за правомірність застосування податкових пільг. У податковому законодавстві Сполучених Штатів діє принцип презумпції винності, відповідно до якого обов'язок доведення правомірності застосування податкової пільги покладено на платника або податкового агента. Органи податкового адміністрування США зобов'язані перевіряти правомірність застосування платниками та податковими агентами податкових пільг.

У США платники податків мусять подавати органам податкового адміністрування всі відомості, що можуть бути використані при визначенні бази оподаткування, навіть якщо вони містять інформацію не на користь платника. Органи податкової служби мають право перевіряти житло, листування, в тому числі особисте, чого не дозволяється жодній іншій державній службі [5].

Основна частина податкових перевірок - камеральні. У ході проведення таких перевірок органи податкового контролю зазвичай надсилають платнику повідомлення з вимогою надати додаткові відомості. За результатами податкової перевірки може бути ухвалене рішення про донарахування податкових платежів або повернення надміру сплачених сум.

У США широко використовується параметричний метод попереднього контролю, який на основі математичного підходу дозволяє виявити декларації з малоймовірними (імовірно недостовірними) даними. Вказані декларації ретельно аналізуються. За результатами аналізу може бути ухвалене рішення про проведення додаткової камеральної перевірки, а у складних випадках - виїзної перевірки. Агенти Служби внутрішніх доходів наділені повноваженнями здійснювати податкові аудити, які передбачають вивчення всієї діяльності платника за певний період.

Якщо платник податків не згоден із результатами перевірки, він має право їх оскаржити у відділі оскаржень або суді. У США діє спеціалізований суд, який розглядає спори у сфері оподаткування, - податковий суд. У разі ухвалення рішення на користь платника йому будуть повернені всі адміністративні й судові витрати.

Витрати на адміністрування податкового законодавства у США складають приблизно 0,5-0,7% обсягу зібраних податків [3].

Податкова система Канади має трьохрівневу ієрархічну структуру, що відповідає загальній моделі організації виконавчої влади (федеральний рівень, провінції, територіальні утворення та муніципалітети).

Податкова система Канади побудована на принципах податкового федералізму, що передбачає наявність значних повноважень регіональних і місцевих органів влади у сфері оподаткування. Водночас, система податкового адміністрування Канади має такі особливості [5; 3]:

наявність конституційного розмежування податкових повноважень різних органів влади - федеральних і регіональних (провінційних);

можливість федеральних та регіональних (провінційних) органів запроваджувати податки різного рівня, але з однаковою базою оподаткування;

існування двох незалежних підсистеми податкового адміністрування із власними податковими органами: федеральна і регіональні (провінційні), взаємодія між якими здійснюється на основі укладених юридичних угод.

До федерального (центрального) бюджету надходить близько 63-65% загальної суми податкових платежів, зібраних на території країни. На цьому рівні переважає пряме оподаткування. Основним федеральним податком виступає податок на доходи населення (він забезпечує 40% податкових надходжень, що зараховуються до федерального бюджету). Пільги за цим податком мають переважно соціальне значення (з бази оподаткування вираховуються витрати на сплату аліментів, догляд за дітьми, внески до пенсійних фондів та ін.).

Податок на прибуток корпорацій відіграє регулятивну роль, оскільки найбільша кількість пільг встановлена саме за цим податком. У пільговому режимі оподатковуються підприємства малого бізнесу (із чисельністю працюючих до 100 осіб), що є елементом державної політики підтримки високої зайнятості. У режимі пільгового оподаткування працюють також окремі галузі економіки, у тому числі сільське господарство. Передбачено можливість прискореної амортизації для інноваційного обладнання, а також пільгові умови оподаткування приросту активів. Право на податкову пільгу за податком на прибуток корпорацій мають платники, що здійснюють витрати на науково-дослідні роботи.

...