Бюджетний дефіцит і методи його оптимізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО

ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни:»Бюджетна система»

на тему: Бюджетний дефіцит і методи його оптимізації

Студентки IV курсу II групи

Сидун Т.І.

Науковий керівник к.е.н., доц.

Лечига Р.Й.

Ужгород 2013

Зміст

Вступ

1. Поняття бюджетного дефіциту

1.1 Макроекономічна сутність бюджетного дефіциту

1.2 Види бюджетного дефіциту

1.3 Особливості впливу дефіциту бюджету і державного боргу на національну економіку

2. Бюджетний дефіцит в Україні

2.1 Стан бюджетного дефіциту в Україні за останні три роки

2.2 Фінансування дефіциту бюджету за рахунок зовнішніх та внутрішніх запозичень

3. Методи ліквідації бюджетного дефіциту

3.1 Макроекономічні методи ліквідації дефіциту бюджету

3.2 Оптимізація бюджету в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

бюджет дефіцит борг запозичення

Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є:

- спад виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей;

- несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення;

- великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це скорочення витрат бюджету, однак це шлях досить складний. Реальнішими та доцільнішими є зміни в податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім до зростання виробництва та його ефективності. В іншому разі дефіцит бюджету стає додатковим найбільш несправедливим податком із населення. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливого значення набувають його розміри та методи ліквідації. Бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

Однак нині в більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 2% до 15% валового внутрішнього продукту при середньосвітовій його величині 4,5%. Існує тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту у середньосвітовому вимірі 4-5%. Слід зазначити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 5% валового внутрішнього продукту, призводить до різкого зниження інвестиційної активності, що переростає в подальшому в різні форми кризових явищ.

Таким чином, важливість проблеми, що винесена в заголовок курсової роботи, для повноцінного і неперервного розвитку економіки будь-якої країни зумовлюють актуальність дослідження саме цієї теми в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є формування бюджетного дефіциту і методи його оптимізації в Україні.

Предметом дослідження курсової роботи є бюджетний дефіцит і методи його оптимізації.

Метою курсової роботи є теоретичне дослідження проблеми бюджетного дефіциту і методів його оптимізації.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дослідити поняття бюджетного дефіциту;

- охарактеризувати вплив дефіциту бюджету і державного боргу на національну економіку;

- дослідити методи оптимізації бюджетного дефіциту.

1. Поняття бюджетного дефіциту

1.1 Макроекономічна сутність бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит-- перевищення видатків над постійними доходами (податки та податкові доходи бюджету).За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей).

Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше,ніж це дозволяють фінансові можливості. Уникнути дефіциту теоретично досить просто -- скоротити видатки або збільшити податки. Однак на практиці, як правило, це зробити досить важко, а іноді й неможливо.

Бюджетний дефіцит є складним явищем, яке не може мати однозначної оцінки. Визначають різні види бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований:

* відкритий -- офіційно визнаний у законі про бюджет;

* прихований -- офіційно не визнається. Його форми: завищення планових обсягів доходів; включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит -- негативніше явище, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.

Вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП і зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні.

Свідомий визначається характером фінансової політики держави -- вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки.

Недостатні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок за максимальної надійності -- за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний -- це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП.

Пасивний -- покриття поточних витрат.

Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливе значення мають його розміри і методи ліквідації. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але саме населення держави шляхом сплати податків бере безпосередню участь у поверненні залучених кредитних ресурсів. Бездефіцитний бюджет є об'єктивною вимогою нормального економічного розвитку держави.

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Державні видатки являють собою витрати, пов'язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

Сукупні державні видатки поділяються на чотири категорії:

РЕ = СG + Тr + і * DG + IG,

де СG - споживання в державному секторі (заробітна плата робітникам державного сектора, платежі за товари, що купуються для поточного споживання);

Тr - трансферти приватному сектору;

і * DG - проценти з державного боргу;

IG - державні інвестиції.

Три перші категорії витрат утворюють поточні видатки держави (СG, Тr, і * DG), остання категорія - державні капітальні видатки (IG).

Сукупні державні видатки є складовою частиною сукупного попиту, вони впливають і на приватний попит, і на сукупну пропозицію в економіці. Зміна структури видатків шляхом вибіркового скорочення окремих категорій витрат не лише спричиняє скорочення сукупного попиту, але й впливає на інші характеристики економічної системи, наприклад, на розподіл доходів та розміщення ресурсів. Причому зміна різних компонентів структури державних витрат має різні наслідки для економіки. Так, скорочення державних витрат на субсидування виробництва сприяє ефективнішому розподілу ресурсів в економіці, оскільки завдяки цьому долається викривлення цін. А скорочення витрат на соціальні трансферти, наприклад, шляхом збільшення пенсійного віку, може спричинити зростання безробіття.

Збільшення державних видатків змінює структуру сукупного попиту, але його рівень не обов'язково змінюється на ту ж саму величину. Все залежить від ступеня, яким державні видатки заміщують приватні витрати. Це заміщення має дві форми. Якщо відбувається 'пряме витіснення', коли державні видатки рівноцінно замінюють приватні (наприклад, видатки на освіту), то сукупні витрати зростають майже так, як і державні. Але державний сектор вступає в конкуренцію з приватним за залучення обмежених фінансових ресурсів, особливо коли державні витрати фінансуються за рахунок підвищення податків або позик. Тоді зростання державних витрат підвищує процентні ставки, і відбувається 'фінансове витіснення' приватного сектора державним, у тому числі витіснення приватних капіталовкладень.

Оскільки державні видатки впливають на рівень цін, розміщення ресурсів, розподіл доходів, зайнятість і виробництво, вони є важливим інструментом короткострокової макроекономічної політики.

Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки - це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. В широкому понятті під податками розуміють всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду).

Податки впливають на економіку через використовуваний доход економічних агентів та зміну відносних цін. У залежності від системи оподаткування, вплив податкової політики на макроекономічні змінні може проявлятися по-різному. В цілому зниження податків стимулює зростання приватних витрат і сукупної пропозиції. Зростання податків, навпаки, призводить до їхнього скорочення.

Рівень оподаткування (податковий тягар) в економіці вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогосподарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному секторові.

Залежність доходів держави від рівня податків неоднозначна.У довгостроковому періоді вона описується так званою «кривою Лафера» (рис.1).

Рис. 1 Крива Лафера

У відповідності із залежністю, яку описує ця крива, обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює нулеві, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня «Та»супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат - джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку (від Та до 100%) супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними доход. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і припиняється, економіка стає тіньовою, а держава залишається без доходів.

Податки, державні закупки, трансферти і позички використовуються державою для підтримки ділової активності та розподілу фінансових ресурсів таким чином, щоб забезпечити економічне зростання і соціальну справедливість. Але основна макроекономічна функція держави полягає в стабілізації економіки. Фіскальна політика, що охоплює збільшення державних видатків та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду, називається стимулюючою бюджетно-податковою політикою. Стабілізація економіки в умовах інфляційного надлишкового сукупного попиту, який виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується за допомогою обмежувальної фіскальної політики, а саме: скорочення державних видатків та збільшення податків.

Застосування різних інструментів фіскальної політики (зміна державних витрат або рівня податкових ставок) має різний макроекономічний вплив на сукупний попит. Мультиплікативний ефект розширення сукупного попиту внаслідок зниження податків стимулює економіку меншою мірою, ніж однакове за розміром збільшення державних видатків. Це пов'язано з тим, що збільшення державних витрат є прямим розширенням сукупного попиту, а мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Така різниця має вирішальне значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу. Якщо фіскальна політика орієнтована на розширення державного сектора, то з метою подолання циклічного спаду мають збільшуватися витрати держави, які створюють сильніший стимулюючий ефект. А при необхідності стримування інфляційного підйому застосовується збільшення податків, що є відносно м'яким обмежувальним заходом. Коли фіскальна політика спрямована на підтримку приватного сектора, то у фазі циклічного спаду мають скорочуватися податки, а у фазі циклічного підйому - обмежуватись державні витрати, що дає змогу досить швидко знизити рівень інфляції.

Фіскальна політика може бути дискреційною та недискреційною. Дискреційна фіскальна політика - це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

При недискреційній (автоматичній) фіскальній політиці бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний стабілізатор - механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі, насамперед система страхування по безробіттю. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки (рис. 2).

Рис. 2 Дія внутрішніх стабілізаторів економіки

У фазі циклічного підйому доход зростає, Y2 > Y0 і тому податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний попит в цілому. У підсумку бюджетний надлишок зростає, а надмірне розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки, знижується: Y1 < Y0. Через це податкові надходження автоматично скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту, але одночасно зростають сукупний попит і обсяг виробництва, що обмежує глибину спаду. Отже, контрциклічні зміни в податках і державних витратах хоча й мають стабілізуючий вплив, але не можуть повністю усунути економічну нестабільність, адже автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім усувають мультиплікативний вплив податків та державних видатків на економіку.

Проведення активної фіскальної політики ускладнюється труднощами макроекономічного прогнозування, які виникають внаслідок недосконалості економічної інформації, мінливості економічних очікувань тощо. Окрім того, фіскальна політика має значний внутрішній лаг - час від моменту зміни економічної ситуації до моменту прийняття відповідних урядових рішень, - оскільки застосування бюджетно-податкових заходів передбачає досить довге обговорення на законодавчому рівні. Щоб забезпечити певну стабільність фіскальної політики і зменшити вплив політичного бізнес-циклу та некомпетентних рішень на її проведення, економісти пропонують дотримуватися 'твердого курсу' фіскальної політики відповідно з правилом 'збалансованого бюджету'. Згідно з цим правилом, державний бюджет має збалансовуватися або щорічно, або в довгостроковому періоді. Але проведення 'твердого курсу' фіскальної політики не завжди є ефективним. Так, направленість фіскальної політики на щорічне збалансування бюджету зменшує ступінь 'автоматичної' стабільності економіки, призводить до частих коливань податкових ставок, які зменшують інвестиційну активність, а також перерозподіляє поточні доходи економічних агентів на користь майбутніх поколінь. З погляду на стабілізацію економіки, ефективнішим є збалансування державного бюджету в довгостроковому періоді, яке може відбуватися на циклічній або на функціональній основі. Така політика дозволяє підтримувати економічну стабільність не лише за рахунок дії 'автоматичних' стабілізаторів, а й за допомогою 'згладжування податків', тобто утримання їх на постійному рівні з метою зменшення негативного впливу податків на економічні стимули.

Отже, бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.

Бюджетний дефіцит як фінансове явище виник водночас з оформленням націй і народностей у державу і запровадженням грошових відносин. Можна згадати, яких розмірів досягав державний дефіцит у Стародавньому Римі та Римській імперії, Франції, Російській імперії та ін. Водночас фінансовій історії відомі приклади ефективного співвідношення між доходами та видатками, і тут доцільно згадати Запорозьку Січ, доходи якої перевищували видатки.

Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже для всіх країн світу, у тому числі й високорозвинених.

1.2 Види бюджетного дефіциту

Для оцінки впливу фіскальної політики на бюджет використовуються концепції бюджету повної зайнятості та циклічного бюджету. Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет) визначається рівнем сальдо бюджету (дефіциту або надлишку), який мав би місце за поточного реального рівня державних видатків і податкових ставок в умовах потенційного рівня випуску в економіці. Зміна бюджету повної зайнятості показує напрям, у якому фіскальна політика буде впливати на зміну сукупного попиту в економіці. Циклічний бюджет відбиває вплив ділового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним, навпаки, - циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам рівня реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.

1. Наочно-реальний

При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

2. Структурний

Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний

Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Причинами дефіциту бюджету в Україні є:

1. Зменшення приросту національного доходу.

2. Збільшення бюджетних витрат.

3. Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками.

4. Відсутність чіткої фінансової стратегії.

5. Інфляційні процеси.

Бюджетні процеси, пов'язані з дефіцитом державного та місцевих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом.

1.3 Особливості впливу дефіциту бюджету і державного боргу на національну економіку

Передовсім постає запитання: чи може зростання державного боргу в певний момент призвести до банкрутства держави? Інакше кажучи, чи може нація збанкрутувати подібно до приватних одиниць - підприємств, що перебувають в одноосібній власності, або корпорацій, коли вони не можуть виконувати свої фінансові зобов'язання? Відповідь однозначна: не може. По-перше, держава має право оподатковувати фізичних і юридичних осіб. Підвищення податків дає змогу державі отримувати додаткові надходження для виплати процентів та основної суми боргу. Тому приватні одиниці можуть збанкрутувати, а держава не може. По-друге, держава має право друкувати гроші та розплачуватися ними за основну суму боргу й сплачувати проценти за борг. По-третє, держава має право рефінансувати борг, тобто випускати нові облігації та використовувати виторг для виплат власникам облігацій, строк оплати яких настав.

Дефіцит бюджету і державний борг, безперечно, впливають на функціонування національної економіки. Наслідки цього впливу поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це економічні наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема витіснення. Довгострокові - це економічні наслідки державного боргу, відомі як тягар боргу.

Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету за допомогою випуску цінних паперів, то в національній економіці зростають процентні ставки. Вони особливо підвищуються тоді, коли поєднуються стимулююча фіскальна політика і стримувальна монетарна політика. Фінансування бюджетного дефіциту шляхом збільшення державного боргу розширює попит на гроші, тоді як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Зростання процентних ставок зменшуватиме інвестиції у приватному секторі й частково споживчі видатки. Тому за дефіцитного фінансування державного бюджету послаблюються впливи стимулюючої фіскальної політики на національну економіку.

Державний борг України за три попередні роки

Таблиця 1

Державний борг України

№п/п	РІК	2010	2011	2012
1	Державний борг:	38,92	44,51	48,99
2	В т.ч.внутрішній внутрішній	16,99	19,11	23,94
3	в т. ч. зовнішній борг	21,94	25,39	25,05
4	Гарантований державою борг:	12,31	14,59	12,68
5	в т. ч. внутрішній борг	1,75	1,67	1,50
6	в т. ч. зовнішній борг	10.56	12,91	11,48
7	Відхилення	26,61	29,92	36,31

Аналізуючи дані показники зовнішнього боргу сектору загального державного управління потрібно зазначити, що за період 2010-2012 років обсяг державного та гарантованого державою боргу України має тенденцію до зростання, а саме, з 51,23 млрд. дол. у 2010 році до 61,68 млрд. дол. у 2012 році. Дана тенденція спричинена активною політикою запозичень України як у зовнішньому, так і у внутрішньому секторах. В тому числі, внутрішній борг зріс з 18,74 млрд. дол. у 2010 році до 25,44 млрд. дол. у 2012 році; зовнішній борг з 32,50 у 2010 році зріс до 38,30 у 2011 році, але вже у 2012 році він становив 36,23 млрд. дол., що є позитивним зрушенням.

Зростання державного боргу України також спостерігалося протягом даного періоду, а саме з 38,92 млрд. дол. у 2010 році до 48,99 млрд. дол. у 2012 році. В тому числі і внутрішній борг, який зріс з 16,99 млрд. дол. у 2010 році до 23,94 млрд. дол. у 2012 році; зростання ж зовнішнього боргу спостерігається лише з 2010 року по 2011 рік з 21,94 млрд. дол. до 25,39 млрд. дол., у 2012 році він становив 25,05 млрд. дол., що на 0,34 млрд. дол. менше ніж у попередньому році.

Гарантований державою борг з 2010 року по 2011 рік зріс з 12,31 млрд. дол. до 14,59 млрд. дол., ау 2012 році він становив 12,68, що на 2,09 млрд. дол. менше, ніж у попередньому році. В тому числі внутрішній борг, який протягом даного періоду постійно зменшувався з 1,75 млрд. дол. у 2010 році до 1,50 млрд. дол. у 2012 році, що можна назвати позитивним; зовнішній же борг аналогічно загальному зріс протягом 2010 року по 2011 рік з 10,56 млрд. дол. до 12,91 млрд. дол., ау 2012 році зменшився до 11,48 млрд. дол.

Дана динаміка богу є звичайно негативною, адже спостерігається стійке зростання обсягу державного та гарантованого державою боргу, що є дуже негативним фактором як для фінансової сфери, так і для економіки загалом. Тому потрібно здійснювати ефективну політику у сфері державного управління, зокрема вироблення стратегічних напрямів бюджетної, грошово-кредитної, валютної політики. Сьогодні український уряд здійснює політику відстрочення погашення платежів за кредити МВФ або здійснює їх погашення новими кредитами, тому політика реструктуризації боргу, перенесення строків оплати не вирішує проблем обслуговування державного боргу, а навпаки посилює їх. Тому політика запозичень та управління боргом потребує значного вдосконалення шляхом покращення нормативно-інституційного забезпечення, розширення кола інструментів впливу та ін., оскільки в сучасних умовах існуючий рівень |економічної безпеки України, з огляду на швидке зростання обсягів як внутрішньої так і зовнішньої заборгованості, є досить низьким.

Українськими фахівцями висловлюється думка, що мінімізація обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в більш широкому розумінні - всієї бюджетно-податкової політики. Таке завдання погоджується не лише з чисто фінансовими інтересами, але і з потребами стимулювання інвестиційної активності, а також із довгостроковим поліпшенням добробуту населення, адже економія поточних витрат на обслуговування боргу знижує податковий тягар для майбутніх поколінь.

Аналізуючи зарубіжний досвід, фахівці виділили наступні напрями удосконалення механізму регулювання державного боргу:

- визначення та законодавче закріплення напрямку боргової стратегії, зокрема щодо співвідношення внутрішньої та зовнішньої складової державних запозичень;

- створення агентства з управління державним боргом, що підзвітне міністерству фінансів та зорієнтоване на управління ризиками боргової діяльності;

- різке припинення запозичення коштів.

Загалом, якщо збільшення державних видатків фінансується збільшенням бюджетних дефіцитів, то воно найімовірніше відбуватиметься за рахунок витіснення інвестицій у приватному секторі.

Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на економічне зростання у тривалому періоді, а отже й на рівень життя майбутніх поколінь. Збільшення державного боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді спричиняють витіснення державним боргом приватного капіталу. Зростання процентних ставок веде до того, що люди нагромаджують зобов'язання уряду замість приватного капіталу. Тому зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони матимуть нижчий рівень доходу.

Уряди нерідко підвищують податки, аби отримати кошти для виплати процентів і сплати основної суми державного боргу. Якщо зі збільшенням державного боргу зростають і податки, то обсяг національного виробництва зменшиться ще істотніше. Водночас підвищення податків несприятливо впливає на стимули до праці, інновацій та інвестування. Тому наявність великого державного боргу сповільнює економічне зростання.

Однак є важлива обставина, яка може пом'якшити тягар, переміщуваний на майбутні покоління. Якщо державні видатки здійснюються переважно у формі інвестицій (наприклад, будівництво об'єктів виробничої інфраструктури або інвестиції в людський капітал - розвиток системи освіти і перекваліфікації), то державні інвестиції збільшують майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, виробничі потужності, які успадкують наступні покоління, не зменшаться, зміниться лише їхня структура: частка капіталу державних підприємств зросте, а приватного скоротиться.

Однією з умов розвою національної економіки є динаміка тягаря боргу - відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту (Д/ВВП). Ця динаміка залежить, по-перше, від рівня реальної процентної ставки, яка визначає суму процента, що виплачується за борг, і, по-друге, від величини первинного дефіциту бюджету.

Первинний дефіцит бюджету - це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансферів та державних закупівель товарів і послуг і податковими надходженнями в бюджет (виплати з обслуговування боргу не враховують). Якщо надходження до державного бюджету перевищують суму трансферів і державних закупівель, то існує первинний надлишок бюджету.

Якщо уряд удається до випуску державних цінних паперів для фінансування первинного дефіциту бюджету, то зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування, тобто в національній економіці збільшується тягар боргу. Сума процентів за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальної процентної ставки. Якщо в національній економіці реальна процентна ставка перевищує темпи зростання реального ВВП, то весь приріст останнього іде на виплату процентів з обслуговування державного боргу, тобто відношення (D/ВВП) зростає.

Для зниження відношення (D/ВВП) необхідно, по-перше, щоб темпи зростання реального ВВП перевищували величину реальної процентної ставки. По-друге, збільшення частки первинного бюджетного надлишку має бути постійним. Отже, прискорений розвиток національної економіки можливий лише тоді, коли тягар боргу не зростає.

Тепер поставимо запитання: як зростання дефіциту бюджету і державної заборгованості впливає на поведінку споживачів? В аналітичній економії існує два підходи до аналізу цього питання - традиційний і рікардівський.

Згідно з традиційним підходом, зниження податків, яке уряд фінансуватиме збільшенням запозичень і нагромадженням державного боргу, впливатиме на національну економіку за багатьма напрямами. Зниження податків відразу збільшить видатки споживачів, що позначиться на розвиткові національної економіки як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах.

Прихильники традиційного підходу вважають, що в короткостроковому періоді зростання споживання збільшує сукупний попит і дохід у національній економіці. Проте в довгостроковому періоді зниження національних заощаджень, зумовлене зниженням податків, означає зменшення обсягів нагромадженого капіталу, обмеження економічного зростання і зниження добробуту країни.

Згідно з рікардівським підходом, скорочення податків, яке фінансується за рахунок зростання боргу, не змінює обсягу споживання і не обмежує зростання заощаджень, а лише перерозподіляє податковий тягар між поточним і майбутнім періодами. Логіка цього висновку така. Якщо уряд фінансує зниження податків збільшенням дефіциту бюджету, то через певний час йому доведеться підвищити податки, щоб погашати основну суму боргу і виплачувати проценти. Отож зниження податків, яке фінансують зростанням державного боргу, не зменшує тягаря оподаткування - він просто переміщується в часі. Відповідно до цього підходу сума державного боргу дорівнює сумі майбутніх податків. Для передбачливих споживачів майбутні податки еквівалентні поточним. Тобто фінансування державних видатків за рахунок боргу рівнозначне їх фінансуванню за рахунок податків. Такий погляд називають рівністю Рікардо - на честь відомого економіста, який першим звернув увагу на це явище.

З рівності Рікардо випливає, що зниження податків, яке фінансують за рахунок боргу, не змінює обсягу споживання. Домогосподарства економлять приріст використовуваного доходу для сплати в майбутньому вищих податків. Приріст особистих заощаджень дорівнює зниженню державних заощаджень, а національні заощадження залишаються незмінними. Тому скорочення податків не веде до тих наслідків, які випливають із традиційного аналізу.

Кожну з цих концепцій не можна спростувати, бо дослідження фактів економічної історії не дає підстав для однозначного висновку. Отож обидва погляди на державний борг співіснують.

Зовнішній борг, який є частиною державного боргу, виникає внаслідок того, що для покриття дефіциту поточного рахунку платіжного балансу країна змушена брати позики за кордоном. Цей дефіцит найчастіше спричиняється тим, що експорт країною товарів і послуг є меншим за її імпорт.

Дефіцит поточного рахунку фінансують чистим припливом капіталу до країни, по-перше, у формі міжнародних позик - у МВФ, Світового банку, іноземних урядів чи комерційних банків. Міжнародні позики збільшують розмір зовнішнього боргу країни. По-друге, цей дефіцит може фінансуватися прямими іноземними інвестиціями, які здебільшого означають ввезення до країни іноземної валюти для створення нових підприємств, що виробляють продукцію. Ці інвестиції не збільшують зовнішньої заборгованості країни. По-третє, дефіцит поточного рахунку може фінансуватися продажем активів країни іноземним інвесторам, що також не збільшує зовнішнього боргу. Нарешті, країна може використовувати свої золотовалютні резерви, що також не збільшує її зовнішню заборгованість.

Зовнішній борг країни виникає внаслідок позик коштів за кордоном або продажу фінансових активів за кордон. Міжнародні запозичення дають змогу країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє національна економіка. Ці запозичення означають, що через певний час країна має повернути основну суму боргу і щорічно сплачувати проценти за позики.

За продуктивного використання іноземних запозичень як інвестицій країна може прискорити своє економічне зростання. І навпаки, нераціональне використання зовнішніх ресурсів загострює проблему повернення боргів.

До важливих показників заборгованості країни належать:

1) зовнішній борг як відсоток експорту та відсоток ВВП;

2) сума платежів з обслуговування боргу як відсоток експорту;

3) коефіцієнт обслуговування боргу, тобто відношення суми виплат з обслуговування боргу до величини експорту товарів і послуг;

4) реальний борг на душу населення тощо.

Якщо рівень зовнішньої заборгованості дуже великий, інколи виникає криза зовнішньої заборгованості - неспроможність країни-боржника в повному обсязі обслуговувати свої зовнішні борги, зокрема здійснювати чергові виплати з боргу. Міжнародним кредиторам відомо, що уряд може відмовитися від виконання своїх боргових зобов'язань. Що вищий рівень зовнішньої заборгованості, то більша спокуса в уряду до невиконання боргових зобов'язань. З підвищенням рівня заборгованості країни міжнародні інвестори, побоюючись можливого дефолту, скорочують надання їй позик.

Основними причинами кризи зовнішньої заборгованості є такі:

1) неправильна макроекономічна політика країн-боржників. Нерідко державний бюджет цих країн зводиться з великим дефіцитом, а курс національної валюти завищений. Такий курс сприяє швидкому зростанню імпорту, що погіршує стан платіжного балансу. В окремих країнах зовнішні позики можуть використовуватися не на інвестиційні проекти, що забезпечують приріст національного доходу, а на спекулятивні операції, або розкрадатися державними чиновниками;

2) різка зміна кон'юнктури на світових ринках, що супроводжується погіршенням умов торгівлі країн-боржників і зростанням реальних процентних ставок. Наприклад, на початку 1980-х років несподіване зростання процентних ставок, яке пов'язують із стримувальною монетарною політикою розвинутих країн, підвищило коефіцієнт обслуговування боргу. Водночас зниження товарних цін та уповільнення темпів зростання економіки у країнах - споживачах експорту з країн-боржників зменшили обсяги експорту і доходи від нього у країн-боржників. Тобто тягар боргу у країнах-боржниках зріс, бо одночасно зменшилися надходження від експорту і зросли суми обслуговування боргу;

3) наявність стимулів до відмови від платежів за борг країнами-боржниками. Іноді країна-боржник не має ліквідних ресурсів для обслуговування зовнішнього боргу, а інколи відмова від сплати боргу просто економічно вигідна країні-боржникові. Проте відкриті відмови від виконання боргових зобов'язань трапляються не часто. Річ у тім, що існує низка заходів, які можуть уживатися до країн, що відловлюються сплачувати борги.

По-перше, кредитори можуть домогтися заморожування майна, яке належить неплатоспроможним боржникам. Оскільки більшість боргів зроблено урядами країн-боржників, то можна заморозити лише державні активи (літаки національних компаній, кораблі, золотовалютні резерви тощо).

По-друге, на країну можуть накласти торговельні санкції, обмежити або заборонити імпорт з неї, позбавити її можливості експортувати свою продукцію або брати в позику.

По-третє, країну можуть позбавити доступу до ринку капіталів, а також до торговельних кредитів після її відмови виконувати свої зобов'язання з підписаних угод.

По-четверте, доходи від експорту можуть затримуватися, коли вони проходять через банки-кредитори.

Проте на практиці покарання країн, не здатних повністю або частково виконувати свої зобов'язання, досі зводилося лише до відсторонення їх на відносно короткий період від ринків капіталів, після чого надання їм позик зрештою поновлювалося.

Одним із способів розв'язання проблеми невиконання боргових зобов'язань є використання застави, тобто активів певного виду, які можуть перейти у власність кредитора в разі відмови країни-боржника виконувати свої зобов'язання. Крім того, МВФ і Світовий банк намагаються створити нові стимули для збільшення внутрішніх та іноземних інвестицій у країнах-боржниках.

За сучасних умов країни-боржники прагнуть полегшити тягар своєї заборгованості через зміну графіка сплати боргу, його реструктуризацію чи полегшення сплати. Зміна графіка сплати боргу означає продовження строку надання кредитів без зміни поточної дисконтованої вартості чергових боргових платежів, що рівнозначне наданню нової позики. Реструктуризація боргу - це зміна строку або умов виплати боргу. Полегшення сплати боргу означає зменшення поточної вартості чергових платежів.

Переговорний процес із приводу заборгованості відбувається в межах Паризького клубу, що об'єднує представників найбільших країн-кредиторів, яким належить більше 50% боргових зобов'язань країн-позичальників. Паризький клуб веде переговори щодо зміни графіків сплати боргу, зниження процентів за обслуговування боргу та щодо його часткового анулювання.

Новітнім методом зменшення зовнішньої заборгованості країни є конверсія боргу, яка має такі основні форми. По-перше, це викуп боргу - надання країні-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою їхньої номінальної вартості. Відомий випадок, коли кілька екологічних організацій викупили дешеві борги Перу і Болівії та запропонували їх урядам цих держав в обмін на утворення заповідників.

По-друге, це капіталізація боргу, тобто обмін боргових зобов'язань на власність (акціонерний капітал). Капіталізація боргу означає, що уряд держави-боржника передає іноземному кредиторові акції вітчизняних компаній, а кредитор списує борг на еквівалентну суму. Обмін боргових зобов'язань на акціонерний капітал є досить непростою справою для країни-боржника. Якщо компанії не є державною власністю, то уряд спочатку змушений купити акціонерну власність. Отже, проблема зовнішнього боргу перетворюється на проблему дефіциту бюджету. Уряд держави-боржника або мириться з дефіцитом бюджету і нагромаджує додатковий державний борг, або друкує гроші та спричиняє інфляцію.

По-третє, це заміна наявних боргових зобов'язань новими. У цьому разі змінюються умови боргових зобов'язань, наприклад, ставка процента за новими цінними паперами може бути нижчою, ніж за старими, хоча номінальна вартість облігацій не змінилася, та ін.

Усі ці методи дають змогу зменшити зовнішню заборгованість країни, але водночас скорочуються її валютні резерви та індукуються інфляційні імпульси.

2. Бюджетний дефіцит в Україні

2.1 Стан бюджетного дефіциту в Україні за останні три роки

Розвиток бюджетної системи України є досить проблематичним. Основною проблемою державного бюджету є його дефіцит, тобто перевищення видатків над доходами. Серед проблемних питань слід вирішити проблему дефіциту бюджету, та його наслідки.

Бюджетний фонд як об'єктивно обумовлена економічна форма руху частини вартості валового продукту, що пройшла відповідні стадії розподілу і надійшла в розпорядження держави для задоволення суспільних потреб, виступає у вигляді централізованого фонду грошових коштів. Він характеризується великими масштабами, складною внутрішньою структурою, цільовим спрямуванням. Конкретний обсяг бюджетного фонду, джерела надходження та напрями використання коштів визначаються щорічними законами про Державний бюджет України, рух коштів фонду відображається в основному фінансовому плані України. Таким чином, державний бюджет, як і всі інші фінансові плани, має бути збалансованим, тобто обсяг доходів -- дорівнювати обсягу видатків.

Цілком ідеального варіанту рівноваги існувати не може, тому постає проблема розподілу коштів та поповненню державного бюджету. Однією із головних проблем є перевищення видатків над доходами, тобто дефіциту бюджету.На кінець 2012 року в Україні дефіцит державного бюджету складає 2.5%.

Установлено граничний обсяг дефіциту Державного бюджету України у сумі 25.129.484,1 тис. гривень, у тому числі граничний обсяг дефіциту загального фонду Державного бюджету України - у сумі 21.244.850,8 тис. гривень та граничний обсяг дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 3.884.633,3 тис. гривень.

Головною метою для України на середньостроковий період є забезпечення відновлення та подальшого утримання високих темпів економічного зростання на основі здійснення модернізації економіки країни та підвищення її конкурентоспроможності.

Для досягнення цієї мети державна політика спрямовуватиметься на проведення комплексних реформ у всіх сферах життєдіяльності із одночасним забезпеченням на належному рівні соціальної підтримки населення.

У бюджетній сфері основним завданням залишатиметься забезпечення макроекономічної стабільності, збалансованості та стійкості бюджетної системи, яке у період до 2013 року досягатиметься шляхом:

- поступового скорочення граничного розміру дефіциту державного бюджету до рівня 2,5%валового внутрішнього продукту (далі - ВВП) у 2012 році та 2% ВВП у 2013 році;

- стабілізації державного боргу як частки ВВП на рівні не більше ніж 45 відсотків до кінця 2013-2014 років;

- поступового зменшення частки перерозподілу ВВП через зведений бюджет України порівняно з рівнем 2010 року;

- забезпечення збалансованості бюджету Пенсійного фонду України та стабілізації фінансового стану НАК «Нафтогаз України».

Розвиток бюджетної системи України є досить проблематичним. Основною проблемою державного бюджету є його дефіцит, тобто перевищення видатків над доходами. Серед проблемних питань слід вирішити проблему дефіциту бюджету, та його наслідки.

Таблиця 2

Розподіл доходів та видатків державного бюджету за 2010 - 2011 роки (в тис.грн.)

Показники	2010	2011	Відхилення в порівняні із 2010
Разом доходів у тому числі:	254 995 704,1	281 464 879,4	26 469 175,3
- загальний фонд	210 091 367,3	238 581 192,9	28 489 825,6
- спеціальний фонд	44 904 336,8	42 883 686,5	-2 020 650,3
Разом видатків у тому числі:	307 748 182,9	321 920 850,3	14 172 667,4
- загальний фонд	240 987 254	279 087 019,8	38 099 765,8
- спеціальний фонд	66 760 928,9	42 833 830,5	-23 927 098,4
Дефіцит бюджету, всього у тому числі:	52 752 478,8	40 455 970,9	-12 296 507,9
- загальний фонд	30 895 886,7	40 455 826,9	9 559 940,2
- спеціальний фонд	21 856 592,1	144	-21 856 448,1
Граничний розмір державного боргу України	315 715 906,3	375 643 401,9	59 927 495,6

Як видно з даних показників при збільшенні доходів бюджету за статистикою і збільшуються видатки. Зокрема у державному бюджеті України у 2011 році доходи збільшились на 26 469 175,3 тисячі гривень порівняно із 2010 роком. А видатки збільшились на 14 172 667,4 тисячі гривень. Зокрема позитивним явищем є перевищення доходів над видатками. Але з іншої сторони хоч і дефіцит бюджету зменшився на 12 296 507,9 тисяч гривень та його існування збереглося.

Необхідно констатувати, що в Україні значно зріс державний борг. Це негативно позначається на стані збалансованості бюджету наступних років, оскільки навантаження на погашення основної частини боргу та виплату процентів за боргом відбуваються за рахунок видаткової частини державного бюджету. Необхідно зазначити, що більшість запозичень, взятих Україною протягом цих років, залучалися на коротко- та середньостроковій основі. Це негативно вплинуло на стан бюджетної політики країни, адже необхідно щорічно виплачувати значні відсотки за користування кредитними ресурсами та великі суми на погашення основної суми боргу.

У більшості країн світу, у тому числі в Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню фінансової нестабільності. Вони дають поштовх інфляційним процесам і відволікають значні обсяги фінансових ресурсів з приватного сектору. Неконтрольованість і зняття питання про бюджетне обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисципліни в країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

За наявності бюджетного дефіциту держава повинна обирати оптимальні заходи для його ліквідації. У світовій практиці застосовуються два методи подолання бюджетного дефіциту: емісійний і беземісійний.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту пов'язаний з використанням грошово-кредитної емісії. Такий метод вважається недостатньо ефективним, оскільки може негативно вплинути на економічну ситуацію в країні.

Більш обґрунтованим вважається вирішення проблеми бюджетного дефіциту неемісійним методом за рахунок внутрішніх джерел, шляхом збільшення податків чи інших доходів або скорочення видатків.

Внутрішніми джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути кредити Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо. Зовнішніми джерелами можуть слугувати кредити міжнародних фінансових установ та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми. Водночас використання зовнішніх та внутрішніх кредитних джерел покриття бюджетного дефіциту зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави, що включає додаткові витрати на його обслуговування. Тому економічна політика держави має бути спрямована на зменшення бюджетного дефіциту за рахунок збільшення доходів шляхом створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності та скорочення витрат бюджету і, в першу чергу, за рахунок обмеження витрат на утримання апарату управління, видатків на оборону тощо.

Отже, значною проблемою України є дефіцит державного бюджету. Коли дефіцит є стабільним це є негативним наслідком для держави і тому слід приймати міри щодо його зменшення. Методи покриття державного бюджету є зовнішні та внутрішні. Зазвичай краще використовувати внутрішні методи збільшення доходів і зменшення витрат, оскільки зовнішні джерела - це є кредити, які з часом потрібно погашати, що може призвести до нового виникнення державного дефіциту.

Дефіцит держбюджету України за 2012 р. склав 38 млрд 807,2 млн грн. Про це йдеться в інформації Міністерства фінансів про стан виконання зведеного та державного бюджетів України за 2012 р.

Таким чином, у порівнянні з аналогічним періодом 2011 р. (5 млрд 176,3 млн грн), дефіцит зріс у 2,9 рази.

Загальний фонд державного бюджету за 2012 р. виконано із дефіцитом у сумі 3 млрд 884,6 грн при розписі на цей період у сумі 27 млрд 889,5 млн грн. Зведений бюджет за цей період виконано із дефіцитом у сумі 38 млрд 807,2 млн грн.

До загального фонду держбюджету України надійшло 373,9 млрд грн, що на 18,8 млрд грн (11,1%) більше відповідного періоду минулого року.

Найбільші надходження в 2012 становили:

- податок на додану вартість (ПДВ). Загальний фонд держбюджету отримав на 10,6% більше, ніж минулого року - 121 млрд 109,4 млн грн.

- податок на прибуток підприємств. Надходження збільшились на 2,5%, до 37,325млрдгрн.

- акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів. Надходження збільшились на 10,7% - до 15 млрд 360,4 млн грн.

Загальна сума касових видатків зведеного бюджету України за січень-серпень 2012 р. становила 295 млрд 878,1 млн грнщо на 41 млрд 591,6 млн грн (16,4%) більше за відповідний показник січня-серпня 2011 р. Касові видатки держбюджету за 8 місяців збільшились на 29 млрд 683,5 млн грн (14,5%) - до 234 млрд 184,9 млн грн.

Граничний обсяг дефіциту державного бюджету на 2012 р. становить 25 млрд 129 млн 484,1 тис. грн. Граничний обсяг дефіциту загального фонду держбюджету встановлено в сумі 21 млрд 244 млн 850,8 тис. грн, граничний обсяг дефіциту спеціального фонду держбюджету становить 3 млрд 884 млн 633,3 тис. грн.

2.2 Фінансування дефіциту бюджету за рахунок зовнішніх та внутрішніх запозичень

Відпрацювання механізму фінансування дефіциту бюджету за рахунок зовнішніх і внутрішніх запозичень, визначення їх впливу на економіку дозволило дійти висновку, що їх залучення повинно грунтуватись на чітко виваженій науковій основі, тому що зростання державного боргу країни без прийняття заходів щодо стабілізації економіки, інвестиційної діяльності, розвитку відтворювальних процесів у виробництві призведуть до ще більших негараздів у економіці.У світовій практиці відомі приклади збільшення зовнішнього боргу як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються. Але таке зростання зовнішнього боргу повинно провадитись за рахунок впровадження інвестиційних проектів, а не фінансування дефіциту бюджету та інших нагальних потреб.Поряд з зовнішніми запозиченнями на фінансування дефіциту бюджету залучаються ще й внутрішні запозичення за рахунок випуску і реалізації ОВДП. Отже, як зовнішні, так і внутрішні позики, в основному спрямовуються не на інвестиційну політику у розбудові економіки, а на вирішення питань сьогодення і погашення дефіциту бюджету. Тому потрібне чітке усвідомлення, що бюджет формується не від потреб, а від можливостей мобілізації фінансових ресурсів, що потреує жорсткого обмеження видатків. Адже з плином часу відносна величина державного боргу та витрати на його обслуговування стають дуже високими. Тому наступає такий момент коли параметри бюджетно-податкової політики необхідно суттєво змінювати, а довгострокові витрати в результаті допущеного зростання бюджетного дефіциту набагато перевищують отриману вигоду.

...