Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни “ФІНАНСИ”

Тема: Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

ВИКОНАЛА:

Студентка

курс 3, спеціальність фінанси і кредит

група ФК-12 1зс

форма навчання скорочена

особистий підпис студента_____________

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

РЕЄСТРАЦІЯ РОБОТИ

номер__________ дата___________

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 . СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1 Сутність основних засобів та їх відтворення

1.2 Джерела і форми відтворення основних засобів

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННОСТІ ОСНОВНИМИ ЗАСОБАМИ

2.1 Структура аналізу забезпеченності підприємств основними засобами

2.2 Загальний аналіз фінансового стану та оцінка ступеня забезпеченості підприємства основними засобами

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

3.1 Шляхи підвищення ефективності використання основних засобів

3.2 Лізинг-напрям забезпечення відтворення основних засобів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов'язаних із кругообігом ресурсів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.

Функціонування фінансово-кредитної системи безпосередньо залежить від ступеня використання товарно-грошових відносин у керуванні й організації господарських відносин. Подія, що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-х початку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарюваня) негативно позначилася на стані економіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го, 1979-го, 80-х років, практично тільки зараз розроблються рішучі кроки, щоб вартісні категорії: гроші, ціна, фінанси, кредит почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва. За матеріальним змістом фінанси - це цільові фонди грошових ресурсів, що у сукупності представляють собою фінансові ресурси підприємств.

Фінансові ресурси підприємств - це переважно прибуток і амортизаційні відрахування, прибутки від цінних паперів, пайові внески, ресурси спонсорів.

Поряд з цим фінанси підприємства займають одне з головних місць у відтворювальному процесі , формуванні власних грошових фондів і ценралізованих фінансових ресурсів держави, тому вимагають постійного контролю і належної уваги з боку керуючих органів.

Перехід до ринкової системи викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки - фінансів підприємства . Фінансові умови господарювання притерпіли суттєвих змін , котрі знайшли своє відображення в лібералізації економіки , зміні форм власності , проведенні широкомаштабної приватизації , зміні умов державного регулювання , введення системи стягнення податків з підприємств . В результаті проведених в країні реформ з'явились : недержавний сектор економіки, сучасна банківська система , ринки товарів і послуг, капіталу. Але головним надбанням , на мою думку , є те, що з'явилися умови для початкового формування ,так званого, середнього класу піпдприємців . Тобто почали народжуватись вже зовсім нові або частково реорганізовані підприємства, які мають на меті виробництво конкурентно-спроможної продукції, а головне - це отримання високих прибутків від своєї діяльності . А прибуток, як відомо, виступає головним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства розширеного виробництва, росту доходів підприємства і його власників. Нарешті, підприємництво чітко орієнтоване на одержання прибутку, чим в умовах розвинутої конкуренції досягається і задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в результатах фінансово-господарської діяльності. Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємствам самостійності і необхідності фінансувати свої витрати без державної підтримки, але і від тієї частки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків.

Крім того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якого вигідно виробляти товари, отримувати прибуток, знижувати витрати. Цієї мети можна досягти лише при оптимальній організації фінансів на підприємстві, котра дозволить не лише закріпити фінансовий стан підприємств , але й забезпечити фінансову стабілізацію в країні .

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі засоби. У умовах ринкової економіки початкове формування основних засобів, їх функціонування і розширене відтворення здійснюється при участі фінансів, за допомогою яких утворюються і використовуються грошові фонди цільового призначення, що опосередковують придбання, експлуатацію і відновлення засобів праці.

Безумовно, щоб відбувалося нормальне функціонування підприємства, необхідна наявність визначених засобів і джерел. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруд, машин, знарядь й інших засобів праці, що приймають участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності підприємства. І тому, раціональне й економічне використання основних фондів є першочерговою задачею підприємства.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Метою курсової роботи стало вивчення питань - аналізу руху, розвитку основних засобів, шляхи ефективності використання основних засобів.

Для досягненя мети використовувалася наукова література у відповідності до предмету курсової роботи. Зокрема, можна відзначити хоча б окремі з використаних літературних джерел: Шеремета А.Д., Сайфулина Р.С. „Методика финансового анализа”, Яцківа Т.І. „Теорія економічного аналізу”, Коробова М.Я. „Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств”, Покропивного С.Ф. "Економіка підприємства”, Бойчика І.М., Харіва П.С., Хопчана М.І., Піча Ю.В. "Економіка підприємства” та інші.

основні засоби використання відтворення

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ

ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1 Сутність основних засобів та їх відтворення

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби - це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 2500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби. [3]

Не належать до основних засобів:

1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 2500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;

3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства. На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів. Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

* первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;

* наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

* суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

* орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

* орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду;

* вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є:

а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;

б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту;

в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту;

г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту;

д) фінансовий стан інвесторів проекту.

Бюджет капітальних вкладень включає два розділи:

І розділ - "Капітальні витрати",

II розділ "Надходження коштів".

Під час розробки розділу "Капітальні витрати" передбачається здійснити такі розрахунки:

1) виділення із загального обсягу інвестиційних витрат тієї частини, яка належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі, коли тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік;

2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням корективів, які вносяться підрядчиком у технологію робіт;

3) уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв'язку зі зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту;

4) уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових коштів, передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат. Обсяг цього резерву в процесі розробки бюджету капітальних вкладень має визначитися з урахуванням тільки тих витрат, які відображені в первісній оцінці інвестиційних ризиків.

Процес розробки розділу "Надходження коштів" передбачає, як правило, такі етапи:

1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат, які відображені в першому розділі бюджету;

2) уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат;

3) забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат, передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом здійснення робіт.

Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках наступного кварталу деталізується в розрізі місяців. На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень. За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:

* будівельні роботи;

* придбання устаткування, інструментів та інвентарю;

* монтаж устаткування;

* проектно-дослідні роботи;

* інші витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих засобів.

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів .

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

- по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

- по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів. Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:

М = (О - П) - (К1 - К2), (1.1)

де О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду; П - планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду; К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду; К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком "+", - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак "-" - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів. Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресурсів є другий варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, але водночас зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду порівняно з очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді. Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збільшується потреба в оборотних активах і водночас передбачається зменшення кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до іммобілізації внутрішніх ресурсів будови, тобто до потреби в додаткових фінансових ресурсах:

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва. Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції. За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт. [ 15, стор.235]

За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями. Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі. Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації. Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості об'єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних даних. Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва. Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.

1.2 Джерела і форми відтворення основних засобів

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства. Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних засобів. Структура основних виробничих засобів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства. Наприклад, у промисловості України частка будівель у загальній вартості основних виробничих засобів найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд - у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв - в електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин - на підприємствах машинобудівного комплексу (45%).

Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих засобів. Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.

Відтворення основних виробничих засобів - це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Джерелами простого і розширеного відтворення основних засобів можуть бути власні, позичкові і залучені кошти та цільові надходження і благодійні внески.

До власних джерел відносять прибуток від основної операційної та іншої операційної діяльності; від фінансово-інвестиційної діяльності та від позареалізаційних операцій; амортизаційні відрахування; надходження від реалізації вибулих основних засобів. Специфічним джерелом фінансування відтворення основних засобів, що не вимагає вкладень, є їх індексація. До позичкових коштів відносять кредити банків та інших фінансово-кредитних установ, а до залучених -- випущені підприємством акції й облігації.

Головним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування і прибуток. Саме завдяки їм підприємство може здійснювати не лише просте, а й розширене відтворення цього ресурсу. Прийнято вважати, що амортизаційні відрахування є джерелом здійснення простого відтворення основних засобів. Проте вони нерідко можуть стати і джерелом розширеного відтворення у випадках, коли підприємству ще немає потреби замінювати працюючі основні засоби, а отримані суми амортизаційних відрахувань завдяки введенню прискореної амортизації є досить значними і можуть бути використані для придбання додаткової кількості основних засобів.

В умовах ринкової економіки підприємства, як правило, не акумулюють амортизаційні відрахування у спеціальному амортизаційному фонді з цільовим реноваційним призначенням, а здійснюють просте і розширене відтворення в міру потреби за рахунок наявних власних або зовнішніх джерел фінансування. Проте підприємство може ввести в практику своєї діяльності закріплення фінансових ресурсів за формами відтворення основних засобів. В економічній літературі виділяють таких три форми їх відтворення:

- підтримання основних засобів у придатному для експлуатації стані без зміни їх первісної корисності. Для цієї мети може створюватися фонд ремонтних робіт;

- реновація основних засобів, тобто заміна фізично і морально зношених основних засобів новими нерідко з кращими технічними характеристиками. Джерелом цієї форми відтворення є амортизаційні відрахування, надходження від реалізації потриманих основних засобів;

- розширене відтворення основних засобів на існуючій та новій технічній основі (здійснення модернізації, переоснащення виробництва). Воно здійснюється за рахунок прибутку підприємства і частково амортизаційних відрахувань, а також позичкових і залучених коштів.

Стосовно першої форми відтворення основних засобів, то вона здійснюється шляхом проведення їх технічних доглядів, поточних і капітальних ремонтів. Витрати на них залежать від їх кількості і розцінок, які в свою чергу залежать від складності ремонту, вартості запасних частин, вузлів, рівня оплати праці тощо. В практиці роботи вітчизняних аграрних підприємств продовжує діяти система періодичного проведення ремонтів. Наприклад, для тракторів поточний ремонт здійснювався раз у два роки, капітальний -- раз у чотири роки. Метою проведення поточного ремонту є усунення дрібних неполадок, запобігання інтенсивному фізичному спрацюванню вузлів основного засобу і завдяки цьому підтримання його в придатному для цільового використання стані. Капітальний ремонт проводиться з метою максимально можливого відновлення нормативних техніко-експлуатаційних характеристик основного засобу. Він вимагає значно більших витрат, ніж поточний ремонт і здійснюється, як правило, в спеціалізованих ремонтних підприємствах. Оскільки технічний догляд, поточний та капітальний ремонти забезпечують лише підтримання основних засобів у робочому стані і збереження первісно визначеної економічної вигоди від їх експлуатації, то цілком виправдано, що витрати на їх проведення відносять до поточних.

Реновація (просте відтворення) основних засобів є необхідною умовою збереження виробництва в тих же масштабах. У роки економічної кризи для більшості аграрних підприємств був характерний звужений тип відтворення, який супроводжувався не лише зменшенням фондооснащеності виробництва, а й старінням основного капіталу. Завдяки поліпшенню економічного середовища діяльності аграрних підприємств і позитивному впливу фактора приватної власності та приватної ініціативи намітилася тенденція до збільшення вкладень в основний капітал. У цих умовах закріплення фінансових ресурсів на реновацію основних засобів може принести підприємству додаткову економічну вигоду в разі законодавчого закріплення положення Концепції амортизаційної політики, яким передбачається надавати податкові знижки тим суб'єктам господарювання, які мають документальне підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду. Отже, підприємству стане вигідним створювати вказаний фонд і забезпечувати його цільове використання.

Більшість підприємств потребують розширеного відтворення основних засобів на якісно новій основі. Його здійснення вимагає рентабельного (прибуткового) ведення агропромислового виробництва. В умовах, коли багато підприємств ще економічно не зміцніли, важливим напрямом забезпечення розширеного (а нерідко і простого) відтворення основних засобів може стати лізинг.

Не новина, що Українська економіка гостро потребує інвестицій. Більшість експертів затверджують, що лізинг може сприяти подоланню промислового спаду. До того ж, на думку багато яких фахівців, лізинг сьогодні є єдиним законним і надійним в усіх відношеннях механізмом залучення засобів для українських виробників.

Ринок лізингу в Україні знаходиться тільки на початковому етапі розвитку. Об'єм місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, дуже низький, приблизно 20 млн.грн. Вся решта операцій, пов'язаних з лізингом, фінансується іноземними виробниками або різними посередниками.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННОСТІ ОСНОВНИМИ ЗАСОБАМИ

2.1 Структура аналізу забезпеченності підприємств основними засобами

Основні засоби є матеріально-технічною базою виробництва, фундаментом його вдосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як шляхом нарощування потенціалу основних засобів (екстенсивно), так і за допомогою підвищення ефективності їх використання (інтенсивно). Значне нарощування основних виробничих засобів призводить до ускладнень у технічному переоснащенні виробництва, морального і фізичного старіння устаткування, що знижує ефективність його використання та можливість конверсії. Тому економічно більш виправданим є збільшення часу роботи устаткування, повне завантаження наявного парку, кваліфікований догляд за його роботою та ін.

Мета економічного аналізу полягає у визначенні ступеня забезпечення підприємства основними засобами за умови найінтенсивнішого їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі.

Беручи за основу принцип системного підходу в процесі економічного аналізу, виокремлюють такі завдання:

* аналіз обсягу і структури основних засобів та їх відповідності вимогам технічного прогресу та оптимальним параметрам виробництва;

* визначення технічного стану засобів, темпів, форм їх оновлення;

* аналіз використання наявного парку устаткування, стану його екстенсивного й інтенсивного завантаження;

* виявлення внутрішньовиробничих резервів поліпшення використання основних виробничих засобів;

*розрахунок кінцевих виробничо-фінансових результатів поліпшення використання засобів.

Аналіз починають із вивчення динаміки, обсягу, складу і структури основних засобів за їх класифікаційними ознаками:

* будинки, споруди та передавальні пристрої;

* машини та обладнання;

* транспортні засоби;

* інструменти, прилади, інвентар (меблі);

* інші основні засоби.

На обсяг, структуру і динаміку основних виробничих засобів впливають такі чинники:

* характер та особливості процесу виробництва;

* тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

* технологія, рівень спеціалізації та кооперування;

* методи організації виробництва.

У процесі аналізу визначають зміну структури під впливом комплексної механізації й автоматизації виробництва, впровадження нової технології.

На особливу увагу заслуговує аналіз технологічної структури та структури основних засобів за терміном експлуатації.

Для аналізу динаміки використовують коефіцієнти оновлення і вибуття.

Коефіцієнт оновлення (К₀)відображає інтенсивність оновлення, його визначають шляхом співвідношення вартості засобів, що надійшли за звітний період, до їх загальної вартості на кінець року.

Коефіцієнт вибуття (К_в) відображає ступінь інтенсивності вибуття засобів з виробництва, а визначають його відношенням вартості основних засобів на початок періоду.

Під час аналізу структури і динаміки основних засобів ураховують особливості їх функціонування в тій чи іншій галузі.

Найважливішим етапом аналізу основних засобів є вивчення їх технічного стану. Технічний стан устаткування у непрямому значенні визначають за терміном його експлуатації, що відображає співвідношення частки відповідних груп у загальній кількості одиниць цього виду устаткування

, (2.1)

де А₁- середина вікового інтервалу; q - частка кожної групи за цим видом устаткування,%. Збільшення частки прогресивного устаткування сприяє впровадженню сучасних прогресивних технологій.

Іншим узагальнювальним показником, що характеризує технічний стан засобів, є коефіцієнт їх зношення, який визначають шляхом відношення величини зношення до початкової вартості всіх основних засобів та їх складових.

Цей коефіцієнт відображає, якою мірою основні засоби, що перебувають в експлуатації, зношені, тобто яка частина їх вартості перенесена на новостворений продукт .

Зростання зношення основних засобів негативно характеризує діяльність підприємства щодо вдосконалення матеріально-технічної бази виробництва.

У певних випадках визначають коефіцієнт придатності основних засобів шляхом співвідношення їх залишкової та балансової вартості.

Склад устаткування за терміном експлуатації - основна характеристика технічного рівня основних засобів. Для визначення якої аналізують стан установленого устаткування за термінами експлуатації.

Тривалість експлуатації устаткування визначають за такими періодами: до 5 p., 5-10 p., 10-20 p. і т. д.

У процесі аналізу встановлюють кількість різних груп устаткування з різними періодами експлуатації та їх частку, розробляють заходи, спрямовані на оновлення і приведення у відповідність до чинних норм.

Для оцінювання технічного рівня засобів праці також визначають частку прогресивного устаткування у загальній кількості. Розрахунок проводять за кожною групою машин і устаткування.

Під час аналізу технічного стану основних засобів необхідно розглянути організацію ремонту і модернізації засобів праці та виконання ремонтних робіт. При цьому звертають увагу на виконання ремонтних робіт вчасно, якість ремонту, його економічність.

Економічна ефективність функціонування основних виробничих засобів є складовою результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. При визначенні економічної ефективності основних засобів використовують систему натуральних та вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції та темпів зростання обсягу основних засобів; фондоозброєності праці та її продуктивності.

До натуральних показників належать:

- екстенсивне й інтенсивне використання основного устаткування;

- фондовіддача в натуральному чи умовно-натуральному вираженні;

- використання виробничої потужності й ступінь її освоєння.

Вартісними показниками є фондовіддача, розрахована за вартісними показниками, і фондомісткість.

Найбільш узагальнювальним показником ефективності використання основних виробничих засобів є виробництво товарної продукції у розрахунку на 1 грн. від їх середньорічної вартості, тобто фондовіддача.

Поки що в економічній літературі нема єдиної думки стосовно вартісного оцінювання продукції, яке приймають у розрахунок показника фондовіддачі. Найближчою до реально можливої є фондовіддача розрахована у натуральному вираженні. Однак можливість застосовувати натуральні показники обмежена.

На практиці фондовіддачу визначають на основі обсягу товарної продукції.

Фондомісткість - обернений до фондовіддачі показник, який характеризує вартість основних виробничих засобів, що припадає на одиницю вартості виробленої продукції.

Фондоозброєність праці визначають як співвідношення середньорічної вартості основних виробничих засобів (за первісною оцінкою) до кількості робітників у найбільшій зміні. Вона характеризує ступінь забезпечення робітників основними виробничими засобами.

Між показниками фондовіддачі, фондоозброєності й продуктивності праці є тісний зв'язок, який можна встановити при перетворенні формули фондовіддачі

F = , (2.2)

де F - фондовіддача основних виробничих засобів, грн.; П - обсяг виробництва товарної продукції, грн.; Ф - середньорічна вартість основних виробничих засобів, грн.; ЧР - чисельність робітників, осіб; ПП - виробіток одного робітника, грн. на особу; ФО - фондоозброєність праці одного робітника, грн. на особу.

Для аналізу ефективності використання основних засобів у виробничому устаткуванні використовують показники використання наявного устаткування і його завантаження під час роботи.

Під час аналізу фондовіддачі фактичний показник фондовіддачі порівнюють із розрахунковим, із даними за попередні періоди, проектними показниками, фондовіддачею інших підприємств цієї галузі. На рівень фондовіддачі впливають різні чинники, пов'язані як зі зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих засобів, особливо їх активної частини.

Всі чинники можна поділити на дві групи:

І - незалежні від ступеня використання основних засобів;

ІІ - залежні від ступеня використання основних засобів.

До першої групи належать: розвиток кооперованих зв'язків і зміна матеріало- та трудомісткості продукції; зміна цін на сировину, матеріали, готову продукцію та ін. Зростання кооперованих поставок, матеріаломісткості веде до зростання фондовіддачі.

До другої групи належать: зміна частки машин і устаткування у складі основних засобів, зростання тривалості змін роботи устаткування; зменшення внутрішньо-змінних простоїв; зміна рівня внутрішньозаводської спеціалізації та ін. Аналіз фондовіддачі проводять у двох напрямах. За першим визначають вплив фондовіддачі на обсяг виробництва.

Проаналізуємо вплив на рівень фондовіддачі таких чинників, як: продуктивність роботи устаткування; коефіцієнт змінності вартості одиниці устаткування; частка машин і устаткування у загальній вартості засобів.

Щоб розрахувати вплив цих чинників, формулу фондовіддачі подають у такому вигляді:

ФО = , (2.3)

де _Км - обсяг виробництва товарної продукції, грн.; _Пбм - обсяг продукції без урахування матеріальних витрат, грн.; _Омс - кількість машино-змін роботи устаткування, од.; _Обс- кількість установленого устаткування, од.; _Фоб- вартість машин і устаткування, грн.

Слід зауважити, що фондовіддача, коефіцієнт матеріальних витрат, продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, частка машин і устаткування у загальній вартості засобів перебувають у прямій залежності, а залежність фондовіддачі від вартості одиниці устаткування є оберненою, тому формула фондовіддачі матиме вигляд

ФО = , (2.4)

де _Км- коефіцієнт матеріальних затрат (співвідношення вартості продукції до її вартості без матеріальних витрат); _Пр- продуктивність роботи устаткування, грн./од.; _Кзм- коефіцієнт змінності роботи устаткування; _Сус- вартість одиниці устаткування, грн.; _Уд- частка машин й устаткування у загальній вартості засобів.

Далі зосередимо увагу на аналізі вартості основних засобів.

Зміна величини вартості основних виробничих засобів може залежати від:

* зміни кошторисної вартості заново введених в експлуатацію об'єктів порівняно з діючими;

*невідповідності у темпах зміни ціни і продуктивності роботи нового устаткування;

*наявності надлишкового невстановленого устаткування та устаткування, що простоює та ін.

Однак особливу увагу привертають чинники фондовіддачі основних виробничих засобів, пов'язані зі зміною віддачі виробничого устаткування.

Аналіз роботи виробничого устаткування базується на розгорнутій системі показників його використання за часом роботи і потужністю. Джерелом аналізу є статистична звітність про роботу устаткування. Крім цього, в аналізі використовують нормативні та планові документи, внутрішньозаводську звітність, матеріали вибіркових спостережень.

При аналізі використання устаткування насамперед необхідно перевірити забезпеченість підприємства устаткуванням, повноту його використання.

Як відомо, все устаткування поділяють на наявне, встановлене і діюче.

До наявного належить все устаткування підприємства, незалежно від того, де воно знаходиться і в якому стані.

Встановлене устаткування - змонтоване і підготовлене до роботи устаткування, розміщене у цехах. Воно може перебувати в резерві, на консервації, ремонті, модернізації.

До діючого належить усе фактично працююче устаткування незалежно від часу його роботи.

Під час аналізу оцінюють коефіцієнти використання наявного й установленого устаткування. При аналізі необхідно з діючого устаткування відокремити запасне і незмонтоване, з установленого - надпланове, не встановлене. Введення в дію невстановленого устаткування збільшує обсяги випуску продукції. Недоотриману продукцію можна визначити множенням кількості невстановленого устаткування на кількість відпрацьованих годин за зміну і на годинну продуктивність одного верстата згідно із завданням. Другий напрям аналізу - оцінювання ефективності експлуатації устаткування. Підвищення ефективності експлуатації працюючого устаткування забезпечують двома способами - екстенсивним (у часі) й інтенсивним (за потужністю).

Показниками, що характеризують екстенсивний спосіб використання устаткування, є:

* кількість устаткування;

* відпрацьований час;

* коефіцієнт змінності роботи устаткування;

* структура парку машин і верстатів.

Інтенсивне використання устаткування характеризується показником випуску продукції за одну верстато-годину, тобто його продуктивністю. [6, стор.52]

Вихідними даними в аналізі є баланс робочого часу устаткування: календарний, режимний, плановий.

Календарний фонд робочого часу визначають як добуток кількості календарних днів за рік та верстато-годин на добу. Він поділяється на режимний і позарежимний час.

Режимний фонд визначають на основі кількості робочих днів за рік, планового коефіцієнта змінності роботи устаткування, кількості верстатів, крім тих, які за планово-запобіжним ремонтом мають перебувати на капітальному і поточному ремонті.

Позарежимний час охоплює вихідні та святкові дні, час неробочих змін, міжзмінні та обідні перерви.

До планового фонду часу входить кількість годин, що підлягають відпрацюванню за вирахуванням планових зупинок устаткування (ремонт, у резерві та ін.). Плановий фонд відрізняється від режимного кількістю планових витрат робочого часу.

Фактично використаний фонд часу роботи устаткування - це кількість фактично відпрацьованих верстато-годин.

Показники використання календарного, режимного і планового фондів часу роботи устаткування виражають ступінь його завантаження. Однак діюча система обліку і звітності не дає змоги подати точну оцінку, оскільки вона не відображає реально відпрацьованого часу. На практиці оцінювання використання устаткування в часі проводять за даними разових спостережень (із використанням фотографій).

Основними причинами низького коефіцієнта змінності є неукомплектованість робітниками, несправність устаткування, наднормативний ремонт, недоліки у забезпеченні матеріальними ресурсами тощо.

Інтенсивне використання основних засобів характеризується не лише показниками випуску продукції за 1 верстато-годину, а й низкою натуральних та умовно-натуральних показників: одержання продукції з 1 м виробничої площі та ін.

Цей показник характеризує також ефективність використання виробничих засобів у їх пасивній частині. Випуск продукції з 1 м² виробничої площі визначають шляхом відношення товарної продукції підприємства до величини його виробничої площі. Зростання випуску продукції з 1 м² виробничої площі свідчить про підвищення ефективності її використання.

2.2 Загальний аналіз фінансового стану та оцінка ступеня забезпеченості підприємства основними засобами

Перед тим, як дати оцінку ступеня забезпеченості підприємства основними засобами, слід проаналізувати основні показники діяльності ТОВ „Ферробуд”, щоб детальніше познайомитися із його діяльністю, які наведені в таблиці 2.1.

Дані таблиці 2.1 свідчать про ефективність діяльності підприємства, зокрема, протягом 4-х останніх років спостерігається зростання чистого прибутку підприємства. Насамперед, це викликано збільшенням обсягу виробництва продукції на фоні відносного зниження їх собівартості.

Таблиця 2.1

Основні показники діяльності ТОВ „Ферробуд” та їх динаміка протягом 2008-2011 рр.

Найменування показника	Період	2009/2008	2010/2009	2011/2010
	2008р.	2009р.	2010р.	2011р.	абс	%	абс	%	абс	%
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (арів, робіт, послуг) (тис.грн.)	3869	4515,8	6542	7724,2	646,8	16,72	2026,2	44,87	1182,2	18,07
Собівартість реалізованої продукції (арів, робіт, послуг) (тис.грн.)	2410	1777,2	3248	3767,3	-632,8	-26,26	1470,8	82,76	519,3	15,99
Необоротні активи (тис.грн.)	5026	4785	4577	4513,4	-241	-4,8	-208	-4,35	-63,6	-1,39
Оборотні активи (тис.грн.)	706	508	396	770,9	-198	-28,05	-112	-22,05	374,9	94,67
Довгострокові зобов'язання (тис.грн.)	4000	3445	2854	2498,6	-555	-13,88	-591	-17,16	-355,4	-12,45
Поточні зобов'язання (тис.грн.)	297	744	623	1051,3	447	150,51	-121	-16,26	428,3	68,75
Чистий прибуток (збиток) (тис.грн.)	216	359,2	472	623	143,2	66,3	112,8	31,4	151	31,99

Негативним моментом в діяльності підприємства є незадовільне значення Коефіцієнта забезпечення власними оборотними активами, при нормативному значення >0,1, фактичне значення зазначеного показника мало значення -0,32 в 2009 р, -0,36 в 2010 р. та -027 в 2011-му р.

Позитивним моментом в є постійне збільшення коефіцієнту оборотності активів з 0,68 в 2009 році до 1,26 в 2011, а також постійне збільшення Коефіцієнта оборотності матеріальних запасів з 6,97 в 2009 р. до 16,6 в 2011 р.

В таблиці 2.2 наведені основні фінансові коефіцієнти ТОВ „Ферробуд”.

Таблиця 2.2

Основні фінансові коефіцієнти ТОВ "Ферробуд" в 2009-2011 рр.

Показники	Нормативне значення	2009	2010	2011
Аналіз ліквідності підприємства:
Коефіцієнт покриття	>1	0,68	0,64	0,73
Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,6-0,8	0,4	0,29	0,51
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	>0 збільшення	0,3	0,19	0,07
Чистий оборотний капітал (тис. грн.)	>0 збільшення	-236	-227	-280,4
Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості підприємства)
Коефіцієнт платоспроможності (автономії)	>0,5	0,21	0,3	0,33
Коефіцієнт фінансування	0,1	-0,32	-0,36	-0,27
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	>0 збільшення	-0,214	-0,152	-0,162
Аналіз ділової активності підприємства
Коефіцієнт оборотності активів	збільшення	0,68	1,06	1,26
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	збільшення	8,31	7,98	7,69
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	збільшення	22,47	84,53	16,35
Строк погашення дебіторської заборгованості(днів)	зменшення	16,0	24,26	22,02
Строк погашення кредиторської заборгованості (днів)	зменшення	43,32	45,13	46,82
Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів	збільшення	6,97	15,14	16,6
Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)	збільшення	0,61	0,86	1,0
Коефіцієнт оборотності власного капіталу	збільшення	2,96	4,19	3,99
Аналіз рентабельності підприємства
Коефіцієнт рентабельності активів	>0 збільшення	0,07	0,09	0,12
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу	>0 збільшення	0,28	0,36	0,39
Коефіцієнт рентабельності діяльності	>0 збільшення	0,1	0,09	0,1

Незважаючи на збільшення оборотних активів в 2011 році, підприємству не вистачає чистого оборотного капіталу. Від'ємні показники чистого оборотного капіталу протягом 2009-2011 рр. показують неможливість підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання, а також свідчать про неможливість розширювати подальшу діяльність.

Тепер перейдемо до аналізу ступеня забезпеченості підприємства основними засобами. Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

1) забезпечення підприємства основними засобами;

2) стан основних засобів;

3) ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства. Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення. Так, якщо у відповідності до звітних даних випуск товарної продукції за 2010 рік становив 4577 тис. грн., вартість основних виробничих засобів - 7724,2 тис. грн. Фондомісткість дорівнює 0,59 грн (4577 тис грн./7724,2 тис. грн.), тобто на кожну гривню виробленої продукції припадає 59 коп. основних виробничих засобів. Відповідно у 2011 році цей показник становив: 0,69 грн. (4513,4 тис. грн./ 6542 тис. грн.).

Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.

Вартість основних виробничих засобів на 2010 рік становила 4577 тис. грн., а чисельність працівників 85 осіб. На 2011 рік - відповідно 4513,4 тис. грн. і 80 осіб. Звідси фондоозброєність на 2010 рік становила - 53,84 тис. грн., на кінець 2011 року - 56,4 тис. грн. Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства. Вартість основних виробничих засобів на кінець 2010 року становила 4577 тис. грн., сума зносу основних засобів - 1807 тис. грн., а вартість майна - 4973 грн. Відтак коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів становитиме 0,55 ((4577-1807)/4973). Відповідно у 2011 році цей показник становив - 4513,4-1952,4/5284,3, що дорівнює - 0,48.Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища.

Таким чином, ми бачимо, що підприємство забезпечене основними засобами і аналізовані показники, в цілому, є позитивними. Інформація про основні засоби ТОВ "Ферробуд" наведена в таблицях 2.3-2.4.

Таблиця 2.3

Основні засоби ТОВ "Ферробуд" в 2010-2011 рр. (тис. грн.)

Основні засоби	2010 р.	2011 р.
залишкова вартість	4577	4513.4
первісна вартість	6384	6465.8
Знос	1807	1952.4
Усього	4577	4513.4

Найбільшу питому вагу у складі необоротних активів займають будівлі та споруди.

...