Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ФІНАНСОВИЙ ІНСТИТУТ

ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

УДК 336.1:364.05

ДЕРЖАВНЕ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

08.04.01 - Фінанси, грошовий обіг і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Момотюк Людмила Євгеніївна

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному фінансовому інституті при Міністерстві фінансів України, м. Київ

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Василик Остап Дмитрович, Український державний університет економіки і фінансів, ректор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Ковальчук Трохим Тихонович, Інститут законодавства Верховної Ради України, перший заступник директора;

кандидат економічних наук, доцент, Бондарук Таїсія Григорівна, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, завідувач кафедри фінансів і кредиту.

Провідна установа: Національна академія державної податкової служби, кафедра державних фінансів.

Захист відбудеться 07.06.2005р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.853.01 у Науково-дослідному фінансовому інституті при Міністерстві фінансів України за адресою: 01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, кімн. 221.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України за адресою: 01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, кімн.102.

Автореферат розіслано 05.05. 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.С. Гасанов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Формування в Україні ринкових засад господарювання та необхідність забезпечення громадян країни належним рівнем суспільних послуг вимагають побудови ефективної системи соціальних гарантій населення. Успадкована з радянських часів система соціальних гарантій виявилася непридатною для умов ринкової економіки. Тому постала потреба у розробці та вирішенні як теоретичних, так і практичних завдань створення такої системи соціальних гарантій, яка б відповідала вимогам демократичної держави із соціально орієнтованою ринковою економікою. Зважаючи на це, протягом 90-х рр. в Україні почалося формування нової системи соціальних гарантій населення.

Соціальні гарантії населення України забезпечуються, як правило, за рахунок коштів держави, передусім, бюджетних коштів. У їх використанні нагромадилися серйозні проблеми: вимагає перегляду процес планування видатків на фінансування соціальних гарантій населення, необхідним є їх упорядкування, визначення обсягу видатків бюджету на основі мінімальних державних соціальних стандартів послуг, розв'язання суперечностей, пов'язаних із фінансуванням делегованих державою повноважень органам місцевого самоврядування у сфері надання соціальних гарантій населенню, вдосконалення системи соціальних пільг, що надаються різним категоріям населення відповідно до чинного законодавства, розв'язання проблеми оцінки ефективності та результативності фінансування окремих соціальних програм.

Ключовою проблемою формування системи соціальних гарантій населення України є пошук додаткових джерел їх фінансування, передусім, залучення позабюджетних коштів. В Україні лише відбувається формування системи соціальних гарантій, заснованої на загальнодержавному обов'язковому соціальному страхуванні. Залишається остаточно не розв'язаною проблема оптимального співвідношення бюджетних, позабюджетних, а також власних коштів громадян у фінансуванні соціальних гарантій.

Проблеми фінансування соціальних гарантій населення посідають чільне місце у працях таких зарубіжних вчених, як: Беверидж У., Бентам І., Бланкарт Ш., Б'юкенен Дж., Вагнер А., Ерхард Л., Кейнс Дж., Мюллер-Армак А., Немец Ю., Пігу А., Розанваллон П., Роулс Д., Фабрициус Ф., Фрідман М., Хайек Ф.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. окремі аспекти соціальної політики держави досліджували російські і вітчизняні вчені: Озеров І., Сірінов М., Твердохлєбов В., Ходской Л., Цитович В.

Останнім часом в Україні питанням державного фінансування соціальних гарантій населення приділяють увагу в своїх працях Андрущенко В., Буковинський С., Василик О., Величко О, Геєць В., Кириленко О., Ковальчук Т., Кравченко В., Лібанова Е., Луніна І., Опарін В., Полозенко Д., Слухай С., Федосов В., Чугунов І. та інші; у Росії - в працях Бабун Р., Вінслава Ю., Ілліна І., Лексина В., Мухетдинової Н., Резникова Л., Роїк В., Шаронової А., Швецова А.

Незважаючи на широке висвітлення в науковій літературі проблем, пов'язаних з фінансуванням соціальних гарантій населення, в Україні залишається не вирішеним питання визначення ролі держави у забезпеченні соціальних гарантій, що і зумовило актуальність обраної автором теми дисертаційної роботи, її мету і задачі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою наукової проблематики Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України з 2000 по 2003 рр. і пов'язана з дослідженнями “Аналітична оцінка законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають систему соціальних та інших пільг в Україні і розробка пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства” (номер держреєстрації 0103U007448) - автором проаналізовано і систематизовано законодавчі та інші нормативно-правові акти, які визначають систему соціальних пільг в Україні, та визначено можливості держави щодо їх фінансування, “Розробка пропозицій щодо вдосконалення окремих положень Бюджетного кодексу України в контексті адміністративної реформи в Україні” (номер держреєстрації 0103U007209) - автором подано пропозиції щодо розподілу видатків між бюджетами різних рівнів.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад державного фінансування соціальних гарантій населення України, обґрунтування пропозицій щодо основних напрямів удосконалення фінансового забезпечення соціальних гарантій населення України за рахунок коштів держави та інших джерел.

Для досягнення вказаної мети автором було визначено такі завдання:

– дослідити та поглибити теоретичні основи поняття “соціальні гарантії”;

– виявити та проаналізувати вплив економічної системи держави на забезпечення соціальних гарантій населення;

– проаналізувати процеси становлення та розвитку системи соціальних гарантій населення в Україні;

– визначити основні джерела фінансового забезпечення соціальних гарантій населення України;

– дослідити методи бюджетного забезпечення соціальних гарантій;

– обґрунтувати необхідність та роль позабюджетних фінансових інститутів у забезпеченні соціальних гарантій населення України;

– узагальнити зарубіжний досвід організації фінансування соціальних гарантій та розробити пропозиції щодо покращання їх фінансування в Україні.

Об'єктом дослідження є фінансові відносини між державою та громадянами з приводу надання соціальних гарантій.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми державного фінансування соціальних гарантій населення України та шляхи їх розв'язання.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження проводилося з використанням методів діалектичного пізнання розвитку і взаємозалежності соціальних гарантій населення та економічних процесів, що відбуваються в країні. Виконання поставлених завдань дисертації здійснювалося за допомогою методу структурно-логічного аналізу (при побудові логіки та структури дисертаційної роботи); історичного методу (при розробці періодизації розвитку соціальних гарантій); методу аналізу й синтезу, індукції й дедукції (при здійсненні аналізу існуючої в Україні системи соціальних гарантій населення); методу групувань (при розробці класифікації соціальних пільг); порівняльних статистичних характеристик (для зіставлення планових та фактичних даних щодо фінансування соціальних гарантій). Теоретичною основою дослідження стало творче опрацювання досягнень світової та вітчизняної економічної думки з проблем надання державою соціальних гарантій населенню.

Інформаційною основою дисертаційного дослідження є законодавчі та нормативні акти України, які регламентують існуючу систему соціальних гарантій, матеріали Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, дані статистичних щорічників та інформаційно-аналітичних бюлетенів, наукова монографічна література, статті вітчизняних та зарубіжних вчених тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у подальшому розвитку теоретичних і практичних основ державного фінансування соціальних гарантій населення, виявленні шляхів підвищення ефективності залучення та використання фінансових ресурсів держави для забезпечення соціальних гарантій, зокрема:

вперше:

виділено основні етапи історичного розвитку соціальних гарантій населення залежно від економічного розвитку суспільства: перший етап - ХVІІ - ХІХ ст., коли на фоні невтручання держави в соціальні процеси починали з'являтися перші зародки теорії суспільного добробуту; другий - з початку ХХ ст. і до другої світової війни - пов'язаний зі світовою депресією, наслідком якої стало обмеження втручання держави в соціальну сферу; третій - з кінця другої світової війни і до 80-х рр. ХХ ст., що характеризувався активним втручанням держави в соціальну сферу, формуванням її інституціональної структури, реалізацією широкомасштабних соціальних програм; останній сучасний етап характеризується поряд з державним забезпеченням соціальних гарантій посиленням індивідуальної відповідальності населення за своє соціальне забезпечення;

визначено економічні (рівень розвитку національного виробництва, зайнятості населення та доходів юридичних і фізичних осіб), демографічні (вікова структура населення, співвідношення між працездатними і непрацездатними громадянами), соціальні (ступінь реалізації принципу справедливості у наданні соціальних гарантій, рівень диференціації доходів населення внаслідок проведення реформ у соціальній сфері) фактори впливу на стан фінансування соціальних гарантій населення;

дістало подальшого розвитку:

визначення особливостей державних соціальних гарантій населення в країнах з різними економічними системами; доведено, що вирішальним фактором впливу на систему соціальних гарантій у будь-якій країні є ступінь поєднання державного регулювання економіки з її ринковим саморегулюванням, що в цьому розумінні є найприйнятнішим в країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою;

обґрунтування шляхів удосконалення бюджетного механізму фінансування соціальних гарантій населення України, що передбачають перегляд пріоритетів бюджетного фінансування соціальних гарантій, запровадження системи державних мінімальних соціальних стандартів та програмно-цільового методу фінансування соціальних гарантій, посилення контролю за фінансуванням цих гарантій, заміну соціальних пільг на адресну грошову допомогу;

визначення шляхів удосконалення використання коштів позабюджетних фондів на основі реформування системи призначення і виплати допомог, їх наближення до прожиткового мінімуму, удосконалення процесу складання, розгляду і виконання бюджетів цих фондів, встановлення пріоритетів фінансування видаткових статей в умовах дефіциту їх бюджетів;

удосконалено:

теоретичне обґрунтування економічної сутності соціальних гарантій як системи взаємовідносин населення і держави з приводу гарантування державою певного рівня задоволення соціальних потреб населення, з одного боку, та згоди населення на участь у фінансуванні необхідного для цього обсягу соціальних благ, а також самостійне забезпечення решти своїх соціальних потреб, з іншого;

обґрунтування необхідності державного регулювання та сприяння розвитку альтернативних джерел фінансування соціальних гарантій населення України.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані в дисертаційному дослідженні наукові результати спрямовані на вдосконалення механізму державного фінансування соціальних гарантій населення України і можуть бути використані при підготовці проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, які стосуються фінансового забезпечення соціальних гарантій населення в Україні, науково-дослідними установами, вищими навчальними закладами в процесі викладання економічних дисциплін.

Висновки та пропозиції автора щодо становлення та розвитку системи соціальних гарантій, вдосконалення системи пільг, які надаються різним категоріям населення відповідно до чинного законодавства, визначення єдиних принципів та критеріїв надання цільових грошових допомог були використані Міністерством праці та соціальної політики України при вдосконаленні законодавства про соціальні гарантії населення України (довідка № 03-з/8733-018-15 від 10.09.2004р.).

Теоретичні розробки автора, практичні висновки й пропозиції, що випливають зі змісту дослідження, використовуються під час викладання спецкурсу “Місцеві фінанси” в Українському державному університеті економіки і фінансів (довідка № 01/57 від 03.09.2004 р.) та окремих тем курсів “Теорія фінансів”, “Бюджетна система”, “Бюджетний менеджмент” в Державній академії статистики, обліку та аудиту (довідка № 953 від 08.10.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібною науковою працею. Особистий внесок здобувача полягає у розробці положень, які визначають теоретичні основи побудови системи соціальних гарантій, дослідженні основних етапів становлення та розвитку системи соціальних гарантій населення в Україні, виявленні проблем їх державного фінансування та обґрунтуванні шляхів удосконалення використання коштів держави на фінансування соціальних гарантій населення України. Наукові положення, висновки та пропозиції, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Сформульовані в дисертації наукові положення, наведені наукові матеріали, висновки та пропозиції належать особисто автору та є його науковим доробком. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, що є особистим науковим результатом.

Апробація результатів дисертації. Викладені в дисертаційній роботі основні результати дослідження щодо становлення та фінансування соціальних гарантій населення України доповідалися автором на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: “Бюджетна реформа в Україні: проблеми та шляхи їх розв'язання” (Київ, 2001), “Проблеми розвитку фінансової системи України” (Київ, 2002), “Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні” (Дніпропетровськ, 2002), “Іпотечний ринок в Україні: проблеми та перспективи” (Київ, 2002), “Проблеми розвитку державних і місцевих фінансів” (Київ, 2003).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 12 наукових праць загальним обсягом 5,9 друк. арк., з них 5 одноосібних публікацій загальним обсягом 2,7 друк. арк. - у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Її повний обсяг становить 230 сторінок і включає 5 рисунків на 3 сторінках, 12 таблиць на 6 сторінках, 12 додатків на 18 сторінках, список використаних джерел із 239 найменувань на 19 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено предмет та об'єкт, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Теоретичні основи соціальних гарантій в економіці держави” досліджено економічну сутність та призначення соціальних гарантій, проаналізовано основні етапи становлення та розвитку системи соціальних гарантій населення в Україні, визначено основні джерела їх фінансування.

Соціальні гарантії як явище економічного життя виникли при досягненні суспільством певного рівня економічного розвитку і пройшли довгий шлях свого становлення в процесі розширення та удосконалення функцій держави. Однак подальший розвиток вони отримали з проголошенням теорії суспільного добробуту, яка виникла у зв'язку з неспроможністю ринку задовольнити суспільні потреби. Основною ідеєю держави суспільного добробуту є те, що за своїм призначенням уряд повинен взяти на себе матеріальне забезпечення людей, які самі неспроможні забезпечити належний рівень власного існування.

У процесі еволюції ідеї держави суспільного добробуту вона трансформувалась у „соціальну державу”, що в теоретичному аспекті означає існування ринкового господарства, яке носить соціальний характер і повинно обмежуватися там, де воно призвело б до соціально небажаних результатів, або результати вільного економічного процесу повинні корегуватися, якщо вони згідно з ціннісними уявленнями суспільства не є достатньо соціальними. На основі дослідження теоретичних засад функціонування “соціальних держав” автор виділяє такі їх типи залежно від особливостей існуючих у них систем соціальних гарантій: ліберальні, солідарно-консервативні, соціал-демократичні держави.

Проведене дослідження систем соціальних гарантій у різних типах “соціальних держав” дає змогу зробити висновки про сучасне бачення сутності соціальних гарантій як відносин населення і держави з приводу гарантування державою певного рівня задоволення соціальних потреб населення, з одного боку, та згоди населення на участь у фінансуванні необхідного для цього обсягу соціальних благ, а також самостійне забезпечення решти своїх соціальних потреб, з іншого. Основні завдання встановлення системи соціальних гарантій автор вбачає у створенні умов для зростання реальних доходів населення, підтримці оптимального рівня зайнятості й використання трудового потенціалу, збільшенні тривалості життя, зміцненні здоров'я населення, наданні базової освіти і можливостей для підвищення професійного рівня і, у зв'язку з цим - забезпеченні соціальної стабільності у суспільстві.

Зроблено висновок, що соціальні гарантії незалежно від типу держави виступають як обов'язок держави по реалізації конституційних прав громадян на отримання найважливіших соціальних благ і послуг. Тому конституції демократичних держав, особливо тих, що закріпили статус “соціальних”, містять значні переліки таких соціальних зобов'язань.

Із забезпеченням державою соціальних гарантій населення невідривно пов'язана організація державних фінансів, які є важливою складовою економічної системи держави. Автор констатує, що обсяг прийнятих державою соціальних гарантій є одним з основних чинників, які визначають масштаби державного втручання у соціально-економічні процеси. Як свідчить практика, найбільш ефективними є економічні системи в країнах, де функції держави гармонійно поєднуються з ринковими важелями регулювання економіки. Саме такими є держави з соціально орієнтованою ринковою економікою.

Зважаючи на важливість соціальної функції держави, Україна з проголошенням незалежності розпочала перегляд системи соціальних гарантій, враховуючи реальну економічну ситуацію та намагаючись пристосувати цю систему до вимог орієнтованої на ринок економіки. В процесі дослідження виявлено, що в результаті перетворень у системі соціальних гарантій в Україні склалася і законодавчо закріплена їх класична трискладова структура, що включає: систему соціального страхування, пов'язаного з трудовою діяльністю; систему універсальних допомог та систему соціальної підтримки окремих верств населення.

Прийнятний рівень забезпечення соціальними гарантіями населення України можливий тільки за наявності достатніх джерел їх фінансування. У світовій практиці існують такі джерела фінансового забезпечення соціальних гарантій населення: кошти держави; грошові доходи підприємств, установ, організацій, фірм, інших комерційних та некомерційних структур; кошти фондів соціального, майнового та особистого страхування; грошові доходи населення.

В Україні важливим джерелом фінансування соціальних гарантій населення є державні фінанси. Дані таблиці свідчать, що протягом останніх років в Україні через державні фінанси перерозподілялося 35-40 % ВВП. Якщо у 1999 р. доходи зведеного бюджету, Пенсійного фонду та державних соціальних позабюджетних фондів становили 34,6% ВВП, то в 2002 р. - 38,8, а за результатами 2003 р. - 40,1%, що свідчить про підвищення рівня державного споживання.

В Україні метою соціальних реформ повинен стати поступовий перехід від суто адміністративно-розподільчих до переважно економічних методів мобілізації та використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій населення, переорієнтація системи соціальних гарантій від надання допомоги працездатним громадянам на їх залучення до продуктивної діяльності.

соціальний гарантія фінансовий бюджетний

Таблиця. Динаміка показників державних фінансів України, % до ВВП^*

	2000	2001	2002	2003
Зведений бюджет доходи видатки	28,9 28,3	26,9 27,2	27,4 26,7	28,5 28,7
Пенсійний фонд доходи видатки	7,6 8,4	8,0 8,8	8,9 10,3	9,5 9,3
Державні соціальні позабюджетні фонди доходи видатки	1,4 1,2	1,7 1,5	2,1 2,1	2,1 2,2
Сектор державних фінансів загалом доходи видатки	37,9 37,9	36,6 37,5	38,4 39,1	40,1 40,2

^* Розраховано автором за даними Міністерства фінансів України та Державного комітету статистики України.

У другому розділі “Бюджетний механізм забезпечення соціальних гарантій населення України” досліджено видатки бюджету на фінансування соціальних гарантій населення країни, основні методи бюджетного забезпечення соціальних гарантій та напрями вдосконалення бюджетного механізму їх фінансування.

Виходячи із завдань дисертаційного дослідження, автор розглядає джерела фінансування соціальних гарантій населення України. В умовах переходу України до ринкової економіки важливим джерелом фінансування соціальних гарантій є бюджет держави. Проведений дисертантом аналіз обсягів та структури видатків бюджету на забезпечення соціальних гарантій населення України дав змогу зробити висновок, що, починаючи з 1995 р., було змінено структуру бюджетних видатків в бік значного скорочення фінансування галузей економіки при одночасному збільшенні питомої ваги видатків на соціальний захист населення та соціально-культурну сферу. Аналіз структури видатків зведеного бюджету за 2000-2004 рр. свідчить, що одним з основних пріоритетів видаткової частини бюджету залишається фінансування соціальних гарантій населення, про що свідчить рис.1. Видатки соціального спрямування зведеного бюджету у 2004 р. збільшено в 1,3 раза порівняно з 2002 р.

Аналіз структури видатків державного бюджету показав, що якщо в 1997 р. видатки на фінансування соціальних гарантій становили 13 % усіх видатків, у 2001 р. - 29,0, у 2002 р. - 33,9, а у 2003 р. - 46,3 %, то на 2004 рік відповідні видатки визначено на рівні 52 %.

Натомість частка видатків на фінансування соціальних гарантій населення у всій сукупності видатків зведеного бюджету в 2004 р. порівняно з 2003 р. підвищилася лише на 2 %, а порівняно з 2002 р. навіть зменшилася. Аналогічною є динаміка частки соціальних видатків у ВВП: 15,3 % у 2002 р., 14,6 % у 2003 р., 15 % у 2004 р. Фактично в Україні існує від'ємна динаміка соціальних витрат щодо номінального зростання ВВП. До того ж, абсолютні та відносні показники видатків бюджетів різних рівнів на фінансування соціальних гарантій не відповідають нормативам, встановленим міжнародними стандартами. Наприклад, відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я державні витрати на охорону здоров'я мають бути не менше 6 % ВВП. В Україні ж за останніми роками вони не перевищували 3-3,5 % ВВП.

У дисертаційному дослідженні звертається увага на принципові методичні недоліки проектних розробок державного бюджету. Світова практика свідчить про необхідність законодавчого закріплення використання у бюджетному процесі особливих соціальних індикаторів, у тому числі включення до системи макроекономічних показників державного бюджету соціальних нормативів. Найважливіші з них - стандарти споживання по регіонах країни продовольчих товарів, медикаментів, побутових, комунальних та транспортних послуг; допустимі рівні бідності і безробіття; мінімальні рівні заробітної плати, пенсій, допомог та ін. Без використання таких якісних та кількісних показників, особливо тих, що стосуються визначення межі життєдіяльності людей, неможливою стає розробка самого бюджету.

Рис. 1. Динаміка видатків зведеного бюджету за 2002-2004 роки, млн грн

У дисертації розглянуто методи та інструменти бюджетного фінансування соціальних гарантій населення України, найголовнішими з яких є: планування та прогнозування бюджетних коштів; нормування бюджетних видатків; упорядкування відносин щодо фінансування соціальних гарантій між державою та органами місцевого самоврядування; використання таких інструментів бюджетного регулювання, як податки, внески, відрахування, інші обов'язкові платежі, бюджетні стимули та податкові пільги; соціальні пільги.

Зроблено висновок, що існуючий в Україні бюджетний механізм фінансування соціальних гарантій населення, відображений на рис. 2, потребує вдосконалення шляхом перегляду пріоритетів бюджетного фінансування соціальних гарантій, вдосконалення планування та прогнозування бюджетних видатків на їх фінансування, запровадження системи державних мінімальних соціальних стандартів, підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів на основі запровадження програмно-цільового методу складання бюджету, посилення фінансового контролю за витрачанням бюджетних коштів, перегляду соціальних пільг, які надаються відповідно до чинного законодавства та введення нормативів мінімуму видатків бюджету на фінансування соціальних гарантій.

Рис. 2. Бюджетний механізм фінансування соціальних гарантій населення України

Чинну систему видатків бюджету на фінансування соціальних гарантій потрібно звести в єдину фінансову підсистему, так званий “соціальний бюджет”, що дасть змогу підвищити відповідальність за використання бюджетних коштів, можливість проаналізувати соціальні видатки з позицій пріоритетності та раціональності, створити умови для формування оптимальної моделі політики перерозподілу з урахуванням регіональних особливостей.

Третій розділ “Позабюджетні фінансові інститути в забезпеченні соціальних гарантій населення” присвячений дослідженню фінансування соціальних гарантій населення України за рахунок коштів державних фондів цільового призначення, недержавними фінансовими інститутами, запропоновано основні напрями підвищення ефективності використання позабюджетних коштів у фінансуванні соціальних гарантій.

В умовах ринкової економіки бюджет не може бути єдиним джерелом ресурсів для фінансування соціальних гарантій населення. Держава за рахунок бюджетних коштів повинна забезпечувати лише мінімально гарантований, але достатній рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення, насамперед, найменш соціально захищених громадян. У зв'язку з цим автором досліджено, що в сучасних умовах в Україні починають розвиватися різні альтернативні форми фінансування соціальних гарантій. Серед цих форм на перший план виходить загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Проведене дослідження засвідчило, що в Україні на сьогодні законодавчо створена досить розгалужена система позабюджетного фінансування соціальних гарантій населення. За роки незалежності чинним законодавством України створено чотири державні соціальні фонди цільового призначення: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Аналіз функціонування даних фондів дав змогу виявити проблеми їх організації та визначити основні напрями реформування.

Встановлено, що основною проблемою функціонування соціальних позабюджетних фондів в Україні є недостатній обсяг надходжень з точки зору забезпеченя виплат, що спричинило низькі розміри пенсій та допомог, які виплачуються з цих фондів. В Україні основним платником обов'язкових внесків до соціальних фондів є роботодавці, які не зацікавлені в їх сплаті. Для збільшення надходжень коштів до позабюджетних фондів дисертантом зроблено висновок, що поряд з роботодавцями більш суттєву роль у формуванні доходів фондів мають відігравати працівники, і це можна забезпечити шляхом часткового перекладання тягаря сплати внесків до соціальних фондів з роботодавців на працівників, закріпивши в їх свідомості уявлення про повну залежність розміру отримуваних в майбутньому соціальних виплат від суми сплачених обов'язкових платежів. При цьому необхідним є відповідне збільшення заробітків найманих працівників на суму платежів до соціальних фондів.

Таким чином, обгрунтовано суперечність, згідно з якою, з одного боку, можливості державного фінансування соціальних гарантій значною мірою залежать від рівня відрахувань від заробітної плати до державних соціальних фондів, а також величини заробітної плати, з іншого, величина заробітної плати, а також встановлений рівень відрахувань від неї визначають можливості самостійного задоволення населенням своїх соціальних потреб. Встановлено, що ця суперечність зумовлює протилежні тенденції в динаміці нормативу відрахувань від заробітної плати до державних соціальних фондів.

Ще одним напрямком підвищення ефективності надання соціальних гарантій за рахунок коштів соціальних фондів визначено вдосконалення процесу мобілізації і використання коштів цих фондів, тобто запровадження єдиних строків розробки і затвердження бюджетів вказаних фондів, визначення пріоритетів їх використання, що дасть змогу уникнути проблем заборгованості по виплатах.

На основі аналізу зарубіжного досвіду зроблено висновок, що вдосконалення системи соціальних гарантій населення в Україні пов'язане з розвитком ринку фінансових послуг. В умовах ринкової економіки діяльність установ, які надають фінансові послуги, є важливою для населення, тому що основною ідеєю розвитку системи соціальних гарантій в умовах ринку є можливість працездатного населення самостійно забезпечувати себе соціальними послугами за рахунок власних доходів, а роль держави полягає лише у законодавчому регулюванні діяльності цих установ та контролі за дотриманням ними вітчизняного законодавства. Насамперед, це стосується реформування пенсійної системи в Україні, яка повинна не лише забезпечувати людей у старості, а й зацікавлювати працівника у продуктивній праці заради гідної пенсії у майбутньому. Зроблено висновок, що рівень розвитку ринку фінансових послуг визначає можливості індивідуального задоволення власних соціальних потреб населення України.

ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота спрямована на розв'язання важливої економічної проблеми забезпечення ефективного державного фінансування соціальних гарантій населення України. Одержані наукові результати дають змогу зробити такі висновки.

1. Соціальні гарантії населення - об'єктивно необхідна умова розвитку та соціальної злагоди у суспільстві. Основною метою запровадження соціальних гарантій в державі є створення умов для зростання реальних доходів населення, підтримка оптимального рівня зайнятості й використання трудового потенціалу, збільшення тривалості життя, зміцнення здоров'я населення, надання базової освіти, можливостей підвищення свого професійного рівня і у зв'язку з цим забезпечення соціальної та економічної стабільності у суспільстві.

2. Найбільшого розвитку соціальні гарантії набули у “соціальних державах”. “Соціальною” можна вважати державу, конституція і закони якої вміщують такі соціальні зобов'язання і механізми їх виконання при певному фінансовому забезпеченні, сукупність яких узгоджується з уявленням більшості населення цієї держави про соціальну справедливість. Залежно від місця соціальної політики серед національних пріоритетів, її особливостей, розподілу соціальних функцій між державою, громадянським суспільством і підприємницьким сектором, масштабів державного сектора вирізняють кілька моделей “соціальних держав”: ліберальну, солідарно-консервативну, соціал-демократичну.

3. Соціальні гарантії мають характерні особливості в країнах з різними економічними системами, зокрема, розвинутими ринковими, перехідними і командно-адміністративними. Найефективнішими є економічні системи в країнах, де функції держави гармонійно поєднуються з ринковими важелями регулювання економіки, тобто в країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою.

4. У процесі створення в Україні системи соціальних гарантій населення, яка б відповідала вимогам демократичної держави із соціально орієнтованою ринковою економікою, склалася і законодавчо закріплена їх класична трискладова структура, яка включає систему соціального страхування, пов'язаного з трудовою діяльністю; систему універсальних допомог; систему соціальної підтримки окремих верств населення.

5. Основним фінансово-економічним інструментом реалізації соціальних гарантій населення є державні фінанси як складова фінансової системи країни. Як свідчить зарубіжний досвід, державні соціальні видатки - це не шлях до зменшення економічних ресурсів, а суспільно необхідні раціональні інвестиції у людський капітал, що сприяє підвищенню економічної ефективності та суспільного добробуту.

6. В Україні основним джерелом фінансового забезпечення соціальних гарантій є бюджет держави, що пояснюється як низьким рівнем доходів більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на отримання соціальних послуг саме від держави. Протягом 1998-2004 рр. спостерігається збільшення бюджетних видатків за усіма напрямами соціальних гарантій населення. Проте питома вага видатків на фінансування соціальних гарантій у всій сукупності видатків бюджету майже не підвищилася, а у 2004 р. порівняно з 2002 р. навіть зменшилася. Динаміка питомої ваги соціальних видатків у ВВП протягом останніх років також має негативну тенденцію: у 2002 р. - 15,3 % ВВП, у 2003 р. - 14,6 % ВВП, у 2003 р. - 15 % ВВП. Що стосується динаміки соціальних витрат щодо номінального зростання ВВП, то вона також має від'ємну динаміку: порівняно із 2002 р. в 2003 р. ВВП збільшився у 2,44 раза, а витрати на соціальні гарантії у 2,36 раза.

7. З метою підвищення ефективності фінансування соціальних гарантій запропоновані напрями вдосконалення бюджетного механізму фінансування соціальних гарантій населення України, а саме: вдосконалення прогнозування та планування фінансових ресурсів, які спрямовуються на надання соціальних гарантій населенню України шляхом запровадження мінімальних державних соціальних стандартів; встановлення єдиної правової основи визначення та загального порядку використання державних мінімальних соціальних стандартів можливе на основі розробки проекту Закону України “Про державні мінімальні соціальні стандарти”, законопроектів по створенню “галузевої” системи соціальної стандартизації на основі Законів “Про освіту”, “Про охорону здоров'я” тощо; впровадження в практику бюджетного планування довго- та середньострокового прогнозування основних бюджетних показників, запровадження програмно-цільового методу складання бюджету; впровадження в практику бюджетного процесу складання соціального бюджету, який забезпечить системний підхід до формування витрат на фінансування соціальних гарантій; враховуючи зарубіжний досвід, частково проблему фінансування соціальних гарантій можна вирішити із уведенням так званого “соціального” податку з розподілом надходжень від його введення на фінансування окремих соціальних програм; задля уникнення “недофінансованих державних соціальних мандатів” фінансування державних повноважень у сфері надання соціальних гарантій населенню покладати на місцеві органи влади тільки згідно з відповідним законодавчим актом із одночасним виділенням матеріальних та фінансових ресурсів для їх реалізації; вдосконалення системи соціальних пільг, які надаються різним категоріям населення відповідно до чинного законодавства шляхом поступової їх заміни на адресну грошову допомогу; визначення єдиних принципів та критеріїв надання цільових грошових допомог по видах виплат відобразити у розробленому проекті Закону України “Про соціальну допомогу”.

8. В умовах ринкової економіки фінансові проблеми соціальної сфери повинні розв'язуватися не тільки завдяки бюджетним коштам, а й завдяки зростанню реальних грошових доходів громадян, ефективному використанню трудового потенціалу країни та державному сприянню розвитку альтернативних джерел фінансування соціальних гарантій. Такими джерелами є кошти позабюджетних фінансових інститутів, до яких відносяться недержавні пенсійні фонди, комерційні банки, страхові компанії тощо, які працюють як фінансові посередники з надання населенню соціальних послуг. В Україні відбувається становлення даних фінансових інститутів і завдання нашої держави полягає у створенні на законодавчому рівні сприятливих умов для функціонування недержавних фінансових установ, створення сприятливого інвестиційного клімату для поповнення їх фінансовими ресурсами, впровадження дієвої системи контролю за їх діяльністю.

9. Важливим ринковим інструментом підвищення ефективності соціальних гарантій у розвинутих країнах є використання механізму соціального страхування. В Україні соціальне страхування здійснюється державними соціальними фондами цільового призначення: Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Головними завданнями фондів є захист основних прав на ринку праці в умовах різних форм власності працюючої частини населення та забезпечення для них стандартів споживання у випадку втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній непрацездатності. На нашу думку, майбутня соціальна страхова модель має бути гнучкою, враховувати загальні трансформаційні тенденції до лібералізації економічних і розподільчих процесів, що означає відповідність фонду оплати праці зміні динаміки і структури джерел фінансування соціальних гарантій.

...