Організація механізму міжбюджетних відносин в України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні та концептуальні основи формування міжбюджетних відносин в Україні

1.1 Міжбюджетні відносини як економічна категорія та передумови їх виникнення

1.2 Нормативне регулювання міжбюджетних відносин в Україні

Розділ ІІ. Моніторинг виконання показників міжбюджетних трансфертів з державного бюджету за 2010- 2012 роки

2.1 Аналіз механізму надання дотацій вирівнювання місцевими бюджетами

2.2 Оцінка динаміки соціальних трансфертів, наданих з державного бюджету місцевим бюджетам

Розділ ІІІ. Проблеми міжбюджетних відносин в Україні та шляхи їх подолання

3.1 Напрями оптимізації механізму бюджетного вирівнювання в Україні

3.2 Підвищення ефективності трансфертної політики держави

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Складне становище в економіці держави негативно відбивається на стані місцевих бюджетів України. Механізм виконання місцевих бюджетів малоефективний, підтвердженням тому є нестабільність і недостатність дохідної частини місцевих бюджетів, відсутність відрегульованих правил міжрегіонального перерозподілу державних доходів і видатків між бюджетами всіх рівнів, виникнення конфліктних ситуацій у регіонах щодо обсягів трансферного забезпечення. А тим часом роль місцевих бюджетів в управлінні економікою дуже істотна, оскільки вони є значним інструментом впливу на темпи і пропорції суспільного розвитку. Рівень виконання місцевих бюджетів є одночасно й умовою і результатом соціально-економічного розвитку відповідних територій. Тому створення ефективного механізму організації виконання цих бюджетів являє собою, одну з актуальних проблем, від швидкості вирішення якої залежать терміни стабілізації економіки і переходу її до росту.

Актуальність теми даної роботи продиктована тим, що Україна, вибравши демократичний шлях розвитку після розпаду СРСР, повинна чітко визначитись із всіма сторонами функціонування місцевих бюджетів і реалізації бюджетного регулювання в системі міжбюджетних відносин на відповідних територіях, адже це об'єктивна необхідність формування нових для нас ринкових відносин. Важливість теми підкреслюється ще й гостротою проблеми пошуку форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, необхідністю вдосконалення організації бюджетного процесу і зростання ефективності функціонування фінансів місцевих органів влади.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти функціонування трансфертної політики і реалізації міжбюджетних відносин на місцевому рівні в соціально-економічному розвитку адміністративно-територіальних формувань.

Об'єктом дослідження обрано організацію механізму міжбюджетних відносин в України.

Мета дослідження. Дослідити перспективні напрямки у вдосконаленні міжбюджетних відносин та особливості бюджетного регулювання .

Базою дослідження є теоретичні дослідження українських та зарубіжних фахівців, монографії, публікації в періодиці, статистичні та аналітичні дані, закони, нормативні документи.

Розділ І. Теоретичні та концептуальні основи формування міжбюджетних відносин в Україні

1.1 Міжбюджетні відносини як економічна категорія та передумови їх виникнення

Міжбюджетні відносини є внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків місцевих бюджетів ” [16;с.17]. Міжбюджетні відносини включають:

поділ і правове закріплення між диференційованими рівнями відповідальності за виконання окремих соціальних і економічних функцій;

-визначення величини видатків, що забезпечують виконання повноважень, закріплених за кожним рівнем бюджетної системи;

-встановлення і правове закріплення джерел доходів бюджетів усіх рівнів;

-усі форми підтримки регіонів.

Західні представники економічної науки здебільшого використовують не термін „міжбюджетні відносини ”, а поняття „внутрішні міжурядові фінансові відносини ” або „ між рівневі фіскальні зв'язки ”, тому що, на їх думку, вони найточніше виражають суб'єктивно-об'єктний аспект досліджуваних нами взаємних контактів.

Звертається увага на те, що ці відносини виникають і функціонують у системі державного управління по вертикалі, й що вихідні передумови регламентуються обсягами функціональних обов'язків і завдань кожного з рівнів публічної влади. Взаємодія і співпраця між ними здійснюються на партнерській основі з урахуванням фінансових можливостей кожного із регіональних утворень.

Для реалізації фінансової політики у сфері міжбюджетних відносин, успішного її втілення в життя використовується механізм, який являє собою сукупність способів організації міжбюджетних відносин, що використовуються для забезпечення сприятливих умов економічного і соціального розвитку (див. Таб. 1.1)

Таблиця 1.1 Структурні елементи механізму міжбюджетних відносин

Механізм міжбюджетних відносин
Моделі міжбюджетних відносин	Форми міжбюджетних відносин	Методи міжбюджетних відносин	Інструменти міжбюджетних відносин	Інституціонально-правові структури

Модель міжбюджетних відносин - це інституціональний підхід до визначення організаційних основ взаємовідносин між державними і місцевими органами влади, який пов'язаний із політикою уряду або регіональної адміністрації у вирішенні питання розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи. Слід розрізняти дві основні моделі міжбюджетних відносин: централізовану і децентралізовану. Переважання в механізмі тієї чи іншої моделі формує набір усіх наступних його елементів.

Централізовану модель міжбюджетних відносин мали Радянський Союз, ПНР, НРБ та інші країни соцтабору. Позитивними рисами такої моделі є єдність організації управління, підвищення організуючої здатності бюджетної системи командної економіки, спрямування фінансових ресурсів на прискорення досягнення встановлених цілей. Однак, така модель спричиняє нехтування інтересами окремих громадян і соціальних груп., внаслідок зосередження управління в одних руках [18]

Децентралізована модель ґрунтується на таких принципах:

-невтручання держави в бюджетний процес муніципалітетів і регіонів;

-чіткого законодавчого розмежування видаткових повноважень між різними рівнями управління;

-дотримання інтересів членів територіальних громад та їхніх об'єднань, беручи до уваги цілі уряду;

-цілеспрямованого розвитку фінансової автономії місцевого самоврядування;

-здійснення розподілу дохідних джерел на підставі бюджетних угод;

-незалежності від форми державного устрою.

Одним з основних недоліків децентралізованої моделі міжбюджетних відносин є ускладнення координації дій уряду для досягнення макроекономічних цілей і забезпечення балансу фінансових можливостей у державі.

В Україні було прийнято децентралізовану модель міжбюджетних відносин у зв'язку з чим істотно підвищилася питома вага місцевих бюджетів у загальній масі державних видатків. У табл..1 показано значне зростання процентного співвідношення видатків місцевих бюджетів щодо видатків державного бюджету, що відображає процес децентралізації в Україні. Розрахунки свідчать, що таке співвідношення різних ланок бюджетної системи наближається до оптимального.

Таблиця 1.2 Співвідношення обсягу місцевих бюджетів і видатків державного бюджету України

Рік	Видатки місцевих бюджетів, млн грн	Видатки державного бюджету, млн.грн.	Видатки місцевих бюджетів у % до видатків державного бюджету
2005	11760,9	22421,9	52,5
2006	13690,1	20622,6	66,4
2007	15018,6	16177,0	92,8
2008	15995,6	21776,2	73,5
2009	13678,5	35533,0	38,5
2010	24885,4	40407,0	61,6
2011	27639,8	44273,2	62,4

Важливим аспектом формування міжбюджетних відносин в Україні є задекларований у Бюджетному Кодексі принцип субсідіарності, спрямований на забезпечення інтересів індивіда і такого, що передбачає пріоритетність прав дрібнішої й наближеної до нього (індивіда) спільноти. Міжбюджетні відносини згідно з цим принципом повинні будуватися на партнерських засадах і взаємовідповідальних основах з обов'язковою умовою розподілу всіх повноважень між різними рівнями влади. Побудова ефективного механізму міжбюджетних відносин неможлива без оцінки і підбору ефективних методів, під якими слід розуміти способи впливу цих відносин на соціально-економічний стан у регіоні. До числа методів належать власні доходи, закріплені доходи, регулюючі доходи, трансфертування, вилучення коштів і кредитування, функціональний, делегуючий і балансовий методи.

Одним із важливих методів взаємовідносин державного бюджету з бюджетами органів місцевого самоврядування є трансферти. Система трансфертів дає змогу збалансувати міжбюджетні відносини в разі виникнення дефіциту в бюджетах територіальних громад при їхній низькій платоспроможності, що не відповідає функціям, покладеним на органи місцевого самоврядування відповідного рівня.

Трансфертному методу фінансування віддають перевагу країни, що застосовують в галузі міжбюджетних відносин децентралізовану модель. Потрібно лише попередити, що під трансфертами вони досить часто розуміють всі центральні доходи, які закріплюються на постійній або тимчасовій основі, а також передаються у фіксованій сумі. У західній фінансовій науці виділяють кілька підстав для запровадження міжбюджетних трансфертів: фіскальну незбаланосванність по вертикалі, відновлення горизонтального фіскального балансу, гарантоване надання суспільних благ, нейтралізацію зовнішніх ефектів та муніципальних ефектів „переливу”, внесок у політику стабілізації та економічний розвиток і макроекономічні цілі. За рахунок трансфертів формується значна частина доходів місцевих бюджетів іноземних країн: у Румунії -- 79%, Болгарії -- 78%, Угорщині -- 66%, Латвії -- 68%, Словенії -- 67%, Великій Британії -- 77%, Нідерландах -- 60%. В окремих країнах трансферти формують незначну частину доходів місцевих бюджетів: у Швеції -- 19%, Данії -- 24%, Франції -- 25%, Австрії -- 35%.

Важливою складовою бюджетної політики є здійснення збалансованих міжбюджетних відносин. Якщо структура доходів і витрат консолідованого бюджету визначає галузеві орієнтири та пріоритети бюджетної політики, стосунки між центральним та місцевим бюджетами є одним з основних важелів регіональної політики. У зв'язку зі значними диспропорціями у географічному розташуванні продуктивних сил в Україні, наявністю депресивних регіонів з застарілими галузями (вугільна промисловість) чи такими, що пережили суттєвий спад обсягів виробництва (легка промисловість), важливість зваженої регіональної політики не викликає сумнівів.

Однією з важливих функцій міжбюджетних відносин є також виконання ними ролі провідника державної стратегії в регіонах країни та, певною мірою, налагодження зворотного зв'язку щодо ефективності запровадження цієї стратегії. На макроекономічному рівні система міжбюджетних відносин впливає на:

-стабільність надходжень до бюджетів всіх рівнів;

-темпи економічного зростання.

На мікроекономічному рівні міжбюджетні відносини визначають:

-ефективність використання місцевих ресурсів;

-якість та обсяг надання соціальних послуг;

-розвиток приватного сектора;

-поліпшення інвестиційного клімату в регіонах.[14]

1.2 Нормативне регулювання міжбюджетних відносин в Україні

Міжбюджетні відносини в Україні регулюються такими нормативними актами:

1. Конституції України;

2. Бюджетного Кодексу;

3. Щорічних законів про Державний бюджет України;

4. Інших законів, з питань складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства;

5. Нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі і на виконання Бюджетного Кодексу та інших законів України з питань бюджетних відносин;

6. Нормативно-правових актів органів виконавчої влади, прийнятих на підставі вищевказаних документів;

7. Рішень про місцевий бюджет;

8. Рішень органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до вищевказаних документів.

Самостійність усіх бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідними джерелами доходів. Обсяг закріплених доходів безпосередньо пов'язаний з економікою кожної адміністративно-територіальної одиниці. Отримання закріплених доходів кожним бюджетом здебільшого гарантує покриття лише частини його видатків. Розрив у доходах, як різниця між обсягом видатків і обсягом закріплених доходів, покривається при затвердженні бюджетів за рахунок міжбюджетних трансфертів.

Згідно з Бюджетним кодексом України, міжбюджетні трансферти - це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. [1] Статтею 96 Бюджетного кодексу України передбачено такі види між бюджетних трансфертів:

1. дотація вирівнювання;

2. субвенція;

3. кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4. інші дотації.

Стаття 2 Бюджетного кодексу України проголошує, що дотація вирівнювання - між бюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує.

Згідно з Бюджетним кодексом України, субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. [1]

Вона виділяється з бюджету вищого рівня для бюджету нижчого рівня і має виключно цільове призначення для здійснення фінансування певного заходу та підлягає поверненню у випадку порушення її цільового використання. Субвенція здебільшого зумовлюється необхідністю балансування бюджету.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенції для обласного бюджету, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстава для надання та отримання відповідних між бюджетних трансфертів.

Дотація вирівнювання бюджетам міст обласного значення і районним бюджетам визначається як перевищення обсягу видатків, перелік яких визначено ст. 89 Бюджетного кодексу і які розраховуються із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючи коефіцієнтів, над прогнозними показниками доходів цих бюджетів.

Розподіл обсягу між бюджетних трансфертів згідно з Бюджетним кодексом та Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» між бюджетами міст обласного значення і районними бюджетами визначається на основі формули, яка затверджується Кабінетом Міністрів України і повинна враховувати такі параметри:

1. фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючи коефіцієнти до них;

2. кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

3. індекс відносної податкоспроможності відповідного міста або району;

4. прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів міст обласного значення і прогноз доходів, визначених частиною другою ст.. 66 Бюджетного кодексу, - для районних бюджетів;

5. коефіцієнт вирівнювання. [8]

Дотація вирівнювання по обласному бюджету визначається як перевищення обсягу видатків, перелік яких визначено ст. 90 Бюджетного кодексу і який обраховано з застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючи коефіцієнтів, над прогнозними показниками доходів обласного бюджету, що зараховуються відповідно до частини першої ст. 66 Бюджетного кодексу.

Обсяг доходів обласного бюджету обчислюється на основі прогнозних показників доходів, що зараховуються до бюджету відповідно до частини першої ст. 66 Бюджетного кодексу, із застосуванням індексу відносної податкоспроможності з дотриманням умов його обчислення, визначених частинами 5, 7 та 8 ст. 98 Бюджетного кодексу. [1]

Оскільки обсяг міжбюджетних трансфертів визначають за допомогою єдиного формульного розрахунку, то сума таких надходжень визначається об'єктивно і не може бути предметом переговорів.

Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки

Безпосереднє надання дотацій вирівнювання та субвенцій з бюджету вищого рівня до нижчого здійснюють органи Державного казначейства України. Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і мають забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

Міські (міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення, а також кошти, що передаються до цих бюджетів.

Відповідні ради можуть передбачати у бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

1. субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

2. субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;

3. субвенції на виконання інвестиційних проектів;

4. інші субвенції.

Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад можуть передбачатися у складі їх бюджетів у разі, якщо інший орган державної влади чи місцевого самоврядування може виконати цю функцію ефективніше. Умови та порядок надання цієї субвенції визначаються відповідною угодою сторін.

Субвенція на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування надається з одного місцевого бюджету іншому для компенсації цих видатків. Умови утримання об'єктів спільного користування чи ліквідації негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування та надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем. Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування. Такі субвенції надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту.

Основні засади надання субвенцій визначаються окремими законами, порядок та умови їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України, а обсяг субвенцій на наступний бюджетний період - Законом «Про державний бюджет України».[13]

міжбюджетний державний соціальний трансферт

Розділ ІІ. Моніторинг виконання показників міжбюджетних трансфертів з державного бюджету за 2010- 2012 роки

2.1 Аналіз механізму надання дотації вирівнювання місцевими бюджетами

За допомогою механізму фінансового вирівнювання держава регулює відносини зі створення, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів (у складі державного та місцевих бюджетів). У деяких країнах (у тому числі в Україні) такі фонди можуть не оформлюватися як окремі інституційні одиниці й функціонують у структурі бюджету влади федерального або національного рівня, проте, вони передбачають концентрацію фінансових ресурсів, отриманих з інших бюджетів, а у разі їх недостатності - за рахунок загальних надходжень бюджету-надавача й їх подальший розподіл для цілей регулювання доходної забезпеченості рівнів влади, що знаходяться нижче. Тобто фактично відбувається створення такого фонду, і далі - інші процеси: розподілу, перерозподілу та використання.

Механізм фінансового вирівнювання є підсистемою і складовою механізму міжбюджетних відносин, а отже і бюджетного механізму, який, у свою чергу, є таким стосовно фінансового механізму. Останній входить до складу системи механізмів державного регулювання економіки. Така сентенція дозволяє вибудувати своєрідний ланцюг їх ієрархії:

механізм державного регулювання економіки --> фінансовий механізм --> бюджетний механізм --> механізм міжбюджетних відносин --> механізм фінансового вирівнювання.

Зазначене приводить до висновку, що конструкція механізму фінансового вирівнювання детермінується особливостями механізмів вищої ієрархії і підпорядковується загальній концепції державного регулювання економіки. Зміна парадигми державного економічного інтервенціоналізму неминуче відбивається на конфігурації механізмів державного регулювання. Із процесом децентралізації владних повноважень, реформуванням адміністративно- територіального устрою, збільшенням фіскальних прав органів місцевого самоврядування кардинально змінилось призначення фінансового вирівнювання: бути не просто фінансовою підтримкою проблемних регіонів, а сприяти їх соціально-економічному розвитку, гармонійно узгоджуючись з іншими заходами держави у цій сфері.

Маючи спільні риси з механізмами вищої ієрархії, зокрема за архітектонікою, механізм фінансового вирівнювання відрізняється характерними лише йому рисами. Передусім вони виявляються в наступному:- механізм фінансового вирівнювання призначений для реалізації державної політики фінансового вирівнювання, виконання її завдань;

- він покликаний чинити вплив на свій специфічний об'єкт - фіскальні дисбаланси, зменшуючи їх;

- обов'язковим суб'єктом, що його розробляє та користується ним, є держава в особі її центральних органів. Саме вони надають первинного імпульсу до побудови цього механізму, виконуючи свої конституційні функції: дбаючи про єдність та територіальну цілісність країни;

- механізм фінансового вирівнювання має в своєму розпорядженні специфічні інструменти: податкові та бюджетні трансферти.

Механізм фінансового вирівнювання є сукупністю спеціально розроблених, організаційно впорядкованих і нормативно визначених форм, методів та інструментів регулювання рівня бюджетної забезпеченості органів влади різних рівнів та диспропорцій соціально - економічного розвитку територій їх юрисдикції. Нормативно-правову складову механізму фінансового вирівнювання забезпечують Конституція України, Бюджетний кодекс, щорічні закони про державний бюджет, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства фінансів, Державного казначейства, рішення обласних, районних, міських (щодо районних у містах) рад. Досліджуючи комплекс засобів регулювання фіскальних дисбалансів та специфіку реалізації політики фінансового вирівнювання в Україні, слід виокремити наступні особливі риси державної трансфертної політики.

На цілі вирівнювання протягом років незалежності України концентрувалася та перерозподілялася вагома частина ВВП. На фінансування трансфертної підтримки місцевим бюджетам у 1996-2000 роках спрямовано понад 10% (11,4 %) від загальної суми видатків державного бюджету. У подальшому обсяги міжбюджетного регулювання ставали все більш значущими та щороку потребували зростання обсягів ресурсів державного бюджету на цілі збалансування місцевих бюджетів. При цьому показовим є зростання частки трансфертів у видатках державного бюджету після змін у політиці розподілу доходів та видатків міждержавними бюджетом та місцевими бюджетами різних рівнів у 2001 році.

Помітно зросла частка витрат держави на фінансування трансфертної підтримки місцевої влади різних рівнів у 2009 - 2012 роках, коли вже більше ніж чверть всіх витрат державного бюджету (таблиця 2.1) витрачалося на забезпечення трансфертів регіонам.

Таблиця 2.1

Рік	Трансферти місцевим бюджетам всього,% ВВП	Частка загальних трансфертів у %	Частка загальних трансфертів видатках місцевих бюджетів %
2004	2,57	12,3	23,72
2005	3,54	18,0	29,04
2006	3,91	19,8	31,74
2007	4,39	21,0	34,73
2008	4,87	21,2	41,68
2009	5,5	20,1	43,63
2010	6,37	24,9	45,06
2011	6,87	25,6	42,62
2012	6,6	24,5	45,73

Основними інструментами політики фінансового вирівнювання в Україні є такі міжбюджетні трансферти :

- дотації вирівнювання, - безумовні трансферти, що надаються з державного бюджету бюджетам місцевих органів влади та місцевого самоврядування на безповоротній основі для загального збалансування бюджетів. Протягом усього аналізованого періоду спостерігалося стійке зростання частки дотацій у загальному обсязі фінансової допомоги з влади національного рівня;

-«соціальні» субвенції - кошти, що спрямовувалися з державного бюджету бюджетам місцевих органів влади та місцевого самоврядування за цільовим призначенням з метою фінансування окремих соціальних програм, переданих для виконання на місцях;

- додаткові дотації на покриття витрат місцевих бюджетів у зв'язку зі зміною податкового законодавства, встановлення державою пільг з оподаткування, для покриття витрат з реалізації окремих програм на місцях, що не мають систематичного характеру;

- субвенції капітальної спрямованості, призначені на фінансування програм соціально - економічного розвитку на місцях;

- субвенції регіонам на фінансування витрат з ліквідації стихійного лиха та наслідків надзвичайних ситуацій.

За рахунок прямих трансфертів фінансується понад 45% видатків зведених місцевих бюджетів. При цьому понад 2/3 загальної суми фінансової допомоги місцевим бюджетам від влади центрального рівня припадає на поточні трансферти, з яких біля 80 % коштів спрямовуються до місцевих бюджетів як дотації вирівнювання з метою покриття дефіциту ресурсу.

Таблиця 2.2 Основні бюджети-донори та їх частка у загальній сумі міжбюджетних трансфертів дохідної частини державного бюджету (2006-2012 роки), %

Місцевий бюджет	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Києва	35,4	28,7	49,7	73,0	76,1	35,4	28,7
Запоріжжя	8,9	8,7	5,7	2,8	2,2	8,9	8,7
Донецька	3,6	7,2	6,7	3,9	4,5	3,6	7,2
Маріуполя	5,2	6,9	6,3	2,9	1,8	5,2	6,9
Харкова	5,3	6,7	5,4	2,1	1.3	5,3	6,7
Дніпропетровська	5,0	6,7	6,0	3,9	3,9	5,0	6,7
Дніпропетровської області	3,6	3,9	1,5	-	-	3,6	3,9
Кривого Рогу	2,9	3,3	-	-	-	2,9	3,3
Львова	2,6	3,0	2,3	1,6	1,2	2,6	3,0
Одеси	4,2	1,5	-	-	-	4,2	1,5
Донецької області	-	1,4	-	-		-	1,4
Миколаєва	2,1	-	-	-	-	2,1	-
Разом за наведеними бюджетами	79,0	78,0	83,7	90,2	91,1	79,0	78,0

Особливістю трансфертної підтримки місцевої влади є надання нерегулярної допомоги окремим місцевим бюджетам, обсяги якої у 2010-2012 роках були досить значними. Головним чином така допомога здійснюється через механізми додаткових дотацій та субвенцій, на які припадало у різні роки від 2 % до 10 % сукупних трансфертів, що надавалися місцевим бюджетам.

У загальному обсязі цільових трансфертів переважають субвенції на компенсацію витрат з соціального захисту населення (приблизно 25-30 % обсягів фінансової допомоги). Субвенції капітальної спрямованості, надані регіонам, істотно збільшилися лише у 2009-2011 рр., що пов'язано з започаткуванням фінансування урядом низки програм та проектів соціально - економічного розвитку територій. Відповідно, у ці роки їх питома вага була на рівні 10-15 % сукупних фінансових ресурсів, що спрямовувалися на фінансове вирівнювання. Формалізовані процедури розрахунку при виділенні фінансової допомоги регіонам застосовуються лише для розподілу дотацій вирівнювання. При цьому методиці розрахунку індексу податкоспроможності місцевих бюджетів та обрахунку видаткових потреб притаманні чисельні недоліки. Напрями та цілі надання субвенцій капітальної спрямованості не є узгоджені, а їх розподіл між регіонами відбувається без будь-яких формалізованих та стабільних критеріїв на основі потреби у фінансуванні за прийнятими раніше та поданими для виконання у поточному бюджетному році новими державними програмами. Немає прогнозованості щодо отримання коштів на капітальні інвестиції

Міжтериторіальний перерозподіл бюджетних ресурсів через механізми регламентації видаткових зобов'язань місцевої влади та їх розмежування між її рівнями, розподілу доходних джерел за ланками бюджетної системи та надання міжбюджетних трансфертів дозволяють суттєво нівелювати міжрегіональну диференціацію бюджетної забезпеченості та рівня надання основних соціально значущих бюджетних послуг населенню.

Втім, з іншого боку, внаслідок такого вирівнювання окремі досить розвинені області не можуть претендувати на рівнозначне збільшення видаткової частини свого бюджету. Не простежується взаємозв'язок між обсягами зібраних податків і зборів та обсягами видатків з місцевих бюджетів Невідповідність видатків до обсягу зібраних надходжень свідчить про економічну неефективність і деякою мірою соціальну несправедливість (щодо мешканців різних територіальних одиниць) чинної моделі міжбюджетних трансфертів, а також про неефективний перерозподіл зібраних податкових та інших надходжень у розрізі «держава-регіон» і у міжрегіональному аспекті.

Чинний порядок розмежування доходних джерел між бюджетами різних рівнів та практикована система трансфертної підтримки регіонів призводить до суттєвих викривлень у міжрегіональному розподілі бюджетних ресурсів [5; 7].

Таблиця 2.3 Склад дотаційних бюджетів, що мають міжбюджетні відносини з державним бюджетом, і значення дотації вирівнювання у формуванні розрахункового обсягу їх дохідної частини

Група місцевих бюджетів	Кількість дотаційних бюджетів	Частка дотації вирівнювання у розрахунковому обсязі доходів бюджетів, %	Частка дотації вирівнювання, яка спрямовується до відповідної групи бюджетів, у загальній сумі дотації, %
	усього	у % до кількості бюджетів відповідної групи
Бюджети районів	483	99,0	277,0	66,3
Бюджет АР Крим	1	100,0	100,7	1,8
Бюджети областей	23	95,8	68,9	19,4
Бюджети інших міст	123	80,9	55,6	10,2
Бюджет Севастополя	1	100,0	25,2	0,3
Бюджети обласних центрів	14	58,3	13,4	2,0
Разом	645	93,3	113,3	100,0

Суттєве зростання чисельності регіонів, які отримують прямі трансферти на вирівнювання, доводить, що практикована до останнього часу система фінансового вирівнювання не носить системного характеру, не створює умов для зниження дефіциту фінансових ресурсів місцевої влади у довгостроковій перспективі й на цій основі - зменшення потреби регіонів у трансфертах, а тому має бути докорінно змінена. Можуть бути запропоновані такі заходи щодо реформування системи вирівнювання доходної забезпеченості місцевої влади: поділ трансфертів на поточні та капітальні. У структурі поточних трансфертів доцільно виділяти загальні безумовні (поточні дотації замість дотацій вирівнювання) та цільові трансферти (для компенсації витрат місцевим бюджетам, пов'язаних з виконанням соціальних зобов'язань держави - соціальні субвенції). Капітальні трансферти - це фінансова допомога, що надається місцевим органам влади з метою капітальних вкладень в існуючі активи, сприяння регіональному розвитку й стимулювання процесів оздоровлення місцевих фінансів й реформування мережі бюджетних установ. Капітальні трансферти оформлюються як цільові та загальні; консолідація частини соціальних субвенцій та відмова від певних цільових субвенцій, що не мають характеру регулярної фінансової підтримки та виділяються на фінансування одноразових заходів; централізація коштів, що спрямовуються на вирівнювання у спеціальних фондах державного бюджету. Необхідними до створення є фонд поточного вирівнювання (що об'єднає в собі кошти на надання нецільових поточних трансфертів (дотацій вирівнювання) та цільових поточних трансфертів(соціальних субвенцій), фонд регіонального розвитку, фонд розвитку місцевих фінансів, які формуються за рахунок держбюджету у чітко встановлених сумах.

Фінансову підтримку, пов'язану з капітальними вкладеннями в розвиток соціальної сфери регіонів та їх інженерної та транспортної інфраструктури, доцільно здійснювати на основі Фонду регіонального розвитку (ФРР).

Заходи з оздоровлення місцевих фінансів варто фінансувати з урахування пріоритетів влади національного рівня, тому кошти, що виділяються міжнародними фінансовими організаціями для реформування бюджетного процесу на місцях та фінансування програм розбудови місцевих фінансів, доцільно зосередити у Фонді реформування місцевих фінансів та розподіляти їх між програмами, які пропонуються регіональною (місцевою) владою відповідно до національних пріоритетів; формалізація процедур розподілу трансфертів капітального характеру та узгодження реалізованих у регіонах довгострокових програм розвитку з трансфертною політикою держави; удосконалення механізмів поточної нецільової підтримки (існуючих дотацій вирівнювання) шляхом зміни порядку розрахунку нормативних видаткових потреб місцевої влади.

2.2 Оцінка динаміки соціальних трансфертів наданих з державного бюджету

Згідно з Бюджетним кодексом України, міжбюджетні трансферти - це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого [1, ст.2 п.32]. Але у вітчизняній практиці вчені, зокрема С. Слухай, у своїх дослідженнях як синонім міжбюджетних трансфертів використовують поняття «міжсекторальні трансферти», оскільки вони йдуть до кінцевого адресата через представників органів місцевого самоврядування [7].

Основне завдання трансфертів полягає у вирішенні проблем незбалансованості, що виникають внаслідок невідповідності між відповідальністю за видатками та податкоспроможністю. Джерелами виплат міжбюджетних трансфертів здебільшого є відрахування частини надходжень від одного або кількох податків або щорічні асигнування з відповідного бюджету, що нині є найпоширенішим і не дає змоги надавати трансферти на розвиток економіки.

Порядок перерахування дотації вирівнювання, додаткової дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів та субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам, коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, а також міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 року №1132 «Про затвердження Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів» [3].

Таблиця 2.4 Порівняльна статистика надходжень за 2011-2012 роки.

	2011	2012
Загальний фонд	42385,9 млн. грн.	45471,9 млн. грн.
Спеціальний фонд	7760,5 млн. грн.	9178,7 млн. грн.

Результати порівняння свідчать про збільшення надходжень до місцевих бюджетів, що є наслідком покращення фінансового стану в країні [4].

В цілому найбільше коштів в 2012 році поступило до міського бюджету м. Києва (6754,2 млн. грн.) і Донецької області ( 6467,3 млн. грн.), а найменше до міського бюджету м. Севастополя - 610,9 млн. грн.

За 2011 рік із Державного бюджету України до місцевих бюджетів було перераховано трансфертів на загальну суму 78182,6 млн. грн., у тому числі трансфертів із загального фонду - 72699,7 млн. грн. Порівняно з аналогічним періодом 2010 року обсяг перерахованих трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів у 2010 році збільшився на 15877,1 млн. грн., або на 25,5 відсотка [3].

Зазначена ситуація свідчить про те, що не усі органи місцевого самоврядування прагнули фінансової самостійності та не шукали шляхів залучення до бюджетів максимально можливих обсягів фінансових ресурсів. З метою максимального надходження до місцевих бюджетів фінансових ресурсів необхідно проводити повсякчас поглиблений економічний аналіз наявної доходної бази та рівня справляння обов'язкових платежів до місцевих бюджетів в розрізі кожної адміністративно-територіальної одиниці.

У самій структурі трансфертів за 2011 р. зросли частки дотацій вирівнювання та субвенцій із соціального захисту населення, що свідчить про зниження можливостей органів місцевої влади фінансувати весь обсяг видатків. За 2011 р. (у порівнянні з 2010 р.) частка дотацій вирівнювання зросла на 2,5 в. п. (номінально на 30%) і становила 56,1% обсягу трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів. Також зросла частка субвенцій із соціального захисту населення на 1,6 в. п. (номінально на 30,7%) до 38,3%. Натомість зменшилася частка інших трансфертів (додаткових дотацій, інших субвенцій) на 0,6 в. п. до 4,8% обсягу трансфертів [9]. Збільшення частки субвенцій із соціального захисту свідчить про зміцнення соціальної спрямованості видатків місцевих бюджетів. Станом на 14.11.2012 доходи державного бюджету в частині коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, становлять 2 145,9 млн. гривень або 93,4 відсотка розпису на січень-листопад 2012 року. [5] Знову ж таки, станом на 14. 11. 2012 року, відкриті асигнування для здійснення видатків загального фонду Державного бюджету України в частині міжбюджетних трансфертів на суму 75 530,3 млн. гривень, що становить 94,2 відсотка розпису на січень-листопад 2012 року. Зокрема, дотація вирівнювання перерахована у сумі 37 872,8 млн. гривень, що становить 94,7 відсотка розпису. [5]

Із загального фонду державного бюджету місцевим бюджетам перераховано субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту населення на суму 30 515,8 млн. гривень або 94,1 відсотка розпису, що відповідає фактичним зобов'язанням місцевих бюджетів, у тому числі енергетичні субвенції перераховані у сумі 5 971,1 млн. гривень, що становить 77,5 відсотка розпису. [5] Визначення обсягів додаткової дотації з державного бюджету передбачає внесення змін до закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період.

Для аналізу міжбюджетного регулювання розглянемо динаміку міжбюджетних трансфертів:

Таблиця 2.5 Міжбюджетні трансферти, що передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів, за 2008-2012 рр. [5]

Міжбюджетні трансферти	2008	2009	2010	2011	2012
Загальний фонд	43210,7	55022,0	56489,4	42385,9	45471,9
Спеціальний фонд	1445,2	4090,7	5690,7	7760,5	9178,7
Усього млн..грн.	44655,9	59112,7	62180,1	50146,4	54650,6

Проаналізувавши табл. 7. можна зробити висновок, що за підсумками останніх років в Україні, частка трансфертів у структурі доходів місцевих бюджетів постійно зростає, що свідчить про залежність місцевих бюджетів від державного.

Таблиця 2.6 Трансферти з державного бюджету до місцевих [5].

Роки	2010	2011	2012
Дотації вирівнювання	28810,10	33356,30	71050,0
Субвенції з соціального захисту населення	18279,60	22792,56	33 135,9
Інші трансферти	12022,70	6031,90	9452,34

Серед трансфертів, що передаються з державного бюджету до місцевих найбільше займає дотація вирівнювання - 33 356,3 млн. грн.. (на 01.01.2009 р. вона становила 28 810,4).

Порівняно з показником 2010 р. у 2011 р. зросла частка субвенцій з соціального захисту населення на 27% (з 18 279,6 млн. грн. до 22 792,5 млн. грн.) і на 50% зменшилася частка інших трансфертів (з 12 022,7 млн. грн. до 6 031,3 млн. грн.) (таб.2.6).

Співвідношення дотацій у структурі міжбюджетних трансфертів зумовлене збалансуванням дохідної та витратної частини місцевих бюджетів. Навантаження значної частки соціальних функцій держави на місцеві бюджети призводить до дефіциту коштів на розвиток регіонів, що послаблює їхню інвестиційну привабливість.

Частка міжбюджетних трансфертів у загальній структурі доходів місцевих бюджетів на

01.01.2011 р. становила 46,7%, що на 2.2% більше, ніж у попередньому році

Для більш повного аналізу показників міжбюджетних трансфертів розглянемо табл. 2 у розрізі регіонів України:

Таблиця 2.7 Показники міжбюджетних трансфертів у 2010 р. (6)

Згідно табл. 2.7 очевидно, що Тернопільська область є найбільш дотаційною. Дотації до її бюджету майже в 2 рази перевищують власні доходи. До трійки найбільш дотаційних регіонів входять Волинська та Закарпатська області, в яких дотації перевищують власні доходи майже на 80%. Найбільш успішними з точки зору дотаційності є Донецька, Дніпропетровська, Київська області та АР Крим.

Зростання питомої ваги трансфертів у дохідних джерелах місцевих бюджетів призводить до збільшення кількості дотаційних областей. Зростання кількості дотаційних областей зумовлюється високою залежністю органів місцевого самоврядування від міжбюджетних трансфертів. Натомість в регіонах-донорах постійно вилучаються вільні кошти, які потрібно інвестувати у соціально-економічний розвиток цієї території. Така політика стримує розвиток розвинутих регіонів і позбавляє стимулу розвитку регіонів з від'ємними економічними показниками, забезпечуючи їх дотаціями

У 2012 році зростання обсягів трансфертів, що надходять з державного бюджету, становило 5,2%, при цьому власні доходи місцевих бюджетів демонструють скорочення обсягів щодо попереднього року: темп зростання дорівнює 96,2%. Зазначимо, що це найменші показники за останні роки (рис. 2.1).

2006/2005 2007/2008 2009/2008 2010/2009 2011/2010 2012/2011

Рис.2.1 Темпи зростання трансфертів та доходів місцевих бюджетів у 2006- 2012

Дані останніх років демонструють щорічне збільшення номінальних обсягів дотації вирівнювання з державного бюджету місцевим. При цьому на 01.01.2012 р. приріст становив 15,8% обсягу, перерахованого упродовж попереднього року. Зріс також обсяг коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного (на 4,5%). Відповідно до цього «чистий трансферт вирівнювання» становив 25,8 млрд. грн., що на 19,6% більше, ніж за попередній рік.

Як бачимо 4 частка дотацій вирівнювання з кожним роком зростає. Це зумовлено зобов'язанням держави надавати гарантовані нею соціальні послуги на однаковому рівні незалежно від території. Значне вирівнювання територіальних диспропорцій шляхом перерозподілу фінансових ресурсів від регіонів-донорів до регіонів-реципієнтів стримує зростання і знижує ефективність економіки загалом, зменшує зацікавлення місцевих органів влади нарощувати податковий потенціал та збільшувати власні доходи, що призводить до збільшення зустрічних фінансових потоків.

Розділ ІІІ. Проблеми міжбюджетних відносин в Україні та шляхи їх подолання

3.1 Напрями оптимізації механізму бюджетного вирівнювання в Україні

Проблеми використання трансфертних ресурсів в Україні потребують правового врегулювання. Доцільно розробити і прийняти закон України про загальні принципи використання трансфертів, надання дотацій, субсидій та субвенцій з державного бюджету України

Регулювання міжбюджетних взаємин покликано ефективно вирівнювати виникаючі диспропорції. Особливості формування національних бюджетних систем обумовили істотні розходження у використовуваних ними механізмах вирівнювання.

Вихідним моментом для вертикального вирівнювання є чітке розмежування обов'язків між усіма рівнями влади і наділення на них доходами, достатніми для виконання їх обов'язків. Державні доходи можна розподіляти різними способами - на основі розмежування податкових джерел, застосування співпадаючих прав оподатковування, або пайової участі в надходженнях (тобто коли джерела власних доходів здобувають другорядну роль, на перший план виходять міжбюджетні відношення).

Прямий розподіл податкових доходів доповнюється перерозподілом шляхом субсидіювання. Бюджетні трансферти використовуються і для вертикального і для горизонтального вирівнювання. Загалом відношення величини трансфертів до власних доходів субнаціональних бюджетів вважається одним з показників збалансованості бюджетної системи.[19]

Досягнення вертикальної збалансованості - перший етап вирівнювання бюджетної системи. Навіть при рівності сукупних доходів (включаючи трансферти) і витрат бюджетів на субнаціональних рівнях як правило, зберігаються істотні відмінності в бюджетному положенні окремих регіонів і територій. Часто це обумовлено чинниками, що не залежать від місцевої влади, наприклад, рівнем економічного розвитку, господарською спеціалізацією, чисельністю і щільністю населення, урбанізацією, наявністю природних ресурсів, природно-кліматичними особливостями зони.

Враховуючи світовий досвід, можна зроби такі висновки:

1.Треба створювати нормативну базу для надання прямих бюджетних трансфертів (ПБТ). Вона має чіткіше визначити компетенцію місцевих органів влади та держави, розмежовувати джерела їх доходів. Доцільно було б прийняти спеціальний закон про місцевий бюджет, де були б чітко визначені основні доходи й видатки місцевих бюджетів, порядок їх виконання, рамковий закон про основи надання прямих бюджетних трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні закони, де визначилося б, в яких випадках і які види ПБТ можуть отримувати місцеві колективи, яка процедура надання їх, контролю за використанням тощо.

2.Слід ширше використовувати весь спектр видів ПБТ, що практикується у світі. Крім бюджетних дотацій, позитивне значення могло б мати застосування насамперед бюджетних субвенцій із закритою датою. При цьому зовсім не обов'язково це приведе до збільшення видатків централізованого бюджету, якщо кошти на народне господарство, що проходять через міністерства, передати частково на місця як фінансову базу для субвенцій. Це дозволить забезпечити їх цільове використання з урахуванням місцевих інтересів. На перших порах співвідношення між незв'язаними та зв'язаними ПБТ може бути на користь перших. В міру підвищення дієвості системи місцевого самоврядування частка бюджетних дотацій поступово може підвищуватися.[22]

3. Джерелом бюджетних дотацій, що залишатимуться вагомим елементом ПБТ, доцільно зробити не бюджетні асигнування, як це практикується нині, а пул (набір) національних податків, надходження від яких характеризується найбільшою стабільністю ПДВ та податок на прибуток.

4.Серед механізмів розподілу бюджетних дотацій перевагу слід віддати структурній формулі, яка б включала в себе компонент вирівнювання. Згідно з рекомендаціями фахівців Світового банку, на першому етапі (до 5 років) можна обмежитись лише вирівнюванням за бюджетними доходами, а після нагромадження достатнього досвіду вирівнювання - вирівнюванням за бюджетними видатками, що має здійснюватися також на нормативній основі. Основні компоненти формули, їх ваги повинні бути предметом щорічних уточнень, які мають проводити Міністерство фінансів з радою регіонів (на рівні областей - фінансове управління та асоціації місцевих рад). Це необхідно тому, що соціально-економічна ситуація в країні у цілому та в окремих регіонах може змінюватися дуже швидко.

5. Механізм горизонтального вирівнювання, на наш погляд, поки що вводити недоцільно внаслідок абсолютної недостатності фінансових ресурсів навіть у розвинутих регіонах. Такий механізм слід вводити в дію після більш-менш тривалого періоду стабілізації економіки країни. Крім того, міжрегіональний перерозподіл може викликати у даний момент і небажані політичні наслідки через невдоволення еліти регіонів, які мають робити до них внески.

6.Фіскальна незбалансованість по вертикалі спостерігається в тих умовах, коли національний уряд зберігає за собою всі основні та найпродуктивніші податкові бази, залишаючи недостатні фіскальні ресурси місцевій владі внаслідок чого обов'язкові видатки місцевої влади перевищують наданій їй ресурси (статичний дисбаланс); з розвитком економіки країни обов'язки місцевої влади щодо видаткової частини бюджету зростають швидше, аніж податкові надходження (динамічний дисбаланс);

7. Відновлення горизонтального фіскального балансу передбачає обов'язкове надання місцевими владами однакового рівня суспільних благ для індивідуума кожної окремої політичної юрисдикції, незважаючи на рівень податкоспроможності територій;

8. Гарантоване постачання суспільних благ повинно здійснюватися національним урядом, тобто передбачається мінімальний обсяг суспільних благ, забезпечуваних національним урядом, для кожної території, незважаючи на її податкоспроможність;

9. Макроекономічні цілі повинні досягатися виключно за рахунок централізованих засобів; ефективна система трансфертів повинна відповідати слідуючи критеріям: достатність доходів, зусилля спрямовані на стягнення податків і контроль видатків, справедливість, прозорість і стабільність.[27]

3.2 Підвищення ефективності трансфертної політики держави

Регулювання бюджетів впорядковує суспільні відносини при мобілізації у бюджет коштів і при їх розподілі й передачі між ланками бюджетної системи, при фінансуванні видатків за рахунок одержаних доходів та всього процесу виконання бюджету.

Бюджетне регулювання охоплює всі форми впливу держави на проведення бюджетної політики починаючи від прийняття закону про державний бюджет або рішення місцевої ради народних депутатів про місцевий бюджет і аж до їх застосування державними органами.

З метою збалансування бюджетів та забезпечення принципу самостійності кожної ланки бюджетної системи доходи бюджетів розмежовуються між кожною ланкою. В процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

- забезпечення збалансованості кожного бюджету;

- забезпечення рівномірності надходження коштів до бюджету протягом бюджетного року;

- забезпечення необхідними коштами покриття всіх видатків окремих ланок бюджетної системи, згідно програми економічного і соціального розвитку. Діюча система регулювання бюджетів повинна відігравати важливу роль у забезпеченні належного економічного і соціального рівня територіальних утворень, які мають недостатню власну економічну базу для свого розвитку. Регулювання кожного виду бюджету має свої особливості, обумовлені різницею у структурі доходів, які використовуються для регулювання [26:17].

У процесі бюджетного регулювання важливо правильно і оптимально обрати форми, визначити джерела та обсяги коштів, які будуть спрямовуватися для збалансування кожного бюджету зокрема. Від цього залежать фінансові можливості відповідних органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, зосередження, їхньої уваги на збільшенні доходів бюджету, економному, раціональному, цільовому і ефективному використанні бюджетних коштів, якісному виконанню бюджетів.

В країнах з ринковою економікою регіональні бюджети мають досить значну дохідну частину, але не достатню для забезпечення регіону. Тому з вищестоящих бюджетів виділяються дотації, субвенції та надаються субсидії. Дані вище визначення бюджетних трансфертів за змістом покладені нами в основу класифікації прямих бюджетних трансфертів у зарубіжних країнах. Обмовка " за змістом " має тут принципове значення, оскільки в різних країнах один і той же вид прямих бюджетних трансфертів може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим колективам: у Росії - це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції - глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ. У деяких країнах - це один трансферт, який правда, може називатися по-різному: у ФРН - додаткові дотації для земель та ключові дотації для комун; у Польщі - генеральна субвенція; у Швеції незв'язана субсидія; у Латвії - бюджетна субсидія була лише один термін бюджетні субвенції", яким (за змістом) називали бюджетні дотації; з 1996 р. він був замінений на більш адекватний, на наш погляд, термін - бюджетна дотація.

Таке ж розмаїття характерне і для субсидій: у ФРН їх називають "допомога ", "дотація "; у Франції - спеціальні субвенції, глобальна дотація на устаткування; в Польщі - спеціальні дотації (на самостійно розроблені програми видатків); у Швеції - цільові субсидії. Бюджетні субвенції виступають у Росії під цією назвою; у ФРН - цільові дотації для комун; у Франції - глобальна дотація на децентралізацію; у Польщі - спеціальні дотації (згідно із законодавством та переданими від держави завданнями); у Латвії - бюджетні гранти; у Литві - спеціальні субсидії. Класифікація за містом основних видів прямих бюджетних трансфертів, що практикуються у різних країнах,

...