Форми та види кредиту і перспектива їх розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

"Київський університет ринкових відносин"

Курсова робота

з дисципліни "Гроші та кредит"

на тему: "Форми та види кредиту і перспектива їх розвитку"

Виконав: Радзіевський М.Ю.

Керівник: Жукевич О.М.

Київ - 2014



Зміст

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування кредитних відносин

1.1 Економічна природа і призначення кредиту

1.2 Функції кредиту їх взаємозв'язок

1.3 Роль кредиту в ринковій економіці

Розділ 2. Аналіз стану кредитних відносин в Україні

2.1 Умови та принципи кредитування

2.2 Динаміка та структура кредиту

2.3 Державне регулювання кредитних відносин

Розділ 3. Перспектива розвитку кредиту

3.1 Світовий досвід регулювання кредитних відносин

3.2 Напрями вдосконалення кредиту в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Розділ 1. Теоретичні основи функціонування кредитних відносин

1.1 Економічна природа і призначення кредиту

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками - коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто - у кредит.

Згідно положення про кредитування, кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка.

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об'єктами кредиту.

Роль кредитної системи полягає в тому, що вона підтримує високу норму народногосподарського накопичення, сприяє розв'язанню проблеми реалізації товарів і послуг на ринку, розвитку галузей промисловості і будівництва, міжнародної торгівлі, що, в свою чергу, сприяє розвитку виробництва. Завдяки кредиту скорочується час на задоволення господарських і особистих потреб. Підприємство-позичальник за рахунок додаткової Вартості має можливість збільшити свої ресурси, розширити господарство, прискорити досягнення виробничих цілей. Громадяни, скориставшись кредитом, мають подвійний шанс: або застосувати здатності й отримані додаткові ресурси для розширення своєї справи, або прискорити досягнення споживчих цілей, одержати у своє розпорядження такі речі, предмети, цінності, якими вони могли б володіти лише в майбутньому.

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства й об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські і торгові структури; як держави, уряд, так і окремі громадяни.

Кредитори, що володіють вільними ресурсами, тільки завдяки їхній передачі позичальнику, мають можливість одержати від нього додаткові кошти. Кредит, наданий у грошовій формі, являє собою нові платіжні засоби.

При всій очевидності тієї користі, що приносить кредит, його вплив на народне господарство оцінюється не однозначно. Найчастіше одними фахівцями вважається, що Кредит виникає від бідності, він недостачі майна і ресурсів, що маються в розпорядженні суб'єктів господарства. Кредит, на думку інших фахівців, руйнує економіку, оскільки за нього треба платити, що підриває фінансове положення позичальника, приводить до його банкрутства.)

Настільки різнопланове розуміння впливу кредиту на економіку багато в чому зв'язано з відсутністю про нього чіткого представлення.

Виникнення кредиту варто шукати не в сфері виробництва продуктів для їхнього внутрішнього споживання, а в сфері обміну, де власники товарів протистоять один одному як власники, юридично самостійні обличчя, готові виступити в економічні відносини. Товарообмін як переміщення товару з рук у руки, обмін послугами є тим ґрунтом, де можуть виникнути і виникають відносини з приводу кредиту. Рух вартості - ядро руху кредиту.

Конкретною економічною основою, на якій з'являються і розвиваються кредитні відносини, виступає кругообіг і оборот засобів (капіталу).

Засоби і предмети праці у вартісному вираженні на підприємствах у кожен даний момент можуть знаходитися в грошовій, виробничій і товарній формах. При цьому їхнє призначення різне.

На першій стадії кругообігу капіталу грошова форма "входить" у продуктивну: за рахунок коштів здобуваються засоби виробництва. На другій стадії (у процесі виробництва) створюється готовий продукт (товар), продуктивна форма переходить у товарну, до вартості засобів виробництва тут приєднується знову створена вартість. На третій стадії реалізується готова продукція. Товарна форма переходить у свою початкову грошову форму, найчастіше з деяким кількісним збільшенням у виді чистого доходу.

Рух засобів не замикається їхнім переходом з однієї форми в іншу. Рух засобів -- не тільки їхній кругообіг, але й оборот. Кошти, отримані після реалізації продукції, знову витрачаються: здобуваються нові засоби виробництва, виплачується заробітна плата; кругообіг знову і знову повторюється, відбувається постійне кругообертання засобів.)

Послідовне перетворення з однієї форми в другу, а також постійне кругообертання капіталу, кругообіг і оборот не скрізь однакові; у кожнім конкретному випадку вони відбивають особливості виробництва і звертання продукції. Індивідуальні кругообіг і оборот виражають специфіку виробничої і збутої-постачальницької діяльності того чи іншого підприємства.

Кругообіг і оборот капіталу відрізняються безперервністю. Разом з тим це не виключає коливань у його кругообігу й обороті. У процесі його руху утворяться припливи і відливи коштів, коливання потреби в ресурсах і джерелах її покриття. Їх можна спостерігати в зв'язку з рухом як основних, так і оборотних капіталів підприємств.

У процесі руху основних капіталів спостерігається вивільнення ресурсів. Засоби праці використовуються в процесі виробництва тривалий час, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції частинами. Поступове відновлення вартості основних капіталів у грошовій формі приводить до того, що грошові засоби, що вивільняються, осідають на рахунках підприємств. При цьому підприємство може використовувати їх, лише нагромадивши визначену суму, достатню для придбання нових засобів праці замість зношених, у тому числі для чергової покупки нових машин і механізмів. кредитний грошовий капітал

Однак поступове вивільнення вартості основних капіталів по своєму розмірі не може задовольнити потреби підприємств у придбанні их нових партій, тому що нова техніка (машини, механізми і т.п.) здобуваються не у виді окремих частин і деталей, а цілком. Заміна зношених засобів праці новими здійснюється за рахунок амортизаційних відрахувань, що накопичуються в амортизаційному фонді. Ці витрати щораз досить великі, потребуючі нагромадження ресурсів протягом тривалого часу. Усередині кругообігу й обороту основних капіталів відбувається нерівномірний їхній рух, викликане природою відновлення їхньої вартості. Варто помітити, что подібна нерівномірність може привести до того, що в одних підприємств утворяться вільні кошти, в інших у зв'язку з потребою у великих одноразових витратах утвориться їхній недолік.

Аналогічна ситуація виникає й у русі оборотних капіталів. Більш того, тут коливання в їхньому кругообігу й обороті виявляють себе більш різноманітно. Насамперед вони виникають унаслідок сезонності виробництва, розбіжності часу виробництва і часу звертання продукції. Значна потреба в залученні додаткових коштів може бути викликана також імпортними постачаннями, разовим завезенням товарно-матеріальних цінностей, ціннісних факторами й ін.

Нерівномірність у русі засобів виникає верб зв'язку з відвантаженням готової продукції. Момент відвантаження продукції найчастіше не збіжиться з моментом одержання виторгу від її реалізації. Це відбувається внаслідок того, що місце виробництва продукції віддалено від місця її споживання, причому ця віддаленість від ринку збуту може бути значної і викликати потреба в додаткових ресурсах.

На базі нерівномірності кругообігу й обороту капіталів природним стає поява відносин, що усувають невідповідність між часом виробництва і часом звертання засобів, дозволяють відносне протиріччя між тимчасовим осіданням засобів і необхідністю їх використання в народному господарстві. Таким відношенням є кредит.

Кредит стає неминучим атрибутом товарного господарства. Кредит беруть не тому, що позичальник бідний, а тому, що в нього в силу об'єктивності кругообігу й обороту капіталу повною мірою бракує власних ресурсів. Як підкреслювалося раніше, їх нераціонально накопичувати про запас, вони увесь час знаходяться в русі, в обороті.

Суспільство стає зацікавленим, по-перше, у тім, щоб уникнути дозвільного омертвляння ресурсів, що вивільнилися; по-друге, у тім, щоб економіка розвивалася безупинно в розширених масштабах.

Разом з тим кругообіг і оборот капіталу ще не повною мірою пояснює об'єктивну необхідність кредиту. Нерівномірність кругообігу й обороту лише характеризує факт вивільнення засобів в одній ланці і наявності потреби в них на іншій ділянці; у кругообігу й обороті, отже, закладена можливість виникнення кредитних відносин.

1.2 Функції кредиту, їх взаємозв'язок

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок даної категорії з системою економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції: 1) перерозподільну; 2) заміщення грошей в обігу; 3) стимульовану; 4) контрольну. Ці функції кредиту тісно зв'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб'єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів.

Функції кредиту розвиваються у зв'язку із розширенням масштабів ринкової економіки і посиленням кредитної природи грошей.

Перерозподільна функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.

Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільні процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів.

Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту - переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо - починають заміняти реальні гроші в сфері обігу

Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового обороту кредитними засобами обігу. Змінюючи обсяги кредитних операцій, банки (банківська система) можуть впливати на динаміку загальної маси грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна експансія (розширення кредиту) і кредитна рестрикція (звуження кредиту).

Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний чинник. Якщо на основі кредитування досягається реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності, рівень інфляції не збільшується.

За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів.

Кредитні відносини - це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.

З боку кредитора стимулювальним чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

Контроль є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.

Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).

Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.

Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкування кругообігу капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту.

Функції кредиту зазначені на таблиці (таб 1).

1.3 Роль кредиту в ринковій економіці

Необхідність кредиту

Унаслідок розвитку процесів обміну товарами виникає кредит. Кредитні відносини з'являються і розвиваються на підставі кругообігу капіталу, який є безперервним, але при цьому не відкидаються коливання, приливи та відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

За допомогою кредиту як невід'ємного атрибута товарного виробництва усувається невідповідність між часом виробництва та часом обігу, вирішується відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів і необхідністю їх використання в народному господарстві.

Необхідність кредиту в умовах ринкової економіки тісно пов'язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Кредит потрібний також для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки і технологій.

Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських і особистих потреб; кредитори мають змогу отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту зумовлена існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин і поточних або майбутніх доходів - у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, - невизначеність потреби в обігових коштах суб'єктів ринку, а також поява потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

Суб'єкти кредитних відносин:

-- кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій або натуральній формі іншому суб'єктові ринку на засадах поверненості, строковості й платності;

-- позичальник - сторона, яка отримує позику.

Теорії кредиту

До засновників натуралістичної теорії кредиту належать англійські економісти А. Сміт (1723--1790) і Д. Рікардо (1772--1823).

Основні постулати цієї теорії:

-- об'єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності;

-- позичковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

-- кредит виконує пасивну роль, а банки - це звичайні посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:

-- кредит не створює реального капіталу;

-- кредит залежить від виробництва;

-- кредит залежить від позичкового процента, від коливань і динаміки прибутку.

Основні концепції капіталотворної теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671--1729).

Згідно з його поглядами, кредит посідає місце, незалежне від процесу відтворення, і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Він може створювати багатство і капітал; банки є творцями капіталу, а не звичайними посередниками.

Головні положення цієї теорії використали Дж. Кейнс і його послідовники, котрі обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позичкового процента та відповідне розширення інвестицій, що приводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак - до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса були представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів - ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема, за допомогою кредиту.

Капіталотворна теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою головними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

Форми та види кредиту

Існують товарна і грошова форми кредиту, що визначаються залежно від об'єкта кредитних відносин. У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні отримують товари чи послуги з відтермінуванням платежу (комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо). У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й більшість позик надається і погашається грошима.

За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:

-- комерційний (надається одним товаровиробником іншому в вигляді продажу товарів з відтермінуванням платежу і, зазвичай, оформляється векселем);

-- банківський (надається банками, зазвичай, у грошовій формі; банки можуть виступати не лише кредиторами, а й позичальниками);

-- державний (надається юридичними та фізичними особами державі - в особі центральних та місцевих органів влади);

-- міжнародний (надаються позичкові капітали одних країн іншим у тимчасове користування на засадах поверненості, строковості, платності).

Провідним видом кредиту в ринковій економіці є банківський кредит, що ґрунтується на використанні таких принципів:

-- цільовий характер кредитування (передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси);

-- поверненість кредиту передбачає надання позики в тимчасове користування і повне повернення позичальником вартості основного боргу;

-- строковість кредиту вимагає повернення позики в терміни, передбачені кредитною угодою;

-- платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму в вигляді процентів;

-- забезпеченість кредиту полягає у відповідності між вартістю майна, що є заставою позики і заборгованістю за позикою.

Існує дуже багато різних класифікацій банківських кредитів. Види банківського кредиту поділяють:

1. За призначенням - на виробничі цілі (юридичним особам під заставу основних засобів та обігових коштів); споживчий кредит (фізичним особам).

2. За строками користування - короткострокові (до року), середньострокові (до 3 років), довгострокові (понад 3 роки).

3. За забезпеченням - забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації), незабезпечені (бланкові).

4. За ступенем ризику - стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні, безнадійні.

5. За методами надання - у разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії, гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання; за потребою).

6. За строками погашення - водночас, на виплату, достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника), з регресією платежів, після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).



Розділ 2. Аналіз стану кредитних відносин в Україні

2.1 Умови та принципи кредитування

Принципи й умови кредитування

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

Відсутність забезпечення може бути викликана як об'єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів тощо), так і суб'єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик високими позичковими процентами.

У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція - це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни.

Здійснення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25 % власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком, стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту приймаються колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:

-- оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

-- кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

-- позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.

Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування по контокорентному рахунку); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими процентами.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).

У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитного договору визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

При виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів з об'єктивних причин та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний.

Простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).

Спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванні позичальника під заставу векселів.

Він є формою обліку позичок до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок позичальника. Погашення кредиту може здійснюватися як за платіжними дорученнями позичальника, так і шляхом зарахування коштів, які надходять на користь позичальника від боржників за векселями, в кредит спеціального позичкового рахунку. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позичковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта, але це має бути передбачено кредитною угодою.

Контокорентний рахунок - це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість банку і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) - надходження коштів у банк від платників, у вигляді вкладів, повернення позичок тощо.

Контокорентний рахунок поєднує в собі позичковий рахунок з поточним і може мати дебетове або кредитове сальдо. Операції на ньому здійснюються за допомогою письмових доручень клієнта.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням і сплатою процентів за ним. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні і правові санкції.

У разі погіршення економічного стану позичальника використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення кредиту, а також у випадку, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і процентів за ним, у тому числі шляхом спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

Якщо виявлені факти використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором.

При несвоєчасному погашенні боргу за кредитами та процентами і ненаданні банком пролонгації погашення кредиту він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором.

У разі відмови позичальника від оплати боргів за позичками банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язань щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися у передбаченому законом порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як відступлення права вимоги та переведення боргу.

Згідно зі статтею 197 Цивільного кодексу України в період дії зобов'язань може відбуватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може передавати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги оформляється письмовою угодою з повідомленням про це боржника.

Переведення боргу оформляється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладення угоди про переведення боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.

2.2 Динаміка та структура кредиту

Структуру кредиту представляють суб'єкти - кредитор та позичальник і об'єкт.

Кредитори - суб'єкти, які мають свої власні (чи в розпорядженні) вільні вартості і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Задачами кредиторів є акумуляція вартості, їх ефективне розміщення, що забезпечує повернення в передбачений термін та з нарощеною вартістю, узгодження параметрів кредитної угоди та оперативний контроль за їх дотриманням.

Позичальники - це учасники кредитних відносин, які потребують додаткових коштів. Вони є ініціаторами кредитних відносин, але не можуть вийти за межі умов, передбачених угодою; їх задачами є : визначення цілей, обсягів залучення коштів, окреслення умов їх руху, використання та своєчасне повернення зі сплатою процента.

Кредиторами та позичальниками можуть бути юридичні особи, фізичні, суспільні організації, уряд, що набувають цей статус добровільно на договірних засадах. Суб'єкти кредитних відносин повинні бути юридично самостійними, економічно незалежними, здатними нести майнову відповідальність перед партнером, взаємозацікавлені у співробітництві, мета якого - одержання прибутку.

Кредит - економічна й юридично-правова категорія. В умовах, коли і банки, і підприємства, яких вони обслуговували знаходились у державній власності, юридично - правовий аспект кредиту переважав над економічним.

0б"єктом кредиту виступає позичкова вартість, як специфічна частка вартості. Вона виступає як нереалізована вартість, бо вивільнена вартість уповільнює рух, не залучається її власником в новий господарський цикл. Через кредит вартість залучається до потреб виробництва та обігу. Позичкова вартість характеризується додатковою споживчою вартістю, що прискорює відтворювальний процес. Важливою рисою позичкової вартості є її авансуючий характер, бо приносить дохід позичальнику в його господарюванні, що й є для нього метою кредиту.

Авансування в умовах кредиту можливе тільки через поверненість та збереження права власності кредитора. Фундаментальною властивістю об'єкту кредиту виступає збереження її вартості, що досягається в процесі її використання в господарстві позичальника.

Розглянута структура кредиту характеризує його цільність, включає кредитора, позичальника, позичкову вартість.

В визначенні кредиту позичкова вартість перерозподіляється на певних засадах, здійснює рух, що є основою кредиту.

У банківській практиці можна виділити два основних методи кредитування. Сутність першого методу полягає в тому, що питання про надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку. Позика надається на певний строк у декілька тижнів, місяців чи років і пов'язана з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка позик суб'єктам підприємницької діяльності перевищує 80 %, що свідчить про їх значимість.

Другий метод кредитування полягає в наданні банком позичальнику кредиту в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових фондах фінансування (кредитна лінія). Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне позабалансове зобов'язання про надання грошових коштів.

У сучасних умовах комерційні банки переважно використовують метод індивідуального підходу до клієнта при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відносинах із позичальниками, які мають високий кредитний рейтинг.

Метод кредитування, який включає організаційні і технічні умови кредитування, обумовлює форму позичкового рахунка. Форма позичкового рахунка визначає режим функціонування рахунка, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі і погашення кредиту та їх відображення в облікових регістрах. Для проведення операцій із кредитування банк може відкрити позичальнику простий (окремий) позичковий рахунок, спеціальний позичковий рахунок і поточний рахунок із правом на овердрафт.

Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображення кредитних операцій як при видачі разової позики на цільову потребу, так і при наданні позик траншами в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути видана лише за наявності документа, який містить дозвіл на її видачу. Погашення позики здійснюється з поточного рахунка позичальника за його власні кошти. Підприємству може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від кількості видів кредитів, які він отримує в банку.

Спеціальний позичковий рахунок застосовується, коли позичальник відчуває постійну або сезонну потребу в запозиченні коштів. Рахунок відкривається на весь період кредитування на підставі дозвільного документа, але для виконання операції з видачі позики спеціальний документ не потрібен. Операції з видачі кредиту здійснюються шляхом сплати грошово-розрахункових документів безпосередньо із спеціального позичкового рахунка. Кредит погашається або плановими платежами з поточного рахунка, або через використання строкового зобов'язання з умовними строками погашення. Застосування спеціального позичкового рахунка можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.

Поточний рахунок з правом на овердрафт відкривається позичальникам, які укладають з банком спеціальну угоду для отримання такого виду позики, як овердрафт. Право використання овердрафта надається лише надійним клієнтам. В угоді банк визначає максимальну суму овердрафта, або, іншими словами, ліміт за овердрафтом, мету позики, її тривалість, умови надання кредиту і порядок його погашення.

Потреба у банківському овердрафті у прибуткових підприємств може виникнути через те, що він є додатковим джерелом фінансування, яке дозволяє забезпечити безперервність платіжного обігу; овердрафт надається автоматично при відсутності у підприємства коштів на поточному рахунку шляхом здійснення його платежів.

Видача позики здійснюється з окремого позичкового рахунка за овердрафтом шляхом сплати грошово-розрахункових документів. На погашення заборгованості за цим рахунком скеровуються всі суми, які зараховані на поточний рахунок підприємства. Таким чином, по суті, цей рахунок функціонує в режимі спецпозичкового. Як правило, відсоткова ставка за овердрафтом фіксується відносно базової відсоткової ставки банку (наприклад, 5 пунктів понад базову ставку). У випадку перевищення встановленого максимального розміру за овердрафтом банк стягує з клієнта підвищений відсоток і комісійний збір, розмір якого обумовлюється в угоді.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін (див. дод. 7).

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів та відбитком печатки, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

Розмір відсоткової ставки за користування кредитом визначається в процесі переговорів між банком та позичальником при укладанні кредитного договору. Причому він неоднаковий не тільки в різних банках, а й в одному і тому самому банку для різних позичальників.

При встановленні розміру відсоткової ставки враховують такі фактори: розмір базової відсоткової ставки (ставки рефінансування), встановленої банком; вартість залучення кредитних ресурсів на ринку позикових капіталів; співвідношення попиту і пропозиції на кредит; рівень ризику, притаманний даному кредиту; розмір і строк погашення позики; рівень витрат банку, пов'язаних з оформленням кредиту та здійсненням контролю за його погашенням; перспективи розвитку економіки (перш за все інфляційного процесу).

Зі свого боку позичальник, здійснюючи переговори про отримання кредиту, оцінює, перш за все, розмір прибутку, що може отримати від здійснення комерційної угоди, при запропонованому банком рівні відсоткової ставки за кредит. Для цього він створює техніко-економічне обґрунтування або бізнес-план на здійснення операції. Ці документи повинні ретельно аналізуватись банком. Не менш важливими факторами для позичальника є доступність кредиту і рівень відсоткових ставок в інших банках.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодав- ства за контрактами, угодами, надає в банк копії цих контрактів і угод та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.

Позичальник, що звертається в банк за отриманням кредиту на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання і таке інше, надає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обґрунтування, графіки виконання робіт), які необхідні для кредитування.

Позичальник, що отримує кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік із щоквартальною розбивкою.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

* матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);

* фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

* матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо).

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів із позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами НБУ, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції та в інших випадках, передбачених чинним законодавством та нормативно-правовими актами НБУ.

Кредити в іноземній валюті надаються комерційними банками за умови мобілізації ними валютних ресурсів на відповідний строк. При цьому допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів у гривні на міжбанківському валютному ринку України або в іншу іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України чи на міжнародних валютних ринках згідно з умовами укладених кредитних договорів.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником із поточного чи валютного рахунків. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. У разі неможливості позичальником сплатити борг він стягується з гарантів (поручителів) у порядку, встановленому чинним законодавством.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту з врахуванням чинного законодавства.

Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у порядку, встановленому чинним законодавством.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у межах, передбачених договором.

У кредитних угодах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.

Також у кредитних договорах передбачається відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів у вигляді стягнення з позичальника штрафу в розмірі не менше 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту у порядку, встановленому чинним законодавством.

Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягнення порушувати у суді справу про банкрутство.

Особливості консорціумного кредитування

З метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і в іноземній валюті для здійснення кредитування програм із значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника комерційні банки можуть об'єднуватися в консорціуми.

Банківські консорціуми - це тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди і засновані банками на паритетних засадах.

Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для проведення операцій на валютних ринках або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталів. При подальшому розвитку ринкових відносин банківські консорціуми можуть стати стабільними об'єднаннями банків для спільного виконання не тільки кредитних, поручительських чи гарантійних операцій, але й операцій із цінними паперами на фондовому ринку.

Банки об'єднуються для надання консорціумного кредиту на взаємовигідних договірних умовах. Банківські консорціуми для надання кредитів можуть створюватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку.

Створення консорціуму банків оформляється шляхом укладання відповідного договору. Кількість учасників консорціуму не обмежується.

Координує дії учасників консорціуму головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.

Банком-координатором, як правило, виступає банк, що обслуговує клієнта, і якому для реалізації проекту необхідні кошти в значних обсягах. Кожний член консорціуму автономно оцінює ефективність проекту і визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення тієї чи іншої операції, для якої створюється консорціум. На підставі цих пропозицій визначаються загальні скоординовані дії, які передбачаються у консорціумному договорі.

Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальниками.

Основою правових взаємовідносин членів консорціуму є зобов'язання, що виникають на підставі укладеного консорціумного договору.

У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку (квоти, співвідношення власності), мета, представництво та керівництво консорціуму, обов'язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов'язання членів консорціуму щодо головного банку (сума внесків або відсотків та комісійних за організацію консорціуму).

...