Державні фінанси та реформування міжбюджетних відносин України

У четвертому розділі “Стратегія планування бюджету та бюджетний процес в Україні” розкрито процедури прийняття бюджетних рішень в умовах представницької демократії та теоретичні підходи до обмеження їх негативних наслідків; проаналізовано правові аспекти формування та затвердження державного та місцевих бюджетів; обґрунтовано шляхи удосконалення бюджетного процесу в Україні.

Дослідження показало, що наявність незадоволених потреб у суспільних благах і послугах не є достатнім економічним аргументом на користь збільшення їх пропозиції, оскільки в короткостроковому періоді, за об'єктивних умов обмеженості ресурсів народного господарства, таке збільшення завжди пов'язане з необхідністю зменшити споживання інших благ. Рішення про збільшення бюджетних видатків тільки тоді сприятиме піднесенню суспільного добробуту, коли переваги додаткових державних витрат оцінюються громадянами країни вище, ніж шкода від зниження споживання ринкових благ. Однак якщо індивідуальні рішення щодо ринкових благ завжди базуються на порівнянні витрат на товар, який купується, із зменшенням витрат на всі інші товари і відповідних переваг, то у процесі прийняття колективних рішень шляхом голосування можливість такого порівняння відсутня. Існування різних альтернатив зменшенню певних бюджетних видатків дозволяє особам, які приймають такі рішення, мати з цього зиск, переклавши відповідні витрати на інших (у формі вищих податків або скорочення різних видів витрат).

Теоретична можливість зазначених негативних наслідків вимагає, на нашу думку, удосконалення процесу формування видатків державного та місцевих бюджетів України у частині процедур їх розгляду і затвердження. Розгляд бюджету у Верховній Раді України має починатися із затвердження показника дефіциту (профіциту) державного бюджету (відповідно до існуючих норм, він затверджується при другому читанні) та за умови, що депутатам невідомий розподіл коштів за конкретними напрямами і програмами. Структура видатків і розміри фінансування конкретних програм повинні розглядатися та затверджуватися тільки після затвердження загального обсягу бюджетних видатків. Ця норма є важливою передумовою для ефективного функціонування системи міжбюджетних відносин, оскільки дозволить обмежити спроби лобіювання регіональних інтересів і можливості обміну голосами при затвердженні обсягу трансфертів для місцевих бюджетів. Необхідною, на нашу думку, є також заборона на місцеві запозичення на етапі реформування міжбюджетних відносин з огляду на високий рівень державного боргу України та значні “зовнішні ефекти” від таких запозичень (можливість фактичного перекладання видатків щодо їх повернення на жителів інших регіонів, отже - висока імовірність порушення принципу фіскальної справедливості).

Аргументовано доведено помилковість підходу до надання трансфертів місцевим бюджетам, а за своєю сутністю (враховуючи їх значну частку у доходах місцевих бюджетів) - до формування місцевих бюджетів на основі нормативів фінансової забезпеченості. По-перше, ідея розробки нормативів бюджетної забезпеченості сягає своїм корінням у часи соціалізму, коли вважалося, що держава законодавчо гарантує своїм громадянам задоволення певних потреб, незалежно від можливостей того чи іншого місцевого бюджету. Вважалося, що місцеві Ради, чиї доходи не відповідають видаткам, розрахунок яких базується на використанні таких нормативів, мають право на додаткове фінансування із бюджету вищого рівня. По-друге, такий підхід не створює стимулів до ефективного використання коштів. По-третє, його застосування неминуче призведе або до необхідності використання індивідуальних нормативів, або до фактичної нерівності умов фінансування, оскільки утримання та обслуговування об'єктів однакового призначення у різних регіонах можуть вимагати різних видатків. По-четверте, рівні нормативи означатимуть нерівні умови ще й тому, що за традицією частина об'єктів соціально-культурної сфери перебуває на балансі підприємств, що неявно розширює можливості регіонів щодо забезпечення суспільними благами і послугами. Однак такі можливості дуже нерівномірно розподілено територією країни. За нашими розрахунками, у 1999 р. використання прибутку підприємств на соціальні потреби у розрахунку на 1 жителя коливалося від 10 грн. у Волинській області до 128 грн. у Донецькій, та до 162 грн. у м. Києві.

На нашу думку, використання нормативів фінансової забезпеченості є доцільним лише для надання цільових трансфертів з державного бюджету, тобто для прямого фінансування державних гарантій щодо обмеженого кола життєво необхідних суспільних благ, важливих з точки зору справедливого розподілу доходів або створення рівних стартових умов для підростаючого покоління, але при цьому фактичне використання таких коштів повинне чітко контролюватися.

У п'ятому розділі “Формування місцевих бюджетів і міжбюджетні відносини в Україні” розкрито проблемні сфери формування місцевих бюджетів і міжбюджетних відносин в Україні, розроблено пропозиції щодо реформування ключових складових міжбюджетних відносин - розподілу видаткових зобов'язань і доходних джерел, вибору індикатора податкоспроможності з метою його використання для вирівнювання фінансових можливостей місцевих бюджетів України.

Протягом останніх років в Україні було зроблено декілька спроб реформувати систему міжбюджетних відносин. Однак і дотепер зберігається багато елементів старої системи бюджетного регулювання, що склалася в умовах командно-централізованої економіки. В Україні до цього часу відсутній чіткий, законодавчо закріплений розподіл повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, який би базувався на економічних критеріях. Деякі види видатків можуть фінансуватися не тільки з місцевих бюджетів, але й з державного, - залежно від підпорядкованості установ, закладів і організацій освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту. Тому не є випадковим, що коефіцієнт кореляції між показниками частки регіонів у планових видатках місцевих бюджетів у 1992 і 1999 рр. дорівнював 0,96. Таку практику закріплено і в положеннях Бюджетного кодексу України. Так, спеціалізовані школи, лікарні широкого профілю, поліклініки можуть фінансуватися з бюджетів не тільки районів і міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, але й з державного; заклади професійно-технічної освіти, установи післядипломної освіти, вищі учбові заклади, санаторії для хворих на туберкульоз, а також для дітей та підлітків - з обласних і державного бюджетів. Разом з тим розподіл об'єктів загальнодержавної та комунальної форм власності між органами державної влади і місцевого самоврядування, який існує сьогодні, може не відповідати економічно доцільному розподілу функціональних повноважень. Такий стан справ відображає не тільки економічну, але й політичну невирішеність проблеми розподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Використання різних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, а також відсутність чітких умов щодо надання дотацій та субвенцій місцевим бюджетам призводили до того, що в регіонах залишалися різні частки зібраних податків. В ході дослідження встановлено, що в деякі роки видатки місцевих бюджетів ряду областей (Волинської, Житомирської, Закарпатської, Київської та Тернопільської) взагалі перевищували обсяги податкових надходжень з відповідних регіонів (табл. 1).

Так, в 1999 р. у середньому по Україні видатки місцевих бюджетів складали 61 коп. з кожної гривні податкових надходжень (за доходами, що контролюються Державною податковою адміністрацією), причому в Тернопільській області - 109 коп., а в Полтавській - 46 коп. За період 1998-1999 рр. цей показник у Миколаївській області зменшився з 80 до 66 коп., тоді як у Чернігівській - зріс з 58 до 61 копійки. За умови відсутності чіткого взаємозв'язку між обсягом зібраних податків і доходами місцевих бюджетів місцеві органи влади позбавлені стимулів до збільшення державних доходів і пошуку раціональної структури бюджетних видатків. Це також посилює несправедливість чинної податкової системи і призводить до того, що деякі регіони дістають своєрідні “регіональні пільги”. Крім того, такий підхід до формування місцевих бюджетів загострює проблему нестачі бюджетних коштів не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.

Таблиця 1

Видатки місцевих бюджетів України у розрахунку на одиницю податкових надходжень, 1995-1999 рр.^*коп./грн.

^*Розраховано автором за даними Міністерства фінансів України і Державної податкової адміністрації України.

Одними з головних причин міжрегіональних відмінностей у обсягах податкових надходжень в Україні прийнято вважати неоднаковий рівень економічного розвитку регіонів та, відповідно, міжрегіональні відмінності в базі оподаткування. У ході дослідження встановлено, що у восьми областях - Вінницькій, Волинській, Закарпатській, Кіровоградській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій та Чернівецькій - податкові надходження у розрахунку на душу населення за останні п'ять років (1996_2000 рр.) не перевищували 62% показника, середнього по Україні. Значні міжрегіональні відмінності у середньодушових податкових надходженнях зберігаються і в тому випадку, якщо аналізувати їх без урахування ПДВ, акцизів (тобто основних податків на споживання) і рентної плати за нафту і газ, а також виключити з розгляду м. Київ: за цей період співвідношення між максимальним і мінімальним показниками податкових надходжень зросло з 3,5 до 5,1.

Разом з тим, у деяких економічно слабких регіонах низькі податкові надходження зумовлені не тільки низькими обсягами виробництва валової доданої вартості, але й, передусім, нижчим, ніж у середньому по Україні, податковим навантаженням на жителів і підприємства відповідних областей, тобто є наслідком не стільки економічної “відсталості” цих регіонів, скільки низького рівня збору податків і (або) високих податкових пільг. Так, у 1997 р. обсяг податкових надходжень у розрахунку на 1 грн. валової доданої вартості у таких областях, як Вінницька, Волинська, Херсонська і Хмельницька, становив 21_22 коп., у той час як у середньому по Україні - 30 коп. (табл. 2). У 1999 р. показник збору податків у названих чотирьох областях становив 17-19 коп., при середньому по Україні - 26 копійок. У 1998-1999 рр. до групи областей з найнижчими обсягами податкових надходжень додалися Дніпропетровська і Запорізька, які за показником валової доданої вартості у розрахунку на душу населення стабільно входять до першої п'ятірки областей України.

Аналіз податкових надходжень у розрахунку на душу населення по регіонах України дозволив виявити дві важливі особливості: 1) Міжрегіональні відмінності у обсягах податкових надходжень в Україні є вищими, ніж міжрегіональні відмінності у обсягах валової доданої вартості. У період 1995-1998 рр. максимальний і мінімальний показники валової доданої вартості (у розрахунку на душу населення) відрізнялися у 2,7_3,6 раза, тоді як податкових надходжень - відповідно, в 5,8-7,7 раза. У період 1997-1999 рр. максимальний і мінімальний показники податкових надходжень (у розрахунку на душу населення) відрізнялися у 7-10 разів, тоді як валової доданої вартості - лише в 3,6-3,7 раза. 2) З одного боку, великий обсяг валової доданої вартості регіону не є гарантією високих податкових надходжень з нього, а з іншого - низькі податки не завжди є наслідком низького рівня економічного розвитку.

Таблиця 2

Податкові надходження по регіонах України у розрахунку на 1 грн. валової доданої вартості: 1995-1999 рр.^* коп./грн.

^*Розраховано автором за даними Держкомстату України і Державної податкової адміністрації України.

Отже, щоб використати показник податкових надходжень для вирішення завдань фінансового вирівнювання на засадах фіскальної справедливості, необхідно в усіх територіальних формуваннях одного рівня стягувати однакові податки. Стандартний рівень фінансування видатків місцевих бюджетів може встановлюватися за умови, що податки у рамках відповідної адміністративно-територіальної одиниці стягуються за стандартною ставкою (наприклад, рівний процент податків у валовій доданій вартості, а в перспективі - у валовому внутрішньому продукті регіону. Щоправда, розв'язання питань практичного використання такого показника виходить за рамки суто фінансових проблем. Так, потребує вдосконалення методологія розрахунку ВВП, зокрема - розподілу бюджетних дотацій, податку на прибуток, акцизів і ряду інших податків між територіальними одиницями.

На думку автора, після чіткого розподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування доцільно знизити частку трансфертів у доходах місцевих бюджетів і розширити податкові гарантії за рахунок частини податку на прибуток і податку на додану вартість, встановивши більш справедливі норми їх міжрегіонального розподілу, а саме:

для підприємств або фірм, які складаються з більш як однієї виробничої дільниці або мають філії в інших областях, податок на прибуток розподіляти пропорційно заробітній платі, виплаченій цими філіями;

при розподілі податку на прибуток між бюджетами різних рівнів відмовитися від урахування форми власності підприємств, оскільки підприємства всіх її форм користуються інфраструктурою регіону і повинні брати участь у фінансуванні відповідних витрат;

доходи від ПДВ (у тій частині, що надходитиме до місцевих бюджетів), оскільки це споживчий податок, для якого сплата податку і фактичне податкове навантаження відносяться до різних регіонів, розподіляти між регіонами не за принципом місцевих надходжень, а пропорційно кількості їх жителів.

Доцільно також податок на заробітну плату розподіляти між місцевими бюджетами частково за принципом місця проживання (відповідно до місця проживання) осіб, які працюють за наймом, а частково - за місцем їх роботи. Це особливо важливо для приміських районів, з яких багато жителів працюють у прилеглих містах.

ВИСНОВКИ

У дисертації науково обґрунтовано теоретичні та методичні засади розвитку державних фінансів і системи міжбюджетних відносин України в умовах поглиблення ринкових трансформацій; визначено поняття міжбюджетних відносин; розвинуто теоретичну концепцію їх цілісного та послідовного реформування, яка базується на економічних критеріях розподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування; розроблено пропозиції про шляхи удосконалення бюджетно-податкової системи України. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки та пропозиції.

В умовах командно-адміністративної економіки взаємовідносини центральних і місцевих органів влади, а також процеси прийняття рішень у бюджетній сфері визначалися централізованими планами розвитку народного господарства і його окремих галузей. Самостійність місцевих бюджетів мала досить формальний характер, оскільки всі ланки бюджетної системи слугували засобом виконання централізованих рішень, які, як вважалося, виражають інтереси всього суспільства. У багатьох випадках забезпеченість регіонів об'єктами соціальної інфраструктури була результатом міжгалузевого перерозподілу фінансових ресурсів. У такій економічній системі особливості міжбюджетних відносин визначалися тим, що, з одного боку, основна частина доходів не була закріплена за окремими бюджетами, а надходила у розпорядження центральних органів влади, але, з іншого - кожний бюджет обов'язково одержував кошти, необхідні для фінансування заходів, які увійшли до народногосподарського плану.

Автором визначено, що сутність міжбюджетних відносин полягає у тому, що це - система взаємовідносин між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням щодо розподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також видаткових зобов'язань і доходних джерел між бюджетами різних рівнів. Виходячи з такого визначення міжбюджетних відносин, можна стверджувати, що мета і завдання їх реформування не обмежуються забезпеченням відповідності між бюджетними ресурсами та повноваженнями на здійснення видатків, отже - перерозподілом фінансових ресурсів держави між бюджетами різних рівнів. На етапі ринкових трансформацій необхідною є цілісна концепція щодо реформування всіх зазначених вище складових міжбюджетних відносин з метою створення економічних умов для ефективного виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень у межах коштів відповідних бюджетів, а отже і для підвищення суспільного добробуту.

Існуюча концепція щодо реформування міжбюджетних відносин в Україні, орієнтована на розв'язання поточних бюджетних проблем і збереження високої централізації бюджетних рішень. Положення Бюджетного кодексу України не усувають трьох серйозних недоліків існуючої практики формування місцевих бюджетів: незацікавленість місцевих органів влади у збільшенні державних доходів; відсутність стимулів до підвищення ефективності і пошуку раціональної структури бюджетних видатків; відсутність механізмів контролю за використанням коштів місцевих бюджетів.

Дослідження теоретичних концепцій щодо діяльності держави в ринкової економіки та підходів до формування багаторівневих бюджетних систем дало змогу встановити, що в основі визначення функцій держави та її економічних дій, пов'язаних з державними доходами і видатками, лежать відмінності між суспільними і приватними (ринковими) благами та послугами. До сучасних видів суспільних благ можуть бути віднесені також певні стани економіки - такі, як “справедливий” розподіл доходів і “стабільність” цін. Корисність більшості суспільних благ має територіальні обмеження, тому забезпечення ефективного використання обмежених ресурсів економіки та справедливого розподілу відповідних затрат і вигод потребує децентралізованої структури державного управління та багаторівневої бюджетної системи. Створення економічно зваженої системи розподілу повноважень, видаткових зобов'язань та доходних джерел є можливим у разі забезпечення умов інституціональної симетрії, тобто досягнення відповідності між групами економічних суб'єктів, які користуються певними суспільними благами, несуть тягар витрат з їх фінансування (сплачують податки) і приймають самостійні рішення про їх надання (в особі органів державної влади або місцевого самоврядування, що представляють інтереси економічних суб'єктів як жителів певної адміністративно-територіальної одиниці).

Першим кроком на шляху становлення економічно ефективної системи міжбюджетних відносин України має стати чіткий розподіл повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, який би виключав їх дублювання. Принцип субсидіарності слід розглядати лише як вихідне положення для подальшого аналізу варіантів такого розподілу на основі запропонованих у праці економічних принципів, критеріїв і показників. Система міжбюджетних відносин, яка базується на застосуванні економічних критеріїв розподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, дозволяє реально враховувати потреби і уподобання жителів різних регіонів щодо суспільних благ і послуг, а також зменшувати середні витрати з їх надання.

Децентралізація бюджетної системи вимагає також упорядкування системи управління об'єктами комунальної власності, а при необхідності - і їх перерозподілу між органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до розподілу повноважень щодо надання суспільних благ і послуг. Крім того, важливою передумовою для створення справедливої системи міжбюджетних відносин є вирішення питання про передання соціальної сфери підприємств місцевим органам влади.

Виявлено, що успішне розв'язання проблем місцевого самоврядування та міжбюджетних відносин, у свою чергу, вимагає розв'язання питань адміністративного поділу регіонів, формування розумної кількості суб'єктів місцевого самоврядування - з тим, щоб їх розміри і економічні можливості дозволяли реалізувати надані їм права у рамках власних податкових надходжень.

Здійснене автором дослідження показало, що обсяг податків, які фактично збираються в Україні, та розміри податкових ставок приховують високий рівень податкового навантаження, закладений у чинному законодавстві. Встановлено, що найважливіший недолік податкової системи України полягає у збереженні властивих для умов командно-адміністративної економіки індивідуалізованих відносин підприємств з державою, яке суперечить принципам справедливості та нейтральності оподаткування. У процесі вдосконалення податкової системи України слід вирішити дві групи проблем. Одна з них - це проблеми країни з перехідною економікою: необхідність очистити практику оподаткування від рудиментарних елементів старої економічної системи і сформувати взаємозв'язану сукупність податків, яка б якнайкраще відповідала цілям економічної політики держави. І друга - це проблеми, з якими в останні роки зустрічаються всі промислово розвинуті країни: необхідність конкурувати за мобільні фактори виробництва з огляду на процеси глобалізації, отже - вдосконалювати структуру податкової системи з урахуванням можливостей відпливу капіталу та кваліфікованих трудових ресурсів.

Доведено, що в Україні для забезпечення економічного зростання та ефективного функціонування системи міжбюджетних відносин необхідними є зниження загального рівня оподаткування легальної економічної діяльності та дотримання принципу нейтральності оподаткування (з точки зору впливу податків на розподіл обмежених ресурсів економіки як у часі, так і між різними секторами економіки). Порушення принципу нейтральності оподаткування деформує механізми територіального розподілу податкових надходжень і перешкоджає створенню економічно ефективної системи міжбюджетних відносин. Індивідуалізація відносин підприємств з бюджетом вимагає диференціації умов формування місцевих бюджетів (шляхом обмеження податкових гарантій для місцевих бюджетів взагалі та відносного збільшення трансфертів вирівнювання для деяких регіонів), але не справляє позитивного впливу на економічний розвиток регіонів. Державна підтримка вітчизняних підприємств незалежно від критеріїв економічної ефективності стає лише засобом підтримання їх поточних доходів, перешкоджаючи позитивному впливу ринкових механізмів на їх економічну діяльність. Отже, порушення принципу нейтральності оподаткування, з одного боку, і неефективність форм державної підтримки підприємств - з іншого, призводять до посилення диференціації рівня соціально-економічного розвитку регіонів і тим самим унеможливлюють становлення економічно ефективної системи міжбюджетних відносин в Україні на умовах фіскальної справедливості.

Дослідження показало, що регіони України є істотно диференційованими за обсягами виробництва валової доданої вартості у розрахунку на душу населення. Але при цьому існує група областей з постійно низькими показниками. В деяких областях в останні роки ситуація істотно погіршилася внаслідок низької адаптованості підприємств до ринку. В таких умовах за допомогою дотацій вирівнювання неможливо у середньостроковій перспективі вирішити проблеми вирівнювання умов життя у регіонах, з одного боку, та справедливого розподілу податків і суспільних благ - з іншого. У цій ситуації можна зрозуміти намагання центральних органів влади максимально обмежити перелік податків, які входять до “кошика доходів” і враховуються при розрахунку трансфертів. Однак низький рівень податкових гарантій і, як наслідок, фактичне порушення принципу фіскальної справедливості стимулюють місцеві органи влади до підтримки використання взаємозаліків з бюджетом і тіньових схем. На думку автора, в існуючих умовах доцільним є розширення податкових гарантій для місцевих бюджетів за рахунок спільного використання державним і місцевими бюджетами податку на прибуток та частини ПДВ і перехід до прямого фінансування певних видатків з надання життєво важливих суспільних благ з державного бюджету.

З точки зору економічної ефективності та соціальної справедливості, мова повинна йти про розширення податкових гарантій місцевих бюджетів і вирівнювання бюджетних видатків у розрахунку на одиницю власних податкових зусиль. На думку автора, індикатором податкоспроможності регіонів для цілей фінансового вирівнювання може слугувати показник податкових надходжень у розрахунку на одиницю валової доданої вартості, а в перспективі - валового внутрішнього продукту регіону. Для визначення обсягів трансфертів, призначених для вирівнювання фінансових можливостей місцевих бюджетів, необхідно виходити з того, що податки в рамках адміністративно-територіальних одиниць одного рівня стягуються за певною стандартною ставкою.

Становлення ефективної системи міжбюджетних відносин в Україні потребує розв'язання теоретичних проблем формування стратегії соціальної-економічного розвитку регіонів та створення механізмів активізації регіональної економічної політики, у тому числі стимулювання розвитку регіонів та депресивних територій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Луніна І.О. Державні фінанси України в перехідний період. - Харків: Форт, 2000. -- 296 с. (15,4 д. а.) (рецензія: Василик О., Данілова Л. Державні фінанси економіки, що трансформується // Економіка України. - 2001. - № 4. - С. 90-91).

2. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання / за ред. академіка НАН України Гейця В.М. - Х.: Форт, 2000. - 432 с. (26,5 д. а.) (особистий внесок: розділ 5.2 “Державна політика підтримки підприємств”. - 0,4 д. а. - С. 241-248).

3. Стратегия изменения структуры экономики Украины / отв. ред. В.М.Геец. - К.: Наукова думка, 1993. - 280 с. (14,7 д.а.) (особистий внесок: методичні положення щодо координації фінансових важелів з цілями розвитку економіки республіки. - 0,8 д. а. - С. 207-219).

4. Совершенствование управления отраслью / отв. ред. В.И.Голиков. - К.: Наукова думка, 1989. - 142 с. (8,4 д.а.) (особистий внесок: розділ “Основные направления совершенствования структурно-функциональной организации финансового управления”. - 0,3 д.а. - С. 102-106).

5. Формування бюджету України та бюджетно-податкова політика у 1999-2001 рр. / Вахненко Т.П., Кваснюк Б.Є., Луніна І.О. та ін. - К.: Інститут економічного прогнозування НАН України, 2000. - 102 с. (5,9 д. а.) (особистий внесок: розділ “Бюджетно-податкова система України у 1999-2000 рр.”. - 0,6 д.а. - С. 11-27).

6. Луніна І.О. Теорія і практика бюджетного регулювання в ФРН. - К.: Інститут державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України, 1994. - 76 с.

7. Будаговська С.М., Даниленко А.І., Луніна І.О., Якуша Ю.Г. Міжнародний досвід фінансової стабілізації / АН України. Ін-т економіки. - К., 1993. - 74 с. (3,0 д.а.) (особистий внесок: розділ “Управління бюджетними витратами” - 0,5 д.а. - С. 14-26).

8. Лунина И.А. Анализ практики нормативного регулирования производственного развития предприятий // Совершенствование анализа экономической динамики: Сб.научн.тр. / АН УССР Ин-т экономики. - К., 1991. - С. 64-74.

9. Лунина И.А. Бюджетная политика и исходные посылки ее моделирования // Макромодель и прогноз развития экономики Украины: Сб.научн.тр. / АН Украины. Ин-т экономики. - К., 1992. - С. 83-92.

10. Луніна І. Проблеми формування і використання бюджету України // Економіка України. - 1993. - № 8. - С. 35-41.

11. Луніна І. Проблеми регіональної бюджетної політики України // Економіка України. - 1994. - № 8. - С. 30-36.

12. Конрад Ю., Луніна І. Податкова політика в Україні: підходи і перспективи // Економіка України. - 1996. - № 11. - С. 29-37 (особистий внесок: аналіз додержання теоретичних принципів оподаткування в умовах України).

13. Шумська С., Луніна І., Вахненко Т. Меморандум Уряду України з економічної політики (1997-1998 рр.) і завдання держави у ринковій економіці // Банківська справа. - 1998. - № 2. - С. 45-49 (особистий внесок: пропозиції щодо вдосконалення оподаткування доходів громадян).

14. Луніна І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до проведення реформ // Економіка України. - 1998. - № 3. - С. 31-41.

15. Луніна І. Фінансові основи місцевого самоврядування: проблеми та методологія реформування // Вісник Технологічного університету Поділля. Сер. екон. наук. - 1998. - № 5. - С. 14-18.

16. Лунина И., Хиршхаузен К. Реструктуризация угольной промышленности: европейский опыт и ситуация в Украине // Вопросы экономики. - 1998. - № 5. - С. 90-102 (особистий внесок: аналіз державного фінансування вугільної промисловості України у 1992-1997 рр. та пропозиції щодо його вдосконалення).

17. Луніна І. Податок на додану вартість чи податок на реалізацію // Економіст. - 1999. - № 7. - С. 39-41.

18. Луніна І. Шляхи реформування міжбюджетних відносин в Україні // Зб.наук.пр. Українського фінансово-економічного інституту: Науковий вісник. - 1999. - № 3. - С. 100-103.

19. Луніна І. Податкове навантаження в Україні: макроекономічний аспект // Вісник Технологічного університету Поділля. Сер. екон. наук. - 1999. - № 4. - С. 124-126.

20. Луніна І. Державні гарантії у перехідній економіці: теоретичний аналіз і досвід України // Економіка України. - 1999. - № 12. - С. 19-29.

21. Луніна І., Опітц П. Економічні наслідки скасування нульової ставки ПДВ на енергоносії // Економіст. - 2000. - № 2. - С. 25-29 (особистий внесок: визначення впливу пільгової і стандартної ставок ПДВ на витрати підприємств та надходження податку до бюджету).

22. Луніна І. Державна підтримка підприємств: економічне обґрунтування та фактори ризику // Вісник Технологічного університету Поділля. Сер. екон. наук. - 2000. - № 5. - С. 238-241.

23. Луніна І. Податкова політика у контексті створення умов для економічного зростання // Економіка України. - 2000. - № 9. - C. 37-47.

24. Луніна І. Соціально-економічний стан регіонів України та проблеми оподаткування // Науковий вісник Академії Державної податкової служби України: Зб. наук. пр. - 2000. - № 4(10). - С. 13-20.

25. Луніна І. Бюджетний кодекс України і реалії міжбюджетних відносин // Економіст. - 2000. -№ 10. - С. 32-36.

26. Лунина И.А. Управление рациональным использованием ресурсов в промышленном объединении // Методические основы совершенствования структуры и функций управления: Сб.научн.тр. / АН УССР Ин-т экономики. - К., 1985. - С. 62-71.

27. Лунина И.А. Факторы формирования фонда развития производства // Совершенствование управления отраслью: Сб.наук.тр. / АН УССР Ин-т экономики - К., 1987. - 78-89 с.

28. Луніна І. Податкові повноваження місцевих органів влади // Економіст. - 2001. - № 2. - С. 37-39.

29. Луніна І. Державні видатки: тенденції і фактори зростання // Фінанси України. - 2001. - № 4. - С. 104-110.

30. Lunina I. Probleme des regionalen Finanzausgleichs in der Ukraine // Berichte des Bundesinstituts fr ostwissenschaftliche und internationale Studien. - 1994. - № 11. - 30 с.

31. Луніна І. Місцеві бюджети і проблеми міжбюджетних взаємовідносин // Тенденції української економіки. - 1997. - № 10. - С. 4-9.

32. Луніна І. Нежиттєздатні підприємства розбалансовують бюджет // Перспективні дослідження. - 1999. - № 1. - С. 2-16.

33. Луніна І. Формування бюджету: стратегія і процес // Відкритий бюджет України. - К., 1999. - С. 33-50.

34. Lunina I. Staatsgarantien zur Fцrderung des Transformationsprozesses - Erfahrungen aus der Ukraine // Osteuropa-Wirtschaft. - 2001. - №1. - S. 19-38.

35. Луніна І.О. Проблеми розмежування компетенцій центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування // Бюджетна реформа в Україні: проблеми та шляхи їх розв'язання. - К., 2001. - С. 214-219.

36. Лунина И.А. Система налогообложения как основной фактор стимулирования труда в рыночных условиях // Междунар. науч.-практ. конф. “Проблемы экономики, оплаты и нормирования труда в условиях формирования рыночных механизмов”. - 1995. - С. 152-153.

37. Лунина И.А. Налоговая нагрузка в Украине: межотраслевые сопоставления и последствия для экономического развития // Вт. Междунар. науч.-практ. конф. “Проблемы становления рыночной экономики: информационное и финансовое обеспечение предпринимательских структур”. - Севастополь: Изд-во СевГТУ, 2000. - Ч.1. - С. 62-65.

38. Луніна І.О. Механізм державної підтримки суб'єктів господарювання // Вісник Київського національного університету ім. Т.Шевченко. Серія: Економіка. - 2000. - № 45. - С. 30.

39. Луніна І.О. Бюджетно-податкові важелі регулювання розподілу доходів: регіональний аспект // Вісник Технологічного університету Поділля. Сер. екон. наук. - 2001. - № 2. - Ч. 1. - С. 115-119.

Размещено на Allbest.ru