Фінансові ресурси держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виділити фінанси із сукупності інших економічних категорій, бо жодна з них не характеризується таким матеріальним носієм. Ця особливість притаманна фінансам будь-якої економічної системи, проте в різних економічних системах застосовуються неоднакові форми і методи створення й використання фінансових ресурсів.

Тому введення в науковий обіг поняття "фінансові ресурси" дає можливість точніше визначити об'єкт фінансового прогнозування й балансових розрахунків, а через нього -- обґрунтувати форми й методи впливу фінансів на увесь відтворювальний процес. Тут можна виявити таку взаємозумовлену залежність: фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє конкретне вираження у фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових ресурсів є об'єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків.

Місце і роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли матимемо їх теоретичне обґрунтування як економічної категорії. В економічній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх змісту, методів впливу на ефективність господарювання.

У фінансово-кредитному словнику дається таке трактування фінансових ресурсів: "Це сукупність фондів грошових засобів, що перебувають у розпорядженні держави, підприємств і організацій; створюються в процесі розподілу й перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу"

Найповніше, на мою думку, визначення поняття фінансових ресурсів дане В.К. Сенчаговим. Він пише: "фінансові ресурси народного господарства виражають собою сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань й інших грошових засобів, які формуються в процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту" (88, с. 49). У цьому визначенні зроблена спроба чіткіше показати джерела ресурсів, хоча їх перелік не зовсім повний, водночас нічого не сказано про цільове призначення фінансових ресурсів. Усе наведене вище свідчить про різні підходи до трактування поняття фінансових ресурсів, що, в свою чергу, позначається на визначенні ролі фінансів у економіці.

На мій погляд, для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів необхідно чітко навести ті критерії, яким воно має відповідати. До вказаних критеріїв необхідно віднести: джерела створення, форми виявлення, цільове призначення.

Із цього видно, що фінансові ресурси -- це грошові нагромадження і доходи, які створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.

Таке визначення фінансових ресурсів дає змогу пов'язати їх обсяг та склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й створює основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту і фінансових ресурсів. Це дає можливість активніше використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа і зв'язок фінансових ресурсів із відтворювальними процесами.

Розділ 1. Теоритичні та методологічні основи фінансових ресурсів держави

1.1 Економічна суть і призначення фінансових ресурсів

Фонди фінансових ресурсів є об'єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансрвих ресурсів є валовий внутрішній продукт. Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, що створюється упродовж певного часу в державі. Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур і населення. У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи і різних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державних фінансових інститутів. Інша частина фінансових ресурсів у державі знаходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина - у розпорядженні населення у формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та інших фінансових установах.

З транформацією вартості валового внутрішнього продукту у відповідні фонди фінансових ресурсів фінанси починають впливати на процес розширеного відтворення й працювати як складова економічного механізму. Усе це зумовлює актуальність суті й складу фінансових ресурсів, їхньої специфіки у відтворювальному процесі. Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виокремити фінанси із сукупності інших економічних категорій, жодна з яких не характеризується матеріальним носієм. Ця особливість характерна для фінансів будь - якої економічної системи, проте в жодній з них не застосовуються різні форми й методи сворення та використання фінансових ресурсів.

Тому введення в науковий обіг поняття "фінансові ресурси" дає змогу точніше визначити об'єкт фінансового прогнозування й балансових розрахунків, а за його допомогою обґрунтувати форми й методи впливу фінансів на увесь відтворювальний процес. Тут можна виявити таку взаємозумовлену залежність: фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє безпосереднє вираження в фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових ресурсів є об'єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків і наукових досліджень.

Місце і роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли матимемо їхнє теоретичне обґрунтування як економічної категорії. В економічній літературі й досі не має єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їхнього змісту, методів впливу на ефективність господарювання. Для наукового обґрунтування визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення.

З огляду на це фінансові ресурси - це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

Наведене вище визначення фінансових ресурсів дає змогу пов'язати їхній обсяг і склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й закладає основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту й фінансових ресурсів. Це дає змогу активніше використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа й зв'язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, що, в свою чергу, дає визначити їх склад і структуру. Фінансова система пронизує всю національну економічну систему, починаючи від домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою .

Фінансові ресурси, які існують у державі, накопичуються на трьох рівнях економічної системи. Фонди фінансових ресурсів накопичуються перш за все на мікрорівні, тобто у межах домашніх господарств. У цьому випадку джерелом їх формування можуть бути як ресурси сфери державних фінансів, так і ресурси підприємництва. Тобто фінансові ресурси на мікрорівні накопичуються як в результаті створення ВВП, так і в результаті їх перерозподілу. На цьому рівні фінансові ресурси мають вигляд накопичень, депозитів та вкладів у банківську систему.

На мезорівні фінансові ресурси накопичуються у субґєктів підприємницької діяльності і є безпосереднім результатом розподілу нового створеного ВВП. Фінансові ресурси підприємств мають форму фондів та капіталу підприємств. На макрорівні фінансові ресурси держави є наслідком розподілу, перерозподілу та централізації ВВП і мають форму бюджетних та позабюджетних фондів фінансових ресурсів .

Державні фінанси складаються, по-перше, із власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм), по-друге, регіональних (обласних) фінансів, по-третє, місцевих (муніципальних) фінансів. Основою цих трьох видів державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний, місцевий, які являють собою грошовий фонд формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами.

Основними джерелами формування грошових доходів держави є: податки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не рухомостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані неподаткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і доходів від державної підприємницької діяльності тощо).

За формами походження фінансові ресурси держави поділяють на ресурси накопичення (прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування) та ресурси вторинного розподілу та перерозподілу (прямі і непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів і т.п.). Між розподілом фінансових ресурсів за джерелами формування є обернена залежність. Чим більша частина ресурсів у державі утворюється як ресурси накопичення, тим менша частина їх утворюється у результаті розподілу та перерозподілу. Проте дана залежність не є прямою. Основним фактором є темпи накопичення амортизаційних відрахувань. Якщо амортизаційні відрахування лише відображують просте відтворення вартості основних фондів, то кількість ресурсів накопичення у державі загалом буде незначною. Слід зауважити, що при планово-адміністративній економіці амортизаційні відрахування є основним джерелом фінансових ресурсів держави. Основним джерелом ресурсів розподілу є податки і прибуток. Прибуток прямим чином залежить від кількості амортизаційних відрахувань. Чим меншими є амортизаційні відрахування, тим більшим є прибуток і податок з прибутку .

1.2 Склад і структура фінансових ресурсів в економіці держави

Економічна природа й роль фінансових ресурсів визначається структурою форм утворення й напрямків їх використання. За формою утворення фінансові ресурси - це, по-перше, накопичення завдяки господарській діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості. До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування. По-друге, це ресурси вторинного розподілу й перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів населення тощо.

Співвідношення певних форм, в яких виступають фінансові ресурси, відображає наявну систему використання фінансів у регулюванні економічної діяльності в державі. Так, розмір прибутку значною мірою залежить від переліку затрат і відрахувань, що відносяться на собівартість продукції. Розмір прибутку виробника також залежить від наявної системи непрямого оподаткування в державі, розміру торгових націнок, які регулюються державою.

Структура фінансових ресурсів в державі залежить від задіяної системи відображення величини спожитого у виробництві основного капіталу, тобто від наявної системи амортизаційних відрахувань. Якщо відповідно до чинного порядку підприємницькі структури обліковують лише зношування основних фондів, а відновлення здійснюють за рахунок використання прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків, то амортизаційні відрахування становитимуть незначну питому вагу в фінансових ресурсах. З їх урахуванням збільшиться й розмір прибутку.

На структуру фінансових ресурсів у державі впливає також наявна податкова система, тобто той розмір перерозподілу первинної величини фінансових ресурсів, який здійснюється за допомогою податків.

Перерозподіл за допомогою податків об'єктивно необхідний, але слід зазначити, що розмір податкових надходжень завжди визначається обсягом тих функцій у сфері економічного й соціального розвитку, які взяла на себе держава й законодавче закріпила в конституції та інших нормативних актах. Розмір податків у фінансових ресурсах - це похідна від наявної фінансової системи.

Склад фінансових ресурсів за своїми формами в будь-якій економічній системі однаковий, але їхня структура залежить від рівня використання фінансів у процесах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту в кожній державі.

Зі структурою джерел фінансових ресурсів тісно пов'язана й структура їх використання. Без розгляду структури використання фінансових ресурсів не можна одержати повного уявлення про їхній зміст і склад. Звичайно, використання фінансових ресурсів здійснюється відповідно до потреб даного етапу розвитку економіки, фінансової політики держави та з урахуванням інших факторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Однак є загальні закономірності, обов'язкове дотримання яких - вимога системи управління економікою.

Різні напрямки використання фінансових ресурсів у кінцевому підсумку можна поділити на три групи. Перша - це поповнення фонду відшкодування. До нього належать витрати на капітальний ремонт, дотації збитковим державним підприємствам та галузям господарства тощо. До другої групи належать витрати, пов'язані з формуванням фонду споживання. Це витрати на соціальні гарантії населення, на соціально-культурні заходи бюджетних установ та господарських структур, на науку, оборону, управління тощо. Третя група - це сукупність витрат на формування фонду нагромадження. Це витрати на капітальні вкладення, придбання обладнання й інвентарю бюджетними установами, витрати на зовнішньоекономічну діяльність та створення резервних фондів.

Розгляд фінансових ресурсів щодо джерел створення у тісному зв'язку з напрямами використання має важливе значення для правильного визначення межі їх функціонування. В економічній літературі зустрічаються різні визначення межі фінансових ресурсів. Тим часом не всі грошові засоби є фінансовими ресурсами.

Поняття "грошові засоби" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові засоби стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання.

Важливою характерною рисою фінансових ресурсів, є те, що вони, на відміну від грошових коштів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Водночас вони свідчать про наявні можливості економічного й соціального розвитку.

В умовах перехідної економіки значні ресурси повинні спрямовуватися на структурну перебудову виконання цільових загальнодержавних програм у сфері технічного прогресу, охорону довкілля.

Отже, фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період.

Держава розпоряджається не всіма фінансовими ресурсами, створеними в країні за певний період часу. У розпорядженні держави знаходяться централізовані фінансові ресурси:

бюджетної системи;

державних фінансових інститутів (Центрального банку, державних фінансових органів, державних кредитних установ);

централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.

Розділ 2. Формування загальнодержавних фінансових ресурсів, чинники їх росту

2.1 Валовий внутрішній продукт як основне джерело фінансових ресурсів

Однією з найважливіших умов розкриття змісту й призначення фінансових ресурсів є виявлення їхнього взаємозв'язку з вартісною структурою валового внутрішнього продукту (див. додаток 2.1).

Додаток 2.1 Взаємозв'язок фінансових ресурсів із вартісною структурою внутрішнього валового продукту.

Як видно з додатку 2.1, основним джерелом формування фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт Найзначніша їхня частка створюється за рахунок прибутку, відрахувань на соціальне страхування й інші соціальні потреби.

Частина фінансових ресурсів є вирахуваннями із заробітної плати, податків та платежів населення. Велику частку також становлять непрямі податки, які в структурі валового внутрішнього продукту показані згорнутим сальдо, тобто за мінусом дотацій, що надаються різним галузям економіки з державного бюджету. Тому при зіставленні фінансових ресурсів із валовим внутрішнім продуктом треба враховувати особливість взаємозв'язків показників, оскільки метод обчислення фінансових ресурсів об'єктивно зумовлює підвищення їхньої питомої ваги у валовому внутрішньому продукті. Було б доцільно здійснювати коригування фінансових ресурсів із метою вилучення подвійного рахунку.

Основна частина фінансових ресурсів є грошовим вираженням новоствореної вартості. Це, як зазначалося вище, прибуток, податки, відрахування на соціальне страхування та соціальне забезпечення, доходи від зовнішньоекономічної діяльності. Крім цього, частина фінансових ресурсів виражає перенесену вартість основних фондів (амортизаційні відрахування), включає відрахування від собівартості на геологорозвідку, до фонду конверсії, плату за використання природних ресурсів тощо. Тому розгляд структури фінансових ресурсів у тісному зв'язку з вартісною структурою валового внутрішнього продукту має велике теоретичне й практичне значення.

По-перше, стає можливим визначити рівень використання фінансів у розподільчих процесах і на цій основі дати характеристику ефективності функціонування фінансового механізму. По-друге, значно розширюється інформаційна база для розробки фінансових показників ефективності виробництва й розробки основних напрямків удосконалення фінансових методів її підвищення. По-третє, можна відстежити рух кожної складової валового внутрішнього продукту від початкової - виробництва до кінцевої стадії - використання.

Фінансові ресурси є об'єктивно необхідною умовою процесу відтворення на всіх його стадіях, однак формування кінцевої структури відтворення досягається на стадії розподілу, де формуються пропорції між фондами відшкодування, споживання й нагромадження, здійснюється розподіл доходів між підрозділами суспільного виробництва, галузями господарства, соціальними групами, безпосередніми виробниками матеріальних благ.

На стадії розподілу фінанси набувають самостійної форми руху. Вони зумовлюють появу своїх специфічних категорій, важелів, інструментів, що регулюють процес створення доходів і грошових фондів, їхній розподіл і перерозподіл. У своїй сукупності вони складають основу фінансового механізму.

Дослідження ролі фінансів у розподільчих процесах має важливе значення для виявлення їхньої сутності, оскільки саме тут в результаті руху фінансових ресурсів формуються економічні відносини щодо їх створення і використання, які по своїй суті є фінансовими. Удосконалення фінансових відносин - головна умова посилення впливу фінансів на процес відтворення. Однак, розглядаючи фінанси не як теоретичну абстракцію, а як складову господарського механізму, треба зазначити, що їхній вплив на розширене відтворення проявляється там і тоді, де й коли відбувається процес створення й використання фінансових ресурсів.

Високий відсоток фінансових ресурсів щодо ВВП підтверджує, що фінансова система виконує надмірну перерозподільчу функцію. Це знижує, з одного боку, ефективність самої фінансової системи, а з другого - негативно позначається на наявній системі розподілу й перерозподілу створюваного продукту Зокрема, перевантаження фінансової системи різними формами перерозподілу ресурсів між верствами населення, галузями економіки та регіонами негативно впливає на стимули до праці, оскільки відбувається відрив використання фінансових ресурсів від місця їх створення. Треба вжити серйозних заходів. які б забезпечили раціональнішу структуру співвідношення системи фінансів і ВВП.

2.2 Джерела національного доходу

Національний дохід - це чистий продукт суспільства, або новостворена вартість. Чистим продуктом його називають тому, що з усієї сукупності створених у суспільстві матеріальних і нематеріальних благ (С + v + m) уже вирахувана частка, яка йде на відновлення зношених засобів виробництва (С), і в розпорядженні суспільства залишається лише та частка, яка буде використана на споживання і нагромадження.

Що є джерелом національного доходу? Здавалося б, що відповідь на це запитання дуже проста: праця людини. В основному така відповідь правильна, але вимагає ряду уточнень, оскільки, наприклад, в такому разі можна запитати, що створює поліцейський, чиновник, служитель культу тощо, які теж займаються певним видом праці. Тому не дивно, що вже протягом кількох століть ведеться дискусія щодо джерел національного доходу.

Першою школою в політичній економії були меркантилісти (від італійського слова mercante - торгувати). Вони вважали, що національний дохід створюється лише у сфері торгівлі. Наступна школа - фізіократи таким джерелом вважали сільське господарство. Класики політичної економії А.Сміт та Д.Рікардо значно розширили розуміння джерел створення національного доходу, стверджуючи, що він створюється у сфері матеріального виробництва (сільському господарстві, промисловості та ін.). Ще повніше сферу створення національного доходу визначив К.Маркс, оскільки включав до неї і сферу послуг.

Але сфера послуг у той час (середина XIX ст.) була розвинута надзвичайно слабо. Тому в працях К.Маркса положення про те, що національний доход створюється і у сфері послуг, не набуло вигляду теорії.

Інша річ - реалії сьогодення. У розвинутих країнах світу у сфері послуг (або нематеріального виробництва) зайнято близько 70% всього працездатного населення.

На думку сучасних західних учених, будь-яка праця є продуктивною, отже, створює національний доход. Тому виробниками його вони вважають усіх зайнятих у сфері матеріального і нематеріального виробництва, в т.ч. військовослужбовців, поліцейських, чиновників державного апарату, служителів культу та інші категорії населення. Критерієм для західних учених слугує отримання ними доходів.

На противагу цьому, в марксистській політичній економії відстоювався значно звужений підхід до джерел створення національного доходу. Одна група догматиків-економістів, як і в часи А.Сміта та Д.Рікардо, стверджувала, що національний доход створюється лише у сфері матеріального виробництва. Інша група - прогресивні економісти - доводила, що і в таких сферах нематеріального виробництва, як наука, освіта, охорона здоров'я, державний апарат управління народним господарством та в деяких інших, також створюється національний доход.

Водночас вони справедливо критикували погляди західних учених щодо віднесення всіх категорій працюючих (насамперед військовослужбовців, служителів культу, діячів сфери розваг у казино, інших подібних установах тощо) до виробників національного доходу.

Слід зауважити, що західна економічна думка навчилася вимірювати продуктивність праці вчителів, педагогів, учених, працівників охорони здоров'я і визначати той внесок, який вони роблять у створення національного доходу. Наприклад, кожний долар, вкладений у розвиток науки, приносить, на їхню думку, близько 4-5 дол. прибутку.

Питання про джерело національного доходу не є чисто теоретичним, тобто таким, що не стосується практики. Від його правильного розв'язання залежить, зокрема, обґрунтована методика обчислювання статистичною службою держави величини національного доходу, що виробляється у країні. Наприклад, в Україні при підрахунку величини національного доходу до цього часу майже не враховується внесок працівників сфери нематеріального виробництва у його створення. Це зменшує показники економічної могутності країни порівняно з економічним потенціалом інших держав. Виходячи з точки зору марксистської політекономії на проблему продуктивності праці і джерел національного доходу, Міністерство статистики колишнього СРСР, порівнюючи економічний потенціал СРСР і США, зменшувало величину цього показника у США на 25%.

2.3 Шляхи оптимізації фондів споживання та нагромадження

3.1 Баланс фінансових ресурсів і витрат у державі

В умовах становлення державної незалежності України, реформування її економіки, побудови власної фінансової системи питання створення науково обґрунтованих методичних і методологічних принципів побудови балансу фінансових ресурсів та витрат держави має велике теоретичне й практичне значення.

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі - це комплексний документ-прогноз, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки.

Баланс є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього продукту. Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних джерел, а також слугує інформаційною й аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Проблема розробки балансу фінансових ресурсів і витрат держави має свою досить тривалу й складну історію. Ідея його розробки виникла ще в 30-ті роки. Була зроблена спроба охопити всі фінанси суспільного сектора зведеним фінансовим балансом. Українська РСР однією з перших серед республік колишнього СРСР почала розробляти методологію складання фінансового балансу.

У 1928 році схема фінансового балансу республіки була розроблена й подана на розгляд до союзних органів.

Одночасно велись роботи з-розробки зведеного фінансового балансу країни. Такий баланс був розроблений і затверджений на 1931 рік Постановою ЦВК і РНК СРСР "Про єдиний фінансовий план". Але вже починаючи з 1932 року робота зі складання єдиного фінансового плану була припинена, що було не випадковим. Практика виявила нереальність виконання його положень в умовах, коли механізм управління й планування народним господарством країни перебував на стадії свого становлення. Були відсутні й багато інших передумов для його реалізації. Нереальною була ідея його розробки в територіальному розрізі й на різних рівнях управління та планування (республіка, область, район тощо). Головними перешкодами, зокрема, були: слабкий розвиток балансових методів планування, незадовільний стан обліку й іншої економічної інформації, низька кваліфікація кадрів, відсутність апробованих методик складання фінплану в територіальному розрізі, що зумовлювало складність і водночас низьку якість територіальних фінансових планів, які розроблялись на місцях.

З набуттям Україною державної незалежності виникла необхідність докорінної перебудови роботи зі складання балансу фінансових ресурсів та витрат держави і передусім з розробки методичних положень, що було викликано:

переходом у підпорядкування України великої кількості суб'єктів господарської діяльності та бюджетних установ із відання колишніх союзних міністерств і відомств;

появою нових джерел доходів (відрахування до Фонду ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Фондів зайнятості, конверсії, доходи від приватизації, іноземні кредити, доходи від кредитної емісії НБУ тощо), а також потреб на фінансування заходів, яких раніше не було (витрати на оборону, зовнішньоекономічну діяльність, обслуговування державного боргу, створення страхових та резервних фондів тощо);

введенням нової системи оподаткування та нових видів податків як для юридичних, так і фізичних осіб, які раніше не справлялись;

значним падінням питомої ваги доходів суб'єктів державної власності в загальному обсязі доходів і витрат та докорінною зміною системи управління підприємствами й організаціями, а поряд з цим і чинного порядку звітності (ліквідація окремих міністерств і відомств, приватизація державних об'єктів, утворення спільних підприємств);

переходом більшості підприємств колишнього ВПК на випуск цивільної продукції та відкриту статистичну звітність про показники їх роботи .

Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є визначення розмірів фінансових ресурсів, що створюються в державі й можуть бути використані для здійснення заходів з економічного й соціального розвитку на прогнозований період: становлення збалансованості доходів і витрат в державі, а також обґрунтованості використання фінансових ресурсів на соціальні гарантії населенню, утримання невиробничої сфери, розвиток економіки, оборону та управління, виходячи з програми економічного й соціального розвитку держави; перевірка економічного обґрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Досягнення цієї мети водночас і є формою використання фінансів для регулювання показників економічного й соціального розвитку, забезпечення їх економічної обґрунтованості й ефективності.

Охоплюючи повний обсяг ресурсів у цілому по державі незалежно від того, в якій конкретній галузі вони утворилися та використовуються, баланс фінансових ресурсів і витрат в державі відображає їх загальну характеристику за джерелами і напрямками, є самостійним документом синтетичного характеру. Це дає змогу використовувати його показники як критерії для оцінки ефективності виробництва. Вони доповнюють загальні показники результативності суспільного виробництва.

Необхідність у додаткових показниках для виміру ефективності суспільного виробництва зумовлена тим, що показник валового внутрішнього продукту не вичерпує всебічної оцінки рівня ефективності. Відомо, що свого часу в економічній літературі широко обговорювалося питання загального критерію ефективності суспільного виробництва. Однак досі економічна наука не має єдиного показника, що всебічно відображає динаміку ефективності виробництва. На практиці нині використовується декілька таких показників (продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість, капіталомісткість, прибуток і т. ін.).

На думку Василика О.Д., підсумкові показники балансу фінансових ресурсів і витрат в державі й окремих видів його доходів і витрат можуть стати доповненням до арсеналу показників, що використовуються для оцінки рівня ефективності суспільного виробництва.

3.2 Проблеми розробки балансу фінансових ресурсів і витрат в державі

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі розробляється Міністерством економіки України разом з Міністерством фінансів на основі показників валового внутрішнього продукту та національного доходу. На підставі цих показників розвитку держави здійснюється прогноз обсягу фінансових ресурсів за окремими джерелами та напрямками їх використання у майбутньому.

У подальшому показники балансу уточнюються з урахуванням змін обсягів валового внутрішнього продукту та національного доходу, а також залучається ширше коло загальних і аналітичних показників. Враховуються також фактори, що можуть вплинути на обсяг і використання фінансових ресурсів. В деяких випадках показники балансу визначаються на основі експертних оцінок.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з двох розділів: перший - доходи, другий - витрати.

Розділ доходів балансу включає фінансові ресурси, створені в економіці й сконцентровані в державному бюджеті, в розпорядженні господарських структур, в централізованих і децентралізованих цільових фондах, страхових і кредитних установах, частку доходів фізичних і юридичних осіб, а також ресурси, що залучаються від міжнародних фінансових інститутів та зарубіжних інвесторів.

Наявність таких коротких динамічних рядів ускладнює оцінку параметрів економетричних моделей і внаслідок цього застосування багатовимірних економетричних методів прогнозування. З іншого боку, неможливо провести тести щодо специфікації моделей. Ці обставини роблять доцільним, по-перше, застосування досить простих моделей для прогнозування, а по-друге, використання методу комбінації прогнозів. Метод комбінації прогнозів має дві основні переваги:

а) не будучи оптимальним при прогнозуванні конкретного показника, цей метод досить надійний при прогнозуванні великої кількості показників;

б) з огляду на розбіжності між прогнозами, одержаними різними методами, можна виявити показники, які погано прогнозуються екстраполяційними методами і до яких доцільно застосувати експертні оцінки.

При формуванні показників доходів враховуються:

прибуток державних, комунальних, спільних, орендних, акціонерних, кооперативних, приватних та інших підприємств, об'єднань, установ, банків, страхових і громадських організацій, фондів, що працюють на території держави;

податок на додану вартість, який є однією з форм непрямих податків і уповні зараховується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;

акцизний збір, який також є непрямим податком на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів (продукції);

амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів, які здійснюються усіма суб'єктами господарської діяльності, виходячи із середньорічної вартості основних фондів та діючих норм відрахувань;

відрахування на соціальне забезпечення та соціальне страхування, до яких включаються кошти, що відраховуються до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування підприємницькими структурами усіх форм власності, й внески громадян за рахунок їх власних доходів, а також кошти від реалізації населенню путівок на лікування та відпочинок у санаторіях і будинках відпочинку, внески громадян із добровільного страхування та інші надходження;

відрахування до Фонду зайнятості, які визначаються залежно від величини фонду оплати праці до чинних нормативів відрахувань;

відрахування до Фонду конверсії та створення нових видів цивільної продукції, які проводяться підприємствами Мінмашпрому України за встановленими нормативами від собівартості їх продукції;

податки та платежі населення, до яких належать обов'язкові й добровільні платежі та внески, а саме: прибутковий податок із громадян, плата за землю, податок на майно, податок із власників транспортних засобів, податок на промисел, державне мито, місцеві податки та збори;

доходи від зовнішньоекономічної діяльності, які складаються з доходів від експорту продукції за державними контрактами та імпортного мита на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності;

приріст довгострокових вкладів населення в ощадних банках та придбання цінних паперів держави комерційними банками та населенням;

доходи від приватизації, які надходять від реалізації об'єктів державної власності приватним фізичним та юридичним недержавним особам;

інші доходи бюджету та господарських структур, зокрема, відрахування на геологорозвідувальні роботи, лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, надходження відрахувань від перевищення поточних доходів над видатками Національного банку; плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин; надходження від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ; надходження до Державного інноваційного фонду; відрахування на шляхове будівництво, експлуатацію та ремонт автомобільних доріг; кредитна емісія НБУ тощо;

іноземні кредитні надходження відповідно до урядових угод та угод окремих суб'єктів національної економіки з іноземними фінансовими інститутами, фірмами та компаніями;

доходи від транзиту територією України газу, нафти та інших продуктів відповідно до обсягів такого транзиту за тарифами, які визначаються міжурядовими угодами.

У другому розділі балансу відображаються витрати, які здійснюються державою, суб'єктами господарської діяльності всіх форм власності та рівнів підпорядкування за рахунок власних коштів і різних фінансових інститутів на розвиток економіки, задоволення соціально-економічних потреб, соціальний захист населення, оборону та управління, зовнішньоекономічну та зовнішньополітичну діяльність держави, обслуговування державного боргу тощо.

Прогнозування витрат балансу загалом здійснюється із застосуванням економіко-математичних методів, аналогічних прогнозуванню доходів балансу. При цьому враховуються їх економічний зміст, призначення та порядок формування.

Розділ витрат включає: витрати на розвиток економіки, що здійснюються державою та суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності та підпорядкування за рахунок усіх джерел фінансування на капітальні вкладення, приріст обігових коштів, капітальний ремонт, проведення геологорозвідувальних робіт, утримання та розвиток житлово-комунального господарства та інші заходи.

До складу витрат на капітальні вкладення включаються: фінансування нового будівництва виробничих, соціально-культурних об'єктів, житла, шляхів тощо. Витрати на капітальний ремонт включають лише видатки бюджету на ці потреби. До витрат на утримання та розвиток житлово-комунального господарства включаються видатки бюджету на вказані цілі, крім дотацій з бюджету, пов'язаних із здійсненням державного регулювання цін і тарифів на паливо та комунальні послуги.

Інші витрати на розвиток економіки включають кошти за рахунок усіх джерел фінансування, що спрямовуються на фінансування заходів із конверсії підприємств оборонного комплексу, фінансування національної космічної програми, створення потужностей з переробки брухту й відходів дорогоцінних металів, протиепізоотичні заходи, фінансування бюджетних установ та інші витрати агропромислового комплексу, проведення заходів із водного господарства, охорони та відтворення рибних запасів, проведення земельної реформи, землевпорядкування, докорінне поліпшення земель, ведення лісового господарства, фінансова допомога й часткова сплата процентів за наданими кредитами підприємцям, селянським (фермерським) та колективним господарствам на заготівлю сільськогосподарської продукції за державним контрактом, створення державних резервів тощо.

Державні дотації та виплати різниці в цінах включають дотації на газ, бюджетні асигнування на відшкодування паливо-постачальним організаціям різниці в цінах на тверде паливо, що реалізується населенню, дотації житлово-комунальному господарству (на воду, водовідведення, теплопостачання, житлове господарство), дотації міському електротранспорту, автомобільному пасажирському транспорту загального користування, метрополітенам, на здешевлення вартості будівництва молодіжними (житловими) комплексами, на відшкодування витрат шкільним їдальням.

До витрат на соціальні гарантії населенню належать асигнування з бюджету на надання допомоги сім'ям із дітьми, цільові грошові виплати на проживання громадянам із мінімальними доходами; додаткові виплати населенню на покриття витрат на оплату житлово-комунальних послуг, грошова допомога переселенцям, компенсація реабілітованим громадянам, пільгові кредити членам житлобудівних кооперативів, індивідуальним забудовникам (на завершення раніше розпочатого будівництва), компенсація додаткових витрат, пов'язаних із лібералізацією цін у будівництві житла, яке здійснюється підрядними організаціями для житлобудівних кооперативів та індивідуальних забудовників, а також вартості будматеріалів для сільських забудовників, виплата державної допомоги одиноким матерям та матерям, які доглядають за дітьми, фінансування програм із соціального захисту інвалідів, надання пільг ветеранам, інвалідам війни й ветеранам праці.

Витрати на соціально-культурні заходи включають бюджетні асигнування на дошкільне виховання, позашкільну роботу з дітьми, на загальноосвітні школи всіх видів, на підготовку кадрів, охорону здоров'я та фізичну культуру, культурно-виховну роботу, утримання будинків-інтернатів, будинків для інвалідів та інших установ соціального забезпечення.

До витрат на розвиток науки належать асигнування на утримання науково-дослідних інститутів та підрозділів, підвідомчих НАН України, галузевих академій міністерств та відомств, територіальних органів управління, що фінансуються з бюджету за програмою Державного комітету України з питань науки, технологій та промислової політики; а також міністерств і відомств, які фінансуються за рахунок їх власних джерел.

Витрати на пенсії та надання допомоги включають витрати на виплату пенсій та надання допомоги за рахунок коштів Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, а також за рахунок бюджетних асигнувань, а саме: усі види пенсій, що виплачуються громадянам відповідно до чинного пенсійного законодавства, включаючи пенсії військовослужбовцям усіх видів та родів військ та допомогу при тимчасовій втраті працездатності.

Витрати на оборону складаються з витрат на утримання військових підрозділів Міноборони, Національної гвардії, прикордонних військ, штабів і військ цивільної оборони, а також витрати на навчання молоді військових спеціальностей та на утримання військових комісаріатів.

До витрат на управління належать витрати на утримання законодавчої, виконавчої, судової влади, прокуратури, правоохоронних органів, включно зі службою Національної безпеки України, органами внутрішніх справ, податковими службами та митними органами.

До витрат на зовнішньоекономічну і зовнішньополітичну діяльність належать внески до міжнародних організацій, членами яких є Україна, витрати на утримання дипломатичних представництв України за кордоном, витрати на короткотермінові відрядження відповідальних працівників органів державної законодавчої та виконавчої влад, а також інші витрати.

Витрати господарських структур на соціальні заходи включають витрати суб'єктів господарської діяльності на виплату матеріальної допомоги, організацію відпочинку та лікування, поліпшення харчування та задоволення інших соціальних потреб працівників, що здійснюються за рахунок їхніх власних прибутків.

До інших витрат господарських структур належать витрати, які здійснюються суб'єктами господарської діяльності за рахунок їхніх власних прибутків, крім зазначених вище.

Витрати на обслуговування державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього включають витрати: на виплату процентів за вкладами населення в Ощадному банку станом на 01.01.92 p. (тобто, які залишились після ліквідації союзної системи ощадних кас), на виплату процентів за кредитами та на погашення кредитів, одержаних урядом від Національного банку України для покриття витрат бюджету, виплати процентів за державними цінними паперами та витрати з їх викупу, а також на погашення державних внутрішніх та іноземних позик й інші витрати з обслуговування боргу.

До інших видатків бюджету належать видатки: на фінансування житла для військовослужбовців та членів їх сімей; на реставрацію пам'яток архітектури; охорону навколишнього природного середовища; ядерну безпеку; витрати, пов'язані з поверненням кримськотатарського населення та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; на фінансування заходів із ліквідації стратегічних озброєнь та заходів, визначених Національною програмою поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; на відшкодування сільськогосподарським та переробним підприємствам власних коштів, використаних на будівництво об'єктів соціально-культурного призначення; витрати на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики; витрати на індексацію вкладів населення в установах Ощадбанку; на створення резервного фонду Кабінету Міністрів України та інші.

Після виконання розрахунків показників балансу в розрізі окремих статей доходів та витрат визначається їх взаємозв'язок, тобто збалансованість показників, для чого до схеми балансу долучаються показники перевищення доходів над витратами або витрат над доходами.

держава фінансовий ресурс дохід

3.3 Розподіл та перерозподіл національного доходу