Методика аналізу ймовірності банкрутства підприємства

Сутність банкрутства випливає з визначень, наведених у законодавстві про банкрутство. Згідно з статтею 1 Закону України "Про банкрутство" під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк виставлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта -- активів у ліквідній формі -- не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

Важливе місце при аналізі сутності банкрутства має визначення поняття неплатоспроможність, яке розглядається як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредитором, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

У червні 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який введений в дію з 01.01.2000 року. Цей Закон є революційним у сфері банкрутства та санації підприємств. Він дає таке визначення банкрутства: “банкрутство - це визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури”.

Тлумачний словник української мови подає таке значення терміна: «Банкрутство -- це фінансова неспроможність, розорення, що призводить до припинення виплат по боргових зобов'язаннях».

Наукова література («Словник сучасної економіки») визначає, що банкрутство -- це юридична процедура, за якої майно неспроможного боржника продається, в основному на користь його кредиторів.

В. Н. Алтиннік визначає банкрутство як «неспроможність юридичної особи задовольнити у встановлений час виставлені йому вимоги кредиторів і виконати зобов'язання перед бюджетом».

Н.Ф. Самсонова твердить, що «під банкрутством розуміємо визнану господарським судом чи оголошену боржником неспроможність боржника в повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів чи виконати зобов'язання по сплаті обов'язкових платежів».

Одностайно висловлюються з цього питання також О. Третяк, О. Посилкіна та колектив науковців О.М. Бандурка, М.Я. Коробов, П.І.Орловта, К.Я. Петрова: «Під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити у встановлений для цього термін висунуті до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом».

З позицій фінансового управління банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно не в змозі задовольнити у встановлені терміни пред'явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Відповідно можна зробити висновок, що головним критерієм визнання підприємства банкрутом є його неспроможність вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями. Однак, помилкою буде також вважати, що наявність достатньої грошової суми на рахунку підприємства свідчить про вигідне фінансове становище.

Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом.

Хоча банкрутство підприємства є юридичним фактом (лише господарський суд може визнати факт банкрутства підприємства), у його основі лежать переважно фінансові причини. До основних з цих причин відносяться:

1) Серйозне порушення фінансової стабільності підприємства, що заважає нормальному здійсненню його господарської діяльності. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується перевищенням фінансових зобов'язань підприємства над його активами. Такий фінансовий стан підприємства відображається показником „чиста від'ємна вартість" (або «чиста вартість дефіциту»), що визначається за формулою:

ЧВВ = ЗК - А, (1.1)

де ЧВВ - сума чистої від'ємної вартості підприємства;

ЗК - сума позикового капіталу підприємства;

А - сума активів підприємства (без врахування суми збитків минулого періоду і звітного періоду).

2) Істотна незбалансованість у рамках тривалого періоду обсягів грошових потоків. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується тривалим перевищенням обсягу від'ємного грошового потоку над позитивним і відсутністю перспектив перелому цієї негативної тенденції.

3) Тривала неплатоспроможність підприємства, що викликана низькою ліквідністю його активів. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується значним перевищенням невідкладних фінансових зобов'язань підприємства над сумою залишку його коштів і активів у високоліквідній формі, що носить хронічний характер.

Характер розглянутих причин показує, що фінансова неспроможність підприємства, що визначає юридичний факт його банкрутства, багато в чому є наслідком неефективного фінансового управління.

Згідно з аналізом зарубіжної практики було виявлено, що в країнах з розвинутою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств зумовлена зовнішніми факторами, а 2/3 - внутрішніми. Щодо вітчизняних умов, то вплив зовнішніх факторів на виникнення стану банкрутства підприємств, безумовно, значно більший.

До них належать:

1) відсутність дисципліни виконання законодавства;

2) відсутність чіткого фінансового механізму регулювання банківської та фінансової систем;

3) відсутність підтримки з санації підприємств, приватизованих та найбільш важливих для економіки України.

4) зменшення купівельної спроможності населення;

5) значний рівень інфляції;

6) нестабільність господарського та податкового законодавства;

7) нестабільність фінансового та валютного ринків;

8) посилення конкуренції в галузі;

9) криза окремої галузі;

10) сезонні коливання;

11) посилення монополізму на ринку;

12) дискримінація підприємства органами влади та управління;

13) політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.

Поряд з ними існує ряд внутрішніх причин, що можуть спричинити банкрутство підприємства.

1) Низька якість менеджменту.

2) Дефіцити в організаційній структурі.

3) Низький рівень кваліфікації персоналу.

4) Недоліки у виробничій сфері.

5) Прорахунки в галузі постачання.

6) Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7) Прорахунки в інвестиційній політиці.

8) Брак інновацій та раціоналізаторства.

9) Дефіцити у фінансуванні.

10) Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.

Поняття банкрутства характеризується різноманітними його видами. У законодавчій і фінансової практиці виділяють таку класифікацію видів банкрутства підприємств:

I. Залежно від наміру виникнення ситуації банкрутства:

1. реальне (просте, ненавмисне) банкрутство, пов'язано з реальною втратою активів у результаті господарсько-фінансової діяльності, без злого наміру, особистої або корпоративної корисливості. Характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стабільність і платоспроможність в силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, внаслідок чого воно оголошується банкрутом юридично.

фіктивне (злісне, навмисне) банкрутство. Воно характеризує навмисне оголошення підприємством своєї неспроможності з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або зменшення суми кредитної заборгованості. Такі дії переслідуються в карному порядку.

3. приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійснювати певну діяльність протягом п'яти років.

4. умисне банкрутство- це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

5. технічне банкрутство. Термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санацію, звичайно не призводить до юридичного банкрутства.

II. Залежно від основної причини, що зумовила виникнення і розвиток фінансової неплатоспроможності, використовуються різноманітні видові характеристики поняття банкрутства. У законодавстві окремих країн відповідальність за реальне банкрутство диференційована за такими причинами його виникнення:

1. форс-мажорні обставини, виникнення яких не залежить від діяльності підприємства, наприклад, стихійні лиха, затримки в розрахунках, політичні ризики, інфляційні процеси, банкрутство боржника чи партнерів тощо;

2. діяльність або бездіяльність керівництва підприємства, наслідком яких є збитки або втрата активів у результаті неефективного управління або високо ризикованих операцій.

3. Використовуючи цей підхід, можна визначити екзогенний (внутрішній) і ендогенний (зовнішній) типи ситуації банкрутства. Залежно від визначення на кого? (що)? діють економічні наслідки ситуації банкрутства можуть бути визначені такі прояви ситуації банкрутства ендогенного типу:

1. банкрутство бізнесу (менеджменту) пов'язане з неефективним управлінням підприємством загальним та функціональним;

2. банкрутство власника викликане нестачею у власника інвестиційних ресурсів на здійснення розширеного, а іноді й простого відтворення - за наявності необхідних основних фондів і трудових ресурсів, задовільної маркетингової політики, відповідності продукції, що випускається потребам ринку;

3. банкрутство виробництва, проявом якого є випуск неконкурентоспроможної продукції, відсутність власної "ніші" діяльності.

IІІ. Залежно від визнання факту банкрутства виокремлюють:

1. юридичне банкрутство, факт настання якого визнано постановою суду;

2. економічне банкрутство, яке є експертною оцінкою фінансових можливостей підприємства щодо виконання зовнішніх зобов'язань поза залежністю від наявності судового рішення з цього питання.

Таким чином, поняття платоспроможності та банкрутства нерозривно пов'язані не зважаючи на абсолютно протилежну сутність даних понять. Платоспроможність підприємства відбиває наявність у нього коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що потребує негайного погашення. Поряд з цим банкрутство - останній процес розвитку кризової ситуації підприємства, визнана судом нездатність відновити свою платоспроможність.

Отже, ліквідна структура балансу підприємства забезпечує цілісність організму підприємства та його фінансову свободу. І навпаки, хронічна неплатоспроможність може призвести до визнання підприємства банкрутом з подальшою його ліквідацією.

Для ефективного функціонування підприємств у сучасних умовах необхідно постійно відстежувати показники фінансової стійкості та платоспроможності підприємства, аналізувати структуру активів та пасивів, проводити оцінку ймовірності банкрутства на короткострокову перспективу та здійснювати заходи для стабілізації фінансового стану підприємства.

Ринкова економіка виробила обширну систему фінансових методів попередньої діагностики ризику банкрутства і можливого захисту підприємства від кризових явищ, яка одержала назву «система антикризового управління».

Попередня діагностика кризового стану підприємства може здійснюватись з використанням різних фінансових методів.

До них, зокрема, належать:

1. Експрес-діагностика

2. Діагностика ризику банкрутства на основі балансових моделей

3. Прогнозування банкрутства за допомогою фінансових коефіцієнтів

Експрес-діагностика

Експрес-діагностика проводиться з метою виявлення тенденцій зміни стану підприємства, оцінки глибини його неплатоспроможності і проведення аналізу фінансового обороту, що забезпечує господарську діяльність.

До складу показників експрес-діагностики включають оціночні показники, що розраховуються тільки на підставі затверджених форм фінансової, статистичної та податкової звітності підприємства. Ці показники можуть бути швидко розраховані будь-яким стороннім дослідником (органами державного контролю, кредиторами, господарськими партнерами тощо).

Експрес-діагностика банкрутства здійснюється по наступних основних етапах:

1) Визначення об'єктів спостереження „кризового поля", що реалізує загрозу банкрутства підприємства. Досвід показує, що в сучасних економічних умовах практично всі аспекти фінансової діяльності підприємства можуть генерувати загрозу його банкрутства.

2) Формування системи індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства.

3) Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, здійснюваний стандартними методами.

4) Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства.

На першому етапі аналізується динаміка валюти балансу, структура активів і пасивів.

З метою проведення експрес-діагностики фінансового стану підприємства проводиться горизонтальний і вертикальний аналіз балансу.

Ціль горизонтального аналізу полягає в тому, щоб виявити абсолютні і відносні зміни величин різних статей балансу за визначений період, дати оцінку цим змінам.

Ціль вертикального аналізу полягає в розрахунку питомої ваги окремих статей у підсумку балансу й оцінці його змін.

На наступному етапі фінансової діагностики розраховується система показників-індикаторів кризового стану підприємства. Алгоритм розрахуноку цих показників та їх економічна характеристика представлена в дод. A.

Діагностика на основі балансових моделей

Балансові (агрегатні) моделі базуються на абсолютних оціночних показниках, розрахованих у спеціальний спосіб на підставі звітності підприємства, що дають змогу зробити висновок стосовно фінансово-майнового стану в іншій, ніж коефіцієнтна, формі.

Реалізація цього методичного підходу передбачає визначення показників, наведених в

Таблиця 1.2

Показники джерел формування запасів

Складаємо порівняльну таблицю основних типів фінансової стійкості підприємства і на основі отриманих даних визначаємо, до якого з типів можна віднести аналізоване підприємство (табл..1.3).

Таблиця 1.3

Типи фінансової стійкості підприємства

Прогнозування за допомогою фінансових коефіцієнтів

У світовій практиці найпоширенішими моделями оцінки фінансового стану підприємства та схильності його до банкрутства є наступні економетричні моделі, які будуються на основі фінансових коефіцієнтів:

1. Двохфакторна модель оцінки ризику банкрутства.

2. Оцінка ризику банкрутства на основі Z-рахунку Альтмана.

3. Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану.

4. Оцінка фінансового стану по показниках У. Бівера.

5. Метод рейтингової оцінки фінансового стану (рейтингове число).

6. R-модель прогнозу ризику банкрутства.

7. Прогнозна модель Таффлера.

8. Модель Спрингейта.

9. Узагальнена модель, розроблена на основі дискримінантної функції.

1. Двохфакторна модель оцінки ризику банкрутства підприємства

Однією з найпростіших моделей діагностики ризику банкрутства вавважається двохфакторна модель. Формула розрахунку Z має наступний вигляд:

Z = - 0,3877 - 1,0736 Кп + 0,0579 Кз (1.2)

Якщо результат Z виявляється від'ємним, то ризик банкрутства незначний. Додатне значення Z вказує на високу імовірність банкрутства.

У американській практиці використовуються такі вагові значення коефіцієнтів :

- для показника поточної ліквідності (покриття) (Кп) : -1,0736;

- для показника питомої ваги позикових коштів в пасивах підприємства (Кз): +0,0579;

- постійна величина: -0,3877.

Потрібно мати на увазі, що дана модель розроблена для США, а в нашій країні інші темпи інфляції, інші цикли макро- і мікроекономіки, а також інші рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, продуктивності праці, інший податковий тягар. Внаслідок цього неможливо механічно використовувати приведені вище значення коефіцієнтів в українських умовах. Однак саму модель з числовими значеннями, відповідними реаліям українського ринку, можна було б застосувати, якби вітчизняні облік і звітність забезпечували досить представницьку інформацію про фінансовий стан підприємства.

Розглянута двохфакторна модель не забезпечує всебічної оцінки фінансового стану підприємства, а тому можливі дуже значні відхилення прогнозу від реальності.

2. Оцінка ризику банкрутства підприємства на основі Z-рахунку Альтмана

Цей метод запропонований в 1968 р. відомим західним економістом Альтманом. Індекс кредитоспроможності, побудований за допомогою апарату мультиилікативного дискримінантного аналізу, дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі суб'єкти на потенційних банкрутів і не банкрутів.

Індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за минулий період.

У загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) має вигляд :

Z=1,2 К1+1,4 К2+3,3 КЗ+0,6 К4+ К5, (1.3)

де К1 - оборотний капітал/сума активів;

К2 - нерозподілений прибуток/сума активів;

КЗ - операційний прибуток/сума активів;

К4 - ринкова вартість акцій/сума заборгованості;

К5 - виручка/сума активів.

Результати чисельних розрахунків по моделі Альтмана показали, що узагальнюючий показник Z може приймати значення в межах [-14, +22]. При цьому підприємства, для яких Z>2,99 потрапляють в число фінансовий стійких, підприємства, для яких Z<1,81, є безумовно-неспроможними, а інтервал [1,81-2,99] складає зону невизначеності.

Z-коефіцієнт має загальний серйозний недолік - по суті його можна використати лише для відносно великих компаній, що котирують свої акції на біржах. Саме для таких компаній можна дістати об'єктивну ринкову оцінку власного капіталу.

У 1983 р. Альтман отримав модифікований варіант своєї формули для компаній, акції яких не котирувалися на біржі:

Z= 0,717 К1 + 0,847 К2 + 3,107 КЗ + 0,42 К4 + 0,995 К5, (1.4)

де К4 - це балансова, а не ринкова вартість акцій. «Приграничне» значення для цієї формули - 1,23.

Цікавим є те, що в дослідженнях Альтмана середнє значення показника Z для фінансово неспроможних підприємств становить -0,29, а для групи успішно працюючих підприємств -- +5,02. Точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за п'ять років до банкрутства -- 36 %; чотири роки -- 29; три роки -- 48; два роки -- 83; один рік -- 95 % .

В українській практиці робилися численні спроби використання Z-рахунку Альтмана для оцінки платоспроможності і діагностики ризику банкрутства, використовувалась комп'ютерна модель прогнозування діагностики банкрутства. Однак відмінності у зовнішніх чинниках, що впливають на функціонування підприємства (міра розвитку фондового ринку, головним чином, слабкий розвиток вторинного ринку цінних паперів, податкове законодавство, нормативне забезпечення бухгалтерського обліку), а отже, на економічні показники, що використовуються в моделі Альтмана, дещо спотворюють імовірнісні оцінки.

3. Оцінка фінансового стану підприємства за показниками У. Бівера

Відомий фінансовий аналітик Уїльям Бівер запропонував свою систему показників для оцінки фінансового стану підприємства. З метою діагностики ризику банкрутства він рекомендував дослідити тренди показників.

З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспроможних і такого ж числа фінансово спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного з наведених показників.Система показників Бівера і їх значення для діагностики ризику банкрутства представлені в табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Система показників У. Бівера

В основі досліджень економіста покладено 30 найчастіше вживаних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності вони були згруповані в групи. З кожної групи Бівер вибрав по одному найтиповішому показнику, які й склали його систему прогнозування.

Дана методика також не відображає всі сторони діяльності компанії і не є універсальною методикою для прогнозу імовірності банкрутства

4. Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану

У 1972р. Роман Ліс отримав наступну формулу для Великобританії.

Z= 0,063 XI + 0,092 Х2 + 0,057 ХЗ + 0,001 Х4, (1.5)

де XI - оборотний капітал / сума активів;

Х2 - операційний прибуток / сума активів;

ХЗ - нерозподілений прибуток / сума активі»;

Х4 - власний капітал / позиковий капітал.

Граничне значення для цієї моделі дорівнює 0,037.

5. Метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства (рейтин-гове число).

Р. С. Сайфулін і Г. Г. Кадиков запропонували використати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:

R = 2Ко + ОДКпл + 0,08КІ + 0,45Км + КПР, (1.6)

де Ко - коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Ко > 0,1);

Кпл - коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл > 2);

Кі - інтенсивність обігу капіталу, що авансується, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грошову одиницю коштів, вкладених в діяльність підприємства (Кі > 2,5);

Км - коефіцієнт менеджменту, характеризується відношенням прибутку від реалізації до величини виручки від реалізації (Км > (п + 1)/г, де г - облікова ставка НБУ);

Кпр - рентабельність власного капіталу - відношення балансового прибутку до власного капіталу (Кпр > 0,2).

Якщо рейтингове число R підприємства має значення більше 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані, якщо менше за 1, то це характеризується як незадовільний стан. Рейтингова оцінка фінансового стану може застосовуватися з метою класифікації підприємств за рівнем ризику, взаємовідносин з ними банків, інвестиційних компаній, партнерів. Діагностика неспроможності на базі рейтингового числа, однак, не дозволяє оцінити причини попадання підприємства «в зону неплатоспроможності». Крім того, нормативний зміст коефіцієнтів, що використовуються для рейтингової оцінки, також не враховує галузевих особливостей підприємств.

6. R-модель прогнозу ризику банкрутства

Вченими Іркутської державної економічної академії запропонована чотирьохфакторна модель прогнозу ризику банкрутства (модель R), яка має наступний вигляд:

R=8,38 К1+К2+0,054 КЗ+0,63 К4, (1.7)

де КІ - оборотний капітал/актив;

К2 - чистий прибуток/власний капітал;

КЗ - виручка від реалізації/активи;

К4 - чистий прибуток/інтегральні витрати.

Загальна оцінка ризику банкрутства підприємства у відповідності зі значенням R-моделі наведена в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5

Загальна оцінка ризику банкрутства підприємства

До очевидних достоїнств даної моделі можна віднести те, що механізм її розробки та всі основні етапи розрахунків досить прості і можуть бути детально пояснені і обгрунтовані. Але необхідно зауважити, що при проведенні оцінки схильності підприємства до банкрутства та розрахунку коефіцієнтів імовірності банкрутства потрібно враховувати галузеві специфіки підприємств. Тому при проведенні більш точної оцінки схильності підприємства до банкрутства потрібно розробити та користуватися галузевими коефіцієнтами імовірності банкрутства.

7. Прогнозна модель Таффлера

Британський вчений Таффлер запропонував в 1977 р. чотирьохфакторну прогнозну модель, при розробці якої використав наступний підхід.

Типова модель для аналізу компаній, акції яких котируються на біржах, приймає форму:

Z=0,53X1 + 0,13X2 + 0,18X3 + 0,16X4, (1.8)

де XI - операційний прибуток / короткострокові зобов'язання;

Х2 - оборотні активи / сума зобов'язань;

ХЗ - короткострокові зобов'язання / сума активів;

Х4 - виручка / сума активів.

Якщо величина 2-рахунку більше 0,3, це свідчить, що у фірми непогані довгострокові перспективи, а якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж ймовірно.

8. Модель Спрингейта

Дана модель має наступний вигляд:

Z = 1,03 А + 3,07 В + 0,66 3 + 0,4 D, (1.9)

де А - робочий капітал / загальна вартість активів:

В - оподаткований прибуток і проценти / загальна вартість активів;

З - оподаткований прибуток / короткострокова заборгованість;

D - об'єм продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, однак згодом цей показник меншає. Якщо Z < 0,862. то підприємство вважається потенційним банкрутом.

9. Узагальнена модель, побудована на основі дискримінантної функції

Згідно з деякими методиками прогнозування банкрутства побудована універсальна дискримінанта фун кція:

Z = 1,5 XI + 0,08 Х2 + 10 ХЗ + 5 Х4 + 0,3 Х5 + 0,1 Х6, (1.10)

де XI - cash-flow / зобов'язання;

Х2 - валюта балансу;

ХЗ - прибуток / валюта балансу;

Х4 - прибуток / виручка від реалізації;

Х5 - виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6 - оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Отримані значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z > 2 - підприємство вважається фінансово стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1<Z<2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але при умові переходу до антикризового управління банкрутство йому не загрожує;

0 < Z< 1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних дій;

Z< 0 - підприємство напівбанкрут.

У вітчизняній практиці вказана модель використовується мало, оскільки не враховує галузевих особливостей розвитку підприємств і форм організації, які належать їхньому бізнесу. Тому дані такого прогнозування є вельми суб'єктивними і не дають підстав для практичних висновків.

Отже, можна зробити висновок, що банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи, тобто розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. Щодо визначення сутності банкрутства, то серед науковців існують різні тлумачення даного поняття, основне і остаточне з яких наведено в Законі "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Він дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Поняття банкрутства характеризується різноманітними його видами. У законодавчій і фінансової практиці виділяють таку класифікацію видів банкрутства підприємств:

1. Залежно від наміру виникнення ситуації банкрутства ;

2. Залежно від основної причини, що зумовила виникнення і розвиток фінансової неплатоспроможності;

3. Залежно від економічних наслідків банкрутства підприємства;

4. Залежно від визнання факту банкрутства.

Ринкова економіка виробила обширну систему фінансових методів попередньої діагностики ризику банкрутства і можливого захисту підприємства від кризових явищ, яка одержала назву «система антикризового управління». Суть цієї фінансово системи управління полягає в тому, що ризик банкрутства діагностується ще на початкових стадіях її виникнення.

Попередня діагностика ризику банкрутства підприємства може здійснюватись з використанням різних фінансових методів. До них, зокрема, належать: експрес-діагностика; діагностика на основі балансових моделей; прогнозування за допомогою фінансових коефіцієнтів.

Таким чином, в Україні з переходом до ринку об'єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств, через що дуже вірогідною стає ситуація банкрутства. Виходом зі становища, яке склалося серед українських підприємств можна вважати систему антикризового регулювання, при ефективному впровадженні якої можливо сприяти збереженню та розвитку промислового потенціалу країни.

1.2 Організаційно-інформаційна модель аналізу ймовірності банкрутства підприємста