Механізм формування прибутку та його розподілу

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

В ринковій економіці метою кожного підприємства є прибуток. Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває їх результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин. прибуток підприємство оподаткування рентабельність

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Актуальність даної теми. Прибуток є найважливішою фінансовою категорією, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а і джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Тому дуже важливо для підприємства знати механізм формування прибутку та його розподілу, тому що прибуток є основним джерелом приросту власного капіталу підприємства.

Метою дослідження даної роботи є прибуток та механізм його розподілу, джерело формування прибутку та використання його, в умовах сучасної системи оподаткування.

Завданням курсової роботи є визначити сутність прибутку від реалізації продукції та методи його розрахунку, а також сутність прибутку як результат фінансово-господарської діяльності, сутність і методи обчислення рентабельності, в умовах сучасної системи оподаткування.

Предметом роботи є прибуток та його розподіл, об'єктом - дохід підприємства, як більш загальний показник прибутку, який входить до величини доходу.



РОЗДІЛ I. ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток -- це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособления частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх приймає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт -- це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення «... фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати»[5, с. 38-41].

Додатковий продукт -- це вартість, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному й додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток -- це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток -- це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва -- це частина національного доходу.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток -- це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку [11, с. 237-245].

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток -- це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства -- це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

У таблиці 1.1 наведено дані щодо сучасної структури прибутку по галузях економіки. Частка прибутку промисловості становить трохи більше 50% усього прибутку. Частка цієї галузі в обсязі одержуваного прибутку є достатньо сталою. На збиткове перетворилося сільське господарство. Значно зросла частка транспорту і зв'язку в загальному обсязі прибутку й досягла 25,6%. На третьому місці за обсягом отриманого прибутку в 1996 році були підприємства фінансово-банківської сфери.

Зміни в обсягах і структурі прибутку підприємств різних галузей економіки за 1992-1996 роки свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг) [3]; зміною ефективності господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворенням.



Таблиця 1.1

Размещено на http://www.allbest.ru

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її можна визначити як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховується відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір).

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди [10, с. 78-80].

По-третє, це діяльність пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 року прибутки від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами, що отримані суб'єктами господарської діяльності, обкладаються податком.

По-четверте, це діяльність, зв'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

До них належать:

ѕ прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;

ѕ невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);

ѕ надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

ѕ штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;

ѕ штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;

ѕ кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;

ѕ дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;

ѕ прибуток від завищення цін і тарифів;

ѕ курсова різниця від операцій в іноземній валюті;

ѕ прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;

ѕ вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;

ѕ прибуток (збиток) від спільної діяльності [19, 143-147].

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.

Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються.

З прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"» від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням балансового прибутку підприємства[2].

Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства -- суб'єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.

1.2 Прибуток від реалізації продукції та методи його розрахунку

Як вже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку (Рис.1.1).

Рис. 1.1 Стурктурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по різному трактують настання моменту реалізації. Так, згідно із Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року, реалізацією визнається подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата відвантаження товарів. Згідно із Законом "Про додаток на додану вартість" від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами до нього), реалізацією вважається зарахування коштів від покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізованої продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається на справді. Тобто, коли кошти від покупця надходять на розрахунковий рахунок постачальника [23, с. 110-114].

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і визначення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

На рис. 1.1 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництв продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємства впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить істотними [16, с. 215-220].

Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію - повну собівартість продукції.

Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементам: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

ѕ відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи);

ѕ амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

ѕ витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;

ѕ інші витрати (відрахування в Держаний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт) [25, с. 256-278].

Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про скасування собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого Закону.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. У наказі Мінфіну України від 17 листопада 1997 року № 247 щодо складання річного бухгалтерського балансу підприємства за 1997 рік є чіткі вказівки про необхідність керуватися Типовими положеннями з планування, обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) [3].

Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Для цього необхідно: знати повний перелік вказаних витрат, що дається, в типових положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування отримання прибутку суб'єктам господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) має деякі особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг [14, с. 70-75].

Так, у виробничий сфері буде різниця в розрахунках прибутку від реалізації продукції стосовно промислових і сільськогосподарських підприємств, будівельних організацій, підприємств транспорту. У сфері послуг по-різному визначатиметься прибуток від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі. На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показниками витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються.

Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівняною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція - це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція - це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді [4 с. 611-629].

Розрахунок прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності:

ѕ визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

ѕ порівняна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

ѕ виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

ѕ розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток - це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству [30].

Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений виходячи із загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховуються обчислена сума прибутку від випуску, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:

де Прп - прибуток від реалізації продукції;

Пзпп - прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

Пвп - прибуток від випуску продукції;

Пзкп - прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.

Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік у цілому).

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду обчислюється множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку прибутку на плановий рік у цілому). Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг.



РОЗДІЛ II. ПРИБУТКОВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

2.1 Сутність і методи обчислення рентабельності

Рентабельність є однією з базових економічних категорій економіки. Пояснення терміну "рентабельність" не визичає різних думок, оскільки під ним розуміється відношення, в чисельнику якого завжди фігурує прибуток. Рентабельність прибутку визначається як відношення прибутку до капіталу (активам), рентабельність витрат - як відношення прибутку до собівартості (витрат), рентабельність продаж відношення прибутку до ціни (виручки від реалізації).

При розрахунках показників рентабельності також виходять з різними величинами, складаючих прибуток, - балансовий прибуток, прибуток від реалізації, чистий прибуток.

Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють доходність підприємства з різних та групуються в співвідношенні інтересами учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства [32].

При аналізі виробництва, показники рентабельності можна об'єднати в слідуючи групи:

1) показники рентабельності продукції;

2) показники рентабельності капіталів (активів);

3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Перша група показників формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності (доходності) по показникам прибутку (доходу), відбитий в звітності підприємства.

Наприклад:

Размещено на http://www.allbest.ru

Даний показник характеризує прибутковість (доходність) продукції базисного та звітного періоду.

Друга група показників рентабельності формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності в залежності від зміни розміру та характеру авансованих коштів: всі активи підприємства; інвестиційний капітал (власні кошти + довгострокові зобов'язання); акціонерний (власний) капітал.

Наприклад:

Размещено на http://www.allbest.ru

Неспівпадання рівнів рентабельності по цим показникам характеризує ступінь використання підприємством фінансових рушіїв для підвищення доходності, довгострокових кредитів та інших зайнятих коштів [31].

Дані показники - практичні. Вони відповідають вимогам власників. Наприклад, адміністрацію підприємства інтересує віддача (доходність) всіх активів (всього капіталу); потенційних інвесторів і кредиторів - віддача на інвестуємий капітал; власників та засновників - доходність акцій.

Кожний з перерахованих показників легко моделюється по факторним залежностям. Розглянемо наступну залежність:

Размещено на http://www.allbest.ru

Ця формула розкриває зв'язок між рентабельністю всіх активів (або виробничих активів), рентабельністю реалізацій та фондовіддачі (показників обороту виробничих фондів).

Економічний зв'язок полягає в тому, що формула прямо вказує шляхи підвищення рентабельності: при низькій доходності продаж необхідно прискорювати обіг виробничих активів.

Розглянемо ще одну фактичну модель рентабельності:

Размещено на http://www.allbest.ru

Як бачимо рентабельність власного (акціонерного) капіталу залежить від змінений рівня рентабельності продукції, швидкість обороту сукупного капіталу та співвідношення власного та займаного капіталу.

Вивчення цих залежностей має доказну ціну для оцінки фінансового стану підприємства, оцінки степені результатів своєї діяльності.

З цієї залежності виходить, що при інших рівних умовах віддача акціонерного капіталу підвищується при збільшенні займаних коштів в складі сукупного капіталу.

Третя група показників рентабельності формується на базі розрахунку рівня рентабельності аналогічно показникам першої та другої груп, однак замість прибутку в розрахунку приймається прибуток грошових коштів [24, с. 77-81].

Концепція рентабельності розраховується на підставі притоку грошової «готівки», широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона більше приоритетна, тому що операції з грошовими потоками є признакою інтенсивного типа виробництва ознакою "здоров'я" економіки і фінансового стану підприємства. Перехід на використання цієї концепції потребує перебудови звітності підприємства. Ця робота минається лише на початковій стадії.

Наприклад:

Размещено на http://www.allbest.ru

Дані показники дають уяву про ступінь важливостей підприємства забезпечити кредиторів, позичальників та акціонерів власними грошовими коштами в зв'язку з використанням його виробничого потенціалу.

Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення рентабельності важливо розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об'єм використовуємих ресурсів та обсяг виробництва продукції, прибутку від реалізації та рентабельності (доходності) продаж, знаходяться між собою в тісному функціональному зв'язку [27, с. 62-67].

Підприємство на сам перед звертає свою увагу на проблеми контролю за змінами промислової виробничості і стараються знизити роль зовнішнього фактору, або фінансової виробничості. Однією з вимог процвітання підприємства являється розширення ринку збуту продукції за рахунок зниження ціни за пропоновані товари. Оскільки цей процес не супроводжується зниженням цін на використовуємі ресурси, то роль дефлятора ціни в формуванні доходності підприємства знижується. Це «природним» шляхом переключає сферу вимог керівництва на контроль за зміненням промислової виробничості, тобто за внутрішніми факторами: зниження матеріалоємності і трудоємкості продукції, підвищення віддачі основних фондів, машин та обладнання.

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції^ (робіт, послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки [7, с. 101-109].

На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

Основні показники рентабельності:

ѕ рентабельність продукції;

ѕ рентабельність продаж;

ѕ рентабельність активів;

ѕ рентабельність текучих активів;

ѕ рентабельність власного акціонерного капіталу.

1. Рентабельність продукції (витрати) (Рпр) визначається відношенням прибутку від реалізації продукту від реалізації продукції (Пр) до повної собівартості реалізації продукції (С):

Цей показник характеризує вихід прибутку в процесі реалізації продукції на одиницю витрат в основній діяльності підприємства.

2. Рентабельність продаж (RОS) визначається як відношення прибутку від реалізації (Пр) до виручки від реалізації без податків, включаємих в ціну продукції (В):

Рентабельність продаж характеризує доходність основної діяльності підприємства. Менеджер використовує цей показник для контролю над взаємозв'язком між цінами, кількості реалізує мого товару, витрат виробництва і реалізації продукції.

3. Рентабельність активів (КОА) визначається як відношення прибутку (балансової чи чистої) (Пб або Пч) до середньої величини активів за якийсь період (Аср):

Цей показник служить для визначення ефективності використання капіталу, оскільки дає загальну оцінку доходності вкладеного в виробництво капіталу, як власного так і заємного [29].

Рентабельність активів також можна представити як ефективність використання матеріальних і фінансових ресурсів: рентабельності продаж і оборачуваємості активів (Оа):

Чим менше доля прибутку в ціні, тим більше повинна бути швидкість обороту, щоб рентабельність вкладень в підприємство була достатньою. І навпаки, чим нижче швидкість обороту, тим більше повинна бути доля прибутку в ціні товару.

4. Рентабельність поточних активів (Рта) уявляє собою відношення чистого прибутку підприємства (Пч) до середньої величини поточних активів (оборотних коштів) підприємства (Ат.ср):

Цей показник характеризує величину прибутку, отриману з кожної гривні що вкладена у поточні активи [36].

5. Рентабельність власного акціонерного капіталу (RОЕ) визначається як відношення чистого прибутку (Пч) до середньої величини власного капіталу підприємства (Кс) за якийсь період:

Цей показник займає особливе місце серед показників рентабельності і характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів, величину прибутку, отриману на кожну гривню вкладень акціонерів в підприємство і залишаючи в розпорядку підприємства. Значення цього показника відбиває ступінь привабливості об'єкта для вкладень коштів акціонерів. Чим вище цей показник, тим більше прибутку приходиться на одну акцію, тим вище потенційні дивіденди [8, с.153-159].

На величину рентабельності власного акціонерного капіталу впливає показник рентабельності активів.

В ринковій економіці придається велике значення порівнянням прибутку з прибуткоутворюючими факторами і базами її формування.

При стандартній оцінці фінансового стану підприємства пропонується західними методиками:

По-перше, використання системи взаємозв'язаних показників рентабельності, кожний з яких несе однакове навантаження як для робітників підприємства так і для користувачів фінансової інформації (менеджерів, акціонерів, інвесторів та кредиторів);

По-друге, використання системи показників рентабельності як однієї з елементів фінансово-економічної оцінки текучого положення підприємства;

По-третє, необхідність проведення динамічного і порівняного аналізу показників рентабельності по секторам основної діяльності, по підприємствам - аналогам і підприємствам - конкурентам.

Для цієї мети розроблена система показників рентабельності, котра об'єднує три основним класи показників (Додаток А).

1. Показник рентабельності, розрахований на підставі прибутку (доходу).

2. Показник рентабельності, розрахований в зв'язку з використанням виробничих активів.

3. Показник рентабельності, розрахований на підставі потоків власних грошових коштів.

2.2 Розподіл і використання прибутку

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку [30].

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватись за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку і удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат (Додаток Б).

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких випадках:

ѕ за порушення господарських договорів;

ѕ за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

ѕ за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;

ѕ за приховування прибутку від оподаткування, зниження інших податків;

ѕ за недотримання встановлених лімітів збору води або використання води без укладання відповідної угоди;

ѕ за прострочені банківські позички;

ѕ за невикористання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

ѕ за інші порушення [21, с. 135-143].

Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат (Додаток В).

Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів.



РОЗДІЛ III. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Становлення оподаткування прибутку підприємств в Україні

Податок на прибуток підприємств - одна із найрозвиненіших форм оподаткування, яка має багатовікову історію. Цей податок - продукт цілої епохи економічного і політичного розвитку суспільства, фіскальний інститут, який властивий високій культурі державності з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників усвідомленого ставлення до своїх прав та обов'язків. Цей податок є платою з боку виробництва за сприятливі умови господарювання, тобто вилучаючи частину доходів юридичних осіб держава гарантує їм ефективніше використання капіталу, що залишається в їх розпорядженні [8, с. 97].

Прибуткове оподаткування підприємств та організацій завжди було в центрі уваги законодавців, які неодноразово пробували вдосконалити його. Зміни об'єкта оподаткування, ставок податку, складу податкових пільг викликали необхідність прийняття нових законодавчих актів.

Перехід до податкової форми взаємовідносин між підприємствами і державою розпочався з 1990 р., коли в процесі проведення податкової реформи було ухвалено Закон СРСР «Про податки з підприємств, об'єднань і організацій». Так, в 1991 р. діяв Закон СРСР «Про податок з підприємств і організацій», відповідно до якого об'єктом оподаткування був балансовий прибуток підприємства, розрахований як сума прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму затрат з цих операцій. Для підприємств встановлювався максимальний рівень рентабельності, диференційований за галузями. Максимальна ставка податку на прибуток в межах встановленого рівня рентабельності складала 35 %. Крім того, ставки податку на прибуток були диференційовані в залежності від сфери діяльності.

В Україні аналогічні взаємовідносини було започатковано ухваленням 21 лютого 1992 р. Закону «Про оподаткування доходів підприємств і організацій». Згідно з цим Законом об'єктом став валовий дохід підприємства, зменшений на суму матеріальних затрат і обов'язкових платежів. В об'єкт оподаткування були включені затрати на оплату праці. Ставка податку складала 18 % доходу. Понижені ставки в розмірі 15 % були встановлені для спільних підприємств з часткою іноземного інвестора в статутному фонді більше 30 % і в розмірі 9 % для дослідних заводів. Підвищені ставки були встановлені для посередницької діяльності (65 %) і доходів від казино, відеосалонів, ігрових автоматів (70 % ) [16, с. 164-165].

З переходом до оподаткування підприємств відразу постало питання про те, що має стати об'єктом оподаткування -- валовий дохід чи прибуток.

Доцільність оподаткування валового доходу в перші роки становлення системи прибуткового оподаткування підприємств зумовлена гіперінфляцією, зниження якої потребувало антистимулів для підвищення заробітної плати і сукупного попиту.

Серед аргументів проти оподаткування валового доходу підприємств найбільш вагомим було твердження, згідно з яким заробітна плата як частина валового доходу стає об'єктом подвійного оподаткування -- прибутковим податком з громадян і податком на валовий дохід, отже, в разі застосування останнього логічним було б скасування прибуткового податку з громадян.

У І кварталі 1993 р. повернулися до оподаткування прибутку, а з II кварталу -- знову до оподаткування валового доходу. Зазначений податок стягувався і протягом 1994 р. [23, с. 227-228].

З 1 січня 1995 року Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» був замінений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Об'єктом оподаткування став балансовий прибуток підприємств, розрахований як сума прибутку від усіх видів діяльності за звітний період. Базова ставка податку складала 30 %. Для підприємств агропромислового комплексу була встановлена ставка 15%, для посередницьких операцій -- 45 %, для прибутку від проведення лотерей і ігрового бізнесу -- 60 %.

Таким чином, у процесі становлення прибуткового оподаткування підприємств в Україні простежується тенденція до переходу від оподаткування доходу до оподаткування прибутку, внаслідок чого об'єкт оподаткування наближається до встановлених у світовій практиці норм.

З 1 липня 1997 року був введений в дію Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким суттєво змінились методичні основи оподаткування прибутку, які вимагають ведення спеціального податкового обліку [2].

Після введення даного Закону об'єктом оподаткування виступає розрахунковий прибуток, основою для визначення якого є валові надходження і витрати, які підприємство понесло не за конкретно реалізовану продукцію, а за певний період часу. Даний метод розрахунку об'єкту оподаткування носить назву «сальдового». В таких умовах платникам надається можливість понизити податковий прес на балансовий прибуток.

З 1 січня 2003 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (№349 від 24 грудня 2002 року), який вніс суттєві зміни в механізм справляння податку на прибуток [26, с. 165-172].

Щодо визначення величини об'єкта оподаткування, то в його еволюції простежуються дві тенденції. З одного боку, спостерігається прагнення до збільшення коригуючих вирахувань з об'єкта оподаткування певних видів доходів і витрат з метою як виконання податком на прибуток регулюючої функції, так і запобігання подвійному оподаткуванню доходів на корпоративні права, а також нарахуванню податків на податки. З іншого боку, має місце тенденція до збільшення об'єкта оподаткування в процесі його коригування з метою зменшення можливостей заниження оподатковуваного прибутку внаслідок реалізації продукції за бартерними угодами з використанням цін, нижчих від звичайних, та інших операцій, спрямованих на приховування доходів. Зокрема, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів «Про податок на прибуток підприємств і організацій» від 26 грудня 1992 р. з метою оподаткування валовий прибуток зменшується на суму:

а) рентних платежів, що вносяться в установленому порядку до бюджету з прибутку;

б) доходів (дивідендів, процентів) з акцій, облігацій та інших цінних паперів, випущених в Україні, що належать підприємству;

в) доходів від пайової участі в діяльності інших підприємств, створених на території України.

Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. передбачено не лише зменшення, а й збільшення об'єкта оподаткування. Зокрема, він має бути збільшений: на суму збитків з товарообмінних операцій, здійснених за цінами, нижчими від звичайних; коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції, використаних не за цільовим призначенням; суму коштів, одержаних платником податку від інших суб'єктів підприємницької діяльності на власні потреби безоплатно чи у вигляді безповоротної фінансової допомоги або неврахованих на рахунку реалізації [2].

Балансовий прибуток для цілей оподаткування зменшується на суму: прибутку від володіння корпоративними правами (отриманих дивідендів); податку на майно підприємств; податку на землю, що використовується у сільськогосподарському або виробничому обороті; податку з власників транспортних засобів; витрат на утримання об'єктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансі підприємств; грошових коштів, матеріальних цінностей і нематеріальних активів підприємств, перерахованих до фондів, установ, закладів, релігійних організацій, метою діяльності яких не є одержання прибутку, але не більше 4 % балансового прибутку; прибутку від реалізації інвестором належної йому частки житла та об'єктів торгівлі й соціально-побутового призначення, збудованих за рахунок його коштів для військовослужбовців та членів їхніх сімей [32].

З 1997 р. запроваджується нова методика визначення оподатковуваного прибутку, яка передбачає не окремий розрахунок прибутку (доходу) від різних видів діяльності підприємства (шляхом вирахування з доходу від цього виду діяльності витрат, у тому числі з виручки від реалізації продукції витрат, які відносяться на собівартість) з подальшим обчисленням суми їх, а вирахування зі скоригованого валового доходу підприємства як доходу від усіх видів його діяльності валових витрат, що становлять суму будь-яких витрат платника, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), придбаних (виготовлених) для їх використання у господарській діяльності платника, та амортизаційних відрахувань.

Запровадження цієї методики мало на меті, по-перше, наближення оподаткування прибутку підприємств до світових стандартів; по-друге, зменшення податкового тиску на прибуток підприємств, який був вищим, ніж у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою не внаслідок завищення податкової ставки, а внаслідок чинних правил визначення податкової бази [4, с. 611-629].

Зменшенню рівня оподаткування прибутку підприємств певною мірою сприяло збільшення вирахувань з валового доходу в процесі розрахунку скоригованого валового доходу порівняно з тими вирахуваннями, які здійснювалися спочатку з валового, потім з балансового прибутку в процесі коригування їх для цілей оподаткування. Зокрема, відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р. до складу валового доходу, окрім сум акцизного збору, ПДВ, коштів взаємного інвестування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, номінальної вартості взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення, суми коштів або вартості майна, що надходять платнику у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані платником, які не були об'єктом оподаткування і згідно із Законом 1994 р., не включалися також: суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна у випадках, передбачених законодавством; суми доходів органів виконавчої влади та місцевого самоврядування від надання державних послуг у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів; кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод; кошти, що надаються з Державного інноваційного фонду на зворотній основі при здійсненні інноваційних проектів, та деякі інші надходження [10, с. 230-232].

Розвиток прибуткового оподаткування підприємств в Україні супроводжувався також зміною ставки податку та об'єктивною тенденцією до переходу від диференціації ставок до застосування єдиної ставки податку для підприємств, що займаються різними видами діяльності.

Одним із інструментів податкового регулювання інвестицій є розмір ставки податку. Починаючи з 1 липня 1997 р., коли була прийнята нова редакція ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ставка цього податку становила 30%. Відтоді, вперше в історії України, об'єкт оподаткування визначався на основі даних спеціального податкового обліку. По суті, відбулась зміна концепції прямого оподаткування. У 2004 р. було зменшено розмір податку на прибуток до 25%. Протягом 2004-2010 рр. податкове навантаження на суб'єктів господарювання залишалось незмінним.

У Податковому кодексі передбачено поетапне зниження ставки податку на прибуток з 25% до16% , а саме:

-з 1 квітня 2011 р. по 31 грудня 2011 р. включно

- 23%;-з 1 січня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. включно

- 21%;-з 1 січня 2013 р. по 31 грудня 2013 р. включно

- 19%;-з 1 січня 2014 р. - 16%.

Також новим законодавством змінено порядок визначення об'єкта оподаткування, оскільки до податкової реформи об'єктом оподаткування вважався прибуток, основою для визначення якого є валові доходи та витрати. На сьогодні прибуток визначається шляхом відрахування від суми доходів звітного періоду собівартості реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та суми інших витрат звітного податкового періоду [6, с. 47-52]. Доходи і витрати підприємства визнаються за методом нарахувань, а не за правилом «першої події».

Таким чином, запровадження податкових пільг, зокрема по податку на прибуток, має сприяти стимулюванню інвестиційної активності, створенню
нових робочих місць, розвитку регіональної або загальнодержавної інфраструктури, заохоченню підприємництва.

Реалізація стимулюючого потенціалу системи оподаткування в сучасних умовах повинна здійснюватися через оптимальне поєднання таких інструментів як зниження ставки податку на прибуток, надання галузевих податкових пільг, інвестиційний податковий кредит(чи звільнення від оподаткування окремих категорій платників), запровадження прискореної амортизації.

З 1 квітня 2011 року вступив у дію розділ ІІІ «Податок на прибуток підприємства» Податкового кодексу України [1], який прийшов на зміну Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» [2]. Тому є актуальною необхідність більш детально розглянути трансформаційний процес податку на прибуток пов'язаний із прийняттям Податкового кодексу.

Обчислення оподатковуваного прибутку відповідно до Закону про прибуток здійснювався виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку і нарахованих амортизаційних відрахувань. Згідно Податкового кодексу для розрахунку прибутку як об'єкта оподаткування використовується формулу: Прибуток = Доходи - Собівартість - Інші витрати. Внаслідок детінізації економіки суттєво зросли збори податку на прибуток

...