Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Центр заочної та вечірньої форм навчання

Вечірня форма навчання

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси»

на тему «Фінансова стабілізація в Україні: сутність, засоби досягнення, проблеми»

Виконав: студент групи ЕФ-12-1в

Гавриленко Владислав Сергійович

Перевірив: доц. Кухарєва Ольга Олександрівна

м. Дніпропетровськ

2014



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансової стабілізації в Україні

1.1 Сутність фінансової стабілізації в Україні

1.2 Етапи фінансової стабілізації України

1.3 Проблеми фінансової стабілізації в Україні1

Розділ 2. Аналіз фінансової стабілізації в Україні

2.1 Сучасний стан фінансової стабілізації в Україні

2.2 Роль банківського сектору в фінансовій стабілізації

Розділ 3. Фінансова стабілізація ті перспективи її розвитку

3.1 Проблеми фінансової стабілізації в Україні та шляхи їх вирішення

3.2 Заходи для покращення фінансової стабілізації

Висновки.

Список використаної літератури



ВСТУП

В умовах переходу України до ринкової системи дуже важливо налагодити в першу чергу економічну систему країни.

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов'язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Через прибутки та видатки Центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему здійснюється пряме державне регулювання економіки. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функцій.

Актуальність теми посилюється тим, що бюджетна система нашої країни на сьогоднішній день є фактичною копією бюджетної системи колишнього СРСР. На пострадянському і постсоціалістичному європейському просторі майже усі держави, крім України, реформували або розпочали реформувати свої бюджетні системи. І це стало дієвим фактором суттєвих економічних зрушень в цих державах, виходу із стадії соціально-економічної кризи.

Отже, украй важливим сьогодні є поглиблене вивчення особливостей сучасного стану української економіки та, головне, визначення кроків державної економічної політики, спрямованих на підтримання довгострокової макроекономічної стабільності, яка спиратиметься на стійке економічне зростання.



РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти фінансової стабілізації в Україні

1.1 Сутність фінансової стабілізації в Україні

Стабільне фінансове становище держави є об'єктивною умовою її економічного розвитку і зростання суспільного добробуту. У цьому сьогодні нема потреби нікого переконувати. Це стало зрозумілим як переважній більшості вчених, політичних і громадських діячів, так і широким верствам населення.

Якщо в державі протягом тривалого часу немає фінансової стабільності, то настає деградація виробничих відносин, суспільної свідомості, а майбутнє стає невизначеним. Відсутність фінансової стабілізації і, як наслідок, чергові сплески кризових явищ тяжко б'ють по добробуту населення, бо втрати через прорахунки у фінансовій політиці несуть широкі маси населення, насамперед найбідніші його верстви. Є підстави стверджувати, що зубожіла, притиснена нестатками в результаті інфляційної хвилі людина -- поганий працівник і недобросовісний громадянин.

Суть проблеми полягає в тому, що майже всі фактори, які дестабілізують фінансове становище в державі, є результатом дій відповідних державних структур на макрорівні, тобто залежать від основних положень фінансової політики, здійснюваної законодавчою і виконавчою владою, і тільки вже згодом ці хиби і прорахунки тиражуються, поглиблюються й посилюються на мікрорівні -- на рівні підприємницьких структур і фізичних осіб.

Сьогодні у законодавчої влади нема чіткого уявлення про шляхи забезпечення фінансової стабільності в державі, а саме про те, яка частина чинного законодавства не сприяє фінансовій стабільності і які законодавчі акти необхідно розробити й прийняти, щоб забезпечити стабільність. Є тільки нищівна критика того, що робиться в державі у галузі фінансів і банківської діяльності. Ця критика переважно необ'єктивна, побудована на емоціях. Але найгірше те, що в ній немає елементів позитиву й конструктивності. Складається враження, що обранці народу не піднялися до рівня розуміння складних явищ у фінансовій сфері. Це викликає гіркоту й невизначеність у широких верств населення України.

За таких умов виконавча влада поводиться досить невпевнено. В неї нема чіткої програми дій, вона кидається в різні боки при здійсненні конкретних заходів щодо мобілізації фінансових ресурсів і їх витрачання, щодо посилення відповідальності за порушення фінансової дисципліни і зменшення заборгованості з соціальних виплат тощо[18, c. 85-87].

Фінансове становище держави характеризується двома показниками: виконанням бюджету і сталістю національної грошової одиниці. В Україні після проведення грошової реформи вдавалося підтримувати стабільність грошової одиниці. Однак це давалося досить дорогою ціною через великі суми заборгованості з виплати із бюджету населенню заробітної плати, різних видів допомоги, пенсій, а також через зростання заборгованості бюджетних установ по розрахунках за електроенергію та інші види послуг, через постійне зростання зовнішнього і внутрішнього державного боргу, витрат на його обслуговування й завищення дохідності облігацій внутрішньої державної позики.

Саме в цьому було закладено підвалини майбутніх кризових явищ. Розміщення ОВДП і покриття за рахунок цього дефіциту бюджету робить інфляційні процеси в державі контрольованими, але використання цього джерела фінансових ресурсів має свої межі й економічний сенс. Мобілізація коштів через ОВДП можлива тільки на короткотерміновий період, і такі мобілізовані кошти повинні бути використані на цілі, що мають високу окупність, бо вже на третій рік створюється фінансова піраміда й подальше використання такого джерела стає недоцільним. Гірше того, якщо мобілізовані через ОВДП кошти використані на споживання, то це не що інше, як відстрочена інфляція.

Мобілізація коштів через ОВДП в Україні, крім згаданого, мала ще й ту ваду, що 60% ОВДП на суму понад 5 млрд. грн. були розміщені серед нерезидентів, що зумовило відплив капіталів з України при викупленні облігацій і сплаті процентів за ними на загальну суму понад 8 млрд. грн. Це завдало значної шкоди економіці України.

Якщо тепер не вжити рішучих заходів, які б попереджали знецінення грошової одиниці, може скластися ситуація, яка в майбутньому загрожуватиме державі фінансовою, а згодом і загальноекономічною небезпекою. Річ у тім, що потенційно зберігаються фактори, без подальшої локалізації яких ситуація може вийти з-під контролю уряду[9, c. 10-11].

Насамперед необхідно створити ефективний механізм страхування банківських депозитів. Для цього слід прийняти закон "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб", у якому має йтися не лише про гарантію їх повернення, а й про гарантію компенсації втрат від знецінення. Це дасть змогу щорічно залучати вільні кошти населення на суму понад 10 млрд. грн. і використовувати їх як кредитні ресурси.

Виплата процентів за вкладами населення навіть у половинних розмірах від того, що сьогодні сплачує держава за ОВДП, по-перше, забезпечила б збільшення реальних доходів населення, по-друге, позитивно позначилася б на стабілізації грошової одиниці. Є й інші форми залучення коштів населення, які виправдали себе в цілому ряді зарубіжних країн і на сьогодні є важливим стабілізатором національної грошової одиниці.

Житлове будівництво -- одна з провідних галузей в економіці усіх економічно розвинутих країн. Капітальні вкладення у цю сферу становлять у середньому третину загального обсягу інвестицій в економіку.

Сьогодні житлове будівництво в Україні перебуває в кризовому стані. Обсяги будівництва житла знизилися за останні сім років майже у 3,5 разу. Підприємства житлово-будівельного комплексу завантажені в кращому разі на 30-40%.

Держава найближчими роками не зможе виділяти коштів із бюджету й безплатно надавати житло всім, хто має в цьому потребу. Тому необхідний пошук інших шляхів вирішення фінансового забезпечення житлового будівництва.

На наш погляд, вирішувати питання фінансування житлового будівництва можна тільки шляхом запровадження системи житлових заощаджень і пільгового кредитування житлового будівництва й придбання житла. Такі системи ефективно діють в економічно розвинутих країнах уже протягом багатьох десятиріч. Завдяки цим системам проблему забезпечення житлом у цих країнах практично розв'язано.

Крім того, є багато прикладів у світовій практиці, коли зростання житлового будівництва було початком загальноекономічного піднесення. Так було у повоєнній Федеративній Німеччині, Франції й деяких інших країнах.

Нині в Україні є умови для впровадження найефективніших систем житлових заощаджень і пільгового кредитування житла. Це значна кількість готівкових грошей на руках у населення, набутий певний досвід кредитування житла Ощадним банком України, наявність зарубіжної організації (німецький банк "Шватім-Халл"), яка має досвід роботи у цій сфері й готова до співробітництва.

Система житлових заощаджень громадян і пільгового кредитування житла в Україні має включати такі елементи:

- запровадження житлово-будівельних вкладів населення з подальшим цільовим використанням їх на будівництво і придбання житла. Такі вклади могли б дати можливість громадянину протягом п'яти років накопичити кошти на рахунку в спеціальному банку до рівня 15000 гривень із рівномірними щорічними внесками;

- можливість громадян одержувати проценти за зберігання коштів на рахунку в банку, а також премію від держави в розмірі до 20% вкладу, що гарантує знецінення коштів від інфляційних процесів. По закінченні п'ятирічного терміну кожний громадянин може одержати суму вкладу з процентами і преміями, а також кредит, що дорівнює сумі його заощадження на будівництво й придбання житла під контролем банку. Кредит надається строком на 20 років із процентною ставкою 3% річних.

- надання державою податкової пільги банкам для більшої їх зацікавленості у такому кредитуванні: зменшення ставки податку на суму прибутку, отриманого від процентів за надані на таких умовах позики[3, c. 8-9].

1.2 Етапи фінансової стабілізації України

фінансовий стабілізація банківський україна

Актуальність проблеми фінансової стабілізації в Україні залишається предметом гострих дискусій серед фахівців. Одні вважають, що вона повинна завершувати перший етап трансформаційного процесу, інші переконують у тому, що фінансова стабілізація є передумовою, визначальною, первинною фазою ринкової трансформації [18, с. 47] .

Однак існує багато розбіжностей щодо критеріїв, показників, індикаторів фінансової стабілізації. Фінансова макроекономічна стабілізація є одним з першорядних завдань ринкової трансформації. Це пов'язане, з одного боку, з тим, що на попередніх етапах у колишніх соціалістичних країнах сформувались серйозні фінансові диспропорції, з другого - фінансова нестабільність посилювалася внаслідок розпаду раніше єдиного економічного комплексу СРСР та господарських зв'язків між країнами, формування власних економічних і політичних систем у нових незалежних державах.

Можна виділити три головні етапи фінансової стабілізації в Україні, що охоплюють періоди: перший - з 1992 по 1996 рр., другий - з 1996 по 1998 рр. і, нарешті, третій етап розпочинається з серпня 1998 р.

Завданням фінансової стабілізація в Україні на даному етапі с в гамуванням гіперінфляції, суттєве скорочення бюджетного дефіциту, стабілізація обмінного курсу власної грошової одиниці, підготовка передумов для здійснення грошової реформи, зниження облікової ставки НБУ, подолання платіжної кризи тощо.

Характерними ознаками першого етапу були запровадження купонокар-бованця, вихід з рубльової зони, суттєве зменшення інфляції у 1993 р. Стабілізувався обмінний курс карбованця протягом 1995-1996 рр. на рівні 1,7-1,8 грн. за 1 долар США. Водночас посилювалась платіжна криза, вимивались оборотні кошти підприємств і організацій. Спостерігається збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості.

Отже, за станом на другу половину 1996 р. у цілому були підготовлені головні передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці - гривні і переходу до другого етапу фінансової стабілізації.

Відмітною особливістю другого етапу фінансової стабілізації стало закріплення позитивних тенденцій у валютно-фінансовій сфері країни, про що свідчили подальше зниження рівня інфляції, стабілізація обмінного курсу гривні, зниження облікової ставки НБУ, стабілізація цін, поступове зростання зарплати і доходів населення. Розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов'язані насамперед з гіпертрофованим розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), перекреслили сподівання на стале господарське зростання за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх фінансових коштів (кредити Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та портфельні інвестиції приватних компаній). Очевидною стала необхідність переорієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспроможності юридичних і фізичних осіб за рахунок поповнення оборотних коштів підприємств та диверсифікації доходів населення.

Фінансова ситуація у 1998 р. відзначалася девальвацією гривні, обривом фондового ринку, падінням ліквідності банківської системи, подорожчанням кредитних ресурсів. Усе це дає підстави говорити про настання третього етапу фінансової стабілізації, продиктованої не стільки логікою трансформаційного процесу, скільки ситуацією на міжнародних фінансових ринках та прорахунками у внутрішній економічній політиці.

Останнім часом внутрішні дестабілізуючі чинники підсилюються негативним впливом світової фінансової кризи на економічній події в Україні. Світова фінансова криза зумовлює необхідність внесення коректив до сфери як міжнародної, так і національної економічної політики.

На третьому етапі фінансова криза негативно впливає на банківську систему, яка може бути зміцнена шляхом підвищення її ліквідності та кредитоспроможності, санації з боку НБУ, диверсифікації банківських операцій, залучення іноземного банківського капіталу. Криза ще раз показала, що лише конструктивна взаємодія банків з виробничою сферою, перетворення провідних банків у основні структурні ланки національних і міжнародних промислово-фінансових груп і компаній гарантуватимуть їм необхідну стійкість і надійність [7, с. 45-47].

Практика ринкового реформування в Україні на цьому етапі свідчить про те, що самі по собі монетарні методи можуть дати короткочасний ефект. Розкол економіки на дві автономні сфери - фінансову і реальну мають свої наслідки високі відсоткові ставки, спекулятивні операції у першій та бартеризацію, платіжну кризу і стагнацію - у другій. Фінансова криза продемонструвала, що поглиблення розколу може призвести до остаточного занепаду [18, с. 48-49].

Досвід останніх років свідчить, що дійсна фінансова стабілізація досягається на основі розвитку національного виробництва як першооснови економіки. Усе це з повною очевидністю обумовлює необхідність зміщення акцентів у економічній політиці. Його суть полягає в тому, щоб у межах поглиблення ринкової трансформації спрямувати ринкові механізми та інститути на відновлення і розвиток національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, здійснення радикальних структурних перетворень у галузевій та територіальній структурі господарства. Таким чином, головним пріоритетом економічної політики на даному етапі є стимулювання виробництва як гаранта національної економічної безпеки.

1.3 Проблеми і засоби фінансової стабілізації в Україні

фінансовий стабілізація банківський україна

Сьогодні в економіці України порушено міжгалузевий баланс між попитом і пропозицією: поряд із швидким падінням внутрішнього попиту на засоби виробництва спостерігається зниження купівельної спроможності населення. Останніми роками перерозподіл робочої сили не супроводжувався перерозподілом капіталу і фінансових ресурсів. З одного боку, Україна переживала небувалі шоки пропозиції за критичним імпортом, з другого -- не були прийняті політичні рішення щодо активної зміни структури форм власності. Уряд не розпочав процесу реорганізації підприємств, який мав би стати го-ловною передумовою створення системи ефективної економіки. Для цього необхідно було вже на початку реформації економіки зменшити податковий тиск, упорядкувати фінансові потоки, поступово звільняючи підприємства від усіх витрат за соціальною інфраструктурою, яка має бути у віданні державного і муніципального секторів економіки, а також розпочати структурно-інституційні перетворення банківської системи, ефективну реорганізацію підприємств. Податкова реформа також має передбачати поступове перенесення податкового навантаження на доходи громадян у процесі зростання особистих доходів населення. Це складний процес, він буде проходити у непростих економічних, політичних і соціальних умовах, але його необхідно впроваджувати як основний регулятор і стимулятор трансформації суспільства. [19, с. 114].

Дефіцит консолідованого державного бюджету України у 1999--1996рр. становив відповідно 10,2%, 30,3%, 10,4% , 9,1%, 6% і 4% від ВВП. Як і в інших східноєвропейських країнах, складність макроекономічного аналізу бюджетного дефіциту полягає у тому, що ці дані не відображають дефіциту фінансових ресурсів держави повною мірою тому, що бюджет характеризує видатки і доходи держави у поточному періоді і не відображає перехідні борги минулих років. Наприклад, зобов'язаннями держави є видані на пільгових умовах кредити державним підприємствам державними банками за вказівкою уряду Ці кредити не відображені у бюджеті. В результаті частка боргів держави у ВНП (валовому національному продукті) постійно зростає.

Одночасно бюджетний дефіцит, як і інші, так би мовити, "від'ємні" економічні категорії - інфляція, криза, банкрутство, безробіття тощо, є складовими елементами будь-якої економічної системи. Це своєрідні античастки, об'єктивні діалектичні протилежності, без яких ринкова система перестала б бути життєздатною і певним чином саморегульованою. Об'єктивність цих категорій означає, що їх не можна повністю ліквідувати ніякими постановами чи указами. Треба визнавати реальний факт існування бюджетного дефіциту і навчитись опановувати його, тобто пізнавати і компенсувати відповідно до його природи. Маніпуляції з дефіцитом (зниження офіційного і приховування перехідного) призводять лише до поглиблення фінансової кризи.

На сьогодні в Україні у реальній економіці державний і приватний сектори мають однакову питому вагу, тому виникає необхідність проведення бюджетної реформи. Заходи бюджетної реформи повинні спрямовуватись на використання бюджетних інструментів для скорочення системи субсидій і стимулювання інвестицій, а також на раціоналізацію бюджетного режиму щодо міжнародної торгівлі та змін у політиці обмінного курсу. Для підвищення дієвості прогресивних змін у системі податкового регулювання необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і стабілізаційної політики: досконало обгрунтувати обсяги фінансових ресурсів держави і за кожним напрямком бюджетної системи зробити інвентаризацію витрат, змінити підходи до соціальної політики щодо підтримки лише малозабезпечених верств населення, ліквідувати субсидування виробничої сфери через державні фінанси, розбудувати нову структуру банківської системи.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

2.1 Сучасний стан фінансової стабілізації в Україні

Центральною проблемою теперішнього часу і майбутнього фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн провести політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по регулюванню і розподілу прибутків.

Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (що пропонується прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика - маневрування державними витратами і податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак одночасно може статися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою і навіть до явищ, зворотних спочатку поставлених цілей, розвинутися безробіття.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширяється попит на споживчі товари і послуги.

Однак стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60-70ті роки, може посилювати інфляцію. До того ж великий бюджетний дефіцит обмежує урядові можливості маневрувати податками і витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, непрямо і гнучко що впливає на економічну ситуацію. Цей вигляд регулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в звертанні і ставки позикового процента. Прихильники цього підходу вважають, що державу повинно провести дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

Намагаючись приборкувати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін і прибутків, головна задача якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати - третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Необхідно зазначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни. Становлення ринку в Україні, зокрема, в значній мірі, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим був методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і прибутками, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки[1, c. 6-9].

Введення державного замовлення, інвестування промисловості і сільського господарства (за рахунок бюджетного дефіциту), встановленню жорсткого курсу валюти і взагалі твердих цін на всі товари - подібні заходи практикуються і зараз в Україні. У будь-якому випадку, це наочний приклад неефективного державного регулювання.

Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Справа в тому, що в Україні, нарівні із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну диспропорційність в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат в ВНП, найвища міра монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості.

Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому випадку успіх буде досягнутий [10, c. 22-24].

2.2 Роль банківського сектору в фінансовій стабілізації

Банківська система являє собою один з найвпливовіших економічних інструментів, який діє в межах грошово-кредитної політики країни і має безпосередній вплив на реальну економіку. Тому можна сказати, що фінансова стабілізація в Україні залежить від ситуації, в якій знаходиться банківська система.

Формування національної банківської системи на власній капітальній основі (2001-2004 роки). У 2001-2004 р.р. національна економіка перейшла від фази, яку можна охарактеризувати як стрімке відновлення щодо рівня середини 1990-х років. Найвищі показники були зафіксовані у 2004 році: приріст ВВП країни (12%), який забезпечувався передусім нарощенням промислового виробництва (13%) та сільського господарства (20%).

Зростання реального сектору економіки не могло не відобразитися на стані банківської системи. Банки почали виконувати трансформаційну функцію акумулювання суспільних фінансових накопичень та спрямування їх на кредитування економіки (рис.2). Структура капіталу банківської системи України у 2004 році складала 10% - іноземний капітал, 90%- вітчизняний капітал. (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Динаміка ВВП, кредитно-інвестиційного портфелю та капіталу банків України за період 2001-2004 рр. [18]

Можна сказати, що у досліджуваний період банківська система України виконала поставлені цілі щодо її капіталізації та збереження необхідних темпів кредитування реального сектору економіки. Фінансовою базою зростання ВВП країни у цей період стає банківське кредитування корпоративного сектору економіки.

Банківська система в 2005-2008 рр. характеризується для економіки відсутністю стратегії розвитку, розбалансованістю макроекономічних агрегатів та бюджетних показників. Динаміка ВВП носить не постійний характер, коли фази зростання змінюються періодами падіння або стагнації. Ключовим фактором економічного зростання стає не промислове виробництво, а процес споживання в борг.

В цей період банківська система повністю розкривається для міжнародного капіталу та стає суб'єктом активного поглинання. Рівень іноземного капіталу у національній банківській системі досягає 40%. Внаслідок інтеграції банківської системи України із міжнародними ринками капіталу зовнішня заборгованість банків стрімко зростає і досягає на 01.01.2009 року більше 39 млрд. дол. США (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Динаміка зовнішньої заборгованості банків, млрд. грн. [18]

Отримані банками валютні кошти направляються на кредитування переважно імпортних товарів побутового призначення та автомобілів. При цьому лідерами кредитування стають банки з іноземним капіталом.

Деструктивна бюджетна політика призводить до небезпечних для економіки темпів інфляції (майже 20%). В умовах значної інфляції банки не можуть забезпечувати достатній рівень доходності за строковими вкладами і такий фінансовий інструмент як банківський депозит починає втрачати свою макроекономічну стабілізуючу функцію.

Таким чином, даний період розвитку банківської системи характеризується тим, що вона функціонує не на користь національного розвитку і все більше задовольняє інтереси міжнародних фінансових груп, зокрема шляхом внутрішнього захоплення споживчого ринку країни, що призводить, з іншого боку, до структурної деформації внутрішнього виробництва.

Банківська система в період кризи супроводжується відсутністю довіри до банківських інституцій та відсутністю з боку Національного банку України адекватної оцінки ризиків та стратегії розвитку національної банківської системи, відсутністю моніторингу кризових явищ та оперативного реагування на них. Виникнення кризи у банківській системи було обумовлено багатьма чинниками. Як зазначено у монографії Коваленко В.В., Крухмаль О.В.[8] основними з них є: значні темпи зростання споживчого кредитування; доларизація економіки; невідповідність обсягу довгострокових кредитів і довгострокових депозитів, постійне збільшення розривів між ними з урахуванням валютних дисбалансів. До них можна додати надмірну зовнішню заборгованість корпоративного і банківського секторів, яка перевищила зовнішню заборгованість держави майже в два рази; штучне зміцнення курсу гривні до долару США влітку 2008 р.; велике негативне сальдо торгівельного балансу.

У цей час падіння ВВП у 2009 р. склало 15% і перевищило аналогічні показники Білорусі і Росії. Відтік коштів з банківської системи склав більше 110 млрд. грн. і був частково компенсований за рахунок операцій рефінансування, що проведені НБУ. Крім того, банки з іноземним капіталом своєю політикою у галузі споживчого кредитування на основі залучення іноземних запозичень значно ускладнили процес економічної кризи України (рис.2.5).

Як видно із рис.2.3. кредитний портфель банків з іноземним капіталом за 2008 р. становив більше 400 млрд. грн., або 57% загальної кредитної заборгованості. Значна частина цих кредитів (понад 65%) була надана фізичним особам, переважно на споживчі цілі.

Для підтримки ліквідності і платоспроможності банків НБУ були надані кредити рефінансування (переважно великим банкам) на суму понад 120 млрд. грн. З метою відновлення діяльності банків Урядом України були виділені кошти на рекапіталізацію банків Укргазпром, банк «Київ», «Родовід банк», на суму 17 млрд. грн.

Рис. 2.3. Кредити банків за походженням їх капіталу за період 2004-2009 р.р.



Однак зазначені інвестування коштів не призвело до відновлення діяльності банків, а стосовно банків «Родовід банк» і «Надра», то у них до цього часу діє тимчасова адміністрація. Таким чином, процес рефінансування і рекапіталізація банків був непрозорим, проводився за відсутності чітких методик оцінки стану банків та критеріїв відбору, що в свою чергу поглиблювало недовіру суспільства до державних органів влади.

Слід зазначити, що у кризовий період для банківської системи, НБУ було прийнято постанову №273 від 09.06.2010, якою внесені зміни до Інструкції про регулювання діяльності банків України, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій та інших нормативно-правових актів НБУ. Зазначеними змінами були встановлені нові вимоги до банків, а саме: мінімальний розмір регулятивного капіталу збільшено до 120 млн. грн.; встановлені підвищені вимоги до розміру регулятивного капіталу для здійснення окремих операцій (120-180-240 млн. грн.). [19]

Таким чином, можна констатувати, що розгортання фінансової кризи в Україні було значно посилено неконтрольованим зростанням частки іноземного капіталу у банківській системі та швидким зростанням обсягів валютних кредитів; банки використовували частину рефінансування НБУ на придбання валютних коштів для погашення зовнішніх зобов'язань, що поглибило кризові явища; малі та середні національні банки долали кризові явища переважно без державної підтримки, зокрема рефінансування НБУ.

Якщо розглядати сучасний тренд розвитку банківської системи України, можна зазначити, що досягнута певна, але нестабільна рівновага. До початку світової фінансової кризи 2008 р. спостерігалося стрімке зростання української фінансової системи. Банківський сектор був основою швидкого розвитку економіки та характеризувався високими прибутками, зростанням активів банків, в тому числі наданих кредитів.

Для наочності зобразимо динаміку наданих кредитів у вигляді натупної таблиці:

Таблиця 2.1

Динамікакредитів, наданих банками України на кінець кожного року на періоді з 2007-го по 2011-й роки

Роки	Кредитимлн грн	Абсолютний приріст, млн. грн.	Темп зростання, %	Темп приросту, %
		Ланцюго-вий	Базис-ний	Ланцюго-вий	Базис-ний	Ланцюго-вий	Базис-ний
2007	426 876	-	-	-	100	-	-
2008	734 022	307 155	307 155	172,0	172,0	72,0	72,0
2009	723 295	-10 727	296 428	98,5	169,4	-1,5	69,4
2010	732 823	9 528	305 956	101,3	171,7	1,3	71,7
2011	801 809	374 942	374 942	109,4	187,8	9,4	87,8

Розглянувши отримані данні, варто звернути увагу на темпи росту, які вказують на те, що в 2008-му році цей показник сягнув позначки аж в 172% і вказує на значні покращення в порівнянні з минулим роком. Проце кінець саме цього року відзначився світовою кризою і ми бачимо, що в 2009-му році кількість виданих кредитів знизилась на 1,5% в порівнянні з минулим роком, що негативно впливає на розвиток кредитного портфелю банків. Та вже в наступних роках бачимо деякі покращення та збільшення темпів приросту на 1,3% та 9,4% в 2010-му та 2011-му роках відповідно.

За період з 01.01.2007 р. по 01.01.2012 р. обсяг активів збільшився втричі або на 210 %, обсяг кредитів також збільшився майже втричі або на 206 %, проте у другій половині 2008 р. економіка України завершила період стійкого приросту й увійшла в глибоку рецесію, найглибшу з часів початку 1990-х [15].

Зобразимо динаміку кредитів, наданих банками України графічно.



Рис. 2.6 Динаміка кредитів, наданих банками України на кінець кожного року на періоді з 2007-го по 2011-й роки

Так, впродовж 2009 року обсяг активів скоротився майже на 6 %, та обсяг кредитування - на 6 %.Прослідкуємо динаміку активів банків України в 2009-му році (табл. 2.3 у додатку В).

Так як цей рік почався з кризового положення, то ми спостерігаємо, за допомогою ланцюгового темпу росту, як в першій половині року активи весь час зменшують свої показники, а починаючи з червня бачимо деякі покращення.Якщо брати значення по базовому показнику темпу росту, то мінімальним його значенням є показник 93,1% (в червні), що свідчить про те, що в цьому місяці було найменше число активів в порівнянні з початком року, але, як було відмічено раніше, саме з цього місяця й почався позитивний ріст активів.

Проте наступного періоду спостерігається позитивна динаміка - за рік приріст обсягу активів становив 7 %, а приріст обсягу кредитування - 1 %, таким чином, протягом трьох років, з 01.01.2010 по 01.01.2012 рр., обсяг активів збільшився майже на 20 %, а обсяг активів - майже на 10 % (табл. 2.2).



Таблиця 2.2

Структура та динаміка активів банків України за період 2007-2012 років

№ з/п Назва показника 2007 2008 2009 2010 2011 2012 1 2 3 4 5 6 7 8 1. Активи Банків млн. грн. 340 179 599 396 926 086 880 302 942 088 1 054 280 2. Темп росту, % (ланцюговий) 176,20 154,50 95,06 107,02 111,91 176,20 3. Темп приросту, % (ланцюговий) 76,20 54,50 -4,94 7,02 11,91 76,20 4. Абсолютний приріст, млн. грн. (ланцюговий) 259 217 326 690 -45 784 61 786 112 192 72 912 5. Питома вага 1%-ка приросту 3401,80 5994,31 9268,02 8801,42 9419,98 95,69

За отриманими показниками чітко бачимо, як темп росту в 2009-му році сягнув найменшого значення, оскільки цей рік став найбільшою жертвою світової економічної кризи. Саме в цьому році значення абсолютного приросту сягнуло найменшого показника, і менше того, мало від'ємне значення.

Банківська система вийшла на етап посткризового відновлення. Повертається довіра до банків та до національної грошової одиниці як засобу заощадження. Розмір регулятивного капіталу банків зріс за рік на 18.5%. З метою сприяння закріпленню позитивних тенденцій на грошово-кредитному ринку та в економіці у цілому Національний банк України у 2012 році тричі знижував облікову ставку, яка є базовою щодо інших процентних ставок Національного банку України і нині становить 6.5 % річних.

Спеціалісти визнають, що вже протягом 2010 року було досягнуто рівня довіри населенням на докризовий рівень [19] - темп росту коштів фізичних осіб склав 128,92 %, проте наступного року цей показник був дещо нижчим (табл. 4), а частка коштів фізичних осіб у зобов'язаннях - вищою.

У серпні 2012 року було прийнято постанову про збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами населення в разі ліквідації банку з 150 до 200 тис. гривень. Підвищення суми гарантування вкладів є поширеною практикою і саме вона свого часу запобігла стрімкому відтоку коштів з банків Європи під час фінансової кризи. Збільшення розміру гарантій за вкладами в Україні дасть також довгостроковий макроекономічний ефект, оскільки кошти фізичних осіб є основною ресурсною базою для кредитування економіки.

Також аналіз стану банківської системи України дає можливість виявити одну проблему, якою є низький рівень капіталізації комерційних банків, вирішення якої сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українських банків і створенню в країні банківської системи світового рівня. За цим показником вітчизняні банки настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку.

Але треба не забувати дбати про розвиток країни і будувати дорогу в майбутнє. Необхідною умовою стабільного, збалансованого розвитку економіки України та її інтеграції у світове господарство є потужна банківська система. Перш за все, це зумовлено тим, що за умов слабкого розвитку фондового ринку та небанківських фінансових установ банківська система України є найбільшим офіційним фінансовим посередником, що задовольняє потреби реального сектору економіки та населення країни у фінансових ресурсах.

Одним з найбільш перспективним розвитком має бути розвиток і інтеграція інформаційних технологій, без яких банківська система просто не могла б функціонувати в наш час.

Розвиток інформаційних технологій у банківській сфері з 2010-го року передбачає розв'язання українськими банками таких завдань, як заміна платіжних карток з магнітною смугою на чипові платіжні картки, переобладнання власної інфраструктури для приймання платіжних карток із чипами, запровадження бонусних, соціальних, транспортних, митних, страхових, медичних та інших проектів на базі чипових платіжних карток.

Аналіз сучасного стану банківської системи показав, що одним із найскладніших періодів у діяльності вітчизняних банків був 2009 р. - збитки сягли 28 млрд.грн.. (доходи - 143,1 млрд.грн.., витрати - 171, 1 млрд.грн.), тоді як прибутки 2008 р. дорівнювали приблизно 7,3 млрд. грн. Стабільно прибутковими протягом 2009 р. були Ощадбанк, Приватбанк та Укрсоцбанк. Незважаючи на помітні позитивні зміни після 2009 року, що відбувалися в банківській системі (підвищення фінансової стабільності, нарощування капітальної бази, залучення коштів клієнтів), банківська діяльність в Україні залишається збитковою.[8]. Саме завдяки активному впливу на БС України вдається слідкувати за фінансовою стабілізацією країни в цілому.



РОЗДІЛ 3. ФІНАНСОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ І ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ РОЗВИТКУ

3.1 Проблеми фінансової стабілізації та шляхи їх вирішення в Україні

Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність нагального вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи стабільності в державі та виходу з економічної кризи. Стабілізація у суспільстві і поступове економічне зростання вимагають проведення активної фінансової політики та забезпечення функціонування стабільної фінансової системи.

Фінанси - це об'єктивна економічна категорія, а необхідність їх функціонування має відповідно об'єктивний характер. Держава використовує фінанси як інструмент управління суспільно-економічними процесами. Об'єктивність, необхідність та ефективність є основними принципами організації фінансових відносин, які потрібно враховувати при формуванні власної національної фінансової політики.

При вирішенні зазначених проблем, насамперед щодо отримання доходів бюджету і забезпечення фінансування загальнодержавних видатків, необхідно боротися не з наслідками, а з причинами виникнення та розростання негативних явищ у суспільстві. Для цього треба здійснити реформування фінансових відносин у країні та сформувати нову національну фінансову систему, що зумовлено передусім новим змістом, роллю та значенням фінансів в умовах формування ринкових відносин, розширенням їх функціональних можливостей у часі та просторі. Фінанси як об'єктивна економічна категорія в умовах ринку мають виконувати регулюючу та стимулюючу функції, а не лише фіскальну, як досі практикується.

Сьогодні фінансове регулювання та симулювання ефективності виробництва перебуває на стадії реформування, вимагає досконалого аналізу, вивчення, розробки та прийняття необхідних законодавчих і нормативних актів з метою створення єдиної ефективної фінансової системи регулювання суспільно-економічними процесами в державі.

В Україні здійснюються заходи щодо подальшого становлення нової фінансової системи. Слід насамперед відзначити, що проведена робота сприяла перелому негативної тенденції у фінансовій сфері, за короткий період вдалося досягти певної фінансової стабілізації в проведенні ринкових реформ. Відбулося зниження темпів інфляції, зміцнення національної грошової одиниці, гальмування темпів спаду промислового виробництва, загалом - оздоровлення державного бюджету [4, с. 10].

Вплив інфляції на бюджетну систему Україні є багатофакторним, тому програма боротьби з нею повинна включати комплекс дій, спрямованих на оздоровлення фінансової ситуації в країні. Без зниження рівня інфляції не можуть бути успішно використані витрати бюджету, спрямовані на соціальні потреби (становлять 2/3 бюджету). Як показує світовий досвід, бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 3% валового національного продукту, інакше не буде нормально функціонувати фінансово-кредитна система, а, отже, не можна перейти до ринкових відносин[6, c. 49-52].

Однак досягти істотних зрушень у вирішенні головного завдання - оживити виробництво, стабілізувати економіку - не вдалося. Нерозв'язаних проблем залишилося багато. Недостатніми були зусилля органів фінансової системи всіх рівнів, спрямовані на пом'якшення впливу неминучих негативних факторів при проведенні реформ на соціально-економічну ситуацію, на якість виконання бюджетів. Однозначно слід констатувати: цього поки що не сталось, і не останньою з причин є відсутність необхідної волі, ініціативи й активності. У вирішенні поставлених завдань нерідко перешкоджають нерозуміння сучасних проблем, консерватизм, застарілі підходи і методи роботи, що є характерним для багатьох керівників структурних підрозділів як місцевих, так і центральних органів фінансової системи.

Середньомісячний темп зростання недоїмки з платежів до Державного бюджету України досяг у 2004 р. 25% і значно випереджає темпи зростання заборгованості між підприємствами. На виконання доходів бюджету вплинуло надання Верховною Радою України відстрочки та розстрочки у сплаті платежів підприємствами й організаціями до бюджету на суму понад 2 млрд. грн. або 7% до загальних надходжень. Однак варто зазначити, що ці підприємства й організації не скористалися повною мірою наданою державою можливістю поліпшити свій фінансовий стан, реструктуризувавши заборгованість із належних бюджету платежів і розблокувавши рахунки в банках.

Подальший спад виробництва у більшості галузей народного господарства, погіршення фінансового стану підприємств та організацій зумовили загострення кризи платежів як між підприємствами, так і з бюджетом. Через відсутність належного контролю за станом розрахунків із бюджетом підприємства системи Міністерства промисловості заборгували 368,5 млн. грн. або 27.3% загальної суми, Держнафтогазпрому - відповідно 108 млн. грн. і 8%, Мінмашпрому - 102,8 млн. грн. і 7,8%, Мінсільгосппроду - 93,2 млн. грн. і 6,9%. Через зростання обсягів дебіторської та кредиторської заборгованості між підприємствами втрачено понад 1 млрд. грн. доходів бюджету.

В умовах дефіциту бюджету фінансування витрат здійснювалося в межах надходження доходів відповідно до видатків, затверджених Законом "Про Державний бюджет України на 2004 рік", з урахуванням забезпечення першочергових потреб соціального захисту населення та соціально-культурної сфери.

Видатки державного бюджету за 2004 р. профінансовані на 81,5% річних призначень, недофінансовано видатків на 5,9 млрд. грн. На противагу цьому місцеві бюджети виконано майже на 103%. Рівень фінансування видатків у соціально-культурних установах тут становить 113,1%.

Дефіцит, обрахований при затвердженні державного бюджету на суму 4,6 млрд. грн., профінансовано на 3,6 млрд. грн. або 78,5%. За рахунок внутрішніх державних позик профінансовано 1,6 млрд. грн. або 104,7%.

Дуже мало територіальних органів Державного казначейства проводять роботу щодо уточнення списків платників загальнодержавних податків і зборів, що подаються установам банків податковими адміністраціями та фінансовими органами. Тим часом відомі факти, коли в списках платників податків, а це є порушенням чинного законодавства, підприємства колективної, приватної та державної форм власності включалися до комунальної власності і платежі сплачувалися до місцевих бюджетів.

Міністерство фінансів України неодноразово отримує доручення уряду щодо можливості врахування боргів перед бюджетом (орендна плата, Чорнобильський фонд, податок на додану вартість та інші платежі) за рахунок зменшення частки майна орендаря, яка була придбана за період оренди, та відповідного збільшення державної частки майна на цю суму[2, c. 9].

Заборгованість до бюджету не повинна покриватися за рахунок збільшення державної частки акцій. Слід врахувати, що строки акціонування підприємств і приватизації державної частки акцій, яка здійснюється шляхом їх продажу згідно з планом розміщення акцій, як правило, не визначені, а продаж акцій на аукціоні за кошти має дуже малу частку (приблизно 5% усіх акцій). Підприємства, які рентабельні або мають рівень рентабельності понад 25% від обсягу виробництва, повинні обов'язково перед зміною форми власності повністю розрахуватися з бюджетом. Орендні підприємства з великим спадом виробництва, безперспективні, збиткові повинні передаватися на розгляд Агентства з банкрутства із подальшим розглядом за встановленим порядком.

Гостро нині стоїть питання соціального захисту населення, виплати заробітної плати. Однак вплив на поліпшення ситуації через застосування заходів у процесі фінансування та цільового використання коштів у сфері житлово-комунального господарства, надання послуг юридичним і фізичним особам недостатній.

Проведені перевірки використання коштів на надання населенню житлових субсидій свідчать, що в нарахуванні останніх і цільовому використанні коштів на цю мету є суттєві хиби. При використанні коштів були численні порушення фінансової дисципліни, факти несвоєчасного повернення або неповернення наданих депозитних і кредитних ресурсів, а також процентів за їх користування.

Одним із факторів, який вплине на фінансову стабілізацію, має стати затвердження урядом України Порядку складання єдиного кошторису бюджетної установи, що передбачає поєднання в оптимальній формі власних і бюджетних коштів у межах встановлених законодавством нормативів і фінансових можливостей держави та буде основним керівним документом для здійснення фінансово-господарської діяльності установи. З метою максимального залучення власних коштів для фінансування першочергових потреб установ уряд встановив перелік платних послуг, що можуть надаватися установами. Виконання цих заходів можливе при проведенні належної організаторської роботи.

З метою підвищення діяльності бюджетної політики, організації здійснення та контролю за виконанням державного бюджету, регулювання відносин між державним і місцевим бюджетами, державним бюджетом і державними позабюджетними фондами в 2004 р. завершено створення в структурі Міністерства фінансів України і відповідних регіональних органів єдиної централізованої системи казначейства.

Фінансова політика, як і державна економічна політика загалом, залежить від сформованого правового поля, яке повинно забезпечити легітимність фінансових відносин та органів влади й управління, що забезпечують їх реалізацію. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію та розвиток у системі ринкових відносин.

В Україні досі не прийнято законодавчого акта, яким окреслено було би дії, взаємозв'язок, узгодженість і розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Формування бюджетної, податкової та валютної політики відбувається як окремо взятих підсистем. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, що не сприяє загальному фінансово-економічному піднесенню. Реалізацією окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. Управління фінансовими ресурсами дуже складне, зокрема на рівні районів, міст та областей, і потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державній фінансовій політиці.

Фінансова політика повинна мати імперативний, обов'язковий характер, що зумовлюється змістом фінансів та їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики треба виконувати своєчасно, якісно та в повному обсязі. В іншому разі досягти фінансової стабілізації та прогресу в економічному розвитку неможливо[17, c. 158-161].

3.2 Заходи для покращення фінансової стабілізації

Основними напрямками фінансової політики, вважаємо, мають бути:

- жорстка економія бюджетних витрат шляхом посилення постатейного контролю за витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;

- впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;

- фінансування з бюджету тільки під державні програми та державне замовлення:

- розробка та обґрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;

- розширення кола учасників ринку державних цінних паперів з метою збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

- розв'язання питання погашення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері й інших соціальних виплатах;

- завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;

...