Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

КУРСОВА РОБОТА з «ФІНАНСІВ»

ТЕМА: Державний бюджет як фінансова основа регулювання ринкової економіки

Київ 2013



Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади формування та використання коштів централізованого фонду держави

1.1 Сутність і призначення державного бюджету

1.2 Структура державного бюджету

1.3 Бюджетний механізм регулювання економіки

2. Регулююча роль Державного бюджету

2.1 Виконання дохідної частини державного бюджету в механізмі бюджетного регулювання економіки

2.2 Виконання видаткової частини державного бюджету в механізмі бюджетного регулювання економіки

3. Проблеми та напрямки вдосконалення державного бюджету України, світовий та вітчизняний досвід

3.1 Проблеми бюджетного регулювання економіки

3.2 Шляхи вирішення проблем збалансування доходів і видатків державного бюджету

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Додатки до розділу 1

Додатки до розділу 2

Додаток до розділу 3



Вступ

доходи видатки бюджет збалансування

Державний бюджет - це надзвичайно складне і чутливе соціально-економічне явище, що є головною ланкою фінансової системи держави.

Державний бюджет як одна з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові відносини, які виникають між державою - з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами - з іншого, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших потреб. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку.

Актуальність дослідження основного фінансового плану держави полягає у функціональному призначенні даного документу в державних фінансах, а також у суперечності запропонованих методів бюджетного регулювання в Україні. Значимість дослідження полягає у актуальності вивчення й модифікації бюджетного механізму України.

Метою курсової роботи є дослідження основних напрямків збалансування дохідної і витратної частини державного бюджету як основи регулювання ринкової економіки, а також з'ясування сутності бюджетування на централізованому рівні, розкриття проблематики бюджетного механізму України. Об'єктом дослідження ж є Державний бюджет України.

Основними завданнями роботи є: сформулювати й вивчити теоретичне значення Державного бюджету; дослідити виявлені проблеми щодо виконання дохідної й видаткової частини Держбюджету та міжбюджетних відносин, дослідити тенденції показників дохідної, видаткової частини, а також міжбюджетних трансфертів; розробити рекомендаційну базу щодо розв'язання виявлених недоліків бюджетного механізму.

При написанні курсової роботи я використовувала різні методи. Метод аналізу полягав у збиранні і опрацюванні інформації про доходи, видатки та дефіцит державного бюджету. Зіставляючи дані кількох років, з метою визначення динаміки показників державного бюджету, я використовувала метод порівняння. Метод систематизації використовувався при формулюванні висновків щодо виконання бюджету.

Курсова робота складається з трьох розділів. Перший розділ складається з трьох частин, другий і третій -- з двох. У першому розділі розглядається сутність і загальна характеристика державного бюджету в системі регулювання економіки. У другому розділі здійснюється аналіз дохідної і видаткової частин держбюджету. У третьому розділі розглядаються проблеми та напрямки вдосконалення бюджетного регулювання України.

Бюджет відіграє важливу роль в життя кожної держави. Він є статтею доходів і витрат держави, що більшою чи меншою мірою хвилює кожного громадянина, впливає на добробут кожної особи. Впродовж століть його формування і розподіл викликає запеклі суперечки і постійні дискусії як політиків, так і економістів.

Як відомо, бюджет на всіх його рівнях відіграє величезну роль в розвитку і процвітанні держави, просуванні науково-технічного прогресу (бюджетні фінансування досліджень і розробок), розвитку економіки (особливо не прибуткових, але соціально-значимих галузей економіки за допомогою інвестування, дотацій). Повнота бюджету, як правило, прямо пропорційна добробуту громадян. Тому бюджетний дефіцит спонукає кожну державу збільшувати податковий тягар, зменшувати фінансування всіх секторів економіки, скорочувати статтю витрати на медицину, освіта та інше. З іншого ж боку достаток бюджетних коштів, тобто бюджетний профіцит, дозволяє збільшувати фінансування як державного, так і приватного сектора економіки, трансфертні відрахування, а також здійснювати фінансування різноманітних проектно-цільових заходів.

1. Теоретичні засади формування та використання коштів централізованого фонду держави

1.1 Сутність і призначення державного бюджету

Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом -- ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.

Таким чином, бюджет держави являє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов і національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій [10, с. 34].

Державний бюджет як відособлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками таких відносин є те, що вони: 1) відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; 2) регламентуються законодавчо; 3) пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій; 4) характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; 5) спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни.

У сучасних економічних умовах держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві. У будь-якій розвиненій країні бюджет створює для бізнесу певні орієнтири, як в плані макроекономічних показників розвитку, так і стосовно пріоритетів підтримки окремих галузей [6, с.81].

Функції державного бюджету наведено на рис.1.1

Розподільча функція бюджету дозволяє сконцентрувати грошові кошти у розпорядженні держави та використовувати їх на задоволення загальнодержавних потреб. Їй притаманний багатовидовий (міжгалузевий, міжтериторіальний) та його багаторівневий розподіл коштів. Об'єктом бюджетного перерозподілу є національний дохід, іноді - національне багатство.

Контролююча функція бюджету дозволяє дізнатися:

- наскільки своєчасно та повно фінансові ресурси потрапляють у розпорядження держави;

- чи відповідають розміри державних централізованих ресурсів її потребам;

- як фактично складаються пропорції у розподілі бюджетних коштів;

- чи ефективно використовуються бюджетні кошти.

Контролююча функція бюджету охоплює майже всіх учасників бюджетного процесу, відбиває економічні процеси, що відбуваються у всіх структурних ланках економіки, її об'єктом є рух бюджетних ресурсів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і витратних призначень.

Функція бюджету забезпечення існування держави дозволяє створити матеріально-фінансову базу існування держави на основі формування доходних статей бюджету.

Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансувань з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному врегулюванні.

Специфіка бюджетних відносин полягає в тому, що вони пов'язані з формуванням і використанням централізованого фонду грошових коштів, які використовуються для забезпечення загальнодержавних потреб, та виникають у розподільчому процесі, учасником якого є держава в особі відповідальних органів влади.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особливих форм -- доходів і видатків, кожна з яких має специфічне суспільне призначення. За рахунок доходів формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпечуються економічні та соціальні потреби всіх членів суспільства [8, с. 282].

Бюджет також має певні особливості.(див. рис. 1.2 у додатку до розділу 1).

Участь держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови цієї моделі лежать саме роль і місце в ній бюджету. За послідовністю розподілу ВВП розрізняють моделі ринкової та адміністративної економіки.

У більшості країн світу в розподілі ВВП домінує модель ринкової економіки, яка пройшла значний історичний етап розвитку. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку вартість створеного ВВП розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це, як було показано раніше, власники засобів виробництва, що отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.

Держава отримує свої доходи і формує бюджет у процесі перерозподілу національного доходу. До державних підприємств держава, як правило, застосовує ті самі податкові методи централізації доходів, оскільки вони функціонують у ринковому середовищі й організовують свою фінансову діяльність на загальноприйнятих засадах. Така модель є відкритою і зрозумілою.

Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частка національного доходу відразу ж централізувалась у бюджеті. Держава як монопольний власник засобів виробництва з самого початку виключала цю частину із розподільних відносин При цьому, на відміну від ринкової економіки, де в складі ВВП переважає частка заробітної плати, в адміністративній економіці частка грошових нагромаджень була основною. Фактично пропорції розподілу за цими двома моделями є прямо протилежними.

1.2 Структура державного бюджету

Державні доходи -- це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані. Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. За методами мобілізації вони поділяються на податкові, позикові, надходження від державного майна та угідь. Децентралізовані доходи розміщуються на державних підприємствах. У свою чергу, частина з них може централізуватись в бюджеті та фондах цільового призначення. При цьому держава стосовно своїх підприємств може застосовувати як податковий метод мобілізації коштів, так і пряме вилучення частини доходів [7, с. 114].

Класифікація доходів бюджету (див. рис. 1.3 та 1.4 у додатку до розділу 1).

Починаючи з 2000 р. Державний бюджет включає дві складові: загальний фонд та спеціальний фонд. Такий поділ Державного бюджету має на меті забезпечення прозорості та реальності системи оцінки усіх джерел доходів і визначення пріоритетів фінансування витрат.

Доходи загального фонду Державного бюджету призначені для фінансування загальних видатків і не мають визначеного спрямування на конкретну мету. Водночас доходи спеціального фонду державного бюджету включають доходи, призначені на забезпечення фінансовими ресурсами передбаченої мети.

Основне призначення системи державних доходів -- створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.

Видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом [1]. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони також мають свою класифікацію(див. рис. 1.5 у додатку до розділу 1) [7, с. 115].

Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни.

Видатки бюджету -- це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави. Витратна частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних функцій (управлінська, економічна, оборона і соціальна та ін.). Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо.

Функціональний поділ видатків бюджету дає змогу виявити пропорції в розподілі бюджетних коштів і, змінюючи їх, домагатися необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує більше коштів бюджету спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її зростання.

Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні і капітальні. Поточні бюджетні видатки пов'язані із наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури, трансферти населенню, поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін.

Капітальні видатки пов'язані із інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів. Вони включають затрати на нове будівництво і розвиток діючих об'єктів державної і комунальної власності (їх розширення, реконструкцію і технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку.

В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки на галузі і види діяльності. З урахуванням цього витрати групуються за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, освіта, охорона здоров'я, культура і т. п.

Відомча ознака класифікації дає можливість у кожній групі бюджетних видатків виділити безпосередніх розпорядників бюджетних коштів -- відповідне міністерство, державний комітет, державне відомство або іншу юридичну особу, якій надаються асигнування з бюджету. Таке групування витрат дає змогу забезпечити конкретно-адресний фінансовий контроль за використанням бюджетних ресурсів.

Плануючи бюджетні витрати, держава керує усім бюджетним процесом. Тут слід підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації, тобто відбувається групування видатків і доходів по галузях та видах витрат. Така класифікація є науково обгрунтованою, що є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні, від державного до сільського, однак планування доходів і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати бюджети усіх рівнів. Збалансування здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоящих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів [6, с. 8].

Заслуговує на увагу й думка науковців про збереження до повного переходу на ринкову економіку системи централізації бюджетних коштів, яка існувала раніше, щоб через бюджет керувати економічним і соціальним розвитком, чітко проводити лінію на стабілізацію економіки й вихід із кризи.

Видатки бюджету визначаються у порядку, визначеному законодавством, із врахуванням наявних фінансових ресурсів та спрямовуються передусім на утримання бюджетної сфери - органів державної влади і управління, соціально-культурної сфери, оборони та інше, а також виконання загальнодержавних програм, на утримання армії, наукових установ, соціальне забезпечення, дотації по окремих видах послуг, які надаються населенню за регульованими цінами, та інші витрати (плата за електроенергію, комунальні послуги) [6, с. 9].

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

рівновага доходів і видатків;

бюджетний надлишок (профіцит) -- перевищення доходів над видатками;

бюджетний дефіцит -- перевищення видатків над доходами [8, с. 280].



1.3 Бюджетний механізм регулювання економіки

В умовах трансформації суспільства бюджет, за допомогою якого держава здійснює регулювання суспільно-економічних відносин, є основним елементом складного механізму економічної політики держави. Сучасний ринковий механізм господарювання в основному спрямований на розвиток саме економічного аспекту суспільних відносин і суттєво не зачіпає соціального аспекту.

Бюджет займає одне з провідних місць у системі державного регулювання розвитку економіки кожної країни. Ринкова економіка грунтується на поєднанні як власної саморегулюючої дії, що закладена в саму її основу, так і системи державного регулювання ринкових відносин.

Система бюджетного регулювання економіки формується в певному інституційному середовищі та є сукупністю фінансово-бюджетних і економічних складових, таких як дохідна частина бюджету, видаткова частина бюджету, дефіцит (профіцит) бюджету, державний борг, податкове регулювання, міжбюджетні відносини, економічні процеси країни, зовнішнє економічне середовище та взаємозв'язки між ними. Перетворення системи бюджетного регулювання значною мірою пов'язане зі зміною інституційного середовища суспільства, складові бюджетної політики вдосконалюються виходячи зі стану соціально-економічного розвитку, економічної стратегії та характеризують адаптаційні можливості бюджетної системи [15, с. 4].

Бюджетний механізм характеризується шістьма складовими (див рис 1.6). Таким чином, Держбюджет займає одне з провідних місць в системі регулювання економіки, оскільки є основним фінансовим планом держави, документом, де зазначаються напрямки діяльності держави і джерела їх фінансування, а також регулює розподільчі відносини в країні між державою й суспільством.

Враховуючи те, що бюджет є одним із основних інструментів державного регулювання економіки, становлення ефективної бюджетної системи є необхідною умовою для досягнення економічного розвитку будь-якої країни. Механізм формування обсягу та структури доходів і видатків бюджету є важливою складовою бюджетного регулювання задля забезпечення всебічного розвитку суспільства [15, с. 8].

Інститут бюджетного регулювання є одним із найважливіших соціально-економічних інститутів та має визначати правила й механізми формування і реалізації основних засад бюджетної політики; з позиції інституціоналізму інститут бюджету визначає економічні правила й обмеження та формує умови взаємодії учасників бюджетних відносин [15, с. 10].

В свою чергу першочерговим завданням бюджетного регулювання є не тільки збалансування дохідної і видаткової частини держбюджету країни, але й згладжування різниці у рівнях соціально-економічного розвитку територій для забезпечення їх громадян державними гарантіями на визначеному законодавством мінімальному рівні, а також стимулювання діяльності місцевих органів влади, спрямованого на підвищення мобілізації доходів до відповідного бюджету.

У бюджетній практиці України застосовуються кілька методів бюджетного регулювання: 1) метод відсоткових відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, що встановлюються щорічно радою вищого рівня у своєму акті про бюджет на наступний рік (законі чи рішенні про бюджет); 2) метод міжбюджетних трансфертів [9, с. 87].

Саме тому важливим завданням підвищення ефективності системи бюджетного регулювання є створення оптимальної моделі організації міжбюджетних відносин в країні [13, с. 248].

Міжбюджетні трансферти в Україні є основною формою реалізації міжбюджетних відносин і спрямовані на збалансування та вирівнювання фінансової спроможності відповідних бюджетів. Функціональна спрямованість кожного виду міжбюджетних трансфертів визначається цільовим та адресним спрямуванням коштів з одного бюджету до іншого. Тому за визначенням міжбюджетні трансферти -- це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання, субвенцій, а також коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, окремо для кожного з відповідних місцевих бюджетів, що відображено в додатках до закону про Державний бюджет України на відповідний рік 4, с. 556].



2. Регулююча роль Державного бюджету

2.1 Виконання дохідної частини державного бюджету в механізмі бюджетного регулювання економіки

Склад доходів державного бюджету визначається бюджетним Кодексом України й Законом України про державний бюджет на майбутній рік. Доходи державного бюджету-- це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій.

За Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» загальна сума загального і спеціального фонду за планом становила за планом--255 325 млн. грн., а за фактом--209 700 млн. грн., виконання плану--82,1%. Дані за 2010 рік, закріплені за ЗУ «Про Державний бюджет України на 2010 рік», показують, що планові показники становили 249 251 млн. грн., а фактичні--240 615 млн. грн., виконано--96,5%. ЗУ «Про Державний бюджет України за 2011 рік» доходи в загальній сумі спеціального і загального фонів за планом--313 431 млн. грн., за фактом--314 616 млн. грн., виконано план держбюджету на 100,4%. Дані за 2012 рік, закріплені за ЗУ «Про Державний бюджет України на 2012 рік», показують, що планові показники становили 377 225 млн грн, а за фактом - 346,154 млн грн., виконано план на 91,8% (див. таб. 2.1. у додатку до розділу 2).

Варто зазначити, що за 2009--2012 роки, спостерігається загальна тенденція збільшення дохідної частини бюджету. У 2010 році темп приросту до попереднього року вийшов на позитивний результат і становив--14,74% (30 915 млн. грн.). Такий процес став результатом ефективної фіскальної програми уряду. На 2011 рік припав значний приріст до 2010 року, він становив--30,75% (74 001 млн. грн.). У 2012 році темп приросту відносно 2011 року склав 10,02% (31 538 млн грн.). Дане явище варто відзначити прийняттям нового «Податкового кодексу», так як податки являються основним джерелом дохідної частини Державного бюджету України.

Аналізуючи динаміку виконання державного бюджету за доходами по статтям, за 2009--2012 роки варто сказати, що обсяги надходжень до бюджету зростають з кожним роком. Уже з 2010 року податкові надходження мали тенденцію на зріст і становили у 2010 році на 17 957 млн. грн. (або 12,06%) більше, у 2011 році на 93 732 млн. грн. (або 56,77%) більше, а у 2012 році на 32 590 млн грн. (або на 12,45%). В структурі держбюджету податкові надходження відіграють найвагомішу роль, а саме: податки на доходи, податки на прибуток, внутрішні податки на товари і послуги. Високу питому вагу у структурі державного бюджету мають доходи за статтею внутрішні податки на товари та послуги. У 2009 році їх частка у загальній сумі доходів бюджету становила 50,7%. На 2010 рік припала така частка--47,5%. У 2011 році даний показник становив 51,9%. А у 2012 році він досяг 59,3%.Частка зборів за спеціальне використання природних ресурсів коливається на рівні 0,3-0,7%, податків на міжнародну торгівлю - 1-3%. Основними джерелами податкових надходжень є податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість та акцизний збір. На даний час уряд намагається знизити податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, а акцизний збір навпаки зростає в основному за рахунок підвищення акцизів на тютюнові та алкогольні вироби.

За статтею неподаткових надходжень спостерігається у 2010 році значне зростання в порівняні з попереднім, а саме на 14 391 млн. грн. (або 28,4 %). Протягом 2011 року відбувається спад неподаткових надходжень відносно 2010 року. Цей показник становив на 15 980 млн. грн. (або 24,56%) менше. У 2012 році даний показник зріс на 2 870 млн грн. (або на 5,85%). Неподаткові надходження мають меншу питому вагу у структурі доходів державного бюджету України. У 2009 році дана стаття доходів становила--24,16%. В наступному році неподаткові надходження суттєво зросли і були 27,04% у структурі доходів. Проте, уже в 2011 році спостерігається значне зменшення--15,60%. У 2012 році даний показник майже не змінився і складав 15,00%.

Більша частка - це саме податкові надходження, які становлять 77% доходів, 23% відведено неподатковим надходженням. Краще зв'язок видно з рис. 2.2 і 2.3 в додатках до розділу 2.

Динаміка цільових фондів нерівномірна. У 2010 році порівняно з 2009 зросли на 524 млн. грн. (або 82,78%). У 2011 році порівняно з 2010 зменшились на 951 млн. грн. (або 82,20%), а у 2012 році зменшились 89 млн грн. (тобто на 56,79%).

Щодо офіційних трансфертів, то починаючи з 2010 вони зменшуються. Так у 2010 році порівняно з 2009 офіційні трансферти зменшились на 1 145 млн. грн. (або 14,74 %), у 2011 році порівняно з 2010 зменшились на 3 906 млн. грн. (або 58,97%), а у 2012 зменшились на 1 362 млн грн. (на 49,89%).

Проаналізувавши структуру податкових надходжень можна зробити висновок, що значний податковий тягар лягає насамперед на населення. Передбачені Податковим кодексом та відповідними змінами Бюджетного кодексу перегляд та оптимізація переліку джерел наповнення державного бюджету, відміна низки малоефективних податків і зборів позначились на структурі доходів Державного бюджету України у 2012 році. З неподаткових до податкових надходжень були перенесені рентні платежі, збори на паливно-енергетичні ресурси; 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) на території міста Києва, віднесено до загального фонду державного бюджету. В результаті цих змін частка податкових надходжень зросла, неподаткових - знизилась. (див. рис 2.4).

2.2 Виконання видаткової частини державного бюджету в механізмі бюджетного регулювання економіки

На основі законів України «Про державний бюджет» розглянемо динаміку видатків протягом 2009--2012 років.

Попри негативні тенденції розвитку світової економіки, Уряд забезпечив фінансування на належному рівні як підвищених протягом 2012 року соціальних видатків, у тому числі соціальних ініціатив Президента України, так і видатків інвестиційного характеру, в тому числі забезпечивши якісну підготовку і успішне проведення чемпіонату Європи з футболу Євро-2012. При цьому проводилася виважена політика видатків, спрямована на проведення непріоритетних видатків в межах наявного бюджетного ресурсу та забезпечення економії бюджетних коштів.

У 2010 році обсяг видатків зріс по відношенню до 2009 року на 167 334 млн. грн. (або 122,81%). У 2011 році темп приросту становив 29 872 млн. грн. (або 9,84%). У 2012 році спостерігається збільшення обсягу видатків на 73 500 млн грн. (або 22,04%). (див табл 2.5).

Потрібно відмітити, що частка поточних видатків значно переважає частку капітальних видатків, що можна побачити на рис. 2.6.

Щодо виділення пріоритетів, то для України поточні видатки в приблизно 5-10 разів перевищують щорічно капітальні. Частка поточних видатків у загальній сумі за останні 5 років 90%, а капітальних - лише 10%. (див рис. 2.7).

Основна частина коштів загального та спеціального фондів державного бюджету йде на фінансування видатків споживання, тобто забезпечення поточного функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, бюджетних установ, міжбюджетні трансферти, соціальну сферу. Проте, з розрахованих даних спостерігаємо, що видатки на соціальну сферу, освіту, духовний і фізичний розвиток суттєво скорочувались до 2011 року, але у 2012 році почали зростати. Так, у 2011 році темп приросту, за статтею соціальний захист та соціальне забезпечення, був меншим на 4 771 млн. грн. (або 6,88%), а у 2012 зріс на 12,32% до 55 447 млн грн. Проте видаткова частина на оборону зростає, що є недоцільним для країни з ринковою економікою. У 2009 році дана стаття становила 9 654 млн грн., а у 2012 досягла позначки у 10 006 млн грн., тобто за 3 роки зросла на 3,65%.(див табл. 2.8.).

Найбільш вагомими у структурі державного бюджету протягом 2009--2012 років становили видатки за статтями: загальнодержавні функції; економічна діяльність; освіта; соціальний захист і соціальне забезпечення; кошти, що передаються до бюджетів інших рівнів.

Найкраще фінансуються видатки на міжбюджетні трансферти, які у 2009 році становили 25,65%, у 2010 - 18,70%, у 2011 - 20,45%, у 2012 - 23,99%.

У 2010 році питома вага видатків на загальнодержавні функції становила 10,26% від загальної суми видатків, у 2011 - 8,37%, а у 2012 - 8,83%.

Видатки на економічну діяльність в структурі 2009 року складали 13,71%. У наступному році простежується зниження питомої ваги до 7,89%. У 2011 році видатки на економічну діяльність становили 8,32%. На 2012 рік ситуація покращилась і дана стаття видатків зросла до 9,63%.

Важливе місце у структурі видатків державного бюджету належить статті «Соціальний захист та соціальне забезпечення». У 2009 році питома її вага становила 21,25%. Проте у 2010 році спостерігається зменшення показника до 18,46%. Знову ж таки зменшення за цією статтею відбулись у 2011 році і їх питома вага склала 14,80%. Але в 2012 році даний показник трохи збільшився і склав 16,51%.

Важливою причиною скорочення видатків у соціально-економічний розвиток являється надання переваги фінансування поточних потреб, а також великих затрат на фінансування оборони держави. Як видно з проаналізованих даних.

Варто відзначити, що фактичні показники виконання видаткової частини Державного бюджету є значно меншими від планових, що показує неспроможність прогнозування вітчизняних та світових тенденцій розвитку і витрат,до яких вони призведуть. Так, наприклад, за 2010-2012 роки ні одна із статей не досягла планових показників, що є негативною тенденцією до невиконання важливих функцій держави щодо захисту та розвитку населення. Однією із причин такого становища є корупція та зловживання посадовими можливостями.

У 2012 році було забезпечене пріоритетне фінансування захищених статей видатків, зокрема видатків на заробітну плату з нарахуваннями, на грошове забезпечення військовослужбовців, на пенсії та стипендії, на придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів, на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

Касові видатки соціального спрямування за загальним фондом державного бюджету за 2012 рік проведено у сумі 272,8 млрд. гривень.

У 2012 році передбачалося підвищення розміру мінімальної заробітної плати на 12,9 відсотка, що і було досягнуто. При цьому, враховувався прогноз інфляції грудень 2012 року до грудня 2011 року на 7,9 відсотка, а фактично цей показник становив «-0,2» відсотка, тобто фактичні темпи зростання реальної мінімальної заробітної плати були значно вищими, ніж планувалось при затвердженні бюджету. Середньорічна мінімальна заробітна плата у 2012 році становила 1098 гривень.

Щодо виконання бюджетних програм Державного бюджету України, то у 2012 році було 100% профінансовано 18 бюджетних програм на загальну суму 1,1 млрд грн. Такими програмами були: проведення футбольного чемпіонату з футболу, розвиток мережі та утримання автомобільних доріг, підвищення кваліфікації медичних та фармацевтичних і науково-педагогічних кадрів.

Проаналізувавши дохідну та видаткову частину державного бюджету, можна зробити висновок про те, що нинішній уряд намагається збільшити доходи та зменшити видатки для того, щоб збалансувати держбюджет. Звичайно не можна заперечити, що спроби уряду успішні саме завдяки прийняттю Бюджетного та Податкового кодексам, адміністративним та пенсійним реформам. Але в Україні все ж таки присутні проблеми щодо тіньової економіки, ухилення від податків великих підприємств та корпорацій, бо самі власники займають керівні посади у виконавчій та судовій гілках влади. Тому, в основному, самі громадяни сплачують податки, які є основним джерелом поповнення Державного бюджету України, задля належного забезпечення свого життя.

За даними Державного Казначейства України у 2012 році було перераховано майже 80,6 млрд грн. міжбюджетних трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів. Обсяги міжбюджетних трансфертів збільшуються із року в рік: у 2011 обсяг збільшився на 20,01%, а у 2012 на 18,15%. (див табл 2.9).

Пріоритетними напрямами діяльності Уряду під час внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" залишаються забезпечення реальної фінансової незалежності місцевих бюджетів та створення умов для сталого соціально-економічного розвитку територій.

За 2012 рік із Державного бюджету України до місцевих бюджетів було перераховано трансфертів на загальну суму 125,8 млрд. грн., у тому числі трансфертів із загального фонду - 116,0 млрд. грн., що дало змогу забезпечити виплату у повному обсязі заробітної плати працівникам установ бюджетної сфери, які утримуються з місцевих бюджетів, а також значно збільшити обсяг коштів, спрямованих на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку регіонів.

Субвенції на забезпечення соціального захисту за 2012 рік перераховані в межах зареєстрованих зобов'язань в обсязі 43,1 млрд. грн., що на 6,8 млрд. гривень більше, ніж у 2011 році, з яких 77,4 відсотка - субвенція на допомогу сім'ям з дітьми, за рахунок якої і здійснювалися основні соціальні виплати та допомоги (допомоги при народженні, догляду за дітьми залежно від віку, одиноким матерям, дітям-інвалідам та інші).

У 2012 році забезпечено щомісячне дострокове перерахування дотації вирівнювання. За 2012 рік вона була профінансована в повному обсязі у сумі 51,6 млрд. гривень. Проти 2011 року її обсяг було збільшено на 8,0 млрд. грн., або на 18,4 відсотка.

Крім того, місцеві бюджети у 2012 році отримали у повному обсязі додаткові дотації в загальній сумі 9,0 млрд. грн., з яких дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості дорівнювала 4,5 млрд. грн., що у 1,9 раза більше ніж у 2011 році.

Для вирішення питань соціально-економічного розвитку у 2012 році з Державного бюджету України було профінансовано субвенцію на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій у сумі 2,6 млрд. гривень.

Крім того, на виконання Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» з метою впровадження нової регіональної політики, яка б усувала диспропорції та сприяла формуванню бази для динамічного розвитку всіх регіонів, у 2012 році вперше було передбачено створення державного фонду регіонального розвитку, кошти якого в обсязі 1,0 млрд. грн. були спрямовані на реалізацію програм і заходів соціально-економічного розвитку регіонів.

Пропорційність розподілу бюджетних видатків між місцевими бюджетами та загальнодержавним, за 5-річний період в цілому, можна оцінити як 35,22462% до місцевих бюджетів та 64,77538% у загальнодержавний бюджет, що ілюструє табл. 2.10 та рис 2.11.

У 2012 році Державний бюджет України був виконаний із дефіцитом у сумі 53,4 млрд. гривень, або 3,8 відсотка ВВП. (див табл. 2.12).

Здійснення фактичних запозичень до державного бюджету в менших обсягах, ніж це встановлено законом про бюджет на 2011рік, пояснюється меншою потребою у фінансуванні дефіциту державного бюджету внаслідок перевиконання дохідної частини бюджету та здійсненням погашення державного боргу в менших від плану обсягах (п.1 ст.16 Бюджетного кодексу України).У цілому надходження внутрішніх запозичень на фінансування державного бюджету за 2011 рік дорівнювали 53403,7млн.грн. (74,7відсотка розпису).

Дефіцит державного бюджету за 2012 рік становив 53387,4 млн. грн., у т.ч. за загальним фондом 53349,9 млн. грн., що зумовлене використанням залишків бюджетних коштів, сформованих на початок року, та запозичень з єдиного казначейського рахунку для вчасного проведення захищених статей видатків.

Проаналізувавши розмір бюджетного дефіциту (див рис 2.13) можна побачити постійне з 2006 по 2010 рік до 5,6% від ВВП, потім різке зниження у 2011 році до 1,8%, і знову зростання у 2012 році до 3,8%. Причинами цього явища є: низька ефективність суспільного виробництва, недосконалість податкової системи, великі управлінські видатки й видатки на оборону, криза політичної системи, низька купівельна спроможність населення.

Явище дефіциту спостерігається у багатьох розвинених країнах, однак, якщо у цих країнах фінансування видатків здійснюється за рахунок зростання ВВП, зовнішніх і внутрішніх запозичень, то в Україні це здійснюється часто ще й за рахунок розпродажу національного багатства, що негативно відображається на економіці країни.

Отже, бюджетний дефіцит в Україні виникає внаслідок: 1) наданню переваги фінансуванню поточних потреб; 2) значної частини управлінських видатків; 3) великих затрат на фінансування оборони держави; 4) явищу „тінізації” економіки, коли приховуються реальні доходи суб'єктів господарювання.



3. Проблеми та напрямки вдосконалення державного бюджету України, світовий та вітчизняний досвід

3.1 Проблеми бюджетного регулювання економіки

Із здобуттям незалежності українці оптимістично поринули в період економічних трансформацій. На виходів з нього вбачалася чітка мета - динамічна європейська соціально-розвинута економіка з потужним цивільним промисловим комплексом, значним сегментом сфери послуг та ефективним державним сектором.

Про те, чомусь держава, володіючи колосальним людським, природним, науковим і виробничим потенціалом, є другою найбіднішою країною Європи. Парадоксально, але фундаментальні причини глибоких економічних проблем, схоже, криються в позаекономічній площині.

До головних проблем неефективного бюджетного регулювання відносяться незбалансованість дохідної і видаткової частини державного бюджету України, збільшення бюджетного дефіциту, який впливає як на економічний, так і на політичний розвиток України, корупція, наявність "тіньової економіки", незахищеність прав власності та повсюдна бюрократія.

Для вирішення цих проблем уряд прийняв ряд законопроектів впродовж 2010-2011 років, а саме провів Пенсійну та Адміністративну реформи, запровадив Податковий та Бюджетний кодекси, які мали на меті поліпшити життя населення України та покращити економіку країни в цілому. Проте головними недоліками прийнятих проектів є те, що основне навантаження щодо врегулювання проблем державного бюджету як завжди отримали пересічні громадяни.

Щодо Адміністративної реформи, то її мета, ясна річ, була скоротити кількість чиновників, щоб заощадити гроші платників податків. Проте зменшити кількість чиновників не вдалося, бо суть в тому, що одне міністерство чи відомство перейшло до складу іншого без зменшення своїх штатних працівників, тобто радикального скорочення не спостерігалося. Що просто не дало можливості виправдати мету цієї реформи.

Це ще раз підтверджує ідеологію подвійних стандартів в проведенні різноманітних реформ від нинішнього уряду. Коли вони декларують необхідність проведення реформ, то ці реформи чомусь робляться виключно за рахунок малозабезпечених та найбідніших верств населення. Натомість, народних депутатів, членів Кабінету міністрів та чиновників високого рівня ці реформи взагалі не торкаються.

Не можна не відмітити, що кожен діючий уряд України намагається покращити статистичні звіти, «підігнавши» їх під загально визначені норми, а насправді ж економічне становище держави погіршується з року в рік.

Але українську владу ці проблеми, очевидно, мало турбують, адже завжди можна звернутися за допомогою до МВФ чи інших міжнародних організацій, які нададуть чергову позику для збалансування державного бюджету.

Тобто влада намагається будь-що задовольнити головного кредитора - МВФ, а також завдяки цьому покращити свою репутацію в очах інвесторів, що надасть можливості для залучень коштів в національну економіку.

Це означає, що державний борг зменшується, а надходження до бюджету збільшуються незаконними методами за допомогою зловживання владою.

Досліджуючи тенденції розвитку і спаду бюджетного дефіциту, можна визначити умови його формування в Україні, що полягають у:

- загальному спаді виробництва, зниженні ефективності його роботи;

- несвоєчасному проведенні структурних змін в економіці;

- жорсткій податковій політиці, яка не стимулює виробництво;

- розвитку інфляційних процесів, кредитній та ціновій політиці;

- незбалансованості доходів і видатків бюджету, зростанні видатків при зниженні доходів;

- відсутності інвестиційної привабливості.

Оцінюючи чинники виникнення бюджетного дефіциту, можна зробити висновок, що в своїй сукупності вони провокують негативні явища в економіці. Так, спад виробництва веде до згортання кредитної діяльності банків, посилення податкового тиску, виникнення кризи неплатежів, зростання бартерних операцій і взаємозаліків, зменшення доходів бюджету та зростання його дефіциту і неможливості проведення заходів фінансової підтримки виробника, що ставить питання про відпрацювання методів погашення дефіциту бюджету.

Удосконалення методів погашення дефіциту бюджету повинно здійснюватися виходячи з необхідності розвитку виробництва, скорочення дефіциту бюджету, зростання інвестицій та доходів, а кінцевою метою їх впровадження повинна бути стабілізація і розвиток економіки України.

Основними проблемами бюджетної діяльності є неефективне формування доходів бюджету, непрозорий розподіл і неефективне використання бюджетних коштів, значна залежність місцевих бюджетів від державного. Існуючій бюджетній системі властива занадто централізована та неефективна модель розподілу коштів між бюджетами. Окрім того, відсутня чітка система публічного фінансового контролю за використанням коштів місцевих бюджетів, а також коштів державного бюджету на місцях, що часто призводить до нецільового та неефективного використання бюджетних коштів [14, с. 56].

Тому можна сказати, що ще не докінця вирішеною залишаються проблеми міжбюджетних відносин у бюджетному регулюванні, основними недоліками у цій сфері є: невідповідність між зобов'язаннями за видатками місцевих бюджетів та джерелами фінансування; нерівномірне співвідношення «дотація - субвенція» у структурі трансфертів, переважаюча частка дотацій та субвенцій на соціальний захист; нормативна неврегульованість забезпечення видатків на соціальні потреби; диспропорції співвідношення обсягів першого і другого кошика доходів місцевих бюджетів; неефективна децентралізація бюджетної системи.

Найголовнішими постають проблеми: забезпечення прозорості міжбюджетних відносин та зацікавленості місцевих органів влади в наповненні своїх бюджетів. При цьому ці проблеми не втратили актуальності ні після прийняття Бюджетного кодексу, ні зараз. Система міжбюджетних трансфертів залишається недостатньо прозорою і у місцевих органів влади відсутні стимули для ефективної роботи з наповнення власних бюджетів. Органи місцевого самоврядування позбавлені можливості самостійно вирішувати власні проблеми, як через залежність від дотацій так і через вилучення з бюджету зайвих коштів пошуку джерел.

Тобто місцеві бюджети, у системі бюджетного менеджменту, переваги надають моделі пошуку додаткових «донорних» джерел фінансування, аніж моделі фінансового інвестування інших бюджетів за рахунок профіцитів власних бюджетів.

При цьому залишаються невирішеними завдання реформування системи фінансового наповнення місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин, що призводить до неефективного розподілу коштів та їх витрачання. В свою чергу, неефективний розподіл коштів призводить до викривленої мотивації місцевих органів влади щодо використання власного ресурсного потенціалу.

3.2 Шляхи вирішення проблем збалансування доходів і видатків державного бюджету

Спадок державного бюджету минулого років та недовіра міжнародних фінансових організацій змусили державну владу впродовж 2010-2014 роки орієнтуватися на стратегію «економіки терпіння», яка застосовувалась, зокрема, урядом Японії, яка неодноразово спрямована на реалізацію стратегії переходу від «економіки терпіння» до впевненого економічного розвитку та зростання.

Проведена бюджетна реформа дозволить на якісно новому рівні реалізовувати проектно-орієнтоване управління, забезпечити можливість загальнодержавного та регіонального розвитку.

Така стратегія дозволить якісно підвищити ефективність державних видатків і створить можливість для економічного росту та розвитку регіонів у наступному році.(див. рис. 3.1 у додатку до розділу 3).

Проте не можна не відмітити, що головними проблемами України на даний час є тінізація економіки, поєднання корупції з популізмом, масштабна бюрократія влади та не розмежованість влади з бізнесом. Це в першу чергу спричиняє невідповідність доходів та витрат країни, внаслідок чого уряд проводить активну політику зовнішніх запозичень. Наслідком чого є збільшення державного боргу та життя країни «в борг».

Вирішенням цієї проблеми, яка відпрацьовується в Європі, є режим найсуворішої економії, скорочення витрат, підвищення податків і урізання соціальних виплат. Цей метод дає моментальний ефект, але він вкрай радикальний, бо громадяни біднішають. І чим нижчі їх доходи, тим болючіша для них така політика держави.

Оскільки дуже актуальним на сьогодні є економічне становище Греції, то візьмемо саме цю країну для порівняння. У Греції за межею бідності є 20% населення, а от в Україні, за оцінками ООН, цей показник становить 78%. Тому якщо в економічно розвинутих країнах антикризові заходи призводять до відчутного зниження доходів, то в Україні така політика призведе до злиднів буквально всього населення держави.

Прикладом вирішення цієї проблеми можна вважати Пенсійну реформу, запропоновану урядом України. А саме збільшення пенсійного віку населення, внаслідок чого велика кількість людей просто не буде взмозі отримати пенсії, оскільки середня тривалість життя громадянина з кожним роком зменшується, проте саме це допоможе зекономити видатки держбюджету. Ці дії торкнуться насамперед простих людей - їх благополуччя в старості, впевненості в завтришньому дні.

...