Механізм фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України

Аналіз системи грошово-кредитних відносин засвідчив, що динаміка зміни грошового мультиплікатора зростаюча, тобто пропозиція грошей в економіці України позитивним чином впливає на виробничі процеси. Водночас порівняння зі світовими тенденціями вказує, що рівень забезпеченості економіки України платіжними засобами потребує покращення, а також дозволяє окреслити резерви фінансової системи. По-перше, в структурі агрегату М0 достатньо велика частка грошей в іноземних валютах (американський долар, євро). Це означає, що функціональне призначення цього агрегату полягає не стільки в обслуговуванні тіньового сектора економіки, скільки в накопиченні необлікованих заощаджень, які є потужним інвестиційним джерелом тіньової економіки, що дає підстави розцінювати його як найбільший фінансовий резерв для інноваційного розвитку економіки. По-друге, напрямом оптимізації якості монетарної маси в Україні повинна стати її дедоларизація, що зумовлює завдання максимальної трансформації засобів платежу і заощаджень в іноземній валюті, що є в розпорядженні резидентів України, в національну грошову одиницю.

У контексті фінансового забезпечення інноваційного розвитку особливо важливою є наявність власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання. Дослідженням встановлено, що їх дефіцит зумовлений неефективністю механізмів формування і, в першу чергу, через суб'єктивні фактори: законодавчу базу, податкову, амортизаційну, бюджетну, митну, грошово-кредитну, приватизаційну політику, кон'юнктуру фінансового ринку тощо. Проте критичне значення мають і об'єктивні фактори, серед яких, вибір методу нарахування амортизації за основними фондами, скорочення термінів експлуатації засобів виробництва (коефіцієнт придатності основних фондів в економіці України зменшився з 77,1 у 1994 р. до 54,9% у 2002 р.) через зростання обсягів нововведень. Це перетворює ефективність методів господарювання в суттєвий резерв.

В ході дослідження тенденцій державного фінансування проаналізовано переваги і недоліки використання даного фінансового інструменту інноваційної політики держави. Доведено значне недовикористання його потенціалу. Разом з тим, розрахунок і порівняння значень грошового мультиплікатора (2,44) та мультиплікатора автономних видатків (22,8) свідчать, що інструменти бюджетної політики в сфері підтримки галузей економіки України для цілей економічного розвитку мають вагоміше значення, ніж інструменти грошово-кредитної політики. Особливо високим є значення мультиплікатора бюджетних видатків на науку (255,4), що засвідчує їх надзвичайну ефективність у порівнянні не лише з інструментами грошово-кредитної політики, але й видатками на підтримку галузей економіки України. Відтак, обрання правильних напрямів використання державних коштів постає як питання першочергового значення.

У п'ятому розділі «Потенціал фінансового забезпечення інноваційного розвитку» визначені основні складові створення і використання фінансового потенціалу інноваційного розвитку: потенціал державних і приватних фінансів, інструменти податкової політики, можливості фінансового ринку, резерви тіньового сектора економіки.

Встановлено, що визначальний вплив на дієвість практичних кроків щодо запропонованого механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку становить взаємодія секторів державних і приватних фінансів, незважаючи на їх відносну незалежність і навіть певною мірою суперечливість. Водночас сьогодні переважає намагання спростити проблему, розглянути зміст стратегічних заходів на основі точкового фінансування і стимулювання, що здатне позбавити інноваційний розвиток тих структур і технологій, без яких його модель не спрацює в її широкому соціально-економічному контексті.

Обґрунтовується зміна цих тенденцій шляхом реалізації насамперед двох груп заходів. До першої групи віднесено заходи, пов'язані з раціоналізацією фінансових потоків для забезпечення окремих складових системи інноваційного розвитку. Відсутність не лише раціональних пропорцій, але й достатньої уваги до цієї важливої проблеми у визначенні фінансової політики, закладає передумови її неефективності (табл. 6).

Таблиця 6. Характеристика та динаміка деяких співвідношень у сфері фінансового забезпечення інноваційного розвитку

З метою кардинального перегляду сучасних підходів у роботі на основі аналізу світової та вітчизняної практики розраховані співвідношення розподілу фінансових ресурсів між складовими системи інноваційного розвитку та окремими елементами у розрізі цих складових. Для забезпечення цілісності інноваційного розвитку та його ефективності подібні співвідношення повинні зайняти чільне місце серед фінансових інструментів державного регулювання як нормативні показники. За умови прогнозованого недофінансування окремих складових системи інноваційного розвитку важливо передбачати компенсаційний механізм досягнення необхідної оптимальності за рахунок інших джерел чи заходів непрямого характеру.

До другої групи віднесено заходи, спрямовані на посилення стимулюючої функції оподаткування. Аналіз засвідчив, що потенціал податкових підойм використовується вкрай обмежено; чинна система оподаткування поєднує надмірні податкові вилучення з прибутку із неефективністю дії податкових пільг. З цією метою обґрунтовано необхідність інтегрованого поєднання урядових видатків з інструментами податкової політики, які, як автоматичні регулятори, виконують перерозподільну функцію ресурсів. Не піддаючи сумніву необхідність вирішення низки традиційних проблем податкової політики, вважаємо вкрай важливим завдання реалізації потенціалу податкового стимулювання усіх складових системи інноваційного розвитку, маючи на увазі його фундаментальні властивості для досягнення цілей соціально-економічного розвитку. Тому, розробляючи видаткові та податкові механізми стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, важливо враховувати рівень диференціації інноваційних продуктів за ознаками їх належності до наявних технологічних укладів і мультиплікативного впливу на розвиток фінансового та структурного потенціалу виробництва. Ключовим засобом повинно стати всебічне стимулювання національного капіталотворення й інвестиційних процесів через виведення витрат підприємства на інвестиції в основні фонди з-під оподаткування податком на прибуток. Не слід запроваджувати податки на інвестиційні доходи (відсотки на довгострокові депозити, дисконтні доходи від придбання довгострокових фінансових та фондових активів, дивіденди тощо).

В контексті раціоналізації процесів фінансування в роботі обґрунтовано низку інших заходів, серед яких:

підвищення рівня бюджетних видатків для фінансування діяльності новаторів і імітаторів складових системи «освіта» і «наука», а також частково новаторів складових «техніка» і «виробництво», базових інновацій, які формують сучасні технологічні уклади та постіндустріальний розвиток;

більш радикальні дії щодо сучасної амортизаційної політики, однак не тільки як складової податкової політики, але й як самостійного механізму, за рахунок використання в якості інформаційного показника для прийняття рішень терміну окупності виробничих активів. Необхідно враховувати, що в інноваційній економіці цей термін повинен бути зворотною величиною до масштабу інноваційних процесів, збереження права для інноваційних підприємств на прискорену амортизацію для основних фондів групи 3, а також розширення прав суб'єктів господарювання щодо вибору методів і норм нарахування амортизації;

створення Державного амортизаційно-інноваційного фонду за рахунок амортизаційних відрахувань підприємств державної форми власності зі спрямуванням його коштів на фінансування пріоритетних напрямів розвитку національної економіки та фундаментальних досліджень. За нашими розрахунками, виходячи з частки промислового капіталу, що належить державі, розрахованої нами структури розподілу державної частки основних засобів за групами основних фондів та ставки відрахувань на рівні 1%, можна отримати фінансовий ресурс у розмірі 300 млн. гривень на рік;

поширення норми про списання збитків минулих періодів за рахунок доходів звітного періоду лише на підприємства, які займаються інноваційною діяльністю, шляхом задіяння чинної системи критеріїв визначення таких підприємств;

відмову від практики призупинення дії статей Закону України «Про інноваційну діяльність», в яких закладаються стимулюючі механізми і які чинять вирішальний вплив на формування інноваційного потенціалу;

запровадження практики емісійного механізму на цілі інноваційного розвитку в межах створення державного Українського банку реконструкції і розвитку. Враховуючи довгострокову тенденцію падіння показника швидкості обертання грошової маси, тобто підвищення попиту на готівковий залишок в національній валюті з боку суб'єктів господарювання та високі темпи приросту ВВП, без ризику виходу інфляційних процесів з-під контролю можна розраховувати на застосування емісійного механізму до 5-7% наявної грошової маси, що дозволило б залучити від 5,0 до 7,0 млрд. грн. додаткових фінансових ресурсів для інноваційного розвитку.

До основних напрямів наближення обсягів наявних фінансових ресурсів до продуктивного потенціалу їх використання віднесено розвиток можливостей фінансового ринку. Аналіз засвідчив, що проблема полягає не тільки в запровадженні організаційних чи структуроутворюючих заходів, але й в залученні додаткових фінансових ресурсів. Вагомий потенціал посилення дії фінансових важелів, насамперед, міститься у сферах:

підвищення ефективності управління державними корпоративним правами в межах прискорення прийняття Концепції корпоративно-дивідендної політики держави за рахунок: а) розширення прав держави як власника у розпоряджанні чистим прибутком у господарських товариствах з державною часткою; б) застосування більш гнучкого підходу до визначення розміру дивідендів залежно не лише від галузевих особливостей, але і від конкретної ситуації на кожному підприємстві; в) створення за рахунок дивідендів спеціального бюджетного фонду, який буде використовуватися лише на інвестиції держави в перспективні інноваційні проекти та на придбання своєї частки додаткової емісії акцій в перспективних товариствах;

реалізації в Україні трирівневої системи пенсійного забезпечення, що, окрім перетворень в інституційній та нормативно-правовій базі функціонування фінансових ринків, безпосередньо впливатиме на збільшення обсягів заощаджень на накопичувальних пенсійних рахунках, що дозволить використовувати інвестиційні ресурси накопичувальної пенсійної системи України: а) другого рівня - для фінансування діяльності імітаторів складових системи «техніка» та «виробництво»; б) третього рівня - для фінансування діяльності новаторів складових системи «техніка» та «виробництво» та за умови заборони пенсійним фондам вкладати кошти в акції та облігації іноземних емітентів шляхом внесення відповідних змін до статті 80 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 47 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»;

прискорення розвитку інфраструктури фінансового ринку - інституту венчурного фінансування, насамперед в межах фінансово-промислових груп, що займаються розробкою та впровадженням інноваційних проектів за власні і залучені кошти з наданням інвестиційних і податкових пільг, як форми, що більш адаптована до реалій посттрансформаційної економіки та водночас поєднує в собі кращі світові досягнення.

Як основне альтернативне джерело фінансового механізму підтримки економічного розвитку країни на інноваційний основі розглянуто легалізацію коштів нелегального сектора економіки шляхом проведення податкових амністій в Україні. Обґрунтовано, що відповідь на питання, на які фінансові резерви тіньового сектора можна розраховувати в процесі створення економіки інноваційного типу, можлива лише на основі з'ясування того, як тіньова економіка впливає на розміри і розташування фінансових ресурсів країни, з якими джерелами цих ресурсів вона сполучається, а з якими ця кореспонденція обмежена та/або відсутня, та дослідження взаємозв'язків тіньового і офіційного секторів економіки. Аналіз дозволив зробити висновок, що зміст регулюючої функції держави в даному випадку включає не лише традиційні заходи, що коригують поведінку економічних суб'єктів, але й нетрадиційні заходи структурної перебудови економіки, серед яких - перехід до інноваційно спрямованих галузей, виробництво яких складно вивести в тінь. Можна передбачити успішність легалізації коштів, які знаходяться на території України. При цьому саме сума сплачених податків до бюджету є реальним фінансовим ресурсом держави. Легалізовані кошти, що акумулюються на банківських рахунках, власниками яких є фізичні та юридичні особи, - це потенційний фінансовий ресурс, що може бути реалізованим за умови відповідного визначення державою напрямів його задіяння і створення належних умов для адекватного його спрямування власниками.

Висновки

Отримані в процесі дослідження наукові результати розв'язують важливу наукову проблему - обґрунтування теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо фінансового забезпечення системи інноваційного розвитку економіки на основі сучасних тенденцій модернізації економічного життя суспільства, врахування динамічності взаємозв'язку між фінансовим забезпеченням і властивостями системи інноваційного розвитку, розгортанні категорії фінансового потенціалу, що в сукупності здійснюють мобілізуючий вплив на розкриття джерел такого розвитку та його утвердження.

Основні науково-теоретичні та практичні результати дисертації полягають у наступному:

1. Інноваційний розвиток знаходиться з модернізаційними процесами фактично в одному ряду. Саме тому пріоритет у його конструктивному дослідженні, теоретичній побудові ефективної моделі забезпечення важливо віддати модернізації. Вона є тим методологічним орієнтиром, в якому мають розгортатися і продуктивна, і творча сили людства, що формують інноваційний тип розвитку. Специфічний підхід до пізнання, реального прояву та забезпечення ефективності інноваційного розвитку в контексті взаємозв'язку та взаємозумовленості модернізаційних та інноваційних процесів, детермінується методологічно значущими положеннями, які містяться у таких площинах:

відновленні модернізації та інноваційного розвитку на нових засадах і реалізації механізмом, що містить атрибути формування саморегульованої моделі з чітко окресленою продукуючою функцією та зміцнюється важелями державного регулювання;

взаємозв'язку модернізації та інновацій на органічних засадах;

істотного оновлення функціонального змісту державного управління в напряму сприяння максимальній адаптивності суспільства до утвердження інноваційної ідеології.

2. У загальному науково-методологічному контексті інновації визначено як стохастичний процес створення позитивних альтернативних можливостей розвитку будь-якої відкритої системи (економічної, соціальної, біологічної, антропологічної тощо), а при наближенні до предметної області економіки - позитивних соціально-економічних ефектів. Випадковість генерації можливостей, напрямів розвитку зумовлена тим, що інноваційний процес за своєю іманентною сутністю є трансцендентною дією. Це означає, що можливість попередньо заданого впливу людини на динаміку цього процесу, а звідси й управління ним істотно обмежені.

Поряд з ознаками стохастичності та екзогенності інноваційний процес характеризується тим, що, на відміну від модернізаційного процесу, призводить до швидких за часом та якісних (докорінних) за сутністю змін у самій системі. В широкому розумінні не завжди ці зміни мають ознаки прогресивності. Розвиток є процесом циклічним, і може допускати елементи регресу, зокрема через негативні наслідки інновацій. Процес модернізації піддається управлінню і створює передумови (сприятливий ґрунт) для появи інновацій. В процесі ж дифузії інновацій в системі можуть відбутися якісні, масштабні зміни за нетривалий період часу. В результаті цього та з огляду на історичну траєкторію розвитку системи можна говорити про відкриття нових, невідомих раніше перспектив.

3. Для більш глибокого розуміння закономірностей інноваційного розвитку та проблем його фінансового забезпечення принципового значення набувають: виокремлення із інноваційного процесу власне процесу прориву і процесу дифузії; поділ за інноваційним критерієм усіх суб'єктів господарювання на новаторів та імітаторів; розкриття якісних характеристик інновацій - нелінійність, відкритість, незворотність, стохастичність, нестабільність, біфуркаційність. Їх специфіка зумовлює істотну відмінність механізму фінансового забезпечення їх діяльності й актуалізує їх пізнання.

Методологічно забезпечити процес докорінних змін у формах і змісті інноваційного розвитку можна лише на засадах цілісності та системності. Розуміння інноваційного розвитку як системи, що становить основу ефективного розвитку продуктивних сил та забезпечення суспільного добробуту, переконує, що ієрархія елементів інноваційної системи повинна бути розширена. Система інноваційного розвитку не може бути повноцінною без такого елемента, як освіта. Представлена у вигляді сукупності елементів «освіта-наука-техніка-виробництво» система інноваційного розвитку економіки сприяє її інтеграції в економічне зростання.

4. В загальнотеоретичному і практичному плані фінансове забезпечення є цілісним процесом, що охоплює власне фінансове забезпечення, можливості нагромадження і відтворення фінансових ресурсів, а також його регулятивний потенціал. Тому при всій очевидності того, що економічну основу фінансового забезпечення становить нагромадження фінансових ресурсів, цей підхід здається обмеженим. Поєднання в межах єдиної методологічної основи - категорії «фінансовий потенціал» наявних фінансових ресурсів та їх резервів (що можуть бути використані за певних умов), на відміну від обмеження розвитку категорією «фінансові ресурси», класифікація системоутворюючих факторів такого потенціалу здатні інтегрувати глибинні економічні процеси, вказати на необхідність проведення окремих заходів для реалізації генеруючої функції фінансового механізму. Це дозволяє забезпечити єдність та цілісність теоретичного задуму, аналітичних і емпіричних результатів дослідження.

У процесі побудови моделі фінансового забезпечення інноваційного розвитку надзвичайно актуальним стає пошук рішень, пов'язаних із:

аналізом фінансових ресурсів, що визначають обсяги фінансового потенціалу, створюють фінансове підґрунтя для здійснення інноваційних процесів. При цьому йдеться як про кількісні показники, так й якісні. Проявом останніх можна вважати структуру джерел фінансових ресурсів;

розробкою механізмів вивільнення фінансового потенціалу. Аналіз джерел розблокування фінансового потенціалу інноваційного розвитку передбачає обґрунтування механізмів мобілізації та трансформації цих джерел у фінансові ресурси.

6. На відміну від поширеного підходу до формування механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку, який базується переважно на сутності і місці фінансів та відносин, що виражаються цією категорією, важливо одночасно виходити із специфіки як окремого елемента інноваційного розвитку, так і системи в цілому, спектр відносин якої не обмежується тими, що виникають в кожному елементі цієї системи, а характеризує її інтегруючу функцію. Для формування на цій методологічній основі конкретних форм реалізації взаємозв'язку між фінансовим забезпеченням та інноваційним розвитком принциповою стає низка положень:

перше, виокремлення із загального фінансового механізму суспільного розвитку механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку;

друге, використання категорії «фінансовий потенціал інноваційного розвитку» як самостійної і визначальної категорії та фундаментальної цілісності;

третє, врахування дії внутрішніх закономірностей інноваційного розвитку. Оскільки існують екзогенні шоки в інноваційній системі економіки, то відповідно повинні існувати джерела фінансових коштів, що забезпечуватимуть результативність інновацій. Саме у впливі екзогенних факторів на різні елементи системи полягає і диференціація суті та форм фінансового забезпечення. За умов дифузії інновації не потребують фінансових коштів у тих розмірах, що раніше, бо певною мірою вже створюють їх самі. Тобто, в системі координат «фінанси-інновації» відбувається перехід до нового етапу діалектичного розвитку: вже інновації стають першоджерелом фінансів.

7. В результаті емпіричного аналізу виявлено, що розбудовчі процеси, започатковані в усіх ланках системи інноваційного розвитку, сприяли інтенсивній трансформації кожної з них, але водночас стали причиною багатьох деструкцій. Практично всі вони мають системну природу та у більшості своїй знаходяться в сфері фінансового забезпечення, зокрема:

а) відсутність у бюджетній політиці функціонально-структурної спадковості щодо державних видатків, послідовності через порушення законодавчо встановлених обсягів державної підтримки, накладення мораторію на механізми, що забезпечують втілення стимулюючих засад щодо інноваційного розвитку, відсутність раціональних співвідношень у фінансуванні окремих елементів складових інноваційного розвитку, в тому числі через необґрунтований їх перерозподіл у межах загальних і недостатніх обсягів фінансування, обмеженого використання прямих і непрямих форм підтримки і стимулів, відсутності належного контролю за цільовим і ефективним використанням ресурсів;

б) неефективність механізмів державного регулювання, що виявилося у втраті монополії держави на певні ланки функціонування системи інноваційного розвитку, особливо освіти і науки, як наслідок - нестабільності, порушенні єдності інноваційного процесу, зниженні наукоємності ВВП;

в) низька результативність взаємозв'язку державного управління і механізмів самоорганізації - здатності до саморозвитку, що призводить до неефективного використання і зовнішніх, і внутрішніх джерел розвитку. Це виражається у повільності становлення інноваційного ринку, неоптимальних темпах розвитку недержавної інфраструктури та змішаних організаційних форм, недостатній диверсифікації джерел фінансування, дефіциті відкритих, демократичних моделей управління.

8. Методологія дослідження стратифікаційних технологічних процесів, розрахунок потужності і довжини інноваційних хвиль, а також визначення ступеня відмінностей розвитку окремих країн, на основі порівняльного аналізу низки фінансових та інноваційних показників розвитку країн дозволили виявити ряд закономірностей та тенденцій інноваційного розвитку в Україні.

Вивчення світових тенденцій у сфері фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки також дозволило виявити найбільш суттєві інноваційні і фінансові фактори, що формують тісний взаємозв'язок між фінансовими й інноваційними показниками розвитку економічної системи. Однозначно можна стверджувати, що інноваційний розвиток зумовлює зростання фінансової бази, фінансового потенціалу, а зростання рівня фінансового забезпечення, в свою чергу, впливає на ефективність інноваційних процесів.

9. Ефективне управління фінансовим забезпеченням інноваційного розвитку передбачає здійснення певної фінансової політики, критичною складовою якої є пошук достатніх обсягів фінансових ресурсів. Принциповим є те, що у відповідь на існування феномену інновацій ринковим середовищем створено цілу низку різнорідних форм їх фінансового забезпечення на різних етапах використання. Тому стан сфери фінансового забезпечення відображається не лише результуючим показником, а й структурними, кожен з яких також має кількісну і якісну характеристики. В результаті це безпосередньо впливає на процеси формування фінансових ресурсів для фінансового забезпечення інноваційного розвитку.

Аналіз формування фінансових ресурсів підтверджує тезу, що практично всі їх джерела в економіці України мають значний резерв незадіяних коштів, це зумовлює необхідність реалізувати методологію потенціалу для побудови нової концепції механізму фінансового забезпечення системи інноваційного розвитку. Можливість отримати відповідь на питання, які джерела і яким чином доцільно використати для підтримки інноваційних процесів з метою їх активізації та результативності, з'являється через розблокування незадіяних в інноваційних процесах фінансових резервів і напрямів їх використання.

10. Система управляючих дій інноваційним розвитком повинна включати пошук шляхів раціоналізації розподілу фінансових потоків та їх джерел між його окремими стадіями і суб'єктами. З цією метою важливі, по-перше, запровадження практики законодавчого встановлення пропорцій розподілу фінансових ресурсів між усіма складовими системи інноваційного розвитку. По-друге, оптимізація таких співвідношень, оскільки пропорції, що склалися сьогодні в системі «освіта-наука-техніка-виробництво» та між її окремими елементами свідчать про нераціональність економічної стратегії держави в сфері забезпечення інноваційного розвитку. По-третє, раціоналізація структури джерел фінансування стосовно окремих складових системи інноваційного розвитку, їх елементів та суб'єктів інноваційного ринку - новаторів, імітаторів.

11. Наявні на даний момент на вітчизняному ринку капіталів фінансові ресурси уповільнюють розвиток нових форм і методів фінансування інноваційних проектів. Вагомий потенціал посилення ефективності дії фінансового механізму міститься у зростанні частки довгих грошей в структурі грошової маси, виведенні готівкових коштів з тіньового сектора, удосконаленні амортизаційної та податкової політики держави, підвищенні ефективності управління державними корпоративними правами, використанні інвестиційного ресурсу накопичувальної пенсійної системи.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Онишко С.В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку: Монографія. - Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. - 434 с. (Рецензія: Бажал Ю.М. Фінансове забезпечення інновацій // Фінанси України. - 2004. - №4. - С. 142-144).

Економізація науки: координація, планування, організація: Монографія. - К.: Наукова думка, 1986. - 221 c. (особистий внесок: розділ 3 «Деякі питання планування витрат на наукові дослідження». - С. 124-152).

Інноваційна складова економічного розвитку: Монографія. - К.: Ін-т економіки НАН України, 2000. - 262 с. (особистий внесок: розділ 5 «Фінансові важелі забезпечення інноваційного розвитку та шляхи їх вдосконалення». - С. 195-247).

Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку: Монографія / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця. - К.: Ін-т екон. прогнозув., Фенікс, 2003. - 1008 с. (особистий внесок: підрозділ 4.9. «Економічне стимулювання інноваційного розвитку». - С. 463-482).

Размещено на Allbest.ru