Ринок фінансового капіталу в економічній системі України

Размещено на http://allbest.ru

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Ринок фінансового капіталу в економічній системі України

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

фінансовий капітал економіка

Актуальність теми. Характерними рисами сучасності є посилення взаємозалежності економічних систем різних країн, поширення інтеґраційних процесів на макро- і мікрорівнях, інтенсивний перехід більшості країн від замкнених національних господарств до економіки відкритого типу. Водночас структурно-економічні перетворення розширюють можливості консолідації фінансового капіталу як у світовому господарстві загалом, так і з урахуванням зростання ролі фінансової системи в умовах структурно-інноваційного розвитку економіки України. Досягнення макрофінансової рівноваги для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни потребує підвищення рівня концентрації фінансового капіталу через залучення коштів учасників ринку, капіталізацію їхнього прибутку, злиття та макроінтеґрацію капіталів. Саме тому функціонування ринку фінансового капіталу в Україні варто розглядати як єдине ціле із зазначенням того, що важливий методологічний принцип при дослідженні згаданого ринку - це вивчення його як цілісної системи фінансових відносин, основними особливостями котрої є специфічний спосіб взаємозв'язку й взаємодії її складових елементів.

Різноманітним аспектам складної і багатопланової проблеми ринку фінансового капіталу присвячено праці провідних вітчизняних економістів та фінансистів: В. Андрущенка, В. Базилевича, О. Барановського,

Ю. Воробйова, В. Гейця, В. Грушка, Б. Кваснюка, В. Корнєєва, М. Крупки, І. Лютого, В. Міщенка, О. Мозгового, А. Мороза, П. Нікіфорова, А. Пересади, С. Реверчука, В. Федосова, А. Філіпенка, С. Юрія, а також зарубіжних економістів: Ч. Вульфена, Дж. Гелбрейта, З. Боді, М. Енга, Р. Мертона, Ф. Мишкіна, Е. Ріда, П. Роуза, Дж. Сакса, Дж. Сінкі,

М. Фрідмена; російських вчених В. Барда, А. Грязнової, Л. Красавіної, Д. Молякова, М. Песселя, П. Солюса.

Разом з тим у працях вітчизняних і зарубіжних вчених розглянуті тільки окремі аспекти функціонування ринку фінансового капіталу. У дослідженнях цих науковців не враховано те, як на вітчизняний ринок фінансового капіталу вплине вступ України до Світової організації торгівлі та інших міжнародних організацій. При дослідженні ринку фінансового капіталу слід враховувати не лише стратегічні завдання економічної системи держави, зокрема, прискорення модернізації та підвищення конкурентоспроможності національної економіки, а й стійкість фінансової системи щодо зовнішніх впливів у процесі набуття ринком відкритості. У такому контексті питання регулювання доступу на вітчизняний ринок іноземного капіталу важливе для економічної безпеки України та її подальшого економічного розвитку. Тому ґрунтовних досліджень потребують питання, пов'язані з реалізацією фактора відкритості, його впливу на учасників ринку фінансового капіталу, недопущенням того, щоб демпінгову політику здійснювали іноземні оператори з метою встановлення контролю за вітчизняним ринком фінансового капіталу. Бракує також наукових праць, присвячених комплексному дослідженню теоретико-методологічних засад функціонування ринку фінансового капіталу, передусім щодо його економічної суті, формування власного капіталу суб'єктами підприємництва з урахуванням структуризації інтеґрованих промислово-фінансових об'єднань в Україні. Відсутність чіткого визначення поняття "ринок фінансового капіталу" унеможливлює формування відповідної методологічної бази для дослідження практичних аспектів функціонування ринку фінансового капіталу з урахуванням постійної зміни світової економічної кон'юнктури.

За таких обставин комплексне, всебічне дослідження ринку фінансового капіталу в економічній системі держави набуває особливої ваги й актуальності, що і зумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка за комплексною темою "Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових перетворень" (№ ДР 01БФ040-01), у межах якої обґрунтовано напрями підвищення ефективності функціонування ринку фінансового капіталу в економічній системі держави. Дане дослідження також є складовою теми "Оптимізація теоретичних та практичних аспектів фінансового забезпечення економічного зростання в Україні" (№ ДР 0101U002946), яку виконує Тернопільський державний економічний університет. Автором розроблено методичне забезпечення програмно-цільового регулювання виходу підприємств на фінансовий ринок з урахуванням промислово-фінансової інфраструктури в реґіоні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад формування та функціонування ринку фінансового капіталу й обґрунтування пропозицій щодо підвищення збалансованості взаємодії всіх його учасників з урахуванням впливу державних регулятивних заходів і макроекономічних структурних змін в економічній системі України. Поставлена мета зумовила вирішення таких основних завдань:

- розкрити економічну сутність фінансового капіталу та особливості його впливу на формування і функціонування ринку фінансового капіталу;

- визначити поняття "ринок фінансового капіталу", "первинний ринок фінансового капіталу" і "вторинний ринок фінансового капіталу", розглянути їх як основні засади функціонування ринку фінансового капіталу, його регулювання і нагляду за ним;

- проаналізувати сучасний стан і тенденції розвитку ринку фінансового капіталу в економічній системі України;

- дослідити структуру ринку фінансового капіталу й обґрунтувати пропозиції щодо її оптимізації;

- розкрити сутність, основні засади моніторингу діяльності учасників національного ринку фінансового капіталу як основи ґарантування фінансової безпеки держави;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення державної політики у сфері інституційного забезпечення розвитку ринку фінансового капіталу як основи забезпечення захисту національних інтересів та підвищення довіри до фінансової системи України;

- показати місце та роль банківських інститутів у забезпеченні стабільності розвитку економічної системи України;

- запропонувати напрями підвищення ефективності функціонування фінансового капіталу підприємств та рекомендації щодо їхньої реалізації;

- визначити роль та пріоритетні напрями підвищення ефективності діяльності фінансово-кредитних інститутів на ринку фінансового капіталу;

- дослідити взаємозв'язок ринків капіталу і праці з огляду надання рекомендацій щодо залучення грошових заощаджень населення на ринок фінансового капіталу;

- розглянути перспективи інтеґрації національного ринку фінансового капіталу в світову економіку та обґрунтувати пропозиції для вдосконалення державної політики України щодо захисту прав і законних інтересів його учасників.

Об'єктом дослідження є економічні відносини між суб'єктами ринку фінансового капіталу.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади та механізм функціонування ринку фінансового капіталу в економічній системі України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є теоретичні напрацювання світової економічної науки, концептуальні положення сучасної економічної теорії, дослідно-пошукова й наукова література, праці відомих вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів.

У роботі використано методи аналізу й синтезу, індукції і дедукції, економіко-математичні та статистичні методи; при обґрунтуванні категоріального апарату застосовано метод наукових абстракцій. Для вирішення поставлених завдань використано наступні методи: дедуктивний - при дослідженні інституційних аспектів фінансового регулювання діяльності учасників ринку; кореляційного і реґресійного аналізів - при розгляді ефективності використання фінансового капіталу підприємствами в реґіонах та за видами економічної діяльності; економіко-статистичні методи - у процесі аналізу залучення банківського капіталу на ринок фінансового капіталу; економетричні методи - при розробленні моделей інвестиційного фонду держави й оптимізації складу учасників промислово-фінансової групи; ретроспективний аналіз - при дослідженні розвитку ринку фінансового капіталу із застосуванням методу екстраполяції досвіду на реалії сьогодення. У роботі широко використано графічний метод.

Статистичною і фактологічною основою дослідження є дані Міністерства фінансів України, Національного банку України, Державної комісії цінних паперів та фондового ринку України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, матеріали Державного комітету статистики України, економічні звіти науково-дослідних центрів і рекомендації міжнародних експертів із питань фінансово-економічного розвитку країни, а також законодавчо-нормативні акти, що регулюють функціонування ринку фінансового капіталу в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі теоретичні та практичні результати вирішують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних засад механізму формування і функціонування ринку фінансового капіталу в національній економіці за умов ринкової трансформації та інтеґрації у світову фінансову систему.

До найвагоміших результатів, що становлять наукову новизну, належать наступні:

вперше:

-розроблено теоретико-методологічні основи дослідження еволюції ринку фінансового капіталу та особливості його функціонування в економічній системі України, виявлено тенденції становлення даного ринку з урахуванням новітніх інформаційних технологій, які зумовлюють виникнення нових інститутів-посередників і видів фінансових послуг, що призводить до ускладнення відносин між учасниками ринку фінансового капіталу й потребує адекватного інституційного забезпечення в умовах поетапності ринкової трансформації економіки та розвитку національної фінансової системи;

-обґрунтовано організаційно-правові засади механізму функціонування ринку фінансового капіталу в Україні, які обумовлені інституціональними, технологічними змінами та відображають взаємозв'язок і взаємовплив первинного й вторинного ринків на макроекономічні процеси, що призводить до системних змін у складі учасників та забезпечує їхню ефективну діяльність;

-запропоновано концептуальні підходи до формування системи моніторингу за національним ринком фінансового капіталу та окремими суб'єктами при здійсненні заходів, спрямованих на протидію незаконним фінансовим операціям та леґалізацію доходів, отриманих незаконним шляхом, для ґарантування фінансової безпеки держави й посилення захисту інтересів учасників ринку шляхом відпрацювання механізму координації превентивних заходів, пруденційного нагляду та розробки процедури забезпечення репатріації фінансових капіталів;

-запропоновано стратегію виходу підприємств на ринок фінансового капіталу з урахуванням існуючої промислово-фінансової інфраструктури та особливостей розвитку фінансової системи України, що дає змогу при дефіциті фінансових та грошових ресурсів задіяти потенціал ринку фінансового капіталу для випуску конкурентоспроможної продукції;

дістали подальшого розвитку:

-теоретико-методологічні підходи щодо обґрунтування ролі, завдань та цілей держави у контексті відповідності її фінансової політики рівневі розвитку системи інституційного забезпечення ринку фінансового капіталу, доцільності вибору єдиної стратегії моніторингу приватизованих підприємств, прогнозування наслідків прийнятих фінансових та управлінських рішень загальнодержавного значення і відстоювання державних інтересів у всіх секторах економіки;

-визначення і систематизація процесів нагромадження фінансового капіталу з урахуванням впливу структурних змін у реальному секторі економіки, які зумовлюють потребу в координації корпоративних засад поведінки учасників ринку фінансового капіталу з метою ґарантування прав власності, що забезпечує сприятливий інвестиційний клімат для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів;

-представлення перспектив розширення сфери діяльності фінансових посередників, можливостей консолідації, накопичення і залучення їхніх коштів на ринок фінансового капіталу з метою забезпечення ефективного розміщення, ґарантування безпеки учасникам інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, кредитних спілок, що при відкритті національного ринку для іноземного капіталу дасть фінансовим посередникам змогу не тільки зберегти свій сеґмент ринку, а й домогтися реалізації успішної економічної стратегії;

-теоретичні та практичні основи діяльності банківських інститутів із позицій забезпечення інвестиційно-інноваційних складових макроекономічного розвитку економіки, що зумовлює потребу в концентрації фінансового капіталу у перспективних сеґментах реального сектору економіки; запропоновано цілісний набір фінансових операцій та послуг з метою забезпечення консолідації учасників інвестиційного процесу на ринку фінансового капіталу;

-теоретичні засади дослідження ринків фінансового капіталу і праці, зростання їхньої взаємозалежності в умовах структурної перебудови національної економіки, що зумовлює потребу залучення заощаджень населення як важливого інвестиційного ресурсу в реальний сектор економіки через відпрацювання порядку випуску та розміщення державних цінних паперів, розширення можливостей отримання населенням споживчих та іпотечних кредитів, залучення мікрокредитів банків для підприємницької діяльності;

-обґрунтування перспектив інтеґрації ринку фінансового капіталу в світову фінансову систему з урахуванням можливостей, що надає членство України у міжнародних економічних організаціях та фінансових установах, реґіональних економічних об'єднаннях; на відміну від підходів, які акцентують увагу на отриманні позик від міжнародних економічних організацій для фінансування програм і проектів, обґрунтовано положення про те, що стратегія співробітництва має бути спрямована на захист національних інтересів;

удосконалено:

-визначення інвестиційної привабливості реґіонів України із використанням методики інтеґральної оцінки промислового й фінансового секторів економіки, що дало змогу запропонувати механізм формування фінансового капіталу за видами економічної діяльності та визначити напрями підвищення ефективності управління корпоративно-консолідованим фінансовим капіталом;

-матричну балансову модель визначення величини інвестиційного фонду держави для розрахунку необхідних обсягів ресурсів, що доцільно залучити на ринку фінансового капіталу для інвестування оновлення основного капіталу підприємств;

-визначення оптимального складу учасників промислово-фінансової групи за допомогою економіко-математичної моделі, що дозволяє розрахувати прибутковість їхньої діяльності в процесі об'єднання фінансових капіталів.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали проведеного дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення, а саме можуть бути використані у процесі формування та вдосконалення державної регуляторної політики на фінансовому ринку, при розробці програм виходу підприємств на ринок фінансового капіталу, визначенні стратегії розвитку фінансових посередників, а також застосовані в діяльності законодавчих та виконавчих органів влади.

Одержані результати щодо вдосконалення механізму мобілізації державних інвестицій на ринок фінансового капіталу, регулювання розміщення державних цінних паперів і політики управління державним боргом використано Міністерством фінансів України (довідка № 31-0040 від 14.10.2004 р.; довідка № 02100-02/14 від 25.06.2005 р.).

Пропозиції стосовно регулювання відносин між учасниками фінансового ринку та захисту їхніх прав використано Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (довідка № 9157/10 від 30.11.2004 р.).

Висновки та рекомендації щодо підвищення фінансової стійкості банків, захисту прав кредиторів у процесі розширення доступу іноземного капіталу в банківську систему України впроваджені у практичній діяльності Національного банку України (довідка № 13-420/4263 від 08.09.2004 р.).

Положення дисертації щодо вдосконалення залучення і розміщення коштів корпоративних клієнтів, доцільності оптимізації витрат шляхом обслуговування менш витратних видів вкладів і застосування нових високотехнологічних банківських продуктів, а також розширення спектру отримання комісійних використано у діяльності ВАТ "Український Професійний Банк" (довідка № 1668/1-7-1 від 04.10.2004 р.).

Пропозиції щодо застосування довготермінового накопичувального страхування і програми "Страховик-Банк-Промисловість" із акумуляції та розміщення страхових резервів використані ВАТ "Страхова компанія "Скайд" (довідка № 464 від 26.08.2005 р.).

Рекомендації стосовно стратегії поведінки фінансових посередників у процесі мобілізації і розміщення інвестицій, застосування нових фінансових інструментів та оптимізації управління портфелем цінних паперів враховано у процесі реорганізації діяльності інвестиційної компанії (довідка Київської інвестиційної компанії № 18 від 14.03.2001 р.).

Висновки та пропозиції щодо розробки єдиної концепції розвитку фінансових установ в умовах інтеґрації України до Європейського Союзу використано при оформленні рекомендацій і аналітичної записки Восьмої міжнародної наукової конференції "Проблеми економічної інтеґрації України в Європейський Союз: наука, навчання, освіта - економічний та організаційний аспекти" (м. Лівадія-Ялта-Форос, 22-24.09.2003 р.) (акт № 126-33/762 від 23.06.2004 р.) і відзначено в аналітичній записці Дев'ятої міжнародної конференції "Проблеми економічної інтеґрації України в Європейський Союз: міжнародний рух капіталу" (м. Ялта-Форос, 15-17.09.2004 р.) (акт № 126-33/669 від 16.05.2005 р.). Результати дисертації використовують у навчальному процесі економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка при розробленні методичного забезпечення та викладанні навчальних дисциплін "Теорія кредиту", "Актуальні проблеми фінансів", "Фондовий ринок" та "Міжнародні фінансові ринки" (акт № 040/432 від 12.09.2005 р.) та Тернопільської академії народного господарства (довідка № 126-33/669 від 16.05.2005 р.; довідка № 126-16/748 від 27.05.2005 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та методологічні положення і результати дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських та реґіональних науково-практичних і науково-методичних конференціях: Всеукраїнській конференції "Науково-практичні проблеми інвестиційної та інноваційної політики держави" (червень, 1997 р.; м. Київ); Четвертій міжнародній науковій конференції "Проблеми економічної інтеґрації України в Європейський Союз: інвестиційні аспекти" (вересень, 1999 р., м. Ялта-Форос); П'ятій міжнародній науковій конференції "Проблеми економічної інтеґрації України в Європейський Союз: європейські студії" (вересень, 2000 р., м. Ялта-Лівадія-Форос); Другій міжнародній науково-практичній конференції "Розвиток страхового ринку та його кадрове забезпечення" (жовтень, 2001 р. м. Тернопіль); Науково-практичній конференції "Роль грошових заощаджень населення у розбудові економіки України" (лютий, 2002 р., м. Київ); Міжреґіональній науково-практичній конференції "Оподаткування в промисловому реґіоні: теорія, практика і перспективи розвитку" (листопад, 2002; м. Донецьк); Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції "Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку реґіону" (листопад, 2002 р., м. Дніпропетровськ); Науково-практичній конференції "Розвиток податкових відносин та модернізація податкової служби України" (грудень, 2002 р., м. Ірпінь); Міжнародній науково-практичній конференції "Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання" (травень, 2003 р.; м. Луцьк); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Фінансова система України: проблеми становлення та функціонування - 2" (травень, 2003 р.; м. Острог); Науково-практичній конференції "Актуальні питання вдосконалення фінансово-кредитного механізму в Україні" (травень, 2003 р.; м. Запоріжжя); Міжнародній науково-практичній конференції "Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи" (жовтень 2003 р., м. Львів); Одинадцятій міжнародній науково-теоретичній конференції "Механізм співпраці України з міжнародними фінансовими інститутами" (листопад 2003 р., м. Київ); Четвертій Всеукраїнській науково-практичній конференції "Фінансово-економічні проблеми розвитку реґіонів України" (листопад 2003 р., м. Дніпропетровськ); Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу і кредиту" (квітень 2004 р., м. Київ).

Результати дисертаційного дослідження розглянуті на засіданнях Вченої ради економічного факультету і кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні наукові положення, висновки і результати дослідження опубліковано в 55 наукових працях загальним обсягом особисто належних здобувачеві 96,6 д. а., з них одноосібна монографія, два економічних тлумачних словники, 52 наукові статті, у т. ч. в співавторстві - 10. Із зазначених праць опубліковано у провідних наукових фахових виданнях 30 статей, в інших виданнях - 22 статті.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків і викладена на 418 сторінках, що містять 60 таблиць і 20 рисунків (із них 3 таблиці займають 3 окремі сторінки). Список використаних джерел містить 469 найменувань на 42 сторінках, 26 додатків подано на 89 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету дослідження, сформульовано завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну й практичну цінність роботи, апробацію отриманих результатів та подано перелік публікацій за темою дисертації.

У розділі 1 "Теоретико-методологічні засади ринку фінансового капіталу" досліджено фундаментальні засади формування та функціонування ринку фінансового капіталу. В умовах об'єктивної інтеґрованості фінансово-кредитних відносин поняття "фінансовий капітал" варто розглядати як якісно нову форму капіталу, в якій поєднано власність на промисловий і банківський капітали, проте це не нівелює відмінності між двома згаданими видами капіталів, і вони продовжують функціонувати самостійно. Спираючись на визначення капіталу, вивчення та узагальнення трактувань поняття "фінансовий капітал", запропоновано визначення фінансового капіталу як грошових коштів і виражену в грошовій формі частку матеріальних, нематеріальних та фінансових активів, що нагромаджують суб'єкти фінансової діяльності з різних джерел для забезпечення економічних умов здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. На відміну від існуючих підходів, що визначають розгляд лише деяких аспектів формування фінансового капіталу, наведене у дисертації визначення цього поняття дає змогу повніше розкрити економічну сутність і простежити консолідацію фінансового капіталу для забезпечення доступності, швидкості обігу й зручності його використання на макро- і мікрорівнях.

У світовій економіці виразними є процеси глобалізації, стійка тенденція взаємопроникнення фінансового капіталу, що суттєво впливає на стан та перспективи розвитку національних економік. Тому з позицій системного підходу функціонування ринку фінансового капіталу слід розглядати не лише у вузькоприкладному конкретно-економічному аспекті, а й у загальнотеоретичному як цілісної системної структури. Визначено поняття "ринок фінансового капіталу" як особливий сеґмент фінансового ринку, на якому формуються попит, пропозиція, ціна та укладають угоди щодо купівлі-продажу фінансових інструментів. Для функціонального відстеження руху фінансового капіталу запропоновано виокремити первинний та вторинний ринки фінансового капіталу.

У роботі наголошено, що інтеґруюче значення ринку фінансового капіталу полягає у тому, що він формується відповідно до властивих йому тенденцій розвитку і зрівноважує вплив регульованого державою сектору ринку, на якому застосовують державні боргові зобов'язання, з приватним сектором, котрий характерний інтеґруванням промислово-фінансових установ, спричиненим потребами забезпечення доступності та швидкості руху фінансового капіталу. Доведено, що ринок фінансового капіталу забезпечує взаємодію покупців і продавців фінансових інструментів та сприяє зменшенню витрат на фінансові операції та їх інформаційно-аналітичне забезпечення. Водночас задіяння державного регуляторного та моніторингового механізмів за здійсненням фінансових операцій підвищує ліквідність ринку фінансового капіталу.

Подальшого розвитку в дисертації набуло дослідження ринку фінансового капіталу в економічній системі держави. Особливу увагу акцентовано на розвиток ринку фінансового капіталу з урахуванням впливу ієрархічних рівнів управління, децентралізації, багатомірності та віртуалізації в умовах формування мережевих структур, що потребує відповідного впорядкування цілей, завдань, видів діяльності й повноважень.

Належне функціонування ринку фінансового капіталу неможливе без адекватної цілісної, стійкої та впорядкованої структури, яка розвивається та вдосконалюється з урахуванням поточних і майбутніх потреб його учасників. Розвиток ринку фінансового капіталу варто розглядати як єдине ціле з урахуванням того, що найважливішим методологічним принципом дослідження цього ринку є цілісність системи фінансових відносин, особливість котрої - специфічний спосіб взаємозв'язку та взаємодії її складових.

Дослідження ринку фінансового капіталу через призму руху фінансових активів дало змогу виокремити основоположні чинники його розвитку. По-перше, становення цього ринку має характерні особливості у кожній країні залежно від конкретно-історичних умов, що згодом відображається у його структурі та зумовлює відповідний вплив на економічний розвиток суспільства. По-друге, у процесі ринкової інтеграції поступово зникає якісна самостійність виробничої й фінансової сфер, вони стають елементами цілісної системи промислово-інвестиційної діяльності.

Запропоновано виокремлювати сеґменти ринку фінансового капіталу за наступними критеріями: за інституційними ознаками, за видами фінансових інструментів і за економічним призначенням ресурсів. За першим критерієм фінансовий капітал консолідується в процесі руху у взаємопов'язаній системі секторів: фондового ринку, ринку банківських кредитів і ринку послуг небанківських фінансових установ. За другим критерієм можна визначити такі сеґменти: ринок цінних паперів, ринок позичкових зобов'язань і валютний ринок. За економічним призначенням ресурсів варто виокремлювати ринок грошей і ринок капіталів. Кожний із розглянутих критеріїв відображає той чи інший аспект фінансових відносин з огляду на конкретні обставини, тому в роботі наголошено, що теоретичні дослідження структури ринку фінансового капіталу потребують суттєвих перманентних корекцій, зокрема з урахуванням адекватності розвитку міжкорпоративної електронної комерції чи віртуальних приватних мереж.

У розділі 2 "Тенденції розвитку ринку фінансового капіталу в економічній системі України" розглянуто закономірності формування та становлення ринку фінансового капіталу, розкрито особливості впливу приватизаційних процесів на розвиток фінансового ринку, висвітлено механізми моніторингу діяльності учасників національного ринку фінансового капіталу.

Ретроспективно проаналізовано і систематизовано етапи становлення та функціонування ринку фінансового капіталу з урахуванням особливостей розвитку економічної системи держави. Особливу увагу приділено висвітленню проблем, пов'язаних з економіко-правовим та інституційним забезпеченням функціонування ринку фінансового капіталу. Доведено, що державний механізм економічного регулювання має сприяти запобіганню деформації об'єктивних ринкових процесів і відносин.

Для належної діяльності ринку фінансового капіталу розглянуто доцільність вибору відповідного принципу регулювання, тому використано схему із застосуванням графа-дерева цілей, оскільки саме вона дає змогу здійснити наочний пошук регулюючих дій за наявності кількох критеріїв.

Формування фінансового капіталу тісно пов'язане з генезою приватної власності, а становлення ринкової економіки засвідчило діалектичну складність у взаємодії регулювання процесів реформування державної власності, формування нових організаційних форм господарювання та інститутів ринку. На підставі всебічного аналізу основних етапів приватизації державної власності відстежено тенденції та особливості розвитку ринку фінансового капіталу та визначені суперечливі тенденції процесу приватизації в Україні.

Доведено доцільність застосування таких підходів до законодавчого врегулювання питання приватизації: як регулювання й створення прав власності. Виправданим було б прийняття низки законів України, зокрема "Про управління об'єктами державної власності" та "Про акціонерні товариства", в яких варто передбачити: правові засади управління державною часткою власності, щоб унеможливити іґнорування державними економічними інтересами і забезпечити перерозподіл власності з урахуванням засад ринкової конкуренції та соціальних потреб суспільства; правові засади регулювання процедури додаткових емісій цінних паперів, узгодження корпоративних відносин і введення контролю за нарахуванням та сплатою дивідендів; обов'язкове розкриття реєстру акціонерного товариства, що сприятиме забезпеченню прозорості капіталів; доцільність втілення системної приватизації у стратегічно важливих галузях національної економіки і законодавчого врегулювання продажів державних пакетів акцій з урахуванням їхнього стратегічного значення для економічної системи держави; порядок повернення з урахуванням інноваційного підходу до розвитку економіки у власність держави контрольних пакетів акцій приватизованих нерентабельних високотехнологічних підприємств чи передачі їх новим платоспроможнішим власникам; умови укладання договорів приватизації відповідно до антимонопольного законодавства у випадках, коли приватні інвестори не виконують зобов'язань; порядок перегляду результатів конкурсів за окремими об'єктами, здійснених із порушеннями процедури приватизації, а підстави та критерії перегляду обмежити відповідними економіко-правовими заходами; зобов'язання власників занижено оцінених у процесі приватизації об'єктів розробити довготермінові соціальні програми з матеріальної підтримки працівників і пенсійні схеми забезпечення колишніх працівників для підвищення їхнього життєвого рівня; спрямування коштів, отриманих від приватизації, на моніторинг післяприватизаційної підтримки підприємств з урахуванням фінансового стану та інвестиційної привабливості приватизованих підприємств, які потребують державної підтримки; запровадження інституту державних управлінців підприємствами, котрі діятимуть за принципом "система справжньої власності", що координуватиме інститути власності й забезпечуватиме контроль за діяльністю підприємств незалежно від форм власності.

Розвиток ринку фінансового капіталу значною мірою залежить від фінансової безпеки держави. У дисертації запропоновано теоретичне обґрунтування поняття "фінансова безпека"; зокрема, зазначено, що власне законодавча незахищеність права власності спричиняє розвиток тіньового сектору економіки, суттєво впливає на структурні зміни в економіці країни. Запропоновано для зміцнення фінансової безпеки держави акцентувати увагу на економічній незалежності та стійкості фінансової системи, а також її здатності забезпечувати ефективність функціонування національної економіки і макроекономічне зростання.

При підвищенні рівня фінансової безпеки держави, доцільно враховувати, по-перше, значну тінізацію економіки, що потребує зваженого підходу до лібералізації економічних відносин між суб'єктами господарювання. По-друге, нині зберігається порівняно невисока капіталізація у промисловому і банківському сеґментах вітчизняної економіки, тому режим вільного руху капіталу є неприйнятним. Держава має виступити основним ґарантом повернення вивезених і прихованих капіталів: законодавчо визначити перелік об'єктів (предметів) податкового амністування та розробити програми її здійснення; встановити 5% податок на леґалізовані капітали (доходи); обмежити 50% суми амністованих коштів, котрі їх власники можуть залишатися за кордоном; не оподатковувати леґалізовані доходи, які фізичні особи отримали за межами України від банківських депозитів; законодавчо обмежити можливості надмірних перевірок походження леґалізованих капіталів відповідно до міжнародних договорів та норм.

У розділі 3 "Механізм функціонування ринку фінансового капіталу в економічній системі України" визначено теоретичні засади і практичні аспекти механізму формування та функціонування ринку фінансового капіталу, досліджено роль держави й інституційне забезпечення даного ринку. Значна увага приділена аналізу фінансового капіталу підприємств і банківського капіталу, а також шляхам залучення заощаджень населення на ринок фінансового капіталу.

Механізм функціонування ринку фінансового капіталу має бути спрямований на реалізацію конкурентних переваг стратегічного характеру. На основі узагальнення характеристик побудови постіндустріальної корпоративної держави з урахуванням особливостей національних економік виокремлено модифіковані підходи до досягнення ефективності управління корпоративно-консолідованим фінансовим капіталом: 1) ринкова стратегія підприємств має орієнтуватися на задоволення потреб споживачів, проте в умовах формування корпоративної моделі управління значно зростає роль державної регуляторної політики, спрямованої на ґарантування недоторканості прав власності та створення сприятливих умов для запровадження інновацій; 2) акціонерні товариства, що виникли у результаті роздержавлення й приватизації, стають основою для збільшення концентрації як власності, так і фінансового капіталу; 3) зростання вертикально інтеґрованих конґломератів зумовлює підвищення рівня концентрації виробництва, а діяльність як формальних, так і неформальних промислово-фінансових груп сприяє прискоренню нагромадження фінансового капіталу.

Для розвитку первинного вітчизняного ринку фінансового капіталу характерною є тенденція консолідації капіталу через злиття, поглинання, купівлю-продаж підприємств та їхніх окремих підрозділів. Це допомагає успішно конкурувати на ринках, оскільки значна частина сукупного промислового капіталу зосереджується на найбільших підприємствах, проте нестримному прояву згаданої тенденції перешкоджає антимонопольне законодавство.

Визначено зростаюче значення вторинного ринку фінансового капіталу, оскільки роль фінансових установ не обмежується тільки наданням законодавчо визначених послуг державі, підприємницьким структурам та населенню. Не виготовляючи самостійно суспільний продукт, вони опосередковано беруть участь у його створенні, оскільки забезпечують відтворювальний процес грошовими ресурсами, гарантуючи його злагодженість і неперервність, а отже, мають реальні важелі впливу на цей процес, коригуючи його темпи, пропорції та масштаби. Сталою є тенденція розширення співпраці з іноземними інвесторами, тому до проблем управління діяльністю на ринку фінансового капіталу додаються ще питання, пов'язані з міжнародними зовнішньоекономічними відносинами (залучення синдикованих кредитів, випуск й розміщення єврооблігацій, експортне кредитування).

При аналізі функціонування ринку фінансового капіталу доцільно враховувати тенденції реґіонального розвитку України. Визначення інвестиційної привабливості реґіонів України за допомогою методики інтеґральної оцінки в розрізі промислового та фінансового секторів економіки дає змогу визначити стратегію діяльності учасників ринку фінансового капіталу. Дослідження свідчать, що галузевий підхід до управління економікою спричинив непропорційний розвиток реґіонів України. Подальший розвиток реґіонів доцільно розглядати з точки зору розвитку транскордонних фінансово-виробничих відносин. Визначено, що хоча в процесі приватизації сформувалися вертикально-інтеґровані зв'язки між промисловою та фінансовою сферами, проте подальший розвиток горизонтальних структур цілісно доповнюватиме цей процес. Водночас галузева логіка управління економічним розвитком має поступово змінюватися у напрямку економічних інтересів промислово-фінансових структур.

З урахуванням зарубіжного досвіду проаналізовано нові підходи щодо функціонування вільних економічних зон з урахуванням основних концептуальних засад: територіальним (цілісність ареалу) і функціональним (технопарки, інноваційні зони, фінансові центри).

Пріоритетними завданнями державного управління і регулювання має стати: формування державної політики щодо розвитку ринку фінансового капіталу; створення сприятливих умов для діяльності фінансових установ; визначення перспективних напрямів функціонування ринку фінансового капіталу та підготовка відповідних законів; участь у міжнародному економічному співробітництві; сприяння мінімізації ризиків та забезпечення дієвого механізму протидії можливим системним кризам фінансових установ та фінансовим кризам, що перманентно виникають у світовій економіці.

Держава на ринку фінансового капіталу має діяти здебільшого через розміщення державних цінних паперів. У цілому ринок фінансового капіталу виконує роль важеля економічного розвитку, оскільки певною мірою зрівноважує вплив державного ринку з відчутною перевагою державних цінних паперів і грюндерського ринку з великою кількістю нових емітентів. У роботі проаналізовано роль управління державним боргом та створення механізмів стримування зростання боргу.

Зміцнення і подальший розвиток промислового сектору економіки України потребує систематизації та узагальнення основних аспектів діяльності підприємств в умовах концентрації фінансового капіталу.

Склад і структура капіталу в економіці держави залежать від особливостей діяльності суб'єктів господарювання. Зокрема, в 2004 р. найбільша питома вага власного капіталу зосереджена в організаціях транспорту та зв'язку (69,5), а найменша - на підприємствах оптової та роздрібної торгівлі (12,1%). Тенденції до зменшення власного капіталу намітилися в промисловості з 56,8% у 2001 р. до 49,9% у 2004 р. та будівництві - відповідно з 54,4% до 47,4%.

За допомогою статистичного пакета STADIA побудовано багатофакторні економетричні моделі залежностей фінансового результату (y) від таких чинників: довготермінових зобов'язань (х₁), поточних зобов'язань (х₂), власного капіталу підприємств (х₃).

На основі побудованої лінійної багатофакторної регресії відстежується тенденція зростання впливу на фінансові результати довготермінових та поточних зобов'язань. За останні роки збільшуються обсяги залучення у виробництво коштів за допомогою емісії цінних паперів. У 2004 р. загальний обсяг випуску акцій, зареєстрованих у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку України, становив 127,59 млрд. грн., що на 10,3 млрд. грн. більше порівняно з 2003 р.; емісії акцій ВАТ становили 15,55 млрд. грн. і ЗАТ - 11 млрд. грн., що на 7,22 та 4,3 млрд. грн. більше, ніж у попередньому році.

Характеризуючи капітал банків України, слід враховувати організаційно-правові форми, в яких можуть функціонувати банки. За станом на 1 січня 2005 р. у Державному реєстрі банків України було зареєстровано 182 банки, у т. ч. 19 - з іноземним капіталом. Зі 160 діючих банків України 132 - акціонерні товариства, або 82,5% діючих банків, з яких 92 є акціонерними товариствами відкритого типу. Зауважимо, що водночас придбати акції більшості акціонерних банків на ринку цінних паперів практично неможливо, як і не реально визначити вартість акцій таких банків.

Зміцнення ресурсної бази вітчизняної банківської системи, інтеґрація її у світову спільноту значною мірою залежать від зростання обсягів власного капіталу банків. Тому актуальності набуває питання вдосконалення практики формування власного капіталу банків, зокрема його статутного капіталу. У роботі дано уточнене визначення статутного капіталу банку як вартості вкладів учасників (засновників) банку, що передають йому власники вкладів у повне господарське відання з метою формування активів банку для початку чи подальшої банківської діяльності, а також ґарантування інтересів вкладників і кредиторів банку.

При дослідженні власного капіталу банків України акцентовано увагу на місце в ньому статутного капіталу за групами банків. У структурі балансового власного капіталу підвищується питома вага статутного капіталу. За 2000-2004 роки вона зросла з 51,7 до 63,5%. Найбільшою вона була у 2004 р. в банків ІV групи (77,1%), а найменшою - у банків І групи (53,5%). У банків І та ІІ групи можливостей залучення грошових коштів для формування капіталу з різних джерел значно більше порівняно з банками ІІІ і ІV груп. Рівень прибутковості таких банків дає змогу істотно збільшувати сукупний власний капітал за рахунок чистого прибутку, залучення і запозичення коштів від юридичних та фізичних осіб, зокрема, у формі додаткової емісії акцій та/або на умовах субординованого боргу.

Особливої актуальності набуває проблема присутності іноземного капіталу в банківській системі України у контексті розробки попереджувальних заходів щодо захисту та зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної банківської системи.

Значна увага приділена сучасним тенденціям розвитку ринків капіталу і праці, зроблено висновки про наступне. По-перше, консолідація фінансового капіталу суттєво залежить від умов розвитку ринкової системи, коливань ділового циклу і стану трудових ресурсів. По-друге, важливим є визначення можливостей залучення фінансового капіталу до активізації зайнятості населення, ефективнішого використання грошових заощаджень громадян для задоволення життєвих потреб і зменшення тиску на видаткову частину бюджету в соціальному аспекті. По-третє, впродовж останніх років спостерігаються тенденції зростання грошових доходів і заощаджень населення, а також часткове спрямування їх у фінансово-кредитну сферу.

Важливими завданнями є адаптація та розвиток з урахуванням потреб населення фінансово-кредитних інститутів. Становлення фінансових установ, з одного боку, залежить від підвищення ліквідності національного фінансового ринку і середнього рівня добробуту населення, а з іншого, спостерігається зворотний зв'язок, оскільки ліквідність ринку та рівень заощаджень можуть бути підвищені за рахунок розвитку саме цих установ.

У розділі 4 "Ринок фінансового капіталу в забезпеченні стабілізації економічного зростання в Україні" розглянуто роль держави у ґарантуванні ефективності функціонування ринку фінансового капіталу, діяльність фінансово-кредитних інститутів та їхнє значення у забезпеченні стабільності розвитку економічної системи держави, визначено основні засади стратегії виходу підприємств на ринок фінансового капіталу з урахуванням існуючої цілісної інтеґрованої промислово-фінансової інфраструктури.

Дослідження засвідчили, що науково-технічний проґрес потребує концентрації капіталу і промислового виробництва на високотехнологічних підприємствах, тому важливо поєднувати інвестиційну та інноваційну діяльність підприємств. Так, у 1997 р. інвестицій в основний капітал освоєно на суму 12401 млн. грн., 2000 р. - 23629, 2001 - 32573, 2002 - 37177, 2003 - 51011 та в 2004 р. - 75714 млн. грн.; у 2004 р. валове нагромадження основного капіталу у ВВП становило 69627 млн. грн., або 20,2% до ВВП. На основі побудованих динамічних трендів зроблені прогнози на 2005-2007 рр..

Визначені державою інноваційні технологічні пріоритети потребують формування нової інституційної структури постіндустріальної спрямованості. Тому слід говорити не про тимчасові кон'юнктурні підходи, а про розробку масштабної стратегії управління фінансовим капіталом, спрямованої на формування достатніх його обсягів для оновлення основного капіталу.

Запропоновано використовувати матричну балансову модель визначення величини інвестиційного фонду держави для розрахунку обсягів ресурсів, які доцільно залучити на ринку фінансового капіталу для інвестування оновлення основного капіталу підприємств, де і - індекс потреби суб'єктів (); j - вкладення (); q_ij - рух коштів від j-го власника до i-го суб'єкта; х_i - потреба і-ого виду економічної діяльності.

Інвестуванню інноваційних проектів сприятимуть використання коштів, отриманих від емісії державних цінних паперів, і часткова компенсація за рахунок бюджетних коштів відсоткових ставок за кредитами банків, виданими на фінансування інноваційних програм. Для реґламентації обігу венчурного капіталу слід прийняти Закон України "Про регулювання ринку венчурного капіталу", інакше це може призвести до зменшення частки національного капіталу в інвестуванні новітніх інноваційних структур і непрогнозованого зростання впливу іноземного капіталу.

У роботі з'ясовано, що вдосконалення кредитування та фінансування, впровадження новітніх інформаційно-комп'ютерних технологій, сучасних засобів зв'язку сприяють зростанню ролі банків у забезпеченні функціонування економічної системи держави. Приділена увага питанню кредитування банками інноваційно-інвестиційних проектів. Одним із перспективних інструментів розвитку та вдосконалення механізмів довготермінового залучення фінансових ресурсів у реальний сектор економіки є іпотечне кредитування. Зростаючій його популярності сприяють: прийняття відповідного законодавства; поступове підвищення рівня доходів населення; наявність попиту на нерухомість і тенденція зниження відсоткових ставок за банківськими кредитами.

Територіальна концентрація та децентралізація банків впливає на економічний розвиток реґіонів, змушує банки приділяти підвищену увагу розвитку та вдосконаленню управління власною філійною мережею. Створення місцевих банків (муніципальних та кооперативних) сприятиме розвитку банківського сектору. З урахуванням зарубіжного досвіду у дисертації обґрунтовано, що стратегічну орієнтацію на великі банки необхідно поєднувати з розвитком середніх і малих банків.

Значна увага приділена зростанню довіри до фінансових посередників, чому сприятиме: прийняття законодавства щодо визначення ринкової ціни цінних паперів вітчизняних емітентів; перегляд фінансовими посередниками портфелів цінних паперів з метою забезпечення ліквідності активів; обмеження інститутами спільного інвестування вкладень акумульованих коштів у цінні папери іноземних емітентів у розмірі не більше 10-15% загальної вартості активів цих інститутів і за наявності міжурядових угод про ґарантування їхньої безпеки, а також моніторингу трансакцій державними регуляторними органами. Захисту інтересів вкладників (учасників) фінансових установ сприятиме співпраця фінансових посередників із кредитними бюро.

На світовому страховому ринку активізувалися процеси зрощування страхового, банківського і промислового капіталів, що сприяє формуванню транснаціональних фінансових груп, які відстежуватимуть можливості освоєння нових ринків. Вітчизняним компаніям доцільно ширше використовувати нові фінансові інструменти для підтримки власної конкурентоспроможності.

Цьому сприятиме конвергенція традиційних форм і видів страхових та фінансових послуг і виникнення на цій основі альтернативного страхування й перестрахування, а також використання сек'юритизації як способу управління страховими ризиками. У даному контексті вступ до Світової організації торгівлі страхові компанії мають розглядати з точки зору усунення недоліків у регулюванні вітчизняного страхового ринку, а також розширення можливостей захисту своїх інтересів на світовому ринку, враховуючи досвід цієї організації.

У дисертації проаналізовано становлення системи пенсійного забезпечення громадян, визначені рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності недержавних пенсійних фондів. Вважаємо, що залученню пенсійних коштів у реальний сектор економіки сприятиме: включення до переліку об'єктів вкладання пенсійних заощаджень холдингів із державною часткою майна; розроблення для пенсійних фондів, які є потенційними покупцями державних цінних паперів, інвестиційно привабливих фінансових інструментів; вкладення пенсійних коштів у інноваційні структури і систему венчурного фінансування здійснювати лише за умови наявності державних ґарантій.

Дослідження дало змогу обґрунтувати висновок, що розширення сфери впливу промислово-фінансових груп (ПФГ) сприяє реалізації фінансової стратегії, яка поєднує в єдине ціле всі фінансово-виробничі операції. Для реалізації стратегії виходу підприємства на ринок фінансового капіталу, адекватної практичним потребам учасників ринку, запропоновано дотримуватися наступної процедури: по-перше, визначити цілі, види діяльності та основні показники, що характеризують здійснення фінансових операцій підприємством; по-друге, підготувати проект фінансово-економічної структури підприємства, що забезпечує його діяльність на ринку фінансового капіталу; по-третє, оцінити необхідне матеріально-технічне, інформаційно-методичне і кадрове забезпечення; по-четверте, розробити й затвердити перспективну програму створення фінансової інфраструктури підприємства, здійснення операцій з цінними паперами; по-п'яте, визначити та реалізувати заходи з управління, контролю та вдосконалення діяльності підприємства на ринку фінансового капіталу.

Функціонування промислово-фінансової групи як цілісної системи передбачає виокремлення наступних трьох ієрархічних рівнів: побудову структури ПФГ; управління потенціалом ПФГ на основі оптимізації використання спільного фінансового капіталу учасників; прийняття управлінських рішень, спрямованих на забезпечення найефективнішого вкладу кожного з учасників у кінцевий результат. Запропоновано економіко-математичну модель оптимізації складу учасників ПФГ, яка дасть інвесторові змогу отримати максимальний прибуток від вкладених коштів у розмірі К.

Інвестор має вибрати з множини однорідних інвестиційних об'єктів ІО_і (), де n - кількість об'єктів-претендентів) найефективніші, участь у яких забезпечить йому отримання максимального прибутку, за наявності у них бізнес-планів та визначених наступних показників: експертно встановлені індекси ризику p_i, (); внутрішні відсоткові ставки q_i, (); необхідні обсяги капіталу для виробництва а_і. На участь у ПФГ претендують m банків, кожен з яких пропонує суму коштів розміром с_j, () під кредити і свої відсоткові ставки r_j, () за надані кредити.