Цінні папери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Ринок цінних паперів як складова частина інфраструктури ринкової економіки

1.1 Фінансовий ринок і місце в ньому ринку цінних паперів

1.2 Сутність цінних паперів і історичні передумови виникнення та їх характеристика

1.3 Суть, види і функції ринку цінних паперів

1.4 Структура ринку цінних паперів

2. Особливості існування ринку цінних паперів в Україні

2.1 Етапи формування фондового ринку в Україні

2.2 Сучасний стан фондового ринку в Україні

2.3 Шляхи поліпшення функціонування фондового ринку України

Висновки

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення,але ще зовсім недавно ринок цінних паперів ми бачили тільки з телеекрана життя Заходу і він здавався абсолютно немислимим в умовах нашої країни.Але все поступово міняється і ось вже і громадяни України стикаються зцим, що має великий вплив на найважливіші аспекти життєвого устрою вкраїнах з розвиненою ринковою економікою.

Акції, облігації, сертифікати, чеки, векселі і інші цінні папери, які ще зовсім недавно були новинкою, тепер міцно вкоренилися в наше життя нарівні з такими звичними словами як "біржа" і "депозитарій".

З січня 1992 року працює Українська фондова біржа (УФБ) з Центральним депозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всій території України [13]. Зростає кількість позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і компаній. Збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїх цінних паперів у Міністерстві фінансів України, невпинно зростаєзагальний обсяг їх емісії.

В той же час подальший розвиток національного ринку цінних паперівстримується рядом об'єктивних та суб'єктивних факторів. Найголовнішими зних є:

1) кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці;

2) відставання існуючої законодавчої та нормативно-правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому;

3) слабкість і недостатність державного регулювання національного ринкуцінних паперів;

4) нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність операцій з похідними від цінних паперів;

5) відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;

6) відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення.

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою,на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому.Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивний динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-грошовихвідносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників -- інвесторів, емітентів, посередників -- він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.

На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi критерiї для оцiнки ефективностіi нових вкладень, здiйснюється економiчний контроль за ефективною дiяльнiстю акцiонерних пiдприємств. Особливо це важливо для “захисту” пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв.

Ринки цiнних паперiв ( особливо короткостроковi ) вiдiграють важливуроль у регулюваннi грошового обiгу та кредиту. Досвiд останнiх десятирiчу країнах Заходу свiдчить, що iснування розгалуженої мережi ринкiвцiнних паперiв у багатьох ситуацiях може стримувати розвиток iнфляцiйнихпроцесiв. Це пов'язано з тим, що наявнiсть значної кiлькостi рiзнихцiнних паперiв допомагає зв'язати частину невитрачених грошових ресурсiвспоживачiв, перевести їх з положення незадоволеного поточного попиту вположення, що забеспечує їх збереження. За недостатнього розвитку ( абовiдсутностi ) ринку цiнних паперiв може скластися драматична проблема розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету.

Успішне функціонування економіки в умовах ринку не можливе без

розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового становища у зв'язку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає необхіднсть забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та “переливу” коштів через фондовий ринок [9]. Розвиток ринку цінних паперів своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення ринкових реформ.

В даний час у розвинутих країнах ринки цiнних паперiв належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансової сфери. Оборот нанових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг операцiй на товарних ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму функцiї ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. Система цих ринкiв створює необхiдний i важливий компонент сучасного механiзму економiчного регулювання. Так, у країнах Заходу рух капiталiв, перерозподiл трудових i матерiальних ресурсiв мiж рiзними галузями виробництва найчастiше опосередковується ринками цiнних паперiв. В умовах, коли величезнi обсяги капiталу виявляються зв'язаними на тривалий перiод у тiй чи iншiй продуктивнiй формi, саме ринки цiнних паперiв надають економiцi тої гнучкостi й мобiльностi, яка забезпечує можливiсть швидкого переливу ресурсiв з одних галузей в iншi i здiйснення структурної перебудови виробництва. На вiдмiну вiд iнших фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних паперiв є дiйовим iнструментом розподiлу й перерозподiлу капiталу корпорацiй мiж галузями.

Отже, з усією очевидністю видно, що дана область ринковихвідносин є дуже важливою, складною та актуальною на сьогоднішній день. Метоюроботи є аналіз стану і розвитку фондового ринку в Україні в умовах становлення ринкових відносин.

Предметом дослідження є проблеми відтворювального та інвестиційного процесів в Україні. Об'єктом дослідження є фондовий ринок України.

Теоретико-методологічною основою курсової роботи є використання

сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці стосовно проблем функціонування фондового ринку. Статистичну базу дослідження становлять дані Державної комісії з цінних папрів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань.

В цій роботі будуть розглянуті основні аспекти ринку цінних паперів в Україні, його структура, інструменти та шляхи вирішення проблем на сучасному етапі.

1. Ринок цінних паперів як складова частина інфраструктури ринкової економіки

1.1 Фінансовий ринок і місце в ньому ринку цінних паперів

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів - це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби [15].

Отже, поняття «ринок фінансових ресурсів» об'єднує три головні складові:кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з цих складових, або елементів синтезує в собі певну группу ринкових відносин, що взаємопов'язані в рамках загальної системи.

Кредитний ринок - це механізм відносин між юридичними особами (підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, - з іншого [18].

Цей ринок має кілька головних функцій. До них належить, по-перше, об'єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення потужних грошових фондів. По-друге, трансформація цих коштів у позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капіталовкладень сфери матеріального виробництва національної економіки. По-третє, надання позик державним органам та населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття державного дефіциту, фінансування житлового будівництва тощо. Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати нагромадження, обіг, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами національної економіки.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту ізумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість, як відомо, - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. За умови повної конвертованості будь-яка фізична або приватна особа може фактично без перепон брати участь у зовнішньо економічній діяльності, вільно продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну відповідно до ринкового курсу без обмежень чи втручання держави [10]. Тут існує пряма залежність: чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринок підлягає державному урегулюванню (методом запровадження фіксованого курсу стосовно інших валют).

Ринок цінних паперів охоплює (об'єднує) частину кредитного ринку

(зокрема, ринок позичкових боргових інструментів, або ринок боргових зобов'язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності - всі види акцій, а до їх похідних - опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

1.2 Сутність цінних паперів і історичні передумови виникнення

Цiннi папери - це грошовi документи, що засвiдчують право власностi натой чи iнший вид капiталу, визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх

випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливicть передання грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв, iншим особам.

Цiннi папери можуть бути iменними або на пред'явника. Iменнi цiннi

папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати iншим особам шляхом передавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiннийпапiр до iншої особи. Цiннi папери на пред'явника обертаються вiльно [20].

Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на три групи:акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують дивіденди. Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв, а також як застава для забеспечення платежiв i кредитiв. Випускає їх юридична особа, яка забов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов випуску цiнних паперiв.

Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» [3]. Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв цiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першого порядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також похiднi цiннi папери - фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв та компанiй, опцiони i ф'ючерси.

Цінні папери з фіксованим прибутком ( це боргові зобов'язання, яких емітент зобов'язується виконати відповідні дії. Як правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.

Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком:

- державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);

- комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування);

- комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов'язання товариств);

- промислова облігація ( боргові зобов'язання з фіксованим прибутком промислової компанії).

До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в обігу та котрими держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара, котра може стати реальним виходом з фінансової кризи. Це випуски довгострокових цінних паперів з індексованими відсотковими ставками та цінні папери з прив'язкою до обмінного курсу. Перші невдалі українські спроби запровадити такі механізми кілька років назад, були забуті через інфляційні негаразди та введенням валютного коридору з чіткими, потвердженими відповідним меморандумом МВФ рамками.

Спочатку розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх використовують пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для фiнансування своєїдiяльностi [17].

Акцiя - це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi ним та на отримання частини прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства.

Цiноутворення акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьохчинникiв як прогнозованого, так i непрогнозованого характеру. Для цьогопроцесу характернi такi етапи, як:

1. Номiнальна вартiсть.

Всi акцiї акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну вартicть, що фiксується при реестрацiї. Номiнальна вартicть практично нiяким чином не пов'язана з реальною вартicтю.

2. Балансова вартicть.

Вона вираховується як частка вiд дiлення чистої вартостi активiв акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.

3. Курсова ( ринкова ) вартicть.

Вона зумовлюється попитом i пропозицiєю на ринку цiнних паперiв. Акцiї можуть бути iменними та на пред'явника, безплатними, привiлейованими i звичайними. Обiг iменних акцiй облiковується в книзi реєстрацiй. У нiй систематично записуються данi про час придбання кожної такої акцiї, прiзвище власника, а також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.

Щодо акцiй на пред'явника, то в книзi реєструється тiльки їхня загальна кiлькicть. В окремих країнах Заходу акцiї на пред'явника складають до 90 % усiх акцiй.

Безплатнi акцiї випускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.

Сума привiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного фонду акцiонерного товариствам [2] Цi папери надають їхнiм власникам майнове право на одержання дивiдендiв, а також на приоритетну участь у вiдшкодуваннi своєї долi капiталу при ліквідації акцiонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлен права брати участь в управлiннi товариством.

Iснують такi види привiлейованих акцiй:

- кумулятивнi, тобто такi, що дають власникам право не тiльки на поточний, а й на невиплачений ранiше дивiденд

- некумулятивнi, тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату з пайовою участю, якi дають власникам право на отримання додаткових дивiдендiв понад суму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї бiльшi конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих

- акцiї з коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну вiд акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй до пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери або на основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв

- вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною з надбавкою до номiналу.

Звичайні (простi) акцiї -це акції які надають право голосу її власнику у раді директорів компанії, але дивіденти отримані від таких акцій зазвичай є меншими від тих які отримають власники привілейованих акцій.

Акцii “ з голубими корiнцями “- акції наймогутніших економічно стабільних корпорацій з стабільними прибутками. Дивіденди на такі акції виплачуються завжди. Вважається що ці акції найменш ризикові. Випускаються найпотужнiшими широковiдомими корпорацiями ( у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та iншi ), якi утримують лiдерство у своїх галузях, а головне, протягом всiєї своєi iсторiї стабiльно виплачують дивiденди акцiонерам.

Прибутковими акцiями називають акцiї компанiй, якi виплачують дивiденди, що перевищують середнiй рiвень. До них, як правило, належать телефоннi корпорацiї, водо-, газо-, електропостачання.

Акцiї зростання - це акцiї корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi та iншi дослiдження, а також розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.

Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв дiлової активностi. В основному це акцiї корпорацiй базових галузей економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперової.

Спекулятивнi (дріб'язкові) акцiї - так називають акцiї копорацiй, якi виникли недавно. Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж перебувають в обiгу на так званих “ спекулятивних “ бiржах ( наприклад, Ванкуверська в Канадi ).

Друге мiсце як об'єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii. Вони є термiновим борговим зобов'язанням з фiксованим процентом, за допомогою якого держава i мiсцевi органи, а також пiдприємства мобiлiзують фiнансовi ресурси. Облiгацiї пiдприємств мають право випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i тiльки пiсля повної оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння

облiгацiєю не дає права брати участь в управлiннi товариством.

Облiгацiї можуть знаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi ( цiльовi ) облiгацiї. Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв. Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля її погашення. Прибуток з облiгацiй цiльових позик ( безпроцентних ) не виплачується. Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається можливiсть придбати вiдповiднi товари.

Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:

- виходячи iз ступеня безпеки: гарантованi ( безпечнi ) облiгацiї ; впевненiсть у погашеннi цих облiгацiй в установлений термiн грунтується на наявностi оголошеної застави нерухомого майна або iнших фондiв, незабезпеченнi облiгацiї, котрi не пiдтверджуються заставою.

- виходячи з умов погашення ( викупу ): серiйнi облiгацiї , якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi часовi iнтервали; ординарнi облiгацiї , що пiдлягають викупу одночасно, в установлену дату.

- виходячи iз можливостi дострокового викупу: облiгацiї з правом дострокового погашення , якi за iнiцiативою емiтента можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну; компенсованi облiгацiї , якi за бажанням власника можуть у будь - який момент вiльно обмiнюватись на готiвку; конвертованi облiгацiї, котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.

Виходячи iз механiзму виплати процентної ставки: iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими поштою або iншими видами зв'язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї,облiгацiї на пред'явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату.

На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило,невелика по обсягу. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представничі функції: норми, встановлені державою для

інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якійсь із фондових бірж. Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до котирування. І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у позабіржовому обороті. Головна причина полягає в тому, що динаміка ринкових цін облігацій більш передбачена, менш схильна сильним і раптовим коливанням, чим у випадку акцій.

Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов'язання. Це вид

цiнних паперiв на пред'явника, що розмiщуються виключно на добровiльних

засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових

коштiв до бюджету й дають право на одержання фiнансового доходу.

Випускаються такi види казначейських зобов'язань:

- довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв

- середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв

- короткостроковi - до одного року

Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв України. Рiшення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Мiнiстерством фiнансiв України. Кошти вiд реалiзацiї казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов'язань та їх погашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку про депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозиту й вiдсоткiв.

Ощаднi сертифiкати видаються:

- строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )

- до запитання

- iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )

- на пред'явника

Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв, а пiдприємстваза рахунок коштiв, що надходять у їхнє розпорядження пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит. Доход з ощадних сертифiкатiв виплачується за пред'явленням їх для оплати в банк, що їх випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних умовах при внесенi депозиту.

Також до паперiв першого порядку належить вексель - офiцiйне борговез обов'язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.

Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи: векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем [16].

Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

- вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

- явка для засвідчення підпису не потрібна;

- при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального протесту;

- утримання векселя точно встановлено законом;

- вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, або неустойкою.

Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель,

перший векселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі прямий боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв. Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Фіктивний капітал розвивається і в Україні. Так, на початку 1992 р. вартість усіх видів цінних паперів (капіталізованого фондового ринку) становила 4277 млн крб., на початку 1994 р. -- 396 390 млн крб., а у 1999 р. -- майже 220 млн грн., певна частка яких є фіктивним капіталом. У 2002 р. на 3,5 млрд грн. зменшилися обсяги реально залучених інвестицій через емісію акцій. В Росії обсяг такого ринку в 2002 р. становив 110 млрд дол. Ринок корпоративних облігацій в Україні становить лише 0,35 % ВВП, тоді як в Росії -- 0,74 %, Польщі -- 1,8 %, у США -- 80 %.

Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на частину активiв цiєї корпорацiї у випадку її лiквiдацiї. Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

Ф'ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання пiсля закiнчення певного строку продати клiєнтовi (або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнсрументiв з обумовленою цiною.

Iснує кiлька позицiй, за якими ф'ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:

1. Укладання ф'ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу.

2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф'ючерсного контракту є обов'язковими.

3. Ризик по ф'ючерсному контракту бiльш високий.

З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф'ючерсні угоди - інструмент страхування

виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливань цін на них. Ф'ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави.

Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.

Iснують два рiзновиди опцiонiв:

- “ американський “, який можна реалiзувати протягом всього термiну контракту.

- “ європейський “, котрий реалiзовується на певну дату.

Мета опційної торгівлі - уникнути ризику, пов'язоного з торгівлею

ф'ючерсними контрактами. Опційна угода - це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов'язання продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу. На біржі торгують опціонами на ф'ючерсні контракти, тобто, крім ціни і позиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по звичайному ф'ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію (опціон ), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону - це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов'язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без грошей. Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду. Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях, бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв простих акцiй у випадку її зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.

Історія цінних паперів:

Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих

географічних відкриттів істотно розширилася міжнародна торгівля, і підприємцям знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові можливості. Витрати по освоєнню нових територій були не в змозі покрити окремі підприємці. В результаті виникли акціонерні товариства - англійські та голландські компанії для торгівлі з Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ - ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також для фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємких робіт.

Тільки з початком промислової революції і створенням великих обробних підприємств торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році утворюється Лондонська фондова біржа. Перша американська фондова біржа з'явилась в 1791 році в місті Філадельфія, і в 1792 році з'явилась предтеча відомої Нью-Йоркської фондової біржі. Спочатку біржі вели торгівлю не стільки акціями, скільки облігаціями, які охоче випускали уряди та залізничні компанії, які потребували величезних капіталів для створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з кінця минулого століття привів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями сконцентрувалася на “вуличному ринку”.

В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива подія. В Німеччині з'явилися універсальні інвестиційні банки, які взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні джерела капіталу та формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони же не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина.

1.3 Суть, види і функції ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських кредитів), на якому здійснюється купівля - продаж цінних паперів. Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим

поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний [12].

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.

Завдання ринку цінних паперів - забезпечити як найбільш повний та

швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох підструктур:

- цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, що саме продається й купується);

- учасників (суб'єктів) ринку цінних паперів (визначається, хто самекупує і продає цінні папери);

- процесу (технології) фондової діяльності (визначається, як сааме відбувається обіг цінних паперів).

Виходячи з вище сказаного, можемо сказати, що предметом торгівлі на ринку цінних паперів є цінні папери. У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» дано їх визначення. «Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам».

Учасниками торгівлі виступають: емітент (особа, що здійснює випуск

цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів; інвестор, який має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити; посередник, який забезпечує обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на грошові засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників.

Вся існуюча система інститутів фондового ринку представляє собою

інфраструктуру ринку цінних паперів. Вона визначає основний порядок практичних дій учасників ринку і юридичні аспекти оформлення операцій. В

даний час на Україні створені і працюють 25 територіальних управлінь Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку (Комісії), а також відділення (в Севастополі і Кривому Розі), які безпосередньо підзвітні територіальним управлінням Комісії.

Розвиток ринку капіталів передбачає значну кількість елементів інфраструктури, а саме: фондову біржу, валютну біржу, страхові компанії, аудиторські компанії, брокерські фірми, комерційні банки і т.д. Крім того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно пов'язана з державою.

Специфічні функції ринку цінних паперів:

- перерозподільна ( ринок цінних паперів відіграє важливу роль в перерозподіленні грошей між різними сферами і галузями; ця функція також включає переклад грошей в продуктивну форму, фінансування держбюджету);

- Хеджування (додаткове страхування фінансових ризиків).

Загально ринкові функції ринку цінних паперів:

- Цінова (ринок відіграє важливу роль у складанні ринкових цін);

- Комерційна (одержання доходу від різноманітних операцій, вироблених на ринку);

- Інформаційна (на ринку з'являються відомості про різні об'єкти торгівлі, а в подальшому ці відомості доводяться до інших учасників товарного ринку і роблять на них істотний вплив);

- Регулююча (на ринку існують певні «правила гри», практика вирішення спорів, органи управління та контролю).

Основні функції ринку цінних паперів, також як і будь-якого іншого рику, поділяються на дві великі групи: загальноринкові і специфічні. Загальн ринкові функції ринку цінних паперів визначають схожість цього ринку з іншими ринками. А специфічні функції ринку цінних паперів, навпаки, виділяють цей ринок серед інших.

Рiзноманiтнiсть функцій, які виконують цiннi папери, веде до зростаючої диференцiацiї їх ринків. Слід зазначити, що поряд із загальними рисами ринки цінних паперів мають iстотнi вiдмiнностi, між ними існують певні iнституанальнi та юридичні межі [17].

Ринки цінних паперів розрізняються за багатьма факторами. Насамперед, фінансовий ринок подiляється на первинний i вторинний. Первинний фінансовий ринок - формується за рахунок емiсiї цінних паперів

пiдрпиємствами. Продаж цінних паперів може бути прямим або опосередкованим.

Прямий продаж - це публічна реалiзацiя цінних паперів населенню або незначній кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж - це реалiзацiя

цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська кантора. На первинних ринках уперше відбувається реалiзацiя випущених цінних паперів, доход від якої надходить емітенту. Вторинний ринок цінних паперів - це повторна купівля або продаж цінних паперів. Він поділяється на біржовий та позабіржовий ( вуличний ) ринки.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки. Високоефективні біржові технології динамізують національні і міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують, роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції великої кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок, важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому само регульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до сучасних технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржової торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф'ючерсний ринок, на якому через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні оригінальні риси біржі - відкритість і конкурентність при заключенні угод. Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій ризик переноситься на тих, хто хоче ризикувати.

Перша біржа, механізм торгів якої був наближений до сучасних, була

заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі та італійські комерційні об'єднання, які виникли раніше, вважались її попередниками. У 1549 році виникли біржі в Ліоні та Тулузі, потім в Лондоні (1556), в 1717 - у Парижі, у 1771 - Відні, у 1760 - Берліні, 1817 - Варшаві. Перша російська біржа була створена Петром І в 1730 році в Санкт-Петербурзі. Переважно біржі виникали в центрах хлібної торгівлі. У 1913 році їх було 115, в т.ч. - 11 в Україні [11].

Біржа - це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів [3]. Це податок на угоду, укладену в торговому залі; плата компаній за вмикання їхніх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членів і т.п. Ці внески і складають основні статті прибутку біржі. Інакше відбуватиметься перерозподіл доходів на користь тих членів бiржi, які працюють з малою активнiстю, залучають невелику кiлькiсть клiєнтiв, а вимагають із загального фонду виплат вiдповiдно до своєї кiлькостi акцій.

Біржа забезпечує прискорення централiзацiї капіталу i розширює межі використання тимчасово вільних коштів для фінансування господарства. Крім того, біржа підвищує мобiльнiсть акціонерного капіталу, створює умови для прискорення його кругообороту. В результаті постійного обігу капiталiв i змін у складі iнвесторiв біржа забезпечує перерозподіл капіталу між різними галузями i сферами економіки. Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в змозі вмістити усіх, хто хотів би продати або купити ці папери. Ті, хто бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза її, оскільки далеко не всі папери котируються на біржах [12]. На позабіржовому ринку формується коло посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту і пропозиції. Просторово посередники роз'єднані, але вони пов'язані між собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним.

Важливе значення для організації і налагодження діяльності бірж має

визначення їх видів і типів. На основі узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду роботи бірж їх класифікують за такими ознаками:

Класифікаційні ознаки

Види бірж:

- За предметом діяльності: товарні, фондові, змішані

- За рівнем спеціалізації: універсальні, спеціалізовані

- За характером роботи: відкриті, закриті, змішані

- За юридичним статусом: приватноправові, державні, акціонерно-пайові, змішані

- За характером товару і особливостями його реалізації: наявно-товарні, ф'ючерсні, опціонні, змішані

- За характером участі в торгах і взаємовідносин з покупцями та продавцями: акціонерно-пайові, брокерські, абонементні, комісійні, змішані, разового обслуговування,

Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй діяльності він керується статутом біржі, у якому визначаються порядок керування біржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок утворення і функції біржових органів. Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп'ютери), біржовим індексам, опціонам. Комітет по прийомі членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет по арбітражі заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами. Число і склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але ряд із них обов'язковий. Це комітет або комісія з листингу, що розглядають заявки на вмикання акцій у біржовий список; комітет по процедурах торгового залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням інструкцій із діяльності в торговому залі, а також в інших випадках.

Фінансовий ринок потребує не тільки правового регулювання обороту цінних паперів, але і виникнення організації, яка б забезпечувала цей оборот. Такою організацією є фондова біржа. Фондова біржа - спецiалiзована органiзацiя, яка об'єднує професійних учасників ринку цінних паперів у одному примiщеннi для проведення торгів, створює умови для концентрації попиту й пропозиції та підвищення лiквiдностi ринку в цілому.

Концентрація означає, що усім торговцям цінними паперами забезпечується доступ до усіх пропозицій з купiвлi - продажу, які в даний момент є на бiржi. I вже між торговцями йде конкурентна боротьба по тій чи iншiй пропозиції. Тобто фондова біржа є найвiльнiшим ринком, ринком з мiнiмальними перешкодами для встановлення вільного співставлення попиту та пропозиції. Тому в Законі України “Про цiннi папери i фондову біржу” визначається: “ Фондова біржа - органiзацiйно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами акціонерне товариство, яке зосереджує попит i пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою дiяльнicть вiповiдно до цього Закону, інших актів законодавства України, статуту i правил фондової бiржi [3]. Водночас фондова біржа є самоврядною органiзацiєю, яка характеризується високим ступенем самоорганiзацiї. Це певна i чітка система органiзацiї та проведення торгiвлi, що підкоряється спеціальним правилам i процедурам, внутрішньому етичному кодексу, який буває навіть більш жорстким, ніж норми, що встановлюються державою. Все це регулюється статутом, правилами та іншими нормативними документами бiржi, які розробляються та затверджуються нею самою.

Коло паперів, із якими проводяться угоди, обмежена. Щоб потрапити в число компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі (іншими словами, щоб бути прийнятої до котування), компанія повинна задовольняти встановленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продажів, розмірів одержуваного прибутку, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени біржі або державний орган, що контролює їхню діяльність, встановлює правила ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котування.

Фондова біржа - це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а самий процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований

ринок цінних паперів. Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. “Чудо” складалося в тому, що для інвестора практично стерлися розходження між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями засобів. Цілком реальні в часу побоювання омертвити капітал стримували підприємницьке полум'я.

Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося положення, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. В Франції, Італії і ряді інших країн фондові біржі рахуються суспільними заснуваннями. Це, правда, виражається лише в тому, що держава надає помешкання для біржових операцій. Біржовики рахуються представниками держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок. Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії, США.

Фондова біржа являє собою організований ринок цінних паперів. При цьому значимість цього дуже важливого інституту в різних країнах далеко не однозначна. Як підкреслює шведський професор Андерс Ослунд, якщо в США і Великобританії велика частина власного капіталу підприємств

мобілізується саме на фондових біржах, то в Європі і Японії їхня питома вага значно менше, а половина з 100 найбільших підприємств Німеччини ( узагалі сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу. А на варшавській фондовій біржі біля 25% біржового обороту цінних паперів припадає на операції іноземних інвесторів.

У Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для функціонування цінних паперів. Одним із головних нормативних актів, що регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України «Про цінні папери і фондову біржу»[3] Відповідно до цього Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство. Її фундаторами можуть бути лише торговці цінними паперами і їх повинно бути не менше 20. Фундатори повинні внести в статутний фонд біржі визначену суму. Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, значні банки, так і будь-який громадянин, що уклав свої заощадження в акції. Фондова біржа України грунтується на безприбуткових початках і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри.

Це дозволить їй виконувати роль:

- засобу притягнення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери;

- перерозподілу капіталів між різноманітними галузями і підприємствами;

- засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різноманітних прошарків населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами. У той же час можна побачити тенденцію росту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів. На біржі проводяться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д. Це говорить про те, що у країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні.

Поряд з централізованим біржовим ринком функціонує позабіржовий ринок цінних паперів. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. У

країнах з ринковою економкою бiржi природно виростали із вуличного ринку в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися емітенти цінних паперів, вдосконалювалася техніка брокерської справи. Інфраструктуру позабіржового ринку складають iнвестицiйнi фонди, iнвестицiйнi компанii, довiрчi товариства, холдингові фірми, страхові компанії, iншi незалежні торговці цінними паперами, які згідно з Законом України “ Про цiннi папери i фондову біржу “ здійснюють посередницьку комiсiйну та комерційну дiяльнiсть з цінними паперами, а також аудиторські та консалтингові органiзацiї. Одна частина торговців входить до складу Української Асоцiацiї торговців цінними паперами, друга - до Української Асоцiацiї довірчих товариств, iнвестицiйних фондiв i компанiй, які репрезентують їх iнтереси в державних органах та поза ринкових сферах. Одночасно незалежні фiнансовi посередники можуть утворити iншi асоцiацiї, спілки, об'єднання для координації роботи, проведення спільних дій.

Позабіржовий ринок цінних паперів не є альтернативою, а доповнює й розширює біржовий ринок як на вторинному, так i, що особливо важливо, на первинному рiвнi. Первинне розміщення цінних паперів різних компанiй

може проводитися шляхом підписки, відкритого продажу або аукцiонiв. При цьому можуть використовуватися можливості комунiкацiйноi мережі акціонерного товариства “Центральний депозитарій “, яке створене в м.Києві групою торговців цінними паперами. При переході УФБ до засад вільного асоційованого членства будь - який фінансовий посередник зможе стати членом бiржi, тим самим розширюючи сферу своєї дiяльностi та маючи можливість включитися у систему електронного обігу цінних паперів. При бажанні торговці цінними паперами можуть стати учасниками Центрального депозитарію цінних паперів Української фондової бiржi. Членство в депозитарії допоможе їм у врегулюванні усіх позабіржових угод: при первинному розмiщеннi цінних паперів, операціях з емiсiями iнвестицiйних

...