Державне мито

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ 1

МИТО ЯК ФІСКАЛЬНИЙ РЕСУРС ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ТА ІНСТРУМЕНТ митної ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

1.1 Сутність мита та його місце і роль в системі непрямого оподаткування

Податки - це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Серед економічних важелів, за допомогою яких держава впливає на ринкову економіку, важливе місце належить податкам. В умовах ринкової економіки будь-яка держава широко використовує податкову політику як певний регулятор впливу на негативні явища ринку. Податки, як і вся податкова система, є могутнім інструментом управління економікою в умовах ринку.

Застосування податків є одним з економічних методів управління і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів з комерційними інтересами підприємців, підприємств незалежно від форм власності й організаційно-правової форми підприємства.

За допомогою податків визначаються взаємини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, з банками, а також з вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи залучення іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий дохід і прибуток підприємства.

Податки поділяють на прямі і непрямі. Економічним критерієм поділу є кінцевий платник податків. Юридичним критерієм є платник у бюджет з позиції законодавства. Економічний і юридичний критерії не завжди співпадають, особливо у випадку непрямих податків. Економічно кінцевим платником прямих податків є той, хто отримує дохід, володіє майном, а кінцевим платником непрямих податків є споживач товару, тому іноді їх називають податками на споживання.

На сьогодні прямі податки - це обов'язкові платежі, які безпосередньо сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування (податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухомість, податок з власників транспортних засобів), причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об'єкта оподаткування. Прямі податки вважаються більш соціально справедливими з погляду платоспроможності їх платників, оскільки об'єктом оподаткування є дохід або прибуток.

З фіскальної точки зору, прямі податки поступаються непрямим щодо стабільності надходжень, рівномірності надходжень в розрізі окремих регіонів, існує більше можливостей і щодо ухиляння від їх сплати. Форма прямого оподаткування вимагає складнішого механізму обчислення та справляння податків, виникають проблеми обліку об'єктів оподаткування.

Непрямі податки, на відміну від прямих, включаються в ціну товару, тобто їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Основним недоліком непрямих податків вважається обернено пропорційна залежність від платоспроможності платників. Внаслідок цієї властивості непряме оподаткування лягає більш важким тягарем на населення з низькими доходами, оскільки основна частина їх доходів втрачається на придбання продуктів харчування та товарів першої необхідності.

Непрямі податки досить широко використовують у всьому світі, оскільки при відносно простому механізмі справляння вони забезпечують стабільні надходження в бюджет. При введенні нових податків, розробленні податкового законодавства беруть до уваги особливості прямого та непрямого оподаткування, які характеризують такими факторами: соціальна справедливість, психологічний бар'єр сприйняття, фіскальний аспект, характер оподаткування, можливість ухилення від оподаткування. Відмінності прямих і непрямих податків представлено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Особливості прямого та непрямого оподаткування

Показник	Непрямі податки	Прямі податки
Справедливість оподаткування (з погляду платоспроможності показників)	Соціальна несправедливість	Соціальна справедливість
Психологічний фактор	Психологічно сприймаються,оскільки сплачується непомітно для споживача	Психологічно сприймаються важко
Складність визначення податкової бази	Відносно прості розрахунки	Відносно складні розрахунки
Можливість ухилення від сплати податків	Низька, майже відсутня	Досить висока
Формування доходів бюджету(фіскальне значення)	Стабільні надходження в бюджет	Менш стабільні надходження в бюджет
Характер оподаткування	Відносно регресивне	Відносно прогресивне

На сучасному етапі розвитку економіки України провідну роль серед непрямих податків займає мито.

За економічним змістом і характером дії мито належить до вартісних ринкових регуляторів зовнішньоторговельного обороту, тобто, як будь-який інший непрямий податок, мито збільшує ціну товару і знижує його конкурентоспроможність. Саме із цим пов'язана суперечлива економічна природа мита: основною причиною його виникнення є потреба державного захисту національного виробника, проте підвищення завдяки миту цін на імпортні сировину та обладнання стримує розвиток національного виробництва в цілому.

За своєю роллю мито займає особливе місце в системі непрямих податків. Так, оподаткування товарів, робіт і послуг податком на додану вартість має на меті насамперед наповнення дохідної частини державного бюджету. На відміну від цього основні цілі застосування мита - це перш за все:

- реалізація зовнішньоторговельної політики держави;

- створення сприятливих умов для розвитку національного виробника (зокрема, окремих галузей економіки);

- встановлення справедливого конкурентного середовища на внутрішньому ринку країни;

- забезпечення оптимального платіжного балансу;

- формування раціональної структури експорту та імпорту;

- сприяння структурній перебудові економіки країни;

- наповнення дохідної частини державного бюджету;

- сприяння інтеграції економіки країни до світового економічного простору.

Отже, на відміну від інших непрямих податків мито є дійовим фінансовим інструментом державного регулювання економіки країни.

Переваги мита як непрямого податку у фінансовій системі держави пов'язані насамперед із його роллю у формуванні доходів державного бюджету.

По-перше, для мита, які і для інших непрямих податків, властиве швидке надходження. Відбувся перетин товаром кордону - здійснюється перерахування мита на рахунки Державного казначейства України.

Це, в свою чергу, дає кошти для фінансування видатків бюджету.

По-друге, оскільки митом охоплюються товари народного споживання, то досить високою є ймовірність його повного чи майже повного надходження (адже у кінцевому підсумку мито, як і інші непрямі податки, сплачує покупець, кінцевий споживач). Зупинити процес споживання товарів і послуг ніхто не може, а прибуток, наприклад, те чи інше підприємство може і не отримати, отже держава не одержить податок з прибутку.

По-третє, мито як непрямий податок впливає також на споживачів, оскільки держава може регулювати процес споживання, стимулюючи його в одних напрямках і стримуючи в інших. Безперечно, таке регулювання має бути гласним і відкритим, бо не завжди інтереси держави збігаються з інтересами суспільства. Таке регулювання також не може задовольнити інтереси всіх верств населення, однак воно необхідне.

По-четверте, за деяких умов мито та інші непрямі податки на відмінну від прямих впливають на процеси накопичення, оскільки вони менше впливають на прибуток підприємців, який є одним із джерел накопичення, а також тому, що за їх допомогою держава може змінювати співвідношення між споживанням та накопиченням, якщо витратить кошти, одержані за рахунок обмеження споживання, та інвестиційні заходи.

По-п'яте, з погляду вирішення фіскальних завдань непрямі податки, зокрема мито, завжди ефективніші за прямі. Це пов'язано з цілою низкою чинників. Одна з головних причин полягає в різних базах оподаткування: прибутку або доходу при прямому оподаткуванні, обсяг та структури споживання - при непрямому.

Відомо, що економічний розвиток усіх без винятку країн має циклічний характер, з тим чи іншим періодом коливань, економічне зростання чергується зі спадами в економічному розвитку. Саме в період кризового падіння економіки, коли знижуються макроекономічні показники розвитку, спостерігається зменшення бази оподаткування, що призводить за незмінних ставок та умов оподаткування до зменшення надходжень до бюджету. Практика свідчить, що база прямих податків є більш чутливою до змін в економічному розвитку, ніж непрямих.

Основним недоліком мита як непрямого податку є те, що його сплата не залежить від розміру доходів платників. Оскільки рівень споживання має певний мінімум, частка непрямих податків у доходах громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів. Отже, мито стає великим тягарем для малозабезпечених верств населення. Це особливо відчутно в нинішній період переходу до вільного ціноутворення. Зростання цін під впливом різних чинників поставило малозабезпечені версти населення у вкрай скрутне становище. мито оподаткування фіскальний

Отже, мито як економічна категорія - це непрямий податок на товари та інші предмети й цінності, що переміщуються через митний кордон країни.

Питання визначення функцій мита в сучасній науковій думці є дискусійним.

Складність проблем пов'язана насамперед з суперечливою економічною природою мита. З одного боку, мито є податком, а податок історично по суті - засіб мобілізації доходів до бюджету, тобто ця економічна категорія характеризується виконанням фіскальної функції. З другого боку, мито - це дійовий інструмент реалізації зовнішньої політики країни, важлива складова економічного регулювання. Складність полягає в тому, що основні цілі запровадження мита перебувають у стані протиріччя, і кожна країна на певному етапі свого розвитку має по-новому вирішувати для себе, з якою метою встановлювати митне оподаткування.

Митне оподаткування - один із напрямків митної політики держави, спосіб митного регулювання. Становлення та розвиток митної справи в Україні здійснюється в напрямку уніфікації із загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами і стандартами.

Загальне керівництво митною справою в Україні здійснюють:

1. Президент України - здійснює загальне керівництво державними справами, в тому числі митною справою.

2. Верховна Рада України (далі ВРУ) - визначає основні напрямки митної політики, структуру системи органів державного регулювання митної справи, встановлює ставки мита, спеціальні митні зони та митні режими на території держави тощо.

3. Кабінет міністрів України (далі КМУ) - забезпечує здійснення митної політики відповідно до Законів. Встановлює розміри митних зборів, проводить переговори та укладає міжнародні договори України тощо.

4. Безпосереднє керівництво митною справою здійснює Державна митна служба України.

Функції мита представлені в таблиці 1.2 .

Таблиця 1.2

Основні функції мита та їх характеристика

Функції	Характеристика
Фіскальна функція мита	Забезпечення наповнення дохідної частини бюджету.
Захисна функція мита	Підтримання окремих галузей економіки, тобто сприяння структурній трансформації економіки.
Стимулююча функція мита	Забезпечення оптимального платіжного балансу.
Регулююча функція мита	Формування раціональної структури імпорту та експорту
Політична функція мита	Маневрування на міжнародній арені.

Задля виконання державою своїх функцій в рамках митної політики існують певні засоби. Вони класифікуються на дві великі групи - засоби тарифного та нетарифного регулювання. Подібні засоби державного впливу, в більшості випадків, реалізуються під час переміщення фізичними та юридичними особами товарів через митний кордон України; вони закріплюються відповідними нормами законодавства, носять загальнообов'язковий характер і забезпечуються примусовою силою держави.

Тарифне регулювання державної зовнішньоторговельної політики є головним інструментом впливу на торговельні відносини різних країн та, певним чином, сприяє реалізації політики лібералізму. Основою тарифного регулювання виступають ставки мита, які систематизовано в митних тарифах.

В світовій практиці під засобами нетарифного регулювання припускають встановлення державою кількісних обмежень на шляху переміщення товарів через митницю. Такі обмеження використовуються за рішенням влади однієї держави або на підставі міжнародних угод, які координують торгівлю певними групами товарів.

У Законі України «Про Митний тариф України» від 06.11.2012р. № 5476-VI, зазначається, що в основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів.

Адвалорні, або вартісні ставки мита, нараховуються у процентах до митної вартості товару. Застосування адвалорних ставок мит веде до збільшення митних зборів при зростанні світових цін на високотехнологічну, з великим ступенем обробки продукції.

Позитивною стороною адвалорних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету. Негативною стороною адвалорного мита є те, що вони передбачають необхідність митної оцінки товару з метою оподаткування митом.

Оскільки ціна товару може коливатись під впливом багатьох економічних (обмінний курс, процентна ставка тощо) та адміністративних (митне регулювання, вибір методики визначення митної вартості товару) факторів, застосування цих мит пов'язане із суб'єктивністю оцінок, що може потягнути за собою зловживання як з боку митників, так і з боку власників товару. У наш час більшість промислово розвинутих країн прийшли до згоди стосовно методики оцінювання митної вартості. Митники спочатку повинні вивчити ціну, зазначену у накладній.

Якщо вона не зазначена або її справжність сумнівна, вони повинні оцінити товар на підставі вартості ідентичних товарів, якщо таких товарів немає -- на основі аналогічних товарів, що надходять у той самий або майже у той самий час. Якщо ці методи не можуть бути застосовані, митники можуть визначити вартість на основі остаточної вартості-продажу цього товару або виходячи з обґрунтованих витрат на товар.

Специфічні ставки мита нараховуються у встановленому розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару, наприклад з обсягу, одиниці товару. Перевага специфічних ставок мит перед адвалорними полягає у тому, що вони не залишають місця для зловживань. Принципова відмінність від адвалорних мит - специфічні мита не залежать від напрямку міжнародної кон'юнктури. Проте рівень митного захисту за допомогою специфічних мит, значною мірою залежить від коливань цін на товари.

Комбіновані ставки мита поєднують два попередніх види - адвалорний та специфічний. Ставки комбінованого мита виражаються у процентах та абсолютному вимірі, застосовується та ставка, яка є більшою.

Згідно ст.. 272 МКУ, імпортні мита встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Мета - захист національних виробників від іноземної конкуренції.

Експортні мита (ст. 273 МКУ) встановлюється законом на українські товари, що вивозяться за межі митної території України. Застосовуються у разі значних відмінностей у рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари. Їхня мета - скоротити експорт і поповнити бюджет.

Транзитні мита накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію країни.

Сезонні мита (ст. 274 МКУ) встановлюватися на окремі товари, на строк не менше 60 та не більше 120 послідовних календарних днів з дня встановлення сезонного мита.

Спеціальне мито (ст. 275 МКУ) встановлюється:

- як засіб захисту національного товаровиробника, у разі якщо товари ввозяться на митну територію України в обсягах та/або за таких умов, що їх ввезення заподіює або створює загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;

- як заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Антидемпінгове мито (ст. 275 МКУ) встановлюється відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998 р. № 330-XIV у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику. Ці мита збираються у додаток до звичайних мит.

Антидемпінгові мита застосовуються лише тоді, коли в результаті антидемпінгового розслідування встановлені факт демпінгу, завдання матеріального збитку (загрози завдання матеріального збитку) і наявність причинно-наслідкового зв'язку між ними. Антидемпінгові мита застосовуються на селективній основі, оскільки є відповіддю на дискримінацію в цінах.

Компенсаційне мито (ст. 275 МКУ) встановлюється відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22.12.1998 р. № 331-XIV у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику. Дія цих мит обмежена у часі і вводяться вони після проведення особливих судових процедур. Вони збираються у додаток до звичайних мит.

Автономні мита встановлюються на основі односторонніх рішень державної влади країни поза залежністю від існуючих договорів і угод та інших міжнародних зобов'язань. Рішення про введення митного тарифу приймається у вигляді закону парламентом (в Україні - Верховною Радою), а конкретні ставки мит встановлюються відповідним відомством (зазвичай Міністерством доходів і зборів) та схвалюється урядом.

Конвенційні (договірні) мита встановлюються і закріплюються в рамках двосторонніх або багатосторонніх угод (ГАТТ/ВТО). У зв'язку із поширенням у міжнародному торговельному праві принципу режиму найбільшого сприяння (РНС), конвенційні ставки, значення яких застосовується щодо країн, з якими держава має закріплений принцип РНС, отримали назву ставок РНС. Значення ставки РНС нижче, ніж значення автономної ставки. Конвенційні мита найбільш поширені у сучасній системі міжнародної торгівлі.

Преференційні мита - це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, які розвиваються. Мета преференційних мит - сприяти економічному розвитку цих країн, перш за все, за рахунок їх індустріалізації і розширення експорту. З 1971 р. діє Загальна система преференцій (ЗСП), яка передбачає значне зниження імпортних мит на готову продукцію з країн, що розвиваються. Преференційні ставки мита фіксуються зазвичай в окремому стовпчику тарифу.

Постійні мита - митний тариф, ставки якого встановлені органами державної влади і не можуть змінюватись залежно від обставин. Більшість країн мають такі мита.

Змінні - мита, ставки яких можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках (наприклад, зі зміною рівня світових або внутрішніх цін, рівня державних субсидій).

Номінальні мита - ставки, зазначені у митному тарифі.

Ефективні мита - реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мит на імпортні вузли і деталі цих товарів.

Непрямі податки мають велике соціально-економічне значення і грають важливу роль в економіці країни.

По-перше, вони є ваговитим джерелом доходів держави, їх доля в бюджеті значно вища, ніж доля податку на прибуток.

По-друге, за допомогою непрямих податків здійснюється розподіл і перерозподіл доходів між різними соціальними групами населення.

По-третє, непрямі податки роблять вплив на рівень цін, підвищуючи її приблизно на 30 %, а по окремих товарах і на 50 %, тому вони є чинником регулювання рівня цін, засобом дії на їх динаміку (інфляцію або дефляцію).

По-четверте, система непрямих податків надає дію на виробництво, торгівлю, вжиток, сприяючи їх зростанню або, навпаки, скороченню, тобто дозволяє регулювати рух сфер товарного обертання відповідно до цілей розвитку економіки.

1.2 Мито як інструмент митної політики держави

Митна політика є одним з дієвих інструментів державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, в першу чергу - захисту внутрішнього ринку чи стимулювання виходу вітчизняних товарів на міжнародні ринки.

Поняття національних інтересів та національної безпеки в даному випадку виступає тією головною категорією, за якою можливе визначення ефективності та актуальності державного впливу на сферу зовнішньоекономічних відносин. Митна політика являє собою певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері.

Митна політика нерозривно пов'язана з порядком переміщення товарів та транспортних засобів через державний кордон, оскільки вона, виходячи з конкретних цілей і завдань, що стоять перед нашою державою, визначає головні цілі і функції діяльності митних органів. До того ж, митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Додержання конкретних принципів формування митної політики при визначенні головних національних інтересів та напрямів державної політики є досить необхідним саме для молодої держави, якою є Україна, оскільки вона ще не має сталої політичної та правової системи, яка мала б забезпечити стабільність та спадкоємність її розвитку.

Митна політика - система орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання, зорієнтована на забезпечення економічних інтересів і цілей держави. На етапі формування митної політики суспільні уявлення про митне регулювання та митну справу у взаємозв'язку та взаємозалежності з економічними інтересами і цілями держави впливають на визначення орієнтирів (рамкових стандартів) митного регулювання. У межах визначеної митної політики формується система митного регулювання, яка, окрім механізмів митно-тарифного та нетарифного регулювання, включає в себе митну систему. Вплив держави в особі митних органів на інших суб'єктів митних відносин, причетних до переміщення товарів та транспортних засобів, з метою підпорядкування їхніх дій своїм економічним інтересам, запускає механізм митного регулювання, який реалізовується через митну справу.

Діалектична природа митної політики обумовлює наявність, крім національних інтересів і національної безпеки взагалі, певних динамічних принципів, якими керуються компетентні органи державної влади при розробці митної політики і упровадження її в державне регулювання. Принципи митного регулювання -- основні ідеї, що пронизують всю митну систему і є визначальними при здійсненні митної політики. Вони закріплені у ст.8 Митного кодексу України (далі МКУ).

Охарактеризуємо головні з цих принципів.

1. Принцип виключної юрисдикції України на її митній території. Він проявляється у тому, що Україна відповідно до міжнародно-правових стандартів та потреб самостійно визначає свою митну політику й послідовно проводить її у національному законодавстві і практичній діяльності митних органів. Митне регулювання на території України здійснюється відповідно до МКУ, інших чинних у країні та міжнародних договорів. Україна вправі вступати в митні союзи із іншими державами та брати участь у діяльності міжнародних організацій з митної справи. Втім, Україна поки що утримується від вступу у митні союзи й переважно свої відносини в галузі митної справи врегульовує на підставі двосторонніх угод з іншими країнами.

Відповідно до ст. 4 МКУ регулювання митної справи здійснюють вищі органи державної влади та управління. При цьому основні напрямки митної політики України, структуру системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит котрих через територію України заборонено, визначається ВРУ.

До компетенції KMУ відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України» входить: забезпечення здійснення митної політики відповідно до чинного законодавства України; встановлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів.

Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління у сфері митної справи є Державна митна служба України (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України «Про Міністерство доходів і зборів України» 18.03.2013 р. № 141/2013, де вказано, що ця служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток. При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти і практика, зобов'язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвиток економіки;

2. Принцип виключних повноважень митних органів України щодо здійснення митної політики. Це проявляється у наявності власної митної системи, власних митних органів, встановленні засад їх взаємодії з іншими державними органами. Чинним законодавством України визначено повноваження кожного митного органу та їх співробітників. Виходити за визначені межі ніхто не може. Разом у тим митні органи тісно співпрацюють із митними органами інших держав. Вони виконують з ними спільні функції та завдання, що є основою для такого співробітництва;

3. Принцип законності та презумпції невинуватості - загального принципу діяльності всіх осіб, державних органів. Він має два прояви: функціональний щодо певного виду діяльності та правовий - як загально-правовий принцип побудови регулювання суспільних відносин окремими галузями права;

4. Принцип єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Цей порядок відображає загальноприйняті у світі режими і національні особливості;

5. Принцип додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. По суті цей принцип є відображенням вимог ст.3 Конституції України і повинен мати пріоритет над іншими;

6 Принцип гласності та прозорості. Митна політика та митна справа є відкритою. Але у той же час не всі чисто професійні аспекти діяльності митних органів повинні стати загальнодоступними. Митні органи інформують громадськість про свою діяльність та її наслідки, виявлені порушення та вжиті відповідні заходи тощо.

7. Принцип спрощення законної торгівлі. Посилення адміністративної і старанної ролі митної адміністрації України направлені на підтримку спрощення законної торгівлі і запобігання шахрайству, використання оновлених митних програм ЄС «Electronic Customs»; подальший розвиток митного законодавства України і його положень відповідно до міжнародних інструментів і стандартів, вживаних у сфері митної торгівлі.

Конкретні завдання, які вирішуються державою в процесі проведення митної політики, обумовлюють відповідно до її політики та функцій (табл. 1.3).

На сьогоднішній день в Україні, основними формами митної політики є політика державного протекціонізму та політика вільної торгівлі (лібералізація).

Зміст протекціоністської політики полягає в створенні умов для розвитку національної економіки шляхом штучного обмеження конкуренції з боку інших держав та допомозі національним виробникам в освоєнні закордонних ринків збуту, використовуючи зовнішньополітичні позиції держави та державну підтримку експорту.

Політика протекціонізму передбачає завищені ставки ввізних мит, застосування нетарифних, адміністративно-правових обмежень або повної заборони щодо імпорту певних видів товарів, державне субсидування, кредитування, надання податкових пільг національним виробникам-експортерам. На сьогоднішній день політика державного протекціонізму суперечить міжнародно-правовим актам з питань торгівлі та митного регулювання і в своєму чистому вигляді майже не зустрічається, поступившись місцем політиці вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі в своєму ідеальному варіанті ґрунтується на чотирьох базових свободах: вільному русі товарів, послуг, капіталів та людей, що, зокрема, передбачає створення рівних умов для національних та іноземних товарів, зменшення ставок імпортних мит та ліквідацію нетарифних обмежень і т. д. Саме принципи вільної торгівлі стали головними в розвитку міжнародного економічного співробітництва у XX ст.

Слід ураховувати що розглянуті, так звані, класичні форми митної політики в чистому вигляді існують лише в теорії.

Таблиця 1.3

Основні функції митної політики

Функції	Характеристика
Фіскальна функція	Наповнення державного бюджету за рахунок стягнення мита, податку на додану вартість, акцизного податку з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон. Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як: плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження і т. д. Ці платежі не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги митниці.
Регулятивна функція	Передбачає вплив з боку держави та її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та адміністративного характеру з метою регулювання останніх в цілях забезпечення національних інтересів та інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики в сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов'язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мит та митних зборів.
Захисна функція	Спрямована на захист держави від зовнішніх загроз: захист національної безпеки держави, підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, забезпечення екологічної безпеки, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів, ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо. Велика частина подібних завдань реалізуються в процесі виконання митними органами своїх контрольних функцій, таких як: митний, валютний, екологічний, медико-санітарний та інші види контролю, а також при виконанні завдань по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил.

Сучасна світова практика регулювання зовнішньоекономічних відносин іде шляхом поєднання протекціоністських та вільно-торговельних форм задля найбільш повного забезпечення національних інтересів держави, але загальною домінуючою тенденцією є політика лібералізації.

1.3 Зарубіжний досвід застосування митного оподаткування

На сучасному етапі розвитку багатополярного світу жодна країна не здатна розвиватися ізольовано. Посилення інтеграційних процесів на макро- та мікрорівні пояснюється зростаючою взаємозалежністю економік окремих країн і має прояв в укладанні двох- та багатосторонніх угод щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Світова практика в сфері міжнародної торгівлі свідчить, що основними інструментами регулювання експортно-імпортних операцій з початку 30-х років XX століття стають нетарифні методи, кількісні обмеження експорту та імпорту. В перші післявоєнні роки, як і раніше, центральне місце в регулюванні ЗЕД займають кількісні а також валютні обмеження. Вони домінували в сфері економічних відносин країн не соціалістичного світу. Проте інтереси розвитку економіки, консолідації спільних зусиль країн капіталістичного світу в умовах холодної війни вимагали лібералізації їх експортно-імпортних відносин. З 1948 р. починає працювати міжнародна організація, покликана забезпечити зменшення бар'єрів на шляху міжнародної торгівлі - ГАТТ. Завдяки її функціонуванню, поступово, починаючи з 50-х років, промислове розвинуті країни стали скорочувати сферу застосування обмежень у зовнішній торгівлі. В рамках ГАТТ відбувалися постійні переговори з метою встановлення спільних принципів застосування обмежень на експортно-імпортні операції

У кінці 50-х років значно звузилась сфера застосування кількісних обмежень імпорту. До того ж у процесі поступового послаблення митно-тарифного тиску було повністю скасовано валютні обмеження в сфері ЗЕД. Домінанта митного регулювання промислово розвинутих країн поступово стала переміщуватись у сферу тарифних методів.

ГАТТ вимагав подальшого зниження рівня митних тарифів і відмови від застосування нетарифних інструментів. Безумовно, хоча й не дуже швидко, але ГАТТ за час свого існування досяг значних успіхів. Митні тарифи країн - членів ГАТТ у середньому за 40 років зменшились у 10 разів, досягнувши на початку 90-х років середнього рівня в 4% замість 40% на початку 50-х років. Поступова, але неухильна тенденція згортання кількісних методів і зниження рівня митних тарифів стимулювала пошук нових, незаборонених міжнародними угодами, інструментів обмеження імпорту. Дедалі ширше залучаються такі засоби, як внутрішня податкова система, субсидування окремих галузей (виробництв) у промисловості і сільському господарстві, різні адміністративні норми і формальності та ін. У результаті досить жорсткої позиції ГАТТ щодо необхідності невпинного зниження рівня митних тарифів країнами - членами ГАТТ з середини 60-х років намітилась тенденція активізації використання захисних інструментів нетарифного характеру. І вже на початку 70-х років нетарифні інструменти знову посіли провідне місце в арсеналі торговельно-політичних засобів капіталістичних країн.

Фінансові інструменти за сучасних умов регулювання зовнішньоторговельних відносин в економічно розвинутих країнах уже не відіграють такої значної ролі, як раніше. Дедалі більше країн відмовляється від практики обов'язкового продажу іноземної валюти державі. До початку 90-х років подібне спостерігалось тільки в деяких країнах ЄС: Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, Данії, Бельгії, Люксембурзі.

Досить широко застосовується в світовій практиці автоматичне ліцензування і моніторинг.

Практика квотування стала найпоширенішим методом нетарифного регулювання ЗЕД майже в усіх країн світу, в тому числі і країнах-членах ГАТТ. Навіть після створення Світової організації торгівлі (СОТ) перелік товарів, імпорт яких квотується на постійній основі, залишається значним. Особливо широко вживаються квоти до сільськогосподарських продуктів.

Практика неавтоматичного ліцензування застосовується різними країнами не тільки щодо товарів, які квотуються. Як засіб захисту національного ринку поширені спеціальні дозволи на імпорт певного товару. Навіть така економічна супердержава, як США, а також Канада ліцензують імпорт природного газу. Основним об'єктом їх ліцензування залишається продукція сільського господарства і харчової промисловості.

Як метод зовнішньоекономічного нетарифного регулювання застосовується і встановлення державної монополії на імпорт окремих товарів. Японія, наприклад, впровадила державну монополію на імпорт солі, рису, пшениці, ячменю, масла, молочного порошку, простокваші, молочних концентратів, етилового спирту, що має концентрацію понад 90 %, шовку-сирцю. Франція застосовує державну монополію на імпорт сірників, що надходять з-за меж ЄС.

Греція робить те саме стосовно імпорту сірників з держав, що не входять до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Різними країнами застосовуються і технічні бар'єри щодо імпорту. ГАТТ/СОТ та інші міжнародні угоди вимагають спрощення технічних вимог та їх уніфікації з метою мінімізації негативного впливу на міжнародну торгівлю.

Розглянемо особливості митної політики країн, що є провідними суб'єктами світової торгівлі (Японія, США), та посткомуністичних країн, які, як і Україна, нещодавно почали самостійно визначати свою митну політику (Польща, Словенія та Словаччина), потужної країни, що стрімко розвивається, - Китаю, а також нашого найбільшого торговельного партнера - Російської Федерації.

Ми спробуємо виокремити ефективні сучасні прийоми митно-тарифного регулювання в різних країнах та запропонувати використання деяких із них в Україні. Розглянемо таблицю 1.4, в якій наведено макроекономічні показники по певних країнах та показники щодо митно-тарифного регулювання.

Насамперед, зазначимо, що середньоарифметичні ставки мита в усіх вищезазначених країнах є значно вищими за середньозважені, що може свідчити як про дієвість механізму тарифного регулювання (особливо для країн з розвиненою ринковою економікою), так і про декларування товарів не за своїм кодом задля уникнення оподаткування (частіше для країн з високим рівнем корупції та недостатньо ефективною організацією митного контролю).

Таблиця 1.4

Основні показники міжнародної торгівлі в розрізі країн за 2011 рік*

Країна	Обсяг імп. млрд. дол. США	Обсяг експ. млрд. дол. США	Сер. ставка мита,%	Середньо-ариф.ставка мита,%	Зібране імп мито, млрд. дол. США	ВВП, млрд. дол. США	Насел. млн. чол.
Україна	37,2	38,2	2,7	7,7	1,0	77,9	46,5
Китай	660,1	762,0	2,7	10,4	17,8	2224,8	1315,9
Японія	531,1	669,1	2,0	3,1	10,6	4 571,3	128,1
США	1671,0	927,5	1,4	3,7	23,2	12485,7	298,2
Росія	98,5	241,4	7,0	9,9	6,9	766,2	143,2
ЄС	1283,9	1205,7	-	4,2	-	12690,6	455,3
В т.ч.
Словенія	17,2	15,1	6,3	4,2	1,1	34,0	2,0
Польща	95,7	92,7	1,2	4,2	1,1	300,5	38,5
Словаччина	34,5	32,4	1,0	4,2	0,3	46,8	5,4

* Розраховано за даними річних звітів СОТ та офіційних веб-сторінок митних служб за 2011 р.

Також слід зазначити, що у промислово розвинених країнах митно-тарифна політика відіграє, насамперед, регулюючу, а не фіскальну роль і мито складає невелику частку ВВП. Так, у США, Японії, країнах Євросоюзу (окрім кількох нових) надходження від справляння ввізного мита складають не більше 0,3% ВВП. На відміну від них, в Україні, Росії, Китаї, Словаччині - від 0,7% до 1,3% ВВП. Словенія ж взагалі виділяється за цим показником - 3,2% ВВП і понад 14% державного бюджету.

Розглянемо структуру товарної номенклатури в різних країнах (табл.1.5) [ ]. Зауважимо, що з усіх країн, які аналізуються, Україна має найбільш розгалужену номенклатуру, що, на жаль, дуже часто може викликати неоднозначне визначення коду товару та ризик декларування товару не за своїм кодом. Крім того, Україна до другої половини 2010 р. застосовувала багато специфічних та комбінованих ставок мита, що притаманно для країн з високим рівнем корумпованості і певною мірою захищає державу від заниження митної вартості (сьогодні ця частка не перевищує 5%).

Таблиця 1.5

Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності та доля адвалерних тарифів

Країна	Кількість позицій	Доля адвалерних ставок ,%
Стандартна шестизнакова номенклатура	5019	-
Країни Євросоюзу	10754	94
США	10085	88
Японія	8964	95
Китай	6509	100
Україна	11676	83
Росія	11289	88

Японія до початку XX ст. мала дуже обмежені зовнішньоторговельні відносини. Ця країна була економічно відсталою і при цьому фактично закритою від імпорту. Сьогодні Японія - одна з найбільш відкритих у світі країн, середньозважена ставка мита становить 2%. Проте, при цьому встановлено фактично заборонні ставки на деякі види товарів: рис - 444%, пшеницю - 193%, також високі ставки встановлено на молочні, м'ясні та нафтопродукти. Японія не є членом жодної міжнародної торговельної організації, крім СОТ, проте має договори про пільгове митне оподаткування з низкою країн, що розвиваються. Часто ставки за цими договорами навіть нижчі, ніж передбачені ГАТТ. 95% тарифних ставок в Японії є адвалерними (тобто обчислюються як відсоток від вартості товару). При цьому багато ставок диференціюються залежно від застосованого методу визначення митної вартості.

Понад третина товарів при імпорті не обкладаються митом, переважно це сировина. Ще понад 45% товарних позицій оподатковуються за ставками менше 5%, і тільки 3% товарів оподатковуються ставками понад 30%, серед них текстильні товари, взуття та продукти харчування.

Американську митну політику можна вважати сталою із 1913 p., коли В. Вілсон провів значне зниження тарифних ставок. З тих пір американський уряд дотримувався лінії низьких тарифних ставок. Основна ідея в економіці була такою: якщо галузь потребує захисту, значить її не слід взагалі підтримувати, тоді відбудеться перерозподіл грошей до прибуткової галузі. Це призвело до величезного потоку імпорту товарів з Японії у 70-х роках XX ст., особливо потерпало від цього американське автомобілебудування, в результаті цього США вдалися до квотування окремих груп товарів. У 1994р. за ініціативи США було створено зону вільної торгівлі з Канадою та Мексикою . В 2000 р. було надано преференційний торговельний статус Китаю.

У зв'язку з виведенням виробництва у країни з дешевою робочою силою та відсутністю тарифних бар'єрів для товарів із Китаю, в американських магазинах стає все менше і менше товарів із позначкою «зроблено в США». Для американців стало шоком виведення з країни виробництва джинсів «Леві Страус», продаж IBM торговельної марки портативних комп'ютерів «Think Pad» та винесення виробництва мікропроцесорів до Європи та Східної Азії. В результаті у 2005 р. Сполучені Штати Америки мали рекордне від'ємне сальдо торговельного балансу понад 740 млрд. дол. США.

Розглянемо більш детально митну політику Польщі. Загалом митну політику Польщі можна охарактеризувати сполученням «поміркований протекціонізм». На початку 90-х років XX ст. Польщею було встановлено високі ставки мита на продукцію промислового виробництва та сільського господарства для забезпечення підтримки власного товаровиробника.

Сьогодні Польща є членом Європейського Союзу і не може самостійно визначати митну політику та встановлювати митні тарифи, крім того, значна частка зібраних митних зборів перераховуються до бюджету ЄС. Це було досить сильним ударом по польській легкій та харчовій промисловостях, адже митні ставки ЄС на момент їх встановлення в Польщі були в середньому нижчими на 6%. Так, значно зріс імпорт взуття та текстильної продукції з Китаю, а також продукції харчової промисловості з країн колишнього СРСР. Таким чином, значна лібералізація імпорту призвела до від'ємного сальдо торговельного балансу - 3 млрд. дол. США у торгівлі товарами і - 4 млрд. дол. США разом з послугами у 2005 р.

У Словенії імпорт складає понад 50% ВВП, а митні надходження у 2005 р. склали майже 3,9 млрд. дол. США, тобто 51% державного бюджету. Словенська митна служба має абсолютно безпрецедентну для розвинутих країн чисельність робітників - понад 2300 осіб, або 0,12% всього населення (для порівняння: в Україні всього 0,04%).

Митна політика Словаччини подібна до митної політики решти країн - нових членів Євросоюзу: протекціонізм у 90-х р. XX ст. і стрімка лібералізація ринку надалі. Проте країна застосовувала такий неординарний метод тарифного регулювання, як імпортна надбавка. Надбавку було введено додатково до ставок мита у 1999 р. у розмірі 7% з метою захисту національного товаровиробника та скасовано через неефективність та індиферентність на початку 2001 р. Зі вступом до ЄС Словаччина різко зменшила свої імпортні тарифи і сьогодні з середньозваженою ставкою мита 1% є однією з найбільш ліберальних для імпорту країн у світі.

Митно-тарифна політика посткомуністичних країн-нових членів Європейського Союзу має такі спільні риси:

- застосування політики протекціонізму на етапі стрімкого зростання економіки з подальшим поступовим зниженням митних ставок;

- жорсткі позиції на перемовинах при вступі до СОТ щодо пов'язування митних ставок на найбільш прийнятному для себе рівні;

- режим найбільшого сприяння національному сільському господарству.

Що до Китайської економіки, то вона демонструє надзвичайно високі темпи зростання протягом останніх 15 років. Це пояснюється багатьма економічними чинниками, серед яких важливе місце посідає грамотна митно-тарифна політика. Однією з головних рушійних сил зростання китайської економіки є експорт, і в країні було зроблено все на законодавчому та виконавчому рівнях для його підтримки та, відповідно, для захисту стратегічних галузей.

Митна служба Китаю (Державний комітет з митного оподаткування) є унікальною у світовій практиці. Ця структура не тільки повністю проводить митну політику держави, визначає основні напрямки її розвитку, але також має право на здійснення правоохоронних заходів. До того, у Китаї на законодавчому рівні заборонено надання будь-яких пільг імпортерам, окрім імпорту гуманітарної допомоги, а також офіційно введено додаткові тарифи за прискорене митне оформлення.

На відміну від більшості країн світу, де митне оформлення переважно відбувається за місцем призначення товару, в Китаї майже весь імпорт оформлюється в кількох основних митницях, які працюють у найбільших портах. Для оформлення експорту були створені 15 бондових зон, які характеризуються найвищим ступенем відкритості і наданням зареєстрованим у них підприємствам пільг та сприяння їх діяльності при здійсненні експортних операцій.

Митна система Росії суттєво відрізняється від решти країн, своєю експортно-орієнтованою економікою та великим позитивним сальдо торговельного балансу. В 2010 р. її експорт склав майже 32% ВВП. При цьому Росія дуже активно застосовує експортні митні тарифи, що є характерним для країн-експортерів необробленої сировини.

Росія майже одночасно з Україною запровадила надмірну лібералізацію внутрішнього ринку на початку 90-х р. XX сторіччя. Кілька місяців тарифні ставки на всю імпортовану продукцію були взагалі нульовими. Це призвело до значного занепаду промисловості, особливо легкої та харчової, а вже у 1993-1994 рр. багато тарифних ставок було переглянуто, спершу введено зовсім примітивний митний тариф із мінімальною градацією, а згодом і складний.

Сьогодні митна політика Росії є надмірно політизованою, про що свідчать нещодавні негаразди з імпортом українських, грузинських та молдовських товарів, і, безперечно, орієнтованою на захист національного товаровиробника.

Росія має одну з найвищих середньоарифметичних ставок мита в Європі - 9,9% і, напевно, найбільш бюрократизовані правила для підприємств імпортерів. Крім того, часто застосовує антидемпінгові та тимчасові ставки мита. Для України російська митно-тарифна політика може стати прикладом ефективного захисту національного товаровиробника.

Досвід свідчить, що існують країни, які змогли досягти значного зростання експорту за одночасного проведення протекціоністської політики, наприклад, Південна Корея і Тайвань. Проте вони змогли це зробити завдяки особливим політичним умовам і збігу обставин, які відтворити в Україні практично неможливо. У Південній Кореї і Тайвані авторитарні режими активно протидіяли діяльності з присвоєння ренти, яку розглядали як суперечну мету розвитку експорту.

У цих країнах протекціоністська політика врівноважувалася також іншими заходами щодо стимулювання промисловості і торгівлі. Вжиття подібних заходів в Україні, є досить проблематичним, оскільки може призвести до корупції і зловживання. Крім того, час від часу ці заходи підкріплювалися експортними субсидіями, використання яких у даний час буде наштовхуватись на протидію економічно розвинутих країн.

РОЗДІЛ 2

ФІСКАЛЬНИЙ ТА РЕГУЛЮЮЧИЙ ЕФЕКТИ МИТНО-ТАРИФНОГО МЕХАНІЗМУ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз впливу митного оподаткування на формування доходної частини Державного бюджету України

Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації держави. Роль державного бюджету в житті країни є надзвичайно вагомою в наш час, так як основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана, насамперед, із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів.

Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який характеризує суспільно-економічний стан у державі. Сутність бюджету, його економічну природу відображають певні економічні відносини. Учасниками цих відносин є держава, суб'єкти господарювання всіх форм власності та населення. Державний бюджет - це щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. Надходження до державного бюджету - це кошти, що залучаються до складу доходів державного бюджету з метою фінансування запланованих видатків. Надходженнями до бюджету є доходи бюджету та кошти, що залучаються на умовах позик. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

- податкові надходження;

- неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом;

- трансферти.

У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше - бюджетна система, яка включає державний бюджети і бюджет відповідних адміністративних одиниць. Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни.

Для того, щоб країна мала достатньо коштів для свого соціально-економічного розвитку перш за все потрібно, щоб був правильно розроблений та схвалений Закон «Про Державний бюджет».

Непрямі податки активно використовуються у формуванні бюджетних ресурсів держави як ефективний інструмент фіскальної політики, що дає змогу державі вирішувати проблеми фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій. В Україні, непрямі податки забезпечують значні надходження до бюджету, тому буде доцільним розглянути структуру надходжень непрямих податків до Державного бюджету України у 2010 - 2012 рр. в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Структура надходжень непрямих податків до Державного бюджету України у 2010-2012 рр. *

Показники	2010 р. млн. грн.	Питома вага,%	2011 р. млн. грн.	Питома вага,%	2012 р. млн. грн.	Питома вага,%	Відхилення по питомій вазі, в.п.
							2011/ 2010	2012/ 2011
Всього податкові надходження	166872,19	100	261604,99	100	274715,18	100	-	-
Непрямі податки	163680,31	98,08	216985,98	82,94	234670,85	85,42	-15,14	+2,48
Прямі податки	3191,88	1,91	44619,01	17,05	40044,33	14,57	+15,14	-2,48

* Складено автором за даними джерел [ ]

Аналіз даних табл. 2.1 дозволяє зробити такий висновок, що найбільша кількість надходжень непрямих податків до бюджету відбулась у 2012 р. і склала 234670,85 млн. грн., що на 17684,87 млн. грн. більше ніж у 2011 р.і, та на 70990,54 млн. грн. більше ніж у 2010 р., або на 42,5 %, а найбільша питома вага належить непрямим податкам у 2010 р. що складає 98,08%, це пов'язано з тим, що до Державного бюджету України у 2010 р. надійшло тільки 1,91% прямих податків.

У 2012 р. питома вага непрямих податків в загальній структурі податкових надходжень склала 85,42%, що на 12,66 в.п. менше ніж у 2010 р., але в абсолютному значенні показник надходжень зростає зі 163680,31 млн. грн. до 234670,85 млн. грн. Якщо аналізувати 2011-2012 рр. простежується тенденція збільшення питомої ваги непрямих податків на 2,48 в.п., на відміну від 2010-2011 рр., де питома вага зменшилась на 15,14 в.п..

...