Ринок цінних паперів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Світові тенденції розвитку фондових ринків

2. Сучасний стан українського фондового ринку

3. Розбудова інфраструктури фондового ринку

4. Система ефективного регулювання фондового ринку

Загальні висновки

Список використаної літератури



Вступ

Нормальний розвиток економіки постійно потребує мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Важливу роль у здійсненні цього процесу відіграє фінансовий ринок.

Сучасний фінансовий ринок є складною структурою з багатьма учасниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління усіма економічними процесами. ринок фондовий капітал інвестиція

У структурі фінансового ринку особливо виділяється ринок цінних паперів, який поєднує відносини з приводу емісії та купівлі-продажу специфічного товару - цінних паперів.

Ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумуляції капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, покращенню добробуту громадян за рахунок володіння і вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин.

Ринок цінних паперів дійсно є складною організаційно-економічною системою взаємодії багаточисельних учасників стосовно обігу цінних паперів.

Ринок цінних паперів являє собою особливий сегмент фінансового ринку, на якому складаються відносини з приводу купівлі - продажу спеціальних документів (цінних паперів), які мають свою вартість, вільно обертаються і засвідчують відносини співволодіння, займу і похідні від них між тими, хто залучає ресурси, випускаючи цінні папери (емітентами), і тими, хто їх купує (інвесторами), опосередкований, як правило, участю особливих суб'єктів підприємницької діяльності - фінансових посередників.



1. Світові тенденції розвитку фондових ринків

На сьогодні у всіх країнах фондові ринки зіштовхуються з новими випробуваннями, зокрема такими, як посилення конкуренції з боку інших ринків, включаючи торгові системи й Інтернет. Цей зовнішній тиск змушує фондові біржі адаптувати свою внутрішню структуру до мінливих впливів.

Фондові ринки світу вступили в період, що характеризується створенням альянсів, об'єднань, ростом електронних торгових систем. Лідерами цього процесу стали американські та західноєвропейські компанії .

З уведенням євро розширилося поняття "національних" інвестицій. Тепер воно охоплює всі країни Європейського валютного союзу. До 2000 року всі європейські біржі перейшли на електронну систему ведення торгів і практично цілком відмовилися від голосових. У вересні 2000 р. відбулося об'єднання Празької, Амстердамської і Брюссельської бірж. Замість трьох національних бірж з вересня 2000 р. діє одна міжнаціональна, Euronext.

Величезний вплив на механізм торгівлі цінними паперами вніс Інтернет. На американських біржах ще на початку 2000 р. третина всього обороту припадада на угоди, укладені через Інтернет .Система Інтернет-торгівлі в Росії на ММВБ (Московській міжбанківській валютній біржі) використовує для підключення спеціальний електронний шлюз. До кінця 2000 р. до шлюзу підключилося близько 90 брокерських компаній. Сумарний обсяг угод, укладених через Інтернет, виріс із січня по грудень 2000 р. у 67 разів, досягши 27 млрд руб. на місяць. Система Інтернет-торгівлі зробила фондовий ринок у Росії доступним для тисяч фізичних осіб, забезпечила їхню участь в інвестиційному процесі.

Однак слід зазначити, що країни з ринками, що нині формуються, у фінансуванні економіки більше спираються на банківський кредит, ніж на ринки цінних паперів. Окрім того, у ряді мусульманських держав (а це приблизно 700 млн чоловік населення світу), де є ринки акцій, ринки облігацій відсутні або слабкорозвинені в зв'язку з тим, що Коран забороняє процентні платежі.

У 1999-2000 рр. на ринку облігацій позначилася важлива структурна тенденція: підвищилася активність приватних позичальників і зменшилася - державних. У результаті оздоровлення державних фінансів практично у всіх розвинутих країнах, за винятком Японії, відбулося зниження обсягів урядових позик. У 1999 р. сталося рекордне зростання облігаційних позик приватними кампаніями як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку. У 2000 р. обсяг приватних нетто-емісій трохи зменшився, але все одно виявився значно вищим, ніж в інші роки.

Окрім того, позики емітентів з розвинутих країн скоротилися, а активність емітентів із країн з ринками, що формуються, збереглися на колишньому рівні. При цьому велика частина емісій припала на латиноамериканські країни: Аргентину, Мексику, Бразилію. Емітенти з країн Азії, Східної Європи і СНД залишалися відносно малоактивними, займаючись в основному викупом або рефінансуванням боргу.

Таким чином, аналіз діяльності зарубіжних фондових ринків показав, що посилення конкуренції спричиняє їх динамічний розвиток. Це виражається в об'єднанні, створенні альянсів, рості електронних торгових систем, поглинанні, створенні Інтернет-торгівлі, у залученні нового капіталу.

Слід зазначити, що в Росії активно продовжується створення фінансової інфраструктури ринку, адекватної новим умовам. Це є одним з пріоритетних завдань у прийнятій урядом стратегії розвитку до 2010 року. Важлива складова частина цієї інфраструктури - створення фондового ринку, що має стати дієвим механізмом мобілізації інвестицій у найбільш перспективні сектори економіки .У Росії в 90-і роки була створена сучасна інфраструктура фондового ринку, що дозволила перерозподіляти довгострокові інвестиції задля модернізації російських підприємств. Разом з тим у діяльності емітентів на фондовому ринку проявилися і негативні фактори:

1. Ринок цінних паперів не став джерелом фінансових ресурсів. Тільки в 1999 р. були здійснені перші великі емісії облігаційних позик для залучення інвестиційних ресурсів.

2. На організованому ринку оберталося близько 100 акцій найбільших російських компаній, і угоди з 4-6 видами акцій складали приблизно 85-90% обігу ринку.

3. Фондовий ринок не відбивав реальний стан прав власності в реальному секторі, тому що на ньому спотворювалися ціни фондових активів.

4. Значна частина підприємств через причини макро- і мікроекономічного характеру були мало зацікавлені в інвестиціях і модернізації, штучно були збиткові й масово не сплачували дивіденди. Багато підприємств не мали серйозних стимулів до виходу на фондовий ринок. Наприклад, вартість компанії "Уолт Дісней" становила близько 80 млрд дол., тоді як сукупна вартість усіх підприємств російського фондового ринку не перевищувала у 2000 р. 70 млрд дол.

5. Фондовий ринок мав різко виражений спекулятивний й інсайдерський характер, на 60% залежав від іноземних інвесторів, а за обсягами і структурою не відповідав потребам економіки і завданням залучення коштів для інвестування в реальний сектор.

Ці проблеми не могли бути урегульовані самим ринком. Можливість масового виходу підприємств на ринок цінних паперів за інвестиційними ресурсами залежала від переходу держави до фінансової і грошової політики економічного росту, структурування ринку цінних паперів, створення нових ринків і фінансових інструментів, появи стимулів для внутрішніх інвесторів вкладати грошові кошти у вітчизняні фондові цінності, розвитку культури корпоративного управління.

Залучення Росією у 2000-2001 рр. через фондовий ринок і програми виведення підприємств на ринок цінних паперів і біржові ринки 7-8 млрд дол. для інвестицій в оборотні кошти і капітальні активи реального сектора стало першим значним кроком до фінансування промислового піднесення.

Отже, аналіз російського фондового ринку дозволяє констатувати подальший успішний розвиток. Це виражається в створенні сучасної інфраструктури, одержанні досвіду оцінки і передачі прав власності, улагоджуванні конфліктів і інтересів, залученні підприємствами коштів на розвиток і створення системи Інтернет-торгівлі.

Досягнення фондових ринків нашого найближчого сусіда, а також інших світових фінансових структур і тенденції їхнього розвитку впливають на розвиток і діяльність українських бірж .Слід зазначити, що фондовий ринок України або ж копіює російський чи західноєвропейський, або дуже близький до них. Певним чином у цьому полягає загальносвітова тенденція функціонування фінансових ринків. А тому вивчення й аналіз інших ринків надає важливу інформацію для створення фондового ринку України. Важливим моментом економічних перетворень у нашій країні, що вибрала ринковий шлях економічного росту, стало формування сучасної ринкової інфраструктури, створення і розвиток фондового ринку, а також організація ефективного інвестиційного процесу.

На фондовому ринку України діють акції, державні і муніципальні облігації внутрішньої позики, облігації підприємницьких структур, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, державні і компенсаційні сертифікати, житлові чеки, інвестиційні сертифікати, облігації зовнішньої позики.

У період створення фондового ринку України виходять закони: "Про цінні папери і фондову біржу", "Про приватизаційні папери", "Про банки і банківську діяльність" [2]. У цей же час з'являються перші українські акції і перші торговці цінними паперами. Затверджується постановою Кабінету Міністрів України "Концепція функціонування і розвитку фондового ринку в Україні" (№ 277 від 29 квітня 1994 р.).

Починає розвиватися і регіональна інфраструктура фондового ринку: створюються Донецька фондова біржа, Київська міжнародна фондова біржа, а також асоціації, що об'єднують учасників ринку, українські асоціації інвестиційного бізнесу, позабіржова фондова торгова система, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв. Для депозитарно-клірингового обслуговування операторів ринку створений Міжрегіональний фондовий союз. На ринку цінних паперів з'являються облігації внутрішньої державної позики (ОВДП).

Пожвавлення законодавчої діяльності у сфері цінних паперів відбулося після прийняття Указу Президента України "Про державну комісію з цінних паперів і фондового ринку" від 12 червня 1996 р. № 446/5 і постанови Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. "Про концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України". 30 жовтня 1996 року було прийнято закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів України", 9 липня 1996 р. - закон "Про внесення змін і доповнень до закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Аналізуючи закони створення фондового ринку, можна зробити висновок, що основними принципами його функціонування в Україні є:

1) соціальна справедливість;

2) надійність захисту інвесторів;

3) врегульованість;

4) контрольованість;

5) ефективність,

6) правова упорядкованість;

7) відкритість;

8) конкурентність.

Хоч і повільно, але фондовий ринок продовжує розвиватися в Україні. Це простежується протягом останніх років. Так, у 1997 році в Україні стала активно розвиватися Позабіржова фондова торгова система (ПФТС). Якщо повний обсяг торгів у ПФТС по всіх цінних паперах у 1997 році склав 250 млн дол. США, з них 70% припадало на акції, 15,3% - на облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), 13% - на компенсаційні сертифікати, 1,7% - на векселі [8, с. 329], то загальний обсяг торгів ПФТС у 2003 році - 3,22 млрд грн (91,2% загального обсягу торгів організованого фондового ринку України). У 1997 році почався приплив іноземних інвестицій, що забезпечив розвиток вторинного ринку акцій в Україні.

У 1997 році Міжнародна фінансова корпорація (IFC) оголосила про включення України в систему індексів IFC. Індекс ПФТС на сьогодні визнаний IMC як єдиний для використання цією організацією при моніторингу внутрішнього стану українського фондового ринку. Він увібрав у себе найкращі риси відомих у світі фондових індексів і прагне стати сучасним, динамічним показником на українському ринку цінних паперів .За роки становлення фондового ринку в ПФТС відбулися якісні зміни, активізувалася торгівля цінними паперами, змінилася інформаційно-аналітична база. За цей час зросли основні показники обсягів торгів. Якщо загальний обсяг торгів ПФТС у 2000 р. складав 1,463 млрд грн при кількості проданих цінних паперів - 2,06 млрд грн, то вже у 2003 році він склав 3,22 млрд грн.

Розвиток фондового ринку можна спостерігати в цілому по всій Україні. Так, у 2001 році в Україні вже діяло 6 бірж і 2 торгово-інформаційні системи (ТІС). 2002 рік став роком домінування ПФТС і УМВБ. Їхня частина - майже 98,11% всіх угод, укладених на організованому ринку. Інші торгові сектори поділили між собою ринок таким чином: Українська фондова біржа (УФБ) - 0,81%, Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ) - 0,73%, Придніпровська фондова біржа (ПФБ) - 0,04%, Донецька фондова біржа (ДФБ) - 0,03%, Українська міжбанківська фондова біржа (УМФБ) - 0,24%, Кримська фондова біржа (КФБ) - 0,04% .

Фондовий ринок України можна віднести до ринків, що розвиваються, оскільки всі цінні папери, які обертаються на ньому, мають низьку ліквідність. Про це свідчить значний розрив між котуванням покупки і продажем фондових активів. У середньому він складає за групою найбільш популярних паперів 20% - 25%. Для порівняння: у Росії цей показник не перевищує 1,5 - 2,0%. Про низьку ліквідність фондового ринку говорить також такий факт: якщо в 1997 році в лістингу ПФТС присутні 150 емітентів, а угоди відбувалися тільки з 87, і на перший десяток найбільш ліквідних емітентів припадало 67,9% загального обсягу зроблених угод ,то вже в 2003 році близько 12000 угод на 130 емітентів облігацій (480, якщо вважати серії). Кількість угод з цінними паперами, укладених в 2003 році, - 17389 (у 2002 році - 18662): практично залишилася на існуючому рівні.

Необхідно також відзначити, що для українського фондового ринку характерний низький рівень ринкової капіталізації. За 2003 рік він складає менш 4 млрд дол., або менш 10% валового внутрішнього продукту. Низький рівень капіталізації українського фондового ринку пояснюється низькою рентабельністю підприємств, великою їхньою заборгованістю, нестабільністю соціально-економічного життя країни, нерозвиненістю інфраструктури ринку цінних паперів.

Основними факторами, що стримують розвиток фондового ринку України, є:

існуюча податкова нормативна база;

відсутність активного вторинного ринку;

нерозвиненість ринку похідних фінансових інструментів;

звуженість і непрозорість позабіржового ринку.

Незважаючи на всі негативні фактори, український фондовий ринок залишається привабливим об'єктом для довгострокових вкладень, тому що він має великий потенціал росту.

Водночас розвиток фондового ринку України залежить від реального розвитку економіки. В міру пожвавлення економіки збільшується обсяг операцій з фінансовими інструментами в Україні. Сумарний обсяг угод на фондовому ринку України в 2000 році склав близько 38 млрд грн (у 1999 році 26 млрд грн), тобто фондовий ринок України в 2000 році виріс майже в 1,5 раза.

Український фондовий ринок як і раніше залишається непрозорим. Через організований ринок (біржові і торгово-інформаційні системи), за оцінками експертів, пройшло не більше 10% всіх укладених угод. Так, обсяги торгівлі на організованому ринку виросли в 2001 році в порівнянні з 2000 роком майже в 3 рази і склали 8556,6 млн грн (у 2000 році - 2382,54 млн грн).

Слід зазначити, що облігації починають відігравати усе більшу роль на фондовому ринку України. Якщо в 2000 році обсяг торгів акціями та облігаціями склав, за даними з 1352,4 і 1695,1 млн грн відповідно, то вже в 2002 році: акцій - 20,1 млрд грн, облігацій: підприємств - 1,283 млрд, ОВДП - 584 млн грн. Порівнюючи дані, можна констатувати, що обсяг торгів за акціями і облігаціями значно збільшився.

На нашу думку, основними передумовами становлення фондового ринку в Україні повинні стати:

- масштабна приватизація і пов'язаний з нею масовий випуск цінних паперів;

- створення і діяльність комерційних утворень, що залучають гроші на акціонерній основі;

- розширення практики зосередження грошей через боргові цінні папери загальнодержавними і муніципальними органами;

- використання підприємствами регіону облігаційних позичок, що є більш дешевим видом ресурсів у порівнянні з банківськими кредитами;

- поява похідних цінних паперів у процесі розвитку національних ринків товарів, послуг, нерухомості;

- використання цінних паперів у міжнародних взаєморозрахунках і доступ до міжнародних ринків капіталу;

- швидке становлення інфраструктури фондового ринку, поліпшення його технологічної бази;

- динамічний розвиток і зміцнення мотивації професійних учасників ринку цінних паперів.

Останнім часом виникає усе більший інтерес до ринку корпоративних облігацій. Так, у 2002 році було зареєстровано 105 випусків корпоративних облігацій на суму 4,28 млрд грн. Вартість угод, укладених з корпоративними облігаціями, перевищила вартість угод, укладених з іншими цінними паперами в ПФТС, і досягла 2,03 млрд грн - 258% рівня 2002 року і 63,4% від загального обсягу торгів ПФТС. Обсяг торгів корпоративними облігаціями в 2003 році склав - 2 038,11 млн грн (63,37% загального обсягу торгів).

Слід зазначити, що це пов'язано з тими перевагами, які одержує компанія, залучаючи фінансування за допомогою випуску облігацій. У першу чергу, емітуючи облігації, підприємство одержує альтернативне джерело фінансування капітальних вкладень або оборотного капіталу. Це дозволяє підприємству більш гнучко управляти фінансами як за вартістю, так і за обсягом залучених ресурсів.

Якщо обсяг торгів корпоративними облігаціями в ПФТС за три квартали 2002 року склав 422,9 млн грн, з них:

на первинному ринку - 342,24 млн грн;

на вторинному - 80,65 млн грн,

то вже в грудні 2003 року розміщення корпоративних облігацій:

на первинному ринку становило 873 250 000 грн;

держоблігацій - 156 555 840 грн.

Вторинний ринок у грудні поставив рекорд 2003 року. Обсяг торгів за грудень місяць склав 646 млн грн, що не тільки більше, ніж у будь-який інший місяць 2003 року, але і більше за квартальний обіг у 1-3 кварталах.

У грудні 2003 року було зафіксовано не тільки максимальний обсяг торгів, а й максимальну кількість обігових облігацій - угоди укладали з цінними паперами 31 емітент, 39 серій.

Лідерами за обсягами торгів корпоративними облігаціями в 2003 році є: ЗАТ "Банк "Нрб-Україна", ЗАТ "АКІБ "Укрсиббанк", ВАТ "АКБ "Аркада", ЗАТ "Перший Український міжнародний банк", ВАТ АППБ "Аваль". Облігації-лідери торгів: ТЗОВ "Аркада-Фонд", ТЗОВ "Метален", ТЗОВ "Комерційна компанія", ЗАТ "Сармат" і ТЗОВ "Укрсиб-фінанс". Кошти, отримані від купівлі-продажу корпоративних облігацій на ПФТС, інвестувалися насамперед у металургійну промисловість, харчову промисловість, фінансовий сектор, зв'язок і будівництво.

Таким чином, перспективи розвитку українського фондового ринку пов'язані передусім з правовим регулюванням, створенням і розвитком інфраструктури ринку, активним розвитком торгових систем, створенням системи Інтернет-торгівлі.

Висновки

1. Сучасні світові фондові ринки вступили в період, що характеризується радикальними структурними змінами: створенням альянсів, об'єднань, ростом електронних торгових систем. У результаті аналізу фондових ринків були визначені головні фактори розвитку фондових бірж: зниження вартості послуг, усунення меж і бар'єрів, що перешкоджають конкуренції, реформа управління біржами, нові технології і механізми організації торгівлі. Серед інструментів фондового ринку найбільш популярними за вкладенням коштів є акції та облігації.

2. Український фондовий ринок перебуває в стадії розвитку, про що свідчать зміни в законодавчій, інформаційно-аналітичній базі, активізація торгівлі цінними паперами. Проте він поки що не набув тих необхідних якостей, що відповідають розвинутій ринковій економіці. Для нього характерні малі обсяги і великий розмах статистичних даних, відсутність ліквідності цінних паперів, незначні обороти торгів і низька капіталізація, неповна інформаційна прозорість і відкритість фондового ринку.

3. Облігації починають відігравати усе більшу роль на фондовому ринку України, що свідчить про підвищення інтересу до них потенційних інвесторів. Особливо зріс інтерес до ринку корпоративних облігацій, це пов'язано з перевагами, які одержує компанія, залучаючи фінансування за допомогою випуску облігацій.



2. Сучасний стан українського фондового ринку

Успішне здійснення економічних реформ можливе тільки за умови здатності фінансового сектора до ефективної мобілізації та перерозподілу інвестиційних ресурсів. Вдала реалізація інвестиційної політики в Україні безпосередньо залежить від становлення та налагодженого функціонування фондового ринку.

Формування повноцінного ринку цінних паперів актуалізується його надзвичайно великою роллю у сучасному економічному механізмі. Бо саме тут спрацьовують ті фінансові інструменти, що сприяють обігу і раціональному розміщенню фінансових ресурсів, створюють умови для розвитку конкуренції і обмеження монополізму, трансформують грошові заощадження у капіталовкладення, стимулюють структурну перебудову економіки, залучають широкі верстви населення до управління власністю.

Створення вітчизняного ринку цінних паперів є процесом складним і суперечливим, супроводжується низкою протиріч, що особливо поглиблюються відсутністю достатнього досвіду, обмеженістю науково-методичних розробок, недосконалістю нормативно-правової бази і, нарешті, кризою політичного та соціально-економічного життя суспільства.

Однак розвиток ринку цінних паперів в Україні уже базується на серйозних дослідженнях і розробках. Насамперед, створено систему його законодавчого регулювання, в основу якої покладена Конституція України.

З питань законодавчого регулювання правовідносин на українському фондовому ринку прийнято ряд Кодексів і Законів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, нормативних актів міністерств та відомств. Порядок регулювання відносин та діяльності на ринку цінних паперів визначається Законами України: „Про власність", „Про цінні папери та фондову біржу", „Про господарські товариства", „Про заставу", „Про банки і банківську діяльність", „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", пакетами Законів України про приватизацію, оподаткування, антимонопольним законодавством.

У квітні 2001 року Урядовий комітет економічного розвитку затвердив проект Концепції корпоративно-дивідендної політики держави. Згадана Концепція відображає диференційований підхід до напрямів використання прибутку та визначення розміру дивідендів на основі фінансових можливостей та інвестиційних потреб підприємств, а також необхідності поповнення доходної частини Державного бюджету України. Концепція передбачає:

¦ запровадження механізмів планування фінансових результатів діяльності акціонерних товариств;

¦ встановлення чіткої та прозорої системи визначення частини прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

¦ вирішення питань додаткової емісії, котирування акцій на біржах;

¦ використання акцій та облігацій для збільшення статутних фондів акціонерних товариств, в яких держава володіє корпоративними правами.

Розроблена Програма розвитку фондового ринку на 2001-2005 роки. Програму розробила спеціальна робоча група, ініціатором створення якої стала Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за підтримки консалтингової компанії FMI - контрактора Американського агентства з міжнародного розвитку (USAID). У роботі групи брали участь керівники великих учасників фондового ринку, представники багатьох міністерств та відомств, народні депутати, міжнародні донори.

У Програмі передбачені певні обмеження щодо торгівлі акціями підприємств, перелік яких затверджують Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку і Міністерство економіки, виключно на організованих ринках, що сприятиме концентрації та централізації фондового ринку. Згідно із Програмою Президент має ініціювати спрощення процедури ввезення-вивезення капіталу і здійснення розрахунків за принципом „поставка проти оплати" через розрахунковий банк депозитарію. При цьому пропонується створити в Україні єдиний центральний кліринговий депозитарій корпоративних цінних паперів, яким управляли б переважно професійні учасники ринку, з одночасним наданням державі права вето.

Початком розвитку фондового ринку України стало прийняття у 1991 році Закону України „Про цінні папери і фондову біржу".

Зародження ринку цінних паперів відбувалось стихійно й неорганізовано. Хаотична та безконтрольна діяльність акціонерних та фінансових компаній, що займалися залученням коштів від населення під випуск власних цінних паперів, спричинила значні потрясіння і сформувала у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування.

Вважається, що реальний процес становлення українського ринку цінних паперів розпочався із розвитком інституту приватної власності через випуск приватизаційних майнових сертифікатів, компенсаційних сертифікатів та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату.

Хоча більшість об'єктів, що приватизувались, не були інвестиційно привабливими, мали значну кредиторську заборгованість, низьку платоспроможність. Значним недоліком приватизації через іменні приватизаційні сертифікати стало широке розпорошення акцій серед інвесторів. Не створено реальних власників, що володіють значними та контрольними пакетами акцій. Тому керівництво акціонерного товариства, володіючи незначним пакетом акцій, по суті розпоряджається чужою власністю, присвоює собі значну частину зароблених коштів, залишаючи акціонерів без дивідендів. Тільки розвиток вторинного ринку цінних паперів та зміна інвестиційного середовища дасть змогу консолідувати пакети в руках реальних власників.

Розвиток корпоративного сегмента фондового ринку, який утворився в результаті приватизаційних процесів, засвідчує, що переважна більшість операцій з випуску акцій підприємств не сприяла залученню реальних інвестицій в економіку. Процес емісії та розміщення акцій в основному супроводжував проведення приватизації та забезпечував акумулювання доходів державного бюджету від продажу належних державі часток у корпоратизованих підприємствах. Так, питома вага акцій підприємств, випущених внаслідок корпоратизації державних підприємств у 1994-1998 роках, становила близько 1/2 від загального обсягу зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку емісій акцій, у той час як акцій, випущених на загальних підставах(з метою розміщення самим підприємством серед інвесторів задля залучення додаткових коштів) лише близько 20%.

При розгляді структури ринку цінних паперів України привертає увагу досить незначна питома вага ринку облігацій корпорацій. Мізерна частка у складі емітованих цінних паперів облігацій підприємств пояснюється тим, що в даний час більшість з них має слабку матеріально-технічну базу, застаріле технологічне устаткування, низьку ліквідність активів та значну кредиторську заборгованість. Тому вони не можуть забезпечити надійності своїх облігацій, своєчасного погашення їх вартості та виплату відповідної винагороди.

Інвестори надають перевагу облігаціям внутрішньої державної позики, зважаючи на їх вищу доходність. Хоча коротка історія розвитку ринку державних цінних паперів України не дозволяє віднести цю категорію фінансових інструментів до безризикових.

Окрім того, чинне законодавство розглядало кошти, запозичені підприємством шляхом розміщення власних облігацій, як дохід цього підприємства, що призводило до оподаткування податком на прибуток підприємств усієї суми отриманої виручки. Із прийняттям у липні 1999 року Закону України „Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" усунуто дискримінаційне оподаткування коштів, залучених шляхом випуску облігацій. Це значною мірою посприяло відродженню ринку облігацій.

Слабо розвинутий в Україні ринок муніципальних облігацій. Обґрунтування місцевих позик є трудомістким і передбачає здійснення оцінки потенціалу регіону, особливостей формування його бюджету, розрахунок проекту, що фінансується, вибір оптимального обсягу емісії, процентних ставок, визначення терміну погашення облігацій та ін. Для здійснення цієї роботи потрібно мати достатній арсенал інформаційних даних про стан як регіонального, так і національного фондових ринків та професійно підготовлених кваліфікованих фахівців. Негативно впливають на інвестиційну привабливість облігацій місцевої позики такі фактори, як: економічні труднощі, високі ставки на позикові кошти на фондовому ринку, низька ліквідність ринку місцевих облігацій, слабка інформаційна відкритість емітентів, низький рівень довіри до місцевих інвесторів з боку органів місцевої влади та з боку інвесторів до усіх форм позик.

Розробка нової редакції Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" обумовлена необхідністю усунення морально застарілих норм та понять із чинної редакції Закону, а також пристосування норм цього Закону до існуючої законодавчої бази, адже деякі норми цього закону є протилежними нормам Цивільного Кодексу України.

Розробка нової редакції Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" обумовлена необхідністю усунення морально застарілих норм та понять із чинної редакції Закону, а також пристосування норм цього Закону до існуючої законодавчої бази, адже деякі норми цього закону є протилежними нормам Цивільного Кодексу України.

Одним із основних напрямів діяльності державного регулювання ринку цінних паперів останнім часом є вдосконалення корпоративного управління, поява такого документа як національні Принципи корпоративного управління передусім обумовлена важливістю корпоративного управління та його впливом на розвиток інвестиційних процесів, на ефективність діяльності акціонерних товариств та їх конкурентоспроможність.

Сутністю корпоративного управління є система відносин між інвесторами-власниками товариства, його менеджерами, а також заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин.

Та слід зауважити, що темпи зростання кількості підготовлених фахівців фондового ринку значно поступаються темпам зростання обсягу ринку, його емісійної та інвестиційної активності.

Пріоритети та перспективи розвитку фондового ринку України

Не дивлячись на певний прогрес у розвитку фондового ринку України, у сфері випуску, розміщення та обслуговування обігу цінних паперів залишається ще цілий ряд невирішених проблем, серед яких можна виділити: недосконале та нестабільне законодавство, низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури, недостатність надійних фінансових інструментів, низький рівень прозорості фондового ринку.

Вітчизняний фондовий ринок на сьогоднішній день ще не є спроможним для ефективного залучення коштів внутрішніх інвесторів.

Ринок цінних паперів повинен стати потужним механізмом мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, сприяти акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сфери. Подальший його ефективний розвиток насамперед потребує:

¦ підвищення конкурентоспроможності шляхом розбудови інфраструктури фондового ринку, універсалізації діяльності фінансових установ, перетворення їх у стійкі, конкурентно- та інвестиційноспроможні інституції, що надаватимуть широкий перелік фінансових послуг;

¦ удосконалення інфраструктури фондового ринку шляхом оптимізації структури Національної депозитарної системи та функцій її прямих учасників і створення ефективної системи організованих ринків;

¦ розвиток інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних фондів з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів.

Державне регулювання фондового ринку України повинно здійснюватись на принципах гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно діючого механізму обліку та контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Стратегія державного регулювання ринку цінних паперів в Україні спрямована на створення сприятливого інвестиційного середовища і активізацію діяльності інвесторів.

Тактична політика держави на ринку цінних паперів передбачає вирішення наступних завдань:

¦ створення дієвої бази регулювання ринку цінних паперів та забезпечення механізмів захисту інтересів учасників ринку -інвесторів, емітентів, фінансових посередників;

¦ координація діяльності різних державних органів та структур стосовно регулювання ринку цінних паперів;

¦ забезпечення прозорості та цілісності фондового ринку:

¦ реформування податкового регулювання діяльності у сфері фінансового інвестування;

¦ упорядкування емісії та обігу державних та корпоративних цінних паперів;

¦ державна підтримка підготовки фахівців для фондового ринку;

¦ належне фінансове і матеріальне забезпечення розвитку ринку цінних паперів.

До пріоритетних напрямів розвитку фондового ринку, пов'язаних із законодавчим регулюванням, відносяться: розвиток нормативно-правової" бази в сфері регулювання інститутів спільного інвестування, ринку похідних цінних паперів, вдосконалення механізмів корпоративного управління, забезпечення захисту прав акціонерів та вдосконалення механізмів розкриття інформації про діяльність емітентів цінних паперів.

Потрібно прийняти Закон України „Про акціонерні товариства", в якому передбачити вдосконалення існуючої в Україні системи корпоративного управління, створення умов для сприятливого правового клімату функціонування фондового ринку з метою залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів та посилення захисту прав інвесторів, особливо дрібних.

Метою прийняття Закону України „Про цінні папери та фондову біржу" у новій редакції є встановлення основних принципів, за якими повинен функціонувати фондовий ринок України, визначення порядку реєстрації емісії та обігу цінних паперів, встановлення вимог до забезпечення відкритості та рівних можливостей для усіх осіб, що діють на фондовому ринку, визначення правових основ випуску та обігу похідних цінних паперів.

Цілеспрямоване формування інфраструктури фондового ринку України можливе за умови централізованого вкладення засобів та організаційних зусиль у створення інтегрованої системи, яка б забезпечила систему електронної біржової торгівлі, систему реєстрації і перереєстрації прав власності.

Серйозним недоліком вітчизняного фондового ринку є недосконала структура перереєстрації прав власності. Здійснення купівлі-продажу акцій повинно опосередковуватися електронною комунікаційною мережею, яка б забезпечувала швидкий доступ до реєстру. Необхідно встановити недорогу оплату послуг за перереєстрацію прав власності, створювати надійні об'єднання реєстраторів та депозитаріїв. Прозорість, надійність та доступність механізму зберігання та переходу прав власності має зробити український ринок цінних паперів більш привабливим для інвесторів.

Важливою проблемою є підготовка професіоналів фондового ринку, які б відповідали міжнародним стандартам кваліфікації. Першочергове значення тут має здійснення фінансового та науково-методичного забезпечення для створення відповідної мережі навчальних закладів і центрів.

Саме створення необхідного навчально-методичного та інформаційного забезпечення є одним із першочергових завдань удосконалення системи підготовки фахівців для ринку цінних паперів. Важливе значення має також забезпечення доступу до міжнародної наукової інформації та співробітництва з міжнародними науковими школами; проходження практики і стажування в діючих брокерських, депозитарних і розрахунково-клірингових компаніях, інвестиційних банках, на фондових біржах і позабіржових торговельно-інформаційних системах.

Необхідно здійснювати перехід від роздробленості та безсистемності фондового ринку до його централізації, посилення державного регулювання, широкого застосування систем електронного обігу цінних паперів. Адже тільки впорядкований і конкурентоспроможний ринок цінних паперів може стати каталізатором стабілізації фінансового становища у державі.

3. Розбудова інфраструктури фондового ринку

Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів здійснюють через членів біржі, що виступають у якості посередників, операції купівлі - продажу. Контингент членів біржі складається з індивідуальних крамарі цінними паперами і кредитно-фінансових інститутів.

Коло паперів, із якими здійснюються операції, обмежений. Щоб потрапити до числа компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі (іншими словами, щоб бути прийнятої до котування), компанія повинна задовольняти виробленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продаж, розмірів одержуваної прибули, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени біржі або державний орган, що контролює їх діяльність, установлює правила ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котування. Разом із порядком проведення операцій вони утворюють серцевину біржі як механізму, що обслуговує рух цінних паперів.

Фондова біржа - це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а самий процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

У якості товару на цьому ринку виступають цінні папери - акції, облігації і т.п., а в якості цін цих товарів - курси цих паперів.

Загальне в біржі з ринком - установлення цін товарів у залежності від попиту і пропозицій на них. Але, на відміну від ринку, на біржі можуть продаватися не всі товари, а тільки допущені на неї, це з одного боку, а з другого, способи купівлі-продажу на біржі значно різноманітніші, ніж на ринку, але, більш регламентовані

Що стосується аукціону, то про нього на біржі нагадує спосіб призначення ціни: її викрикують. У вік електроніки така система може показатися лише данню традиції, але, на думку біржовиків, вона виконує ряд корисних функцій: створює необхідну ринкову атмосферу, забезпечує публічність торгів. При однаковій ціні на запропоновані товари вони скоріше дістануться тому, хто голосно викрикнув ціну, тому "голосові дані" на біржі, як і на аукціоні, мають чимале значення але, на відміну від аукціону, ціни на товари на біржах не тільки зростають стосовно стартових, але і падають.

Отже, біржа має у своїх характеристиках як риси історичних попередників, (таких як ринки, ярмарки, аукціони), так і власну специфіку.

Ознаки класичної фондової біржі:

1) це централізований ринок, із фіксованим місцем торгівлі, тобто наявністю торгової площадки;

2) на даному ринку існує процедура підбору найкращих товарів (цінних паперів), що відповідають певним вимогам (фінансова стійкість і значні розміри емітента, масовість цінного паперу, як однорідного і стандартного товару, масовість попиту, чітко виражена коливаємість цін і т.ін.);

3) існування процедури підбору кращих операторів ринку в якості членів біржі;

4) наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами і стандартних торгових процедур;

5) централізація реєстрації операцій і розрахунків по ним;

6) встановлення офіційних (біржових) котувань;

7) нагляд за членами біржі (із позицій їх фінансової стійкості, безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ринку).

Функції фондової біржі:

а) створення постійно діючого ринку;

б) визначення цін;

в) поширення інформації про товари і фінансові інструменти, їх ціну умови обігу;

г) підтримка професіоналізму торгових і фінансових посередників;

д) вироблення правил;

е) індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку.

Усього у світі біля 150 фондових бірж, найкрупнішими є наступні: Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Парижська, Гонконгська і біржа Куала Лумпур.

Прагнення власників однакових цінних паперів зійтися в одному місці випливає з характеру акцій і облігацій як товарів, біржових по своєму походженню. Але акціонерні товариства, хоча і виникали як великі для свого часу підприємства, не могли претендувати на охоплення своєю діяльністю всієї території країни. Виходить, і свої акції вони могли збувати в основному там, де базувалися і були відомі. Тому фондові біржі організуються в центрах великих економічних районів. Це загальна закономірність. Надалі шляхи розвитку можуть бути різними.

Найбільше логічно висування на передній план біржі, що знаходиться в головному фінансовому центрі країни. На цій біржі концентруються акції компаній, що довели масштаби своїх операцій до загальнонаціональних. Провінційні ж біржі поступово марніють. Так складається моноцентрична біржова система. У найбільше закінченому вигляді вона існує в Англії. Власне, серед офіційних біржових назв уже немає Лондонської біржі, однієї з найстарших у світі. З недавніх часів вона іменується Міжнародною фондовою біржею, оскільки вона увібрала в себе не тільки всі біржі Великобританії, але й Ірландії. Моноцентричними є також біржові системи Японії, Франції.

У той же час у країнах, улаштованих по федеративному зразку, більш можливе формування поліцентричної біржової системи, при котрої приблизно рівноправні кілька центрів фондової торгівлі. Так сталося в Канаді, де лідирують біржі Монреалю і Торонто, в Австралії - біржі Сіднея і Мельбурна.

Фондовий ринок США в цьому плані специфічний - він настільки великий, що знайшлося місце і для загальновизнаного лідера - Нью-йоркської фондової біржі, і для ще однієї значної біржі, також розташованої в Нью-Йорку, головному фінансовому центрі, - Американської фондової біржі, і для провінційних бірж. Число останніх за післявоєнні роки скоротилося, але вони залишилися досить міцно стоять на ногах. Тому біржову систему США доводиться класифікувати як побудовану за змішаним типом.

Світовий досвід свідчить, що можливі варіанти кількості бірж у країні. У Швеції, Франції, Англії усього по одній фондовій біржі на країну. У ФРН 80% цінних паперів зосереджені на фондовій біржі у Франкфурті-на-Майні, а залишившиєся 20% разкідані по семи дрібним біржам. На біржі в Нью-Йорку котируються акції самих солідних акціонерних товариств, всі інші - на інших більш дрібних біржах.

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. "Диво" уявлялося в тому, що для інвестора практично стерлися різниці між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями коштів. Цілком реальні в часу побоювання омертвити капітал стримували підприємницький запал. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося становище, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. У Франції, Італії і ряді інших країн фондові біржі вважаються суспільними установами. Це, правда, виражається лише в тому, що держава дає приміщення для біржових операцій. Біржовики вважаються представниками держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок.

Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії, США.

Фондова біржа виступає в якості торгового, професійного і технологічного ядра ринку цінних паперів, крім того, біржа є підприємством.

У міжнародній практиці існують різні організаційно-правові форми бірж:

- неприбуткова корпорація (Нью-Йоркська біржа);

- неприбуткова членська організація (Токійська біржа);

- товариство з обмеженою відповідальністю (Лондонська і Сіднейська біржі);

- напівдержавна організація (Франкфуртська біржа);

- інші форми.

Управління біржею. Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй діяльності вона керується статутом біржі, у якому визначаються порядок управління біржею, склад її членів, умови їх прийому, порядок утворення і функції біржових органів.

Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп'ютери), біржовим індексам, опціонам.

Комітет по прийому членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет по арбітражу заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами і їх клієнтами. Число і склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але деякі із них обов'язкові. Це комітет або комісія з лістінгу, що розглядає заявки на включення акцій у біржовий список; комітет по процедурах торгового залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням інструкцій із діяльності в торговому залі, а також в інших випадках.

Біржа - це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду, укладену в торговому залі; плата компаній за включення їх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членів і т.ін. Ці внески і складають основні статті прибутку біржі.

Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в змозі вмістити усіх, хто хотів би продати або купити ці папери. Ті, хто бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всі папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту і пропозиції. У просторі посередники роз'єднані, але вони зв'язані між собою й утворюють єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним.

Суб'єкти (учасники біржових операцій). В окремої фондовій операції задіяні три сторони - продавець, покупець, посередник. На початкових етапах модель дуже проста - один посередник зводить продавця з покупцем. При зростанні масштабів фондових операцій з'являється друга модель, і посередників уже двоє: покупець звертається до одного, продавець - до іншого й імовірність збігу мала. При ще більшій інтенсивності фондових операцій складається третя модель: тепер уже самі посередники потребують допомоги, і між ними з'являється ще один. Назвемо його центровим, а його контрагентів фланговими посередниками.

Подивимося на посередництво у фондових операціях з іншої точки зору. Посередник може діяти подвійно. По-перше, за свій рахунок, становлячись на час власником паперів і одержуючи прибуток як різницю між курсами покупки і продажі. На американському позабіржовому ринку таких посередників, як уже згадувалося, називають дилерами. По-друге, він може працювати за певний відсоток від суми операції, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж акцій.

У першій і другій моделях операції посередник може виступати або в одній якості, або в іншої. У третій моделі дотримується поділ праці: центровий посередник працює за свій рахунок, а флангові - на комісійних засадах. Третя модель довгий час, аж до середини 80-х років, існувала на біржі в Лондоні, по ній дотепер функціонує Нью-Йоркська фондова біржа. Центровий посередник у Лондоні іменувався джоббером, у Нью-Йорку - фахівцем. Флангові посередники і там і там іменуються брокерами.

На розвиненому фондовому ринку однаковості в посередницьких операціях ні, - усі три моделі співіснують, своя "фондова ніша" знаходиться для кожній. Наприклад, брокер із великою клієнтурою одержує, крім інших, два доручення, причому курс і розмір пропозиції продати збігається з параметрами замовлення на покупку. Брокеру залишається тільки оформити операцію, із чим він благополучно справляється поодинці, не потребуючий послуг інших посередників.

Пари таких замовлень можуть утворюватися в біржовій юрбі, коли один брокер оголошує про наявному в нього пропозиції, а інший відразу відгукується - у нього парне замовлення (посередництво по другій моделі). Але багато доручень формулюються як умовні. Наприклад, "продати, якщо курс піднімається до... " Такі замовлення відразу виконати не можна. Отут і приходить на допомогу центровий посередник, а умовні доручення передаються йому фланговими посередниками.



4. Система ефективного регулювання фондового ринку

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів кожного з його суб'єктів.

Правове регулювання поділяється на міжнародне, державне і саморегулювання. Це система, що охоплює:

-- органи, котрі регулюють ринок;

-- законодавчі й під законні акти;

-- етику фондового ринку;

-- традиції та звичаї.

Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

-- визначення головних напрямів розвитку фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

-- створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулювального оточення;

-- створення перешкод і встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції й омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, зокрема, стосовно довірчих операцій.

На сучасному етапі українська модель фондового ринку ґрунтується на детальних правилах і процедурах, що охоплюють майже всі аспекти діяльності суб'єктів ринку. Водночас фондовому ринку притаманні певні негативні риси, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акціонерів, ігнорування деяких законодавчих вимог.

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропозиції цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропозиції. Це регулювання має на меті:

-- ввести у процес котирування всі зацікавлені сторони;

-- встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;

-- запобігти можливості монопольного встановлення цін;

-- обмежити ризики інвесторів;

-- уникнути роздроблення національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Зазначену мету регулювання можна досягти за рахунок створення єдиної національної системи котирування й обліку цінних паперів. Однак функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у США є 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає в тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. У Франції цінні папери котируються в єдиній системі бірж, а зберігаються й обліковуються в одному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі й одному національному депозитарію.

...