Фінансові ресурси держави

Національний дохід -- це сукупність коштів, за рахунок яких існує та розвивається суспільство та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва -- власниками факторів виробництва. На рівні мікроекономіки (господарських ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента, у тому числі земельна. Названі доходи називають первинними, або основними, оскільки вони підкреслюють специфіку економічних суб`єктів, що одержують такі доходи, -- їх безпосередню участь у створенні національного доходу.

Водночас первинні доходи учасників виробництва можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов`язаний з фактором виробництва, з його привласненням у певній економічній формі. Первинні доходи виступають і як різні за формою особисті доходи.

Первинні доходи не залишаються повністю у розпорядженні суб`єктів виробництва, а у результаті перерозподілу частково трансформуються у вторинні, або похідні доходи. Основними каналами перерозподілу національного доходу є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка -- державний бюджет, внески до суспільних, доброчинних, релігійних фондів та організацій тощо.

Вторинні, або похідні доходи у сучасних економічних системах реалізуються через виплати із соціального страхування, стипендії, інші надходження з фінансових закладів (проценти по вкладах, виграші по позиках, лотереях тощо).

У західній економічній літературі розрізняють також функціональний та вертикальний розподіл доходів у суспільстві. Перший відбувається на ринках різних факторів виробництва -- праці, засобів виробництва, природних ресурсів та інших і пов`язаний з цінами останніх, з механізмом ринкового саморегулювання. Так, якщо існує дефіцит робочої сили, представники найманої праці можуть вимагати більш високої заробітної плати, частка якої у національному доході у результаті її підвищення зростатиме. Якщо існує дефіцит засобів виробництва чи природних ресурсів, зростає ціна факторів виробництва, а разом з тим і частка доходів їх власників у національному доході. Отже, функціональний розподіл доходів характеризує розподіл доходів між власниками різних факторів виробництва.

Вертикальний розподіл доходів показує. як розподіляються доходи між різними індивідами та домашніми господарствами (сім`ями), незалежно від джерел і засобів їх одержання, а також, які доходи перебувають у розпорядженні відповідних домашніх господарств.

Вертикальний розподіл ресурсів також впливає на попит і пропозицію на відповідних ринках. Так, технічний прогрес, викликаючи зміни у структурі попиту на робочу силу (підвищення в одних професійних групах, зниження в інших), впливає на співвідношення заробітної плати різних категорій найманих працівників та доходів їх сімей.

Незважаючи на те, що ці два підходи ґрунтуються на методологічних засадах суб`єктивістської школи, вони є цінними для розв`язання ряду теоретичних і практичних питань макроекономічного аналізу, зокрема при виборі оптимального варіанта податкової системи країни тощо.

Тому з переходом до системи національних рахунків цей підхід набуватиме широкого застосування в Україні.

У результаті розподілу та перерозподілу доходжу нації в усіх власників і трудящих, груп населення, сімей та індивідів, підприємств та установ утворюються кінцеві доходи з використанням яких пов`язана заключна стадія руху національного доходу -- його використання. Дохід нації призначений для поточного споживання населення та нагромадження. Останнє виступає необхідною умовою розширеного відтворення, характерного для сучасних економічних систем, у зв`язку з чим частка національного доходу систематично використовується для нарощування ресурсів і вдосконалення науково-технічного й організаційного досвіду суспільства. Тому показник «національний дохід, використаний на споживання та нагромадження» обчислюється за формулою

НД = ФС + ФН,

де ФС -- фонд споживання населення, який у формі особистих доходів надходить трудящим та власникам економічних ресурсів, а також непрацездатним; ФН -- фонд нагромадження, який у формі капіталовкладень (державних та ін.) використовується для розширення виробництва та соціальної інфраструктури.

Національний дохід, використаний на споживання та нагромадження не збігається з показником виробленого національного доходу. Використаний дохід нації зменшується на суму втрат (незібраний або частково зіпсований врожай, втрати від стихійного лиха). Він може зростати чи зменшуватись й залежно від сальдо зовнішньоекономічної діяльності .

Велика увага у макроекономічному аналізі приділяється співвідношенню споживання та нагромадження. З одного боку, фонд нагромадження, його обсяг і структура визначають темпи розширеного відтворення. З другого боку, надмірне збільшення фонду нагромадження стримує зростання споживання, особистих доходів, у результаті чого підриває стимули до розширення виробництва та підвищення його ефективності. Отже залежність між фондом нагромадження та темпами зростання не прямо пропорційне.

Утвердження адміністративно-командної системи ознаменувалося значним підвищенням норми нагромадження (ця норма характеризується часткою національного доходу, яка використовується для нагромадження). У Росії напередодні першої світової війни вона становила 8,5%. Дещо вищим був цей показник напередодні першої п`ятирічки. Але вже на початку другої п`ятирічки норма нагромадження перевищила 30%. Індустріалізація вимагала певного підвищення норми нагромадження, але вона зросла до надмірно високого рівня, який не відповідав можливостям країни.

Тому підвищення темпів економічного зростання обернулося невідшкодованими втратами частини ресурсів, зниженням життєвого рівня великих груп населення, порушенням найважливіших пропорцій відтворення.

Висновки

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виділити фінанси із сукупності інших економічних категорій, бо жодна з них не характеризується таким матеріальним носієм. Ця особливість притаманна фінансам будь-якої економічної системи, проте в різних економічних системах застосовуються неоднакові форми і методи створення й використання фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період.

Держава розпоряджається не всіма фінансовими ресурсами, створеними в країні за певний період часу. У розпорядженні держави знаходяться централізовані фінансові ресурси:

бюджетної системи;

державних фінансових інститутів (Центрального банку, державних фінансових органів, державних кредитних установ);

централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.

Джерелом фінансових ресурсів виступає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Взаємозв'язок фінансових ресурсів із вартісною структурою внутрішнього валового продукту.

Частина фінансових ресурсів є вирахуваннями із заробітної плати, податків та платежів населення.

Велику частку також становлять непрямі податки, які в структурі валового внутрішнього продукту показані згорнутим сальдо, тобто за мінусом дотацій, що надаються різним галузям економіки з державного бюджету. Тому при зіставленні фінансових ресурсів із валовим внутрішнім продуктом треба враховувати особливість взаємозв'язків показників, оскільки метод обчислення фінансових ресурсів об'єктивно зумовлює підвищення їхньої питомої ваги у валовому внутрішньому продукті. Було б доцільно здійснювати коригування фінансових ресурсів із метою вилучення подвійного рахунку.

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі - це комплексний документ-прогноз, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки.

Баланс є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього продукту. Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних джерел, а також слугує інформаційною й аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Національний дохід -- це сукупність коштів, за рахунок яких існує та розвивається суспільство та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп.

Список використаної літератури

1. А.Г. Грязнова, Е.В. Маркина, М.Л. Седова Фінанси. 2013. 463 с.

2. Вдовенко Л.О.,Сушко Н.М.,Фаюра Н.Д. Фінанси: Навч. Посіб.- К: Центр очбової літератури, 2010- 152с.

3. Кудряшов В.П Курс фінансів: Навч. Посібник.- К.: Знання, 2008.- 431с.

4. Лондар С.Л., Тимошенко О.В Фінанси Навч. посіб. - Вінниця: Нова Книга, 2010. - 384 с.

5. П. Ю Буряк, О. Б. Жихор, Б. А. Карпінський; Фінанси: підручник 2010. - 528 с.

6. С. І. Юрій, В. М. Федосов, Л. М. Алексеєнко . Фінанси: підручник. за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. -- К.: Знання, 2008. -- 611 с. 

7. Федосов В.М. Теорія фінансів - 2010. 576 с.

Додаток 1

Додаток 2

Размещено на Allbest.ru