Механізм фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Механізм фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Загальна характеристика роботи

Серед фундаментальних факторів економічного зростання використання потенціалу інноваційного розвитку в сучасних умовах є надзвичайно важливим для економічної політики як в цілому в світі, так і в Україні зокрема.

Складність цього завдання у період, коли Україна в своєму розвитку успішно подолала етап відновлювального зростання і перейшла до інвестиційного, зумовила необхідність інтенсивних теоретичних пошуків та здійснення на їх основі практичних заходів, що сприятимуть посиленню позицій української економіки в глобальному конкурентному середовищі за рахунок технологічного лідерства, а не використання в основному запасу міцності цінової конкурентоспроможності, що характерно для сьогодення.

Актуальність теми. Інноваційний етап розвитку нерозривно пов'язаний з пошуком джерел фінансових ресурсів та підвищенням ефективності використання фінансових важелів. Наукова думка в цих питаннях має суттєві досягнення. Найповніше здобутки вітчизняної науки й практики в сфері інноваційного розвитку та його фінансового забезпечення представлені у працях В. Александрової, О. Алимова, Ю. Бажала, О. Барановського, Л. Безчасного, О. Білоцерківця, О. Василика, А. Гальчинського, В. Геєця, А. Гриценка, А. Даниленка, Б. Кваснюка, М. Крупки, В. Лагутіна, О. Лапко, С. Льовочкіна, В. Мельника, П. Мельника, В. Опаріна, А. Пересади, С. Соколенка, В. Федосова, М. Чумаченка, Н. Чухрай, В. Шевчука, Л. Шаблистої, С. Юрія. Серед зарубіжних вчених слід відзначити праці М. Арефьєва, В. Бабурина, С. Глазьєва, А. Дагаєва, В. Іноземцева, В. Маєвського, В. Мау, Ю. Морозова, Нельсона Ричарда Р., Р. Нурєєва, Е. Петерса, М. Романовського, Б. Санто, Дж. Стиглиця, А. Фонотова, П. Шеко, Й. Шумпетера, Ю. Яковця, Є. Ясіна.

Разом з тим, узагальнення досягнень економічної думки засвідчує їх певну обмеженість, оскільки сучасна фінансова політика у сфері забезпечення інноваційного розвитку не ґрунтується достатньою мірою на раціональному співвідношенні категорій «фінанси» та «інновації», взаємозалежності процесів фінансового забезпечення та інноваційного розвитку. Хоча вказані проблеми в певному розумінні є основними для вибору методології, теоретичних узагальнень та значущих практичних рекомендацій, цей напрям досліджень у вітчизняній науці практично відсутній.

На нашу думку, продовжує залишатися відкритим питання про здатність фінансової політики взагалі забезпечити інноваційний шлях розвитку, зважаючи на іманентні його властивості в умовах нової специфіки організації економічного та суспільного буття. В зв'язку з цим актуалізується необхідність теоретичного осмислення ролі інновацій у контексті реалізації модернізаційного проекту суспільного розвитку.

Малодослідженим напрямом залишається фінансове забезпечення системи інноваційного розвитку економіки з огляду на взаємозв'язки її складових, характеристики суб'єктів - новаторів і імітаторів, що особливо швидко реагують на розгортання нових тенденцій економічного життя.

Окрім того, чутливі щодо впливу на фінансове забезпечення інноваційного розвитку і процеси нагромадження фінансового потенціалу. Очевидно, що ефективність інноваційного розвитку можлива за рахунок виходу з тих обмежень, насамперед фінансових, в яких опинилася національна економіка. Проте і досі ці питання недостатньо досліджені, особливо щодо науково-методологічного і практичного забезпечення, внаслідок чого має місце неадекватність наявних рекомендацій. В цілому потреба у формуванні цілісного уявлення про механізм фінансового забезпечення інноваційного розвитку постійно зростає як з теоретичних, так і практичних міркувань. Це зумовило актуальність теми дисертації, необхідність поглиблення та виходу на новий рівень досліджень проблематики інноваційного розвитку, його фінансового забезпечення як пріоритетного напряму соціально-економічного прогресу України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою планів науково-дослідних робіт Інституту економіки НАН України, а саме тем: «Економічні параметри розвитку науки» (№ДР 0194U045498), «Інноваційне забезпечення структурної перебудови національної економіки» (№ДР 0198U000013) - розділи «Фінансові параметри забезпечення інноваційної діяльності» та «Механізм фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств України в руслі сучасних світових та вітчизняних тенденцій розвитку фінансових ринків», Інституту економічного прогнозування НАН України, зокрема теми «Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика» (№ДР 0101U005894) - розділ «Податкові чинники формування та реалізації інноваційної моделі розвитку в Україні» та Інституту фінансового права Національної академії державної податкової служби України теми «Фінансово-правове забезпечення запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (№ДР 0302U007111) - розділи «Інновації - центральна категорія економічного прогресу» і «Фінансові ресурси та потенціал як економічна основа інноваційного розвитку».

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України та основних напрямів його удосконалення, спрямованих на утвердження інноваційної моделі економічного зростання.

Реалізація мети зумовила такі задачі дослідження:

з'ясувати взаємозумовленість модернізаційних та інноваційних процесів і на основі цього обґрунтувати теоретично значущі положення, які розкривають сутність інновацій, специфіку їх формування та особливості управління інноваційним розвитком;

розкрити природу неоднозначності інновацій, різноманітності форм та методів їх впливу на розвиток виробництва в контексті фінансового забезпечення інноваційного розвитку;

узагальнити методологічні засади реалізації інноваційного розвитку з урахуванням інтегрованої дії його окремих елементів, дати оцінку їх структури і взаємозв'язків;

поглибити зміст понятійно-категоріального апарату фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки, виявити наявні залежності та напрями його еволюції;

обґрунтувати принципи концептуальної, а на їх основі і функціональної трансформації базової моделі фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки з використанням результатів аналізу інноваційної складової в розвитку економіки України, виходячи із завдань фінансового забезпечення його окремих складових;

дати оцінку ефективності впливу інноваційного розвитку на економічне зростання в Україні на основі порівняльного аналізу міжнародних інноваційних тенденцій та механізмів їх фінансового забезпечення;

виявити суперечності, що виникають у процесі формування та використання фінансових ресурсів інноваційного розвитку економіки України;

розкрити джерела зростання і напрями використання фінансового потенціалу з метою підвищення рівня фінансової забезпеченості інноваційного розвитку економіки України.

Об'єкт дослідження - система інноваційного розвитку економіки.

Предмет дослідження - механізм фінансового забезпечення системи інноваційного розвитку економіки України.

Методи дослідження. У процесі дослідження застосовано методологію системного аналізу, згідно з якою всі процеси проаналізовано у взаємозв'язку та розвитку. Використано багаторівневу концепцію пізнання поставленої проблеми, що включає широкий спектр різноманітних методів. Філософія дослідження полягає в тому, що модернізація суспільного розвитку розглядається як загальне русло руху інноваційних процесів. Для відображення багатогранності змісту інноваційного розвитку, визначальної для ефективності його фінансового забезпечення, використано методологію теорій самоорганізації, макроекономічного регулювання та еволюційної теорії економічних змін. Комплексне висвітлення впливу інноваційних змін на динаміку економічного зростання, оцінка стану фінансового забезпечення інноваційного розвитку стали можливими завдяки використанню методів економічного аналізу: структурно-функціонального, індексного, статистичної дескрипції та математичного моделювання.

Інформаційну базу дослідження складають звітні дані Держкомстату і Міністерства фінансів України, НБУ, МВФ, Світового банку, законодавчі акти з проблем інноваційного розвитку, дані інформаційно-аналітичних бюлетенів, а також монографічні дослідження і статті вітчизняних і зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів. Найістотніші результати дослідження, що містять наукову новизну, полягають у тому, що:

? набуло подальшого розвитку обґрунтування взаємозумовленості модернізаційних та інноваційних процесів у частині їх збалансованої взаємодії, що дало змогу уточнити вимоги до удосконалення управління інноваційним розвитком шляхом поєднання механізмів самоорганізації та державного регулювання як фактора, що визначає ефективні форми фінансових відносин;

? вперше розкрито дихотомічну сутність інновацій через взаємодію ендогенних і екзогенних їх чинників, що дозволило виявити якісні характеристики інновацій (нелінійність, необерненість, відкритість, стохастичність, нестабільність, біфуркаційність), які в сукупності спричиняють неоднорідність інноваційного процесу та істотні відмінності механізмів і технологій фінансового забезпечення його окремих складових;

вперше теоретично обґрунтована необхідність розширення складових системи інноваційного розвитку за рахунок освіти; ця система визначена як взаємопов'язана сукупність «освіта-наука-техніка-виробництво», що сприяє її системному впливу на економічне зростання та дозволяє адекватно реалізувати інноваційний розвиток через розгортання нових форм його фінансового забезпечення, зокрема переходу від структурного (поетапного) підходу до ієрархічного (системного), в яких закладена стимулююча функція;

поглиблено сутність вихідних фінансових понять, що становлять теоретико-методологічне підґрунтя дослідження, а саме: «фінансовий механізм», «фінансове забезпечення», «фінансові ресурси», «фінансовий потенціал» та запропоновано авторське тлумачення їх змісту. Доведено, що реалізація їх сутності та динамічних змін сучасних форм неможливі через універсальні поняття і механізми, а вимагають їх трансформацій шляхом урахування специфіки об'єкта дослідження і цільової спрямованості на вирішення конкретних завдань;

вперше запропоновано і обґрунтовано теоретичну концепцію фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки, яка поєднує в межах єдиної методологічної основи специфіку фінансового забезпечення інноваційного розвитку з огляду на його складові, об'єкти і суб'єкти, що надає такому забезпеченню статусу генератора зростання інноваційного і фінансового потенціалу;

виділені й оцінені основні складові суперечності між об'єктивними закономірностями суспільного розвитку (в частині існування потреби в інноваціях) та наявними умовами їх створення і реалізації (в частині фінансового забезпечення);

запропоновано використання низки інноваційних і фінансових показників для оцінки ефективності інноваційного розвитку економіки, що дозволяє відстежувати інноваційні тенденції та реально оцінювати ситуацію щодо їх фінансового забезпечення;

розкрито недоліки практики формування і використання фінансових ресурсів в економіці України в сферах фінансів підприємств, державних фінансів, фінансів домогосподарств та визначено резерви фінансового потенціалу інноваційного розвитку;

набуло подальшого розвитку обґрунтування основ використання потенціалу сектора державних фінансів, насамперед через підвищення ефективності видатків бюджету шляхом включення до складу інструментів бюджетної політики пропорцій розподілу фінансових ресурсів між складовими системи інноваційного розвитку, що буде сприяти підвищенню ефективності регулювання фінансових потоків на макрорівні;

обґрунтовано напрями удосконалення податкової політики в частині стимулювання інноваційного розвитку через запровадження диференційованого підходу до встановлення податкових ставок і пільг з урахуванням якісних характеристик інновацій за ознаками їх належності до відповідних технологічних укладів і мультиплікативного впливу на розвиток фінансового та структурного потенціалу виробництва; виведення витрат підприємств на інвестиції в основні фонди при оподаткуванні прибутком;

обґрунтовано пропозиції щодо підвищення ефективності дії механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку через збільшення частки довгих грошей у структурі грошової маси та виведення частини готівкових коштів з тіньового сектора з подальшою капіталізацією цієї частки маси на довгострокових депозитах; реалізацію заходів, спрямованих на ефективність управління державними корпоративним правами; створення умов для використання інвестиційного ресурсу, що формується в новій пенсійній системі;

запропоновано заходи для усунення дисбалансу між державними та підприємницькими інтересами при визначенні амортизаційної політики, зокрема на основі сукупності вимог щодо варіювання методами прискореної амортизації; створення Державного амортизаційно-інноваційного фонду за рахунок частини амортизаційних відрахувань підприємств державної форми власності зі спрямуванням його коштів на фінансування пріоритетних напрямів розвитку економіки та фундаментальних досліджень.

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження розвивають теорію, методологію і практику інноваційного розвитку економіки України та його фінансового забезпечення.

Висновки та пропозиції, отримані автором в ході дослідження, використані у процесі підготовки розробок Інституту економіки НАН України щодо інноваційного розвитку, представлених центральним органам влади і управління (довідка ІЕ НАН України №122-9/647 від 05.12.03). Пропозиції щодо підвищення ефективності інноваційного розвитку отримали схвальну оцінку Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (лист

№72 - 30/28 від 27.02.04). Пропозиції про вдосконалення кредитного забезпечення економіки інноваційного типу використані Департаментом монетарної політики при розробці Положення про регулювання НБУ ліквідності банків шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій та проекту Положення про формування банками України обов'язкових резервів (лист НБУ №14-15/1246 від 30.03.04). Пропозиції щодо методів оцінки ефективності інноваційного розвитку використані Головним управлінням з питань економічної політики Адміністрації Президента України при підготовці прогнозно-аналітичних матеріалів для Глави держави (лист Адміністрації Президента України №10-08/968 від 17.05.04). Пропозиції щодо регулювання і податкового стимулювання інноваційного розвитку використано в процесі виконання науково-дослідної роботи за напрямом «Узгодження пріоритетів державної бюджетної політики з концептуальними засадами стратегії соціально-економічного розвитку України» у складі робочої групи, створеної розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про основні напрями та організацію наукових досліджень з питань, пов'язаних із забезпеченням проведення державної фінансової політики та удосконаленням бюджетного процесу в 2005-2007 роках» від 27.11.03 р. №729 - р.

Особистий внесок здобувача. Наукові положення і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідались на науково-практичних конференціях, серед яких: «Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення» (м. Ірпінь, 2001), «Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання» (м. Луцьк, 2002), «Оподаткування в промисловому регіоні: теорія, практика і перспективи розвитку» (м. Донецьк, 2002), «Творча спадщина Й.А. Шумпетера та трансформація сучасної економіки України» (м. Чернівці, 2003), Всесоюзному семінарі «Статистика науки и техники в условиях перестройки хозяйственного механизма» (м. Москва, 1989), V Міжнародному Конгресі українських економістів «Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку» (м. Львів, 2000) та інших.

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано в 53 наукових працях, у тому числі в індивідуальній (17,5 др. арк.), 3-х колективних монографіях (безпосередньо автору належить 5,5 др. арк.), в 32 статтях у фахових виданнях, у 5 інших виданнях, у 12 публікаціях у матеріалах і тезах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Її повний обсяг становить 448 сторінки і включає 64 таблиці (з них 7 таблиць займають 7 окремих сторінок), 9 рисунків (з них 5 рисунків займають 5 окремих сторінок), 7 додатків на 16 сторінках і список використаних джерел із 292 найменувань на 26 сторінках.

Основний зміст

інновація економіка фінансовий

У першому розділі «Методологічні основи дослідження інноваційного розвитку» викладена методологія дослідження, розкрита взаємозумовленість модернізаційних та інноваційних процесів, сутність і роль інновацій у системі забезпечення економічного розвитку. Виявлені концептуальні засади набуття інноваційним розвитком системності, що становить передумову цілісної розробки проблеми його фінансового забезпечення.

Враховуючи складність феномену інновацій, у роботі розкривається методологічне значення багаторівневої концепції пізнання, що включає загальнонауковий інструментарій, сукупність методів інших наук та окремих дисциплін. Це дає можливість висвітлити ступінь наукової розробленості теми, глибше проникнути в сутність проблеми, виявити зв'язки між її складовими.

В частині загальнометодологічних основ дослідження проблеми особливу увагу приділено процесам модернізації суспільного розвитку. Аналіз історичного досвіду переконливо свідчить, що саме модернізаційні процеси, в основі яких лежав науково-технічний, економічний та суспільний розвиток, забезпечували поступальний, спрямований уперед рух суспільства, економічний прогрес. Сьогодні процеси модернізації уособлюють новий етап в трансформаційній еволюції України, коли відбувається створення нового соціально-економічного середовища як результату розвитку індустріального суспільства в умовах викликів постіндустріалізації і глобалізації.

Інноваційний розвиток знаходиться з модернізаційними процесами фактично в одному ряду. Саме тому пріоритет у теоретичній побудові його ефективної моделі відданий модернізації як методологічному орієнтиру, згідно з яким повинні розгортатися і продуктивні, і творчі сили людства, що формують інноваційний тип розвитку.

В ході дослідження встановлено, що хоча модернізаційні процеси пройшли історичне випробовування на теренах колишнього СРСР, а в 90-х роках на ідею модернізації в її класичній формі зробили ставку всі пострадянські країни (не була винятком й Україна), у багатьох із них потенціал модернізаційної теорії та її альтернативних форм використано досить обмежено і неефективно. Аналіз основ цієї теорії, здійснений з урахуванням її внутрішніх проблем та реальності, що в новій якості здійснює вплив на неї, дозволив сформулювати методологічно значущі положення для забезпечення ефективності модернізації та інноваційного розвитку, згруповані таким чином. По-перше, відновлення модернізації та інноваційних процесів на нових засадах, основними з яких є:

їх піднесення до рівня парадигми в науці та ідеології на практиці;

розуміння не лише як інструменту досягнення певної межі розвитку, але й як неперервного процесу розвитку суспільства;

набуття загального і всеохоплюючого характеру в частині доповнення техніко-економічних модифікацій комплексом соціальних, політичних, культурних, демографічних перебудов суспільства;

органічність шляху розвитку і засвоєння;

розуміння інноваційного розвитку як нелінійної, динамічної, відкритої системи, що сприяє кращій організації управління цією системою;

втілення через узгоджену та одночасно спільну участь держави, суспільства і бізнесу, хоча їх функції не є однозначними.

По-друге, органічний взаємозв'язок модернізації та інновацій. Хоча в наукових уявленнях про модернізаційні процеси, які склалися раніше, був також присутній елемент інноваційного розвитку, однак встановлено, що він існував у своєрідній формі. Застосування методології системного і синергічного підходів засвідчило, що інноваційний розвиток переважно розглядався як: ізольована система, якій не притаманне «навколишнє середовище» (відсутність обміну енергією призводила до найпростішого стану цієї системи - повної рівноваги, що фактично не формувало її нових якостей); достатньо однорідне утворення, проста сукупність елементів, що не відображають реальних механізмів здобуття нового знання і його перетворення у нововведення як основи структурної трансформації економіки. Це призводило до втрати інноваційного потенціалу і не забезпечувало його втілення у систему економічного прогресу.

По-третє, істотне оновлення функціонального змісту державного управління. Роль держави має бути посиленою, але за іншим сценарієм. Основні його ознаки містяться в забезпеченні державою через відповідні дії і програми: а) максимальної адаптивності суспільства до утвердження інноваційної ідеології; б) випередження поступального розвитку політичних, соціальних і економічних інститутів у їх взаємодії з розвитком науково-технічних факторів суспільного прогресу; в) підтримки руху до нового, синтезного стану, який сьогодні усвідомлюється у формуванні економіки, що базується на знаннях, і особливо у сферах, що є двигуном зростання; г) зміну функцій втручання держави в механізм функціонування суспільства на систему стимулюючих заходів щодо розвитку на органічних засадах.

Втілення цієї методологічної основи і використання методів, створених у надрах інших наук, дозволило дати характеристику інноваціям як соціальному явищу, розкрити їх дихотомічну сутність, висвітлити на противагу «валовій оцінці» нові грані їх впливу на динаміку економічного зростання. Встановлено, що на сучасному етапі, незважаючи на неоціненний доробок класичної та неокласичної теорій інновацій, їх теоретичні конструкції виявляються неадекватними складності і багатогранності даної категорії. Вибір оптимального шляху інноваційного розвитку робить необхідним зіставлення традиційних і постнеокласичних теорій та використання різних рівнів розкриття сутності інновацій, які в єдності здатні сформувати нові методологію і методи регулювання такого розвитку, зміцнюючи його нову роль на сучасному етапі.

На основі аналізу дефініції «інновація» зроблено висновок, що в найширшому науково-методологічному контексті важливим є визначення їх як стохастичного процесу створення позитивних альтернативних можливостей розвитку будь-якої відкритої системи (економічної, соціальної, біологічної тощо), а при наближенні до предметної області економіки - позитивних соціально-економічних ефектів. Випадковість генерації можливостей, напрямів розвитку зумовлена тим, що інноваційний процес за своєю іманентною сутністю є трансцендентною дією. Це означає, що можливість попередньо заданого впливу людини на динаміку цього процесу, а звідси й управління ним істотно обмежені. Можна визначати стратегічні напрями розвитку, мобілізувати ресурси для цілей модернізації економіки тощо, однак інноваційний чинник виступає як екзогенний фактор впливу. Таким продовжує він вважатися і в сучасній економічній теорії. Разом з тим, утвердження інновацій як нового етапу в трансформаційному розвитку суспільного життя загострює проблему однобічного трактування сутності інноваційного ресурсу як екзогенного чи ендогенного чинника. Розкрито дихотомічну сутність інновацій через взаємодію цих чинників (табл. 1). Їх протистояння відображається у якості знань. Залежно від того, наскільки вони є дійсно новими чи вже відомими, визначається вид інновації (базова, поліпшуюча, псевдоінновація) та її властивості: екстенсивної змінної чи інтенсивної. Відзначено особливість цього процесу сьогодні, коли відбувається посилення ендогенного характеру інноваційних процесів, зокрема через спроби ендогенізувати екзогенні чинники.

Таблиця 1. Дихотомічна сутність інновацій

Ознака	Характеристика інновацій
	ендогенний чинник	екзогенний чинник
1. Джерело походження інновацій	іманентне (похідне)	трансцендентне (первинне)
2. Характер впливу	нерадикальний (поступальний)	радикальний
3. Об'єкт впливу	оптимізація рівня економічного процесу	збільшення абсолютної величини граничної продуктивності капіталу, праці
4. Фактори впливу	знання вже відомі	дійсно нове знання
5. Механізм впливу	динамічна рівновага економічної системи внаслідок дифузії інновацій	збурення, прорив, самоорганізація
6. Характер економічного зростання	екстенсивний	інтенсивний
7. Наслідки впливу	зростання ефективності суспільного виробництва в межах чинного технологічного укладу	докорінна зміна технологічного укладу суспільства

Доведено, що виявлені через дихотомічну сутність інновацій їх нові якості і властивості в сукупності мають принципове значення для істотного оновлення змісту забезпечення інноваційного розвитку, зумовлюють потребу набуття фінансовими відносинами нових форм, спричиняють поступову заміну технологій фінансового забезпечення.

Методологічно забезпечити процес докорінних змін у формах і змісті інноваційного розвитку можна лише на засадах цілісності та системності. Ці засади ніякими іншими не замінюються, бо інакше не можна виразити сутність цього розвитку. Вузька прикладна спрямованість та зазвичай несистемний характер, притаманні попередньому етапу розвитку, що не виправдали тих сподівань, які були покладені на науково-технічний прогрес останньої чверті ХХ століття, потребують перегляду.

Як підсумок дослідження інноваційного процесу як цілісності, у взаємозв'язку всіх елементів, доведена необхідність розширення ієрархії системи інноваційного розвитку. Система не може бути повноцінною без такого елементу, як освіта. Нині абсолютно очевидно, що не можна нехтувати як процесом технологічних змін, так і пізнанням світу. Їх взаємозв'язок зумовлює і соціальний, і економічний прогрес. До того ж вони є взаємопов'язаними настільки, наскільки за традиційної ринкової економіки взаємопов'язані та взаємозумовлені такі категорії, як попит і пропозиція, товар і ціна тощо.

Окремо необхідно вести мову про взаємозв'язки елементів в межах інноваційної системи. Оскільки система вважається апріорі відкритою, то вона, з одного боку, має містити певні підсистеми, а з іншого - бути підсистемою, невід'ємним елементом більших систем. Обидві ці властивості притаманні інноваційній системі економіки, що вимагає їх урахування при розгортанні нових форм фінансового забезпечення.

Таким чином, здійснений аналіз дав підстави стверджувати, що найважливішим для сучасного фінансового забезпечення інноваційного розвитку стає знаходження таких механізмів, які б якнайкраще відповідали і внутрішній логіці феномену інновацій, і різноманітності зовнішнього впливу.

У другому розділі «Теоретичні засади фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки» визначено вихідні категорії і поняття фінансової складової інноваційного розвитку, досліджено його економічну основу, взаємозв'язки процесів фінансового забезпечення й інноваційного розвитку, обґрунтовано концептуальні підходи до механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку. Методологічною основою цього дослідження стало розмежування категорій «фінансові ресурси» і «фінансовий потенціал» у їх взаємозумовленості, взаємозв'язок категорій «фінанси» і «інновація», що в результаті дозволило запропонувати теоретичну модель сучасного механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку, яка адекватна фундаментальним властивостям цих категорій і втілює системно-еволюційний підхід до їх взаємозв'язку.

Аналіз засвідчив, що високодинамічність факторів, які визначають постійний розвиток фінансових категорій, появу в кожному новому періоді своїх особливостей значною мірою зумовили втрату при використанні цих категорій конструктивної ролі їх сутнісних характеристик, а в деяких випадках взагалі призвели до підміни сутнісного підходу організаційним. Доведено, що посилення прагматичного підходу не повинно відбуватися за рахунок недооцінки фундаментальних якостей. Найбільш продуктивним методологічним ключем до практичного застосування окремих категорій є пізнання їх внутрішнього наповнення, виділення базисних принципів, щоб на основі цього врахувати специфіку їх змісту стосовно реальної дійсності.

Доведено особливе значення для реалізації потенціалу фінансових категорій спрямованості їх дії (повної чи переважної) на конкретні об'єкти. Концептуально напрям такого підходу визначено у використанні певних модифікацій фінансових категорій, понять, які розцінено як: а) системну еволюцію, об'єктивний процес становлення фінансових відносин як складної системи; б) крок на шляху пізнання методології фінансового впливу на макроекономічні процеси, вищий ступінь володіння фінансовим інструментарієм; в) фундамент формування раціональної фінансової політики, в якій стикуються всі найбільш ефективні напрями її розвитку.

Фінансове забезпечення в контексті і загальнотеоретичної, і практичної площини визнано цілісним процесом, що охоплює власне фінансове забезпечення, можливості нагромадження і відтворення фінансових ресурсів, а також його регулятивний потенціал. Зважаючи, що економічну основу фінансового забезпечення становлять фінансові ресурси, основні його проблеми вбачають у їх наявності. Незважаючи на поширеність такого підходу, в дослідженні він визнаний обмеженим, оскільки висвітлює однобічну залежність між обсягами фінансових ресурсів та рівнем розвитку, коли фінансові потоки нібито консервуються в стані, що існує в конкретному часі та просторі. Разом з тим, не можна ігнорувати внутрішні імпульси (часто зовні не передбачуваного руху) залежностей між обсягами фінансових ресурсів і можливостями розвитку.

Для комплексного відображення об'єктивної реальності зазначені переваги категорії «потенціал» - якісного показника, що характеризує функціонування економічної системи. Розуміння і поєднання в межах єдиної методологічної основи - категорії «фінансовий потенціал» наявних фінансових ресурсів (як своєї спожитої частки) та їх резервів (що можуть бути використані за певних умов), на відміну від обмеження розвитку категорією «фінансові ресурси» здатні інтегрувати глибинні економічні процеси, здійснити мобілізуючий вплив на розкриття джерел розвитку, виявити нові грані фінансових резервів, чітко окреслити перспективи розвитку, вказати на необхідність проведення тих чи інших заходів для реалізації генеруючої функції фінансового механізму. Це дозволяє забезпечити єдність та цілісність теоретичного задуму, аналітичних і емпіричних результатів дослідження.

На основі теоретичного аналізу взаємозв'язку категорій «фінансові ресурси» і «фінансовий потенціал», їх невіддільності та суттєвих відмінностей з огляду на сутність, структуру і джерела зроблено висновок, що методологічним ключем до пізнання закономірностей і тенденцій фінансового забезпечення, визначення рівня його можливостей є використання обох категорій. Це дозволяє максимально задіяти потенціал, що знаходиться в площині теорії і практики фінансів, через суттєве проникнення закономірностей дії закону вартості і вартісних відносин у механізм фінансового забезпечення.

Дослідженням встановлена і методологічна слабкість такого підходу, що полягає в ігноруванні труднощів реальної економічної дійсності, в нашому випадку - інноваційного розвитку. Критично вагоме значення має те, що за його внутрішнім змістом можна не просто пояснити, але й віднайти джерела їх фінансового забезпечення. Саме ці внутрішні імпульси становлять особливий інтерес, бо здатні сформувати основу не традиційного підходу до фінансового забезпечення інноваційного розвитку.

Доведено, що з огляду на діалектичний та взаємно-зворотний характер встановленого зв'язку, успішність реформування цих пов'язаних процесів фактично залежить від досконалості володіння інструментарієм його реалізації. До умов, здатних сприяти розв'язанню цієї проблеми, віднесено, насамперед, виокремлення із загального фінансового механізму суспільного розвитку механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку. Такий підхід означає не лише реалізацію динамізму у власній структуризації фінансового механізму, але й формує інструменти системного аналізу проблеми фінансового забезпечення економічного прогресу на основі реалізації інноваційної моделі.

Вихідним моментом у логічній моделі дослідження механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку визнано визначення його поняття. Він представлений як фінансове утворення, в якому функціонує упорядкована і взаємопов'язана узгодженою спрямованістю сукупність фінансових відносин, стимулів, важелів, інструментів, форм та методів, здатна до автономного забезпечення інноваційної діяльності. Обґрунтована потреба підняти на вищий загальнометодологічний рівень значущість такого механізму, як категорії та практичного інструменту в галузі управління інноваційним розвитком.

До умов реалізації взаємозв'язку між фінансовим забезпеченням та інноваційним розвитком віднесено також розгортання, як самостійних і визначальних, категорій «фінансові ресурси інноваційного розвитку» та «фінансовий потенціал інноваційного розвитку». Це продиктовано необхідністю адекватно відобразити економічну основу фінансового забезпечення інновацій одночасно як: 1) результату сучасної економічної ситуації; нових процесів та форм суспільних і виробничих відносин, що формуються; 2) безперервний та багатофакторний процес; 3) інтегральний показник виміру нових можливостей, на основі яких можна спрогнозувати перспективи подальшого інноваційного розвитку. В найбільш узагальненій формі зміст фінансового потенціалу інноваційного розвитку представлено як сукупність фінансових можливостей економічної системи для інноваційного розвитку в інтересах економічного прогресу. Визначено, що кількісні і якісні зміни таких можливостей досягаються завдяки раціональному використанню фінансових ресурсів на потреби інноваційного розвитку. Оскільки реальні резерви на кожному етапі мають певні і дуже рухливі межі, то на перший план виходять питання адекватної організації, зокрема через фінансовий механізм.

Особливе місце серед умов реалізації досліджуваного взаємозв'язку відведено врахуванню закономірностей такого розвитку. Встановлено, що сучасна фінансова політика фактично ігнорує вплив на фінансову динаміку мультиплікатора інноваційного розвитку, а це призводить до економічних втрат і неадекватним результатам прийнятих рішень. Розробляючи стратегію і тактику інноваційного розвитку, не керуються критеріями, заснованими на відмінностях окремих компонентів і ланок інноваційного процесу. Специфічні за своєю природою відносини, що виникають у процесі функціонування окремих елементів системи, розглядаються ізольовано або як механічна сукупність. Доведена необхідність зміни таких підходів. Зокрема, доцільність послідовного врахування факторів, що визначають специфіку окремих видів інновацій (піонерні, поліпшуючі тощо), суб'єктів інноваційного ринку (новатори й імітатори), а також складових системи інноваційного розвитку. Базові інновації, що справляють найсуттєвіший вплив на розвиток суспільства, повинні найбільше підтримуватися державою, покращуючі ж інновації, що лише затягують час, слід вилучати із системи державної підтримки, а до псевдоінновацій, які призводять до неефективного розподілу обмежених ресурсів важливо застосовувати систему антистимулів.

По суті вже не є інноваційним процес дифузії інновацій, оскільки в ньому задіяні зовсім інші сили, інший механізм копіювання. Значення цього процесу в тому, що інновації вже не потребують коштів у тих розмірах, як раніше, бо певною мірою створюють їх самі. Тобто, в системі координат «фінанси-інновації» відбувається перехід до нового етапу діалектичного розвитку: інновації вже стають першоджерелом фінансів. Це диктує необхідність виокремлення процесів прориву та дифузії із загального інноваційного процесу, зважаючи на його наслідки і для інноваційного розвитку, і для фінансового механізму.

В процесі дослідження система інноваційного розвитку представлена як сукупність структур, що, з одного боку, споживають, а з іншого - виробляють фінансові потоки іншої якості, доповнюючи живильну сферу. Відтак, інноваційний розвиток стає джерелом нарощування обсягів фінансових ресурсів і модифікації їх якісних характеристик, що інтенсивніше включає нові оберти інноваційного розвитку. Таким чином фінансовий потенціал, що застосовується для нарощування інноваційної активності, генерує зростання як інноваційного, так і фінансового капіталу, сприяє трансформації механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку із витратного в продуктивний.

На основі розгортання категорії «фінансовий потенціал інноваційного розвитку» та реалізації взаємозв'язку інноваційних і фінансових процесів доведена об'єктивність концептуальної та на її основі функціональної трансформації базової моделі фінансового забезпечення інноваційного розвитку, основні відмінності між якими відображено в табл. 2.

Таблиця 2. Порівняння базової та трансформованої моделей фінансового забезпечення інноваційного розвитку

Ознака	Базова модель	Трансформована (еволюційна) модель
Методологічна сутність	Інноваційний процес	Система інноваційного розвитку
Функціональна сутність	Достатність фінансового забезпечення	Інтегроване поєднання фінансового забезпечення та стимулюючих засад
Область дії	Сфера використання фінансових ресурсів	Уся система відносин, що викликають і супроводжують інноваційний розвиток
Характер	Витратно-компенсаційний	Продуктивно-стимулюючий
Форма моделі	Лінійна	Нелінійна
Механізм розвитку	Можливість забезпечення фінансовими ресурсами	Приведення в дію фінансових стимулів
Джерело розвитку	Самоорганізація системи, що забезпечують імітатори	Динамічність, нестабільність розвитку, що забезпечують новатори
Резерви розвитку	Інтенсифікація використання наявних фінансових ресурсів	Інтенсифікація, пошук і залучення нових незадіяних ресурсів
Метод фінансування	Структурний (поетапний)	Системний та диференційовано орієнтований на об'єкти і суб'єкти інноваційного ринку

У третьому розділі «Аналіз стану інноваційного розвитку та його фінансового забезпечення в Україні» досліджено стан і фактори складових системи інноваційного розвитку, оцінено його вплив на економічне зростання в Україні, здійснено порівняльний аналіз міжнародних інноваційних тенденцій і тенденцій фінансового забезпечення інноваційного розвитку.

Результати аналізу в розрізі складових системи інноваційного розвитку дозволили зробити висновок, що інноваційний розвиток в Україні відбувається в умовах сформованої суперечності між об'єктивними закономірностями суспільного розвитку (в частині існування потреби в науково-технічних досягненнях) та умовами їх отримання і реалізації. Фактори, що доводять цей висновок систематизовано у дві групи. Перша - включає ті з них, які торкаються власне здійснення такого розвитку, а саме:

непослідовність, за спрощеного трактування його змісту;

безсистемність, за порушення єдності інноваційного процесу;

недостатня усвідомленість значущості інноваційного розвитку, зокрема його мультиплікативного ефекту;

недостатній рівень забезпечення економічних умов його функціонування.

Друга група факторів вказує на непродуктивне використання фінансових ресурсів для інноваційного розвитку через:

невідпрацьованість стратегії фінансового забезпечення;

недостатнє врахування закономірностей інноваційного розвитку;

недостатню увагу до базисних інновацій, які формують високоукладність структури економіки, переважання продукт-інновацій;

неоптимальність структури інновацій та їх фінансування;

неузгодженість при фінансуванні окремих складових системи інноваційного розвитку,

відсутність регулюючих засад у здійсненні фінансового забезпечення.

Як показало проведене дослідження процесів фінансування наукової та науково-технічної діяльності в Україні, воно характеризується недостатніми обсягами, нестабільністю, істотними коливаннями структури джерел (табл. 3).

Таблиця 3. Зміна структури джерел фінансування наукової та науково-технічної діяльності в Україні, %

	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Всього, у т. ч.:	100	100	100	100	100	100	100	100
видатки бюджету на НДДКР	37,6	39,9	35,4	28,8	27,5	30,0	32,9	30,9
позабюджетні кошти	3,9	3,1	3,5	0,8	0,6	0,9	1,3	1,1
кошти замовників, підприємств, організацій України	35,8	34,5	34,0	39,2	38,4	38,4	34,6	32,9
кошти замовників іноземних держав	15,6	17,0	20,8	23,1	23,2	23,3	24,3	23,2
інші джерела	7,1	5,5	6,3	8,1	10,3	7,4	6,9	11,9

Якщо в СРСР в кінці 80-х років частка бюджетних асигнувань на науку у витратах бюджету становила 3,6%, то в Україні впродовж 1993-2001 рр. вона коливалась від 0,8 до 1,7%. Частка загальних витрат на НДДКР у ВВП в СРСР упродовж 1950-1990 рр. коливалась від 0,99 (1950 р.) до 3,11 (1985 р.), то в Україні частка видатків на науку у ВВП впродовж 1993-2002 рр. відповідно від 0,3 (1993, 1998, 1999, 2002 рр.) до 0,6 (1996, 1997 рр.). Тенденцію до зниження мають і витрати на інноваційну діяльність у капітальних вкладеннях промисловості, відповідно у 1998-2001 рр.: 21,3; 16,9; 17,2; 16,2%.

Дослідження показало, що подібний стан зумовив неефективність впливу інноваційного розвитку на економічне зростання. Це доведено, зокрема, через визначення потужності і довжини інноваційних хвиль.

Інтерпретація методики R/S-аналізу та її застосування щодо серії даних виробництва товарів в економіці Україні упродовж 1996-2002 рр. дали підстави стверджувати, що в Україні масштабне запровадження нових технологій не розпочалося. Притік і застосування нових технологій знаходиться на незадовільному рівні. Найменша довжина інноваційного циклу зафіксована у виробництві легкових автомобілів та тракторів. Хоча найбільшим інноваційним потенціалом відзначається машинобудування, однак здійснений аналіз дозволяє констатувати прогресуюче відставання України від розвинених країн світу і в цій сфері. Не вдалося істотно змінити пропорції галузевої структури виробництва, залучити до фінансування економічного росту прямі іноземні інвестиції, яким притаманна не лише фінансова складова, але й імпорт нових технологій, оптимізувати структуру експорту, довести до логічного завершення приватизаційні процеси.

Виходячи з отриманих оцінок довжини інноваційних хвиль за галузями промисловості та в цілому по економіці України, з'ясовані не лише природа економічного піднесення, а й його межі. Як загальний підсумок аналізу визначено, що, незважаючи на достатньо високі темпи приросту ВВП упродовж 2000-2002 рр., вітчизняна економічна система використовує екстенсивні шляхи розвитку. Якщо, наприклад, у США довжина інноваційної хвилі станом на 1989 р. становила в середньому по економіці 48 місяців, то в Україні станом на 2002 р., тобто через 13 років, - 44-45 місяців (майже 4 роки). Це дозволяє очікувати, що резерви екстенсивного розвитку економіки України, за інших однакових обставин, можуть бути вичерпані вже наприкінці 2004 р. Аналіз також засвідчив, що можливості переходу української економіки в найближчій перспективі до інтенсивного шляху розвитку обмежені.

За допомогою специфічного методологічного підходу, сутність якого полягає у відтворенні гіпотетичної світової піраміди розподілу технологій за різними країнами, виявлено місце України в світовій «технологічній піраміді». На основі аналізу даних Світового банку про розвиток 148 країн за 47 показниками, що характеризують стан соціально-економічних систем цих країн, умовно об'єднаних у дві групи: соціально-економічні, технологічні та соціально-демографічні, природні, можна відзначити, що впродовж 1996-1999 рр. в Україні відбувся технологічний регрес: вона перемістилася з 31 місця у 1996 р. на 36 у 1998 р. (табл. 4).

Таблиця 4. Україна в «технологічній піраміді» світу: місце та відстань від потенціалу

	1996	1997	1998	1999
Місце економіки України в «технологічній піраміді»	31	33	36	33
Відстань економіки України від свого потенціалу	0,46	0,47	0,49	0,48
Відстань економіки Росії від свого потенціалу	0,35	0,35	0,35	0,29
Відстань економіки США від свого потенціалу	0,091	0,075	0,035	0,028
Максимальна відстань у «технологічній піраміді» світу	0,48	0,48	0,49	0,50

Зростання відносної відстані між Україною та передовими у технологічному плані країнами світу свідчить про те, що країни-технологічні лідери розвиваються більшими темпами, ніж Україна.

В результаті аналізу зроблено висновок, який має особливе значення для формування інноваційної політики в Україні та механізмів її реалізації, про незмінність профілю світової технологічної піраміди. На тлі достатньо високої технологічної стратифікації економік світу в середньо - та короткостроковому періоді ефективного механізму дифузії, тобто перерозподілу інновацій у світі не існує. Країни, що належать до групи світових технологічних лідерів, експортують до менш розвинених у технологічному відношенні країн такі «know-how», які вже не є новітніми. Очевидно, вони розлучаються з такими технологіями лише тоді, коли існує більш ефективний та надійний замінник, що диктується ринком, умовами конкуренції. Однак це означає лише подальше поглиблення рівня диференціації країн за рівнем технологічного розвитку.

Встановлено, що впродовж другої половини 90-х років відстань економіки України від свого технологічного потенціалу фактично була найбільшою в світі (принаймні у 1998 р.). Це вказує на необхідність зміни цих тенденцій шляхом розвитку V та VI технологічного укладу економіки України, що повинен формуватися в результаті дії комплексу інноваційних факторів.

Порівняльний аналіз ряду інноваційних і фінансових показників розвитку країн, що є центрами кластерів, сформованих за інтегральним показником ВВП на людину, засвідчив, що найбільш релевантними з точки зору переломлення негативних тенденцій є фактори:

інноваційні - ті, що характеризують розвиток п'ятого технологічного укладу, а саме: високотехнологічний експорт, промислова додана вартість та додана вартість сфери послуг, інтернет-хости, комерційне споживання енергії;

фінансові - ті, що якісно характеризують стан фінансового середовища країни: чисті прямі іноземні інвестиції (саме за цим показником найбільша еластичність приросту ВВП), інфляція (дефляція) (стоїть завдання пошуку оптимального або контрольованого рівня інфляції), гроші та квазігроші (показник приросту монетарної маси у порівнянні з показником приросту ВВП дає найбільш інформативну картину забезпеченості фінансовими ресурсами процесів розвитку), загальний бюджетний дефіцит і поточні доходи бюджету (вказують на раціональність використання державних фінансів і характеризують феномен «бюджету росту»). Крім того, підтверджений взаємопов'язаний і двосторонній вплив цих показників, що узгоджується з теоретично доведеною необхідністю зміни руйнівних тенденцій у фінансовому забезпеченні системи інноваційного розвитку.

Четвертий розділ «Формування фінансових ресурсів інноваційного розвитку в Україні» відведений аналізу загальної структури джерел фінансового забезпечення інноваційного розвитку, особливостей використання власних коштів суб'єктів господарювання, бюджетних і запозичених ресурсів.

Аналіз структури інвестиційного ресурсу дає підстави вважати, що процес економічного зростання в Україні не ґрунтується на дії необхідних фундаментальних чинників, а тому може виявитися не тривалим.

На основі аналізу (методом Дельфі) структури державних витрат упродовж 1998-2002 рр. зроблено висновок про неефективність використання фінансових ресурсів у державі. Необґрунтовано завищені видатки бюджету на державне управління (2 місце), а видатки, збільшення яких позитивно впливає на динаміку економічного зростання країни, посідають низькі місця в рейтингу витрат (наприклад, фундаментальні дослідження - 10 місце).

На нехтування інвестиційними потребами реального сектора економіки вказує й заміщення зовнішніх боргових зобов'язань внутрішніми. Фактично відбувається їх примусове витіснення з фінансового ринку не ринковими, а адміністративними заходами на користь потреб державного сектора економіки (наприклад, штучне стимулювання попиту на державні облігації). Аналіз динаміки окремих статей активу балансу НБУ свідчить про недостатню підтримку ним реального сектора економіки. Його пріоритети сьогодні більше стосуються сфери державних фінансів, а останні недостатньо спрямовані на підтримку інноваційних процесів в економіці. Упродовж 1998-2002 рр. кредити НБУ, надані уряду, у відсотках до валюти балансу НБУ становили 30,2; 25,1; 24,9; 21,2; 19,5, а комерційним банкам й іншим позичальникам - відповідно 3,7; 2,6; 1,6; 0,9; 0,7.

Загальна оцінка фінансових ресурсів як економічної основи інноваційного розвитку в економіці України, здійснена на основі аналізу грошово-кредитного ресурсу за його функціональними ознаками, засвідчила зростання рівня монетизації (динаміка МЗ/ВВП), позитивні якісні зміни в структурі монетарної бази (зменшення обсягу готівки поза банками - грошовий агрегат М0), що формує також передумови для зменшення тіньового сектора економіки (табл. 5).

Таблиця 5. Структура, обсяг і якість грошової маси в Україні

	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Гроші поза банками М0	43,2	48,9	45,5	43,4	39,8	42,7	40,9
Грошова маса М1	67,4	72,2	65,7	63,8	64,6	65,4	62,4
Грошова маса М2	96,4	99,3	98,2	98,4	97,8	98,8	99,1
Грошова маса М3	100	100	100	100	100	100	100
М3/ВВП, %	11,5	13,4	15,3	16,9	18,9	22,3	29,3
Швидкість обертання грошової маси	10,01	8,52	7,26	6,91	6,28	5,20	4,01
Грошовий мультиплікатор	1,92	1,78	1,82	1,84	1,91	1,98	2,44
Рівень доларизації	34,4	26,5	39,8	44,7	39,8	34,3	33,9

В динаміці приросту банківських депозитів та їх якості спостерігається стійка позитивна тенденція (у 1999-2002 рр. темпи приросту за вкладами юридичних осіб - 136, фізичних - 227%). Завдяки цьому існує перманентний надлишок короткої ліквідності, що актуалізує завдання створити належні умови (податкові, інвестиційні) для заохочення банків до надання довгострокових кредитів реальному сектору і, зокрема, вкладень в інноваційні проекти. Доведено, що ефективність механізму трансформації заощаджень населення в інвестиції через банківську систему низька. Коефіцієнт крос-еластичності інвестицій за заощадженнями становить 0,163. Це означає, що на підприємствах України з кожної гривні приросту заощаджень домогосподарств лише 16 коп. інвестується в основний капітал. Серед основних причин такого стану вказується незадовільна якість часової структури ресурсної бази комерційних банків України, її абсолютних розмірів та недостатність рівня капіталізації банківської системи.

...