Інвестиційна діяльність підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади інвестиційної діяльності підприємства

1.1 Сутність, цілі та завдання інвестиційної політики в Україні

1.2 Поняття та завдання інвестиційної діяльності підприємства

1.3 Методологічні підходи до оцінки інвестиційної привабливості підприємства

2. Аналіз інвестиційної привабливості ЗАТ "Скіф"

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз показників фінансового стану підприємства "Скіф"

Вступ

Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилось в центрі уваги економічної науки. Це зумовлено тим, що інвестиції токаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. В сучасних умовах вони виступають важливим засобом забезпечення умов виходу зі склавшоїся економічної кризи, структурних рухів в народному хазяйстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників госпдарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним з найбільш дієвих механизмів соціально-економічних перетворень.

Актуальним в наш час є поглиблене теоретичне вивчення ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності на мікро- і макрорівнях. Важливою проблемою виступає теоретичне обґрунтування критеріїв ефективності інвестиційних затрат, взаємозв'язку і взаємообумовлення капітальних вкладень і структурних рухів в економіці, визначення пріоритетів в галузевій структурі економіки, а також всередині основних народногосподарських сфер: основного виробництва (безпосередньо виробництва), виробничої та соціальної інфраструктур. Не менше значення має також дослідження джерел і засобів формування інвестиційних ресурсів в сучасних умовах перехідної економіки в Україні.

Економічна ситуація, що склалась сьогодні в Україні, значно ускладнює інвестиційну діяльність: необхідна розробка адекватного ринковим стосункам інвестиційного механізму, органічно поєднуючого форми приватного і державного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази та інші міри, що регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, компанії чи галузі, так і на рівні національної економіки в цілому. інвестиційний економіка ринковий

Ці питання є корінними, вони тісно пов'язані з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, з розширенням задач по подоланню економічної кризи. Тому вивчення сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів єдним з пріоритетів економічної науки.

В дипломній роботі розглядаються процеси відтворення інвестицій в господарському комплексі України, вивчаються ринкові механізми інвестиційної сфери, розкривається зміст інвестиційного процесу, вивчаються особливості взаємозв'язку між інвестиціями та ефективною роботою підприємства, вивчаються методологічні підходи до оцінки інвестиційної привабливості окремого підприємства, на базі розрахунків аналізуються шляхи підвищення рівня інвестиційної привабливості підприємства.

В даній роботі виходимо з того, що інвестиції - це основний інструмент формування мікро- и макроекономічних пропорцій, який визначає темпи економічного росту. Регулююча дія суспільства на формування і структуру інвестицій може здійснюватись лише шляхом визначення обгрунтованих економічних важелів і нормативів. Становлення національної економіки України, як складової частини світового господарства, базується на обов'язковому обліку ряду важливих загальних закономірностей в сфері інвестиційної діяльності, але, разом з тим, воно породжує нові суттєві риси, зумовлені зміною економічних пріоритетів, розвитком національного ринку. Тому рух інвестицій слід розглядати як результат взаємодії цих факторів.

1. Теоретичні засади інвестиційної діяльності підприємства

1.1 Сутність, цілі та завдання інвестиційної політики в Україні

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливо без ефективної структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Докорінно повинно помінятись діяльність інвесторів в умовах ринкового розподілу створюваного національного багатства. Нові організаційно-правові відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності вимагають глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення інвестицій у всіх її формах: фінансові, реальні, інтелектуальні, інноваційні.

Відхід економіки України від директивно-керованого типу інвестиційного процесу, зважаючи на творення економічних одиниць, притаманний ринковій економіці, є незаперечним. Проте високий рівень централізації фінансових ресурсів не дає підстав для висновку про повний перехід української економіки до одного з типів інвестиційного процесу, притаманних розвинутій ринковій економіці.

Відсутність зв'язку фінансової підтримки інвестування підприємстві з досягненням запланованих урядом результатів не дає змоги ідентифікувати інвестиційний процес як програмно орієнтований, а низький рівень розвитку фондового ринку як ринковоорієнтований. Тому потрібно з'ясувати, наскільки інвестиційний процес в Україні тяжіє до банківсько- чи корпоративно-орієнтованого типу.

В першу чергу ринкові перетворення повинні пройти в інвестиційній сфері, яка відіграє ключову роль в економіці. Комплекс галузей і виробництв, які створюють інвестиційну сферу, покликаний в короткі терміни забезпечити стабілізацію економіки та розширене виробництво. Суттєвим чином на інтенсифікацію відтвореного процесу повинен вплинути інвестиційний ринок, котрий в Україні тільки формується.

З'ясовуючи джерела пожвавлення інвестування у вітчизняній економіці, потрібно взяти до уваги і суто адміністративні важелі впливу. Йдеться передусім про зниження рівня неплатежів в електроенергетиці. Якщо в 1999р. оплата грішми становила не більше 10%, то у 2000 р. зросла до 70%.

Це означає, що частина грошових коштів, яка обслуговувала тіньовий бізнес була легалізована. Тому є підстави стверджувати, що було зроблено кілька кроків у напрямі модифікації вітчизняної моделі інвестиційного процесу. Наведені факти засвідчують непричетність проміжного типу інвестиційного процесу до збільшення обсягів нагромадження капіталу в Україні. Наскільки згубними будуть наслідки подальшої його реалізації та який час він функціонуватиме, цілком залежить від стратегії економічної політики у сфері інвестування. Основи такої стратегії частково закладені Указом Президента України "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999-2001pp." Згідно з цим Указом сприяти відновленню інвестиційної активності повинне, зокрема, уточнення переліку пріоритетних секторів і галузей економіки для реалізації інвестиційних проектів з бюджетних коштів. У цьому разі не конкретизовано, яка частка бюджетів усіх рівнів повинна скеровуватися на інвестиційні цілі, а також з яких джерел наповнюватимуться такі "бюджети розвитку". Оскільки резервів для податкового їх поповнення в умовах економічного спаду практично немає, то вірогідна перспектива запровадження різного типу додаткових зборів. Зокрема, скасування норми про відрахування у бюджет 10% амортизаційних відрахувань підприємств всіх форм власності крапки у вирішенні даної проблеми не поставило. Вже восени 1999р.неодноразово ініціювалися зміни до чинного законодавства, що по суті передбачали відновлення "амортизаційного податку", однак уже за ставкою 20%. Фактично йдеться про створення в уряді та парламенті потужного лобі підприємств-гігантів, які претендують на відчутну частку підтримки з державного бюджету. Наприклад, керівництво Харківського тракторного заводу сподівалося в такий спосіб повернути борг у розмірі 43 млн. грн. та профінансувати розробку нових зразків тракторів на суму 23 млн. грн. До переліку підприємств, які могли б сподіватися на кошти від "амортизаційного податку", потрапили також ДП "Чорноморський кораблебудівний завод", ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" тощо.1 Хоча відповідного закону не ухвалено, та повернення до цього питання цілком можливе. Щоправда, в такому контексті позитивно треба оцінювати відмову від вилучення частини амортизаційних відрахувань підприємств у 2001 p., підтверджену Законом України "Про Державний бюджет України на 2001 рік". Подібна норма закладена й в Указі Президента України "Про Концепцію амортизаційної політики". Зміст Указу навіть ширший, оскільки йдеться також про податкові знижки для підприємств, які використовують амортизаційні відрахування для фінансування інвестицій, та отримання суб'єктами господарювання більшої свободи у виборі методів і норми нарахування амортизації. Втім, викладені положення сьогодні с швидше декларативними, тоді як законодавче підґрунтя перебуває у стадії становлення. Врешті, як уже зазначено, бюджетні проблеми нерідко ставлять вище за дотримання норм законів.

Інвестиції - нове явище в економіці і праві України. У перекладі з англійської мови - це капітальні вкладення. Вони є довгостроковими, цільовими, здійснюються державними і недержавними (приватними або індивідуальними) інвесторами на підставі інвестиційної угоди, передбачають отримання прибутку інвестором, підлягають державній реєстрації.

Однак капіталовкладення - інвестиції у широкому розумінні. У вузькому ж розумінні інвестування - це довгострокове вкладення капіталу. Інвестиції за національною ознакою можна поділити на іноземні інвестиції в Україну, з України за кордон і внутрішньодержавні інвестиції.

За об'єктом вкладення інвестицій виділяють реальні і фінансові інвестиції. У нас фінансові інвестиції іноді називають прямими, що розбігаються з американською термінологією, згідно якою останніми є інвестиції у фірму, що складають більше 10% капіталу. Якщо мова йде про іноземні інвестиції, у світовій практиці до прямих відносять такі, що складають 25% капіталу фірми.

Перш, ніж з'ясувати відмінність між реальними та фінансовими інвестиціями зазначимо, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Отже, реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва і предмети споживання (наприклад, у будинки, споруди, устаткування, та інші матеріальні цінності).

Порівняно новим явищем для даного виду інвестицій є лізинг (від англійського "leasing" - довгострокова оренда машин і устаткування). Лізинг забезпечує промисловим, транспортним, торгівельним та іншим підприємствам можливість отримати у користування широкий асортимент промислового та іншого обладнання, транспортні засоби (у т.ч. літаки і кораблі) у спеціалізованих лізингових компаніях. Лізингові компанії за власні кошти купують обладнання і здають в оренду. Лізинг дозволяє промисловим та іншим компаніям задовольнити потреби у основних фондах без здійснення значних одноразових капітальних затрат, використовуючи при цьому дороге чи спеціальне обладнання. Він є привабливим методом фінансування інвестицій і в легкій промисловості для середніх і дрібних, але прибуткових і конкурентоздатних фірм. Включення лізингу в інвестиційні програми промислових підприємств дозволяє також покращити планування та організацію інвестиційного процесу. Адже більшість угод за ним заключається за фіксованими ставками і на попередньо узгоджених умовах.

Лізинг забезпечує фірмам-орендарям ряд фінансових вигод:

1) придбання устаткування обходиться дешевше, оскільки фінансова компанія може отримати позику на кредитному ринку по більш низькій ставці, ніж підприємство-орендар;

2) він дозволяє промисловим та іншим компаніям ширше використовувати державні податкові і амортизаційні пільги;

3) вдається у певній мірі уникнути негативного впливу інфляцій, оскільки орендні ставки встановлюються на дату підписання угоди і потім, як правило, не переглядаються. У сучасній світовій практиці найбільшого значення набув фінансовий лізинг (частіше через оренду із залученням засобів третьої сторони).

За підрахунками західних економістів у розвинених капіталістичних країнах лізинг покриває від 6% до 20% щорічних потреб у засобах для інвестицій в основні фонди.

Лізинг став транснаціональним явищем. Найбільший розвиток лізингової компанії отримали у США. На його умовах у США можна придбати практично будь-яке обладнання. У Європі лізингові операції досить поширенні в Англії та Франції.

Фінансовими інвестиціями є вкладення у цінні папери, а також розміщення капіталу у банку. У складі фінансових інвестицій можна виділити портфельні - це сукупність цінних паперів різних елементів, які придбав інвестор з метою отримання прибутків шляхом інвестицій у ці папери.

Виходячи із сучасної структури фондового ринку України, одне з основних місць у портфелі повинні були б зайняти акції банків. Однак останнім часом банки все пасивніше розповсюджують свої акції серед сторонніх і в першу чергу - індивідуальних інвесторів. Цим і обумовлюється те, що більшість банків особливо не турбуються про підтримання ліквідності своїх акцій. При формуванні інвестиційного портфеля великий інтерес викликають акції та інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і компаній. Досить рідким фінансовим інструментом на нашому фондовому ринку залишаються облігації, хоча і вони є у портфелі. До інвестиційного портфеля входять також облігації органів управління, казначейські зобов'язання, ф'ючерси, опціони. Крім власне цінних паперів, до інвестиційного портфеля як найбільший поширений сьогодні альтернативний спосіб вкладення вільних грошових засобів, включений американський долар, який виступає свого роду базою для порівняння цінних паперів, включених до портфеля. Поряд з реальними і фінансовими інвестиціями існують і так звані інтелектуальні інвестиції, тобто сукупність технічних, технологічних знань, ліцензій, ноу-хау, підготовка та перепідготовка кадрів тощо.

У практиці інвестування зустрічаються реінвестиції, вкладання коштів, що отриманні у формі доходів від інвестиційних операцій. Напрямки реінвестиційної діяльності ті ж самі, що і інвестицій у власному розумінні слова - оборот продуктивного, грошового та фіктивного капіталу. Основна мета реінвестування - одержання підприємницького прибутку, проценту або дивіденду. Розрізняють реальні і фінансові реінвестиції.

Отримує розповсюдження нова інвестиційна стратегія, яка орієнтується на конкретних людей та конкретні підприємства. Це так званий селенг - залучення особистих коштів працівників підприємств (фірм), коли останні, переносячи труднощі з фінансовими ресурсами, змушені звертатись за допомогою до своїх працівників. Селенг - це один із способів інвестування різних програм.

Інвестори. Це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Ними можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземних держав, а також держави. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. До об'єктів інвестиційної діяльності, таким чином відносяться і її учасники - інвестори, замовники, користувачі робіт, постачальники, банківські, страхові і посередницькі організації, біржі тощо.

Зазначимо, що абсолютна більшість юридичних осіб, які діють на фондовому ринку в якості інвесторів, є інститути. Тому цю категорію інвесторів називають інституційними інвесторами. Вони купують акції і облігації з різних причин. Найбільш поширеною серед них є прагнення не лише захистити свої тимчасово вільні кошти від знецінення, але й одержати певний дохід. Поряд із цим інституційні інвестори купують цінні папери з метою впливу на управління емітентом, використання їх як засобу розрахунків.

Крім інституційних інвесторів діють ще індивідуальні інвестори, тобто фізичні особи, які переслідують свої особисті інтереси і є досить багаточисельними на фондовому ринку. Таким чином, якщо індивідуальні інвестори на фондовому ринку є, як правило, у більшій мірі - багаточисленими, інституційні інвестори - у більшій мірі впливовими. Це пояснюється рядом причин: по-перше, як правило, інституційні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні, які можуть спрямовуватись на придбання цінних паперів. По-друге, саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавленими у тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента. По-третє, якщо індивідуальні інвестори купують цінні папери, керуючись головним чином особистими інтересами, то інституційні досить часто роблять це з метою поєднання інтересів як власних, так і емітента.

Основними нормативними актами, що визначають правовий статус iнвесторiв в Українi, є закон "Про iнвестицiйну дiяльнiсть", "Про цiннi папери i фондову бiржу", Про господарськi товариства", "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", "Про приватизацiйнi папери", Цивiльний кодекс, Декрет КМ "Про режим iноземного iнвестування", Положення "Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї" i т.д.

Iнституцiйних iнвесторів умовно можна подiлити на три групи.

1. Такi, що здiйснюють скерованi iнвестицiї у обмежене коло пiдприємств - холдiнги, фiнансовi групи, фiнансовi компанiї.

2. Такi, що здiйснюють повсюднi iнвестицiї, тобто не обмежуються ранiше визначеними об'єктами iнвестування. До цiєї групи входять iнвестицiйнi фонди та компанiї, страховi фiрми i т.д. Хоча треба сподiватись, що у недалекому майбутньому вони будуть спецiалiзуватись по певних об'єктах iнвестування. Портфель iнвестицiй цих iнвесторiв досить широкий i вiдносно стабiльний.

3. Такi, що здiйснюються повсюднi iнвестицiї, але не мають стабiльного портфеля цiнних паперiв - iнвестицiйнi дiлери. Це iнвестори, якi намагаються отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на бiржi (торгiвельнi компанiї, iнвестицiйнi банки тощо).

1.2 Поняття та завдання інвестиційної діяльності підприємства

Iнвестицiйною дiяльнiстю є сукупнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави щодо реалiзацiї iнвестицiй. Вона здiйснюється на основi:

* iнвестування, здiйснюваного громадянами, недержавними пiдприємствами, господарськими товариствами, а також громадськими i релiгiйними органiзацiями;

* державного iнвестування за рахунок коштiв бюджетiв, позабюджетних фондiв i позичкових коштiв;

* iноземного iнвестування.

Iнвестицiйна дiяльнiсть здiйснюється згiдно з такими основними принципами:

1) невтручання органiв держави, юридичних осiб i громадян в iнвестицiйну дiяльнiсть, яка не протирiчить дiючому законодавству;

2) добровiльнiсть iнвестування;

3) рiвноправнiсть всiх iнвесторiв i учасникiв iнвестицiйної дiяльностi;

4) захищеностi iнвестицiй;

5) свободи вибору критерiїв при здiйсненнi iнвестицiйної дiяльностi.

Об'єкти iнвестування. Об'єктами iнвестицiйної дiяльностi може бути будь-яке майно, в основнi фонди i оборотнi кошти в усiх галузях та сферах господарства, цiннi папери, цiльовi грошовi вклади, науково-технiчна продукцiя, iнтелектуальнi цiнностi, iншi об'єкти власностi, а також майновi права. Забороняється iнвестування в об'єкти, створення i використання яких не вiдповiдає вимогам санiтарно-гiгiєнiчних, радiацiйних, екологiчних, архiтектурних та iнших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та iнтереси громадян, юридичних осiб i держави, що охороняється законом.

Замовники iнвестицiй i користувачi об'єктiв iнвестування. Замовником може бути iнвестор, а також будь-якi iншi фiзичнi та юридичнi особи, уповноваженi iнвестором здiйснювати реалiзацiю iнвестицiйного проекту. При цьому замовник не повинен втручатись у пiдприємницьку дiяльнiсть iнших учасникiв iнвестицiйного процесу, якщо iнше не передбачене угодою. Користувачами можуть бути iнвестори, а також iншi фiзичнi та юридичнi особи, державнi та мунiцiпальнi органи, iноземнi держави та мiжнароднi органiзацiї, для яких створено об'єкт iнвестування.

Основним правовим документом, який регулює взаємовiдносини мiж суб'єктами iнвестицiйної дiяльностi, є iнвестицiйна угода, вибiр умов якої є їх виключною компетенцiєю. Хоча законодавство мiстить, скажiмо, умови, за яких iнвестицiйна дiяльнiсть припиняється (наприклад, оголошення iнвестора банкрутством).

Види інвестиційної діяльності підприємства представлені на рисунку 1.1.

Як економічна категорія інвестиції виконують ряд найважливіших функцій, серед яких - забезпечення конкурентоспроможності продукції, що випускається вітчизняними підприємствами, і підвищення її якості; структурна перебудова промислового виробництва; створення необхідної сировинної бази для ефективного функціонування промислових підприємств; рішення соціальних проблем, у тому числі проблеми безробіття та ін.



Рисунок 1.1 - Спрямованість інвестиційної діяльності

Інвестиції необхідні для забезпечення ефективного функціонування підприємств, їхнього стабільного стану, й у цьому зв'язку вони використовуються для досягнення наступних цілей: подальшого розширення і розвитку виробництва; відновлення основних виробничих фондів; підвищення технічного рівня праці і виробництва; рішення соціальних задач; здійснення природоохоронних заходів і придбання цінних паперів, вкладення коштів в активи інших підприємств тощо.

Класифікацію інвестицій варто проводити на основі системного підходу, розглядаючи інвестиційну діяльність як послідовне здійснення всіх необхідних етапів розробки, що включають теоретичне обґрунтування, методичне забезпечення і практичну реалізацію. Кожний із цих етапів припускає формування моделей: концептуальної, що володіє якісними, змістовними й описовими характеристиками; конструктивної, котра включає встановлення кількісних співвідношень; операційної, яка повинна бути кількісно ідентифікованою.

Інвестування, що представляє собою динамічний процес, передбачає зміну форм капіталу, а саме: перетворення первісних ресурсів в інвестиційні витрати і перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості у формі доходу чи соціального ефекту.

Дослідження процесу інвестиційної діяльності підприємства включає оцінку інвестиційної ситуації, інвестиційного клімату й інвестиційної привабливості. Інвестиційна ситуація визначається інвестиційною активністю підприємства й ефективністю інвестиційних процесів, що протікають на ньому. Оцінка інвестиційного клімату здійснюється за допомогою аналізу і результатів прогнозування соціально-економічної ситуації й екологічної обстановки в країні, регіоні. Інвестиційна привабливість обумовлюється сприятливою інвестиційною ситуацією й інвестиційним кліматом, наявністю переваг, які забезпечать інвестору додатковий доход на вкладені кошти і зменшать ступінь ризику.

Інвестиційна ситуація підприємства визначається загальнодержавними і регіональними факторами, серед яких - інфляція; податкова, амортизаційна, валютна і митна політика; банківські процентні ставки, галузева структура регіону, на території якого розташовано підприємство, зовнішньоекономічні зв'язки, географічне положення підприємства, рівень доходів, інвестиційна привабливість підприємства, його фінансові потреби і позиції на ринках.

Оцінка ефективності інвестиційної діяльності підприємства повинна враховувати стратегічні цілі розвитку, шляхи їхнього досягнення, забезпечувати можливість вибору найбільш ефективного варіанту з числа альтернативних інвестиційних проектів. Це відповідає положенням теорії ефективності, що забезпечує порівняльну оцінку відносно результату діяльності до витрат, які обумовлюють його досягнення.

Моделювання результату діяльності ґрунтується на цілепокладанні, що відповідає цілям інвестиційної діяльності підприємства. Ринкові принципи господарювання дають можливість встановлювати цільові орієнтири й обумовлені ними стратегії, які забезпечують кінцевий результат. Внаслідок цього можливий взаємозв'язок поставлених цілей і результуючих характеристик інвестицій, що повинні розглядатися як основний принцип оцінки їхньої соціально-економічної ефективності.

Розмаїття інвестиційних інтересів, які використовуються підприємством, можна характеризувати у вигляді інвестиційного ринку, який складається під впливом попиту, пропозиції, ціни, а також сукупності визначених суб'єктів ринкових відносин. Попит на інвестиційні ресурси підприємства здійснюється з урахуванням інвестиційної стратегії у сфері реального та фінансового інвестувань. Пропозиції інвестиційних ресурсів складаються під впливом різноманітних фінансових інститутів. Ціни на інвестиційні ресурси в системі ринкових відносин формуються з урахуванням інвестиційної привабливості підприємства під впливом попиту та пропозиції.

Аналіз інвестування, який випливає з необхідності забезпечення ефективного функціонування підприємства, передбачає: пошук необхідних інвестиційних ресурсів; вибір ефективних інструментів інвестування; формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфеля); створення умов для забезпечення реалізації інвестиційної програми, в тому числі й соціальної.

Управління інвестиційною діяльністю слід розглядати як складову загальної системи управління підприємством та здійснювати його на основі використання принципів інтегрованості із загальною системою управління підприємством; комплексності; високого рівня динамізму управління; багатоваріантності підходів до прийняття управлінських рішень; орієнтації на стратегічний розвиток підприємства, що передбачає обґрунтування соціальної спрямованості його інвестиційної діяльності.

Головною метою управління інвестиційною діяльністю підприємства є отримання можливого максимального прибутку не тільки в поточному, а й у перспективному періодах. Це вимагає розробки таких задач управління цією діяльністю, які забезпечують реалізацію головної мети, серед них слід відзначити: забезпечення достатньої інвестиційної підтримки необхідних темпів розвитку поточної діяльності підприємства та збалансованої інвестиційної діяльності; баланс максимальної прибутковості інвестиційної діяльності підприємства з урахуванням прийнятного ступеня ризику; ліквідності інвестицій, можливостей швидкого реінвестування капіталу при змінах факторів зовнішнього середовища, а також внутрішніх умов здійснення інвестиційної діяльності; підтримання балансу між достатнім обсягом інвестиційних ресурсів, їх оптимальної структури з обсягом інвестиційної діяльності, що прогнозується; забезпечення фінансової рівноваги при здійсненні інвестиційної діяльності на підприємстві; прискорення реалізації програм інвестиційної діяльності підприємства. Задача прискорення реалізації програм пов'язана з необхідністю його економічного зростання і тому сприяє зниженню рівня інвестиційних ризиків у зв'язку зі змінами кон'юнктури інвестиційного ринку, інфляцією, а також погіршенням інвестиційного клімату в країні.

Ефективність інвестиційної діяльності підприємства певною мірою залежить від організаційного забезпечення, що включає взаємопов'язану сукупність структурних підрозділів підприємства, які, з одного боку, забезпечують розробку і прийняття рішень щодо управління інвестиційною діяльністю, а з іншого - несуть повну відповідальність за реалізацію цих рішень. Організаційне забезпечення здійснюється на основі структури управління інвестиційною діяльністю і залежить від організаційної структури управління, що прийнята на підприємстві. Найбільш ефективними серед таких структур слід вважати проектну та матричну.

Найбільш ефективною організаційною структурою управління інвестиційною діяльністю підприємства в сучасних умовах є така, в основі якої знаходяться центри відповідальності, в тому числі й центр інвестицій. Він складається зі структурного підрозділу підприємства, керівник якого повністю відповідає за ефективне використання інвестиційних ресурсів і отримання необхідного розміру прибутку від інвестиційної діяльності. Як показник ефективності діяльності такого підрозділу є прибуток на інвестований капітал. Основними задачами такого центру інвестицій є: встановлення впливу структурних підрозділів на результати інвестиційної діяльності; обґрунтування зобов'язань, прав, ступеня відповідальності керівників; обґрунтування і доведення до виконавців планових (нормативних) завдань щодо результатів інвестиційної діяльності; здійснення контролю за результатами виконання завдань, своєчасне інформаційне забезпечення керівників, аналіз і виявлення причин відхилень від планових завдань.

Ефективність інвестиційної діяльності підприємства значною мірою залежить від якості інформаційного забезпечення. Воно може бути представлене у вигляді таких інформаційних показників, які необхідні для проведення аналізу, планування, прийняття управлінських рішень тощо. Така система повинна задовольняти потреби як зовнішніх, так і внутрішніх користувачів.

Основним завданням інформаційного забезпечення інвестиційної діяльності є стратегічна орієнтація як на прийняття відповідних інвестиційних рішень, так і на поточне управління. Крім того, важливою складовою є використання сучасних методів аналізу інвестиційної діяльності, які дозволять виявляти резерви її зростання. Такий аналіз повинен базуватися на системі показників, запропонованій в дисертації.

В умовах динамічних змін у середовищі функціонування підприємств все більш актуальним стає планування їх інвестиційної діяльності, воно дає можливість передбачати перспективу розвитку підприємства, більш раціонально використовувати наявні ресурси, підвищувати ефективність виробництва, поліпшувати фінансовий стан і уникати ризику банкрутства.

У роботі доведено, що процес планування повинен здійснюватись за допомогою знань і урахування поводження основних конкурентів, побудови цивілізованих відносин з ними; урахування кон'юнктури ринку; передбачення інфляційних процесів; розробки стратегії розвитку підприємства на перспективу; безперервності планування; взаємного ув'язування і координації; націленості на раціональне використання ресурсів, підвищення ефективності виробництва і досягнення максимального прибутку.

Взаємозв'язок стратегії підприємства з планом інвестицій представлений на рисунку 1.2.

Рисунок 1.2 - Взаємозв'язок стратегії з планом інвестицій

Економічне обгрунтування інвестицій найбільш доцільно вирішувати за допомогою бізнес-планування інвестиційних проектів, основною метою розробки якого є оформлення документів на одержання інвестицій, фокусування уваги керівника підприємства на основних напрямках його розвитку і розробка чіткої стратегії. Бізнес-план повинен розглядатися як документ, що включає оптимальні в часі і найменш ризикові шляхи реалізації інвестиційних проектів. Крім того, його слід розглядати як спосіб моделювання системи управління підприємством у майбутньому. В процесі бізнес-планування інвестиційного проекту можуть бути вирішені такі завдання: забезпечення економічного зростання підприємства за рахунок ефективної інвестиційної діяльності; максимізація доходу від інвестиційної діяльності та мінімізація інвестиційних ризиків; підтримка фінансової стійкості і платоспроможності підприємства; пошук і здійснення шляхів прискорення реалізації інвестиційних проектів, а також соціальної політики підприємства.

Необхідною умовою здійснення ефективної інвестиційної діяльності є оцінка зовнішніх можливостей і загроз для підприємства. Це передбачає необхідність розробки інвестиційної стратегії, основними вимогами до формулювання цілей якої є: конкретність і можливість кількісного виміру; реальність і досяжність; орієнтованість у часі; взаємозв'язок і погодженість. Вибір інвестиційної стратегії залежить від того, наскільки підприємство враховує запити споживачів, якими конкурентними перевагами воно володіє, які методи використовує з метою зменшення негативного впливу зовнішнього середовища. Стратегічне планування інвестицій слід розглядати як довгострокову програму дій підприємства з метою узгодження пріоритетів і ресурсів для реалізації конкретного інвестиційного проекту.

Прогнозування інвестиційної діяльності передбачає здійснення довгострокового її планування. З цією метою на підприємстві слід розробляти такі види планів: обсяг інвестиційної діяльності; доходи і видатки з цієї діяльності; надходження і витрати грошових коштів на інвестиційну діяльність. Важлива роль належить контролю за результатами інвестиційної діяльності, який повинен здійснюватися на основі принципів: направленості на реалізацію інвестиційної стратегії; орієнтованості на кількісні стандарти; відповідності методів контролю методам аналізу та планування; своєчасності проведення, гнучкості та простоти побудови; економічності. Фінансово-економічні розрахунки в процесі управління інвестиційною діяльністю повинні враховувати фактори інфляції, ризик, ймовірність очікування доходів для різних інвестиційних проектів.

1.3 Методологічні підходи до оцінки інвестиційної привабливості підприємства

В сучасних умовах необхідним є перспективне управління інвестиційною діяльністю на основі наукової методології передбачення напрямків і форм її розвитку, адаптації до загальних цілей розвитку підприємства.

Оцінка результативності інвестиційної стратегії визначається такими критеріями: реальним інвестиціям завдяки зростанню цін пропорційно темпу інфляції притаманний високий рівень протиінфляційної захищеності. Для фінансових інструментів інвестування такий рівень дуже слабкий, бо в процесі інфляції знецінюється як розмір очікуваного інвестиційного прибутку, так і вартість інвестиційних інструментів, які підприємству треба повертати (облігацій, кредитів тощо).

Вплив прогнозованої ставки відсотка на фінансовому ринку різний для реального і фінансового інвестування. У першому випадку зростання ставки відсотка сприяє зниженню норми чистого інвестиційного прибутку за рахунок збільшення вартості залучених інвестиційних ресурсів, у другому - при зростанні ставки відсотка норма чистого інвестиційного відсотка зростає.

Заключним етапом розробки інвестиційної стратегії є оцінка її результативності, що визначається багатьма параметрами. Серед них можна відзначити такі: узгодженість з загальною стратегією розвитку підприємства, що досягається завдяки узгодженості цілей, задач і етапів реалізації обох стратегій; врахування змін, які передбачаються у зовнішньому інвестиційному середовищі та пов'язані з використанням внутрішнього потенціалу підприємства; збалансованість на рівні підприємства, що дозволяє узгоджувати цілі, стратегічні напрями інвестиційної діяльності; реалізованість, яка досягається відповідністю потенційних можливостей підприємства щодо формування необхідного обсягу інвестиційних ресурсів, наявності фінансових інструментів для формування інвестиційного портфеля; прийнятність рівня ризиків та ефективність.

Їх додержання повинне базуватися на стратегії соціального управління та створенні можливості реалізації принципів соціально-орієнтованої економіки з використанням достовірної та якісної інформації.



Рисунок 1.3 - Алгоритм розробки стратегії соціально-економічного розвитку управління як складової загальної стратегії підприємства

Стратегія управління соціально-економічним розвитком повинна включати певні етапи, наведені на рисунку 1.3.

Оцінка соціальної ефективності може здійснюватися за допомогою такої системи показників, яка може бути використана як для аналізу, так і для визначення шляхів її підвищення. Одним із таких показників, який використовується у багатьох країнах світу, є індекс людського розвитку. Цей показник розраховується з використанням очікуваної тривалості життя, рівня освіти та реального розміру валового внутрішнього продукту на душу населення. Але він не повною мірою відображає усі потреби робітників - а саме - розвиток людини як особистості. Окрім цього, це свідчить про те, що неможливо визначити соціальну ефективність за допомогою одного показника, бо індивідуальна оцінка конкретного соціального результату може змінюватись у досить широкому діапазоні. Систему таких показників наведено в роботі.

В умовах трансформаційних перетворень необхідним елементом функціонування підприємства є соціальний захист його робітників, під яким слід розуміти систему законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій.

Методика оцінки інвестиційних проектів передбачає визначення ступеня важливості для емітента досягнення певної мети в процесі залучення інвестицій. У роботі доведено, що метод аналізу ієрархій дозволяє забезпечувати можливість прийняття багатокритеріальних управлінських рішень. Він базується на декомпозиції проблеми на прості складові та подальшу обробку міркування осіб, які приймають рішення. Це дозволяє визначати відносну значущість для всіх альтернатив, які досліджуються з урахуванням усіх критеріїв, що знаходяться в ієрархії. При цьому така значущість може бути представлена у вигляді векторів пріоритетів; їх значення можуть бути у вигляді оцінок, які визнаються як жорсткі оцінки.

В умовах економіки України і нестачі достовірної інформації про діяльність вітчизняних акціонерних товариств прийняття правильного рішення про інвестування потребує від вкладника вміння реально оцінити інвестиційну привабливість підприємства.

Обґрунтування поняття інвестиційної привабливості (ІП) в менеджменті компаній стає необхідним в той момент, коли необхідно прийняти рішення про джерела фінансування як поточної фінансово-господарської, так і перспективної, стратегічно обумовленої діяльності підприємства.

Традиційно поняття ІП означає наявність таких умов інвестування, котрі впливають на переваги інвестора у виборі того чи іншого об'єкта інвестування. Виходячи з цього ІП має розглядатися як сукупність оціночних характеристик різних інвестиційних об'єктів, які впливають на умови реалізації і комерційну та фінансову успішність проекту, чим і створюють у потенційних інвесторів спонукальні мотиви вкладати кошти в ці проекти.

В теорії і практиці інвестиційного аналізу інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні світової економіки, країни, галузі, регіону, підприємства, проекту.

Виходячи з цього, інвестиційне середовище являє собою ієрархічну систему. Саме такий підхід забезпечує врахування взаємопов'язаних чинників, що обумовлюють пріоритети інвестування та інвестиційні рейтинги об'єктів різного рівня. Він передбачає, що інвестування в будь-який проект в межах окремого підприємства може вважатися доцільним, якщо це підприємство має належний фінансовий стан та інші показники, що дозволяють прогнозувати його успішну діяльність в майбутньому; галузь, в якій воно працює, та відповідний регіон мають довгострокову перспективу розвитку; країна має сприятливий інвестиційний клімат, загальний стан світової економіки є сприятливим для ділової та інвестиційної активності.

Питання визначення інвестиційної привабливості корпоративних підприємств є недостатньо висвітленими в економічній літературі і потребують подальшого уточнення і вдосконалення.

Оцінюють інвестиційну привабливість підприємства часто лише показниками фінансового становища підприємства або обмеженою кількістю показників: "доходність капіталу підприємства, курс акцій і рівень дивідендів" . Разом з тим, надається перевага більш широкому підходу до визначення інвестиційної привабливості підприємства (ІПП), коли це поняття розглядається як "комплекс характеристик найбільш вигідного і найменш ризикованого виду діяльності".

Формування методології оцінки ІПП в Україні знаходиться на початковій стадії, про що свідчать невелика кількість публікацій по цій проблемі і декілька конкретних методик. В процесі аналізу існуючих методик підвищення інвестиційної привабливості підприємства автор ознайомився з дисертаційними роботами за останні роки, які присвячені вивченню саме цієї проблеми. Деякі з запропонованих методик, на погляд автора, обмежуються сферою їхнього застосування через специфічні галузеві особливості, інші вміщують в собі суто фінансові показники. Аналіз літературних джерел показав, що для аналізу підходів до визначення ІПП можуть бути використані наступні матеріали:

- методики оцінки фінансового стану підприємств, публікації українських вчених та вчених Росії (Покропивного С.Ф., Савчука В.П., Ізмайлової, Баканова М.І., Шеремета А.Д., Палія В.Ф., Сайфуліна Р.С. та інших);

- розробки Агентства з запобігань банкрутству підприємств та організацій №81 від 27.06.1997 та №22 від 23.02.1998р. ;

- положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації від 26.01.2001 №49/121;

- методика аналізу фінансової привабливості акціонерних товариств в промисловості, будівництві та торгівлі Крейніної М.Н. (Москва) ;

- принципи фінансового аналізу бізнесу Д.Стоуна і К. Хітчинга (Лондон);

- методики визначення інвестиційної привабливості підприємств (Покропивного С.Ф., Модорської Г.Г.);

- система рейтингової оцінки інвестиційної привабливості галузей російської економіки (ШмаровА., Водянов А., Беляков Г., Градецкий А.).

Базовими для аналізу є також публікації про показники інвестиційних якостей акцій; статті про методичні засади аналізу фінансового стану підприємств; статті з галузі розробки проблем бізнес-планування Р. Лемсона (США), Д. Дейла (Канада), К.Веслера (США), І.В.Липсиця (Росія) та інших.

Узагальнюючи перелічені матеріали, можна відмітити наступні їх особливості:

По-перше, сучасна українська економічна наука почала вирішувати проблеми інвестиційної привабливості суб'єктів господарювання. При цьому використовуються досягнення закордонних інститутів ринку, вчених і практиків, а також вітчизняної економічної школи.

По-друге, в українську економіку приходять нові методи аналізу ефективності інвестицій, починає формуватися нова система критеріїв.

По-третє, застосовується комп'ютерна обробка економічної інформації.

По-четверте, існуючі методичні розробки присвячені оцінюванню фінансового становища підприємства - мають більш самостійне значення, але не є призначеними суто для визначення ІПП. На наш погляд, фінансові показники для інвестора є дуже важливими, але недостатніми характеристиками підприємства при виборі напряму інвестування.

По-п'яте, при використанні на практиці методик відомих інвестиційних інститутів виникає ціла низка проблем. Часто методичні розробки є комерційною таємницею, що обмежує рамки її використання окремими проектами, при цьому припускається необхідність надання конфіденціальної, з точки зору інвестора, інформації власнику методики.

Таким чином, усебічний аналіз вищенаведених джерел показує, що не зважаючи на певні досягнення у вирішенні проблеми інвестиційної привабливості, теорія і методологія питання розроблені недостатньо системно і комплексно. Вони не враховують багатьох факторів, не створена інформаційна інфраструктура. Необхідна методика, яка дозволяла б інвестору самостійно здійснювати порівнювальну, оперативну і динамічну оцінку інвестиційної привабливості конкретних підприємств.

В сучасній економічній літературі з питань оцінки інвестиційної привабливості підприємств пропонується декілька різноманітних підходів щодо визначення їх інвестиційної привабливості. Зокрема, в Україні розроблена Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, що затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98. Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за змістом і назвою, одиницями вимірювання, вагомістю та іншими характеристиками чинників фінансового стану, а саме:

1. Показники оцінювання майнового стану.

1.1. Активна частина основних засобів.

1.2. Коефіцієнт зносу основних засобів.

1.3. Коефіцієнт оновлення.

1.4. Коефіцієнт вибуття.

2. Показники оцінювання фінансової стійкості.

2.1. Рівень фінансової стійкості

2.2. Маневреність робочого капіталу.

2.3. Коефіцієнт незалежності (автономії).

2.4. Коефіцієнт фінансової стабільності.

2.5. Коефіцієнт фінансової стійкості.

2.6. Показник фінансового лівериджу (важеля).

3. Показники оцінювання ліквідності активів.

3.1. Коефіцієнт покриття.

3.2.Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості.

3.3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

4. Показники оцінювання прибутковості.

4.1. Прибутковість активів.

4.2. Прибутковість власного капіталу.

4.3. Прибутковість реалізованої продукції.

5. Показники оцінювання ділової активності.

5.1. Продуктивність праці.

5.2. Фондовіддача.

5.3. Оборотність оборотних активів.

5.4. Оборотність запасів.

5.5. Оборотність власного капіталу.

5.6. Оборотність основного капіталу.

6. Показники оцінювання ринкової активності.

6.1. Прибуток на акцію.

6.2. Цінність акції.

6.3. Дивідендна дохідність акції.

6.4. Дивідендний вихід.

6.5. Коефіцієнт котирування акції.

Методикою передбачається використання різних груп показників, кожна з яких вміщує в собі різні за одиницями вимірювання показники, коефіцієнти, що не дає змоги порівнювати їх і, тим більш, ускладнює зведення у єдиний показник. Щоб уникнути цього автори методики вважають, що для розрахунку інтегрального показника фінансового стану доцільно використовувати саме різні за змістом і вимірами показники, обчислювати ступінь відхилення показників конкретного підприємства від найкращого значення для групи підприємств, визначати рейтингову оцінку для кожного підприємства, при цьому - результат розрахунку - інтегральний показник фінансового стану - наводиться в балах, що вказує на суб'єктивізм даної методики.

Оцінка інвестиційної привабливості діючої фірми виробничого спрямування передусім встановлює стадію її життєвого циклу. Теорія ринку розрізняє шість таких стадій: 1) "народження" (тривалість до 1 року); 2) "дитинство" (від 1 до 2 років); 3) "юність" (З--5 років); 4) "рання зрілість" (б--10 років); 5) "остаточна зрілість" (II--20 років); б) "старіння" (21--25 років).

Інвестиційно привабливими вважаються фірми, що перебувають у процесі зростання, тобто на перших чотирьох стадіях свого розвитку. Це означає, що пріоритетним має бути інвестування в об'єкти фірм, які перебувають на стадіях "народження" - "рання зрілість". На стадії "остаточної зрілості" інвестування буде доцільним лише у тому випадку, коли продукція підприємства має позитивні маркетингові перспективи, а обсяг інвестицій у технічне переозброєння відносно невеликий і вкладені кошти можуть окупитися у найкоротші строки. На стадії "старіння" інвестування загалом недоцільне, за винятком випадків, коли виробництво підлягає диверсифікації, яка потребує значно менших інвестиційних ресурсів порівняно з новим будівництвом.

Визначення стадії життєвого циклу підприємства здійснюється проведенням динамічного аналізу. З цією метою аналізуються і оцінюються показники динаміки за кілька останніх років: обсягу продукції, загальної суми активів, величини власного капіталу і прибутку. За темпами зміни цих показників можна зробити конкретний висновок щодо стадії життєвого циклу фірми. Найбільш високі темпи приросту показників характерні для стадій "юність" і "рання зрілість"; стабілізація звичайно притаманна стадії "остаточна зрілість", а зниження - стадії "старіння". Це говорить про те, що ідентифікувати стадію життєвого циклу не є важливим.

Поряд зі встановленням стадії життєвого циклу фірми оцінка її інвестиційної привабливості автор передбачає проведення детального фінансового аналізу діяльності. Такий аналіз дозволяє оцінити можливу прибутковість інвестованих коштів, а також виявити найбільш значущі за фінансовими наслідками ризики. Безпосередньо для оцінки інвестиційної привабливості фірми як об'єкта інвестування пріоритетне значення мають лише деякі показники її стану і підприємницької діяльності.

1. Оборотність активів. Ефективність інвестування у значній мірі визначається тим, наскільки швидко вкладені у виробництво кошти обертаються в процесі господарської діяльності фірми. Період обороту активів в основному зумовлюється внутрішньовиробничими чинниками діяльності фірми, ефективністю маркетингової, виробничої і фінансової стратегій і тактичного управління.

2. Прибутковість капіталу. Забезпечення високого прибутку на вкладені кошти є однією з головних цілей інвестування. У сучасних умовах фірма може значно варіювати показник прибутку, залишаючись у цілому ефективно господарюючою підприємницькою структурою. Проте у процесі аналізу можна і доцільно ретельно дослідити потенціал його (прибутку) формування порівняно зі вкладеним капіталом.

3. Фінансова стійкість. Аналіз фінансової стійкості фірми дає можливість оцінити інвестиційний ризик, зв'язаний зі структурою формування інвестиційних ресурсів, виявити раціональність джерел фінансування поточної виробничої діяльності, що фактично склалася.

4. Ліквідність активів. Оцінка і прогнозування ступеня ліквідності дозволяють визначити (передбачити) здатність підприємства оплачувати короткострокові зобов'язання, запобігати можливому банкрутству за рахунок швидкої реалізації окремих видів наявних активів. Інакше кажучи, стан ліквідності активів характеризує рівень інвестиційних ризиків у короткостроковому періоді.

Узагальнення агрегованих групових показників у один інтегральний показник для оцінки інвестиційної привабливості тієї або іншої фірми може бути здійснено з використанням коефіцієнтів вагомості, відносне значення котрих становить: оборотність активи --0,15; прибутковість капіталу - 0,50; фінансова стійкість фірми - 0,15; ліквідність активів - 0,20. У межах діапазону коливань розрахункових значень інтегрального показника кожна оцінювана фірмі може бути віднесена до групи з пріоритетною, достатньо високою середньою або низькою інвестиційною привабливістю.

Як бачимо, наведена методика вміщує в собі меншу кількість фінансових показників, ніж попередня, а саме, відсутні такі групи показників як показники акціонерного капіталу, показники оцінювання майнового стану.

Характерними рисами наведеної методики є:

визначення стадії життєвого циклу підприємства за допомогою динамічного аналізу;

- здійснення докладного аналізу фінансового стану підприємства;

- узагальнення агрегованих групових показників у один інтегральний показник з урахуванням їх вагомості.

Методика оцінки інвестиційної привабливості підприємств, запропонована Модорською Г.Г., передбачає використання економіко - психологічного методу. Сутність цього методу, за твердженням автора, - поворот до індивіду, суб'єкту господарювання і психології їх поведінки, як фактору, який істотно впливає на економіку. Подібний підхід використовувався і раніше, а саме на зламі 19-20 століть А. Маршалом, Т. Вебленом, пізніше В. Теплицьким і Ю. Костюковським, М.Н. Крейніною та ін.

...