Аналіз фінансової звітності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз фінансової звітності підприємства

Вступ

В умовах ринкової економіки бухгалтерська ( фінансова) звітність господарюючих суб'єктів є основним засобом комунікації і найвжливішим елементом інформаційного забеспечення фінансового аналізу.

Всі підприємства в тій чи іншій мірі постійно потребують додаткових джерел фінансування. Знайти їх можна на ринку капіталів, приваблюючи потенціальних інвесторів та кредиторів шляхом їх об'єктивного інформування про свою фінансово-господарську діяльність, в основному за допомогою фінансової звітності. Наскільки привабливі опубліковані фінансові результати, які показують поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, на стільки висока вірогідність отримання додаткових джерел фінансування.

Крім того, звітність підприємства служить також джерелом інформації не тільки зовнішніх, але й внутрішніх користувачів. За даними звітності може бути зроблено детальний аналіз показників фінансової стану і платоспроможності підприємства, його майнового стану, дана оцінка ефективності використання фінансових і матеріальних ресурсів і т.д.

Мета роботи -- аналіз форм фінансової звітності і визначення показників, які характеризують діяльність підприємства, використовуючи дані звітних форм.

Звітність розглядається як метод узагальнення даних фінансового обліку та як інформаційна ланка між підприємством та суспільством.

У даній роботі буде проведено аналіз фінансової звітності по даним промислового підприємства “Техштамп” , державної форми власності. Аналіз буде проведено, викоритовуючи дані основних річних форм звітності (баланс, звіт про фінансові результати та їх використання, звіт про фінансово-майновий стан підприємства).

В процесі виконання роботи виділяються для розгляду слідуючі питання: місце звітності в системі управління підприїмств, нормативно-правова база звітності, взаємозв'язок форм звітності, взаємозв'язок інтересів користувачів звітної інформації, основні відмінності між вітчизняною і зарубіжною звітністю, характеристика основної форми звітності -- баланс, складання аналітичного балансу-нетто.

Розглядаються методи і способи аналізу: методика експрес-аналізу звітності, поглиблений аналіз господарської діяльності підприємства на основі показників фінансової стійкості, ділової активності та результатів діяльності.

З допомогою методики поглибленого аналізу проводиться вивчене фінансово-господарської діяльності підприємства “Техштамп”, дослідження його платоспроможності та фінансової стійкості, інших показників які можуть бути розраховані на основі звітної інформації.

фінансовий звітність інформаційний забезпечення

1.Фінансова звітність: призначення, склад та аналітичні можливості

1.1 Місце звітності в системі управління підприємством

Всі підприємства будь-якої форми власності зобов'язані складати на основі даних синтетичного і аналітичного обліку бухгалтерську звітність, яка є кінцевим етапом облікового процесу. Бухгалтерська (фінансова) звітність у встановлених формах містить систему достовірних відомостей про реалізацію продукції, робіт та послуг, про витрати на їх виробництво, про майновий і фінансовий стан підприємства, про результати його господарської діяльності.

Бухгалтерська звітність є найкращим джерелом інформації для прийняття управлінських рішень в області планування. За даними звітності керівник звітує перед трудовим колективом, засновником (власником), відповідними структурами управління (фінансові органи, банки) та іншими зацікавленими організаціями.

Ведення обліку, звітності і аналізу є об'єктивною необхідністю виробничого процесу.

Система управлінського обліку поділяється на фінансовий та виробничий облік (облік витрат). Інформація накопичена, оброблена і систематизована виробничим обліком, призначена для внутрішнього використання в процесі планування, контролю та аналізу діяльності підприємства. Ця інформація є комерційною таємницею.

Фінансовий облік -- частина облікової інформації, в якій включено відомості про фінансовий стан та господарську діяльність підприємства. Ці дані узагальнюються в документах фінансової звітності, основними формами якої є баланс і звіт про фінансові результати. Ця інформація призначена не тільки для внутрішнього, але й для зовнішнього, по відношенню до підприємтсва, використання.

Звітність підприємства розглядається як метод узагальнення даних фінансового обліку і як інформаційна ланка між підприємством та суспільством.

Фінансовий облік ведеться на основі розроблених спеціальних вимог та стандартів, на основі яких повинна бути складена фінансова звітність, а також форми і показники, які складаються, групуються і розраховуються на основі встановлених параметрів.

В останні роки все більше при складанні фінансової (бухгалтерської) звітності посилюється відповідність її до міжнародних стандартів.

Бухгалтерська звітність - важливий інструмент управління. Вона використовується для встановлення реальних активів підприємства, ступені їх ліквідності, оцінки платоспроможності та життєздатності підприємства, розробки в необхідних випадках власних заходів фінансового оздоровлення (санації) підприємства.

Складання звітності покладається на використання ряду нормативних документів:

Положенням про органiзацiю бухгалтерського облiку i звiтностi в Українi: затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 3 квiтня 1993 року №250, з врахуванням змiн та доповнень, внесених постановами Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 5 липня 1993 року №509, вiд 24 вересня 1993 року №804, вiд 21 березня 1994 року №175 та вiд 26 квiтня 1995 року №307 i вiд 14 серпня 1996 року №951.

Інструкція про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства:Затв. Наказом Мінфіну України від 18 серпня 1995 р. №139 (із змінами, внесеними ззгідно з наказами Мінфіну №13 від 21.01.96, №231 від 28.10.96, №267 від 20.12.96, №30 від 10.02.97) // Галицькі контракти. - 1997 рік. - №13 - с.126-202.

Інструкція про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства:Затв. Наказом Мінфіну України від 18 серпня 1995 р. №139 (із змінами, внесеними ззгідно з наказами Мінфіну №13 від 21.01.96, №231 від 28.10.96, №267 від 20.12.96, №30 від 10.02.97) // Галицькі контракти. - 1996 рік. - №13 - с.47-50.

Вказiвками щодо органiзацiї бухгалтерського облiку в Українi, затвердженими наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 7 травня 1993року №25, з врахуванням змiн та доповнень, внесених наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 9 серпня 1993 року №55 (п.1.5), вiд 14 жовтня 1993 року №78, вiд 25 березня 1994 року №29 та вiд 10 травня 1995 року №68 i вiд 23 сiчня 1996 року №13, та вiд 19 листопада 1996 р. №244.

Складанню річного звіту, передує обов'язкова інвентаризація фактичної наявності майна, грошових коштів, незавершеного виробництва і розрахунків, принципи якої і механізми урегулювання різниць (надлишків і недостач) відображені в Інструкції по інвентаризації, затверженої наказом Мінфіну України від 11 серпня 1994 р. № 69.

Бухгалтерський звіт вкючає три типові форми (форма № 1, № 2, № 3), які складаються всіми господарськими суб'єктами (крім банків) незалежно від виду діяльності, та форми власності. Міністерства та відомства України за згодою з Мінфіном і Мінстатом можуть затвердити спеціалізовані форми бухгалтерської звітності і вказівки по їх заповненню.

Виправлення помилок за минулий рік, проводяться в тому місяці звітного року, в якому вони були виявлені, і на зміну початкового сальдо не впливає.

При формуванні показників фінансового звіту враховуються вимоги зовнішніх користувачів звітної інформації (інвесторів, кредиторів), податкових і фінансових органів, банків, а також міжнародні стандарти та система національних рахунків.

1.2. Склад бухгалтерської звітності

Бухгалтерська звiтнiсть підпиємства - це система узагальнених поазникiв, що характеризують пiдсумки фiнансово-господарської дiяльностi підпиємства за минулий перiод (мiсяць, квартал, рiк). Вона складається шляхом пiдрахунку, групування i спецiальної обробки даних синтетичного і аналітичного облiку i є завершальною їх стадiєю.

Звiтнiсть мiстить вiдомостi про реалiзовану продукцiю, витрати на виробництво продукцiї, про стан господарських коштiв та джерел їх утворення, про фiнансовi результати роботи пiдприємства. Основна задача звiтностi -- вишукування резервiв подальшого росту та удосконалення дiяльностi пiдприємства, стабiльностi на ринку.

Для виконання покладених на бухгалтерську звiтнiсть функцiй вона має вiдповiдати таким основним вимогам:

гарантувати реальнiсть та достовiрнiсть даних, якi забезпечуються документальним обгрунтуванням всiх записiв, проведенням iнвентаризацiй, додержуванням правил оцiнки статей балансу, розподiлом прибуткiв i витрат за вiдповiднi звiтнi перiоди;

забезпечувати вчаснiсть надходження даних на пiдставi регламентацiї термiнiв спiвставлення звiтних даних для оперативного управлiння господарською дiяльнiстю органiзацiй i пiдприємств.

Основними умовами правильностi складання бухгалтерських звiтiв i балансiв є:

повнота вiдображення всiх господарських операцiй за звiтний перiод;

тотожнiсть даних синтетичного i аналiтичного облiкiв;

тотожнiсть показникiв бухгалтерських звiтiв, балансiв i даних синтетичного й аналiтичного облiкiв.

За періодичністю складання і подання бухгалтерську звiтнiсть подiляють на:

перiодичну (мiсячна, квартальна, піврічна, дев'ятимісячна);

рiчну.

Що до обсягу i складу, то їх визначають тривалiсть звітного перiоду.

Розглянемо склад основних видів фінансової звітності (див. додатки).

Квартальна звiтностi включає такi типовi форми:

Форма № 1 “Баланс пiдприємства”;

Форма № 2 “Звiт про фiнансовi результати та їх використання”.

До складу рiчної звiтностi входять такi типовi форми:

Форма № 1 “Баланс пiдприємства”;

Форма № 2 “Звiт про фiнансовi результати та їх використання”;

Форма № 3 “Звіт про фінансово-майновий стан підприємства”.

До рiчного бухгалтерського звiту додають пояснювальну записку, обсяг якої не повинен перевищувати 15-20 сторiнок, з викладенням основних факторiв, що вплинули у звiтному роцi на кiнцевi результати дiяльностi пiдприємства, i висвiтленням фiнансового стану пiдприємства.

Доцільно передбачити в пояснювальній записці такі розділи:

Коротка характеристика виробничої і фінансової діяльності підприємства.

Основні фінансово-економічні показники.

Склад і структура персоналу.

Склад і використання матеріальної бази.

Реалізація продукції, робіт та послуг. Фактори які впливають на реалізацію.

Облікова політика в звітному періоді.

Витрати виробництва (витрати обігу).

Збереження оборотних засобів і виробничих запасів.

Капітальні вкладення.

Оцінка і аналіз прибутку, рентабельності.

Підсумки аналізу звіту і розподілу прибутку.

Перспективи розвитку підприємства.

Річна звітніст підприємства про результати його господарської діяльності і фінансовий стан відкрита для публікації для зацікавлених споживачів (бірж, покупців, постачальників та ін.)

Достовірність звітності підтверджує незалежна аудиторська організація.

2.Фінансова звітність: методии і прийоми аналізу

2.1 Аналіз форм звітності та їх взаємозв'язок

фінансовий звітність інформаційний забезпечення

Фінансова звітність -- комплекс взаємопов'язаних показників фінансово-господарської діяльності підприємства за звітний період. Звітним формам властивий як логічний, так і інформаційний взаємозв'язок. Суть логічного зв'язку полягає у взаємодоповненні і взаємній кореспонденції звітних форм, їх розділів і статей. Деякі найбільш важливі балансові статі розшифровуються в відповідних формах. Розшифровку інших показників при необхідності можна знайти в аналітичному обліці.

Логічні зв'язки доповнюються інформаційними, які виражаються в прямих і непрямих контрольних співвідношеннях між окремими показниками форм.

Пряме контрольне співвідношення значить, що один і той же показник наводиться одночасно в декількох звітних формах. Так, фонди споживання на початок (кінець) року приводяться в формах № 1, № 5.

Непряме контрольне співвідношення означає, що декілька показників однієї і ряду інших звітних форм зв'язані міх собою простими арифметичними розрахунками.

Наприклад, показник “Використання прибутку”, подається в балансі загальною сумою, а в формі №2 розшифровується по напрямку використання.

Знання контрольних співвідношень важиве не тільки з позиції аналізу, але й контролю, допомагає краще розібратися в структурі звітності, перевірити правильність її складання шляхом візуальної перевірки показників.

Для використання в аналізі даних бухгалтерської звітності, необхідно перш за все перевірити узгодження даних котрі використовуються в різних формах звітності.

Кожне підприємство потребує додоаткових джерел фінансування. Їх можна знайти на ринку капіталів, залучаючи поненційних інвесторів і кредиторів шляхом об'єктивного інформування їх про свою фінансову діяльність, в основномму за допомогою фінансової звітністі. Наскільки привабливі фінансові результати, що показують поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, настільки висока і вірогідність одержання додаткових джерел фінансування.

Виділяють 3 групи користувачів бухгалтерської інформації:

користувачі зовнішні, по відношенню до конкретного підпри- ємства;

самі підприємства (управлінський персонал);

бухгалтери, як представники цієї професії (рис. 1).

Отже, відповідно схемі, кожна з груп має власні інтереси: тільки область 1 відображає сукупність інтересів, загальних для всіх груп.

Призначення ж бухгалтерської звітністі, як раз і полягає в тому, щоб в максимально можливій мірі нівелювати протиріччя між інтересами різних груп користувачівю. В найбільш загальному вигляді взаємоз'язок і взаєморозвиток основних категорій, які визначають основи бухгалтерського обліку, можна записати у такому вигляді:

I O Q A P T,

де I -- інтерес споживачів облікової інформації;

O -- мета бухгалтерської звітністі;

Q -- характеристика облікової інформації;

A -- постулати обліку;

P -- принципи обліку;

T -- техніка обліку.



Рис.1. Схема взаємозв'язку інтересів різних груп користувачів бухгалтерської інформації.

Всі ці категорії в тій чи іншій мірі відображають управлінську природу обліково-аналітичної роботи.

Частково, одним з найважливіших принципів обліку є принцип достатньої аналітичності даних, які генеруються в системі і відображаються в звітністі.

Очевидно, що далеко не кожна інформація може бути відображена безпосередньо в звітності, часто її приходиться давати додатково у вигляді додатків і приміток звітністі, аналітичних записок, графіків, схем. Це актуалізує проблему змісту і структурування бухгалтерської звітністі.

В теперішній час вітчизняна бухгалтерська звітність за основними параметрами прагне до відповідності з вимогами міжнародних облікових стандартів.

Заповнені форми вітчизняної фінансової звітності приведені в додатках до даної роботи.

Основні відмінності між вітчизняною і зарубіжною звітністю: Звітність західних компаній може складатися виходячи з різних методологічних посилок.

Так, європейськими директивами по бухгалтерському обліку рекомендується 4 формати звітності: про прибутки, збитки і два формати бухгалтерського балансу, які визначаються такими балансовими рівняннями:

перший формат -- A = CL + E;

другий формат -- A - CL = E,

де A -- активи;

CL -- поточна кредиторська заборгованість;

E -- інші джерела засобів.

Склад статей в західній звітності не деталізується, в стандартах показують лише найменування найбільш великих розділів, які обов'язково повинні бути включені в звітність. Компанії мають право самостійно вибирати структуру розділів, а також об'єм приведених в додатках до звітністі аналітичних розшифровок і коментарів до баланосових статей. Цим пояснюється той факт, що на Заході практично не можливо зустріти два однакових баланси.

На відміну від вітчизняної облікової тенденції, яка виділяє баланс як основну звітну форму, в західній практиці деякий приорітет віддається звіту про прибутки і збитки. Саме ця форма наводиться першою в річному звіті фірми. Прибуток є важливим показником діяльності західної фірми, тому його прагнуть продемонструвати в першу чергу зовнішнім споживачам.

Методологія подання звітності в економічно розвинутих країнах вдало поєднує наочність звітної інформації та її аналітичніть. Звітність може бути достатньо агрегованою, разом з тим для більшості статей подається детальна розшифровка в додатках, включаючи дані в динаміці.

В західному балансі передбачена інша послідовність розділів і статей: актив -- по зиеншенню ліквідності, пасив -- по зростанню терміну виплат.

Фонди і резерви, створені за рахунок прибутку, в західному балансі не виділяються і відображаються рядком “Нерозподілений прибуток”, який може становити досить велику питому вагу в загальній сумі джерел засобів. Таким чином в пасиві виділяють частіше три джерела власних засобів: акціонерной капітал; емісійний прибуток (доход); нерозподілений прибуток.

Дебіторська заборгованість відображається за мінусом резервів по сумнівним боргам. В основу цього підходу закладено один з основних принципів бухгалтерського обліку на Заході -- принцип консерватизму, суть якого стосовно даної ситуації можна виразити так: вартісну оцінку активів, як джерел можливих доходів, краще занизити ніж завищити.

Основною формою звітності у вітчизняній практиці, як вже зазначалось є баланс (форма № 1). З точки зору підвищення ефективності роботи підприємства і ведення облікової політики, ознаками “хорошого” балансу є:

коефіцієнт поточної ліквідності 2;

забеспечення власним оборотним капіталом підприємства 0,1;

має місце ріст власного капіталу;

немає різких змін в окремих статтях;

дебіторська заборгованість знаходиться в співвідношенні (рівновазі) з розмірами кредиторськоєї заборгованості;

в балансі відсутні “хворі” статі (збитки,прострочені заборгованості кредиторам і бюджету);

у підприємчства запаси і витрати не перевищують величину мінімальних джерел їх формування (власних оборотних коштів, довго- і короткострокових кредитів і позик).

Аналізуючи тенденції основних показників фінансової звітністі, необхідно взяти до уваги вплив деяких спотворюючих факторів, зокрема інфляцію.

Не можна забувати, що сам баланс, будучи основною звітною і аналітичною формою, не вільний від деяких обмежень. Найбільш істотні з них наведені нижче:

Баланс фіксує зформовані на момент його складання підсумки фінансово-господарської діяльності.

Баланс відображає статус-кво в засобах і зобов'язаннях підприємства, іншими словами відповідає на питання, що являє собою підприємство в даний момент згідно використовуваної облікової політики, але не відповідає на питання, в результаті чого склалось така ситуація. Для відповіді на це питання потрібний більш глибокий аналіз, заснований не тільки на залученні додаткових джерел інформації, але й на осмислені багатьох факторів, які не знаходять відображення в звітності (інформація, науково-технічнеий прогрес, фінансові ускладнення у суміжників та інше).

За даними звітності можна розраховувати цілий ряд аналітичних показників, однак всі вони будуть не користі, якщо нема з чим порівнювати. Баланс, який розглядається ізольовано, не забезпечить просторового і часового порівняння. Тому його аналіз повинен проводитись в динаміці і по можливості доповнюватись оглядом аналітичних показників по спорідненим підприємствам та середньопрогресивними значеннями.

Інтерпритація балансових показників можлива лише при залученні даних про обороти. Зробити висновок про те, великі чи малі суми по тій чи іншій статті, можна лише після зіставлення балансових даних з відповідними сумами оборотів.

Баланс -- це сукупність моментних даних на кінець звітного періоду і в силу цього не відображує адевкатно стан засобів підприємства на протязі звітного періоду. Це відноситься перш за все до найбільш динамічних статей балансу. Тому, наявність на кінець року великих по питомій вазі запасів готової продукції зовсім не значить, що таке положення було на протязі року постійно, хоча сама по собі така можливість не виключаєтся.

Фінансовий стан підприємства і перспективи його зміни знаходяться під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але й багатьох інших факторів, які зовсім не мають вартісної оцінки. В їх числі:

можливі політичні та суспільно-економічні зміни;

перебудова організаційної структури управляння підприємством;

зміна форми власності;

професійна чи загальноосвітня підготовка персоналу і т.д.

Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним з розділів комплесного аналізу, який використовує не тільки формалізовані критерії, але й неформальні оцінки.

Одне з істотних обмежень балансу -- закладений в йому принцип використання цін придбання. В умовах інфляції, росту цін на використовувані на підприємстві сировину і обладнання, низького оновлення основних засобів деякі статті відобрахають сукупність однакових за функціональним призначенням, але різних за вартістю, облікових об'єктів. Таким чином, істотно спотворюються результати діяльності підприємства, реальна оцінка його господарських засобів, “ціни” підприємства в цілому.

Одна з головних цілей функціонування будь-якого підприємства -- одержання прибутку. Про те цей показник відображений в балансі недостатньо повно. Подана в ньому абсолютна величина нагромадженого прибутку у відриві від витрат і об'єму реалізації не показує в результаті чого склалась така ситуація. Поданий, наприклад, в балансі прибуток в розмірі 100 тис. грн. може, в принципі, бути прибутком зовсім різновеликих, по розміру оборотуі використовуваних ресурсів, підприємств.

Варто підкреслити, що підсумок балансу не відображує тієї суми засобів, якими реально володіє підприємство, його “вартісної оцінки”. Основна причина полягає в можливій не відповідності балансової оцінки господарських засобів реальним умовам внаслідок інфляції, коньюктури ринку, використовуваних методів обліку та інше.

Баланс дає лише облікову оцінку активів підприємства і джерел їх покриття, поточна ринкова оцінка цих активів може бути абсолютно іншою, причому чим довший термін експлуатації і відображення в балансі даного активу, тим більша різниця між його обліковими і поточними цінами.

Навіть якщо припустити, що активи наведені в балансі по їх поточній вартості, валюта балансу не буде відображати точної “вартісної оцінки” підприємства, оскільки “ціна” підприємства в цілому, як правило, вища сумарної оцінки його активів. Ця різниця характеризує ціну репутації підприємства і може бути виявлена лише в процесі його продажу. Крім того, в балансі залишились статті які носять по суті характер регуляторів, завищуючих валюту балансу. На сам перед це відноситься до статей “Збитки” (регулятор до джерел власних коштів) і “Резерви по сумнівним боргам” (регулятор до статті “Розрахунки з дебіторами”.

В балансі є також статті завищуючи його валюту в силу існуючої методології формування уставного капіталу (статутний фонд). Згідно нормативних документів сума заборгованості засновників по вкладам в уставний капітал відображається по дебету рахунку 75/1 “Розрахунки по вкладам в статутний фонд” з моменту виникнення цієї заборгованості і до моменту її погашення (а цей період може бути достатньо довгий: при первинній емісії акцій половина уставного капіталу повинна бути сплачена на момент реєстрації товариства, а друга полина -- на протязі року) валюта балансу стає завищеною на величину непогашеної заборгованості засновників.

Дуже актуальне і для обліку і для аналізу питання про допустиму і можливу ступінь уніфікації балансу. З технологічної точки зору функціонування системи обліку на підприємстві являє собою процес безперервного агрегування даних. Мала ступінь агрегованості приводить до некерованості і безсистемності великих циркулюючих в системі відомостей. Навпаки, надто велика агрегованість даних, в тому числі і звітних, приводить до скорочення їх інформаційності та аналітичності.

Рівень агрегованості балансу визначає ступінь його аналітичності. Зв'язок тут зворотньо-пропорційний: чим вище рівень агрегованості, тим менш аналітичний баланс. Тому існує питання про доцільність і необхідність розширення складу статей. Як наслідок -- виключний динанізм структури балансу. В західній обліковій практиці проблема агрегованості і звітних даних широко обговорюється спеціалістами. На думку Р.Фокса, бухгалтерський звіт повинен бути стислий і вміщуватись на візитній картці. В.Бувер рахує, що фінансова звітність не повинна спрощуватись. Доцільно заповнювати декілька форм балансів орієнтованих на різних користувачів. В економічно розвинутих країнах структура фінансової звітністі не регламентується, тільки робиться опис переліку і економічного змісту основних статей.

Баланс-нетто: структура коштів і їх джерел

Ціллю аналізу балансу є:

визначення сформованої структури засобів, їх джерел і виявлення змін, які відбулися за звітний період;

виявлення взаємозв'язку статей балансу, що дозволяє встановити використання коштів не зацільовим призначенням;

оцінка платоспроможності підприємства і розробка рекомендації по укріпленню фінансового стану.

Перш за все необхідно змінити баланс для аналітичних цілей. Змінений баланс носить назву баланс-нетто. Для цього потрібно скорегувати окремі статті балансу.

Валюта балансу-нетто в порівнянні з валютою балансу підприємства має відмінність на суму збітків і на суму, котра числиться по статті “Використання позикових коштів”. Це пояснюється слідуючим:

довгострокові кредити і займи які поступили в розпорядження підприємства, при наявності в активі балансу статті “Використання позикових коштів”, відображається двічі. Кредити, одержані на фінансування капітальних вкладень, відображаться в пасиві як заборгованість банку (рядок 500 і 520), та як джерело фінансування капітальних вкладень (рядок 420 і 430). Також подвоєння пасивів відбувається при залученні коштів шляхом випуску акцій та облігацій, коли сума залучених коштів відображається по рядку 510 як довгострокові позикові кошти і рядку 430 як суми надходжень в спеціальні фонди підприємства. Таким чином одні і ті ж засоби показуються одночасно в складі власних і залучених засобів. Тому, щоб усунути повторний рахунок по даним статтям, необхідно скласти дані, вказані в рядку 420 та 430, і відняти дані рядка 300. В результаті отримаємо чисте сальдо спеціальних фондів і цільового фінансування та реальний залишок джерел фінансування капітальних вкладень (без довгострокових кредитів і позикових коштів);

якщо в звітному балансі числяться непокриті збитки (рахунки 98,80,рядок 485 і 490), то на цю суму зменшуються власні кошти.

По даним балансу-нетто встановлюють (табл. 1):

скільки має підприємство основних засобів та інших позаоборотніх активів (перший розділ активу балансу) і яка їх структура;

скільки маємо оборотних (мобільних) засобів і яка їх структура;

які джерела формування засобів (власні кошти, кредити банку, кредиторська заборгованість) і їх структура;

які зміни відбулися в складі засобів та їх джерел за звітний період.

Таблиця 1. Структура засобів та їх джерел по аналітичному балансу-нетто

АКТИВ	ПАСИВ
І. Оновні засоби та ін. позаоборотні активи Оновні засоби та нематеріальні активи капітальні та фінансові вкладення Інші вкладення Всього по розділу І	І. Джерела власних коштів Статутний фонд Спец. фонди та цільове фінансування Нерозподілений прибуток Інші джерела Всього по розділу І
ІІ. Запаси і затрати Виробничі запаси і незавершене виробництво Готова продукція Інші запаси і затрати Всього по розділу ІІ	ІІ. Довгострокові пасиви Довгострокові кредити банків Довгострокові позикові кошти Всього по розділу ІІ
ІІІ. Грошові кошти, розрахунки та ін. Активи Грошові кошти Короткострокові фінансові вкладення Інші активи Всього по розділу ІІІ	ІІІ Розрахунки та інші пасиви Короткострокові кредити та позикові кошти Розрахунки з кредиторами Інші пасиви Всього по розділу ІІІ
БАЛАНС	БАЛАНС

По таблиці 1 перш за все може бути дана оцінка структури майна підприємства і її зміни в звітному періоді. До майна, характеризуючого потенціал підприємства, відносяться основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво. Звідси необхідно встановити коефіцієнт реальної вартості основниїх засобів в майні підприємства, який розраховується як відношення залишкової вартості основних засобів до вартасті всього майна, тобто підсумку балансу-нетто.для промислових підприємств він повинен бути більше 0,5. Те, на скільки ефективно використовуються засоби для підприємницької діяльності, характеризує коефіцієнт реальної вартості основних та матеріальних оборотних засобів в майні підприємства:

Він показує яка питома вага виробничого потенцалу в активах підприємства.Зниження цього показника вказує на зниження можливостей підприємства, яке зумовлене збільшенням валюти балансу по статтям, не віднесеним до виробничого потенціалу.

В розділі І активу відображуються не тільки основні засоби, але й інші позаоборотні активи. Тут показані довгострокові фінансові вкладення в інші підприємства, які хоч й знижують виробничий потенціал підприємства, але приносять прибуток і розширюють можливості виробничо-господарської діяльності і маневрування фінансовими ресурсами.

Відображений в цьому розділі незавершені капітовкладення означають можливості вдосконалення виробничого потенціалу, про те слід вияснити, чи вони не є законсервованими або довгобудовами.

Для здійснення процесу виробництва необхідні оборотні фонди. В умовах неперервності процесу виробництва частина ресурсів підприємства знаходится в сфері обігу. Звідси грошові засоби, виділені для авансу на утворення запасу оборотних виробничих фондів і фондів обігу, показують собою оборотні засоби. В міжнародній практиці оборотні засоби називають робочим капіталом, поточним капіталом. Оборотні засоби є найбільш мобільним елементом виробничого процесу, вони впливають на інтенсифікацію виробництва, підвищення його результативності. Призначення оборотних засобів полягає в тому, щоб при найменшій їх наявності забезпечити неперервність процесу виробництва і реалізації продукції. За способом формування оборотні засоби діляться на власні та залучені (позикові або позичені), а по методу планування на нормовані та ненормовані (схема 1).

Якщо доля мобільних засобів значно первищує імобільні (основні засоби), це свідчить про необхідність зміцнення виробничого процесу і потенціалу.

Оборотні засоби в запасах і затратах є матеріальними, потреба вних планується. Обоснованість їх наявності обов'язкова умова забеспечення безперебійного виробничого процесу, тому вони повинні формуватися за рахунок власних джерел. Норматив власних оборотних засобів відображається в річній звітності по рядку 590 форми № 3.

Зниження частки матеріальних оборотних засобів з фінансової точки зору підвищує ліквідність.

Показані в ІІІ розділі активу балансу оборотні засоби не є матеріальними -- це грошові кошти і гроші в розрахунках, тобто різні види дебіторської заборгованості. Ця частина оборотних засобів є найбільш мобільною і ліквідною, вони в першу чергу можуть бути напрвлені на погашення різної кредиторської заборгованості. Тому їх наявність необхідно порівнювати з кредиторською заборгованостю, показаною в ІІІ розділі пасиву баланса. Перевищення підсумків ІІІ розділу пасиву баланса над підсумками ІІІ розділу активу означає зниження ліквідності підприємства, тобто його платоспроможності.

Особливо негативно впливає на фінансовий стан наявність значної дебіторської заборгованості, по котрій закінчились строки оплати, наднормативних залишків готової продукції та інше.

Аналіз засобів підприємства не обмежується виявленням змін, які відбулися в їх складі і структурі. Необхідно встановити як ці зміни вплинули на ефективність виробництва. Тому на основі даних звітності розраховуються показники стану і використання основних та оборотних засобів.

В звіті “Про фінансово-майновий стан підприємства” (форма №3) приводяться відомості про зміни, які відбулись в звітному періоді по кожній групі основних засобів.

Методика обчислення коефіцієнтів оновлення, вибуття, зносу приводяться далі в роботі.

Ефективність використання основних засобів характеризують показники фондовіддачі та фондоємності.

Фондовіддача виражає об'м продукції в розрахунку на одиницю основних фондів. Формули обчислення приводяться далі

Фондоємність -- відношення вартості основних фондів до вартості виробленої продукції, тобто цей показник обернений фондовіддачі.

Підвищення фондовіддачі -- важливий резерв збільшення випуску продукції. Основними шляхами підвищення фондовіддачі є:

збільшення часу роботи машин, механізмів, обладнання (ліквідація внутрізмінних простоїв, зменшення часу знаходження в ремонті і тому подібне);

оптимальна загрузка техніки виробничих площ;

технічне вдосконалення виробничих основних фондів (використання прогресивних технологічних процесів, нової техніки та інше).

Для оцінки ефективності використання оборотних засобів, приміняється ряд показників. Основні з них:

коефіцієнт оборотності, який показує кількість оборотів, зроблених оборотними засобами за відповідний період часу. За один оборот відбувається процес виробництва, випущена продукція реалізовується, а гроші за її надходять на рахунок підприємства;

тривалість одного обороту в днях -- це період часу, необхідний для здійснення кругообороту

(Г - Т - П - ... - Т' - Г').

В процесі виробництва і реалізації продукції оборотні засоби здійснюють кругооборот в кожній стадії якого міняють свою форму. Так на першій стадії обороту, коли підприємство купує сировину, матеріали, паливо, МШП і т.п., оборотні засоби з грошей перетворюються у виробничі запаси. На другий стадії, коли виробничі запаси передаються в цехи для виготовлення продукції, оборотні засоби знаходяться в стані виробничих затрат (незавершене виробництво). Третя стадія охоплює час від надходження продукції з цехів на склад до її відгрузки покупцям і являє собою товарну стадію. Після оплати готової продукції оборотні засоби міняють товарну форму на грошову і тим самим завершується кругооборот, який може бути виражений формулою

Г - Т - П - ... - Т' - Г'

Тривалість одного обороту виражено в днях, носить назву оботність засобів.

Коефіцієнт закріплення оборотних засобів -- це сума оборотних засобів, яка приходиться на одиницю (грошову) реалізованої за певний період продукції.

Вказані показники тісно пов'язані між собою. Наведемо формули для їх обчислення:

Більш швидка оборотність (чи її прискорення) свідчить про краще використання оборотних засобів. В результаті прискорення оборотності відбувається вивільнення засобів з обороту, тобто з тими ж оборотними засобами підприємство має можливість більше випускати продукції, а уповільнення оборотності визиває додаткове залучення засобів в господарський оборот. Сума вивільнення, або залучененя засобів по результатам оборотності визначається множенням кількості днів прискорення чи уповільнення оборотності на одноденний об'м реалізації в звітному періоді.

Показники використання оборотних засобів і методи їх обчислення наведені в таблиці розрахунків показників в кінці другого розділу роботи.

Склад і структура засобів підприємства, ефективність їх використання багато в чому визначаються джерелами їх формування.

Аналіз джерел утворення засобів виробництва дозволяє встановити, яка доля активів виробництва фінансується власними засобами, а яка -- залученими, який вплив чинять залучені засоби на зміну рівня рентабельності власних засобів.

Показані в І розділі пасиву баланса джерела власних засобів мають цільове призначення:

для вкладень в основні фонди і нематеріальні активи;

довгострокові фінансові вкладення;

фінансування капітальних вкладень;

формування власних оборотних засобів (запасів і витрат), призначених для уставної діяльності підприємства;

фінансування заходів за рахунок створених спеціальних фондів.

Статутний фонд є основним джерелом формування основних фондів, нематеріальних активів і власних оборотних засобів. Джерелом не завершеного будівництва і довгострокових фінансових вкладень виступають як власні засоби, відображені в балансі по статтям “Спеціальні фонди і цільове фінансування”, “Фінансування капітальних вкладень”, “Амортизаційний фонд”, так і довгострокові кредити та позики, показані в ІІ розділі пасиву баланса.

При аналізі балансу припускається, що довгострокові кредити та позики є першочерговими джерелами фінансування незавершеного будівництва, а в недостаючій частині джерелами служать спеціальні фонди, цільове фінансування та амортизаційний фонд.

В пасиві балансу відображається і нерозподілений прибуток, який виступає джерелом фінансування виробничого і соціального розвитку підприємства, а також його фінансових інвестицій.

Зміни, які відбулись на протязі звітного періоду в складі і структурі джерел засобів підприємства, відображені в таблиці 7 (в процентних та абсолютних величинах).

Коефіцієнти, які характеризують джерела засобів підприємства мають такий вигляд:

коефіцієнт автономії або фінансової незалежності

власні джерела

власні + залучені джерела

Коефіцієнт показує питому вагу власних засобів в загальній сумі фінансування активів балансу.

Коефіцієнт співвідношення позичених і власних засобів

сума всіх заборгованостей

сума власних коштів

Цей коефіцієнт показує, скільки залучених коштів припадає на одну грошову одиницю власних коштів. Критичне значення, якщо він більше одиниці,при високій оборотності оборотних засобів може не впливати на фінансову автономність.

По даним бухгалтерського балансу необхідно встановити яка частина власних джерел направляється на фінансування оборотних засобів. Цю процедуру прийнято називати визначенням власних оборотних засобів, а в міжнародній практиці -- визначення чистого робочого капіталу.

Власні оборотні кошти потрібні підприємству для створення постійних мінімальних виробничих запасів (сировина, матеріали, паливо, МШП), покриття витрат незавершеного виробництва, витрат майбутніх перідів, готової продукції, які служать для забеспечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. Залучені засоби знаходяться у тимчасовому користуванні підприємства і підлягають поверненню їх власникам або витрачаються за цільовим призначенням.

Наявність у підприємства оборотних засобів визначається по різниці підсумків І розділу пасиву і І розділу активу балансу. Враховуючи, що джерелом придбання основних засобів і капітальних вкладень є довгострокові позичкові кошти, цілком виправдано додавати їх до підсумку І розділу пасиву. Наявність власних оборотних засобів може бути визначена і як різниця між всіма оборотними засобами (підсумок ІІ і ІІІ розділів активу) і короткостроковими пасивами (підсумок ІІІ розділу пасиву).

Фактична наявність власних оборотних засобів і їх норматив відображаються в звіті (форма №3, рядок 590 і 595). Власні оборотні засоби призначені для створення запасів і покриття витрат, показаних в ІІ розділі активу балансу. Певна частина власних засобів має цільове призначення і використовується в обороті як тимчасово вільні кошти. Це перш за все відноситься до засобів спеціальних фондів і цільового фінансування, амортизаційного фонду. Іммобілізація оборотних коштів (відволікання їх на незаплавновані цілі) відображається по рядку 310 активу балансу як витрати, не перекриті засобами фондів і цільового фінансування. На цю суму зменшується участь власних оборотних засобів в формуванні запасів і затрат. У випадку недостатньості власних коштів для створення вказаних запасів і покриття витрат підприємство залучає позикові кошти у вигляді банківських кредитів, різної кредиторської заборгованості. При цьому частина кредиторської заборгованості є стійким джерелом формування запасів і затрат. Так як по умовам діючих розрахунків ці засоби постійно знаходяться в обороті, їх називають стійкими пасивами. До такої заборгованості відноситься частина заборгованості робітникам і службовцям по заробітній платі і по платежам на соціальне страхування, заборгованість по авансам одержаним, якщо вона носить постійний характер. В балансі нормована частина стійких пасивів не виділяється, що знижує його аналітичність. Підприємства повинні обчислювати стійки пасиви і враховувати їх при визначенні джерел оборотних засобів.

При аналізі джерел запасів і витрат необхідно врахувати, що мінімальні залишки виробничих запасів повинні створюватись в розмірах, які можуть забеспечити неперервність процесів виробництва і реалізації продукції, та покриватись за рахунок власних джерел. Накопичення над нормативних запасів веде до уповільнення оборотності оборотних засобів і залучення позчкових коштів для їх покриття.

В обороті підприємства постійно знаходиться частина кредиторської заборгованості (стійкі пасиви). Необхідно знати середні залишки цієї заборгованості і враховувати їх при розрахунку споживання власних оборотних засобів.

Фінансова стійкість підприємства визначається достатньою наявністю власних джерел оборотних засобів для покриття запасів і витрат, так як при цьому забеспечується фінансова незалежність від зовнішніх позикових джерел, які можуть бути обмежені або дорогими. Про те, якщо грошових коштів і швидкореалізуємих цінних паперів у підприємства більше, чим кредиторської заборгованості, то його платоспроможність в нормі.

Аналіз стану розрахунків і платоспроможності підприємства.

Фінансовий стан підприємства в значній мірі залежить не тільки від забеспеченості власними оборотними коштами, але й від стану розрахунків та залучення в оборот позикових засобів.

Розрахункові відносини характеризуються станом дебіторської та кредиторської заборгованості. Розглядають виправдану та не виправдану дебіторську та кредиторську заборгованості.

Виправдана виникає і погашається у віідповідності з встановленою системою розрахунків між підприємствами, організаціями та окремими громадянами. Невиправдана заборгованість з'являється в результаті порушення договірних умов, установленого порядку та терміну розрахунків.

В процесі аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості перш за все встановлюють її розміри, характер, динаміку та строки виникнення, для чого складається баланс дебіторської та кредиторської заборгованості (див. таблицю 2).

Слід врахувати, що частина вмправданої кредиторської заборгованості ( по заробітній платі, по розрахунках з постачальниками та інше) постійно знаходиться в обороті підприємства і може використовуватись для створення виробничих запасів. По даним балансу може бути дана лише загальна оцінка складу та динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості. Для поглибленого аналізу і прийняття мір по її зниженню необхідно використовувати дані аналітичного обліку, де дається її розшифровка, вказується сроки виникнення.

При аналізі треба виявити, чи не списувалась дебіторська заборгованість на збитки, так як зниження заборгованості по цій причині -- негативне явище. Необхідно також перевірити, чи немає в складі кредитів заборгованості, по якій минув строк позивної давності (на державних підприємствах вона належить внесенню в бюджет).

Визначається також середній строк погашення дебіторської заборгованості, для чого застосовують формули розрахунку оборотності.

До першочергових зобов'язань відносится заборгованість робітникам і службовцям по заробітній платі, заборгованість по платежам фінансовим органам, по позикам, заборговангість постачальникам.

У підприємства в результаті господарської діяльності постійно виникають грошові зобов'язання постачальникам, банкам, фінансовим органам, робітникам та службовцям підприємства та іншим.

Таблиця 2. Баланс дебіторської і кредиторської заборгованості

Статті дебіторської і кредиторської заборгованості	На початок періоду	На кінець періоду	Відхи-лення (- /+)
Дебіторська заборгованість
Товари відвантажені, строк оплати за які не настав (ряд.160)
Розрахунки за товари, роботи і послуги строк оплати яких не настав ( ряд. 170)
Розрахунки з бюджетом (ряд, 200)
Розрахунки з персоналом по іншим операціям
Розрахунки з іншими дебіторами (ряд. 240)
Перевищення кредиторської над дебіторською заборгованістю
БАЛАНС
Кредиторська заборгованість
Розрахунки за товари, роботи і послуги строк оплати яких не настав (ряд. 630)
Розрахунки по авансам одержаним (ряд. 660)
Розрахунки з бюджетом (ряд. 670)
Розрахунки по позабюджетним платежам (ряд. 680)
Розрахунки по строахуванні (ряд. 690)
Розрахунки по оплати праці (ряд. 700)
Розрахунки з іншими кредиторами (ряд 720)
Позики для працівників
Перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською
БАЛАНС

Але оборотні засоби складаються не тільки (і не головним чином) з грошових коштів якими погашаються вище вказані зобов'язання, вони включають виробничі запаси, готову продукцію, дебіторську заборгованість і тому подібне. Кожна з цих складових через визначений час перетворюється на гроші.

Час необхідний для перетворення оборотних активів в грошову форму характеризує їх ліквідність, тобто можливість погашення своїх зобов'язань.

2.2 Методика експрес-аналізу фінансової звітності

Метою експрес-аналізу фінансовї звітності є наочна і проста оцінка фінансового благополуччя і динаміки розвитку господарського суб'єкта. Одним з основних елементів експрес-аналізу є вміння працювати з річними звітами і фінансовою звітністю.

Складання річної звітності є цілком звичайною практикою більшості компаній економічно розвинутих країн. Згідно стандарту, основними компонентами річного звіту є: підготовлена, згідно нормативних документів, звітність, аналітичні розшифровки і примітки до них, інша аналітична інформація, корисна для одержання більш повної і об'єктивної картини про майновий і фінансовий стани підприємства.

Культура складання звіту -- один з факторів успішного ведення бізнесом як з позиції самої компанії, підготувавшої звіт, так і з позиції її зовнішніх контрагентів. Така склалась тенденція в західній практиці, так розвивається облік і на Україні. По-перше, добре структурований звіт дозволяє керівництву підприєиства і його власникам по-новому глянути на стан справ на підприємстві, досягнуті результати фінансово-господарської діяльності, визначитися з перспективами її розвитку. По-друге, для контагентів підприємства бухгалтерський звіт все в більшій мірі стає основним інформаційним документом, підтверджуючим можливість і економічну доцільність взаєиодії з даним підприємством. По-третє, звіт -- це своєрідний спосіб реклами діяльності (нерідко першим кроком фірми-контрагента, при встановленні виробничих контактів, є запит про можливість ознайомлення з річним бухгалтерським звітом потенційного партнера), тому від того, на скільки грамотно і привабливо зроблено звіт, може в значній мірі залежати результат майбутніх переговорів про співробітництво.

В загальному вигляді методикою експрес-аналізу звітності передбачається аналіз ресурсів і їх структури, результатів господарювання, ефективності використання власних і залучених коштів. Зміст експрес-аналізу -- вибір невеликої кількості найбільш істотних і порівняно не важких в обчисленні показників і постійне дослідження їх динаміки. Цей вибір є суб'єктивним, і проводиться аналітиком. Один з варіантів відбору аналітичних показників для визначення економічного потенціалу підприємства і оцінки його діяльності наведено в таблиці 3.

Таблиця 3. Сукупність аналітичних показників для експрес аналізу

Напрямки (процедура) аналізу	Показник
	1. Оцінка стану та динаміки економічного потенціалу підприємства
1.1. Оцінка майнового стану	1. Сума господарських коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, грн. 2. Вартість основних засобів, грн. 3. Коефіцієнт зносу основних засобів, %. Частка основних засобів в загальній сумі активів.
1.2. Оцінка фінансового стану	1. Сума власних джерел підприємства та їх частка в загальній сумі, грн. 2. Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів. 3. Коефіцієнт покриття.
1.3 Наявність у балансі хворих статей	1. Збитки. 2. Кредити та позики, що не погашені в строк. 3. Прострочена дебіторська та кредиторська заборгованість.
	2. Оцінка прибутковості фінансово-господарської діяльності
2.1. Оцінка прибутку	1. Прибуток, грн. 2. Рентабельність продукції, %. 3. Рентабельність основної діяльності.
2.2.Оцінка динамічності	Темп росту виручки (валового доходу) від реалізації, %. Темп росту прибутку, %. Оборотність активів. Тривалість операційного та фінансового циклів.
2.3. Оцінка ефективності використання економічного потенціалу	1. Рентабельність активів, %. 2. Рентабельність авансованого капіталу.

Більшість з наведених в таблиці 3 показників, рівно як і тенденція їх зміни, мають достатньо наочну економічку інтерпритацію, тому наведемо тільки деякі коментарі.

Амортизація являє собою процес розподілення на готову продукцію витрат на основні засоби. Тому коефіцієнт зносу, який залежить від прийнятої методики здійснення амортизаційних відрахувань, строго кажучи, не відображає фактичного зносу основних засобів, рівно як і коефіцієнт годності не дає точної оцінки їх поточної вартості. Це відбувається по ряду причин. Наприклад, на законсервоване обладнання і транспортні засоби нараховується амортизація на повне відновлення, тобто фізично ці засоби не зношуються, але загальна оцінка зносу основних засобів змінюється, що стосується поточної вартісної оцінки технічних засобів і ступені їх відповідності розрахунковій величині залишкової вартості, то в принципі вони залежать від таких факторів, як темп інфляції, стан кон'юктури ринку і попиту, правільності визначення корисного строку експлуатації основних засобів і т.п..

Не дивлячись на умовність показника зносу основних засобів, він має певне аналітичне значення. По деяким оцінкам, значення коефіцієнта зносу більше чим 0,5 вважається не бажаним.

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з точки зору коротко- та довгострокової перспективи.

В першому випадку критерієм оцінки фінансового стану є ліквідність і платоспроможность підприємства, тобто здібність своєчасно і в повному обсязі провести розрахунки по короткостроковим зобов'язанням.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здібність його трансформуватись в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю часового періоду, на протязі якого може бути здійснена ця трансформація (чим коротший період тим вище ліквідність данного виду активу).

Ліквідність підприємства -- це наявність в нього оборотних засобів в розмірі, теоретично достатньому для покриття короткострокових зобов'язань хоча б і з порушенням строків погашення, передбачених контрактами.

Під платоспроможністю розуміють наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторський заборгованості, яка потребує термінового погашення. Основними ознаками платоспроможності є:

...