Основними напрямами покращення рівня розвитку державного пенсійного забезпечення в Україні є:

1) удосконалення моніторингу системи соціальних виплат, спрямованих на подолання бідності, шляхом:

– визначення конкретних цілей, завдань та показників виконання бюджетних програм соціального захисту населення;

– запровадження нових методологічних підходів до визначення показників бідності;

– забезпечення проведення оцінки і моніторингу ефективності системи державної соціальної допомоги;

2) впорядкування видів державної соціальної допомоги, здійснення заходів щодо посилення адресності соціальної підтримки окремих груп населення з урахуванням матеріального стану та умов проживання сім'ї, а саме:

– запровадження готівкової форми надання населенню житлових субсидій на підставі розрахункових норм; інтегрування програми житлових субсидій в систему державної соціальної допомоги;

– запровадження економічно обгрунтованих критеріїв визначення права на отримання державної соціальної допомоги, в тому числі оцінки майнового стану сім'ї;

– заохочення громадян до активної життєвої позиції та прагнення підвищити рівень життя своєї сім'ї власними зусиллями;

– підвищення розмірів усіх видів державної соціальної допомоги до рівня прожиткового мінімуму відповідних соціальних і демографічних груп населення;

3) спрощення процедур призначення всіх видів державної соціальної допомоги через застосування:

– принципу призначення усіх видів державної соціальної допомоги за однією заявою;

– мережі консультаційних служб із залученням громадських організацій з метою широкого інформування громадян про їх права і обов'язки у сфері надання державної соціальної допомоги;

– сучасних інформаційних технологій для дистанційного консультування громадян, визначення права особи на державну соціальну допомогу та призначення такої допомоги;

– принципу довіри до наданої особою інформації про свій майновий стан та покладання функції доведення недостовірності такої інформації на органи державної влади;

4) запровадження нової прогресивної технології прийому громадян в органах праці та соціального захисту населення за принципом "єдиного вікна", що забезпечить їх обслуговування на якісно новому рівні, шляхом:

а) застосування інтегрованого підходу до надання усіх видів державної соціальної допомоги, на які особа має право;

б) формування інформаційної бази про отримувачів та потенційних отримувачів державної соціальної допомоги;

в) забезпечення ефективного використання коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, передбачених на виконання програм соціального захисту населення;

г) підвищення ефективності роботи спеціалістів органів праці та соціального захисту населення;

5) удосконалення інституту державних соціальних інспекторів через:

- визначення однією з основних функцій державних соціальних інспекторів здійснення соціального супроводу найбільш соціально вразливих чи неблагополучних сімей;

- збільшення чисельності державних соціальних інспекторів з урахуванням нормативів соціального обслуговування сімей;

- навчання державних соціальних інспекторів основ психології та соціальної роботи;

- поліпшення організаційного, кадрового та матеріально-технічного забезпечення роботи державних соціальних інспекторів;

модернізація інформаційних і комунікаційних технологій та удосконалення зв'язків з громадськістю через:

– створення сучасної технічної бази та розвиток інформаційно-аналітичної системи органів праці та соціального захисту населення;

– формування єдиної бази даних отримувачів державної соціальної допомоги та Єдиного реєстру осіб, які мають право на пільги, інтегрованих з базами даних (реєстрами) Державної податкової адміністрації України, Пенсійного фонду України, державної служби зайнятості, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, державних органів реєстрації актів цивільного стану, створення відповідних загальнодержавних мереж;

– впровадження інтегрованих програмних продуктів для надання всіх видів державної соціальної допомоги за однією заявою;

– застосування сучасних соціально-інформаційних технологій для врахування громадської думки щодо існуючих і нових соціальних програм;

– формування сучасної інформаційної системи з метою запровадження пластикової чи іншого виду картки (соціального паспорта особи);

7) створення сучасної розгалуженої постійно діючої системи навчання і підвищення кваліфікації працівників органів праці та соціального захисту населення, що сприятиме підвищенню якості обслуговування населення, та запровадження сучасної системи управління персоналом;

8) впровадження міжнародного досвіду використання сучасних соціальних технологій та методів роботи, у тому числі розвиток благодійництва у сфері надання соціальної допомоги соціально вразливим верствам населення[22].

2.3 Напрями удосконалення розвитку недержавних пенсійних фондів в Україні

При аналізі діяльності українських НПФ(недержавних пенсійних фондів) виявились проблеми, які, передусім пов'язані з відносно коротким періодом функціонування в нових законодавчих рамках НПФ в Україні, несвідомістю населення, нерозвиненістю фондового ринку. Існує необхідність проведення пенсійної реформи, основою якої є участь громадян в НПФ, яка виявить всі проблеми, які існують в секторі, і щоб уникнути одночасних негативних ефектів, потрібно поступово вирішувати наявні проблеми і удосконалювати роботу НПФ.

Об'єм ринку послуг НПФ в Україні сьогодні є відносно малим через недостатність попиту на дані послуги, що впливає розмір фондів, їх відносні витрати та спроможність диверсифікувати активи. Разом з тим потенціал росту ринку досить високий, оскільки учасниками НПФ є до 500 тис. працівників при чисельності працюючих більше 30 млн. Основною причиною цього є несвідомість населення, нерозуміння принципів функціонування фінансових ринків, не усвідомлення потреби відкладати кошти на старість.

Оскільки вкладниками НПФ можуть бути як працівники, так і роботодавці, то існують, відповідно, 2 шляхи вирішення даної проблеми, при чому їх обидва і потрібно застосовувати.

По-перше, необхідно інформувати населення про принципи діяльності НПФ та необхідність заощаджувати. Методи, якими це можна робити:

1. соціальна реклама (адже рекламних ресурсів самих КУА для цього недостатньо, тим більше, що люди можуть їм не довіряти);

2. інформування людей на місцях, наприклад, через відділ кадрів при прийнятті на роботу, через біржі праці.

Роботодавці мають право відносити на валові витрати внески до НПФ на користь своїх працівників, що не перевищують 15% сукупної заробітної плати працівника в рік . Таким чином, 25% внеску до НПФ для роботодавця покривається за рахунок економії на податках. Роботодавців потрібно інформувати про дану можливість, а також створювати додаткові, в тому числі податкові, стимули для здійснення роботодавцями внесків у НПФ на користь працівників.

Ще одним стримуючим чинником вкладень населенням у НПФ є відсутність джерел інформації, за допомогою яких можна було б зробити вибір серед більше сотні українських НПФ, а також відсутність постійного моніторингу за сектором, а, відповідно, і його прозорості. Звітів, які 1 раз на 3 місяці публікує Держфінпослуг абсолютно недостатньо, тому нашою наступною пропозицією є створення інтернет-ресурсу, де б доступно описано принципи функціонування НПФ та вигоди від участі в них, а також зібрана статистична інформація по усіх НПФ України за кожен місяць.

Ці заходи, на нашу думку, сприятимуть збільшенню кількості внесків до пенсійних фондів, що допоможе вирішити проблему високих відносних витрат фондів і неможливості диверсифікації активів при малих розмірах фонду. Також відбудеться "природний відбір", адже економічні суб'єкти вибиратимуть найбільш дохідні і стабільні фонди, що збільшить конкуренцію між фондами.[14]

Основний принцип діяльності недержавних пенсійних фондів - добровільність участі в них. Вкладники й отримувачі виплат (учасники пенсійних фондів) можуть обирати найпривабливіші пенсійні схеми здійснення внесків та отримання виплат. Вони також мають змогу оцінювати надійність напрямів інвестування коштів. Зберігаючи гроші в банках, вкладники, на відміну від учасників пенсійних фондів, таких можливостей позбавлені.

Уже сьогодні в Україні існує понад 300 юридичних осіб, котрі задекларували пенсійне забезпечення як основний вид своєї діяльності. Щоб уникнути втрат коштів вкладників таких установ, необхідно створити законодавчу базу для регулювання їхньої діяльності.

Основна мета ухвалення відповідного рамкового закону - надання працівникам можливості здійснювати додаткові пенсійні заощадження та отримувати більші пенсійні виплати за рахунок пенсійних накопичень та інвестиційного доходу від їхнього розміщення. Недержавна пенсія має стати додатком до пенсій, що виплачуватимуться з державної солідарної та обов'язкової накопичувальної систем. Це дозволить збільшити співвідношення пенсійних виплат до заробітної плати працівника майже до 60%. НПЗ також надає можливість роботодавцеві додатково заохочувати своїх працівників із допомогою запровадження пенсійних програм і відрахування частини доходу на пенсійні рахунки працівників.

Досі більша частина заощаджень не повертається на фінансові ринки й перебуває у вигляді готівкових коштів. Тому відповідне удосконалення пенсійного законодавства слід спрямувати на створення альтернативного шляху довготермінового збереження коштів. Ця проблема досить актуальна в Україні. Коливання обмінних курсів світових валют, цін на ринку житла та державних цінних паперів демонструють, що реально захистити кошти можна лише за рахунок диверсифікації (шляхом розподілу за кількома напрямами вкладень). Акумулювання активів великим фінансовим посередником дозволяє диверсифікувати інвестиції та зменшувати ризики.

Необхідно також створити нормативно-правову базу для діяльності установ, котрі вже фактично здійснюють недержавне пенсійне страхування. Це єдино прийнятний спосіб впорядкувати цей процес, стихійний розвиток якого може призвести до втрат пенсійних накопичень учасників таких пенсійних фондів. Також необхідно забезпечити збереження пенсійних активів учасників недержавних пенсійних фондів через створення відповідної системи взаємовідносин на ринку пенсійних коштів. Діяльність пенсійних фондів повинна регулюватися спеціальним державним уповноваженим органом. Збереження коштів гарантуватиме розділення функцій розпорядження, управління та зберігання. Усі ці функції мають виконувати окремі юридичні особи. Крім того, активи пенсійного фонду залишаються відокремленими від активів зазначених компаній, що гарантує їх збереження навіть у разі погіршення фінансового становища цих компаній.

До сфери регулятивного впливу відповідного закону, крім діяльності власне недержавних пенсійних фондів і фінансових установ, котрі надають йому відповідні послуги в сфері НПЗ (адміністратор пенсійного фонду, компанія з управління його активами та зберігач), потрібно віднести й діяльність банківських установ - надавачів послуг громадянам з відкриття й обслуговування пенсійних депозитних рахунків, і страхових організацій, що здійснюють страхування життя та страхування довічної пенсії.[23]

Виходячи з міжнародного досвіду, суб'єктами системи додаткового (недержавного) пенсійного забезпечення, як правило, є засновники та платники пенсійних фондів; вкладники й учасники пенсійних фондів; недержавні пенсійні фонди; компанії з управління пенсійним фондом; компанії з управління активами пенсійного фонду; зберігачі пенсійних фондів; страхові організації, яким дозволено здійснювати страхування життя та страхування довічної пенсії; банківські установи, що надають послуги з відкриття та обслуговування пенсійних депозитних рахунків; саморегульовані організації у сфері недержавного пенсійного забезпечення; особи, котрі надають консультаційні й агентські послуги; органи державного нагляду та контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; незалежні актуарії; аудитори.

Активи пенсійного фонду складаються з власне пенсійних активів, що формуються за рахунок пенсійних внесків і доходу від їхнього розміщення; коштів для забезпечення діяльності пенсійного фонду, які призначені для покриття адміністративних видатків фонду та формуються за рахунок внесків засновників або юридичних осіб, котрі приєднуються до раніше створеного фонду (платники фонду); призначеного для гарантування виконання фондом своїх пенсійних зобов'язань перед учасниками страхового резерву, який формується з частини доходу від розміщення пенсійних активів і коштів для забезпечення діяльності фонду.[18]

Умови здійснення пенсійних внесків і виплат мають передбачати широкі можливості вибору для вкладників пенсійних фондів. При цьому вкладником може бути і роботодавець - юридична особа, котра сплачує внески на користь своїх працівників, і будь-яка фізична особа, котра сплачує внески на свою користь, на користь своїх батьків, дітей, подружжя.[24]

Створення недержавних пенсійних фондів найдоцільніше передбачити у формі неприбуткових юридичних осіб, які за своїми типами поділяються на відкриті, професійні й корпоративні. Критерієм поділу на зазначені типи є коло можливих учасників відповідного фонду за місцем і характером їхньої роботи.

Державний нагляд за системою НПЗ доцільно покласти на спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Його має бути створено відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, нагляд за діяльністю компаній з управління та зберігання активів пенсійного фонду мають здійснювати Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку та Національний банк України.

У зв'язку з тим, що пенсійні внески є соціально значущими платежами, та з метою уникнення подвійного (подекуди потрійного) оподаткування пенсійних накопичень необхідно запровадити систему податкових пільг для вкладників та учасників пенсійного фонду. Приміром, звільнити від оподаткування пенсійні внески незалежно від того, хто їх робить (для роботодавців - до 25% сукупного оподатковуваного доходу, отриманого працівниками, на користь котрих сплачуються внески; для фізичних осіб - до 25% сукупного оподатковуваного доходу такої особи). При цьому слід реалізувати принцип оподаткування пенсійних виплат учасникам у джерела виплати (це стосується пенсійних фондів, страхових організацій й банківських установ, які здійснюють недержавне пенсійне забезпечення). Також не слід оподатковувати інвестиційний доход, отриманий від розміщення активів пенсійного фонду, та виключити з об'єктів оподаткування податком на додану вартість послуги з управління пенсійним фондом. [24,с.26]

Таким чином держава обмежує свої втрати по податку на прибуток в межах встановленого нормативу використання прибутку, однак така система не враховує реальний контингент потенційних осіб на користь яких сплачуватимуться внески (наприклад чисельність трудового колективу), і відповідно робить персональну суму відрахувань на одну особу недостатньою, або стимулює соціальну несправедливість та розшарування трудового колективу на підприємстві.[20,с.12]

Висновки

Пенсійний фонд України є невід'ємною ланкою системи пенсійного забезпечення в Україні. ПФУ, а також його управління в АР Крим, областях та м. Києві та м. Севастополі є юридичними особами і мають право займатися комерційною діяльністю. ПФУ здійснює мобілізацію фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення виплат, управління фінансами пенсійного забезпечення та організацію платежів населенню, пов'язаних з обслуговуванням та соціальною підтримкою пенсіонерів.

З метою фінансування витрат до Пенсійного фонду України мобілізуються власні та передані доходи. Власні доходи - це надходження до ПФУ в формі обов'язкових та добровільних внесків підприємств, установ та громадян, доходи від фінансових санкцій та комерційної діяльності фонду. До переданих доходів відносять кошти, що передаються в фонд з державного та місцевого бюджетів, а також з державних цінових фондів.

До складу видатків Пенсійного Фонду відносять:

– видатки з рахунок власних надходжень, що містять виплату пенсій за віком, за вислугу років, за інвалідністю, в разі втрати годувальника, соціальних та інших пенсій, встановлених Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виплату допомоги малозабезпеченим пенсіонерам, підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і зростанням заробітної плати, пенсійне забезпечення осіб, які не мають трудового стажу для призначення пенсій, виплату доплати відповідно до ЗУ “Про поліпшення матеріального становища інвалідів війни”, компенсацію різниці у пенсійному забезпеченні науковим працівникам, пенсійне забезпечення осіб, які проживають за кордоном, та іноземних пенсіонерів,розрахунково-касове обслуговування та керівництво у сфері пенсійного забезпечення та програмно-технічного забезпечення, виготовлення бланків, виплатних відомостей для виконання функцій з призначення та виплати пенсій, оплату послуг з виплати та доставки пенсій та формування резерву коштів Пенсійного фонду;

– видатки за рахунок коштів Державного бюджету України, що містять виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програми (пенсій військовослужбовцям строкової служби, особам, які працювали в органах виконавчої влади в частині, що перевищує розмір трудової пенсії, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу та суддів у відставці;

– видатки на достроково призначені пенсії за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

– видатки на пенсії по інвалідності за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Бюджетна політика Пенсійного Фонду України спрямована на забезпечення реалізації державних соціальних гарантій та соціального захисту вразливих верств населення, фінансової стабільності пенсійної системи та посилення дії страхових принципів у солідарній системі. Бюджет формується відповідно до норм діючого у сфері пенсійного забезпечення законодавства та Основних напрямів бюджетної політики на плановий рік.

Основним результатом діяльності Фонду є виконання планових показників з надходження коштів до його бюджету та своєчасне забезпечення фінансування виплат пенсій та грошової допомоги. Проте, відсутність системності у проведенні пенсійної реформи, випереджаюче підвищення розмірів пенсій, порівняно із збільшенням фонду оплати праці, на фоні розтягнутого в часі до десяти років розширення джерел доходів Пенсійного фонду та поетапного звільнення його від невластивих витрат розбалансовують бюджет Пенсійного фонду.

В Україні вже давно назріла необхідність вдосконалення функціонування Пенсійного фонду та системи пенсійного забезпечення в цілому, адже їх ефективна діяльність є передумовою підвищення рівня соціального захисту у державі. Реформування механізму функціонування цільового фонду держави доцільно здійснювати зокрема із врахуванням зарубіжного досвіду побудови пенсійних систем та міжнародних тенденцій у визначенні пенсійного віку та розміру страхових внесків.

Ефективна система фінансування пенсійного забезпечення, яка б вирішувала більшість проблем, можлива за умови створення поряд із солідарною пенсійною системою в особі Пенсійного фонду України обов'язкової і добровільної накопичувальних систем, основу яких становитимуть Накопичувальний пенсійний фонд та недержавні пенсійні фонди.

Розвиток недержавного пенсійного забезпечення надав би змогу широкого вибору громадянами фінансових установ для формування накопичень, необхідних для одержання матеріального забезпечення додаткового до пенсійних виплат із солідарної системи. Це сприяло б, з однієї сторони, розвитку системи стимулювання роботодавців до фінансування програм додаткового пенсійного забезпечення працівників, а з іншої, посилило б контроль за операціями, які здійснюються з пенсійними активами.

Список літератури

ДКМУ “Про стягнення невнесених в строк податків та неподаткових платежів”. Затв. наказом Мінфіну України від 02.11.93.-№84.

Конституція України - Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.-1996.-№30.-ст.141.

Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1992, - №3.

Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” від 9 квітня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України.- 1992,-№29.

Закон України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 р.// Голос України.- 1997. - від 26.07.

Постанова КМУ від 21 січня 1992 р. № 23 “Про розподіл відрахувань на соціальне страхування” // Урядовий кур'єр від 29.01.92.

Постанова КМУ від 28 січня 1992 р. № 39 “Про створення Пенсійного фонду України” // Урядовий кур'єр від 05.02.92.

Постанова КМУ від 27 квітня 1994 р. № 263 “Про розподіл відрахувань на соціальне страхування у 1994 році” // Урядовий кур'єр від 1.05.94.

Бекерская Д.А. Финансовое право Украины.- Одесса, 1994.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. пос. для економ. спец. Вузів. - К.: Вища школа, 1997. - 383 с.

Заболоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України.- Львів: ЛБК НБУ, 1997.- 579 с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. - К.: Вища школа, 1997. - 743 с.

Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 1998.- 288 с.

Статистичний щорічник України за 1999 рік. - К.: Техніка, 2000.

Статистичний щорічник України за 2000. - К., 2001.

Вірич О. Учать фінансово-кредитних установ у проведенні пенсійної реформи в Україні // Соціальний захист. - 2001. - №2. - С. 36-37.

Зайчук Б. Пенсійна реформа з перспективою на майбутнє // Соціальний захист. - 2001. - №4. - С.29-31.

Захарко М. Сплата внесків до Пенсійного фонду: аналіз змін// Фінанси України. 1997. - №9. - С.82.

Коваленко О. На пути к пенсионной реформе: персонифицированный учёт // Персонал. - 2001. - №1. - С. 63-65.

Коровіна З., Ігольніков О. Про єдину систему пенсійного забезпечення// Економіка України. 1996. - №6 - С.3.

Ларіонова Л. Реформування пенсійної системи в Україні // Економіка України. 1997. - №2. - С.17.

Мельник О.М. Реформування пенсійного забезпечення в Україні // Фінанси України. - 2002. - №4. - С. 32-38.

Огій О. Переваги персоніфікованого обліку та звітності: про деякі результати експерименту у Львівській області // Праця і зарплата. - 2001. - №6. - С. 8-9.

Окольніков К.Д. Соціальне страхування та пенсійне забезпечення // Фінанси України. 1999. - №1. - С.56.

Размещено на Allbest.ru