Размещено на http://www.allbest.ru/

Херсонський національний економічний університет

Кафедра фінансів і кредиту

Курсовий проект

з дисципліни: Гроші та кредит

на тему: «Пенсійні фонди та їх роль в накопиченні капіталу»

Студентки групи 3ф1

Харитонової Т.В.

Перевірила

Ст. викладач Громико М.П.

Херсон 2013 р.



Зміст

Вступ

1. Пенсійні фонди та їх роль в накопиченні капіталу

1.1 Сутність пенсійних фондів та їх роль в економіці

1.2 Організація діяльності пенсійних фондів на фінансовому ринку України

1.3 Зарубіжний досвід функціонування пенсійного забезпечення і можливості його використання в Україні

2. Оцінка розвитку пенсійних фондів в Україні

2.1 Динаміка розвитку пенсійного забезпечення на фінансовому ринку України

2.2 Заходи спрямовані на покращення рівня розвитку державного пенсійного забезпечення в Україні

2.3 Напрями удосконалення розвитку недержавних пенсійних фондів в Україні

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Організація фінансування пенсійних витрат для різних верств населення має важливе значення в структурі державних фінансів України. Система пенсійного обслуговування є складною і включає різні форми фінансування. Практика розвитку пенсійного забезпечення виявила доцільність використання обов'язкового і добровільного формування пенсійних фондів з метою забезпечення належної виплати допомоги громадянам у вигляді мінімальних доходів з виходом на пенсію.

Незважаючи на створення багаторівневої системи, пенсійне обслуговування в Україні головним чином здійснюється Пенсійним фондом України - самостійною державною установою, яка має статус цільового позабюджетного фонду. Така структура пенсійного обслуговування має сприяти забезпеченню обов'язкового прожиткового мінімуму всім пенсіонерам, а також запровадженню гарантованих механізмів, за допомогою яких громадяни можуть заощаджувати кошти на старість. Проте, в реальності забезпечення ефективної організації та взаємоузгодженості усіх рівнів пенсійної системи, яка відповідала б вимогам ринкової економіки є мабуть найбільш актуальним питанням, яке потребує негайного вирішення.

Метою роботи є дослідження ролі Пенсійного фонду України у системі державного пенсійного страхування, зокрема у фінансуванні допомоги і пенсій різним категоріям осіб. пенсійний фінансовий державний

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити наступні завдання:

1. з'ясувати сутність та призначення Пенсійного фонду України;

2. розглянути особливості формування доходів та напрями використання видатків позабюджетного фонду;

3. обґрунтувати необхідність державного нагляду за діяльністю Пенсійного Фонду;

4. використати зарубіжний досвід функціонування пенсійних фондів.

1. Пенсійні фонди та їх роль в накопиченні капіталу

1.1 Сутність пенсійних фондів та їх роль в економіці

З формуванням солідарної і обов'язкової системи пенсійного забезпечення в Україні виникла необхідність створення Пенсійного фонду України для виплати пенсій. Згідно із Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. № 1058 визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених Законом.[2]

Пенсійний фонд України - це центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення та діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Пенсійний фонд функціонує як самостійна фінансова структура, його кошти не входять до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій та допомоги.

Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки (в тому числі валютний) в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.[11]

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

- забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

- ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України;

- участь у фінансуванні державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, інших категорій населення та страхуванні здоров'я пенсіонерів через страхові компанії.

До функцій Пенсійного фонду можна віднести:

капіталізація коштів пенсійного фонду України, а також залучення до нього добровільних внесків (у тому числі валютних цінностей) фізичних і юридичних осіб;

контроль за участю податкових органів за своєчасним і повним надходженням у Пенсійний фонд страхових внесків, а також за правильною і раціональною витратою його коштів;

міждержавне і міжнародне співробітництво України із питань, що стосуються до компетенції Пенсійного фонду України, участь у розробці і реалізації у встановленому законом порядку міждержавних і міжнародних договорів і угод із питань пенсій та допомог;

здійснення фінансування витрат, пов'язаних з виплатою державних пенсій, допомоги та інших виплат, передбачений законодавством;

визначення порядку використання і забезпечення контролю за правильним витрачанням коштів Фонду;

участь у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку та підвищення рівня народного добробуту;

інформування громадськості про свою діяльність (Рис.1.1).

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України в установленому порядку.[20]

Рис.1.1 Завдання та функції Пенсійного фонду України

Правління Пенсійного фонду України:

1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;

2) подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект річного бюджету Пенсійного фонду України і звіт про його виконання;

3) у межах своєї компетенції приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;

4) заслуховує звіт про діяльність управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, розглядає результати перевірок і ревізій їх роботи;

5) затверджує положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, про управління та відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах;

6) затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що перебувають в управлінні Пенсійного фонду України, контролює їх додержання;

7) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України. Засідання правління Пенсійного фонду України скликаються в міру потреби, але не рідше одного разу на квартал. Правління є правомочним приймати рішення за наявності на засіданні не менше двох третин його членів. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.[17]

Рис. 1.2 Структура Пенсійного Фонду України

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також управління та відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах (Див. рис.1.2).

На основі Пенсійного фонду відбувається створення двох державних фондів. Один із них обслуговує солідарну пенсійну систему, а інший - систему накопичення. Солідарна пенсійна система - це організація забезпечення мінімальної та гарантованої пенсії, яка здійснюється державою. Шляхом обов'язкових відрахувань від заробітної плати громадян мобілізуються кошти до Пенсійного фонду України для фінансування пенсійних виплат. Пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати (див. рис.1.3).

Рис. 1.3 Склад пенсійної системи України

На відміну від солідарної системи пенсійного забезпечення, яка забезпечує лише мінімальні виплати пенсіонерам на рівні 30-35% середнього доходу працівника, система обов'язкового накопичення передбачає перерахування частини заробітної плати громадян в обов'язковому порядку до Пенсійного фонду для одержання пенсії понад мінімальну. При цьому такі внески здійснюються на індивідуальні ощадні рахунки платників і формують накопичувальний пенсійний фонд.[19]

Накопичувальний пенсійний фонд - цільовий позабюджетний фонд, який створюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, акумулює страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених Законом, членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі, передбачені Законом.

Третій рівень пенсійної системи - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.[12]

Основне призначення Пенсійного фонду України полягає у забезпеченні фінансування витрат на виплату пенсій і виплат відповідно до законів України. Крім того, діяльність фонду спрямована на вирішення ряду наступних завдань:

– збирання та акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплати допомоги;

– розширене відтворення коштів Пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування;

– участь у фінансуванні загальнодержавних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій населення та у страхуванні здоров'я пенсіонерів через страхові компанії;

– організація виплат пенсій громадянам, які виїхали за межі України

– організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення;

– контроль за своєчасним надходженням страхових внесків до цього фонду;

– контроль за правильним витрачанням коштів;

– учать у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку;

– участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на удосконалення системи пенсійного забезпечення та порядку підвищення розміру пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін.

Пенсійний фонд України є невід'ємною ланкою системи пенсійного забезпечення в Україні. ПФУ, а також його управління в АР Крим, областях та м. Києві та м. Севастополі є юридичними особами і мають право займатися комерційною діяльністю. ПФУ здійснює мобілізацію фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення виплат, управління фінансами пенсійного забезпечення та організацію платежів населенню, пов'язаних з обслуговуванням та соціальною підтримкою пенсіонерів.[14]

1.2 Організація діяльності пенсійних фондів на фінансовому ринку України

Перш за все слід зазначити, що Пенсійний фонд є одним із тих механізмів держави, основною функцією яких є здійснення соціального забезпечення громадян. Зокрема по своїй суті Пенсійний фонд призначений для надання фінансової допомоги тим громадянам, що в силу тих чи інших причин втратили працездатність і не здатні самі себе забезпечувати. Засоби на надання такого роду фінансової допомоги поступають із державних фінансів.

Необхідність національної фінансової системи обумовлює політично-державна самостійність України і переведення економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного доходу для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і, що немало важно, задоволення соціальних потреб народу.

Зазначимо, що фінанси представляють собою грошові фонди, що утворюються в процесі відтворення. Економічні відносини, що виникають між державою, банками, суб'єктами господарської діяльності, окремими громадянами, між галузями економіки, регіонами тощо у зв'язку з формуванням та використанням грошових фондів, становлять фінансові відносини. Тобто, до фінансів не належать кошти, що обслуговують особисте споживання та обмін (роздрібний товарооборот, оплата побутових, комунальних послуг, особистого транспорту, зв'язку тощо).

Формування, розподіл і використання в процесі суспільного виробництва грошових фондів, необхідних для забезпечення функціонування держави, економіки та її розвитку, утворюють фінансову систему суспільства. Фінансова система має такі складові: загальнодержавні фінанси, фінанси органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання, громадських організацій і недержавних позабюджетних фондів.

Сукупність фондів грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні держави, підприємств та організацій, утворюють фінансові ресурси. Останні характеризують стан економіки і одночасно є джерелом її розвитку.

Розрізняють такі джерела і методи формування фінансових ресурсів: стягнення податків; відрахування частини прибутків від суб'єктів господарювання; відрахування на страхування; інші види відрахувань у централізовані фонди; продаж державою цінних паперів і свого майна; одержання кредитів; емісія грошей.[22]

Структура фінансової системи країни включає в себе такі складові:

1. Державні фінанси, які представляють собою головний елемент в структурі фінансової системи. Це система грошових фондів, що знаходяться в розпорядженні держави і призначені для фінансового забезпечення властивих їй. За рахунок централізованих джерел фінансуються витрати на вирівнювання соціальної забезпеченості регіонів. Державні фінанси охоплюють також відповідні механізми мобілізації ресурсів та їх зосередження в державі. Так, основним механізмом мобілізації фінансових ресурсів в державний бюджет є податкова система.

2. Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати по розв'язанню проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є: кошти від приватизації, орендна плата, дивіденди від підприємницької діяльності, місцеві податки. Так, прибутковий податок з громадян повністю передається до бюджетів за місцем їх проживання. В розмірі 100 відсотків до місцевих бюджетів базового рівня передаються всі місцеві податки і збори. Відрахування від загальнодержавних податків і зборів до бюджетів областей здійснюють на основі стабільних (затверджених) нормативів.

3. Фінанси суб'єктів господарювання, які становлять систему відносин, що виникають у процесі господарської діяльності у зв'язку з формуванням і використанням грошових фондів (у тому числі за рахунок прибутку), що забезпечують процес виробництва та відтворення в межах підприємства (фірми). Так, підприємство формує фонд розвитку виробництва, фонд оборотних коштів, у тому числі власних, фонд оплати праці, фонд споживання, страховий і резервний фонди, здійснює амортизаційні відрахування з основних фондів. Крім того, підприємство сплачує податок з прибутку, здійснює внески в різні цільові позабюджетні фонди, куди поряд з Пенсійним фондом, відносять також Фонд зайнятості населення, страхові платежі та ін. Підприємство сплачує також податки в місцеві бюджети тощо.

За структурою власності фінанси суб'єктів господарювання поділяють на приватні, змішані та державні. Специфіка фінансів визначається також організаційно-правовою формою підприємства. Так, для фінансів орендних підприємств характерний такий важливий елемент, як система орендних платежів. Фінанси акціонерних товариств мають специфіку, що зумовлюється властивим акціонерній формі власності способом мобілізації грошових коштів (продажем акцій та облігацій), розподілу одержаного доходу у вигляді прибутку (дивіденди акціонерам, відсотки власникам облігацій тощо).

4. Фінанси населення - це грошові фонди, які формуються у жителів країни із доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності .[17]

5. Позабюджетні фонди, що займають особливе місце в системі фінансів, класифікують за такими принципами:

за визначенням статусу їх власності (державні, недержавні);

за територіально-галузевою належністю (загальнодержавні, регіональні, наприклад позабюджетні фонди місцевих Рад, галузеві, благодійні);

за цільовою спрямованістю (соціальна допомога, технічний розвиток, сприяння підприємництву, а також за загальнодержавною і регіональною програмами тощо).

Розмаїтість позабюджетних фондів обумовлює складні багатоступінчасті зв'язки між цими фондами й іншими ланками фінансової системи. Розрізняють односторонні, двосторонні і багатосторонні фінансові зв'язки [20].

При односторонніх зв'язках кошти йдуть лише в одному напрямку: від фінансових ланок до позабюджетного фонду. Такий зв'язок з'являється при формуванні фондів або використання ними засобів.

При двосторонніх зв'язках грошовий потік рухається між позабюджетними фондами й іншими ланками фінансової системи в двох напрямках. Так фонди соціального страхування утворяться не тільки за рахунок страхових внесків, але і засобів Державного бюджету. Одночасно при наявності активного сальдо вони одержують державні цінні папери і стають кредитором бюджету.

При багатосторонніх зв'язках один позабюджетний фонд одночасно стикається з різними фінансовими ланками й іншими позабюджетними фондами, тобто гроші рухаються в різних напрямках між ними.

Головна причина створення позабюджетних фондів - необхідність виділення надзвичайно важливих для суспільства витрат і забезпечення їх самостійними джерелами прибутку.

Рішення про утворення позабюджетних фондів приймає Верховна Рада України, а також місцеві ради. Позабюджетні фонди знаходяться у власності держави, але є автономними. Вони мають, як правило, строго цільове призначення.

До доходів позабюджетних фондів відносяться:

спеціальні цільові податки і збори, установлені для відповідного фонду;

відрахування від прибутку підприємств, установ, організацій;

кошти бюджету;

прибуток від комерційної діяльності, здійснюваної фондом як юридичною особою;

позики, отримані фондом у Національному банку України або комерційних банків .[15]

Державні позабюджетні фонди, куди відноситься в першу чергу Пенсійний фонд (сюди також відносять фонд соціального страхування, фонд охорони природного навколишнього середовища, приватизації, підтримки підприємництва, інноваційний, розвитку шляхового господарства та ін.) створюються за рахунок закріплених джерел (в тому числі державного бюджету). Кошти цих фондів спрямовуються на державне соціальне страхування й забезпечення населення, а також на державні програми розвитку відповідних галузей економіки (в тому числі невиробничої сфери).

Так, Пенсійний фонд утворюється за рахунок відрахування від коштів соціального страхування. Крім того, до пенсійного фонду відраховується і відсоток від заробітної плати робітників і службовців. Призначення фонду зайнятості населення полягає у фінансовому забезпеченні заходів держави щодо підтримки прийнятного рівня безробіття, виплаті відповідної допомоги тощо.

Недержавні позабюджетні фонди формуються за рахунок джерел, які зазначені в їхніх статутах. Держава може підтримувати ці фонди встановленням податкових пільг на їхні вторинні доходи, якщо вони одержані за рахунок відсотків або дивідендів від вкладень у державні облігації або цінні папери банків і підприємств. Податковим пільгам мають підлягати також кошти, спрямовані на фінансування загальнодержавних програм на позикових безвідсоткових умовах.

Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фонди) належить провідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрідний монітор, що відбиває загальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.

Проте основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений у грошових сумах розклад майбутніх доходів і видатків держави, який складають щороку. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру доходів і видатків визначає характер суспільного державного ладу.

Інструментом формування дохідної частини бюджету є система податків. Податки - це обов'язкові нормовані платежі в державний або місцевий бюджет,їх вносять окремі особи, підприємства, організації та установи. Податки поділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутків (прибутковий податок), зі спадщини, землі, будівель тощо. До непрямих - мито, податок на додану вартість, акцизи та ін.

Податкова система є основою формування державного бюджету та податкової політики. Саме заради формування державного бюджету держава здійснює політику оподаткування та використання нагромаджених коштів на різноманітні суспільні потреби.

1.3 Зарубіжний досвід функціонування пенсійного забезпечення і можливості його використання в Україні

У розвинених ринкових економіках світу реформування системи пенсійного забезпечення, яке розпочалося наприкінці ХХ сторіччя, відбувається шляхом заміщення солідарної системи пенсійного забезпечення накопичувальною. Так, пенсійна система Великобританії складається з трьох рівнів: система державного страхування, система професійних пенсій, система персональних пенсійних планів і пенсій. Пенсійна система Німеччини має в своїй основі трирівневу модель: державне обов'язкове пенсійне страхування, виробниче пенсійне страхування (добровільна справа керівників фірм і підприємств) та приватне страхування.

Пенсійна система Швейцарії складається з державного, трудового та особистого пенсійного страхування. Пенсійна система Швеції складається з трьох рівнів - розподільчого, накопичувального і добровільного. В Україні, як відомо, з 1 січня 2004 року також діє трирівнева система пенсійного забезпечення, яка складається з Пенсійного фонду України, Державного накопичувального пенсійного фонду та системи недержавних накопичувальних пенсійних фондів. Зростання активності та кількості інвесторів на розвинутих ринках пов'язаний зі значним зростанням та структурними змінами на ринках капіталу.

Нашу увагу привертає досвід пенсійних реформ країн Латинської Америки, яка пережила «пенсійну революцію». Існує одна характерна риса, яка зумовлює латиноамериканських підхід як унікальний: введення важливого другого рівня у пенсійну систему, який базується на внесках на індивідуальних рахунках у пенсійних фондах. Ці кошти інвестуються на фінансових ринках та знаходяться на керуванні приватних компаній.

Переглядаючи українські та зарубіжні публікації, можна прийти до загального висновку, що всі країни Латинської Америки при проведенні пенсійних реформ наслідують чилійську модель. В латиноамериканських пенсійних системах присутній великий рівень різноманітності.

У всіх державах Латинської Америки загальнообов'язкова накопичувальна система є принаймні пропозицією на вибір для осіб, які розпочинають трудову діяльність, і деяких груп працівників. На цьому і закінчується подібність.

Громадяни, які вже беруть участь в пенсійній системі, мають право вибору залишитись в старій солідарній системі або приєднатись до нової системи, яка містить у собі реформований солідарний компонент. Особи, що розпочинають трудову діяльність, автоматично стають учасниками реформованої солідарної системи. Кожний новий учасник цієї системи має право вибрати загальнообов'язкову накопичувальну систему або додаткову пенсію з солідарної системи. Рішення про це він повинен прийняти під час вступу до системи.

Як бачимо, на законодавчому рівні встановлено досить широке поле інвестиційних можливостей пенсійних фондів. Вони мають право вкладати кошти не лише в інвестиційні активи на фінансову ринку Україні, а й на інших фінансових ринках світу. Слід зазначити, що це звичайна світова практика, оскільки можливості ринку однієї країни залежно від певних обставин мають обмежені інвестиційні можливості. Крім того, географічна диверсифікація активів фонду, як відомо з теорії інвестицій, є одним з високоефективних методів зниження інвестиційних ризиків фонду.

У Великобританії станом на кінець 2011 року активи пенсійних фондів становили €1,06 трлн. При цьому 30 % цих активів пенсійних фондів Великобританії були розміщені в державних цінних паперах уряду цієї країни, 37 % - в іноземних цінних паперах, решта активів - це інвестиції в нерухомість, хеджові фонди або банківські депозити .

Виходячи із законодавчо встановлених норм у процесі реалізації пенсійної реформи на фінансовому ринку України з'являються нові потужні інститути спільного інвестування, як мають достатньо великий інвестиційний потенціал. Пенсійні активи створюються за рахунок накопичення пенсійних внесків і доходу від їх інвестування, а пенсійні виплати здійснюються лише після досягнення платником внесків пенсійного віку.

Ці обставини зумовлюють досить великий строк розпорядження цими коштами і дозволяють у межах накопичувальної системи нагромаджувати значні обсяги інвестиційних ресурсів. Наприклад, у Нідерландах станом на 2011 рік пенсійні активи накопичувальних пенсійних фондів становили 113 % ВВП, у Швейцарії - 102, в країнах, що пізніше розпочали пенсійну реформу, цей ресурс поки що значно менше, наприклад, в Угорщині - 5 %, а в Чехії - 4 % .

Пенсійна галузь у всьому світі в останні п'ятнадцять років розвивається швидкими темпами завдяки переходу від солідарної системи пенсійного забезпечення до накопичувальної. Наприклад, активи пенсійних фондів країн великої сімки у 2010 році становили 45 % їхнього кумулятивного ВВП, а в 1991 році - лише 29 %. Тобто відбувся приріст пенсійних заощаджень на рівні майже 4,4 % щорічно.

У таблиці 1.3.можна побачити вражаючу динаміку зростання активів глобальних пенсійних фондів. При цьому, частка трьох - США, Великобританія та Японія - становить понад 80 % станом на 2010 рік. Це пов'язано з тим, що дані країни найбільше здійснили перехід до накопичувальної системи пенсійного страхування. За останніми даними, в світовій пенсійній індустрії у розпорядженні пенсійних фондів на кінець 2011 року знаходиться близько $15 трлн пенсійних активів . Розвинені країни Західної Європи, Північної Америки, Південно-східної Азії почали реформаційний процес на фоні макроекономічної стабільності та економічного росту. Країни з перехідною економікою, зокрема, Східної Європи не мали таких умов і здебільшого реформування розпочалося за економічної кризи. Для порівняння можна навести дані щодо динаміки зростання активів пенсійних фондів у деяких країнах Східної Європи. У Болгарії з початку реформи обсяги активів пенсійних фондів зросли до $121 млн, у Чехії - з 1998 до 2011 р. до $1,4 млрд, в Угорщині - з 2009 до 2011 р. до $3,4 млрд, в Польщі - з 2009 до 2011 р. до $6,7 млрд.

Таблиця 1.3 Структура та динаміка зростання активів глобальних пенсійних фондів, млрд доларів США

Країна	2009	2010	2011
США	2624	53,31%	7765	59,83%	7010	61,04
Канада	198	4,02%	345	2,66%	297	2,59%
Великобританія	616	12,52%	1365	10,52%	1200	10,45%
Нідерланди	237	4,82	427	3,29%	384	3,34%
Німеччина	106	2,15%	139	1,07%	125	1,09%
Інші країни Європи	226	4,59%	465	3,58%	400	3,48%
Японія	574	11,66%	1544	11,90%	1235	10,75%
Австралія	53	1,08%	139	1,07%	147	1,28%
Інші тихоокеанські країни	84	1,71%	200	1,54%	160	1,39%
Латинська Америка	25	0,51%	134	1,03%	120	1,04%
Інші країни світу	179	3,64%	455	3,51%	406	3,54%
Разом	4922	100%	12978	100%	11484	100%

Як видно з поданих даних найбільшу частку коштів, що знаходяться в управлінні пенсійних фондів світу, інвестовано в цінні папери - акції та облігації (майже 70 %). Тому для розвитку фінансових ринків перехідних економік світу пенсійні фонди мають велике значення не лише з погляду перспектив інвестиційного потенціалу, а й виходячи зі специфіки інвестиційної політики цих фінансових інститутів.

Табл. 1.4 Структура інвестиційних активів глобальних пенсійних фондів

Види активів	%
Нерухомість	3,5
Акції	42,9
Облігації	26,4
Депозити і готівка	11,9
Інші	15,3

Так, в Японії загальний обсяг вкладень у цінні папери сягає майже 90 % загального обсягу інвестицій. При цьому близько чверті становлять інвестиції в цінні папери інших країн. З таблиці 1.5. видно, що в США лише за один рік обсяг інвестицій пенсійних фондів зріс на 7 %. Таким чином, пенсійні фонди по всьому світу стають вагомим елементом фінансових ринків не лише в межах національних ринків, а й на глобальному ринку фінансів.

Табл. 1.5 Структура активів пенсійних фондів Японії та США, %

	Японія	США
Станом на	І кв. 2011	ІV кв. 2011	І кв. 2011	ІV кв. 2011
Готівка та депозити	4,10 %	4,30 %	3,10 %	2,00 %
Позики	3,60 %	5,90 %	2,30 %	2,00 %
Облігації	41,50 %	34,70 %	27,40 %	20,80 %
Інвестиційні трасти	0,40 %	0,70 %	10,70 %	12,30 %
Акції	21,00 %	28,20 %	43,50 %	42,10 %
Інвестиції в цінні папери інших країн	26,10 %	23,40 %	13,00 %	20,80 %
Інше	3,30 %	2,80 %
Разом	100 %	100 %	100 %	100 %

При цьому головною перевагою пенсійних фондів як суб'єктів фінансового ринку є їх інвестиційна політика, яка характеризується високим рівнем вимог при визначенні напрямів інвестування та конкретних об'єктів вкладень.[34]

У вітчизняному законодавстві, що регулює інвестиційну діяльність пенсійних фондів, існують певні обмеження щодо використання їх активів. Так, у статті 49 Закону України „Про державне пенсійне забезпечення”, зокрема, зазначено, що особа, яка здійснює управління активами пенсійного фонду під час провадження нею такої діяльності, не має права:

1) тримати на банківських депозитних рахунках та в ощадних сертифікатах банків більш як 40 відсотків загальної вартості пенсійних активів пенсійного фонду, при цьому не більше як 10 відсотків загальної вартості пенсійних активів у зобов'язаннях одного банку;

2) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери одного емітента більш як 5 відсотків загальної вартості пенсійних активів;

3) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери доходи, за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України більше як 50 відсотків загальної вартості пенсійних активів;

4) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано Радою міністрів Автономної Республіки Крим, та облігації місцевих позик більше як 20 відсотків загальної вартості пенсійних активів;

5) придбавати або додатково інвестувати в облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України, більше як 40 відсотків загальної вартості пенсійних активів;

6) придбавати або додатково інвестувати в іпотечні цінні папери, визначені законодавством України, більше як 40 відсотків загальної вартості пенсійних активів;

7) придбавати або додатково інвестувати в об'єкти нерухомості більш як 10 відсотків загальної вартості пенсійних активів;

8) придбавати або додатково інвестувати в банківські метали більше як 10 відсотків загальної вартості пенсійних активів.

В Україні порівняно зі світовими стандартами функціонування накопичувальної системи пенсійного забезпечення встановлено досить ліберальні вимоги щодо інвестиційної політики пенсійних фондів.

Таким чином, порівняно з іншими країнами світу ми значно відстаємо від світових темпів розвитку пенсійної системи. В Україні тільки починають створюватися нові інститути з великим інвестиційним потенціалом (що видно з наведених вище даних), які здатні суттєво прискорити не лише розвиток фінансового ринку України, а й реального сектора економіки. Це дозволяє в межах пенсійної системи нагромаджувати значні обсяги інвестиційних ресурсів та відповідно створити передумови для довгострокового економічного зростання.

2. Оцінка розвитку пенсійних фондів в Україні

2.1 Механізми та напрямки використання фінансових ресурсів Пенсійного фонду

Пенсійний фонд України не включається до Державного бюджету України. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду України не за цільовим призначенням, у тому числі на кредитні, депозитні операції, надання позичок тощо. Тимчасово вільні кошти у разі відсутності заборгованості по виплатах пенсій можуть бути використані Пенсійним фондом України виключно на придбання державних цінних паперів.

Чинна система державних органів України, що здійснюють управління пенсійним забезпеченням, визначена Конституцією та іншими законодавчими актами. Вона є відображенням мети й завдань, що стоять перед державою на сучасному етапі. Зміст діяльності того чи іншого органу та його функції залежать, як відомо, від характеру того об'єкта, для управління яким створено цей орган. Саме цим відрізняються одні органи від інших.

Об'єкт управління - найважливіша ознака розмежування різних систем державних органів; він розкриває зв'язок між об'єктом і суб'єктом керівництва, що їх у літературі іноді називають керованою та керуючою системами.

У системі органів, що здійснюють пенсійне забезпечення, вирізняються насамперед органи законодавчої та виконавчої влади. Вони посідають першорядне місце у структурі органів державної влади і відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту населення.

Єдиним органом законодавчої влади в державі є Верховна Рада України. Вона приймає закони про основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні показники бюджету Пенсійного фонду, які включаються до Державного бюджету, визначає розмір (тариф) обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій і громадян. Верховна Рада України є органом загальної компетенції.

Систему органів державної виконавчої влади представляють центральні органи та місцеві державні адміністрації. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його відання належать питання, пов'язані з реалізацією та виконанням гарантій, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення. Кабінет Міністрів видає підзаконні нормативні акти з питань здійсненна пенсійного забезпечення, щороку представляє на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є бюджет Пенсійного фонду, і вживає заходів до виконання останнього. Кабінет Міністрів входить із поданням до Президента України про створення, реорганізацію і ліквідацію Міністерства, призначення міністра соціального захисту населення України, затверджує склад колегії Міністерства, заслуховує звіти Міністерства і дає оцінку його роботі.

Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління пенсійним забезпеченням у країні, є Міністерство соціального захисту населення України, підвідомче Кабінетові Міністрів. Завдання і функції Міністерства визначені Положенням про Міністерство, затвердженим Президентом України в новій редакції від 23 жовтня 1996 р. [23]. На Міністерство покладено втілення в життя єдиної державної політики у сфері соціального забезпечення і соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, які потребують підтримки з боку держави.

Коло повноважень Міністерства досить широке. Однак більшість з них Міністерство виконує через свою систему обласних, міських, районних (міських) управлінь соціального захисту населення, що входять до складу місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Під час виконання своїх функцій, у тому числі щодо здійснення пенсійного забезпечення. Міністерство соціального захисту населення взаємодіє з Міністерством праці, Пенсійним фондом та іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями.

Управління пенсійним забезпеченням здійснюється у вигляді виконавчо-розпорядчої діяльності органів соціального захисту населення. Міністерство в межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази, організує і контролює їх виконання, дає роз'яснення з питань пенсійного забезпечення громадян.

До змісту управління пенсійним забезпеченням входять численні й різноманітні види діяльності:

участь Міністерства в розробленні нормативно-правових актів із питань пенсійного забезпечення, соціально-побутового обслуговування інвалідів, ветеранів війни та пралі, соціальної допомоги сім'ям а дітьми;

організація роботи органів соціального захисту населення з призначення пенсій і допомог у зв'язку з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням працівників;

здійснення контролю з надання інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, сім'ям з дітьми та іншим громадянам установлених пільг;

розгляд пропозицій, заяв і скарг громадян із питань, що входять до компетенції Міністерства і вжиття заходів до усунення причин, що викликають скарги;

здійснення у встановленому порядку міжнародного співробітництва у питаннях пенсійного забезпечення, соціального захисту пенсіонерів, інвалідів та інших соціально незахищених громадян.

Проте провідну роль у здійсненні пенсійного забезпечення відіграє Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів:

організує і контролює роботу органів Пенсійного фонду і забезпечення виконання вимог законодавства про державне соціальне страхування; веде облік платників обов'язкових страхових внесків та інших платежів до Пенсійного фонду, перевіряє правильність призначення і виплати пенсій та допомог, забезпечує фінансування витрат на виплату пенсій, веде статистичну та бухгалтерську звітність;

розробляє проект бюджету Пенсійного фонду разом з іншими зацікавленими відомствами та представляє його на розгляд до Кабінету Міністрів України;

бере участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства про соціальне страхування, у тому числі про пенсійне забезпечення, а також у розробленні проектів нормативних актів із цих питань;

видає в межах своєї компетенції положення, інструкції, роз'яснення, методичні рекомендації з питань обліку платників обов'язкових внесків до Пенсійного фонду, нарахування та сплати цих внесків, порядку використання та обліку коштів Пенсійного фонду;

інформує громадськість про свою діяльність;

взаємодіє у питаннях, що підпадають під його компетенцію, з міністерствами, відомствами, органами місцевої влади, підприємствами, установами та організаціями;

здійснює відповідно до чинного законодавства виплату пенсій громадянам України, які переїхали на постійне проживання за кордон, а також іноземним громадянам, які постійно проживають в Україні [11].

Стосовно безпосередніх функцій, пов'язаних з фінансуванням витрат, Пенсійний фонд забезпечує:

інші витрати, фінансування яких згідно з чинним законодавством покладене на Пенсійний фонд

Фонд бере участь у фінансуванні державних, регіональних та обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, в організації міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення.

Кошти Пенсійного фонду зберігаються на окремих поточних рахунках і субрахунках в установах банків, використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Перерахування грошей на пенсійне забезпечення проводиться безпосередньо через відділення зв'язку чи ощадні банки, де й отримують свої пенсії пенсіонери.

У системі державних органів, які здійснюють пенсійне забезпечення, важлива роль належить Обласним управлінням Пенсійного фонду України, їхні функції безпосередньо не стосуються призначення пенсій. Однак у межах своїх повноважень, визначених Типовим положенням про управління соціального захисту населення обласної. Київської, Севастопольської міської державних адміністрацій, затвердженим Кабінетом Міністрів України 12 січня 1996 р., і Положенням про управління соціального захисту населення обласної державної адміністрації, такі управління здійснюють керівництво у сфері соціального забезпечення населення і соціального захисту пенсіонерів на певній території, області.

Обласне управління Пенсійного фонду України:

1. Організовує та контролює роботу районних відділень Пенсійного фонду щодо:

забезпечення державних вимог законодавства про державне пенсійне страхування;

розвитку соціального забезпечення з метою задоволення потреб соціально незахищених громадян;

перевірки правильності призначення і виплати пенсій та допомог;

повного і своєчасного фінансування витрат на виплату державних пенсій, цільового використання коштів Пенсійного фонду (з координацією вирішення цих питань із Державною податковою інспекцією);

обліку коштів Пенсійного фонду, ведення статистичної та бухгалтерської звітності, здійснення операцій з коштами фонду;

збір та обробка первинної звітності про застрахованих осіб для забезпечення функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб і використання його баз даних для призначення трудових пенсій;

надходжень добровільних внесків до фонду;

2. Розробляє проект бюджету Пенсійного фонду області та складає звіт про його виконання.

3. Забезпечує діяльність районних відділень Пенсійного фонду, проводить ревізії та перевірки їхньої роботи, за результатами яких вживає необхідних заходів.

4. Здійснює виплату пенсій громадянам України, які проживають в Україні, а також тим, які переїхали на постійне проживання за кордон.

З метою реалізації цих завдань обласні управління Пенсійного фонду наділені виключно широкими повноваженнями, які охоплюють численні питання зі здійснення соціального захисту населення в області. У центрі уваги цієї роботи - питання організуючого і контролюючого характеру, пов'язані з діяльністю районних (міських) управлінь та відділів соціального захисту населення.

Обласне управління Пенсійного фонду України очолює начальник управління, який призначається на цю посаду і звільняється з неї головою обласної державної адміністрації за узгодженням з Міністерством соціального захисту населення. Він несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань, а також за роботу підвідомчих установ і організацій, визначає ступінь відповідальності заступників начальника управління, керівників його структурних підрозділів.

Керівник управління Пенсійного фонду України видає в межах своєї компетенції накази, затверджує положення про структурні підрозділи і функціональні обов'язки працівників управління, організує й контролює їх виконання.

Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції управління, в управлінні може утворюватися колегія у складі начальника управління (голова колегії) та заступників начальника управління за посадою, а також інших працівників управління. Склад колегії затверджується головою обласної державної адміністрації за поданням начальника управління. Рішення колегії втілюються в життя наказами начальника управління.

Управління Пенсійного фонду України сільських районів входять до структури райдержадміністрацій, а районів у містах і містах обласного підпорядкування - до складу виконкомів Рад.

Управління Пенсійного фонду України районної (міської) ланки, будучи низовими органами системи соціального захисту населення, ближче ніж усі, можна сказати, безпосередньо пов'язані з громадянами, які потребують соціального захисту і пенсійного забезпечення. Районні (міські) управління функціонують за принципом подвійного підпорядкування - по вертикалі вони підпорядковані обласному управлінню Пенсійного фонду України, а по горизонталі - районній держадміністрації чи відповідному виконкому ради.

Районне (міське) управління Пенсійного фонду України очолює начальник, якого призначає і звільняє голова районної державної адміністрації, а в міських районах і містах обласного підпорядкування - виконкоми рад за узгодженням із начальником управління соціального захисту населення обласної державної адміністрації.

До компетенції районних (міських) управлінь Пенсійного фонду України входить:

розгляд питань про призначення державних пенсій і допомог, їх перерахунку, видачі пенсійних посвідчень, особистих книжок матерям, які отримують щомісячну допомогу;

надання правової допомоги підприємствам, установам і організаціям у підготовленні документів для призначення пенсій працівникам і членам їхніх сімей;

сприяння громадянам в отриманні документів, необхідних для призначення пенсій і допомог;

підготовлення пропозицій місцевим радам про встановлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Управління Пенсійного фонду України разом із відповідними державними органами:

організує матеріально-побутове обслуговування інвалідів, ветеранів війни і праці, веде облік інвалідів і пенсіонерів та видає тим із них, хто цього потребує, путівки на санаторно-курортне лікування, забезпечує інвалідів транспортними засобами в установленому порядку;

аналізує стан представлення встановлених законодавством пільг соціальне незахищеним громадянам, виявляє малозабезпечених громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціальної допомоги різних видів;

забезпечує видачу адресної цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, веде інвентаризацію пенсійних (особових) справ і особистих рахунків пенсіонерів, які отримують допомогу в установленому законодавством порядку;

розглядає в установлені строки звернення громадян і здійснює інші види діяльності, віднесені до компетенції управління.

Питання, що їх розглядає районне (міське) управління Пенсійного фонду України, є дуже важливими. Саме в цій ланці управління йде найінтенсивніша оперативна робота з призначення пенсій. На них покладається основний тягар здійснення пенсійного забезпечення громадян, і компетентність цієї ланки має бути досить високою. Саме районні (міські) управління здійснюють по суті функції основного органу, який керує пенсійним забезпеченням, і реально здійснюють захист прав і законних інтересів пенсіонерів.

Районне (міське) управління Пенсійного фонду України виносить імперативні, владні рішення про призначення пенсій і допомог, з якими не можуть не рахуватися інші державні органи, підприємства, організації та громадяни.

Тобто загалом система пенсійного забезпечення має два рівні пенсіонування: державне і недержавне.

Державне (обов'язкове) пенсійне забезпечення включає трудові пенсії та соціальні пенсії.

Недержавне (добровільне, додаткове) пенсійне забезпечення включає:

недержавні пенсійні фонди;

страхування пенсій у страхових компаніях;

пенсійні фонди (каси) підприємств;

особисті пенсійні рахунки в банках;

інші форми недержавного пенсійного забезпечення [22].

Так трудова пенсія призначається та виплачується громадянам із урахуванням тривалості трудового стажу, величини заробітної плати чи страхового внеску. Ці пенсії звичайно фінансуються з державного централізованого позабюджетного Пенсійного фонду, який акумулює встановлені законодавством обов'язкові пенсійні внески роботодавців і працівників та асигнування з державного бюджету.

Соціальна пенсія має надаватися, незважаючи на вклад, усім громадянам, які не здобули права на трудову пенсію. Розмір таких пенсій встановлюється з урахуванням величини прожиткового мінімуму, а джерелом їхніх виплат є бюджет.

Таким чином, виділяють дві основні групи систем пенсійного забезпечення (за джерелами фінансування): 1) бюджетні (без створення фондів) 2) страхові (зі створенням фондів).

Бюджетні системи здійснюють акумуляцію коштів і розподіляють їх для поточних виплат пенсій, а страхові системи займаються систематичним довгостроковим накопиченням коштів для забезпечення пенсійних виплат. Інакше кажучи, баланс внесків і виплат пенсій визначається страховими принципами.

Законодавство України в свою чергу також, крім системи обов'язкового державного пенсійного забезпечення, передбачає добровільне страхування додаткової пенсії трудящих, для чого в системі Укрдержстраху створено Страховий фонд, що на 50% складається з особистих внесків трудящих і на 50% - з коштів державного бюджету. Підприємства, організації та колгоспи можуть повністю чи частково відшкодувати своїм працівникам внески, сплачені ними за договорами добровільного страхування додаткової пенсії, за рахунок коштів, призначених для оплати праці. Але водночас говорити про повноцінну (в тому значенні, в якому про це йшлося на початку) систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні не доводиться: недержавні пенсійні фонди не набули значного поширення (навіть Пенсійний фонд України, хоча і є за законом самостійною фінансово-банківською установою, але в 1996 фінансовому році був включений до складу державного бюджету України), так само, як і страхування пенсій страховими компаніями, які хоча й працюють з підприємствами, але коло останніх значно обмежене, тому що переважно воно визначається їхнім фінансовим станом. Не викликає довіри серед населення і робота банківських установ з особистими рахунками. Таким чином, розвиток недержавної системи пенсійного забезпечення обмежений рядом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів.

З огляду на це, а також беручи до уваги кризові явища в народному господарстві, саме держава бере на себе функцію страхування життя. На те є цілий ряд причин:

держава сприяє пенсійному забезпеченню всього народу;

володіє ширшими матеріальними можливостями для здійснення соціального страхування;

державне страхування більш дешеве;

державне страхування має вищу довіру до себе з боку населення;

страхова профілактика краще виконується державою.

Як вже вказувалось вище, пенсійні системи передбачають такі пенсії: за старістю; за вислугу років; за непрацездатністю (інвалідністю) та ін. Умови придбання прав на пенсію конкретно у різних країнах не однакові, але в принципових положеннях можна спостерігати певну подібність. Пенсії за старістю призначаються особам віком від 50 до 70 років, а в більшості пенсійних систем - у 55-60 років. В усіх пенсійних системах передбачується мінімальний стаж роботи, але його величина має різні значення в різних системах - від 1 до 30 років. При досягненні пенсійного віку учасник пенсійної системи може негайно реалізувати своє право на пенсію, отримавши звичайну пенсію за старістю. Учасник, що не досяг пенсійного віку, але має мінімальний стаж, при звільненні з роботи отримує право на відкладену пенсію.

2.2 Заходи спрямовані на покращення рівня розвитку державного пенсійного забезпечення в Україні

...