Бюджетний дефіцит і методи його оптимізації

Таким чином, виявляємо існуваня тісного довгострокового взаємозв'язку між деякими важливими показниками бюджетно-податкової політики та політикою економічного зростання, який часто не врахо вується при визначенні розмірів поточного бюджетного дефіциту та способів його фінансування. Проведення стабілізаційної політики потребує адекватного регулювання бюджету і, відповідно, визначення розмірів та способів покриття бюджетного дефіциту і погашення державного боргу.

В цьому плані істотну роль відіграє первинний дефіцит-загальний дефіцит Державного бюджету, зменшений на суму виплат відсотків по державному боргу. Сума виплат відсотків по державному боргу може складати значну частину загального дефіциту і, поділена на ве личину ВВП, визначає нижню границю ставки податку, обмежуючи гнучкість фіскальної політики.

З іншого боку, “хронічний” бюджетний дефіцит невпинно збільшує розмір державного боргу, обмежуючи можливості уряду при проведенні стабілізаційної політики.

Значний бюджетний дефіцит вважається своєрідною “бомбою”сповільненої дії, яка рано чи пізно вибухне, руйнуючи економічну систему вимушеною монетизацією державного боргу та гіперінфляцією.

Таким чином, актуальним є питання вибору способів та стратегії фінансування дефіциту зведеного та Державного бюджету (далі бюджету) та скорочення державного боргу. Під фінансуванням дефіциту бюджету розуміється процедура залучення коштів з різних джерел з метою забезпечення фінансування державних витрат. Окремі науковці виводять тезу, що фінансування дефіциту бюджету повинно проводитись урядом трьома шляхами: за рахунок зовнішніх позик, кредитів банків та шляхом залучення коштів на ринку цінних паперів.

Структура централізованих джерел фінансування дефіциту:

1. Емісія державних облігацій внутрішньої державної позики.

2. Кредити уряду, що надаються недержавними фінансовими інститутами.

3. Доходи від приватизації (не враховані при формувані дохідної частини бюджету).

4. Відстрочка погашення боргу (державні валютні векселі).

5. Іноземні позики (міжнародні кредити).

6. Емісійні кредити.

Фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок централізованих (державних) та місцевих (регіональних, обласних, міських) джерел. Поряд з джерелами покриття дефіциту бюджету визначаються і структура місцевих джерел фінансування дефіциту бюджету, напрямки використання залучених коштів (виплата відсотків по внутрішньому та зовнішньому державним боргам, фінансування державних та муніципальних програм і т.д.). Це потребує розробки програми розподілу коштів на покриття дефіциту зведеного і Державного бюджету на центральному та регіональному рівнях.

Вирішення цього питання неможливе без аналізу стану справ не тільки на макрорівні, але і на мікрорівні. Бюджет є ефективним інструментом регулювання темпів розвитку не тільки економіки держави, а і окремих його регіонів, що потребує розробки та обгрунтування тактики і стратегії державної політики формування бюджетів всіх ланок бюджетної системи. Невиважена бюджетна політика по відношенню до регіонів, а саме недостатність власних доходів бюджету і недоїмка по платежам, призводить до невиконання доходів і зростання дефіциту бюджету.Примусовими діями податкової адміністрації та податкової міліції питання стягнення заборгованості по платежам у бюджет не вирішити. Потрібна цілеспрямована робота всіх місцевих органів влади і управління по стягненню недоїмки податків.

Важливим також є проведення заходів щодо скорочення дотацій,Які повинні базуватись на системному підході. Реалізація заходів щодо скорочення дотацій органам місцевого самоврядування повинна забезпечити відновлення, стабілізацію і розвиток виробництва в регіонах, його прибутковість і дохідність, що сприятиме поступальному розвитку економіки, удосконаленню бюджетного процесу, виконанню бюджету, поетапному зменшенню дотацій областям і дефіциту Державного бюджету.

Отже, поряд з проведенням заходів щодо стабілізації економіки і впровадженням відтворювальних процесів у виробництві стимулюючих надходження доходів у бюджет, необхідно:

- посилити відповідальність місцевих органів влади і управління за виконання показників надходження доходів і ліквідацію недоїмки;

- установити відрахування від податків на додану вартість і акцизного збору до доходів місцевих бюджетів як регулюючі доходи;

- надавати дотації таким областям які не забезпечують доходів бюджету на своїй території, з наступним зменшенням сум дотацій для забезпечення економічного розвитку областей і держави в цілому.

Таким чином, в економіці перехідного періоду, яка характерна для нашої держави, застосування запропонованого підходу до визначення і аналізу рівня бюджетного дефіциту дає можливість визначати наявні негаразди бюджетно-податкової політики, розробляти реальні шляхи їх подолання, зокрема, прогнозувати форми і методи фінансування дефіциту як державного, так і місцевих бюджетів.

Реальністю сьогодення є те, що більшість як розвинутих країн, так і країн з перехідною економікою не можуть збалансувати бюджети за доходами і видатками, а тому зводять його з дефіцитом. Зазначений факт зумовлює необхідність дослідження цих процесів в економіці та виявлення граничного розміру дефіциту, його впливу на економіку в короткостроковому і довгостроковому періоді та джерел його фінансування.

Дослідження бюджетного дефіциту базується на аналізі передумов для його зростання або зменшення, до яких належать бюджетна і податкова політика, а також розвиток економіки в цілому. Заслуговує на увагу думка про визначення необхідності застосування відносних показників оцінки рівня бюджетного дефіциту, а також про їх структурний аналіз з метою більш грунтовного дослідження наявних тенденцій. Так, окрім абсолютних показників розміру дефіциту бюджету, його значення доцільно співвідносити з розміром валового внутрішнього продукту, доходами і видатками бюджетів відповідних років.

Для визначення реального стану економіки вводиться поняття структурного дефіциту, який існував би при даній системі формування доходів і видатків бюджету держави в умовах повної зайнятості. Величина структурного дефіциту (в % до валового внутрішнього продукту) більш стійка у часі на відміну від фактичного дефіциту, а тому застосовується у визначенні дефіциту у довгостроковій перспективі. В той же час, простежуючи тенденції, наприклад до зменшення обсягу промислової продукції, скорочення прибутку у народному господарстві, збільшення питомої ваги збиткових підприємств, можемо констатувати схильність показника дефіциту бюджету не до законів збільшення вартості, а до законів інфляції, а, отже, про набування останнім пасивної форми. Досліджуючи тенденції розвитку і спаду бюджетного дефіциту, можна визначити умови його формування, що полягають у:

- зниженні ефективності і загальному спаді виробництва;

- несвоєчасному проведенні структурних змін в економіці;

- жорсткій податковій політиці, яка не стимулює виробництво;

- розвитку інфляційних процесів, кредитній та ціновій політиці;

- незбалансованості доходів і видатків бюджету, зростанні видатків при зниженні доходів;

- відсутності інвестиційної привабливості.

Відповідно до причин бюджетного дефіциту можна виділити політичні, економічні, методологічні та технологічні фактори. Досліджуючи чинники виникнення бюджетного дефіциту, можна зробити висновок, що в своїй сукупності вони провокують негативні явища в економіці. Так, спад виробництва веде до згортання кредитної діяльності банків, посилення податкового тиску, виникнення кризи неплатежів, зростання бартерних операцій і взаємозаліків, зменшення доходів бюджету та зростання його дефіциту і неможливості проведення заходів фінансової підтримки виробника, що ставить питання про відпрацювання методів погашення дефіциту бюджету на рис. 4.

Таблиця 3

Методи погашення дифіциту бюджету

Удосконалення методів погашення дефіциту бюджету повинно здійснюватисяьвиходячи з необхідності розвитку виробництва; скорочення дефіциту бюджету, зростання інвестицій та доходів, а кінцевою метою їх впровадження повинна бути стабілізація і розвиток економіки України. В умовах нестабільного розвитку економіки, як свідчить світовий досвід, необхідне державне втручання в процес реформування еконо міки. Це втручання повинно забезпечувати розвиток виробництва, впровадження наукомістких та ресурсозберігаючих технологій. Вирі шення цих питань є складною проблемою і потребує великого промі жку часу, який мали, наприклад країни з ринковою економікою. Україна за 15 років незалежності не скористалась такою можливістю і тому вже цього часу не має, що обумовлює цілу низку невирішених проблем, до яких належать: нерівномірний розвиток виробництва, тяжкий фінансовий стан суб'єктів господарювання, ненадходження податків в доходи бюджету, дефіцит бюджету.

Відомо, що зі зростанням частки дефіциту бюджету у валовому внутрішньому продукті та державних витрат зменшуються темпи економічного зростання. Діюча система податків не підвищує фінансову стабільність, не робить пріоритетним розвиток суб'єктів господарювання, не стимулює впровадження нових технологій.

В умовах нестабільної економіки України очевидною стає залежність складових так званого ланцюга слаборозвинутості, притаманного країнам, що розвиваються. В ньому кожний елемент спонукає розвиток і дію наступного, тобто: низький рівень накопичення капіталу призводить до перевищення темпів зростання чисельності зайнятих в усіх галузях промисловості по відношенню до росту капіталу. Це стає причиною зниження капіталоозброєності, що веде до падіння рівня продуктивності праці і зниження заробітків населення як одного з головних власників інвестиційних коштів, а також процесу падіння їх спроможності до накопичення заощаджень.

Визначальною рисою української системи господарювання є те, що вона дозволяє не тільки отримувати працездатному населенню додаткові заробітки і приховувати їх від оподаткування, а й підприємствам мати приховані прибутки, які згодом осідають у вигляді заощаджень у готівці чи іноземній валюті, тобто такі, які повністю виключені з грошового обігу, що характеризує тіньову економіку.

Вагомий вплив на ці процеси має виважена податкова політика. Негативна дія податків на заощадження грошей населенням веде до зменшення інвестицій, а вони є однією з центральних проблем економічної політики держави. В короткостроковому періоді зростання заощаджень діє на зайнятість, в довгостроковому - на накопичення капіталу і темпи економічного зростання.

Пригнічуючи виробництво, податки і самі зазнають зворотної дії їх надходження поступово зменшується, що призводить до значного скорочення надходження податків у дохідну частину бюджетів усіх рівнів і збільшення дефіциту їх бюджетів.

Кожна податкова система відображає рівень розвитку економіки, фінансової науки, різні напрями фінансової політики уряду, а її ефективність досягається у тому випадку, якщо дотримуються наступні основні принципи:

- рівність оподаткування;

- раціональне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій податків;

- забезпечення тісного взаємозв'язку між всіма податками.

До питання реформування податкової політики існують різні підходи. Одні пропонують провести корекції діючих податків. Інші зовсім змінити модель податків. Натомість поліпшення податкової системи повинно відбуватися з урахуванням рівня соціальноекономічного розвитку країни. В Україні слід застосувати варіант ліберальної ринкової економіки з порівняно низькою масштабністю перерозподілу державою валового внутрішнього продукту. За таких умов податки використовуються як засіб створення сприятливих умов для діяльності промислових підприємств, що вимагає низького рівня податкового тиску. Однак в умовах сьогодення не можна забувати про необхідність забезпечення валового внутрішнього продукту достатнім обсягом коштів з метою використання їх на соціальні цілі.

Отже, постають питання про оптимізацію структури податкової системи, підвищення рівня податкової культури, визначення ефективного розміру податкового навантаження. Реформуванню підлягають правові норми, які визначають форми, методи, механізми регулювання і встановлення величини і порядку стягнення податків, зборів, інших обов'язкових платежів у бюджети, необхідні державі для виконання своїх функцій. В умовах нестабільної економіки (кризи платежів, зменшення надходжень доходів, зростання видатків) провокується збільшення дефіциту бюджету, посилюється нерівномірність виконання видатків бюджету за рахунок зниження доходів. Прийняття законодавчими та виконавчими органами заходів впливу, спрямованих на стабілізацію і розвиток економіки, не дало істотних результатів. Для вирішення питання необхідно встановити взаємозв'язок та взаємозалежність між обсягом доходів та видатків державного і місцевих бюджетів і бюджетного дефіциту.

3. Методи ліквідації бюджетного дефіциту

3.1 Макроекономічні методи ліквідації дефіциту бюджету

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

- загальний дефіцит бюджету, який називають також 'фактичним' чи 'касовим', утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

- зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

- внутрішній дефіцит - це загальний дефіцит 'мінус' зовнішній дефіцит;

- операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

- первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

- поточний бюджетний дефіцит (надлишок) утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків. Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

- внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж;

- державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

- трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином:

BD = MB + D + e - D*,

де BD - показник дефіциту бюджету;

MB - грошова база;

D - внутрішній борг;

D* - зовнішній борг в іноземній валюті;

е - валютний курс.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж - доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави:

ІТ = р (М / Р),

де IT - інфляційний податок,

р - темп приросту інфляції за рік (%),

М / Р - рівень запасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираженні.

Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

3.2 Оптимізація бюджету в України

Віддаючи належне напрацюванням вітчизняних та зарубіжних фахівців, здійсненим у галузі теорії та організації бюджетного процесу в Україні, слід зауважити, що до цього часу багато проблем не знайшли свого остаточного вирішення. У першу чергу потребує дослідження мотивація учасників бюджетного процесу та механізми узгодження їх інтересів на усіх його стадіях. Існує необхідність підвищення рівня бюджетного планування та удосконалення організації виконання бюджету, його оптимізації з метою забезпечення найбільш ефективного акумулювання та використання бюджетних коштів.

Роль бюджету сучасної держави не обмежується тільки фінансовим забезпеченням виконання її функцій. Особливої уваги заслуговує вчення Дж.-М. Кейнса, який вперше чітко визначив його роль у реалізації фінансової політики держави. При цьому багатогранність та постійний розвиток бюджету ускладнює його вивчення. Відображення в бюджеті інтересів уряду та парламенту обумовлює необхідність вивчення соціологічних та політичних аспектів взаємодії цих гілок влади у бюджетному процесі.

Номінальне та відносне (до ВВП) збільшення бюджетів розвинених країн у ХХ столітті пов'язане із зростанням ролі держави у контексті виконання нею наступних функцій: управлінської функції (має два полюси прояву - представницький парламентаризм та диктатуру); функції збереження державного суверенітету та конституційного ладу; функції соціального захисту та забезпечення; функції гаранту прав людини; функції забезпечення розвитку суспільства; економічної функції; представницької функції (забезпечення гідного місця у світовому співтоваристві і проведення міжнародної політики); функції захисту природного середовища. Цю закономірність, на яку вперше звернув увагу А. Вагнер, досліджували Б. Болдирєв, І. Озеров, Дж. Стігліц та інші вчені. При цьому відмічається, що уряд і парламент мають виступати взаємно обмежуючими силами у бюджетному процесі.

Виходячи з вищесказаного, можна сформулювати такі завдання оптимізації бюджетного процесу в Україні:

- забезпечення складання бюджету, що забезпечує реалізацію соціально-економічної та фінансової політики держави;

- обмеження дії на бюджет негативних чинників, впливу яких можна уникнути: невиправданих бюджетних рішень, використання недостовірних методів планування бюджетних показників;

- забезпечення налагодженої і прозорої організації бюджетного процесу через: використання новітніх методів бюджетування, спрямованих на підвищення ефективності використання бюджетних коштів; розробку єдиної методики планування доходів та видатків бюджету, що забезпечить більш продуктивний обмін інформацією між учасниками бюджетного процесу;

- уникнення дублювання бюджетних прав учасників бюджетного процесу;

- забезпечення відповідності виконання бюджету запланованим показникам та ефективності не тільки поточного і наступного, а і попереднього бюджетного контролю.

Вивчення специфіки формування бюджетних призначень показало, що основну частину роботи над бюджетними показниками здійснюють Міністерство фінансів України, місцеві фінансові управління та відділи і розпорядники коштів у процесі обміну інформацією на кожному рівні бюджетної системи. Вплив на зміст бюджету головних розпорядників коштів посилюється за рахунок розширення їх бюджетних повноважень у визначенні обсягів фінансування, але одночасно збільшується їх відповідальність. Видатки розпорядників коштів місцевих бюджетів України на оплату праці, нарахування на зарплату та комунальні платежі майже повністю вичерпують ліміт їх бюджетних призначень. Інші статті поточних витрат і капіталовкладення фінансуються на низькому рівні через брак бюджетних доходів. Такий підхід до формування бюджетних показників потребує проведення інвентаризації потреб розпорядників коштів у бюджетних призначеннях. Необхідно визначені бюджетні призначення використати для складання бюджетів місцевого самоврядування „з нуля”, тобто розрахувати статті витрат виходячи з існуючих потреб у фінансуванні, без врахування показників минулих бюджетів. Видатки місцевих бюджетів потребують реформування в першу чергу через недостатнє фінансування капіталовкладень бюджетних установ.

Дослідження бюджетних призначень розпорядників коштів бюджетів місцевого самоврядування виявило використання переважно прямого та нормативного методів для розрахунку показників. Однак не у всіх статтях кошторису, що забезпечені фінансуванням, мають місце випадки жорсткого лімітування бюджетних призначень розпорядників коштів другого та третього порядку. Впровадження програмного методу складання бюджету в бюджетний процес органів місцевого самоврядування передбачає розробку і узгодження паспортів бюджетних програм та бюджетних запитів, які захищають фінансові вимоги розпорядника коштів та є підставою для попереднього бюджетного контролю. Розробка цих документів для існуючих видатків розпорядників коштів з бюджетів місцевого самоврядування, зважаючи на їх велику чисельність, є причиною невиправданого документального навантаження як на місцеві фінансові органи, так і на головних розпорядників коштів. Існуючий результативний формат місцевих бюджетів забезпечує перевірку цільового використання бюджетних коштів, тому необхідно призупинити впровадження програмного формату бюджету відносно місцевих бюджетів України до того часу, поки не буде проведена реформа системи бюджетних видатків.

Аналіз формування річного звіту про виконання Державного бюджету України показав, що закриття рахунків у останній день бюджетного року, передбачене Бюджетним кодексом України, ще не означає зупинення операцій з коштами бюджету, які полягають у погашенні заборгованості за платежами до бюджету та завершенням фінансування розпорядників коштів та бюджетних програм. Для більшої прозорості таких операцій з бюджетними коштами варто передбачити їх регламентування законодавством.

Досвід прийняття рішень щодо затвердження річних звітів про виконання Державного бюджету України свідчить, що Верховна Рада України часто користується правом вимоги деталізації звіту, його доопрацювання Міністерством фінансів України. Прийняття рішення щодо звіту про виконання бюджету практично не має відчутних наслідків для уряду, відповідального за виконання бюджету в Україні, і використовується для інформативного забезпечення наступних бюджетних циклів.

Проведений в роботі аналіз засвідчує, що подібне узгодження функцій, повноважень і взаємодії є логічним і обґрунтованим. З позицій забезпечення надійного управління виконанням бюджету доречно підпорядкувати Міністерству фінансів також Державну податкову адміністрацію України та Державну контрольно-ревізійну службу України. Необхідно також здійснити більш чітке розмежування у проведенні контролю за виконанням бюджету між бюджетними аудиторами у складі Державної контрольно-ревізійної служби та Рахункової палати України. Враховуючи необхідність узгодження дій з бюджетного контролю, доцільно створити спеціальний колегіальний орган, метою діяльності якого було б узгодження контрольно-ревізійної діяльності та прийняття рішень за результатами перевірки стосовно затвердження і фінансування окремих бюджетних програм.

Отже, умовами оптимізації бюджетного процесу визначеного формату бюджету є дотримання послідовної бюджетної політики, напрацювання передбачуваної і сталої нормативної бази; визначені бюджетні права і повноваження учасників бюджетного процесу.

Висновки

Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливе значення мають його розміри і методи ліквідації. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але саме населення держави шляхом сплати податків бере безпосередню участь у поверненні залучених кредитних ресурсів. Бездефіцитний бюджет є об'єктивною вимогою нормального економічного розвитку держави. Отже, дефіцит бюджету - це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Його покривають шляхом утворення державного боргу, а також деякою мірою за допомогою інших коштів. Збільшення державних видатків змінює структуру сукупного попиту, але його рівень не обов'язково змінюється на ту ж саму величину. Все залежить від ступеня, яким державні видатки заміщують приватні витрати. Державний борг складається з коштів, позичених урядом для покриття бюджетного дефіциту, за винятком тих, що використовуються на повернення боргу. Якщо сума надходжень більша за суми видатків, то різниця між ними називається позитивним сальдо або надлишком бюджету. Кошти, що утворюють позитивне сальдо, використовують для зменшення боргу або для задоволення деяких інших потреб. Отже, бюджетний дефіцит - перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є: спад виробництва; зниження ефективності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну та соціальну політику держави.

Значний рівень дефіциту державного бюджету та не виважена політика надання державних гарантій суб'єктам господарювання за зовнішніми запозиченнями стали основними чинниками нагромадження і зростання боргових зобов'язань держави та видатків на обслуговування боргу. Ці чинники призвели до виникнення боргової проблеми у бюджетно-фінансовій системі України, а звідси зобов'язання держави щодо погашення основної суми державного боргу та його обслуговування є й залишатимуться ключовою проблемою бюджетної політики на наступні кілька років. Зокрема, найбільші виплати з погашення запозичень держави припадають на 2003-2006 роки.

Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу у свою чергу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

На обсягу бюджетного дефіциту відображаються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі зумовлені впливом інфляції. Тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалася у реальних, а не лише в номінальних величинах.

Використання державного кредиту сприяє вирішенню поточних фінансових проблем держави, але значні обсяги його призводять до значних розмірів державного боргу, тому в останні роки в зарубіжних державах і в Україні спостерігається тенденція до зменшення державних запозичень.

Значні обсяги державного боргу, особливо зовнішнього, спричиняють економічну і політичну залежність держави від своїх кредиторів.

Бюджетний дефіцит є причиною багатьох економічних і соціальних проблем, тому в останні роки в зарубіжних державах і в Україні він не планується.

Список використаних джерел

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України. - Відомості Верховної Ради. 2010. № 37-38. ст. 189.

3. Закон України «Про бюджетну систему України». Відомості Верховної Ради. 2008. № 1. ст. 1.

4. Постанова Верховної Ради України «Про основні напрями бюджетної політики» на 2008 рік (Бюджетна резолюція). Відомості Верховної Ради. 2008. № 38. ст. 178.

5. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. К.: Либідь, 2000.

6. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. К.: Вища школа, 2002.

7. Василик О.Д. Теорія фінансів. К.: НІОС, 2000.

8. Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація: суть, заходи, проблеми Фінанси України». 1996. № 3-4.

9. Василик О.Д., Павлюк К.В. «Шляхи зміцнення фінансового становища держави Фінанси України». 2008.

10. Василик О.Д «Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі». К.: Основи, 2002.

11. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. «Фінансовий словник». К.: Т-во «Знання», КОО, 2002.

12. Луніна І. «Державні фінанси в перехідний період». X.: Форт, 2000.

13. Будаговська С.О. Кілієвич, І. Луніна та ін. За ред С. Будаговської. К.: Основи, 2000..»Мікроекономіка і макроекономіка»: Підручник для студ. вузів. У 2-х ч.

14. Орлюк О.П. «Фінансове право»: Навч. посібник. К.: Юрінком Інтер, 2003.

15. Павлюк К.В. «Організація виконання державного бюджету»,»Фінанси України». 2000. №3.

16. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. К.: НІОС, 2005.

17. Панчишин С. «Макроекономіка»: Навч. посіб. К.: Либідь, 2001.

18. Пасічник Ю.В. «Бюджетна система України та зарубіжних країн»: Навч. посіб. К.: Знання-Прес, 2002.

19. Сафонова Л.Д. «Бюджетний менеджмент»: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. К.: КНЕУ. 2001. 186 с.

20. Симоненко В. «Удосконалення фінансово-економічної бази бюджетів України», «Економіка України». 2007.

21. Колб Р.В., Родригес Р.Дж. «Финансовьш менеджмент». М.: Финпресс, 2001.

22. Юрій С.І. «Бюджетна система України». К.: НІОС, 2000.

23. httр://budget.rada.gov.ua/.

Размещено на Allbest.ru