Основи фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІНАНСИ

Юрій С.І.

ЗМІСТ

Розділ 1. ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ ЯК ПІЗНАННЯ СУТНОСТІ ФІНАНСІВ

1.1 Предмет фінансової науки

1.2 Сутність фінансів

1.3 Необхідність та характерні особливості фінансів

1.4 Функції фінансів

1.5 Фінансова система

Розділ 2. ГЕНЕЗИС І ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

2.1 Фінанси як економічна категорія

2.2 Історичний характер фінансів

Розділ 3. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

3.1 Історичні передумови виникнення фінансової науки та її роль у суспільстві

3.2 Сутність та структура фінансової науки

3.3 Зміст системи фінансових наукових знань та інструментарій фінансової науки

3.4 Розвиток фінансової науки у ХУ--ХІХ ст.

3.5 Світова фінансова наука у XX ст.

3.6 Розвиток фінансової науки у сучасний період

Розділ 4. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА І ФІНАНСОВЕ ПРАВО

4.1 Фінансова політика, її сутність, види і значення

4.2 Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики

4.3 Поняття та система фінансового права

Розділ 5. ПОДАТКИ. ПОДАТКОВА СИСТЕМА

5.1 Сутність, необхідність та види податків

5.2 Податкова політика і податкова система України

5.3 Організація податкової роботи та діяльність державної податкової служби

Література

Розділ 1. ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ ЯК ПІЗНАННЯ СУТНОСТІ ФІНАНСІВ

1.1 Предмет фінансової науки

Розробка наукових підходів до трактування сутності фінансів е однією з найскладніших проблем фінансової науки і практики, оскільки сутність глибоко захована за зовнішніми формами її вияву, за допомогою яких різноманітні фінансові явища проявляються у розвитку соціально-економічних процесів. фінансовий політика гроші податковий

Наукове обґрунтування сутності фінансів можна осягнути методом наукової абстракції, а саме шляхом відкидання часткових ознак, характерних для кожного окремо взятого фінансового явища, і визначення узагальнених характерних для фінансів властивостей, які у сукупності становлять предмет фінансової науки. У цілому фінанси асоціюються з процесами розподілу певної вартості, який здійснюється у різних формах (розподіл доходів, сплата податків тощо) та обов'язково супроводжується рухом грошових коштів. У процесі такого розподілу спостерігається виокремлення різних за обсягом і цільовим характером частин вартості в одного власника, або передача частини вартості у грошовій формі одним власником іншому. Спільною для таких фінансових операцій є їхня основа -- суспільні відносини, які за своїм характером в економічній науці називаються виробничими, або економічними, відносинами.

Економічні відносини спостерігаються на різних стадіях відтворювального процесу, у всіх сферах суспільного життя, на різних рівнях господарювання та управління тощо. Дослідження особливостей цих відносин дає змогу глибоко розкрити властивості, специфічні ознаки різних об'єктів та суб'єктів власності, з'ясувати соціально-економічну природу різних економічних категорій у певних соціально-економічних системах. Особливостями економічних відносин є їхній розподільний характер (вони пов'язані з розподілом та перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту) та вартісне вираження (ці відносини завжди грошові, оскільки їх носієм є гроші).

Отже, за допомогою економічних відносин забезпечується розподіл валового внутрішнього продукту. При цьому однорідні економічні відносини представлені в узагальнюючому абстрактному вигляді, утворюють економічні категорії, такі як гроші, фінанси,' кредит, ціна, зарплата тощо. Всі ці категорії є теоретичним відображенням, абстракцією суспільних відносин. Вони відображають реально існуючі у суспільстві економічні відносини, що мають об'єктивний характер та соціальне суспільне призначення.

Маючи багато спільних ознак, економічні категорії відрізняються суспільним призначенням. На відміну від грошей, кредиту, зарплати, цін, основною метою фінансових відносин є формування та використання фондів грошових коштів для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

У цілому фінансові відносини є такою формою суспільних відносин, яка виникає на основі руху вартості у її грошовому вираженні, безпосередньо пов'язана з існуванням грошей. Розподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансових відносин здійснюється виключно у грошовій формі, внаслідок чого формуються та використовуються різноманітні цільові грошові фонди усіма суб'єктами цих відносин. Отже, однією з найважливіших ознак фінансів як об'єктивної економічної категорії є грошовий характер фінансових відносин, а гроші -- необхідною умовою існування фінансів.

Виникнення фінансів було можливе на порівняно високій стадії розвитку суспільства, яка характеризується широким застосуванням державою грошей і відносно відокремленим існуванням вартості у її грошовій формі. У фінансах використовується лише властивість грошей -- бути вищою ф'ормою вартості. На відміну від грошей, де субстанція не уособлена, фінанси як об'єктивна економічна категорія завжди пов'язані з відносинами володіння вартістю різними конкретними суб'єктами. Економічною основою функціонування фінансових відносин є не гроші самі собою, а рух вартості у її грошовій формі. Фінанси виконують роль інструменту розподілу, який дає можливість визначити частку кожного суб'єкта у виробленому валовому внутрішньому продукті.

Отже, предмет фінансової науки становить сукупність фінансових відносин, що виникають на різних етапах розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, різних рівнях економічної системи, між різними суб'єктами відносин та економічною основою яких є рух вартості у її грошовій формі.

У фінансовій науці розрізняють три характерні риси фінансових відносин: 1) фінансові відносини -- це розподільні відносини, які виникають у відтворювальному циклі на стадії розподілу, безпосередньо пов'язані з розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту та за допомогою розподілу впливають на всі інші стадії відтворювального циклу (виробництво, обмін, споживання);

2) фінансові відносини -- це грошові відносини, носієм яких є гроші;

3) кінцева мета фінансових відносин -- формування і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів усіх суб'єктів для забезпечення відповідного рівня соціально-економічного розвитку суспільства та задоволення економічних інтересів членів суспільства.

Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту передбачає розмаїття грошових відносин, зокрема:

-- внутрішньогосподарські відносини між окремими підрозділами суб'єктів господарювання;

-- міжгосподарські відносини між різними суб'єктами господарювання;

-- внутрішньогалузеві відносини між суб'єктами господарювання окремих галузей та галузевими органами управління;

-- між суб'єктами господарювання та робітниками і службовцями;

-- між суб'єктами господарювання та акціонерами, учасниками, співвласниками та іншими фізичними особами;

-- між суб'єктами господарювання і державою;

-- між суб'єктами господарювання та фінансово-кредитними установами;

-- між суб'єктами господарювання та їхніми об'єднаннями;

-- міжгалузеві відносини;

-- міжтериторіальні відносини;

-- відносини між державою і населенням;

-- відносини між державою, галузевими органами управління та органами місцевого самоврядування;

-- відносини між державою та іншими державами, міждержавними об'єднаннями, міжнародними організаціями, іноземними юридичними і фізичними особами.

Сукупність цих грошових відносин становить зміст фінансів як об'єктивної економічної категорії.

Дослідження предмета фінансової науки базується на підходах та методологічних принципах, які охоплюють весь хід пізнання фінансових явищ, процесів, механізмів та структур. Пояснення фактів, процесів фінансової діяльності, виявлення сутнісних аспектів фінансових явищ і процесів, розкриття закономірностей і тенденцій у відносинах людини з природою, державою, між людьми у процесі трудової діяльності завжди спиралось на філософські категорії і принципи.

Філософія є методологічною основою дослідження фінансових явищ і процесів (а також їх глибинного пізнання), виявлення фінансових проблем, особливостей виникнення, тенденцій розвитку, функціонування, їх рушійних сил та загроз.

Як ключовий підхід у розумінні предмета фінансової науки використовується антропологічний, згідно з яким визначальними у детермінації соціально-економічної, фінансової діяльності є людина, її потреби та інтереси. В основі аналізу фінансових відносин лежить фундаментальне положення, що основний суб'єкт діяльності, рушійну силу суспільного життя становить особистість. За допомогою філософсько-соціологічної інтерпретації фінансової поведінки індивіда як платника податків, інвестора, власника, працівника, споживача суспільних благ, громадянина обґрунтовуються морально-етичні аспекти, орієнтири, деформації, проблеми та визначаються шляхи їх вирішення.

Антропологічний підхід дослідження предмета фінансової науки забезпечує розкриття сутності поняття соціально орієнтованої економіки внаслідок дослідження соціальних змін у суспільстві, специфіки діяльності політичних і управлінських структур, виявлення характеру соціально-політичних перетворень, соціального, економічного осмислення постановки та реалізації завдання духовно-морального оздоровлення суспільства -- виробленні, реалізації національної ідеї.

Фінансова наука -- система знань про фінансові явища і процеси, з виявленими достовірними передумовами виникнення, механізмами та принципами функціонування, доказовими, обґрунтованими положеннями та висновками про їх вплив на людину, господарство, суспільство, цивілізацію, оцінкою здобутків, вигод, втрат.

Ускладнення та урізноманітнення фінансових явищ та процесів на різних рівнях та у сфері людської діяльності зумовили необхідність поглибленого їх вивчення. Така соціалізація фінансової науки, потреба у пізнанні глибинного змісту фінансових процесів, що відбуваються у житті індивідів, діяльності організацій, регіонів, держав, міжнародної спільноти, формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, капіталу, грошових та фінансових потоків спричинили концентрацію уваги дослідників на явищах та процесах у суспільстві.

Складність проблем, продиктованих вимогою часу у пізнанні особливостей фінансових відносин у сучасний період стало першопричиною посиленої уваги науковців до дослідження як економічних, так і позаекономічних аспектів фінансової політики, фінансового менеджменту, бюджетного менеджменту, податкового менеджменту, фіскального адміністрування, корпоративного управління.

Предмет фінансової науки потрапляє у сферу наукових досліджень представників інших наук та наукових напрямів. Процес інтеграції наук викликав небувалий інтерес до використання математичних методів та економіко-математичного прогнозування і моделювання для дослідження фінансових явищ і процесів. Філософське осмислення фінансів, фінансової політики, управління фінансами, вивчення психологічних, соціологічних, правових аспектів збагатили світову фінансову науку.

Фінанси віддзеркалюють складну ієрархічну структуру із субординацією, взаємозалежністю категорій і понять, що їх виражають. Обслуговуючи відносини власності, систему економічних зв'язків як способу господарювання з характерними для нього відносинами, методами та формами впливу на виробництво, розподіл, обмін і споживання, фінанси є чинником і результатом економічних процесів як на національному (макро-, мікро-, субмікрорівні), так і на міжнародному рівнях.

1.2 Сутність фінансів

Теоретичне осмислення сутності фінансів є складним та відповідальним творчим процесом, оскільки лише на основі пізнання глибинних основ явища або процесу можна виявити чинники, що впливають на нього, дослідити при-чинно-наслідкові зв'язки та використовувати здобуті знання у практичній діяльності.

Для отримання найбільш повної системи знань про предмет фінансової науки, що дасть підстави стверджувати про максимально можливе пізнання його сутності, слід використовувати відомі науковому пізнанню підходи та методи.

Філософський підхід до пояснення сутності фінансів як суспільного явища озброює дослідників методологією пізнання. З філософських позицій, категорій, поняття є абстракцією, продуктом розумової діяльності людини, результатом руху думки від конкретного до абстрактного, теоретичним виразом реальних відносин.

Формулюючи концептуальні підходи до трактування фінансів, використаємо такі філософські категорії як "сутність" і "явище", "зміст" і "форма", прослідкуємо, яким чином вони дають можливість пізнати особливості фінансів, зрозуміти їхнє призначення як об'єктивної економічної категорії та інструменту регулювання соціально-економічного розвитку суспільства.

За сутністю фінанси є об'єктивною економічною категорією. Вони відображають сукупність економічних відносин, пов'язану із розподілом та перерозподілом ВВП, а в окремих випадках й національного багатства країни з метою формування фінансових ресурсів та створення фондів грошових коштів і їхнього використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Процес розподілу й перерозподілу ВВП за допомогою фінансів супроводжується рухом грошових коштів, що набувають особливих різноманітних форм у вигляді доходів, нагромаджень, відрахувань, надходжень, що у сукупності становлять фінансові ресурси суспільства, які є матеріальними носіями фінансових відносин. Використання цих ресурсів здійснюється через фонди грошових коштів, які мають цільове призначення. Аналіз фінансових ресурсів, що використовуються у фондовій формі, як матеріальних носіїв фінансових відносин, дає можливість виокремити фінанси із загальної сукупності економічних категорій і виділити таку специфічну ознаку фінансів -- фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням фінансових ресурсів, утворенням і використанням грошових фондів цільового призначення.

Глибоке пізнання сутності фінансів дає можливість сформувати оптимальну теоретичну модель розподілу ВВП, яка б створювала рівні можливості у реальному задоволенні економічних інтересів усіх учасників розподільного процесу. За допомогою такої теоретичної моделі, законів та інших нормативних актів суспільство може розробляти практичну модель, максимально наближену до теоретичної. Якщо теоретична модель -- динамічна, то вона змінюється а урахуванням певного рівня соціально-економічного розвитку суспільства та завдань, які стоять перед ним на перспективу. Порівняння цих двох моделей дає можливість без особливих зусиль виявити "вузькі місця", проблеми та розробляти реальні дієві шляхи їхнього подолання. Отже, розуміння сутності фінансів суб'єктами розподілу є необхідною запорукою вирішення усіх питань фінансової практики.

Протилежною категорією сутності фінансів є їхнє явище. За явищем фінанси як об'єктивна економічна категорія за умови прийняття законодавчих та нормативних актів набувають матеріального вираження у русі розподіленої вартості як за допомогою конкретних видів доходів, надходжень, нагромаджень, відрахувань, видатків, витрат тощо, так і за допомогою руху фінансових ресурсів у загальному. Зважаючи на неперервність відтворювальних та розподільних процесів, рух фінансових ресурсів, який називають грошовими потоками, в усіх суб'єктів розподілу теж є неперервним.

Отже, фінанси як явище відображають грошові потоки суб'єктів розподільних відносин, які характеризуються обсягами (наповненістю), спрямованістю і часом. У фінансовій теорії та практиці розрізняють вхідні, внутрішні та вихідні потоки. Множинність грошових потоків, розмежованих за часовими інтервалами, різноспрямованих і відмінних за видами грошових фондів (фінансових ресурсів) та обсягами, забезпечує належний рівень соціально-економічного розвитку країни та суб'єктів господарювання, реалізацію визначених Цілей і завдань.

Важливою умовою успішного господарювання є синхронізація грошових потоків -- узгодженість у часі вхідних та вихідних грошових потоків, що забезпечує виконання зобов'язань кожного суб'єкта розподільних відносин, необхідну платоспроможність.

На мікрорівні відбуваються рух капіталу (фінансового, фізичного та людського), рух ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових), здійснюються товарні та грошові потоки. На макрорівні рух фінансових ресурсів та грошові потоки ізольовані від руху матеріальних ресурсів та товарних потоків.

Між сутністю фінансів та їхнім явищем послідковується тісний взаємозв'язок та суперечності, обумовлені законом єдності і боротьби протилежностей. Основні суперечності полягають у невідповідності якісної характеристики фінансів, визначеної теоретичною моделлю, та практичної реалізації цієї моделі за допомогою грошових потоків.

Наступними філософськими категоріями, які дають можливість сформувати концептуальні підходи до трактування фінансів, є зміст і форма.

За змістом фінанси відображають кінцеву мету розподільних і перерозподільних процесів -- формування і використання фондів грошових коштів. Отже, грошові фонди є матеріальним змістом фінансів. Саме ці фонди є тією специфічною ознакою, яка відрізняє фінанси від усіх інших економічних категорій.

У фінансовій науці виділяють такі основні ознаки, характерні для фондів грошових коштів:

-- наявність грошових фондів у суб'єктів розподільних відносин, які здійснюють свою діяльність в умовах суспільної власності (формування фондів грошових коштів для індивідуального споживання неможливе);

-- законодавче та нормативно-правове забезпечення процесів формування і використання грошових фондів;

-- односторонній рух грошових коштів у процесі формування і використання грошових фондів (немає еквівалентного обміну);

-- цільовий характер коштів кожного грошового фонду;

-- динамічність кожного фонду (кошти грошових фондів не нагромаджуються, а використовуються у міру надходження);

-- мобільність (кошти грошових фондів використовуються насамперед на найнеобхідніші потреби);

-- можливість поступової мобілізації та використання одних і тих самих коштів одним грошовим фондом декілька разів, або декількома грошовими фондами у процесі кругообігу цих коштів.

Фонди грошових коштів поділяються на централізовані і децентралізовані. До централізованих грошових фондів належать фонди, які держава створює у централізованому порядку і використовує їхні кошти для виконання своїх функцій (зокрема, державний і місцеві бюджети, пенсійний фонд, державні цільові фонди соціального страхування). Децентралізованими вважаються грошові фонди суб'єктів господарювання усіх форм власності та рівнів підпорядкування (зокрема, фонди в основних засобах, оборотні фонди, фонди обігу, фонди заробітної плати, резервні фонди, інвестиційно-інноваційні фонди, фонди матеріального заохочення, фонди соціально-культурного призначення, доброчинні фонди тощо). В умовах ієрархічної системи управління (державна та комунальна форма власності) та громадських об'єднань суб'єктів господарювання із сукупності децентралізованих грошових фондів виділяють умовно-централізовані, які формують та використовують органи управління вищого рівня або керівництво громадських об'єднань.

Протилежною категорією змісту є форма фінансів. В економічній науці розрізняють такі форми фінансів як доходи, надходження, нагромадження, відрахування, видатки, витрати, тобто елементи, які характеризують рух фондів грошових коштів. Ці форми є матеріальним вираженням фінансових відносин.

Між формою і змістом простежуються тісний взаємозв'язок та суперечності, визначені особливостями дії закону єдності і боротьби протилежностей. Одночасно зміст і форма фінансів обумовлені їхніми сутністю та явищем. Діалектичний взаємозв'язок та відмінності між цими категоріями дають можливість глибоко пізнати теоретичні і практичні засади фінансів суспільства, досягнути єдності теорії і практики, забезпечити ефективне використання фінансів у забезпеченні належного рівня соціально-економічного розвитку суспільства та задоволенні економічних інтересів усіх його членів.

Фінанси виступають основним важелем, за допомогою якого здійснюються регулятивні азимути економічних факторів. Саме фінанси свідчать про успіхи чи недоліки трансформації економічних процесів. Тому розроблення ефективних методів фінансової політики, їх реалізація на практиці змушують кардинально змінювати сталі погляди на фінанси та визначати їх фундаментальність у контексті стратегічних завдань економічної розбудови держави.

Визначальною складовою економіки будь-якої країни є її фінансово-кредитна сфера, завдяки якій реалізуються інтереси кожної людини, кожного суб'єкта господарювання та держави загалом. Більше того, саме через фінансову сферу діють економічні стимули. Потреби людини -- стимул економічної діяльності, що забезпечує участь людини в господарських зв'язках. Оскільки економічний інтерес -- форма усвідомлення потреб, то інтереси трактуються також як причини, що спонукають до економічної діяльності.

Як складне суспільне явище фінанси наділені різними багатоплановими сутнісними ознаками і формами прояву. Одна із найбільш наочних -- грошова форма. Саме гроші є квінтесенцією форм розподілу вартості створеного валового продукту, надають фінансам кількісного визначення та якісної суті. Проте не вся маса грошей є фінансами. Відмінність полягає, насамперед, в об'єктивній історичній потребі виникнення цієї категорії у розвитку суспільства. Якщо гроші є продуктом розвитку суспільного поділу праці й товарних відносин, то фінанси -- продукт розвитку держави.

На рівні держави фінанси забезпечують належний рівень виконання нею своїх конституційних функцій, що супроводжується зростанням обсягів державних видатків. З удосконаленням системи державного устрою різко збільшувались видатки на оборону, захист певних інтересів, соціальну сферу, охорону навколишнього середовища, а також на економіку тощо.

Значні розміри державних видатків зумовили збільшення дохідної частини бюджетів різних рівнів. Основним джерелом поповнення таких коштів стали податки -- фінансова клітина, що виникла задовго до появи таких фінансових категорій, як бюджет, державний кредит, державний борг та ін.

На основі податку розвивається вся складна структура фінансів, особливо державних. Саме фінанси зумовлюють рух частин чистого доходу в грошовій формі, для якої характерний нееквівалентний обмін. У сфері фінансів дія закону вартості обмежується законодавчо встановленими нормами розподілу чистого доходу, що випливає із суспільних потреб. Перерозподільні важелі чистого доходу за допомогою фінансів значно оперативніші, не піддаються впливові закону вартості, а тому мають значно ширші можливості. Крім того, фінанси забезпечують узгоджену взаємодію нееквівалентного перерозподілу із системою економічного стимулювання.

Враховуючи те, що фінанси є вагомою інституційною складовою економічної інфраструктури суспільства, а їх ознаки (грошова форма, розподільний і перерозподільний статус) властиві всім сферам і ланкам господарського процесу, фінанси ототожнюють із грошовими потоками, що опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Фінанси -- не лише невід'ємна зв'язкова ланка між створенням і використанням валового внутрішнього продукту, а також головний важіль конституційного впливу держави на розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту. Тому об'єктивно фінанси -- епіцентр економічної, соціальної та міжнародної політики держави. Отже, чітко простежується фінансове наповнення базису структури відтворювальних процесів та їх надбудови -- ланок управління фінансовою системою. Водночас господарські суб'єкти, формуючи грошові ресурси, перебувають у певних відносинах з контрагентами відтворювального процесу. Залежно від їхньої ролі в суспільному відтворенні (чи вони безпосередні учасники виробництва, чи лише здійснюють регулювання розподільними важелями) визначають належність або до базисних структур, або до надбудовчого каркаса.

Отже, фінанси виражають відповідні грані відтворювального процесу, кожна з яких формується у процесі взаємодії окремих елементів.

Основними елементами фінансових відносин у техніко-економічних зв'язках відтворювального процесу є забезпечення грошовими коштами, поглиблення спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, його концентрація та автоматизація.

Організаційно-економічні відносини відтворювального процесу потребують забезпечення грошовими коштами процесу взаємодії маркетингової та управлінської діяльності як на мікро-, так і на макрорівні.

При аналізі функціонування фінансів щодо економічної природи власності слід вказати на обов'язкове забезпечення грошовими коштами різних галузей суспільного відтворення та об'єктів привласнення.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів (держави, підприємств, громадян), виділяють наднаціональні суб'єкти -- міжнародні організації та міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу окремі автори звужено трактують міжнародні фінанси, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.

Теорія та набутий досвід підтверджують, що під час трансформаційних процесів фінанси реструктуризуються не тільки за простором їх функціонування, а й за походженням суб'єктів, які умовно можна поділити на національно-державні та міжнародні. Так, національно-державні, як правило, циркулюють у межах території однієї держави без залучення іноземних суб'єктів, на основі національного законодавства, і є тільки внутрішньо-національними.

Міжнародні фінанси включають міждержавні та транснаціональні кредитно-фінансові відносини, для яких характерний іноземний елемент. До того ж міжнародні фінанси є не лише результатом відносин держав як цілісних блоків. Вони передбачають співробітництво з метою раціонального розміщення внутрішніх сил для вироблення раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень.

Отже, фінансові відносини реалізуються у двох діалектичних формах: національно-державні й міжнародні фінанси. Хоча національно-державна форма є первинною щодо міжнародної, останню можна розглядати як вищу, досконалішу та краще системно структуровану. Проте це твердження є доволі дискусійним. Опосередкованість усіх економічних, культурних, спортивних та інших відносин у світових господарських процесах зумовлює об'єктивне існування фінансів, особливістю котрих, як економічної категорії, є грошова форма. Зростання зовнішньоекономічних зв'язків будь-якої країни, як засвідчує практика, базується на її* належності до певного регіонального економічного угрупування. Досвід західноєвропейської інтеграції, створення Європейського Союзу, впровадження євро вказують на те, що основи цих процесів закладено на мікрорівні у вигляді взаємовигідного співробітництва конкретних компаній, банків, фінансово-промислових груп, їхніх спільних інвестиційних проектів, спільних підприємств тощо.

Активізація Європейського Союзу та налагодження світових взаємозв'язків, спрямованих на вирішення глобальних проблем людства, зумовлює формування принципово нової структури економічних, культурних, політичних та інших відносин, однак цьому перешкоджатиме функціонування традиційної структури фінансів.

Фінанси як вартісний результат господарської діяльності є в цілому узагальненим інтегрованим вираженням вартості. Розвиток інформаційних технологій, використання електронних носіїв економічних операцій дають змогу більше і ґрунтовніше здійснювати фінансове оцінювання, повніше використовуючи при цьому математичний апарат. Відображаючи результати ринкової конкуренції, фінанси дедалі більше сприяють вирішенню людських проблем, об'єднують різні економічні інтереси, що потребує регулювання, тобто втручання держави через фінансові агрегати в економічні процеси.

Фінанси виражають складну ієрархічну структуру, цілісність якої визначає субординацію окремих фінансових відносин і категорій, котрі її відображають. Обслуговуючи насамперед систему економічних зв'язків щодо способу господарювання із властивими йому відносинами, формами й методами впливу на процес виробництва, розподіл і споживання, фінанси в ринкових відносинах є основою господарського механізму, що зумовлює економічні процеси як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Отже, вітчизняна наука розглядає фінанси як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінанси пронизують всю економіку, а вказані їхні характерні ознаки притаманні всім сферам та ланкам фінансової системи.

1.3 Необхідність та характерні особливості фінансів

Фінанси як об'єктивне явище тісно пов'язані з життєдіяльністю людини, умовами господарювання та розвитком суспільства загалом.

Задоволення різноманітних потреб суспільства у межах національної держави є надзвичайно важливим завданням, яке значною мірою реалізується за допомогою фінансів як вартісного інструменту розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Необхідність існування фінансів як історичної та економічної категорії зумовлена низкою факторів, головні з яких такі: наявність товарного виробництва і розвиток товарно-грошових відносин, виникнення та функціонування держави, дія об'єктивних економічних законів розвитку суспільства.

Виникнення фінансів більшість дослідників пов'язують з появою держави і виконанням нею відповідних функцій. Розвиток товарного виробництва та товарно-грошових відносин зумовив ускладнення господарських зв'язків між суб'єктами господарювання, виникнення та функціонування системи ринків, зростання конкурентної боротьби в різних формах як за ринки збуту, так і за інвестиційні ресурси, передові технології, інформацію, знання, досвід. Поява грошей як вартісного еквівалента спричинила зміни у формуванні та використанні ресурсів державної скарбниці з натурально-речової на грошову. Зміна суспільно-політичних устроїв, економічних систем суттєво впливала на функції держави, частку державного сектору, державне управління, а отже, і на фінанси загалом.

Неврахування чи ігнорування дії об'єктивних економічних законів розвитку суспільства також негативно впливають на фінансову діяльність учасників суспільного життя не тільки у поточному періоді, а й можуть мати катастрофічні за своїм рівнем наслідки у майбутньому. Об'єктивною реальністю сучасного етапу розвитку людської цивілізації стали міжнародне співробітництво, інтеграція та глобалізація, що змінюють світ, звичні уявлення, руйнують стереотипи мислення, активізують конкурентну боротьбу. Особливо витончених форм конкуренція набуває на міжнародному фінансовому ринку, де з кожним роком зростають обсяги спекулятивних фінансових операцій.

Розглядаючи сутність фінансів, слід виділити їхні характерні ознаки, водночас пам'ятаючи про спільні риси, притаманні більшості економічних категорій. Зокрема, фінанси є продуктом еволюції суспільних відносин, а однією з передумов їх виникнення і розвитку є наявність інституту держави. Отже, фінанси -- історична категорія. Фінанси також є об'єктивно існуючою категорією, оскільки впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання і саме тому мають об'єктивний характер та належать до базисних категорій.

Як і будь-якій економічній категорії, фінансам притаманні певні особливості, зокрема:

-- фінанси -- грошова категорія, адже вони завжди мають грошову форму вираження. Реальний рух грошей є обов'язковою умовою виникнення та існування фінансів, проте не всі грошові відносини можна вважати фінансовими, хоча всі фінансові відносини є грошовими. Грошові відносини за своїм змістом і складом значно ширші фінансових. Наприклад, грошовий обіг, реалізація товарів через торговельну мережу, кредит, ціноутворення опираються на використання грошей як загального еквівалента, проте не виражають фінансових відносин;

-- фінанси -- розподільна категорія, оскільки саме за допомогою фінансів здійснюється розподіл та перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту. Тобто за допомогою фінансів відбувається виокремлення у складі виручки від реалізації коштів для відшкодування матеріальних витрат, фонду оплати праці, амортизаційних відрахувань тощо. Через податки та обов'язкові збори у розпорядження держави вилучається частина доходів суб'єктів господарювання і населення;

-- фінанси -- ресурсоутворююча категорія, тому що фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів, тобто грошових коштів, які утворюються в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фонди фінансових ресурсів створюються на підприємствах, у галузевих органах управління, а також на загальнодержавному рівні і використовуються за цільовим призначенням (фонд виплати дивідендів, фонд матеріального заохочення, резервний фонд, державні цільові фонди).

1.4 Функції фінансів

Функції економічної категорії є її внутрішніми властивостями, які виявляються у процесі практичної діяльності.

Переважна більшість вітчизняних науковців і практиків визнають, що фінансам притаманні дві основні функції: розподільна і контрольна.

Розподільна функція є головною і виявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

У процесах вартісного розподілу валового внутрішнього продукту можуть брати участь різні вартісні інструменти, зокрема фінанси, кредит, ціни і тарифи, заробітна плата, кожен з яких має свої особливості та власну історію. Фінанси як інструмент вартісного розподілу виокремлюється серед інших масштабністю, всеохопним характером та можливостями активного впливу на всі складові суспільного життя.

Генезис та еволюція вартісного розподілу за допомогою фінансів супроводжувались зміною форм вартісного розподілу, пріоритетів у формуванні та використанні фінансових ресурсів, інвестування капіталу, наповненості та спрямованості грошових і фінансових потоків. Це у свою чергу суттєво впливало на історію розвитку людської цивілізації, зростання могутності чи занепад держав, створення, розподіл і споживання благ, розвиток виробництв, творчі та інтелектуальні здобутки тощо.

Фінанси як інструмент вартісного розподілу використовуються на всіх стадіях суспільного відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. На вартісний розподіл за допомогою фінансів суттєво впливає розмежування економічної власності.

Об'єкти розподілу за допомогою фінансів такі:

-- валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ), вироблених суспільством за певний період часу (переважно рік);

-- національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільні відносини лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо);

-- зовнішні надходження у вигляді фінансової допомоги, зовнішніх державних позик, іноземних інвестицій, а також інших міждержавних трансфертів від зарубіжних країн, міжнародних фінансових інституцій та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Суб'єктами розподілу є:

-- держава;

-- юридичні особи (суб'єкти господарювання різних форм власності, рівня підпорядкування та місця знаходження);

-- домогосподарства та фізичні особи;

-- міжнародні організації;

-- інші держави.

Оскільки об'єкт фінансових відносин -- обмежена величина, а суб'єкти розподілу доволі численні, то таким відносинам, звичайно, притаманний доволі суперечливий характер, оскільки кожен суб'єкт прагне отримати від розподілу якомога більше вигід, проте зробити це можна лише за рахунок інших суб'єктів, які мають такі самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб'єктів фінансових відносин, якого можна досягти насамперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту. На жаль, науково встановлених показників оптимальних пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту на практиці немає, тому для оцінки ситуації використовують два основних макроекономічних показники: рівень ВВП на одну особу та темпи зростання ВВП.

Обсяг ВВП на одну особу є одним із основних критеріїв суспільного добробуту. Світовий банк поділяв країни за цим показником на чотири групи:

-- І група: країни з низьким рівнем доходів (менше 736 дол. США на одну людину);

-- II група: країни з рівнем доходів, нижчим від середнього (736--2935 дол. США);

- III група: країни з рівнем доходів, вищим від середнього (2936-- 9075 дол. США);

-- IV група: країни з високим рівнем доходів (більше 9076 дол. США).

Розмір ВВП на одну особу серед держав світу дуже коливається. У високо-розвинених країнах він становить від 25 до 40 тис. дол. США, а в окремих (в основному в Скандинавських країнах та Японії) перевищує цю суму. За підсумками 2006 р. перші місця рейтингу за рівнем життя населення зайняли Люксембург (більше 50 тис. дол. США), Бермуди, Ліхтенштейн, Норвегія. Лідерами також є США, Китай, Японія, Німеччина, Велика Британія, Індія. У найменш розвинених країнах цей показник становить близько 100 дол. США. В Україні ВВП на одну особу у 2006 р. становив 1950 дол. США, що на 10 % більше, ніж у 2005 р. За цим показником Україна посіла 131-ше місце серед 183 країн світу.

Динаміку фінансових відносин характеризують темпи зростання ВВП: чим вони вищі, тим більше задовольняються потреби суб'єктів фінансових відносин у доходах. Загальновідомо, що навіть незначне сповільнення темпів зростання доходів (незалежно від того, яким є абсолютний розмір цих доходів) сприймається суспільством досить негативно, а постійне зростання доходів створює сприятливий суспільно-політичний клімат у державі.

Механізм реалізації розподільної функції фінансів включає декілька етапів: первинний розподіл, перерозподіл, вторинний розподіл.

Первинний розподіл -- розподіл доданої вартості і формування первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цьому етапі є такі:

-- у фізичних осіб -- заробітна плата;

-- у юридичних осіб -- прибуток;

~~ У держави -- прибуток державного сектору економіки, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації їх можна поділити на загальнодержавні (державний бюджет і державні цільові фонди), регіональні (місцеві бюджети), відомчі (фонди, створювані міністерствами і відомствами) та корпоративні (централізація частини доходів структурних підрозділів корпоративних об'єднань).

Вторинний розподіл є завершальною стадією реалізації розподільної функції фінансів і передбачає використання загальнодержавних фондів на розвиток пріоритетних галузей економіки, соціально-культурні заходи, соціальний захист, оборону, управління тощо. Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподілених грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з подальшим перерозподілом, а інша частина -- у сферу споживання (освіта, наука, культура, охорона здоров'я, державне управління, оборона тощо).

Отже, фінанси, беручи активну участь у розподілі і перерозподілі створеної вартості, сприяють трансформації пропорцій, які виникають під час її первинного розподілу, в пропорції кінцевого використання.

Окрім того, що фінансам внутрішньо притаманна властивість активної участі у процесах вартісного розподілу як одного із найактивніших його вартісних інструментів, такою самою рівноцінною за своєю значимістю є і контрольна функція фінансів.

Всі ресурси вичерпні, кількісно обмежені, а отже, дефіцитні (що повною мірою стосується фінансових ресурсів та капіталу), тому нагальною є потреба контролювати їхній рух, грошові та фінансові потоки, за всіма видами діяльності, на різних рівнях, за різними сферами та ланками фінансових систем національних держав та світової фінансової системи. Реалізація контрольної функції фінансів має забезпечити раціональне, цільове та ефективне використання всіх видів ресурсів, у тому числі фінансових, ефективне управління грошовими та фінансовими потоками, забезпечення фінансової рівноваги, тобто синхронізації у часі вхідних та вихідних грошових потоків (доходів та зобов'язань).

Контрольна функція фінансів зумовлюється об'єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових ресурсів (який відбувається у фондовій та нефондовій формах) і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій у розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання. Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, які проводять фінансовий контроль. В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова служба, Державний митний комітет, Пенсійний фонд, Фонди загальнодержавного обов'язкового соціального страхування, Рахункова палата Верховної Ради України та ін. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів фінансових відносин.

Деякі вчені стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: регулююча, стимулююча, відтворювальна, стабілізаційна тощо. Проте без применшення значення таких підходів можна стверджувати, що фінанси відіграють важливу роль у процесі суспільного відтворення саме завдяки розподільній функції.

Отже, надзвичайно важливе значення фінансів у житті суспільства зумовлене тим, що вони: забезпечують розподіл валового внутрішнього продукту та фінансові потреби юридичних та фізичних осіб і держави; здійснюють перерозподіл фінансових ресурсів між галузями економіки, регіонами, соціальними верствами населення, юридичними і фізичними особами; забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і безперервність відтворювального процесу; а також здійснюють контроль за процесами формування і використання фінансових ресурсів як на рівні держави, так і на рівні суб'єктів господарювання.

1.5 Фінансова система

Ефективність організації фінансів та прагматизм реалізації фінансових відносин і фінансової політики у державі залежать насамперед від оптимальної побудови та дієздатності фінансової системи.

Термін "система" (з грец. -- "поєднання", "утворення") найчастіше трактується як сукупність визначених елементів, між якими є закономірний зв'язок чи взаємодія.

Групування окремих суб'єктів фінансових відносин у загальну фінансову систему держави може здійснюватися за багатьма ознаками, що зумовлює дискусійність самого поняття фінансової системи та проблеми її структурування. Теоретично та методологічно сутність фінансової системи можна розглядати як за внутрішньою будовою, так і за організаційно-інституційною структурою. Обидва підходи відображені у науковій фінансовій літературі.

За організаційно-інституційною структурою фінансова система -- сукупність фінансових органів та інституцій, які здійснюють управління грошовими потоками та фондами грошових коштів. При цьому у фінансовій системі держави виділяють систему органів управління фінансами (Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Рахункова палата Верховної Ради України, Державне казначейство, Контрольно-ревізійна служба), а також фінансових інститутів, за дія них у розподільних процесах (Національний банк України, банківські та небанківські фінансові установи, фондові і валютні біржі, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо).

При вивченні внутрішної (змістової) сутності фінансової системи у вітчизняній фінансовій науці соціально-економічна природа фінансів розглядається як досить складне суспільне явище, що охоплює широкий спектр розподільних відносин, які ззовні відображаються у різноманітних грошових потоках. За єдиної сутності цих відносин вони мають конкретні форми вияву, характерні ознаки, а також певні особливості щодо організації фінансової діяльності, формування і використання фінансових ресурсів, які зосереджені у розпорядженні держави, підприємницьких структур, певних фінансових інституцій для фінансового забезпечення їх діяльності.

За внутрішньою будовою фінансова система -- сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер (узагальнена за певною ознакою складова) та ланок (відособлена складова) фінансових відносин, які мають певні особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, а також відповідний апарат управління та нормативно-правове забезпечення.

Найчастіше фінансову систему структурують відповідно до форм власності (рис. 1.1), основних суб'єктів фінансових відносин (рис. 1.2) та рівнів економічної системи (рис. 1.3).



Рис. 1.3. Структуризація фінансової системи за рівнями економічної системи

У складі фінансової системи України виділяють такі основні сфери фінансових відносин: фінанси держави (у тому числі за рівнями органів державної влади й управління -- державні і місцеві фінанси), фінанси суб'єктів господарювання, фінанси домогосподарств, фінансовий ринок і міжнародні фінанси (рис. 1.4). Кожна з цих сфер фінансових відносин характеризується специфічними рисами і має певне функціональне призначення.

Центральне місце у фінансовій системі кожної держави займають фінанси держави -- сфера, за допомогою якої здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Державні фінанси відображають розгалужену систему фінансових відносин на різних рівнях адміністративного поділу між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання фінансових ресурсів та доходів держави, а також щодо управління і розпорядження державною власністю. За своєю структурою це дуже складна і багатофункціональна сфера фінансової системи, основними ланками якої е державний і місцеві бюджети, державні цільові фонди, державний і комунальний кредит, фінанси державного і комунального секторів економіки.

У сфері державних фінансів провідне місце належить бюджетам різних рівнів, сукупність яких утворює бюджетну систему. В умовах командно-адміністративної системи господарювання державний бюджет був не просто основною ланкою фінансової системи, що забезпечувала ресурсами функціонування і розвиток економіки, а домінуючою структурою, без якої не могли належним чином функціонувати інші ланки фінансової системи. Тут зосереджувалася основна маса доходів (у бюджеті централізувалося більше 50 % валового внутрішнього продукту і до 75 % національного доходу), а без асигнувань з бюджету практично неможливим було функціонування значної частини підприємств, установ соціально-культурної сфери, будівництво житла, існування житлово-комунального Господарства тощо.

З переходом до ринкових умов господарювання державний бюджет і надалі продовжує залишатися центральною ланкою фінансової системи України. Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, зосереджених у ньому, а й найбільш розвиненою системою взаємозв'язків з усіма іншими ланками та сферами. Як один із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави державний бюджет:

-- забезпечує акумулювання коштів (головним чином через податкові і неподаткові надходження), необхідних для фінансування потреб держави та проведення державної внутрішньої і зовнішньої політики;

-- є невід'ємним атрибутом ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики;

-- виступає важелем активного впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві.

З приєднанням України у листопаді 1996 р. до Європейської хартії про місцеве самоврядування відбулося реформування бюджетної системи в Україні, що передбачало не лише зміну ролі і місця місцевих бюджетів у фінансовій системі держави, а й удосконалення організаційної вертикальної побудови бюджету за рівнями влади, зміцнення джерел фінансового забезпечення реалізації прав місцевих органів влади і управління. Водночас власна дохідна база місцевих бюджетів в Україні поки залишається вкрай низькою. Упродовж останніх років виявляється суперечлива тенденція відставання процесів формування доходів місцевих бюджетів України від темпів розширення завдань та обов'язків місцевих органів влади. Внаслідок цього розмір податкових та інших надходжень на місцевому рівні дуже часто не відповідає розміру локальних бюджетних витрат. Великомасштабним став прихований дефіцит місцевих бюджетів. Постійно зростає дотаційна залежність місцевих бюджетів від державного бюджету. За цих умов фінансові проблеми місцевих органів влади набули політичної гостроти. Часто вони є причиною ускладнення відносин між "центром" і регіонами, а також між окремими регіонами. Хронічна нестача фінансових ресурсів і нестабільність доходних джерел місцевих бюджетів стали загальнодержавною проблемою, що потребує невідкладного вирішення у контексті забезпечення політичної та економічної стабільності, демократизації суспільного життя та побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Самостійною ланкою фінансової системи України і важливим елементом державних фінансів є державні цільові фонди.Державні цільові фонди -- фонди грошових коштів, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу ВВП за рахунок сплати фізичними та юридичними особами обов'язкових внесків та інших надходжень. Кошти державних цільових фондів використовуються на фінансування державних економічних та соціальних програм і перебувають у розпорядженні центральних та місцевих органів влади. На сучасному етапі роль державних цільових фондів в Україні є значною -- їх бюджети становлять близько однієї чверті обсягу фінансових ресурсів, якими розпоряджається держава.

Існування державних цільових фондів пов'язане з необхідністю задоволення певних економічних та соціальних потреб, які мають особливо важливе значення. Відокремлення державних цільових фондів (повне відокремлення від бюджету або виокремлення державного цільового фонду у складі бюджету) та чітке визначення джерел їх формування і напрямів використання акумульованих ними фінансових ресурсів сприяв підвищенню рівня задоволення суспільних потреб та ефективності контролю за цільовим використанням коштів. В Україні найбільші державні цільові фонди мають переважно соціальну спрямованість: Пенсійний фонд України; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності.

...