Банкрутство підприємства: механізм визначення і шляхи подолання

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Курсова робота містить: 52 сторінки (не враховуючи додатки), 5 таблиць, 12 формул, 21 літературне джерело, 3 додатка які містять 5 таблиць.

Об'єкт дослідження: банкрутство підприємств.

Предмет дослідження: механізми визначення банкрутства та шляхи його подолання.

Мета роботи: узагальнення теоретичних положень та практики щодо аналізу ймовірності банкрутства підприємств та визначення заходів щодо попередження та уникнення банкрутства на прикладі підприємства.

У першому розділі роботи проведене теоретичне дослідження, яке дало змогу вияснити економічну сутність банкрутства, розглянути шляхи запобігання банкрутства та розібрати моделі діагностики ймовірності банкрутства.

У другому розділі проведена діагностика ймовірності можливого банкрутства на прикладі ПАТ «Запорізький хлібозавод №3».

У третьому розділі розкрити заходи, щодо підвищення ефективності роботи підприємства ПАТ «Запорізький хлібозавод №3» та розрахунки з урахуванням впроваджених заходів.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ БАНКРУТСТВА

1.1 Суть, причини і моделі банкрутства

1.2 Симптоми, стадії та види банкрутства

1.3 Шляхи запобігання банкрутству

1.4 Моделі діагностики ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №3

2.1 Загальна характеристика господарської діяльності ПАТ «Запорізький хлібозавод №3»

2.2 Діагностика ПАТ «Запорізький хлібозавод №3» на ймовірність можливої неплатоспроможності та методологічні підходи до прогнозування банкрутства

РОЗДІЛ 3. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА ПАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №3»

3.1 Основні напрямки покращення фінансового становища підприємства

3.2 Заходи, щодо підвищення ефективності роботи підприємства ПАТ «Запорізький хлібозавод №3»

3.3 Підрахунок результатів діяльності підприємства ПАТ «Запорізький хлібозавод №3» з урахуванням впроваджених заходів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Банкрутство підприємств є відносно новим явищем для економіки України. Практика показує, що в умовах нестабільності економіки, грошового дефіциту, часто змінюваного законодавства, багато підприємств стають неплатоспроможними, що може призвести до їх банкрутства.

Передумовами для ефективного, стабільного соціально - економічного розвитку країни є систематичне надходження грошових коштів до бюджетів різних рівнів, функціонування прибуткових підприємств, постійний приплив інвестицій. банкрутство неплатоспроможність фінансовий економічний

Погіршення фінансового стану підприємства, що супроводжується зростанням його боргів, викликає ризик зриву платежів за зобов'язаннями, припинення будь - яких виплат і згортання діяльності компанії, то є ризик її банкрутства.

Питанню аналізу банкрутства підприємств в економічній науці приділяється значна увага. Це зумовлене тим, що:

- банкрутство певного суб'єкта господарювання призводить до порушення макроекономічної рівноваги;

- від того, на скільки об'єктивно проведено оцінку ступеня ймовірності банкрутства підприємства, залежить ціна підприємства, його інвестиційна привабливість, що також негативно відбивається на економічних інтересах держави.

Таким чином, аналіз діагностики банкрутства і підтримки платоспроможності підприємства є досить актуальними в Україні. У силу цього особливу актуальність і важливість набуває аналіз фінансового стану компаній, оскільки дозволяє виявити їх внутрішні проблеми і завчасно вжити необхідних заходів. Важливий він також для потенційних інвесторів і банків - кредиторів, оскільки дає їм можливість уникнути зайвого ризику, відповідно підвищивши стабільність і збалансованість національної економіки в цілому.

Істотним фактором, який обумовлює прийняття неправильних управлінських рішень у фінансовій сфері, є відсутність на вітчизняних підприємствах ефективного планування, належної координації діяльності різних служб, інформаційного менеджменту, внутрішнього контролю та управлінського обліку.

Термін «антикризове управління» виник порівняно недавно, але вже знайшов своє визнання і отримав поширення як в науковому, так і в практичному середовищі. Сьогодні це один з найбільш активно використовуваних видів менеджменту, затребуваний часом, сучасним станом більшості підприємств України.

В умовах нестабільної економіки, уповільнення платіжного обороту, недостатньої кваліфікації менеджерів і їх прихильності до агресивних форм здійснення фінансової діяльності інститут банкрутства набуває все більшого поширення.

Нові рекорди банкрутств роблять правомірним питання про те, наскільки вірний набір показників та інструментів управління, що використовується підприємствами для виявлення кризових тенденцій і контролю над ними.

Для реалізації державної політики щодо запобігання неспроможності (банкрутства) підприємств і негативних соціальних наслідків, пов'язаних з реорганізацією та ліквідацією неплатоспроможних підприємств у разі визнання їх неспроможними, велике значення має пошук практичних шляхів до їх фінансового оздоровлення [1].

Актуальність і необхідність розв'язання проблем розробки заходів попередження та уникнення банкрутства і будь-яких кризових ситуацій на підприємствах різної форми власності визначили і обумовили мету даної роботи. Вона полягає в узагальненні теоретичних положень та практики щодо аналізу ймовірності банкрутства підприємств та визначення заходів щодо попередження та уникнення банкрутства на прикладі підприємства.

Для досягнення мети в роботі були поставлені і вирішені наступні завдання:

- розкрити поняття , види і причини банкрутства;

- розглянути можливі заходи щодо запобігання неспроможності підприємств;

- визначення і аналіз системи показників оцінки стану платоспроможності підприємства;

- проаналізувати ПАТ «Запорізький хлібозавод №3» на ймовірність банкрутства за різними моделями, зробити розрахунки на прикладі даних підприємства;

- визначити механізми фінансової стабілізації підприємства при загрозі банкрутства.

При написанні роботи використовувалися такі методи дослідження: монографічний , абстрактно - логічний метод , статистичні методи .

Дана проблема знайшла своє відображення в дослідженнях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: А. Подольська, Г. Савицька, С. Брукса, Т. Мітчела, М. Білик, М. Білухи, О. Терещенка, В.Т. Тарасенка, І.М. Бойчик та інших. Значна кількість робіт економістів присвячена організації антикризового управління на підприємстві, а також велика увага приділена прогнозуванню кризового стану на підприємстві.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ БАНКРУТСТВА

1.1 Суть, причини і моделі банкрутства

Банкрутство (фінансовий крах, руйнування) - це підтверджена документально нездатність суб'єкта господарювання платити за своїми борговими зобов'язаннями і фінансувати поточну основну діяльність через відсутність коштів.

Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (1999 р.) «банкрутство - це визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури».

Неможливість задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, неможливість забезпечити обов'язкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди виникає внаслідок перевищення зобов'язань боржника над вартістю його майна або з причин незадовільної структури його балансу.

Боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Суб'єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Причинами банкрутства можуть бути зовнішні і внутрішні чинники.

Зовнішні чинники впливу:

- недосконалість законодавчої системи;

- високий рівень інфляції;

- кризові явища в інвестиційній політиці;

- необґрунтована економічна політика уряду;

- політична нестабільність суспільства;

- неефективне використання іноземних інвестицій;

- несприятлива митна політика;

- нестабільний стан світової фінансової системи.

Внутрішні чинники впливу:

- недосконалість системи стратегічного планування;

- нераціональне управління;

- недосконалість механізму ціноутворення;

- недостатній рівень організації виробництва і нераціональна організаційна структура;

- низький технічний рівень виробництва;

- прорахунки в організації праці (утримання зайвих робочих місць);

- збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості;

- дефіцит власних оборотних коштів;

- брак довготермінового інвестування.

Зовнішні чинники можуть бути національними і міжнародними. Останні формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, рівня міжнародної конкуренції, митної політики тощо.

Керівники підприємств вважають, що причинами банкрутства, в основному, є: загальний спад ділової активності, недостатні обсяги капіталів, конкуренція, несвоєчасність платежів та інше. Кредитори, навпаки, основними причинами банкрутства вважають внутрішні чинники підприємств і, насамперед, неефективне управління ними.

У країнах з розвинутою економікою за умови стабільності політичної системи третина банкрутств спричиняється зовнішніми, а дві треті - внутрішніми причинами.

Чинники банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалось у двох напрямах - так звані британська та американська моделі. За британською моделлю банкрутство розглядалось як спосіб повернення боргів кредиторам за рахунок коштів боржника та його ліквідація як суб'єкта господарювання. За американською моделлю банкрутство є причиною здійснення санації підприємства з метою його реабілітації та відновлення платоспроможності.

Сьогодні в країнах з розвинутою ринковою економікою інститут банкрутства передбачає поєднання елементів цих моделей. Це ж стосується і вітчизняних умов, де створені можливості для санації, реорганізації та оновлення фінансово - господарської діяльності підприємства [2, с. 470 - 471].

1.2 Симптоми, стадії та види банкрутства

У кризовому стані підприємство опиняється не відразу, рух до нього починається з погіршення певних показників, які характеризують його зовнішнє і внутрішнє середовище, тобто з'являються симптоми банкрутства:

- спад попиту на продукцію і зменшення обсягів виробництва;

- втрата клієнтів і покупців;

- зниження прибутковості виробництва;

- збільшення величини неліквідних оборотних коштів;

- низький рівень використання виробничого потенціалу і зниження рівня продуктивності праці;

- скорочення робочих місць;

- збільшення витрат на виробництво і реалізацію продукції;

- припинення поточних платежів і систематичне порушення термінів погашення зобов'язань;

- зменшення потоку грошових коштів від здійснення операцій;

- падіння ринкової ціни цінних паперів і скорочення виплачуваних дивідендів.

Усі ці симптоми можна поділити на дві групи:

- ті, що характеризують тотальну заборгованість підприємства;

- ті, що характеризують повну неплатоспроможність.

На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить стадії погіршення економічного стану.

Приховане банкрутство - характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців;

Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважати на такі ознаки:

- затримка з наданням звітності і зниження її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;

- різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

- підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

Явне (реальне) банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. При цьому виникає невідповідність грошових потоків, а також зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

Крім явного (реального) банкрутства, розрізняють таки види банкрутства, як умисне та фіктивне.

Умисне банкрутство проявляється в тому, що керівник підприємства або власник в особистих інтересах або інтересах будь - якої іншої особи робить підприємство неплатоспроможним.

Фіктивне банкрутство - це свідомо неправдиве оголошення про неплатоспроможність підприємства для одержання від кредиторів відстрочки платежів або списання частини боргів.

Банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства і прогнозування банкрутства вимагає ретельного фінансового аналізу, а надто - показників платоспроможності і кредитоспроможності [2, c. 417 - 473].

Негативні наслідки банкрутства характеризуються такими негативними моментами :

- фінансово неспроможне підприємство генерує серйозні фінансові ризики для успішно працюючих підприємств - його партнерів, завдаючи їм відчутний економічний збиток у процесі своєї діяльності. Це знижує загальний потенціал економічного розвитку країни;

- фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування дохідної частини державного бюджету та позабюджетних фондів, уповільнюючи реалізацію передбачених державних програм економічного і соціального розвитку;

- неефективно використовуючи надані йому кредитні ресурси в товарній і грошовій формі, фінансово неспроможне підприємство впливає на зниження загальної норми прибутку на капітал, що використовується у сфері підприємництва;

- вимушено скорочуючи обсяги своєї господарської діяльності у зв'язку з фінансовими труднощами, такі підприємства генерують скорочення чисельності робочих місць і кількості зайнятих в суспільному виробництві, підсилюючи тим самим соціальну напруженість у країні.

Отже , механізм банкрутства підприємств слід розглядати як дієву форму перерозподілу суспільного капіталу з метою більш ефективного його використання [3, c. 492].

1.3 Шляхи запобігання банкрутству

Запобігання банкрутству головним чином передбачає покращання управління, підвищення ефективності виробництва і конкурентоздатності продукції, що випускається, підвищення ефективності праці, покращання фінансово-економічних результатів діяльності [4,с. 45]. Таким чином, успіх реформування підприємства буде визначатись двома групами факторів:

- ефективністю створених державою умов та стимулів діяльності підприємства і запобіганням кризових явищ в економіці;

- ефективністю заходів, що приймаються підприємством по залученню і використанню ринкових механізмів і інструментів.

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є санація. Термін «санація» походить від латинського «sanare» і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських монополій, зазначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з могутньою кампанією; випуском нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною чи частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства [5, с. 15].

Деякі з вітчизняних економістів (наприклад І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються за допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямовані на запобігання оголошенню підприємства - боржника банкрутом і його ліквідації. Санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів і капіталу і (чи) зміною організаційної та виробничої структури боржника [6,с. 168].

Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником майна боржника, інвестором, з метою запобігання його ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку справи про банкрутство [7, с. 98].

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поновлення чи збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення усіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу і т. ін.

Фінансове оздоровлення підприємства шляхом санації здійснюється поетапно.

Визначається доцільність і можливості проведення санації.

На цьому початковому етапі управління на основі результатів діагностики банкрутства та моніторингу здійснення заходів щодо внутрішньої фінансової стабілізації підприємства приймається принципове рішення про проведення санації. Доцільність проведення санації обумовлюється тим, що використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства не досягло своїх цілей і кризовий фінансовий стан підприємства продовжує поглиблюватися. Можливість здійснення санації визначається перспективами виходу з кризового фінансового стану і успішного розвитку підприємства при наданні йому істотної зовнішньої допомоги на сучасному етапі.

Обґрунтовується концепція санації.

Така концепція відображає ідеологію здійснення передбачуваної санації, визначаючи її майбутні напрямки і форми. Залежно від принципового підходу розрізняють оборонну і наступальну концепції здійснення санації підприємства.

Оборонна концепція санації спрямована на скорочення обсягів операційної та інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечує збалансованість грошових потоків на більш низькому об'ємному їх рівні.

Наступальна концепція санації спрямована на диверсифікацію операційної та інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечує збільшення розміру чистого грошового потоку в майбутньому періоді за рахунок зростання ефективності господарської діяльності.

Визначається напрямок її здійснення.

Залежно від масштабів кризового стану підприємства, ідентифікованих в процесі діагностики банкрутства, і прийнятої концепції санації розрізняють два основних напрямки її здійснення.

Санація підприємства, спрямована на рефінансування його боргу. Така санація здійснюється зазвичай для допомоги підприємству в усуненні його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан ідентифіковано як тимчасове і не носить катастрофічного характеру. Цей напрямок санації не змінює статусу юридичної особи санованого підприємства.

Санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію). Така санація здійснюється при більш глибоких масштабах кризового фінансового стану підприємства і вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, що забезпечують більш ефективні організаційні форми його господарської діяльності. Як правило, цей вид санації пов'язаний зі зміною статусу юридичної особи санованого підприємства.

Обирається форма санації.

Форма санації безпосередньо характеризує той механізм, за допомогою якого досягаються її основні цілі. Ці форми визначаються в рамках конкретного напрямку санації, обраного підприємством, з урахуванням особливостей його кризової ситуації [8].

Санація підприємства, спрямована на рефінансування його боргу, може носити такі основні форми :

- дотації та субвенції за рахунок коштів бюджету - ця форма санування пов'язана з наступними основними умовами: необхідністю забезпечення подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки; галузевої та міжгалузевої переорієнтацією діяльності підприємства; здійсненням антимонопольних заходів; з іншими цілями з ініціативи органів, уповноважених управляти державним майном;

- державне пільгове кредитування - відмінністю цієї форми санування є лише поворотний характер наданих фінансових ресурсів і значно більш пільговий режим кредитування в порівнянні з умовами фінансового ринку;

- державна гарантія комерційним банкам по кредитах, що видаються сануємому підприємству. За відсутності у держави можливостей здійснити пряме фінансування або кредитування санованого підприємства, а також у разі, якщо фінансова криза носить тимчасовий характер і може бути подолана підприємством при наданні йому фінансової допомоги;

- цільовий банківський кредит - така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, після ретельного аудиту останнього. Так як надання такого цільового санаційного кредиту має дуже високий рівень ризику, ставка відсотка по ньому зазвичай досягає максимального рівня, використовуваного в кредитній політиці банку;

- переведення боргу на іншу юридичну особу. Для цієї форми рефінансування боргу потрібна обов'язкова згода кредитора (якщо кредитор не дає згоди на переведення боргу на іншу особу, то підприємство - боржник не може використовувати цю форму санації, так як це означало б односторонню зміну узгоджених умов кредитного договору).

- реструктуризація короткострокових кредитів у довгострокові. Ця форма санації використовується зазвичай тільки за фінансовими кредитами, де кредитором виступає комерційний банк, який здійснює обслуговування підприємства. У процесі такої форми реструктуризації боргу за довгостроковим кредитом істотно підвищуються ставки відсотка;

- випуск облігацій та інших довгострокових цінних паперів під гарантію санатора;

- відстрочка погашення облігацій підприємства. Однією з необхідних умов такої форми санації є відносно невисокий коло інвесторів, що вклали свої кошти в облігації підприємства;

- списання санатором - кредитором частини боргу. Ця форма санації підприємства робиться кредитором в тому випадку, якщо вимога про повне погашення боргу нереально і призведе підприємство до фінансового краху. Зазвичай санація у формі списання частини боргу супроводжується угодою між кредитором і підприємством про інші форми його компенсації на наступних етапах.

Санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію), може носити такі основні форми :

- злиття - така форма санації здійснюється шляхом об'єднання підприємства - боржника з іншим фінансово стійким підприємством. У результаті такого об'єднання підприємство - боржник втрачає свій самостійний юридичний статус.

Розрізняють: горизонтальне злиття, в процесі якого об'єднуються підприємства однієї галузі; вертикальне злиття, яке об'єднує підприємства суміжних галузей (наприклад, виробників і споживачів сировини); конгломератне злиття, в процесі якого об'єднуються підприємства, не пов'язані між собою ні галузевими, ні технологічними особливостями. Для підприємства - санатора спонукальним мотивом цієї форми санації є ефект синергізму , а для санованого підприємства - можливість збереження робочих місць і спрямованості виробничої діяльності;

- поглинання - ця форма санації здійснюється шляхом придбання підприємства - боржника підприємством - санатором (для останнього це є однією з форм інвестицій - придбання цілісного майнового комплексу або основної частини його активів). Для санатора ефект поглинання також пов'язаний з синергізмом. Сановане підприємство при поглинанні звичайно втрачає свій самостійний статус, хоча як юридична особа може зберегтися у вигляді дочірнього підприємства;

- поділ - така форма санації може бути використана для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську (виробничу) діяльність. Ефект даної форми санації полягає в тому, що за рахунок суттєвого скорочення загальногосподарського управлінського апарату, невиробничих та допоміжних служб значно скорочується сума постійних витрат, у зв'язку з чим за рахунок ефекту операційного левериджу кожен новий виділений підрозділ швидше може досягти точки беззбитковості своєї діяльності. Виділені в процесі поділу підприємства отримують статус нової юридичної особи, а майнові права і обов'язки переходять до кожного з них на основі розділового балансу;

- перетворення у відкрите акціонерне товариство - така форма санації, здійснювана з ініціативи групи засновників, дозволяє істотно розширити фінансові можливості підприємства, забезпечити шляхи його виходу з кризи і дати новий імпульс його економічному розвитку. Умовою такої санації виступає необхідність забезпечення засновниками мінімального розміру статутного фонду, встановленого законодавством;

- передача в оренду - ця форма характерна в даний час для санування державних підприємств, при якій вони передаються в оренду членам трудового колективу. Умовою здійснення такої форми санації є прийняття на себе колективом орендарів боргів санованого підприємства [6].

Підбір санатора.

Такий підбір здійснюється виходячи з обраних форм санації і передує розробці бізнес - плану санації підприємства, в якій санатор повинен приймати обов'язкову участь. У реальній практиці розробка бізнес-плану санації часто здійснюється до вибору санатора і лише представляється йому на розгляд.

Розробляється план санації.

Він являє собою основний документ, що визначає цілі та процес здійснення санації підприємства - боржника. План санації розробляється зазвичай представниками санатора, підприємства - боржника і незалежної аудиторської фірми.

Розрахунок ефективності санації.

Цей розрахунок дозволяє визначити доцільність всього процесу санації, оцінити різні альтернативні її форми. Ефективність санації визначається шляхом співвіднесення результатів (ефекту) і витрат на її здійснення в запропонованій формі.

Результати санації (хоча і спрямовані на усунення неплатоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємства) зрештою можуть бути оцінені розміром додаткового прибутку (різницею між її сумою після і до здійснення санації). Додатковий прибуток в цьому випадку виходить за рахунок нормалізації господарської діяльності підприємства при відповідній фінансовій підтримці (у порівнянні з сумою прибутку, одержуваної в умовах кризового його розвитку). У процесі розрахунку ефективності санації сума додаткового прибутку підприємства приводиться до справжньої вартості .

Витрати на здійснення санації визначаються шляхом розробки спеціального бюджету (бюджету санації). Принципово ці витрати можуть розглядатися як інвестиції санатора в сановане підприємство з метою отримання прибутку (в прямій або непрямій формі) в майбутньому періоді.

Затвердження плану санації . Після розгляду проекту плану санації з розрахунком її ефективності усіма зацікавленими сторонами ( підприємством - боржником, його кредиторами і санаторами) він затверджується їх представниками і приймається до виконання.

Моніторинг реалізації заходів плану санації.

Такий моніторинг включається в систему поточного та оперативного фінансового контролінгу та забезпечується фінансовою службою підприємства.

Мета санації вважається досягнутою, якщо вдалося за рахунок зовнішньої фінансової допомоги або реорганізаційних заходів нормалізувати господарську діяльність та уникнути оголошення підприємства - боржника банкрутом з подальшою його ліквідацією [8].

Для реалізації плану санації підприємство повинно бути на певному відрізку часу звільнене від виконання платіжних зобов'язань перед кредиторами. Цього можна досягти шляхом мирової згоди. Можливість домовленості про мирову згоду в процесі провадження справи про банкрутство - ще одне суттєве нововведення в фінансовий механізм санації і банкрутства підприємства. Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами відносно пролонгації термінів сплати належних кредиторам платежів або відносно зменшення суми боргу. Мирова угода здійснюється переважно в тих випадках, коли боржник знаходиться під загрозою неплатоспроможності і за власною ініціативою звертається з заявою в арбітражний суд відносно порушення справи про власне банкрутство. В даному випадку боржник розраховує здійснити мирову угоду в процесі проведення справи про банкрутство з метою виграшу потрібного часу для проведення санації підприємства. Одночасно з заявою про порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає в арбітражний суд проект мирової угоди, перелік всіх кредиторів і дебіторів з визначенням суми заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про фінансовий та майновий стан боржника.

Згідно з Законом про банкрутство у редакції 1999 року, мировою угодою вважається домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів. Наслідками досягнення домовленості про прощення боргу є припинення відповідного зобов'язання.

За зазначеним Законом мирова угода визначається ще й судовою процедурою, яка застосовуються до боржника у межах відкритого провадження у справі про банкрутство, спрямованою на відновлення платоспроможності боржника.

Мирова угода може бути укладена на будь - якій стадії провадження у справі про банкрутство, у тому числі й після визнання боржника банкрутом (на стадії ліквідації боржника).

Після затвердження господарським судом мирової угоди, тобто після набуття нею юридичної сили, мирова угода стає право встановлювальним документом. Мирова угода укладається у письмовій формі.

Крім того, для мирової угоди законодавством про банкрутство передбачені спеціальні умови надання законної сили - мирова угода повинна бути затверджена господарським судом, про що виноситься окрема ухвала. Про дату розгляду мирової угоди господарський суд повідомляє сторони такої угоди.

Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладання мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Господарський суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди тільки у разі порушення порядку укладання мирової угоди або коли умови мирової угоди суперечать законодавству.

За заявою будь - кого з кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про фінансове та майнове становище боржника (банкрута), а також коли існують побоювання, що виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства. Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала.

Мирова угода може бути розірвана також за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умови мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів або вчинення боржником дій, які завдають збитків чи порушують права та законні інтереси кредиторів.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою.

У разі якщо мирова угода не укладена, господарський суд визнає боржника банкрутом та розпочинає ліквідаційну процедуру [5, с. 124 - 132].

1.4 Моделі діагностики ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання

Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньому періоді.

Залежно від цілей і методів здійснення діагностика банкрутства підприємства поділяється на дві основні системи:

- систему експрес-діагностики банкрутства;

- систему фундаментальної діагностики банкрутства.

Експрес - діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, здійснюваної на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу. Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцінка масштабів його кризового стану.

Практика фінансового менеджменту при оцінці масштабів кризового фінансового стану підприємства має три принципових характеристики:

- легка фінансова криза;

- глибока фінансова криза;

- фінансова катастрофа.

Система експрес - діагностики банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дозволяє прийняти оперативні заходи щодо їх нейтралізації. Її попереджувальний ефект найбільш відчутний на стадії легкої фінансової кризи підприємства. При інших масштабах кризового фінансового стану підприємства вона обов'язково повинна доповнюватися системою фундаментальної діагностики .

Фундаментальна діагностика банкрутства характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, що здійснюється на основі методів факторного аналізу та прогнозування.

Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутства є:

- поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих в процесі експрес-діагностики банкрутства;

- підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства;

- прогнозування розвитку окремих факторів, що генерують загрозу банкрутства підприємства, і їх негативних наслідків;

- оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу [8].

У таблиці 1.1 наведено критерії характеристик масштабів кризового фінансового стану підприємства, а також найбільш адекватні їм способи реагування ( включення відповідних систем захисних фінансових механізмів ).

Таблиця 1.1

Масштаби кризового фінансового стану підприємства і можливі шляхи виходу з нього

Вірогідність банкрутства за результатами діагностики	Масштаб кризового стану підприємства	Спосіб реагування
Можлива	Легка фінансова криза	Нормалізація поточної фінансової діяльності
Висока	Глибока фінансова криза	Повне використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації
Дуже висока	Фінансова катастрофа	Пошук ефективних форм санації (при невдачі - ліквідація)

Розрізняють, три основні напрямки прогнозування ймовірності банкрутства підприємства.

По - перше, це оцінка й прогнозування показників задовільності структури балансу:

- коефіцієнт загальної ліквідності (?1,5);

- коефіцієнт забезпеченості поточних активів власним оборотним капіталом (>0,1);

- коефіцієнт відновлення платоспроможності (>1);

- коефіцієнт втрати платоспроможності (>1).

По - друге, це система формалізованих та неформалізованих методів:

- формалізовані методи: класичні методи аналізу фінансово - господарської діяльності, традиційні методи економічного аналізу, методи математичної статистики вивчення зв'язків, економетричні методи, методи економічної кібернетики і оптимального програмування операцій і теорій прийняття рішень;

- неформалізовані методи ґрунтуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких взаємозв'язках та залежностях.

По - трете, це розрахунок індексу кредитоспроможності:

- метод рейтингової оцінки фінансового стану Р. Сайфуліна і Г. Г. Кадикова;

- моделі та методи аналітиків - розрахунок Z - моделі прогнозу ризику банкрутства [9, c. 166-167].

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:

Z = -0,3877 - 1,0736kзл + 0,579qпк (1.1)

де kзл -- коефіцієнт загальної ліквідності;

qпк -- частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь - якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою -- за Z > 1.

Модель Альтмана.

Одним з авторитетних підходів до оцінки платоспроможності є розрахунок індексу Альтмана, що визначає ймовірність банкрутства підприємства. Модель Альтмана розроблена в 1968 році. Цей індекс називається Z - рахунком Альтмана, який побудований на основі лінійного багатофакторного рівняння, в якому як зміни обрані показники, що відображають фінансовий стан підприємства, а як функцію - коефіцієнт, що служить орієнтиром для віднесення підприємства до групи потенційних банкрутів або до групи успішних підприємств.

Z - рахунок обчислюється:

Z = 1,2х₁ + 1,4х₂ + 3,3х₃ + 0,6х₄ + 0,99х₅, (1.2)

де х₁ - відношення оборотного капіталу до сукупних активів;

х₂ - відношення балансового прибутку до сукупних активів;

х₃ - відношення доходу від основної діяльності до сукупних активів;

х₄ - відношення ринкової вартості акцій до вартості заборгованості;

х₅ - відношення виручки від реалізації до сукупних активів.

Вірогідність банкрутства за значенням Z - рахунку:

Z ? 1,8 - дуже висока;

1,81 ? Z ? 2,70 - висока;

2,71 ? Z ? 2,99 - можлива;

Z ? 3,00 - дуже низька.

За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства відповідно до цієї моделі становить 95% [2, с. 473].

Модель Спрінгейта.

У 1978 р. була розроблена модель Г. Спрінгейта. Він вживав мультиплікативний дискримінантний аналіз для вибору чотирьох з дев'ятнадцяти найбільш впізнаваних грошових характеристик, які великим чином розрізняються для успішно діючих компаній і компаній - банкрутів.

Модель Спрінгейта має вигляд:

Z = 1,03х₁ + 3,07х₂ + 0,66х₃ + 0,4х₄, (1.3)

де х₁ - відношення власного оборотного капіталу до сукупних активів;

х₂ - відношення прибутку до сплати податків і відсотків до сукупних активів;

х₃ - відношення прибутку до сплати податків до поточних зобов'язань;

х₄ - відношення виручки від реалізації до сукупних активів.

Критичне значення Z для даної моделі одно 0,862 . Точність даної моделі становить 92,5 % для сорока компаній, досліджених Спрінгейта.

Модель Тафлера.

Модель Таффлера була запропонована в 1977 році, представлена чотирьох факторною прогнозною моделлю, в якій обчислюється вісімдесят показників збанкрутілих і платоспроможних компаній та будується модель платоспроможності з визначенням співвідношень, що достовірно виділяють дві групи компаній за рівнем показників банкрутства. Об'єднання цих показників і групування їх певним чином в моделі платоспроможності дозволяє діагностувати фінансовий стан підприємства.

Модель Тафлера має вигляд:

Z = 0,53х₁ + 0,13х₂ + 0,18х₃ + 0,16х₄, (1.4)

де х₁ - відношення прибутку до виплат до поточних зобов'язань;

х₂ - відношення поточних активів до зобов'язань;

х₃ - відношення поточних зобов'язань до загальної вартості активів;

х₄ - інтервал кредитування (х₄ = 1).

Якщо Z більше 0,3 це означає, що підприємство має хороші довгострокові перспективи.

Модель Фулмера.

Американський економіст Фулмер в 1984 р. запропонував модель, отриману при аналізі сорока фінансових показників шістдесяти компаній - з них тридцять працюють вдало і 30 компаній - банкрутів.

Модель Фулмера має вигляд:

Z = 5,528х₁ + 0,212х₂ + 0,073х₃ + 1,270х₄ + 0,120х₅ +

+ 2,335х₆ + 0,575х₇ + 1,083х₈ + 0,894х₉ - 6,075, (1.5)

де х₁ - відношення нерозподіленого прибутку до сукупних активів;

х₂ - відношення виручки від реалізації до сукупних активів;

х₃ - відношення прибутку до сплати податків до власного капіталу;

х₄ - відношення грошового потоку до сукупних зобов'язань;

х₅ - відношення позикових коштів до сукупних активів;

х₆ - відношення поточних зобов'язань до сукупних активів;

х₇ - відношення матеріальних необоротних активів до сукупних активів;

х₈ - відношення власних оборотних коштів до кредиторської заборгованості;

х₉ - відношення прибутку до сплати відсотків і податків до відсотків.

Критичним значенням Z = ??0. Фулмер оголосив точність для власної моделі в 98% при прогнозуванні банкрутства протягом року і точність в 81% при прогнозуванні банкрутства за період більше року [11].

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД №3»

2.1 Загальна характеристика господарської діяльності ПАТ «Запорізький хлібозавод №3»

«Запорізький хлібозавод №3» був збудований в серпні 1954р.з одного цеха по виробництву хліба , потужністю 60 тон. Наказом Мiнхарчопрома Української РСР №187 вiд 28.05.1976р. «Про склад промислових та виробничих об'єднань» - «Запорiзький хлiбозавод №3» перейменовано в Головне підприємство виробничого об'єднання хлiбопекарної промисловостi. Наказом Укрхлiбпрома №70 вiд 03.12.1991р. i розпорядженням Шевченкiвського райвиконкому м. Запорiжжя №576-р вiд 28.12.1991р. Запорiзьке виробниче об'єднання хлiбопекарної промисловостi перейменовано в Запорізьке виробничо - торгівельне підприємство «Запорiжхлiб». Вiдкрите акцiонерне товариство «Запорiзький хлiбозавод №3» створено згiдно з наказом регiонального вiддiлення Фонду державного майна України по Запорiзькiй областi вiд 23.05.96р.№766 шляхом перетворення державного головного пiдприємства ДВТП «Запорiжхлiб» у вiдкрите акцiонерне товариство вiдповiдно до Закону України «Про приватизацiю майна державних підприємств». Зареєстровано розпорядженням Запорiзької мiської Ради народних депутатiв №1021р вiд 10.06.1996р., перереєстровано розпорядженням Запорiзької мiської Ради народних депутатiв вiд 16.12.1996р. №2268р.

Пiдприємство створювалося з метою здiйснення пiдприємницької дiяльностi для одержання прибутку в iнтересах акцiонерiв Товариства, максимiзацiї добробуту акцiонерiв у виглядi зростання ринкової вартостi акцiй Товариства. Згiдно рiшення загальних Зборiв акцiонерiв вiд 16.10.2009р. визначено тип Товариства у вiдпоiдностi до вимог Закону України «Про акцiонернi товариства» i змiнено назву Товариства з Вiдкритого акцiонерного товариства «Запорiзький хлiбозавод № 3» на Публiчне акцiонерне товариство «Запорiзький хлiбозавод №3». Державну реєстрацiю змiн до установчих документiв проведено Виконавчим комiтетом Запорiзької мiської Ради 20.10.2009 року. Публiчне акцiонерне товариство «Запорiзький хлiбозавод №3» є правонаступником по всiм правам та обов'язкам Вiдкритого акцiонерного товариства «Запорiзький хлiбозавод №3». В звiтному роцi загальними Зборами акцiонерiв вiд 19.11.2012р. прийнято рiшення про змiну мiсцезнаходження Товариства (державну реєстрацiю змiн до установчих документiв проведено 14.12.2012р.) Попереднє мiсцезнаходження: 69039, Запорiзька обл., м.Запорiжжя, вул.Українська,буд.96. Нове мiсцезнаходження: 07300, Київська обл., м.Вишгород, проспект Iвана Мазепи,буд.8 За весь перiод дiяльностi Товариство працювало як єдиний суб'єкт господарювання, iнших змiн не було.

ПАТ «Запорiзький хлiбозавод №3» здiйснює свою виробничу дiяльнiсть на однiй промисловiй дiлянцi. Оперативне керiвництво здiйснює Генеральний директор. Контролює статутну дiяльнiсть Наглядова рада у складi чотирьох осiб. Виробничу дiяльнiсть на пiдприємствi здiйснюють два цехи: перший - з виробництва хлiба; другий - з виробництва хлiба з борошна вищого гатунку, булочних, здобних, кондитерських виробiв. Фiлiй, представництв, дочiрнiх пiдприємств Товариство не має. Реалiзується продукцiя згiдно з договорами куплi - продажу з приватними пiдприємцями та юридичними особами. Для забезпечення покупцiв свiжим хлiбом вiдповiдно з графiком роботи торгових об'єктів та вимог покупців, Товариство працює безперервно майже шістнадцять часів на добу. Перший хлiб починає виходити о восьмій годинi вечора та закiнчується о дванадцятій годині дня. Оптимальний режим роботи пiдприємства близько вісімдесят тон продукцiї на добу. В звiтному роцi ступiнь завантаження склала: цех №1- 73,02%, цех №2 - 79,19%. Виробництво хлiба та хлiбобулочних виробiв здiйснюється у дві змiни без зупинок у святковi та вихiднi днi на пiдставi щоденних заявок, якi формуються сьогоднi на завтра. Обсяги продукцiї, заявленої покупцями, формують замовлення для виробництва.

Фактично ПАТ «Запорiзький хлiбозавод №3» займається виробництвом хлiба та хлiбобулочних виробiв з подальшою їх реалiзацiєю. На пiдприємствi освоєно виробництво 18 видiв хлiба, 11 видiв булочних виробiв, з них 3 види булочних дiєтичних та 15 видiв здобних виробiв. Основними видами продукцiї, якi виробляються є:

- хлiб «Олександрiвський» 0,600 (в/г);

- хлiб «Заводський» 0,600 (в/г + 1/г);

- хлiб «Таврiйський» 0,700 (1/г + жит);

- хлiб «Приморський» 0,600 (1/г);

- хлiб «Чорноморський» 0,550 (жит-пш).

Продукцiя пiдприємства реалiзовується в межах м.Запорiжжя та адмiнiстративних районах Запорiзької, Донецької, Днiпропетровської областi. Перевагою продукцiї Товариства є виготовлення хлiбобулочних виробiв за традицiйними українськими технологiями на великих густих опарах на основi тривалого дрiжджового бродiння. Застосування цiєї технологiї дозволяє отримувати продукцiю з чудовими смаковими властивостями, духмяну, тривалий час зберiгаючу свiжiсть. Основною особливiстю виробництва хлiбобулочних, особливо булочних та здобних виробiв є те, що продукцiя не пiдлягає зберiганню на складi з причини швидкого черствiння та втрачання споживчих властивостей.

Так як Товариство являється монополiстом в виробництвi хлiба та хлiбобулочних виробiв, виконання iнших робiт та надання послуг не планується.

Демографiчний сегмент ринку хлiба та хлiбобулочних виробiв виробiв: населення всiх вiкових груп. Основними каналами сбуту хлiба та хлiбобулочних виробiв виробiв є:

- нацiональнi торговiвельнi мережi;

- ТОВ «АТБ Маркет», ТОВ «Фоззi-Фуд», ТОВ «Ашан»;

- комiсiонери по договорам комiсiї;

- незалежна роздрiбна мережа.

Головними покупцями продукцiї є приватнi пiдприємцi, якi мають хлiбнi кiоски, розташованi на продовольчих базарах, в мiстах транспортних розв'язок та iншi. Найбiльшу частину в обсязi реалiзацiї складають:

1. ТОВ «АТБ Маркет»

2. ТОВ «ФОЗЗI-ФУД»

3. ТОВ ТК «Економ плюс»

4. ТОВ ТБ «Курс»

5. ФОП Плiсс П.В.

6. ПАТ «Запорiзький хлiбозавод № 5»

7. ФОП Бородаенко О.А.

8. ТОВ «Цетерис»

9. ТОВ «АШАН УКРАЇНА ГIПЕРМАРКЕТ»

10. ТОВ Фiлатов С.М.

11. ФОП Зiновкiна Н.М.

12. ФОП Волкова К.I. [21].

2.2 Діагностика ПАТ «Запорізький хлібозавод №3» на ймовірність можливої неплатоспроможності та методологічні підходи до прогнозування банкрутства

Державний підхід до діагностики банкрутства представлений Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, розроблених Вищим господарським судом України. У відповідності з методичними рекомендаціями встановлюється ступінь неплатоспроможності підприємства і момент відновлення платоспроможності. Методичними рекомендаціями визначено три види неплатоспроможності (або рівня платоспроможності):

- поточна;

- критична;

- надкритична.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за формулою:

П_П = А₀₄₀ + А₀₄₅ + А₂₂₀ + А₂₃₀ + А₂₄₀ - П₆₂₀, (2.1)

де П_п - поточна платоспроможність;

А₀₄₀, А₀₄₅, А₂₂₀, А₂₃₀, А₂₄₀ -- відповідні рядки активу балансу;

П₆₂₀ -- підсумок розділу «Поточні зобов'язання» пасиву балансу.

Якщо підприємство має позитивне значення П_П, то воно вважається повністю платоспроможним. Від'ємне ж значення свідчить про наявність поточної неплатоспроможності. Якщо підприємство на початок або кінець кварталу, що аналізується, має позитивне значення П_П воно не є боржником в розумінні Закону і, звичайно, не підпадає під його дію [13, c. 384].

ПАТ «Запорізький Хлібозавод №3» у 2011 - 2012 роках має такі значення показників платоспроможності (Додатки А, Б):

П_П²⁰¹¹ = 0 + 13697 + 0 + 1035 + 30 - 36310 = -21548;

П_П²⁰¹² = 0 + 0 + 16728 + 1222 + 73 - 23864 = -5841.

Таким чином, отримані результати свідчать про наявність поточної неплатоспроможності на аналізованому підприємстві протягом 2011 - 2012 років, так як показник П_П має від'ємне значення.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - показник, що характеризує ту частину короткотермінових фінансових зобов'язань підприємства, яка може бути сплачена за рахунок першокласних ліквідних активів (грошових коштів та їх еквівалентів), тобто спроможність підприємства негайно погасити свою короткотермінову кредиторську заборгованість[6, с. 210].

Визначається за формулою:

К_АЛ = (ГК + ПФІ) / ПЗ, (2.2)

де К_АЛ - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

ГК - грошові кошти та їх еквіваленти;

ПФІ - поточні фінансові інвестиції;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Граничне значення цього коефіцієнта коливається в межах 0,1 - 0,2.

ПАТ «Запорізький Хлібозавод №3» у 2011 - 2012 роках має такі значення коефіцієнту абсолютної ліквідності:

К_АЛ²⁰¹¹ = (1035 + 30) / 36310 = 0,03;

К_АЛ²⁰¹² = ((1222 + 73) + 16728) / 23864 = 0,76.

Таким чином, отримані значення коефіцієнту абсолютної ліквідності свідчать про те, що ПАТ «Запорізький Хлібозавод №3» у 2011 - 2012 роках має значне зростання абсолютної ліквідності з нижче за нормативне до того який значно перевищує норму.

Коефіцієнт поточної ліквідності - коефіцієнт, який характеризує загальну забезпеченість підприємства власними коштами для ведення господарської діяльності та своєчасного виконання термінових зобов'язань.

Визначається за формулою:

К_ПЛ = (ОА + ВМП) / ПЗ, (2.3)

де К_ПЛ - коефіцієнт поточної ліквідності;

ОА - оборотні активи;

ВМП - витрати майбутніх періодів;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Нормативне значення цього коефіцієнта має бути не нижче 1,5.

...