Місцеві бюджети як центральна ланка місцевих фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru/

56

Зміст

Вступ

Розділ 1. Місцеві бюджети як центральна ланка місцевих фінансів

1.1 Управління місцевими фінансами

1.2 Сутність місцевих бюджетів та структура

1.3 Порядок складання, розгляду, затвердження та виконання місцевих бюджетів

Розділ 2. Видаткова частина місцевих фінансів

2.1 Класифікація видатків та форми бюджетного фінансування

2.2 Видатки місцевих бюджетів

2.3 Формування і розподіл видатків

2.4 Фінансове забезпечення соціальної сфери

Розділ 3. Аналіз видатків зведеного бюджету Дніпропетровської області за 2003-2005 роки

Висновок

Використана література

Вступ

У зв'язку із демократизацією державного устрою та управління в Україні значно зростає роль місцевих фінансів як фінансової основи місцевого самоврядування. Через місцеві фінанси держава активно проводить соціальну політику, фінансуючи місцеві заклади освіти, охорони здоров'я, комунального обслуговування населення, тощо.

Проблеми місцевих фінансів України в наш час стоять дуже гостро, через брак відповідного досвіду побудови та функціонування системи місцевих фінансів.

Послаблення центральної влади і водночас зростання ролі місцевих органів управління в країнах, що розвиваються, та в країнах з перехідною економікою є характерною ознакою останнього десятиріччя ХХ ст.

В умовах жорстокої конкуренції боротьби і посилення впливу змін, які відбуваються у зовнішньому середовищі, особливої актуальності набувають проблеми ефективного управління місцевими фінансами, при цьому місцеві фінанси стають основним механізмом впливу на розвиток економічних і соціальних процесів у регіоні.

Важливим інструментом макроекономічного регулювання, за допомогою якого здійснюється безперервний процес формування, розподілу і використання фондів грошових коштів для соціально-економічного розвитку суспільства, є бюджетна система.

Відповідно до статті 5 Бюджетного кодексу бюджетна система України складається з державного та місцевого бюджетів.

У процесі реформування бюджетної системи суттєво зростає роль найчисельнішої та найголовнішої її ланки місцевих бюджетів. Вони відображають обумовлену адміністративним поділом і бюджетним устроєм держави сферу фінансово-економічних відносин, пов'язаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих фондів грошових коштів, які являються фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором соціально-економічного розвитку регіонів. Велика питома вага місцевих бюджетів у перерозподілі валового внутрішнього продукту, та у зведеному бюджеті свідчить про участь місцевого самоврядування у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства. Разом з іншими ланками бюджетної системи місцеві бюджети є важливим інструментом реалізації на практиці програм соціально-економічного розвитку як регіонів, так в держави в цілому.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі місцевий бюджет Дніпропетровської області, економічний аналіз стану видатків місцевого бюджету та управління видатками.

Мета роботи - досконало вивчити бюджетний процес, аналіз стану і руху бюджетних коштів, відпрацювати рекомендації щодо використання бюджетних коштів.

Нові умови господарювання вимагають певного коригування напрямків спрямування бюджетних коштів. Важливого значення набувають державні інвестиції у прогресивні галузі економіки для забезпечення стратегічних напрямів її розвитку, створення необхідної виробничої інфраструктури. Видатки бюджетів на розвиток економіки повинні спрямовуватися, передусім, на стабілізацію економіки, створення необхідних умов для зростання економічного потенціалу держави.

фінансовий місцевий бюджет видаток

Розділ 1. Місцеві бюджети як центральна ланка місцевих фінансів

1.1 Управління місцевими фінансами

Управління місцевими фінансами - це формування, використання та розпорядження коштами місцевих бюджетів, а також фінансами комунальних підприємств.

Управління фінансами ґрунтується на знанні економічних законів розвитку суспільства, закономірностей розподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу між державою і суб'єктами господарської діяльності, державою і населенням, між галузями економіки і територіями.

Управління фінансами здійснює спеціальний апарат за допомогою специфічних прийомів і методів.

Центральна влада на законодавчому рівні регламентує повноваження місцевого самоврядування у сфері бюджету, утворення позабюджетних, валютних і цільових фондів, здійснення фінансово-кредитних відносин, управління фінансами комунальних підприємств, встановлення місцевих податків і зборів.

У питаннях регулювання видатками місцевого самоврядування зберігається його підпорядкованість по вертикалі регіональним органам влади. А останніх, у свою чергу, центральній владі.

В управлінні місцевими фінансами важливо відокремлювати об'єкти і суб'єкти управління.

Об'єктом виступають фінансові відносини, у тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів (місцеві фінанси).

Суб'єктами управління виступають територіальна громада та органи місцевого самоврядування.

Розбудова фінансової системи України внесла суттєві новації в управління фінансовими ресурсами територіальних громад та їхніх об'єднань. Цьому сприяла демократизація суспільних відносин, формування громадського суспільства, що стимулювало внесення змін до системи управління на місцях. Делегування владних повноважень територіальним органом влади у здійснені господарського, соціального, культурного будівництва супроводжувалося закріпленням за ними необхідних фінансових ресурсів.

На рівні адміністративно-територіальних утворень управлінням фінансовими ресурсами місцевих бюджетів відають місцеві органи влади. Згідно із Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” місцеві бюджети затверджують відповідні ради територій, а забезпечують їхнє виконання місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови.

1.2 Сутність місцевих бюджетів та структура

Місцеві бюджети - це фонди фінансових ресурсів призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюють органами влади управління на відповідній території.

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їхній території, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

Місцеві бюджети в кожній країні є найбільш чисельною ланкою бюджетної системи. Усього місцевих бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Місцеві бюджети включають бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Характерною ознакою сучасної бюджетної системи України є самостійність усіх бюджетів. Місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до бюджетів іншого рівня.

Самостійність місцевих бюджетів, згідно Бюджетним кодексом, гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом, загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, економічним, ефективним витрачанням коштів та належних їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановлених законом.

Згідно з Бюджетним кодексом України встановлено, що, бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Джерела формування бюджету це доходні статті, а використання ресурсів - витратні статті бюджету. Бюджет - це двостороння таблиця, в одній стороні якої знаходяться статті доходів і їхній розмір, а в іншій - статті витрат і їхній розмір. Можна сказати, що бюджет є нічим іншим як річний баланс.

За структурою місцеві бюджети умовно поділяються на дві частини:

Доходи та видатки, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (тобто дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до бюджетів вищого рівня) - це так звані делеговані повноваження;

Доходи і видатки, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів - власні повноваження.

Місцевий бюджет може складатися зі загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає надходження, що визначені для забезпечення ресурсами загальних виплат та не призначаються на конкретні цілі. Загальний фонд є джерелом більшості видатків бюджету.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходження і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

Спеціальний фонд - це класичний випадок закріплення джерела доходів до статті видатків, за якими певні види доходів призначаються на фінансування деяких видів видатків.

Місцеві бюджети поділяються на поточні бюджети і бюджет розвитку.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів стосовно соціального захисту населення.

Головна мета створення бюджету розвитку - фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із розширеним відтворенням. Поточний бюджет розвитку фінансує не рутинні витрати на розвиток інфраструктури, громадські споруди, обладнання та викуп земельних ділянок.

Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку насамперед фінансуються видатки, що включені в поточний бюджет.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

кошти від відчуження майна, що перебуває в комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

надходження дивідендів, надходження на акції (частки, паї) господарських товариств, що є власністю відповідної територіальної громади;

кошти від повернення позик, що надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом України, та відсотки, сплачені за користування ними;

кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

запозичення, здійснені в порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

погашення основної суми боргу щодо Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування;

капітальні вкладення;

внески органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

1.3 Порядок складання, розгляду, затвердження та виконання місцевих бюджетів

Бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконання і контролем за їх виконанням, розглядом звіту про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Складання проектів місцевих бюджетів, їх розгляд та затвердження є першими стадіями бюджетного процесу на плановий період.

Бюджетним кодексом України чітко визначено порядок та граничний термін прийняття відповідних рішень учасниками бюджетного процесу в частині складання та затвердження проектів місцевих бюджетів.

Процес складання місцевого бюджету передбачає певну послідовність дій- етапів.

Складання проектів місцевих бюджетів відбувається згідно зі статтею 75 Бюджетного кодексу і є невід'ємною частиною загального бюджетного процесу держави на плановий рік.

Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад про особливості складання розрахунків стосовно проектів бюджетів на наступний бюджетний період.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад організують складання проектів відповідних місцевих бюджетів.

З урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів та згідно з питомою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством фінансів України, місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів та граничні обсяги видатків на наступний рік.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання до місцевих фінансових органів.

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту з огляду на його відповідність меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення щодо включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету, про що в письмовій формі повідомляє головних розпорядників бюджетних коштів.

Після ухвалення закону про Державний бюджет України в другому читанні Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин, які були проголосовані Верховною Радою України під час прийняття проекту закону про Державний бюджет України.

На підставі отриманої інформації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проект рішень щодо відповідних місцевих бюджетів.

До проекту рішень додається пояснювальна записка, яка повинна містити:

інформацію про соціально-економічний стан відповідної адміністративно-територіальної одиниці і прогноз її розвитку на наступний бюджетний період, які покладено в основу проекту місцевого бюджету;

оцінку надходжень доходів із урахуванням втрат доходів у результаті наданих відповідною радою податкових пільг;

пояснення до основних положень проекту рішення щодо місцевого бюджету, включаючи аналіз обсягів видатків, що пропонуються стосовно функцій та програм. Обґрунтування включають бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетний період в розрізі класифікації видатків бюджету;

обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин (для районних, міських із районним поділом, міських, що об'єднують бюджети села, селища та міста районного значення) і надання субвенцій на виконання інвестиційних проектів (для бюджету Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування, обсягів та умов запозичення.

Окрім того, до проекту рішення про відповідний бюджет, згідно зі статтею 76 Бюджетного кодексу, необхідно надати:

Прогноз показників відповідного бюджету за основними видами доходів, видатків та фінансування на наступні три бюджетні періоди;

Проект показників зведеного бюджету району, міста з районним поділом, міста, що об'єднує бюджети села, селища та міста районного значення;

Показники видатків, необхідні на наступні бюджетні періоди для завершення проектів, що враховані в бюджеті, за умови, якщо реалізація проекту триває більше одного бюджетного періоду;

Перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період на наступні три бюджетні періоди;

Пояснення головних розпорядників бюджетних коштів щодо проекту відповідного бюджету;

Інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація чи виконавчий орган відповідної ради.

Перелік захищених статей місцевого бюджету визначається згідно з переліком, визначеним законом про державний бюджет. Захищеними статтями видатків бюджету визначаються видатки, обсяг яких не може змінюватися під час проведення скорочення затверджених бюджетних призначень.

Рішенням про місцевий бюджет визначаються:

загальна сума доходів і видатків (із розподілом на загальний та спеціальний фонди), а також із розподілом видатків на поточні й капітальні;

граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) місцевого бюджету в наступному бюджетному періоді і боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування на кінець наступного бюджетного періоду; повноваження щодо надання гарантій Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, а також розміри цих гарантій із урахуванням положень статті 17 цього Кодексу;

бюджетні призначення головним розпорядникам коштів за бюджетною класифікацію;

доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Виконанням бюджету - забезпечення своєчасного та повного надходження запланованих доходів у цілому та за кожним джерелом, а також своєчасного, повного та безперервного фінансування передбачених бюджетом заходів.

Виконання місцевих бюджетів забезпечують Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови.

Місцеві фінансові органи у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.

Виконання місцевих бюджетів за видатками проходить такі стадії:

встановлення бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

затвердження кошторисів розпорядниками бюджетних коштів;

взяття бюджетних зобов'язань;

отримання товарів, робіт та послуг;

здійснення платежів;

використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою у процесі виконання бюджету.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період згідно з бюджетними призначеннями.

Територіальні органи Державного казначейства України здійснюють контроль щодо відповідності кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису місцевого бюджету.

Розділ 2. Видаткова частина місцевих фінансів

2.1 Класифікація видатків та форми бюджетного фінансування

В основі сучасного розуміння сутності бюджетних видатків має бути суспільний вибір, мотивації та інтереси людей, які приймають рішення: від рядових виборців до парламентаріїв і президента. В умовах розвинених демократичних засад обсяг бюджетних видатків визначається колективними рішеннями, які, у свою чергу, залежать від індивідуальних преференції членів суспільства. Звідси випливає, що держава - лише інструмент у руках суб'єктів демократичного політичного процесу, яка реалізує волю більшості у виборі бюджетно-політичних цілей. У випадку орієнтації уряду на активізацію політики економічного зростання він буде всебічно сприяти процесам пожвавлення економічного життя суспільства, здійсненню видатків на освіту, фундаментальні наукові дослідження тощо. Таким чином, видатки бюджету є інструментом досягнення вищого критерію справедливості у розподілі державних благ з метою досягнення граничного рівня добробуту для кожного члена суспільства. Матеріальну основу видатків бюджету становлять грошові кошти, які спрямовуються урядом та іншими адміністративними органами влади на фінансування економічної діяльності, соціальної сфери і соціальних потреб населення, на державне управління, оборону та інші загальнодержавні потреби.

Кожний з видатків бюджету має кількісну й якісну характеристику. Кількісне визначення пов'язане з величиною виділених бюджетних коштів. Якісна характеристика дає уявлення про економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків. У видатках бюджету виявляється фінансова політика держави у сферах державного регулювання і стимулювання виробництва, фінансового забезпечення соціального захисту населення, розвитку науково-технічного прогресу, міжнародної діяльності. Тому перелік витрат, їх склад і структура постійно змінюються залежно від конкретної економічної ситуації.

З метою забезпечення управління процесами розподілу і використання бюджетних коштів видатки бюджету систематизують і групують за певними економічними ознаками залежно від галузевого й організаційного спрямування, від рівня державного управління.

Наукова класифікація видатків бюджету здійснюється за такими ознаками:

а) роллю у відтворенні виробництва;

б) суспільним призначенням;

в) галузями економіки і соціальної сфери;

г) цільовим призначенням;

д) рівнями бюджетної системи.

За роллю у відтворенні виробництва видатки бюджету поділяються на поточні і капітальні.

Поточні видатки спрямовуються на забезпечення діяльності підприємств та установ виробничої і соціальної інфраструктури суспільства, утриманні органів управління, армійських підрозділів та ін. Це видатки державного і місцевих бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення й інших заходів, що не належать де видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Капітальні видатки характеризують фінансування розвитку суспільства. Видатки розвитку -- це витрати державного і місцевих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови економіки, субсидії та субвенції на інші потреби, пов'язані з розширеним відтворенням.

Відповідно до такого розподілу видатків можуть формуватися два окремі бюджети - поточний і бюджет розвитку. В Україні Бюджетним кодексом передбачено виділення видатків на поточні і капітальні цілі, але окремі бюджети відповідно до такого розподілу не складаються.

Поділ видатків залежно від суспільного призначення характеризує фінансове забезпечення економічної, соціальної, оборонної та управлінської функцій держави. Відповідно до цього видатки бюджету спрямовуються на економічну діяльність, соціальний захист населення, в соціальну сферу, оборону, управління, міжнародну діяльність, на обслуговування державного боргу.

Галузевий розподіл бюджетних коштів характеризує фінансування галузей економіки (промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв'язку тощо), соціальної сфері (освіти, культури, охорони здоров'я) та інших видів діяльності. Змінюючи пропорції в розподілі бюджетних коштів між галузями, держава впливає на структуру економічної та соціальної сфер, стимулює розвиток принципово нових галузей економіки і видів виробництва. У галузевій структурі бюджетних видатків може також здійснюватись групування видатків відповідно до цільових державних програм. Воно показує конкретних отримувачів бюджетних коштів, які є відповідальними за їх ефективне цільове використання. Таке адресне спрямування бюджетних коштів особливо важливе в умовах дефіциту фінансових ресурсів.

Цільове призначення бюджетних видатків відображає фінансування конкретних видів витрат: будівельні та монтажні роботи, обладнання, заробітна плата та ін. Така класифікація дає можливість здійснювати фінансовий контроль за цільовим використанням бюджетних коштів.

За рівнем бюджетної системи розрізняють видатки Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Кошти Державного бюджету витрачаються на цілі, визначені Законом про Державний бюджет України, кошти місцевих бюджетів - на цілі і в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами.

В основі розмежування видатків між бюджетами лежить визначення меж функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади й управління. При цьому функціональні повноваження поділяються на неделеговані державні повноваження, делеговані та власні повноваження.

Видатки на здійснення неделегованих державних повноважень - це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державного суверенітету та інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню. До них належать видатки на державне управління (законодавчу і виконавчу владу, утримання адміністрації Президента України), судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні дослідження, національну оборону, правоохоронну діяльність, державні програми підтримки пріоритетних галузей економіки, засобів масової інформації, розвитку транспорту та зв'язку, загальнодержавні інвестиційні проекти, державні програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, створення та поповнення державних запасів, обслуговування державного боргу, проведення загальнодержавних виборів та референдумів, інші програми загальнодержавного значення. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки на здійснення делегованих державних повноважень - це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх виконання. Розмежування видів видатків за делегованими державними повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання суспільних послуг і наближення їх до безпосереднього споживача. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, бюджетних трансфертів.

Видатки на здійснення власних повноважень - це видатки на реалізацію прав, обов'язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Розмежування видатків між бюджетами може ґрунтуватися на принципах відомчої підпорядкованості та територіального розташування. Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб'єктом. Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої міститься суб'єкт фінансування. Нині основним є принцип відомчої підпорядкованості.

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:

- кошторисне фінансування;

- фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);

- державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);

- бюджетні кредити.

Кошторисне фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно включає забезпечення виробничої та соціальної інфраструктур, оборони та управління. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа - кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат можуть бути постатейними та узагальненими, обов'язковими і факультативними. Норми витрат - основний елемент кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава виходячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний відбір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсного відбору, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об'єктів.

Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації -- це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфері ціноутворення.

Бюджетні кредити являють собою форму надання державним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це нехарактерна для бюджету форма його видатків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, в яких функціонує бюджетний фонд держави. Із зміною конкретних умов господарювання поступово змінюються й самі форми бюджетного фінансування, а також межі їх застосування.

Цілі управління поділяються на загальні і спеціальні. Загальні цілі реалізуються через ті форми фінансування, які відповідають системі управління економікою в цілому. Такими формами є фінансування інвестиційних проектів та кошторисне фінансування, за допомогою яких формуються галузеві й територіальні пропорції, здійснюються структурні зміни в економіці. Спеціальні цілі пов'язані з особливими умовами господарювання, що визначаються економічною політикою держави на певному етапі її розвитку. Звідси виникає необхідність використання таких форм, як державні субсидії, субвенції і дотації, бюджетні кредити.

2.2 Видатки місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів - це економічні відносини, що виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Згідно зі статтею 64 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини:

видатки, пов'язані з виконання власних повноважень місцевого самоврядування;

видатки, пов'язані з виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Відповідно до Бюджетного кодексу видатки бюджетів місцевого самоврядування поділяються на:

видатки, що визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню з метою найбільш ефективного їх використання. Ці видатки враховуються за умови визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, держава регулює їх здійснення та бере на себе зобов'язання забезпечувати відповідними ресурсами;

видатки, які спрямовані на реалізацію повноважень місцевого самоврядування, що мають місцевий характер. Ці видатки не враховуються про визначені обсягу міжбюджетних трансфертів.

Розмежування видатків, делегованих місцевому самоврядуванню, між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв видатки поділяються на три групи (таблиця 1.4.1).

Таблиця 1.4.1 Критерії розмежування видатків між місцевими бюджетами

Перша група
Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і розташовані найближче до споживачів (фінансування установ та заходів суто місцевого значення)	Бюджети сіл, селищ, міст та їх об'єднань
Друга група
Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України (фінансування установ та заходів, якими користується все населення району або міста обласного значення)	Бюджети міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районні бюджети
Третя група
Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян усього регіону (фінансування спеціалізованих установ та послуг для окремих категорій населення, які можуть бути ефективними лише в межах області або республіки)	Бюджет Автономної Республіки Крим та обласні бюджети

Видатки, що можуть потенційно вплинути на всіх мешканців області, закріплюються за обласними бюджетами. Ідеться, зокрема, про спеціалізовані середні заклади освіти для учнів з вадами розвитку, середні школи-інтернати, професійно-технічні училища та вищі учбові заклади, багатопрофільні лікарні обласного значення, спеціалізовану медичну допомогу, спеціалізовані установи соціального захисту для сиріт, інвалідів, літніх громадян та спеціалізовані спортивні програми.

Видатки, від яких виграють переважно мешканці адміністративно-територіального утворення, закріплені за міськими та районними бюджетами. Зокрема, це загальна середня освіта, загальна медична допомога, включаючи програми санітарної освіти та соціального захисту для соціально незахищених у місцевому регіоні, а також соціальна допомога людям похилого віку на дому.

Видаткові завдання суто місцевого значення закріплені за бюджетами міст республіканського (в АРК), обласного, районного значення, сіл та селищ. Усі ці бюджети відповідають за дошкільну освіту, первинну медичну допомогу, що надається місцевими клініками, фельдшерсько-акушерські пункти та культурно-видовищні програми. У містах районного значення з середніми школами та районними лікарнями саме районні бюджети відповідатимуть за утримання цих установ.

2.3 Формування і розподіл видатків

Формування і розподіл видатків починається на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні як Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки яких не буде у плановому році.

Для складання розрахунків по видатках бюджету Міністерство фінансів направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за укрупненими показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінетові Міністрів України, а після розгляду й уточнень Кабінетом Міністрів виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім і Верховної Ради. Розгляд, уточнення та внесення змін до проекту бюджету депутатами, постійними комісіями і наступний розгляд проекту бюджету Верховної Ради (а місцевих бюджетів - відповідними місцевими радами) є вповноваження лише рад усіх рівнів, і через використання цього права, вносячи зміни, доповнення або вилучення, зменшуючи чи збільшуючи видатки (як і доходи), ради керують роботою по складанню і регулюванню бюджетних видатків.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства по виробництву товарів загальнодержавного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства -- державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє.

У цьому зв'язку важливого значення набуває розробка науково обґрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це область, постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильської АЕС тощо.

Плануючи бюджетні витрати, регіон керує усім бюджетним процесом. Плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обґрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні -- від державного до сільського, однак планування і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоящих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

Витрати бюджету визначаються у порядку, вказаному законодавством, із врахуванням наявних фінансових ресурсів та спрямовуються передусім на виконання загальнодержавних програм і на реалізацію закону "Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві України", конверсію військового виробництва, на утримання армії, соціально-культурної сфери та наукових установ, соціальне забезпечення, дотації по окремих видах послуг, які надаються населенню за регульованими цінами, та інші витрати (плата за електроенергію, комунальні послуги).

При цьому виникає проблема, яка вимагає рішення, вона стосується витрат місцевих бюджету, включаючи Автономну Республіку Крим, області і міста Київ та Севастополь, які мають власні закріплені дохідні джерела, значно менші від необхідних.

Більшість міських рад, на території яких розвинута промисловість, мають достатню прибуткову базу і можуть забезпечити витрати, а ті, у яких прибуткова база відсутня або дуже невелика, потребують допомоги.

Таке становище може призвести до того, що більшість обласних і районних бюджетів, особливо сільськогосподарських регіонів, у зв'язку з відсутністю достатніх дохідних джерел і дотацій не зможуть фінансувати навіть першочергові видатки по утриманню установ освіти, охорони здоров'я, культури та інших бюджетних установ.

Вирішується це питання за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів у місцеві бюджети в межах нормативів, затверджених Верховною Радою.

Сільське господарство як найважливіша галузь народного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських господарств, вимагає додаткових вкладень.

Необхідно мати на увазі, що основними принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та і в цілому народного господарства) є:

безповоротність бюджетних асигнувань;

цільове спрямування коштів;

фінансування, до переходу до ринкової економіки, по фактично виконаних планах закупок, а тепер - ще і у межах одержаних доходів;

здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою одержання державної фінансової дисципліни.

3 огляду на нестабільність цін і переходу до ринкової економіки, а також жорстоку фінансову кризу провадиться переведення житлового господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного житлового фонду.

Витрати на благоустрій міст і селищ залишаються і включають:

капітальні вкладення;

витрати на капітальний ремонт;

витрати на поточне утримання споруд і благоустрій.

Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених радами народних депутатів.

Витрати на капітальний ремонт об'єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм по видах видатків - шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо відповідно до кошторису.

Поточне утримання об'єктів міського благоустрою - санітарна очистка улиць і тротуарів, вуличне освітлення і т. п. - проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі кошторисних розрахунків.

Навіть в умовах економічної кризи не можна економити кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здоров'я, фізичну культуру і соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету по щорічно складених кошторисах видатків конкретної установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків по кошторисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності - мережу, штати, контингенти.

Нормативне планування бюджетних коштів є необхідною умовою життєдіяльності бюджетної установи. Воно регулює розподіл коштів і ставить всі бюджетні установи у рівні умови.

В умовах дефіциту бюджету всі без винятку бюджету установи обмежені у видатках.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування), районних рад народних депутатів у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних, сільських бюджетах також утворюється оборотна касова готівка. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження відповідного бюджету.

Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами народних депутатів та районними і міськими (міст з районним поділом) радами народних депутатів.

Наведені видатки бюджетів усіх рівнів повинні формуватися, виходячи з наявних коштів у дохідній частині бюджетів, тобто повинна чітко дотримуватись збалансованість бюджетів усіх ланок, що є необхідною умовою бюджетної політики. Незбалансованість веде до дефіциту бюджету.

Дефіцит бюджету -- перевищення видатків над доходами.

Надлишок бюджету -- перевищення доходів над видатками.

Вже тривалий час державний і місцевий бюджети затверджуються з дефіцитом. Граничний розмір дефіциту всіх регіонів та джерела його покриття затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів.

Уже стало правилом, що дефіцит бюджету при затвердженні бюджету тієї чи іншої ланки бюджетної системи не повинен перевищувати видатків розвитку. Таким чином, в разі наявності дефіциту бюджету фінансуються передусім поточні видатки. Держава, керуючись принципом першочергового фінансування поточних витрат, припиняє фінансування витрат на відтворення для збереження витрат на охорону здоров'я, освіту й інші заходи, спрямовані на створення необхідних умов життєдіяльності населення.

2.4 Фінансове забезпечення соціальної сфери

Місцеві бюджети не завжди спроможні забезпечити нормальне функціонування об'єктів соціальної сфери. Передача відомчого житла та інших об'єктів соціальної інфраструктури у муніципальну власність є важливою умовою для зниження затрат підприємств і виходу із кризового стану. Однак через недостатність коштів у місцевих бюджетів вказані об'єкти або закривають, або передаються у приватну власність.

Одним із виходів із такого становища може бути збереження у ряді випадків об'єктів відомчого підпорядкування або спільне фінансування об'єктів соціальної інфраструктури як за рахунок власних джерел підприємств, так і за рахунок коштів місцевих бюджетів. Джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування - пенсійне, медичне, соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Для забезпечення страхової діяльності повинні застосовуватись основні принципи: обов'язкові страхування для всіх, хто працює, і фінансової участі застрахованих у формуванні страхових фондів; дотримання особливого порядку фінансування страхових фондів, що забезпечують відтворення коштів на страхування; управління діяльності фондів страхування на основі партнерства або паритету.

Через систему страхування здійснюється перерозподіл грошових засобів від працездатних до непрацездатних, від тих, хто працює, до безробітних.

Використання страхування гарантує матеріальну підтримку на старість, у разі інвалідності, захворювання. Закріплення обов'язковості страхування забезпечити розв'язання проблеми виділення коштів із бюджету на розвиток медицини, зростання рівня соціального, пенсійного забезпечення. Створені позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування) поповнюється за рахунок страхових платежів.

Серед інших джерел пенсійного забезпечення виділяються кошти державного бюджету на цільове фінансування. Відраховуючи внески у вказані фонди, кожен, хто працює, одержить на старість пенсію, будь-які виплати, допомогу у разі страхового випадку. Доцільно за рахунок Фонду соціального страхування проводити заходи з профілактики профзахворювань, оскільки суми для відшкодування потерпілим значно перевищують видатки на лікування у зв'язку з одержаним професійним захворюванням.

І останнє джерело - кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Така практика широко розповсюджена на Заході, особливо так звані студентські позики. Не всі молоді люди, що бажають одержати освіту, можуть відразу власними коштами оплатити своє навчання. Тому доцільно взяти позику в банку. При цьому розробляється особливий порядок видачі кредитів, відсотків, умов повернення, перелік пільг. Постає також проблема при наданні житлової позики. Необхідно упорядкувати систему інвестування житлового будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових сертифікатів, акцій.

Кожне з джерел фінансового забезпечення соціальної сфери має своє значення і розраховане на відповідні категорії населення. Удосконалення системи фінансового забезпечення соціальної сфери має здійснюватися, і це підтверджує світовий досвід, шляхом комплексного використання усіх джерел і оптимізації їх структури. Така модель є об'єктивною реальністю і поступово сформується в Україні. Це дасть змогу зберегти і підвищити життєвий рівень, ступінь освідченності населення, науковий потенціал держави.

У соціальній сфері України проблема фінансування стоїть особливо гостро. Досить довго переважним джерелом її фінансового забезпечення був бюджет держави.

Світова фінансова наука і практика визначають такі джерела фінансування соціальної сфери: плата за надані послуги; бюджетні асигнування; фінансові ресурси підприємств; кошти спонсорів, меценатів і благодійних організацій та фондів; страхування; кредит.

Нині в Україні використовуються практично всі джерела, однак стрункої системи не сформовано. Сьогодні в Україні при виділені бюджетних асигнувань переважає принцип малозабезпеченості. Наприклад, житлові субсидії виділяються сім'ям, якщо плата за житлово-комунальні послуги за нормами споживання перевищує 15% їх сукупного доходу на місяць. До складу установ і організацій, що належать до соціальної сфери, входять ті, що традиційно надавали платні послуги, тобто покриття витрат здійснювалися за рахунок накопичень населення. Це підприємства житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, громадського харчування. А останнім часом мережа установ, що надають платні послуги, помітно розширилась, що пов'язане з кризовим станом економіки України з'явилися приватні школи, дитячі садки, гімназії, ліцеї. У вищих навчальних закладах поряд із бюджетними існують і так звані комерційні групи.

...