Власний капітал підприємства, його функції та складові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З дисципліни: Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва

На тему: «Власний капітал підприємства,його функції та складові».



ПЛАН

Вступ

1. Економіко-правові та організаційні питання обліку та аналізу власного капіталу

1.1 Економічна сутність власного капіталу, його види, особливості формування

1.2 Правове та регламентне забезпечення обліку власного капіталу.

1.3 Особливості організації обліку власного капіталу

2. Облік формування власного капіталу

2.1 Документування щодо формування власного капіталу

2.2 Оцінка чинної методики формування статутного капіталу та нерозподіленого прибутку

2.3 Перспективи обліку інших видів власного капіталу

2.4 Складання звітності власного капіталу

3. Постановка задач та формування інформації з власного капіталу

Висновок

Список використаної літератури



ВСТУП

Ще приблизно сімдесят років тому існувала лише державна форма власності. При цьому всі господарюючі суб'єкти вели свою виробничу і господарську діяльність на основі планів, кошторисів і бюджетів, що складалися як самим підприємством, так і вищестоящими керівними органами. Причому, затвердження планових показників проводилося в органах державної влади. Це привело до створення єдиної загальнодержавної мережі розподілу і перерозподіли фінансових ресурсів, вироблених товарів і послуг.

Але змінився час, змінилися і взаємини підприємств із державою. Немає більше тільки однієї форми власності. Поряд з державною утворилося багато приватних форм власності, що на даний момент не мають ніякої державної підтримки, крім окремих державних замовлень для державних потреб.

Змінилася і роль власного капіталу у житті підприємств. У зв'язку з чим відразу виникло багато питань:

1. Як залучити засоби при створенні підприємства.

2. Куди і як їх правильно направити на початку діяльності.

3. Як фінансувати свою поточну виробничу діяльність.

4. Які джерела і у якому обсязі використовувати при розширенні виробництва.

Ці питання можна деталізувати до нескінченності, але на них усі можна дати одну відповідь: власний капітал допоможе вирішити якщо не всі, то більшу частину виникаючих проблем.

Задаючись питанням, що ж представляє собою власний капітал в діяльності сучасного підприємства необхідно відзначити, що поряд з вирішенням чисто фінансових питань необхідно паралельно розглядати і надійність "керованості" підприємством у руках власника.

Одночасно з питаннями формування необхідно розглядати співвідношення між позиковими і власними засобами, тому що ціна залучення в окремих випадках позикових джерел більш низька й ефективна, ніж використання власних засобів. Проте на сьогодні загальноприйнятої методики аналізу власного капіталу підприємства, нажаль, не існує.

Практична потреба в дослідженні питань ефективного керування власним капіталом та вироблення методики його аналізу свідчить про актуальність даної проблеми, що й обумовило вибір теми дипломної роботи.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми організації формування та управління власним капіталом підприємства.

Об'єктом є власний капітал підприємства та ефективність його використання.

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є аналіз власного капіталу підприємства та ефективність його використання.



1. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗУ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

1.1 Економічна сутність власного капіталу, його види, особливості формування

Капітал - одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що передбачає собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.

Якщо розглядати тлумачення капіталу з погляду різних економічних дисциплін, то можна помітити деяку неоднозначність. Так наприклад показується, що капіталом організації є його майно. У той же час, відповідно до передмови до Міжнародних бухгалтерських стандартів, опублікованих Комітетом з міжнародних бухгалтерських стандартів у листопаді 1982 р., капітал являє собою різницю між активами і зобов'язаннями.

Для своїх цілей економісти відбивають поняття капіталу з двох сторін. З однієї капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити, що капітал - це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:

1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу.

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в «кишеню» власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.

4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.

5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.

Судячи з праці Карла Маркса зрозуміло важливість власного капіталу для підприємства. Але у сучасних умовах спостерігається певне нехтування, що до формування власного капіталу. Що як наслідок може привести до погіршення господарської діяльності підприємства.

Капітал підприємства як категорія підрозділяється на види і систематизується по цільовим признакам.

З приналежності підприємству виділяють власний і позиковий капітал. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування визначеної частини активів. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Власний капітал містить у собі різні по своєму економічному змісті, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім того, до складу власного капіталу, яким може оперувати господарюючий суб'єкт, без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений прибуток; фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії. Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін в установчі документи.

Додатковий капітал включає вартість майна, внесеного засновниками (акціонерами) понад зареєстровану величину статутного капіталу; суми, що утворяться в результаті змін вартості майна при його переоцінці; інші надходження у власний капітал підприємства.

Резервний капітал - це частина власного капіталу, що виділяється з прибутку організації для покриття можливих збитків і втрат. Величина резервного капіталу і порядок його утворення визначаються законодавством України і статутом організації.

Нерозподілений прибуток - основне джерело нагромадження майна підприємства чи організації. Це частина валового прибутку, що залишилася після сплати податку на прибуток у бюджет і відволікання засобів за рахунок прибутку на інші цілі.

Фонди спеціального призначення характеризують чистий прибуток, спрямований на виробничий розвиток і розширення підприємства, а також на заходи соціального характеру.

До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Субсидії і надходження утворяться в результаті спеціальних асигнувань з бюджету, позабюджетних фондів, інших організацій і фізичних осіб.

Усі власні засоби в тому чи іншому ступені служать джерелами формування засобів, використовуваних організацією для досягнення поставлених цілей.

Відзначається, що в складі власного капіталу можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал, тобто капітал, створений на підприємстві поверх того, що спочатку авансовано власниками.

Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга - додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя - додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.

Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне - нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються.

Усі статті власного капіталу формуються відповідно до законодавства України, установчими документами й облікової політики. Чинне законодавство визначає обов'язок акціонерного товариства створювати два фонди - статутний і резервний. Іншого обов'язкового переліку фондів, що повинне створювати підприємство, а також нормативи відрахувань у них, законодавство не містить. Питання використання резервного і інших фондів товариства відносяться до виняткової компетенції ради директорів товариства.

Позиковий капітал товариства залучений для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності. Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи - довгострокові і короткострокові. До довгострокового в українській практиці відносяться ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. У закордонній практиці позикові джерела, що видаються на термін від одного до п'яти років, вважаються середньостроковими. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання - з терміном погашення менш одного року; кредиторську і дебіторську заборгованості.

По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного капіталу підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх статутних фондів.

По об'єкту інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його необоротних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.

По формах власності виділяють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного капіталу.

По організаційно - правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств - товариств з обмеженою відповідальністю, командитних і т.д.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств - сімейних і т.д.).

По характеру використання власником виділяють споживчий і накопичувальний види капіталу. Споживчий капітал після його розподілу на цілі споживання утрачає функції капіталу. Він являє собою відтік засобів підприємства, здійснюваний з метою споживання (виплати дивідендів, відсотків, соціальні потреби підприємства і його працівників). Капітал, що накопичується, характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.

Приведений перелік не відбиває всього різноманіття видів капіталу, використовуваних у науковій термінології і економічній практиці. У ньому присутні ті необхідні класифікаційні ознаки, що будуть використовуватися в роботі надалі.

Отже економічна сутність власного капіталу має велику кількість видів та джерел для формування. Це підтверджено працями Беляева О.О., Кривенко К.Т., Башнянин Г.І., Малиш Н.А. і тд., які зазначають, що капітал це загальна вартість засобів підприємства, яке належить йому на правах власності і використовується ним для формування його активів. Наше думка, що до формування і використання капіталу цілком зхожі. Ми також важаем, що власний капітал це джерело коштів для діяльності підприємства і подальшого його розвитку. Але велика кількість способів використання власних коштів ставить під загрозу економічну доцільність даних операцій. Насам перед треба зробити чіткі межи на що саме можно витрачати певний вид капіталу. Для цього треба ще більш детально розглянути суть кожного виду капіталу і джерел його формування. Для чіткого визначеня який саме вид капіталу підходить для формування певного виду активів, а який непідходить.



1.2 Правове та регламентне забезпечення обліку власного капіталу

Законодавче регулювання нових напрямків господарської практики супроводжувалось нормативним урегулюванням бухгалтерського обліку власного капіталу підприємств. Так що на даний момент нормативна та законодавча база України містить такі основні елементи.

Нормативною базою формування власного капіталу є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал». Цим положенням (стандартом) визначаються зміст і форма звіту про власний капітал і загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього положення (стандарту) стосуються підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (за винятком банків та бюджетних установ).

Одним із важливих документів є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітності в Україні». Він встановлює єдині методичні основи бухгалтерського обліку і звітності в Україні для підприємств, їх об'єднання та організацій (крім банків) незалежно від форми власності, бюджетних установ. Положення має підрозділи «Фонди і резерви» і «Прибуток (збиток) виробництва», що розкриває сутність і межі утворення окремих складових власного капіталу, наприклад: статутного фонду, резервного фонду та інші.Нормативним документом є Господарський кодекс України визначає правові засади здійснення підприємницької діяльності в Україні, розкриває сутність підприємництва, його суб'єкти і об'єкти, організаційні форми, обмеження в здійсненні підприємницької діяльності. Окремим розділом виділені умови здійснення підприємницької діяльності та порядок державної реєстрації.

Будь-яке підприємство при організації фінансово-господарської діяльності, спирається на НКУ. Він включає в себе такі питання, як об'єкт і суб'єкт оподаткування, тобто визначає з чого утворюється прибуток підприємства, яке підприємство є платником податку. Так само в законі розкриті поняття валових втрат і прибутків підприємства, амортизаційних відрахувань. Цей закон дуже важливий, тому що визначає сутність доходів і витрат, що дозволяє будь-якому підприємству відповідно до закону визначити суму оподаткованого прибутку.

Закон України «Про акціонерні товариства» визначає організаційні, економічні, правові утворення господарських товариств. У законі зазначено, що акціонерні товариства утворяться на основі встановленого договору і статуту. Установчі документи повинні містити в собі відомості про вид діяльності, склад засновників, назва, місце знаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутку і збитків, склад та компетенцію об'єднання.

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» упорядкує види цінних паперів, які можуть бути випущені в Україні. Законом затверджується, що компанія, яка прийняла внесок засновника мала розподілити між ними акції відповідно до їх внесків та виплачувати по акціях відповідні дивіденди.

Переглянуті документи були прийняти в період переходу до ринкових відносин, але вони не задовольняють повністю вимогам сучасного обліку, який був орієнтований на міжнародні стандарти. Був прийнятий Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яким законодавчо закріплено орієнтацію бухгалтерського обліку і звітності на застосування міжнародних стандартів фінансової звітності. З метою реалізації цього Закону КМУ затвердив "Програму реформування бухгалтерського обліку».

У Балансі Статутний капітал відображається як зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (засновників) до капіталу підприємства.

П (С) БУ5 «Звіт про власний капітал» надає узагальнену за звітний рік інформацію про зміни (збільшення, зменшення) статутного фонду, капіталу, пайового капіталу, додаткового, резервного, несплаченого і вилученого капіталу, а також про нерозподілений прибуток. Додаткова інформація, розкриття якої в поясненнях звіту вимагається П(С)БУ5, освітити призначення та умови використання всіх елементів власного капіталу підприємства.

При організації обліку власного капіталу необхідно враховувати наступні фактори: форму власності; організаційно - правову форму господарювання, кількість засновників, а також інформацію про власний капітал, який приводиться в наказі про облікову політику.Вивчення, здійснення, постійне вдосконалення законодавчих вимог, норм кодексів корпоративної поведінки, професійної етики, розроблених на основі міжнародного досвіду, є основним орієнтиром попередження конфліктів інтересів між власниками та інвесторами.

Господарський Кодекс України (стаття 86) передбачає, що внесками учасників можуть бути будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, а також інші майнові права, грошові кошти ( в тому числі в іноземній валюті). Згідно цього Кодексу (стаття 86 пункт 3) забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти отримані в кредит і під заставу. Фінансовий стан засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників - громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом [1].

У разі прийняття рішення про створення ревізійної комісії необхідно дотримуватися норм Закону України «Про акціонерні товариства», а саме:

- Ревізійна комісія обирається з числа акціонерів;

- Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджується виключно загальними зборами акціонерів;

- Ревізійна комісія звітує перед радою та загальними зборами акціонерів;

- Ревізійна комісія повинна готувати та подавати загальним зборам висновок за річним звітом.

Згідно нового ПКУ встановлюються нові правила бухгалтерського обліку фінансових витрат, а саме витрати у вигляді відсотків по цінних паперах. На сьогоднішній день підприємству дозволяється вказувати в своїй обліковій політиці можливість капіталізації фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу.

Підприємство - резидент, що виплачує дивіденди засновникам, відповідно ст. 157 ПКУ, надає в податковий орган за місцем реєстрації "Податковий розрахунок резидента, що виплачує дивіденди платнику податку з доходів фізичних осіб» за формою, затвердженою наказом ДПАУ від 04.12.08 року № 586.

Організація документообігу полягає в розробці найбільш раціональних шляхів руху документів від їх складання до передачі в архів із зазначенням інстанцій, через які повинна проходити документ, цілей і конкретного часу надходження і вибуття документів на кожній інстанції, а також назви посади виконавця, який показує, перевіряє й обробляє документ у формі таблиці.

Статутний і додатковий капітали виконують різні функції. Так, статутний капітал - це першоджерело інвестування та формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути менше встановленої законодавством суму.

Формується статутний капітал за рахунок внесків засновників (учасників), фіксується в установчих документах підприємства сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення обов'язково реєструється в Державному реєстрі. Сума статутного капіталу зазначеного у балансом підприємства і сума, зареєстрована в Державному реєстрі, повинні бути однакові.

У Господарському кодексі України статтею 81, п.7 передбачено, що засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.

Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" та Цивільним кодексом, акціонерні товариства мають право збільшувати розмір статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу здійснюється в установленому законодавством порядку з урахуванням вимог Державної комісії з цінних паперів, встановлених "Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства. Зазначене положення розроблено відповідно до Законів України" Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні " і "Про цінні папери і фондову біржу". Положення регулює порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, за винятком випадків збільшення розміру статутного капіталу, яке здійснюється в порядку обміну облігацій на акції, та збільшення розміру статутного капіталу у зв'язку з індексації основних засобів (дооцінкою необоротних активів), які регулюються іншими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Акціонерне товариство може прийняти рішення про зменшення розміру статутного капіталу. У разі наявності у акціонерного товариства намірів зменшити розмір статутного капіталу виконавчий орган товариства публікує в органах друку Верховної Ради України або Кабінету міністрів або офіційному виданні фондової біржі повідомлення для кредиторів та акціонерів про намір зменшити розмір статутного капіталу товариства. Повідомлення повинно містити: найменування та місцезнаходження товариства, номери телефону або факсу, мотиви, спосіб і розмір зменшення статутного капіталу акціонерного товариства, дані про кількість акцій, що вилучаються, і їх загальну вартість, термін вилучення акцій та наслідки відмови акціонера від обміну акцій у зв'язку зі зменшенням статутного капіталу шляхом зменшення номінальної вартості акцій, а також термін надання заперечень кредиторів, який не може бути менше 30 днів з дати опублікування повідомлення. Кредитори акціонерного товариства, які мають заперечення щодо зменшення розміру статутного капіталу товариства, у строк, встановлений для подання заперечень, надають копію заперечень до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Зменшення розміру статутного капіталу при наявності заперечень кредиторів акціонерного товариства не допускається. Тому необхідно підкреслити обмеженнях щодо зменшення розміру статутного капіталу: наявність заперечень кредиторів (зокрема, власників облігацій); незареєстрований попередній випуск акцій, зменшення можливо не менше мінімального розміру статутного капіталу.

Зменшення розміру статутного капіталу можливо здійснити двома шляхами: зменшенням номінальної вартості акцій; зменшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості.

При зменшенні розміру статутного капіталу акціонерного товариства об'єднувати зазначені способи зменшення розміру статутного капіталу не дозволяється.

З цього випливає, що законодавство, нормативні бази, положення та інструкції повною мірою регулюють і встановлює рамки обліку власного капіталу на підприємстві. Так що законодавча база України містить необхідну інформацію для правильного і грамотного обліку власного капіталу підприємств усіх форм власності.

Формування та реєстрування капіталу супроводжується нормативним регулюванням та законодавчими постановами. Це підтверджено законодавчою базою України, Податковим Кодексом України, ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», П(С)БУ 5 і тд. Ми маємо великий перелік законів які на практиці є недієвими і потребують доопрацювання. Таким наприклад є П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал» який містить тільки пояснення для формування фінансової звітності Ф4, але він не містить положень про облік та формування власного капіталу, так як це мають основні засоби, грошові кошти і тд., ми не маємо жодного положення у якому чітко характеризуються шляхи формування, чи використання власного капіталу. Що свідчить про недосконалість законів, і потребує у створенні положення яке чітко розкривало усі питання з власного капіталу.

1.3 Особливості організації обліку власного капіталу

Організація обліку власного капіталу на підприємстві починається з регламентуючих документів. У яких зазначено норми та порядок формування. Одним з важливих питань організації бухгалтерського обліку на підприємстві є формування його облікової політики. Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Разом з тим, під обліковою політикою розуміють зведення правил ведення обліку, яке визначає ідеологію економіки підприємства на поточний господарський рік.

Облікова політика є одним з елементів державного регулювання бухгалтерського обліку де зазначено облік власного капіталу підприємства Вона формується на державному рівні, розробляється відповідними державними органами у вигляді методик і облікових процедур. Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під час розробки облікової політики слід враховувати вимоги до якісних характеристик бухгалтерського обліку та фінансової звітності, викладені у П(С)БО 5, методи та процедури, передбачені іншими П(С)БО, норми й нормативи, встановлені законодавчими актами України.

Ф.Ф. Бутинець дас таке визначення: „Облікова політика підприємства - це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до розумів господарювання, але й вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку (залежно від поставлених цілей)".

На думку Сльозко Т.М. „Облікова політика підприємства розуміє обрану ним зі стандартів, що допускаються, сукупність способів ведення бухгалтерського обліку чи сукупність принципів і правил, які регламентують методику, техніку й організацію бухгалтерського обліку на підприємстві і діючих на даний момент, що випливають зі змісту, часу і нормативних документів. Стандарти і нормативні положення, що не мають альтернативних рішень, в обліковій політиці, як правило, не відбиваються".

Тому можна сказати, що облікова політика - це вибір самим підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з чинних нормативних актів і особливостей діяльності підприємства.

Облікова політика має загальнодержавний характер що до обліку власного капіталу і одночасно відображає особливості ведення обліку кожного окремого господарюючого суб'єкту.

У Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (п.2 ст. 8) встановлено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві відносяться до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органа (посадової особи) відповідно до законодавства й установчих документів. Підприємство обирає форми організації бухгалтерського обліку, у тому числі включення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером (п.4).

Бухгалтерія (у тому числі централізована бухгалтерія) - це структурний підрозділ апарата управління, що здійснює бухгалтерський облік господарської діяльності підприємства.

Вона тісно співпрацює з іншими структурними підрозділами управління підприємством (плановим відділом, відділом матеріально-технічного постачання і збуту, виробничим, торгівельним відділами та ін.). Бухгалтерія отримує від них необхідні для обліку і контролю документи і надає їм обліково-економічну інформацію.

Основні функції бухгалтерії випливають з функцій бухгалтерського обліку: інформаційна; контрольна; аналітична.

Як правило, очолює бухгалтерію головний бухгалтер. Він особисто відповідає за стан обліку і контролю власного капіталу, діє від імені підприємства, разом з керівником підписує грошові й інші документи, бухгалтерський баланс та інші форми фінансової звітності. Саме головний бухгалтер визначає обов'язки, права і відповідальність" підлеглих йому облікових працівників, разом з керівником підприємства визначає структуру бухгалтерської служби, її місце в системі управління підприємством, взаємодію з іншими структурними підрозділами і т.п.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства:

- забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені терміни фінансової звітності;

- організує контроль за відображенням власного капіталу на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

- бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

- забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства

Чітка організація бухгалтерського обліку власного капіталу залежить від якості його планування, раціонального розподілу праці і повноти посадових інструкцій для кожного робітника, посада якого передбачена штатним розкладом. Посадові інструкції для робітників бухгалтерії розробляє головний бухгалтер за допомогою своїх заступників і найбільш кваліфікованих працівників. Затверджує їх керівник підприємства.

Посадова інструкція - це внутрішній документ, у якому зафіксовані загальні завдання, що стосуються усіх працівників бухгалтерії, функції, обов'язки, права і відповідальність конкретної посадової особи.

Посадова інструкція розробляється з урахуванням посади кожного працівника, його кваліфікації, спеціальної освіти і інших вимог, які до них висуваються. Посадова інструкція для головного бухгалтера розробляється на підприємстві, її зміст орієнтується на положення Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні". Ця інструкція також затверджується керівником підприємства. В асоційованих і консолідованих підприємствах посадову інструкцію для головного бухгалтера окремих підприємств (дочірніх філій, інших підприємств) розробляє головний бухгалтер організації, що об'єднує окремі підприємства.

Посадова інструкція повинна мати таку інформацію:

1. Відомості про виконавця;

2. Загальні положення;

3. Обов'язки посадової особи:

- з бухгалтерського обліку;

- з внутрішньогосподарського бухгалтерського контролю;

4. Права посадової особи;

5. Відповідальність посадової особи.

У першому розділі наведена інформація, яка міститься у всіх посадових інструкціях:

- дата прийому на роботу;

- дата переведення на іншу посаду;

- підпис посадової особи і дата про те, що інструкція вивчена і прийнята до виконання;

- дата звільнення з посади.

У розділі III Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" п.5 статті 8 передбачено, що підприємство самостійно "обирає форму бухгалтерського обліку власного капіталу як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних".

Форму бухгалтерського обліку власного капіталу визначають способи хронологічного запису та систематизації інформації в облікових регістрах за допомогою технічних засобів (або без них) обробки даних.

Форму бухгалтерського обліку власного капіталу характеризують такі ознаки:

- використання традиційних первинних документів;

- технічні носії інформації та зовнішній вигляд облікових регістрів, їх найменування, кількість, структура;

- певні форми зв'язку між синтетичними обліковими регістрами, а також між регістрами синтетичного та аналітичного обліку;

- сукупність інформаційних моделей за послідовністю та технологією записів в облікових регістрах.

Таким чином, під формою бухгалтерського обліку власного капіталу розуміють систему відображення економічної інформації в певній послідовності та взаємодії в облікових регістрах за обраною на даному підприємстві технологією обробки даних.

Журнально-ордерна форма обліку виникла у 40-х роках минулого сторіччя. Вона широко застосовується на малих, середніх і великих підприємствах, робітники обліку яких використовують ручну працю, малі обчислювальні машини або персональні комп'ютери. Основним обліковим регістром цієї форми є журнал-ордер.

Журнал-ордер - це багатографна та багаторядкова таблиця, де збираються, накопичуються і систематизуються дані з первинних документів про стан і рух власного капіталу. Самостійні журнали-ордери відкриваються за рахунками, на яких обліковується велика кількість операцій протягом місяця. За рахунками, на яких операції носять разовий характер, ведеться збірний (загальний) журнал-ордер.

Журнал-ордер базується на кредитовому принципі. Для кожного бухгалтерського рахунку у відповідному журналі-ордері зазначаються суми власного капіталу, що проходять за кредитом цього рахунку в кореспонденції з дебетом відповідних рахунків. В інших журналах-ордерах записів за кредитом цього рахунку бути не може.

Всі господарські операції записуються у кожному журналі-ордері з дебетовою відомістю у хронологічному порядку на підставі зведених і первинних документів. Таким чином, цей обліковий регістр об'єднує операції, що пов'язані з їх реєстрацією і відображенням власного капіталу.

Всі журнали-ордери містять за кожним рахунком сальдо на початок звітного періоду, оборот дебетовий в розрізі кореспонденції рахунків, оборот кредитовий в розрізі кореспонденції рахунків і сальдо на кінець того ж періоду.

Слід відмітити, що у більшості журналів-ордерів типові бухгалтерські проведення друкуються типографським способом в окремих графах. За рахунками, на яких відображаються розрахунки та зобов'язання у журналах-ордерах синтетичний облік, як правило, поєднаний з аналітичним, що позитивно відрізняє цю форму від меморіально-ордерної. Для досягнення цієї мети за кожним документом, підприємством або кожною особою організовується лінійно-позиційний метод записів, за допомогою якого синтетичний облік поєднується з аналітичним обліком.

З вище зазначеного зрозуміло що для організації бухгалтерського обліку власного капіталу на підприємстві треба зробити вилий перелік регламентуючих документів. Кожен з яких розроблений на підставі законодавчої бази України, та містять усі норми та регламенти для організації та обліку власного капіталу підприємства.



2. ОБЛІК ФОРМУВАННЯ ФЛАСНОГО КАПІТАЛУ

2.1 Документування щодо формування власного капіталу

Товариством з обмеженою відповідальністю визначається товариство, що має правовий статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. На відміну від інших товариств установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, загальних для всіх видів товариств повинні містити відомості про розмір часток кожного із учасників, розмір, склад та порядок внесення ним вкладів, дані про формування власного капіталу і тд.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю несуть відповідальність у межах своїх вкладів до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю, що також зазначено у статуті підприємства. Розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю повинен становити суму власного капіталу підприємства.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи в разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, розмір статутного капіталу, частку в статутному капіталі кожному з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови передбачені законодавством.

Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації не є обов'язковим. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, цей статут містить відомості про:

- розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника;

- склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень;

- розмір і порядок формування резервного фонду;

- порядок передання (переходу часток у статутному фонді).

Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства і є відкритим для ознайомлення.

Рекомендації щодо змісту розпорядчого документу з облікової ПОЛІТИКИ надано у листі Міністерства фінансів України від 21.12.2005 р. № 31-34000-10-5/27793 „Про облікову політику", в якому визначено, що питання встановлення облікової політики належать до компетенції власника (власників) підприємства, органу, уповноваженого. управляти державним майном, органу, уповноваженого управляти корпоративними правами держави. Повноваження власника (власників) підприємства встановлювати облікову політику власного капіталу реалізується через визначення у розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку і процедур, щодо яких нормативно-методична база передбачає більш ніж один варіант. Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур до такого розпорядчого документу включати недоцільно.

Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді Наказу (Положення) про організацію обліку та облікову політику підприємства, який після його затвердження набуває статусу юридичного документу. Наказ про організацію обліку та облікову політику є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація облікового процесу на підприємстві та є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

В "Загальних положеннях" надається така інформація:

- форма власності та організаційно-правова форма підприємства;

- дані про державну реєстрацію та реєстрацію як платника податків;

- підпорядкованість підприємства;

- форма фінансування (бюджет, госпрозрахунок, членські внески, цільове фінансування);

- наявність філій, представництв (перелік, місцезнаходження, реєстрація);

- участь у спільній діяльності, в т.ч. спільні підприємства, проекти, договори;

- перелік пов'язаних сторін, операції з якими повинні підлягати особливому власному контролю,

- наявність асоційованих підприємств (перелік, розмір пакету акцій);

- види господарської діяльності (код, найменування виду діяльності);

- наявність ліцензій, дозволів, патентів;

- наявність пільг (код, найменування, документ, що підтверджує право на пільги);

- інші відомості.

В другому розділі перед безпосереднім висвітленням облікової політики підприємства повинні бути зазначені основні положення з організації бухгалтерського обліку, а саме:

- обрана форма організації обліку власного капіталу;

- структура та функції бухгалтерської служби,

- повноваження та відповідальність головного бухгалтера;

- права, обов'язки та відповідальність працівників бухгалтерської служби;

- нормативно-правове, технічне та методичне забезпечення роботи бухгалтерської служби;

- обрана форма бухгалтерського обліку та технологія обробки облікової інформації з власного капіталу;

- робочий план рахунків (наводиться у додатку до розпорядчого документу) про облік власного капіталу;

В розділі наказу «Методика фінансового обліку" описуються принципи, методи, способи, обрані підприємством для ведення фінансового обліку власного капіталу та складання фінансової звітності.

В розпорядчому документі недоречно застосовувати формулювання рекомендаційного характеру (наприклад, підприємство може застосовувати, йому дозволяється розробляти і тому подібні). Окремі положення облікової політики підприємства повинні наводити перелік принципів оцінки статей та застосування методів обліку власного капіталу відносно окремих статей звітності, щодо яких нормативна база передбачає більш ніж один варіант їх використання.

Наприклад, у наказі повинно бути визначено, який із варіантів застосовується підприємством за окремими елементами. Встановлюється поріг суттсвості; облік власного капіталу, методи оцінки необоротних активів, запасів, методи амортизації та ін. В цьому розділі описується робочий план бухгалтерських рахунків, принципи побудови синтетичних і аналітичних рахунків власного капіталу, встановлюється система аналітичного обліку, розробляється і затверджується методика обліку доходів, витрат і фінансових результатів та ін.

Перелік елементів облікової політики, що слід відобразити у розпорядчому документів, надано в листі Міністерства фінансів України „Про облікову політику":

- методів оцінки власного капіталу;

- періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці капіталу;

- порядку обліку і розподілу власного капіталу;

- окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

- методів обліку власного капіталу;

- вартісних ознак предметів, що входять до складу власного капіталку;

- класу 4 Плану рахунків бухгалтерського обліку для обліку власного капіталу;

- періодичності зарахування сум до оцінки власного капіталу до нерозподіленого прибутку;

- методу обчислення резерву сумнівних боргів;

- переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

- порядку оцінки власного капіталу;

- дати визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;

- бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

- порогу суттєвості щодо обліку власного капіталу;

- переоцінки необоротних активів;

- періодичності відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань;

- окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами підприємства.

До питань, що відображуються в розділі „Організація управлінського обліку" входять:

- визначення структурного підрозділу або посадових осіб, які виконують обов'язки з ведення внутрішньогосподарського (управлінського) обліку;

- опис системи і форм внутрішньогосподарського обліку, затвердження розроблених форм документів, регістрів (затверджені форми наводяться у додатку до наказу);

- затвердження класифікації та порядку визнання доходів і витрат відповідно до завдань управлінського обліку, перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції, послуг;

- визначення центрів відповідальності, в яких ведеться окремий облік власного капіталу, витрат за встановленими статтями, порядок виділення прямих та непрямих статей, їх розподіл;

- номенклатура рахунків управлінського обліку та методика обліку;

- методи оцінки капіталу та зобов'язань, створення фондів, резервів;

- затвердження показників та форм внутрішньої звітності (затверджені форми наводяться у додатку до наказу).

Організація податкового обліку на підприємстві передбачає опис:

- методики накопичення даних про власний капітал, інші показники, що необхідні для обчислювання оподаткованого прибутку;

- порядку узгодження показників фінансового і податкового обліку, визначення відстрочених податкових активів та зобов'язань;

- порядку оформлення податкових накладних, надання права підпису та реєстрації податкових накладних»;

- порядку ведення та відповідальних осіб за ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних;

- призначення відповідальних за складання і подання податкової звітності. Розділ, що описує організаційно-технічні аспекти обліку, включає таку інформацію:

- призначаються матеріально відповідальні особи власний капітал;

- встановлюється перелік посадових осіб, що мають.право підпису документів та їх відповідальність (за посадами та видами документів); встановлення порядку проведення інвентаризації активів та зобов'язань підприємства, створення інвентаризаційні комісії (склад інвентаризаційних комісій наводиться у додатку до розпорядчого документу чи у окремому наказі);

- затверджуються графіки документообороту (затверджені графіки наводяться у додатку до наказу).;

- застосовування на підприємстві автоматизованої системи обробки інформації з використанням комп'ютерних програм бухгалтерського обліку;

- встановлюється відповідальність робітників підприємства щодо дотримання порядку оформлення та передачі первинних і зведених документів у бухгалтерію відповідно до графіків прийому документів;

- визначаються терміни обробки інформації та складання форм звітності;

- перелік посадових осіб, яким надається право підписання фінансової, статистичної та іншої звітності з зазначенням форм звітності та переліком посад.

Наказ має відповідати законодавчим нормам, розкривати основні принципи, методи і процедури, що використовуються підприємством При цьому слід уникати зайвої деталізації та повторення норм законодавчих актів, інших регламентних документи, що до формування власного капіталу. Тобто наказ має бути корисним, стислим та змістовним.

Додатками до цього Наказу можуть бути робочий план рахунків, перелік осіб, які мають право дозволу на здійснення господарських операцій та підписання документів, перелік первинних документів з обліку власного капіталу. Велике значення для оформлення облікової політики мають проектні матеріали з організації бухгалтерського обліку, серед яких - графіки документообороту, план організації обліку, робочі проекти автоматизованого ведення обліку, посадові інструкції тощо. Мета їх видання - оформити порядок застосування тих чи інших способів ведення обліку власного капіталу, обраних підприємством, визначити, як технічно повинні використовуватися різні елементи облікової політики.

За необхідності розроблені та затверджені форми документів чи нові положення вводяться до застосування одночасно з внесенням доповнення до розпорядчого документу.

Наказ про облікову політику є одним з перших документів, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими фірмами та іншими службами та організаціями при перевірці діяльності підприємства.

Розглянута структура та елементи облікової політики мають становити основу розробки та впровадження розпорядчого документу про облік власного капіталу, недотримання яких може викривити картину майнового і фінансового стану підприємства, результати його діяльності, і за окремих умов може трактуватися як неправильне ведення бухгалтерського обліку власного капіталу.

Регламентні документи діяльності працівників бухгалтерії - нормативні документи, що розкривають порядок організації обліку власного капіталу з метою його упорядкування. Регламентні документи є внутрішніми документами підприємства і розробляються на підставі нормативно-правових актів України.

До регламентів висувається низка вимог:

- закріплення тільки таких положень, що забезпечать раціональне функціонування бухгалтерської служби в цілому;

- при наявності типових положень регламент повинен доповнювати його, виходячи з конкретних умов діяльності підприємства;

- наявність усіх розділів регламенту власного капіталу;

- у регламентному документі не може зазначатися суб'єктивні бажання керівника щодо дій або поведінки працівників.

На практиці часто виникає питання, чи необхідно в установчих документах розкривати питання організації бухгалтерського обліку, або в них визначається лише порядок організації діяльності підприємства в цілому.

Відповідь на поставлене питання можна знайти в п.2 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", відповідно до якого "питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві відносяться до компетенції його власника чи уповноваженого органа (посадової особи) відповідно до законодавчих і установчих документів" [4]. Отже, ще на етапі створення підприємства власники повинні вказати в установчих документах, хто безпосередньо буде вирішувати питання організації бухгалтерського обліку власного капіталу. Таке рішення може бути зафіксовано:

- або в розділі, де визначені права й обов'язки вищого органа підприємства;

- або в розділі, присвяченому правам і обов'язкам органа управління підприємством (генеральний директор).

В установчих документах підприємства (у розділі, присвяченому органам управління підприємством) визначається статус головного бухгалтера. Зокрема, може бути описана процедура призначення головного бухгалтера. Наприклад, установчими документами може бути передбачено, що головний бухгалтер підприємства призначається на посаду за рішенням зборів акціонерів (учасників).

Відповідно до статуту підприємства, виходячи з цілей і предмета його розробляються регламентні документи, у яких визначена структура власного капіталу підприємства, схема органів оперативного управління, їх підпорядкованість і підконтрольність, а також штатна чисельність кожного структурного підрозділу. На підставі штатного розкладу головний бухгалтер повинен розробити регламентні документи, що визначають порядок організації бухгалтерського обліку [43].

...