Банківська система України в умовах інтеграції та глобалізації: проблеми та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

УНІВЕРСИТЕТУ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ (м. КИЇВ)

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Гроші та кредит

на тему: Банківська система України в умовах інтеграції та глобалізації: проблеми та перспективи

м. Харків - 2014 рік



АНОТАЦІЯ

Тема даної курсової роботи: Банківська система України в умовах інтеграції та глобалізації: проблеми та перспективи. В першому розділі роботи розглянуті основні етапи становлення та розвитку банківської системи України, охарактеризована дворівнева банківська система, розкрита сутність та роль Національного банку України, наведені основні функції та класифікація комерційних банків. В другому розділі проаналізовано сучасну структуру та показники діяльності банківської системи України. В останньому розділі розкриті шляхи розвитку банківської системи, розглянуті основні проблеми та пріоритети її розвитку.

Курсова робота складається з трьох розділів, кожний з яких має певну кількість підрозділів, вступу, висновку, списку використаних джерел та словника економічних термінів. Перший роздій включає три підрозділи, другий - два та третій - один. Загалом курсова робота містить 43 сторінки, не включаючи додатків.

Ключові слова: банк, банківська система, банківські послуги, грошово-кредитна політика, капітал банку, комерційний банк, Національний банк України, центральний банк.



ВСТУП

В процесі становлення ринкової економіки в Україні важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове регулювання всієї банківської діяльності.

Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність інших банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.

Банківські системи держав з розвиненою ринковою економікою формувалися століттями, а наша країна існує лише 22 роки. Законодавство є нестабільним, але якщо не формувати процес становлення банківської системи та міжбанківського законодавства, ринкових перетворень не буде.

Не зменшуючи значимості наукових напрацювань в рамках загальної теорії банківської системи, досліджень стосовно зарубіжних банків, окремих проблем функціонування вітчизняної банківської системи, зокрема її платоспроможності та ліквідності, слід все ж констатувати, що залишаються недостатньо вивченими особливості, проблеми та перспективні напрями розвитку банківської системи України. В умовах трансформацій, які відбуваються в країні, вони потребують глибшого розроблення як у теоретичному, так і в методично-практичному аспектах. Тим часом, проблеми правового регулювання банківської діяльності належать до найскладніших і менш розроблених проблем національного права. Провідними науковцями, які проводили дослідження та наукові обґрунтування даного питання є: М.Д. Алексеєнко, Ж.М. Довгань, В.В. Коваленко, К.Ф. Черкашина, Л.О. Примостка, В.І. Міщенко, Р.А. Слав'юк, Біленчук П.Д., Усоскін В.Н., Воронова Л.К., Диннік О.Г. та інші.

Актуальність зазначених проблем, недостатній рівень вивчення економічною наукою теоретичних аспектів і дослідження практичних питань функціонування та розвитку банківської системи України в умовах перехідної економіки обумовили вибір теми курсової роботи.

Об'єкт дослідження - банківська система України як складова національної економіки, процеси її формування і розвитку в умовах перехідної економіки та механізми регулювання.

Предмет дослідження - теоретичні і практичні проблеми становлення, функціонування та розвитку банківської системи України.

Метою курсової роботи є аналіз стану існуючої банківської системи України, основних показників діяльності банків у динаміці, обґрунтування теоретичних і науково-методологічних положень щодо функціонування банківської системи в період становлення ринкових відносин, розробка шляхів забезпечення її стабільного та ефективного розвитку.

Для реалізації мети дослідження в курсовій роботі передбачається розглянути наступні питання:

етапи формування банківської системи України;

дворівневу банківську систему України;

проблеми банківської системи, причини їх виникнення та перспективи розвитку.



РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ІСТОРІЯ

1.1 Основні етапи становлення та розвитку банківської системи України

Банки є одними з найстаріших та найбільших за активами фінансових посередників. Вважають, що перші банки виросли з контор міняйл і з'явилися в епоху Відродження в італійських містах. Як правило, під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення до вкладів грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах поворотності, платності, строковості; відкриття та обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків. Банківські установи, на відміну від так званих «не грошових» кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням [8,75].

Банківська система є однією з найважливіших та невід'ємних структурних елементів ринкової економіки. Функціонування ринкової економіки країни неможливе без ефективної банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, активно обслуговує та впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливою складовою інвестиційного процесу.

Стабільна банківська система, що динамічно розвивається, -- неодмінна передумова стійкого економічного зростання. У сучасній економіці банківська система має величезне значення завдяки зв'язкам цієї системи з усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного грошового обігу капіталу, в наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створенні сприятливих умов для вкладання коштів із метою нагромадження заощаджень у національній економіці.

Розвиток ринкових відносин в економіці України об'єктивно зумовлює підвищення ролі банківського сектору. Тенденції розвитку банківської системи України вказують на те, що протягом останніх років вона перетворилась на одну з найбільш динамічних, стійких і стабільно працюючих сфер національної економіки.

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям у 1991 році Закону України «Про банки та банківську діяльність». Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи (Таблиця 1.1) [5].

Таблиця 1.1 - Основні етапи становлення та розвитку банківської системи України

№	Роки	Етапи розвитку
1	1988-1990рр.	Створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР
2	1991р.-І півріччя 1992р.	Перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави
3	II півріччя 1992-1993рр.	Розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного та політичного суверенітету
4	1994-1996рр.	Розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами
5	1997-1998рр.	Розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою із заходами щодо її структурного реформування
6	1999р.-донині	Розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння дохідності банківських операцій, укрупнення та консолідації капіталу банків

Розглянемо наведені вище етапи більш детально. Перший етап в історії створення українських комерційних банків був пов'язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки, проголошеного радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались у Москві як:

комерційні банки, що були створені на основі установ Державного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом державних банків (Промбудбанк, АПБ «Україна», Укрсоцбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк);

галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрснаббанк, Трансбанк);

філії великих російських комерційних банків (Інкомбанк, «Столичний» та ін.);

державні та кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність.

У 1991 pоці, одразу після проголошення незалежності України, почався другий етап -- перереєстрація комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому в більшості комерційних банків відбулися істотні зміни у складі їх учасників. Державні комерційні банки (Промінвестбанк, АПБ «Україна», Укрсоцбанк) були акціоновані клієнтами та персоналом банків.

Цей етап характеризувався прийняттям Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 20 березня 1991 pоку, за яким українська банківська система була побудована відповідно до принципу двоступінчатості, що добре зарекомендував себе в країнах із ринковою економікою, й передбачає чітке розмежування сфер діяльності Національного банку України і комерційних банків [2].

На початку її створення законодавча база була недосконалою, ліцензійні умови передбачали низькі вимоги щодо обсягу статутного капіталу та професійних якостей керівництва банків, що сприяло швидкій появі комерційних банків. Вже до кінця 1991 року їх кількість перевищувала 90.

Третій етап в історії розвитку банківської системи України вважається періодом створення банків «нової хвилі», коли більшість із них створювались як «кишенькові» банки підприємств або приватних осіб і мали змогу розвиватися порівняно безперешкодно. Вони залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. У цей період, на тлі розвитку жорсткої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності й здатних отримувати прибутки на інфляційних процесах в економіці. Протягом 1993 року в Україні було створено близько 100 дрібних, так званих кишенькових, комерційних банків такого типу.

Досвід, отриманий протягом перших трьох років будівництва економіки незалежної України, був значною мірою використаний на четвертому етапі розвитку банківської системи нашої держави. Цей період характеризується початком проведення радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. Протягом 1994-1996 pоків Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям уряду НБУ в цей період вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 року визнаний експертами в усьому світі. Підтвердженням цього факту служить грошова реформа, що була вдало проведена у вересні 1996 року. Другою ознакою успішного здійснення економічних перетворень стала зацікавленість українською економікою з боку міжнародних фінансових організацій. За період 1994-1996 pоків в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази -- з 366,9 млн. до 1 млрд. 223 млн. доларів США [5].

Кількість банків у 1995 pоці становила вже 230 і на цьому рівні стабілізувалась на наступні 2-3 роки [5].

Разом із тим успіхи, досягнуті у фінансовій сфері монетарними методами, практично не були підкріплені стабілізацією виробництва, структурним реформуванням та супроводжувались накопиченням істотних проблем та негативних тенденцій як на мікро-, так і на макроекономічному рівні, що виразились у діях уряду на максимізацію зовнішніх та внутрішніх короткострокових запозичень замість реалізації політики збалансування державних витрат у межах реальних бюджетних надходжень. Усе це спричинило (1998р.) фінансово-економічну кризу в Україні. В результаті комерційні банки втратили найбільш привабливі сегменти ринку: ринок державних облігацій та валютний ринок. Внаслідок значної девальвації курсу національної валюти сукупний капітал українських банків зменшився в середньому на 30-35 відсотків.

Розглянуті вище та інші чинники разом із жорсткими регулятивними обмеженнями, що були накладені Національним банком України на діяльність комерційних банків, визначили основним завданням п'ятого етапу не інтенсифікацію розвитку банківських установ, а максимізацію дохідності їх діяльності, та забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності банківської системи загалом [5].

Негативний вплив на розвиток банківської системи України мали помилки органів державної влади, чиї законодавчі акти і конкретні дії найчастіше тільки посилювали тиск і здіймали паніку як серед банкірів, так і серед їхніх клієнтів. Тому багато в чому розвиток банківської сфери залежав від політики уряду, Верховної Ради та інших владних структур й обґрунтованості рішень, які вони приймали.

З метою реформування банківської системи в Україні 7 грудня 2000 року Верховною Радою України була прийнята нова редакція Закону України «Про банки та банківську діяльність», яким уточнено створення та функціонування дворівневої банківської системи України (Додаток А).

Згідно з цим законом, перший рівень представлений Національним банком України (НБУ) з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Він є центральним банком та несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи взагалі.

Другий рівень банківської системи представлений іншими банками (державними і недержавними). Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (УкрЕксімбанк).

1.2 Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду

Центральний банк держави має бути єдиним емісійним центром, що як публічна установа держави користується монопольним правом грошової емісії на території держави. Він має бути банком держави, який зобов'язується підтримувати загальнодержавні економічні програми, якщо вони не суперечать грошово-кредитній політиці. Він також повинен бути банком банків, тобто виступати кредитором останньої інстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і, у разі тимчасового дефіциту, ліквідних коштів. Центральний банк також має залишатися органом банківського нагляду і контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності в національній кредитно-фінансовій системі. Отже, можна говорити, про подвійну правову природу центробанку, який, з одного боку, є органом державного управління у сфері банківської діяльності, а з іншого - займається господарською діяльністю.

Основна функція центрального банку держави - забезпечення стабільності національної грошової одиниці. В Україні ця норма закріплена в ст. 99 Конституції України та в Законі України «Про Національний банк України», в ст. 6 якого зазначається, що відповідно до Конституції основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє додержанню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності [3].

Конституція України визначила головні аспекти діяльності Національного банку як центральної ланки і керівного органу грошово-кредитної і валютної системи країни, закріпивши його автономний статус у структурах влади. Наявність владних повноважень є однією з найважливіших ознак Національного банку України, що свідчить про право центробанку встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу. Національний банк України є центром банківської системи і виступає водночас у двох іпостасях - як орган держави, що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти, і як своєрідний центр самоврядування банківської системи.

Прийнятий у 1999 році Закон України «Про Національний банк України» заклав нові підходи щодо організаційної структури та правового статусу органів управління центрального банку України. Згідно з Конституцією України та статусним законом керівними органами центробанку держави є Голова НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ.

Національний банк організується та функціонує відповідно до загальних правових принципів, які притаманні більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону України «Про Національний банк України» до системи НБУ входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку [3].

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є ключовою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк спроможний виконувати своє основне завдання - забезпечувати стабільність грошової одиниці.

Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

До основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку можна віднести: політику обов'язкових резервів; процентну політику (основою якої є використання облікової ставки НБУ та процентних ставок за його операціями як базової ціни національної валюти); здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках з метою додержання стабільності курсу національної валюти.

Окреме місце в забезпеченні стабільного функціонування банківської системи в цілому відводиться банківському наглядові. Банківський нагляд має базуватися на нормах спеціального банківського законодавства, що пристосоване до ринкових умов. Центральний банк завжди є провідником монетарної політики, і саме ця його функція, в першу чергу, потребує наявності сильної і пристосованої до ринкових умов банківської системи. Таким чином, завдання банківського нагляду тісно пов'язані і визначаються завданнями і функціями центрального банку як органу, що визначає і здійснює грошово-кредитну політику в державі. Крім того, банківський нагляд забезпечує додержання стандартів та нормативів суб'єктами, що контролюються банківськими законами і положеннями.

Однією з основних функцій центробанку є спрямування банківського нагляду на підтримку надійності й ефективності окремих банків, щоб забезпечити стабільність і нормальне функціонування всієї системи. Служби банківського нагляду здійснюють наглядові функції, спрямовані на оцінку й стримування численних ризиків при здійсненні комерційними банками банківських операцій для недопущення їх збитковості, неліквідності й банкрутства.

Спеціальним органом у системі НБУ, на який покладено забезпечення проведення всебічного і постійного банківського нагляду, є Генеральний департамент банківського нагляду, а також департаменти інспектування та моніторингу банків; реєстрації та ліцензування банків; реорганізації і ліквідації банків. Операції з банківського нагляду виконують також відділи банківського нагляду за діяльністю комерційних банків, створені в регіональних відділеннях НБУ. Основним завданням відділів є здійснення контролю і нагляду за додержанням банками чинного законодавства України та нормативних актів НБУ і забезпечення функціонування банківських установ на основі принципів безпечної і стабільної діяльності.

Генеральний департамент з питань банківського нагляду співпрацює з Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Зокрема, у 2002 році з метою вдосконалення банківського нагляду, оптимізації розподілу функцій і обов'язків між центральним апаратом і територіальними управліннями Національного банку України щодо нагляду за банками Комісією НБУ з питань нагляду і регулювання діяльності банків було прийнято рішення № 29 від 29 січня про розподіл банків на групи залежно від розміру чистих активів. Із січня 2001 року наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині здійснення банківської діяльності (ч. 2 ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність») [2]. Крім того, НБУ має право проводити перевірку осіб, які охоплюються його наглядовою діяльністю, для додержання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки центральний банк має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати НБУ затребувану інформацію у визначений ним строк.

Об'єктом перевірки Національного банку України може бути також особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення нею банківської діяльності без банківської ліцензії.

В Україні запроваджено змішану форму банківського нагляду, яка передбачає зосередження функцій нагляду в рамках центрального банку у тісній взаємодії з органами внутрішнього та зовнішнього аудиту. Підчас здійснення банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. Як і в країнах континентальної Європи, в Україні здійснення банківського нагляду відбувається із застосуванням дистанційного контролю та інспектування на місцях. Отже, метою банківського нагляду є:

впровадження, підтримка та розвиток широкого кола фінансових послуг в інтересах функціонування банківської системи та економіки держави в цілому;

забезпечення ефективної та надійної роботи банків, їх спроможності задовольняти потреби, вимоги та претензії своїх клієнтів;

забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці центробанку, враховуючи той фактор, що регулювання може суперечити меті їх діяльності;

забезпечення додержання законів, нормативно-правових актів Національного банку України, якими встановлено правила, що передбачають відповідний рівень професіоналізму та компетентності ведення банківської справи.

1.3 Комерційні банки: класифікація та функції

Комерційні банки -- кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення, головним чином, за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб [16]. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;

видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів із них;

довірчі операції (залучення й розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною й господарською діяльністю.

Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва й торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, встановлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

За формою власності комерційні банки поділяються на унітарні й колективні. Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Ощадбанк і УкрЕксімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного капіталу банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб [8].

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого й закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску й розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими й надійними. В Україні більшість комерційних банків - це акціонерні товариства відкритого типу (59%) [16].

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний капітал. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків -- середні (активи понад 10 млн. грн.). До найбільших банків (активи понад 1 млрд. грн.) входять: Приватбанк, Ощадбанк, УкрЕксімбанк, Укрсоцбанк та інші. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять Приватбанк (понад 3000 одиниць), Укрсоцбанк (понад 1000 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- і безфілійними [16].

Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією. Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, банк «Альянс» та інші. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

Банки з галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.

Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк та УкрЕксімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. УкрЕксімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

Користування послугами комерційних банків стає все загальнішою потребою підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій і приватних осіб. Всі вони потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, послуг обміну валюти, купівлі-продажу цінних паперів, надання позичок, тощо. Все це зумовлює необхідність того, щоб всі члени суспільства були добре обізнані зі структурою і роллю комерційного банку в сучасній економіці. Особливо це необхідно для сучасного українського суспільства, яке йде шляхом ринкових реформ і створення сучасної банківської системи. Сьогодні стан розвитку економіки потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування.



РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз структури банківської системи України

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного вдосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

Стратегія держави щодо банківської системи країни ґрунтується на принципі верховенства права, збереженні та зміцненні ринкових засад діяльності банків і використанні переважно опосередкованих методів впливу на процеси, які діють у банківській сфері, шляхом формування відповідної законодавчої та нормативної бази функціонування банків і ринку фінансових послуг та реалізацію контролю за виконанням встановлених вимог.

Проаналізуємо структуру банківської системи України. За даними НБУ станом на 1 квітня 2014 року в Україні 181 банк має банківську ліцензію, 11 банків знаходяться у стадії ліквідації, 51 банк - банки з іноземним капіталом, в складі яких 19 банків - це банки зі стовідсотковим іноземним капіталом (Рис.2.1.) [21].



Рис. 2.1 - Структура банківських установ України

Якщо розглядати кількість банківських установу у динаміці, спираючись на дані НБУ, проаналізувавши нижченаведений графік (Рис. 2.2.), можна зробити висновок, що протягом 2008 року кількість банків значно збільшилась та досягла свого максимуму на кінець року, але починаючи з 2009 року їх кількість поступово зменшувалась, а у період з 2011 до 2013 років кількість банків була незмінною. Починаючи з 2013 року чисельність установ почала поступово зростати та досягла на початок 2014 року 180 [21].

Рис. 2.2 - Динаміка кількості банківських установ в Україні у 2008-2014рр.



Сучасний етап розвитку банківської системи України характеризується загостренням міжбанківської конкуренції, що в тому числі обумовлено зростанням частки іноземного капіталу в банківському секторі України та укріпленням в ньому позицій закордонних фінансових груп, про що свідчить відповідна статистика (Рис. 2.3.).

Дані рисунку 2.3. свідчать про те, що впродовж 2008-2012 років спостерігається позитивна динаміка щодо присутності банків з іноземним капіталом. Якщо на перше січня 2008 року кількість банків з іноземним капіталом становила 47 установ, в тому числі 17 - із стовідсотковим іноземним капіталом, то станом на перше січня 2013 року кількість банків з іноземним капіталом становила 53 установи, в тому числі 22 - із стовідсотковим іноземним капіталом [21]. Протягом 2013 року їх кількість незначно зменшилась. Доля іноземного капіталу у банківській системі України у квітні 2014 року зменшилась у порівнянні з початком року на 0,4% - до 33,6%.

Рис. 2.3 - Банки з іноземним капіталом у загальній структурі банківських установ України

Зростання у свій час частки іноземного капіталу в банківському секторі України обумовлене прийнятими рішеннями щодо європейської інтеграції України і скасуванням низки обмежень щодо доступу іноземного капіталу до банківського сектору - у 1998 році Національний банк скасував обмеження щодо участі іноземного капіталу в банківській системі України, а 2000 року - вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банків з іноземною участю, у 2006 році було прийнято зміни до Закону «Про банки і банківську діяльність» у частині надання іноземним банкам права відкривати свої філії на території України, а також пошуком інвестицій для підтримки ліквідності вітчизняних банків [2]. Все це сприяло припливу іноземного капіталу на вітчизняний ринок банківський послуг.

Із початком масового припливу іноземного капіталу в банківську систему України висловлено чимало припущень щодо позитивних та негативних наслідків його впливу на банківську систему країни. Прихильники позитивного впливу стверджують, що іноземні інвестори й банки мають досвід роботи у ринкових умовах, тому їх поява посилює конкуренцію на ринку банківських послуг, сприяє впровадженню сучасних банківських технологій, припливу іноземних інвестицій в економіку та доступу до глобальних фінансових ринків, підвищує рентабельність, ефективність і стабільність банківської системи. Негативними ж наслідками є можливість іноземного контролю над банківською системою і розподілом кредитних ресурсів не на користь економіки держави, зменшення прибутковості банків-резидентів, можливий експорт нестабільності в періоди кризи, обмеження доступу до кредитів малого та середнього бізнесу. Більшість із перелічених наслідків присутності іноземних банків проявилася в Польщі, де іноземні банки контролюють понад 2/3 активів банківської системи [9].

У багатьох дослідженнях банківських систем країн із перехідними економіками стверджується, що іноземні банки ефективніші за національні, а комерційні банки ефективніші за державні. Лише в деяких дослідженнях доводилося, що іноземні банки менш ефективні, або їхня ефективність практично не відрізняється від ефективності національних банків [9].

За оцінками експертів, у докризовий період (до 2008 року) рентабельність активів та капіталу іноземних банків була меншою від рентабельності вітчизняних банків, однак під час кризи вплив іноземних банків на ефективність банківської системи України був позитивним. У період кризи жоден з іноземних банків не збанкрутував і не був ліквідований, що сприяло стійкості банківської системи України. Негативними наслідками присутності іноземного капіталу автори статті вважають надмірне кредитування споживчого сектору, спрямоване на придбання імпортних товарів, зростання частки наданих населенню довгострокових кредитів, переважне кредитування торгівлі та підприємств із низькою доданою вартістю. Іноземні банки не виправдали очікувань щодо зниження відсоткових ставок, здешевлення банківських посуг та підвищення прибутковості. Автори констатують, що однозначної відповіді на питання про позитивний чи негативний вплив іноземних банків дати неможливо [9].

Прихід іноземних інвесторів призводить до появи нових ризиків у діяльності банківської системи. Однією з причин входження іноземних інвесторів у вітчизняну економіку є освоєння нових ринків банківських послуг, що породжує високий рівень конкуренції та низький рівень прибутковості. Це змушує банки шукати нові, менш насичені ринки, з більш високим рівнем прибутку. Банківські установи з іноземним капіталом не будуть зацікавлені у розвитку конкурентоспроможності вітчизняних виробників, а сконцентруються переважно на фінансуванні споживчих кредитів, метою яких є купівля закордонної продукції (автомобілів, техніки тощо). Таким чином банки будуть фінансувати розвиток зарубіжних, а не вітчизняних виробників. Тому прихід зарубіжних банків пов'язаний із збільшеннм ризикованості вітчизняної банківської системи.

В цілому наявність банків з іноземним капіталом в Україні позитивно впливає на розвиток фінансової системи, проте є досить серйозні фінансові й економічні ризики швидкого зростання частки іноземного банківського капіталу, пов'язані з можливою втратою суверенітету в сфері грошово-кредитної політики, можливим посиленням нестабільності, несподіваними коливаннями ліквідності банків, спекулятивними змінами попиту та пропозиції на банківському ринку, можливим відтоком фінансових ресурсів, підвищенням вразливості банківського сектора України до коливань на світових фінансових ринках та у банківському секторі країни походження іноземного банку. Тому для ефективного функціонування банківської системи України пропонується вжити такі заходи:

орієнтація та спрямування банківських ресурсів на потреби внутрішнього виробництва і ринку, зменшення значної залежності від зовнішніх чинників;

встановлення жорстких критеріїв відносно надання дозволів на відкриття в Україні філій іноземних банків;

встановлення норми участі іноземного капіталу в загальному капіталі банківської системи України;

- забезпечення державою рівних конкурентних умов для усіх учасників фінансового ринку.

2.2 Аналіз основних показників діяльності банків України

Забезпечення прибуткової діяльності та підвищення рентабельності активів - важлива умова стабільного функціонування і розвитку банків України. Найвизначнішими показниками діяльності банків є рентабельність активів, рентабельність капіталу та чиста процентна маржа (Таблиця 2.1.) [21].

Таблиця 2.1 - Основні показники результативності діяльності банків

	01.01.08	01.01.09	01.01.10	01.01.11	01.01.12	01.01.13	01.01.14	01.04.14
Рентабельність активів, %	1,5	1,03	-4,38	-1,45	-0,76	0,45	0,12	-0,63
Рентабельність капіталу, %	12,67	8,51	-32,52	-10,19	-5,27	3,03	0,81	-4,24
Чиста процентна маржа,%	5,03	5,3	6,21	5,79	5,32	4,51	4,08
Чистий спред,%	5,31	5,18	5,29	4,84	4,51	3,75	3,52

Спираючись на статистичні дані Національного банку України можна побудувати графіки основних показників діяльності банків у динаміці (Рис. 2.4.) [21].

Як бачимо із графіків станом на перше квітня 2014 року спостерігається тенденція до зниження рентабельності капіталу та рентабельності активів порівняно з даними на початок 2013 року.

Порівняно з попередніми періодами навпаки спостерігається поліпшення результативних показників діяльності банків. Рентабельність капіталу збільшилася із -5,27% у 2012 році до 0,81% на початок 2014 року, рентабельність активів зменшилась у порівнянні із 2013 роком на 0,73%. Чиста процента маржа зменшилася з 5,32% до 4,08% станом на 01 січня 2014 року [21]. Але протягом 1 кварталу 2014 року всі показники значно погіршилися.

Як бачимо, банки України значно втратили рентабельність своїх активів у порівнянні з початком року, що свідчить про зменшення обсягів активних операцій.



Рис. 2.4 - Динаміка основних результативних показників діяльності банків за 2008-2014 роки

Ще одним найважливішим показником стабільної та результативної роботи банку є прибуток, який залежить від доходів та витрат банку.

Доходи банку -- це загальна сума грошових коштів, що надходять до банку в результаті здійснення активних операцій та надання інших банківських послуг. Доходи банку мають бути достатніми не тільки для покриття операційних витрат, а й для нарощення власного капіталу та виплати доходу акціонерам, що в кінцевому підсумку підвищує авторитет банку та поліпшує його конкурентну позицію на ринку.

Витрати банку -- це загальна сума грошових коштів, що витрачаються банком у процесі здійснення діяльності щодо залучення коштів та інших видів діяльності.

Прибуток банку створюється за рахунок перевищення доходів банку над його витратами. Забезпечення прибутковості банку -- одна із основних цілей банківського менеджменту, оскільки постійні прибутки зменшують витрати на залучення акціонерного та боргового капіталу і сприяють зміцненню конкурентної позиції банку. Важливими умовами забезпечення прибутковості банку є оптимізація структури доходів і витрат, визначення мінімально допустимої процентної маржі, виявлення тенденцій дохідності кредитних операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтованого рівня процентів за активними та пасивними операціями. Дохідність банківської діяльності залежить також від підтримки ліквідності, управління банківським ризиком та його мінімізації. Аналіз прибутковості -- це складне завдання з певних причин. По-перше, кожен аспект банківських операцій впливає на його прибутковість і має братися до уваги. По-друге, правила бухгалтерського обліку щодо визначення доходів і витрат складні, тому завжди залишається місце для довільних суджень та інтерпретацій. Для банку важливо знати не лише загальний результат діяльності за конкретний період, а й володіти інформацією про джерела даного результату.

Доходи банків України за 2013 рік порівняно з 2012 року збільшилися на 12,26% і становили 168,9 млрд. гривень. Витрати банків України за 2013 рік порівняно з 2012 роком зросли на 15,05% і становили 167,5 млрд. гривень. Прибуток по системі банків станом на 1 січня 2014 року становив 1,4 млрд. гривень (Таблиця 2.2.) [21].

Таблиця 2.2 - Структура доходів і витрат банків України за 2012-2013роки

№	Показники	станом на 01.01.2013р.	станом на 01.01.2014р.
		Сума (млн. грн.)	%	Сума (млн. грн.)	%
1	ДОХОДИ	150 449	100	168 888	100
1.1	процентні доходи	117 547	78,1	129 932	76,9
1.2	комісійні доходи	21 161	14,1	24 974	14,8
1.3	результат від торговельних операцій	3 231	2,1	3 304	2
1.4	інші операційні доходи	5 798	3,9	5 112	3
1.5	інші доходи	1 053	0,7	2 404	1,4
1.6	повернення списаних активів	1 659	1,1	3 162	1,9
2	ВИТРАТИ	145 550	100	167 452	100
2.1	процентні витрати	68 204	46,8	80 881	48,3
2.2	комісійні витрати	3 080	2,1	3 975	2,4
2.3	інші операційні витрати	13 199	9,1	12 319	7,3
2.4	загальні адміністративні витрати	37 265	25,6	40 672	24,3
2.5	відрахування в резерви	23 423	16,1	27 975	16,7
2.6	податок на прибуток	379	0,3	1 630	1
3	ЧИСТИЙ ПРИБУТОК (ЗБИТОК)	4 899	х	1 436	х

На підставі поданих даних побудуємо графік (Рис. 2.5.). Дані свідчать про те, що у 2013 році порівняно з 2012 роком доходи банків України значно зросли, але чистий прибуток, при цьому, зменшився на 3,5 млрд. гривень. Це відбулося за рахунок того, що значно зросли й витрати банків [21].

Рис. 2.5 - Позакники діяльності банків за 2012-2013 роки

Але якщо проаналізувати зазначені показники за останні чотири роки, спираючись на дані таблиці 2.3., то побачимо позитивну тенденцію до початку 2014 року, яка виражається у зменшенні поточних витрат та збільшенні чистого прибутку банків порівняно з показниками на кінець 2010 року (Рис. 2.6.). Бачимо, що у 2010 році роках банки спрацювали зі значними збитками [21]. 

Таблиця 2.3 - Доходи та витрати банків України за 2010-2013 роки

	на 01.01.2011р.	на 01.01.2012р.	на 01.01.2013р.	на 01.01.2014р.
Доходи	136848	142778	150 449	168 888
Витрати	149875	150486	145 550	167 452
Чистий прибуток (збиток)	-13027	1212	4 899	1 436

Рис. 2.6 - Показники діяльності банків за 2010-2013 роки

Проаналізувавши показники діяльності банків за І квартал 2014 року в порівнянні з відповідним періодом 2013 року, спираючись на статистичні дані НБУ (Таблиця 2.3, 2.4.) бачимо негативні зміни. Доходи банків України за І квартал 2014 року порівняно з відповідним періодом 2013 року збільшилися на 32,8% і становили 50,5 млрд. грн. Витрати банків України за І квартал 2014 року порівняно з відповідним періодом 2013 року зросли на 50,4% і становили 52,5 млрд. грн. [21]

Збиток по системі банків станом на 1 квітня 2014 року становив 2,0 млрд. грн.

Таблиця 2.3 - Структура доходів і витрат банків за станом на 1 квітня 2013 року

№	Показники	Сума (млн. грн.)	%
1	ДОХОДИ	38 011	100
1.1	процентні доходи	29 978	78,9
1.2	комісійні доходи	5 425	14,3
1.3	результат від торговельних операцій	665	1,7
1.4	інші операційні доходи	1 050	2,8
1.5	інші доходи	268	0,7
1.6	повернення списаних активів	625	1,6
2	ВИТРАТИ	34 885	100
2.1	процентні витрати	18 771	53,8
2.2	комісійні витрати	817	2,3
2.3	інші операційні витрати	1 821	5,2
2.4	загальні адміністративні витрати	9 145	26,2
2.5	відрахування в резерви	3 963	11,4
2.6	податок на прибуток	368	1,1
3	ЧИСТИЙ ПРИБУТОК (ЗБИТОК)	3 126	х

Таблиця 2.4 - Структура доходів і витрат банків за станом на 1 квітня 2014 року

	Показники	Сума (млн. грн.)	%
1	ДОХОДИ	50 473	100
1.1	процентні доходи	37 432	74,2
1.2	комісійні доходи	6 526	12,9
1.3	результат від торговельних операцій	3 672	7,3
1.4	інші операційні доходи	1 689	3,3
1.5	інші доходи	537	1,1
1.6	повернення списаних активів	617	1,2
2	ВИТРАТИ	52 466	100
2.1	процентні витрати	22 701	43,3
2.2	комісійні витрати	1 083	2,1
2.3	інші операційні витрати	2 330	4,4
2.4	загальні адміністративні витрати	10 396	19,8
2.5	відрахування в резерви	15 896	30,3
2.6	податок на прибуток	60	0,1
3	ЧИСТИЙ ПРИБУТОК (ЗБИТОК)	1 993	х

банк нагляд конкурентний боротьба

Отже, можна зробити висновки, що основними шляхами покращення результативних показників у подальшому мають бути прогресивні структурні зміни в активах, капіталі, зобов'язаннях банків, підвищення дохідності активів за рахунок скорочення частки недохідних і проблемних активів, а також зниження вартості запозичених та залучених коштів витратності діяльності, насамперед унаслідок скорочення адміністративних витрат тощо.



РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України

В умoвах побудoви в Українi ринкової еконoміки, банківська система перебуває на етапі формування, що не дозволяє їй сповна використовувати усі стимулюючі властивості. Низький рівень капіталізації банків, проблема ефективності банківської системи тa способів оцінювання цієї ефективностi, недосконала державна стратегія діяльності банківської системи стримують розвиток банківської системи. Саме тому пошуки напрямів її удосконалення є досить актуальними в даний період.

Банківська система України є однією із найрозвиненіших eлементів гoсподарського мeханізму, oскільки її рефoрмування булo розпочатo раніше, ніж інших секторів економіки України. Проте, незважаючи на всі позитивні зрушення, залишається низка невирішених проблем, а саме:

1. Низький рiвень капiталізації комерційних банкiв. Як зазначається в документі Базельського комітету з банківського нагляду «Підвищення стійкості банківського сектору» (містить пакет реформ, спрямований на вдосконалення світових стандартів щодо дотримання нормативів капіталу з метою сприяння стійкості банківського сектору), однією з основних причин того, що фінансово-економічна криза, яка почалася в 2007 році, виявилася настільки глибокою, було надмірне накопичення банками ризиків у своїх балансах. Цей процес супроводжувався поступовим погіршенням рівня та якості капітальної бази. Через це банки виявилися неспроможними уникнути системних збитків від кредитної та торговельної діяльності, спричинених кризою. Проблеми банківського сектору швидко поширилися на решту фінансової системи та реальну економіку, наслідком чого стало масове скорочення ліквідності та зниження доступності кредитування. Тоді з метою мінімізації наслідків кризи регуляторам довелося втручатися і здійснювати безпрецедентне «вливання» ліквідності, капіталу та надавати гарантії [13].

Слід зазначити, що рівень капіталізації банківської системи будь-якої країни є найважливішим показником, що визначає достатність банківського капіталу в економіці. Рівень капіталізації українських банків також є одним із визначальних факторів, що характеризує їх фінансовий стан та перспективи економічного розвитку нашої держави. Згідно статистичних даних НБУ станом на 1 квітня 2014 року капітал банків становив 182,5 млрд. гривень, або 13,87% пасивів банків. За цим показником вiтчизняні банки суттєвo відстають від іноземних [21]. Причиною цього є те, що значна кількість новоутворених кредитних інститутів була заснована для розв'язання проблем фінансовопромислових груп.

Дедалі актуальнішим стає питання капіталізації банків і достатності (адекватності) їх капіталу щодо масштабів і цілей здійснюваних операцій з метою покриття банківських ризиків як однієї з основних умов забезпечення фінансової стійкості. Оскільки дедалі складніші завдання покладаються на органи банківського регулювання та нагляду щодо регулювання якості й обсягу капіталу банків, Національний банк України, виходячи з покладе...