Порівняльний аналіз податкової системи України та розвинутих країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Податкова система України

1.1 Становлення системи оподаткування в Україні

1.2 Сучасний стан податкової системи України

2. Податкова система розвинутих країн

2.1 Податкова система США

2.2 Податкова система країн Європейського Союзу

2.3 Податкова система Російської Федерації

2.4 Податкова система Японії

3. Відмінності системи оподаткування України від розвинутих країн

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Податки - основна складова системи державних доходів як сукупності надходжень грошей і матеріальних цінностей із усіх джерел, використовуваних для фінансування державних потреб на різних рівнях публічно-правових адміністративно-територіальних утворень (загальнодержавних, регіональних, місцевих).

Тема курсової роботи - «Порівняльний аналіз податкової системи України і розвинутих країн», є актуальною як в минулому, так і в поточному періоді, адже євроінтеграційні процеси відіграють важливу роль у фінансово-економічному розвитку України. Актуальність даної теми обумовлена тими міркуваннями, що як теоретична розробка питань оподаткування, так і фіскальна практика в західних країнах знаходяться на високому рівні наукової та професійної культури. Знання і досвід західних країн у сфері державних фінансів уже випробувані й довели свою ефективність. Тому адаптовані до вітчизняних умов запозичення з Заходу відповідають національним інтересам України.

Система оподаткування в Україні є досить ліберальною відносно платників податків, чим значно відрізняється від податкових систем розвинутих держав світу. Однак сама по собі ця ліберальність не гарантує ефективності податкової системи. З перших кроків становлення податкової системи України в підході до її формування проявився не індивідуалізм, який передбачає врахування історичних особливостей економічного розвитку країни, а копіювання чужих податкових систем, причому, як правило, сьогоднішніх, відпрацьованих протягом тривалого часу. Отже, при становленні вітчизняної податкової системи не були враховані особливості соціально-економічного і політичного розвитку України, що і створює потребу у постійному пошуку оптимальних ставок та бази оподаткування з усіх без винятку платежів.

1. Податкова система України

1.1 Становлення системи оподаткування в Україні

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

Становлення податкової системи України почалося з прийняття 25 червня 1991 року Закону України «Про систему оподаткування ». Цим законом було створено передумови для її подальшого розвитку. Протягом 1991-1992рр. були ухвалені законодавчі акти, що регулюють процеси оподаткування: Закон України «Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства», Закон України «Про державне мито», Закон України «Про податок на додану вартість», «Митний кодекс України», Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про акцизний збір», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»Умовно, процес становлення податкової системи в Україні можна поділити на три етапи: I етап - 1992-1993 рр.; II етап - 1994-1999 рр.; III етап - 2000 - по сьогоднішній день. У першому етапі не тільки з'явилися нові види податків: податок на дохід, податок на додану вартість, але й були сформовані три концепції перспективного розвитку податкової системи України:

1. Оподаткування обсягів реалізації, по яких за звітний період надійшла оплата за рахунок продавця, за системою диференційованих ставок, залежно від сфери і виду діяльності;

2. Існування податку на прибуток за єдиною ставкою на рівні 30-35% з пільгами для інвестиційної діяльності; зменшення ставки по податку на додану вартість до 20%; чітке розмежування податків на загальнодержавні і місцеві; перехід в оподаткуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об'єкта оподаткування. Основоположниками цієї концепції є - Головна державна податкова інспекція, Міністерство фінансів та Міністерство економіки України;

3. Аналогічна з другою концепцією, але акцент поставлений на значні пріоритети для виробників продукції та товарів. Засновником цієї концепції став Український союз промисловців і підприємств.

До початку 1993 року податкова система розвивалася згідно з другою концепцією. У 1993 році були прийняті два закони - «Про податок на прибуток» та «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», ставки за цими податками відповідали нормам першої концепції, що значно збільшило податковий тягар на виробника. Під час другого етапу формування податкової системи в Україні були сформовані чіткі податкові механізми, до існуючих податків доданий податок на промисел, остаточно узаконена система місцевих податків з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993 року. Під час вже третього етапу формування податкової системи в Україні набрав чинності Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» у 2001 році, з 2004 року вступили в дію Закони України «Про податок з доходів фізичних осіб», внесені зміни до закону «Про оподаткування прибутку підприємств», яким зменшено ставку податку до 25%. Відбулися й інші прогресивні зміни у напрямку зменшення податкового тягаря. Створенню та функціонуванню сучасної управлінської та організаційної структури податкової системи сприяли такі офіційні заходи органів влади України:

- 20серпня 1996 року президент України підписав Указ «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових інспекцій», 30 жовтня 1996 року - Указ «Питання державних податкових адміністрацій». Згідно з цими правовими актами податкова служба України офіційно набула свого організаційного та управлінського визначення. Це означало, що податкова служба стала самостійним та незалежним органом державної виконавчої влади, вона мала жорстоку вертикальну управлінську та організаційну структуру і представляла виключно державні інтереси.

- Тісна взаємодія податкових органів та Міністерства внутрішніх справ України була офіційно визнана зі створенням у липні 2001 року Управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом.

- Для підвищення ефективності та дієвості податкових заходів Державною податковою адміністрацією було розроблено Програму модернізації податкової служби України та утворено Департамент розвитку і модернізації державної податкової служби.

- Для забезпечення кваліфікованої діяльності податкових органів було розроблено систему підготовки і перепідготовки кадрів для податкових інспекцій та створено вищий навчальний заклад - Академію державної податкової служби України, яка здійснює навчання майбутніх податківців.

- З 1997 року Державна податкова адміністрація брала участь у розробці та прийнятті більш як двохсот проектів нормативно-правових актів з реалізації загальних завдань економічної політики України.

- 13 липня 2000 року Президент України підписав Указ «Положення про Державну податкову адміністрацію України, в якому офіційно визнано, що Державна податкова адміністрація забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики.

- У 2005 році Державна податкова адміністрація втратила самостійність у вирішенні організаційних та фінансових питань і була повернута до складу Міністерства фінансів України.

1.2 Сучасний стан податкової системи України

Оподаткування може суттєво впливати на соціально-економічну ситуацію у державі. Ефективно функціонуюча податкова система стимулює розвиток підприємницького сектору, підвищує рівень добровільної сплати податків, забезпечує необхідні ресурси для соціального розвитку країни.

Численні дослідження вітчизняних науковців доводять, що податкова система України потребує реформування, що є особливо актуальним в умовах нестабільної економічної ситуації, що нині спостерігається у світі та Україні. Сучасна податкова система має ряд недоліків, подолання яких є необхідною передумовою створення сприятливого податкового клімату, і, як наслідок, покращення соціально-економічної ситуації в державі. Однією з проблем, що перешкоджає процесу економічного розвитку всіх без винятку суб'єктів оподаткування і держави в цілому є недосконалість нормативно-правової бази. Саме в діючій законодавчій базі щодо оподаткування виражається податкова система. В Україні немає єдиного нормативного документа у сфері оподаткування - Податкового кодексу, тому податкове законодавство представлене нормативно-правовими актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Державної податкової служби України тощо. Загальна кількість нормативно-правових актів, в яких згадано той чи інший податок і які мають відношення до регулювання процесу оподаткування в Україні - близько 6942. Звичайно ж при такій їх кількості уникнути неузгодженості у податковому законодавстві практично неможливо.

Саме це явище є основним недоліком діючої нормативно-правової бази у сфері оподаткування, до того воно ще й підсилюється нестабільністю та постійною зміною норм. Ця проблема яскраво висвітлюється у концепції реформування податкової системи України на період до 2015 року, схваленої кабінетом Міністрів України 19 лютого 2007 р. Відповідно до даної Концепції вдосконалення системи оподаткування повинне здійснюватися виходячи зі стратегічних цілей нашої держави - побудови конкурентоспроможної соціально орієнтованої ринкової економіки та інтеграції у європейське співтовариство. А стабільна, прозора і доступна законодавча база є необхідною умовою для економічного розвитку будь-якої держави.

Ще одним недоліком діючої податкової системи України є її невідповідність принципам оподаткування, що були сформовані науковцями протягом різних епох. Зокрема, на сьогоднішній день не зовсім дотримується принцип стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності. Проявляється це в першу чергу у тому, що в Україні надання податкових пільг, що передбачає даний принцип, перетворилося на засіб нелегального зниження податкового тиску. Підприємцям слід надавати інвестиційні пільги, які мають бути суто цільовими та суворо контролюватися податковими органами. Неефективна практика надання податкових пільг також суперечить принципу рівності та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації. Це проявляється у наданні галузевих пільг, що не забезпечують однакового підходу до суб'єктів господарювання.

Справляння значної кількості податків та зборів в Україні безпосередньо не залежить від фінансового результату діяльності, що не відповідає принципу рівнозначності і пропорційності. Принцип соціальної справедливості вказує на необхідність наявності обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і застосування диференційованого та прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі і надвисокі доходи. Що стосується першої вимоги, то вона підкріплена в Україні застосуванням податкової соціальної пільги. А що стосується другої вимоги, то після введення єдиної ставки податку з доходів фізичних осіб, вона не виконується.

Часті зміни податкового законодавства не відповідають принципам стабільності та доступності. Часті зміни нормативно-правової бази підтверджують її нестабільність, а множинність та неузгодженість нормативних актів роблять податкове законодавство важко зрозумілим для пересічного громадянина.

Дані принципи уособлюють вимоги, що зорієнтовують податкову систему на високу фіскальну ефективність та роблять її зручною для платників податків. Невідповідність вітчизняної податкової системи принципам оподаткування свідчить про низьку ефективність функціонування цієї системи.

Податковій системі України притаманні ще й такі негативні ознаки, як досить високе податкове навантаження, відносно низький рівень сплати податків, нерівномірність розподілу податкового тягара. Всі ці чинники негативно впливають на формування фінансового потенціалу держави.

Безпосередній вплив податкової системи країни на діяльність і результат діяльності суб'єктів господарювання зумовлює необхідність її реформування та усунення вище наведених недоліків. Податкова система великою мірою визначає можливості формування у вітчизняних суб'єктів господарювання конкурентних переваг, а конкурентоспроможність на внутрішньому і, тим більше, зовнішньому ринках є свідченням сприятливої економічної ситуації в країні. На сьогодні податкова система в Україні не є інструментом підвищення конкурентоспроможності держави. Тому метою податкової реформи в Україні на період до 2015 р. є приведення вітчизняної системи оподаткування у відповідність з пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку країни, одним з яких виступає підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

2. Податкова система розвинутих країн

2.1 Податкова система США

В центрі системи федеральних податків знаходиться індивідуальний прибутковий податок, забезпечуючи близько 49% податкових надходжень до федерального бюджету, обсяг якого у 2002/2003 фінансовому році досяг 2 трильйонів доларів. Найперша проблема прибуткового податку - визначення оподатковуваного доходу як бази оподаткування, але податковий кодекс США не дає визначення доходу. Згідно поправки до Конституції про запровадження індивідуального прибуткового податку Конгрес наділяється правом вводити і збирати податки на доходи з будь-яких джерел, тобто чіткий перелік конкретних видів доходів не передбачений. Неоподатковуваний мінімум складає 6000 дол. на кожного члена сім'ї у рік, стандартна скидка - 7850 дол. на подружжя (при подачі спільної декларації). Крім того, по відношенню до деяких категорій платників діє додаткова стандартна скидка у розмірі 900 дол. на сім'ю, 1150 дол. - на самотніх, а також на подружжя при подачі окремих декларацій. Максимальні ставки індивідуального прибуткового податку мають тенденцію до зниження: 1954-1961 рр. - 91%; 1962-1981 рр. - 70%; з 1982 р. - 50%; 1986 р. - 39,6%; 2001 р. - 30,1%; 2002 р. - 38,6%. Мінімальна ставка з 1986 р. знаходилася на рівні 14-15%, в 2002 р. знижена до 10%. З 1998 р. для всіх категорій платників діяла п'ятиступенева прогресія, в 2002 р. установлена шестиступенева шкала оподаткування.

Платники індивідуального податку діляться на чотири категорії: самотні фізичні особи; подружжя, які сплачують податки спільно; члени сімей, які виплачують податок самостійно; глави домогосподарств. Поріг доходу для застосування максимальної ставки для всіх категорій платників єдиний, а для мінімальної ставки різний. У найбільш непривілейованому становищі знаходяться неодружені, що, можливо, є ознакою певної демографічної політики, здійснюваної через фіскальні заходи.

На другому місті за питомою вагою у доходах федерального бюджету (біля 33,5%, більше 600 млрд. дол.) знаходяться цільові соціальні податки або внески (обов'язкові платежі) у фонди соціального страхування: податок для фінансування програм соціального страхування, податок для медичного обслуговування, податок на фінансування допомог по безробіттю, податок на соціальне страхування стягуються в залежності від фонду заробітної плати за ставкою 12,4%, яка розділяється порівну - по 6,2% для роботодавців і працюючих. За таким же принципом розщеплюються порівну ставка податку (2,9%) на медичне обслуговування та податок у фонд допомог по безробіттю (14,5% від фонду заробітної плати).Зокрема, за рахунок податку на медичне обслуговування фінансуються федеральні програми безкоштовного лікування літніх людей і безплатної або пільгової медичної допомоги тим, хто не може оплачувати лікування.

Податок на прибуток корпорацій складає близько 10% доходів федерального бюджету (близько 200 млрд. дол.). Всі корпорації, незалежно від розміру, оподатковуються в однаковому порядку, в тому числі мають право на податкові кредити. Збори акціонерів можуть прийняти рішення, за яким податок сплачується не на корпоративному рівні, а самими акціонерами в формі прибуткового податку з дивідендів. Саме у такий спосіб сплачує податок на прибуток більшість американських корпорацій. Відповідно до податкового кодексу США валовий дохід корпорації визначається в порядку, аналогічному визначенню валового оподаткованого доходу фізичної особи. Зазвичай, оподатковуваний дохід корпорації дорівнює або дуже близький до величини її прибутку.

Прибуток, одержаний корпорацією, підлягає подвійному оподаткуванню: перший раз як дохід корпоративної господарської одиниці, другий раз - як прибуток після сплати корпоративного податку, що підлягає розподілу між акціонерами. В результаті сукупний тягар обох податків може сягати і навіть перевищувати 60%.

Крім індивідуального і корпоративного прибуткових податків, у США справляється так званий альтернативний мінімальний податок, який був запроваджений у 1969 р. з метою запобігання зменшення платниками з високим рівнем доходів податкових зобов'язань шляхом зловживання пільгами, знижками і кредитами, передбаченими для податку на прибуток корпорацій (тобто легалізованого ухилення від податків). Якщо альтернативний мінімальний податок, нарахований однаково на дохід корпорації чи фізичної особи, перевищує суми звичайних зобов'язань по корпораційному й індивідуальному прибуткових податках, то платник має сплатити саме альтернативний податок.

Ставки альтернативного мінімального податку: 26% для фізичних осіб, доходи яких не перевищують 175 тис. дол., і 28% на суму перевищення 175 тис.; для корпорацій - 20%. Акцизи забезпечують 4% біля доходів федерального бюджету (близько 70 млрд. дол.). Акцизи установлені на нафтопродукти, шини, знаряддя для мисливства та рибальства, транспортні та комунікаційні послуги. Звичайно, в такій моторизованій країні як США на першому місці за своїм фіскальним значенням знаходиться акциз на бензин. Роздрібна ціна бензину складає 42-45 центів за літр, доля федеральних і місцевих податків, у тому числі акцизу, в ціні дорівнює 31%. Акцизну природу мають також природоохоронні збори, які входять у вартість хімічної та іншої продукції, що шкодить природі, руйнує озоновий шар.

За рахунок мита формується приблизно 1% доходної частини федерального бюджету (близько 20 млрд. дол.). Інші надходження складають 2% федеральних доходів (40 млрд. дол.). Помітна особливість американської системи федеральних податків - відсутність податку на додану вартість, що вочевидь суперечить загальносвітовій тенденції. Податок із продажу - стягують у 44 штатах. Ставки знаходяться в межах від 3 до 8,25%. Найвищі ставки в Каліфорнії (7,25%) і Нью-Йорку (8,25%), що можна пояснити виключно високим економічним потенціалом саме цих штатів. Як виняток, у штаті Мічиган, одному на всю країну, з 1975 р. запроваджений податок на додану вартість. На рівні штатів стягується також податок на ділову активність, який складається з двох частин: податку з річного обороту (ставки 1-2,5%) і податку на фонд заробітної плати (1,6%).Місцеві податки стягуються на локальному рівні під юрисдикцією органів влади місцевих адміністративно-територіальних одиниць. Серед місцевих податків найперше фіскальне значення має податок на нерухоме і рухоме майно. В загальній сумі місцевих податків доля майнового податку в окремі роки перевищує 80%. До нерухомого майна відносять землю, будинки, будівлі та споруди різного призначення. Їх велика кількість природна для урбанізованої країни, де в одному Нью-Йорку налічується 1 мільйон будівель. Під рухомим майном розуміють виробниче обладнання, товарні запаси, худоба, а також деякі предмети особистого користування та побутового призначення (витвори мистецтва, антикваріат, коштовності); до другої - цінні папери (акції, облігації), договори і патенти, що засвідчують право їх власника на певний дохід.

Федеральний уряд здійснює виконавчі функції, реалізує державну політику, що передбачає адміністрування федеральних фінансів (збирання податків, витрачання бюджетних коштів, управління державним боргом); управління персоналом федеральних відомств, менеджмент федеральною власністю, а також реалізацію програм фінансової підтримки штатів і місцевих органів самоврядування. Найбільш впливовим федеральним відомством є Міністерство фінансів - головна фінансова установа держави, що здійснює емісію та стабілізує національну валюту; реалізує бюджетну, фіскальну та економічну політику; регламентує діяльність фінансових інститутів; регулює виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів, вогнепальної зброї; бореться з економічною злочинністю; забезпечує берегову охорону. Основний структурний підрозділ Міністерства фінансів США - Служба внутрішніх доходів. Діяльність Служби внутрішніх доходів поєднує функції власне податкової служби і податкової поліції. Згідно прийнятого в 1998 р. закону “Про реструктуризацію та реформу Служби внутрішніх доходів”, Служба внутрішніх доходів зазнає радикальної реорганізації і модернізації. За ознакою роботи з певними категоріями платників сформовано чотири функціональних управління:

- Управління оподаткування заробітної плати та інвестицій: обслуговує 116 млн. платників, які подають індивідуальні та/або спільні (сімейні) декларації про доходи;

- Управління оподаткування малого бізнесу і працюючих не за наймом (45 млн. платників: дрібних підприємців, комерсантів, фермерів, осіб вільних професій);

- Управління оподаткування великого й середнього бізнесу: обслуговує корпоративних платників, активи яких перевищують 10 млн. доларів;

- Управління податкових пільг і оподаткування державних підприємств: обслуговує пенсійні фонди, органи соціального забезпечення, неоподатковувані організації, господарюючих суб'єктів державної форми власності.

Крім того, в структуру Служби внутрішніх доходів входять Управління апеляцій, Управління інформації та координації, Управління кримінальних розслідувань, Наглядова рада. Структурно Служби внутрішніх доходів складається з центрального апарату; семи регіональних управлінь; 62 податкових округів; 10 сервісних центрів електронної обробки даних.

Діяльність Служби внутрішніх доходів, її взаємовідношення з платниками регламентує податковий кодекс. Служба по роботі з платниками консультує заповнення декларацій та їх подання, зокрема через електронні мережі. Працівники управління надають послуги безкоштовно, цілодобово сім днів на тиждень, на різних мовах. Під егідою даного управління діє 15 тис. волонтерів податкової допомоги, які пройшли спеціальну підготовку. Запроваджені навчальні програми для учнів шкіл, а також людей, які вперше відкривають свій бізнес, по роз'ясненню суті податків добровільного виконання податкового законодавства, налагоджена система лекцій на податкові теми для різних категорій населення. Функція Служби відносин з громадськістю полягає в розповсюдженні податкової інформації, популяризації діяльності Служби внутрішніх доходів через засоби масової інформації, проведенні прес-конференцій, брифінгів, семінарів тощо, роз'ясненні суспільного значення податкової роботи.

Обов'язки американських платників податків збалансовані з їхніми правами. Так, помилкові, з погляду платника, рішення працівників податкової служби він може оскаржити в адміністративному порядку на декількох послідовних рівнях. Перша інстанція - звернення зі скаргою до начальника відповідного податкового органу; друга - відділ апеляцій Служби внутрішніх доходів; третя - Податковий суд, який розглядає відхилені апеляції; четверта - окружний федеральний суд загальної юрисдикції; п'ята і остання інстанція - Федеральний апеляційний суд, що призначений до розгляду позовів, поданих проти державних установ. Таким чином, прийнята в США система оскарження практично виключає помилки й несправедливості в сфері оподаткування. Податкова система США найбільш масштабна в світі за величиною фіскальних надходжень, вона відноситься до найрозвиненіших за рівнем наукової розробки та організаційного оформлення.

2.2 Податкова система країн Європейського Союзу

У державний бюджет Великої Британії поступають прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування; непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу. Прибутковий податок - фіскально й соціально найбільш важливий податок у Великій Британії. При визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає скидки і пільги. Стандартна особиста знижка, яка виконує роль неоподатковуваного мінімуму, складає 3445 ф. ст. у рік; для осіб, старших 64 років - 4200 ф. ст. старших 74 років - 4370 ф. ст. Платники ще старшого віку сплачують податок по понижених ставках, якщо їх сукупний дохід не перевищує 14200 ф. ст. Величина знижок щорічно індексується в залежності від інфляції. Оподатковуваний дохід зменшується на суму витрат, пов'язану з одержанням доходу (спецодяг, обладнання для роботи), а також на суми внесків до пенсійних і благодійних фондів, медичної страховки для старших 65 років, процентних платежів по позиках на придбання житла та власності (максимум 30 тис. ф. ст.)У числі пільг знаходяться особисті скидки самотнім людям, які мають на утриманні дітей віком до 16 років, або старшого віку за умови, що дитина студент денної форми навчання.

На відміну від раніше діючого порядку стягування прибуткового податку з подружньої пари як з одного платника (сумарний дохід сім'ї приписувався чоловікові), з 1990 р. запроваджено обов'язкове нарізне (незалежне) оподаткування доходів подружжя. Тобто, під кутом зору податкового законодавства дружина і чоловік у шлюбі не перебувають. При новій системі оподатковуються індивідуальні доходи подружжя, включаючи ті частини, які походять від власності, що знаходиться в спільному володінні. На перші 3900 ф. ст. оподатковуваного доходу установлена ставка 20%, на доходи від 3901 до 25 тис. ф. у рік - 22% (базова ставка), 40% - доходи, що перевищують 25 тис. По відношенню до прибуткового податку діє правило маржинальної ставки. Це означає, що платник, який сплачує податок за найвищою ставкою 40%, буде на такому ж рівні сплачувати податок на всі додаткові доходи. Є твердження, що таке правило дестимулює зусилля найбільш діяльної категорії платників.

Британський прибутковий податок має так звану шедулярну форму, що означає групування оподатковуваних доходів за певною ознакою. Шедули названі за літерами англійського алфавіту: A, C, D, E, F. Названі шедули передбачають оподатковування таких видів доходів:

- Шедула A - доходи від власності та орендованого майна (землі, будинку, квартири, якщо це буде навіть автофургон чи яхта, пристосовані для постійного проживання); оподатковуваний дохід вираховується як різниця між доходами від власності чи володіння майном і експлуатаційними видатками на його утримання; до даної шедули відносяться також доходи від колишньої шедули B (комерційна експлуатація лісів, що знаходяться в приватній власності);

- Шедула C - доходи від облігацій державних позик;

- Шедула D - доходи від виробничо-комерційної діяльності (наприклад, прибуток власника магазину), від надання послуг особами вільних професій (адвокатами, лікарями і т. д.), аліменти, гонорари, доходи британських підданих від цінних паперів і майна, що знаходиться за кордоном);

- Шедула E - заробітна плата, пенсії з приватних пенсійних фондів, оподатковувані соціальні допомоги;

- Шедула F - дивіденди та інші виплати, здійснювані компаніями.

Оподаткування доходів за шедулою E передбачає збирання податку в момент і по місцю одержання доходу за процедурою pay-as-you-earn - “платіть там і тоді, де і коли заробляєте”. Зрозуміло, до цієї групи платників прибуткового податку відносяться особи найманої праці, на роботодавців яких покладається обов'язок стягувати податки із заробітків і перераховувати в державний бюджет. Інші категорії платників сплачують податок за деклараціями. Загалом, шедулярна система має ту перевагу, що дозволяє визначити кількість платників по кожній із окремих груп доходів.

Корпоративний податок - податок на прибуток компаній від комерційних операцій та інших доходів після зменшення валового доходу на величину передбачених законом відрахувань і податкових пільг. Стандартна ставка - 30%, для компаній, прибутки яких не досягають 250 тис. ф. ст., - 19%.

Велика Британія - нафтодобувна країна. Для компаній, які добувають нафту і газ у Північному морі, крім загального податку на корпорації, встановлено спеціальні податки: роялті та податок із доходу від видобутку нафти. Роялті (royalty) - податок, сплачуваний підприємствами, які розробляють мінеральні ресурси, оскільки всі права на них у Великій Британії належать Короні (державі). За своєю економічною природою роялті є формою ренти з експлуатації природних ресурсів. Для нафтовидобувних компаній роялті становить 12,5% від вартості нафти на місці видобутку та 12,5% від вартості нафти, доставленої на сушу, при цьому прибутковість видобутку до уваги не приймається. Для деяких нафтових і газових родовищ роялті скасовані.

Податок з доходу від видобутку нафти - доповнення до роялті, запроваджений у 1975 р. За ставкою 75% PRT оподатковують дохід від видобутку нафти та газу після відрахування виробничих витрат, роялті, податкових знижок. Податкова знижка на інвестиції складає 135% від їх величини; податкова знижка на нафтовидобуток дорівнює сумі витрат на видобуток 10 млн. тонн із нових родовищ. Подібний порядок оподаткування розрахований на стимулювання розвідки та освоєння нових родовищ.

Економічною базою податку на приріст вартості капіталу є збільшення (реалізований чистий приріст після вирахування збитків) ринкової вартості активів за період між їх придбанням і продажом.

Податок на спадщину - різновид податку на багатство, яким у кумулятивній сумі оподатковується все майно (власність) небіжчика, залишене на момент смерті з урахуванням вартості дарувань, зроблених в останні сім років життя. Оподаткування дарувань установлене з метою попередити можливе ухилення від податку шляхом розподілу майна між родичами у формі дарунків. При цьому вартість дарувань, одержаних протягом року, не повинна перевищувати 3 тис. ф. ст. Податок на додану вартість був запроваджений у 1973 р. як фіскальна умова членства Великої Британії в Європейському Союзі. Ставки податку: 0, 8, 17,5%. Звільнені від ПДВ земля, поштові, страхові та фінансові послуги, освіта і охорона здоров'я, гральний бізнес і лотереї, професійні спілки (тред-юніони), спортивні змагання, твори мистецтва, ритуальні послуги. До товарів з нульовою ставкою відносяться продукти харчування, ліки, книги і журнали, вугілля, газ та електрична енергія, житлове будівництво, дитяча одежа і взуття, золото, цінні папери, транспортні послуги. Ставка 8% поширюється на послуги по постачанню паливом та електроенергією підприємств і організацій некомерційного характеру.

Перевірки платників ПДВ здійснюються з інтервалом 1-9 років, великих підприємств - щомісяця. Порушення в залежності від обставин караються 30-ти процентним або трикратним штрафним відшкодуванням податку, за карний злочин передбачено ув'язнення на строк від шести місяців до семи років.

Основу місцевого оподаткування складає муніципальний податок - податок на майно, що замінив собою в 1993 р. непопулярний суспільний збір подушного типу. Справляється з власників і орендарів нерухомого майна, вартість якого оцінюється один раз у 10 років, та в залежності від кількості членів родини, проживаючих за одною адресою. В кожному з регіонів країни установлені свої норми оподаткування, тому ставки податку значно диференційовані. Муніципалітети мають право встановлювати й інші місцеві податки та збори, для яких немає єдиного переліку. У Великій Британії Міністерство фінансів історично носить назву Казначейства (The Treasury), функції якого полягають в управлінні системою державних фінансів, розробці фінансово-економічної політики.

За рівнем економічного розвитку та фінансового потенціалу Федеративна Республіка Німеччини - найпотужніша країна Європейського Союзу. Для ФРН властива множинна податкова система, що налічує близько 40 окремих податків. У залежності від закріплення за окремими ланками бюджетної системи податки розділяються на п'ять груп: загальні (надходять у бюджети різних рівнів); федеральні; земельні; общинні (місцеві); церковні.

Одна з особливостей податкової системи ФРН полягає в тому, що по відношенню до окремих податків законодавча ініціатива по їх запровадженню (як за німецьким, так і міжнародним правом Європейського Союзу), бюджетна приналежність одержуваних доходів, організаційно-адміністративний рівень справляння можуть співпадати повністю, співпадати частково, а в окремих випадках навіть не співпадати зовсім.

Виключна увага в ФРН приділяється здійсненню регіональної політики. У ФРН існує інститут податкових консультантів. Вони не числяться працівниками міністерства фінансів, але останнє видає їм ліцензію на право надання платних консультацій платникам податків. Професію консультанта вважають украй необхідною, оскільки німецьке податкове законодавство дуже заплутане.

Головний функціональний і найбільш масовий структурний підрозділ податкової служби ФРН - податкова інспекція. Чисельність персоналу типової інспекції складає від 100 до 300 працівників у розрахунку один співробітник на 600 платників податків (фізичних осіб).У ФРН на загальнодержавному і окремо на федеральному, регіональному й місцевому рівнях діє розгалужена система, що налічує близько 40 податків. До числа найбільш фіскально важливих із них, що забезпечують 90% податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів, належать усього 15 податків.

- Загальні податки: прибутковий податок; корпоративний податок; податок на доходи від капіталу; податок на додану вартість; податок з обороту імпорту.

- За бюджетами федерації, земель і общин закріплені власні податки.

- Федеральні податки: акцизи на нафтопродукти, тютюнові вироби, спиртогорілчані вироби; страховий податок.

- Земельні податки: податок із власників автомобілів; майновий податок; податок із спадщини; акциз на пиво.

- Податки общин: промисловий податок; поземельний податок.

Базою прибуткового податку в ФРН є сукупний дохід фізичної особи, з якого виділені сім груп доходів: від сільського і лісного господарства; від промислової діяльності; від індивідуальної трудової діяльності (роботи не за наймом); від найманої праці; від капіталу; від здачі майна в оренду.

Платники прибуткового податку класифікуються за характером і джерелом одержуваного доходу, то в Німеччині, крім виділення семи груп доходів, традиційно прийнята так звана класова система оподаткування, де в основу класифікації платників на шість класів покладений їх соціально-громадянський статус. Історично така система походить від так званого рангово-класового (станового) податку, що існував у Німеччині в XIX ст.

Серед податків одним із найбільш фіскально вагомих є податок на додану вартість (ПДВ), який за питомою вагою в дохідній частині бюджету (28%) займає друге місце після прибуткового податку. Нагадаємо, що Німеччина - батьківщина універсального акцизу (податку з обороту).Базова ставка податку на додану вартість становить 15%. Пільгова ставка (7%) поширюється на продукти харчування (крім спиртних напоїв, послуг кафе і ресторанів), суспільний транспорт, засоби інформації (книги, газети, журнали), твори мистецтва.

Своєрідним супутником податку на додану вартість є податок з обороту імпорту, збір якого здійснюють митні органи за ставками ПДВ: 15 і 7%. Крім фіскальної функції (близько 5% загальної суми податкових надходжень), мета даного податку - поставити в однакові конкурентні умови товари, завезені з третіх країн (не членів Європейського Союзу) і звільнені від ПДВ у країнах-експортерах, і аналогічні товари німецького виробництва. База обкладання даним податком - митна вартість імпортованого товару.До податків, у повних сумах закріплених за федеральним бюджетом, належать ряд акцизів.

Об'єкт акцизу на нафтопродукти - кількість реалізованого бензину, дизельного палива, газу. Акциз (з бензину - 1 марка на 1 л) сплачує виробник нафтопродуктів. Даний акциз має суттєве фіскальне значення (близько 9% загальних податкових надходжень). Акциз на тютюнові вироби (біля 3% податкових надходжень) справляється за комбінованою ставкою, що враховує як кількість, так і вартість реалізованої продукції. Податок сплачує виробник. Акциз на алкогольні напої (0,6% податкових надходжень) має характер фіскальної монополії. Вироблений спирт поступає в розпорядження Федерального монопольного відомства, яке реалізує його фірмам-виробникам горілчаних виробів. Податок сплачує виробник продукції, ставка 2550 марок на гектолітр (100 л).Земельний податок стягується поквартально у формі авансових платежів на рівні надходжень за минулий рік. Оклад податку визначають один раз у три роки, при змінах вартості нерухомого майна здійснюється перерахунок.

Податок на власність(майно) у Німеччині має давні традиції, бо був запроваджений ще в 1278 р. Сучасна ставка податку становить 1% від вартості майна фізичних осіб та 0,6% - майна промислових компаній і підприємств. Пільга у вигляді пониженої ставки поширюється на майно в сільському та лісовому господарствах. Не оподатковується майно вартістю до 70 тис. марок. При досягненні власником майна віку 60 років пільга підвищується до 100 тис. марок.

Податки на споживання. Відповідно до податкового законодавства ФРН до податків на споживання (акцизів) віднесено оподаткування споживання і/або використання товарів і послуг. У сільському господарстві ФРН діють такі податкові пільги: спрощене визначення прибутку для дрібних господарств; прискорена амортизація на машини, устаткування, будівлі; інвестиційні пільги; спрощене нарахування податку на додаткову вартість, справляння ПДВ за зниженою ставкою 7%; звільнення окремих сільськогосподарських кооперативів від корпоративного та промислового податків, а також податку на майно; запровадження на перші 10 років неоподатковуваного мінімуму для прибутку, майна та звільнення від промислового податку кооперативів, що обслуговують фермерів. Крім того, у сільському господарстві діють усі податкові пільги, передбачені для прибуткового оподатковування, та інші пільги, що діють для всієї економіки ФРН. Для цілей оподатковування сільськогосподарські виробники розділені на три групи, для кожної з яких визначений окремий метод підрахунку доходу (прибутку).Митне оподаткування імпорту в ФРН істотно диференційоване по окремих групах товарів. Для сировини і напівфабрикатів, в імпорті яких заінтересована промисловість, мито відсутнє або розмір його незначний. Понижені ставки мита встановлені на ті готові вироби, у виробництві чи комплектуванні яких приймають участь німецькі фірми.

Сучасна Франція (Французька республіка) входить до клубу “Великої вісімки”, належить до групи високорозвинених держав Заходу. Податкова служба Франції знаходиться в складі Міністерства економіки, фінансів і бюджету, очолюваного міністром-делегатом із бюджету. Адміністрування податків здійснюють Головне податкове управління та Головне управління мита та інших надходжень. Структурно Головне податкове управляння складається з п'яти відділів: відділ підготовки законодавства; відділ загального управління податками; відділ розгляду спорів; відділ у справах земель і державного майна; відділ кадрів. Чисельність податкової служби складає близько 80 тис. працівників, зайнятих у 830 податкових і 16 інформаційних центрах.

Про податковий контроль у Франції дають уявлення деякі деталі системи покарань і організації податкових перевірок. Так, за несвоєчасне подання декларації податок стягується в повній сумі з одночасним накладанням штрафу в розмірі 0,75% на місяць (9% на рік). Якщо дохід прихований навмисне з метою ухилення, то штраф складає від 40 до 80% від суми нарахованого податку. В разі регулярного применшення доходів податки стягують у безспірному порядку з рахунків платника. При серйозних порушеннях податкового законодавства (фальсифікація документів тощо) передбачається кримінальна відповідальність, аж до тюремного ув'язнення.

В процесі збору й обробки податкової інформації інтенсивно застосовуються комп'ютеризовані технології. Податковий процес здійснюється за єдиною державною системою бухгалтерського обліку, обов'язковою для всіх категорій платників податків. При цьому допускається спрощений бухгалтерський облік для дрібних фірм.

На початок XXI ст. питома вага податків у ВВП Франції дорівнювала 45,8%, що приблизно на 5 процентних пунктів вище від середньої норми оподаткування країнах Європейського Союзу. Дольова частка окремих податків у ВВП складала: прибутковий податок - 8,1%; податок на прибуток підприємств (компаній, корпорацій) - 2,9%; внески на соціальне страхування - 16,6%; податки на споживання (товари і послуги) - 12,3%; інші податки - 5,9%.

Структуру бюджетних доходів від податкових надходжень, обов'язкових платежів і внесків відображають такі дані (в %%): прибутковий податок - 12,2; податок на прибуток корпорацій - 5,2; внески у фонди соціального призначення - 43,3; податок на заробітну плату - 1,8; податок на майно - 4,8; податки на товари і послуги - 29,4; інші податки - 3,3%. Найбільш важлива дохідна стаття державного (центрального) бюджету Франції - податок на додану вартість запроваджений у 1954 р. на операції виробничого та комерційного характеру. Тридцять років тому в одній із перших публікацій в Україні на тему податку на додану вартість (ПДВ) було відзначено, що цей податок - найновіша, найдосконаліша і, можливо, остаточна форма еволюції універсальних акцизів, за якою майбутнє.

Франція належить до найкрупніших у світі виробників вина, виноробство - одна з провідних галузей національної економіки. Акциз на вино знаходиться в межах від 350 до 9060 франків у залежності від ґатунку в перерахунку на галон чистого спирту, тобто кращі за якістю вина оподатковуються в десятки разів вищими ставками від ординарних вин. Ставка акцизу на бензин установлена на рівні 347,42 франків на галон (4,5 л); на цигарки до 2003 р. ставка акцизу складала 58% від ринкової вартості, а в жовтні 2003 р. була підвищена ще на 30%; на олію - 22,5 франків на тонну.

Серед прямих податків у французькій податковій системі домінує прибуткове оподаткування фізичних і юридичних осіб (корпорацій). Прибутковий податок із фізичних осіб забезпечує близько 1/5 доходів державного бюджету. Податок поширюється на сукупність доходів, одержану фізичною особою протягом року з джерел як у самій Франції, так і за кордоном, а саме: заробітну плату, пенсію, ренту, доходи від усіх видів комерційної й некомерційної діяльності, винагороди. Платником даного податку вважають так звану фіскальну одиницю - сім'ю в складі подружжя та осіб, які знаходяться на утриманні. Для самотніх фіскальною одиницею є відповідно сама людина.

Прибутковий податок справляється із осіб, дохід яких перевищує неоподатковуваний мінімум (25610 франків на рік), за шестирозрядною прогресивною шкалою. Мінімальна ставка 10,52%, максимальна - 47%. Одна з особливостей французького прибуткового оподаткування полягає в системі так званих коефіцієнтів. Самотні платники без дітей мають коефіцієнт 1, подружжя без дітей - 2, подружжя з однією дитиною - 2,5, з двома дітьми - 3 і т. д. Податок розраховується в такому порядку: загальну суму доходу ділять на відповідний коефіцієнт, вираховують податок за ставкою, передбаченою для даної рубрики доходів, а одержану суму множать на той самий коефіцієнт. Наприклад, якщо сім'я має коефіцієнт 3 і дохід 300 тис. франків, то визначають податок на 100 тис., і одержаний оклад податку збільшують у три рази. Для деяких категорій платників (пенсіонерів, інвалідів, а також осіб, які одержують цільову допомогу на харчування) передбачені податкові пільги. Прибуток, одержаний від операцій з іншим рухомим майном, (крім цінних паперів), оподатковується у випадку, коли сума угоди перевищує 20000 франків. Для витворів мистецтва встановлені дві ставки: 4,5% і 7% - для предметів мистецтва, для виробів із дорогоцінних металів - 7,5%. По суті характер прибуткового оподаткування мають фіскальні збори, об'єктом яких служить фонд оплати праці (ФОП). До них відносяться цільові податки соціального характеру: податок на заробітну плату, податок на розвиток професійної освіти (учнівство), цільовий збір на професійну підготовку, збір на будівництво житла.

Податок на заробітну плату стягується на основі річного ФОП певного працівника в грошовій і натуральній формах. Установлена прогресивна шкала оподаткування: при річному обсязі ФОП до 35,9 тис. франків - 4,5%; від 35901 до 71700 фр. - 8,5%; при перевищенні 71,7 тис. - 13,5%. Податок на розвиток професійної освіти (учнівство) справляється на базі річного ФОП за ставкою 0,5% і надбавкою 0,1%.

Цільовий збір на професійну підготовку в розмірі 1,2% річного ФОП кожного працівника встановлений із метою фінансування професійної (пере)підготовки на всіх приватних підприємствах, де кількість працюючих перевищує 10 осіб. При використанні тимчасової робочої сили ставка збільшується до 2% ФОП. Крім того, справляється додатковий збір (0,3% річного ФОП), який призначений для професійної підготовки молоді.

Об'єктом оподаткування збором на будівництво житла є той же річний обсяг ФОП, ставка збору - 0,65% ФОП кожного працюючого. Якщо працівників більше 10, роботодавець зобов'язаний приймати участь у фінансуванні житлового будівництва в формі позик або прямих інвестицій.

Податком на прибуток (акціонерних) компаній, що в різних джерелах може також носити назву податку на корпорації або податку на акціонерні товариства, оподатковуються юридичні особи, “діяльність яких приймає форму експлуатації різного роду ресурсів або має характер операцій, пов'язаних із одержанням прибутку”. Оподаткуванню підлягають: нерухоме майно (будівлі та споруди, обладнання промислових і сільськогосподарських підприємств), рухоме майно (акції та облігації, кошти на поточних рахунках), права власності. Деякі види майна повністю або частково звільнені від податку (майно, використовуване з метою професійної діяльності, предмети старовини та ін.). Згідно установленого обмеження, загальна сума податку на власність і прибуткового податку не повинна перевищувати 85% доходу платника.

Реєстраційні податки і гербові збори збирають при оформленні прав власності в момент переходу власності від одної особи до іншої. Податок (збір) справляється при добровільній або по суду продажі, перепродажі, переуступці майна. Ставки диференційовані в залежності від характеру і вартості угоди: при передачі прав власності на майно - від 13,4 до 15,4%; при передачі долі участі - 1-4,8%; при реєстрації створеної компанії - 1%. В деяких випадках реєстраційний податок справляється за фіксованою ставкою в євро.

Земельним податком на забудовані ділянки оподатковується 50% кадастрової або орендної вартості нерухомості та земельних ділянок, призначених для промислового і комерційного використання. Земельний податок на незабудовані ділянки справляється на основі 80% кадастрової або орендної вартості ділянки під забудову, а також полів, лісів і боліт, які знаходяться в приватній власності. Податок на житло сплачують власники і/або орендарі житлових приміщень (будинків і квартир). Малозабезпечені повністю або частково звільняються від даного податку. Ставки земельного податку і податку на житло визначаються кожним органом місцевого самоуправління зокрема, але не можуть перевищувати більше ніж у 2,5 рази середню ставку попереднього року на регіональному або загальнонаціональному рівні.

Прибутковий податок з фізичних осіб резиденти сплачують із усіх видів доходів, одержаних в Італії і за кордоном, нерезиденти - лише з доходів, одержаних в Італії. В залежності від свого походження джерела доходів поділені на п'ять категорій, кожній з яких властиві свої особливості оподаткування: нерухоме майно (земля і будівлі); капітал; підприємництво; трудові доходи від роботи за наймом і в порядку самостійної зайнятості осіб вільних професій; інші джерела. Під одною назвою по суті справляються п'ять різних податків.

Податок на нерухоме майно справляється на основі кадастрових оцінок, котрі переглядаються кожні 10 років. Норми оподаткування диференційовані в залежності від характеру експлуатації майна. Так, здані в оренду, належні державі, зайняті під будівництво землі не оподатковуються. Якщо земельна ділянка або будівля не використовуються за призначенням, кадастрова оцінка збільшується за установленою системою коефіцієнтів (максимально до 300%).Прибутковий податок на капітал справляється в момент і по місцю одержання доходу. Він поширюється на депозитні рахунки в банках, проценти по позиках, доходи від цінних паперів, лотерейні виграші. Проценти по банківських рахунках оподатковуються за ставкою 25%; по облігаціях, по бонах і кредитних сертифікатах - 12,5%; по іноземних позиках - 30%.

Соціальною базою податку на підприємців є представники дрібної буржуазії, що ведуть приватну комерційну діяльність або сімейний бізнес. Тому об'єктом даного податку може бути як доход, так і прибуток. До п'ятого виду прибуткового податку з фізичних осіб - податку на інші джерела доходів - відноситься оподаткування доходів від спекулятивної перепродажі землі та іншого нерухомого майна; разових продаж витворів мистецтва; від власності, яка знаходиться за кордоном; від винагород за випадкові чи тимчасові послуги. Платниками прибуткового податку з юридичних осіб, що справляється за ставкою 36%, є промислові підприємства, комерційні організації, фінансово-кредитні установи, в тому числі їх філіали за кордоном. Об'єкт оподаткування - чистий дохід у формі нерозподіленого прибутку.

Податок на додану вартість справляється в Італії за диференційованою шкалою ставок: 2% (пільгова), 9% (основна), 18% і 38% (підвищені), 0,8% (експортна). Пільгова ставка поширюється на продукти харчування першої необхідності (хліб, молоко та ін.), а також газети і журнали, підвищена - на предмети розкоші (ювелірні вироби, спортивні автомобілі, хутра). Акцизи поширюються на звичайне коло товарів: нафтопродукти, тютюнові вироби, сірники, алкогольні напої, цукор, електроенергію.

Гербовий податок справляється в формі збору при продажу державними установами гербових видів продукції (бланків, марок, квитанцій, чеків і т.п.). Тому всі нотаріальні операції оподатковуються гербовим збором. Реєстраційний збір справляється при складанні угоди або реєстраційного акту щодо переходу прав власності в розмірі 0,5 - 0,8%.