Організація механізму міжбюджетних відносин в України

Яким вимогам має відповідати оптимальна система прямих бюджетних трансфертів (ПБТ)? На нашу думку, вона повинна:

· враховувати відмінності у фінансових потребах територій за умов чітко визначеної сфери їх відповідальності;

· компенсувати відмінності між урядами одного рівня щодо потенційної можливості фінансувати видатки;

· створювати стимули для зростання ступеня використання місцевими органами власного дохідного потенціалу;

· бути стабільною, передбачуваною, відповідати динаміці потреб територій;

· не заохочувати марнотратство суспільних коштів.

У цілому в досліджуваних країнах прямі бюджетні трансферти становлять досить вагому частку доходів місцевих бюджетів. Причому, як видно з таблиці (див. табл. №4.2 ), вагоміша частка прямих бюджетних трансфертів - у країнах унітарного типу (особливо Франція, Польща, Латвія), тоді як у федеративних (ФРН, Росія) - вона нижче.[10]

Таблиця 3.1 Співвідношення різних видів ПБТ (у % до доходів місцевих колективів ) за 2011 р.

Формування фонду прямих бюджетних трансфертів може здійснюватися як:

а). часткові відрахування від одного або деяких податків, що надходять до держбюджету;

б). щорічні асигнування держбюджету;

в). обсяг видатків місцевих колективів.

Огляд джерел фонду прямих бюджетних трансфертів поданий у таблиці (див. табл. 3.2 ).

Загалом вважається, що найстабільнішою частиною прямих бюджетних трансфертів є ті, джерело яких прив'язане до доходів бюджету, хоч повної стабільності такий підхід не дає. На наш погляд, найбільшу стабільність з огляду на джерело мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела (ФРН, Франція, Польща), Що стосується зв'язаних прямих бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Як бачимо, країни з трансформаційною економікою (Латвія, Литва, Україна) не в змозі забезпечити стабільного джерела ПБТ, а тому віддають перевагу асигнуванням, обсяг яких залежить від можливостей бюджету та політичного фактора.

Таблиця 3.2 Джерела фонду ПБТ v різних країнах, за 2011

Світова практика виділяє такі методи розподілу ПБТ:

а).пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого колективу;

б).багатофакторна формула;

в), компенсація фактичних видатків місцевих колективів;

г).як частина річного бюджету місцевого колективу.

Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи; для зв'язаних прямих бюджетних трансфертів - перший та третій. Огляд методів розподілу бюджетних дотацій, який практикується у різних країнах, подано в таблиці (див. табл. 3.3).

Таблиця 3.3 Методи розподілу бюджетних дотацій.

Як видно з таблиці, при розподілі дотацій більшість країн надає перевагу формулам, оскільки вони дають змогу об'єктивно оцінити потребу місцевого бюджету в централізованій підтримці. Однак сама по собі формула іде не вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв, врахованих у ній, та значення їх ваги. За винятком Франції та Швеції в усіх країнах мало не щорічно відбувається перегляд та уточнення формул. Проте у Франції та Швеції точаться жваві суперечки відносно правомірності включення у формулу певних показників.

Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних трансфертів визначається співвідношенням між зв'язаними прямими бюджетними трансфертами (субвенції та субсидії) та незв'язаними. Чим істотніше частка бюджетних дотацій у прямих бюджетних трансфертах - тим більшу свободу мають місцеві колективи. Дуже часто поряд з об'єктивними чинниками найвагомішими тут виявляються політичні, а саме: намагання центру забезпечити собі лояльність регіонів. Так, у Росії це виявилось у різкому зростанні частки незв'язаних трансфертів. Така ж картина - у Швеції, хоча тут першу роль відіграли економічні фактори.

Як видно з таблиці (Співвідношення різних видів прямих бюджетних трансфертів), у країнах із стабільною економікою та розвинутими традиціями самоврядування саме бюджетні дотації відіграють головну роль (ФРН, Франція, Швеція), тоді як у країнах, що трансформуються, найчастіше - зв'язані трансферти (Польща, Латвія, до останнього часу Росія).

Загалом про оптимізацію може йтися лише в окремій країні, хоча тенденція до глобалізації прямих бюджетних трансфертів у світі існує. Слід зазначити, що у багатьох країнах бюджетні дотації застосовуються як інструмент фінансового вирівнювання, хоча останнє може здійснюватися і безпосередньо між територіальними колективами. Найбільшого рівня розбудови цих інструментів досягли у ФРН та Швеції. У країнах, що переживають період становлення нових засад місцевого самоврядування, законодавство відрізняється більшою різноманітністю, яка, проте, не позбавляє їх необхідності по декілька разів переглядати одні й ті самі законодавчі акти, поновлені згідно з новими умовами. В більшості країн прийнято закони про місцеве самоврядування, де визначено фінансові основи місцевої влади і види прямих бюджетних трансфертів, які вони можуть отримувати; є також закони про місцеві бюджети, де визначається доходна база місцевих колективів, їх права на отримання прямих бюджетних трансфертів.

Обсяг ресурсів для прямих бюджетних трансфертів у розрізі їх окремих видів визначається законами про бюджет, які приймаються щорічно. Вони створюють нормативну базу прямих бюджетних трансфертів у країнах, де поки що немає спеціальних законів щодо окремих їх форм, але роблять процес їх надання не передбачуваним та нестабільним, оскільки в багатьох з цих країн бюджети мають великі дефіцити. Це скорочує фінансові ресурси для підтримки місцевого самоврядування, а негативний ефект підсилюється затягуванням бюджетних дебетів, частими корекціями бюджетних видатків.

Однак у постсоціалістичних країнах іде інтенсивний процес законотворчості в цій галузі, і через певний час матимуть досить відпрацьовану нормативну базу надання прямих бюджетних трансфертів.

За рахунок трансфертів формується значна частина доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн: у Румунії - 79%, Болгарії - 78%, Угорщині - 66%, Латвії - 68%, Словенії - 67%, Великобританії - 77%, у Нідерландах - 60%. У деяких країнах трансферти формують незначну частину доходів місцевих бюджетів: у Швеції - 19%, Франції - 25%, Австрії - 35%, у Данії - 24%.

У країнах із стабільною економікою головну роль відіграють незв'язані трансферти (ФРН, Франція, Швеція), у країнах з перехідною економікою (Польща, Латвія) - зв'язані. Практикується також надання такого виду субвенцій, як доповнюючи (США). Величина даних субсидій може зростати зі збільшенням витрат органів місцевого самоврядування на цілі, що передбачені загальнодержавними програмами.

Можна виділити три основні причини, чому розподіл коштів на основі чіткої і стабільної формули є кращим, ніж рішення про розподіл фінансування на основі суб'єктивних суджень експертів та посадових осіб, що представляють державну адміністрацію.

Розподіл фінансування на основі формули, якщо вона є достатньо стабільною і доведена до відома заздалегідь, дозволяє використовувати принципи довготермінового планування і допомагає приймати раціональні рішення щодо використання бюджету на місцевому рівні [20,32].

Розподіл фінансування на основі формули допомагає уникнути звинувачень щодо політичних чи особистих мотивів, які б стояли за рішеннями про розподіл коштів. У традиційний спосіб прийняття рішень важко уникнути неформального "торгування" і, в результаті цього, ситуації, коли хтось отримує більше ресурсів не тому, що він їх дійсно (об'єктивно) потребує, а тому, що він може краще аргументувати або просто розділяє політичні погляди з тими, хто приймає - рішення про розподіл коштів.

Щоб використати переваги, згадані у пунктах вище, необхідно мати повністю прозору формулу. Дуже важливо, щоб місцеві бюджети знали, чому їх частка у загальному фінансуванні не є меншою чи більшою. Навіть якщо вони не погоджуються з усіма факторами та їх відображенням у формулі, принаймні вони знатимуть, чого вони можуть очікувати та якою є раціональна аргументація тих, хто приймає рішення.

Нормативи середньодушових видатків встановлюються в межах наявних бюджетних ресурсів для кожного типу делегованих видаткових повноважень і гарантуються державою.

Видаткові нормативи коригуються з урахуванням регіональних відмінностей у вартості надання соціальних послуг, а також регіональних відмінностей у соціально-економічних, а також кліматичних, екологічних та інших екзогенних умовах.

Основна ідея застосування нормативів видатків полягає в тому, що обсяг видаткових потреб має віддзеркалювати потребу в соціальних послугах і бути обмеженим рамками наявних ресурсів для задоволення цих потреб. Принцип розподілу, яким керуються при застосуванні нормативів, полягає в тому, що місцеві самоврядування з більшими за середні потребами в соціальних послугах повинні одержувати більший за середній обсяг ресурсів для задоволення цих потреб.

Нормативи, які задовольняють ці вимоги і можуть застосовуватися на практиці, повинні відповідати низці критеріїв. По-перше, потреби, що визначаються за нормативами, мають бути спільними для всіх місцевих самоврядувань. По-друге, ці потреби мають бути такими, щоб можна було їх об'єктивно оцінити. По-третє, необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між ними і відмінностями в рівні видатків. Насамкінець, необхідно, щоб вони не залежали від рішення місцевих органів влади. Це означає, що визначення місцевих видаткових потреб повинно бути поза контролем місцевої влади і визначатися потребою в соціальних послугах, а не тим, наскільки місцеві органи влади прагнуть задовольнити ці потреби. Наприклад, потребу в галузі освіти можна точніше визначити через кількість учнів, яких треба навчати, ніж через кількість учителів, яких візьме на працю місцевий орган влади.

Щоб легше було зрозуміти методологію застосування нормативів видатків, йдеться про зважену чисельність учнів. Учнів розрізняють за типом (вихованець дитсадка, учень середньої школи, спеціалізованої школи, вечірньої та вищої школи), місцем розташування (місто чи район); до різних типів застосовуються різні вагові коефіцієнти, що віддзеркалюють відмінності у вартості навчання різних типів учнів, визначені Міністерством фінансів [22].

Одержувачів соціальної допомоги також розділили на групи за типом адміністративно-територіальної одиниці та типом програми соціального захисту. Наприклад, для міст та районів зроблено окремі розрахунки по дотримувачах житлово-комунальних субсидій, пільг ветеранам війни та праці, дотримувачах допомоги сім'ям з дітьми. Заради спрощення представлення нормативів видатків, відмінності між окремими типами програм соцзахисту в подальшому викладі не враховуються, натомість для наочності враховується лише загальна чисельність одержувачів різних видів допомоги, які фінансуються безпосередньо місцевими бюджетами.

Висновки

Особливо важливе значення для організації міжбюджетних взаємовідносин має такий їхній інструмент як трансферти. Трансфертами в Україні є дотації, субсидії, субвенції та міжбюджетні взаєморозрахунки. Діюча в Україні система трансфертів не врегульована достатнім чином у праві, практика використання їх суперечлива. Такі трансферти, як дотації, субсидії і субвенції, відіграють незначну роль у формуванні доходів місцевих бюджетів.

Необхідність міжбюджетних трансфертів - додаткових коштів, переданих із державного бюджету до місцевих - виникає внаслідок невідповідності розподілу повноважень між органами управління до розподілу доходних джерел на їх виконання.

Система трансфертів і принципи надання їх потребують врегулювання в спеціальному законодавчому акті. Доцільно зберегти дотації як трансферти загального непов'язаного характеру, що надаються до місцевих поточних бюджетів з метою фінансового вирівнювання, субсидії -- для фінансування делегованих органам місцевого самоврядування повноважень виконавчої влади. Збереження потребують і субвенції, яким слід надати характеру інвестиційних із спрямуванням їх до місцевих бюджетів розвитку в рамках державної регіональної фінансової політики зближення рівнів розвитку окремих регіонів. Від міжбюджетних взаєморозрахунків належить відмовитися взагалі.

Саме система трансфертів дає можливість розв'язати проблеми залагоджування нерівномірностей між адміністративно-територіальними одиницями, що зумовлені різною податкоспроможністю і, відповідно, різними соціально-економічними можливостями різних регіонів. За допомогою системи між бюджетних трансфертів виконується принцип справедливості, однак система трансфертів створює для місцевих органів влади стимули підтримувати великий рівень видатків.

В Україні з метою вдосконалення міжбюджетних відносин необхідно запровадити однозначні критерії ефективності використання трансфертів стосовно різних галузей і сфер.

Нинішня система організації міжбюджетних взаємовідносин та її інструментів підлягає реформуванню. Основними інструментами організації міжбюджетних взаємовідносин мають стати власні та передані доходи бюджетів, розподілені за фіксованими на тривалий період пропорціями спільні податки різних рівнів влади, трансферти і внески фінансових ресурсів окремих територій до державного бюджету України і фондів вирівнювання, а також бюджетні позички.

Список використаних джерел

1. Конституція України: за станом на 1 січня 2006р. / Верховна Рада України. - Офіц. Вид. - К. : Мін-во Юстиції України, 2006.

2. Закон України „Про державний бюджет України на 2010 рік” від 07.12.2010

3. Закон України „Про державний бюджет України на 2011 рік” від 20.12.2011

4. Закон України „Про державний бюджет України на 2012 рік” від 26.12.2012

5. Бюджетний кодекс України від 21.06.2011 № 2542-ІІІ, Голос України, 24.07.2011.

6. Європейська хартія місцевого самоврядування

7. Андронов А. В. Фінансове вирівнювання як основа розвитку міста // Економіст. - 2001 -№6.-С 7-11.

8. Вейн Серск. Вибір ступеня вирівнювання у формулі для обчислення трансфертів, що застосовується в Україні // Бюджетний і податковий огляд, серпень 2009, сс. 46 - 48

9. Гушта О.В. Шляхи зміцнення бюджетів органів місцевого самоврядування.//Фінанси України.-2000.-№2.-с.69-73.

10. Каун.О.В. Концептуальні засади формування механізму міжбюджетних відносин в Україні.-Фнанси Украіни, № 6, 2001

11. Кириленко О.П. Міжбюджетні відносини: Стан і проблеми удосконалення// Фінанси України.-2000,-№6

12. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси «Новий світ» 2005с.26-27.

13. Кравченко В. Фінансові проблеми місцевих органів влади України.//Фінанси України.-1995.- №1.-с.61-63.

14. Луніна І. реформування місцевих бюджетів в Україні // Дзеркало тижня. - 2006. -№6-с.31-41.

15. Луніна І.О. Районні бюджети у контексті ефективної системи міжбюджетних відносин. Економіка України.2003-№ 5

16. Мельник С., Криниця С. Про формування місцевих бюджетів.// Економіка України.-2000.-№2.-с.17-23.

17. Мойсеєнков В. Роль місцевих органів самоврядування у формуванні та використанні місцевих бюджетів.// Економіка Украіни.-1996.-№5.-с.25-28.

18. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я. Бюджетна система:Навч.-метод.посібник для самостійного вивчення дисципліни.-К.:КНЕУ.-2000.-с.17

19. Полозенко Д. Межбюджетніе взаимотношения - составляющая механизма опережающего экономического развития// Экономика Украины.-№2, 2001.c.10-17

20. Сидорець О.В. Деякі аспекти фінансового вирівнювання соціально-економчного розвитку регіонів// Фінанси України.-№09, 2001

21. Терьохін С. Розкіш надмірної централізації.//Українські ділові новини.-1996.- №11.-с.3.

22. Чирка Д.М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів.//Фінанси України.-1998.-№1.-с.22-25.

23. Чугунок І.Я. Вплив бюджету на економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць// Фінанси України.-№12,2002

24. Виговська О. Фінансова смерть регіонів провокується з центру. [Електронний ресурс] www.part.org.ua

25. Державна казначейська служба України [Електронний ресурс] http://treasury.gov.ua/main/uk/index

26. Міністерство фінансів України [Електронний ресурс] http://www.minfin.gov.ua

Размещено на Allbest.ru