Державний борг України

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ І СТАНОВЛЕННЯ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Поняття та сутність державного боргу

Розбудова української ринкової економіки в умовах формування незалежної економічної системи потребує розгляду та вивчення великої кількості проблемних питань, що стали особливо актуальними на сучасному етапі розвитку. Проведення процесів реформування, реорганізації фінансово-економічної, кредитної і банківської сфер потребує значної кількості фінансових ресурсів. Країни, які за рівнем економічного розвитку належать до таких, що розвиваються, вирішують проблеми нестачі фінансових ресурсів за рахунок здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень (відповідно до цього він існує у різних формах, які представлено на рисунку 1.1.), емісії боргових зобов'язань.

Міжнародні кредитні відносини сприяють переливанню позикових капіталів до країн, де відчувається їхній дефіцит. Такі відносини вигідні обом сторонам, оскільки кредитор, надаючи такі позики, отримує більший відсоток доходу за користування позикою, ніж у капіталонадлишкових країнах, а позичальник сплачує відсоток нижчий, ніж сплачують усі інші позичальники в капіталодефіцитних країнах. Зацікавленість уряду пояснюється можливістю залучення додаткових коштів на вигідніших умовах для фінансування державних програм (оскільки відсотки за користування позиками в таких країнах на внутрішньому ринку значно перевищують відсотки, які необхідно сплачувати за отримані зовнішні позики).

Трансформація економічної системи України пов'язана зі здійсненням економічних, політичних, фінансових, кредитних, соціальних перетворень, а це, в свою чергу, потребує значних фінансово-кредитних ресурсів. Відсутність їх у розпорядженні держави в достатніх обсягах сприяє широкому використанню державних позик, що призводить до утворення та нагромадження державного боргу.

Рис. 1.1. Форми державного кредиту[19]

Державні позики - це вид державного кредиту, за яким тимчасово вільні кошти населення, підприємств, установ, організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і розміщення державних боргових паперів. Класифікацію державних позик зобразимо за допомогою схеми на рисунку 1.2.

Значне місце у формуванні внутрішнього та зовнішнього державних боргів країни займають гарантовані позики. Гарантовані позики - це умовні державні кредити. Їх особливість полягає в тому, що уряд держави є гарантом безумовного погашення позик, отриманих нижчими органами влади та окремими суб'єктами господарювання, а також погашення відсотків за користування ними. Гарантовані позики використовуються для залучення коштів і національних, і іноземних інвесторів. Уряд країни реально фінансово відповідає тільки у разі неплатоспроможності позичальника.

Формування державного боргу в Україні почалося з моменту її незалежності. Його можна умовно поділити на 7 етапів.

Рис.1.2. Класифікація державних позик [19]

Перший етап (1991-1994 рр.) - утворення державного боргу. Цей період характеризувався утворенням і нагромадженням боргу: залучали прямі кредити НБУ, надавали урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовували боргові взаємовідносини з Російською Федерацією. Так, на момент розпаду Радянського Союзу Російська Федерація взяла на себе відповідальність за всі його борги, тобто Україна не мала зовнішніх зобов'язань.

Другий етап (1995-1996 рр.) - період зовнішніх гарантій. Державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій економічного розвитку - Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ) та Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), - приєднання до яких відбулося у 1992 році. Даний етап характеризувався врегулюванням заборгованості України за енергоносії, а також випуском облігацій внутрішніх державних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку. Негативним моментом у борговій політиці залишалося нераціональне використання запозичених коштів, які переважно спрямовувалися на споживання.

Третій етап (1997 - перша половина 1998 р.) - характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу, на який Україна вийшла лише в 1997 р. У 1997 році, коли Україною вперше було здійснено емісію єврооблігацій. З серпня 1996 р. нерезиденти отримали дозвіл на здійснення операцій з державними облігаціями через уповноважені українські банки. У результаті відкриття ринку боргових зобов'язань для іноземних інвесторів протягом другого етапу до державного бюджету було залучено 3,03 млрд. грн. Збільшенню привабливості державних облігацій сприяло введення Національним банком валютного коридору, що забезпечило хеджування валютних ризиків нерезидентів і збереження дохідності цінних паперів у валютному еквіваленті.

Протягом 1997 р. Україною було отримано 610млн. дол. від міжнародних фінансових організацій на покриття бюджетного дефіциту та реалізацію державних програм. Загальна заборгованість перед організаціями склала 3,6 млрд. дол..

Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рр.) - період реструктуризації боргових зобов'язань після боргової кризи 1998 р. У цей період в Україні простежувалися значні розриви платіжного балансу та низькі валютні резерви. Також вперше було здійснено низку операцій щодо реструктуризації внутрішнього та зовнішнього державного боргу - через заміну облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) було продовжено термін запозичень і зменшено тиск виплат за ОВДП. Сумарні боргові виплати сягнули 71,4 % річного обсягу дохідної частини держбюджету. На цьому етапі наша країна зіткнулася зі значними труднощами, пов'язаними з суттєвим скороченням можливостей урядових запозичень як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. На той час було успішно здійснено реструктуризацію зовнішнього комерційного боргу на суму близько 2,2 млрд. дол. Із іншого боку, Міністерство фінансів України, на підставі Закону України від 20 квітня 2000 року «Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України» провело реструктуризацію боргових зобов'язань перед центральним банком. Згідно з цим Законом було реструктуризовано заборгованість за кредитами Національного банку України, отриманими для фінансування дефіциту Державного бюджету України у 1994-1996 pp.

П'ятий етап (2001-2007 рр.) - період виваженої боргової політики, спрямованої на недопущення безконтрольного зростання державного боргу. Протягом 2001-2007 рр. відбувся перехід від антикризового управління державним боргом до здійснення виваженої боргової політики в Україні. Незважаючи на те, що протягом 2001-2007 рр. спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались у межах 3,8-4,0% від ВВП. Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається за рахунок як економічного росту України, так і за рахунок провадження виваженої боргової політики. Україною та Міжнародною практикою, показник відношення державного боргу України до ВВП був достатньо низьким, що дало змогу Світовому банку стверджувати про запас фінансової стійкості економіки України. Для економічно розвинених країн звичним є відношення державного боргу до ВВП на рівні понад 60 %. В Україні ж за законодавчого обмеження у 60 % від ВВП офіційний державний борг становить близько 15 % від ВВП. Показник відношення державного боргу до ВВП в Україні у 2-9 разів нижчий за показник у розвинених країнах світу. Це пояснюється тим, що до складу державного боргу не входять боргові зобов'язання АР Крим та органів місцевого самоврядування. У Бюджетному Кодексі не розкрито, що саме слід вважати борговими зобов'язаннями держави та чи долучати до складу державного боргу гарантований борг.

Шостий етап (2008-2009 рр.) можна назвати періодом загрози втрати боргової безпеки. В цей час значно зростає боргове навантаження, що може в перспективі істотно підвищити фінансові ризики й посилити депресивний тиск на всіх економічних агентів. Період характеризується економічною кризою, спричиненою політичною нестабільністю. Початок 2010 року ознаменувався завершенням президентської компанії та поліпшенням координації політичних зусиль з відновлення економічної і, особливо, бюджетної стабільності.

Сьомий етап (2010 - теперішній час) характеризується посиленням політичної готовності до стабілізації економіки України. Це обумовило підвищення довгострокових та короткострокових кредитних рейтингів країни. На сьогодні для України вкрай необхідним є розробка оптимальної стратегії запозичень і управління державним боргом взагалі. Здійснення ефективної боргової політики України передбачає розробку концепції такої боргової стратегії, в якій державний борг розглядатиметься як інструмент економічного зростання, а не з позиції боргового тягаря на економіку.

Отже, залучення додаткових коштів за допомогою державного кредиту зумовлює формування і накопичення державного боргу. Взяті в борг кошти надходять у розпорядження держави і перетворюються на її додаткові фінансові ресурси. Такі ресурси, зазвичай, спрямовуються на фінансування невідкладних завдань соціально-економічного розвитку, покриття дефіциту державного бюджету, підтримки платіжного балансу та грошової одиниці держави тощо.

1.2 Структура управління державним боргом України

Виникнення державного боргу і накопичення заборгованості зумовлюють необхідність забезпечення ефективного управління ним.

Управління державним боргом -- комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави. Його складові наведені на рисунку 1.3.

У широкому розумінні управління державним боргом передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта, що потребує комплексного підходу, координації грошово-кредитної (монетарної) та фіскальної політики, узгоджених взаємовідносин уряду та Національного банку з питань боргової політики; розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря у контексті переходу від антикризового менеджменту (тобто реструктуризації боргових зобов'язань) до стратегічного боргового менеджменту із застосуванням інструментів активного управління державним боргом. Управління боргом у вузькому розумінні варто розглядати як сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщенням боргових зобов'язань держави, наданням гарантій, а також проведенням операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

Відповідно до зазначеного вище державну політику у сфері управління державним боргом можна поділити на боргову стратегію і боргову тактику. Під борговою стратегією у світовій теорії та практиці розуміють систему дій і заходів щодо уникнення (або врегулювання) боргових проблем держави та забезпечення (чи відновлення) її платоспроможності. Боргова стратегія окреслює кінцеву мету політики управління державним боргом, яка зводиться до отримання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та забезпечення платоспроможності держави. Боргова тактика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Відповідно боргова тактика акцентує увагу на врегулюванні поточних проблем, зумовлених труднощами щодо обслуговування боргових зобов'язань (іншими словами, на вирішенні проблем тимчасової ліквідності) і визначає основні завдання, які вирішуються у процесі управління державним боргом.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.3. Система управління державним боргом

За твердженням С. Фішера світ досі не розробив вичерпної теорії управління державним боргом, а тому в науковій літературі підходи до визначення цілей управління ним є досить різними. Про диференціацію позицій можна судити хоча б із такого короткого переліку концептуальних підходів і міркувань із цього питання.[18]

По-перше, управління державним боргом у контексті реалізації стратегії максимізації суспільного добробуту має зводитися до мінімізації витрат на його обслуговування та уникнення макроекономічних труднощів і проблем фінансування соціальних програм у майбутньому. По-друге, управління державним боргом має забезпечити оптимізацію його рівня та структури, щоб це не відображалось негативно на темпах економічного зростання і платіжному балансі у довгостроковій перспективі. По-третє, управління державним боргом, з погляду використання останнього як інструмента макроекономічного регулювання, має зводитися до мінімізації впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку. По-четверте, з позицій забезпечення національної безпеки, управління державним боргом має сприяти уникненню політичної та економічної залежності від іноземних кредиторів.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження макрофінансової рівноваги;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку. Політика ефективного управління державним боргом має базуватися на певних принципах (Рис.1.4.). Управління державним боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії: залучення -- використання -- погашення.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.4. Основні принципи управління державним боргом.

На етапі залучення позик управління державним боргом здійснюється в контексті бюджетного процесу. Зокрема, Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти:

1) обсяги позик;

2)форми і умови запозичення (відсоткові ставки і валюта; строки погашення і пільговий період; можливі загальноекономічні і політичні умови);

3) структура позик (за кредиторами й формами позик).

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління державним боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених позик та створення джерел його погашення. Використання позик може бути[16]:

1) фінансовим, коли державні позики та кредити виступають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;

2)) бюджетним, за якого залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Цей спосіб використання ресурсів є найменш ефективним з існуючих;

3) фінансово бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому.

Обслуговування державного внутрішнього боргу країни здійснюється Міністерством фінансів України за допомогою банківської системи України проведенням операцій із розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення та виплати доходу за ними у вигляді процентів тощо.

1.3 Основні завдання та принципи боргової політики

Сутність боргової політики держави полягає у відповіді на основні питання: брати кредити чи ні; у кого, на яких умовах і на який термін позичати гроші; як використовувати кошти, отримані від державного запозичення; які обмеження встановлювати, як управляти державним боргом, як забезпечувати платоспроможність держави за своїми боргами? Кожна країна, у тому числі й Україна, вирішує ці проблеми по-своєму залежно від потреб і можливостей.

У широкому розумінні управління державним боргом передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта, що потребує комплексного підходу, координації грошово-кредитної (монетарної) та фіскальної політики, узгоджених взаємовідносин уряду та Національного банку з питань боргової політики; розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря у контексті переходу від антикризового менеджменту (тобто реструктуризації боргових зобов'язань) до стратегічного боргового менеджменту із застосуванням інструментів активного управління державним боргом. Управління боргом у вузькому розумінні варто розглядати як сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщенням боргових зобов'язань держави, наданням гарантій, а також проведенням операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань[3].

Відповідно до зазначеного вище державну політику у сфері управління державним боргом можна поділити на боргову стратегію і боргову тактику. Під борговою стратегією у світовій теорії та практиці розуміють систему дій і заходів щодо уникнення (або врегулювання) боргових проблем держави та забезпечення (чи відновлення) її платоспроможності. Боргова стратегія окреслює кінцеву мету політики управління державним боргом, яка зводиться до отримання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та забезпечення платоспроможності держави. Боргова тактика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Відповідно боргова тактика акцентує увагу на врегулюванні поточних проблем, зумовлених труднощами щодо обслуговування боргових зобов'язань (іншими словами, на вирішенні проблем тимчасової ліквідності) і визначає основні завдання, які вирішуються у процесі управління державним боргом (рис.1.5.).

рлжпрєпє

Рис. 1.5. Основні завдання процесу управління державним боргом [22]

Фінансово-правові і бюджетно-процедурні засади управління державним боргом регламентуються чинним законодавством України. Правовою основою управління державним боргом є Конституція, в якій передбачено, що лише законами України встановлюються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи. Проте слід зазначити, що і нині в Україні належним чином не відпрацьовані законодавчі акти з питань правового регламентування процедури державних запозичень і державного боргу. Зокрема основні параметри та граничні розміри державного боргу визначено у проекті Закону України "Про державний борг". У проекті цього Закону передбачається, що щорічний граничний розмір державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього на кінець року, розміри надання державних внутрішніх та зовнішніх гарантій упродовж року не повинні перевищувати відповідних граничних розмірів, затверджених Верховною Радою України у Законі України "Про державний бюджет України" на відповідний рік. Натомість граничний обсяг величини основної суми державного боргу регламентується ст. 18 Бюджетного кодексу України, а права та обов'язки органів управління державною заборгованістю визначені в Конституції України.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні й уповноважена затверджувати:

1)державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині внутрішнього та зовнішнього боргів;

2)рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Законом України "Про Державний бюджет України", здійснення контролю за їх використанням [13].

Бюджетні відносини в України базуються на системі нормативних актів, які можна згрупувати за такими юридичними рівнями:

1) Конституція України

2) Закони України та Постанови Верховної Ради України

3) Укази Президента України

4) Постанови, розпорядження Кабінету Міністрів та міністерств, відомств

5) Рішення місцевих органів влади.[10]

Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь:

1)Кабінет Міністрів України;

2)Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу);

3)Національний банк України;

4)Державне казначейство України [10]

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

На Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено такі функції:

1)розроблення стратегії та боргової політики держави;

2)розрахунок планових показників, а також проведення моніторингу державного боргу;

3)визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх ринках капіталів;

4)аналіз і супроводження кредитних проектів та визначення доцільності укладення гарантійних угод [20]

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись принципів, зображених на рис. 1.6.

Рис. 1.6. Основні принципи управління державним боргом

За наведеною схемою, можна схарактеризувати кожен з наведених принципів:

1)принцип безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

2)принцип зниження ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

3)принцип оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

4)принцип зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

5)принцип прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.[20]

Таким чином, розглянувши принципи і завдання боргової політики, можна сказати, що за допомогою чітко визначених завдань та принципів можливо проводити ефективну боргову політику. мета якої -- одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз доходів державного бюджету

До одних із найбільш проблемних напрямків управлінської діяльності належить управління доходами бюджету України. Побудована нераціонально система доходів бюджету, використання недосконалих методик бюджетного прогнозування та планування, нестабільність законодавства, що здійснює регламентування відносин в бюджетній сфері, великі масштаби ухилення від сплати податків, а також недовиконання планових показників, щодо окремих видів діяльності - всі ці фактори є результатом недостатньо обґрунтованих теоретичних основ управління доходами бюджету. Ще однією причиною є те, що відсутня концепція управління із врахованими особливостями соціально-економічного розвитку країни, завдань та функцій, що повинна виконувати держава відповідно до Конституції, використання неефективної системи контролю та адміністрування. [5] При розгляді управління доходами бюджету, варто звернути увагу на основні етапи та визначити необхідні дії на кожному етапі управління. До основних етапів управління відносять планування та прогнозування, мобілізацію доходів бюджету та контроль за виконанням. Вони є досить подібними до функцій такого управління (планування та прогнозування, організації та координації, мотивації контролю), що виконуються в процесі реалізації бюджетного процесу. Такі дві складові доповнюють одна одну, тому їх потрібно розглядати у взаємозв'язку.

Етап планування доходів бюджету включає в себе такі складові: розроблення стратегії управління доходами бюджету, оцінка доходів бюджету та розроблення плану управління ними, перехід до здійснення прогнозування та планування, використовуючи сучасні науково обґрунтовані методи та економіко-математичне моделювання.

Що стосується функції планування та прогнозування, то вона передбачає розроблення конкретних планів, щодо управління доходами бюджету. Якщо дана функція відсутня, то це може спричинити неефективне і суперечливе управління, а також неможливість визначити його результативність. Основою проведення побудови планів є прогнозування. Воно дає певні уявлення про мету (цілі), яку бажають досягнути за певний проміжок часу і тенденції розвитку.

Наступним етапом є мобілізація прогнозованих доходів бюджету. Тут важливими моментами є удосконалення механізму адміністрування доходів, зменшення масштабів ухилення від сплати податків та вдосконалення системи органів управління доходами бюджету за допомогою встановлення чіткого розподілу відповідальності та компетенції відповідно між різними рівнями управління.

На даному етапі реалізується функція координації та організації. Організація менеджменту містить розробку і удосконалення структури органів управління доходами бюджету, визначення їхніх повноважень, а також відповідного рівня відповідальності щодо прийнятих рішень у бюджетній сфері. Вона передбачає впорядкування у єдину систему елементів доходів бюджету. Також дана функція забезпечує організацію діяльності платників, а координація, в свою чергу, забезпечує взаємоузгодженість їх діяльності відповідно до цілей і потреб держави.

Слід зазначити, що при мобілізації прогнозованих доходів бюджету простежується виконання функції мотивації. Така функція в деякій мірі є результатом ефективної та узгодженої дії усіх інших функцій при управлінні доходами. Результат виконання функції мотивації становить собою повне та своєчасне виконання платниками податків, зборів та інших обов'язкових платежів перед бюджетом на добровільній основі, знижується розмір податкової заборгованості та ухилень від сплати податків, мінімізуються ризики мобілізації доходів тощо.

Контролю охоплює такі сфери бюджетного процесу: контроль за дотриманням вимог відповідно до податкового законодавства, що стосується повного та своєчасного виконання фізичними та юридичними особами своїх зобов'язань перед бюджетом; контроль щодо виконання державного бюджету за доходами; відбувається пошук резервів зростання обсягів фінансових ресурсів та вносяться пропозиції щодо додаткового залучення їх до бюджету. Процес реалізації таких заходів сприяє належному та своєчасному виконанню функції контролю. Ця функція повинна бути представлена на усіх рівнях системи управління, адже її дієвість впливає на ефективність виконання усіх інших функцій. Її метою є виявити слабкі місця і помилки у процесі управління, своєчасно їх виправити та не допустити повторенню, а також забезпечити відповідність між поставленими і фактичними планами та діями. Таким чином, чітке та відповідне виконання вище наведених етапів та функцій є досить важливим завданням для ефективного формування дохідної частини бюджету. [5]

Розглянемо особливості механізму формування системи доходів Державного бюджету в Україні.

Відповідно до Бюджетного кодексу (ст.9) доходи формуються в межах таких розділів: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти (табл.2.1.)

Як бачимо, структура дохідної частини бюджету зазнала певного збільшення частки податкових надходжень. Це в свою чергу було зумовленим включенням до категорії податків зборів на паливно-енергетичні ресурси та надходжень від рентної плати.

Що стосується частки податкових надходжень у структурі загальних надходжень до державного бюджету, то у І півріччі 2011 року вона збільшилась на 17, 5 в. п., у порівнянні із аналогічним періодом 2010 року. До державного бюджету податкових надходжень надійшло 119,8 млрд. грн., що на 38,2 млрд. грн. (46,9 %) більше щодо відповідного показника минулого року. Якщо не враховувати надходження від рентної плати та збори на паливно-енергетичні ресурси, які віднесено з 1 січня 2011 року до податкових, то обсяг податкових надходжень на 27,6 млрд. грн. (33,9%) збільшився. Обсяг неподаткових надходження характеризується певним спадом. Він склав 17,9 млрд. грн., що в свою чергу на 8,2 млрд. грн. (31,6 %) є меншим за відповідний показник минулого року. [4]

Таблиця 2.1. Структура доходів Державного бюджету України 2009-2011 років

Показники	Факт, млн. гривень	Темпи росту у порівнянні з попередніми роками, %
	2010	2011	2012
Доходи	215 276,8	398 553,6	445 454,3	111,8
Податок з доходів фізичних осіб	56 325,4	60 224,5	68 092,4	113,1
податок на прибуток підприємств	53 094,0	55 097,0	55 793,0	101,3
плата за землю	9 600,9	10 700,9	12 581,7	117,6
податок на додану вартість	114 092,8	130 093,8	138 826,8	106,7
акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції)	25 093,1	26 097,1	28 661,0	109,8
акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції)	7 325,1	7 822,1	9 767,8	124,9
ввізне мито	9 462,8	10 462,8	12 985,8	124,1
рентна плата	12 762,4	16 822,4	13 401,9	79,7
кошти, що перераховуються Національним банком України відповідно до Закону України "Про Національний банк Укр."	10 875,3	11 898,3	23 600,0	198,3
власні надходження бюджетних установ	28 476,6	31 522,6	34 123,9	108,3

Варто зазначити, що до структури неподаткових надходжень державного бюджету були введені певні зміни, які пов'язані, по-перше, із перерозподілом категорій доходів бюджету. Слід звернути увагу на виключенням із переліку таких надходжень рентної плати та зборів на паливно-енергетичні ресурси. Адже вони формували більше 20% від сукупного обсягу неподаткових платежів до бюджету держави. Відповідно простежується суттєве зниження частки джерел надходжень, які включали дані платежі, а саме: доходи від власності і підприємницької діяльності зменшилися на 20,0 в. п., інші неподаткові надходження на 2,9 в. п.; частки власних надходжень бюджетних установ та адміністративних зборів та платежів збільшились відповідно на 19,5 п. в. та 3,4 п. в. Доходи від операцій з капіталом у структурі доходів державного бюджету характеризуються теж певним спадом. Обсяг таких надходжень у 201 році різко скоротився. До державного бюджету за січень-червень надійшло 121,5 млн. грн. це у 3,7 рази менше, як у 2010 році.

Однією із причин такого скорочення цих надходжень вважається падіння від продажів державних запасів товарів. Їхній обсяг реалізації зменшився у 12,6 рази: від 365,9 млн. грн. до 29,0 млн. грн.. У зв'язку структура доходів від операцій з капіталом і зазнала суттєвих змін.

Розглянемо стан виконання дохідної частини державного бюджету за І півріччя 2012 року. (табл.2.2.)

Таблиця 2.2. Доходи державного бюджету України

Показники	2009 рік	2010 рік	2011 рік	2012 рік	2012 рік проти 2011
					Абсолютний приріст, млн..грн	Темп приросту, %
Державний бюджет(без врахування міжбюджетних трансфертів)	97,7	108,9	138,1	169,5	29,2	26,8

З урахуванням міжбюджетних трансфертів, до доходів державного бюджету надійшло 139,3 млрд. грн. Це на 27,3 млрд. грн. (24,3%) перевищує аналогічні показники 2012 року.

Без врахування міжбюджетних трансфертів виконання державного бюджету за доходами становило 138,1 млрд. грн., що в свою чергу перевищило відповідний показник минулого року на 29,2 млрд. грн..

Як бачимо, на графіку (рис. 2.1.), доходи державного бюджету за І півріччя 2011 року, в порівнянні із попередніми роками характеризуються значним зростанням. Виконання бюджету у січні-червні 2011 року характеризується певними особливостями. Сюди належать стрімке зростання обсягів надходжень податку на прибуток підприємств, який збільшився на 50,4 %. Також враховуємо обсяг надходжень від рентної плати (перевищив аналогічний показник за 2010 рік майже у два рази).

Рис2.1. Динаміка доходів державного бюджету

Окрім цього, позитивний вплив мале певне покращення економічної ситуації в країні. Це забезпечило відповідний приріст інших податкових надходжень, а саме: акцизний податок (+ 14,7%), податок на додану вартість (+ 27,9%), податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (+28,8%) тощо. [3]

Отож, можна зробити певні висновки на основі вище наведених даних. Для обрання ефективної стратегії і напрямів зростання обсягу та розвитку доходів бюджету, а також забезпечення їх реальності та передбачуваності варто було б розробити Концепцію управління державними доходами бюджету у системі проведення належних економічних реформ відповідно з Європейськими стандартами розвитку ринкових відносин.

Відповідно до цього, одним із чинників негативного впливу можна визначити відсутність системного, концептуального підходу при підготовці та реалізації відповідних засад політики доходів бюджету

2.2 Аналіз динаміки державного боргу України

Тенденція до зростання державного боргу України простежується упродовж останніх трьох років, її визначають високі валютні ризики зовнішньої заборгованості, нестабільна ситуація з рефінансуванням боргів попередніх років, а також тиск боргових виплат на державні фінанси. Надмірний рівень боргового навантаження характерний і для інших країн, що наражає їхні економіки та фінансові системи на небезпеку виникнення чергового циклу фінансової кризи (рис. 2.2.). Який можна побачити на наступній сторінці.

На даному рисунку зображено відношення державного боргу до ВВП іноземних країн та нашої держави. В порівнянні з іноземними країнами наш державний борг не значний, але зважаючи на те,що наша країна не достатньо розвинена в економіці,і ми виступаємо не надійними кредиторами та позичальниками, навіть цей борг для нас є значним тягарем,як для населення так і для Уряду країни. Адже в нас дуже значний зовнішній та ще більший внутрішній. На жаль наша держава своєчасно не погашала заборгованість по кредитам і до сьогоднішніх днів цей борг для нас є не під ємною ношею.[22]

Встановлено світову норму щодо заборгованості у відсотках до ВВП яка складає 60 %. Вона визначається для кожної країни саме така. Але я вважаю що це є не вірним рішенням. Адже кожна країна різна як за економічним зростанням.,так і за веденням політичних відносин. І на мою думку цей показник потрібно визначати для кожної країни окремо.

Проведений аналіз динаміки державного та гарантованого державою боргу України за останні роки виявив, що загальна сума державного та гарантованого державою боргу збільшилася за період 31.12.2010 - 31.12.2013 рр. більше, ніж у п'ять разів (табл. 2.3.)..

Загальна сума державного та гарантованого державою боргу на 31.12.2014 р. збільшиться на 432,2 млрд. грн. (54,3 млрд. доларів США), при цьому спостерігатиметься збільшення всіх його складових. Найбільш швидкими темпами зростав гарантований державою внутрішній борг, який у 2013 році у порівнянні із попереднім роком зріс більш, ніж у сім разів - на 2,061 млрд. грн. і це пройшла тільки половина року.[7]

Основними чинниками зростання боргу стали: розміщення облігацій внутрішньої державної позики та випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість, залучення кредитних ресурсів МВФ і Світового банку, розміщення облігацій зовнішньої державної позики й отримання кредитів іноземних банків.

Таблиця 2.3. Динаміка розміру державного та гарантованого державою боргу України за 2010-2013, млрд. грн.

Показники	2010	2011	2012	Відхилення 2012 року до
				2010	2011
				тис.грн.	%	тис.грн	%
1. Загальна сума державного та гарантованого державою боргу	80,549	88,745	189,410	108,86	57,5	100,66	53,15
2. Державний борг	66,114	71,294	130,690	64,58	49,41	59,4	45,45
2.1. Внутрішній борг	16,608	17,806	44,667	28,6	62,82	26,8	60
2.2. Зовнішній борг	49,506	53,488	86,023	36,52	42,45	32,54	37,83
3. Гарантований борг	14,435	17,451	58,721	44,29	75,42	41,27	70,28
3.1. Внутрішній борг	0,001	1,001	2,001	2,00	99,95	1,00	49,98
3.2. Зовнішній борг	14,434	16,450	56,720	42,29	74,55	40,27	71

Основними чинниками зростання боргу стали: розміщення облігацій внутрішньої державної позики та випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість, залучення кредитних ресурсів МВФ і Світового банку, розміщення облігацій зовнішньої державної позики й отримання кредитів іноземних банків.[9]

Державний борг України збільшився на 96,5 млрд. грн. (42,50 %). Така зміна зумовлена зростанням як зовнішнього, так і внутрішнього державного боргу. Зовнішній державний борг збільшився на 45,9 млрд. грн. (33,76 %) за рахунок: отримання двох траншів позики Міжнародного валютного фонду (на суму 16,05 млрд. грн.), випуску облігацій зовнішньої державної позики (на суму 19,8 млрд. грн.), комерційної позики VTB банку (на суму 15,8 млрд. грн.).

За прогнозом Міністерства фінансів України на кінець 2010 року прямий та гарантований державою борг країни повинен був досягнути рівня 475,1 млрд. грн., або 43,7 % ВВП; фактично борг склав 432,2 млрд. грн., або 45,9 %.

2007 2008 2009 2010 2011 2012

Рис. 2.2.Структура та динаміка платежів за державним боргом до ВВП за 2007-2012 роки

Зростання внутрішнього державного боргу на 50,6 млрд. грн. (55,55 %) було зумовлено випуском облігацій внутрішньої державної позики для фінансування державного бюджету та поповнення Стабілізаційного фонду,збільшенням статутних капіталів Укрексімбанку та Державної іпотечної установи (на суму 15,8 млрд. грн.), а також відшкодуванням сум податку на додану вартість (на суму 16,4 млрд. грн.). [4]

Одним із найбільш важливих показників, який характеризує ефективність боргової політики країни та її спроможність виконувати боргові зобов'язання є співвідношення сумарних виплат з обслуговування й погашення державного боргу до ВВП.

Незважаючи на те, що упродовж останніх років, спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення державного боргу стабілізувались у межах 0,59-4,5 % від ВВП, а на кінець 2012 року зазначений показник становить 4,5% від ВВП (рис.2.3.).

Україна у найближчий час матиме кілька років з піковим навантаженням щодо виплати боргів (табл. 2.4.).

Таблиця 2.4. Погашення внутрішнього і зовнішнього боргу щорічно 2010-2025 рр., мрлд. грн.

Рік	Внутрішній борг	Зовнішній борг	Разом
2010	24,4	8,7	33,1
2011	17,0	14,1	31,1
2012	10,7	31,8	42,5

Україні необхідно було виплатити у 2011 і 2012 роках відповідно 33,1% та 31,1 млрд. грн., у 2013 році Україні - 42,5 млрд. грн., а в 2015 році - 34,2 млрд. грн. При цьому слід зазначити, що у разі зростання економіки, навіть середніми темпами (4-5 % в рік), то питома вага 34,2 млрд. грн. у 2015 році буде набагато меншою ніж 33,1 млрд. грн. у 2011 році [3].

Структура гарантованого державного боргу за відсотковими ставками станом на 31.12.2012 р. свідчить про вразливість до відсоткового ризику (рис. 2.3.).

Зростання державного боргу призводить до збільшення витрат на його обслуговування. Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу, для цього в загальному обсязі державних зобов'язань довгострокові зобов'язання повинні займати центральне місце.

Рис.2.3. Структура державного та гарантованого державою боргу за за видами відсоткових ставок станом на 31.12.2012р.

Нинішній рівень економічної безпеки в Україні, з огляду на триваючу тенденцію до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості, недостатній. Розміри державного боргу в своїх абсолютних значеннях можуть досягати досить великих розмірів, проте борг завжди мусить знаходитися в певній залежності відносно величини ВВП. Перевищення показника державного боргу відповідно розмірів ВВП, а відтак й інших (скоординованих з ВВП) макроекономічних показників, починає становити загрозу економічній безпеці країни. Комплексне вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього державного боргу із врахуванням запропонованих заходів сприятиме розбудові державних фінансів та покращанню фінансового стану України. [ 1]

Незважаючи на теперішній, відносно невдалий етап функціонування системи внутрішніх позик в Україні державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат. Для вдосконалення функціонування системи державної позики необхідно гарантувати довіру інвесторів; визначати обсяги залучень державою коштів виходячи із реальних можливостей їх повернення; запозичені кошти використовувати в інвестиційних цілях; дотримуватися тенденції збільшення строків обігу облігацій, та зменшення їх дохідності.

Збереження високих темпів накопичення державного боргу може спровокувати кризу державної заборгованості й порушити макрофінансову стабільність у країні. За нашими оцінками в разі утримання високого бюджетного дефіциту (на рівні 4-5 % ВВП) і гальмування вкрай необхідних заходів із реформування бюджетно-податкової системи боргова криза в Україні стане неминучою. Вона може виникнути або у 2012 році на фоні зниження попиту інвесторів на боргові зобов'язання держави й неспроможності уряду рефінансувати накопичені борги, або у 2013-му в умовах стрімкого зростання витрат бюджету на погашення й обслуговування державного боргу, що підштовхуватиме державу до дефолту чи реструктуризації боргів, які підлягають погашенню [1]. Тобто чинниками боргової кризи можуть стати як недостатність бюджетних ресурсів для здійснення боргових виплат, так і погіршення кон'юнктури внутрішнього чи зовнішнього ринку позичкових капіталів, що унеможливить рефінансування наявних боргів.

Стрімке зростання потреб держави у залученні позичкових коштів для рефінансування наявних боргів не гарантуватиме їх автоматичного покриття за рахунок зовнішніх офіційних кредиторів чи приватних інвесторів. За програмою співробітництва з МВФ у 2011-2012 роках кредитні надходження від Фонду мають спрямовуватися до валютних резервів НБУ, а не до бюджету. Кредитну підтримку від Світового банку для пом'якшення наслідків фінансової кризи Україна вже отримала у 2008-2010 роках і навряд чи зможе розраховувати на її відновлення в разі виникнення чергового витка кризи, пов'язаного з неплатоспроможністю держави. Приватні кредитори, з огляду на високий і постійно зростаючий розмір боргового навантаження, вимагатимуть істотного підвищення процентних ставок за новими позиками, а в разі впливу негативних зовнішніх чинників на економіку чи фінансову систему країни різко зменшуватимуть свої вкладення в боргові зобов'язання держави[1].

Для уникнення кризового сценарію розвитку подій, на нашу думку необхідно, по-перше, підвищити ступінь збалансованості державних фінансів України та забезпечити зниження відносної величини державного боргу. По-друге, слід провести структурні реформи у сферах соціального забезпечення, державного управління й управління державними підприємствами, реалізація яких вивільнить ресурси, необхідні для фінансування державних інвестицій і скорочення дефіциту бюджету. По-третє, варто максимально зменшити дефіцит державного бюджету України. Це дасть можливість скоротити обсяги розміщення державних позик і знизити рівень боргового навантаження.

По-четверте, необхідно державні гарантії на отримані позики надавати лише на високоефективні інвестиції, які мають мінімальні терміни окупності та обмежити зростання умовних зобов'язань держави та зменшити ступінь їх ризикованості для державних фінансів шляхом запровадження ефективних механізмів розподілу ризиків між урядом та іншими учасниками інвестиційних процесів.

По-п'яте, слід запровадити нові інструменти на ринку внутрішніх запозичень з метою підвищення попиту на державні цінні папери й розширення кола потенційних інвесторів і встановити ліміт викупу ОВДП Національним банком, а основний їх обсяг розмістити на первинному ринку з оптимальним рівнем дохідності.

На сьогодні державний борг України залишається у керованому стані, проте подальше його зростання може містити в собі значні ризики, гальмувати розвиток фінансової системи, погіршувати фінансову стійкість країни, що в кінцевому випадку може призвести до банкрутства та дефолту. Саме тому політика управління державним боргом України повинна орієнтуватися на інвестиційно-інноваційні фактори економічного зростання і будуватись таким чином, щоб час розрахунку з кредиторами припадав на час економічного піднесення.

Отже, як ми бачимо державний борг України має значну тенденцію до зростання, і на даний момент немає втішних прогнозів щодо зменшення даної тенденції.

2.3 Аналіз структури державного боргу та боргової політики України

Становлення інституту державного боргу з огляду на його нормативно-правове забезпечення зумовлюється складною природою цих відносин, а також предмета та методу правового регулювання. Ці відносини регулюються комплексним законодавством, де значна частина покладається на цивільно-правові норми, у силу предмета правовідношення - цінних паперів [7].

У структурі державного боргу за всі роки зовнішній борг переважає над внутрішнім, і тільки в 2012 та 2013 роки їх співвідношення стає більш наближеним. Так, у 2007 р. та 2008 р. частка зовнішнього боргу у загальному обсязі державних запозичень складає 75%, тоді як у 2012 р. та 2013 р. ситуація поступово змінюється і вже у 2013 році на зовнішній борг припадає 52%, а на внутрішній - 48% державного боргу. Важливо відмітити, що така тенденція є позитивною, адже наростання зовнішнього боргу небезпечніше для економіки, тому що зовнішній борг тягне у собі негативні економічні наслідки: з виплатою відсотків і основної суми боргу пов'язаний відплив іноземної валюти, що призводить до зменшення валютних резервів та скорочення імпорту.

Варто відзначити, що Україна у своїй фінансовій практиці робила певні спроби введення політики перетворення зовнішнього боргу у внутрішній. Така політика мала певні результати. Зокрема, зовнішні зобов'язання становили 75% державної заборгованості, протягом 9 місяців ця частка скоротилась до 71,7% у гривневому еквіваленті, Тобто відбулося перетворення зовнішньої заборгованості у внутрішню за рахунок випуску великого обсягу облігацій внутрішньої державної позики. [8, c.269].

Обсяг державного боргу почав стрімко зростати в період з 2008 року через вплив світової фінансової кризи та низки внутрішніх чинників, що зумовило додаткове залучення зовнішніх запозичень та, відповідно, зростання державного боргу (див. рис.2.5.):

Рис. 2.5. Динаміка державного боргу України з 2005-2012 рр.

Зміну структури державного боргу залежно від сфери розміщення можна представити на рисунку 2.4.:



Рис. 2.4. Структура державного боргу України залежно від сфери розміщення у 2005-2012 р.

Проаналізувавши сучасний стан та тенденції розвитку державного боргу, можна спрогнозувати обсяги прямого державного боргу з метою коригування бюджетної політики.

Для точнішого прогнозування рівня державного боргу України варто спершу здійснити прогноз величини дефіциту Державного бюджету України, який є вагомим фактором, що впливає на величину державного боргу, оскільки більшість державних запозичень України здійснюються для фінансування його покриття.

Динаміка дефіциту Державного бюджету України свідчить про постійне зростання цього показника. Пряма залежність між рівнем дефіциту Державного бюджету України та часом зумовлена відставанням темпів зростання видатків бюджету від темпів зростання його дохідної частини.

Постійне збільшення темпів зростання дефіциту Державного бюджету України з часом свідчить про їхню нелінійну залежність. Для прогнозування величини дефіциту Державного бюджету України використаємо квадратичне рівняння регресії. Математична модель залежності дефіциту від часу буде мати вигляд (рис.2.6.):

y =463051991,07x² - 1853014711337,49x + 1853816671591120,00 (3.1.)

= 0,81 (рис.3.3.):

Рис 2.6. Залежність рівня дефіциту Державного бюджету України від часу.

Коефіцієнт детермінації = 0,81 показує, що зв'язок між факторами досить щільний і дану модель можна використовувати для прогнозування дефіциту бюджету.

Обсяг дефіциту державного бюджету є основним фактором зростання державного боргу і прямо впливає на його величину, тому для виведення взаємозв'язку між ними доцільно буде застосувати лінійне рівняння регресії.

Залежність державного боргу від дефіциту можна зобразити графічно (рис.2.7.):

Рис. 2.7. Залежність величини державного боргу України від обсягу дефіциту Державного бюджету України

Модель, що описує залежність державного боргу від обсягу дефіциту має вигляд: у= 6,86x + 38565409368,28. Коефіцієнт детермінації =0,90 доказує щільний зв'язок між двома факторами і означає, що зміна державного боргу на 90% залежить від зміни дефіциту бюджету і на 10% від інших факторів. Це дає змогу використовувати отриману модель для прогнозування рівня державного боргу України.

У зв'язку з постійним зростанням боргових зобов'язань країни гостро постає питання удосконалення механізму управління державним боргом. При цьому доцільно застосувати ринкові механізми управління державним боргом. На мою думку найбільших змін потребує механізм регулювання боргової політики на інституціональному рівні.

Останнім часом у світовій практиці широке застосування набула практика делегування повноважень по регулюванню державним боргом незалежним органам - агентству з управління державним боргом, що підзвітне міністерству фінансів.

Також я вважаю, що досконалого вивчення та обґрунтування потребує питання щодо встановлення граничного рівня державного боргу до номінального рівня ВВП. Відповідно до Бюджетного кодексу України це відношення не повинно перевищувати 60%, але на думку провідних економістів визначення даного показника саме на такому рівні є необґрунтованим та гранично допустимий рівень боргу повинен складати 35% від ВВП [5].

РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ.

3.1 Прогноз та обслуговування державного боргу

З розвитком світової фінансово-економічної кризи проблема державного боргу загострилася майже у всіх країнах світу, в тому числі й високо розвинутих. Особливо гостро це питання стоїть для України, де криза, вплинувши на економічну рецесію, спричинила зростання потреб держави у позикових ресурсах [10].

...